1. "І ви будете з радістю черпати воду з джерел спасіння" (Іс. 12:3)
СВІТЛОЗ В И С О Т И
СВІТЛО №6(23)
липень 2013
Паломництво
до Матері Божої Бердичівської
13. СВІТЛО З ВИСОТИ
Був собі один трудівник. Про Нього
знали, але ніхто не бачив зблизька,жив
зависоко, створював все нове та гарне.
Давайте назвемо Його Гончарем. Десь
на високій горі обладнав майстерню. Не
мала ні стін, ні покрівлі. По ній
розгулював вільний вітер, рудим кошеням
примостилася сонце, зависла райдуга.
Майстер гончар виготовляв глечики,
так так, саме глечики. Любив працювати
з м’якою податливою глиною. Ноги
приводили в рух гончарне коло, руки
надавали виробу форму. Він не сушив їх у
печі, це робило ласкаве сонечко, а згодом
райдуга хлюпала на них барвами. Це були
незвичайні глечикиживі, бо всередину
Майстер закладав скарб, від чого вони ще
й світилися.
А тим часом біля підошви гори чатував
невдаха. Сподівався перевершити гончара,
та нездатен був у свої вироби вдихнути
життя. Лютував...
Гей, ви там нагорі, спускайтеся донизу,
станете не тільки красивими, а ще й
міцними.
Глечики не замислившись ні на хвильку,
дружньо поторохкотіли з гори. Билися
кругленькими боками один об одного,
налітали на каміння, а зупинитись вже
було не сила.
Ой лишенько, внизу на них чекала
розжарена піч. З неї виходили зачумлені,
обгорілі, потріскані.
Невдаха потирав руки. Гончар усе те
бачив. Він міг виготовити безліч нових
глечиків, але ж і ці були витворами Його
рук, він їх любив.
Тому послав Сина, щоб дав їм нове
життя. З Ним пішла також Мама. Як
тільки лиходій ЇЇ побачив
зарепетував:"Ні, ні, ні, тільки не Марія
він кричав. Так звали маму. І кинувся
навтьоки.
Вона була надзвичайно гарна, але її
великі, виразні очі були сумні.
Незважаючи на вишукане вбрання,
підіймала знівечені глечики і підносила до
Сина. Збирала навіть уламки, бо знала,
що Він зуміє їх відновити. Як ніхто була
зблизька і знала Його.
А пам’ятаєте про вкладений скарб,
завдяки йому в руках Сина глечики
перетворювались... на людей.
Мамо Маріє, мамо Маріє, шелестіло мов
суха трава і вона знову поспішала. Не
омине, не залишить без уваги жодного,
всіх збере, донесе. З її очей котились
сльози. і серце кровоточило.
Ви бували в травневому лісі? Бачили
сріблясті перлинки дзвіночків конвалій,
то були сльози Марії. Вона залишила їх
для нас, щоб пам’ятали вона з нами.
Навіть коли заблукалипокличте. Марія
спуститься на легкій білосніжній
хмаринці, розкине руки для обіймів,
пригорне, заспокоїть так, як це вміє
робити тільки мама, виведе на добру
стежку.
Може бути, що ми нащадки отих
перших глечиків, як ви гадаєте???
НІКОЛИ ТА НІЧОГО НЕ БІЙТЕСЬ,
БО У НАС Є
МАМА МАРІЯ!!!
Казка про
гончара
