Download to read offline
![182
«Пентікайнен проти Фінляндії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 11882/10, пункт 90,
ЄСПЛ 2015).48
Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повідомив
про надходження запиту журналіста, який не є учасником справи, щодо
отримання інформації у справі. У запиті висловлено прохання повідомити
причини призупинення розгляду справи, оскільки з моменту подання касаційної
скарги минуло два роки; повідомити про фактори, які спричинили гальмування
розгляду справи; надати відповідь на вказаний запит у формі відеокоментаря.
З-поміж іншого, вказувалось, що тривалий розгляд касаційної скарги
(понад два роки) фактично порушує основні принципи цивільного судочинства,
зокрема принцип розумності строків розгляду. У запиті також зазначалося,
що необхідність отримання вказаної інформації зумовлена проведенням
журналістського розслідування та «підготовкою відповідного сюжету щодо
можливого протиправного затягування розгляду справи.
Суддя не зобов’язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ
або справ, які перебувають у його провадженні, а також надавати їх будь-
кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, що передбачені законом.
Надсилання журналістом запитів відповідно до вимог Закону України
«Про доступ до публічної інформації» на адресу суду з метою отримання
інформації, яка є публічною (зокрема, щодо суду, який розглядає справу,
сторони спору та предмета позову, дати надходження позовної заяви,
апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії
розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного
суду до іншого), не може свідчити про вплив на суддю у будь-якій формі з
метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або
ухвалення певного судового рішення.
Втім, неприпустимою є пропозиція судді-доповідачу повідомити
інформацію щодо перебігу розгляду справи з одночасним зазначенням
журналістом у запиті відомостей, які свідчать, що журналістське
розслідування може проводитися на підставі заздалегідь «відпрацьованої
позиції і спеціальних інтересів». Намагання отримати інформацію всупереч
етичним принципам журналістики може вплинути на об’єктивність чи
неупередженість суду під час розгляду конкретної справи (рішення ВРП від
27 жовтня 2020 року № 2943/0/15-20).
Вища рада правосуддя 27 жовтня 2020 року ухвалила рішення
№ 2947/0/15-20 про вжиття заходів забезпечення незалежності суддів та
авторитету правосуддя за повідомленням судді Жовтневого районного суду
міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
У повідомленні суддя вказує про розміщення в мережі Інтернет
відеоролика, в якому висловлюються погрози на його адресу як судді, а також
48
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_d97#Text.](https://image.slidesharecdn.com/shchorichnadopovidza2020rik0-210810110015/85/2020-182-320.jpg)
![198
будь-який намір образити або принизити опонента, та чи ґрунтувалося
твердження на достатніх фактичних підставах (рішення у справі «До Кармо де
Португал і Кастро Камара проти Португалії»).
До того ж, критика та образа мають чітко розрізнятися, а остання, в
принципі, може виправдати покарання (рішення у справі «Паломо Санчес та
інші проти Іспанії»). Завдання образи може виходити за межі захисту свободи
вираження поглядів, якщо воно є грубим наклепом, наприклад, коли єдиною
метою образливого твердження є приниження особи.
Проте використання вульгарних виразів саме по собі не є вирішальним в
оцінці образливого твердження, оскільки воно може вживатися із суто
стилістичною метою. На думку Суду, стиль є частиною комунікації як форми
висловлювання та як такий підпадає під захист разом зі змістом вислову
(рішення у справі «Уй проти Угорщини» (Uj v. Hungary), заява № 23954/10,
пункт 20, від 19 липня 2011 року).60
На переконання Вищої ради правосуддя, при публічному обговоренні
судових справ необхідно утримуватися від критики з використанням
образливих висловлювань та звинувачень на адресу суддів.
Якщо суддя вважає, що інформація, поширювана стосовно нього або
результатів розгляду ним конкретної судової справи, є недостовірною або
неповною та може спотворити уявлення громадськості про суд чи зашкодити
авторитету правосуддя, йому слід залучати прес-службу суду для висвітлення в
межах, дозволених законом, об’єктивних відомостей про стан розгляду справи
та роз’яснення прийнятих у ній рішень.
Не можуть розглядатись як втручання у здійснення правосуддя випадки
висловлення критичних тверджень у залі суду, де принцип справедливості
закликає до вільного та навіть різкого обміну аргументами між сторонами
(рішення ЄСПЛ у справі «Моріс проти Франції» (Morice v. France), пункт 137).
ЄСПЛ наголошував на основній функції, яку виконує преса у
демократичному суспільстві. Хоча преса не має переступати певні межі,
зокрема щодо репутації та прав інших осіб і необхідності запобігання
розкриттю конфіденційної інформації, тим не менш, її обов’язок полягає у
поширенні – у спосіб, сумісний з її зобов’язаннями та відповідальністю, –
інформації та ідей щодо всіх питань, які становлять суспільний інтерес.
Свобода журналістів також охоплює можливе використання певного
перебільшення або навіть провокації (рішення у справі «Дельфі АС проти
Естонії» [ВП] (Delfi AS v. Estonia) [GC], заява № 64569/09, пункт 132).61
Як констатовано у низці висновків членів Вищої ради правосуддя,
інформація, яка розміщується в соціальній мережі Facebook, є відображенням
власної точки зору авторів та їхніми оціночними судженнями, що не дає
можливості оцінювати характер розміщених у ній публікацій та їх обговорень
як такий, що обумовлює потребу у вжитті Вищою радою правосуддя заходів
щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя.
60
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_d97#Text.
61
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_d97#Text.](https://image.slidesharecdn.com/shchorichnadopovidza2020rik0-210810110015/85/2020-198-320.jpg)
More Related Content
Similar to Оприлюднено доповідь про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2020 рік, документ
Оприлюднено доповідь про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2020 рік, документ
- 1. ПРО СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІСУДДІВ В УКРАЇНІ Щ О Р І Ч Н А Д О П О В І Д Ь за 2020 рік Затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 5 серпня 2021 року № 1797/0/15-21 Київ 2021
- 2. 2 ЗМІСТ ВСТУП ......................................................................................................................... 6 РОЗДІЛ1. СТАН НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У СФЕРІ ПРАВОСУДДЯ.......................................................................................................... 14 1.1. Право на судовий захист в умовах пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.......................................... 14 1.2. Законодавчі зміни у системі правосуддя ......................................................... 20 1.2.1. Стан розгляду законопроєктів, що змінюють норми, якими врегульовані питання судоустрою та статусу суддів ................................................................... 20 1.2.2. Відрядження, переведення суддів ................................................................. 36 1.2.3. Завершення процедури добору кандидатів у судді ..................................... 40 1.2.4. Утворення нової мережі судів ....................................................................... 43 1.2.5. Антикорупційна стратегія.............................................................................. 47 1.2.6. Угода з МВФ та Макрофінансова допомога Європейського Союзу, зобов’язання внесення змін до законодавства щодо сектору юстиції................. 52 1.2.7. Законодавче врегулювання особливостей реалізації Національним агентством з питань запобігання корупції повноважень стосовно суддів.......... 57 1.2.8. Започаткування діяльності робочої групи ВРП з питань реформування процесуального законодавства та законодавства з питань судоустрою і статусу суддів .......................................................................................................................... 60 1.3. Рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційною статті 375 Кримінального кодексу України ........................................................... 61 1.4. Втручання в діяльність членів Вищої ради правосуддя ................................ 66 РОЗДІЛ 2. СТАН ДОТРИМАННЯ ГАРАНТІЙ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ .... 76 2.1. Фінансове забезпечення як невід’ємна складова незалежності судів і суддів ..................................................................................................................................... 76 2.2. Проблеми кадрового забезпечення судів......................................................... 86 2.3. Розгляд подань про надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом, клопотань про тимчасове відсторонення судді від
- 3. 3 здійснення правосуддя узв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності ........................................................................................................ 89 2.4. Удосконалення дисциплінарних процедур ..................................................... 98 2.5. Виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини з питань, пов’язаних із незалежністю та захистом суддів................................................... 102 2.6. Рік роботи Вищого антикорупційного суду.................................................. 108 2.7. Забезпечення охорони судів та безпеки суддів............................................. 114 2.8. Питання суддівської освіти як фактор забезпечення професійної компетентності та невід’ємний елемент незалежності судді ............................. 120 РОЗДІЛ 3. ВЖИТТЯ ВИЩОЮ РАДОЮ ПРАВОСУДДЯ ЗАХОДІВ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ ТА АВТОРИТЕТУ ПРАВОСУДДЯ........................................................................................................ 123 3.1. Неприпустимість втручання з боку народних депутатів України, депутатів місцевих рад, інших представників органів державної влади та місцевого самоврядування ....................................................................................................... 125 3.2. Захист суддів від втручання правоохоронних органів................................. 143 3.2.1. Зловживання повноваженнями щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення суддею злочину....................... 143 3.2.2. Невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення щодо судді на підставі повідомлення судді про втручання у діяльність щодо здійснення правосуддя ........................ 149 3.2.3. Інші випадки порушення гарантій незалежності суддів з боку правоохоронних органів......................................................................................... 152 3.3. Неприпустимість тиску на суд з боку прокурорів........................................ 155 3.4. Важливість дотримання адвокатами принципу законності та професійної етики у відносинах із судом................................................................................... 157 3.5. Втручання у діяльність суддів з боку фізичних осіб. Безпека суддів як одна з основних гарантій незалежності ......................................................................... 163 3.5.1. Напади на суддів, погрози фізичною розправою....................................... 165 3.5.2. Блокування роботи суду............................................................................... 173
- 4. 4 3.5.3. Мітинги, акціїбіля будівель суду............................................................... 176 3.6. Поширення інформації стосовно суддів........................................................ 179 3.7. Підроблення судових рішень та інших офіційних документів ................... 186 3.8. Інші випадки втручання в діяльність судді................................................... 189 3.9. Діяльність правоохоронних органів щодо забезпечення незалежності суддів ................................................................................................................................... 190 3.10. Оцінка ситуацій, які, на думку Вищої ради правосуддя, не є підставою для вжиття заходів щодо захисту суддівської незалежності..................................... 194 ВИСНОВКИ............................................................................................................. 202
- 5. 5 ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ Конвенція прозахист прав людини і основоположних свобод – Конвенція Європейський суд з прав людини – ЄСПЛ Консультативна рада європейських суддів – КРЄС Європейська комісія «За демократію через право» – Венеційська комісія Вища рада правосуддя – Рада, ВРП Вища кваліфікаційна комісія суддів України – ВККСУ Державна судова адміністрація України – ДСА України Служба судової охорони – ССО Єдиний реєстр досудових розслідувань – ЄРДР Єдина судова інформаційно- телекомунікаційна система – ЄСІТС Національне агентство з питань запобігання корупції НАЗК, Національне агентство Національне антикорупційне бюро України НАБУ
- 6. 6 ВСТУП Очікування суспільства щодонеупередженості та справедливості суддів і очікування суддів щодо того, що їхні незалежність та недоторканність будуть гарантовані державою, взаємообумовлені. Кожній людині має бути забезпечена можливість здійснення у її справі правосуддя як однієї з основних функцій демократичної та правової держави, а здійснення правосуддя можливе лише в разі існування ефективних і спроможних судів та забезпечення незалежності суддів. Ефективна реалізація права на судовий захист залежить від багатьох чинників системи судоустрою та судочинства, зокрема від забезпечення гарантій незалежності суддів під час здійснення правосуддя. Судова незалежність створює передумови для впевненості в можливості отримати справедливе та рівноправне ставлення з боку закону. Міжнародні стандарти щодо незалежності суддів закріплені у низці міжнародних угод і документів. Загалом незалежність судової системи є запорукою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Незалежний суд є не лише ключовим елементом виконання державою гарантій щодо забезпечення права на справедливий суд, запорукою демократії та панування верховенства права, а й невід’ємним компонентом довіри до судової влади. Події 2020 року, як глобального характеру, так і локального, безперечно, вплинули і на судову владу. Безпрецедентні виклики перед судовою системою зумовлені пандемією гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. З огляду на нові концепції реформування, законодавчі ініціативи у сфері судоустрою, надмірне втручання у законодавство, що визначає правила роботи судової системи, необхідно зауважити, що судова реформа може продовжуватися за умови, якщо вона не суперечить Конституції України і враховує провідні міжнародні стандарти. Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід’ємним елементом статусу суддів та їхньої професійної діяльності, пов’язані із принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової гілки влади. Очевидно, що в демократичній державі судова влада та суди не мають зазнавати кардинальних змін у разі зміни політичної влади у державі, оскільки це є прямим та відкритим посяганням на принципи поділу влади, демократії, верховенства права, незалежності суддів та інші конституційні цінності. Деякі проблеми, висвітлені у Щорічній доповіді про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2019 рік, потребували оцінки і реагування з боку Вищої ради правосуддя та законодавця і у 2020 році, особливо з урахуванням прийняття окремих рішень Конституційним Судом України. Такий стан речей актуалізував питання щодо надання Вищій раді правосуддя
- 7. 7 права законодавчої ініціативита права на звернення до Конституційного Суду України для забезпечення більш ефективного відстоювання суддівської незалежності і її гарантій. Вища рада правосуддя у Щорічній доповіді про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2019 рік, яка позитивно оцінена експертами Ради Європи, констатувала ситуацію щодо безпрецедентного тиску на судову владу у 2019 році шляхом подання на розгляд Верховної Ради України низки законопроєктів, що загрожують незалежності судової влади України. Визначальною властивістю судової влади в демократичній правовій державі є її самостійність, що означає її інституційну відокремленість від органів законодавчої та виконавчої влади, неприпустимість впливу останніх на виконання суддями їх професійних функцій, у тому числі й у спосіб не обумовленої суспільними прагненнями законодавчої реорганізації, зміни системи судоустрою.1 У Щорічній доповіді про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2019 рік ВРП констатувала зміну у другій половині 2019 року вектору судової реформи в Україні, яка була розпочата у 2014 році і не завершена у всіх напрямах, маючи на увазі насамперед ухвалення Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування». Така зміна відбулася в реаліях нової політичної ситуації після президентських та парламентських виборів 2019 року, тобто пов’язана із зміною політичної влади. Вища рада правосуддя, надаючи консультативний висновок до проєкту зазначеного Закону (реєстраційний № 1008), зауважила, що він містить положення, які, на думку Вищої ради правосуддя, становлять загрозу суддівській незалежності в Україні, ставлять під сумнів гарантії справедливого і неупередженого здійснення правосуддя та нівелюють низку досягнень попереднього етапу судової реформи (рішення Вищої ради правосуддя від 5 вересня 2019 року № 2356/0/15-19). Вища рада правосуддя у Щорічній доповіді про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2019 рік зауважила, що реалізація положень цього Закону на практиці має стати предметом ретельного моніторингу та аналізу в наступних щорічних доповідях Вищої ради правосуддя про стан забезпечення незалежності суддів в Україні. Після набрання чинності Законом України № 193-IX Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з поданням щодо перевірки відповідності Конституції України окремих положень цього Закону. 11 березня 2020 року Конституційним Судом України ухвалено Рішення № 4-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону 1 Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-20#Text.
- 8. 8 України «Про судоустрійі статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя». Рішення Конституційного Суду України № 4-р/2020 належним чином вирішує проблему скорочення чисельності суддів Верховного Суду. Конституційний Суд України, визнавши неконституційними законодавчі положення щодо зменшення кількісного складу Верховного Суду з 200 до 100 суддів, запобіг серйозній загрозі порушення незалежності суддів. При цьому звернув увагу на вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, який неможливо розширити законодавчо. Конституційний Суд України справедливо наголосив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить Конституції України. У цьому Рішенні Конституційний Суд України також встановив, що низка правових норм, пов’язаних із процедурами притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, суперечить частині першій статті 8 (принцип верховенства права), частинам першій (принцип незалежності) і другій статті 126 (заборона впливу на суддів) Конституції України. Щодо суддівської винагороди рішенням Конституційного Суду України встановлено, що Закон № 193-IX суперечить статті 6, частині першій статті 8, частинам першій та другій статті 126 Конституції України. Основний аргумент полягає в тому, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. Конституційний Суд України також зазначив, що зміна частиною першою статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кількісного складу та суб’єктів призначення членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без запровадження відповідного перехідного періоду призвела до зупинення виконання конституційних функцій щодо добору та оцінювання суддів, неможливості здійснення Вищою радою правосуддя її окремих конституційних повноважень, а також створила істотні перешкоди для функціонування ефективного судочинства та в окремих випадках унеможливила реалізацію права кожного на доступ до правосуддя як вимог принципу верховенства права. Таким чином, частина перша статті 94 цього Закону суперечить Конституції України. Крім вказаного, Конституційний Суд України визнав неконституційним положення Закону № 193-IX щодо створення Комісії з питань доброчесності та етики (частина перша статті 28) з огляду на відсутність конституційного підґрунтя для реалізації передбаченого вказаним Законом обсягу повноважень цієї Комісії, оскільки вона як орган, створений при конституційному органі – Вищій раді правосуддя, не може наділятися контрольними функціями щодо ВРП, якщо ці функції надані законом, а не Конституцією. Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законів, які визнані неконституційними, у відповідність до цього Рішення.
- 9. 9 Упродовж 2020 рокуКонституційним Судом України ухвалено ще кілька рішень стосовно судової влади, статусу суддів, суддів у відставці, з-поміж яких Рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». У цьому Рішенні розглянуто низку питань щодо діяльності суддів, пов’язаних із ліквідацією Верховного Суду України та створенням Верховного Суду, а також із виплатою винагороди та довічного грошового утримання суддям і суддям у відставці. Важливими подіями для забезпечення незалежності суддів є ухвалення Конституційним Судом України рішень: від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України; від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев’ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України. Визнання неконституційними деяких законодавчих норм сповільнює здійснення судової реформи до врегулювання питання Парламентом. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Єлоєв проти України» від 6 листопада 2008 року звернув увагу, що існування законодавчих прогалин може зумовлювати недотримання принципу юридичної визначеності як одного з основних елементів верховенства права (§ 53). В Україні як у демократичній державі основною вимогою до законодавства є його відповідність критеріям і принципам, встановленим у Конституції України, зокрема принципу верховенства права (абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020). Запорукою стабільної і незалежної судової системи є сталість, однозначність законів, а будь-яким законодавчим ініціативам у сфері правосуддя має передувати фахова дискусія із залученням органів суддівського
- 10. 10 врядування та самоврядування,адвокатської спільноти, суддів, провідних професійних громадських організацій. Переконання судді у стабільності його статусу та основ діяльності значною мірою залежить від внутрішньої та зовнішньої незалежності, тому слід знайти баланс між потребою реформ і необхідністю в захисті незалежності суддів від негативного впливу занадто частими змінами законодавства, що регулює статус судді. У Висновку № 18 Консультативної ради європейських суддів вказано: «Питання про те, коли і як часто законодавство повинно змінюватися, підпадає до повноважень законодавчого органу. Тим не менш, занадто великої кількості змін протягом короткого проміжку часу, слід уникати, якщо це можливо, принаймні, в області відправлення правосуддя. Де зміни в системі правосуддя зроблені, необхідно подбати, про гарантії їх забезпечення адекватними фінансовими, технічними та процедурними умовами, і що вони забезпечені достатньою кількістю людських ресурсів. В іншому випадку існує ризик нестабільності в належному відправленні правосуддя і громадськість може сприймати (помилково), що будь-які недоліки у запровадженні нової системи виникли з вини судових органів. Це може призвести до непотрібної недовіри і конфліктів».2 В одному з нещодавно ухвалених висновків Венеційська комісія зазначила, «що, відповідно до «Контрольного списку питань для оцінки дотримання верховенства права» (Мірило правовладдя), чіткість, передбачуваність, узгодженість та послідовність законодавчого регулювання, а також стабільність законодавства є головними елементами будь-якого правопорядку, заснованого на принципі верховенства права».3 Існує чіткий взаємозв’язок між стабільністю судової системи та її незалежністю. Довіра до органів судової влади зростає виключно за умови стабільної системи. Хоча реформи у сфері судоустрою в Україні вважалися необхідними для підвищення суспільної довіри до судової системи, постійна інституційна нестабільність, за якої реформи відбуваються після зміни політичної влади, також можуть бути небезпечними з точки зору довіри суспільства до органів судової влади як до незалежних та безсторонніх інституцій.4 Часті зміни в нормах, що стосуються судових органів і призначень до них, можуть мати різні тлумачення. Судова влада може висловлювати свою думку щодо можливих наслідків пропонованого законодавчою або виконавчою владою нововведення, яке спрямоване на внесення змін, пов’язаних із здійсненням правосуддя. Судова система також не повинна виступати проти всіх пропозицій, що стосуються 2 Висновок Консультативної ради європейських суддів № 18, пункт 45. 3 Венеційська комісія, CDL-AD(2019)014, Румунія – Висновок про надзвичайні накази уряду GEO № 7 та GEO № 12 про внесення змін до Законів про правосуддя, пункт 14. 4 CCJE-BU (2017) 11, Бюро Консультативної ради європейських суддів (CCJE), Звіт про незалежність та неупередженість суддів у державах-членах Ради Європи за 2017 рік, пункт 7, «Громадська довіра до суддів може бути підірвана не лише в разі існування реальних та цілком доведених порушень, але й тоді, коли є достатні підстави для непевності стосовно незалежності й безсторонності суддів».
- 11. 11 змін в ній,називаючи це посяганням на незалежність судової влади. Але якщо судова незалежність або здатність судової влади здійснювати свої конституційні повноваження знаходяться під загрозою або піддаються нападу, судова влада повинна відстоювати свою позицію безстрашно.5 Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів. Усі проєкти законів, що стосуються статусу суддів, здійснення правосуддя, процесуальних законів та загальніше будь-які законопроєкти, що можуть мати вплив на судівництво, наприклад незалежність судової влади, або можуть обмежити гарантії доступу громадян (у тому числі самих суддів) до правосуддя, повинні розглядатися парламентом лише після отримання висновку судової ради. Ця консультативна функція повинна бути визнана усіма державами та підтверджена Радою Європи як рекомендація6 . Із суддями необхідно консультуватися й вони повинні брати участь у підготовці будь-яких актів законодавства стосовно їхнього статусу та функціонування судової системи. Неотримання консультативного висновку ВРП ставить під сумнів легітимність законодавчих пропозицій. Позитивною тенденцією є те, що у 2020 році більшість законопроєктів стосовно сфери правосуддя надсилалися до ВРП. У деяких випадках суб’єкти законодавчої ініціативи звертались до ВРП з метою отримання консультативного висновку Ради перед поданням законопроєкту до Верховної Ради України. Така практика є доцільною і, безперечно, підвищує якість законотворення. Вищою радою правосуддя у 2020 році на виконання повноважень, визначених пунктом 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», за результатами розгляду законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів прийнято 44 рішення про затвердження консультативних висновків. Крім того, ВРП підтримано 7 законопроєктів; підтримано за умови врахування наданих пропозицій або доопрацювання – 15; визнано такими, що підлягають доопрацюванню, – 4; не підтримано законопроєктів – 18. У більшості консультативних висновків Вища рада правосуддя висловлювала застереження стосовно законопроєктів, зміст яких не відповідає нормам Конституції України, міжнародним стандартам та посягає на незалежність судової влади. 5 Висновок № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії». 6 Висновок № 10 (2007) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, пункт 87.
- 12. 12 Частина застережень Вищоїради правосуддя та органів системи правосуддя не була належним чином врахована під час опрацювання законопроєктів. За відсутності належного правового регулювання та ігнорування органами законодавчої та виконавчої влади норм чинного законодавства повноваження Вищої ради правосуддя щодо забезпечення незалежності судової влади зводяться до формально закріплених у законодавстві та не є ефективним механізмом, який гарантує незалежність судової влади від довільних змін законодавства Верховною Радою України, що не відповідає конституційному принципу поділу влади на виконавчу, законодавчу та судову. Відсутність імперативної норми про надіслання Вищій раді правосуддя законопроєктів суб’єктами законодавчої ініціативи чи Апаратом Верховної Ради України для отримання відповідного консультативного висновку ускладнює здійснення передбачених пунктом 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» повноважень Вищою радою правосуддя щодо надання обов’язкових до розгляду консультативних висновків щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів, що є одним із провідних напрямів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Робота з підготовки консультативних висновків є комплексною та включає не тільки вивчення всіх деталей запропонованого проєкту закону, а й врахування позиції Національної школи суддів України та Верховного Суду, дослідження міжнародної практики та аналіз пріоритетних напрямів. Варто також зауважити, що до складу Вищої ради правосуддя як колегіального органу входять представники різних правничих професій, які враховують всі потреби та інтереси судової гілки влади. Для досягнення справедливого балансу та врахування думок професійної спільноти, зокрема суддів усіх юрисдикцій та інстанцій, Вища рада правосуддя сприятиме позитивним процесам у судовій системі в разі надання їй права законодавчої ініціативи та внесення змін до Регламенту Верховної Ради України в частині обов’язкового врахування позицій, висловлених у консультативних висновках Вищої ради правосуддя. Незважаючи на постійні звернення ВРП з відповідними пропозиціями, консультативні висновки Вищої ради правосуддя, на жаль, досі не розміщуються в електронній формі справ законопроєктів на сайті Парламенту, що позбавляє можливості враховувати позиції суддівської спільноти під час ухвалення законів про судоустрій і статус суддів та не сприяє діалогу між трьома гілками влади. За результатами фахового обговорення Щорічної доповіді Вищої ради правосуддя про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2019 рік експерти Проєкту Ради Європи «Подальша підтримка виконання Україною рішень у контексті статті 6 Європейської конвенції з прав людини» також наголосили на необхідності підтримання належного діалогу між Вищою радою правосуддя та Парламентом.
- 13. 13 На думку Вищоїради правосуддя, реформування у сфері правосуддя має бути послідовним та виваженим, відповідати нормам Конституції України, міжнародним стандартам та принципам Ради Європи, а всім законодавчим змінам має передувати ґрунтовна та всеохоплююча дискусія в широких професійних колах. З огляду на постійні законодавчі зміни, з урахуванням рекомендацій, наданих експертами Проєкту Ради Європи «Подальша підтримка виконання Україною рішень у контексті статті 6 Європейської конвенції з прав людини», слід наголосити, що Вища рада правосуддя у червні 2020 року зверталася до Голови Верховної Ради України із пропозицією обговорити питання щодо можливості розгляду Щорічної доповіді про стан забезпечення незалежності суддів в Україні за 2019 рік на парламентських слуханнях у Верховній Раді України, яка, на жаль, не отримала відгуку. З-поміж пріоритетних проблем, що потребують нагального вирішення, є проблема нестачі суддів, які здійснюють правосуддя, дефіцит кадрів у судах та недостатнє матеріальне забезпечення. До підготовки цієї доповіді були залучені суди, органи суддівського врядування та самоврядування, представники адвокатської спільноти, органи державної влади, наукові установи і заклади вищої світи у сфері права та професійні громадські об’єднання. Ця Щорічна доповідь про стан забезпечення незалежності суддів в Україні містить огляд основних проблемних питань щодо стану нормативно- правового регулювання у сфері правосуддя, забезпечення гарантій суддівської незалежності, а також аналіз випадків втручання у діяльність суддів щодо здійснення правосуддя.
- 14. 14 РОЗДІЛ 1. СТАННОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У СФЕРІ ПРАВОСУДДЯ 1.1. Право на судовий захист в умовах пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 Пандемія коронавірусу поставила перед судовою системою безпрецедентне завдання – забезпечити здійснення правосуддя й захист основних прав, одночасно гарантуючи, що судді та учасники процесів не ризикуватимуть життям і здоров’ям. Право на справедливий суд не може бути обмежене, проте при встановленні справедливого балансу між правом особи на безпечне для життя і здоров’я довкілля та правом на справедливий суд переважає природне право осіб на життя та безпечне довкілля, обов’язок щодо забезпечення якого покладено на державу. Вища рада правосуддя 26 березня 2020 року ухвалила рішення № 880/0/15-20 «Про доступ до правосуддя в умовах пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Цим рішенням Вища рада правосуддя ухвалила звернення до Президента України та Верховної Ради України із пропозицією внести зміни до процесуальних кодексів, які б забезпечили право осіб на доступ до правосуддя в умовах карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в частині, що стосується проведення засідань органів судової влади в режимі реального часу через Інтернет та продовження (зупинення) строків на оскарження судових рішень. Вища рада правосуддя рекомендувала судам неухильно дотримуватися приписів постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 щодо запровадження карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19. Крім того, ВРП надала судам такі рекомендації: безперервно здійснювати судочинство у невідкладних справах, які визначені процесуальними кодексами та судами (суддями), з дотриманням балансу між правом на безпечне довкілля для суддів, сторін у справах та правом доступу до правосуддя; за можливості проводити судові засідання в режимі реального часу через мережу Інтернет; на час терміну дії карантину організувати гнучкий графік роботи суддів та працівників апаратів судів; рекомендувати зборам суддів вирішити питання щодо чергування суддів для вирішення невідкладних процесуальних питань та невідкладних справ в особливих видах проваджень; обмежити доступ у судові засідання осіб, які не є учасниками проваджень; судові засідання проводити з використанням суддями та сторонами у справах засобів індивідуального захисту; рекомендувати судам перейти на опрацювання електронної кореспонденції; забезпечити працівникам апарату суду можливість виконання посадових обов’язків дистанційно за наявності технічної можливості; довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв’язку із карантинними заходами.
- 15. 15 30 березня 2020року Верховною Радою України прийнято Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Цим Законом процесуальні кодекси доповнено положеннями, відповідно до яких учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Вища рада правосуддя звернулася до Державної судової адміністрації України щодо прискорення роботи над впровадженням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. 8 квітня 2020 року Державна судова адміністрація України наказом № 169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв’язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду. Цим документом передбачено, що проведення судових засідань у режимі відеоконференцзв’язку забезпечує комплекс технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Закон України № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» прийнятий 18 червня 2020 року з метою вдосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19. З метою оперативного напрацювання органами системи правосуддя пропозицій щодо здійснення ефективних заходів, спрямованих на забезпечення стабільної роботи судів, органів системи правосуддя в умовах карантину, при Вищій раді правосуддя було створено координаційну раду у складі Голови Вищої ради правосуддя, Голови Верховного Суду, Голови Ради суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, Голови Служби судової охорони, Голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, Генерального прокурора, Міністра юстиції України, Голови Національної асоціації адвокатів України. Вища рада правосуддя, розуміючи, що судді здійснюють правосуддя в складних умовах пандемії, працюють в умовах надмірного навантаження та ризиків, зауважує, що особливості здійснення правосуддя з урахуванням карантинних обмежень повинні запроваджуватись із беззаперечним забезпеченням незалежності судової влади. Пандемія посилила актуальність інформатизації діяльності судів та органів судової влади. Вища рада правосуддя надає велике значення цим
- 16. 16 питанням, тому процесвпровадження Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи постійно перебуває в центрі її уваги. Наказом Державної судової адміністрації України від 7 листопада 2019 року № 1096 затверджено Концепцію побудови Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Відповідно до цієї Концепції змінено архітектуру побудови Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи та терміни її створення. Концепція побудови Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи визначає: принципи створення ЄСІТС; стратегію формування, функціонування та розвитку інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності судів, органів та установ системи правосуддя; методи та засоби забезпечення інформаційно-аналітичної підтримки процесів підготовки, прийняття та контролю виконання управлінських рішень шляхом автоматизованого збору, накопичення, обробки, аналізу інформації. У Концепції побудови Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи визначені структура, організація та принципи побудови ЄСІТС з використанням сучасних програмно-технічних засобів. Концепція побудови Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи передбачає кілька етапів, кожен з яких характеризується певними завданнями в межах загального впровадження ЄСІТС. Вища рада правосуддя доклала всіх зусиль для забезпечення впровадження окремих моделей ЄСІТС протягом 2020 року. Завершення впровадження ЄСІТС заплановано на 2023 рік. Оновлена концепція ЄСІТС передбачає можливість подальшої технологічної еволюції та нарощування її функціонального набору згідно з досягненнями науково-технічного прогресу, змінами законодавства та актуальними вимогами суспільства. Як бачимо, виклики, які постали перед судовою системою у 2020 році, продовжують існувати та потребують відповідного реагування та вжиття невідкладних заходів і у 2021 році. 27 квітня 2021 року Верховною Радою України ухвалено Закон України № 1416-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи», мета якого – забезпечити функціонування ЄСІТС шляхом її поетапного впровадження. Крім того, на опрацюванні Постійної комісії Вищої ради правосуддя з питань Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи перебуває проєкт Положення про ЄСІТС, надісланий ДСА України, щодо якого рішенням Ради суддів України від 11 червня 2021 року № 23 затверджено Консультативний висновок. Вища рада правосуддя найближчим часом розгляне пропозиції ДСА України з урахуванням наданого Консультативного висновку Ради суддів України та після ухвалення відповідного рішення розпочнеться повномасштабне використання ЄСІТС в органах судової влади. Крім того, з метою співпраці сторін у сфері цифрового розвитку та впровадження інновацій у системі правосуддя України Вища рада правосуддя
- 17. 17 об’єднала зусилля зМіністерством цифрової трансформації України, підписавши 5 березня 2021 року Меморандум про співробітництво. З метою забезпечення узгоджених дій для вироблення пріоритетів та механізму розвитку електронного правосуддя, рішенням Вищої ради правосуддя від 11 травня 2021 року № 995/0/15-21 утворено Координаційний комітет з питань реалізації та впровадження цифрового проєкту у сфері правосуддя та затверджено Положення про Координаційний комітет з питань реалізації та впровадження цифрового проєкту у сфері правосуддя. Відповідно до вказаного рішення визначено основні завдання Координаційного комітету: сприяння впровадженню та удосконаленню функціонування ЄСІТС; сприяння впровадженню в судах, інших органах і установах системи правосуддя України цифрових трансформацій; погодження та координація проєктів з питань інформатизації судів, інших органів і установ системи правосуддя; участь у розробленні проєктів нормативно-правових актів, пов’язаних із розвитком цифрових інноваційних технологій у системі правосуддя України; сприяння у наданні Державній судовій адміністрації України методичних рекомендацій з питань проведення оцінки стану захищеності інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах судів, інших органів і установ системи правосуддя України; координація робіт щодо приєднання до системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів; сприяння в організації обміну даними ЄСІТС з державними електронними інформаційними ресурсами органів і установ; взаємодія з Міністерством цифрової трансформації України з питань інтеграції електронних судових сервісів з мобільним додатком та вебпорталом «Дія»; підготовка методичних рекомендацій та інших інформаційних матеріалів, пов’язаних із реалізацією заходів, спрямованих на розвиток електронного правосуддя. Особливого значення впровадження електронного судочинства набуває в умовах карантину та хронічної нестачі бюджетних коштів. Рішенням від 22 грудня 2020 року № 3604/0/15-20 ВРП затвердила зміни до Регламенту Вищої ради правосуддя з метою унормування використання у своїй роботі модуля «Електронний кабінет» підсистеми «Електронний суд» та налагодження обміну документами в електронному вигляді. Після внесення цих змін повідомлення про втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, заяви щодо несумісності, дисциплінарні скарги можуть бути подані до ВРП не лише в письмовій, а й в електронній формі через модуль «Електронний кабінет» підсистеми «Електронний суд», а також можуть бути надіслані на електронну адресу Ради. Такі заяви і скарги слід подавати з використанням кваліфікованого електронного підпису. Діловодство щодо документів у вказаних справах буде здійснюватися з використанням електронних засобів. Зміни спрямовані на спрощення процедур та дадуть можливість дистанційно обмінюватись інформацією.
- 18. 18 Оскільки повідомлення суддівпро втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя є важливим показником стану забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя в Україні, суддям забезпечено можливість миттєво повідомити про втручання в його діяльність відповідно до вимог статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою передбачено обов’язок судді звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора. Мета вимоги щодо негайного інформування Генерального прокурора про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя полягає у швидкому проведенні досудового розслідування обставин вчинення відповідного кримінального правопорушення. Вища рада правосуддя звернулася до Кабінету Міністрів України з ініціативою внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 з метою встановлення доплат до заробітної плати працівникам апаратів судів на період дії карантину. Вказана постанова регулює деякі питання оплати праці окремих категорій працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину. Наразі категорія працівників апаратів судів не включена до визначеного постановою переліку. Зазначена у вказаній постанові Кабінету Міністрів України доплата не встановлена. У зверненні Вищої ради правосуддя до Кабінету Міністрів України зазначалося, що від початку дії на території держави карантину жоден суд України не припинив своєї роботи. За дев’ять місяців 2020 року лише до судів першої інстанції надійшло 2 344 423 справи і матеріали. За таких обставин в умовах дефіциту суддівських кадрів середнє навантаження одного судді такого суду становить більш ніж 700 справ, а в деяких судах – понад 2 000 справ. Відповідно до статті 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат. При цьому працівники апаратів судів, які мають безпосередній контакт із відвідувачами судів, наражають на небезпеку власне життя і здоров’я та життя і здоров’я членів своїх сімей. Фінансування судової влади у 2020 році, зокрема на оплату праці працівників апаратів місцевих та апеляційних судів, видатки споживання на надсилання поштової кореспонденції, оплату послуг зв’язку, придбання витратних матеріалів, є критично недостатнім. У зв’язку із цим видатки на придбання засобів індивідуального захисту та дезінфікуючих засобів, необхідних для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, взагалі не забезпечені. У Висновку № 2 (2001) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо фінансування та управління судами у контексті ефективної судової влади та статті 6 Конвенції зазначено про необхідність забезпечення судів ресурсами для функціонування з метою забезпечення можливості їх діяльності згідно зі стандартами, викладеними у статті 6 Конвенції. ВРП ініціювала внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 в частині доповнення переліку осіб, яким
- 19. 19 встановлено доплату дозаробітної плати на період дії карантину та протягом 30 днів із дня його відміни, такою категорією, як працівники апаратів судів. Прем’єр-міністр України доручив Міністру розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Міністру фінансів України та Міністру юстиції України опрацювати вказане вище звернення та поінформувати про результати Кабінет Міністрів України і Вищу раду правосуддя, у разі необхідності у встановленому порядку подати проєкт акта на розгляд Уряду. 11 грудня 2020 року до Вищої ради правосуддя надійшов лист Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, у якому зазначено про відсутність підстав для встановлення доплат працівникам апаратів судів, оскільки вони безпосередньо не контактують з особами, хворими на COVID-19. Зазначена позиція обґрунтована посиланням на лист Голови Ради суддів України від 16 березня 2020 року із рекомендацією встановити на період карантину особливий режим роботи судів. 17 грудня 2020 року Вища рада правосуддя вчергове звернулася до Прем’єр-міністра України із проханням ініціювати внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 з метою встановлення доплат до заробітної плати працівникам апаратів судів на період дії карантину. Безперервне здійснення судочинства з дотриманням балансу між правом на безпечне довкілля для суддів, сторін у справах та правом доступу до правосуддя в умовах пандемії стало особливим викликом для судової системи у 2020 році. Необхідність забезпечення стабільної роботи судів, органів системи правосуддя посилила актуальність інформатизації діяльності судів та органів судової влади. Впровадження та вдосконалення функціонування ЄСІТС, впровадження в судах, інших органах і установах системи правосуддя України цифрових трансформацій є особливо важливим в умовах карантину та хронічної нестачі бюджетних коштів. Водночас у 2021 році залишається невирішеною проблема, пов’язана з дієвою роботою вебсайту Вищої ради правосуддя, враховуючи затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2021 року № 407 зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 835 і від 30 листопада 2016 року № 867, зокрема щодо встановлення вимог до формату і структури наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, періодичності оновлення та порядку їх оприлюднення, а також щодо переліку таких наборів даних, що пов’язано з відсутністю у Вищої ради правосуддя прав власності на вебсайт. У межах реалізації Проєкту Європейського Союзу «Підтримка реформ юстиції і правосуддя в Україні» (Право-Justice)» 7 вересня 2018 року між «Експертіз Франс» (Французька агенція міжнародної технічної допомоги (AFETI)) як виконавцем вказаного Проєкту Європейського Союзу та
- 20. 20 Товариством з обмеженоювідповідальністю «Айкюжн ІТ» укладено договір закупівлі послуг із розробки вебсайту Вищої ради правосуддя. На жаль, питання передачі Вищій раді правосуддя прав власності на вебсайт не було врегульовано під час оформлення договірних відносин між «Експертіз Франс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Айкюжн ІТ» щодо закупівлі та надання послуг із розробки програмного продукту (вебсайту). Вебсайт Вищої ради правосуддя є майданчиком для висвітлення медіадіяльності, забезпечення комунікації та публічності колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійні основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів i прокурорів. Відсутність прав власності на вебсайт позбавляє Вищу раду правосуддя можливості повноцінного використання цього ресурсу, а саме: внесення змін до структури вебсайту, розширення функціональних можливостей, зміни оформлення та виконання інших робіт, пов’язаних із зміною програмного коду вебсайту. Крім того, відсутність у Вищої ради правосуддя прав власності на вебсайт позбавляє Раду можливості належним чином виконати вимоги Порядку залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року № 153 (із змінами), в частині забезпечення цільового використання міжнародної технічної допомоги та зарахування на баланс із подальшим оприлюдненням на власному вебсайті або у засобах масової інформації відомостей про отримання будь-якого майна, необхідного для забезпечення виконання завдань проєктів (програм), яке ввезено або придбано на митній території України, протягом 10 календарних днів з дати зарахування його на баланс (пункти 43 та 44 Порядку). 1.2. Законодавчі зміни у системі правосуддя 1.2.1. Стан розгляду законопроєктів, що змінюють норми, якими врегульовані питання судоустрою та статусу суддів Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу
- 21. 21 ХІІ «Прикінцеві таперехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами, зокрема: пункту 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України; пункту 14 «судді Верховного Суду України»; пункту 25. Зазначено про втрату чинності положеннями Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами, визнаними неконституційними, з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рекомендовано Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства України у відповідність до цього Рішення. 11 березня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 4-р/2020 у зазначеній справі (справа № 1-304/2019 (7155/19)), яким, зокрема, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): частину першу статті 37, частину першу статті 94, пункт 3 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX; пункти 4, 5, 6, 7, 9, 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX; частину третю статті 24, статтю 281 , частину восьму статті 31, частину першу статті 42, частину третю статті 47, частину четверту статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX. При цьому Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ, та Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ, у відповідність до цього Рішення. 20 травня 2020 року з Офісу Президента України надійшов лист № 45-01/2161 із проханням повідомити позицію Вищої ради правосуддя щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про
- 22. 22 судоустрій і статуссуддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування». Вказаним законопроєктом запропоновано внести зміни до законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду правосуддя» та «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ та привести окремі положення законодавчих актів у відповідність до рішень Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 та від 11 березня 2020 року № 4-р/2020. Зазначеним законопроєктом передбачалося, зокрема, врегулювати нагальні питання щодо реорганізації Верховного Суду України та статусу суддів Верховного Суду України, визначення кількості суддів у суді, порядку формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо. Рішенням від 26 травня 2020 року № 1551/0/15-20 Вища рада правосуддя затвердила консультативний висновок, у якому в цілому підтримала проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування» та зазначила про необхідність доопрацювання його окремих положень. Зокрема, Вища рада правосуддя підтримала положення законопроєкту щодо порядку припинення Верховного Суду України як юридичної особи та визначення статусу суддів Верховного Суду України, а також норми законопроєкту щодо формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, однак визнала за доцільне визначити принцип формування ВККСУ, в якій більшість складу мають становити судді, відповідно до Висновку Венеційської комісії щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного Суду та органів суддівського врядування, викладених у пункті 17, прийнятого на її 121-му пленарному засіданні (Венеція, 6–7 грудня 2019 року). Президент України 22 червня 2020 року подав на розгляд Верховної Ради України та визначив як невідкладний проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування» (реєстраційний № 3711 від 22 червня 2020 року). Рішенням від 30 червня 2020 року № 2012/0/15-20 Вища рада правосуддя затвердила консультативний висновок щодо законопроєкту № 3711, підтримавши його в цілому. За дорученнями Голови Верховної Ради України від 22 червня 2020 року та від 9 липня 2020 року Комітет Верховної Ради України з питань правової політики розглянув на засіданні 15 липня 2020 року (протокол № 32) законопроєкт «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування» (реєстраційний № 3711 від 22 червня 2020 року), поданий Президентом України як невідкладний, а також альтернативні до нього проєкти законів, подані народними депутатами України Юрчишиним Я.Р.
- 23. 23 (реєстраційний № 3711-1від 7 липня 2020 року), Демченком С.О. та іншими (реєстраційний № 3711-2 від 7 липня 2020 року). Обговоривши законопроєкти, Комітет Верховної Ради України з питань правової політики вирішив рекомендувати Верховній Раді України проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування» (реєстраційний № 3711 від 22 червня 2020 року), поданий Президентом України як невідкладний, за результатами розгляду в першому читанні прийняти за основу. Голова Верховної Ради України надіслав Генеральному секретарю Ради Європи лист із проханням звернутися до Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) щодо надання Комітету експертного висновку щодо законопроєкту «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування». На сесії Венеційської комісії, яка відбулася 8–9 жовтня 2020 року в Парижі в онлайн-режимі, на запит України затверджено звіт щодо законопроєкту «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування», яким визначено важливі аспекти діяльності Верховного Суду та органів судового врядування. Спільний висновок Венеційської комісії і Генерального директорату з прав людини і верховенства права Ради Європи щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких Законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування» (реєстраційний № 3711) прийнятий Венеційською комісією на 124-му пленарному засіданні, проведеному в режимі онлайн (8–9 жовтня 2020 року) CDL-AD (2020)022 Висновок № 999/2020.7 Загальні зауваження, висловлені у цьому висновку, стосуються такого: «Венеційська Комісія тривалий час була залучена до процесу реформування судової гілки влади в Україні та з 1997 року підготувала велику кількість відповідних Висновків. Протягом останніх років судова система України зазнала численних змін. Після президентських виборів нова політична влада часто розпочинала нові зміни в системі судоустрою. За відсутності цілісного підходу приймалися різні законодавчі акти, які не мали характеру всеосяжної реформи. Ці проблеми – принаймні частково – є результатом недосконалого законодавчого процесу, а саме: часто поспішного голосування за проєкти законів, які стосувались окремих аспектів; фрагментарного підходу чи відсутності цілісного підходу; відсутності належної оцінки наслідків до внесення подальших змін та недостатність чіткості положень. Як логічний наслідок, Конституційний Суд згодом визнав деякі закони неконституційними, і весь процес доводиться починати наново» (пункти 6, 7); 7 https://rm.coe.int/0900001680a02b77.
- 24. 24 «Українська судова системазалишається на перехідному етапі у зв’язку із численними незакінченими та непослідовними спробами її реформування» (пункт 35); «…Комісія усвідомлює надзвичайну терміновість ситуації. Серйозною проблемою, з якою на даний момент стикаються органи судової влади України, є величезна кількість вакансій на посади суддів, що пов’язано з Вищою кваліфікаційною комісією суддів, яка не функціонує. На додаток, залишається невирішеним питання стосовно складу Верховного Суду. Щодо питання вакантних посад суддів складається враження, що більшість кандидатів уже пройшли оцінювання у ВККС попереднього складу, але оформлення їхніх документів не могло бути завершено, оскільки припинення повноважень ВККС відбулось одномоментно 07 листопада 2019 р., без перехідного періоду»; «…З моменту припинення повноважень членів ВККС 7 листопада 2019 року члени ВККС ще не були переобрані, а судові вакансії не були заповнені. З моменту набрання чинності Законом № 193-IX Президент України призначив понад 100 суддів, але вони були обрані ще «попереднім складом» ВККС» (пункт 14); «23 липня 2020 року Уряд України та Європейський Союз уклали Меморандум про взаєморозуміння, в додатку до якого, між іншим, містяться посилання на висновки Венеційської Комісії щодо критеріїв структурних реформ, які стосуються також «незалежності, доброчесності та ефективності функціонування судової влади». Подібні зобов’язання передбачені в окремому Меморандумі з Міжнародним валютним фондом. Ці критерії передбачають створення (а) нової «Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» шляхом прозорої процедури обрання Конкурсною комісією з міжнародною участю та (b) «Комісії з питань етики» з міжнародною участю для проведення одноразової оцінки доброчесності та дотримання етичних правил членами Вищої ради правосуддя. Комісія з питань етики мала б рекомендувати органу, що відповідає за обрання (призначення), звільнити членів ВРП, які не пройшли перевірку. Також мав би бути сформований перелік попередньо відібраних кандидатів, з якого органи, що відповідають за обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя, будуть призначати (обирати) відповідні кандидатури. Проєкт Закону № 3711 стосується тільки частини (а) цих зобов’язань. Органи влади України анонсували інший проєкт, ширший за обсягом, для виконання цих зобов’язань, який також буде надіслано Венеційській Комісії для надання висновку. Відповідно до позиції органів влади проєкт Закону № 3711 розглядається як невідкладне законодавство для врегулювання найтерміновіших питань. Водночас, подальші реформи мають розглядатись в іншому окремому законі» (пункти 20–22); «Україна пройшла суттєві реформи у сфері органів судової влади за останні роки, але імплементація деяких з них досі залишається незакінченою. Реформа процедури добору суддів та новий склад Верховного Суду, який почав функціонувати в січні 2018 року, були значними покращеннями системи, яка
- 25. 25 існувала до цього.Відповідно, необхідно забезпечити законодавчу стабільність, а при впровадженні нових змін в законодавство, яке регулює судову систему, дотримуватись всебічного та послідовного підходу» (пункт 34); «З огляду на те, що наразі питання термінових та більш структурних змін постають одночасно, Венеційська Комісія буде розглядати проєкт Закону № 3711 з точки зору невідкладності такого закону та, відповідно, буде рекомендувати вилучити більш структурні зміни, залишивши їх для окремого законопроєкту, який повинен мати більш комплексний характер. Однак, певні необхідні зміни, а саме ті, що стосуються забезпечення доброчесності членів ВРП, є більш комплексними та потребують ретельного та інклюзивного обговорення з усіма зацікавленими сторонами. Існує очевидний ризик того, що прийняття єдиного закону на цій стадії може затримати невідкладне призначення суддів до судів першої та другої інстанцій. Хоча немає необхідності об’єднувати ці питання в один закон, питання щодо доброчесності членів ВРП також є терміновим та не може бути відкладено. Таким чином, ціль проєкту Закону № 3711 як невідкладного має бути жорстко обмежено: 1) формуванням ВККС для надання їй можливості заповнити близько 2000 судових вакансій; 2) зарахуванням суддів «Верховного Суду України» до «Верховного Суду». Ця додаткова зміна необхідна з огляду на рішення 2-р/2020 Конституційного Суду від 18 лютого 2020 року. Подальші зміни мають бути відкладенні для подальшого комплексного законодавства» (пункти 23–24). Законопроєкт № 3711 є тільки одним із кроків у правильному напрямі, проте має обмежену сферу дії та має на меті вирішити виключно термінові питання. Окреме законодавство передбачатиме ширшу реформу судоустрою, включаючи виконання нещодавніх зобов’язань України перед Європейським Союзом та Міжнародним валютним фондом. Зокрема, Венеційська комісія звернула увагу на таке. «Перед Венеційською Комісією виникла дилема: з одного боку, існує нагальна необхідність «швидкого запуску» Вищої кваліфікаційної комісії суддів з тим, щоб вакансії суддівських посад були заповнені якомога швидше, а, з іншого боку, має бути забезпечено, щоб ВККС, створена для цієї цілі, не викликала сумнівів щодо доброчесності. Венеційська Комісія може прийняти ідею «швидкого запуску», якщо: (а) Конкурсна комісія забезпечить доброчесність ВККС до початку її роботи та (b) норми проєкту Закону № 3711, які підпорядковують ВККС Вищій раді правосуддя, будуть вилучені. З огляду на невідкладність, проєкт Закону № 3711 має бути обмежено виключно створенням ВККС та переведенням суддів Верховного Суду України, необхідність якого викликано рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року. Проєкт Закону № 3711, як його було представлено, включає ці питання. Однак, крім цих термінових питань, проєкт також охоплює й інші питання, оскільки він підпорядковує ВККС Вищій раді правосуддя» (пункти 75–76).
- 26. 26 За висновком Венеційськоїкомісії, відносини між цими двома органами суддівського врядування є комплексним питанням, яке має вирішуватися в межах ширшої реформи, тому ці положення мають бути вилученими, а новій ВККСУ має бути надана повна автономія, яку мала попередня ВККСУ, особливо стосовно можливості приймати свій статут. Діяльність нової ВККСУ повинна ґрунтуватися на результатах роботи попереднього органу та повинна бути вільною від втручання ВРП. Хоча питання доброчесності та дотримання етики членами ВРП не включено до проєкту Закону № 3711, воно також має вирішуватись невідкладно (пункт 77). «Нові члени ВККС безперечно повинні бути ретельно відібрані до початку виконання їхніх повноважень. Проєкт Закону № 3711 передбачає змішаний національно-міжнародний орган – Конкурсну комісію для відбору нових членів ВККС. Повторення успішної моделі Антикорупційного суду вітається. Цей законопроєкт, однак, передбачає ширший перелік органів, які можуть призначати міжнародних експертів. Натомість, перелік можливих суб’єктів призначення повинен залишатись так само вузьким, як у випадку створення Антикорупційного суду. Венеційська Комісія рекомендує надати повноваження номінувати експертів виключно тим організаціям, які традиційно співпрацюють з Україною у сфері судоустрою та вже уклали договори щодо такої співпраці. Щоб номінувати експерта, до таких організацій має бути направлений формальний запит» (пункти 78–79). «Як вже вказувалось у Висновку 2019 року, послідовність змін є важливою. Цей Спільний Висновок не може охоплювати ширші реформи та містить тільки декілька міркувань щодо питань доброчесності представників судової гілки влади, включаючи ВРП. Довгострокова мета об’єднання ВРП та ВККС повинна бути остаточним досягненням таких реформ за умови, якщо: (а) нагальні проблеми з призначеннями будуть вирішені проєктом Закону № 3711 та (b) питання доброчесності в органах судової влади, включаючи ВРП, будуть вирішені. Друге питання, яке може вирішити проєкт Закону № 3711, є переведення суддів «Верховного Суду України» до «Верховного Суду». Ці зміни стали необхідними в результаті прийняття Конституційним Судом України рішення від 11 березня 2020 року» (пункти 80–81). Ураховуючи пропозиції, що містяться в альтернативних проєктах і аргументах, представлених під час онлайн-зустрічей, Венеційська комісія надала кілька орієнтирів для вирішення цих питань у більш широкому контексті: «1. Частиною 2 статті 131 Конституції України передбачені суб’єкти, які обирають (призначають) членів Вищої ради правосуддя, та частиною 3 статті 131 передбачено, що порядок обрання (призначення) встановлюється законом. Частиною 5 статті 131 передбачено обмеження строку повноважень
- 27. 27 чотирма роками, протеця стаття не містить інформації про дострокове припинення повноважень. 2. Для подолання особливої ситуації, пов’язаної з проблеми доброчесності, змішані національно-міжнародні органи повинні мати повноваження з чіткими часовими межами. 3. Громадянському суспільству, наприклад, представнику Громадської ради доброчесності, може бути надана дорадча роль, яка не є зобов’язальною для конституційних компетентних органів. 4. Стаття 131 Конституції України є конституційною основою для таких змішаних органів. Цієї статтею дозволено створення інших органів у системі правосуддя. Оскільки завдання таких органів не обмежені, вони також можуть відповідати за дисциплінарні питання чи оцінювання до тієї міри, у якій вони не порушують компетенцію існуючих конституційних органів ухвалювати рішення. Процедура залучення таких змішаних органів як консультативних органів, наприклад для підготовки рішень про звільнення органами обрання (призначення), видається сумісною з положеннями Конституції; 5. Відповідно до рішення Конституційного Суду, ухваленого в березні 2020 року, такий змішаний національно-міжнародний орган не може бути частиною Вищої ради правосуддя, доброчесність якого він повинен перевіряти. 6. Такому змішаному органу надається більше можливостей для ухвалення рішення стосовно майбутніх членів Вищої ради правосуддя, які можуть бути перевірені до їхнього призначення. 7. Лише кандидати, які успішно пройшли оцінювання в змішаному національно-міжнародному органі, можуть бути призначені органом, який здійснює обрання (призначення) та який не буде визначати ранжування кандидатів, а просто зазначить, чи можуть вони бути призначені чи ні. 8. Вимога щодо кількості членів ВРП, які мають проголосувати за прийняття рішення про звільнення членів ВРП, а саме 14 з 21 членів (виключаючи відповідного члена) (стаття 24 Закону «Про Вищу раду правосуддя») видається занадто недосяжною, і, можливо, кількість необхідно зменшити. 9. У довгостроковій перспективі, після того, як заходи забезпечення доброчесності будуть встановлені та виправдані, а значна кількість суддів першої та другої інстанцій буде призначена ВККС, склад ВККС може бути зменшено, і в результаті її функції можуть бути нарешті передані Вищий раді правосуддя, як рекомендувала Венеційська Комісія протягом певного часу. Венеційська Комісія, дійсно, у своїх Висновках рекомендувала, щоб система призначень суддів була послідовною та критикувала складну структуру з декількома різними органами. 10. На додаток, існує подальша занепокоєність щодо деяких суддів Верховного Суду. Жодна нова процедура перевірки суддів, які вже були перевірені, не повинна пропонуватися, але реформована ВРП повинна бути здатна ефективно розглядати індивідуальні справи в межах дисциплінарних процедур» (пункт 71)8 . 8 https://rm.coe.int/0900001680a02b77.
- 28. 28 У будь-якому випадкувідповідні європейські стандарти щодо незалежності судової влади повинні дотримуватися при подальшому реформуванні. Комітет Верховної Ради України з питань правової політики, обговоривши на засіданні 4 листопада 2020 року зауваження та рекомендації Венеційської комісії, відповідно до частини п’ятої статті 44 Закону України «Про комітети Верховної Ради України» вирішив: переглянути свій висновок від 15 липня 2020 року; рекомендувати Верховній Раді України законопроєкт «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування (реєстраційний № 3711 від 22 червня 2020 року), поданий Президентом України як невідкладний, за результатами розгляду в першому читанні прийняти за основу. Звернутися до Голови Верховної Ради України із пропозицією оголосити на пленарному засіданні під час розгляду цього законопроєкту відповідно до частини першої статті 116 Регламенту Верховної Ради України про необхідність внесення пропозицій і поправок щодо виправлень, уточнень, усунення помилок та/або суперечностей у тексті законопроєкту, інших структурних частин законопроєкту та/або інших законодавчих актів, що не були предметом розгляду в першому читанні та відповідають предмету правового регулювання законопроєкту. Запропонувати суб’єктам права законодавчої ініціативи внести пропозиції та поправки до законопроєкту № 3711 з урахуванням позиції Венеційської комісії, висловленої у Висновку № 999/2020 від 9 жовтня 2020 року. На пленарному засіданні Верховної Ради України законопроєкт повернено на доопрацювання в Комітет Верховної Ради України з питань правової політики. На засіданні 17 листопада 2020 року Вища рада правосуддя ухвалила: невідкладно розпочати публічне фахове обговорення законопроєктів №№ 3711, 3711-1, 3711-2 та законопроєкту, підготовленого Міністерством юстиції України, щодо внесення змін до норм, які стосуються питань судоустрою і статусу суддів, у світлі висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) від 9 жовтня 2020 року щодо проєкту закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування» (реєстраційний № 3711); залучити до обговорення міжнародних та національних експертів, представників органів суддівського врядування та самоврядування, суддівського корпусу (кандидатів на посаду судді, діючих суддів, суддів у відставці), представників законодавчої та виконавчої гілок влади, адвокатури, асоціацій суддів та адвокатів, провідних професійних громадських організацій та наукової спільноти.
- 29. 29 Перше фахове обговоренняв межах національної дискусії «Доступ до правосуддя: реалії та перспективи» відбулося 23 листопада 2020 року. У заході взяли участь заступник Голови Верховного Суду, Голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Богдан Львов, Голова Національної асоціації адвокатів України Лідія Ізовітова, Голова Ради суддів України Богдан Моніч, заступник Голови Державної судової адміністрації України Сергій Чорнуцький, представник Національної школи суддів України Олександр Іщенко, Голова правління Асоціації розвитку суддівського самоврядування України Дмитро Бездоля, Головний міжнародний експерт з питань судової реформи Проєкту ЄС «Право-Justice» Анна Адамська-Галлант. У режимі відеоконференції до зустрічі долучились 43 учасники. У висновку Громадської організації «Всеукраїнська Асоціація суддів у відставці» щодо законопроєкту № 3711 вчергове наголошено, що законодавчим ініціативам у сфері правосуддя має передувати дискусія у професійному правничому середовищі – серед представників органів суддівського врядування та самоврядування, асоціацій адвокатів, суддів, суддів у відставці та провідних саме професійних громадських організацій. Асоціація суддів у відставці схвально оцінила законопроєкт № 3711 та наголосила, що існує нагальна потреба в ухваленні проєкту закону, який дасть можливість вирішити нагальну проблему щодо наповнення судів кадрами. У висновку Асоціації суддів у відставці зазначено, що в демократичній країні забезпечення права людини на доступ до правосуддя в межах розумних строків має бути невід’ємним і непохитним, однак дотримання цього принципу в Україні наразі стає неможливим через нестачу суддів. Судді вкотре привертають увагу державних органів і суспільства до надзвичайної ситуації в судах, зумовленої кадровим дефіцитом. Через ліквідацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вже понад рік заблокована процедура добору суддів. Наразі в деяких судах бракує більш ніж 50 % штатної чисельності суддів. Крім того, близько 2000 суддів уже мають достатній стаж роботи для виходу у відставку. На тлі щорічного збільшення кількості звернень громадян до суду ситуація є критичною та потребує нагального вирішення шляхом ухвалення законопроєкту № 3711. Вища рада правосуддя рішенням від 8 грудня 2020 року № 3404/0/15-20 затвердила консультативний висновок щодо законопроєкту «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», який надійшов 7 грудня 2020 року із Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (лист від 4 грудня 2020 року № 04-26/03-2020/229888) та є оновленою редакцією надісланого на доопрацювання законопроєкту № 3711. Метою вказаного законопроєкту є приведення положень законодавства України у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020, а також удосконалення процедури формування та діяльності органів суддівського врядування.
- 30. 30 Венеційська комісія, якав цілому надала схвальний висновок щодо законопроєкту № 3711 (№ 999/2020), відзначила його спрямованість на відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та перезапуск процедури добору суддів. Запропоновані законопроєктом зміни дадуть змогу сформувати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України і, як наслідок, запустити процеси добору, кваліфікаційного оцінювання суддів та вирішувати інші питання суддівської кар’єри. Вища рада правосуддя підтримала норми законопроєкту щодо формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Разом із тим ВРП висловила певні застереження щодо цього проєкту Закону України з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 і висновки Венеційської комісії 2019–2020 років, які потребують врахування. Запропонованими змінами до статей 95, 951 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Конкурсна комісія для проведення конкурсу на зайняття посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України затверджує Регламент роботи Комісії, положення про конкурс на зайняття посади члена ВККСУ, документи, які визначають методологію оцінювання компетентності та доброчесності кандидатів, та інші нормативні документи, зразок заяви на участь у конкурсі тощо. Крім того,згідно із законопроєктом Конкурсна комісія має власний секретаріат. Практично автономний статус Конкурсної комісії, передбачений редакцією законопроєкту, істотною мірою визначає її правосуб’єктність, наділяє її ознаками окремого суб’єкта владних повноважень у системі правосуддя. Також змінами до частини першої статті 95 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що призначення на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України здійснюється Вищою радою правосуддя на основі протоколу засідання Конкурсної комісії за результатами конкурсу протягом п’яти днів після отримання протоколу Конкурсної комісії. Разом із тим законопроєкт не визначає можливості Вищої ради правосуддя як колегіального органу ухвалювати інші рішення, зокрема коли переможець конкурсу відмовився від зайняття посади тощо. Це фактично не дає змоги Вищій раді правосуддя реалізувати свої конституційні повноваження як органу суддівського врядування та робить її участь у формуванні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України формальною. Із наведених норм слідує, що Конкурсна комісія, до якої входитимуть, у тому числі, міжнародні експерти, є самостійним суб’єктом добору членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, що не відповідає міжнародним рекомендаціям. Роль Вищої ради правосуддя зводиться лише до «церемоніальної функції» – призначення відібраних Конкурсною комісією кандидатів.
- 31. 31 При цьому Вищарада правосуддя наголосила, що в консультативному висновку щодо законопроєкту від 22 червня 2020 року № 3711 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування» (рішення від 30 червня 2020 року № 2012/0/15-20) Вища рада правосуддя зазначала про готовність взяти на себе низку функцій та повноважень у процесі створення як Конкурсної комісії, так і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Стосовно участі у складі Конкурсної комісії міжнародних експертів варто зазначити таке. Статтею 1 Конституції України передбачено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України ґрунтується на природному праві кожного народу та нації на самовизначення, що закріплено у частині першій статті 2 Статуту Організації Об’єднаних Націй, в якій зазначено, що держави-члени ООН визнають право народів на самовизначення. Декларацією про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, затвердженою резолюцією 2625 (XXV) Генеральної Асамблеї ООН від 24 жовтня 1970 року, передбачено, що в силу принципу рівності та самовизначення народів усі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус та реалізовувати свій економічний, соціальний та культурний розвиток, і кожна держава зобов’язана поважати таке право відповідно до положень Статуту ООН. Створення суверенної та незалежної держави або встановлення будь-якого політичного статусу, вільно визначеного народом, є формою реалізації цим народом права на самовизначення. Реалізуючи загальновизнані права народів та націй на самовизначення, Верховна Рада Української РСР 16 липня 1990 року у Декларації про державний суверенітет України проголосила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. У розділі II «Народовладдя» закріплено, що Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР. Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року № 1427-XII затверджено Акт проголошення незалежності України. Виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно- правовими документами, та здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголосила незалежність та самостійність Української держави.
- 32. 32 Реалізуючи право насамовизначення та принцип народовладдя, Верховна Рада України 28 червня 1996 року ухвалила Основний Закон – Конституцію України. У частині другій статті 5 Конституції України передбачено, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Конституційний Суд України у Рішенні від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 зазначив, що влада народу здійснюється в межах території держави у спосіб і формах, що встановлені Конституцією та законами України. Основним Законом України гарантовано здійснення народом влади також через сформовані у встановленому Конституцією та законами України порядку органи законодавчої, виконавчої, судової влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України). З огляду на зазначене Суд дійшов висновку: «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ», що треба розуміти так, що в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Із вказаного вбачається, що положення законопроєкту про участь міжнародних експертів у формуванні ВККСУ порушують основоположні конституційні принципи державотворення, зокрема суверенітет, право Народу України на його реалізацію, неподільність державної влади, оскільки міжнародні організації як суб’єкти делегування трьох представників не є представниками Народу України, а тому не є носіями державної влади в Україні. Водночас Конституція України не передбачає можливості обмеження державного суверенітету чи зміни способу реалізації громадянами народовладдя шляхом делегування владних повноважень іноземним організаціям та громадянам, що порушує положення статей 1, 5 Конституції України. Міжнародні партнери можуть виконувати виключно дорадчу функцію у формуванні державних органів. Венеційська комісія у висновку до законопроєкту № 3711 (№ 999/2020) щодо створення Конкурсної комісії наголосила, що такі органи мають бути створені виключно в межах перехідного періоду до досягнення запланованих результатів. Постійна система може порушити питання конституційного суверенітету9 . Щодо запропонованої законопроєктом редакції пункту 2 частини десятої статті 951 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачає 9 Венеційська Комісія, CDL-AD(2019)027, Україна – Висновок щодо внесення змін до законодавства, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, пункт 24.
- 33. 33 право Конкурсної комісіївключно з її секретаріатом, зокрема, звертатися до будь-якої юридичної особи, державного органу чи органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб із запитом про надання пояснень, документів чи інформації з метою перевірки кандидатів на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, вважаємо за доцільне зазначити, що такі інформація, пояснення чи документи повинні використовуватись Конкурсною комісією тільки у тому разі, коли вони надходять із підтверджених джерел та ґрунтуються на фактах. Також у законопроєкті мають бути чітко врегульовані особливості діяльності секретаріату Конкурсної комісії, адже йдеться про роботу з особовими справами, службовою інформацією, документами, які стосуються персональних даних. При цьому частиною тринадцятою статті 951 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції законопроєкту передбачено, що організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Конкурсної комісії здійснює секретаріат Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Ці норми щодо діяльності секретаріату Конкурсної комісії та секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України мають бути чітко узгоджені між собою. Крім того, законопроєкт має чітко визначати умови роботи та оплати праці членів Конкурсної комісії та її секретаріату – джерела фінансування, рівень окладів, а також передбачати, що такі функції виконуються безоплатно. Потребують узгодження також норми щодо внесення змін до частини третьої статті 92 та пункту 4 частини восьмої статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосовно уточнення, які саме члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не можуть бути членами новосформованої Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Зокрема, уточнення потребує положення про можливість / неможливість бути членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України особи, яка вже призначалася членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України раніше. Відповідно до загальних вимог нормотворчої техніки проєкти законів та нормативно-правових актів мають раціонально врегульовувати суспільні відносини; правові норми, які вони містять, повинні бути стислими, чіткими і недвозначними та узгоджуватися з нормами інших законодавчих актів. Вища рада правосуддя в цілому підтримала проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», який надійшов 7 грудня 2020 року з Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, з урахуванням висловлених застережень та зауважень. Комітет Верховної Ради України з питань правової політики у 2021 році подав на розгляд Верховної Ради України доопрацьований законопроєкт № 3711-д зі звуженим предметом регулювання та з новою назвою – «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів
- 34. 34 України», який булоприйнято Верховною Радою України 3 березня 2021 року в першому читанні. Враховуючи ситуацію, яка склалася в судовій системі у зв’язку з одномоментним зупиненням роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без перехідного періоду та передання повноважень іншому органу, що унеможливило призначення нових суддів та призвело до відтоку кадрів і консервації судової влади, Вища рада правосуддя в цілому підтримала проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» від 29 січня 2021 року, реєстраційний № 3711-д, як компромісний у разі врахування висловлених пропозицій. Комітет Верховної Ради України з питань правової політики підготував законопроєкт № 3711-д до другого читання та 18 червня 2021 року Верховною Радою України розпочато його обговорення, у тому числі розпочато розгляд понад 500 запропонованих правок до нього. Для забезпечення ефективної і стабільної роботи незалежної судової системи необхідна сталість, чіткість, узгодженість і однозначність законів. Передбачуваність, послідовність законодавчого регулювання, наявність належної оцінки наслідків до внесення подальших змін – основні елементи правопорядку, заснованого на принципі верховенства права. Незалежність судді значною мірою залежить від переконання у стабільності статусу та основ діяльності, тому важлива рівновага між потребою реформ і необхідністю захисту незалежності суддів від негативного впливу занадто частих змін законодавства. Основні зусилля законодавця повинні бути спрямовані на відновлення роботи ВККСУ, відновлення добору суддів. Протягом 2020 року ця проблема залишалася невирішеною. Лише деякі питання, які виникли у зв’язку з відсутністю повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, були врегулювані окремими законами. 29 червня 2021 року Верховною Радою України розглянуто законопроєкт № 3711-д та прийнято в цілому, після чого направлено на підпис Президентові України, який використав право вето щодо прийнятого Верховною Радою України закону, повернувши його на повторний розгляд з відповідними пропозиціями. 13 липня 2021 року Верховною Радою України прийнято в цілому проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» із внесеними Президентом України пропозиціями та подано на підпис. 20 травня 2015 року Указом Президента України № 276 схвалено Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015–2020 роки. На виконання завдань, які стоять перед судовою системою, Указом Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021 затверджена Стратегія
- 35. 35 розвитку системи правосуддята конституційного судочинства на 2021–2023 роки (далі – Стратегія), метою якої є визначення основних напрямів та пріоритетів подальшого вдосконалення законодавства України про судоустрій, статус суддів та судочинство, яка потребує подальшого обговорення та проведення професійних дискусій. З-поміж напрямів та заходів Стратегії, з метою зміцнення незалежності судової влади на підзвітності зазначено про необхідність забезпечення взаємодії із суспільством та розширення практики всебічного обговорення щорічної доповіді про стан забезпечення незалежності суддів в Україні шляхом проведення громадських консультацій та дискусій, удосконалення заходів з подальшого розвитку систематичного проактивного професійного спілкування з об’єднаннями юристів, громадськістю та засобами масової інформації, розвиток комплексної системи комунікації. Необхідно звернути увагу, що щорічна доповідь кожного року виноситься на фахове обговорення представників судової влади, міжнародних та неурядових організацій, правоохоронних органів, апеляційних та місцевих судів, представників Національної школи суддів України та регіональних відділень, територіальних управлінь Державної судової адміністрації України та Служби судової охорони, громадянського суспільства. Крім того, в порядку моніторингу реагування на щорічну доповідь, щороку пропонується суддям, судам, органам та установам системи правосуддя, органам прокуратури та правоохоронним органам, професійній спільноті, громадським об’єднанням за результатами ознайомлення зі щорічною доповіддю надавати свої пропозиції щодо порушених у ній питань. У 2021 році на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи Президентом України було внесено проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», реєстраційний № 5068 від 15 лютого 2021 року, який був визначений як невідкладний. Вища рада правосуддя надала негативний висновок щодо законопроєкту № 5068 та не підтримала його, вказавши, що законопроєкт має відповідати загальним вимогам до проєктів нормативних актів: бути чітким, узгодженим та обґрунтованим, таким, що не породжує сумнівів у конституційності та відповідає принципам розподілу влади та незалежності судової влади (рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2021 року № 435/0/15-21 «Про надання консультативного висновку до законопроєкту № 5068»). 5 травня 2021 року до законопроєкту № 5068 надано Терміновий спільний висновок Венеційської комісії і Генерального директорату з прав людини і верховенства права Ради Європи, положення якого є суперечливими з огляду на попередні висновки Венеційської комісії, зокрема в частині питань, що стосуються формування та діяльності Етичної ради при Вищій раді правосуддя.
- 36. 36 Законопроєкт № 506819 травня 2021 року прийнято Верховною Радою України за основу, а вже 14 липня 2021 року його прийнято у другому читанні, чому передувало опрацювання у підкомітеті з питань правосуддя Комітету Верховної Ради України з питань правової політики понад 700 запропонованих правок для продовження підготовки до розгляду його у другому читанні. Протягом 2020–2021 років триває робота, спрямована на приведення положень законодавства України у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020, а також на вдосконалення процедури формування та діяльності органів суддівського врядування, основна мета якої - відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та перезапуск процедури добору суддів. 1.2.2. Відрядження, переведення суддів Нормативне регулювання відрядження суддів здійснюється відповідно до Конституції України, законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду правосуддя», Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 54/0/15-17 (зі змінами). Підставами відрядження судді відповідно до статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є неможливість здійснення правосуддя та виявлення надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припинення роботи суду у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом, іншими надзвичайними обставинами. Обов’язковою умовою відрядження судді для здійснення правосуддя є наявність згоди на це самого судді, строк відрядження визначається Вищою радою правосуддя, але не більше ніж на один рік. Аналіз міжнародно-правових актів засвідчує, що існують певні критерії для переведення суддів з одного суду до іншого. По-перше, будь-яке переведення або переміщення судді розглядається як невід’ємна складова його кар’єри, і до цієї процедури застосовуються загальні засади просування судді по службі. По-друге, за загальним правилом переведення судді має відбуватися за його згодою. Відповідно до Європейської хартії про статус суддів суддя не може бути призначений до іншого суду або бути переведений на будь-яку іншу роботу без своєї згоди. Винятки щодо недотримання цього принципу дозволяються лише тоді, коли переведення здійснюється в дисциплінарних межах; у разі реорганізації судової системи (наприклад, закриття суду) на підставі закону або у разі тимчасового переведення для допомоги сусідньому суду. В останньому випадку строк тимчасового переведення має обмежуватися відповідним законом10 . 10 Європейська хартію про закон «Про статус суддів», § 3.4.
- 37. 37 Цей інститут спрямованийна забезпечення належного здійснення правосуддя, забезпечення доступу до правосуддя, врегулювання навантаження у судах, підвищення авторитету правосуддя, підтримку кваліфікації суддів тощо. У ситуації, яка склалася з кадровим наповненням судів, відрядження судді є об’єктивною необхідністю. Саме шляхом відрядження судді як тимчасового переведення можливо досягти кількох цілей, зокрема: забезпечити доступ до правосуддя, врегулювати навантаження у судах, підвищити авторитет правосуддя, підтримувати кваліфікацію судді. Метою внесення змін до чинного законодавства є виявлення проблемних аспектів цієї процедури й надання рекомендацій щодо вдосконалення законодавства, яке її унормовує. Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» внесено зміни до структури, повноважень та складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Через звільнення членів ВККСУ та виявлення Конституційним Судом України у Рішенні від 11 квітня 2020 року № 4-р/2020 суперечностей з Конституцією України новий склад ВККСУ може бути сформований після внесення змін до Закону № 193-ІХ. З огляду на законодавчі зміни щодо порядку формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та її повноважень, з метою оперативного розгляду питань щодо відрядження суддів питання про зосередження повноважень щодо відрядження судді доцільно розглянути у Вищій раді правосуддя (рішення ВРП від 12 березня 2020 року № 744/0/15-20 «Про надання консультативного висновку до законопроєкту № 2823). Верховною Радою України 4 червня 2020 року прийнято Закон України № 679-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України». Цим Законом внесені зміни до статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо продовження строків відрядження судді та дострокового закінчення відрядження судді. Відповідно до підпунктів 1, 5 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону Вища рада правосуддя, у період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалює без рекомендації чи подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рішення, зокрема про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, про внесення змін до порядку відрядження судді до іншого суду тієї самої спеціалізації.
- 38. 38 На виконання вимогцього Закону рішенням ВРП від 21 липня 2020 року № 2217/0/15-20 затверджені зміни до Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення). Вища рада правосуддя розпочала активну роботу щодо реалізації положення Закону України «Про внесення змін до Закону України від 4 червня 2020 року № 679-IX «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України». Зокрема, ВРП розпочала процедуру відрядження (як тимчасового переведення) суддів до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя. Протягом 2020 року до Ради надійшло 51 повідомлення ДСА України щодо необхідності відрядження суддів до 58 судів. Інформація про ухвалення Вищою радою правосуддя рішень про відрядження суддів буде висвітлена у підрозділі цієї доповіді, що стосується забезпечення судів кадрами. Відсутність повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України викликала необхідність зміни процедури переведення суддів з метою швидкого та ефективного заповнення вакантних посад суддів. Законопроєктом № 4072 пропонується доповнити статтю 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» положеннями, які дадуть змогу здійснити переведення діючих суддів того самого або нижчого рівня в межах однієї спеціалізації до іншого суду, а також доповнити цей Закон статтею 82-1, яка врегулює порядок проведення конкурсу в разі переведення судді до іншого суду. Пропонується також внести зміни до частин першої, восьмої, тринадцятої статті 79 зазначеного Закону щодо врегулювання питання проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді та встановити, що Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України виконує повноваження Комісії, передбачені запропонованою редакцією статті 82 та доповненою статтею 82-1 вказаного Закону. Передбачено, що Вища рада правосуддя без рекомендації Комісії ухвалюватиме рішення про переведення судді до іншого суду за тією самою процедурою. Отже, запропоновано запровадити на законодавчому рівні проведення окремих конкурсів на посаду судді для діючих суддів і кандидатів на посаду судді та встановити, що добір здійснюється на посади, які залишилися вакантними після завершення процедур переведення. Розмежування конкурсів сприятиме заповненню досвідченими суддями вакантних посад у місцевих судах, що розташовані в обласних центрах, які розглядають справи з більшим рівнем складності, що вимагає виконання більшого обсягу роботи. Вища рада правосуддя рішенням від 27 жовтня 2020 року № 2962/0/15-20 в межах компетенції підтримала законопроєкт № 4072 за умови врахування висловлених пропозицій та зауважень.
- 39. 39 На думку ВРП,оскільки існує проблема заповнення вакантних посад суддів, запропоновані законодавчі зміни дадуть можливість пришвидшити врегулювання питання щодо заповнення вакантних посад суддів та знизити суспільний резонанс, спричинений питанням щодо належного функціонування судової системи. Виконання Вищою радою правосуддя визначених законопроєктом № 4072 повноважень Комісії на час її відсутності дасть змогу у розумні строки після набрання запропонованими змінами чинності провести відповідні процедури та заповнити вакантні посади в місцевих судах. Враховуючи, що положення Закону № 679-ІХ спрямовані на врегулювання кадрового колапсу в судовій системі, забезпечення можливості реалізації процедури відрядження суддів у період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також на зміцнення незалежності судової влади в Україні та довіри до неї з боку суспільства шляхом забезпечення доступу до правосуддя, слід визнати ефективність запропонованої процедури відрядження суддів. Водночас вказані законодавчі зміни дають можливість Вищій раді правосуддя лише точково вирішувати питання врегулювання навантаження суддів у судах, не заповнених кадрами. За результатами аналізу участі Вищої ради правосуддя у процесі відрядження суддів як тимчасового переведення до іншого суду того самого рівня і спеціалізації необхідно зазначити, що під час вирішення питання про відрядження суддів Вища рада правосуддя з метою ефективного вирішення зазначеного питання поглиблено вивчає матеріали про відрядження, а саме: рівень навантаження судді, як у суді, з якого відряджається суддя, так і в суді, до якого запропоновано відрядити суддю; відомості про залишок нерозглянутих справ у судді, який надав згоду на відрядження, в тому числі понад три місяці; середнє навантаження судді, який дав згоду на відрядження, порівняно із середнім навантаженням одного повноважного судді по області та Україні; інформацію, яка може свідчити, що відрядження судді негативно вплине на рівень судового навантаження та доступ до правосуддя в суді, в якому він обіймає посаду; відомості, які свідчать, що відрядження судді унеможливить утворення колегії суддів для розгляду окремих категорій справ; інформацію, яка свідчить, що із суду, на відрядження з якого суддя надав згоду, вже відряджено суддю, тому відрядження відразу двох суддів призведе до суттєвих негативних змін у роботі суду; інформацію, яка містить відомості щодо закінчення строку повноважень судді, а також що відрядження судді, який надав згоду на відрядження, спричинить чергову зміну складу суду у справах та необхідність розпочинати судовий розгляд спочатку, що неминуче призведе до порушення розумних строків розгляду справ / погіршення доступу до правосуддя. Крім того, Вища рада правосуддя враховує інформацію про показники нормативного часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів, які надійшли до відповідних суддів, порівнюючи їх із показниками судів регіону та по Україні в цілому. Вища рада правосуддя ухвалила рішення 24 листопада
- 40. 40 2020 року №3237/0/15-20, яким рекомендувала Державній судовій адміністрації України та Раді суддів України застосовувати показники середньої тривалості розгляду судових справ при ухваленні рішень та здійсненні заходів з питань організаційного забезпечення діяльності судів. Враховуючи ситуацію стосовно кадрового наповнення судів України, відрядження судді є об’єктивною необхідністю. З метою вирішення вказаної категорії справ прозоро та із забезпеченням максимального доступу до інформації Вищою радою правосуддя у 2021 році розробляється інтерактивна карта, яка буде розміщена на вебсайті ВРП та дасть можливість побачити показники навантаження у конкретному судді порівняно з аналогічними показниками по області та Україні. Відрядження судді до іншого суду має на меті забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у розумні строки, зменшення та врегулювання надмірного навантаження суддів у судах, підвищення авторитету правосуддя. 1.2.3. Завершення процедури добору кандидатів у судді Згідно із частиною десятою статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів. Відповідно до статті 92 Закону «Про судоустрій і статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який діє на постійній основі у системі правосуддя України. Вища кваліфікаційна комісія суддів України, з-поміж іншого, веде облік даних про кількість посад суддів у судах, у тому числі вакантних; проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит; вносить до Вищої ради правосуддя рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді (частина перша статті 93 вказаного Закону). На виконання визначених законом повноважень рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду. У період з 31 липня по 29 серпня 2019 року згідно з рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 червня 2019 року № 107/зп-19 проведений кваліфікаційний іспит для 370 кандидатів на посади суддів місцевих судів, який складався з письмового анонімного тестування та анонімного письмового практичного завдання з написання судового рішення зі спеціалізації відповідного місцевого суду (загального, адміністративного та господарського). За результатами анонімного письмового тестування до написання анонімного письмового практичного завдання було допущено 368 кандидатів.
- 41. 41 Через припинення повноваженьчленів ВККСУ процедура кваліфікаційного іспиту не була завершена. Враховуючи наведені Конституційним Судом України в Рішенні від 11 квітня 2020 року № 4-р/2020 суперечності норм закону Конституції України, новий склад ВККСУ може бути сформований після внесення змін до Закону. Слід зауважити, що звільнення членів ВККСУ створює вакуум в системі та перериває процес судової реформи, пов’язаний із добором і призначенням суддів. Аналіз статті 131 Конституції України, статей 92, 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дає підстави стверджувати, що жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції з добору та оцінювання суддів, у тому числі Вища рада правосуддя, яка відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 131 Основного Закону України вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого. Формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та виконання нею повноважень у повному обсязі розпочнеться тільки після прийняття відповідних законодавчих змін, що потребуватиме значного часу. У пункті 25 Висновку Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) № 969/2019 щодо змін до законодавчих актів, які регулюють статус Верховного Суду та органів суддівського врядування, наголошено, що розпуск Вищої кваліфікаційної комісії суддів України призводить до повної зупинки процедури призначення суддів на посади в судах першої та другої інстанцій, у яких необхідно терміново заповнити понад 2000 вакансій, оскільки деякі із цих судів взагалі не працюють через відсутність суддів. На часткове вирішення цієї проблеми спрямовані норми законопроєкту від 4 вересня 2020 року № 4055 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких Законів України щодо заповнення вакантних посад суддів місцевих судів», внесеного на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи народним депутатом України Припутнем Д.С., зокрема стосовно надання Вищій раді правосуддя повноважень щодо завершення процедури добору кандидатів на посади суддів у місцевих судах, оголошеної 3 квітня 2017 року, та проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого суду для цих кандидатів відповідно до кількості наявних вакантних посад. На Вищу раду правосуддя відповідно до статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» покладено обов’язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу із професійних кадрів високого рівня кваліфікації з урахуванням їхніх особистих та моральних якостей, необхідних для здійснення правосуддя. Рішенням від 1 жовтня 2020 року № 2767/0/15-20 затверджено консультативний висновок щодо законопроєкту № 4055. Вища рада правосуддя підтримала законопроєкт, зауваживши, що його прийняття не лише сприятиме
- 42. 42 справедливому вирішенню питаннящодо захисту права кандидатів на зайняття посад суддів місцевих судів в умовах припинення повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а й насамперед дасть змогу державі виконати обов’язок щодо своєчасного заповнення вакантних посад суддів за рахунок чинного кадрового резерву та забезпечення прав громадян на доступ до правосуддя. Разом із тим ВРП висловлені зауваження до окремих положень законопроєкту, які потребують доопрацювання з метою уникнення труднощів у їх застосуванні та дотримання принципу правової визначеності. Проєктом Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо завершення конкурсних процедур на зайняття посад суддів місцевих судів», поданим до Верховної Ради України 19 жовтня 2020 року (реєстраційний № 4229), запропоновано внести зміни до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме доповнити його одним пунктом, яким обумовлюється тимчасова зміна процедури добору на посаду судді для завершення розпочатих раніше процедур. Також законопроєктом запропоновано внести зміни до абзацу третього пункту 13 розділу ІII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», а також доповнити відповідний пункт абзацами дев’ятим – дванадцятим, якими унормовується порядок тимчасової передачі до ВРП повноважень ВККСУ стосовно проведення та завершення спеціальної перевірки, проведення та визначення результатів конкурсів для кандидатів, які відповідають вимогам абзаців третього та сьомого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», а також оголошення, проведення та визначення результатів конкурсу для кандидатів на посаду судді, які пройшли усі процедури добору, проте набрали менше 75 відсотків максимально можливого бала кваліфікаційного іспиту, складеного до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII. Відповідно до пояснювальної записки до законопроєкту передача повноважень ВККСУ щодо оголошення, проведення та завершення конкурсів для кандидатів, які відповідають вимогам абзаців третього та сьомого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», сприятиме не лише справедливому вирішенню питання щодо захисту права кандидатів на посаду судді місцевого суду в умовах припинення повноважень членів ВККСУ, а й насамперед дасть можливість державі виконати обов’язок щодо своєчасного заповнення вакантних посад суддів та забезпечення прав громадян на доступ до правосуддя. Консультативний висновок щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо завершення конкурсних процедур на зайняття посад суддів місцевих судів» (реєстраційний № 4229 від 19 жовтня 2020 року), внесеного на розгляд Верховної Ради України у порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Масловим Д.В.,
- 43. 43 Дирдіним М.Є., ВельможнимС.А., Ватрасом В.А., Демченком С.О., затверджений рішенням ВРП від 17 листопада 2020 року № 3144/0/15-20. Вища рада правосуддя підтримала законопроєкт № 4229 за умови врахування зазначених у консультативному висновку пропозицій та зауважень. Гарантіями забезпечення незалежності суддів відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади та захист професійних інтересів суддів. Саме Вища кваліфікаційна комісія суддів України як державний орган суддівського врядування наділена повноваженнями щодо забезпечення професійних інтересів суддів, а також організаційної єдності через дотримання єдиного статусу судді незалежно від місця суду в системі судоустрою. Отже, передання повноважень ВККСУ Вищій раді правосуддя для завершення розпочатих ВККСУ конкурсів щодо кандидатів на посаду судді місцевого суду загалом може бути підтримано з огляду на необхідність заповнення вакансій у судах, оскільки це сприятиме своєчасному заповненню вакантних посад суддів. Також Вища рада правосуддя підтримує наведену в розділі ІІІ «Прикінцеві положення» законопроєкту № 4229 норму щодо зобов’язання секретаріату ВККСУ передати Вищій раді правосуддя матеріали та документи щодо кандидатів на посаду судді місцевого суду, які відповідають вимогам абзаців третього та сьомого пункту 13 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та які звернулися із заявами про участь у конкурсах, оголошених Вищою кваліфікаційною комісією суддів України 5 серпня 2019 року, для завершення (проведення) процедури спеціальної перевірки. З огляду на запропоновані законодавчі зміни існує реальна необхідність у переданні ВРП повноважень ВККСУ щодо завершення розпочатих конкурсів стосовно кандидатів на посаду судді місцевого суду з огляду на припинення діяльності ВККСУ 7 листопада 2019 року (у 2021 році строк, на який припинено діяльність ВККСУ, становитиме 2 роки) та з метою заповнення вакантних посад суддів у судах, оскільки процедура формування повноважного складу ВККСУ має розпочатися лише після прийняття відповідного закону, що затягне у часі відновлення діяльності органу суддівського врядування та продовження добору кандидатів для призначення на посаду судді. 1.2.4. Утворення нової мережі судів Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проєкт якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
- 44. 44 Частиною першою статті17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» також передбачено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Відповідно до статті 19 цього Закону суд утворюється і ліквідовується законом. Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна визначеної цим Законом системи судоустрою, необхідність забезпечення доступності правосуддя, оптимізації видатків державного бюджету або зміна адміністративно-територіального устрою. Утворення суду може відбуватися шляхом створення нового суду або реорганізації (злиття, поділу) судів. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» в Україні утворено 136 нових районів (з них 17 на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей) та ліквідовано 490 районів. У зв’язку із цим кількість судів в Україні повинна бути приведена у відповідність до кількості новостворених районів. Рада суддів України 22 липня 2020 року надіслала головам місцевих та апеляційних судів лист-роз’яснення (№ 9рс-466/20-вих) щодо зміни системи судоустрою та приведення її у відповідність до нового адміністративно- територіального устрою шляхом утворення, реорганізації чи ліквідації судів, згідно з яким місцеві загальні суди продовжують здійснювати розгляд справ у межах раніше утворених районів та раніше визначеного адміністративно- територіального устрою. Слід нагадати, що Указами Президента України у 2017 році ліквідовано / реорганізовано місцеві загальні суди (районні, міськрайонні) і утворено окружні суди. Новий адміністративно-територіальний устрій потребує внесення змін до існуючої мережі судів і розроблення нової мережі. На часткове вирішення проблеми були спрямовані норми проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо територіальної юрисдикції місцевих судів на території України до прийняття закону щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв’язку із утворенням (ліквідацією) районів», реєстраційний № 3025а від 27 серпня 2020 року, внесеного на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи народними депутатами України Демченком С.О., Костіним А.Є., Фрісом І.П., Торохтієм Б.Г., Корнієнком О.С., Божиком В.І., Пузановим О.Г., Масловим Д.В., Новіковим М.М., Ватрасом В.А., Шпеновим Д.Ю., Бабієм Р.В., Клочком А.А., Вельможним С.А., Німченком В.І. (реєстраційний № 3025а). Законопроєктом № 3025а пропонувалося доповнити розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» пунктом 31 , згідно з яким до прийняття закону щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв’язку з утворенням
- 45. 45 (ліквідацією) районів відповіднімісцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах закріпленої за ними до утворення (ліквідації) районів територіальної юрисдикції, але не пізніше 1 січня 2022 року. Вища рада правосуддя у своєму консультативному висновку щодо законопроєкту № 3025а, затвердженому рішенням ВРП від 8 вересня 2020 року № 2583/0/15-20 зауважила, що надзвичайно важливим і пріоритетним завданням законодавця має бути, в першу чергу, закріплення положень, які у перехідний період, до утворення нової мережі судів, дали б можливість чітко визначити правила територіальної підсудності, а також звернула увагу, що залишається невирішеним питання розгляду справ, територіальна підсудність яких – окупована територія та зона російсько-українського протистояння на Донбасі. Законопроєктом № 3025а не вирішується зазначене питання. Вища рада правосуддя в цілому підтримала законопроєкт № 3025а та звернула увагу суб’єктів законодавчої ініціативи на необхідність врахування певних застережень. Зокрема, авторами законопроєкту № 3025а не враховано обсяг повноважень Вищої ради правосуддя, передбачений статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», а також інші положення законодавства. Згідно із частиною восьмою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів. В Україні діє єдина система забезпечення функціонування судової влади – судів, органів суддівського врядування, інших державних органів та установ системи правосуддя. Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Державна судова адміністрація України та Національна школа суддів України, інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування беруть участь в організаційному забезпеченні діяльності судів у випадках і порядку, визначених цим та іншими законами. Державна судова адміністрація України забезпечує виконання рішень про утворення чи припинення (ліквідацію) судів. Крім того, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом (стаття 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Разом із тим законопроєкт № 3025а містив рекомендаційні приписи Вищій раді правосуддя щодо вжиття організаційних заходів забезпечення роботи судів у ліквідованих районах до прийняття закону щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв’язку з утворенням (ліквідацією) районів. Отже, під час законодавчого вирішення питання щодо зміни мережі місцевих судів на території України у зв’язку з утворенням (ліквідацією) районів необхідна консолідована робота суб’єктів законодавчої ініціативи, судів та органів суддівського врядування. Закон України від 3 листопада 2020 року № 950-IX «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо територіальної
- 46. 46 юрисдикції місцевих судівна території України до прийняття закону щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв’язку з утворенням (ліквідацією) районів» набрав чинності 10 грудня 2020 року. Відповідно до його норм до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв’язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», але не пізніше 1 січня 2022 року. Прикінцевими положеннями цього Закону запропоновано Вищій раді правосуддя до прийняття закону щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв’язку з утворенням (ліквідацією) районів вжити організаційних заходів щодо забезпечення роботи судів у районах, ліквідованих Верховною Радою України. У 2021 році Вищою радою правосуддя розпочато напрацювання консолідованих позицій з питань оптимізації мережі судів та узагальнення пропозицій, які почали надходити від судів та органів місцевого самоврядування, для подальшого врахування під час проведення консультацій щодо проєкту закону про утворення / ліквідацію / реорганізацію судів, оскільки в основу нової організації мережі судів має бути покладено дотримання принципів навантаження суддів та забезпечення населенню відповідних районів доступу до правосуддя. Саме для цього розпочато поетапне впровадження ЄСІТС. Пунктом 2 Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо територіальної юрисдикції місцевих судів на території України до прийняття закону щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв’язку з утворенням (ліквідацією) районів» запропоновано Президентові України внести на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв’язку з утворенням (ліквідацією) районів. Враховуючи, що нова мережа судів потребує ухвалення окремого закону, при Комітеті Верховної Ради України з питань правової політики утворено робочу групу з підготовки законопроєкту про зміну системи місцевих судів на території України у зв’язку з утворенням (ліквідацією) районів, до складу якої рішенням Комітету від 1 квітня 2021 року (протокол № 51) включено також членів Вищої ради правосуддя. Водночас 16 квітня 2021 року у Верховній Раді України зареєстровано проєкт закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо територіальної юрисдикції місцевих судів на території України до прийняття закону щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв’язку із утворенням (ліквідацією) районів, реєстраційний номер 5387, яким пропонується подовжити на один рік термін здійснення місцевими судами своїх повноважень у межах раніше визначеної (до утворення (ліквідації) районів згідно з Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX
- 47. 47 «Про утворення таліквідацію районів») територіальної юрисдикції, але не пізніше 1 січня 2023 року. 1.2.5. Антикорупційна стратегія До Вищої ради правосуддя 6 липня 2020 року надійшов проєкт Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки, підготовлений Національним агентством з питань запобігання корупції, із пропозицією надати зауваження та пропозиції до цього проєкту. Вища рада правосуддя, цілком поділяючи переконання щодо необхідності якнайшвидшого прийняття стратегічного документа, який визначатиме основні засади державної політики у сфері запобігання корупції (попередня стратегія була затверджена Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1699-VII строком на 2014–2017 роки), та усвідомлюючи вирішальне значення цього документа для подальшої діяльності державних органів у сфері подолання корупції, рішенням від 10 липня 2020 року № 2098/0/15-20 надала попередню позицію щодо проєкту Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки в порядку консультацій та започаткувала обговорення вказаного проєкту серед суддівської та професійної спільноти. До Вищої ради правосуддя надійшли пропозиції та численні зауваження до проєкту Антикорупційної стратегії від Ради суддів України, Національної школи суддів України, місцевих та апеляційних судів України, Верховного Суду, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, а також Асоціації розвитку суддівського самоврядування України, Асоціації суддів господарських судів України, Всеукраїнської асоціації адміністративних суддів, Всеукраїнської асоціації суддів у відставці. На ВРП законом покладено обов’язок узагальнювати пропозиції судів, органів та установ системи правосуддя стосовно законодавства щодо їхнього статусу та функціонування, судоустрою і статусу суддів. Позиція ВРП, сформована за результатами такого узагальнення, є обов’язковою для розгляду та врахування. З метою вироблення консолідованої позиції органів та установ системи правосуддя щодо вказаного документа Вищою радою правосуддя 31 липня 2020 року проведено в режимі відеоконференції фахове обговорення проєкту Антикорупційної стратегії із суддівською спільнотою за участю Голови Національного агентства з питань запобігання корупції. Відповідно до Великої хартії суддів (Основних принципів) судді беруть участь в ухваленні всіх рішень, що впливають на функціонування судової системи (організація діяльності судів, процесуальні питання, інші законодавчі питання). Цю думку поділяє і Консультативна рада європейських суддів, зазначаючи у Висновку № 3 про потребу у проведенні із суддями консультацій
- 48. 48 і забезпечення їмможливості брати активну участь у підготовці законодавства щодо свого статусу і функціонування судової системи загалом11 . За результатами узагальнення пропозицій судів, органів та установ системи правосуддя стосовно проєкту Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки Вища рада правосуддя на засіданні 17 вересня 2020 року ухвалила рішення № 2656/0/15-20 «Про затвердження позиції Вищої ради правосуддя за результатами узагальнення пропозицій судів, органів та установ системи правосуддя стосовно проєкту Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки». Вказане рішення надіслано до Національного агентства з питань запобігання корупції, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України. Узагальнивши позиції судів, Вища рада правосуддя вказала на неприйнятність конкретних положень проєкту Антикорупційної стратегії. На переконання Вищої ради правосуддя та суддівського корпусу, наведене у проєкті Антикорупційної стратегії обґрунтування його розроблення без аналізу ситуації щодо корупції, а також результатів виконання попередньої антикорупційної стратегії, за відсутності повних, об’єктивних та достовірних даних досліджень у цій сфері суперечить статті 18 Закону України «Про запобігання корупції» та не відповідає нормі частини другої статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, запропоновані проєктом Антикорупційної стратегії положення стосовно унормування питань судоустрою і статусу суддів не відповідають цілям та завданням діяльності НАЗК, виходять за межі його повноважень та не можуть бути предметом регулювання Антикорупційної стратегії, а також ставлять під загрозу принцип незалежності судової влади від виконавчої. Як вказано у рішенні ВРП, винятково важливим є дотримання балансу між необхідністю запровадження антикорупційних механізмів та забезпеченням реальних гарантій діяльності інститутів, у яких ці механізми застосовуються. Досягнення цілей подолання корупції не повинно супроводжуватися запровадженням невиправданих процедур, які за своїм змістом є такими, що нівелюють гарантії незалежності чи завдають шкоди авторитету або створюють умови, за яких працівники з високими моральними і професійними якостями та почуттям власної гідності не будуть зацікавлені у продовженні своєї професійної діяльності. Проаналізувавши проєкт Антикорупційної стратегії, Вища рада правосуддя вважає, що цей документ не відповідає вимогам нормотворчої техніки, має декларативний характер, містить суперечливі твердження та непідтверджені положення, у ньому відсутні конкретні механізми реалізації поточного проєкту Антикорупційної стратегії. 11 Висновок Консультативної ради європейських суддів № 3, § 34.
- 49. 49 У чинному антикорупційномузаконодавстві закладено достатньо механізмів перевірки та контролю суб’єктів декларування, зокрема суддів, членів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. ВРП вважає проєкт Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки таким, що суперечить чинному конституційному регулюванню суспільних відносин, та наголошує, що винятково важливим є дотримання балансу між необхідністю запровадження антикорупційних механізмів та забезпеченням реальних гарантій діяльності інститутів, у яких ці механізми застосовуються. Законопроєкт «Про засади державної антикорупційної політики на 2020–2024 роки» (реєстраційний № 4135), яким пропонується затвердити Антикорупційну стратегію, поданий до Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України 21 вересня 2020 року. У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради України від 29 вересня 2020 року щодо цього законопроєкту зазначається, зокрема: «У п. 3.1.1. розділу ІІІ проекту Антикорупційної стратегії йдеться про необхідність проведення оцінки на доброчесність чинного складу Вищої ради правосуддя на предмет відповідності вимогам доброчесності та професійної етики, а щодо членів, які не відповідали вищезазначеним вимогам – розгляду питання про втрату посади. Таке формулювання свідчить про необхідність фактичного проведення повторної процедури перевірки на доброчесність чинного складу ВРП, що не відповідає положенням законодавства. Згідно зі статтею 131 Конституції України ВРП складається з двадцяти одного члена, що обираються за квотним принципом (десятьох – обирає з’їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох – призначає Президент України, двох – обирає Верховна Рада України, двох – обирає з’їзд адвокатів України, двох – обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох – обирає з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ). При цьому, на момент обрання чинного складу ВРП вищезазначені суб’єкти об’єктивно мали змогу оцінити відповідних осіб на доброчесність (наприклад, більшість чинних членів ВРП є суддями та пройшли усі види перевірок, передбачених чинним законодавством на момент їх обрання: відповідність тим вимогам й обмеженням, що висувалися до членів ВРП; спеціальну перевірку; перевірку, передбачену Законом України «Про очищення влади»). Пропозиція встановлення доброчесності як обов’язкової законодавчої вимоги до членів ВРП, з подальшою необхідністю проведення оцінки на доброчесність її чинного складу та потенційним наслідком у вигляді втрати відповідної посади ставить під сумнів законність вже проведеного призначення чинних членів ВРП та підриває авторитет інституцій/осіб, що приймали участь у їх обранні (призначенні). Додаткового обґрунтування потребує запропоноване проєктом застосування під час оцінювання доброчесності кандидатів на посаду судді стандарту доказування «обґрунтований сумнів у доброчесності». Видається, що запровадження вказаного суто суб’єктивного критерію, наповнення змістом якого буде залежати від волевиявлення уповноважених осіб, не узгоджується із
- 50. 50 таким очікуваним стратегічнимрезультатом, як «розроблення та впровадження у практику чітких та передбачуваних критеріїв (індикаторів) доброчесності та професійної етики для кваліфікаційного оцінювання суддів і добору нових суддів». Водночас, у п. 3.1.4. розділу ІІІ проекту Антикорупційної стратегії вказується про необхідність реформування місцевих судів з урахуванням адміністративно-територіальної реформи. Однак, такі заходи не є антикорупційними та не впливають на боротьбу з корупцією. Крім того, виникають сумніви щодо раціональності постійних законодавчих змін з питань судоустрою».12 Вища рада правосуддя переконана, що навіть найкращими намірами не можна виправдати свідоме порушення або ігнорування норм чинного законодавства. На цьому наголошено у консультативному висновку ВРП щодо законопроєкту «Про засади державної антикорупційної політики на 2020–2024 роки» (реєстраційний № 4135), затвердженому на засіданні Ради 8 жовтня 2020 року. У рішенні Вищої ради правосуддя від 8 жовтня 2020 року № 2807/0/15-20 констатовано, що оновлена редакція проєкту Антикорупційної стратегії на 2020–2024 роки, який нині внесений на розгляд Верховної Ради України як додаток до законопроєкту № 4135 та попередньо схвалений на засіданні Кабінету Міністрів України 16 вересня 2020 року, значною мірою враховує зауваження, відображені у рішенні Вищої ради правосуддя від 17 вересня 2020 року № 2656/0/15-20. Однак у новій редакції Антикорупційної стратегії залишилися незмінними деякі суперечливі положення, на які Вища рада правосуддя звертала увагу у своєму рішенні, і з’явилися нові сумнівні твердження. Зокрема, йдеться про визначення доброчесності як обов’язкової законодавчої вимоги до членів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, дисциплінарних органів у системі правосуддя, а також про проведення оцінки на доброчесність нових членів ВРП, ВККСУ та перевірки на відповідність вимогам доброчесності і професійної етики чинного складу Вищої ради правосуддя. Не заперечуючи загалом щодо визначення доброчесності як обов’язкової законодавчої вимоги до членів Вищої ради правосуддя, слід зазначити, що більшість членів ВРП (як чинних, так і майбутніх) є суддями (суддями у відставці), які вже пройшли вказану перевірку відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України; отже, проходження такої перевірки суддею повторно при призначенні / обранні до складу Вищої ради правосуддя є, без сумніву, надмірною вимогою, яка, з-поміж іншого, ставить під сумнів легітимність процедури призначення судді на посаду. Запровадження оцінки членів Вищої ради правосуддя на предмет відповідності вимогам доброчесності через механізм створення «незалежної комісії», яка за своєю суттю та повноваженнями є такою самою, що й комісія, 12 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=70007.
- 51. 51 передбачена інтегрованою вЗакон України «Про Вищу раду правосуддя» (стаття 28-1) нормою Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», яка Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 визнана такою, що не відповідає Конституції України. Вищою радою правосуддя запропоновані редакції відповідних пунктів Антикорупційної стратегії. ВРП відзначає, що протягом останніх років здійснено значні законодавчі та практичні заходи для реформування судової влади, посилення контролю за діяльністю суддів та членів органів суддівського врядування, забезпечення їх звітності, доброчесної поведінки та усунення корупційних ризиків у судочинстві із дотриманням принципу незалежності судді. Зокрема, усунення корупційних ризиків у судочинстві є, без сумніву, пріоритетним завданням у діяльності не лише антикорупційних органів, а й судової влади, водночас досягнення цілей подолання корупції не повинно супроводжуватися запровадженням невиправданих процедур, які за своїм змістом суперечать чинному конституційному регулюванню суспільних відносин і є такими, що нівелюють гарантії суддівської незалежності та завдають шкоди авторитету правосуддя. Антикорупційна реформа в Україні стала беззаперечною вимогою суспільства. Проте як антикорупційна, так і судова реформи повинні реалізовуватися без порушення принципу незалежності судової влади та з дотриманням принципу конституційності. Щоб мати вплив на корупцію, судові реформи повинні вирішувати питання, що стосуються незалежності судової системи, підзвітності та прозорості. Це включає створення структур для незалежної судової влади, здатної до самоврядування (пункт 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України). 5 листопада 2020 року Верховна Рада України ухвалила законопроєкт № 4135 за основу зі скороченими строками підготовки. Поряд із цим Вища рада правосуддя має сподівання, що висловлені нею застереження, які базуються на консолідованій думці суддівської спільноти, будуть враховані під час прийняття закону, що обумовлено спільними прагненнями органів державної влади не допустити створення підґрунтя для подекуди непрямого, проте тиску на суд. 30 грудня 2020 року набрав чинності Закон України № 1079-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо відновлення інституційного механізму запобігання корупції», який на законодавчому рівні врегульовує механізми реалізації Національним агентством з питань
- 52. 52 запобігання корупції повноваженьстосовно суддів, про що детально зазначено у розділі 1.2.7. 1.2.6. Угода з МВФ та Макрофінансова допомога Європейського Союзу, зобов’язання внесення змін до законодавства щодо сектору юстиції 9 червня 2020 року Радою директорів Міжнародного валютного фонду схвалений Лист України про наміри та Меморандум про економічну і фінансову політику щодо нової 18-місячної Програми Stand-by для України від 2 червня 2020 року (далі – Меморандум, Угода з МВФ), пунктом 26 якого передбачено посилення верховенства права шляхом забезпечення незалежності, доброчесності та підзвітності судових органів. «Ми посилимо верховенство права шляхом забезпечення незалежності, доброчесності та підзвітності судових органів. Ми забезпечимо те, що управління та впровадження процесу відбору суддів та дисциплінарних механізмів (в тому числі у Верховному Суді) буде здійснюватися особами з високим рівнем компетентності, довіри та доброчесності. Ми посилимо адміністративні процедури для того, щоб забезпечити достатньо високий рівень суддівського розгляду для тих справ, де оскаржуються рішення національних державних органів та забезпечимо захисні механізми проти здійснення неналежного впливу на прийняття рішень».13 Підпунктом «а» пункту 26 Меморандуму передбачено внесення змін до Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» щодо посилення якості відбору членів Вищої ради правосуддя, зокрема створення комісії для попередньої перевірки потенційних кандидатів на посади членів Вищої ради правосуддя та оцінки їхньої доброчесності. Також визначено, що комісія проведе одноразову перевірку діючих членів Вищої ради правосуддя. У разі негативної оцінки комісією діючого члена Вищої ради правосуддя комісія направить рекомендацію щодо звільнення відповідному органу з призначення. Підпунктом «b» пункту 26 Меморандуму пропонується утворення постійного інспекційного підрозділу в структурі Вищої ради правосуддя, який відповідатиме за проведення розслідувань дисциплінарних справ стосовно суддів та надання Вищій раді правосуддя рекомендацій щодо дисциплінарних дій та санкцій щодо суддів. Листом передбачено також внесення змін до процесуальних кодексів для передачі судового перегляду зразкових адміністративних справ проти загальнодержавних органів до Верховного Суду як суду першої інстанції і Великої Палати Верховного Суду як апеляційного суду. Після подальших консультацій із зацікавленими сторонами та погодження із фахівцями МВФ критерії визначення зразкових адміністративних справ, які мають бути передані до Верховного Суду, мали бути сформовані до кінця серпня 2020 року. Критерії 13 https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/18%20-%20Department/18%20-%20PDF/memorandum-pro- ekonomichnu-ta-finansovu-politiku-mvf-vid-02-06-2020.pdf.
- 53. 53 включатимуть такі фактори,як справи загальнодержавного значення, справи, що перевищують попередньо визначений поріг, або мають значний вплив чи шкоду для країни і стосуються рішення, дії чи бездіяльності конкретних загальнодержавних органів (наприклад, Кабінету Міністрів України, міністерств, Національного банку України, Антимонопольного комітету, ВРП, Національного антикорупційного бюро України, НАЗК, Вищого антикорупційного суду) (підпункт «с» пункту 26 Меморандуму). «З метою сприяння підвищенню ефективності у судах ми також ухвалили закон № 2020/460-IX для того, щоб оптимізувати судові процедури та зменшити високий рівень завантаженості справами у судах, та раціоналізувати здатність адміністративних судів призупиняти дію рішень державних органів національного рівня».14 Рішенням ВРП від 8 вересня 2020 року № 2584/0/15-20 затверджено консультативний висновок щодо проєктів законів України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку призначення членів Вищої ради правосуддя та підвищення інституційної спроможності Вищої ради правосуддя», «Про внесення зміни до статті 18832 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за невиконання законних вимог інспектора Вищої ради правосуддя», надісланих до Вищої ради правосуддя Міністерством юстиції України (лист від 1 вересня 2020 року № 6993/11.3.1/18-20). Проєктом Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку призначення членів Вищої ради правосуддя та підвищення інституційної спроможності Вищої ради правосуддя» передбачено: порядок утворення та діяльності Експертної комісії з добору кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя, до складу якої входитимуть: три особи із числа суддів або суддів у відставці, визначені Радою суддів України; три особи, визначені Громадською радою доброчесності, утвореною відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; три особи, визначені міжнародними та іноземними організаціями, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України; проведення Експертною комісією з добору кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя конкурсу для попереднього добору кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя окремо для кожного суб’єкта обрання (призначення) з метою оцінки відповідності кандидатів встановленим етичним стандартам судді як складової доброчесності та професійної етики члена Вищої ради правосуддя; зміна умов діяльності служби інспекторів Вищої ради правосуддя як самостійного структурного підрозділу у складі секретаріату Вищої ради правосуддя, який здійснюватиме свою діяльність на засадах незалежності та неупередженості, а також розширення повноважень інспекторів Вищої ради 14 https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/18%20-%20Department/18%20-%20PDF/memorandum-pro- ekonomichnu-ta-finansovu-politiku-mvf-vid-02-06-2020.pdf.
- 54. 54 правосуддя (проведення попередньоїперевірки дисциплінарної скарги; збирання інформації, документів, інших матеріалів, подання запитів; підготовка висновків щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та представлення їх на засіданні Вищої ради правосуддя та/або її органів). Крім того, розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» проєкту закону передбачено проведення Експертною комісією з добору кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя одноразової перевірки членів Вищої ради правосуддя, призначених (обраних) на посаду до набрання чинності цим Законом, на відповідність встановленим етичним стандартам судді як складової доброчесності та професійної етики члена Вищої ради правосуддя. Рішення за результатами перевірки щодо невідповідності члена Вищої ради правосуддя встановленим для судді етичним стандартам підлягатиме обов’язковому розгляду суб’єктом обрання (призначення) для вирішення питання про звільнення його з посади члена Вищої ради правосуддя. Із дня внесення зазначеного рішення такий член Вищої ради правосуддя відсторонюватиметься від посади, а його повноваження зупинятимуться до ухвалення рішення про звільнення з посади органом, що обрав (призначив) цього члена Вищої ради правосуддя. Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 окремі положення Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у редакції Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» визнано неконституційними та рекомендовано Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства у відповідність до цього Рішення. Враховуючи викладене, Міністерство юстиції України зазначає, що необхідність прийняття проєкту закону зумовлена потребою приведення норм Закону № 1798-VIII у відповідність до вказаного вище Рішення Конституційного Суду України та виконанням вимог Меморандуму. Крім того, законопроєктом пропонується внести зміни до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» щодо порядку обрання та звільнення членів Вищої ради правосуддя. За висновком Вищої ради правосуддя, законопроєкт у частині порядку утворення та діяльності Експертної комісії з добору кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя, проведення Експертною комісією конкурсу для попереднього добору кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя, одноразової перевірки членів Вищої ради правосуддя, призначених (обраних) на посаду до набрання чинності цим Законом, на відповідність встановленим етичним стандартам судді як складової доброчесності та професійної етики члена Вищої ради правосуддя не відповідає критерію якості закону у розумінні частини другої статті 32 Конституції України, оскільки суперечить таким елементам принципу верховенства права, як юридична визначеність і заборона
- 55. 55 свавілля, що можепризвести до порушення конституційного права кожного на приватне життя. Проєктом Закону України «Про внесення зміни до статті 18832 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за невиконання законних вимог інспектора Вищої ради правосуддя» пропонується внести зміну до статті 18832 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачити встановлення адміністративної відповідальності за невиконання законних вимог інспектора Вищої ради правосуддя. Такий законопроєкт може бути підтриманий Вищою радою правосуддя у подальшому в разі прийняття відповідних законодавчих змін щодо розширення правового статусу інспекторів Вищої ради правосуддя. Слід звернути увагу, що порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України, у тому числі набрання ними чинності для України, встановлений Законом України «Про міжнародні договори України». Пропозиції про укладення міжнародних договорів України подаються після проведення Міністерством юстиції України правової експертизи щодо відповідності проєкту міжнародного договору Конституції та законам України (частина третя статті 4 вказаного Закону). Міжнародні договори, у тому числі Угода з МВФ, набирають чинності для України та є частиною її національного законодавства після надання Верховною Радою України згоди на обов’язковість міжнародного договору, його реєстрації Міністерством закордонних справ України. Чинні міжнародні договори України включаються до Єдиного державного реєстру нормативних актів. Крім того, 16 вересня 2020 року набрав чинності Закон України від 25 червня 2020 року № 825-ІХ «Про ратифікацію Меморандуму про взаєморозуміння між Україною як Позичальником та Європейським Союзом як Кредитором і Кредитної угоди між Україною як Позичальником та Національним банком України як Агентом Позичальника та Європейським Союзом як Кредитором (щодо отримання Україною макрофінансової допомоги Європейського Союзу у сумі до 1 мільярда 200 мільйонів євро). Додатком І Критерії структурних реформ (Урядування та верховенство права) до Меморандуму про взаєморозуміння між Україною як Позичальником та Європейським Союзом як Кредитором передбачено обов’язок України створити Комісію з питань етики з міжнародною участю, яка мала б повноваження: 1) здійснювати одноразову оцінку доброчесності та етичності членів Вищої ради правосуддя та рекомендувати їх звільнення органам обрання (призначення) у випадках виявлення невідповідності членів Вищої ради правосуддя стандартам; 2) створювати перелік попередньо відібраних кандидатів до Вищої ради правосуддя, з якого органи обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя, будуть висувати свої кандидатури.
- 56. 56 Як зазначено упояснювальній записці до законопроєкту № 5068, необхідність прийняття такого акта обґрунтовується підписанням Листа України про наміри та Меморандуму про економічну і фінансову політику, який був схвалений Радою директорів Міжнародного валютного фонду 9 червня 2020 року, які містять заходи та умови, які держава реалізувала та планує реалізувати протягом періоду дії Програми Міжнародного валютного фонду Stand-by для України, а також набранням чинності Законом України «Про ратифікацію Меморандуму про взаєморозуміння між Україною як Позичальником та Європейським Союзом як Кредитором і Кредитної угоди між Україною як Позичальником та Національним банком України як Агентом Позичальника та Європейським Союзом як Кредитором (щодо отримання Україною макрофінансової допомоги Європейського Союзу у сумі до 1 мільярда 200 мільйонів євро)», яким також передбачено низку міжнародних зобов’язань щодо посилення незалежності, доброчесності та ефективного функціонування судової влади. Згідно із частиною другою статті 9 Конституції України укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Водночас Вища рада правосуддя у консультативному висновку щодо законопроєкту № 5068 звернула увагу Верховної Ради України, що низка положень вказаного законопроєкту не відповідає положенням Конституції України, що додатково обґрунтовується Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020, в якому зазначалося, що жоден орган, не передбачений Конституцією, не може здійснювати контроль за Вищою радою правосуддя як конституційним органом. Отже, беззастережно, що органи державної влади, наділені повноваженнями представляти Україну у зовнішніх зносинах, можуть створювати міжнародні зобов’язання як на підставі односторонніх актів (Лист України про наміри та Меморандум про економічну і фінансову політику щодо нової 18-місячної Програми Stand-by для України від 2 червня 2020 року), так і на підставі міжнародних договорів (Меморандум про взаєморозуміння між Україною як Позичальником та Європейським Союзом як Кредитором і Кредитна угода між Україною як Позичальником та Національним банком України як Агентом Позичальника та Європейським Союзом як Кредитором (щодо отримання Україною макрофінансової допомоги Європейського Союзу у сумі до 1 мільярда 200 мільйонів євро), проте відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно прийняття міжнародних зобов’язань про реформування судової влади не у спосіб, передбачений статтею 9 Конституції України, створює стан правової невизначеності, оскільки норми міжнародних договорів, з одного боку, є частиною національного законодавства, а з іншого – норми міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, не можуть бути
- 57. 57 включені у правовусистему через пряму заборону статтею 9 Конституції України, у зв’язку із чим постає питання про обов’язковість таких норм тією мірою, в якій норми Конституції України є нормами прямої дії. 1.2.7. Законодавче врегулювання особливостей реалізації Національним агентством з питань запобігання корупції повноважень стосовно суддів 30 грудня 2020 року набрав чинності Закон України № 1079-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо відновлення інституційного механізму запобігання корупції». Ці законодавчі зміни спричинені необхідністю усунення законодавчих прогалин, що виникли у зв’язку із втратою чинності окремими положеннями Закону України «Про запобігання корупції» відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020, забезпечення належного функціонування Національного агентства з питань запобігання корупції та інституційного механізму запобігання корупції, а також встановлення додаткових особливостей щодо здійснення повноважень НАЗК стосовно суддів, суддів Конституційного Суду України, які спрямовані на забезпечення дотримання гарантій незалежності вказаних осіб. У рішенні № 13-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку про неконституційність окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», що стосуються повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції в частині контрольних функцій (контролю) виконавчої влади над судовою гілкою влади, а саме: повноважень та прав Національного агентства, уповноважених осіб та уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції, особливостей врегулювання конфлікту інтересів, що виник у діяльності окремих категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обліку та оприлюднення декларацій, контролю та перевірки декларацій, встановлення своєчасності подання декларацій, повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суб’єктів декларування, додаткових заходів здійснення фінансового контролю, відповідальності за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення. Конституційний Суд України звернув увагу законодавця на те, що, запроваджуючи повноваження та права Національного агентства з питань запобігання корупції та інших органів виконавчої влади, що стосуються суддів, які мають спеціальний статус та належать до судової гілки влади, він повинен виокремлювати категорію суддів системи судоустрою та суддів Конституційного Суду України з урахуванням принципу незалежності судової влади та Конституційного Суду України. Принцип поділу державної влади і його практичне втілення – баланс влади – може обмежувати судову владу та конституційний контроль лише за допомогою небагатьох засобів, серед яких зміни до Конституції України та процедура індивідуальної відповідальності суддів як носіїв судової влади (пункти 13, 24 мотивувальної частини Рішення № 13-р/2020).
- 58. 58 Виходячи із принципунезалежності судової влади, суспільної важливості та значимості забезпечення реальної незалежності суддів, міжнародних принципів і стандартів, таке декларування та його перевірка повинні проводитись з урахуванням принципу незалежності судової влади. Зокрема, статтею 522 Закону України «Про запобігання корупції» встановлені особливості здійснення повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суддів, суддів Конституційного Суду України. Згідно із частиною першою цієї статті порядок здійснення повної перевірки декларації, поданої суддею, суддею Конституційного Суду України, моніторингу способу життя суддів, визначається Національним агентством за погодженням відповідно Вищої ради правосуддя або зборів суддів Конституційного Суду України. Про початок повної перевірки декларацій чи моніторингу способу життя Національне агентство невідкладно, але не пізніше наступного робочого дня інформує відповідно Вищу раду правосуддя або Голову Конституційного Суду України. Відповідно до частин четвертої та п’ятої статті 522 Закону України «Про запобігання корупції» будь-який незаконний вплив, тиск або втручання у діяльність судді, судді Конституційного Суду України під час повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя забороняється. У разі наявності ознак незаконного впливу, тиску або втручання у діяльність судді, судді Конституційного Суду України під час повної перевірки декларації, моніторингу способу життя суддя, суддя Конституційного Суду України невідкладно, але не пізніше наступного робочого дня з дня, коли судді стало відомо про наявність таких ознак, повідомляє про це відповідно Вищій раді правосуддя або зборам суддів Конституційного Суду України. Вища рада правосуддя, збори суддів Конституційного Суду України розглядають таке повідомлення та можуть протягом десяти робочих днів з дня його отримання внести Голові Національного агентства обов’язкове для розгляду подання про усунення порушень, виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, якими вчинено дії або допущено бездіяльність, що порушує гарантії незалежності суддів, суддів Конституційного Суду України під час здійснення повноважень Національного агентства. Голова Національного агентства забезпечує розгляд такого подання, усунення порушень та протягом десяти робочих днів з дня отримання подання інформує Вищу раду правосуддя, збори суддів Конституційного Суду України про рішення, прийняті за результатами його розгляду. Уповноважена особа Національного агентства, яка вчинила дії або допустила бездіяльність, що порушує гарантії незалежності суддів, суддів Конституційного Суду України, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку (частини сім шоста, сьома статті 522 Закону України «Про запобігання корупції»). 31 грудня 2020 року набрав чинності Закон України № 1080-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення особливостей складення протоколу про адміністративні
- 59. 59 правопорушення, передбачені статтями172-4-–172-9 та 188-46, 212-15 стосовно судді, судді Конституційного Суду України». Ці особливості стосуються здійснення повноважень НАЗК стосовно суддів, суддів Конституційного Суду України та спрямовані на забезпечення дотримання гарантій незалежності вказаних осіб під час адміністративного провадження. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо відновлення інституційного механізму запобігання корупції» (Закон № 1079-ІХ) Національне агентство з питань запобігання корупції у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом мало розробити проєкти порядків здійснення повної перевірки декларації, поданої суддею, моніторингу способу життя судді, та надати їх на погодження Вищій раді правосуддя, яка протягом місяця з дня їх отримання мала погодити такі проєкти порядків. Вища рада правосуддя 1 березня 2021 року відмовилася погоджувати розроблені Національним агентством з питань запобігання корупції проєкти Порядку здійснення моніторингу способу життя судді та Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої суддею, оскільки надіслані до Вищої ради правосуддя документи не визначають чіткий алгоритм дій у процедурі здійснення таких перевірок, водночас встановлюють особливості, не передбачені законом: дають можливість проводити необмежені повторні перевірки, моніторинги (без правил та всупереч закону), розширювати коло осіб, на яких поширюється моніторинг, членами сім’ї судді тощо. У вказаних проєктах закладені потенційні ризики перевищення повноважень уповноваженими особами НАЗК під час здійснення таких заходів, які Рада правосуддя не могла залишити поза увагою. Позицію, висловлену ВРП, підтримали також Верховний Суд, Рада суддів України, Національна школа суддів України. Вища рада правосуддя здійснила правову експертизу проєктів порядків та 9 лютого 2021 року надала Національному агентству з питань запобігання корупції зауваження та пропозиції до них, запропонувавши внести для погодження в межах строків, визначених Законом № 1079-ІХ, доопрацьовані проєкти з урахуванням висловлених Вищою радою правосуддя зауважень та пропозицій. У доопрацьованому проєкті Порядку здійснення моніторингу способу життя судді НАЗК лише частково враховано три пропозиції ВРП, втім не враховано п’ять істотних зауважень, які наведені у рішенні ВРП від 9 лютого 2021 року №281/0/15-21. При цьому НАЗК не вказало причин відхилення цих зауважень, так само не запропонувало альтернативних шляхів узгодження спірних пунктів порядків. Немає жодних сумнівів у тому, що електронні декларації суддів мають перевірятися в обов’язковому порядку. Усунення корупційних ризиків у судочинстві є пріоритетним завданням у діяльності не лише антикорупційних органів, а й судової влади.
- 60. 60 Мотивуючи відмову погоджуватипроєкти вказаних порядків, Вища рада правосуддя зазначила, що положення проєктів мають містити достатньо запобіжників, які здатні забезпечити, щоб стосовно суддів не вживались будь-які заходи, які можуть поставити під загрозу їхню незалежність. Водночас має бути забезпечений баланс між дотриманням права на повагу до приватного життя та виконанням норм антикорупційного законодавства. Перехідними положеннями Закону України «Про запобігання корупції» передбачено: якщо Вища рада правосуддя не погодить розроблений Національним агентством з питань запобігання корупції порядок, НАЗК здійснює повну перевірку, а також моніторинг у порядку, визначеному законом. Водночас слід зазначити що норми розділу «Перехідні положення» цього Закону не змінюють самого Закону, яким чітко визначено, що порядок перевірки декларацій і здійснення моніторингу здійснюється за погодженням із Вищою радою правосуддя, з особливостями, які забезпечують гарантії суддівської незалежності з метою встановлення запобіжників від будь-якого незаконного впливу та втручання у діяльність судді під час здійснення НАЗК повної перевірки та моніторингу. У свою чергу, Вища рада правосуддя запропонувала Національному агентству з питань запобігання корупції надати на погодження нові проєкти. Між тим, у березні 2021 року НАЗК розпочало перевірку декларацій всіх суддів Верховного Суду та членів Вищої ради правосуддя, більшість із яких є суддями, та, незважаючи на відсутність відповідних порядків, зокрема порядку моніторингу конфлікту інтересів, здійснює таку діяльність, що вже на цьому етапі викликає питання про відповідність дій НАЗК закону та можливе втручання в діяльність судової гілки влади. 1.2.8. Започаткування діяльності робочої групи ВРП з питань реформування процесуального законодавства та законодавства з питань судоустрою і статусу суддів Рішенням Вищої ради правосуддя від 29 грудня 2020 року № 3690/0/15-20 утворено Робочу групу Вищої ради правосуддя з питань реформування процесуального законодавства та судоустрою і статусу суддів та затверджено її персональний склад. Вища рада правосуддя відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо законопроєктів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів, судоустрою і статусу суддів, узагальнює пропозиції судів, органів та установ системи правосуддя стосовно законодавства щодо їх статусу та функціонування, судоустрою і статусу суддів. Згідно із частиною шостою статті 26 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя може утворювати інші органи для виконання повноважень, визначених Конституцією України, цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
- 61. 61 Предметом діяльності вказаноїРобочої групи є: визначення нагальних проблем у діяльності судової влади, для вирішення яких потрібно вдосконалити законодавство; здійснення аналізу недоліків і прогалин законодавства та вироблення пропозицій щодо його покращення; обговорення із професійною суддівською спільнотою пропозицій щодо удосконалення законодавства для формування узагальненої концепції; представлення та обговорення узагальненої концепції на парламентських слуханнях і втілення її у змінах до процесуального законодавства і законодавства у сфері судоустрою і статусу суддів. У складі Робочої групи працюють підгрупи за тематичними напрямами. До роботи Робочої групи залучені судді, науковці, адвокати, представники суддівських асоціацій та об’єднань за їхньою згодою. Враховуючи предмет діяльності Робочої групи, зокрема визначення та обговорення із суддівською спільнотою проблемних питань діяльності судової влади, а також потребу в узагальненні наданих пропозицій щодо вдосконалення законодавства, рішенням ВРП від 21 січня 2021 року № 94/0/15-21 внесені зміни до персонального складу Робочої групи. Наказом в. о. керівника секретаріату ВРП від 1 червня 2020 року № 41/0/1-20 у секретаріаті Вищої ради правосуддя створено робочу групу, яка працювала над систематизацією та узагальненням практики Вищої ради правосуддя щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Мета цього дослідження – проведення аналізу рішень, ухвалених у дисциплінарних справах щодо суддів, а також здійснення систематизації дисциплінарної практики Вищої ради правосуддя, що сприятиме забезпеченню її сталості та єдності. Рішенням ВРП від 27 квітня 2021 року № 942/0/15- 21 утворено робочу групу у складі членів Вищої ради правосуддя, якій доручено опрацювати матеріали, підготовлені робочою групою, створеною у секретаріаті ВРП, та надати відповідні пропозиції Вищій раді правосуддя. За результатами опрацювання відповідних матеріалів у вересні 2021 року планується затвердження відповідних узагальнень. 1.3. Рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційною статті 375 Кримінального кодексу України Рішенням від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), статтю 375 Кримінального кодексу України, констатувавши, що конституційні приписи щодо незалежності суддів нівелюються внаслідок юридичної невизначеності статті 375 Кодексу. Згідно з Основним Законом України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією
- 62. 62 України межах івідповідно до законів України (частина друга статті 6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19); права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55); правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (частини перша, друга статті 124); суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (частина четверта статті 126). Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-р/2020 системний аналіз положень статей 6, 8, 19, частини першої статті 55, статей 124, 126 Конституції України дає підстави вважати, що суспільні відносини у сфері правосуддя перебувають під конституційним захистом, щоб не допустити дій, що суперечать меті правосуддя, та запобігти постановленню судового рішення, яке за своєю суттю не може бути актом правосуддя. Вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив, зокрема, з того, що у статті 375 Кримінального кодексу України не встановлено критеріїв, за якими можна визначити, який вирок, рішення, ухвала або постанова судді (суддів) є «неправосудними», а також не розкрито змісту сполучення слів «завідомо неправосудний», що може призвести до неоднозначного розуміння складу злочину, кваліфікацію якого здійснено за цією нормою. У рішенні наголошується, що кримінальний закон (стаття 375 Кримінального кодексу України) має відповідати вимогам юридичної визначеності, ясності, недвозначності та передбачуваності. Це є гарантією здійснення суддею правосуддя на засадах верховенства права та ефективної реалізації кожним конституційного права на судовий захист. Вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування. Встановлення кримінальної відповідальності за постановлення «завідомо неправосудного» судового рішення створює ризики та можливості для впливу на суддів. На думку Конституційного Суду України, конституційні приписи щодо незалежності суддів нівелюються внаслідок юридичної невизначеності статті 375 Кримінального кодексу України. Формулювання диспозиції статті 375 Кримінального кодексу України допускає можливість зловживання нею при вчиненні органами досудового розслідування дій, що мають наслідком притягнення судді до кримінальної відповідальності лише за фактом постановлення ним судового рішення, яке згідно із суб’єктивним розумінням слідчого, прокурора або будь-якої іншої особи є «неправосудним» (зокрема у разі незгоди з цим рішенням).
- 63. 63 Згідно з КонституцієюУкраїни до основних засад судочинства віднесено, зокрема, обов’язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129); судове рішення є обов’язковим до виконання (частина перша статті 129). У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17 листопада 2010 року № СМ/Rec(2010)12 зазначено, що «рішення суддів не можуть підлягати будь- якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених у законодавстві»; «за винятком рішень про амністію, помилування або подібних заходів, виконавча влада та законодавча влада не повинні ухвалювати рішення, що скасовують судові рішення» (§ 16, § 17 додатка до Рекомендації). Отже, для перегляду судового рішення в законі встановлюються відповідні процедури судочинства, які передбачають оскарження судового рішення та надання йому юридичної оцінки компетентним судом. Конституція України не наділяє інші органи державної влади повноваженнями щодо перевірки судового рішення в позасудовому порядку та оцінки його як «неправосудного». Конституційний Суд України вважає, що остаточне судове рішення не може бути переглянуто, крім встановлених процесуальними законами випадків його перегляду відповідним судом, що виключає можливість оцінювати таке рішення слідчим, прокурором при вчиненні ними дій, які мають наслідком притягнення судді до кримінальної відповідальності. З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 375 Кримінального кодексу України суперечить частині першій статті 8 Конституції України. Виходячи з гарантованого Конституцією України принципу незалежності суддів, положення Кримінального кодексу України, якими визначено діяння, що є злочинами, суб’єктом яких є суддя, має бути сформульовано законодавцем так, щоб державний орган, будь-яка посадова особа були не в змозі використати їх як спосіб впливу на суддю та втручання у здійснення ним правосуддя.15 Суддю може бути притягнуто до кримінальної відповідальності лише у випадку, коли правопорушення вчинено умисно, має місце свавільне зловживання повноваженнями судді, що перешкоджає здійсненню правосуддя чи переслідує нелегітимні цілі (заподіяння шкоди іншим особам або суспільним інтересам тощо), прикриваючись виконанням вимог закону. Конституційний Суд України дійшов обґрунтованих висновків, що стаття 375 Кримінального кодексу України суперечить принципу верховенства права, а саме такому його елементу, як юридична визначеність, та не узгоджується із принципами незалежності суддів, обов’язковості судового рішення. Вища рада правосуддя наголошує на необхідності забезпечення того, щоб законодавство про притягнення суддів до кримінальної відповідальності за їхні протиправні дії містило гарантії, які б запобігали впливу на незалежність та неупередженість суддів. 15 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v007p710-20#Text.
- 64. 64 Виключення із Кримінальногокодексу України статті 375 (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови) дасть змогу привести функціональний імунітет судді у відповідність до міжнародних стандартів. На цьому наголошено під час онлайн-зустрічі на тему «Консультації щодо стандартів Ради Європи стосовно притягнення судді до кримінальної відповідальності за постановлення неправосудного рішення», що відбулася 23 листопада 2020 року. Захід «Консультації щодо стандартів Ради Європи стосовно притягнення судді до кримінальної відповідальності за постановлення неправосудного рішення», організований за підтримки проєктів Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні» та «Дотримання прав людини в системі кримінальної юстиції України», проведено у режимі відеоконференції. Участь у заході взяли представники органів судової влади, експерти Ради Європи, народні депутати України, представники міжнародних організацій. Згідно із частиною другою статті 152 Конституції України, статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020, встановивши невідповідність Конституції України (неконституційність) статті 375 Кримінального кодексу України, Конституційний Суд України вважає за доцільне відтермінувати втрату чинності цією статтею на шість місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність. У зв’язку із цим Верховна Рада України має привести нормативне регулювання, встановлене статтею 375 КК України, що визнана неконституційною, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням. Моніторингова місія ООН з прав людини надала Вищій раді правосуддя аналітичну довідку щодо незалежності суддів, які стикаються із кримінальним переслідуванням за неправосудні рішення. Висновки і рекомендації Моніторингової місії ООН щодо приведення національного законодавства в цій сфері у відповідність до міжнародних стандартів надіслані до Верховної Ради України. Як вказано в аналітичній довідці, висновки Моніторингової місії ООН з прав людини свідчать про випадки вчинення тиску на суддів з боку прокурорів шляхом проведення розслідувань за статтею 375 Кримінального кодексу України. Відтермінуванням набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 Верховній Раді України
- 65. 65 створено умови длярозгляду законодавчих ініціатив щодо введення іншої подібної норми, що так само може поставити під загрозу незалежність суддів, а отже, цього слід уникнути. Верховній Раді України слід також звернути увагу на процедуру початку розслідування кримінальних правопорушень, вчинених суддями, щоб убезпечити їх від свавільних кримінальних проваджень. Незважаючи на те, що законодавство України містить гарантії захисту суддів від свавільного кримінального переслідування, недоліки цих гарантій посилювали проблеми, викликані статтею 375 КК України. Зокрема, ці гарантії стосуються лише затримання, тримання під вартою та письмового повідомлення про підозру, однак не захищають суддів від безпідставної реєстрації кримінального провадження щодо них. Лише судді Вищого антикорупційного суду захищені від свавільного початку розслідування кримінальних правопорушень, вчинених ними, оскільки Верховна Рада України звузила коло уповноважених на це посадових осіб до Генерального прокурора. Судді інших судів не користуються тим самим рівнем захисту, а отже, будь-яка особа, незадоволена їхніми рішеннями, може дати поштовх для початку розслідування стосовно них за статтею 375 Кримінального кодексу України, що на практиці рідко призводить до повідомлення суддів про підозру або пред’явлення обвинувачень. Висновки Моніторингової місії свідчать, що такими кримінальними провадженнями вчинявся тиск на суддів або створювався конфлікт інтересів, і, як наслідок, підстави для їх відводу. Моніторингова місія ООН з прав людини вітає Рішення Конституційного Суду України, яким статтю 375 Кримінального кодексу України визнано такою, що не відповідає Конституції України, з огляду на висновок про можливість перегляду судових рішень лише в межах процедури оскарження. Це має виключити аналіз судових рішень на предмет їхньої «неправосудності» в межах окремих проваджень. Конституційний Суд України також встановив, що невизначеність терміну «неправосудне» не відповідала принципу правової визначеності і порушувала незалежність суддів. Незважаючи на ці висновки, Конституційний Суд України в цьому самому рішенні відтермінував втрату чинності цією статтею на шість місяців, що дало б можливість Верховній Раді України розглянути питання про введення іншої норми, яка подібним чином впливатиме на незалежність та функціональний імунітет суддів при тлумаченні закону, оцінюванні фактів або доказів. У травні – червні 2020 року три відповідні проєкти законів були зареєстровані у Верховній Раді України. Моніторингова місія ООН з прав людини надала такі рекомендації Верховній Раді України: відповідно до міжнародних стандартів та Рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року утриматися від голосування за проєкти законів, що передбачають повернення кримінальної відповідальності суддів за постановлені ними рішення; розглянути питання щодо внесення до Кримінального процесуального кодексу України змін, які б звузили коло осіб, уповноважених розпочинати розслідування кримінальних
- 66. 66 правопорушень, вчинених суддями,до вищих посадових осіб Офісу Генерального прокурора.16 У щорічних доповідях за 2017–2019 роки про стан забезпечення незалежності в Україні Вища рада правосуддя наголошувала на необхідності виключення із Кримінального кодексу України статті 375. Вища рада правосуддя неодноразово виявляла випадки зловживань слідчих та прокурорів повноваженнями щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення суддею злочину, передбаченого статтею 375 Кримінального кодексу України, з метою тиску на суд. У рішеннях про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя Вища рада правосуддя наголошувала, що притягнення судді до кримінальної відповідальності в механізмі стримувань та противаг у системі поділу влади в Україні є однією з форм контролю за діяльністю носіїв судової влади, завданням якої має бути досягнення балансу між засадами незалежності й недоторканності суддів та кримінальною відповідальністю в разі вчинення ними кримінально караного протиправного діяння. Вища рада правосуддя дотримується позиції, згідно з якою внесення слідчим, прокурором до ЄРДР відомостей про прийняття суддею завідомо неправосудного рішення або вчинення іншого злочину під час здійснення правосуддя є можливим виключно у випадку виявлення ознак такого кримінального правопорушення, які будуть достатніми для подальшого повідомлення судді про підозру та складення і направлення до суду обвинувального акта у максимально короткий строк. Таким чином, ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України стало важливою подією для забезпечення незалежності суддів. 1.4. Втручання в діяльність членів Вищої ради правосуддя Упродовж 2020 року Вища рада правосуддя із власної ініціативи та за повідомленнями членів ВРП ухвалила кілька рішень про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Зокрема, ухвалено рішення ВРП від 23 липня 2020 року № 2238/0/15-20 стосовно оприлюднення та поширення інформації НАБУ стосовно подій, пов’язаних з Окружним адміністративним судом міста Києва. Із 17 липня 2020 року НАБУ на своєму офіційному вебсайті, сторінці у мережі Facebook, YouTube-каналі, інших інтернет-ресурсах оприлюднює та поширює інформацію під назвами «Корупція в ОАСК», «Зловживання в ОАСК: оновлено» та інші, у яких повідомляє, що «НАБУ і СБУ викрили злочинну організацію, очолювану головою Окружного адміністративного суду міста 16 Лист Моніторингової місії ООН з прав людини від 17 грудня 2020 року № О/2280/20201217/k.
- 67. 67 Києва, до числаякої входять судді ОАСК, голова ДСА, колишні члени ВККС та інші особи». Зазначено, що «детективи задокументували не тільки окремі факти вчинення корупційних злочинів, а й викрили цілу систему керованого правосуддя, яке не лише сприяло особистому збагаченню суддів, а й використовувалося головою ОАСК як інструмент захоплення ним влади у судовій системі». Вказано, що «ці особи, загалом 12, діяли у межах злочинної організації на чолі з головою ОАСК, яка мала на меті захоплення державної влади шляхом встановлення контролю над Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (ВККСУ), Вищою радою правосуддя (ВРП), створення штучних перешкод у їхній роботі, а також втручалися у діяльність державних діячів».17 Таким чином, орган досудового розслідування, оприлюднивши інформацію у такий спосіб, а також записи та уривки розмов, які є обставинами досудового слідства, надав поштовх інформаційній кампанії, яка привертає увагу та формує суспільну думку на підтримку певної позиції, зокрема про те, що злочинне діяння є доведеним фактом. Вища рада правосуддя вкотре звернула увагу, що в демократичній правовій державі є неприйнятним поширення інформації, що порушує презумпцію невинуватості та має ознаки інформаційної кампанії, спрямованої на підрив авторитету судової влади (рішення ВРП від 11 червня 2020 року №1809/0/15-20).18 ВРП також звернула увагу посадових осіб НАБУ на необхідність утримуватися від заяв та публічних висловлювань, участі в інформаційній кампанії, що впливають на незалежність судової влади та підривають авторитет правосуддя в цілому. 22 липня 2020 року до Вищої ради правосуддя надійшли повідомлення членів ВРП Віктора Грищука, Павла Гречківського та Олега Прудивуса про втручання у їхню діяльність. Як передбачено пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», член ВРП зобов’язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність до Вищої ради правосуддя упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання. Згідно із частиною четвертою статті 21 вказаного Закону член Вищої ради правосуддя у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Рішеннями від 23 липня 2020 року Вища рада правосуддя звернулась до Офісу Генерального прокурора з проханням забезпечити перевірку цих повідомлень із дотриманням приписів статті 19 Конституції України та статті 214 («Початок досудового розслідування») Кримінального процесуального кодексу України. Вища рада правосуддя виходила з того, що члени ВРП були викликані як свідки у кримінальному провадженні, у якому судді Окружного адміністративного суду міста Києва є підозрюваними, за обставин, коли органом досудового розслідування до ВРП ще не направлено клопотань 17 https://hcj.gov.ua/doc/doc/3844. 18 https://hcj.gov.ua/doc/doc/3369.
- 68. 68 стосовно суддів цьогосуду. При цьому повістки про виклик не містять вичерпної інформації, передбаченої статтею 137 КПК України. З огляду на визначені Конституцією України та Законом України «Про Вищу раду правосуддя» повноваження Вищої ради правосуддя виклик членів Ради на допит у спосіб, не передбачений КПК України, порушує гарантії незалежності членів ВРП та містить ознаки втручання у діяльність членів ВРП і створення штучних перешкод їхній роботі. Крім того, 1 вересня 2020 року, у день розгляду Вищою радою правосуддя клопотання Генерального прокурора про тимчасове відсторонення голови Окружного адміністративного суду міста Києва, його заступника та суддів цього суду від здійснення правосуддя, на офіційному сайті Національного антикорупційного бюро України були опубліковані матеріали, що начебто підтверджують позаслужбові відносини суддів Окружного адміністративного суду міста Києва з окремими членами ВРП. У зв’язку із цим ВРП повідомила, що інформації, оприлюдненої на сайті НАБУ, не було серед матеріалів, долучених до клопотання Генерального прокурора, а отже, вона не могла бути предметом розгляду Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя наголосила, що завданням правоохоронних органів є швидке, об’єктивне, повне та неупереджене розслідування і судовий розгляд з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, а жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. Водночас оприлюднення на сайті НАБУ матеріалів, не долучених до клопотань Генерального прокурора, які розглядає ВРП, має ознаки впливу на Вищу раду правосуддя у позапроцесуальний спосіб, чому буде надано оцінку відповідно до законодавства. Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 вересня 2020 року № 2657/0/15-20 ухвалене публічне звернення. Підставою для його ухвалення став коментар Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольги Стефанішиної, яка в інтерв’ю «РБК-Україна», відповідаючи на запитання щодо проблем судової реформи, дала оцінку судовій системі України, зазначивши таке: «Немає довіри до судової системи… Велике питання щодо довіри до суддів і їхніх рішень. Довіри, що ці рішення не ситуативні і що суддя має достатній авторитет. Більшість судових рішень першої інстанції йдуть на апеляцію. З одного боку – це бізнес, бо юрист може затягнути процес. Але з іншого боку – немає довіри, і це, на жаль, вважається нормальним» (https://daily.rbc.ua/ukr/show/olga-stefanishina-situatsiya-donbasse- prepyatstvie-1600110868.html). У публічному зверненні Вища рада правосуддя акцентує увагу, що органи державної влади, їхні посадові особи повинні утримуватися від інформаційних та політичних кампаній, заяв та дій, що можуть вплинути на незалежність судової влади та підірвати авторитет правосуддя в цілому. Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права та основоположною гарантією справедливого судового
- 69. 69 розгляду. На суддів«покладається обов’язок приймати остаточне рішення з питань життя та смерті, свободи, прав, обов’язків та власності громадян». Незалежність судів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а на користь забезпечення верховенства закону та в інтересах тих осіб, що покладають надію на правосуддя19 . Незалежність судової влади забезпечує кожній особі право на справедливий суд і тому є не привілеєм суддів, а гарантією поваги до прав людини та основоположних свобод, що дає змогу кожній особі відчувати довіру до судової системи. Коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію20 . Надання політиками незбалансованих критичних коментарів є безвідповідальним і створює серйозну проблему, оскільки тим самим можуть бути мимоволі чи навмисно підірвані суспільна довіра і впевненість у системі правосуддя. У таких випадках судова влада повинна зазначати, що ця поведінка є нападом на конституцію демократичної держави, а також посяганням на правове становище інших гілок державної влади. Така поведінка порушує також міжнародні стандарти21 . Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 жовтня 2011 року у справі «Агрокомплекс» проти України» наголосив, що обсяг зобов’язань Держави щодо забезпечення розгляду «незалежним та неупередженим судом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежується судовою гілкою влади. Цей обсяг зобов’язань також покладає обов’язки на виконавчі, законодавчі та будь-які інші органи Держави, незалежно від їх рівня, поважати та виконувати рішення і постанови судів, навіть якщо ці органи не погоджуються з ними. Таким чином, повага з боку Держави до повноважень судів є невід’ємною передумовою впевненості суспільства у судах і, у більш широкому сенсі, верховенства закону. Для того щоб це відбулося, конституційних гарантій незалежності та неупередженості судової гілки влади не досить. Ці гарантії мають бути ефективно впроваджені у повсякденну поведінку та поводження органів влади. Конституція України закріпила основні засади судочинства (частина третя статті 129 Конституції України). Ці засади є конституційними гарантіями права на судових захист, зокрема шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України). Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. 19 Висновок № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів про стандарти незалежності судової системи і незмінюваності суддів (пункт 10). 20 Рекомендація CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки. 21 Висновок № 18 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях від 16 жовтня 2015 року.
- 70. 70 З-поміж іншого, статтею13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Слід взяти до уваги принцип внутрішньої незалежності суддів і той факт, що скасування рішення має сприйматись як нормальний результат процедури апеляційного оскарження, а не як провина судді першої інстанції22 . Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення (стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Отже, реалізація такого права особою не є чинником довіри до судової влади. Вища рада правосуддя вважає неприпустимими політичні коментарі публічної особи такого рівня та представників органів виконавчої влади, які у своїх виступах, за відсутності об’єктивної та конкретної інформації щодо рівня довіри до судової системи та впливу на неї судових реформ, формують у суспільстві хибне уявлення щодо діяльності суддів та судової влади в цілому. Такі коментарі також суперечать конституційному принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, який гарантує незалежність кожній гілці влади. Вища рада правосуддя вважає, що на рівень довіри до судової влади впливають, у тому числі, необґрунтовані заяви політиків та державних діячів, які несуть загрозу авторитету правосуддя, та наголошує, що представникам інших гілок влади слід утримуватися від будь-яких дій чи заяв, які можуть бути сприйняті як інструмент здійснення тиску на діяльність судових органів чи викликати сумніви щодо їх здатності виконувати свої обов’язки ефективно. Соціологічна служба Центру Разумкова на замовлення Офісу Ради Європи в Україні провела два соціологічних опитування: репрезентативне опитування громадян України (з 9 по 14 жовтня 2020 року) та опитування учасників судових засідань на виході з приміщень судів (з 21 по 28 жовтня 2020 року). Опитування проводилося в усіх регіонах України, за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. «Рівень довіри громадян, які мають власний нещодавній досвід спілкування із судами, є значно вищим. Більше того, баланс довіри з боку цих громадян до судів та судової системи є позитивним, тобто число тих, хто довіряє судам, є вищим, ніж число тих, хто не довіряє», – йдеться у звіті. Так, 66,1 % опитаних, у чиїх справах були винесені судові рішення, визнали, що вони законні і справедливі. 22 Висновок № 6 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про справедливий суд у розумні строки та роль судді в судових процесах з урахуванням альтернативних засобів вирішення спорів від 24 листопада 2004 року.
- 71. 71 Цілком очікувано, щоті респонденти, які протягом останніх двох років брали участь у судових процесах як свідок, позивач, відповідач, обвинувачений, потерпілий тощо, значно частіше вказують на власний досвід як джерело інформації про діяльність судів. Між тим, більшість громадян України – 51,4 % – отримують інформацію про діяльність українських судів лише із засобів масової інформації. 19,6 % поєднують інформацію, отриману із досвіду своїх родичів, друзів та знайомих, з інформацією, отриманою зі ЗМІ. Ще 13,3 % опитаних поєднують власний досвід з інформацією, отриманою із досвіду своїх родичів, друзів та знайомих, та інформацією, отриманою зі ЗМІ. І лише 4,4 % респондентів формують думку про діяльність судів на основі власного досвіду та досвіду своїх родичів, друзів і знайомих. Лише власним досвідом при наданні оцінки судовій системі користуються 2,9 % громадян. Під час опитування респондентам було запропоновано оцінити різні аспекти діяльності суду: просто чи важко дістатися судової установи, умови очікування, зрозумілість повісток, пунктуальність та умови розгляду справ, ставлення та ввічливість суддів, а також співробітників судів, які не є суддями, неупередженість суддів тощо. Респонденти частіше висловлювали задоволеність за всіма показниками, ніж незадоволеність. При цьому оцінка більшості показників у 2019–2020 роках покращилася порівняно з оцінкою, наданою громадянами у 2017 році. Громадяни, опитані під час загальнонаціонального опитування, оцінюючи досвід участі у судових засіданнях представників свого найближчого соціального оточення впродовж двох останніх років, помітно частіше, порівняно з попередніми опитуваннями, надають позитивні оцінки законності і справедливості судових рішень. У 2020 році вперше частка тих, хто відповів, що рішення стосовно представників їхнього соціального оточення були законними і справедливими, перевищила частку тих, хто їх вважає незаконними і несправедливими. 45,3 % респондентів із тих, що помітили зміни в системі правосуддя протягом останніх п’яти років, оцінюють їх позитивно. Порівняно з 2019 роком зросла частка тих осіб, які цілком або скоріше підтримують зміни в системі правосуддя – із 30,7 % до 42,2 %. Частка тих, хто не підтримує такі зміни, знизилася з 21,6 % до 15,4 %. «Кількість тих, хто підтримує вже здійснені зміни в системі правосуддя, перевищує частку тих, хто їх не підтримує. Рівень підтримки таких змін динамічно зростає», – зауважили в Центрі Разумкова. Оцінюючи можливу роль представників громадського сектору у проведенні кваліфікаційного оцінювання та конкурсних процедур щодо суддів, відносна більшість респондентів висловлюють думку, що вони повинні відігравати допоміжну роль.23 23 https://www.coe.int/uk/web/kyiv/news-event/news/-/asset_publisher/m9nDZlgeFMpW/content/what-is-the-attitude- of-ukrainian-citizens-to-the-judicial-system-what-is-the-level-of-credibility-of-the-judiciary-in-ukraine-how-do- ukrainian-citize?inheritRedirect=fal.
- 72. 72 Крім того, у2020 році залишилося невирішеним питання щодо неоднакового статусу членів Вищої ради правосуддя (тих, які мають статус судді, та тих, які не мають такого статусу) після отримання рекомендацій експертів Ради Європи в рамках Проєкту Ради Європи «Подальша підтримка виконання Україною рішень у контексті статті 6 Європейської конвенції з прав людини». Враховуючи правовий статус, повноваження та роль Вищої ради правосуддя в системі правосуддя, експерти рекомендували порушувати та лобіювати питання щодо внесення змін до статті 151 Конституції України з метою надання Вищій раді правосуддя права звертатися до Конституційного Суду України з поданнями щодо конституційності положень законів. Відповідно до підготовленого в межах Проєкту Ради Європи «Подальша підтримка виконання Україною рішень у контексті статті 6 Європейської конвенції з прав людини» висновку аналіз рішення Конституційного Суду України № 4-р/2020 дає підстави стверджувати, що не всі питання, які порушувалися у консультативному висновку Вищої ради правосуддя до законопроєкту, що прийнятий Верховною Радою України як Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, а також у висновках до інших проєктів законів, стали предметом розгляду Конституційного Суду України. Спірними залишилися, зокрема, питання щодо суттєвої різниці у розмірах винагороди членів Вищої ради правосуддя, яка може мати місце в результаті застосування частини другої статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»; щодо ухвалення рішень в нарадчій кімнаті як засобу забезпечення відсутності впливу на членів Вищої ради правосуддя при прийнятті рішення (зміни до статті 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»); щодо нівелювання правового статусу Вищої ради правосуддя. Такі важливі застереження щодо конституційності відповідних положень прийнятих законів мають стати предметом розгляду Конституційного Суду України, а тому рекомендується розглянути можливість підготовки конституційного подання щодо неконституційності окремих положень законів, щодо яких Вища рада правосуддя висловлювала критичні зауваження та які не були предметом розгляду Конституційного Суду України. Згідно з рекомендацією експертів Ради Європи для вирішення цього питання доцільно налагодити співпрацю з Верховним Судом та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини з метою забезпечення невідкладного звернення до Конституційного Суду України з конституційними поданнями та конституційного контролю законопроєктів (їх частин) щодо забезпечення незалежності суддів. Водночас оцінка сучасних процесів дає підстави стверджувати, що органам системи правосуддя не вистачає підтримки інших суб’єктів, які мають вплив на законодавчий орган. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її
- 73. 73 юрисдикції на постійнійоснові здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (стаття 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»). У листі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 12 жовтня 2020 року стосовно опрацювання порушених у Щорічній доповіді Вищої ради правосуддя за 2019 рік «Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні» питань повідомлено, що Уповноваженим у межах наданих повноважень здійснюється парламентський контроль за дотриманням принципу незалежності суду, що є частиною права на доступ до правосуддя, та зазначено, що окремі питання, порушені у Щорічній доповіді Вищої ради правосуддя перебувають на постійному контролі. Також повідомлено про позицію Уповноваженого стосовно підтримки законопроєктів, спрямованих на реформування судової влади, щодо відповідності їх норм стандартам незалежності суддів. Відповідно до пунктів 3 та 31 частини першої статті 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений має право звертатися до Конституційного Суду України з поданням про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина, про офіційне тлумачення Конституції України; вносити в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина. Вища рада правосуддя висловлює занепокоєння щодо наявності в законах України «Про Вищу раду правосуддя та «Про судоустрій і статус суддів» низки норм щодо нерівних умов здійснення повноважень членами Вищої ради правосуддя. Зокрема, згідно зі статтею 5 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох – обирає з’їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох – призначає Президент України, двох – обирає Верховна Рада України, двох – обирає з’їзд адвокатів України, двох – обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох – обирає з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Разом із тим усі члени Вищої ради правосуддя є квазісуддями при виконанні ними дисциплінарних функцій щодо суддів. Частиною першою статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що на час виконання повноважень члени Вищої ради правосуддя з числа суддів та прокурорів відряджаються до Вищої ради правосуддя із збереженням за ними посад, які вони обіймали на момент обрання (призначення) членами Вищої ради правосуддя. Законодавством не передбачено порядку відрядження до Вищої ради правосуддя із збереженням посад членів Вищої ради правосуддя не із числа суддів та прокурорів.
- 74. 74 Відповідно до статті49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», лише член Вищої ради правосуддя, який є суддею, не може бути затриманий або утримуватися під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку суду, за винятком його затримання під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Крім цього, на такого члена Вищої ради правосуддя поширюються всі інші положення статті 49 цього Закону щодо імунітету. Члени Вищої ради правосуддя, обрані із числа суддів, відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» мають право на додаткову відпустку за наявності стажу роботи більше 10 років, а ті, що обрані не із числа суддів, не мають права на додаткову відпустку, незважаючи на наявність такого стажу. Також Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» встановлено розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який є суддею, на рівні суми його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду (частина друга статті 21 «Про Вищу раду правосуддя»). Внесення змін до частини другої статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» призвело до суттєвого зменшення (майже у два рази) розміру винагороди членів Вищої ради правосуддя, які не є суддями, і частково тих членів ВРП, які є суддями, поставивши розмір суддівської винагороди членів Вищої ради правосуддя, які є суддями, у залежність від того, чи перевищує розмір суддівської винагороди такого члена Вищої ради правосуддя розмір посадового окладу судді Верховного Суду. Після прийняття Верховною Радою України змін до чинного законодавства (Закон № 193-IX) розмір винагороди членів Вищої ради правосуддя став істотно відрізнятися. При однакових обсязі, режимі роботи та відповідальності розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який є суддею, на 15–80 % більший, ніж розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який не є суддею, що суперечить вимогам статті 21 Конституції України. При цьому законодавство не містить положень (норм), які б виділяли різні повноваження членів Вищої ради правосуддя із числа суддів, та тих членів Ради, хто не є суддями. Усі члени Вищої ради правосуддя мають бути наділені однаковим статусом, гарантіями та імунітетом. Прийняття зазначених законодавчих змін у частині оплати праці членів Вищої ради правосуддя призвело до порушення передбаченого статтею 21 Конституції України принципу рівності перед законом. Принцип рівності всіх громадян перед законом – конституційна гарантія правового статусу особи. Окрім цього, стаття 22 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
- 75. 75 Із наведеного вбачається,що Закон № 193-IX істотно звузив зміст та обсяг права членів Вищої ради правосуддя на оплату праці. Необхідно визначити розмір винагороди членів Вищої ради правосуддя, враховуючи їхні конституційні повноваження, а також те, що член Вищої ради правосуддя, який здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, у тому числі Верховного Суду, не може отримувати винагороду у розмірі, який є значно меншим, ніж у такого судді. Таке унормування є необхідним, щоб не допустити нерівності статусу частини членів Вищої ради правосуддя, зокрема тих, хто не є суддями. Крім того, статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачені доплати суддям до посадового окладу за вислугу років та за науковий ступінь. Такі доплати до посадового окладу членів Вищої ради правосуддя, які не є суддями, законом не передбачені. Таким чином, права, гарантії недоторканності та імунітет членів Вищої ради правосуддя істотно відрізняються. При цьому законодавство не містить положень (норм), які б виділяли різні повноваження членів Вищої ради правосуддя із числа суддів, та тих членів Вищої ради правосуддя, які не є суддями. Усі члени Вищої ради правосуддя повинні бути наділені однаковим правовим статусом, гарантіями та повноваженнями. У зв’язку із цим підготовлено проєкт закону про внесення змін до деяких законів України. Слід також зазначити, що 15 червня 2021 року у засобах масової інформації з’явився спільний лист Послів країн «Великої сімки» (G7) та Європейського Союзу в Україні до Президента України Володимира Зеленського, у якому, зокрема, йдеться, що «є два нагальні елементи реформи, які можуть побороти той устрій судової влади, що перешкоджає звільненню корумпованих суддів та призначенню чи переходу найсильніших та найбільш доброчесних кандидатів на вищі посади. Це – реформа Вищої ради правосуддя та прозоре перезавантаження Вищої кваліфікаційної комісії суддів – необхідні передумови для перелому закритої та корумпованої системи, що діє сьогодні та розблокування багатьох інших реформ, що їх зацікавлені сторони намагалися зірвати». Вища рада правосуддя дотримується позиції, що дипломатичне спілкування має відбуватися через офіційні джерела, а не публічні звернення, які містять безпідставні звинувачення всього суддівського корпусу, що налічує понад 28 тисяч осіб, у корупції та в яких йдеться про недовіру до судів. Роль міжнародної спільноти у реформуванні системи правосуддя в Україні не повинна перетворюватися на політичну кампанію з дискредитації судової системи або стати інструментом її інституційного руйнування. Такі заклики нівелюють цілі судової реформи, а не сприяють їх реалізації.
- 76. 76 РОЗДІЛ 2. СТАНДОТРИМАННЯ ГАРАНТІЙ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ 2.1. Фінансове забезпечення як невід’ємна складова незалежності судів і суддів Фінансове забезпечення судів і суддів є невід’ємною складовою незалежності як окремого судді, так і всієї судової влади. У Висновку Консультативної ради європейських суддів від 9 листопада 2018 року № 21 (2018) щодо запобігання корупції серед суддів зазначається, що компетентні органи завжди повинні забезпечувати судову владу адекватним фінансуванням, необхідним для достойного та належного виконання своєї місії. Належна заробітна плата, пенсійне забезпечення та інші соціальні виплати, розумне робоче навантаження, належна інфраструктура та безпека роботи як суддів, так і працівників апарату суду є життєво важливими для законності та гарної репутації судової системи. Це також є важливою гарантією запобігання корупції в судових органах. Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів. Важливим механізмом забезпечення такої гарантії є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів шляхом окремого визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів. Централізований порядок фінансування судових органів із Державного бюджету України в обсягах, які мають забезпечувати належні економічні умови для повного і незалежного здійснення правосуддя, фінансування потреб судів (витрати на розгляд судових справ, комунальні послуги, ремонт і охорону судових приміщень, придбання оргтехніки, поштові витрати тощо) має обмежити будь-який вплив на суд і спрямований на гарантування судової діяльності на основі принципів і приписів Конституції України. Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їхнього належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020). Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент
- 77. 77 впливу на судовувладу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020). Конституційний Суд України зазначав, що зниження рівня гарантій незалежності суддів опосередковано може призвести до обмеження можливостей реалізації права на судовий захист; не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів (третє речення абзацу п’ятого підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини; абзац другий підпункту 1.3 пункту 1 резолютивної частини Рішення від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004). За даними Державної судової адміністрації України, загальна потреба ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів у бюджетних призначеннях для досягнення результативних показників роботи судової системи відповідно до міжнародних стандартів на 2020 рік становила 24 368,2 млн гривень. Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Державній судовій адміністрації України як головному розпоряднику бюджетних коштів передбачені бюджетні призначення у сумі 14 622,1 млн гривень, у тому числі із загального фонду державного бюджету – 11622,1 млн гривень та 3000,0 млн гривень із спеціального фонду, що лише на 509,8 млн гривень або на 3,6% більше, ніж передбачено Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» при запланованому рівні інфляції 6 %. Змінами до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» ДСА України за бюджетною програмою «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» збільшено бюджетні призначення на 1077,6 млн гривень. Але, на жаль, це не вирішило питань дефіциту видатків споживання на здійснення судочинства.24 Рівень задоволення потреби у фінансових ресурсах у 2020 році становив всього 64,4 % (найменше за період із 2017 року; у 2017 році цей показник становив 79,1 %, у 2018 році – 77,9 %, у 2019 році – 69,5 %). Хронічне недофінансування судової системи повинно розглядатися суспільством у цілому як неприпустиме втручання в конституційну роль судової влади, оскільки це підриває основи демократичного суспільства та принцип верховенства закону25 . Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. 24 Лист Державної судової адміністрації України від 9 лютого 2021 року № 16-2329/21 за підписом т. в. о. Голови ДСА України Л. Гізатуліної. 25 https://court.gov.ua/userfiles/vusn_18_kr.pdf.
- 78. 78 Вища рада правосуддярішенням від 26 березня 2020 року № 879/0/15-20 ухвалила публічне звернення до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щодо критичної ситуації із фінансовим забезпеченням судів, інших органів та установ системи правосуддя. На виконання статті 33 Бюджетного кодексу України Вища рада правосуддя надіслала до Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України пріоритетні завдання фінансового забезпечення судової влади та її незалежності на середньостроковий період 2020–2022 років, з-поміж яких – виплата суддівської винагороди суддям у порядку та розмірах, що визначені статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та заробітної плати працівникам апаратів судів у розмірі, який дасть змогу сформувати висококваліфікований штат суду, спроможний організовувати та забезпечувати надання публічних послуг у сфері правосуддя на рівні, що задовольняє суспільні очікування; впровадження та супроводження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи для забезпечення належної роботи «Електронного суду», електронного документообігу, формування статистичних звітів щодо показників діяльності тощо; забезпечення повноцінної діяльності Служби судової охорони для належного рівня правопорядку в судах, захисту суддів, працівників апаратів судів та учасників судового процесу. При цьому Вища рада правосуддя наголосила, що ці пріоритети необхідно врахувати при визначенні граничних показників видатків Державного бюджету України на 2020 рік головним розпорядникам коштів державного бюджету системи правосуддя для дотримання вимог статті 130 Основного Закону України. Проте результати опрацювання орієнтовних граничних показників видатків державного бюджету на 2020–2022 роки, доведених Міністерством фінансів України, засвідчили, що визначених обсягів видатків недостатньо, у першу чергу на забезпечення в повному обсязі видатків на оплату праці суддів та працівників апаратів судів. Не враховані Верховною Радою України пропозиції Вищої ради правосуддя, надані на виконання статей 37, 38 Бюджетного кодексу України, щодо інформації про обсяги видатків, пов’язаних із забезпеченням функціонування судів і діяльності суддів, органів та установ системи правосуддя, передбачені у проєкті Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Відповідно до частини другої статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно із частиною третьою цієї статті розмір посадового окладу судді визначається з урахуванням встановленого на 1 січня відповідного календарного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
- 79. 79 Пунктом 24 розділуХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено поетапне підвищення посадового окладу для суддів місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судів. Зокрема, з 1 січня 2020 року розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, а судді апеляційного та вищого спеціалізованого суду – 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Згідно із частиною третьою статті 51 Закону України «Про державну службу» розмір посадового окладу державних службовців також залежить від розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року. Вища рада правосуддя надала Міністерству фінансів України інформацію щодо чисельності суддів на середньостроковий період (2020–2022 роки), згідно з якою очікувана кількість суддів у 2020 році – 7752, у тому числі вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду. Розписом Державного бюджету України на 2020 рік для фінансового забезпечення судів передбачені бюджетні призначення в обсязі 10 273,4 млн грн, що менше від проведених касових видатків у 2019 році на 4 350,5 млн гривень. На кінець лютого 2020 року з доведеного судам річного фонду оплати праці в обсязі 8 271,4 млн грн після стовідсоткового покриття потреби на суддівську винагороду діючих суддів в обсязі 7 673,4 млн грн, на оплату праці працівників апаратів судів залишилося лише 598 млн грн з 5 367,2 млн грн необхідних. Наявний розмір фонду оплати праці не покриває передбачені законодавством обов’язкові виплати і забезпечує середньомісячну заробітну плату працівника апарату суду в розмірі 2 100 грн на місяць, що призвело до виникнення соціальної напруги серед працівників апаратів судів. У 2019 році середньомісячна заробітна плата працівника апарату суду становила 18 400 гривень. Крім того, бюджетні асигнування щодо нарахувань на оплату праці становлять 14,4 % до бази нарахування, тоді як відповідно до частини п’ятої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок встановлюється в розмірі 22 % до бази нарахування. Таким чином, дефіцит видатків на оплату праці працівників апаратів судів становить 4 769,2 млн грн, дефіцит нарахувань на оплату праці — 1 456,8 млн гривень. Також викликає занепокоєння стан фінансового забезпечення Служби судової охорони. Обсяг фонду оплати праці працівників Служби судової охорони на 2020 рік у сумі 1 118,2 млн грн дасть змогу укомплектувати її штат лише на 53 % від потреби. Для забезпечення належного виконання ССО визначених законом обов’язків необхідно додатково 1 000,0 млн грн: грошове утримання працівників Служби – 840,0 млн грн, нарахування на оплату праці – 160,0 млн гривень.
- 80. 80 У 2020 роціна інші поточні видатки судів (поштові відправлення, папір, утримання приміщень, оргтехніки, інформаційних систем, винагорода присяжним тощо) передбачені бюджетні призначення в сумі 444 696,7 тис грн, дефіцит становить 831 572,9 тис гривень. Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» взагалі не передбачені бюджетні асигнування на створення Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Недотримання вимог статті 130 Конституції України, статті 135, пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» створює суттєві ризики щодо належного виконання державою функцій зі здійснення правосуддя та зумовлює перешкоди для належного захисту прав і свобод людини, а в разі їх порушення – справедливого їх відновлення в розумні строки. Крім того, у зв’язку з пандемією коронавірусу виникла необхідність у виділенні судам як органам державної влади, робота яких не може бути припинена, додаткових коштів в обсязі 154,9 млн грн на придбання засобів захисту та дезінфекції, які на сьогодні неможливо закупити через істотний дефіцит видатків. Відповідно до пункту 11 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Кабінету Міністрів України за підсумками виконання Державного бюджету України у першому кварталі 2020 року необхідно було розглянути питання щодо збільшення видатків Державній судовій адміністрації України на забезпечення здійснення правосуддя в необхідному обсязі. З огляду на вказане Вища рада правосуддя, керуючись пунктом 4 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», звернулась до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щодо необхідності внесення у найкоротший строк змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у частині збільшення Державній судовій адміністрації України видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими та апеляційними судами у такому обсязі: видатки споживання – 7 897,6 млн грн, у тому числі: на оплату праці фактично працюючих працівників апаратів судів (КЕКВ 2111) – 4 769,2 млн гривень; на грошове утримання військовослужбовців (КЕКВ 2112) – 840 млн гривень; нарахування на оплату праці працівників апаратів судів (КЕКВ 2120) – 1 456,8 млн гривень; інші поточні видатки на забезпечення судочинства, в тому числі на придбання засобів захисту та дезінфекції для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 (коронавірусу SARC-CoV-2) (КЕКВ 2210, 2240, 2250, 2730, 2800) – 986,5 млн гривень; видатки розвитку – 1 029,2 млн гривень, у тому числі: на створення Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (КЕКВ 2281, 3210) – 340,5 млн гривень;
- 81. 81 на будівництво, капітальнийремонт та реконструкцію приміщень судів (КЕКВ 3120, 3130, 3140) – 688,7 млн гривень. Рада звернулася до Голови Національного агентства України з питань державної служби із пропозицією провести консультації з органами судової влади щодо приведення заробітної плати працівників апаратів місцевих загальних судів у відповідність до принципів справедливості й конкурентоспроможності. Впродовж останніх років навантаження на місцеві загальні суди в умовах кадрового суддівського дефіциту збільшується, а отже, збільшується навантаження працівників апаратів судів. Рада вважає за необхідне включити до складу Координаційної ради з питань реформування державного управління представників судової влади, адже в судах працюють 18 780 державних службовців. 19 листопада 2020 року Вища рада правосуддя звернулася до Міністерства фінансів України, комітетів Верховної Ради України з питань бюджету та з питань правової політики із проханням невідкладно здійснити перерозподіл коштів Державного бюджету України на 2020 рік задля збільшення видатків на виплату суддівської винагороди, заробітної плати працівникам апаратів судів та на здійснення судочинства. Ініційовані ВРП заходи зумовлені тим, що з протягом 2020 року до Ради надходили численні звернення від місцевих судів з різних регіонів України про неналежне фінансування як у частині оплати праці працівників апаратів судів, так і в частині інших видатків на здійснення правосуддя. На запит Вищої ради правосуддя Державна судова адміністрація України повідомила, що станом на 1 листопада 2020 року додаткова потреба до кінця року у поштових марках, конвертах та на оплату послуг маркувальних машин становить 284,9 млн гривень, на інформатизацію, забезпечення канцелярським приладдям, утримання будівель, зв’язок – 70,0 млн гривень. ДСА України також було здійснено розрахунок необхідного фонду оплати праці на листопад – грудень 2020 року, виходячи з обов’язкових складових заробітної плати працівників апаратів судів, без урахування стимулюючих виплат. Загальний дефіцит для відповідних виплат становить 335,4 млн гривень. Не розподілені асигнування у сумі 240,0 млн грн, що планувалися для виплати суддівської винагороди призначеним у 2020 році суддям. У разі їх розподілу для працівників апаратів судів необхідно додатково 95,4 млн грн та 21,0 млн грн на нарахування. Обсяги видатків, передбачених у проєкті Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» для забезпечення діяльності судової влади, не відповідали реальній потребі. Найбільше занепокоєння викликали обсяги видатків на оплату праці суддів і працівників апаратів місцевих та апеляційних судів.
- 82. 82 Напередодні підготовки законопроєкту«Про Державний бюджет України на 2021 рік» Вища рада правосуддя надіслала до Кабінету Міністрів України пріоритетні завдання фінансового забезпечення судової влади та її незалежності на період 2021–2023 років. З-поміж цих пріоритетів – забезпечення в повному обсязі видатків на виплату суддівської винагороди у визначеному законодавством розмірі, оплату праці працівників апаратів судів. Під час доопрацювання проєкту Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік» Комітет Верховної Ради України з питань правової політики запропонував збільшити видатки загального фонду за бюджетною програмою «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» на 5,6 млрд гривень. 10 листопада 2020 року Рада звернулася до Міністерства фінансів України із проханням при підготовці проєкту Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» до другого читання, врахувати пропозиції Комітету Верховної Ради України з питань правової політики щодо збільшення видатків загального фонду за бюджетною програмою «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» на 5 656 400,0 тис. гривень. 30 листопада 2020 року Державна судова адміністрація України звернулася до Вищої ради правосуддя з листом, у якому повідомила, що граничні обсяги видатків ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів на 2021 рік становлять 15,653 млрд гривень. Виходячи із цього, грошовою винагородою в наступному році будуть забезпечені лише 5 245 суддів та 22 287 працівників апаратів судів (при фактичній кількості працівників апаратів судів станом на 1 листопада 2020 року – 25 070). Інші видатки споживання апеляційних та місцевих судів забезпечені лише на 29 % (447,6 млн грн при потребі 1,5 млрд гривень). 1 та 2 грудня 2020 року Вища рада правосуддя звернулася до Комітетів Верховної Ради України з питань правової політики та з питань бюджету відповідно, зокрема, із проханням сприяти у забезпеченні критично необхідних видатків державного бюджету на 2021 рік за бюджетною програмою «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя». 15 грудня 2020 року Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прийнято Парламентом без урахування пропозицій щодо збільшення видатків за зазначеною бюджетною програмою для ДСА України на 5 656 400,0 тис. грн, наданих як Вищою радою правосуддя, так і Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики. Обсяги видатків за цією бюджетною програмою на 2021 рік становлять 15 653 162,4 тис. грн, що, за інформацією ДСА України, становить 38,4 % від потреби у її фінансових ресурсах як головного розпорядника бюджетних коштів. При цьому на видатки розвитку кошти не передбачені взагалі.
- 83. 83 У зв’язку ізкритично низьким рівнем фінансування гостро постає питання забезпечення судів приміщеннями, які б відповідали вимогам щодо здійснення правосуддя. За даними Державної судової адміністрації України, рівень забезпечення суддів окремими кабінетами станом на 31 грудня 2020 року становив 88 %, залами судових засідань суди забезпечені на 83 %, нарадчими кімнатами – на 22 %. Порівняно з 2019 роком рівень забезпечення залами судових засідань підвищився на 13 відсотків, стан забезпечення окремими кабінетами та нарадчими кімнатами залишився таким самим. Лише 22 % від загальної кількості судів розташовані у приміщеннях, що за основними характеристиками максимально наближені до належного приміщення.26 При цьому у 2021 році ситуація щодо фінансування судової влади в Україні лише погіршилася. Рівень задоволення потреби у фінансових ресурсах ДСА України як головного розпорядника коштів державного бюджету на 2021 рік становив 38,4 %. Про критичний стан фінансового забезпечення діяльності місцевих та апеляційних судів на 2021 рік та необхідність збільшення доведених граничних обсягів видатків загального фонду за бюджетною програмою «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» Вища рада правосуддя у 2020 році під час бюджетного процесу та опрацювання проєкту Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» інформувала Прем’єр-міністра України, Міністерство фінансів України, комітети Верховної Ради України з питань правової політики та з питань бюджету. Із початку 2021 року на вебсайті Вищої ради правосуддя розміщені інтерактивні онлайн-мапи звернень (https://hcj.gov.ua/page/interaktyvna-onlayn- mapa-zvernen-shchodo-problem-finansuvannya-sudiv) щодо проблем фінансування судів у 2020–2021 роках, які демонструють кількість та зміст таких звернень. Зокрема, протягом 2020 року до Вищої ради правосуддя надійшло 106 звернень судів із різних регіонів України щодо недостатнього фінансування їх діяльності, тоді як станом на 24 червня 2021 року таких звернень уже 226. Вказані звернення стосуються: критичного стану оплати праці працівників апаратів місцевих та апеляційних судів, що призводить до масового звільнення досвідчених і кваліфікованих кадрів з апаратів судів. Зазначено про мізерні посадові оклади працівників апаратів цих судів. Протягом останніх років навантаження на суди в умовах дефіциту суддівських кадрів збільшується, а отже, збільшується 26 Лист Державної судової адміністрації України від 9 лютого 2021 року № 16-2329/21 за підписом т. в. о. Голови ДСА України Л.Гізатуліної.
- 84. 84 навантаження працівників апаратівсудів. Проте рівень заробітної плати державних службовців категорії «В», до прикладу у місцевих загальних судах, практично такий самий як рівень заробітної плати робітників та може бути меншим, ніж рівень заробітної плати працівників, які виконують функції з обслуговування. Підвищити рівень оплати праці працівників апаратів зазначених судів до належного в умовах дефіциту фінансування судової влади за рахунок стимулюючих виплат дуже складно, а подекуди неможливо; неотримання працівниками апаратів судів доплат, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 «Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни», які продовжують забезпечувати здійснення правосуддя під час введеного в державі карантину та мають безпосередній контакт із населенням при виконанні своїх посадових обов’язків. Через істотний дефіцит видатків як в 2020 році, так і в 2021 році суди не мали / мають можливості взагалі або в достатніх обсягах здійснювати закупівлю засобів захисту та дезінфекції для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2; відсутності / недостатності бюджетних коштів на виконання рішень судів про стягнення суддівської винагороди за період дії обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, примусове списання яких, може призвести до неможливості здійснення виплат суддівської винагороди в порядку та розмірах, визначених законодавством; припинення надсилання судами поштової кореспонденції у зв’язку з відсутністю належного фінансування; відсутності коштів на закупівлю паперу, оплату послуг інтернет-зв’язку, утримання оргтехніки та інших поточних видатків; відсутності коштів на оплату комунальних послуг та енергоносіїв; здійснення правосуддя в умовах, які не відповідають встановленим вимогам (Державні будівельні норми України В.2.2-26:2010 «Будинки та споруди. Суди»), до прикладу, відсутність теплопостачання в Баглійському районному суді міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області чи аварійний стан фасаду будівлі Самбірського міськрайонного суду Львівської області тощо. Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» видатки розвитку за бюджетною програмою «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» були забезпечені лише в обсязі 236 200,0 тис. грн і повністю передбачені для Служби судової охорони. Водночас Законом
- 85. 85 України «Про Державнийбюджет України на 2021 рік» на видатки розвитку кошти не передбачені взагалі. Із наведених питань Вища рада правосуддя вже протягом 2021 року зверталася до Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, очільників комітетів та фракцій Верховної Ради України, Прем’єр- міністра України, Міністра фінансів України, Голови Національного агентства України з питань державної служби. Питання додаткового фінансування діяльності місцевих та апеляційних судів, його джерел та необхідних обсягів продовжує також бути предметом діяльності робочої групи з питання забезпечення належного фінансування судової влади в Україні, утвореної рішенням Комітету Верховної Ради України з питань правової політики від 3 лютого 2021 року (протокол № 46). З огляду на повноваження, визначені статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та пунктом 41 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, та з метою рівномірного розподілу між судами та територіальними управліннями ДСА України (щодо місцевих загальних судів) видатків фонду суддівських винагород та бюджетних коштів для виплати заробітної плати працівникам апаратів судів Вищою радою правосуддя прийняті рішення про погодження перерозподілів бюджетних видатків між судами та територіальними управліннями ДСА України за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода», а також за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» та КЕКВ 2120 «Нарахування на оплату праці» згідно із пропозиціями ДСА України (рішення від 4 березня 2021 року № 580/0/15-21, від 25 березня 2021 року № 718/0/15-21 та від 13 квітня 2021 року № 815/0/15-21). 17 червня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» щодо збільшення видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами», яким внесено зміни до додатків № 3 та № 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та відповідно збільшено видатки ДСА України за бюджетною програмою «Здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ правосуддя» на 742 050,7 тис. гривень. У консультативному висновку щодо проєкту цього Закону (рішення від 20 квітня 2021 року № 883/0/15-21), яким Вища рада правосуддя підтримала законопроєкт «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» щодо збільшення видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами», реєстраційний № 5304, наголошено, що відповідні заходи є вкрай необхідними і нагальними, однак вказаний крок не вирішує системно в межах бюджетного року проблеми щодо тотального недофінансування судової влади, а ігнорування такого важливого аспекту є однією із причин неякісного судового адміністрування, що у подальшому лише погіршуватиме ситуацію. Однак вказаний крок не вирішує проблеми фінансування судової влади у 2021 році.
- 86. 86 2.2. Проблеми кадровогозабезпечення судів У 2020 році найактуальнішим питанням стало подолання проблеми кадрового дефіциту в судах для ефективного забезпечення права громадян на доступ до правосуддя. Як зазначалося, у 2020 році робота ВККСУ так і не була відновлена. Відсутність ВККСУ призвела до зупинення процесу відбору, завершення кваліфікаційного оцінювання, переведення, відрядження суддів протягом більшої частини 2020 року, а також унеможливила вирішення питань про внесення Вищій раді правосуддя рекомендацій про призначення суддів. Непродумане реформування породжує деструктивні наслідки. Судді звільняються з посад, новими кадрами суди майже не поповнюються. З огляду на постійне зростання судового навантаження і, як наслідок, збільшення строків розгляду справ потреба у суддях є надзвичайно гострою. Відновлення роботи ВККСУ має стати пріоритетом не лише для судової системи, а для держави в цілому. За інформацією секретаріату ВККСУ, відповідно до Положення про секретаріат Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 25 листопада 2016 року № 57/зп-16, секретаріат ВККСУ здійснює організаційне, правове, аналітичне, кадрове, документальне, інформаційне, матеріально-технічне, фінансово-економічне, господарське та інше забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному Законом. Упродовж 2020 року секретаріатом ВККСУ в межах наданих йому повноважень забезпечувалась діяльність Комісії як державного органу. Зокрема, здійснювалися організація ведення Комісією обліку даних про кількість посад суддів у судах, у тому числі вакантних; формування і забезпечення ведення суддівських досьє (досьє кандидата на посаду судді); організаційне забезпечення реалізації повноважень Комісії щодо оприлюднення декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді.27 Крім того, слід зазначити, що впродовж 2020 року майже вдвічі більше суддів порівняно із 2019 роком скористались своїм правом на відставку. У середньому близько 20 суддів звільняються Радою у відставку щомісяця. Протягом року Рада звільнила у відставку 249 суддів. Через відсутність суддів станом на кінець 2020 року не здійснював правосуддя один місцевий загальний суд. Такими, що не завершили процедуру проходження кваліфікаційного оцінювання, залишаються 2132 судді. Станом на 1 січня 2021 року ситуація щодо укомплектованості посад суддів є такою: 27 Лист Секретаріату ВККСУ від 13 січня 2021 року № 19-48/21 за підписом заступника керівника секретаріату Биструшкіна О.О.
- 87. 87 № з/п Назвасуду Кількість суддів визначена фактична з повноваженнями Апеляційні суди 1 загальні 964 569 556 господарські 218 164 155 адміністративні 257 185 179 Місцеві суди 2 загальні 4348 3271 2971 господарські 619 481 449 адміністративні 633 521 475 У Верховному Суді визначена чисельність суддів – 196, у Вищому антикорупційному суді – 39. Отже, при визначеній граничній чисельності суддів апеляційних та місцевих судів – 7039, фактична чисельність суддів станом на 1 січня 2021 року становить 5191, кількість вакантних посад суддів – 1867. За інформацією Державної судової адміністрації України, відсоток укомплектованості посад суддів апеляційних і місцевих судів становить: Кількість судів, що здійснюють правосуддя при фактичній чисельності суддів менше 50 відсотків від граничної, становить 56. Кількість судів, що заповнені щонайменше на половину від граничної кількості суддів, становить 618. Юрисдикція Гранична кількість суддів Фактична кількість суддів Вакантні посади Відсоток укомплектованості посад суддів, % апеляційні адміністративні 257 185 76 72 апеляційні господарські 218 164 58 75 апеляційні загальні 964 569 400 59 окружні адміністративні 633 521 112 82 місцеві господарські 619 481 139 78 місцеві загальні 4348 3271 1082 75 Разом 7039 5191 1867 74
- 88. 88 Середній рівень укомплектованостісудів становить 74 відсотки. Вища рада правосуддя в межах визначених законом повноважень працювала над подоланням кадрового дефіциту в судах України. За результатами розгляду матеріалів про призначення кандидатів на посади суддів Радою прийнято 530 рішень про внесення Президентові України подань про призначення 530 кандидатів на посади суддів. У 2020 році Президентом України видано 39 указів про призначення 516 суддів. 20 червня 2020 року набрав чинності Закон України від 4 червня 2020 року «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України». З метою вирішення проблеми надмірного навантаження в судах Радою приймалися рішення про відрядження суддів до судів з надмірним рівнем судового навантаження та судів, які припинили свою роботу і здійснення правосуддя у яких було неможливим. Слід відзначити, що у 2020 році в результаті прийнятих Радою рішень про відрядження суддів було відновлено роботу двох судів, правосуддя в яких не здійснювалось. У зв’язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами Вища рада правосуддя на підставі статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ухвалює на підставі подання ВККСУ рішення про відрядження судді, за його згодою, до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя. Відповідно до законодавчих змін 2020 року у період відсутності повноважного складу ВККСУ Вища рада правосуддя ухвалює без рекомендації чи подання ВККСУ рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та про дострокове закінчення відрядження судді. У 2020 році до Вищої ради правосуддя надійшло 51 повідомлення ДСА України про необхідність розгляду питання про відрядження суддів до 58 судів з надмірним рівнем судового навантаження. Вищою радою правосуддя прийняті рішення про початок процедури відрядження (як тимчасового переведення) до 50 судів, про що на вебсайті Ради розміщено відповідні оголошення. У зв’язку з розміщенням вказаних оголошень до ВРП надійшли згоди на відрядження від 118 суддів. За результатами розгляду вказаних матеріалів Вищою радою правосуддя прийняті рішення про відрядження 34 суддів до 20 судів із надмірним рівнем судового навантаження та до 2 судів, які припинили свою роботу та здійснення правосуддя у яких було неможливим (Станично-Луганський районний суд Луганської області, Рокитнянський районний суд Київської області).
- 89. 89 19 листопада 2020року Вища рада правосуддя відрядила двох суддів до Станично-Луганського районного суду Луганської області шляхом тимчасового переведення. Завдяки цьому у суді відновлено здійснення правосуддя. У липні 2014 року у зв’язку з обстрілом незаконними збройними формуваннями селища міського типу Станиця Луганська Луганської області пошкоджено будівлю Станично-Луганського районного суду Луганської області. Суд розташований у безпосередній близькості до лінії розмежування. Реконструкція приміщення суду тривала протягом 2018–2019 років. 1 червня 2020 року відновлення будівлі завершено. Державною судовою адміністрацією України вжито заходів щодо матеріально-технічного забезпечення та кадрового наповнення апарату суду. Зважаючи на те, що у Станично-Луганському районному суді Луганської області створені належні умови для роботи, стало можливим відрядження двох суддів до вказаного суду строком на один рік з 3 грудня 2020 року. Крім того, відновлено доступ громадян до правосуддя у Рокитнянському районному суді Київської області, правосуддя у якому не здійснювалось у зв’язку з тим, що 3 штатні посади суддів були вакантними. До Вищої ради правосуддя надійшла одна згода судді на відрядження до вказаного суду і відповідно до рішення Ради від 22 грудня 2020 року № 3580/0/15-20 до Рокитнянського районного суду Київської області строком на один рік відряджено суддю Лисянського районного суду Черкаської області. Однак варто зазначити, що законодавчі ініціативи, спрямовані на подолання кадрової кризи у судовій системі шляхом внесення відповідних законодавчих змін, згідно з якими Вищій раді правосуддя надаються окремі повноваження ВККСУ (проєкти законів України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких інших Законів України щодо відсторонення від здійснення правосуддя суддів» від 16 грудня 2020 року, реєстраційний № 4505, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про Вищу раду правосуддя» щодо завершення конкурсних процедур на зайняття посад суддів місцевих судів» від 19 жовтня 2020 року, реєстраційний № 4229) є тимчасовими заходами, які не вирішують гострої проблеми кадрового дефіциту. 2.3. Розгляд подань про надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом, клопотань про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності Складовою незалежності суддів є їхня недоторканність, призначення якої – забезпечити здійснення правосуддя. Задекларовані Конституцією України гарантії недоторканності суддів зумовлено їхньою професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя.
- 90. 90 Суддівський імунітет створенийна користь громадськості, в інтересах якої – забезпечення суддям можливості вільно і незалежно виконувати свої функції, не побоюючись наслідків. Відповідно до статті 10 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів у Тайпеї (Тайвань), кримінальне переслідування може бути застосоване щодо судді тільки за умови, що це не вплине на його / її незалежність. У пункті 75 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, від 19 листопада 2002 року зазначено, що судді повинні притягатися до кримінальної відповідальності за загальним правом за злочини, вчинені за межами виконання суддівських обов’язків, та не повинні нести кримінальну відповідальність у разі ненавмисних правопорушень під час здійснення ними своїх функцій. Згідно зі статтею 126 Конституції України без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Частиною першою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддя є недоторканним. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку суду, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під вартою чи арештом вноситься на розгляд Вищої ради правосуддя Генеральним прокурором або його заступником. Подання повинно бути вмотивованим, містити конкретні факти і докази, що підтверджують вчинення суддею суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України, обґрунтування необхідності такого затримання (утримання). Протягом 2020 року Радою розглянуто одне подання про надання згоди на утримання судді під вартою та два подання про надання згоди на утримання судді під арештом, за результатами розгляду яких Радою прийнято: одне рішення про повернення подання про надання згоди на утримання судді під вартою у зв’язку з невідповідністю вимогам Закону «Про Вищу раду правосуддя» та Кримінального процесуального кодексу України; два рішення про надання згоди на утримання судді під арештом.
- 91. 91 Тимчасове відсторонення суддівід здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою радою правосуддя на строк не більше двох місяців на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника, а стосовно судді Вищого антикорупційного суду – на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора (виконувача обов’язків Генерального прокурора). Клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до Вищої ради правосуддя стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним), на будь-якій стадії кримінального провадження (частини перша та друга статті 63 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). У 2020 році до Вищої ради правосуддя надійшло 18 клопотань про тимчасове відсторонення та продовження строку тимчасового відсторонення суддів від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності (у 2019 році – 22 клопотання): 15 клопотань про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності (у 2019 році – 19); 3 клопотання про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя (у 2019 році – 3). За результатами розгляду клопотань Офісу Генерального прокурора Радою прийнято: 8 рішень про задоволення клопотань про тимчасове відсторонення та продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності; 2 рішення про часткове задоволення клопотань про тимчасове відсторонення та продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності; 3 рішення про відмову у задоволенні клопотань про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності; 5 рішень про повернення без розгляду клопотань про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя та продовження строку відсторонення судді від здійснення правосуддя. Для порівняння, у 2019 році за результатами розгляду клопотань про тимчасове відсторонення та продовження строку тимчасового відсторонення суддів від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності Радою прийнято: 10 рішень про тимчасове відсторонення та продовження строку тимчасового відсторонення суддів від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності; 4 рішення про часткове задоволення клопотань про тимчасове відсторонення та продовження строку тимчасового відсторонення суддів від здійснення правосуддя; 4 рішення про відмову в задоволенні клопотань; 4 рішення про повернення клопотань.
- 92. 92 Загалом у 2020році у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя 7 суддів (у 2019 році – 10 суддів). Наведені статистичні дані свідчать про незначний відсоток суддів в Україні, що набувають статусу підозрюваних або обвинувачених у кримінальних справах. Згідно із частиною третьою статті 63 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності, подане без дотримання визначених законом вимог, повертається Вищою радою правосуддя Генеральному прокурору або його заступнику. Розглядаючи клопотання про відсторонення судді, Рада враховує такі норми. Згідно із частинами другою, третьою статті 155-1 Кримінального процесуального кодексу України клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до Вищої ради правосуддя стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним) на будь-якій стадії кримінального провадження. Клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності повинно відповідати вимогам частини другої статті 155 цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 155 Кримінального процесуального кодексу України до клопотання також додаються: 1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання; 2) документи, які підтверджують надання підозрюваному, обвинуваченому копій клопотання та матеріалів, що обґрунтовують клопотання. За змістом частини першої статті 42 Кримінального процесуального кодексу України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276–279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення – у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (частина перша статті 278 КПК України). Відповідно до частини третьої статті 111 Кримінального процесуального кодексу України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.
- 93. 93 Зокрема, особа викликаєтьсядо слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (частини перша, друга статті 135 КПК України). Згідно з наведеними нормами КПК України вручення особі підозри у спосіб, який передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (здійснення виклику), в кримінальному провадженні застосовується у випадку неможливості вручення підозри внаслідок невстановлення місцезнаходження такої особи, що, у свою чергу, покладає на орган досудового розслідування (прокурора) обов’язок вжити усіх розумних можливих заходів щодо встановлення місцезнаходження особи. Постановляючи ухвали про повернення без розгляду клопотання про тимчасове відсторонення, Рада встановила, що порушення процесуального порядку повідомлення особі про підозру має наслідком не набуття такою особою процесуального статусу підозрюваного. Суддя належить до категорії осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження згідно зі статтею 480 КПК України. Однією зі складових такого особливого порядку кримінального провадження є підвищенні гарантії незалежності судді, обумовлені його конституційно- правовим статусом саме у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя. Ускладнення кримінально-процесуальної форми здійснення вручення підозри суддям є додатковою гарантією їх незалежності. Правова природа таких гарантій полягає в тому, що вони не можуть розглядатися як особисті привілеї судді, а навпаки, з огляду на їх публічно-правове значення служать способом захисту від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, політичної репресії, примусового усунення від виконання своїх посадових професійних обов’язків. Вручення повідомлення про підозру як відповідного процесуального документа, а також повідомлення та роз’яснення прав підозрюваному є кінцевим етапом, яким завершується процедура здійснення повідомлення про підозру. Розглядаючи низку клопотань, поданих без дотримання визначених законом вимог, зокрема клопотання стосовно осіб, які не набули статусу підозрюваних, Вища рада правосуддя дійшла висновку про повернення без розгляду таких клопотань. Вища рада правосуддя як орган, який вирішує питання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, та, зокрема, Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
- 94. 94 Дотримуючись порядку, визначеногоЗаконом України «Про Вищу раду правосуддя», Вища рада правосуддя як суб’єкт кримінальних процесуальних відносин має керуватися також положеннями КПК України, що визначають загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Одним із загальних правил застосування заходів забезпечення кримінального провадження є те, що їх застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення (пункт 1 частини третьої статті 132 КПК України). Таким чином, вирішуючи питання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, Вища рада правосуддя перевіряє повідомлення про підозру в частині обґрунтованості підозри. Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2018 року, ухваленій у справі № 800/536/17. Норми КПК України не містять визначення поняття «обґрунтованість підозри». Втім згідно із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, § 175; «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, § 32). Складовою особливого порядку кримінального провадження щодо суддів є підвищені гарантії незалежності судді, обумовлені його конституційно- правовим статусом саме у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя. Системний та комплексний аналіз статей 132, 277 КПК України дає підстави стверджувати, що обґрунтованість підозри означає не лише наведення у тексті письмового повідомлення про підозру фактичних обставин та правової кваліфікації кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а й відповідність таких формулювань фактичним даним, які отримані та зафіксовані у відповідному кримінальному провадженні, у якому повідомлена підозра, у спосіб та у порядку, що визначені КПК України. У рішенні про відмову у задоволенні клопотання про тимчасове відсторонення судді від 1 вересня 2020 року Вища рада правосуддя вкотре наголосила, що при вирішенні питання щодо існування обґрунтованої підозри в аспекті наявності підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням його до кримінальної відповідальності, оцінка доказів, на які покликається сторона обвинувачення, здійснюється виключно з точки зору вірогідності та достатності підстав для переконливого
- 95. 95 твердження про причетністьособи до вчинення інкримінованих їй злочинів, а також того, чи є підозра достатньо обґрунтованою, щоб бути підставою для застосування до такої особи вказаного заходу забезпечення кримінального провадження. Таке рішення ґрунтувалось на тому, що додані до клопотання матеріали кримінального провадження в цілому не давали підстав стверджувати про обґрунтованість підозри судді у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Водночас частиною першою статті 131 КПК України визначено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Із положень статті 155 КПК України випливає, що сутність та обґрунтованість існування ризиків, для запобігання яким застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, нерозривно пов’язані зі змістом підозри та її обґрунтованістю. А у матеріалах клопотання були відсутні дані, які б обґрунтовано свідчили про неможливість досягнення передбачених КПК України завдань у конкретному кримінальному провадженні без застосування зазначених заходів щодо судді. Рішенням Вищої ради правосуддя від 11 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Ухвалюючи це рішення, Рада керувалась, зокрема, положеннями КПК України, що визначають загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Одним із загальних правил застосування заходів забезпечення кримінального провадження є те, що їх застосування не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (пункт 1 частини третьої статті 132 КПК України). Вища рада правосуддя зауважила, що 1 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» (далі – Закон України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII), яким шляхом внесення змін до чинного КК України запроваджено інститут кримінальних проступків та, зокрема, внесено зміни до статті 12 КК України і встановлено види кримінальних правопорушень (кримінальні проступки та злочини). Відповідно до частини другої статті 12 КК України кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не
- 96. 96 більше трьох тисячнеоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Частинами третьою – шостою статті 12 КК України визначено класифікацію злочинів, з якої вбачається, що за вчинення діяння залежно від ступеня тяжкості може бути передбачено основне покарання у виді позбавлення волі. Разом із тим покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу (стаття 63 КК України). Орган досудового розслідування ставив у провину судді вчинення кримінальних проступків, передбачених частиною другою статті 343, частиною другою статті 387 КК України. При цьому ні санкція частини другої статті 343 КК України, ні санкція частини другої статті 387 КК України не передбачає застосування основного покарання у виді позбавлення волі, а покарання у виді штрафу, яке передбачено санкціями вказаних норм закону, не перевищує межі, визначені частинами третьою – шостою статті 12 КК України. Зокрема, санкцією частини другої статті 343 КК України передбачено покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до чотирьох років. Санкцією частини другої статті 387 КК України передбачено застосування покарання у виді штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Вища рада правосуддя у своєму рішенні зауважила, що з набранням чинності Законом України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII редакційних змін зазнала також стаття 154 «Загальні положення відсторонення від посади» КПК України. Зокрема, відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину. Тобто такий захід забезпечення кримінального провадження, як відсторонення від посади, в тому числі тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, не може бути застосований до підозрюваного або обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку. Зазначені обставини залишились поза увагою заступника Генерального прокурора, який просив відсторонити від здійснення правосуддя суддю за підозрою у вчиненні кримінальних проступків, а не злочинів. Реалізуючи надані повноваження, Вища рада правосуддя зазначила, що застосування заходів процесуального примусу з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпечення його дієвості можливе лише за наявності підстав та в порядку, встановленому законом.
- 97. 97 Крім того, Радавирішила звернулася до Генерального прокурора щодо виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, якими вчинено дії, які порушують гарантії незалежності судді, оскільки встановила обставини, що можуть свідчити про цілеспрямоване намагання шляхом зловживання процесуальними правами усунути суддю від розгляду кримінального провадження. Вища рада правосуддя з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, з-поміж іншого, вносить до відповідних органів чи посадових осіб подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, якими вчинено дії або допущено бездіяльність, що порушує гарантії незалежності суддів або підриває авторитет правосуддя; вживає інших заходів, які є необхідними для забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Згідно із частиною другою статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Рада вживає таких заходів, у тому числі із власної ініціативи. Кількість подань про надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом, клопотань про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності, що надійшли на розгляд у 2020 році, свідчить про зменшення кількості таких подань порівняно з 2019 роком та загалом незначний відсоток суддів в Україні, що набувають статусу підозрюваних або обвинувачених у кримінальних справах. Крім того, виявлено проблемні питання у цьому напрямі щодо роботи правоохоронних органів. Зокрема, постановляючи у 2020 році ухвали про повернення без розгляду клопотання про тимчасове відсторонення, Рада встановила, що порушення процесуального порядку повідомлення особі про підозру має наслідком ненабуття такою особою процесуального статусу підозрюваного. Вирішуючи питання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, Вища рада правосуддя перевіряє повідомлення про підозру в частині обґрунтованості підозри. Протягом року було ухвалено низку рішень про відмову у задоволенні клопотання про тимчасове відсторонення судді через необґрунтованість підозри. Потребує врегулювання питання про правові наслідки безпідставного притягнення суддів до кримінальної відповідальності. Суддя належить до категорії осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження згідно зі статтею 480 КПК України. Однією зі складових такого особливого порядку кримінального провадження є підвищені гарантії незалежності судді, обумовлені його конституційно-правовим статусом саме у зв’язку із здійсненням ним правосуддя. Правова природа таких гарантій полягає в тому, що вони не можуть розглядатися як особисті привілеї судді, а навпаки, з огляду на їх публічно- правове значення служать способом захисту від необґрунтованого притягнення
- 98. 98 до кримінальної відповідальності,політичних репресій, примусового усунення від здійснення правосуддя. 2.4. Удосконалення дисциплінарних процедур У додатку до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам- членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17 листопада 2010 року № (2010) 12 передбачено: коли судді не виконують своїх обов’язків ефективно та неупереджено або коли мають місце дисциплінарні порушення, мають бути вжиті всі необхідні заходи, за умови, що вони не впливають на незалежність правосуддя (пункт 71).28 На суддів не можна накладати жодних дисциплінарних стягнень без проведення належного розслідування та завершення дисциплінарних проваджень. Дисциплінарні порушення повинні бути встановлені чітко і точно. Як у законодавстві, так і на практиці повинна існувати шкала можливих санкцій. Якщо виконання суддею своїх повноважень призводить до порушення дисциплінарного або кримінального проваджень з огляду на умисел або злочинну недбалість, вкрай важливо, щоб такі провадження відповідали всім необхідним процесуальним гарантіям і здійснювались незалежним, неполітичним органом. Санкції слід накладати пропорційно, уникаючи свавілля, політичних мотивів або будь-яких інших підстав, не пов’язаних зі спроможністю судді здійснювати свої повноваження (захід 1.3 додатка до Плану дій Ради Європи щодо посилення незалежності та неупередженості судової влади від 13 квітня 2016 року № CM(2016)36 final).29 Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй 29 листопада та 13 грудня 1985 року, передбачають, зокрема, що звинувачення або скарга, що надійшли на суддю в ході виконання ним своїх судових і професійних обов’язків, повинні бути невідкладно і безсторонньо розглянуті згідно з відповідною процедурою. Суддя має право на відповідь і справедливий розгляд.30 У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що незалежність суддів є конституційним принципом організації та функціонування судів, вона забезпечується, зокрема, особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів (підпункт 1.1, абзац другий підпункту 1.3 пункту 1 резолютивної частини). Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року вказує, що точність та передбачуваність 28 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_a38#Text. 29 http://rsu.gov.ua/uploads/article/plan-dijzmicnennanezaleznosti-su-9fc2c6af1d.pdf. 30 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_201#Text.
- 99. 99 підстав для дисциплінарноївідповідальності є бажаними для цілей юридичної визначеності, особливо для гарантування незалежності суддів (§ 79). ЄСПЛ вважає проблемною ситуацію, коли закон не надає достатніх гарантій проти зловживань і неправильного застосування дисциплінарних заходів, що шкодить незалежності судової влади31 . Зважаючи на це, законодавство мусить забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів і бути достатньо передбачуваним щодо умов, за яких ці органи мають право вдаватися до заходів, що позначаються на правах. Існує усталена практика, яка підтверджує, що має існувати особливий порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності і гарантії незалежності та недоторканності суддів не можуть зменшуватися через законодавче втручання. Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» внесені зміни до положень про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Рішенням № 4-р/2020 Конституційний Суд України встановив, що низка правових норм, пов’язаних із процедурами притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, суперечить частині першій статті 8 (принцип верховенства права), частині першій (принцип незалежності) і частині другій статті 126 (заборона впливу на суддів) Конституції України. Як вказав Конституційний Суд України, законодавчі зміни «не забезпечують розумної, домірної (пропорційної) та передбачуваної процедури дисциплінарного провадження щодо судді, справедливого та прозорого притягнення судді до дисциплінарної відповідальності». Питання дисциплінарного провадження та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності мають узгоджуватися з конституційним принципом незалежності суддів. Крім того, дисциплінарна справа щодо судді має розглядатися з дотриманням розумних строків та застосуванням процедур, які повною мірою гарантують йому захист. Дисциплінарне провадження не повинне передбачати жодних оцінок судових рішень, оскільки такі рішення підлягають апеляційному перегляду, а також повинні існувати фільтри для розгляду безпідставних по суті скарг.32 Скорочені строки дисциплінарних процедур здатні серйозно позначитися на незалежності суддів. Зокрема, можуть призвести до винесення необґрунтованих рішень через брак часу в обвинувачених суддів, а також через брак часу у ВРП на достатню підготовку. 31 Рішення у справі «Олександр Федорович Волков проти України», заява № 21722/11, § 79, Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, § 69. 32 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v004p710-20#Text.
- 100. 100 Здійснення дисциплінарних процедурза відсутності судді та можливість ініціювати процедури конфіденційно суперечать праву на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 Конвенції. Також здійснення дисциплінарних процедур за відсутності судді не підтримується стандартами Ради Європи, оскільки судді потрібно надати можливість бути повністю вислуханим і право бути представленим, щоб захистити себе. Згідно з міжнародними стандартами дисциплінарні органи повинні бути незалежними від уряду, а дисциплінарне провадження повинне визначатися відповідно до усталених процедур, що гарантують права суддів на справедливий, прозорий та незалежний розгляд справи. У 2020 році до Вищої ради правосуддя надійшло 10 489 скарг щодо дисциплінарного проступку судді (на 7 % або 685 одиниць більше, ніж у 2019 році). Упродовж 2020 року проведено 136 засідань Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя, на яких прийнято 2039 актів. Протягом року членами Ради та Дисциплінарними палатами Ради повністю завершено розгляд 13 425 дисциплінарних скарг (з урахуванням тих, які надійшли в попередній період). Слід зазначити, що 55,9 % (7509 скарг) від загальної кількості дисциплінарних скарг, розгляд яких завершено протягом 2020 року, за результатами попереднього аналізу членами ВРП залишені без розгляду. Найчастіше зазначені рішення приймалися з таких підстав: дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді; дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку; дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Дисциплінарними палатами ВРП залишено без розгляду 313 дисциплінарних скарг (2,3 % від загальної кількості скарг, розгляд яких завершено у 2020 році), про що постановлено 237 ухвал та повернено скарги скаржникам. У 2020 році Дисциплінарними палатами ВРП також прийнято 944 рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи та 404 рішення про відкриття дисциплінарної справи. За результатами розгляду дисциплінарних справ (враховуючи справи, відкриті у попередньому періоді) прийнято: 118 рішень про відмову у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності та закриття дисциплінарного провадження; 129 рішень про притягнення 141 судді до дисциплінарної відповідальності. Найбільше у 2020 році Дисциплінарними палатами ВРП прийнято рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів місцевих судів –
- 101. 101 123 (місцевих загальних– 110, місцевих господарських – 4, місцевих адміністративних – 9). Також Дисциплінарними палатами ВРП прийняті рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних судів – 12 (апеляційних загальних – 7, апеляційних господарських – 4, апеляційних адміністративних – 1), суддів Верховного Суду – 5, Вищого антикорупційного суду – 1. Найбільше притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддів, які здійснюють правосуддя в судах, розташованих: у місті Києві та Київській області – 39, у місті Одесі та Одеській області – 18, у місті Дніпрі та Дніпропетровській області – 15. У Вищій раді правосуддя створена робоча група з узагальнення дисциплінарної практики ВРП. Метою узагальнення дисциплінарної практики є забезпечення її сталості та єдності, вдосконалення дисциплінарної процедури та гарантування справедливого розгляду дисциплінарних справ, що сприятиме підвищенню якості суддівського корпусу та рівня довіри суспільства до судової влади. Поряд із тим, як свідчить судова практика, Верховний Суд здійснює перегляд дисциплінарних справ стосовно суддів у формі повного судового контролю та, зокрема у разі скасування рішень Вищої ради правосуддя, дає вказівки та встановлює наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діях судді, що законодавством не передбачено. Зокрема, під час розгляду заяви Вищої ради правосуддя про перегляд відповідної постанови суду у справі за адміністративним позовом судді до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення про звільнення з посади судді у зв’язку із порушенням присяги судді Суд дійшов висновку, що характер допущених суддею процесуальних порушень не має ознак істотного дисциплінарного проступку, який за своєю тяжкістю відповідав би порушенню присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися як істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення. Верховний Суд, вирішуючи процесуальне питання, а саме розглядаючи заяву Вищої ради правосуддя про перегляд судового рішення, не лише оцінив її на предмет обґрунтованості, а здійснив оцінку обставин дисциплінарної справи, дій судді та їх кваліфікацію. Таким чином, встановивши допущення суддею порушень під час здійснення правосуддя та кваліфікувавши їх як конкретний дисциплінарний проступок, Верховний Суд фактично здійснив повноваження, якими наділена виключно Вища рада правосуддя. Наявність відповідної практики суду, необхідність вияву поваги до законодавства у демократичному суспільстві та приведення його у відповідність із сталою судовою практикою зумовлюють потребу у вирішенні
- 102. 102 питання про переданняповноважень щодо перегляду рішень Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя до Великої Палати Верховного Суду. Це дасть змогу зекономити час та зменшити стадійність процесу розгляду дисциплінарних справ. 2.5. Виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини з питань, пов’язаних із незалежністю та захистом суддів 28 вересня – 1 жовтня 2020 року відбулось чергове 1338 засідання Комітету Міністрів Ради Європи, до порядку денного якого було включено питання виконання Україною рішень ЄСПЛ у групі справ «Олександр Волков проти України». За результатами чергових засідань було ухвалено відповідне рішення, в якому КМ РЄ: привітав прийняття Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень Закону № 193-IX; закликав органи влади терміново розробити та прийняти відповідну законодавчу базу, в якій повністю будуть враховані відповідні стандарти Ради Європи; із цікавістю відзначив звернення Парламенту до Венеційської комісії для отримання висновку щодо відповідного законопроєкту; закликав українську владу проводити консультації з усіма зацікавленими сторонами, використовуючи досвід Венеційської комісії з метою включення її майбутніх рекомендацій у процес підготовки законодавчих актів; із зацікавленням відзначив прийняття Вищою радою правосуддя річного звіту за 2019 рік та заохотив систематизацію існуючої практики щодо дисциплінарних заходів стосовно суддів, зокрема щодо застосування трирічного строку давності, з метою забезпечення юридичної визначеності, узгодженості практики органів, які беруть участь у дисциплінарному провадженні, для її послідовності та більшої передбачуваності. Комітет Міністрів Ради Європи, аналізуючи виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини, нагадав, що затримки зі здійсненням правосуддя є серйозною небезпекою для верховенства права, що призводить до недотримання прав людини і основних свобод, та висловив глибоку стурбованість, що судова система і надалі серйозно не доукомплектована, особливо що стосується місцевих судів. Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», крім виплати відшкодування, додатковими заходами індивідуального характеру є, зокрема, відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, шляхом повторного розгляду справи національним судом, включаючи відновлення провадження у справі. Рішенням ЄСПЛ від 19 січня 2017 року у справі «Куликов та інші проти України», прийнятим за результатами розгляду 18 заяв суддів, звільнених із
- 103. 103 посад, визнано збоку України порушення пункту 1 статті 6 та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд, встановлюючи порушення за пунктом 1 статті 6 Конвенції, зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 109–31), у якій було встановлено, що провадження у Вищій раді юстиції та Верховній Раді України характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Також у рішенні Суд вказав на те, що у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 166-67 та 173-85) Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону», а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні і до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них. Таким чином, як констатовано у рішенні Суду, було порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників. На підставі рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України» зазначені вище судді звернулися до Верховного Суду України із заявами про перегляд Верховним Судом України рішень з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), які в результаті розгляду Верховним Судом України задоволено частково, судові справи передані на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України та ухвалено відповідні рішення суду. За результатами повторного розгляду справ стосовно деяких суддів були скасовані рішення Вищої ради юстиції та постанови Верховної Ради України «Про звільнення судді». Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» матеріали та подання Вищої ради юстиції про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до Вищої ради правосуддя для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Вищою радою правосуддя у 2020–2021 роках стосовно 11 суддів прийнято рішення про звільнення, стосовно 6 суддів прийнято рішення про відмову у звільненні. Таким чином, розгляд групи справ «Куликов та інші проти України» завершено. Існували проблемні питання, які виникали під час розгляду Вищою радою правосуддя вказаних матеріалів. Під час розгляду справ на виконання рішення у справі «Куликов та інші проти України» ВРП стикається з проблемою
- 104. 104 відсутності в українськомузаконодавстві процедури розгляду Вищою радою правосуддя у пленарному складі питань, які відповідно до Закону України «Про Вищу раду правосуддя» належать до повноважень дисциплінарного органу – Дисциплінарної палати. А саме – первинної дисциплінарної скарги на дії судді, вчинені до 2010 року. Також це стосується питань щодо строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Комітет Міністрів Ради Європи дотримується позиції, що новий повторний розгляд є першочерговою вимогою у групі справ «Куликов та інші проти України» для всіх заявників. Перегляд справи повинен відповідати вимогам незалежності та неупередженості. Перегляд справи повинен базуватися на законі, що відповідає вимогам Конвенції, а також враховувати строк давності тривалістю три роки. Стосовно розгляду вказаних справ із дотриманням вимог незалежності та неупередженості слід зауважити, що їх дотримання було повністю забезпечено шляхом законодавчих змін, а саме приписами статті 131 Конституції України визначено, що Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох – обирає з’їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох – призначає Президент України, двох – обирає Верховна Рада України, двох – обирає з’їзд адвокатів України, двох – обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох – обирає з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою. Тобто більшість у складі Вищої ради правосуддя становлять судді і судді у відставці, які обираються суддями, що відповідає рекомендаціям та стандартам Ради Європи та отримало схвальні відгуки Венеційської комісії у висновку щодо проєкту змін до Конституції України в частині правосуддя. Крім того, незважаючи на те, що з моменту утворення Вищої ради правосуддя вона не діяла у конституційному складі, її повноважний склад завжди відповідав вимозі, щоб більшість її членів були суддями чи суддями у відставці. На цей час повноваження члена Вищої ради правосуддя мають 17 обраних відповідно до статті 131 Конституції України осіб, 13 з яких є суддями або суддями у відставці. Розгляд Вищою радою правосуддя вказаних справ було здійснено з урахуванням змін в інституті дисциплінарної відповідальності суддів та обставин, встановлених за результатами нового розгляду справ національними судами. Практику Вищої ради правосуддя у вказаній групі справ доречно розділити на дві умовні категорії. У першій Вища рада правосуддя здійснювала розгляд матеріалів за кадровою процедурою, вирішуючи питання щодо наявності підстав для звільнення судді з посади, у другій – фактично здійснювала перегляд дисциплінарної справи у пленарному складі Ради. Водночас саме під час здійснення фактичного перегляду дисциплінарної справи виникало питання застосування трирічного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
- 105. 105 Так, ухвалюючи рішеннястосовно суддів у першій категорії справ, Вища рада правосуддя виходила з того, що рішення Вищої ради юстиції про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги залишилося чинним, а тому питання правомірності, обґрунтованості та наявності підстав для внесення подання про звільнення судді з посади перебуває поза межами компетенції Вищої ради правосуддя у цьому провадженні. У цьому випадку вирішенню підлягає кадрове питання, а тому Вища рада правосуддя, реалізуючи свої повноваження під час вирішення питань про звільнення суддів, не застосовувала строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Відповідно, у разі підтвердження фактів, що свідчили про порушення суддями присяги, та враховуючи, що характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень після набрання чинності Законом № 1402-VIII не змінився, Вища рада правосуддя приймала рішення про звільнення суддів з посад на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, тобто за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді Разом із тим під час розгляду справ групи «Куликов та інші проти України» Вища рада правосуддя стикнулася із питаннями, проблематика яких обумовлена відсутністю в українському законодавстві нормативного закріплення процедури розгляду Вищою радою правосуддя у пленарному складі питань, які відповідно до Закону України «Про Вищу раду правосуддя» належать до повноважень дисциплінарного органу Вищої ради правосуддя. Крім того, під час ухвалення окремих рішень про звільнення суддів були встановлені факти кричущого порушення норм процесуального законодавства, що мало наслідком порушення прав людини, проте необхідність застосування трирічного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності під час повторного розгляду Вищою радою правосуддя дисциплінарних скарг на дії суддів після ухвалення рішення Європейським судом з прав людини продемонструвала гостроту проблеми втрати сенсу дисциплінарної процедури у згаданих випадках. Крім того, у процесі розгляду вказаних справ, під час ухвалення рішень члени Вищої ради правосуддя висловили окремі думки щодо того, що ЄСПЛ, відхиляючи вимоги щодо вжиття заходів індивідуального характеру у справі «Куликов та інші проти України», покладав сподівання, що зміни, які на той час вносились до Конституції України та законів України, а також зміни в інституті дисциплінарної відповідальності суддів, забезпечать «повторне відкриття / відновлення національного провадження» під час здійснення заходу індивідуального характеру та відновлення встановлених ЄСПЛ порушень порядку розгляду питання про звільнення судді. При цьому, оскільки рішенням Верховного Суду на повторний розгляд Вищої ради правосуддя передано вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, немає правових підстав для відповідного перегляду у «відновленому провадженні» в будь- якому іншому порядку, ніж той, що на цей час визначено для встановлення
- 106. 106 наявності підстав дляпритягнення судді до дисциплінарної відповідальності, тобто у порядку дисциплінарного провадження. Таким чином, у деяких випадках забезпечення «відновлення провадження» гарантується виключно через визначену Законом України «Про Вищу раду правосуддя» процедуру розгляду справи у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону, на підставі частини третьої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» у дисциплінарній процедурі із застосуванням чинного законодавства, оскільки наслідком такого розгляду стало притягнення судді до дисциплінарної відповідальності – звільнення з посади судді. Крім того, Комітет Міністрів Ради Європи дотримується позиції, що новий повторний розгляд є першочерговою вимогою у групі справ «Куликов та інші проти України» для всіх заявників. Перегляд справи повинен відповідати вимогам незалежності та неупередженості. Перегляд справи повинен базуватися на законі, що відповідає вимогам Конвенції, а також враховувати строк давності тривалістю три роки. При цьому принцип правової визначеності був забезпечений введенням трирічного строку позовної давності щодо дисциплінарних санкцій у законі та послідовним його застосуванням на практиці, таким чином захищаючи потенційних відповідачів від застарілих позовів, заснованих на недостовірних або неповних доказах, зокрема через спливання часу (In response to §§ 135–140 of the judgment in Volkov). Водночас у справах групи «Куликов та інші проти України», у яких було відмовлено у звільненні суддів, судді відновлюються на посадах та отримують право на відставку. Враховуючи, що в Україні відсутній спеціальний закон про індивідуальні заходи, які треба було б вжити для виконання рішення у справі «Куликов та інші проти України», на чому наголошувала Вища рада правосуддя, звертаючись до Міністерства юстиції України, доцільно було б розробити індивідуальні заходи, якими передбачити, що відновлення прав суддів у спосіб поновлення їх на посаді є неможливим у разі встановлення, що вчинені ними дії шкодять правопорядку, а отже, доцільно застосовувати лише компенсації та інші індивідуальні заходи. Ще однією із проблем, що потребують нагального розв’язання згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини, є невиконання і тривале виконання рішень національних судів в Україні, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація. Про наявність проблеми та гостру необхідність прийняття конкретних законодавчих та адміністративних реформ для її розв’язання наголошено Європейським судом з прав людини у пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». У рішенні від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» Європейський суд з прав людини встановив відсутність необхідних заходів загального характеру та ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з невиконанням рішень національних
- 107. 107 судів. ЄСПЛ зазначив,що основні причини виникнення проблем мали переважно фінансовий та політичний характер, а правові питання за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод щодо тривалого невиконання рішень національних судів в Україні вже були зазначені Європейським судом з прав людини у пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». На 1369-му засіданні 3–5 березня 2020 року (на рівні заступників) у межах нагляду за виконанням рішень ЄСПЛ вирішено, зокрема, наполегливо закликати владу, зокрема Вищу раду правосуддя та Державну судову адміністрацію України, до створення комплексної системи збирання судових даних, яка дозволяла б легко отримувати загальну картину виконання судових рішень, винесених у справах проти Держави. 4 червня 2020 року Проєкт Ради Європи «Подальша підтримка виконання Україною рішень у контексті статті 6 Європейської конвенції з прав людини» та Міністерство юстиції України спільно організували та провели публічне обговорення щодо статусу виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» та «Бурмич та інші проти України». Метою заходу було з’ясувати стан виконання Україною на цей час рішень ЄСПЛ у групі справ Іванов / Бурмич, обговорити вжиті заходи, зокрема: роль та повноваження новоствореної Комісії з питань виконання рішень ЄСПЛ в Україні, плани щодо прийняття стратегічного документа, необхідного для виконання вказаних рішень ЄСПЛ. Також цей захід мав на меті запропонувати створення постійної платформи для обговорення запланованих заходів представниками законодавчої, виконавчої й судової гілок влади в Україні, громадянського суспільства і міжнародних організацій. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2020 року № 258 затверджені склад Комісії з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини та положення про Комісію як тимчасовий консультативно- дорадчий орган, утворений Кабінетом Міністрів України. Одним із головних завдань Комісії є розроблення механізмів усунення системних і структурних проблем, констатованих у рішеннях ЄСПЛ у справах проти України, та запобігання виникненню таких проблем у майбутньому, що у подальшому дасть змогу привести національне законодавство та адміністративну практику у відповідність до європейських та світових стандартів захисту прав людини. 17 вересня 2020 року проведено перше засідання Комісії з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини, на якому членам Комісії представлено проєкти Національної стратегії вирішення проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2022 року, а також Плану заходів щодо її реалізації, покликаного вирішити цю проблему, шляхом вжиття
- 108. 108 державними органами спільноз міжнародними організаціями конкретних заходів. Розпорядженням КМУ від 30 вересня 2020 року № 1218-р затверджена Національна стратегія розв’язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2022 року. Проєкт Плану заходів з реалізації Національної стратегії розв’язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2022 року було представлено на першому засіданні Комісії з питань виконання рішень ЄСПЛ. Проєктом Плану заходів передбачається створення на базі існуючих реєстрів системи обліку рішень, винесених проти державних органів / підприємств, з можливістю відстеження розміру боргів за такими рішеннями шляхом запровадження системи обліку судових рішень та виконавчих документів за різними категоріями (виконані / невиконані судові рішення; добровільне / примусове виконання; суми стягнень / інших зобов’язань; судові рішення проти Держави). 2.6. Рік роботи Вищого антикорупційного суду Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» Вищий антикорупційний суд є постійно діючим вищим спеціалізованим судом у системі судоустрою України, який здійснює правосуддя з метою захисту особи, суспільства та держави від корупційних і пов’язаних із ними злочинів та судового контролю за досудовим розслідуванням цих злочинів, дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Вищий антикорупційний суд розпочав свою роботу 5 вересня 2019 року. За інформацією Вищого антикорупційного суду, у 2020 році на розгляді цього суду перебувало 12 496 справ і матеріалів, з яких 11 336 розглядалися як судом першої інстанції, 1 160 – як судом апеляційної інстанції. Кількість справ та матеріалів, розгляд яких завершено Вищим антикорупційним судом у 2020 році, становить 12 099, з них: 11 006 – як судом першої інстанції, 1093 – як судом апеляційної інстанції.33 Серед важливих законів, ухвалених у 2020 році, що стосуються судочинства і матимуть позитивний вплив на роботу Вищого антикорупційного суду, слід відзначити Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» щодо забезпечення приміщенням та інших питань діяльності Вищого антикорупційного суду» (від 18 червня 2020 року 33 Лист Вищого антикорупційного суду від 9 лютого 2021 року № 03.16-06/5/2021 за підписом в. о. Голови суду Є.Крука.
- 109. 109 № 729- IX),згідно з яким Вищий антикорупційний суд здійснює управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління. Також важливим є Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про реструктуризацію заборгованості державного підприємства «Антонов» щодо уточнення деяких питань реструктуризації заборгованості з метою створення передумов для забезпечення приміщенням Вищого антикорупційного суду (від 18 червня 2020 року № 730-ІХ). 22 липня 2020 року до Конституційного Суду України надійшло конституційне подання 49 народних депутатів України з клопотанням визнати Закон України «Про Вищий антикорупційний суд» від 7 червня 2018 року № 2447-VIII таким, що не відповідає Конституції України. Закон визначає засади організації та діяльності Вищого антикорупційного суду, спеціальні вимоги до суддів цього суду та гарантії їх діяльності. Автори конституційного подання вважають, що оспорюваний Закон не відповідає Конституції України, а його правозастосування призводить до порушення гарантованих Конституцією України засад функціонування судоустрою в Україні та звуження прав суддів щодо їх незалежності та недоторканності. Народні депутати України вважають зазначений Закон неконституційним в цілому. Як зазначено у листі ВАКС, проєкти законодавчих актів, які визначали утворення та функціонування в Україні антикорупційного суду, були предметом аналізу міжнародних інституцій. Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеційська комісія) у висновку CDL-AD (2017)020 від 6–7 жовтня 2017 року, затвердженому на 12 пленарному засіданні щодо проєкту Закону України «Про антикорупційні суди» та проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (з приводу введення обов’язкової спеціалізації суддів стосовно розгляду правопорушень, пов’язаних з корупцією) схвалила ініціативу Президента України щодо створення в Україні незалежного спеціалізованого антикорупційного судового органу, який формується на конкурсній основі суддями з бездоганною репутацією відповідно до стандартів Ради Європи та Венеційської комісії. Отже, питання, які становлять предмет конституційного подання, були проаналізовані Венеційською комісією, а її висновки були враховані під час ухвалення законодавчих актів. До складних умов здійснення суддівської діяльності приєднуються додаткові зовнішні чинники впливу як згадане конституційне подання.34 Протягом 2020 року на розгляд Вищої ради правосуддя надійшло 7 повідомлень суддів Вищого антикорупційного суду про втручання в їхню діяльність. 34 Лист ВАКС від 27 січня 2021 року № 03.16-06/1/2021 за підписом Голови суду О.Танасевич.
- 110. 110 Зокрема, на розглядВРП надійшло повідомлення суддів Вищого антикорупційного суду від 23 жовтня 2020 року № 4879/0/6-20 про втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя (за повідомленням, обвинувачений та його захисники здійснили спробу незаконного впливу на колегію суддів Вищого антикорупційного суду з метою перешкоджання кримінальному провадженню шляхом усунення колегії суддів від розгляду кримінального провадження. Зазначено, що захисник подав заяву про відвід колегії суддів, яку мотивував тим, що Генеральним прокурором до ЄРДР внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 375 КК України, за фактом можливого постановлення суддями ВАКС завідомо неправосудної ухвали). За повідомленням суддів ВАКС від 13 жовтня 2020 року № 4709/0/6-20, обвинувачений, його захисники, Національна асоціація адвокатів України здійснили спробу незаконного впливу на колегію суддів Вищого антикорупційного суду з метою перешкоджання кримінальному провадженню, прийняття бажаних для сторони захисту неправосудних судових рішень. Зазначено, що вночі, близько 3 години 1 жовтня 2020 року, тобто після завершення чергового судового засідання у вказаній справі, яке відбувалось 31 вересня 2020 року, на території внутрішнього двору суду, неподалік місця, де зазвичай залишає власний автомобіль суддя, невстановленими особами було приведено у дію вибуховий пристрій. За вказаним фактом розпочате досудове розслідування. З огляду на те, що напередодні цієї події, а саме 31 вересня 2020 року, відбувалось судове засідання у справі, на думку суддів, є підстави вважати, що мала місце спроба впливу невстановлених осіб на суддів у цій справі. Загалом, викладені вище факти у своїй сукупності судді розцінюють як сплановані цілеспрямовані узгоджені дії обвинуваченого, захисників, органу адвокатського самоврядування та невстановлених осіб щодо втручання у їхню діяльність як суддів у справі. Звернення суддів ВАКС з повідомленнями про втручання в діяльність суддів з боку захисників викликало занепокоєння адвокатської спільноти. Так, Голова НААУ Лідія Ізовітова під час міжнародної дискусії «Правове регулювання незалежної професійної діяльності адвоката в Україні» 18 вересня 2020 року наголосила, що адвокати почали стикатися з відкритими проявами дискримінації їхніх прав у судових процесах, які відбуваються під час карантину. Особливо відчутно ця тенденція проявилася у Вищому антикорупційному суді. Загалом, у практиці судів спостерігається обвинувальний ухил, який є викликом для реалізації прав захисту і гарантій адвокатської діяльності. Лідія Ізовітова в межах дискусії про незалежність судової влади запропонувала звернутись до Вищої ради правосуддя щодо започаткування національної дискусії із цього питання, яке стосується не тільки окремого суду, а всієї судової системи.
- 111. 111 Рада адвокатів Українисвоїм рішенням від 15 жовтня 2020 року № 99 затвердила офіційну позицію Ради адвокатів України щодо звернення суддів Вищого антикорупційного суду до Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора щодо втручання у діяльність суддів. Рада адвокатів України вважає: 1) неприпустимим та таким, що створює загрозу реалізації адвокатами конституційної функції правозахисту, ототожнення професійної адвокатської діяльності, здійснюваної з метою захисту клієнта (його прав та законних інтересів), із діяльністю, що здійснюється з метою перешкодити виконанню суддями службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення; 2) неприпустимим та таким, що суперечить нормам кримінального процесуального законодавства, перекладання на сторону кримінального провадження обов’язку щодо безпосереднього дослідження доказів, з підміною стадії безпосереднього дослідження доказів судом оголошенням їх змісту конкретним учасником судового провадження; 3) неприпустимим та таким, що не відповідає вимогам щодо безсторонності та неупередженості суддів, здійснення правосуддя у справі суддями, які публічно та у відповідних зверненнях до правоохоронних й інших органів звинуватили адвокатів – захисників у конкретному кримінальному провадженні у вчиненні злочину проти таких суддів; 4) неприпустимим публічне розповсюдження неправдивих відомостей, що завдають шкоди авторитету Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України та інших органів адвокатського самоврядування. Судді Вищого антикорупційного суду також зверталися до Вищої ради правосуддя з повідомленням про втручання члена Вищої ради правосуддя в їхню діяльність як суддів щодо здійснення правосуддя. Судді Вищого антикорупційного суду пов’язували втручання в їхню діяльність як суддів щодо здійснення правосуддя під час розгляду справи з діями члена Вищої ради правосуддя, а саме з надсиланням під час перевірки дисциплінарної скарги вимоги до суддів про надання пояснень та копій матеріалів справи з попередженням про можливу відповідальність, та вказували про наявність у діях члена Вищої ради правосуддя конфлікту інтересів. Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 31 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя, її органи, член Вищої ради правосуддя для здійснення своїх повноважень мають право витребовувати та одержувати на їх запит необхідну інформацію та документи, зокрема, від суддів. Право робити запити від імені Вищої ради правосуддя має Голова
- 112. 112 Вищої ради правосуддяабо його заступник. Член Вищої ради правосуддя має право робити запити у справі, по якій такий член є доповідачем. Слід також наголосити, що надання пояснень на запит члена Вищої ради правосуддя є правом судді, а не його обов’язком. Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2020 року № 3525/0/15-20 затверджено висновок члена ВРП про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. 28 січня 2021 року на офіційному вебсайті Вищого антикорупційного суду розміщено повідомлення під заголовком «Судді ВАКС схвалили заяву щодо забезпечення гарантій незалежності Вищого антикорупційного суду» з посиланням на рішення зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 27 січня 2021 року № 2. Вказаним рішенням схвалено заяву зборів суддів Вищого антикорупційного суду щодо забезпечення гарантій незалежності Вищого антикорупційного суду, в якій зазначено, зокрема, що діяльність Вищої ради правосуддя може становити загрозу незалежності Вищого антикорупційного суду, оскільки практична діяльність Вищої ради правосуддя під час здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів Вищого антикорупційного суду в окремих випадках не відповідає завданням конституційного органу державної влади та суддівського врядування та може нести в собі ризик підриву незалежності суду. У заяві зборів суддів Вищого антикорупційного суду вибірково зазначено лише про три рішення, прийняті Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя за результатами перевірки дисциплінарних скарг, які надійшли до Вищої ради правосуддя, хоча до Вищої ради правосуддя з початку роботи Вищого антикорупційного суду (5 вересня 2019 року) надійшло понад 177 дисциплінарних скарг, за якими здійснювалися дисциплінарні провадження. Вища рада правосуддя наголошує на відсутності вибіркового підходу до розгляду дисциплінарних скарг стосовно суддів певних судів. Скарги, які надходять на розгляд Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя, перевіряються, за результатами їх перевірки приймаються відповідні рішення з дотриманням вимог законодавства та з урахуванням практики Верховного Суду, який, у свою чергу, забезпечує процедуру оскарження таких рішень. Усі без винятку дисциплінарні провадження здійснюються членами Вищої ради правосуддя в межах повноважень, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Водночас єдиним законним механізмом висловлення незгоди із прийнятим Дисциплінарною палатою рішенням є оскарження такого рішення до Вищої ради правосуддя та Верховного Суду. Здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів Вищого антикорупційного суду не може розцінюватися як втручання у їхню діяльність щодо здійснення правосуддя, оскільки процедура дисциплінарних проваджень
- 113. 113 щодо суддів, утому числі суддів Вищого антикорупційного суду, забезпечується згідно з вимогами чинного законодавства лише Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя. Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Відповідно до закону можуть діяти вищі спеціалізовані суди. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: місцеві суди, апеляційні суди, Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди. Єдність системи судоустрою забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності судів; єдиним статусом суддів; обов’язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом; єдністю судової практики; обов’язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів; фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. Завданням Вищого антикорупційного суду є здійснення правосуддя відповідно до визначених законом засад та процедур судочинства з метою захисту особи, суспільства та держави від корупційних і пов’язаних із ними кримінальних правопорушень та судового контролю за досудовим розслідуванням цих кримінальних правопорушень, дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а також вирішення питання про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави у випадках, передбачених законом, у порядку цивільного судочинства (стаття 3 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд»). Отже, до підсудності Вищого антикорупційного суду віднесено певні категорії справ, кількість яких порівняно з кількістю справ всіх інших категорій, що розглядаються іншими судами, які діють в Україні, є незначною. Вища рада правосуддя звертає увагу, що Вищий антикорупційний суд як вищий спеціалізований суд є частиною системи судоустрою України, судді цього суду мають єдиний статус судді нарівні із суддями інших судів, а тому заяви щодо забезпечення гарантій незалежності Вищого антикорупційного суду у зв’язку зі здійсненням дисциплінарних проваджень стосовно суддів Вищого антикорупційного суду є безпідставними та мають на меті запровадити непідзвітність суспільству та законодавству України суддів вказаного суду, що неприпустимо в суверенній, демократичній та правовій державі, якою згідно з Конституцією України є Україна. Відповідно до правової позиції, сформованої Вищою радою правосуддя, звернення особи з дисциплінарною скаргою на дії судді, а також звернення учасника судового провадження до Вищої ради правосуддя до закінчення
- 114. 114 судового розгляду справине є формою тиску на суддів, доки така скарга не має на меті спонукання судді до вчинення чи невчинення певної процесуальної дії / ухвалення певного рішення. У разі встановлення, що очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення, Дисциплінарна палата відмовляє у відкритті дисциплінарної справи за відповідною скаргою. Таким чином, оцінка обґрунтованості дисциплінарних скарг здійснюється Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя (її членами) під час дисциплінарного провадження. Враховуючи, що вказана заява несе загрозу авторитету правосуддя, Вища рада правосуддя своїм рішенням від 2 лютого 2021 року № 202/0/15-21 звернула увагу суддів Вищого антикорупційного суду на необхідність утримуватися від заяв, які негативно впливають на єдиний статус суддів, підривають авторитет правосуддя та дискредитують діяльність Вищої ради правосуддя як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування. З огляду на наведене варто зауважити, що станом на початок 2021 року при кількості 38 суддів ВАКС та 4273 судді місцевих судів кількість дисциплінарних скарг стосовно суддів ВАКС, які надійшли до Вищої ради правосуддя у 2020 році (152 скарги), становить 1,8 % від кількості дисциплінарних скарг на дії суддів місцевих судів (8259 скарг). Тобто на 38 суддів ВАКС (0,9 % від усієї кількості суддів) надійшло 1,8 % дисциплінарних скарг, а отже, на суддів ВАКС скаржаться в середньому у два рази більше порівняно з іншими суддями. Зазначене дає підстави для твердження, що на початку діяльності Вищого антикорупційного суду виникають ситуації, які потрібно врегульовувати в межах чинного законодавства, оскільки на сьогодні законодавство України не містить визначення терміна «незалежність» щодо Вищого антикорупційного суду. У подальшому потрібне чітке унормування діяльності ВАКС в умовах пандемії та відповідне дотримання всіма вимог законодавства, а не створення вибіркових чи надзвичайних судів поза межами законодавства. 2.7. Забезпечення охорони судів та безпеки суддів Безпека суддів та охорона приміщень судів є однією з основних гарантій незалежності суддів та системи правосуддя в цілому. Статтею 160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорона приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої
- 115. 115 безпеки суддів тачленів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони. Згідно зі статтею 161 цього Закону Служба є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про Службу судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2019 року № 1051/0/15-19 (зі змінами), на виконання Стратегії розвитку Служби судової охорони до 2022 року вжито протягом 2020 року комплекс заходів щодо становлення та розвитку Служби. За даними, наданими Службою судової охорони, за ініціативою керівництва Служби розроблено проєкт Закону України про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо врегулювання окремих питань проходження служби у Службі судової охорони (peєстраційний № 3935), який ухвалено в першому читанні Верховною Радою України. Вжито заходи щодо супроводу розроблених Службою проєктів актів, що забезпечили: прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 9 липня 2020 року № 583 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року № 176», якою врегулювано питання використання спеціальних звукових та світлових сигнальних пристроїв на транспортних засобах Служби; прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 902 «Про затвердження переліку судів, органів та установ системи правосуддя, охорона яких здійснюється підрозділами Національної поліції та Національної гвардії», якою впорядковано питання прийняття під охорону судів підрозділами Служби; прийняття рішення Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2020 року № 2717/0/15-20 «Про затвердження Змін до Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони» щодо статусу співробітника, порядку призначення на посади, присвоєння спеціальних звань; видання наказу Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року № 384 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони».
- 116. 116 Водночас досвід створеннята розвитку Служби дав змогу виявити низку проблемних питань, що перешкоджають її поступальному розвитку. Насамперед це необхідність вдосконалення чинної нормативно-правової бази, якою регулюється сфера діяльності Служби. Зокрема, є необхідність усунення колізій між окремими нормами законів України «Про Вищий антикорупційний суд», «Про судоустрій і статус суддів» та «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», якими регулюються правовідносини щодо порядку забезпечення державної безпеки суддів та членів їх сімей. Так, чинною редакцією частини другої статті 10 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» визначено, що судді Вищого антикорупційного суду, а у разі потреби за його заявою також членам його сім’ї, надається цілодобова охорона. За заявою судді Вищого антикорупційного суду здійснюється цілодобова охорона особистого або службового житла судді. Тобто нормами цієї статті передбачається обов’язковість надання судді Вищого антикорупційного суду цілодобової охорони, причому необхідні для цього підстави (загроза життю, здоров’ю судді тощо, а також особисте прохання судді щодо надання такої охорони) не зазначаються. Крім того, нормами цієї статті не визначені підстави припинення надання такої охорони. Водночас відповідно до норм Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» (стаття 6) у разі встановлення даних, що свідчать про реальну небезпеку посягання на осіб, зазначених у статті 2 цього Закону (в тому числі суддів та членів їх сімей), вживаються заходи щодо особистої охорони працівників суду і правоохоронних органів, їх близьких родичів та їх житла і майна. Частиною першою статті 162 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Служба здійснює заходи із запобігання загрозам особистій безпеці суддів, членів їх сімей, працівників суду, а також у суді – учасників судового процесу, виявлення та нейтралізації таких загроз; вживає у разі надходження від судді відповідної заяви необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім’ї (пункт 4), а також реагує в межах наданих законом повноважень на протиправні дії, пов’язані із посяганням на суддів, членів їх сімей, працівників суду, учасників судового процесу (пункт 5). Також необхідно зазначити, що утримання спеціального підрозділу Служби, який виконуватиме завдання з цілодобової особистої охорони 38 суддів Вищого антикорупційного суду та членів їх сімей, потребуватиме значних витрат із Державного бюджету України, що в умовах обмеженого фінансування Служби ставить під загрозу виконання нею інших визначених Законом завдань.
- 117. 117 Крім того, заінформацією, наданою під час робочих зустрічей із представниками Служби маршалів Сполучених Штатів Америки та Служби шерифів Британської Колумбії Канади, в цих країнах забезпечення постійної цілодобової охорони суддів здійснюється, як правило, якщо є дані, які свідчать про наявність реальної загрози життю суддів, їх здоров’ю або майну. З урахуванням зазначеного вище, з метою уніфікації порядку надання особистої охорони суддям Вищого антикорупційного суду та членам їхніх сімей, а також оптимізації видатків державного бюджету Служба судової охорони вважає за доцільне внести зміни до статті 10 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» та викласти частину другу цієї статті в такій редакції: «2. Судді Вищого антикорупційного суду, а також членам його сім'ї, у разі одержання мотивованої ухвали (постанови) голови суду та підтвердження органами досудового розслідування інформації про реальну загрозу життю, здоров’ю судді, членів його сім’ї або його житлу і майну, надається особиста охорона та здійснюється охорона особистого або службового житла судді відповідно до Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». Незважаючи на обмеження, пов’язані із впровадженням карантинних заходів, що були зумовлені поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19) та недостатнім, порівняно з потребами, фінансуванням, Службою упродовж 2020 року організовано прийняття під охорону 277 об’єктів системи правосуддя, які розміщені у 299 будівлях, та забезпечено охороною (з моменту створення Служби) 468 об’єктів системи правосуддя, що на 63 об’єкти більше, ніж заплановано Стратегією розвитку Служби на 2020 рік. Щоденно для виконання завдань Служби залучалося понад 1 430 співробітників, зокрема понад 460 співробітників – на добове чергування. За результатами службової діяльності у 2020 році співробітниками не допущено пронесення до приміщень судів 52,7 тисячі заборонених речей і предметів, що становлять потенційну небезпеку для суддів та учасників судових процесів. Забезпечено охорону громадського порядку й безпеки під час проведення 1,5 тисячі судових засідань за участю 21,5 тисячі громадян, що мали суспільний резонанс або ризики учинення протиправних дій. Із травня 2020 року співробітниками відділень особистої безпеки територіальних управлінь Служби (далі – ТУ Служби) було розпочато здійснення заходів державного забезпечення особистої безпеки суддів шляхом особистої охорони та охорони майна 7 об’єктів захисту, для виконання цих
- 118. 118 заходів у середньомуна добу залучалося понад 60 співробітників Служби. Запроваджено проведення заходів із моніторингу оперативної обстановки в місцях виконання завдань ТУ Служби та проведення збору інформації, яка може бути використана для запобігання загрозам особистій безпеці осіб, щодо яких здійснюється державне забезпечення особистої безпеки. У 2020 році із затверджених кошторисом 1 883 081,5 тисяч грн (42 % потреби) витрачено на забезпечення діяльності Служби 1 680 075,5 тисячі гривень. Решта коштів за результатами діяльності у 2020 році в сумі 203 006,0 тисяч грн перераховано для забезпечення Державної судової адміністрації України та установ системи правосуддя. Протягом року організовано та отримано від постачальників: пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими кулями, — 1,7 тисячі одиниць, автомобільна техніка – 81 одиниць, організаційна техніка – 1 137 одиниць, засоби ІР-телефонії – 595 одиниць, комутатори та маршрутизатори – 25 одиниць, відеореєстратори – 1140 одиниць; комплекти однострою: зимовий — 4 500 одиниць, літній — 10 000 одиниць; спецзасоби та спорядження – 1 800 одиниць. Вжиті заходи дали змогу довести забезпечення ТУ Служби основними найменуваннями матеріальних засобів до 90 % від потреби у 2020 році. 15 вересня 2020 року у складі ТУ Служби у Вінницькій області відкрито Навчальний центр, який забезпечуватиме підготовку кваліфікованих кадрів для потреб Служби, їх перепідготовку та підвищення кваліфікації з усіх ТУ Служби. На виконання Службою визначених законом завдань значно мірою впливає неналежне обладнання об’єктів системи правосуддя системами (засобами) технічної, інженерно-технічної та пожежної охорони. Так, за результатами проведеного у 2020 році комісійного обстеження 510 об’єктів системи правосуддя встановлено, що обладнання 331 з них не відповідає вимогам, визначеним Державними будівельними нормами (ДБН В.2.2-26:2010. «Будинки і споруди. Суди», затвердженими наказом Мінрегіонбуду від 17 травня 2010 року № 175). Крім того, на 245 об’єктах (74 %) відсутні турнікети, на 190 об’єктах (57,4 %) – стаціонарні рамки металодетекторів, на 71 об’єкті (21,4 %) не облаштовано спеціальних індивідуальних камер схову для зберігання речей відвідувачів, які заборонено проносити до судової установи, на 129 об’єктах (38,9 %) відсутні умови для несення служби співробітниками Служби, 110 об’єктів (33,2 %) не обладнано засобами відеоспостереження, 80 об’єктів (24,1 %) не облаштовано засобами
- 119. 119 охоронної сигналізації, 177об’єктів (53,4 %) не обладнано автоматичною пожежною сигналізацією, лише на 2 об’єктах (0,6 %) встановлено рентгенотелевізійні інтроскопи. Незабезпечення будівель, приміщень судів та установ системи правосуддя необхідною кількістю сучасних систем (засобів) технічної, інженерно-технічної та пожежної охорони не дає змоги повноцінно забезпечити охорону та безпеку судових установ без збільшення кількості особового складу і збільшує службове навантаження на співробітників Служби. Розгляд зазначених пропозицій дасть змогу системно підійти до розв’язання наявних проблем, що надалі стане підґрунтям для повноцінного виконання покладених законом на Службу судової охорони завдань.35 За даними ДСА України, 454 приміщення апеляційних та місцевих судів охороняються співробітниками Служби судової охорони, 161 – працівниками Національної поліції України, 2 приміщення – військовослужбовцями Національної гвардії. Кількість приміщень апеляційних та місцевих судів, охорона яких станом на 31 грудня 2020 року не здійснюється підрозділами ССО, НПУ чи НГУ в денний час – 140. Для порівняння, станом на 31 грудня 2019 року без охорони в денний час залишались 208 приміщень апеляційних та місцевих судів. За інформацією, наданою Державною судовою адміністрацією України, 3 % приміщень судів протягом 2020 року взагалі не охоронялись. У 2019 році не охоронялись 11 % приміщень судів. Згідно з даними Державної судової адміністрації України станом на 31 грудня 2020 року рівень забезпечення судів технічними засобами для виявлення у відвідувачів речей, які заборонено проносити до приміщень суду, становить: системи відеонагляду – 530/79 % від потреби; стаціонарні металодетектори – 452/67 %; ручні металошукачі – 574/87 %; турнікети – 270/40 % ; камери схову – 412/62 %.36 На початку 2021 року рішенням Вищої ради правосуддя було звільнено з посади заступника Голови Служби судової охорони (керівника апарату Голови Служби), оскільки матеріалами службового розслідування було зафіксовано грубе порушення вимог статей 25, 36 Закону України «Про запобігання корупції», Дисциплінарного статуту, Положення про проходження служби та Присяги співробітника Служби судової охорони. Вказано про підтвердження вчинення умисних діянь, які дискредитують звання працівника органів Служби судової охорони, порушують Присягу та підривають авторитет державного органу. 35 Лист Служби судової охорони від 14 січня 2021 року № 30/16-43. 36 Лист ДСА від 9 лютого 2021 року № 16-2329/21 за підписом т. в. о. Голови ДСА України Л.Гізатуліної.
- 120. 120 Крім того, нацей час існує гостра необхідність врегулювання питань щодо спеціального та граничного спеціального звання вищого складу Служби судової охорони за штатними посадами, які відповідно до статті 164 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлюються Президентом України, та переатестації Голови Служби судової охорони. 2.8. Питання суддівської освіти як фактор забезпечення професійної компетентності та невід’ємний елемент незалежності судді Згідно з Концепцією національних стандартів суддівської освіти, схваленою протоколом Науково-методичної ради Національної школи суддів України від 23 грудня 2014 року № 5 належна професійна підготовка кандидатів на посаду судді та суддів є неодмінною умовою здійснення судочинства та гарантією незалежності та безсторонності суддів, важливою умовою поважного ставлення суспільства до судової влади. Індивідуальна незалежність судді визначається не лише законом, а й особистістю судді та його компетентністю. Ефективна підготовка кандидатів на посаду судді та суддів є одним із найкоротших шляхів до підвищення їхньої спроможності ухвалювати безсторонні рішення, а відсутність адекватної підготовки може відкрити можливості для впливу на суддів. У 2020 році Національна школа суддів України продовжила послідовну реалізацію основних завдань, передбачених її повноваженнями, у контексті потреб у підтриманні та підвищенні кваліфікації суддів та з огляду на специфіку організації праці й навчання в режимі карантину. Із цією метою НШСУ вжила комплекс заходів організаційного та науково-методичного характеру з метою забезпечення дистанційної підготовки, проведення онлайн занять, організації вебінарів тощо. За рахунок коштів Державного бюджету України та коштів міжнародних організацій у 2020 році було проведено 183 заняття із підготовки та періодичного навчання суддів, на яких пройшли підготовку: - для підтримання кваліфікації – 1992 судді, зокрема обраних на адміністративні посади; - періодичне навчання з метою підвищення рівня кваліфікації – 4822 судді; - перепідготовка суддів, які тимчасово відсторонені від здійснення правосуддя, – 4 судді. Усього різними формами суддівської освіти було охоплено 6 415 суддів. У програмах підготовки, зокрема дистанційної, усіх категорій суддів значну увагу було приділено вивченню питань антикорупційного
- 121. 121 законодавства, суддівської етикита дисциплінарної відповідальності, застосування практики Європейського суду з прав людини під час здійснення судочинства. Водночас НШСУ розширила можливості суддів при виборі тематики підготовки та періодичного навчання, зокрема дистанційного, за їх інтересами. У 2020 році науковими підрозділами НШСУ завершено розробку 21 навчального курсу для суддів, підготовлено 31 стандартизовану лекцію, здійснено відеозапис лекцій, що розміщені на офіційному каналі YоuTubе та використовуються під час проведення підготовки, періодичного навчання суддів та для самоосвіти суддів. У жовтні – грудні 2020 року НШСУ у співпраці із проєктами міжнародної технічної допомоги провела онлайн підготовку суддів Верховного Суду, яка проходила у рамках тижневої програми підтримання кваліфікації суддів цього суду. Підготовка проводилась п’ятьма навчальними сесіями із залученням повного складу суддів Верховного Суду. У рамках підготовки було проведено онлайн-конференцію «Забезпечення єдності судової практики: правові позиції Великої Палати Верховного Суду та стандарти Ради Європи», участь у якій взяли понад 550 суддів, науковців, правозахисників і представників громадських об’єднань. Значну увагу НШСУ приділяє поточному супроводженню суддівської освіти за напрямом психологічної підготовки суддів з метою подолання негативних наслідків пандемії СОVID-19, зокрема на тему «Практичні поради психолога для працівників системи правосуддя України у зв’язку із підвищеними ризиками поширення епідеміологічної ситуації». У 2020 році Національна школа суддів України здійснювала заходи, спрямовані на спеціальну підготовку кандидатів на посаду судді. Із цією метою до проєкту Програми спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді включено 103 курси: 85 тренінгів, 4 симуляції судового засідання, 6 семінарів практикумів, 8 інтерактивних лекцій, круглих столів. Для науково-методичного забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Тестологічним центром НШСУ розроблено 2520 тестових запитань та 80 практичних завдань (модельні судові справи, інструкції та формуляри оцінювання). Постійно здійснюється рецензування наявної бази тестових матеріалів. Національна школа суддів України розпочала 2021 рік із практичної імплементації оновлених засад роботи, викладених у Стратегії розвитку суддівської освіти в Україні на 2021–2025 роки, схваленій на засіданні
- 122. 122 Науково-методичної ради Національноїшколи суддів України (протокол від 18 грудня 2020 року № 6). Розроблення Стратегії зумовлено необхідністю адаптації до змін, що відбуваються в сучасному глобалізованому світі, та спрямованістю на підвищення якості і конкурентоспроможності освіти в нових соціокультурних умовах. Стратегія конкретизує основні шляхи реалізації концептуальних ідей та поглядів розвитку суддівської освіти, визначених Концепцією національних стандартів суддівської освіти.37 Таким чином, в умовах дефіциту суддівських кадрів та відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, було б доцільно передбачити спрощення процедури добору суддів та передання відповідних повноважень Національній школі суддів України, що відповідно до закону є державною установою із спеціальним статусом у системі правосуддя, яка забезпечує підготовку висококваліфікованих кадрів для системи правосуддя та здійснює науково-дослідну діяльність, зокрема щодо завершення процедури оцінювання суддів. 37 Лист Національної школи суддів України від 20 січня 2021 року № 16-05/85.
- 123. 123 РОЗДІЛ 3. ВЖИТТЯВИЩОЮ РАДОЮ ПРАВОСУДДЯ ЗАХОДІВ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ ТА АВТОРИТЕТУ ПРАВОСУДДЯ Протягом 2020 року до Вищої ради правосуддя надійшло 341 повідомлення про втручання у професійну діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, про вчинення дій, що порушують гарантії незалежності суддів або підривають авторитет правосуддя, що на 24 % менше, ніж у 2019 році (450 повідомлень). Зокрема, від суддів місцевих судів надійшло 286 повідомлень, 36 повідомлень надійшло від суддів апеляційних судів, 19 повідомлень – від суддів Верховного Суду та Вищого антикорупційного суду. Крім того, у 2020 році надійшло 4 повідомлення суддів про втручання в діяльність щодо здійснення правосуддя іншими суддями, які відповідно до частини третьої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» розглядаються в порядку, визначеному цим Законом для розгляду дисциплінарних скарг. Найбільше повідомлень про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя надійшло із судів, розташованих у місті Києві та Київській області (70), місті Одесі та Одеській області (46), місті Дніпрі та Дніпропетровській області (32). Найменше таких повідомлень (всього по два) надійшло до ВРП від суддів Волинської, Сумської та Тернопільської областей. Найпоширеніші підстави звернення до Ради з повідомленнями про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя у 2020 році: 290 звернень − з підстав психологічного тиску на суддю (надсилання звернень, скарг, публікація і поширення недостовірної інформації, образи та погрози в залі суду тощо); 38 звернень − з підстав відкриття кримінальних проваджень, проведення слідчих дій, притягнення до адміністративної відповідальності; 22 звернення − з підстав блокування роботи суду (несанкціоновані протести, перешкоджання доступу до робочого місця судді, пошкодження майна суду тощо); 11 звернень − з підстав фізичного тиску на суддю та його родичів, пошкодження їхнього майна; 8 звернень – з інших підстав. Суб’єктами втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя в повідомленнях зазначені: громадяни та їх об’єднання, засоби масової інформації – 222 випадки; правоохоронні органи – 47 випадків; адвокати та представники – 55 випадків; народні депутати України, представники органів державної влади та місцевого самоврядування, судді та працівники суду – 29 випадків. Варто зазначити, що до Ради надходили повідомлення, в яких вказано на кілька підстав та кількох суб’єктів втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя.
- 124. 124 За результатами перевірок,проведених за повідомленнями про втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, Вищою радою правосуддя розглянуто 350 повідомлень суддів. За результатами розгляду 93 повідомлень про втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя ухвалено 72 рішення про вжиття заходів реагування (звернення до прокуратури та органів правопорядку стосовно надання інформації про розкриття та розслідування злочинів; внесення до відповідних органів чи посадових осіб подання про виявлення та притягнення до встановленої відповідальності осіб, якими вчинено дії або допущено бездіяльність, та інші). За результатами розгляду 257 повідомлень суддів ухвалено 61 рішення про затвердження 241 висновку членів ВРП про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. У цій частині доповіді на основі розглянутих протягом року повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність проведено аналіз основних випадків, за якими Вищою радою правосуддя були ухвалені рішення про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Зроблено класифікацію випадків втручання у діяльність суддів за суб’єктами такого втручання з метою ілюстрації позиції щодо неприпустимості вчинення дій представниками органів державної влади, що можуть розглядатись як тиск на судову владу, та необхідності захисту суддів від неправомірного впливу фізичних осіб, виокремлено випадки, що становлять загрозу авторитету правосуддя, надана оцінка ситуацій, які, на думку ВРП, не є підставою для вжиття заходів щодо захисту суддівської незалежності. Узагальнення та аналіз отриманих Вищою радою правосуддя повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя можуть бути використані для розроблення методології визначення, що саме є втручанням. Протягом 2020 року Вищою радою правосуддя розглянуто 350 повідомлень (з урахуванням тих, що надійшли в попередні періоди), з яких 27 % (93) обґрунтованих повідомлень суддів про втручання у професійну діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, які були розглянуті з ухваленням рішень про вжиття заходів реагування, а 73 % (257) повідомлень – з ухваленням рішення про затвердження висновків про відсутність підстав для вжиття заходів. У суддів немає єдності думок, що саме є втручанням у їхню діяльність як суддів щодо здійснення правосуддя. Водночас судді не завжди повідомляють про випадки тиску чи втручання, оскільки не розглядають їх як такі. Узагальнення та аналіз повідомлень суддів можуть стати базою для вироблення критеріїв, за якими судді зможуть відокремити втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя від іншої, зокрема неправомірної (неналежної), поведінки.
- 125. 125 Це сприятиме запобіганнювипадкам подання суддями безпідставних повідомлень, а також, що важливіше, неподання належних повідомлень. 3.1. Неприпустимість втручання з боку народних депутатів України, депутатів місцевих рад, інших представників органів державної влади та місцевого самоврядування Протягом 2020 року Радою ухвалено 6 рішень про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленнями суддів про втручання в їхню діяльність з боку народних депутатів України. За виявленими ознаками втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя з боку народних депутатів України Вища рада правосуддя відповідно до рішень, прийнятих у 2020 році, зверталася до Верховної Ради України щодо вжиття заходів із недопущення народними депутатами України дій, які підривають незалежність суддів та авторитет правосуддя, а також можуть бути розцінені як втручання в діяльність судді, щодо неприпустимості таких дій. Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Конституційний Суд України у Рішенні від 8 липня 2016 року № 5-рп/2016 зазначив, що «метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є, зокрема, розмежування повноважень між різними органами державної влади, що означає самостійне виконання кожним із них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України» (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини). Відповідно до Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів судова влада є однією із трьох гілок влади демократичної держави. Вони є взаємодоповнюючими, і жодна з них не є «верховною» та не домінує над іншими. Жодна з гілок державної влади не може діяти в повній ізоляції й окремо від двох інших. Усі гілки влади функціонують у відносинах незалежності. Тому рекомендується підтримувати обмін думками й діалог між судовою та іншими гілками державної влади. Судова влада як одна із трьох гілок державної влади несе відповідальність перед народом, якому вона служить. Відповідно для судової, як і для інших гілок влади, пріоритетним завжди повинен бути інтерес
- 126. 126 суспільства, оскільки забезпеченняцього інтересу є її фундаментальним завданням. Судова влада (як і дві інші гілки влади) перебуває на службі у суспільства. Таким чином, судова влада, як і інші органи державної влади, має обов’язок перед іншими гілками державної влади та перед суспільством в цілому продемонструвати, яким чином здійснюється застосування влади, незалежності і повноважень, що були на неї покладені.38 Авторитет судової влади служить загальному зміцненню авторитету влади державної: саме на судову владу покладається місія обмежувати владу державних органів при втручанні останніх у права і свободи людини. Незалежність судової влади забезпечує незалежність кожного окремого судді, що є фундаментальним аспектом верховенства права. Виконавча та законодавча влада повинні забезпечити незалежність суддів та не вживати заходів, які можуть загрожувати незалежності суддів (підпункт «b» пункту 2 Принципу І Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року № R (94) 12). Захист та зміцнення судової влади у відносинах з виконавчою та законодавчою владою мають здійснюватися шляхом вжиття заходів для забезпечення того, щоб члени виконавчої та законодавчої влади поважали судову гілку влади та утримувались від неналежної, необ’єктивної чи виключно політично вмотивованої публічної критики окремих суддів; забезпечували, щоб повсякденне адміністрування судів здійснювалося ефективно та обґрунтовано на основі правових норм і без надмірного втручання виконавчої влади чи законодавчої влади; дисциплінарне або кримінальне розслідування щодо судді має здійснюватися відповідно до необхідних повних процесуальних гарантій перед незалежним, неполітичним органом влади, а санкції повинні застосовуватися пропорційно, а не довільно чи з політичних мотивів або з будь-яких інших причин, не пов’язаних із придатністю судді до здійснення судових повноважень (пункт «С» та Захід 1.3 додатка до Плану дій Ради Європи щодо посилення незалежності та неупередженості судової влади від 13 квітня 2016 року № CM(2016)36 final).39 Орган конституційної юрисдикції, спираючись на власні юридичні позиції, викладені у низці рішень (Рішення КСУ від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004; від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013; від 4грудня 2018 року № 11-рп/2018), наголошує, що будь-який тиск представників законодавчої та виконавчої влади на судову владу неможливий, в тому числі під час розгляду справ, також не допускається втручання в її діяльність з метою прийняття тих чи інших рішень. Незалежність судової влади є одним із головних принципів її ефективної діяльності, тобто будь-який вплив законодавчої та виконавчої влади виключається повністю. 38 https://court.gov.ua/userfiles/vusn_18_kr.pdf. 39 http://rsu.gov.ua/uploads/article/plan-dijzmicnennanezaleznosti-su-9fc2c6af1d.pdf.
- 127. 127 Частиною другою статті19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 8 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що у своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі, завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян, утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу. Неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави. Народні депутати України представляють Український народ у Верховній Раді України – єдиному органі законодавчої влади в Україні (стаття 75, частина перша статті 76 Конституції України). Вони мають спеціальний правовий статус (пункт 21 частини першої статті 92 Конституції України), а їх повноваження, визначаються Конституцією та законами України (частина четверта статті 76 Конституції України). Частиною першою статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України» встановлено, що народний депутат має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об’єднань громадян з питань, пов’язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань. Депутатське звернення – викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, що належать до їх компетенції. Відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» депутатське звернення має відповідати закону і стосуватися лише питань, які пов’язані з депутатською діяльністю. Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 19 травня 1999 року № 4-рп/99 і від 11 квітня 2000 року № 4-рп/2000 з огляду на гарантовану Конституцією і законами України незалежність і недоторканність суддів, а також заборону впливу на суддів у будь-який спосіб (частини перша і друга статті 126 Конституції України), зазначив, що право народного депутата України на звернення не поширюється на питання, пов’язані із здійсненням правосуддя у конкретних справах.
- 128. 128 Перевіряючи повідомлення суддівГосподарського суду Івано- Франківської області, Вища рада правосуддя встановила, що до суду надійшли депутатські звернення народних депутатів України, в яких адресатами вказано, зокрема, Президента України, Генерального прокурора, Міністра внутрішніх справ України, Голову Державної судової адміністрації України, голову Господарського суду Івано-Франківської області. Прохальна частина депутатських звернень містить вимоги до вказаних вище осіб у межах повноважень вжити вичерпних заходів щодо унеможливлення впливу та тиску на суддів Господарського суду Івано- Франківської області під час розгляду конкретних справ із зазначенням їх номерів та прийняттям у них рішень, а також на слідчих у вказаних у зверненнях кримінальних провадженнях з боку відповідачів – посадових осіб на користь зацікавлених третіх осіб (приватних компаній, товариств), про забезпечення онлайн-трансляції судових засідань в мережі Інтернет на офіційному порталі та каналі YouTube «Судова влада України». При цьому голову Господарського суду Івано-Франківської області, з-поміж іншого, зобов’язано взяти розгляд звернення під особистий контроль. Зі змісту депутатських звернень вбачається позиція народних депутатів України, які не є учасниками судового процесу, щодо однієї зі сторін у справі. Вища рада правосуддя вирішила звернутися до Верховної Ради України стосовно вжиття заходів щодо недопущення народними депутатами України дій, що можуть бути розцінені як втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя (рішення ВРП від 20 жовтня 2020 року № 2867/0/15-20), встановивши, що такі дії народних депутатів України можуть бути розцінені як неправомірний вплив на судову владу, що негативно позначається на авторитеті правосуддя та підриває незалежність судової влади. За приписами частини другої статті 7 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації. У повідомленні судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області вказано, що до суду надійшло депутатське звернення щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно особи за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка перебуває у її провадженні. Народний депутат України поінформував про звернення до нього особи, щодо якої інспекторами поліції міста Кривого Рогу було зафіксоване вчинене нею адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки
- 129. 129 дорожнього руху (керуваннятранспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння). Як вказав автор депутатського звернення, вчинене правопорушення, безумовно, є негативним фактом і потребує вжиття заходів для недопущення подібних дій у майбутньому. І ці заходи (міра покарання), на його думку, мають визначатися з урахуванням усіх об’єктивних і суб’єктивних обставин з тим, щоб порушник, щиро усвідомлюючи свою провину, визнаючи справедливість застосованої до нього міри покарання, прийняв для себе рішення – недопущення подібних дій у майбутньому. Зауважив, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є людиною пенсійного віку, і саме ці люди зараз, під час пандемії коронавірусу, перебувають у найбільш стресових умовах, та вказав, що причиною керування транспортним засобом у нетверезому стані стала необхідність доставки ліків. У депутатському зверненні висловлено прохання до суду «…зважити на всі вищевказані обставини і прийняти максимально гуманне рішення у межах чинного законодавства України, оскільки його дії не призвели до будь-яких збитків». У рішенні від 9 липня 2020 року № 2074/0/15-20 ВРП дійшла висновку, що, звертаючись до суду у конкретній справі, яка перебувала у провадженні судді, стосовно іншої особи про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення із проханням прийняти максимально гуманне рішення у межах чинного законодавства України, народний депутат України, який не є у вказаній справі учасником судового процесу, діяв не у спосіб та поза межами повноважень, визначених чинним законодавством України. У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року № CM/Rec (2010) 12 наголошено, що незалежність суддів гарантується незалежністю судової влади загалом, це є основним принципом верховенства права; судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів; судові рішення мають бути обґрунтовані та оголошені публічно, однак судді не зобов’язані роз’яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті таких рішень; тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру (§§ 4, 5, 15, 68)4 . Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом. Цей принцип є ключовим наслідком конституційної гарантії незалежності суддів, яка
- 130. 130 розглядається як однаіз основних характеристик верховенства права в демократичному суспільстві. Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 жовтня 2011 року у справі «Агрокомплекс» проти України» постановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності незалежності та неупередженості національних судів. Він зазначив, що українські органи влади неодноразово втручались у судові провадження, що було підтверджено документальними доказами. Суд також нагадав, що він вже в найсуворіший спосіб засудив спроби несудових органів втручатися в судові провадження, вважаючи це несумісним з поняттям «незалежного та неупередженого судового органу». Суд наголосив, що обсяг зобов’язань Держави щодо забезпечення розгляду «незалежним та неупередженим судом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежується судовою гілкою влади. Цей обсяг зобов’язань також покладає на виконавчі, законодавчі та будь- які інші органи Держави, незалежно від їх рівня, обов’язки поважати та виконувати рішення і постанови судів, навіть якщо ці органи не погоджуються з ними. Таким чином, повага з боку Держави до повноважень судів є невід’ємною передумовою впевненості суспільства у судах і, у більш широкому сенсі, верховенства закону. Для того щоб це відбулося, конституційних гарантій незалежності та неупередженості судової гілки влади не досить. Ці гарантії мають бути ефективно впроваджені у повсякденну поведінку та поводження органів влади. Розглядаючи повідомлення голови Сумського апеляційного суду, Вища рада правосуддя встановила, що до суду надійшло звернення в порядку статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України». Автор депутатського звернення повідомляє, що «… із звернення на його ім’я особи та приєднаних до нього документів прямо вбачається, що рішення Охтирського міськрайонного суду від 16 травня 2019 року у конкретній справі за позовом Охтирської місцевої прокуратури в інтересах Охтирської міської ради повністю суперечить матеріалам цивільної справи: договору оренди земельної ділянки … та іншим документам та письмовим доказам, а як наслідок викликає величезні сумніви щодо його законності». У повідомленні голови Сумського апеляційного суду вказано, що народний депутат ставить під сумнів таке рішення суду апеляційної інстанції, яке колегією суддів Сумського апеляційного суду ще не прийнято. У депутатському зверненні зазначається, що «… незважаючи на скаргу особи на адресу суду та порушення такими діями статті 7 ЦПК України, суд апеляційної інстанції намагається без участі громадськості та ЗМІ провести закритий розгляд поданої ним скарги, так як йому не повідомляється конкретний час вивчення та опрацювання 3 жовтня 2019 року наявних у справі письмових матеріалів,
- 131. 131 що викликає питаннящодо об’єктивності та неупередженості подальшого прийняття судового рішення». Крім того, у повідомленні голови суду вказано, що народний депутат України, який не є учасником справи, просить повідомити його: «… керуючись статтею 16 Закону України «Про статус народного депутата України», у скорочені терміни, тобто у п’ятиденний термін з дня одержання депутатського звернення, з метою усунення можливих порушень статей 7 і 8 ЦПК України про час, на який призначено опрацювання 3 жовтня 2019 року Сумським апеляційним судом матеріалів цивільної справи» (із зазначенням номерів справи). У депутатському зверненні висловлено прохання до апеляційної інстанції «рішення імені України, за результатами дослідження вищеописаних обставин справи та викладених у апеляційній скарзі, прийняти з суворим додержанням вимог статей 2, 6, 10 та інших статей ЦПК України. Про результати розгляду депутатського звернення, з детальним посиланням на прийняті документи та вжиті заходи на виправлення ситуації, повідомити на електрону адресу народного депутата України та письмово». Вища рада правосуддя своїм Рішенням від 20 лютого 2020 року № 531/0/15-20 звернулась до Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України стосовно вжиття заходів щодо недопущення народним депутатом України дій, що можуть бути розцінені як втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя. У постанові Пленуму від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» Верховний Суд України надав роз’яснення, в тому числі про таке: «…встановлене статтею 86 Конституції України право народного депутата України на запит є обмеженим і не поширюється на питання, пов’язані зі здійсненням правосуддя у конкретних справах. Звернення народного депутата України з вимогою чи пропозицією до судів, голів судів або безпосередньо до суддів з питань здійснення правосуддя у конкретній справі є неприпустимим і не підлягає розгляду. Залежно від характеру і змісту таких запитів та звернень їх слід розцінювати як втручання в судову діяльність. Вмотивування таких запитів і звернень посиланнями на законодавство, що визначає порядок розгляду звернень громадян, статус народних депутатів України чи депутатів місцевих рад тощо, не повинні братися до уваги в силу положень частини другої статті 126 Конституції України». За повідомленням судді Львівського окружного адміністративного суду, у його провадженні перебуває справа за позовом особи до виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправними і скасування рішень. На адресу Львівського окружного адміністративного суду надійшло депутатське звернення народного депутата України, який не є стороною або учасником справи, щодо невиконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року.
- 132. 132 У депутатському зверненнінародний депутат України на підставі статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України», просить: «1. Розглянути депутатське звернення та зобов’язати суб’єкта владних повноважень – Львівського міського голову подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України та у разі наявності підстав притягнути винних осіб до встановленої законом відповідальності. 2. Про результати розгляду депутатського звернення, повідомити у строк, встановлений чинним законодавством». За результатами розгляду повідомлення судді Вища рада правосуддя вирішила звернутися до Верховної Ради України стосовно вжиття заходів щодо недопущення народним депутатом України дій, що можуть бути розцінені як втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя (рішення ВРП від 23 квітня 2020 року № 1050/0/15-20). Звертаючись до суду у справі із проханням зобов’язати суб’єкта владних повноважень – Львівського міського голову подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, за наявності підстав притягнути винних осіб до встановленої законом відповідальності, а також розглянути звернення та повідомити у строк, встановлений законодавством, про результати його розгляду, народний депутат України, який не є у вказаній справі учасником судового процесу, діяв не у спосіб та поза межами повноважень, визначених чинним законодавством України. Такі дії народного депутата України можуть бути розцінені як неправомірний вплив на судову владу, втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, що негативно позначається на авторитеті правосуддя та підриває незалежність судової влади. Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області повідомив Вищу раду правосуддя про втручання у його діяльність під час розгляду клопотання слідчого про застосування стосовно громадянина Грецької Республіки, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною третьою статті 201-1 Кримінального кодексу України, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 5 червня 2020 року під час розгляду справи підозрюваним заявлено усне клопотання про залучення перекладача із грецької мови, у зв’язку із чим у справі було оголошено перерву. У судовому засіданні 9 червня 2020 року слідчим суддею за клопотанням прокурора оголошено перерву до 10:00 15 червня 2020 року у зв’язку з неявкою у судове засідання перекладача. 15 червня 2020 року слідчим суддею прийнято рішення про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з Малиновським районним судом міста Одеси у зв’язку із залученням перекладача із грецької мови.
- 133. 133 Під час розглядуклопотання про обрання запобіжного заходу підозрюваний заявив відвід слідчому судді. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 червня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви про відвід, а клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повернено на розгляд слідчому судді, яким визначено наступну дату розгляду – 22 червня 2020 року. 19 червня 2020 року на електронну адресу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло депутатське звернення народного депутата України, який не є учасником судового процесу, в якому міститься посилання на звернення громадянина Греції про забезпечення реалізації його прав як підозрюваного щодо перекладу матеріалів кримінального провадження та забезпечення участі перекладача. У депутатському зверненні народний депутат України на підставі статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України» вказує на надсилання слідчому судді звернення для розгляду та вжиття заходів, а також просить повідомити у встановлені законом строки про результати розгляду такого звернення. З огляду на вказівку у депутатському зверненні про необхідність вжиття заходів для розгляду звернення громадянина Грецької Республіки, який має статус підозрюваного у кримінальному провадженні, у межах розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суддя вважав таке депутатське звернення втручанням у його діяльність як слідчого судді щодо здійснення правосуддя у справі, розгляд якої триває. На переконання Вищої ради правосуддя, звертаючись до суду щодо розгляду клопотання про застосування стосовно громадянина Грецької Республіки запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, із проханням розглянути звернення підозрюваного, вжити заходів та повідомити у встановлені законом строки, народний депутат України, який не є у вказаній справі учасником судового процесу, діяв не у спосіб та поза межами повноважень, визначених чинним законодавством України. Такі дії народного депутата України можуть бути розцінені як неправомірний вплив на судову владу, втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, що негативно позначається на авторитеті правосуддя та підриває незалежність судової влади. Рішенням від 3 липня 2020 року № 2320/0/15-20 Вища рада правосуддя звернулась до Верховної Ради України стосовно вжиття заходів щодо недопущення народним депутатом України дій, що можуть бути розцінені як втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя. Будь-який тиск представників законодавчої та виконавчої влади на судову владу неможливий, у тому числі під час розгляду справ, також не допускається втручання в її діяльність з метою прийняття тих чи інших рішень.
- 134. 134 Вища рада правосуддянаголошує на необхідності забезпечення взаємної поваги під час здійснення оцінки судових рішень народними депутатами. Як зазначила КРЄС, «політики ніколи не повинні заохочувати непокору судовим рішенням, не кажучи вже про насильство щодо суддів, яке мало місце в деяких державах-членах… Надання політиками незбалансованих критичних коментарів є безвідповідальним і викликає серйозну проблему, оскільки тим самим можуть бути мимоволі чи навмисно підірвані суспільна довіра і впевненість у системі правосуддя. У таких випадках судова влада повинна зазначати, що ця поведінка є нападом на конституцію демократичної держави, а також посяганням на правове становище інших гілок державної влади. Така поведінка також порушує міжнародні стандарти» (пункт 52 Висновку КРЄС № 18 (2015) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях). За виявленими ознаками втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя з боку народних депутатів України Вища рада правосуддя відповідно до рішень, прийнятих у 2020 році, зверталася до Верховної Ради України щодо вжиття заходів із недопущення народними депутатами України дій, які підривають незалежність суддів та авторитет правосуддя, а також можуть бути розцінені як втручання в діяльність судді, щодо неприпустимості таких дій. До Ради надійшли відповіді від комітетів Верховної Ради України про реагування на рішення Вищої ради правосуддя. Рішення від 20 лютого 2020 року № 531/0/15-20 – Реагування: Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України листом від 20 березня 2020 року повідомив про розгляд рішення Вищої ради правосуддя. Комітет звернувся до народного депутата України про надання інформації з питань, порушених у рішенні Вищої ради правосуддя. Рішення від 23 квітня 2020 року № 1050/0/15 – Реагування: Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України листом від 1 червня 2020 року № 04-28/9-62758(94393) повідомив про розгляд рішення Вищої ради правосуддя. Комітет звернувся до народного депутата України про надання інформації з питань, порушених у рішенні Вищої ради правосуддя. Рішення від 30 липня 2020 року № 2320/0/15-20 – Реагування: Комітет з питань правової політики Верховної Ради України листом від 24 вересня 2020 року № 04-26/17-2020/166998 повідомив про розгляд рішень Вищої ради правосуддя, Комітет ознайомив народних депутатів України із зазначеними рішеннями, а також довів до їх відома інформацію щодо неприпустимості втручання у діяльність судів і суддів, необхідності дотримання положень Конституції України щодо гарантування незалежності правосуддя в Україні.
- 135. 135 Рішення від 20.10.2020року № 2867/0/15-20 – Реагування: Головою Комітету Верховної Ради України з питань правової політики повідомлено про ознайомлення народних депутатів України з рішенням Вищої ради правосуддя, доведено до відома інформацію щодо неприпустимості втручання у діяльність судів і суддів, необхідності дотримання положень Конституції України щодо гарантування незалежності правосуддя в Україні. Як неодноразово зауважувала Вища рада правосуддя у своїх рішеннях, народні депутати України повинні утримуватися від надання суду пропозицій щодо прийняття того чи іншого рішення, а також будь-яких інших вказівок стосовно розгляду справи у позапроцесуальний спосіб. Разом із тим надсилання депутатом депутатського звернення чи запиту до суду не у всіх випадках є спробою тиску чи впливу на суд. Як повідомила Вищу раду правосуддя суддя Сумського окружного адміністративного суду, 3 вересня 2020 року до суду надійшло депутатське звернення народного депутата України, яке адресоване їй як головуючому у справі. У депутатському зверненні народний депутат України повідомила, що до неї звернулися мешканці міста Сум щодо порушення їхніх прав та законних інтересів під час вилучення земельної ділянки, виділеної товариству «Енергетик-93» на території Великобобрицької сільської ради Краснопільського району Сумської області. У зв’язку із чим народний депутат України у депутатському зверненні просила суддю забезпечити можливість бути присутнім під час розгляду справи її помічника-консультанта. Про прийняте рішення просила повідомити у строки, передбачені законодавством. Депутатське звернення народного депутата України не містило вимог чи пропозицій до судді з питань здійснення правосуддя у конкретній адміністративній справі, а стосується забезпечення участі помічника- консультанта народного депутата України під час розгляду справи, яка перебуває у провадженні суду. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених законом. У відкритому судовому засіданні мають право бути присутніми будь-які особи. Гласність і відкритість судового процесу є одними із основних засад (принципів) адміністративного судочинства (пункт 3 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Оцінюючи обставини, про які повідомлено суддею, член ВРП дійшла висновку, що депутатське звернення народного депутата України як
- 136. 136 позапроцесуальна форма зверненнядо суду, не створює реальних загроз суддівській незалежності та не містить ознак безпосереднього втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя. Вища рада правосуддя у рішенні від 29 вересня 2020 року № 2733/0/15-20 погодилась із висновком члена Ради про відсутність підстав для вжиття Вищою радою правосуддя заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Рішенням від 10 листопада 2020 року № 3073/0/15-20 затверджено висновок члена ВРП про відсутність підстав для вжиття Вищою радою правосуддя заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленням суддів Харківського апеляційного суду. Судді Харківського апеляційного суду повідомили про можливе втручання народного депутата України в їхню діяльність під час розгляду апеляційних скарг адвокатів на ухвали слідчих суддів Київського районного суду міста Харкова про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою. Під час розгляду народний депутат України подав клопотання в порядку статті 180 Кримінального процесуального кодексу України (особиста порука) стосовно одного із підозрюваних. Судді зауважують, що перебуваючи у залі судового засідання під час розгляду апеляційної скарги, до ухвалення остаточного рішення у справі, будучи незадоволеним результатами розгляду попередніх апеляційних скарг у цьому самому кримінальному провадженні та клопотань народних депутатів України народний депутат України попередив колегію суддів, що буде звертатись до Вищої ради правосуддя зі скаргами на дії колегії суддів. За правовою позицією Вищої ради правосуддя висловлення намірів щодо звернення до Вищої ради правосуддя зі скаргами на дії судді відповідає праву кожної особи, зокрема і народного депутата України, на такі звернення, тому відповідні дії не можуть розглядатися як перешкода для ефективного здійснення правосуддя. Вищою радою правосуддя здійснено перевірку відомостей за зверненням судді про тиск на нього при здійсненні правосуддя по одній справі одночасно народних депутатів та депутатів обласної та місцевої рад. Суддя Львівського окружного адміністративного суду звернувся до Вищої ради правосуддя з повідомленням про втручання народних депутатів України, депутата Львівської обласної ради та депутата Львівської міської ради у діяльність судді щодо здійснення правосуддя під час розгляду справи, що перебувала у його провадженні, – справи за заявою про визнання протиправним та скасування припису Державної екологічної інспекції у Львівській області. Як встановлено перевіркою, депутатські звернення народних депутатів України та депутатів обласної та міської рад однакові за змістом. У
- 137. 137 депутатських зверненнях висловлюютьсявимоги до судді Львівського окружного адміністративного суду вчинити певні процесуальні дії під час розгляду справи. У рішенні ВРП від 3 грудня 2020 року № 3386/9/15-20 зазначено, що ні Конституцією України, ні законами України «Про статус народного депутата України», «Про статус депутатів місцевих рад» не передбачено повноважень народного депутата України, депутатів обласної та міської рад щодо здійснення контролю за розглядом справи в суді. Звертаючись до суду з вимогами до судді щодо вчинення ним певних процесуальних дій, народні депутати України, депутати обласної та міської рад діяли не у спосіб та поза межами повноважень, визначених чинним законодавством України. Тому такі дії є втручанням у діяльність судді щодо здійснення правосуддя. У 2020 році Рада здійснювала перевірку повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність представників органів місцевого самоврядування. За результатами таких перевірок ухвалено 3 рішення про вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, щодо розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом. Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні). Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Дії представників територіальних громад, наділених повноваженнями з вирішення питань місцевого значення, які звертаються до судів у позапроцесуальний спосіб, створюють у мешканців територіальної громади уявлення про можливість вплинути на суд та судове рішення, що в цілому негативно позначається на авторитеті правосуддя та підриває незалежність судової влади, а також свідчить про втручання в діяльність судді під час здійснення правосуддя. Згідно із частиною четвертою статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування» міський голова представляє територіальну громаду, раду та її
- 138. 138 виконавчий комітет увідносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства. Перевіряючи обставини, викладені у повідомленні голови Добропільського міськрайонного суду Донецької області, Вища рада правосуддя встановила, що на адресу Добропільського міськрайонного суду Донецької області надійшов лист за підписом міського голови Добропільської міської ради, адресований голові суду, із проханням посприяти у вирішенні судових спорів з питань визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями. За повідомленням голови суду, у листі міського голови зазначено, що з початку року від імені Добропільської міської ради подано до суду чималу кількість позовних заяв, проте станом на 1 липня 2020 року винесено лише два судових рішення. Також у листі вказано, що, хоча судова практика у таких справах досить мінлива, міська рада вважає, що з урахуванням житлової ситуації у місті Добропіллі суд зможе виносити позитивні та обґрунтовані рішення в найкоротші терміни. На переконання Вищої ради правосуддя, звертаючись до голови суду із проханням посприяти у вирішенні судових спорів, в яких позивачем є міська рада, міський голова Добропільської міської ради діяв не у спосіб та поза межами повноважень, що визначені чинним законодавством України. Такі дії міського голови Добропільської міської ради як посадової особи органу місцевого самоврядування, який представляє, зокрема, територіальну громаду, можуть створити у мешканців територіальної громади уявлення про можливість вплинути на суд та судове рішення у позапроцесуальний спосіб та можуть бути розцінені як неправомірний вплив на судову владу, можливість втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, що негативно позначається на авторитеті правосуддя та підриває незалежність судової влади. Рішенням від 28 липня 2020 року № 2294/0/15-20 Вища рада правосуддя звернула увагу посадових осіб Добропільської міської ради на неприпустимість вчинення дій, які можуть бути розцінені як неправомірний вплив на суддів щодо здійснення правосуддя, що підриває незалежність судової влади та негативно позначається на авторитеті правосуддя. Частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади. Згідно із частиною одинадцятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого
- 139. 139 самоврядування підлягають обов’язковомуоприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Органам місцевого самоврядування слід утримуватися від інформаційних кампаній на підтримку певної позиції та оцінки судових рішень у будь-якій справі, яка перебуває на розгляді у суді, оскільки навіть законне та обґрунтоване рішення суду на користь сторони, яка мала таку підтримку, може бути сприйняте як результат такої підтримки, а не результат справедливого судового розгляду. Конституційний Суд України у рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 вказав, що відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Оцінювання фактів та доказів у справі належить до виключної компетенції суду, у провадженні якого перебуває справа, а перевірка правильності такої оцінки забезпечується правом на апеляційне та касаційне оскарження таких рішень. Суддя Господарського суду Черкаської області звернувся до ВРП з повідомленням, що в мережі Інтернет знайшов рішення від 20 грудня 2019 року, прийняте на сесії Черкаської обласної ради «Про звернення депутатів Черкаської обласної ради до Міністерства юстиції України, Генерального прокурора України, Міністерства внутрішніх справ України, бізнес-омбудсмена та Національного антикорупційного бюро України про вжиття заходів щодо захисту законних прав власності громадян, які на відкритих торгах придбали у власність майно підприємства-банкрута ДП «Машинобудівний завод «Оризон», та припинення проявів рейдерства у місті Сміла Черкаської області». Як стверджував суддя, за змістом вказаного рішення, Черкаська обласна рада, посилаючись на обставини справи, прийняла незаконне рішення, перевищивши свої повноваження та втрутившись у здійснення суддею правосуддя, безпідставно звинувативши суддю у незаконності дій під час розгляду. У вказаному зверненні, схваленому Черкаською обласною радою, надано оцінку процесуальним діям судді, звинувачено його у незаконних діях під час розгляду вказаної справи про банкрутство, а також висловлено припущення про те, що описані у зверненні обставини є рейдерством. Як слідує з рішення ВРП від 20 лютого 2020 року № 534/0/15-20, Вищою радою правосуддя не встановлено обставин, які свідчили б про втручання депутатів обласної ради в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, пов’язане із перешкоджанням виконанню суддею професійних обов’язків під час розгляду та ухвалення рішення у конкретній справі.
- 140. 140 Черкаська обласна радане вчиняла дій з метою доведення до судді змісту рішення від 20 грудня 2019 року з метою впливу чи тиску на суддю. Суддя дізнався про прийняття цього рішення, самостійно виявивши його у мережі Інтернет. Однак до закінчення розгляду вказаної справи судом депутати обласної ради публічно (шляхом прийняття рішення про схвалення тексту звернення депутатів) надали оцінку процесуальним діям судді та звинуватили його у протиправних діях під час розгляду справи про банкрутство. У зверненні висловлено припущення щодо участі судді у рейдерстві. Висловлення депутатами обласної ради у своєму зверненні, схваленому рішенням ради, думки про незаконні дії судді під час розгляду справи порушують конституційний принцип незалежності судової влади та підривають її авторитет. Вища рада правосуддя рішенням від 20 лютого 2020 року № 534/0/15-20 ухвалила звернення до Черкаської обласної ради щодо вжиття заходів із недопущення депутатами дій, що підривають незалежність суддів та авторитет правосуддя. Про аналогічні обставини надання оцінки рішенню суду повідомили голова Ладижинського міського суду Вінницької області та суддя цього суду, зазначивши, що у місцевій газеті «Нове місто» було опубліковано статтю під назвою «Звернення міського голови Ладижина до суддів міського суду», автором якої є міський голова міста Ладижина. У статті міський голова вказав, що у провадженні одного із суддів перебувала справа щодо особи, яка, на його думку, «в порушення закону, не платить кошти до міського бюджету за користування землею, що належить громаді». У цій справі судді було заявлено відвід. Водночас автор статті зауважив, що підставою для заявлення відповідачем або його представником відводу судді стало отримання цим суддею службового житла від виконавчого комітету Ладижинської міської ради, однак суддя «не інформував громаду міста, що це в подальшому буде підставою не розглядати у міському суді справи, які стосуються інтересів громади і стороною яких будуть виступати органи міської влади Ладижина». За таких обставин автор публікації висловив судді таку пропозицію: «Враховуючи Ваше добровільне бажання чинити правосуддя іменем України, усуньте перепону, яка Вам заважає відстоювати законні інтереси громади Ладижина, – відмовтеся від службового житла. Це буде чесно та порядно. Крім того, люди, які порушують закон, не матимуть причини вимагати Вашого відсторонення від розгляду тієї чи іншої справи». Рішенням ВРП від 27 жовтня 2020 року № 2946/0/15-20 наголошено на неприпустимості вчинення посадовими особами Ладижинської міської ради Вінницької області дій, надання посадовими особами цього органу місцевого самоврядування публічних коментарів, які можуть бути розцінені як
- 141. 141 неправомірний вплив насуддів щодо здійснення правосуддя, що підриває незалежність судової влади та негативно позначається на авторитеті правосуддя. Зміст публікації у газеті «Нове місто» авторства міського голови міста Ладижина зводиться до негативної критики суддів у зв’язку з ухваленням ними рішень про відвід у справі, розгляд якої на час виходу такої публікації не був завершений, та оцінки підстав задоволення судом заяв про відвід, що належить до виключної компетенції суду, а не органу місцевого самоврядування. Крім того, міський голова від імені територіальної громади міста, за відсутності будь-яких визначених законом підстав для припинення користування житловим приміщенням публічно висловив судді пропозицію повернути службову квартиру, яка була надана йому на підставі рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради. Зазначені публічні висловлювання посадової особи органу місцевого самоврядування свідчать про тиск на суддю у зв’язку з ухваленням ним рішення не на користь позивача – Ладижинської міської ради. Такі публічні висловлювання посадової особи органу місцевого самоврядування щодо упередженості суддів, оцінка процесуальних рішень судді на предмет їх законності та обґрунтованості порушують конституційний принцип незалежності судової влади, а тому сам факт висловлення публічних негативних коментарів у друкованих засобах масової інформації щодо дій та процесуальних рішень суддів у конкретній судовій справі, розгляд якої не завершено, є таким, що підриває суспільну довіру до правосуддя. Вчинення таких дій є неприпустимим, оскільки подібні публічні висловлювання певною мірою формують суспільну думку відповідної територіальної громади, а негативна оцінка діяльності судових органів з боку органів місцевого самоврядування завдає шкоди авторитету правосуддя. Не у всіх випадках звернення представників органів місцевого самоврядування до суддів створюють загрозу суддівській незалежності та є втручанням у діяльність судді щодо здійснення правосуддя. Так, Вища рада правосуддя погодилась із висновком члена Ради про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленням судді Запорізького окружного адміністративного суду. Суддя повідомив, що 15 жовтня 2020 року на електронну адресу Запорізького окружного адміністративного суду від групи депутатів Більмацької селищної ради електронною поштою надійшло звернення, адресоване судді, із проханням «захистити права жителів смт Більмак і
- 142. 142 допомогти їм уповерненні селищу історичної назви Кам’янка», зазначивши про законність оскаржуваного рішення сесії Більмацької селищної ради. Адміністративний позов громадян до Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області про визнання протиправним та скасування рішення перебував у провадженні судді. За результатами аналізу змісту звернення депутатів селищної ради, копія якого долучена до матеріалів повідомлення, встановлено, що вказане звернення не містить прямих вимог, погроз чи вказівок судді стосовно розгляду або прийняття будь-якого рішення у судовій справі, про яку йдеться у повідомленні, а тому не може вважатися спробою тиску чи впливу на суд. Звернення, надіслане до Запорізького окружного адміністративного суду під час розгляду справи, як позапроцесуальна форма звернення до суду не створює реальних загроз незалежності судді та авторитету правосуддя, не містить ознак безпосереднього втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя (рішення ВРП від 10 листопада 2020 року № 3073/0/15-20). За виявленими ознаками втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя з боку народних депутатів України Вища рада правосуддя протягом 2020 року ухвалила 6 рішень про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, згідно з якими зверталася до Верховної Ради України щодо вжиття заходів із недопущення народними депутатами України дій, які можуть бути розцінені як втручання в діяльність судді. Щодо вказаних звернень до ВРП надійшли відповіді комітетів ВРУ про реагування на 5 рішень ВРП, в тому числі про ознайомлення народних депутатів України з відповідними рішеннями Ради та доведення до відома інформації щодо неприпустимості втручання у діяльність судів і суддів. Навіть такий спосіб реагування свідчить про позитивну тенденцію, оскільки в 2019 році жодної відповіді на звернення Вищої ради правосуддя про неприпустимість втручання народних депутатів у діяльність суддів не надходило. Також було ухвалено 3 рішення про втручання в діяльність суддів з боку представників органів місцевого самоврядування. Як неодноразово зауважувала Вища рада правосуддя у своїх рішеннях, народні депутати України, посадові особи місцевого самоврядування повинні утримуватися від надання суду пропозицій щодо прийняття того чи іншого рішення, а також будь-яких інших вказівок стосовно розгляду справи у позапроцесуальний спосіб. Разом із тим надсилання таких звернень до суду не у всіх випадках є спробою тиску чи впливу на суд і судді повинні розрізняти такі випадки.
- 143. 143 3.2. Захист суддіввід втручання правоохоронних органів 3.2.1. Зловживання повноваженнями щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення суддею злочину Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 вказав, що процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття у них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Європейська комісія «За демократію через право» (Венеційська комісія) у Доповіді стосовно незалежності судової влади, схваленій на 82-му пленарному засіданні, яке відбулось 12–13 березня 2010 року, встановлюючи межі «функційного імунітету суддів», визначила його як імунітет від кримінального переслідування за діяння, вчинені під час виконання своїх функційних обов’язків судді, за винятком умисних злочинів, зокрема отримання хабаря (пункт 61). Щодо кримінальної відповідальності Консультативна рада європейських суддів вважає: і) судді повинні притягатися до кримінальної відповідальності за загальним правом за злочини, вчинені поза межами виконання суддівських обов’язків; іі) судді не повинні нести кримінальну відповідальність у разі ненавмисних правопорушень під час виконання ними своїх функцій40 . У Висновку amicus curiae brief від 13 березня 2017 року № CDL-AD(2017)002 для Конституційного Суду Республіки Молдова щодо кримінальної відповідальності суддів Венеційська комісія зазначила: «Для того, щоб не підривати суддівську незалежність, кримінальна відповідальність за виконання суддівських функцій повинна стосуватися більш серйозних випадків, а не ненавмисних недоліків. Якщо суддів будуть притягувати до кримінальної відповідальності за ненавмисні помилки під час виконання ними судових функцій, це може поставити під загрозу як їхню неупередженість, так і незалежність. Неупередженість суддів перебуватиме під ризиком, оскільки погроза санкціями може підсвідомо вплинути на їхні рішення. Кримінальна відповідальність за ненавмисні помилки зробить судову владу вразливою до втручання з боку виконавчої влади, а тому становить загрозу незалежності суддів» (пункт 38). Звинувачення, що надійшли на суддю в ході виконання ним своїх судових і професійних обов’язків, повинні бути невідкладно і безсторонньо розглянуті згідно з відповідною процедурою (пункти 1, 2, 17 Основних 40 Висновок № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, пункт 75.
- 144. 144 принципів незалежності судовихорганів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року). Кримінальне переслідування може бути застосоване щодо судді тільки за умови, що це не вплине на його / її незалежність (стаття 10 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів в Тайпеї (Тайвань)). Про проблеми впливу на суддів зазначалось у пунктах 114, 115 Звіту- оцінювання виконання Україною рекомендацій «Запобігання корупції серед народних депутатів, суддів та прокурорів», наданого в межах Четвертого раунду оцінювання та прийнятого на 76-му пленарному засіданні GRECO (місто Страсбург, 19–-23 червня 2017 року), де звернуто увагу на «використання прокурорами певних кримінальних правопорушень, зокрема «постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» як засобу тиску на суддів», та підкреслено «важливість вжиття усіх необхідних заходів для забезпечення поваги і захисту незалежності та безсторонності суддів». На думку експертів GRECO, «ця мета може бути досягнута шляхом скасування статті 375 Кримінального кодексу». Комітет Міністрів Ради Європи у рішенні від 23–25 вересня 2019 року стосовно процедури нагляду за виконанням Україною рішень Європейського суду з прав людини у низці справ «Олександр Волков проти України» висловив стурбованість щодо можливої загрози судовій незалежності через зловживання прокурорами кримінальними розслідуваннями відповідно до статті 375 Кодексу. З огляду на зазначені вище міжнародні стандарти, за результатами аналізу застосування статті 375 КК України та з метою захисту незалежності суддів та авторитету правосуддя у щорічних доповідях про стан забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя в Україні за 2017–2019 роки Вища рада правосуддя неодноразово наголошувала на необхідності виключення статті 375 із КК України. Вища рада правосуддя неодноразово виявляла випадки зловживань слідчих та прокурорів повноваженнями щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення суддею злочину, передбаченого статтею 375 Кримінального кодексу України, з метою тиску на суд. У рішеннях про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя Вища рада правосуддя неодноразово наголошувала, що притягнення судді до кримінальної відповідальності в механізмі стримувань та противаг у системі поділу влади в Україні є однією з форм контролю за діяльністю носіїв судової влади, завданням якої має бути досягнення балансу між засадами незалежності й недоторканності суддів та кримінальною відповідальністю в разі вчинення ними кримінально караного протиправного діяння. Вища рада правосуддя дотримується правової позиції, згідно з якою внесення слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про прийняття суддею завідомо неправосудного рішення або
- 145. 145 вчинення іншого злочинупід час здійснення правосуддя є можливим виключно у випадку виявлення ознак такого кримінального правопорушення, які будуть достатніми для подальшого повідомлення судді про підозру та складення і направлення до суду обвинувального акта у максимально короткий строк. У зв’язку із цим важливою подією для забезпечення незалежності суддів стало ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 7-р/2020 від 11 червня 2020 року у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України. У 2020 році Вищою радою правосуддя проводились перевірки за повідомленнями суддів про втручання в їхню діяльність з боку правоохоронних органів шляхом внесення відомостей до ЄРДР про вчинення суддею злочину, передбаченого статтею 375 Кримінального кодексу України. У Щорічній доповіді за 2019 рік Вища рада правосуддя констатувала, що досить частими є випадки передавання Генеральною прокуратурою України за підслідністю повідомлень суддів щодо можливого втручання у їхню діяльність з боку службових осіб регіональних прокуратур до тих самих регіональних прокуратур. Вища рада правосуддя неодноразово виявляла, що відповідні територіальні правоохоронні органи не вносять відомості за такими повідомленнями суддів до ЄРДР. Постає питання наявності конфлікту інтересів у правоохоронних структур, яким Генеральна прокуратура України пересилає повідомлення суддів про втручання, що ставить під сумнів можливість здійснення ними повної, всебічної та об’єктивної перевірки повідомлених суддею фактів втручання. Однак такі випадки були і у 2020 році. З повідомлення судді Ленінського районного суду міста Кіровограда Вищій раді правосуддя стало відомо про вручення судді 30 січня 2020 року у приміщенні суду прокурором відділу Прокуратури Кіровоградської області повістки про виклик до прокурора відділу процесуального керівництва Прокуратури Кіровоградської області для участі у слідчій дії – допиті як свідка Прибувши для участі у слідчій дії, суддя дізнався, що Прокуратурою Кіровоградської області 22 січня 2020 року внесено до ЄРДР відомості у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 375 КК України, щодо постановлення з корисливих мотивів суддею (суддями) Кіровоградської області завідомо неправосудних рішень. Вказано, що підставою для внесення зазначених відомостей до ЄРДР є матеріали контролюючих та правоохоронних органів. Під час допиту прокурор відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Прокуратури Кіровоградської області пред’явив судді постановлену ним ухвалу від 13 травня 2019 року про припинення проведення експертизи у
- 146. 146 кримінальному провадженні тазапропонував надати показання як свідку щодо правомірності її постановлення. Суддя вважав, що внесення до ЄРДР відомостей за частиною другою статті 375 КК України було незаконним та таким, що зумовлене умисними цілеспрямованими діями посадових осіб Прокуратури Кіровоградської області з метою тиску на суддю, порушує основоположні права людини, конституційні гарантії незалежності судді та відповідні рекомендації міжнародних інституцій із вказаних питань. Також суддя наголошує, що Прокуратура Кіровоградської області розташована на території Подільського району міста Кропивницького, тому розгляд усіх скарг щодо невнесення прокуратурою області відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР здійснюється Ленінським районним судом міста Кіровограда. З початку роботи ДБР отримані нею заяви та повідомлення про злочини, які згідно із частиною четвертою статті 216 КПК України підслідні слідчим ДБР, Прокуратура Кіровоградської області надсилала до Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, без внесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР. У повідомленні суддя вказав, що внесення безпосередньо Прокуратурою Кіровоградської області до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 375 КК України, проведення слідчих дій (здійснення допиту), а також негласних слідчих дій стосовно слідчого судді, який постановив ухвалу про припинення проведення експертизи, є способом впливу та втручанням Прокуратури Кіровоградської області в його діяльність як слідчого судді Ленінського районного суду міста Кіровограда щодо здійснення правосуддя з метою психологічного тиску, встановлення позапроцесуального контролю за розглядом справ суддями, маніпулювання діями суддів та отримання бажаних для прокуратури результатів у майбутній діяльності. Відповідно до статті 214 КПК України відомості за повідомленням судді Ленінського районного суду міста Кіровограда мали бути внесені до ЄРДР. Проте Офіс Генерального прокурора скерував його до Прокуратури Кіровоградської області, працівники якої, як зазначив у повідомленні суддя, втручаються в його діяльність як судді. Наведені обставини свідчать про наявність конфлікту інтересів у працівників Прокуратури Кіровоградської області стосовно об’єктивного і неупередженого прийняття рішень за повідомленням судді про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя з боку працівників Прокуратури Кіровоградської області. Як слідує з листа Прокуратури Кіровоградської області, після отримання з Офісу Генерального прокурора повідомлення судді про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя з боку прокурорів Прокуратури Кіровоградської області відомості до ЄРДР не були внесені, що може вказувати на упередженість працівників Прокуратури Кіровоградської області. У відповідь на запит члена ВРП Прокуратурою Кіровоградської області
- 147. 147 зазначено, що доводисудді про нібито здійснення прокурорами тиску шляхом вручення повістки про виклик на допит як свідка та про проведення самого допиту є необґрунтованими. Допит здійснено із суворим дотриманням принципів справедливості, неупередженості, об’єктивності та поваги до незалежності суддів. Враховуючи, що факти неправомірного втручання органів прокуратури у діяльність судді не підтвердились, підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається. Внесення слідчим, прокурором до ЄРДР відомостей про прийняття суддею завідомо неправосудного рішення або вчинення іншого злочину під час здійснення правосуддя можливе виключно у разі виявлення ознак такого злочину, які будуть достатніми для подальшого повідомлення судді про підозру та складення і направлення до суду обвинувального акта у максимально короткий строк. Наявність кримінального провадження у жодному разі не повинна використовуватися як засіб впливу на суддю, спонукання його до певної поведінки або як помста за прийняте у справі рішення. Оцінивши факти та обставини, встановлені під час розгляду повідомлення, які можуть свідчити про втручання у діяльність судді Ленінського районного суду міста Кіровограда та порушення вимог процесуального законодавства щодо невнесення до ЄРДР відомостей за повідомленням судді, Вища рада правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Вища рада правосуддя рішенням від 23 квітня 2020 року № 1047/0/15-20 внесла до Офісу Генерального прокурора подання щодо перевірки законності та обґрунтованості невнесення відомостей до ЄРДР за повідомленням судді Ленінського районного суду міста Кіровограда про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя та забезпечення проведення перевірки обставин, повідомлених суддею, з дотриманням приписів статті 19 Конституції України та статті 214 Кримінального процесуального кодексу України та звернулась до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 375 Кримінального кодексу України. Слід звернути увагу на такі дані Офісу Генерального прокурора про зареєстровані упродовж 2020 року кримінальні правопорушення (провадження) на території України за статтею 375 КК України. У 2020 році зареєстровано 372 кримінальних правопорушення, з них у 306 провадження закрите, у 66 – на кінець 2020 року рішення про закінчення або зупинення не прийняті.41 41 Лист Офісу Генерального прокурора від 11 лютого 2021 року № 25/1-30вих-21 за підписом в. о. Генерального прокурора Р.Говди.
- 148. 148 Інформація стосовно кількостізареєстрованих кримінальних правопорушень за статтею 375 КК України (постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови) та результати їх досудового розслідування у 2013–-2020 роках42 Найменування показника 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020 1 Обліковано кримінальних правопорушень 52 110 206 174 285 295 408 67 2 Кількість кримінальних правопорушень, у яких особам вручено повідомлення про підозру 2 13 22 7 12 1 3 0 3 Кількість проваджень, направлених до суду з обвинувальним актом 0 1 7 6 3 1 2 0 4 Кількість закритих проваджень (на підставі пунктів 1, 2, 3, 4, 5 частини першої статті 284 КПК України 454 110 182 200 232 162 185 305 5 Залишок проваджень (рішення про закінчення або зупинення провадження на кінець звітного періоду не прийнято) 51 106 195 168 282 292 401 66 Примітка. Статистичну інформацію підготовлено за статистичним звітом форми № 1 «Єдиний звіт про кримінальні правопорушення», затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2012 року № 100. Розділ 1. Загальні відомості про кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень та результати їх досудового розслідування, таблиця 1.19. Злочини проти правосуддя. Офіційний вебсайт: https://www.gp.gov.ua. Статистика свідчить про невелику кількість зареєстрованих кримінальних проваджень за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 375 КК України (постановлення суддею (суддями) завідомо 42 Листи Верховного Суду від 27 січня 2020 року № 360/158-20, від 16 лютого 2021 року № 467/0/2-21.
- 149. 149 неправосудного вироку, рішення,ухвали або постанови), в яких особам вручено повідомлення про підозру та мізерну кількість проваджень, направлених до суду з обвинувальним актом. Зокрема, у 2019 році із 408 облікованих правопорушень лише у 3 провадженнях особам повідомлено про підозру, 2 провадження направлено до суду. У 2020 році не було вручено повідомлень про підозру, жодне провадження не було направлене до суду. Як вже зазначалось, важливою подією для забезпечення незалежності суддів стало ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 7-р/2020 від 11 червня 2020 року у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України. 3.2.2. Невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення щодо судді на підставі повідомлення судді про втручання у діяльність щодо здійснення правосуддя Відповідно до частини четвертої статті 48, пункту 9 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання. Таким чином, повідомлення судді про втручання у його діяльність щодо здійснення правосуддя, надіслане Генеральному прокурору на виконання зазначених вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є повідомленням про вчинення стосовно судді злочину, передбаченого статтею 376 КК України. Згідно зі статтею 214 Кримінального процесуального кодексу України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається. Рішенням від 20 лютого 2020 року № 528/0/15-20 ВРП звернулась до Офісу Генерального прокурора щодо перевірки законності та обґрунтованості невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
- 150. 150 повідомленням судді Солом’янськогорайонного суду міста Києва про втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя та забезпечення проведення перевірки обставин, повідомлених суддею, з дотриманням приписів статті 19 Конституції України та статті 214 Кримінального процесуального кодексу України. Таке рішення обумовлено встановленням під час перевірки ознак порушення працівником Служби безпеки України принципів самостійності та незалежності судді щодо здійснення правосуддя, зокрема звернення до судді у позапроцесуальний спосіб з вимогою негайного розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому. Суддею повідомлено про вимогу працівника СБУ негайно розглянути клопотання (зареєстроване у канцелярії суду того самого дня) про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому та прийняття рішення про його задоволення. На запит члена Вищої ради правосуддя від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, надійшов лист, згідно з яким за результатами розгляду повідомлення судді не встановлено об’єктивних обставин, які можуть свідчити про вчинення окремими працівниками СБУ кримінального правопорушення, у зв’язку із чим слідчими не вносились відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Суддя Вищого антикорупційного суду повідомила Вищу рада правосуддя про погрози на її адресу, висловлені у надісланому їй повідомленні, в якому вказано прізвище певної особи. Висловлення прямих погроз їй та членам її родини, обставини прийняття рішення того дня, коли надійшло вказане повідомлення, свідчать про причинно-наслідковий зв’язок із розглядом суддею клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно цієї особи. Вища рада правосуддя вважає, що надсилання подібних повідомлень може викликати у судді обґрунтоване занепокоєння щодо власної безпеки та безпеки її родини і в такий спосіб чинити психологічний тиск на суд. Зазначене має ознаки втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя. Вищою радою правосуддя з’ясовано, що 19 червня 2020 року на підставі повідомлення судді Вищого антикорупційного суду слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 376 КК України. Події, про які було повідомлено ВРП і Генеральну прокуратуру, відбувались 21 травня 2020 року і відомості за повідомленням судді, надісланим Генеральному прокурору, мали бути внесені до ЄРДР у строк, визначений статтею 214 КПК України. Крім того, вказане повідомлення судді було направлене Генеральним прокурором до Прокуратури міста Києва, а цією Прокуратурою – до Головного управління Національної поліції у місті Києві.
- 151. 151 Рішенням ВРП від27 серпня 2020 року № 2484/0/15-20, з-поміж іншого, звернуто увагу Офісу Генерального прокурора на дотримання приписів статті 19 Конституції України, статті 214 Кримінального процесуального кодексу України щодо обов’язку уповноважених органів вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань у строки, визначені законом. На думку Вищої ради правосуддя, грубим порушенням вимог закону є бездіяльність з боку посадових осіб Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за повідомленням суддів про вчинене кримінальне правопорушення, а також пересиланні повідомлення суддів про втручання в їхню діяльність з одного правоохоронного органу до іншого. Перевіркою повідомлення судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду було встановлено про надходження до нього запиту про витребування інформації щодо стадії розгляду справи безпосередньо у судді- доповідача у справі, розгляд якої не завершений, посадовою особою територіальних органів поліції. На запит члена Вищої ради правосуддя Офіс Генерального прокурора поінформував, що повідомлення судді надіслано для розгляду та вирішення по суті до Прокуратури Рівненської області. Прокуратура Рівненської області поінформувала, що повідомлення судді скеровано для перевірки викладених у ньому доводів за належністю до Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Також повідомлено, що Головним управлінням Національної поліції в Рівненській області за фактами, викладеними у повідомленні судді, проведено перевірку, за результатами якої не встановлено підстав для вжиття заходів реагування. Направлення Офісом Генерального прокурора повідомлення судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя для розгляду до Прокуратури Рівненської області, яка, у свою чергу, надіслала вказане повідомлення до Головного управління Національної поліції в Рівненській області, щодо оцінки законності дій працівника якої звертався суддя, замість проведення відповідної перевірки правомірності дій цього працівника, істотно нівелює вказані конституційні гарантії та не сприяє досягненню мети забезпечення незалежності судової влади – гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом тільки на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу. Згідно з рішенням від 27 жовтня 2020 року № 2942/0/15-20 Вища рада правосуддя вирішила внести до Офісу Генерального прокурора подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, якими допущено бездіяльність щодо належного розгляду та вирішення у встановленому законом порядку повідомлення судді Касаційного цивільного
- 152. 152 суду у складіВерховного Суду про втручання заступника начальника Головного управління Національної поліції в Рівненській області – начальника слідчого управління в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя. Вища рада правосуддя вважає грубим порушенням вимог кримінального процесуального законодавства України бездіяльність з боку посадових осіб Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за повідомленням суддів про вчинене кримінальне правопорушення, пересиланні повідомлення суддів про втручання в їхню діяльність як суддів щодо здійснення правосуддя з одного правоохоронного органу до іншого. 3.2.3. Інші випадки порушення гарантій незалежності суддів з боку правоохоронних органів У 2020 році Вищою радою правосуддя за результатами перевірки повідомлень суддів було виявлено інші порушення з боку правоохоронних органів, їх посадових осіб, які стали підставою для вжиття заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Повідомлення суддів стосувались позапроцесуальних звернень представників правоохоронних органів, їх бездіяльності. Позапроцесуальні звернення до суду фізичних осіб в переважній більшості випадків визнавались ВРП такими, що не містять ознак втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя. У випадках, коли такі звернення надходили від осіб, уповноважених на виконання функцій держави, Вищою радою правосуддя вживались відповідні заходи реагування. Так, суддя Монастирищенського районного суду Черкаської області повідомляє, що у провадженні судді перебувало шість справ про притягнення осіб до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 163-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення У двох справах цієї категорії осіб визнано винними та накладено на них адміністративне стягнення у вигляді штрафу, в інших чотирьох справах – провадження закрито у зв’язку з наявністю за тим самим факту щодо особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення. Вказані рішення не оскаржувалися. Суддя інформує про отримання телефонного дзвінка від чоловіка, який представився начальником Уманського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області і повідомив, що буде звертатися до органів прокуратури із заявою щодо винесення суддею неправосудних рішень, а саме закриття провадження у згаданих справах. Крім того, дав судді вказівку в подальшому не постановляти рішення про закриття
- 153. 153 провадження у справахпро адміністративні правопорушення, передбачені статтею 163-4 КУпАП, у разі надходження таких справ. Суддя вважає дії неприпустимими, протиправними, такими, що є спробою тиску на суддю, мають ознаки втручання у здійснення правосуддя з метою перешкодити виконанню службових обов’язків, повному, всебічному, об’єктивному розгляду справ, та просить вжити передбачених законодавством заходів щодо усунення втручання у її діяльність як судді та запобігання цьому. На думку ВРП, висловлену у Рішенні № 2944/0/15-20 від 27 жовтня 2020 року таку телефонну розмову, в ході якої повідомлено про можливе внесення відомостей до ЄРДР у зв’язку із постановленням неправосудних, на його думку, рішень, слід розцінювати як позапроцесуальне звернення особи, яка не є учасником процесу, що не підлягає розгляду судом. Такі звернення не узгоджуються із положеннями частини шостої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо обов’язку фізичних осіб поважати незалежність судді і не посягати на неї та є неприпустимими. Слід звернути увагу, що такі телефонні дзвінки можуть викликати у судді обґрунтоване занепокоєння щодо власної безпеки, що створює реальну загрозу суддівській незалежності. Оскільки вказані обставини пов’язані із професійною діяльністю судді, вони також можуть мати ознаки втручання у діяльність, пов’язану із здійсненням правосуддя. Таким обставинам має надаватися кримінально-правова кваліфікація правоохоронними органами у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Рішенням ВРП від 15 вересня 2020 року № 2624/0/15-20 внесено подання Голові Національної поліції України про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності поліцейських Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Полку патрульної поліції в місті Кривий Ріг управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, якими допущено бездіяльність під час подій, що мали місце в приміщенні Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Події, які стали підставою для ухвалення цього Рішення відбувались у приміщенні суду, група осіб самовільно відчинили кабінет голови суду висунули йому вимогу надати посвідчення судді з метою перевірки його повноважень щодо здійснення правосуддя, зневажливо та нецензурно висловлювалися на його адресу, на зауваження не реагували. Заступник керівника апарату суду, старший судовий розпорядник, судові розпорядники роз’яснювали цим особам необхідність дотримання правопорядку та правил поведінки громадян у приміщенні суду. Однак вони голосно кричали, зневажливо і нецензурно висловлювались, погрожували голові суду і працівникам апарату суду.
- 154. 154 З огляду напротиправні дії сторонніх осіб заступником керівника апарату суду та розпорядниками суду неодноразово здійснювався виклик працівників поліції за телефоном 102. Втім, після приїзду співробітників поліції сторонні особи продовжували порушувати громадський порядок у приміщенні суду, відкрито виявляючи неповагу до його працівників, та не реагували на зауваження. Водночас працівники Саксаганського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, які прибули на виклик, не чинили перешкод правопорушникам. Зважаючи на події, які відбувалися, та бездіяльність працівників Саксаганського відділення поліції, судовий розпорядник здійснила виклик підрозділу патрульної поліції з охорони громадського порядку Національної поліції України – тактико-оперативного реагування. Співробітники підрозділу тактико-оперативного реагування, прибувши за викликом до суду, не вчинили жодних дій задля припинення протиправних дій з боку присутніх сторонніх осіб. Суддя Макарівського районного суду Київської області повідомив про дзвінок детектива 2 відділу 1 підрозділу головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, з повідомленням, що йому необхідно з’явитись до Національного антикорупційного бюро України для надання письмових пояснень щодо факту ухвалення рішень у справі, зокрема і про забезпечення позову, для вирішення питання про відкриття кримінального провадження за статтею 375 Кримінального кодексу України за ухвалення неправосудного рішення. Суддя вважав звернення до нього втручанням у здійснення правосуддя та тиском, оскільки справа перебувала у його провадженні і її розгляд не було завершено і надання таких пояснень не передбачено чинним законодавством. Вища рада правосуддя вирішила вжити заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, звернутися до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за повідомленням судді Макарівського районного суду Київської області (рішення ВРП від 18 червня 2020 року № 1885/0/15-20). Перевіряючи повідомлення судді Херсонського міського суду Херсонської області, Вища рада правосуддя встановила, що у провадженні судді перебувала справа, позивачем у якій був працівник Служби безпеки України. У підготовчому судовому засіданні позивач заявив відвід головуючому судді, у задоволенні якого було відмовлено. Залишаючи судове засідання, позивач у присутності секретаря судового засідання та помічника судді попередив, що звернеться зі скаргами до Вищої ради правосуддя, та погрожував, що суддя зустрінеться з ним як «працівником Служби безпеки України» у зв’язку з відмовою в задоволенні його заяви про відвід.
- 155. 155 На думку судді,такі висловлювання є втручанням у діяльність судді щодо здійснення правосуддя з метою спонукання судді до прийняття бажаного для позивача рішення. У Рішення від 20 жовтня 2020 року №2866/0/15-20 Вища рада правосуддя щодо висловлення позивачем намірів звернутися до Вищої ради правосуддя зі скаргою на дії судді повторила свою позицію, що чинним законодавством не передбачено жодних обмежень стосовно права будь-якої особи на звернення до Вищої ради правосуддя зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, в тому числі і щодо звернення з такою скаргою учасника судового провадження до закінчення судового розгляду справи. Саме по собі звернення учасника судового провадження із дисциплінарною скаргою до Вищої ради правосуддя до закінчення судового розгляду справи не є ознакою впливу на суд чи втручанням у діяльність суду, крім випадку, коли це здійснюється як тиск на суддю з метою, зокрема, перешкодити виконанню професійних обов’язків або схилити до винесення неправосудного рішення тощо. Разом із тим висловлення позивачем погрози, що суддя зустрінеться з ним як «працівником Служби безпеки України» у зв’язку з відмовою у задоволенні заяви про відвід головуючого судді, не узгоджується з положеннями частини шостої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Конституції України щодо обов’язку поважати незалежність судді і не посягати на неї. Звернення у такій формі є неприпустимим. Зі змісту повідомлення вбачалося, що обставини, про які у ньому йдеться, пов’язані з розглядом суддею цивільної справи, а отже, така поведінка учасника справи, який є працівником правоохоронного органу, могла бути використана як засіб впливу на суддю з метою спонукати її до певної поведінки або прийняття «потрібного» позивачу судового рішення. Встановлені під час перевірки обставини стали підставою для висновку про можливе втручання у діяльність судді Херсонського міського суду Херсонської області під час розгляду справи, а тому повинні бути перевірені правоохоронними органами у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Позапроцесуальні звернення до суду представників правоохоронних органів є неприпустимими та визнавались Радою такими, що містять ознаки втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя та вживались відповідні заходи реагування. Бездіяльність представників правоохоронних органів становить безпосередню загрозу незалежності суддів та авторитету правосуддя, тому Радою вносяться відповідні подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності таких осіб. 3.3. Неприпустимість тиску на суд з боку прокурорів Комітет Міністрів Ради Європи у Рекомендації державам-членам щодо
- 156. 156 ролі прокуратури всистемі кримінального правосуддя від 6 жовтня 2000 року Reс (2000) 19 акцентував на тому, що, «не може бути питань у відношенні здійснення впливу прокурорами на суддів» (взаємовідносини між прокурорами і суддями), а також, що держави повинні вжити відповідних заходів, щоб правовий статус, компетенція і процесуальна роль прокурорів були встановлені законом таким чином, аби не могло бути законних сумнівів щодо незалежності і неупередженості суддів (пункт 17); прокурори повинні поважати незалежність і неупередженість суддів, а саме вони ніколи не повинні ні ставити під сумнів судові рішення, ні перешкоджати їхньому виконанню, зберігаючи використання їх права на процедуру апеляції або на будь-яку іншу пояснювальну процедуру (пункт 19). Під час судових розглядів прокурори повинні бути об’єктивними і справедливими. Зокрема, вони мають гарантувати, що суду надані відповідні факти і правові докази, необхідні для справедливого відправлення правосуддя (пункт 20).43 Суддям і прокурорам має надаватися незалежність стосовно здійснюваних ними повноважень, а також судді і прокурори повинні бути та виглядати незалежними один від одного. У сприйнятті учасників процесу та суспільства загалом не може бути навіть натяку на потурання між суддями та прокурорами або щодо змішування їхніх повноважень (п. 36 Висновку КРЄС № 12 (2009)44 . Діяльність і поведінка прокурора та судді не повинні залишати сумнівів стосовно їхньої об’єктивності та неупередженості. Вища рада правосуддя окремо звертає увагу, що, формулюючи рекомендації щодо взаємовідносин між суддями та прокурорами, КРЄС у в пункті 41 висновку № 12 щодо етики та деонтології суддів та прокурорів прямо зазначила, що останнім рекомендується утримуватися від публічних коментарів та заяв для ЗМІ, щоб не створювати враження прямого чи опосередкованого тиску на суд з метою ухвалення ним певного рішення та не перешкоджати справедливому відправленню правосуддя. Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. На ім’я голови Березівського районного суду Одеської області надійшов лист заступника керівника місцевої прокуратури з вимогою надання 43 https://supreme.court.gov.ua/userfiles/Rec_2000_19_2000_10_6.pdf. 44 https://court.gov.ua/userfiles/R_12_2009_2009_12_8.pdf.
- 157. 157 можливості ознайомитися зматеріалами справи та надати належним чином завірені копії всіх матеріалів конкретної цивільної справи. На вказане звернення судом було надано обґрунтовану відповідь. Голова суду повідомив про візит до його службового кабінету прокурора, яка протягом тривалого часу в грубій формі вимагала від голови суду виконати прохання, викладені у згаданому листі. На роз’яснення судді щодо необхідності дотримання норм законодавства та недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність суду, прокурор не реагувала, погрожувала зверненням до обласної прокуратури. Про ці обставини голова суду повідомив ВРП. Відповідно до чинного законодавства прокурор має право отримувати інформацію, витребовувати та отримувати матеріали та їх копії, у разі обґрунтування у суді наявності підстав для представництва інтересів держави у встановленому порядку та з дотриманням професійної етики. Щодо поведінки прокурора, яка, перебуваючи у службовому кабінеті голови суду вимагала виконати прохання та висловлювала певні погрози, такі дії не узгоджуються з положеннями частини шостої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Конституції України щодо обов’язку поважати незалежність судді і не посягати на неї. Форма такого звернення є неприпустимою. За викладеними у повідомленні голови суду відомостями Прокуратурою Одеської області призначене службове розслідування. Як слідує з матеріалів висновку про результати службового розслідування не підтверджено відомостей про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя з боку прокурора та порушень нею професійної етики. Разом із тим, за інформацією Одеської обласної прокуратури, за повідомленням голови Березівського районного суду Одеської області розпочато кримінальне провадження Вища рада правосуддя вирішила вжити заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, звернутися до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину у цьому кримінальному провадженні (рішення ВРП від 29 грудня 2020 року № 3686/0/15-20). Прокурори повинні поважати незалежність і неупередженість суддів, тиск на суд з боку прокуратури є неприпустимим, тому кожен випадок незаконних вимог чи неналежної поведінки прокурора має бути перевірений в установленому порядку. 3.4. Важливість дотримання адвокатами принципу законності та професійної етики у відносинах із судом
- 158. 158 За трьома повідомленнямисуддів про втручання в їхню діяльність адвокатів у 2020 році Вищою радою правосуддя ухвалені рішення про вжиття заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Судді та адвокати відіграють різні ролі в судовому процесі, проте внесок представників обох професій є необхідним для прийняття справедливого та дієвого рішення в усіх судових процесах відповідно до закону (Висновок Консультативної ради європейський суддів № 16 (2013) «Про взаємовідносини між суддями та адвокатами»). КРЄС зауважила, що існують окремі переліки етичних принципів для суддів і адвокатів. Однак деякі з них є спільними і для суддів, і для адвокатів. Наприклад, дотримання закону, професійна таємниця, честь і гідність, повага до сторін, професіоналізм, справедливість та взаємоповага. Етичні принципи суддів і адвокатів повинні також стосуватися відносин між представниками цих двох професій (пункти 19, 20 Висновку № 16 (2013)). У пунктах 4.1, 4.2, 4.3 та 4.4 Кодексу поведінки для європейських адвокатів Ради асоціацій адвокатів та правничих спілок Європи зазначено такі принципи: адвокат, який виступає в суді чи бере участь у справі, має дотримуватися правил поведінки, прийнятих у цьому суді чи трибуналі; адвокат завжди має приділяти належну увагу справедливому розгляду справі в суді; адвокат, підтримуючи належну повагу та ввічливість до суду, повинен захищати інтереси клієнта гідно та безстрашно, незалежно від своїх власних інтересів чи будь-яких наслідків для нього чи для іншої особи; адвокат не повинен ніколи свідомо надавати суду неправдиву або таку, що вводить в оману, інформацію (пункт 20 Висновку КРЄС № 16 (2013)). За змістом статей 1–4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом є особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність щодо захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Правовою основою діяльності адвоката є Конституція України, цей Закон та інші законодавчі акти України. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 21, пунктами 2, 3 частини другої статті 34 вказаного Закону під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики. Порушення присяги адвоката України та правил адвокатської етики є дисциплінарним проступком адвоката. Статтею 7 Правил адвокатської етики передбачено, що адвокат не має права у своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам. У статті 12 вказаних Правил визначено, що всією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві. Цього принципу адвокат зобов’язаний
- 159. 159 дотримуватись у всіхсферах діяльності: професійній, громадській, публіцистичній та інших. Представляючи інтереси клієнта або виконуючи функцію захисника в суді, адвокат зобов’язаний дотримуватися вимог чинного процесуального законодавства, законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність, про судоустрій і статус суддів, іншого законодавства, що регламентує поведінку учасників судового процесу, а також вимог статті 42 Правил (дотримання адвокатом принципу законності у відносинах із судом та іншими учасниками судового провадження). Як Вищій раді правосуддя стало відомо з повідомлення суддів Київського апеляційного суду, у судовому засіданні адвокат підозрюваного заявив, що у разі відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату він, як і інші присутні в засіданні особи, не покине зал судового засідання. Присутні в судовому засіданні вільні слухачі підтримали вказану позицію адвоката. Присутні у залі судового засідання особи протягом п’яти годин поспіль не звільняли зал судового засідання. З огляду на зазначене та з метою звільнення залу судового засідання і підтримання громадського порядку суд був вимушений залучити працівників правоохоронних органів. Згідно з повідомленням суддів події, що відбулися у залі судового засідання, перешкодили розгляду інших апеляційних проваджень, призначених до розгляду. Крім цього, внаслідок зазначених подій було пошкоджено майно суду, зокрема встановлені в залі судового засідання меблі та технічні пристрої. На думку авторів повідомлення, оскільки адвокат вдався до надання вказівок головуючому судді щодо організації апеляційного розгляду, допускав висловлювання, якими фактично підбурював присутніх у залі суду вільних слухачів до неправомірної поведінки, такі дії свідчать про застосування адвокатом усіх можливих засобів та методів задля впливу на суд під час апеляційного провадження. У наступному судовому засіданні, як зазначено у повідомленні суддів, після проголошення судового рішення адвокат поводився нестримано та некоректно, допускав нетактовні висловлювання як на адресу суддів, які ухвалили судове рішення, так і на адресу прокурорів, які брали участь у провадженні. Різкі висловлювання та образи на адресу суддів і прокурорів пролунали також від вільних слухачів, присутніх у залі судового засідання. Відеозапис цих подій того самого дня було поширено у засобах масової інформації, у тому числі на інтернет-ресурсах, а також у соціальних мережах, доступ до яких має необмежене коло осіб. На переконання суддів, прояв присутніми в судовому засіданні особами, у тому числі адвокатом, неповаги до суду, зокрема висловлювання погроз, звинувачень та критики у присутності представників засобів масової інформації, є тиском на суд з метою його дискредитації. Як встановлено перевіркою, за вказаними подіями до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за ознаками вчинення кримінального
- 160. 160 правопорушення, передбаченого частиноюпершою статті 376 Кримінального кодексу України. Рішенням від 23 квітня 2020 року № 1049/0/15-20 Рада звернулась до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину у цьому кримінальному провадженні. Хоча адвокати також мають право на свободу вираження поглядів, особлива природа юридичної професії накладає відповідні обмеження на їхню публічну поведінку, яка має бути стриманою, чесною та гідною. Відповідно до положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Водночас Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що особливий статус адвокатів надає їм центральне місце у здійсненні правосуддя як посередникам між громадськістю та судами. Зазначене становище пояснює норми поведінки, дотримання яких загалом вимагається від членів колегій адвокатів. Окрім того, Суд вже зауважував, що суди є гарантами правосуддя, їх роль у правовій державі є фундаментальною та ґрунтується на принципі верховенства права, а тому вони повинні користуватися довірою з боку громадськості (рішення у справах «Де Хаес і Гісейлс проти Бельгії» § 37, «Намазов проти Азербайджану», § 46). Враховуючи ключову роль адвокатів у цій сфері, можна очікувати, що вони сприятимуть належному здійсненню судами правосуддя і таким чином підтримуватимуть довіру громадськості до них. Дійсно, стаття 10 Конвенції захищає не лише зміст ідей та інформації, яка висловлюється, але й спосіб їх вираження (рішення «Де Хаес і Гісейлс проти Бельгії» § 48). Можна сказати, що свобода вираження думки має значення також і для адвокатів, які, безумовно, мають право висловлюватися публічно про функціонування судової влади, але критика не повинна переступати певні межі. Із цього боку, слід враховувати рівновагу, що повинна бути встановлена між різними інтересами, які включають право суспільства на отримання інформації з питань, що зачіпають функціонування судової влади, вимоги належного здійснення правосуддя і гідність професії адвоката (рішення у справі «Шопфер проти Швейцарії», § 29–33). Суди мають бути захищені від руйнівних нападів, які є необґрунтованими, особливо враховуючи, що судді зобов’язані дотримуватися суддівського розсуду, що стримує їх у критичних судженнях. Як зазначено у Висновку Консультативної ради європейських суддів від 15 листопада 2013 року № (2013)16 «Про відносини між суддями і адвокатами», прийнятому на 14-му пленарному засіданні КРЄС (м. Страсбург, 13–15 листопада 2013 року), свобода висловлювань адвокатів
- 161. 161 має свої межізадля підтримки авторитету та неупередженості судової влади. Повага до колег, повага до верховенства закону та справедливого відправлення правосуддя – принципи (h) та (і) Хартії про Основоположні Принципи діяльності європейських адвокатів ССВЕ – вимога утримання від образливої критики колег, конкретних суддів та судових процедур та рішень. Хоча адвокат і повинен мати можливість звертати увагу громадськості на недоліки правосуддя, Європейський суд вказав, що адвокати не тотожні журналістам у цих питаннях, оскільки адвокати залучені у процес правосуддя та є його «внутрішніми» свідками, на відміну від журналістів, які бачать процес з боку. Суд визнав, що судження адвоката носили оціночний характер, але все одно повинні були мати доказову основу ( рішення у справі «Моріс проти Франції» (Morice v. France, № 29369/10)). Під час перевірки повідомлення судді Дарницького районного суду міста Києва про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя Вища рада правосуддя встановила, що, перебуваючи у приміщенні Дарницького районного суду міста Києва, адвокати підозрюваного висловлювали обурення прийнятим слідчим суддею рішенням про привід підозрюваного. Суддя вказує, що адвокати поводилися зухвало та грубо, на зауваження працівників Служби судової охорони та апарату суду не реагували, у грубій, образливій, принизливій формі зверталися до неї, здійняли галас у приміщенні суду. При цьому адвокат, помітивши, що помічник судді фіксує їхню неналежну поведінку на свій мобільний телефон, намагався зачинити її в кабінеті. Суддя самостійно намагалася припинити галас, однак адвокати продовжували її ображати, обзивали потворою, погрожували звільнити її з посади, висловлювалися у грубій, принизливій формі щодо її зовнішності, кваліфікації. При цьому один з адвокатів зауважив, що використає свої особисті знайомства з метою вжиття усіх заходів для її негайного звільнення з посади, а інший адвокат на її адресу висловився: «Тобі гаплик». Під час проведення перевірки також встановлено, що в мережі Інтернет оприлюднено відеозапис вказаних подій. Вища рада правосуддя звернулась до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва задля вжиття заходів щодо недопущення адвокатами дій, що можуть бути розцінені як втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя (рішення від 15 вересня 2020 року № 2623/0/15-20). Згідно із частиною першою статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський запит ‒ письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.
- 162. 162 За змістом пункту1 частини першої статті 21, пунктів 2, 3 частини другої статті 34 цього Закону під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики. Порушення присяги адвоката України та правил адвокатської етики є дисциплінарним проступком адвоката. Статтею 25 Правил адвокатської етики адвокату категорично забороняється використовувати при виконанні доручення клієнта незаконні та неетичні засоби, в тому числі, вдаватися до протизаконних методів тиску на протилежну сторону чи свідків (погрози, шантаж тощо), використовувати свої особисті зв’язки (чи в окремих випадках особливий статус) для впливу прямо або опосередковано на суд або інший орган, перед яким він здійснює представництво або захист інтересів клієнтів. Судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повідомили Вищу раду правосуддя про надходження адвокатських запитів представника однієї із сторін у справі, що перебуває у їх провадженні. Ознайомившись зі змістом адвокатських запитів, судді дійшли висновку, що порушені у них питання не стосувались інформації, яка є необхідною адвокату для надання правової допомоги клієнту, є проявом неповаги до них та можуть свідчити про намагання адвоката таким чином вплинути на їхню діяльність щодо здійснення правосуддя. Зі змісту поданих адвокатом запитів вбачається, що запитання, які він ставив суддям, зводились по суті до необґрунтованих підозр про втручання у їхню діяльність під час розгляду справи стосовно інших осіб, зокрема щодо надходження до суду звернень посадових осіб Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України тощо, надання правової оцінки, інформаційних листів, узагальнень на підтвердження правової позиції, звернення до суддів осіб з метою уточнення інформації щодо стадії розгляду справи, обговорення суперечливих моментів у справі. В адвокатський запитах зазначено, що вони подаються з метою надання клієнту правової допомоги та недопущення втручання інших осіб у розгляд справи. Проте надсилання подібних запитів не характеризується як метод захисту інтересів клієнта у справі та містить ознаки неповаги до суддів, намагання адвоката вплинути на їхню діяльність у не передбачений процесуальним законом спосіб. Якщо адвокат має сумнів щодо відсутності у суддів під час розгляду справи заінтересованості, упередженості, він не обмежений у праві заявити їм відвід, який підлягає розгляду у межах встановленої законодавством процедури. Вища рада правосуддя встановила, що зміст адвокатських запитів, процедура їх подання свідчать, що адвокат діяв всупереч Правилам адвокатської етики, що негативно вплинуло на авторитет правосуддя.
- 163. 163 Згідно з рішеннямвід 20 серпня 2020 року № 2443/0/15-20 Вища рада правосуддя звернулась до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва щодо притягнення до встановленої законом відповідальності адвоката за вчинення ним дій, що свідчать про втручання в діяльність суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. За трьома повідомленнями суддів про втручання у їхню діяльність адвокатів у 2020 році Вищою радою правосуддя ухвалені рішення про вжиття заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Вища рада правосуддя наголошує на важливості дотримання адвокатами принципу законності та професійної етики у відносинах із судом. Хоча судді та адвокати відіграють різні ролі в судовому процесі, етичні принципи їхньої діяльності є спільними. Внесок і суддів, і адвокатів є необхідним для прийняття справедливого та дієвого рішення в усіх судових процесах відповідно до закону. 3.5. Втручання у діяльність суддів з боку фізичних осіб. Безпека суддів як одна з основних гарантій незалежності Традиційно найбільша кількість повідомлень суддів про втручання у їхню діяльність стосувалась втручання з боку громадян та їх об’єднань. Здебільшого судді повідомляють про проведення акцій протесту біля приміщень судів або в залі судового засідання з вимогами певним чином розглянути справу, блокування роботи суду, зриви судових засідань, розміщення неправдивих та провокаційних публікацій у засобах масової інформації, висловлювання їм погроз, образ тощо. За результатами перевірки таких повідомлень суддів Вища рада правосуддя у більшості випадків не встановлює обставин, які свідчили б про втручання громадян та їх об’єднань у діяльність суддів щодо здійснення правосуддя з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов’язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо. Вища рада правосуддя дотримується правової позиції, згідно з якою реалізація особами передбачених законом прав, за відсутності ознак зловживання ними, не може бути розцінена як втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя. Зокрема, в більшості випадків не визнавались втручанням у діяльність судді реалізація особами права на звернення, в тому числі і до правоохоронних органів, права на свободу вираження поглядів (зокрема і критику судді), свободу мирних зібрань, права на звернення з дисциплінарною скаргою на дії судді, здійснення передбачених законодавством процесуальних прав.
- 164. 164 Випадки, що визнавалисьВищою радо правосуддя втручанням у діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, стосувались протиправної поведінки фізичних осіб. Більшість рішень ВРП про вжиття заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя у 2020 році стосувалась безпеки суддів, погроз фізичною розправою, нападів на суддів, порушень порядку в судовому засіданні, блокування судів тощо. Слід також звернути увагу, що під час розгляду повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя все частіше трапляються випадки, які безпосередньо не пов’язані із втручанням в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя у конкретних справах, проте свідчать про підрив авторитету правосуддя та потребують вжиття Вищою радою правосуддя належних заходів реагування, про які детальніше було зазначено у розділі 3.7. Щодо безпеки суддів як однієї з основних гарантій незалежності варто зауважити, що на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України Демченком С.О. внесено проєкт Закону України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо заборони проведення мітингів біля будівель судів», реєстраційний номер № 3291 від 30 березня 2020 року. Згідно з пояснювальною запискою законопроєкт № 3291 підготовлено з метою викладення положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка б забезпечувала однакове розуміння положень цього Закону та Конституції України, закріплювала єдині підходи до його правозастосування з положеннями частини другої статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Законопроєктом № 3291 пропонується викласти в новій редакції частину третю статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема передбачити, що на відстані ближче 50 метрів до приміщень, будівель судів забороняється проведення мітингів, демонстрацій, пікетів, акцій протестів, інших подібних чи аналогічних акцій, встановлення та функціонування наметів, сцен, інших подібних споруд, розміщення та демонстрація плакатів, банерів, прапорів, політичних символів, гучномовців, звуковідтворюючої, світлової чи аналогічної, у тому числі допоміжної, апаратури чи приладдя для проведення таких акцій. Крім того, згідно із законопроєктом № 3291 Служба судової охорони припиняє проведення зазначених акцій чи дій без прийняття будь-яких додаткових рішень чи додаткових вказівок із залученням, за необхідності, представників Національної поліції України або Національної гвардії України. Вища рада правосуддя надала консультативний висновок до вказаного законопроєкту, який було затверджено рішенням від 27 жовтня 2020 року № 2960/0/15-20, підтримавши законопроєкт за умови врахування висловлених пропозицій і зауважень, зокрема вказавши, що Вища рада правосуддя підтримує ідею необхідності закріплення єдиних підходів щодо реалізації права на мирні зібрання та їх обмежень, оскільки ця необхідність спрямована, з
- 165. 165 одного боку, нанедопущення обмеження цього права, а з іншого – на протидію зловживанням цим правом, оскільки найважливішим обов’язком держави є створення необхідних механізмів та процедур, що дають змогу забезпечити реальне здійснення свободи зібрань. Крім того, оскільки правові основи забезпечення незалежності суддів мають бути комплексними, унормування зазначених процесів дасть змогу дотриматись принципу незалежності суддів, що унеможливить незаконний вплив і втручання в їхню діяльність та тиск на суддів. Однак зазначено про необхідність дотримання балансу між правом на свободу мирних зібрань та допустимістю втручання в таку свободу і її обмеження, адже ігнорування таких деталей, як підстави заборони мирних зібрань, попередження влади про мирне зібрання, час, за який має бути здійснено таке попередження, може призвести до неоднозначного застосування норм законодавства. На думку Вищої ради правосуддя, на законодавчому рівні має бути детально передбачений механізм, що регулює проведення мирних зібрань, мітингів, демонстрацій, пікетів, інших подібних чи аналогічних акцій біля будівель судів, завчасного повідомлення про проведення таких заходів з обов’язковим визначенням органу, який має бути повідомлений про їх проведення, отримання дозволу на проведення відповідних акцій тощо. Порядок проведення мирних зібрань має бути врегульований у спеціальному законі, який забезпечить додержання гарантованих Конституцією України та Конвенцією прав, а також враховуватиме норми, визначені іншими законодавчими актами. Наразі вказаний законопроєкт перебуває на опрацюванні в Комітеті з питань правової політики. 3.5.1. Напади на суддів, погрози фізичною розправою Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом. У Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», схваленій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 року, зазначено, що для гарантії безпеки суддів мають бути вжиті всі належні заходи, зокрема у приміщенні суду має бути присутня охорона, або правоохоронні органи мають охороняти суддів, яким можуть серйозно погрожувати або вже погрожують. У пункті 38 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17 листопада 2010 року вказано, що необхідно вжити всіх необхідних заходів для гарантування безпеки суддів. До цих заходів належить захист судів і суддів, які можуть стати чи вже стали жертвами погроз або актів насильства. У пункті 19 Монреальської універсальної декларації щодо незалежності правосуддя (Перша світова конференція щодо незалежності правосуддя,
- 166. 166 Монреаль, 1983 рік)зазначено, що виконавчі органи повинні гарантувати охорону і фізичний захист суддів та членів їхніх сімей. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Держава забезпечує особисту безпеку судді та членів його сім’ї (стаття 126 Конституції України). Згідно з пунктом 10 частини п’ятої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту. Статтею 140 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судді, члени їхніх сімей та їхнє майно перебувають під особливим захистом держави. Служба судової охорони, органи правопорядку зобов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім’ї, збереження їхнього майна, якщо від судді надійде відповідна заява. Вчинені у зв’язку зі службовою діяльністю судді посягання на його життя і здоров’я, знищення чи пошкодження його майна, погроза вбивством, насильством чи пошкодженням майна судді, образа чи наклеп на нього, а також посягання на життя і здоров’я членів його сім’ї (батьків, дружини, чоловіка, дітей), погроза їм вбивством, пошкодженням майна мають наслідком відповідальність, установлену законом. Суддя має право на забезпечення засобами захисту, які йому надаються Службою судової охорони, утвореною відповідно до цього Закону. Служба судової охорони здійснює підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу (стаття 160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Так, за результатами перевірки повідомлення голови Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області про напад на суддю цього суду Вища рада правосуддя рішенням від 20 серпня 2020 року № 2442/0/15-20 звернулась до Служби судової охорони щодо невідкладного вжиття передбачених законом заходів із забезпечення особистої безпеки суддів та охорони приміщення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, до Офісу Генерального прокурора та Національної поліції України щодо надання інформації про розкриття та розслідування кримінального правопорушення за фактами, викладеними у повідомленні. Голова суду повідомив про розбійний напад чотирьох невідомих осіб на суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з вимаганням грошей та коштовностей, в результаті якого суддя отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому ребер, закритої черепно-мозкової травми та перебувала в лікарні.
- 167. 167 З огляду нате, що голова суду також повідомив про неефективність досудового розслідування злочинів, вчинених щодо суддів Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області ВРП вирішила звернутися до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочинів, вчинених щодо суддів Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області за період 2015–2020 років. Про напад на суддю Рівненського міського суду Рівненської області повідомив Вищу раду правосуддя голова цього суду. Дві невідомі особи у масках-балаклавах, розпилили в обличчя судді з аерозольного балона речовину сльозоточивої та подразливої дії, нанесли йому тілесні ушкодження, внаслідок чого суддя потрапив до лікарні. Враховуючи, що безпека суддів визначена як одна з основних гарантій незалежності суддів, з огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення стосовно судді, які мають бути ретельно перевірені правоохоронними органами у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, Вища рада правосуддя дійшла висновку про наявність підстав для вжиття заходів, визначених статтею 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (рішення ВРП від 8 жовтня 2020 року № 2804/0/15-20). Суддя Богородчанського районного суду Івано-Франківської області та голова цього суду повідомили про виявлення суддею за місцем свого проживання вибухового пристрою, прикріпленого до гаражних воріт. Як вказав суддя, під час огляду місця події працівники поліції вилучили вибуховий пристрій, схожий на гранату типу Ф-1. За цим фактом Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 263, статтею 379 Кримінального кодексу України. Вища рада правосуддя вирішила звернутися до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочинів у кримінальному провадженні за цими подіями та звернутися до Служби судової охорони щодо невідкладного вжиття передбачених законом заходів із забезпечення особистої безпеки суддів та охорони приміщення суду (рішення ВРП від 18 серпня 2020 року № 2405/0/15-20). Суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області повідомив, що 10 листопада 2020 року близько 03:00 невідома особа вкинула сокиру у вікно будинку за адресою місця проживання судді. Як повідомляє суддя, за його заявою було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань із правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 378 Кримінального кодексу України.
- 168. 168 Вища рада правосуддяухвалила рішення ВРП від 3 грудня 2020 року № 3387/9/15-20 про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, оскільки, встановлені під час перевірки повідомлення судді обставини стали підставою для висновку, що дії невідомої особи стосовно пошкодження майна судді, які попередньо кваліфіковані правоохоронним органом за частиною другою статті 15, частиною першою статті 378 КК України (замах на умисне знищення або пошкодження майна судді), можуть викликати обґрунтоване занепокоєння, у тому числі, щодо власної безпеки судді та безпеки його близьких родичів, що створює реальну загрозу суддівській незалежності. Вища рада правосуддя вирішила звернутися до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 378 Кримінального кодексу України, за обставинами, повідомленими суддею Стрийського міськрайонного суду Львівської області, та звернутися до Служби судової охорони щодо невідкладного вжиття передбачених законом заходів із забезпечення особистої безпеки суддів та охорони приміщення Стрийського міськрайонного суду Львівської області (рішення ВРП від 17 грудня 2020 року № 3522/9/15-20). Суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області повідомив про підпал гаража, який на праві власності належить його дружині та яким також користується суддя. Суддя повідомив, що в гаражі на момент підпалу знаходився автомобіль, який перебуває у користуванні судді та належить його дружині. Внаслідок підпалу обгоріли частина приміщення гаража та частина автомобіля. Суддя сприйняв дії невідомих осіб як такі, що вчинені з метою залякування та спонукання судді до прийняття незаконного рішення у справах, які перебувають у його провадженні, як тиск та втручання у його діяльність щодо здійснення правосуддя. Відповідно до положень Кримінального кодексу України умисне заподіяння судді, присяжному або їхнім близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя, є тяжким злочином. Заподіяння судді (присяжному або їхнім близьким родичам) тяжкого тілесного ушкодження за аналогічних обставин визнається особливо тяжким злочином (частини друга, третя статті 377, стаття 12 КК України). Згідно зі статтею 378 КК України умисне знищення або пошкодження майна, що належить судді, присяжному або їхнім близьким родичам, у зв’язку із здійсненням ними правосуддя є злочином середньої тяжкості, а за обставин, що обтяжують покарання, – особливо тяжким злочином. Із наведених повідомлень, які надійшли до Вищої ради правосуддя часто не вбачається взаємозв’язку між подіями, які відбулися, та розглядом суддями
- 169. 169 конкретних справ, водночасповідомлені обставини викликають обґрунтовані підстави для занепокоєння щодо безпеки суддів, а отже, створюють реальну загрозу суддівській незалежності, тому мають бути ретельно перевірені правоохоронними органами у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Обов’язок держави – захистити суддів від посягання на їхню фізичну чи моральну недоторканність, особисту свободу і безпеку шляхом законодавчого регулювання та вжиття відповідних заходів. Непоодинокими є випадки, коли судді повідомляють Вищу раду правосуддя про погрози фізичною розправою. Іноді адресовані суддям погрози дають обґрунтовані підстави для занепокоєння щодо їх безпеки, безпеки їхніх близьких, а отже, створюють реальну загрозу суддівській незалежності. Так, Вища рада правосуддя 9 квітня 2020 року ухвалила рішення про вжиття заходів забезпечення незалежності судді та авторитету правосуддя за повідомленням судді Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області (№ 931/0/15-20), вважаючи що дії учасника судової справи про висловлення погроз на адресу судді та працівників суду, особливо щодо застосування бойової гранати у приміщенні суду, можуть викликати у судді обґрунтоване занепокоєння щодо власної безпеки та безпеки працівників і відвідувачів суду, що створює реальну загрозу суддівській незалежності. Згідно зі статтею 377 КК України погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів у зв’язку з їхньою діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, формує склад окремого злочину, який передбачає кримінальну відповідальність у вигляді виправних робіт, арешту, обмеження або позбавлення волі. Судді Верховного Суду повідомили про отримання погроз вбивством з мотивів помсти за події, які перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з конкретним рішенням суду. У соціальній мережі Facebook у групі «Судді України» була поширена інформація, яка містить образливі висловлювання, ненормативну лексику та нецензурну лайку на адресу судової системи загалом та суддів Верховного Суду зокрема з мотивів помсти за події, які, на думку зазначеного користувача, перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з рішенням у конкретній справі. У коментарях до вказаної інформації інший користувач повідомив, що володіє вогнепальною зброєю та відкрито погрожував суддям Верховного Суду вбивством за винесені рішення, цим самим посягаючи на життя суддів. При цьому вказав спосіб вчинення злочину та реальні дії, спрямовані на його вчинення. Вища рада правосуддя вважає, що дії, пов’язані з висловленням погроз на адресу суддів Верховного Суду, можуть викликати у них обґрунтоване занепокоєння щодо власної безпеки та безпеки членів їхніх сімей, що є
- 170. 170 психологічним тиском. Такідії мають ознаки втручання у діяльність суддів Верховного Суду та повинні бути перевірені правоохоронними органами у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Тому згідно з рішенням від 20 лютого 2020 року № 533/0/15-20 звернулась до Офісу Генерального прокурора Важливе значення для встановлення наявності ознак втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя та ознак тиску на суддю у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя має зв’язок відповідних дій (погроз) із прийняттям суддею судового рішення або із розглядом конкретної справи. Перевіркою повідомлення судді Іллічівського міського суду Одеської області було встановлено надходження листа з погрозами від особи та про перебування у провадженні судді кількох справ за участю цієї особи. Під час перевірки також встановлено, що 9 квітня 2020 року Вищою радою правосуддя прийнято рішення № 930/0/15-20 про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленнями цього судді про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя з боку цієї самої особи. Проаналізувавши зміст повідомлення судді та матеріали перевірки, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що листи, які містять різкі висловлювання з погрозами, можуть викликати у судді обґрунтоване занепокоєння щодо власної безпеки, а отже, створюють реальну загрозу суддівській незалежності. З огляду на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактами, повідомленими суддею Іллічівського міського суду Одеської області триває, Вища рада правосуддя на підставі пункту 6 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» звернулась до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування цього злочин (рішення ВРП від 24 вересня 2020 року № 2714/0/15-20). У повідомленнях про втручання судді зазначають про порушення порядку учасниками справ або вільними слухачами в судових засіданнях, відвідувачами – у приміщеннях суду. У кількох випадках такі дії мали наслідком не лише зриви судових засідань, перешкоджання виконанню суддями професійних обов’язків, а й становили небезпеку для суддів, учасників судових справ, відвідувачів та працівників суду. Судді Приморського районного суду міста Одеси повідомили про події в залі судового засідання: перед початком судового засідання обвинувачений дістав із поліетиленового пакета предмет, схожий на гранату, висмикнув чеку та погрожував підірвати суд, вимагав присутності прокурора Одеської області, звільнення з-під варти.
- 171. 171 Судді у повідомленнізазначили, що опинилися в заручниках в обвинуваченого. Відвідувачів та співробітників суду було терміново евакуйовано. Вказали, що о 12:40 ГУ НП в Одеській області було введено план «Заручник». За результатами особистих перемовин начальника ГУ НП в Одеській області та прокурора Одеської області з обвинуваченим він погодився віддати працівникам правоохоронних органів предмет, схожий на гранату. Під час цих подій ніхто не постраждав. Після вказаних подій будівля суду перебуває під посиленою охороною Служби судової охорони. Вища рада правосуддя вирішила (рішення від 3 березня 2020 року № 647/0/15-20): звернутися до Служби судової охорони щодо вжиття заходів посилення охорони судів та суддів під час розгляду кримінальних справ і проваджень; звернутися до Національної гвардії України та Міністерства внутрішніх справ України стосовно подій, які мали місце в приміщенні суду під час розгляду кримінального провадження, зокрема щодо дотримання вимог Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів, та притягнення до відповідальності винних осіб; звернутися до Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України та Національної поліції України щодо надання інформації про розкриття та розслідування кримінальних правопорушень за фактами, викладеними у повідомленні суддів Приморського районного суду міста Одеси. Крім того, ВРП звернулась до Державної судової адміністрації України щодо проведення перевірки організації діяльності судів та стану їх забезпечення технічними засобами для виявлення речей, які заборонено проносити до приміщень суду (системами відеонагляду, стаціонарними металодетекторами, ручними металошукачами, турнікетами, камерами схову тощо), з метою недопущення в подальшому подібних випадків. Беручи до уваги обставини, про які зазначає в повідомленні суддя Михайлівського районного суду Запорізької області, а також те, що за цим фактом здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за частиною першою статті 377 КК України, Вища рада правосуддя звернулась до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування цього злочину (рішення від 25 лютого 2020 року № 591/0/15-20). Перевіркою було встановлено, що під час судового розгляду обвинувачений ігнорував розпорядження судді, не дотримувався порядку судового розгляду, вигукуючи репліки без надання йому слова головуючим суддею, висловлювався нецензурною лайкою. Після попередження про можливість видалення із залу судового засідання за неповагу до суду він намагався розбити загороджувальне скло та за допомогою сірників підпалив аркуш паперу і кинув його на дерев’яну лаву. У результаті оперативних дій працівників конвою полум’я було погашено. Під час виходу суду до нарадчої кімнати для вирішення заяви обвинуваченого про відмову від захисника обвинувачений висловив погрозу спалити всіх присутніх живцем. Судовий розпорядник викликав на місце події працівників поліції.
- 172. 172 Перевіркою повідомлення головиНовокаховського міського суду Херсонської області встановлено, що перед початком судового засідання працівникам апарату суду надійшла інформація про наявність у особи, яка перебувала у приміщенні суду, зброї, яку вона демонструвала перед будівлею суду. Вказана інформація була невідкладно повідомлена головуючому у справі, а також черговому працівнику поліції, який перебував на посту охорони та викликав групу реагування відділу поліції. Під час поверхового огляду у вестибюлі суду учасниці процесу працівники поліції виявили заборонений предмет в упаковці, згідно з маркуванням – револьвер. Громадянка пояснила працівникам поліції, що мала намір представити вказаний предмет як речовий доказ під час судового засідання. Наміри особи, яка має статус обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, потрапити у судове засідання зі зброєю суддя розцінив як втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, спробу здійснення тиску на суд під час розгляду кримінального провадження та створення потенційної загрози життю та здоров’ю складу суду та інших учасників процесу. За результатами розгляду повідомлення голови суду Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 2293/0/15 від 28 липня 2020 року про вжиття заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Відповідно до рішення ВРП від 2 жовтня 2020 року № 2802/0/15-20 Вища рада правосуддя вирішила звернутися до Служби судової охорони щодо невідкладного вжиття передбачених законом заходів із забезпечення особистої безпеки суддів та охорони приміщення Вищого антикорупційного суду та до Офісу Генерального прокурора і Національної поліції України щодо надання інформації про розкриття та розслідування кримінального правопорушення за фактами, викладеними у повідомленні Голови Вищого антикорупційного суду. У повідомленні зазначено, що 1 жовтня 2020 року о 03:35 вибухнув невідомий предмет у внутрішньому дворі Вищого антикорупційного суду. Внаслідок вибуху пошкоджено фасад будівлі суду. Голова суду вказала, що Вищий антикорупційний суд розцінює цю подію як факт втручання у діяльність суду щодо здійснення правосуддя у спосіб, небезпечний для життя і здоров’я, спрямований на перешкоджання виконанню суддями службових обов’язків. Вчинені у зв’язку зі службовою діяльністю судді посягання на його життя і здоров’я, знищення чи пошкодження його майна, погроза вбивством, насильством чи пошкодженням майна судді, образа чи наклеп на нього, а також посягання на життя і здоров’я членів його сім’ї (батьків, дружини, чоловіка, дітей), погроза їм вбивством, пошкодженням майна мають наслідком відповідальність, установлену законом. Суддя має право на забезпечення засобами захисту, які йому надаються Службою судової охорони. Протягом 2020 року судді повідомляли про розбійні напади, підпали, виявлення вибухового пристрою та інші випадки, що становлять реальну
- 173. 173 загрозу та потребуютьневідкладного реагування правоохоронних органів, а також забезпечення Службою судової охорони особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу. Іноді адресовані суддям погрози фізичною розправою дають обґрунтовані підстави для занепокоєння щодо їх безпеки, безпеки їхніх близьких, а отже, створюють реальну загрозу суддівській незалежності Порушення порядку в судових засіданнях учасниками справ або вільними слухачами, порушення порядку у приміщеннях суду відвідувачами у деяких випадках становили небезпеку для суддів, учасників судових справ, відвідувачів та працівників суду. 3.5.2. Блокування роботи суду У 2020 році Вищою радою правосуддя за результатами перевірки повідомлених суддями обставин щодо блокування роботи судів були ухвалені рішення про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. ВРП звернулась до відповідних органів, оскільки кваліфікація протиправних дій як таких, що містять ознаки кримінального правопорушення, здійснюється правоохоронними органами. Оцінюючи обставини за повідомленням голови Шевченківського районного суду міста Києва, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що вони можуть свідчити про порушення гарантій незалежності суддів, а встановлені факти блокування суду можуть сформувати у суспільстві уявлення про безкарність протиправного впливу на судову систему та негативно позначитися на її незалежності в цілому, а тому повинні бути перевірені правоохоронними органами у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Так, Голова Шевченківського районного суду міста Києва повідомив, що у дні розгляду клопотання слідчого Головного слідчого управління Служби безпеки України про застосування стосовно особи запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту на території та у приміщенні суду окремі представники громадськості, активісти, які виявили бажання бути присутніми під час розгляду клопотання безпосередньо в залі судового засідання, нехтуючи правилами громадського порядку та поваги до суду, заважали роботі працівників суду, вчиняли неприпустимі дії, спрямовані на загрозу життю та здоров’ю відвідувачів та працівників суду. Такі дії громадські активісти вчиняли, незважаючи на присутність співробітників Служби судової охорони, які забезпечували порядок та безпеку громадян у суді. Попри неодноразові заклики та прохання до присутніх не вчиняти провокативні дії, спрямовані на небезпеку, громадяни застосували шумо-димові пристрої, загрожуючи порядку та безпосередньо життю і здоров’ю відвідувачів суду та його працівників.
- 174. 174 Водночас голова судувказав, що під час розгляду клопотання відбулося блокування представниками громадськості підходів до приміщення Шевченківського районного суду міста Києва, що перешкоджало громадянам, учасникам судових процесів, співробітникам суду та суддям потрапити до приміщення. ВРП встановила, що зі змісту повідомлення голови Шевченківського районного суду міста Києва вбачається, що обставини, про які у ньому йдеться, пов’язані з розглядом слідчим суддею клопотання про обрання запобіжного заходу під час досудового розслідування кримінального провадження, а отже, може мати місце вплив на суддю, зокрема щодо винесення певного рішення у вказаній справі. Вища рада правосуддя вирішила звернутися до Офісу Генерального прокурора та Національної поліції України стосовно перевірки у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, обставин, зазначених у повідомленні голови Шевченківського районного суду міста Києва (рішення ВРП від 30 липня 2020 року № 2321/0/15-20). У рішенні від 27 жовтня 2020 року № 2941/0/15-20, ухваленому за результатами розгляду повідомлення суддів Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області, Рада встановила, що факти блокування суду та порушення таємниці нарадчої кімнати можуть свідчити про порушення гарантій незалежності суддів, та вирішила вжити заходи щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області повідомили про події у судовому засіданні під час розгляду 10 клопотань учасників справи щодо обрання та зміни запобіжних заходів обвинуваченим. На засідання зареєструвались 110 осіб, які прибули організовано на автобусі та легкових автомобілях. Вказані особи перебували у залі судового засідання та в холі другого поверху суду. Також були присутні народний депутат України, представники засобів масової інформації. Судді звернули увагу, що після виходу до нарадчої кімнати присутні у залі особи почали викрикувати «Судді! Судді!» та намагалися потрапити до приміщення нарадчої кімнати, де перебувала колегія суддів. Через неналежне виконання працівниками Служби судової охорони обов’язків щодо забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в суді до приміщення нарадчої кімнати увірвався відвідувач з вимогою «поспілкуватись із суддями». Після цього відвідувачі, розділившись на дві групи, залишили приміщення суду та розташувались біля головного і запасного входів до суду. Вони вигукували, що не випустять із приміщення суддів та обвинувачених з їхнім захисником. Через 1–1,5 години працівники Служби судової охорони та Національної поліції України після вжиття відповідних заходів створили умови для безпечного виходу обвинувачених та їхнього захисника із приміщення суду.
- 175. 175 Таємниця наради суддівє одним із найважливіших принципів правосуддя, що служить гарантією об’єктивності, незалежності, безсторонності, неупередженості та справедливості суду. Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання. Статтею 367 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд. Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті. Постановлення ухвали суду в нарадчій кімнаті здійснюється відповідно до правил, передбачених цією статтею. Отже, таємниця нарадчої кімнати є охоронюваною законом, наведене положення стосується не лише дотримання таємниці наради суддів у кримінальному провадженні. Важливість дотримання такої таємниці не підлягає оспорюванню, а в разі її порушення нівелюється сам процес ухвалення законного судового рішення незалежним судом. Оцінюючи обставини, про які повідомлено суддею Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська, Вища рада правосуддя дійшла висновку, що вони можуть свідчити про порушення гарантій незалежності суддів, а факти блокування суду можуть сформувати у суспільстві уявлення про безкарність протиправного впливу на судову систему та негативно позначитися на її незалежності в цілому, а тому повинні бути перевірені правоохоронними органами у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України (рішення ВРП від 8 жовтня 2020 року № 2803/0/15-20). Так, суддя повідомляв, що у день судового засідання до приміщення суду прибули близько 30 невідомих осіб із плакатами, гучномовцями та відеокамерами. Вказані особи увірвалися до залу судового засідання, в якому о 15:00 мав розпочатися судовий розгляд кримінальної справи. Невідомі особи відмовилися надати на прохання помічника голови суду документи, що посвідчують їхні особи, називаючи себе представниками громадськості, повністю заблокували зал судового засідання, здійснювали відеозйомку, здіймали галас та погрожували членам судової колегії фізичною розправою з невідомих підстав. На зауваження не реагували, продовжили вчиняти протиправні дії, намагаючись увірватися до приймальні голови суду, вчергове погрожуючи фізичною розправою членам колегії суддів.
- 176. 176 У зв’язку ізблокуванням роботи суду, порушенням порядку перебування громадян у приміщенні суду, висловленням погроз на адресу суддів керівник апарату суду викликав співробітників поліції для забезпечення порядку, припинення протиправної діяльності невідомих осіб та належного документування зазначених обставин. Блокування роботи суду може сформувати у суспільстві уявлення про безкарність протиправного впливу на судову систему та негативно позначитися на її незалежності в цілому, а тому такі факти повинні перевірятись правоохоронними органам. За результатами перевірки повідомлених суддями обставин блокування роботи судів Рада зверталась до відповідних органів, оскільки кваліфікація протиправних дій та реагування на них здійснюються правоохоронними органами. 3.5.3. Мітинги, акції біля будівель суду Проведення мирних акцій поблизу будівель суду не є втручанням у здійснення правосуддя, якщо не чинить для нього перешкод. Право на свободу мирних зібрань належить до переліку фундаментальних прав людини. Право на свободу мирних зібрань є одним із прав, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Вказаний документ ознаменував собою початок створення європейського механізму захисту прав та свобод людини. Зокрема, у пункті 1 статті 11 «Свобода зібрань та об’єднань» Конвенції встановлено, що кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами. У наступному пункті визначені підстави для обмеження цих прав, зокрема, в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб або ж для певних категорій осіб, які входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів.45 Статтею 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року № 2148-VІІІ, також визнається право на мирні збори. У зв’язку з поширенням протестних рухів у світі питання обмеження права на свободу мирних зібрань та практика міжнародних судових органів із цього приводу набули особливої актуальності. Конституція України визначає певні загальні правила щодо можливих обмежень свободи зібрань, але ці правила вимагають подальшого розвитку у національному законодавстві. Відповідно до Конституції України Україна є демократичною, правовою державою. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і 45 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР), стаття 11.
- 177. 177 безпека визнаються вУкраїні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Статтею 5 Основного Закону України встановлено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Відповідно до статті 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Підстави обмеження свободи мирних зібрань встановлені також у частині другій статті 11 Конвенції. Такі обмеження можуть мати місце, якщо: по-перше, встановлені законом, по-друге, є необхідними у демократичному суспільстві, і по-третє, мають законну мету, зокрема, застосовуються в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб. При цьому частина друга статті 11 Конвенції не перешкоджає запровадженню законних обмежень щодо здійснення цих прав особами, які входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави. Зокрема, згідно з рішенням у справі «Вєрєнцов проти України» заявник поскаржився, що його право на свободу мирних зібрань було обмежено, а його арешт на три доби – необґрунтованим. Парламентом України й досі не введено в дію жодного закону, який би регулював проведення мирних демонстрацій, хоча Конституція України вимагає, щоб такий порядок було встановлено законом. Європейський суд з прав людини наголошує на необхідності невідкладного заповнення законодавчої прогалини щодо регулювання свободи мирних зібрань та реформування законодавства й адміністративної практики України для приведення їх у відповідність із висновками Європейського суду з прав людини та вимогами Конвенції46 . Слід зазначити про необхідність дотримання балансу між правом на свободу мирних зібрань та допустимістю втручання в таку свободу і її обмеження, адже ігнорування таких деталей, як підстави заборони мирних 46 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вєрєнцов проти України» від 11 квітня 2013 року, пункти 55, 95.
- 178. 178 зібрань, попередження владипро мирне зібрання, час, за який має бути здійснено таке попередження, може призвести до неоднозначного застосування норм законодавства. На думку Вищої ради правосуддя, що висловлена у рішенні від 27 жовтня 2020 року № 2960/0/15-20 про надання консультативного висновку щодо законопроєкту № 3291, на законодавчому рівні має бути детально передбачений механізм, що регулює проведення мирних зібрань, мітингів, демонстрацій, пікетів, інших подібних чи аналогічних акцій біля будівель судів, завчасного повідомлення про проведення таких заходів з обов’язковим визначенням органу, який має бути повідомлений про їх проведення, отримання дозволу на проведення відповідних акцій тощо. Механізм регулювання цього питання має бути закріплений у спеціальному законі, який повинен відповідати основним засадам Конституції України, Конвенції, а також враховувати норми, визначені іншими законодавчими актами. Судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області повідомили про втручання в їхню діяльність під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням групи осіб у тяжких злочинах. Після дослідження письмових доказів, допиту потерпілих та свідків колегія суддів постановила ухвалу про зміну раніше обраних чотирьом обвинуваченим запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронних засобів контролю. У зв’язку із прийнятим рішенням біля будівлі Бердянського міськрайонного суду Запорізької області відбувся мітинг, анонсований як мирний. Учасники мітингу піддавали критиці та оцінці судове рішення, ставили під сумнів спроможність суду відстоювати закон, вимагали від суддів та голови суду пояснень щодо прийнятого рішення. Після того, як до учасників мітингу вийшов прессекретар суду, вказані особи вдалися до нецензурної лайки на його адресу та на адресу суддів, висловлювали недостовірну інформацію щодо начебто отримання колегією суддів неправомірної грошової винагороди при вирішенні питання про продовження обвинуваченим запобіжних заходів. Крім того, учасники мітингу намагалися прорватись до будівлі суду, називали суддів злочинцями, причетними до вбивства активіста ОСОБА12, зазначали, що у разі неперегляду судом свого рішення будуть вдаватися до крайніх заходів, погрожували суддям самосудом та судом Лінча, розлили біля входу до приміщення суду кров із харчовими відходами та намагалися підпалити автомобільні шини. Мітинг транслювався в прямому ефірі у соціальній мережі Facebook, а розміщені під вказаним відео коментарі, на думку суддів, свідчать про досягнення мети – підрив авторитету судової влади.
- 179. 179 На переконання суддів,вказаний мітинг є спробою впливу на безсторонність суду та його незалежність під час прийняття остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Додатково судді повідомили про проведення громадськими активістами акцій протесту біля будівель Офісу Генерального прокурора та Офісу Президента України, деякі з них оголосили безстрокове голодування. Вимогами учасників акцій було повернення обвинувачених до слідчого ізолятора, а також покарання суддів, які, на їхню думку, ухвалили незаконне рішення. Оцінюючи обставини, про які повідомляють судді, Вища рада правосуддя вважає, що вони можуть свідчити про порушення гарантій незалежності суддів, про тиск на суддів, а встановлені факти пікетування суду можуть сформувати у суспільстві уявлення про безкарність протиправного впливу на судову систему та негативно позначитися на її незалежності в цілому, а тому повинні бути перевірені правоохоронними органами у порядку, встановленому КПК України. Тому рішенням від 29 грудня 2020 року № 3688/0/15-20 ВРП звернулась до Офісу Генерального прокурора. Мітинги та інші акції біля будівель суду, на переконання суддів, часто є спробою впливу на безсторонність суду та його незалежність під час прийняття рішень. Тому на законодавчому рівні має бути детально передбачений механізм, що регулює проведення мирних зібрань, мітингів, демонстрацій, пікетів, інших подібних чи аналогічних акцій біля будівель судів, завчасного повідомлення про проведення таких заходів з обов’язковим визначенням органу, який має бути повідомлений про їх проведення, отримання дозволу на проведення відповідних акцій тощо. 3.6. Поширення інформації стосовно суддів У переважній більшості випадків за повідомленнями суддів про втручання, що стосувались поширення інформації щодо суддів, Вищою радою правосуддя не встановлено підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Свобода вираження поглядів становить одну з найважливіших основ демократичного суспільства й одну з основних умов для його прогресу та самореалізації кожної окремої особи. Разом із тим посилення громадської довіри до судової влади і більш широке визнання вагомості її незалежності вимагає реакції з боку ВРП, якщо поширення певної інформації може зашкодити правосуддю. Формування довіри до судової влади та більш широке визнання її незалежності і неупередженості може також відбуватися шляхом забезпечення прозорості роботи судової влади та її відносин з органами виконавчої та
- 180. 180 законодавчої влади, атакож з боку судової влади чи судів та громадськості, ЗМІ тощо. Гарантії статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожному на свободу вираження поглядів поширюються і на висловлення поглядів чи критики, озвучення певних припущень. У своїй практиці Європейський суд з прав людини виходить з того що необхідно розрізняти факти та оціночні судження, оскільки наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (рішення у справах «Лінгенс проти Австрії» § 36 «Де Хаес і Гісейлс проти Бельгії» § 42) Так само право на свободу зібрань є основоположним у демократичному суспільстві і, як і право на свободу вираження поглядів, є однією з підвалин такого суспільства. Крім того захист особистої думки, гарантований статтею 10 Конвенції, є одним із завдань свободи мирних зібрань, закріпленої у статті 11 Конвенції (рішення у справі «Езлен проти Франції» § 37) Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Слід також наголосити що, навіть припускаючи, що висловлювання могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому ЄСПЛ підкреслив, що використання навіть «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження» (рішення у справі «Тушалп проти Туречинни» § 48) Стаття 10 Конвенції не гарантує абсолютно необмежену свободу вираження поглядів навіть щодо висвітлення пресою питань, які мають значний суспільний інтерес. Відповідно до пункту 2 цього положення свобода вираження поглядів супроводжується «обов’язками та відповідальністю», які також застосовуються до засобів масової інформації, навіть щодо питань, які викликають значне занепокоєння суспільства (наприклад, рішення у справі
- 181. 181 «Дорота Канія протиПольщі» (№ 2) (Dorota Kania v. Poland (no. 2), заява № 44436/13, пункт 64, від 4 жовтня 2016 року, з подальшими посиланнями).47 Межа допустимої критики щодо судді як публічної особи визначається з урахуванням конкретних обставин і може бути ширшою, ніж щодо приватної особи, а тому суддя має бути готовим виявляти більшу толерантність до висловлювань громадян чи засобів масової інформації Однак необхідно звернути увагу, що існує чітка межа між свободою вираження думок і законною критикою, з одного боку, та неповагою й неправомірним тиском на судову владу – з іншого. Так, судді Одеського апеляційного суду повідомили Вищу раду правосуддя, що у мережі Інтернет викладено недостовірну інформацію щодо начебто отримання колегією суддів Одеського апеляційного суду неправомірної грошової винагороди при вирішенні питання щодо забезпечення кримінального провадження. У вказаній статті наведено персональні дані (особисті мобільні номери та адреси місця проживання) суддів, що є конфіденційною інформацією про особу та є об’єктом захисту, за незаконне поширення якої передбачена відповідальність. Вказане порушує гарантії незалежності судді та підриває авторитет правосуддя. У рішенні від 11 серпня 2020 року № 2378/0/15-20 Вища рада правосуддя встановила, що форма викладу такої публікації із застосуванням звинувачень суддів у вчиненні злочину явно виходить за межі допустимої критики діяльності органу судової влади та завдає шкоди авторитету судової влади, а наведення у публікації інформації, яка містить персональні дані (дати народження, адреси проживання, адреси електронної пошти, телефонні номери), може викликати у суддів обґрунтоване занепокоєння щодо власної безпеки, що створює реальну загрозу суддівській незалежності. Оскільки вказані обставини пов’язані із професійною діяльністю суддів, вони також можуть мати ознаки втручання у діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, а тому повинні бути ретельно перевірені правоохоронними органами у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Наданий журналістам захист за статтею 10 Конвенції діє за умови їхньої добросовісної діяльності з метою надання точної та достовірної інформації згідно із принципами відповідальної журналістики. Концепція відповідальної журналістики як професійної діяльності, що захищається статтею 10 Конвенції, не обмежується змістом інформації, яка збирається та/або поширюється засобами журналістики. Ця концепція також охоплює, inter alia, законність дій журналіста, зокрема його взаємодію з органами влади під час здійснення журналістської діяльності. При вирішенні питання, чи діяв журналіст відповідально, факт порушення ним закону у зв’язку із цим є найбільш доречним, хоча не вирішальним (рішення у справі 47 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_d97#Text.
- 182. 182 «Пентікайнен проти Фінляндії»[ВП] (<...>) [GC], заява № 11882/10, пункт 90, ЄСПЛ 2015).48 Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повідомив про надходження запиту журналіста, який не є учасником справи, щодо отримання інформації у справі. У запиті висловлено прохання повідомити причини призупинення розгляду справи, оскільки з моменту подання касаційної скарги минуло два роки; повідомити про фактори, які спричинили гальмування розгляду справи; надати відповідь на вказаний запит у формі відеокоментаря. З-поміж іншого, вказувалось, що тривалий розгляд касаційної скарги (понад два роки) фактично порушує основні принципи цивільного судочинства, зокрема принцип розумності строків розгляду. У запиті також зазначалося, що необхідність отримання вказаної інформації зумовлена проведенням журналістського розслідування та «підготовкою відповідного сюжету щодо можливого протиправного затягування розгляду справи. Суддя не зобов’язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які перебувають у його провадженні, а також надавати їх будь- кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, що передбачені законом. Надсилання журналістом запитів відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» на адресу суду з метою отримання інформації, яка є публічною (зокрема, щодо суду, який розглядає справу, сторони спору та предмета позову, дати надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного суду до іншого), не може свідчити про вплив на суддю у будь-якій формі з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. Втім, неприпустимою є пропозиція судді-доповідачу повідомити інформацію щодо перебігу розгляду справи з одночасним зазначенням журналістом у запиті відомостей, які свідчать, що журналістське розслідування може проводитися на підставі заздалегідь «відпрацьованої позиції і спеціальних інтересів». Намагання отримати інформацію всупереч етичним принципам журналістики може вплинути на об’єктивність чи неупередженість суду під час розгляду конкретної справи (рішення ВРП від 27 жовтня 2020 року № 2943/0/15-20). Вища рада правосуддя 27 жовтня 2020 року ухвалила рішення № 2947/0/15-20 про вжиття заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленням судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. У повідомленні суддя вказує про розміщення в мережі Інтернет відеоролика, в якому висловлюються погрози на його адресу як судді, а також 48 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_d97#Text.
- 183. 183 про публікації, вяких йдеться про прийняте суддею рішення у конкретному кримінальному провадженні. Встановлені під час перевірки обставини стали основою для висновку, що події, про які йдеться у повідомленні, пов’язані з діяльністю судді щодо здійснення правосуддя у конкретній справі, а тому можуть викликати у судді обґрунтоване занепокоєння щодо власної безпеки, що створює реальну загрозу суддівській незалежності. Обставини, повідомлені суддею, повинні бути ретельно перевірені правоохоронними органами у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Діалог із громадськістю, безпосередньо або через ЗМІ, має першочергове значення в поліпшенні знання громадян про закон і збільшенні їх впевненості в судовій владі49 . У деяких державах-членах призначення мирових суддів розглядається як забезпечення корисного зв’язку між судовою владою та громадськістю. КРЄС рекомендувала у Висновку № 7 (2005) «Правосуддя і суспільство», що судова влада і окремі суди повинні активно звертатися до ЗМІ та громадськості безпосередньо50 . Наприклад, суди повинні грати виховну роль, організовуючи візити школярів і студентів, надаючи інформацію і активно пояснюючи рішення суду громадськості та ЗМІ, щоб поліпшити обізнаність і запобігти непорозумінням51 . У той час, коли є ризик залучення ЗМІ, суди можуть допомогти уникнути публікації перекручених фактів шляхом активного співробітництва та роз’яснень. Таким чином, судова влада може звітувати перед суспільством та гарантувати, що сприйняття громадськістю системи правосуддя є точним і відображає зусилля, докладені суддями. За допомогою цього судді можуть також навчити громадськість межам, в яких діє судова система52 . Аналіз та критика одною владою держави будь-якої іншої з них має здійснюватися в атмосфері взаємоповаги. Незбалансована критика з боку політиків може стати причиною серйозних проблем. Це може підірвати довіру громадськості до судової системи та, у винятковому випадку, спровокувати посягання на конституційну рівновагу в демократичній державі (пункт 52). Окремим судам і судовим органам в цілому необхідно обговорити шляхи боротьби з такою критикою (пункт 53).53 Судова влада повинна визнати, що критика є частиною діалогу між трьома гілками державної влади та в суспільстві в цілому, де вільні та різноманітні медіа грають невід’ємну роль. Однак існує чітка межа між свободою вираження поглядів та правомірною критикою, з одного боку, і 49 Висновок КРЄС № 7 (2005). 50 Висновок КРЄС № 7 (2005) C. 51 Див. Висновок КРЄС № 7 (2005), параграфи 7–23. 52 Висновок КРЄС № 7 (2005), параграф 27. 53 https://court.gov.ua/userfiles/vusn_18_kr.pdf.
- 184. 184 неповагою та надмірнимтиском на судову систему з іншого54 . Політики, інші посадовці та ЗМІ, особливо при розгляді справ і під час політичних кампаній, можуть використовувати примітивні, популістські або демагогічні аргументи та свідомо дезінформують громадськість задля провокування безвідповідальної критики судової системи і неповаги до презумпції невинуватості. Як результат, може бути створено атмосферу суспільної недовіри до судової влади, а в деяких випадках може порушуватися право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію (Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обовʼязки). Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду повідомив про розміщення в інтернет-ресурсах інтерв’ю в. о. керівника Чорноморської митниці Держмитслужби, які містять публічні коментарі та критику судових рішень у справах, в яких Чорноморська митниця Держмитслужби є стороною. У текстах вказаних публікацій міститься оцінка ухвалених судових рішень, висловлені припущення, чому були ухвалені саме такі рішення, та надані інші коментарі щодо процесуальних дій суддів. Як зазначено у повідомленні, публічні висловлювання представників органу виконавчої влади щодо упередженості суддів та правильності чи неправильності наданої судом оцінки фактів та доказів у справах, оцінка судових рішень стосовно їх законності та обґрунтованості до закінчення розгляду справи судом порушують конституційний принцип незалежності судової влади. Публічні коментарі в. о. керівника Чорноморської митниці є намаганням втрутитися в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя та мають на меті схилити суддів до прийняття певних судових рішень. Проаналізувавши зміст повідомлення в. о. голови суду та зміст публікацій, Вища рада правосуддя у рішенні від 27 жовтня 2020 року № 2940/0/15-20 встановила, що інформація, поширена в мережі Інтернет, містить оцінку процесуальних дій суддів Миколаївського окружного адміністративного суду під час розгляду заяв про забезпечення позовів, коментарі та критику прийнятих судових рішень з боку керівника Чорноморської митниці Держмитслужби, що явно виходить за межі допустимої критики діяльності органу судової влади та завдає шкоди авторитету судової влади. Враховуючи встановлені під час перевірки обставини, які можуть нести загрозу авторитету правосуддя, Вища рада правосуддя дійшла висновку про 54 Пункт 52 Висновку № 18 (2015) «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії».
- 185. 185 наявність підстав длявжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя шляхом звернення до Державної митної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, щодо вжиття заходів із недопущення керівниками територіальних органів Державної митної служби України дій, що підривають незалежність суддів та авторитет правосуддя. Необхідно щоб представники виконавчої та законодавчої гілок влади поважали судові рішення, а також демонстрували громадськості, що поважають ці рішення та гідність суддів. Слід уникати публічної критики конкретних судових рішень та суддів. Асоціація розвитку суддівського самоврядування України висловила такі застереження. Протягом останніх років системний тиск на суддівський корпус з боку законодавчої гілки влади здійснюється не тільки за допомогою прийнятих законодавчих актів, якими скасовується або обмежується існуючий обсяг прав, пільг і гарантій суддів. З метою підняття свого рейтингу для державних діячів стало нормою публічно оцінювати рішення судів, закликати до їх невиконання, звертатись до суду у конкретних справах. Представники законодавчої і виконавчої влади висловлюють необхідність повного оновлення суддівського корпусу, акцентуючи увагу на проблемах корупції, некомпетентності, відсутності довіри суспільства до суддів. Все це підриває довіру до судової влади. Навряд чи можна очікувати поваги до суду з боку суспільства, якщо її немає з боку держави.55 Рада суддів України, у свою чергу, у 2021 році прийняла рішення № 15 щодо звернення до Міністерства юстиції України з вимогою вжити заходів для забезпечення дотримання гарантій незалежності суддів, встановивши заборону збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб стосовно суддів та будь-яких інших осіб через мобільний додаток «ДРРП Реєстр нерухомості» та подібних до нього програмних засобів без використання кваліфікованого електронного підпису. Оскільки свобода вираження поглядів як гарантоване право становить одну з найважливіших основ демократичного суспільства й одну з основних умов для його прогресу та самореалізації кожної окремої особи, а посилення довіри громадськості до судової влади має відбуватись одночасно із широким визнанням вагомості її незалежності, реакції з боку ВРП вимагає поширення певної інформації, яка може зашкодити правосуддю. При цьому збирання, зберігання, використання і поширення інформації з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду завжди визнається втручанням в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, оскільки не може 55 Лист Асоціації розвитку суддівського самоврядування України, зареєстрований у Вищій раді правосуддя 2 лютого 2021 року № 875/0/8-21.
- 186. 186 вважатися таким, щовчиняється відповідно до частини другої статті 34 Конституції України. 3.7. Підроблення судових рішень та інших офіційних документів У 2020 році Вищою радою правосуддя розглянуто кілька повідомлень суддів про випадки підроблення судових рішень, що завдають шкоди авторитету правосуддя та підривають суспільну довіру до судової влади. Упродовж 2020 року ухвалено 7 рішень ВРП про вжиття заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за фактами підроблення рішень суду та інших документів. Відповідно до норм Конституції України (стаття 129-1) рішення суду ухвалюється іменем України. Підроблення судових рішень порушує права громадян на судовий захист та може мати наслідком порушення основних засад судочинства та завдань суду, встановлених Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а також нести загрозу авторитету правосуддя. Так, суддя Львівського окружного адміністративного суду повідомив про звернення до суду адвоката, який до заяви додав роздруківки фотокопій ухвали суду та супровідного листа. Суддя повідомив, що, дослідивши надані адвокатом фотокопії документів, дійшов висновку, що їх форма та зміст не відповідають вимогам до процесуальних документів (зазначено невідповідний номер справи, відсутні штрих коди тощо). Крім того, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня інформація у справі з відповідним номером. Вища рада правосуддя вважає, що наявність підробленого судового рішення дискредитує репутацію судді, підриває довіру до Львівського окружного адміністративного суду та може зашкодити авторитету правосуддя. Рішенням від 13 лютого 2020 року № 446/0/15-20 Вища рада правосуддя звернулась до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину у кримінальному провадженні за обставинами, викладеними у повідомленні судді Львівського окружного адміністративного суду за фактами підроблення ухвали цього суду. До аналогічних висновків Вища рада правосуддя дійшла у рішенні від 23 квітня 2020 року № 1046/0/15-20 про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленням судді Іллічівського міського суду Одеської області. Суддя повідомив про передачу дружиною заявника для долучення до справи рішення Іллічівського міського суду. Суддя зазначив, що вказане рішення Іллічівський міський суд Одеської області не виносив, він не підписував, секретар судового засідання, підпис якої міститься у рішенні, у вказаний період перебувала у декретній відпустці для догляду за дитиною.
- 187. 187 У рішенні ВРПвід 9 квітня 2020 року № 929/0/15-20 встановлено, що головою Шевченківського районного суду міста Львова повідомлені обставини щодо виявлення підробленого виконавчого листа, що за своєю суттю є письмовим документом встановленої форми і змісту, який зобов’язує точно і своєчасно виконати рішення суду. Зазначене може мати наслідком порушення основних засад судочинства та завдань суду, встановлених Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», та нести загрозу авторитету правосуддя. Суддя Каховського міськрайонного суду Херсонської області повідомила про надходження до суду адвокатського запиту з доданою до нього ухвалою суду та вказала, що при огляді копії так званої ухвали встановлено, що підпис судді у тексті ухвали не співпадає зі справжнім підписом судді, на копії ухвали відсутній штрихкод, відбиток гербової печатки нечіткий та не може бути ідентифікований. На думку судді, виготовлення та використання невідомою особою фальсифікованого судового рішення, постановленого від її імені, є втручанням у діяльність судді щодо здійснення правосуддя. Наявність підробленого рішення суду підриває і дискредитує не лише репутацію судді, а й всієї судової системи в цілому. Перевіряючи повідомлення судді Каховського міськрайонного суду Херсонської області, Вища рада правосуддя не встановила фактів, які свідчили б про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя. Разом із тим, як слідує з рішення від 15 вересня 2020 року № 2622/0/15-20, Рада встановила наявність підстав для вжиття заходів з метою забезпечення авторитету правосуддя. Обставини, повідомлені суддею Каховського міськрайонного суду Херсонської області, щодо виявлення підробленого судового рішення, яке відповідно до норм Конституції України (стаття 129-1) ухвалюється іменем України, можуть мати наслідком порушення основних засад судочинства та завдань суду, встановлених Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а також нести загрозу авторитету правосуддя. Постановою судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2019 року громадянина визнано винним за частиною першою статті 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортним засобом, копію вказаної постанови надіслано на виконання до поліції та Апостолівського відділу Державної виконавчої служби, справу передано до архіву суду. Під час здійснення Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області перевірки можливого внесення поліцейськими органів поліції протягом 2016–2019 років до бази даних Національної поліції України недостовірних відомостей про закриття судами справ за адміністративними правопорушеннями, передбаченими статтею 130 КУпАП,
- 188. 188 було встановлено, щопостанова у справі судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2019 року, якою громадянина притягнуто до адміністративної відповідальності, на адресу відділу поліції не надходила, натомість посвідчення водія повернено на підставі постанови Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2019 року, якою провадження у справі закрито у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Суддя зауважує, що вказана постанова нею не ухвалювалася, а за вказаним номером зареєстрована інша справа. Суддя вважала незвернення рішення суду до виконання та виготовлення підробленого судового рішення втручанням у її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя, тому просила вжити заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Відповідно до рішення від 8 грудня 2020 року № 3414/0/15-20 Вища рада правосуддя звернулась до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України, за фактами, викладеними у повідомленні судді Апостолівського районного суду Дніпропетровської області. Рішенням № 3472/0/15-20 від 10 грудня 2020 року Вища рада правосуддя звернулась до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, за фактами, викладеними у повідомленні судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області. Суддя повідомив про лист Міністерства закордонних справ України та звернення Посольства Швеції щодо підтвердження автентичності вироку Жовтневого районного суду міста Маріуполя. Такий вирок суддя не ухвалював та розцінив наявність підробленого судового рішення – вироку суду та його використання невідомими особами як дискредитацію репутації судді та правосуддя в цілому і втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя. Суддя Залізничного районного суду міста Львова звернулася до Вищої ради правосуддя з повідомленням про втручання в її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя у зв’язку з виявленням та використанням підробленого судового рішення. Була виявлена ухвала про зняття арешту з квартири, яку суддя не постановляла, натомість ухвалою від тієї самої дати за таким самим номером у вказаній справі судом вирішувалося питання про виправлення описки у судовому рішенні, ця ухвала жодним чином не стосувалася зняття арешту (обтяжень). Згідно з рішенням № 3685/0/15-20 від 29 грудня 2020 року Вища рада правосуддя звернулась до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину у кримінальному
- 189. 189 провадженні, внесеному доЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України, за фактами, викладеними у повідомленні судді. Підроблення судових рішень порушує права громадян на судовий захист та може мати наслідком порушення основних засад судочинства та завдань суду, а також нести загрозу авторитету правосуддя та підривати суспільну довіру до судової влади. 3.8. Інші випадки втручання в діяльність судді У 2020 році кілька суддів повідомили про надсилання у поштових відправленнях на адресу судів разом із процесуальними документами купюр, схожих на паперові гроші. Це так само тривожна, загрозлива для авторитету правосуддя тенденція, як і збільшення кількості фактів виявлення підроблених судових рішень та інших судових документів. Голова Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області повідомив, що до нього звернулися керівник апарату суду та секретар суду, які повідомили, що секретарем як особою, відповідальною за отримання та реєстрацію поштових відправлень, при відкритті двох рекомендованих листів від скаржника, що надійшли до суду через поштове відділення, поряд із вкладеними в конверти аркушами клопотань були виявлені грошові кошти купюрами по 100 доларів США. У провадженні голови суду як слідчого судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області перебувало дві скарги цієї особи на постанови слідчого Коломийського відділу поліції про закриття кримінальних проваджень. Про вказані обставини голова суду негайно повідомив листом- повідомленням начальника Коломийського відділу поліції про вчинення кримінального правопорушення та усно повідомив керівника Коломийської місцевої прокуратури. У свою чергу, керівник апарату суду зателефонував до поліції та повідомив про виявлені факти. У подальшому до приміщення суду прибула слідчо-оперативна група Коломийського відділу поліції для вчинення необхідних процесуальних дій із встановлення дійсних обставин події. Як вбачається з витягу з ЄРДР від 3 березня 2020 року, відповідно до інформації, вказаної у клопотаннях, скаржник надіслав голові суду як слідчому судді грошову суму в розмірі 1000 доларів США за належне проведення розслідування у кримінальних провадженнях. Вища рада правосуддя 21 липня 2020 року ухвалила рішення № 2213/0/15-20 про вжиття заходів забезпечення незалежності судді та авторитету правосуддя за результатами розгляду повідомлення голови Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
- 190. 190 Про подібні обставиниповідомили Вищу раду правосуддя судді Болградського районного суду Одеської області, Тисменицького районного суду Івано-Франківської області та Івано-Франківського апеляційного суду. Повідомлення суддів про надсилання купюр, схожих на паперові гроші, у поштових відправленнях на адресу судів почали надходити до ВРП у 2020 році. Це нові випадки, що несуть загрозу авторитету правосуддя. 3.9. Діяльність правоохоронних органів щодо забезпечення незалежності суддів Вища рада правосуддя звертає увагу на важливість ефективного реагування з боку органів прокуратури та Національної поліції на порушення гарантій незалежності суддів. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Рада проводить перевірку повідомлень суддів про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, оприлюднює результати та ухвалює відповідні рішення. Згідно з пунктами 6, 8 частини першої статті 73 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя звертається до прокуратури та органів правопорядку щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочинів, вчинених щодо суду, суддів, членів їх сімей, працівників апаратів судів, злочинів проти правосуддя, вчинених суддями, працівниками апарату суду; вживає інших заходів, які є необхідними для забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. Суб’єктами безпосереднього реагування на вчинення протиправних дій щодо суддів є органи прокуратури та Національної поліції. Вищою радою правосуддя упродовж 2020 року за результатами розгляду повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя прийнято 53 рішення про звернення до Офісу Генерального прокурора, органів Національної поліції щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочинів, вчинених щодо суду, суддів, членів їх сімей, а також злочинів проти правосуддя. Ці рішення Вищої ради правосуддя стосувались 62 кримінальних проваджень. За наявною у Раді інформацією 8 із цих проваджень закриті через відсутність у діяннях складу злочину, у 2 кримінальних провадженнях обвинувальний акт направлено до суду, в інших провадженнях триває досудове розслідування. Забезпечення суддівської незалежності (що, зокрема, включає обов’язкове внесення до ЄРДР відомостей про вчинення злочинів щодо суддів)
- 191. 191 є обов’язком правоохороннихорганів і має бути визначене як один із пріоритетних напрямів їхньої діяльності. З огляду на спеціальний правовий статус судді, характер та значення здійснюваних ним повноважень, важливим є швидке та ефективне розслідування кримінальних проваджень щодо суддів за ознаками вчинення злочинів, пов’язаних із професійною діяльністю судді. Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. У статті 219 КПК України визначено строки досудового розслідування. При цьому згідно зі статтею 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор. Офісом Генерального прокурора надано відомості про зареєстровані упродовж 2020 року кримінальні правопорушення (провадження) проти правосуддя.56 Протягом 2020 року за статтею 376 КК України (втручання в діяльність судових органів) зареєстровано 254 кримінальних правопорушення, у 111 з яких провадження закрите, 1 провадження направлене до суду. За статтею 376-1 КК України (незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду) зареєстровано 43 кримінальних правопорушення, провадження закрите у 13 з них. Протягом року зареєстровано 23 кримінальних правопорушення за статтею 377 КК України (погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного), 5 проваджень було закрито, 18 – обліковано. З урахуванням правопорушень, зареєстрованих у минулих періодах, до суду направлено 5 проваджень. За статтею 378 КК України (умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного) зареєстровано 2 кримінальних 56 Лист Офісу Генерального прокурора від 11 лютого 2021 року № 25/1-29 вих-21 за підписом в. о. Генерального прокурора Р.Говди.
- 192. 192 правопорушення, а застаттею 379 КК України (посягання на життя народного засідателя чи присяжного, у зв’язку з діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя) – 1 правопорушення. Незважаючи на численні заяви суддів про втручання у їхню діяльність щодо здійснення правосуддя, кількість проваджень, направлених до суду з обвинувальним актом, є незначною, що свідчить про низький рівень ефективності роботи правоохоронних органів у цьому напрямі. Офіс Генерального прокурора, надаючи пропозиції до цієї доповіді, наголосив на проблемах, які виникають у практичній діяльності прокурорів під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення. Зокрема, у зв’язку з незаповненням вакансій суддів і, як наслідок, надмірним навантаженням суддів трапляються випадки недотримання розумних строків розгляду клопотань та обвинувальних актів.57 Державною судовою адміністрацією України надано інформацію щодо розгляду судами першої та апеляційної інстанцій кримінальних проваджень про вчинення кримінальних правопорушень проти правосуддя. За даними ДСА України, на розгляді у судах першої інстанції протягом 2020 року перебувало 40 кримінальних проваджень за статтею 375 КК України (постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови), з них 13 надійшли до суду у 2020 році. Розглянуто 6 проваджень, 4 – з постановленням виправдувального вироку, 2 направлено для визначення підсудності. За статтею 376 КК України (втручання в діяльність судових органів) на розгляді перебувало 2 провадження, протягом року 1 провадження закрите. Протягом року перебували на розгляді і залишились нерозглянутими 4 провадження щодо незаконного втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду (стаття 376-1 КК України). За статтею 377 КК України (погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного) перебувало на розгляді 13 проваджень. З них розглянуто з постановленням вироку – 5. Одне провадження про умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (378 КК України) залишилось нерозглянутим на кінець 2020 року. За даними ДСА України, щодо розгляду судами кримінальних справ за злочинами, передбаченими статтями 375, 377 КК України, судами апеляційної інстанції переглянуто і залишено без змін по одному вироку. Один вирок скасовано із закриттям кримінального провадження за статтею 376 КК України.58 57 Лист Офісу Генерального прокурора від 19 січня 2021 року № 09/4-6 вих-21 за підписом заступника Генерального прокурора І.Мустеци. 58 Лист ДСА України від 9 лютого 2021 року № 15-2324/21 за підписом т. в. о. Голови Л.Гізатуліної.
- 193. 193 Отже, протягом 2020року до Вищої ради правосуддя надійшло 341 повідомлення про втручання у професійну діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, про вчинення дій, що порушують гарантії незалежності суддів або підривають авторитет правосуддя. Згідно із частиною четвертою статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний повідомляти про випадки втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя, окрім Вищої ради правосуддя, Генерального прокурора. Цей припис може бути дієвою гарантією незалежності суддів лише у разі, якщо відповідні органи у межах своєї компетенції вживатимуть належних заходів для розслідування випадків ймовірного втручання в діяльність судді та адекватно реагуватимуть на таке втручання. За статтею 376 КК України, що передбачає відповідальність за втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення, протягом року до суду направлене лише одне провадження, місцевим судом розглянуте одне провадження із закриттям провадження у справі, апеляційним судом за апеляційною скаргою переглянуто та скасовано один вирок. Кількість проваджень, направлених з обвинувальним актом до суду і, відповідно, кількість вироків у таких справах залишається зовсім незначною попри численні звернення суддів із повідомленнями про втручання у їхню діяльність. За статистичними даними звітів Державної судової адміністрації України (форма № 7 «Звіт про склад засуджених»), протягом останніх п’яти років не було засуджених за статтею 376 КК України, лише у 2015 році засуджено одну особу.59 Вища рада правосуддя стоїть на позиціях беззаперечного забезпечення суддівської незалежності та необхідності визначення вказаного пріоритетним напрямом діяльності правоохоронних органів, оскільки швидке та ефективне розслідування злочинів, пов’язаних із професійною діяльністю судді, забезпечить дотримання конституційного права на доступ до правосуддя, яким кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи незалежним і неупередженим судом. 59 Листи Верховного Суду від 18 лютого 2021 року № 492/0/2-21, від 27 січня 2020 року № 36/0/153-20.
- 194. 194 3.10. Оцінка ситуацій,які, на думку Вищої ради правосуддя, не є підставою для вжиття заходів щодо захисту суддівської незалежності Подання учасниками судового процесу дисциплінарних скарг на дії судді Звернення або висловлення намірів звернутися до Вищої ради правосуддя зі скаргою на дії суддів не можуть розцінюватися як втручання у діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, це відповідає праву кожної особи на такі звернення, тому відповідні дії не можуть розглядатися як перешкода для ефективного здійснення правосуддя. Право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа (стаття 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Тобто чинним законодавством не передбачено жодних обмежень щодо права будь-якої особи на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді до Вищої ради правосуддя, в тому числі і щодо звернення учасника судового провадження до закінчення судового розгляду справи. Крім того, законодавець передбачив здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів Дисциплінарними палатами Вищої ради правосуддя, які надають оцінку обставинам, викладеним у дисциплінарних скаргах, відповідно до встановлених процедур, в тому числі визначають, чи є вони завідомо безпідставними та чи подані вони з очевидною метою спонукати суддів до ухвалення певних рішень. Відповідно до частини четвертої статті 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не допускається зловживання правом звернення до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого права як засобу тиску на суддю у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя. Як встановлено частиною першою статті 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у відкритті дисциплінарної справи має бути відмовлено, якщо, зокрема, очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення (пункт 3). У Доповіді за 2019 рік ВРП зауважила, що наведена правова позиція відображена у значній кількості висновків членів Вищої ради правосуддя про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за результатами попередньої перевірки повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя, в яких
- 195. 195 зазначалося, зокрема, прозвернення учасників судових проваджень до Вищої ради правосуддя з дисциплінарними скаргами стосовно суддів. Сторони в судовому процесі можуть захистити себе від судових помилок, подаючи скарги до апеляційного суду та не вдаючись до подання дисциплінарних скарг в разі прийняття судових рішень не на їх користь. У 2020 році спостерігалось зменшення кількості повідомлень суддів про втручання у зв’язку із поданням дисциплінарної скарги. Питання пошуку шляхів зменшення випадків подання до Вищої ради правосуддя безпідставних скарг щодо дисциплінарного проступку судді залишається так само актуальним, як і в минулих роках. Зловживання учасниками судових справ процесуальними правами Процесуальне законодавство зобов’язує учасників судового процесу добросовісно користуватися процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки. У свою чергу, суддя, який розглядає справу (головуючий у судовому засіданні), керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин у справі, усуваючи із судового розгляду все, що не має значення для вирішення справи. За неповагу до суду винні особи притягуються до відповідальності, передбаченої статтею 185-3 КУпАП. Диспозицією частини першої статті 185-3 КУпАП передбачено, що неповага до суду може виражатися у злісному ухиленні від явки до суду свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. Відповідно до частин першої та четвертої статті 258 КУпАП у разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою, другою, третьою, п’ятою статті 185-3 КУпАП, не складається протокол про адміністративне правопорушення, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається. У такому разі уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Згідно зі статтями 221, 221-1 КУпАП (у попередній редакції) справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185-3 цього Кодексу, розглядають районні, районні у місті, міські, міськрайонні, місцеві господарські та адміністративні суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України. Справа розглядається суддею-доповідачем зі складу
- 196. 196 суду, що розглядаєсправу, під час розгляду якої вчинено правопорушення, передбачене статтею 185-3 КУпАП. Як роз’яснено у пунктах 3, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», суди повинні належним чином реагувати на порушення учасниками процесу та іншими присутніми в залі судового засідання особами встановленого законом і судом порядку розгляду справ та за наявності підстав вирішувати питання про притягнення винних у вчиненні таких порушень до відповідальності. У кожному випадку, коли буде встановлено, що особа вчинила умисні дії, які свідчать про неповагу до суду, необхідно вирішувати питання про притягнення винних до відповідальності за статтею 185-3 КУпАП. Прояв неповаги до суду, непідкорення розпорядженням головуючого в судовому засіданні, порушення порядку під час судового засідання Вища рада правосуддя не розцінює як втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя у розумінні законів України «При судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя». Вищою радою правосуддя у Щорічній доповіді за 2019 рік «Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні», затвердженій рішенням від 9 квітня 2020 року № 933/0/15-20, зазначено, що заявлення відводу суддям учасниками судового процесу не суперечить положенням процесуального законодавства та не є доказом спроби тиску чи впливу на суд, а лише може свідчити про зловживання процесуальними правами, наданими чинним законодавством. При цьому склад суду, який розглядає справу, не позбавлений як можливості вирішити питання про відвід судді у порядку, визначеному процесуальним законодавством, так і вжити самостійно заходів процесуального примусу стосовно учасника процесу, який зловживає процесуальними правами. Однією із процесуальних гарантій права на безсторонній суд є забезпечення процедури відводу (самовідводу) судді у ситуації, коли суддя має особистий інтерес у результаті розгляду справи, має конфлікт інтересів або іншим чином упереджений стосовно будь-якої особи, яка бере участь у справі. Безпідставними є звернення до ВРП у разі використання у межах закону учасниками судових справ своїх процесуальних прав. Повідомляти Вищу раду правосуддя про втручання необхідно у випадках порушення закону учасниками судових справ з метою вчинення тиску на суд. Поширення інформації про суддів Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
- 197. 197 Гарантії вказаної статтіКонвенції поширюються і на висловлення поглядів чи критики, озвучення певних припущень. Свобода вираження поглядів є однією з основоположних засад демократичного суспільства та однією з базових умов його прогресу в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона може бути застосована не тільки до «інформації» або «ідей», які сприймаються зі схваленням або розцінюються як необразливі чи незначні, але і до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Українська Прес-Група» проти України», § 40). У свою чергу, КРЄС у Висновку № 18 (2015) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях зазначила, що довіру й повагу до судової влади потрібно постійно завойовувати і зберігати за допомогою відмінної роботи судів на основі найвищих стандартів. Судді мають бути готовими до того, що судовий розгляд резонансних справ буде публічно коментуватися учасниками процесу, і не бути надто сприйнятливими або вразливими. Вища рада правосуддя у низці рішень наголосила, що судді, які ухвалюють рішення іменем України та є публічними особами, при виконанні своїх обов’язків повинні враховувати інтерес до них з боку суспільства та право інших осіб висловлювати свої оціночні судження стосовно здійснення правосуддя, а також розрізняти спроби втручання в їхню діяльність та вираження іншими особами своїх думок, припущень, критики на адресу суддів. У рішеннях Вищої ради правосуддя наголошується, що суддя є публічною особою і має бути готовим до критики. Виховання в суспільстві правової традиції поваги до суду є дуже важливим завданням, проте, на переконання Ради, це має здійснюватися шляхом вжиття освітніх та роз’яснювальних заходів загального характеру, а не визнання кожного факту неповаги до суду втручанням у діяльність судді щодо здійснення правосуддя. У своїх рішеннях у справах «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), від 8 липня 1986 року, пункт 46, Серія A, № 10, та «Обершлік проти Австрії (№ 1)» (Oberschlick v. Austria (no. 1)), від 23 травня 1991 року, пункт 63, Серія A, № 204, Суд провів відмінність між твердженнями щодо фактів та оціночними судженнями. Існування фактів може бути доведено, тоді як правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночних суджень неможливо виконати і вона порушує свободу вираження поглядів. Проте у випадках, коли твердження є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оскаржуваного твердження (рішення у справі «Моріс проти Франції» (Morice v. France), пункт 126). Щодо оціночних суджень, які національні суди визнали образливими, Суд оцінює висновки національних судів щодо того, чи була використана у твердженнях мова надмірного або нейтрального характеру, чи було виявлено
- 198. 198 будь-який намір образитиабо принизити опонента, та чи ґрунтувалося твердження на достатніх фактичних підставах (рішення у справі «До Кармо де Португал і Кастро Камара проти Португалії»). До того ж, критика та образа мають чітко розрізнятися, а остання, в принципі, може виправдати покарання (рішення у справі «Паломо Санчес та інші проти Іспанії»). Завдання образи може виходити за межі захисту свободи вираження поглядів, якщо воно є грубим наклепом, наприклад, коли єдиною метою образливого твердження є приниження особи. Проте використання вульгарних виразів саме по собі не є вирішальним в оцінці образливого твердження, оскільки воно може вживатися із суто стилістичною метою. На думку Суду, стиль є частиною комунікації як форми висловлювання та як такий підпадає під захист разом зі змістом вислову (рішення у справі «Уй проти Угорщини» (Uj v. Hungary), заява № 23954/10, пункт 20, від 19 липня 2011 року).60 На переконання Вищої ради правосуддя, при публічному обговоренні судових справ необхідно утримуватися від критики з використанням образливих висловлювань та звинувачень на адресу суддів. Якщо суддя вважає, що інформація, поширювана стосовно нього або результатів розгляду ним конкретної судової справи, є недостовірною або неповною та може спотворити уявлення громадськості про суд чи зашкодити авторитету правосуддя, йому слід залучати прес-службу суду для висвітлення в межах, дозволених законом, об’єктивних відомостей про стан розгляду справи та роз’яснення прийнятих у ній рішень. Не можуть розглядатись як втручання у здійснення правосуддя випадки висловлення критичних тверджень у залі суду, де принцип справедливості закликає до вільного та навіть різкого обміну аргументами між сторонами (рішення ЄСПЛ у справі «Моріс проти Франції» (Morice v. France), пункт 137). ЄСПЛ наголошував на основній функції, яку виконує преса у демократичному суспільстві. Хоча преса не має переступати певні межі, зокрема щодо репутації та прав інших осіб і необхідності запобігання розкриттю конфіденційної інформації, тим не менш, її обов’язок полягає у поширенні – у спосіб, сумісний з її зобов’язаннями та відповідальністю, – інформації та ідей щодо всіх питань, які становлять суспільний інтерес. Свобода журналістів також охоплює можливе використання певного перебільшення або навіть провокації (рішення у справі «Дельфі АС проти Естонії» [ВП] (Delfi AS v. Estonia) [GC], заява № 64569/09, пункт 132).61 Як констатовано у низці висновків членів Вищої ради правосуддя, інформація, яка розміщується в соціальній мережі Facebook, є відображенням власної точки зору авторів та їхніми оціночними судженнями, що не дає можливості оцінювати характер розміщених у ній публікацій та їх обговорень як такий, що обумовлює потребу у вжитті Вищою радою правосуддя заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя. 60 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_d97#Text. 61 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_d97#Text.
- 199. 199 Судова влада повиннаобрати більш активний підхід щодо роботи зі ЗМІ, а також загалом щодо інформування суспільства, з метою підвищення довіри громадськості до судової влади, уникнення і вирішення непорозумінь стосовно судочинства й окремих справ.62 До Вищої ради правосуддя протягом 2020 року надходили повідомлення суддів, за результатами перевірки яких не виявлено загроз для ухвалення справедливих і безсторонніх рішень у конкретних справах, однак такі випадки справляють негативний вплив на авторитет судової влади. Публічні особи, в тому числі громадські діячі, повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади та авторитет правосуддя, а суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно із фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику. Так, суддя Червонозаводського районного суду міста Харкова звернулася до Вищої ради правосуддя з повідомленням про втручання в її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя під час розгляду конкретної кримінальної справи. 12 жовтня 2020 року на адресу Червонозаводського районного суду міста Харкова надійшов лист Громадської ради доброчесності, надісланий на підставі звернення особи, анкетні дані якої не розголошуються на підставі статті 10 Закону України «Про звернення громадян», у якому йдеться про те, що головуючому судді у вказаній кримінальній справі запропоновано (або отримано) неправомірну вигоду за прийняття відповідного рішення. Суддя вказує, що інформація, зазначена у листі, є завідомо неправдивим повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Враховуючи, що перевірку повідомлених суддею обставин здійснюють правоохоронні органи, на підставі системного аналізу правових норм, член Вищої ради правосуддя дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленням судді Червонозаводського районного суду міста Харкова. Голова Другого апеляційного адміністративного суду звернувся до Вищої ради правосуддя з повідомленням про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя з боку громадянина. Обґрунтовуючи повідомлення, голова суду зазначив, що 16 листопада 2020 року на адресу Другого апеляційного адміністративного суду надійшов лист-повідомлення, у якому вказано про нібито передачу через голову суду грошових коштів у розмірі 9 тисяч доларів США судді за вирішення конкретної 62 http://rsu.gov.ua/uploads/article/plan-dijzmicnennanezaleznosti-su-9fc2c6af1d.pdf.
- 200. 200 справи із зазначеннямїї номера на користь позивача. Вказана справа дійсно перебувала у провадженні цього судді. Це повідомлення слід вважати позапроцесуальною формою звернення, яке не підлягає розгляду та не може бути підставою для вжиття Вищою радою правосуддя заходів щодо забезпечення суддівської незалежності. Позапроцесуальний вплив на суддів Статтею 40 Конституції України проголошено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, щодо розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом. У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» роз’яснено, що звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом. Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу – поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають. Водночас відповідно до статей 1, 2, 6 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя. Суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику. Отже, суддя зобов’язаний протистояти спробам позапроцесуального впливу на його діяльність щодо здійснення правосуддя та діяти відповідно до присяги, приймаючи яку він обіцяв здійснювати правосуддя об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону.
- 201. 201 Звернення учасників судовихсправ до правоохоронних органів щодо вчинення суддею злочинів під час здійснення правосуддя Поширені випадки, коли сторони або інші учасники судового процесу під час розгляду справи звертаються до правоохоронних органів із заявою про вчинення суддею кримінального правопорушення, передбаченого статтею 375 КК України, а після внесення відповідних відомостей до ЄРДР вимагають на цій підставі відводу судді. Перевіряючи повідомлення суддів, надіслані до Вищої ради правосуддя із зазначених підстав, Рада оцінює всі обставини події з метою розмежування випадків реалізації громадянами наданих законом прав та зловживання процесуальними правами з очевидною метою здійснення впливу на суд. За змістом статей 55, 60, 214 Кримінального процесуального кодексу України кожній фізичній та юридичній особі надано право звернутися до правоохоронних органів із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення у разі виявлення обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею злочину під час здійснення правосуддя. Перебування у процесуальному статусі учасника справи не може позбавити особу наданого законом права звертатися до уповноважених державних органів щодо перевірки дій судді на предмет наявності ознак правопорушень. Право на таке звернення гарантоване Кримінальним процесуальним кодексом України, а отже, звернення особи у спосіб, визначений законом, не є доказом спроби незаконного впливу на безсторонність судді, не може свідчити про тиск та втручання в діяльність суду під час розгляду конкретної справи. Водночас завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину відповідно до статті 383 КК України тягне за собою настання кримінальної відповідальності. При цьому здійснення кваліфікації таких неправомірних дій належить до компетенції правоохоронних органів. Подання учасниками судового процесу дисциплінарних скарг на дії судді, звернення учасників судових справ до правоохоронних органів щодо вчинення суддею злочинів під час здійснення правосуддя є законним правом осіб і не може свідчити про тиск на суддю. Зловживання учасниками судових справ процесуальними правами не потребує реагування ВРП.
- 202. 202 ВИСНОВКИ 1. Незалежність судовоївлади є головною умовою забезпечення верховенства права та основоположною гарантією справедливого судового розгляду, ефективного судового захисту прав і свобод людини. Забезпечення незалежності суду є пріоритетом сучасної демократичної держави. Наявність дієвих механізмів забезпечення незалежності суддів є основою зміцнення правової держави, в якій судочинство здійснюється неупередженим і справедливим судом, який підкоряється лише закону. 2. Безперервне здійснення судочинства з дотриманням балансу між правом на безпечне довкілля для суддів, сторін у справах та правом доступу до правосуддя в умовах пандемії стало особливим викликом для судової системи у 2020 році. Забезпечення стабільної роботи судів, органів системи правосуддя посилила актуальність інформатизації діяльності судів та органів судової влади. Впровадження та удосконалення функціонування ЄСІТС, впровадження в судах, інших органах та установах системи правосуддя України цифрових трансформацій є особливо важливим в умовах карантину та хронічної нестачі бюджетних коштів. 3. Запорукою ефективної та стабільної роботи незалежної судової системи є сталість, чіткість, узгодженість і однозначність законів. Передбачуваність, послідовність законодавчого регулювання, наявність належної оцінки наслідків до внесення подальших змін є основними елементами правопорядку, заснованого на принципі верховенства права. Законодавчим ініціативам у сфері правосуддя має передувати фахова дискусія із залученням суддів, органів суддівського врядування та самоврядування. Незалежність судді значною мірою залежить від переконання у стабільності статусу та основ діяльності, тому важлива рівновага між потребою у проведенні реформ і необхідністю захисту незалежності суддів від негативного впливу занадто частих змін законодавства, отже, непослідовне реформування законодавства стало загрозою такої незалежності. Основні зусилля законодавця повинні бути спрямовані на відновлення роботи ВККСУ, відновлення добору суддів. Ця проблема потребує негайного вирішення у 2021 році. Висловлюємо сподівання, що ухвалення Верховною Радою України 13 липня 2021 року відповідного закону забезпечить відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка цього року відновить функцію щодо наповнення судів кваліфікованими суддівськими кадрами. Затверджена Указом Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021 Стратегія розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки покликана визначити основні напрями та
- 203. 203 пріоритети подальшого удосконаленнязаконодавства України про судоустрій, статус суддів та судочинство. 4. Для збалансування державно-владних повноважень між судовою та іншими гілками влади – законодавчою та виконавчою судову владу слід наділити правом законодавчої ініціативи. Вища рада правосуддя сприятиме позитивним процесам у судовій системі через надання їй права законодавчої ініціативи, що потребуватиме внесення змін до Конституції України. 5. Актуальним є питання надання Вищій раді правосуддя права на звернення до Конституційного Суду України для забезпечення більш ефективного виконання повноважень у сфері відстоювання суддівської незалежності та її гарантій. 6. Для врахування думок професійної спільноти необхідним є внесення змін до Регламенту Верховної Ради України в частині обов’язкового врахування позицій, висловлених у консультативних висновках Вищої ради правосуддя. Незважаючи на постійні звернення ВРП з відповідними пропозиціями, консультативні висновки Вищої ради правосуддя, на жаль, досі не розміщуються в електронній формі справ законопроєктів на сайті Парламенту, що позбавляє можливості враховувати позиції суддівської спільноти під час ухвалення законів про судоустрій і статус суддів та не сприяє діалогу між трьома гілками влади. 7. Протягом 2020 року і в 2021 році триває робота, спрямована на приведення положень законодавства України у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020, а також удосконалення процедури формування та діяльності органів суддівського врядування. Основною метою стало відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та перезапуск процедури добору суддів. 8. До прийняття відповідного законодавчого акта та формування повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України деякі питання було врегулювано окремими законами, які продемонстрували певну ефективність. Між тим існує реальна необхідність передачі ВРП повноважень ВККСУ в частині завершення розпочатих конкурсів щодо кандидатів на посаду судді місцевого суду з метою заповнення вакантних посад суддів у судах з огляду на припинення діяльності ВККСУ 7 листопада 2019 року, що у 2021 році становитиме майже 2 роки. 9. Усунення корупційних ризиків у судочинстві є, без сумніву, пріоритетним завданням у діяльності не лише антикорупційних органів, а й судової влади, водночас досягнення цілей подолання корупції не повинно
- 204. 204 супроводжуватися запровадженням невиправданихпроцедур, які за своїм змістом суперечать чинному конституційному регулюванню суспільних відносин і є такими, що нівелюють гарантії суддівської незалежності та завдають шкоди авторитету правосуддя. 10. Порядки здійснення моніторингу способу життя судді та проведення повної перевірки декларації суддів, які розробляються НАЗК та погоджуються ВРП, мають містити достатньо запобіжників, які здатні забезпечити, щоб стосовно суддів не вживались будь-які заходи, які можуть поставити під загрозу незалежність суддів. Водночас має бути забезпечений баланс між дотриманням права на повагу до приватного життя та виконанням норм антикорупційного законодавства. Вища рада правосуддя очікує від Національного агентства з питань запобігання корупції надання для погодження проєктів Порядків з метою встановлення запобіжників від будь-якого незаконного впливу та втручання у діяльність судді під час здійснення НАЗК повної перевірки та моніторингу, що забезпечить чітке виконання вимог закону з особливостями, які забезпечують гарантії суддівської незалежності. 11. Основними проблемами судової гілки влади та держави в цілому, які потребують пріоритетного вирішення, є нестача суддів, що здійснюють правосуддя, та дефіцит кадрів у судах. Вакантними на кінець 2020 року залишались 1867 посад суддів апеляційних та місцевих судів. Внаслідок припинення повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України зупинені процедури, які впливають на якість та швидкість роботи судової системи в цілому. Питання відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України має стати першочерговим для держави. 12. В умовах дефіциту суддівських кадрів та відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було б доцільно передбачити спрощення процедури добору суддів та передачу відповідних повноважень Національній школі суддів України, яка відповідно до закону є державною установою зі спеціальним статусом у системі правосуддя, що забезпечує підготовку висококваліфікованих кадрів для системи правосуддя та здійснює науково-дослідну діяльність, зокрема щодо завершення процедури оцінювання суддів. 13. Враховуючи ситуацію стосовно кадрового наповнення судів України, відрядження судді є об’єктивною необхідністю. З метою вирішення вказаної категорії справ прозоро та з максимальним доступом до інформації зацікавлених осіб Вищою радою правосуддя у 2021 році розробляється інтерактивна карта, яка дасть можливість побачити навантаження у конкретному суді одночасно порівняно з аналогічними показниками по області та по Україні, яка буде розміщена на вебсайті Вищої ради правосуддя.
- 205. 205 Відрядження судді доіншого суду має на меті забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у розумні строки, зменшення та вирівнювання надмірного навантаження суддів у судах, підвищення авторитету правосуддя. 14. Фінансове забезпечення судів і суддів є невід’ємною складовою як незалежності окремого судді, так і незалежності усієї судової влади. Проблема недостатнього фінансування системи правосуддя є вкрай нагальною. Рівень задоволення потреби у фінансових ресурсах становить всього 64,4 % (найменше із 2017 року, у 2017 році цей показник становив 79,1 %, у 2018 – 77,9 %, у 2019 – 69,5 %). У зв’язку з недостатнім рівнем фінансування гостро постає питання забезпечення судів приміщеннями, які відповідали б вимогам щодо здійснення правосуддя. Лише 22 % загальної кількості судів розташовано у приміщеннях, що за основними характеристиками максимально наближені до належного приміщення. 15. Важливою є систематизація практики щодо дисциплінарних заходів стосовно суддів з метою забезпечення юридичної визначеності, узгодженості такої практики для її послідовності та більшої передбачуваності, що стане гарантією права суддів на прогнозований, справедливий, прозорий та незалежний розгляд дисциплінарної справи. З метою приведення законодавства у відповідність із судовою практикою доцільно було б розглянути можливість передання апеляційного оскарження рішень Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя до Великої Палати Верховного Суду з метою економії часу щодо розгляду та зменшення стадійності розгляду дисциплінарних справ. 16. Упродовж 2020 року Конституційним Судом України ухвалено кілька рішень, що стосуються судової влади, статусу суддів, суддів у відставці. Важливою подією для забезпечення незалежності суддів стало ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України. Виключення із Кримінального кодексу України статті 375 (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови) дасть змогу привести функційний імунітет судді у відповідність до міжнародних стандартів. Вища рада правосуддя дотримується позиції, згідно з якою внесення слідчим, прокурором до ЄРДР відомостей про прийняття суддею завідомо неправосудного рішення або вчинення іншого злочину під час здійснення правосуддя є можливим виключно у випадку виявлення ознак такого кримінального правопорушення, які будуть достатніми для подальшого повідомлення судді про підозру та складення і направлення до суду обвинувального акта у максимально короткий строк.
- 206. 206 Вища рада правосуддянаголошує на необхідності забезпечення, щоб законодавство про притягнення суддів до кримінальної відповідальності за їхні протиправні дії містило гарантії, які б запобігали неправомірному втручанню в їхню незалежність та неупередженість. У щорічних доповідях за 2017–2019 роки про стан забезпечення незалежності суддів в Україні Вища рада правосуддя наголошувала на необхідності виключення статті 375 із Кримінального кодексу України, між тим на цей час Верховною Радою України нормативне регулювання, встановлене статтею 375 КК України, що визнана неконституційною, не приведено у відповідність із Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020. 17. Залишилося невирішеним у 2020 році питання щодо нерівності статусу членів Вищої ради правосуддя після отриманих рекомендацій експертів Ради Європи в рамках проєкту Ради Європи «Подальша підтримка виконання Україною рішень у контексті статті 6 Європейської конвенції з прав людини». Спірними залишилися питання, зокрема, щодо суттєвої нерівності між розмірами винагороди членів Вищої ради правосуддя, тривалості відпусток, а також щодо можливості відрядження до ВРП осіб, обраних / призначених членами Вищої ради правосуддя не із числа суддів та прокурорів, зі збереженням за ними посад та інших гарантій. 18. Потребує врегулювання питання про правові наслідки безпідставного притягнення суддів до кримінальної відповідальності. Суддя належить до категорії осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження згідно зі статтею 480 КПК України. Однією зі складових такого особливого порядку кримінального провадження є підвищені гарантії незалежності судді, обумовлені його конституційно-правовим статусом, саме у зв’язку зі здійсненням ним правосуддя. Правова природа таких гарантій полягає в тому, що вони не можуть розглядатися як особисті привілеї судді, а навпаки, з огляду на їх публічно- правове значення служать способом захисту від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, політичної репресії, примусового усунення від виконання своїх посадових професійних обов’язків. 19. Враховуючи, що в Україні відсутній спеціальний закон про індивідуальні заходи, які треба вжити для виконання рішень у справі «Куликов та інші проти України», на чому наголошувала Вища рада правосуддя, звертаючись до Міністерства юстиції України, доцільно було б розробити індивідуальні заходи, якими передбачити, що відновлення прав суддів у спосіб поновлення їх на посаді є неможливим у разі встановлення, що вчинені ними дії шкодять правопорядку, а отже, доцільно застосовувати лише компенсації та інші індивідуальні заходи.
- 207. 207 20. На початкудіяльності Вищого антикорупційного суду виникають ситуації, які потрібно врегульовувати в межах чинного законодавства, оскільки на сьогодні законодавство України не містить терміна «незалежність Вищого антикорупційного суду». У подальшому потрібне чітке унормування діяльності ВАКС в умовах пандемії та відповідне дотримання всіма вимог законодавства, а не створення вибіркових чи надзвичайних судів поза межами законодавства. 21. Протягом 2020 року Вищою радою правосуддя розглянуто 350 повідомлень (з урахуванням тих, що надійшли в попередні періоди), з яких 27 % (93) – обґрунтовані повідомлення суддів про втручання у професійну діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, які були розглянуті з ухваленням рішень про вжиття заходів реагування, а 73 % (257) повідомлень – з ухваленням рішення про затвердження висновків про відсутність підстав для вжиття заходів. 22. У більшості випадків за результатами перевірки повідомлень суддів Вищою радою правосуддя не визнавались втручанням у діяльність судді реалізація особами права на звернення, в тому числі і до правоохоронних органів, права на свободу вираження поглядів, зокрема і критику судді, свободу мирних зібрань, право на звернення з дисциплінарною скаргою на дії судді, здійснення передбачених законодавством процесуальних прав. 23. Як неодноразово зауважувала Вища рада правосуддя у своїх рішеннях, народні депутати України, посадові особи місцевого самоврядування повинні утримуватися від надання суду пропозицій щодо прийняття того чи іншого рішення, а також будь-яких інших вказівок стосовно розгляду справи у позапроцесуальний спосіб. Спостерігається тенденція до зменшення кількості випадків звернень народних депутатів України та посадових осіб місцевого самоврядування до судів. Разом із тим надсилання таких звернень до суду не у всіх випадках є спробою тиску чи впливу на суд, і судді повинні розрізняти такі випадки. Водночас комітети Верховної Ради України повідомляли Вищу раду правосуддя про реагування на факти втручання за зверненнями ВРП щодо неприпустимості втручання народних депутатів у діяльність суддів, що є позитивною тенденцією. 24. Вища рада правосуддя наголошує на важливості дотримання адвокатами принципу законності та професійної етики у відносинах із судом. Хоча судді та адвокати відіграють різні ролі в судовому процесі, етичні принципи їх діяльності є спільними. Внесок і суддів, і адвокатів є необхідним для прийняття справедливого та дієвого рішення в усіх судових процесах відповідно до закону. 25. Найбільша частка рішень ВРП про вжиття заходів забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя у 2020 році стосувалась безпеки суддів, погроз фізичною розправою, нападів на суддів, порушень порядку в судовому засіданні, блокування судів тощо.
- 208. 208 Протягом 2020 рокусудді повідомляли про розбійні напади, підпали, виявлення вибухових пристроїв та інші випадки, що становлять реальну загрозу та потребують невідкладного реагування правоохоронних органів, а також забезпечення Службою судової охорони особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу. Іноді адресовані суддям погрози фізичною розправою дають обґрунтовані підстави для занепокоєння щодо їхньої безпеки, безпеки їхніх близьких, а отже, створюють реальну загрозу суддівській незалежності. Обов’язок держави – захистити суддів від посягання на їхню фізичну чи моральну недоторканність, особисту свободу і безпеку шляхом законодавчого регулювання та вжиття відповідних заходів. 26. Порушення порядку в судових засіданнях учасниками справ або вільними слухачами, його порушення відвідувачами у приміщеннях суду у деяких випадках становить небезпеку для суддів, учасників судових справ, відвідувачів та працівників суду. Блокування роботи суду може сформувати у суспільстві уявлення про безкарність протиправного впливу на судову систему та негативно позначитися на її незалежності в цілому, а тому повинні перевірятись правоохоронними органам. 27. Оперативне реагування правоохоронних органів на повідомлення суддів про втручання в їхню діяльність є запорукою гарантування незалежності суддів. Відсутність належної реакції на прояви протиправного втручання та тиску на суддів є неприпустимою. Вища рада правосуддя вважає грубим порушенням вимог кримінального процесуального законодавства України бездіяльність з боку посадових осіб уповноважених органів, яка полягає у невнесенні відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за повідомленням суддів про вчинене кримінальне правопорушення, пересиланні повідомлення суддів про втручання в їхню діяльність як суддів щодо здійснення правосуддя з одного правоохоронного органу до іншого. Вища рада правосуддя стоїть на позиції беззаперечного забезпечення суддівської незалежності та необхідності визначення вказаного пріоритетним напрямом діяльності правоохоронних органів, оскільки швидке та ефективне розслідування злочинів, пов’язаних із професійною діяльністю судді, забезпечить дотримання конституційного права на доступ до правосуддя, яким кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи незалежним і неупередженим судом. 28. На законодавчому рівні має бути передбачений механізм, що регулює проведення мирних зібрань, мітингів, демонстрацій, пікетів, інших подібних чи аналогічних акцій біля будівель судів, завчасне повідомлення про проведення
- 209. 209 таких заходів зобов’язковим визначенням органу, який має бути повідомлений про їх проведення, отримання дозволу на проведення відповідних акцій тощо. 29. Підроблення судових рішень та виконавчих листів порушує права громадян на судовий захист та може мати наслідком порушення основних засад судочинства та завдань суду, а також нести загрозу авторитету правосуддя та підривати суспільну довіру до судової влади. У 2020 році спостерігалась тенденція до збільшення кількості фактів виявлення підроблених судових рішень та інших судових документів, виявлено кілька випадків втручання в діяльність суддів шляхом надсилання у поштових відправленнях на адресу судів речей, схожих на паперові гроші. 30. Звернення осіб, уповноважених на виконання функцій держави, до суду у позапроцесуальний спосіб потребують реагування Вищої ради правосуддя. Необхідно, щоб представники виконавчої та законодавчої гілок влади поважали судові рішення, а також демонстрували громадськості, що поважають ці рішення та гідність суддів. Слід уникати публічної критики конкретних судових рішень та суддів. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом. 31. Оскільки свобода вираження поглядів як гарантоване право становить одну з найважливіших основ демократичного суспільства й одну з основних умов для його прогресу та самореалізації кожної окремої особи, а посилення довіри громадськості до судової влади має відбуватись одночасно із широким визнанням вагомості її незалежності, реакції з боку ВРП вимагає поширення певної інформації, яка може зашкодити правосуддю. При цьому збирання, зберігання, використання і поширення інформації з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду завжди визнається втручанням в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, оскільки не може вважатися таким, що вчиняється відповідно до частини другої статті 34 Конституції України. 32. Органи державної влади, їхні посадові особи повинні утримуватися від інформаційних та політичних кампаній, заяв та дій, що можуть вплинути на незалежність судової влади та підірвати авторитет правосуддя. Вища рада правосуддя вважає неприпустимими політичні коментарі публічних осіб та представників органів виконавчої влади, які у своїх виступах, за відсутності об’єктивної та конкретної інформації щодо рівня довіри до судової системи та впливу на неї судових реформ, формують у суспільстві хибне уявлення щодо діяльності суддів та судової влади в цілому.
- 210. 210 33. Відкритість іпрозорість роботи судової влади сприятиме посиленню довіри громадськості до неї і ширшого визнання значення її незалежності та неупередженості. Потребує широкого висвітлення інформація про випадки неправомірного втручання у здійснення правосуддя з метою привернення уваги суспільства до тиску на суд. 34. Пріоритетним завданням є підвищення довіри до суду, а широке представлення і обговорення щорічної доповіді про стан забезпечення незалежності суддів сприяло б цьому. Серед напрямів та заходів Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки, затвердженої Указом Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, з метою зміцнення незалежності судової влади та підзвітності, зазначено про необхідність забезпечення щодо взаємодії із суспільством розширення практики всебічного обговорення щорічної доповіді про стан забезпечення незалежності суддів в Україні шляхом проведення громадських консультацій та дискусій, удосконалення заходів з подальшого розвитку систематичного проактивного професійного спілкування з об’єднаннями юристів, громадськістю та засобами масової інформації, розвиток комплексної системи комунікації. 35. Подання учасниками судового процесу дисциплінарних скарг на дії судді, звернення учасників судових справ до правоохоронних органів щодо вчинення суддею злочинів під час здійснення правосуддя є законним правом осіб і не може свідчити про тиск на суддю. Зловживання учасниками судових справ процесуальними правами не потребує реагування ВРП. 36. З метою посилення судової влади як інституту, підвищення рівня суспільної довіри до неї судді мають докладати зусиль для неупередженого і своєчасного вирішення справ та проявляти рішучість у відстоюванні своєї незалежності, шляхом належного реагування на факти тиску чи втручання. 37. Після внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) і прийняття законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» їх норми зазнають перманентних змін. Так, окремі положення Закону № 193-ІХ, яким вносилися зміни до законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя», вже були предметом перевірки щодо конституційності та визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020. До цього часу положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» № 193-IX, та Закону України «Про Вищу раду правосуддя» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» № 193-IX, не приведені у
- 211. 211 відповідність до цьогоРішення Конституційного Суду України. Більше того, предметом перевірки Конституційного Суду України були не всі норми, які зазнали змін з моменту ухвалення Верховною Радою України законів. З огляду на вказане, враховуючи стан реформування у сфері правосуддя, законодавство щодо судоустрою та статусу суддів, сучасні реалії розвитку громадянського суспільства, процеси інформатизації та глобалізації, на переконання Вищої ради правосуддя, норми законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» потребують подальшого конституційного контролю.