2. 10 січня 2017 року група вихованців Центру туризму і краєзнавства учнівської молоді
м.Добропілля, очолювана Чувпило Людмилою Миколаївною, директором ЦТК, і Котовою Галиною
Степанівною, методистом ЦТК, підняли прапор м.Добропілля на найвищу вершину України – Говерлу
(2061 м).
3. За альпіністськими критеріями в зимовий період вершині присвоєно категорію 1-Б і це налаштовує багатьох завойовників на
лад: «Що там? 1-Б? Я її з моєю екіпіровкою, при будь-якому розкладі візьму!» Та ні! Ті, хто на зимовій Говерлі не вперше, знають
підступність цієї гори.
По-перше - це вітер. Вітер там завжди сильний, або дуже сильний. По-друге - це опади. При реєстрації в контрольно-
рятувальній службі (КРС) нам сказали, що за попередні три дні на вершину, через сильний снігопад та вітер, ніхто не зміг
піднятися. Ми вирішили не випробовувати долю і в найближчі дні наполегливо відпрацьовували сніжно-льодові навички. А сніг
все йшов і йшов... Це дуже красиво виглядає: пухнастий свіжий сніг на величних ялинах, гори, затягнуті сніговою пеленою.
Пам'ятаючи про те, що вітер посилюється зі сходом сонця, було вирішено піднятися на вершину з першими променями, а це ранній
вихід – не пізніше 3-ї години. Напередодні підкорювачі, обвішані спецспорядженням, стартували о 9 ранку («Ну це ж не Кавказ,
щоб рано виходити, встигнемо!») і повернулися зі словами: «Шкода, скафандри не захопили – космічний вітер!». Мені чомусь
здавалося, що, збираючись на зимове сходження, не зайвим було б поцікавитися особливостями регіону.
4. Ми знали, що гори не прощають легковажність , тому на зимову Говерлу треба йти, як на
Кавказі.
Вранці (точніше, була ще ніч) термометр за вікном показував -25°С.
Рух по сніжній цілині, ущільненій вітром до стану насту (сніжно-льодової скоринки),
пошук стежки, занесеної снігом, не давав замерзнути. Глибокий сніг з'явився при виході в зону
рідколісся. При висоті снігового покрову по груди, рухатися було, м'яко кажучи,
проблематично. Такі ділянки долали по-пластунськи. Ну що ж, ми знали, коли йшли, що така
доля першопрохідників сніжної цілини. Ця ділянка забрала багато часу та сил, і на перемичку
ми вийшли вже зі сходом сонця. Дісталися до экохатинки , побудованої для тих, кому треба
відпочити, поїсти, надіти «кішки», перечекати негоду. Остання ділянка на вершину –
найкрутіша, майже без снігу, місцями покрита кригою, але йти на такий підйом в «кішках» –
одне задоволення. І ось наша група, яка включила в себе вихованців ЦТК м.Добропілля,
дніпровських студентів, київських любителів зимового екстриму –
на вершині!
Ми це зробили!!!
