Ві́нницька траге́дія — масові розстріли мирного населення у Вінниці, що проводилися НКВС протягом декількох років перед початком Другої світової війни. Масові репресії почали відбуватися влітку 1937 року, а останні були зафіксовані в місцевій в'язниці перед відступом Червоної армії у 1941 році. Дослідження цих злочинів почалося під час німецької окупації Вінниці. На прохання місцевої громади і з санкції німецької адміністрації організоване дослідження захоронень почалося у травні 1943 року. За результатами розслідування було виявлено 91 масове захоронення і ексгумовано 9 439 тіл. Місцеві жителі розпізнали 468 родичів серед загиблих. Ця інформація, фото і результати розслідування використовувалися нацистською пропагандою для дискредитації Радянської влади під час війни. В Україні перші правдиві публікації про трагедію з'явилися тільки у 1988 році. За результатами сучасних досліджень, вважається, що загальна кількість репресованих за цей період в Вінниці і області сягає близько 20 000 чоловік

1. Вінницька трагедія
Ві́нницька траге́дія — масові розстріли
мирного населення у Вінниці, що проводилися
НКВС протягом декількох років перед
початком Другої світової війни. Масові
репресії почали відбуватися влітку 1937 року, а
останні були зафіксовані в місцевій в'язниці
перед відступом Червоної армії у 1941 році.
Дослідження цих злочинів почалося під час
німецької окупації Вінниці. На прохання
місцевої громади і з санкції німецької
адміністрації організоване дослідження
захоронень почалося у травні 1943 року. За
результатами розслідування було виявлено 91
масове захоронення і ексгумовано 9 439 тіл.
Місцеві жителі розпізнали 468 родичів серед
загиблих. Ця інформація, фото і результати
розслідування використовувалисянацистською
пропагандою для дискредитації Радянської
влади під час війни. В Україні перші правдиві
публікації про трагедію з'явилися тільки у 1988 році. За результатами сучасних
досліджень, вважається, що загальна кількість репресованих за цей період в
Вінниці і області сягає близько 20 000 чоловік.
Передумови репресій
Серед істориків, які займаються дослідженням цього періоду Радянської
історії не існує одностайності щодо причин сталінського терору. Більшість, однак,
дотримуються думки, що репресії були спричинені низкою різних факторів і
являли собою процес встановлення тоталітарного режиму в СРСР. Одними з
основних передумов терору визначали такі, як боротьба з проявами невдоволення
серед населення, побоювання «внутрішнього ворога» та виникнення «п'ятої
колони», і передусім намагання Сталіна та його оточення позбутися політичних
супротивників режиму в країні. Нова хвиля репресій середини 30-их років також
збіглася з процесом індустріалізації країни. Деякі невдачі в процесі втілення в
життя перших П'ятирічних планів були покладені на переважно уявлений спротив
внутрішніх ворогів та націоналістичних елементів. Хоча червоний терор
застосовувався більшовицькою владою проти власного населення майже з
моменту приходу до влади, в середині 1930-их років репресії почали
розповсюджуватися не тільки проти незначної кількості реальних ворогів режиму,
але також і на потенційних ворогів, які в переважній більшості виявилися
невинним населенням багатьох сіл і міст країни.
Однією з інших цілей терору було також прагнення встановити в країні
атмосферу невпевненості і повної залежності від волі лідера партії і «батька

2. народів», Сталіна. Це в свою чергу унеможливлювало існування опозиції
режимові не тільки в суспільстві, але і в лавах партії, яка зазнала в ці роки значної
чистки. Одним з перших жертв Сталіна та його оточення стали члени партії, які
були в опозиції до нього особисто, та до його політики. Окрім членів партії,
репресії торкнулися також майже усіх сфер життя суспільства і зокрема армії та
органів НКВС, де старі, революційні кадри були замінені новими, відданими
Сталіну. Таким чином, як і в суспільстві загалом, після ліквідації існуючої
опозиції, чистка в лавах партії, армії та НКВС була розрахована здебільшого на
ліквідацію потенційних, а не реальних ворогів режиму.
Репресії 37-38 років
Репресії в Україні
Нова хвиля масового терору в СРСР почалася
з призначеннямМиколи Єжова на посаду голови
НКВС восени 1936 року. Саме 4 жовтня 1936 року
Політбюро ЦК ВКП(б) задовольнило прохання про
колективні репресії списком. Для розгляду
колективнихсправ були створені, так звані
«трійки», які засуджували, часом сотні людей.
Одним з основних вироків були багаторічні
ув'язненняв сталінських таборах і розстріли.
Більше того, 31 липня1937 року був затверджений
проект наказу № 00447 НКВС СРСР, який
наказував репресувати
сотні тисяч людей в
різних регіонах
Радянського Союзу.
На Україну був
призначений ліміт репресованих в розмірі 28 100
чоловік, з яких 7 800 повинні були засуджені до
розстрілу. Керівництво місцевих НКВС мало
можливість збільшити ці ліміти за окремими
поданнями. Для Вінницької області ліміт репресій
був встановлений в розмірі 4000 чоловік, з яких 1000
мали були засудженими до смертної кари. Для
спрощення репресій за ініціативи Вишинського 11
вересня 1937 року було також прийняте рішення про
можливість прийняттяобвинувального вироку за
добу до фактичного розгляду справи. Вироки,
прийняті таким чином, а дуже часто і вища міра покараннявиконувалисянегайно.
Пік репресій припав на осінь 1937 та початок 1938 року, коли були
затверджені нові рознарядки та збільшена квота репресованих у Вінницькій
області. До Вінниці почали звозити тіла страчених з усієї області для захоронення.

3. Були й очевидці страт у самій Вінниці, але інформація про них поширювалася
дуже повільно через побоювання репресій. 31 січня 1938 року був затверджений
додатковий ліміт кількості репресованих та проголошена кампанія боротьби з
«колишніми куркулями», «контрреволюційним національним елементом»,
«кримінальним елементом» і «активнимантирадянськимелементом». На прохання
українського НКВС ліміт заарештованих в рамках кампанії був збільшений на 30
000 чоловік. За даними СБУ у 1937—1938 роках було засуджено майже 200 тис.
осіб, з яких до вищої міри покараннябуло притягнуто понад 120 тис. Майже всі —
за рішенням «трійок».
Репресії на Вінниччині
Проведення репресій у Вінницькій області, яка на той час була прикордонним
регіоном з «буржуазною» Польщею та Румунією, було дещо специфічним. В
області мешкала значна частина колишніх вояків армії Української Народної
Республіки та Української Галицької армії. Також підозру викликала значна
польська меншина в регіоні. З огляду на близькість кордону, численні родинні та
приятельські зв'язки з закордонним населенням, вважалося, що в області існує ціла
мережа «агентів іноземних розвідок», «диверсантів» та «ворогів народу».
Спеціально для боротьби з ними до Вінниччини був відряджений Іван Корабльов
— один з найбільш досвідчених працівників НКВС. Вже в квітні 1938 року
Корабльов просив збільшити ліміт смертельних вироків в області. За час
проведення «антикуркульської» операції, в Україні у 1937 році було репресовано
159 576 чоловік, а у 1938 році
— 108 006. Тільки у
Вінницькій області за даними
істориків, було страчено
близько 20 000 чоловік.
Репресії почалися зі
списків підозрюваних, які
складали райвідділи НКВС і
затверджувалися обласним
управлінням. Арештованих
зразу примушували зізнатися у
підривній діяльності, при чому
Корабльов щодня вимагав
дедалі вищі показники розкритих ворогів народу. Щоб примусити арештованих
зізнатися їх часто піддавали тортурам. За ініціативи Корабльова була проведена
операція проти польської меншини в області, яка розглядалася, як ворожа до
режиму. 9 серпня 1937 року була проведена депортація поляків до Сибіру.
Допит підозрюваних відбувався у будинку НКВС на вулиці Дзержинського
в Вінниці. Хоча камери були розраховані на 16 чоловік, в кожній було більше
сотні затриманих. Крім страшних умов утримання в камерах, в'язнів дуже часто
піддавали тортурам з наміром вибити силою зізнання і таким чином виконати

4. рознарядку на розкриті злочини. Пошкодження і травми в'язнів були настільки
звичними та чисельними, що у цій в'язниці було три медичні працівники, які
займалися перев'язуванням та доглядом за травмованими.
Страти
23 липня 1937 року був
затверджений склад
«трійки» по Вінницькій
області, до складу якої
увійшли секретар обкому
Володимир Чернявський,
начальник обласного
управління НКВС М.
Тимофєєв, обласний
прокурор І. Ярошевський.
У 1938 році «трійка»
затверджувала щоденно
сотні, а іноді й тисячі
смертельних вироків. З-за
великої кількості жертв,
вироки затверджувалися списками, на яких позначався строк ув'язнення чи вища
міра покарання. Арештованих доставляли до будинку НКВС у Вінниці та до
місцевої тюрми. Смертельні вироки виконувалися негайно і майже кожен день.
Страти виконувалися здебільшого в подвір'ї будинку НКВС на вул.
Дзержинського, а поховання жертв відбувалося в трьох місцях міста: у парку імені
Горького, біля православного цвинтаря та у фруктовому саду.
Фруктовий сад займав один гектар площі і розташовувався на Підлісній
вулиці. Наприкінці 1938 року сад несподівано обнесли високим та щільним
парканом та обтягнули на горі колючим дротом. Коли на території побудували
невеличкий будинок, місцеві жителі вже не звертали увагу на присутність машин
та людей на території саду. За свідченням тих, що мешкали неподалік, до саду
часто та переважно вночі заїжджали машини і був чутний гомін людей та
постійний гул моторів. Засуджені копали могили у формі траншеї, які
розташовувалися між деревами і мали глибину 2-3 метрів. Земля з наступної
братської могили йшла на закопуванняпопередньої. Тіла були здебільшого звалені
хаотично, без порядку і пересипані вапном. В середньому в кожній братській
могилі знаходилося від 33 до 144 тіл. Родичам загиблих повідомлялося, що
арештовані були засуджені до довгих строків ув'язнення без права листування і
вислані у віддалені регіони СРСР.

5. Випорожнені братські могили
на православному цвинтарі.
За зізнанням свідків та
наявності інших фактів було
встановлено, що страти
проводилисяна подвір'ї
будинку НКВС. Припускають,
що жертв викликали з камер
під приводом відправки на
заслання, зв'язували руки і по
одному страчували в подвір'ї.
В місці, де гаражі
розташовувалисяпівколом під
час страт заводили машини
аби заглушити постріли
пістолетів. Незважаючи на це, деякі свідки чули постріли, але не приділяли їм
уваги. Після страт з гаражів водою змивали кров і грузили тіла для перевезення на
місце захоронення в готових могилах у Вінниці.
Репресованих також захоронювали на православному цвинтарі та у парку
культури. Фруктовий сад та територія цвинтаря також були проголошені
військовими зонами і вхід на них був заборонений. На території цвинтаря було
викопано 15 братських могил, а у парку 14. Місцеві жителі спостерігали
вантажівки і людей на території цвинтаря та парку, але здебільшого не
запідозрювали нічого надзвичайного. Декілька людей, які за тих чи інших
обставин були обізнані про справжні події в цих місцевостях Вінниці, із-за
побоювання репресій не розголошували цієї таємниці. На місці захоронення в
парку якраз над двома могилами встановили майданчик для танців, а над другою
владнали «кімнату сміху». В іншій ділянці над могилами встановили гойдалку, але
коли з часом почав просідати ґрунт, щоб не викликати підозри її прибрали і
засадили кущами.
Чистка НКВС
Разом з плановими репресіями проти
мирного населеннявідбувалася і
чистка органів НКВС. Так у 1938 році
був арештований і страчений
основний керівник репресіями в
Україні з 1925 року, голова
республіканського ГПУ Ізраїль
Леплевський. На його місце прийшов
Олександр Успенський, який відрядив
в Україну одного з «найкращих»
кадрів НКВС — Івана Корабльова.
Коли 1939 році до керівництва НКВС прийшов Лаврентій Берія, колишні кадри
Єжова підпали під підозру. Корабльова теж очікувала чистка, його та заступників
Запутряєва і Ширіна було арештовано. Формально проти Корабльова і його

6. заступників була порушена кримінальна справа за звинуваченнями в зловживанні.
Однак, після арешту Корабльова звільнили.
Побоюючись нових переслідувань він двома пострілами зробив невдалу спробу
покінчити життя самогубством. Коли Корабльов таки видужав його знову було
арештовано і за вироком військового трибуналу НКВС від 6 травня 1941 року
засуджено до смертної кари. Через два дні після початку війни Військова колегія
Верховного суду смертний вирок замінила 10-річним ув'язненням. Однак вже в
вересні на місці заслання Корабльова в Новосибірську, за клопотанняобласного
НКВС, справа проти нього була закрита.
Розслідування
Розкопки могил
Мешканці Вінниці шукають рідних серед ексгумованих тіл репресованих.
Масові захоронення людей у Вінниці залишалися поза увагою мешканців міста аж
до початку війни у 1941 року. Так як і в багатьох інших містах України при
відступі НКВС терміново і масово страчувало в'язнів у своїх в'язницях. Після
відходу Червоної армії місцеві жителі почали сходитися до в'язниці для
розпізнання репресованих. У цей час було зроблено декілька запитів до німецької
окупаційної влади з проханням розслідувати інші захоронення, про які в місті
ширилися чутки. Однак німецька влада не мала бажання займатися пошуком
могил, оскільки не бачила потреби в психологічній чи ідеологічній війні з СРСР і
розраховувала на швидку військову перемогу. Ситуація змінилася тільки у 1943
році, коли Німеччина почала зазнавати поразки на східному фронті і тепер вже
мала бажання використати
цю трагедію для власних
цілей.
Зокрема, коли 24 травня
1943 року один з місцевих
жителів ненароком
натрапив на захоронення в
парку імені Горького і
повідомив владу, німецька
адміністрація скористалася
нагодою і почала розкопки.
Іншим фактором, який
спонукав німців на
розслідування трагедії були подібні розкопки, які почалися на місці розстрілу
НКВС полонених поляків в Катині тільки місяць до цього і які вже стали засобом
антирадянської пропаганди.

7. Комісії та розслідування
Коли німецька адміністрація нарешті дозволила розкопки та розслідування
захоронень, 15 червня 1943 р. була створена перша слідча комісія під
головуванням німецького професора Ґерхарда Шрадера.
Комісія складалася переважно з німецьких патологоанатомів та медиків, але в ній
також брали участь два місцевих лікаря — лікар Дорошенко та професор судової
медицини з Краснодарського університету Малінін. Саме ця комісія була
відповідальна за ексгумацію тіл, яка проводилася до середини червня. Пізніше, під
керівництвомзаступника Ґерхарда, професора Кармера ця комісія також
встановила та описала стан тіл та речеві докази знайдені в могилах. Попередні
висновки комісії дали підставу запросити міжнародну комісію, до якої увійшли
судово-медичні експерти з 11 країн Європи:
Комісія на місці розкопок.
Д-р. Зоенен з Ґентського університету, Бельгія.
Д-р. Михайлов з Софійського університету, Болгарія.
Д-р. Песонен з Гельсинського університету, Фінляндія.
Д-р. Дювуа з Паризького університету, Франція.
Д-р. Каццаніґа з Міланського університету, Італія.
Д-р. Юрак з Загребського університеут, Хорватія.
Д-р. ден Поортен з Амстердамського університету, Нідерланди
Д-р. Біркле з Бухаресту, Румунія.
Д-р. Геґквіст з Каролінського інституту, Стокгольм, Швеція.
Д-р. Крсек з Університету Братислави, Словакія.
Д-р. Орсоз з Будапестського університету, Угорщина.
Крім того, разом з міжнародними експертами до Вінниці також прибула ще й
інша німецька комісія, яка складалася з 13 судово-медичних експертів з різних
німецьких університетів. Ці комісії на підставі речевих доказів та ексгумованих тіл
зробили свої власні розслідування. Міжнародна комісія опублікувала свої
результати 15 липня1943 р., а
німецька 29 липня. Обидва комісії
здебільшого досягли однакових
висновків щодо медичних фактів та
обставин страти. На підставі звітів
медичних комісій німці почали ще й
кримінальне розслідування. Було
створено дві кримінальні комісії, які
почали допити свідків серед місцевого
населення. Свідчення давали родичі
загиблих, секретарі та прибиральники
в будинку НКВС, а також ті, хто бачив
чи чув про захоронення у місті.
Під час кримінального слідства та
розкопок на перших етапах робилася
спроба встановити національність жертв. Незважаючи на це, було суворо

8. заборонено згадувати про росіян, євреїв та циган серед жертв репресій. Під час
кримінального розслідування слідчі старанно виконували наказ Генріха Гіммлера,
а пізніше й голови Райхскомісаріату Україна Еріха Коха в нагнітання напруги та
антагонізму між різними етнічними групами України. Ціллю кримінального
слідства було доказати причетність євреїв та росіян до злочинів проти українців.
Під час розкопок, коли несподівано почала збільшуватися і кількість опізнаних
польських жертв, заборона згадування поширилася і на представнивків цієї
національності. Так після 204 жертви поляків не було ідентифіковано зовсім.
Також під час допиту свідків акцент робився на національності слідчих і свідків
підштовхували до вказуванняна євреїв серед працівників НКВС. Незважаючи на
це, нема підстав сумніватися, що переважна більшість жертв були українцями,
оскільки з ідентифікованих жертв більше двох третин були українцями і не існує
документального підтвердження тези про засилля євреїв в ті роки в НКВС. Крім
того, свідки та українське духовенство попри заборону німців продовжувало
згадувати у проповідях та службі про різні національності жертв.
Ексгумація та розпізнання тіл
Одна з жертв репресій у Вінниці впізнана по вишиванці.
В місцях захоронення у місті почалася
ексгумація жертв терору. Тіла загиблих
знаходилися під двометровим шаром землі
та ще шаром одягу, який клався на тіла. В
деяких могилах був лише одяг і власні речі
страчених. Загиблі покоїлися здебільшого
без порядку переплутані один з одним, деякі
були пошкоджені вапном та хімічними
процесами в могилах. Огляд трупів також
встановив, що деякі з них мали сліди тортур
— вибиті зуби, поламані кістки. Наявність
ґрунту у легенях, шлунку та страховоді
дозволив зробити припущення, що
принаймні дві жертви були захоронені ще
живими.
Одяг, який знаходився в могилах був
розвішений на мотузках і дротах між дерев з
тим, щоб місцеві жителі мали можливість
упізнати його приналежність. В цей період
до Вінниці почали з'їжджатися мешканці області, переважно жінки в пошуках
відомостей про зниклих без вісті рідних. По характерним частинам одягу,
місцевими жінками було розпізнано 468 тіл їхніх чоловіків та синів. Інша одна
третина жертв — 202 тіла були ідентифіковані завдяки знайденим у них
документам. Тому що риси обличчя в більшості трупів вже було тяжко
встановити, тисячі імен решти загиблих не були встановлені. Усього було
розкопано 95 могил і ексгумовано 9439 тіл.

9. Кількість тіл в різних місцевостяхмісцезнаходження кількість могил кількість
репресованих
Фруктовий сад 39 могил 5644 тіл
Православний цвинтар 42 могили 2405 тіл
Парк ім. Горького 14 могил 1383 тіл
Більшість тіл мали сліди одиноких вогнепальних пострілів, переважно в
області голови. Деякі тіла мали декілька поранень, а інші мали значні травми
черепа, від яких очевидно наступила смерть. У трупів чоловічої статі руки були
зв'язані за спиною, у деяких також і ноги. Було знайдено також 169 жіночих
трупів, 49 з котрих були голі. На відміну від чоловіків, жіночі трупи не були
зв'язані. Деякі тіла були настільки пошкоджені, що встановити вік було вже
неможливо, однак, більшість трупів були чоловічої статі у віці 30-40 років.
Віковий склад тільки кількість репресованих
20 — 30 років 626 тіл
30 — 40 років 5976 тіл
40 — 50 років і старші 1366 тіл
Оскільки більшості страчених повідомлялося, що вони відбувають на
довгорічні заслання, багато з них мали власні речі, з якими їх і було захоронено.
Серед тіл були знайдені документи, записки, дрібні речі та книги про яким вдалося
ідентифікувати деякі імена загиблих та встановити приблизний час страт. З
перших 500 жертв вдалося встановити що, більшість — 212 чоловік були
селянами, а також 62 робітника, 51 службовець, 26 фахівців, 16
війсковослужбовців та 4 священика. Фах інших 109 ідентифікованих осіб не
вдалося встановити.
Висновки слідства
Експерти з кількох країн Європи проводили дослідження багатьох тіл
загиблих. З черепної порожнини були вийняті кулі, якими здійснювався розстріл.
Серед речей загиблих також знайшли деякі інші свідчення про обставини трагедії.
Смерть страчених настала від вогнепального пошкодження життєво важливих
центрів довгастого мозку. У 395 тіл причиною смерті встановлена черепно-
мозкова травма. Вхідним вогнепальним отвором є єдиний отвір, розташований на
задній поверхні шиї (потилиці). Деякі тіла мали більш ніж один отвір, тобто
страчувалися кількома пострілами.
Судячи з кіптяви, яка збереглася на місці поранення, постріли
здійснювались з дуже близької відстані або впритул.
Вилучені з тіл кулі, та характер пошкоджень, вказує на те, що розстріли
здійснювались з дрібнокаліберної зброї (пістолета).
З напрямку ходу вогнепального каналу, встановлено, що постріли
здійснювались в задню частину шиї в'язнів, коли вони мали стояти навколішках з

10. низько нахиленою додолу головою. Зважаючи на зазначені трупні зміни, давність
знаходження тіл у могилі визначається в межах 3-5 років (тобто в pp. 1938—1940).
Незважаючи на прохання деяких мешканців Вінниці, розслідування страчених
НКВС у в'язниці у 1941 році не проводилося. Також було відмовлено в
розслідуванні великої братської могили в парку імені Козицького міста Вінниці.
Більшість жертв в тому похованні належала до репресій 1923 року і не цікавила
німців.
Наслідки
Німецький агітаційний плакат «Вінниця» (Winniza). 1943.
Після завершення розкопок та
розслідування у 1943 році у Вінниці
почалося перепоховання останків
репресованих. За християнським обрядом
тіла були поховані в семи великих
братських могилах і на кошти громади був
встановлений обеліск з надписом «Тут
поховані жертви сталінізму».
Реакція більшовиків
Оскільки відомості про репресії в
Вінниці розголосилися в багатьох країнах
Європи, Радянський Союз був вимушений відреагувати. Однак, провина за
репресії була покладена на німців. 12 серпня 1943 року газети «Правда» та
«Известия» публікували звернення Совінформбюро, в якому німців звинуватили в
розігруванні «нахабної комедії» з жертвами власних репресій. Коли Радянська
влада увійшла в місто у 1944 році пам'ятник швидко перейменували у «пам'ятник
жертвам фашизму». Такожшвидко були репресовані усі хто брав активну участь у
німецькому розслідуванні, а також ті, хто поширював відомості про захоронення.
Після приходу до Вінниці у березні 1944 року більшовиків, карателі обрали
близько 100 вінничанок, яких показово розстріляли для того, щоб примусити
вінничан мовчати про розкопки, які у 1943 році виявили у Вінниці масові
поховання жертв НКВД.
Увіковічення пам'яті
Під час «холодної війни» Вінницьку трагедію почали використовувати і
США. У вересні 1959 року були організовані слухання в американському конгресі
присвячені масовим розстрілам у Вінниці. Ці слухання збіглися з візитом Микити
Хрущова до США в тому ж році і цей злочин навмисно пов'язували з особою
самого Хрущова. Однак в Україні та СРСР протягом десятиліть репресії у Вінниці
залишалися закритою темою. Натомість, на заході розслідуванням та

11. розповсюдженням інформації про трагедію зайнялася українська діаспора. Були
перевидані дані німецького розслідування і також здійснені власні дослідження та
наукові публікації з цієї тематики. Ці дані також використовувалися для критики
радянського режиму, який замовчував цю трагедію протягом десятиріч.
Під час перебудови Радянський Союз визнав провину сталінського режиму за
розстріл поляків в Катині та створив спеціальну слідчу комісію, однак подібну
Вінницьку трагедію обійшли увагою. Перші згадки про репресії в самій Україні
з'явилися ненароком, коли в одному з архівів показали фрагмент військової
хроніки про злочини фашистів, який виявився документальними кадрами
німецького розслідування розстрілів у Вінниці. Ця новина і спогади про репресії
почали ширитися Вінницею і усією Україною, аж поки 21 вересня 1988 році в
газеті Молодь України не з'явилася перша правдива публікація про репресії 30-х
років на Вінниччині. У 80-ті роки за ініціативи місцевої громади був споруджений
пам'ятний знак. На місці захоронень був збудований будинок ритуальних послуг,
який пізніше перейшов у власність Української Автокефальної Православної
Церкви.
http://ito.vspu.net/intel/files/konkyrs/shevchyk/uchnivski_priklady/web_site_uchnivska/%D
0%92%D0%B5%D0%B1-
%D1%81%D0%B0%D0%B9%D1%82%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%BF%D0%B8
%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%
B2%201%20%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%BF%D0%B0/Stalinskiy%20teror.htm
План захороненьу Вінниці: І. Фруктовий сад. ІІ. Цвинтар. ІІІ. Парквідпочинку ім.
Горького. IV. БудинокНКВС.