2. • Історичне тло розвитку української преси
часів другої світової війни ще й досі викликає
ідеологічні суперечки, й доволі гострі. В
українському суспільстві існують дві полярні
точки зору на цю проблему. Згідно з першою,
українська нація в роки війни боролася як
проти німецько-фашистських, так і проти
московсько-більшовицьких окупантів, але
потерпіла поразку й змушена була перевести
боротьбу за відновлення незалежності в інші
площини. Друга трактує ці ж події як участь
українського народу у Великій Вітчизняній
війні, тобто у героїчній боротьбі усього
радянського народу за волю і незалежність
СРСР, у якій, у контексті другої світової війни,
разом з союзниками він здобув історичну
перемогу.
Ці різні точки зору неможливо не враховувати,
3. Український народ включився у нову світову війну одним з
перших. 1 вересня 1939 р. розпочалися запеклі бої на німецько-
польському фронті, а 17 вересня Червона армія розгорнула так
званий “визвольний похід” на захід, взявши, згідно з планом
“Молотова - Ріббентропа” участь у розподілі Польщі.
Західна Україна відійшла до СРСР. Трудящі Галичини у
багатьох випадках радо зустрічали червоноармійські підрозділи,
сподіваючись на покращення власної долі у возз’єднаній Україні та
у державі робітників і селян.
Цей обережний оптимізм відобразила частина
західноукраїнських газет, здебільшого прокомуністичної
орієнтації. Націоналістично налаштовані видання побачили в
подіях, що розгорнулися, нову загрозу звільненню України.
Зрештою, через кілька місяців НКВС почали переслідування і тих, і
інших. Члени компартії Західної України швидко розібралися в
ситуації та почали приховувати свою приналежність до КПЗУ від
“братів по вірі”. Вочевидь, націоналістичні кола відразу стали до
процесів совєтизації західних областей у безумовну опозицію. Ці
процеси в першу чергу охопили створення нових органів влади,
переміни навчальних програм у школах, а поволі почали
переходити й у світ преси.
4. В перші дні війни редакції
перебудовували
роботу на новий лад. “Все для фронту, все
для перемоги!” - це гасло визначило життя
радянських людей на чотири довгих роки.
Основними тематичними напрямками
місцевої
преси стали повідомлення з фронтів,
пропаганда справедливого характеру війни,
розгортання мобілізаційних ресурсів,
переведення промисловості на виробництво
військової продукції, евакуаційні
проблеми.
5. У діючій армії почали розгортатися
фронтові, армійські, дивізійні газети, штати
яких комплектувалися з робітників місцевих
органів преси. Типові назви цих
російськомовних газет - “За Родину!”, “В бой”,
“За победу!”. Кореспонденти низових
військових газет брали матеріал прямо в
землянках та окопах, на вогневих позиціях, на
бойових кораблях. Багато з них загинули
смертю хоробрих, виконуючи редакційні
завдання.
Фронтовими кореспондентами
центральних газет “Правда”, “Красная звезда”
стали відомі радянські письменники К.
Симонов, Б. Полевой, Є. Петров, А. Гайдар та
багато інших.
6. Дещо по-іншому складалася доля української
преси в західних областях.
17 вересня 1939 року Червона армія розпочала
так званий визвольний похід згідно з пактом
Молотова-Ріббентропа, за яким територію Польщі
було розділено між Германією та СРСР. Результатом
цього походу стало приєднання Галичини до Великої
України. Встановлюється радянська влада на
Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині, Волині
тощо.
Відразу розпочинають вихід нові обласні газети:
"Вільна Україна", "Львівська правда", "Прикарпатська
правда". Майже одночасно починають виходити
низові партійно-радянські газети - органи міських і
районних комітетів комуністичної партії та виконкомів
новостворених рад. У створенні нових видань значну
роль зіграли журналісти, відряджені партією зі
східних областей УРСР.
7. 30 червня 1941 року у Львові було
проголошено відновлення української
незалежності у вигляді Української Самостійної
держави. Її очолив Ярослав Стецько. Першою
“ластівкою” відновленої української преси
можна вважати газету "Самостійна Україна" (у
Станіславі вийшло 4 номери).
Крайові управи німецької окупаційної влади
починають видавати офіційні газети.
Поруч з ними деякий час існувала незалежна
українська преса.
8. З кінця липня, вказує дослідник зі Львова О. Луцький у
збірці "Українська періодика: історія і сучасність", "практично
вся газетна періодика Галичини виходила як пресові органи
місцевої влади - повітових і міських управ". Прихильність їх до
Організації українських націоналістів спочатку виголошувалася
відверто на сторінках газет.
Серед цих видань слід особливо відзначити дрогобицьку
"Вільне слово", "Золотий тризуб" (Калуш), "Тризуб" (Чортків),
"Воля" (Копичинці).
На початку серпня 1941 р. владу на Галичині перейняли у
угорців німці. Відразу почалися більш жорсткі порядки, зокрема,
ряд незалежних низових газет та "Самостійна Україна" були
закриті. Через день замість неї почала виходити
газета "Українське слово", видання в українському
національному дусі.
9. "Українське слово"
• Провідною темою цієї газети, як і решти інших, стає
антибільшовизм. Висвітлюючи розвиток українського
життя, газета віддзеркалювала роздробленість руху за
незалежність України. Провину за чергову невдачу у
визвольних змаганнях українського народу за власну
державність одні покладали на його вождів, інші -
власне на народ, який не зміг об•єднати власні сили на
черговому історичному переломі.
• Водночас газетярі друкували історичні розвідки,
літературні твори, критичні статті щодо творчості Лесі
Українки, Богдана Лепкого, Миколи Хвильового. Інколи
редакція дозволяла собі поодинокі антигітлерівські
нотки. Так, 7 серпня 1942 року, до річниці з дня
народження М. Міхновського, цитували його
"Самостійну Україну": "Доки хоч один ворог-чужинець
лишиться на нашій землі, ми не маємо права скласти
зброю".
10.
11. “До перемоги”
Примірник газети “До
перемоги”, яку видавали у роки
другої світової війни. “Рік
випуску газети – 1944-й. Це
чотирьохсторінкове видання
Військової Управи для бійців
дивізії “Галичина”.
Газету “До Перемоги” видавали
у період з 1943 до 1945 року.
Перший примірник газети
вийшов з друку 23 грудня 1943
року на восьми сторінках
тиражем 15 тисяч примірників.
Періодичність видання кілька
разів змінювалася. Був час,
коли “До перемоги” виходила
щотижня.
12.
13. В 1941-1943 роках починає знову
виходити українська преса в діаспорі. В Бухаресті
Дмитро Донцов видавав журнал "Батава", в Берліні
- "Український вісник".
Дмитро Донцов
- дуже емоційний публіцист,
який виступав з крайніх
націоналістичних позицій
(стаття "Atrophia cerebre",
в ній стверджував, що Україна терпить утиски через
те, що у її лідерів "атрофія мозку"). Він негативно
ставився до місцевої української преси за її
інертність, невміння
пропагувати національну
українську ідею.
14. Шульце-Бойзен у молодості був членом так називаного
«Младогерманского ордена» – радикально-націоналістичної
організації, що перебувала під досить сильним впливом
окультизму
і містицизму. Пізніше, будучи редактором націонал-більшовицького
журналу «Супротивник» («Gegner»), він згрупував навколо себе
кружок молодих інтелектуалів, найбільш видними з яких були
скульптор Курт Шумахер, що цікавився містичними сюжетами;
Вальтер Кюхенмайстер – журналіст і редактор ряду періодичних
видань компартії, що, поряд зі своєю суспільною діяльністю, писав
серйозні дослідження про німецьких анабаптистів.
Шульце-Бойзен, Шумахер, Кюхенмайстер і інші автори
«Супротивника» були надзвичайно захоплені темою німецького
містицизму, східними эзотерическими навчаннями й сучасної їм
окультною практикою.
15. Історичний досвід виходу української періодики в
Галичині під час гітлерівської окупації дозволяє
зробити кілька висновків:
• за будь-якої найменшої можливості, зміни історичних обставин українська
інтеліґенція, населення відновляли вихід незалежних друкованих видань
національно-патріотичного, самостійніцького характеру;
• до кінця 1930-х років українська преса опинилася під сильним впливом і
відверто співпрацювала з ОУН, а потім і з УПА, отримуючи від них
підтримку та вбачаючи в них реальну силу, що може відстояти українську
ідею та захистити інтереси місцевого населення. Наступний історичний
досвід показав, що на той час такої сили забракло;
• окупаційний німецько-фашистський режим встановив структуру
керування пресою, що мало чим відрізнялася від "партійного керівництва"
нею під час встановлення радянської влади: механізми розподілу кадрів,
цензурування, забезпечення папером і друкарськими послугами і навіть
експедіювання були дзеркально схожі між собою. Різниця полягала лише
тому, що компартійна пропаганда видавала свої дії як заходи боротьби з
буржуазно-націоналістичним рухом на користь трудящих Галичини,
простих українців, і тому мала певну підтримку, а гітлерівська окупаційна
влада все робила задля Фатерлянду, не прикриваючи своїх намірів надто
складними пропагандистськими вигадками;
• прислужництво гітлерівському окупаційному режиму привело друковані
часописи до найстрашнішого: втрати народного довір’я, тобто до
