Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

Comment to the Law "On Access to Public information"

3,457 views

Published on

  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

Comment to the Law "On Access to Public information"

  1. 1. Центр суспільних медіа за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Програми сприяння Парламенту Закон України“Про доступ до публічної інформації” Науково-практичний коментарВидання ініційоване Комітетом Верховної Ради України з питаньсвободи слова та інформації і рекомендоване для використання в адміністративній та судовій практиці Київ 2012
  2. 2. 3 АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ: ПРО КОМЕНТАР Роман Головенко (розділи IV та V Закону) Дмитро Котляр (розділи II, III та VI Закону)Оксана Нестеренко (вступ, преамбула та розділ I Закону) Тарас Шевченко (стаття 11 та Розділ III Закону) Загальна редакція – Дмитро Котляр Редактор – Андрій Шевченко Ц е видання містить постатейний науково-практичний коментар до Зако- ну України “Про доступ до публічної інформації”, що був ухвалений 13 січня і набув чинності 9 травня 2011 року. Координатор проекту – Василь Самохвалов Закон “Про доступ до публічної інформації” визначає механізми реалізації одного з основоположних прав людини – права на отримання інформації, зо- Публікацію здійснено завдяки фінансовій підтримці крема, про діяльність органів влади. Міжнародного фонду “Відродження”. Він містить багато новацій, які раніше не використовувалися в українському Ця публікація також фінансово підтримана Відділом демократії і врядування Місії USAID в Україні, Молдові та законодавстві і потребують пояснень щодо їх практичного застосування. Цей Білорусі відповідно до умов угоди AID-121-А-00-03-00008 Коментар ініційований Комітетом Верховної Ради України з питань свободи (Програма сприяння Парламенту II: Програма розвитку слова та інформації, який Законом “Про Комітети Верховної Ради України” законотворчої політики). наділений правом в межах своєї компетенції “надавати роз’яснення щодо за- стосування положень законів України”. Думки і твердження, висловлені в публікації, відображають особисту позицію авторів і можуть Текст Коментаря підготовлений авторитетними медіа-юристами, які входи- не співпадати з позицією Міжнародного фонду ли до складу робочих груп з підготовки Закону “Про доступ до публічної ін- «Відродження», USAID, ПСП II чи Університету штату Огайо. формації” та нової редакції Закону “Про інформацію” – Романом Головенком, Дмитром Котляром, Оксаною Нестеренко і Тарасом Шевченком. При підго- Електронна версія Коментаря розміщена на сайті товці коментаря до статей 13 та 23 допомогу надав Роман Куйбіда. Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації: У Коментарі розкрито терміни, що вживаються в Законі, детально роз’яснено http://komsvobslova.rada.gov.ua/komsvobslova/control/uk/ зміст його положень та наведено приклади і рекомендації щодо його застосу- вання. У випадках, коли це необхідно, автори роз’яснюють механізм застосування норм Закону у взаємодії з іншими законами України – зокрема, з новою ре- дакцією Закону “Про інформацію”, яка ухвалювалася і набула чинності синх- ронно із Законом “Про доступ до публічної інформації”. Для розуміння Закону у світлі міжнародних стандартів у Коментарі використовувалися практика Європейського суду з прав людини, Конвенція Ради Європи про доступ до офі- ційних документів та інші документи. При підготовці Коментаря також було враховано першу адміністративну та судову практику застосування Закону © Колектив авторів, 2012 © ГО “Фундація “Центр суспільних медіа”, 2012 після набуття ним чинності.
  3. 3. 4 Закон України “Про доступ до публічної інформації”. Науково-практичний коментар ПРО КОМЕНТАР 5 При тлумаченні положень Закону, особливо спірних, автори виходили з його головних принципів – забезпечення права на доступ до інформації, презумп- ції відкритості публічної інформації, максимального спрощення отримання інформації. Коментар розрахований на якнайширше коло читачів, але, насамперед, на тих, хто використовує Закон у своїй щоденній діяльності, – державних служ- бовців, службовців місцевого самоврядування, суддів, журналістів, громад- ських активістів. Підготовку Коментаря та його друк координувала Фунда- ція “Центр суспільних медіа”. Видання стало можливим завдяки фінансовій підтримці Міжнародного фонду “Від- родження” та Програми сприяння Парламенту України. Андрій Шевченко голова Комітету ВР України з питань свободи слова та інформації, автор Закону України “Про доступ до публічної інформації” П равда відкриває нові світи і руйнує несправедливі режими. ... Чверть століття назад, після аварії на Чорнобильській АЕС, на вулиці Києва вийшли десятки, а пізніше – сотні тисяч громадян. Вони вимагали від кому- ністичної влади правди – про трагедію у Чорнобилі і про наслідки катастро- фи для здоров’я українців. Режим, який безуспішно намагався приховати цю інформацію від свого народу, тоді лише починав усвідомлювати, що це поча- ток його кінця: збурена чорнобильською брехнею хвиля гніву повернеться в
  4. 4. 6 Закон України “Про доступ до публічної інформації”. Науково-практичний коментар ПРО КОМЕНТАР 7 береги лише після падіння комуністичної влади та проголошення Україною незалежності. Тому сьогодні Закон “Про доступ до інформації” – це не просто ще один доку- мент. Це потужний інструмент правди, який повертає громадянину України його найголовніший статус у країні – статус господаря, який наймає владу і контролює її роботу. Чим унікальний Закон? Історією його прийняття. В суперечках і переговорах, через ультиматуми і компроміси, з вуличними демонстраціями та журналіст- ськими демаршами – Закон народжувався складно і достойно. Він був ініці- йований громадянським суспільством, підтриманий урядом Юлії Тимошенко, його відстоювали міжнародні організації і українські журналісти, а ухвалений він був консенсусно владою та опозицією – неймовірний для української по- літики результат спільної роботи. Як Закон працює на практиці? Непросто. Переважна більшість органів вла- ди запізнюються зі змінами у своїй роботі. Через рік після його ухвалення більш, ніж 50 законів та кодексів досі потребують змін, щоб усунути юридич- ні неузгодженості. Найбільший виклик – зміна філософії чиновника – взагалі виглядає завданням на роки вперед. Водночас Закон виявив і десятки тисяч українців – у владі, в громадянському суспільстві, в журналістиці, – які своєю щоденною працею ці зміни наближають. Що робити далі? Iз цим Законом в руках змушувати владу стати відкритою. Журналістські розслідування про урядову корупцію, відкритий генплан роз- витку міста, опубліковані розрахунки комунальних тарифів та елітних пільг – все це не просто маленькі перемоги у війні з несправедливістю. Це єдиний Юрій Мірошниченко спосіб збудувати країну, в якій кожен відчуватиме себе господарем і у якій державна служба буде почесною і достойною справою. представник Президента у Верховній Раді України, народний депутат України В України – з її радянським минулим та корупційним сьогоденням – немає ін- шого шляху: або змінитися, або на її владу чекає те саме, що і після Чорнобиля чверть століття тому. Вірю, що Закон про доступ і Коментар, який Ви тримаєте в руках, – це внесок в успішну, чесну і справедливу Україну! Х то володіє інформацією, той володіє світом! Це важливо мати на увазі, стверджуючи, що ухвалені парламентом Закон “Про доступ до публічної інформації” та новий Закон “Про інформацію” за своїм змістом є революцій- ними. Адже тепер кожен українець здобув право в найкоротші терміни отри- мати всю інформацію щодо рішень, які ухвалює влада від його імені. Важливими ці закони є ще і тому, що наближають українське законодавство до європейських стандартів. ОБСЄ та Єврокомісія привітали Україну із при-
  5. 5. 8 Закон України “Про доступ до публічної інформації”. Науково-практичний коментар 9 йняттям згаданих документів. Світова спільнота переконана: такий крок сут- тєво покращить політичний імідж України. СПИСОК умовних скорочень: Законом передбачено порядок реалізації права громадян на публічну інфор- АРК – Автономна Республіка Крим мацію та чіткі процедури роботи з такою інформацією для органів влади. Те- пер кожна людина може звернутися із запитом на отримання публічної ін- ВАСУ – Вищий адміністративний суд України формації (незалежно від того, стосується це її особисто чи ні), не пояснюючи причин. І суб’єкт владних повноважень, отримавши запит, має упродовж 5 ДСК – “Для службового користування” робочих днів відповісти. Дані ж, які стосуються безпосередньо захисту життя, свободи людини, техногенних аварій, катастроф, стану довкілля, небезпечних ЄКПЛ – Європейська конвенція про права людини природних явищ, якості харчових продуктів і предметів побуту, мають надава- ЄСПЛ, Суд – Європейський суд з прав людини тися ще швидше – за 48 годин. Окрім того, всі органи державної влади також будуть зобов’язані розміщувати на офіційних сайтах інформацію про свою ді- Закон – Закон України “Про доступ до публічної інформації” яльність. КАС – Кодекс адміністративного судочинства України Робота над законопроектом була непростою. Ухвалення згаданих документів стало б цілком неможливим без принципової та послідовної позиції Прези- КК – Кримінальний кодекс України дента України. Адже проект закону про доступ до публічної інформації більше КпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення двох років знаходився на розгляді в парламенті. І був прийнятий завдяки по- літичній волі Віктора Януковича. Депутати як парламентської більшості, так КПК – Кримінально-процесуальний кодекс України і опозиції змогли дійти порозуміння, об’єднатися задля розвитку української демократії. Закони стали результатом консенсусу. Завдяки цьому за документ проголосувала велика кількість парламентаріїв – 408! Така єдність позицій і глави держави, і народних депутатів – невипадкова, адже ми розглядаємо згадані закони не лише як елемент відкритості та під- контрольності влади, а й як важливий інструмент адміністративної реформи, забезпечення більшої прозорості у діяльності владних інститутів, боротьби з корупцією. Я маю велику надію, що ці документи будуть надалі дієвим механізмом по- глиблення демократії в нашій країні та поліпшенню якості життя громадян, сприятимуть зростанню відкритості нашої держави і суспільства. Одне слово, стануть ще одним кроком України на шляху до перетворення її на європей- ську країну високих демократичних стандартів.
  6. 6. 10 вступ 11 ВСТУП 1. Зародження права на доступ до інформації в рамках свободи слова та друку. 2. Перші законодавчі спроби закріпити право на доступ до інформації у Швеції, Франції, штатах Вірджинія, Массачусетс (США), Польщі (друга половина ХVІІІ ст.). 3. Закріплення в конституціях європейських держав принципу публічності та відкритості при здійснені державної влади та повільне утвердження гласності в Російській імперії (ХІХ ст.). 4. Визнання на міжнародному рівні свободи інформації фундаментальним правом людини (1948 р.). Усюди відбувається також безперервна інформаційна 5. Закріплення права на доступ до інформації на національному рівні в кра- війна між культом секретності та групами громадян, які їнах усталених демократій (70-ті р. ХХ ст.). виступають за ширший доступ [до інформації]. 6. Виокремлення права на доступ до інформації зі свободи інформації на Елвін Тоффлер 1 міжнародному рівні (кінець 70-х – початок 80-х рр. ХХ ст.). 7. Утілення права на доступ до інформації в посткомуністичних державах та країнах Азії та Африки, що розвиваються; продовження процесу прийнят- Право на доступ до інформації: тя законів щодо доступу до інформації в країнах Західної Європи, а також розширення змісту права на доступ до інформації (почався з кінця ХХ ст.). історія утвердження в правових системах світу Перший задокументоване епізод, що свідчить про прагнення володіти досто- І снує нерозривний зв’язок між дотриманням права на доступ до інформації та якістю законодавства в цій сфері. Ухвалення спеціальних законодавчих гарантій щодо права на доступ до інформації суттєво поліпшує ситуацію з вірною інформацією про події у своїй країні, відносять до періоду правління китайського імператора Тайцзун (627–649 рр.). Під час свого правління ім- ператор, щоб зробити діяльність чиновників прозорою, запровадив “імпера- його забезпеченням. торський цензорат” – особливу групу високоосвічених “учених чиновників”, які мали за обов’язок не лише вести облік розпоряджень та листування чи- Сьогодні понад 90 країн світу прийняли закони щодо доступу до публічної ін- новників, але й критикувати уряд і самого імператора5. Імператорський цен- формації2. З-поміж 56 держав-членів Організації з безпеки та співробітництва зорат доповідав про факти халатності, порушень та хабарництва китайських в Європі (ОБСЄ) право на доступ до інформації про діяльність влади на рівні чиновників. За відсутності засобів масової інформації цензорат у Китаї пев- Конституції закріпила 21 країна3, 45 держав-членів ОБСЄ мають спеціальні ною мірою виконував роль преси6. С. Лембл стверджує, що існування імпера- закони про доступ до інформації4. торського цензорату було обумовлено гуманістичною філософією конфуціан- ства7. Можна також висловити припущення, що імператор Тайцзун вирішив Проте перш, ніж право на доступ до інформації знайшло своє втілення в пра- створити “імператорський цензорат”, бо розумів: свобода інформації вкрай вових системах багатьох країн світу та міжнародно-правових документах, важлива для здійснення ефективного управління. воно пройшло у своєму розвитку декілька етапів. З-поміж значимих процесів та подій у цьому контексті можна виділити такі: У слов’ян же бажання бути поінформованими проявилось у традиції виносити на загальне обговорення спірні питання колективного життя. Ця традиція іс- 1 Елвін Тоффлер – американський соціолог та футуролог, один з авторів концепції постіндустрі- нувала в древніх слов’янських містах8. ального суспільства. 2 Waiting for Transparency in Luxembourg: Eleven Years and Counting, http://www.access-info.org/ 5 Lamble S. Freedom of Information, a Finnish clergyman’s gift to democracy // Freedom of en/european-union/176-luxembourg-transparency-eleven-years-and-counting. Information Review. – 2002. – № 97. – February, http://members.optusnet.com.au/~slamble/ 3 Албанія, Австрія, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Чехія, Естонія, Фінляндія, Грузія, Греція, Молдо- freedom_of_information.html. ва, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Шве- 6 Там само. ція, Іспанія. 7 Там само. 4 Access to Information Laws: Overview and Statutory Goals, http://right2info.org/access-to- information-laws. 8 Корконосенко С. Г. Основы журналистики: Учеб. для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001. – С. 252.
  7. 7. 12 Закон України “Про доступ до публічної інформації”. Науково-практичний коментар вступ 13 Загалом для Європи право знати – це традиція9, що розвивалася поступово: У науковій дослідницькій літературі зазначається, що Декларація прав лю- від зародження преси – до розуміння, що свободи преси замало, якщо держава дини та громадянина (1789) і Конституція Франції (1791) стали прикладом всі відомості про свої справи зберігає в таємниці. Дослідження історії зако- для наслідування в багатьох європейських країнах. Дійсно, у конституціях нодавчого закріплення права бути поінформованим дозволяє стверджувати, Бельгії (1831), Нідерландів (1848), Пруссії (1850), Португалії (1826), Швей- що незважаючи на те, що окремі його складові були визнані як суб’єктивні царії (1848) та інших європейських держав знайшли своє втілення положення права ще у ХVІІІ ст., у цілому право на доступ до інформації як самостійне щодо заборони цензури. Вони також проголошували свободу слова та друку (з суб’єктивне право виокремилося з принципу гласності, свободи слова та дру- певними обмеженнями, що були передбачені законом), публічність засідань ку в другій половині ХХ ст. парламентів (таємні засідання були винятком). У деяких конституціях, зо- крема у Конституції Франції, містилось положення, згідно з яким обговорен- Власна історія права на доступ до інформації починається з моменту при- ня, що відбувались у парламенті, могли бути опубліковані. Наприклад, ст. 84 йняття закону Швеції 1766 р., що було результатом зусиль А. Чанденіуса10, та Конституції Норвегії (1814) передбачала, що парламентські дебати мають пу- закріплення “права знати” у французькій Декларації прав людини і грома- блікуватися в пресі, за винятком випадків, коли парламент більшістю голосів дянина 1789 р. Після Швеції право громадян бути поінформованими про дії ухвалить рішення про заборону публікації цих відомостей15. Але на відміну від влади було проголошено в Декларації прав Вірджинії11, прийнятій Конвентом Конституції 1791 р. та Якобінської конституції (не була введена в дію), кон- 12 червня 1776 р. (включена до Конституції Вірджинії) та штату Массачусетс ституції інших європейських держав не закріплювали права вимагати звіту (1780 р.)12. Зокрема в Декларації про права штату Массачусетс було передба- від службових осіб та права стежити за використанням податків. Тим більше чено, що “оскільки вся влада походить від народу, то окремі посадові особи й вони не передбачали безкоштовний доступ до офіційних документів, як це агенти уряду, яким доручається будь-яка влада, чи то законодавча, чи то ви- було передбачено законом Швеції (1766 р.). конавча або судова, є його представниками та повіреними, тому зобов’язані в будь-який час звітувати”13. Окремі аспекти права бути проінформованим про Що ж до самої Франції, то хоча Конституції 1795 р. та 1799 р. не проголошува- дії влади були включені й до Конституції США 1787 р., зокрема, в останній ли право громадянина вимагати звіту від посадових осіб, проте вони встанов- були проголошені такі способи інформування громадян, як публікація жур- лювали, що вищі органи державної влади зобов’язані інформувати громадян налів про засідання парламенту США та звітів про надходження і витрачання про свою діяльність. Згідно зі ст. 64 Конституції Франції (1795) “звіти про хід усіх державних коштів. засідання (Ради старійшин та ради п’ятиста) мають оприлюднюватися. Звіту- вати про свою діяльність повинні також урядові установи”16. Статті 308, 310 Опосередковане право бути поінформованим було проголошено також Кон- передбачали, що детальні списки всіх витрат, що були здійснені міністрами, а ституцією Польщі (1791). Зокрема, Основний закон гарантував “вільному також всі надходження від податків та державних доходів мають публікувати- польському народу ... право нагляду за будь-якою виконавчою владою”14. Це ся на початку кожного року. Опублікуванню підлягали також списки витрат положення нагадує певною мірою положення Білля про права штату Массачу- окремих департаментів, витрати трибуналів, адміністрацій для розвитку на- сетс та французької Декларації прав людини і громадянина, хоча у порівнянні уки та на громадські інституції. Оприлюдненню підлягали звіти про витрати з останніми із цієї норми складно вивести “право знати”. бюджету17. Конституція Франції (1799) встановлювала, що всі витрати міні- стрів мають оприлюднюватися (ст. 57)18. Можна стверджувати, що положен- ня стосовно доступу до інформації, які містились у конституціях Франції кінця 9 Рихтер А.Г. Правовые основы журналистики: Учебник. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: ВК, 2009. – С. 119. XVIII ст., були такими ж революційними, як і закон Швеції (1766 р.). Однак 10 Андерс Чайденіус (Anders Chydenius) (1729-1803) – мислитель, священик, політичний діяч уже в тексті Конституції Франції (1848 р.) праву на доступ до відомостей про Швеції (Швеції-Фінляндії). Один із видатних лібералів та реформаторів Швеції XVIII ст. 15 Конституция Норвегии 1814 г. // Конституции буржуазных стран / Ред. К. Панков. – М.; Л.: 11 Вірджинська декларація прав 12 червня 1776/ Американська демократія. Ідеологічні основи Гос. соц.-экон. изд-во, 1936. – Том II: Средние и малые страны. – С. 579. американської системи. Статті та вибір документів Романа Борковського/ Пер. з англ.; Під ред. Н. Рільницької: Сучасність. – С. 59-61. 16 Конституция Франции 1795 г. // Документы истории Великой французской революции. / Отв. ред. А. В. Адо. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – Т.1. – С. 314–349. 12 Constitution of Massachusetts October 25, 1780, http://www.lonang.com/exlibris/organic/1780- mdr.htm. 17 Конституция Франции 1795 г. // Документы истории Великой французской революции. / Отв. ред. А. В. Адо. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. – Т.1. – С. 314–349. 13 Constitution of Massachusetts October 25, 1780, http://www.lonang.com/exlibris/organic/1780- mdr.htm. 18 Конституция Французской Республики 22 фримера VІІІ года 1799 г. // Конституции и законодательные акты буржуазных государств в XVII–XIX вв. (Англия, США, Франция, Италия, 14 Konstytucja 3 Maja. Ustawa Rządowa z 3 maja 1791 r., http://www.polishconstitution.org/index1.html. Германия): Сб. док. / Под ред. П. Н. Галанзы. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1957. – С. 427.
  8. 8. 14 Закон України “Про доступ до публічної інформації”. Науково-практичний коментар вступ 15 діяльність органів влади не знайшлося місця. Цю прогалину було певною мі- майбутнього” вважається “Мітинг гласності”, що відбувся 5 грудня 1965 р. на рою усунуто в прийнятому 29 липня 1881 р. Законі “Про свободу друку”19. Пушкінській площі в Москві25. Демонстранти тримали в руках плакати з ло- зунгами: “Вимагаємо гласності суду над Синявським та Даніелем!” та “Пова- ХІХ ст. стало часом поступового утвердження права на свободу друку та прин- жайте Радянську Конституцію!”26. ципу відкритості влади в більшості європейських країн. Причина, через яку лише у ХІХ ст. оприлюднення та поширення відомостей набуває важливого У 1967 більш ніж 150 видатних діячів літератури, науки та мистецтв, – серед значення, коріниться, на думку дослідників другої половини ХІХ ст., головним них Л. Копелєв, П. Капіца, А. Сахаров – направили до Верховної Ради СРСР чином у тих радикальних змінах, що їх спричинила Французька буржуазна колективне звернення про необхідність прийняття закону “Про поширен- революція. Великий вплив на розвиток гласності мало також відродження ня, пошук та отримання інформації” і скасування попередньої цензури з по- економічного життя, процвітання виробництва. Держава ХІХ ст. потребувала силанням на ст. 125 Конституції СРСР. Це була не просто пропозиція, авто- безпосередньої участі громадян у здійсненні своїх функцій20. ри звернення пропонували поставити на обговорення Верховної Ради СРСР конкретний законопроект. Він містив усього сім статей і більше нагадував На відміну від Франції та інших європейських країн, певні зрушення в бік біль- декларацію, ніж закон, але вперше в Радянському Союзі пропонувалося на за- шої відкритості влади в Російській імперії почали відбуватися лише в другій конодавчому рівні передбачити не лише право на свободу друку та слова, а й половині ХІХ ст.21. Зокрема, для публіки стали відкритими засідання міських право шукати й отримувати будь-яку інформацію (ст. 4)27. Проект, розробле- дум та земських зібрань22. ний громадськістю, був першим проектом закону про доступ до інформації в Радянському Союзі. І хоча, за словами авторів журналу “Меморіал”, влада Що ж стосується радянських часів, то відомо, що приховуючи справжні фак- залишила без уваги це звернення, можна припустити, що проект “Про друк”, ти своєї діяльності, радянські диктатори водночас витрачали мільйони на який обговорювало Політбюро ЦК КПРС восени 1968 р., став своєрідною ре- пропаганду, аби виправдати своє правління в очах поневолених громадян23. акцією на це звернення. Ю. М. Батурин згадує, що так звана гласність з’явилася за бажанням тодішньо- го керівництва партії-держави й була дарована суспільству на зразок октро- В Україні правозахисний рух зародився на початку 1960-их років. Відомий ра- йованої конституції. Більше того: сама гласність була не правом, а привілеєм. дянський дисидент Василь Овсієнко розповідає, що правозахисний рух в Украї- Гласність мала персоніфікований характер і надавалась у межах певного пері- ні виникав як складова частина національно-визвольного: він поєднував у собі оду часу, кампанії, теми або навіть конкретного матеріалу. Той факт, що пев- вимогу індивідуальних прав із “національними правами” – колективним правом ному авторові було дозволено вільно викласти власну позицію в статті, сам по на національно-культурну ідентичність та національну державність. Оскільки і собі не створював прецеденту ні для нього, ні для інших журналістів24. культурні, і політичні домагання можна було формулювати та захищати лише за У той же час у СРСР були громадяни, які боролися за свої права, зокрема й за умови дотримання такого фундаментального права, як свобода слова, то захист «право знати». Рух за права людини в СРСР розпочався саме з руху за свободу прав людини стали вважати вирішальною для цього передумовою28. слова та гласність. Днем народження правозахисного руху в країні “світлого 9 листопада 1976 р. була створена Українська громадська група сприяння виконанню гельсінкських угод, серед пріоритетів якої, зокрема, було утвер- 19 Спасович В. Новый французский закон о печати // Журн. Гражд. и уголов. права. – СПб.: Изд. С.-Петерб. юрид. о-ва., 1882. – Кн. 1. – С. 84. дження свободи слова та інформації. Членами-засновниками Групи були, зокрема, Микола Руденко, Олесь Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, 20 Энциклопедический словарь / Начатый И. А. Андреевским, продолжен под ред. К. К. Арсенье- ва и О. О. Петрушевского. – СПб.: Типолитогр. И. А. Ефрона, 1893. – Т. 8. – С. 820. Левко Лук’яненко, Мирослав Маринович та інші, пізніше до Групи приєднали- 21 Большая энциклопедия. Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знаний: В 22 т. / Под ред. С. Н. Южакова. – СПб.: Библиогр. Ин-т (Мейер) в Лейпциге и Вене и Типолитогр. 25 Алексеева Л. История инакомыслия в СССР: Новейший период. – М.: Хельсин.группа, 2006. – Книгоиздат. Т-ва «Просвещения», 1896. – Т. 7. – C. 10. С. 208. 22 Серьогін В. О. Конституційний принцип гласності в діяльності органів державної влади Украї- 26 Там само, С. 218. ни: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Серьогін Віталій Олександрович. – Х., 1998. – C. 20–25. 27 О распространении, отыскании и получении информации: Проект специального союзного 23 Рэнд, А. Добродетель эгоизма/ Айн Рэнд; С добавлением статей Натаниэля Брандена; Пер. С Закона // Мемориал. – 2000. – № 20. – С. 34-38. англ. - М.: Альпина Паблишерз, 2011. - 146 с. 28 Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінкських угод: В 4 т. / Харк. право- 24 Федотов М. А. Право массовой информации в Российской Федерации. – М.: Междунар. отно- захис. група; Упоряд. Є. Захаров; Ред.: Л. Богораз, О. Даніель. – Х.: Фоліо, 2001. – Т. 1: Особис- шения, 2002. – С. 46. тості. – С. 12.
  9. 9. 16 Закон України “Про доступ до публічної інформації”. Науково-практичний коментар вступ 17 ся В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, інші відомі правозахисники та громадські Через декілька років після прийняття Закону “Про свободу інформації” у США активісти. Згідно з установчою Декларацією Групи29 її метою було знайомити один за одним спалахнули скандали, котрі довели, що надмірна секретність українську громадськість із Загальною декларацією прав людини та домог- уряду США становить велику небезпеку для народу Сполучених Штатів. 13 тися, щоб цей міжнародний правовий документ став основним у відносинах червня 1971 року “New York Times”, а 18 червня “Washington Post” почали пу- між особою i державою. Для вільного обміну інформацією та ідеями Група до- блікувати матеріали “надсекретного” дослідження, що детально відтворюва- магалася акредитації в Україні представників зарубіжної преси, створення не- ло історію втягування США у війну у В’єтнамі32. Ця справа, яка нині відома залежних прес-агентств тощо. Група збирала інформацію про права людини в всьому світу від назвою “Пентагонські документи”, викликала обурення в сус- Україні і, спираючись на ст. 19 Загальної декларації прав людини, поширюва- пільстві й вимогу більшої інформаційної відкритості уряду США. Ще більший ла її в СРСР та за його межі. Група діяла всупереч жорстоким репресіям з боку резонанс спричинив “Уотергейтський скандал”, що стався наступного року33. комуністичної влади. А результатом цієї боротьби стало ухвалення ще низки законів, котрі разом із Законом “Про свободу інформації” створили дієвий механізм реалізації права Тим часом у країнах західних демократій журналісти та громадські активіс- на доступ до інформації у США – зокрема, це закони “Про конфіденційність” ти усвідомили, що для суспільної дискусії замало мати лише свободу слова та (1974 р.), “Про уряд у денному світлі” (1976 р.), “Про викривачів” (1978)34. преси – вкрай важливим для громадськості є також доступ до урядової інфор- мації. Саме це усвідомлення переростає в кампанії за прийняття законів, мета Iз прийняттям Закону “Про свободу інформації” (США) починається новий яких – подолати надмірну секретність влади. На той час відповідні закони ді- період утвердження права на доступ до інформації, а саме – етап закріплення яли лише у двох країнах – Швеції та Фінляндії. У Данії перший закон щодо цього фундаментального права на національному рівні в країнах усталеної де- доступу до інформації був прийнятий 1964 р., але він мав обмежену дію, тому мократії. Так, закони, що забезпечують реалізацію та захист права на доступ вже у 1970 р. було прийнято Закон “Про доступ до публічно-правових доку- до інформації, було прийнято в Норвегії (1970 р.), Франції та Нідерландах ментів у адміністративних файлах”. (1978 р.), Австралії (1982 р.), Канаді (1983), Австрії (1987) та ін. У США на той час діяв Закон “Про адміністративну процедуру”(1946 р.), який Серед країн західних демократій серйозний опір прийняттю законів чинили передбачав, що матеріали офіційних протоколів слід оприлюднювати для уряди Великої Британії та Німеччини. У Великій Британії тривалий час точи- громадськості. Однак цей закон фактично не гарантував права на доступ до лися запеклі дебати про необхідність прийняття такого закону. Все заверши- урядової інформації. Зокрема, закон дозволяв урядовій структурі обмежити лось ухваленням закону лише у 2000 р. (набув чинності у 2005 р.). Подібна доступ до своїх документів, “якщо з’являються вагомі підстави” або “в інтер- ситуація склалась і в Німеччині. Досить довго в цій країні існувала система есах самої громадськості”. Більше того: урядовець мав можливість приймати непрозорого управління, що походила ще з прусської традиції здійснення рішення про оприлюднення інформації залежно від того, чи запитувач доку- правління. Починаючи з 1977 р., відповідно до §§ 29, 30 Закону «Про адміні- мента мав причину бути ознайомленим із його змістом, а також залежно від стративні процедури» був закріплений принцип обмеженої публічної відкри- того, як він (чи вона) збирався використовувати надану інформацію. Оскар- тості матеріалів адміністративної справи та право знайомитися з ними забез- жити відмову будь-якого урядовця було неможливо30. Очевидно, що цей закон печувалося лише учасникам адміністративної процедури35. Хоча тривалий не міг задовольнити громадськість Сполучених Штатів, тому після тривалої час законодавство Німеччини не гарантувало права на інформацію, ще до кампанії, організованої конгресменом К. Моссом, який очолював комітет ухвалення Закону «Про свободу інформації», журналісти мали змогу запиту- Палати представників із нагляду за діями уряду, у 1966 році парламент США ухвалив Закон “Про свободу інформації” (Freedom of Information Act)31. 32 Справа «Пентагонівські документи» // Свобода преси. Рішення Верховного Суду США: Пер. з англ. / Під ред. Морін Гарісон та Стіва Гілберта. – К.: Оптима, 2004. – C. – 86. 29 Декларація Української громадської групи сприяння виконанню Гельсiнкських угод // Укра- 33 Шевердяев С. Н. Проблемы конституционно-правового регулирования информационных їнська громадська група сприяння виконанню Гельсінкських угод: В 4 т. / Харківська правоза- отношений в Российской Федерации: дис. канд. юр.наук: 12.00.02 / Шевердяев Станислав хисна група; Упоряд. В. Овсієнко; Ред.: І. Рапп, В. Овсієнко – Х.: Фоліо, 2001. – Т. 2: Документи Николаевич. – М., 2002. – C. 111. і матеріали. 9 листопада 1976 -2 липня 1977. – С. 22-24.. 34 Майкл Д. Правительство при свете дня // Рос. бюл. по правам человека. – 1994. – Вып.2// 30 Бамстед Р. А. Право знати // Вільна преса / За ред. Г. Беррелла. – Віргінія: Інформ. агентство http://www.hrights.ru/text/b2/Chapter7.htm США, 1992. – С. 17. 35 Ці дані взято із статті проф. Маттіаса Россі “Вступ до Закону «Про врегулювання доступу до ін- 31 О свободе информации: Закон США / Войниканис Е. А., Якушев М. В. Информация. Собствен- формації Федерації»”, що була розміщена в матеріалах “До робочого візиту та фахової розмови ность. Интернет: Традиция и новеллы в современном праве. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – С. української делегації з питань інформаційного права, 6-12 червня 2010 р., м. Бонн”, яка була 146–164. організована німецьким Фондом міжнародного співробітництва.
  10. 10. 18 Закон України “Про доступ до публічної інформації”. Науково-практичний коментар вступ 19 вати інформацію про дії влади на підставі Закону «Про пресу». Водночас цей Болгарії (2000 р.), Боснії та Герцеговині (2000 р.), Польщі (2001 р.), Південно- закон гарантував лише можливість отримати інформацію чи роз’яснення про Африканській Республіці (2000 р.), Зімбабве (2002 р.) та ін. Серед країн ко- діяльність влади, але не копію офіційного документа. лишнього Радянського Союзу спеціальні закони, що регулюють порядок ре- алізації та захисту права на доступ до інформації, прийнято в Латвії, Литві, Зміни почали відбуватися у зв’язку з вимогами Європейського Співтовариства Естонії, Вірменії, Молдові, Азербайджані, Узбекистані, Російській Федерації, щодо необхідності забезпечити екологічну безпеку. Окрім інших аспектів, ця Таджикистані. концепція передбачала також забезпечення доступу до інформації про стан довкілля, тобто фактично процес утвердження права на доступ до інформації Дослідники відзначають дуже різну якість законів у країнах, що пішли шляхом у Німеччині почався з утвердження доступу до екологічної інформації. Після закріплення права на доступ до інформації у законах. На практиці це означає прийняття Директиви Європейського Співтовариства стосовно інформації ще ширший діапазон застосування цього права на практиці. Це пов’язано з про стан навколишнього середовища, яка, за словами професора Маттіаса низкою причин: різна ментальність та правова культура, різний рівень роз- Россі, враховуючи її обов’язковість до виконання, прорвала греблю закритості витку громадянського суспільства, різні мотиви, які спонукали до ухвалення документів в органах управління і призвела до прийняття Закону “Про інфор- таких законів у кожній конкретній країні (від осмисленої еволюції громадян- мацію про навколишнє середовище”36. ських свобод – до імпортованого міжнародною спільнотою “щеплення”, яке має прискорити демократичні перетворення). Згодом проект федерального закону про свободу інформації розробило Мі- ністерство внутрішніх справ Німеччини, проте після подій 11 вересня 2001 р. Через це нерідко – зокрема, у деяких посткомуністичних країнах – закони про роботу над документом зупинили: тоді домінувало уявлення, що прозорість доступ до інформації часом виглядають лише формальним жестом, що має за- управління принципово суперечить інтересам громадської безпеки (Маттіас свідчити “демократичність” уряду, який зовсім не ставить за мету укріпити Россі)37. З рештою, коли стало зрозуміло, що федеральний уряд не вдавати- право на доступ до інформації реальними гарантіями. Так, ухвалений 19 лю- меться до формальної законодавчої ініціативи, – стверджує Маттіас Россі, – того 2009 р. Закон Російської Федерації “Про забезпечення доступу до інфор- фракції “Союз 90-х/Зелені” та СДПН перехопили ініціативу і досить швидко мації про діяльність державних органів влади та органів місцевого самовряду- проект закону, що народився в стінах парламенту, незважаючи на певний вання” дозволяє обмежувати доступ до інформації без пояснення легітимної спротив уряду, був представлений на розгляд законодавчому органу й не без цілі такого обмеження і без співвідношення цієї цілі з громадським інтересом. певних труднощів ухвалений. Прийнятий у 2005 році закон Федеративної Рес- А закон про доступ до інформації Таджикистану дозволяє обмежувати доступ публіки Німеччини «Про врегулювання доступу до інформації Федерації» на- до інформації не лише законами, а й підзаконними нормативно-правовими брав чинності 1 січня 2006 р.38 актами41. Тим не менше еволюція світового права дозволяє зафіксувати уза- гальнене уявлення про важливість гарантій доступу до інформації, а також Серед країн, що входять до Євросоюзу, на час друку цього Коментаря закони визнані міжнародні стандарти у цій сфері. про доступ до інформації не прийняли лише Кіпр, Мальта, Люксембург39 та Іспанія40. Починаючи зі зламу ХХ-ХХI ст. право на доступ до інформації здобуло законо- давче визнання у посткомуністичних країнах, а також у низці країн Африки та Азії. Закони про доступ до інформації було прийнято в Албанії (1999 р.), 36 Там само. 37 Там само. 38 Міжнародний досвід ухвалення та реалізації законів про свободу інформації, http://www. pravo.org.ua/ ?w=r&i=&d=380 39 На практиці уряд надав доступ до урядової інформації для представників громадськості та по- містив велику кількість урядової інформації на офіційному веб-сайті. 40 В Іспанії відповідний закон знаходиться в стані розробки і його ухвалення планується най- 41 О праве на доступ к информации: Закон Республики Таджикистан, http://www.icnl.org/ ближчим часом. programs/location/nis/resources/access_to_info.doc
  11. 11. 20 Закон України “Про доступ до публічної інформації”. Науково-практичний коментар вступ 21 Право на доступ до інформації: дей доступу до інформації. Доступ є основою демократичного стилю життя. У доповіді 1998 р. доповідач уже розглядав право на доступ до інформації не міжнародно-правові стандарти лише як частину свободи висловлювання, а як окреме право46. У цій доповіді, а також у подальших доповідях - 199947, 200048, 200449, 200550 рр. –державам на- В изнання “права знати” на міжнародному рівні відбувалось за таким са- мим сценарієм, що й утвердження права на доступ до інформації в окре- мих країнах: спочатку йшлося лише про свободу інформації без покладання гадувалося, що вони мають забезпечувати своїм громадянам право на доступ до інформації, якою володіють органи державної влади. на державу обов’язку гарантувати доступ до інформації, яка знаходиться в її Окрім визнання права на доступ до інформації, 1998 рік – це також рік, коли розпорядженні. Організація Об’єднаних Націй прийняла Конвенцію ООН “Про доступ до ін- формації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до пра- Подією, що передувала визнанню на міжнародному рівні права на доступ до восуддя з питань, що стосуються довкілля”. Ця Конвенція була ухвалена ООН інформації, стало проголошення на першій сесії Генеральної Асамблеї ООН в Ааргусі (Данія) 25 червня 1998 р.51 Як зазначається в Конвенції, метою її (1946) свободи інформації як фундаментального права людини, критерієм ухвалення є сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх усіх свобод, захисту яких Об’єднані Нації себе присвятили (Резолюція 59 (I))42. поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров’я та У подальшому право на свободу інформації знайшло своє закріплення в За- добробуту. Кожна зі Сторін гарантує право на доступ до інформації, на участь гальній декларації прав людини (1948) і Міжнародному пакті про громадян- громадськості в процесі ухвалення рішень і на доступ до правосуддя з питань, ські та політичні права (1966). що стосуються довкілля, відповідно до положень цієї Конвенції. Водночас передбачене цими документами право збирати інформацію поро- Може виникнути запитання: невже актуальність права на доступ до інфор- джувало лише право отримувати інформацію із загальнодоступних джерел. мації міжнародна спільнота усвідомила лише у 90-х роках минулого століття? На момент розробки Загальної декларації прав людини (1948 р.) і Міжнарод- Звичайно, ні. Уперше питання доступу до інформації на наднаціональному ного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.) (МПГПП) основну рівні було винесено на обговорення Ради Європи 21–23 вересня 1976 р. в м. мету ст. 19 Пакту автори вбачали в забезпеченні вільного обігу інформації й Гразі, де було проведено колоквіум на тему: “Свобода інформації – обов’язок свободи слова, а також свободи масової інформації43. державних органів забезпечувати доступ до інформації”52. Висновки колокві- уму розглядалися Координаційним комітетом прав людини на його третьому Запитання, “чи випливає із змісту ст. 19 право на доступ до інформації”, по- засіданні (8–12 травня 1978 р.), де й було вирішено заснувати Комітет експер- чало розглядатися ООН лише в 1993 р., коли була запроваджена посада Спеці- ального доповідача з питань заохочення та захисту права на свободу поглядів 46 Доклад Специального докладчика г-на Абида Хусейна, документ E/CN.4/1998/40 / Экон. и та вільного їх вираження44. Уперше питання існування права на доступ до ін- соц. совет ООН. – C. 10, http://www.un.org/russian/documen/hr/expression/hrcomrep1.htm. формації було розглянуто в доповіді E/CN.4/1995/32 Спеціального доповіда- 47 Доклад Специального докладчика г-на Абида Хусейна, документ E/CN.4/1999/64 / Экон. и ча ООН, у якій він наголосив, що свобода збирати інформацію, котра гаран- соц. совет ООН. – C. 6, http://www.un.org/russian/documen/hr/expression/hrcomrep1.htm. тована в ст. 19 МПГПП, стосується інформації в тому обсязі, в якому вона є 48 Доклад Специального докладчика г-на Абида Хусейна, документ E/CN.4/2000/63 / Экон. и загальнодоступною45. Разом із тим доповідач звернув увагу на те, що свобо- соц. совет ООН. – C. 18–9, http://www.un.org/russian/documen/hr/expression/hrcomrep1.htm да інформації буде позбавлена будь-якої ефективності, якщо позбавити лю- 49 Доклад Специального докладчика г-на Амбейи Лигабо, документ E/CN.4/2004/62 / Экон. и соц. совет ООН. – C. 28, http://www.un.org/russian/documen/hr/expression/hrcomrep1.htm 42 Созыв международной конференции по вопросу о свободе информации: Резолюция 59 (1) первой сессии Генерал. Ассамблеи ООН от 14 дек. 1946 г., http://www.un.org/russian/ga/1/ 50 Доклад Специального докладчика г-на Амбейи Лигабо, документ E/CN.4/2005/64 / Экон. и docs/res1.htm. соц. совет ООН. – C. 15, http://www.un.org/russian/documen/hr/expression/hrcomrep1.htm 43 Хижняк В. С. Право человека на информацию: Механизм реализации / Под ред. В. Т. 51 Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та до- Кабышева. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1998. – C. 7. ступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікована Законом України № 832- XIV від 06.07.99 р. // Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні: Станом на 1 44 Об учреждении мандата специального докладчика по вопросу о поощерении и защите права січ. 2001 р. / Упоряд. С. Е. Демський; Відп. Ред. С. П. Павлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. на свободу мнений и на их свободное выражениние: Резолюция Экон. и соц. совета ООН 1993 62–67. г. – C. 13, http://www.un.org/russian/documen/ecosoc/ecoso cres.htm. 52 Про доступ до інформації, що перебуває в розпорядженні державних органів: Рек. № R (81) 19 45 Доклад Специального докладчика г-на Абида Хусейна, документ E/CN.4/1995/32 / Экон. и Ком. міністрів державам-членам Ради Європи // Доступ до інформації та електронне уряду- соц. совет ООН. – C. 10, http://www.un.org/russian/documen/hr/expression/hrcomrep1.htm. вання / Авт.-упоряд. М. С. Демкова, М. В. Фігель. – К.: Факт, 2004. – С. 189–190.

×