Ткацтво та килимарство

1. Ткацтво і
килимарство

2. Ткацтво
 Ткацтво — один з найдавніших і найважливіших елементів національної
культури українського народу. Воно належить до найбільш поширених
видів господарської діяльності й народного мистецтва, яке має
багатовікову історію і глибокі традиції. Про наявність ткацького
виробництва на східнослов'янських землях у найдавніші часи свідчать
археологічні знахідки періоду ранніх неолітичних культур. Практична
потреба людини у тканинах для вбрання, оздоблення житла і
господарських потреб зумовила масове їх виготовлення в домашніх
умовах. Передумови розвитку ткацтва створювалися загальним
прогресом матеріальної і духовної культури народу, його соціально-
економічною еволюцією. На всіх етапах розвитку ткацтво
віддзеркалювало конкретні історичні, природно-географічні особливості,
характер господарської діяльності та культурно-естетичні запити
українського народу. Воно відображало також генетичні етнокультурні
взаємозв'язки з ткацтвом сусідніх народів. Ці чинники формували його
національні, регіональні та локальні відмінності.

3. Ткацтво

4. Техніка
 Основними прядильними волокнами в українців, як і в інших народів,
з давніх часів були вовна, коноплі й льон. Споконвіку на території
України провідними галузями господарської діяльності були
скотарство, зокрема, вівчарство, яке давало можливість отримувати
овечу вовну, та хліборобство — вирощування луб'яних культур —
льону і конопель, придатних для виготовлення пряжі. Ймовірно,
вовняна пряжа передувала конопляній, а тим більше лляній, оскільки
відомо, що льон на східнослов'янських землях почали вирощувати
значно пізніше коноплі — у ПІ тис. до н. є. Обробка волокон і прядіння
ниток з метою подальшого виготовлення тканин були одним з
найважливіших домашніх занять кожної селянської родини. Пряли
нитки вручну за допомогою веретена. Для підсилення обертання на
нижній кінець веретена натягували круглі глиняні або кам'яні
кружальця — пряслиця. Первісним ткацьким знаряддям був верстат
вертикального типу, основна конструктивна частина якого —
вертикально встановлена рама. Для натягування поздовжніх ниток
— основи та зручності переплітання до них внизу прив'язували
кам'яні або глиняні тягарці. Нитки основи розділяли на дві групи —
парні й непарні.

5. Техніка
 Парні прив'язували жмутами до одного ряду тягарців,
непарні — до іншого.Такий розподіл полегшував ткачам
прокладати поміж основою поперечно спрямовані нитки
піткання вручну або з допомогою тонкої палички —
«глиці» прибивати їх зубцями до краю витканого виробу.
Такі верстати подекуди збереглися й до наших днів; на
них ткали шлеї, пояси, ремені, рогожі, килими тощо.
Численні археологічні знахідки прядильно-ткацьких
знарядь (пряслиць для веретен, кам'яних і глиняних
тягарців для натягування основи у вертикальних
ткацьких верстатах) засвідчують значне поширення і
високий рівень ткацтва на теренах України в період
трипільської культури. Унаслідок фізичних якостей
тканини того періоду не збереглися.

6. Техніка

7. Центри

8. Джерела
 http://www.br.com.ua/referats/Culture/42959-6.html
 http://about-ukraine.com/index.php?text=44
 http://ukr.sovfarfor.com/dekorativno-prikladne-mistectvo/229-
ukranske-tkactvo.html
 http://uk.wikipedia.org/wiki/Ткацтво

9. Килимарство
Килимарство — невід'ємна частина культури народу. Килими
здавен використовують у побуті, церковних інтер'єрах,
обрядовості. Ними накривали столи, ослони, скрині, постіль,
підлоги, завішували стіни, покривали сани, вони входили до віна
молодої, їх використовували і на похоронах. Залежно від
призначення килими мали відповідні форми, декор. Наприклад,
вузькі та довгі слугували для накриття лав, з мотивами хреста та
"голгофи" — для похоронного обряду. Килимарство виникло як
домашній промисел. Уже в часи Київської Русі воно виділилося в
окреме ремесло. В XIV ст. виникли цехи виробництва килимів. У
XV—XVI ст. килими все більше почали використовувати у
феодальному побуті, житті міщан. Різко зросла торгівля ними.
Килимарські майстерні з підневільною кріпацькою працею
створювалися при поміщицьких володіннях. В інвентарних
описах феодальних володінь трапляється назва панський килим.
Виготовлювані на мануфактурах уXVII — на початку XIX ст. на
замовлення панів вони відрізнялися від народних внесенням у
них композиційних, образних орнаментальних схем, запозичених
з європейських художніх стилів — бароко, рококо, класицизму.

10. Килимарство

11. Техніка
 Сировиною для виготовлення килимів здавна була вовна, льон
та коноплі. Для основи застосовували однотонну міцно
скручену лляну чи конопляну, а згодом бавовняну пряжу. Для
піткання добирали різнокольорову вовну. Нині через брак
сировини іноді застосовують напіввовняні, синтетичні та інші
нитки. Фарбували пряжу натуральними — рослинними (з
відварів трав, кори) та мінеральними барвниками і
закріплювали їх сироваткою, огірковим або капустяним
розсолом.Тепер пряжу фарбують хімічними барвниками і
закріплюють кислотою, отримуючи яскраві кольори, які, на
жаль, дуже швидко линяють.
 На всій території України побутували великі килими і вузькі
довгі килимові доріжки — налавники, залавники, скорці, верети
та щільні ворсові коци. Килимові вироби виконували як
утилітарні, так й естетичні функції.Сьогодні відповідно до
сучасних потреб умеблювання житла й побутових запитів
з'являються такі нові види килимових виробів, як накидки на
крісла, стільці, журнальні столики, телевізори. Виготовляються
також килимові комплекти для салонів легкових автомобілів
тощо.

12. Техніка
 Тчуть килими лічильною («рахунковою»), гребінковою
(«кругляння») та ворсовою техніками.Лічильну техніку
застосовують переважно на горизонтальних верстатах. Вона
характерна тим, що кольорові нитки закладають у зів для
переплетення з основою по всій ширині килима і прибивають їх
бердом. Існує кілька різновидів цієї техніки: «закладне», «у
вічко», «на косу нитку». При «закладній» нитки утка двох
суміжних площин різного кольору по черзі закріплюють на
одній спільній нитці основи. Під час ткання «у вічко» нитки
суміжних площин, огинаючи дві сусідні нитки основи,
з'єднуються лише через кілька прокидок утка, і на межі стику
утворюється щілина — «вічко». Цими способами тчуть килими з
геометричними або рослинними візерунками, які мають
прямолінійний східчастий силует. При тканні «на косу нитку»
нитку однієї кольорової площини закріплюють над суміжною на
відстані кількох ниток основи, внаслідок чого отримують
геометричний візерунок зі скісними зубчастими контурами.

13. Техніка
 Гребінкова техніка («кругляння») полягає в тому, що різнокольорові
нитки прокладають у зів не по всій ширині, а в окремих ділянках
виробу і прибивають їх відповідно до плавних заокруглених контурів
візерунків дерев'яною щіткою, гребінцем тощо. Ця техніка створює
широкі можливості ткання килимів з тонально-живописним
трактуванням складних за формою візерунків та тла. Нею
виготовляли килими переважно на вертикальних верстатах
(«кроснах»).
 Ворсова техніка характерна тим, що на вертикально тягнутій основі
горизонтальними рядами в'яжуть вузли зі шматочків різнобарвної
пряжі. При цьому ворсовою ниткою охоплюють зверху дві нитки
основи, обгинають кінцями знизу одній нитці основи і витягують їх
зсередини на лицеву поверхню. Для закріплення вузлів після
кожного ряду вив'язаного ворсу по всій ширині прокладають кілька
ниток піткання, прибивають їх щільно гребінцем і продовжують цей
процес відповідно до візерунка і величини виробу. Цією технікою в
центральних і східних областях України, зокрема на Слобожанщині,
ткали на вертикальних верстатах ворсові килими («копі», «коци»).
 Отже, техніка ткання визначає характер візерунка.

14. Техніка
 У лівобережних, центральних і подекуди в західних областях України здавна виготовляли
килими переважно з рослинним орнаментом. Нині їх продовжують ткати на Полтавщині,
Чернігівщині та Київщині. Найбільше таких килимів виробляють у Решетилівці, Дігтярях,
Нових Санжарах та інших осередках килимарства. Незважаючи на подібність композицій,
вироби кожного центру відзначаються своїми характерними особливостями.
 Так, у решетилівських килимах спостерігається значна різноманітність композицій з
ритмічним укладом стилізованих і водночас мальовничо трактованих квітів, листя, галузок,
які легко і вільно стеляться на світлому тлі. Центральна площина килима облямована з усіх
боків темною смугою, на якій суцільно укладені галузки чи гірлянди квітів. Колорит
соковитий, утворений м'якими тональними переливами пастельних охристих, сірувато-
голубуватих тонів, які поєднуються з незначною кількістю зелених, вишневих, червоних та
жовтих кольорів.
 Композиції дігтярівських килимів порівняно з решетилівськими статичніші, форми
рослинних мотивів менше деталізовані, а кольорова гама контрастніша. В них ритмічно
Укладені по вертикалі чи горизонталі поодинокі букети у вигляді галузок з квітами,
бутонами, гронами винограду, фігурками пташок тощо. Обрамлення ширше і значно
простіше орнаментоване, ніж на решетилівських килимах. Центральне тло цих килимів
темне (чорне, темно-синє, бордове, коричневе), а облямівка світла (охристо-жовта,
кремова чи біла).

15. Техніка

16. Центри
Решети́лівка — селище міського типу, центр Решетилівського району Полтавської області.
Клембі́вка — село в Україні, в Ямпільському районі Вінницької області.
Мала́Смілянка — село в Україні, Смілянському районіЧеркаської області.
Богусла́вка — село в Україні, Борівському районі Харківської області.

17. Джерела
 http://www.ebk.net.ua/Book/history/makarchuk_eu/part14/1405.htm
 http://uk.wikipedia.org/wiki/Килимарство
 http:// килимарство фото
 http://about-ukraine.com/index.php?text=41
Презентацію виконала:Стябло Карина 10-А
КЗ «НСЗШ № 9»