2. • 26 лютого 2022 року виповнюється 220 років від дня народження
Віктора-Марі Гюго (1802-1885), видатного французького письменника,
драматурга, поета, публіциста, громадського діяча.
• Віктор-Марі Гюго для французів є пророком республіки, лицарем Франції.
Попри те, що Гюго народився в буржуазній родині, він розумів тяжби
французького народу, виступав проти імперіалізму, чим, великою мірою, і
здобув прихильність французького народу. Гюго відродив французьку мову,
ввівши в неї просторіччя, яскраві метафори та порівняння. Він проголошував
ідею "миру в усьому світі", був головою першого міжнародного з'їзду друзів
миру в Парижі. І все це Віктор Гюго поєднував з яскравим талантом поета,
прозаїка, драматурга та публіциста.
• До 220-річчя від Дня народження представлено онлайн-виставку, на якій
освітлені періоди житія і творчості Віктора-Марі Гюго за матеріалами
електронної бібліотеки української літератури (УкрЛіб) та видання з фондів
Науково-технічної бібліотеки Національного університету харчових
технологій.

3. Велич народу не вимірюється його
чисельністю, як велич людини не
вимірюється його зростом; єдиною
мірою служить його розумовий розвиток
і його моральний рівень.
Віктор Гюго

4. • Віктор Гюго народився 26 лютого 1802 року в
Безансоні. Батько Гюго, котрий народився в сім'ї
майстра столярного цеху, за часів Наполеона став
генералом. Мати письменника, навпаки,
ненавиділа Наполеона й була роялісткою. Сім'я
Гюго часто переїжджала, деякий час вони жили в
Іспанії. Після падіння Наполеона, перебуваючи в
Мадриді, де батько був губернатором, сім'я
розпалася. Віктора виховувала мати.

5. • У Гюго рано пробуджується поетичний талант. Ще
підлітком він починає писати, і вже в 1815-1816 роках
його оди та поеми відзначаються на конкурсах
Тулузької академії, а згодом і королівським урядом.
Це забезпечило Віктору пенсію від Людовика XVIII.
• Свою першу поетичну збірку "Оди й різні вірші"
(1822) він написав у стилі класицизму. Щодо
класицизму Гюго, то він виявився дуже нестійким.
Тільки-но молодий поет виходить із стадії шкільного
наслідування, починається поступовий, спершу
несміливий, а потім усе рішучіший перехід на
романтичні позиції. Але в прозових жанрах Гюго
завжди стояв на позиціях романтизму.
• Свідченням того є романи Гюго "Ган Ісландець"
(1821-1822) і "Бюг Жаргаль" (1826).

6. • Наприкінці 20-х років романтики надають особливої
ваги завоюванню театру, який все ще лишався під
владою класицизму. З цією метою 1827 року Гюго
пише свою першу романтичну історичну драму
"Кромвель", котра розповідає про англійську
буржуазну революцію XVII століття. її вождь
Кромвель був зображений як сильна особистість, але,
на відміну від цільних героїв класицизму, він зазнає
моральних протиріч: скинувши короля, він ладен
зрадити революцію і стати монархом. Великого
розголосу набула передмова до драми, в ній Гюго
прагнув пов'язати розвиток літератури з розвитком
історії людства, щоб показати історичну
обумовленість торжества романтизму. Це була цілісна
програма романтичного руху.

7. • Також небувалої інтенсивності досягає багатогранна
творча діяльність Гюго. Особливо значним явищем
стала його збірка "Орієнталії" (1829) – перша
завершена романтична збірка поезій, яка й створює
Гюго репутацію великого поета.
• Для художньої творчості Гюго характерна рідкісна
жанрова розмаїтість: з однаковим успіхом виступав
він у поезії, прозі й драматургії. Та передусім він був
поетом. Ідейний зміст драм Гюго не сходить до самої
проблематики, що пов'язана з ідеологічними битвами
кінця 20-х років та Липневою революцією 1830 року.
Романтичні драми Гюго перегукувалися з
актуальними соціально-політичними проблемами
сучасності, відстоювали її передові ідеали та
устремління.

8. • В основу кожної із драм Гюго 1829-1839 років, за
винятком "Лукреції Борджа" (1833), покладений
конфлікт простолюдинів, представників третього стану
з феодальною аристократією та монархією ("Маріон
Делорм", "Король розважається", 1832, "Марія Тодор",
1833, "Рюі Блаз", 1838) та інші.
• В історії французької літератури друга половина 20-х
років позначена розквітом жанру історичного роману.
Одним із найвищих досягнень французького
історичного роману доби романтизму є роман Гюго
"Собор Паризької Богоматері" (1831). Цей роман
відбиває національну історію, він пов'язаний з
актуальною сучасною проблематикою.

9. • Кінець 20-х і 30-х років належить, поряд із двома
десятиліттями вигнання (1851-1870), до періодів
творчої активності Гюго. У ці роки він зводив будову
романтичної драматургії та театру, активно виступав
у прозових жанрах, але разом з тим, не послаблялася
й інтенсивність його поетичної творчості.
• У 30-ті й на початку 40-х років з'являються чотири
його поетичні збірки – "Осіннє листя" (1836),
"Пісні сутінок" (1837), "Внутрішні голоси" та
"Промені й тіні" (1841).
• Крім того, багато поезій ввійшли до "Споглядань" –
величезної двотомної збірки, опублікованої вже в
період вигнання (1856).

10. • У 1841 році Гюго став членом Французької академії.
• У1842 року письменник видав книгу подорожніх
нотаток «Рейн» (1842), в якій виклав свою програму
інтернаціональної політики, закликаючи до співпраці
між Францією та Німеччиною.
• У 1843 році поет пережив страшну трагедію: його
дочка Леопольдіна та її потонули під час корабельної
аварії на Сені.
• Віддалившись на час від суспільства, Гюго став
обдумувати план великого соціального роману під
умовною назвою «Негаразди». Робота над книгою
була перервана революцією 1848 року: Гюго вступив
в сферу активної політики і був обраний до
Національної Асамблеї.
• Після державного перевороту 2 грудня 1851 року
письменник зник у Брюсселі, звідти перебрався на
острів Джерсі, де провів три роки, а в 1855 – на
острів

11. • Після Лютневої революції 1848 року та встановлення
диктатури Луї Бонапартом Гюго залишає Францію і їде у
вигнання. Він поселяється на острові в протоці Ла-Манш.
З метою викрити і знеславити перед усім світом
політичного авантюриста та його злочинний режим і тим
самим сприяти їхньому скорому падінню в перший рік
еміграції Гюго пише дві книги: "Наполеон Маленький" та
"Історію одного злочину" – своєрідну викривальну хроніку
перебігу подій під час державного перевороту 1851 року.
Саме в період вигнання завершується формування
світогляду письменника.
• У перші роки вигнання, на острівці Джерсі, Віктор Гюго
створює збірку "Карт" (1853), яка справедливо вважається
вершиною його політичної поезії. На перший погляд,
збірка справляє враження калейдоскопа реальних сценок і
гротескно-карикатурних портретів, але є в ній чітко
прокреслені смислові лінії і поля незвичайно високої
емоційної напруги, котрі всьому цьому різнорідному
матеріалові надають певної впорядкованості й
завершеності.

12. • Активно виступав Гюго під час вигнання також у
прозових жанрах. У цей період з'явилося три романи:
"Знедолені" (1862), "Трудівники моря" (1866) і
"Людина, яка сміється" (1869). В усіх цих романах
центральною виступає тема народу.
• Гюго був не тільки великим поетом, але й активним
громадсько-політичним діячем, який прагнув
впливати на хід подій. Збірка "Грізний рік" (1872)
являє собою своєрідну поетичну хроніку
драматичних подій, що їх переживала Франція
підчас Франко-Прусської війни (1870-1871).
• Творча активність Гюго не згасала до останніх років
його довгого життя, він лишається і активним
громадським діячем, і пристрасним публіцистом,
невтомно бореться проти політичної реакції,
суспільного зла й несправедливості.

13. • Встигав Віктор Гюго і приділяти увагу
особистому життю. В нього була лише одна
офіційна дружина – Адель Фуше, яка байдуже
ставилася до творчості чоловіка. Його книги її не
цікавили – Адель не прочитала жодного
написаного Віктором рядку.
• Головною жінкою для Гюго стала актриса
Жюльєтт Друе – одна з найяскравіших жінок
Парижа.

14. • У 1870 році Гюґо повернувся до Парижа, був обраний у
Національну Асамблею 1871 року. Але незабаром склав
з себе депутатські повноваження на знак протесту
проти політики консервативного
• В останній період творчості Гюго одна за одною
з'являються його поеми та поетичні збірки: "Мистецтво
бути дідусем" (1877), сатиричні поеми: "Папа" (1878),
"Осел" (1880), "Всі струни ліри" (1888-1893) та інші.

15. • Помер Віктор Гюго 23 травня 1885 року. Його смерть
була сприйнята французькою громадськістю як
національна трагедія, а його похорон перетворився на
грандіозну, справді всенародну маніфестацію, в якій
взяли участь тисячі людей. Останки Віктора Гюго були
поміщені в Пантеон – поруч з Вольтером і Руссо.
• Останнім волевиявленням Гюго були п'ять речень, які
він попросив опублікувати:
"Я залишаю 50 000 франків для бідних".
"Я хочу бути похованим у їхньому катафалку".
"Я відмовляюсь від промов усіх церков [на
похоронах]".
"Прошу молитися за всі душі".
"Я вірю в Бога".

16. • Після смерті письменника було вирішено
відкрити у квартирі музей, присвячений його
життю і творчості. І у 1902 році до століття з
дня народження його таки відкрили. Для цього
Поль Меріс, друг і душоприказник, викупив
апартаменти. Музей заповнили особисті речі
Гюго, які люб'язно надавали родичі та друзі.

17. Французька банкнота 1959 року із зображенням
Гюго належить до серії "Відомі люди Франції", їх
діяльність призвела до створення сучасної Франції
як держави.
На честь Віктора Гюго встановлені:
• Пам'ятник в Сорбонні роботи Лорана Маркеста.
• Бюст Гюго, створений Роденом.
• На стелі будівлі Бібліотеки Конгресу Томаса
Джефферсона розташована мозаїка, присвячена
пам’яті Гюго.

18. • Творчість Гюго міцно й назавжди увійшла до золотого фонду французької та
міжнародної культури.
• Українською мовою перекладено майже всі романи, драми та вірші Гюго.
Багато зробив для популяризації його творчості в Україні Іван Франко, який
високо цінив соціальні повісті «Останній день смертника» (1929),
«Клод Ге» (1934). Франко переклав 8 віршів із збірки «Кари», 11 віршів із
інших збірок, уривок із роману «Знедолені» під назвою «Ватерлоо», фрагмент
антиклерикальної драми «Торквемада». Він також написав статтю
«Сотні роковини народження В. Гюго».
• Твори Гюго перекладали також Леся Українка, Олена Пчілка,
Михайло Старицький, Павло Грабовський, Максим Рильський, Микола Бажан,
Борис Тен, Михайло Рудницький, Віктор Шовкун, Сава Голованівський,
Валерія О'Коннор-Вілінська та ін.

19. Моруа, Андре. Олимпио, или жизнь Виктора Гюго.
Литературные портреты : gер. с фр. / А. Моруа. –
Кишинев : Литература артистикэ, 1985. – 477 с.
"Почему Гюго? Да потому, что он самый большой французский
поэт и необходимо узнать его жизнь, чтобы понять
противоречивую натуру этого гениального художника. Как этот
осторожный, бережлвый человек был вместе с тем щедрым, как
этот целомудренный юноша, этот примерный отец семейства
стал на склоне лет фавном; как этот легитимист превратился в
бонапартиста, а затем в патриарха Республики; как этот
пацифист лучше всех воспел знамена Ваграма; как этот буржуа
предстал в глазах буржуа мятежником, - все это должен
объяснить каждый биограф Виктора Гюго. " Читатель
"Олимпио" получит беглое, но красочное представление о
драматургии Гюго.

20. Сафронова, Н. Н. Виктор Гюго : кн. для учащихся /
Н. Н. Сафронова. – Москва : Просвещение, 1989. –
176 с.
Книга рассказывает об удивительной судьбе Виктора Гюго,
великого французского поэта и писателя, отразившего в твор-
честве свою драматичную, полную конфликтов, революций и их
поражений эпоху. Написанная интересно, увлекательно, с
использованием новых исследовательских материалов, книга
поможет старшеклассникам при подготовке к факультативным
занятиям, при проведении литературных вечеров и читательских
конференций.

21. Трескунов, М. С. Роман Виктора Гюго "Девяносто
третий год" : очерк творчества / М. С. Трескунов. –
Москва : Худож. лит., 1981. – 175 с.
М. С. Трескунов в книге о романе В. Гюго «Девяносто третий
год» стремится раскріть его идейное содержание,
охарактеризовать его образі, объяснить драматические
конфликты и особенности композиции этого произведения,
проникнутого идеями гуманизма и высокими нравственными
принципами революционной эпохи.

22. Наливайко, Д. С. Віктор Гюго. Життя і творчість /
Д. С. Наливайко. – Київ : Дніпро, 1976. – 150 с.
У нарисі розглядається художня спадщина видатного
французького письменника Віктора Гюго.

23. Моруа, Андре. Олімпіо, або життя Віктора Гюго :
пер. з фр. / А. Моруа. – Київ : Рад. письменник, 1974. –
471 с.
Андре Моруа, классик французской литературы XX века, подлинный
мастер психологической прозы, прославился еще и как автор
романизированных биографий Дюма, Бальзака, Жорж Санд и др.
Одна из лучших его книг в этом жанре – «Олимпио, или Жизнь
Виктора Гюго» – посвящена великому французу, оставившему
неповторимый след в истории не только французской, но и
европейской культуры. Прославленный поэт, драматург, прозаик,
Виктор Гюго отважно ринулся в политику, стал пэром Франции,
защитником отверженных и гонимых. За идеалы свободы и
демократии он сражался на баррикадах, а затем почти двадцать
лет провел в изгнании. Соотечественники считали Гюго совестью
нации, недаром Ромен Роллан назвал его «Львом Толстым
французской литературы». Андре Моруа с неподражаемым
мастерством создает удивительно яркий портрет этого
многоликого человека.

24. Гюго, Виктор. Труженики моря : роман : пер. с фр. /
В. Гюго. – Харьков : Клуб Семейного Досуга, 2015. –
416 с.
Море научило Жиллиата быть сильным, умным, ловким. Опытные
моряки уважали его за знания, смекалку и редкое бесстрашие.
Только девушка, которую он полюбил всей душой, не обращала на
него внимания...

25. Гюго, Виктор. Стихотворения : пер. с фр. / В. Гюго. –
Москва : Дет. лит., 1990. – 223 с.
Избранные стихи великого французского поэта, драматурга и
романиста революционно-романтического направления, писателя
огромного общественного темперамента, страстного гуманиста и
поборника справедливости.

26. Гюго, Виктор. Девяносто третий год : роман : пер. с фр. /
В. Гюго. – Москва : Худож. лит., 1989. – 559 с.
В настоящем издании представлен роман Гюго "Девяносто третий год",
исторические персонажи которого - революционные вожди и герои
Дантон, Робеспьер, Марат... Милосердие и террор, честь и
предательство, слепая вера, вызов смерти, кровавые столкновения,
раскаяние, гибель и торжество - таков мятежный мир "Девяносто
третьего года", блистательного романа о Великой французской
революции.

27. Гюго, Виктор. Отверженные : роман : в 2-х т. : пер. с
фр. Т. 1 / В. Гюго. – Москва : Худож. лит., 1987. – 767 с.
Знаменитый роман-эпопея Виктора Гюго о жизни людей,
отвергнутых обществом. Противостояние криминального мира
Парижа и полиции, споры политических партий и бои на баррикадах,
жизнь в монастыре и церковная система – блистательная картина
французского общества начала XIX в романе В. Гюго. Роман выдержал
множество экранизаций, начиная с 1907 года, последняя – мюзикл
Тома Хупера 2013 года.

28. Гюго, Виктор. Отверженные : роман : в 2-х т. : пер. с фр.
Т. 2 : Франция 19 в. Ч. 4-5 / В. Гюго. – Москва : Худож.
лит., 1987. – 767 с.
Знаменитый роман-эпопея Виктора Гюго о жизни людей, отвергнутых
обществом. Противостояние криминального мира Парижа и полиции,
споры политических партий и бои на баррикадах, жизнь в монастыре и
церковная система – блистательная картина французского общества
начала XIX в романе В. Гюго. Роман выдержал множество экранизаций,
начиная с 1907 года, последняя – мюзикл Тома Хупера 2013 года.

29. Гюго, Виктор. Человек который смеется : роман : пер. с
фр. / В. Гюго. – Харьков : Прапор, 1987. – 463 с.
«Человек, который смеется» - одно из самых значительных произведений
выдающегося французского писателя Виктора Гюго. В этом романе в
наибольшей мере нашли отражение гуманистические взгляды автора, и
выразителем их стал главный герой - Гуинплен. Лорд по рождению,
ребенком попавший в руки компрачикосов, обезобразивших его лицо, он
вырос среди народа и полностью испил чашу унижений и позора
обыкновенного ярмарочного фигляра. Но в отличие от жестоких и
лживых нравов светского общества, описанного в романе, уродливая
внешность Гуинплена - только видимость, прикрывающая душевное
благородство, способность к самопожертвованию и любви. Любви,
которую не победит даже смерть...

30. Гюго, Віктор. Мистецтво і народ : пер. з фр. / В. Гюго. –
Київ : Мистецтво, 1985. – 356 с.
Творчість великого французького поета, прозаїка і драматурга,
передового громадського діяча, борця за передові ідеали здобула справді
світове визнання. Велике значення мають для нас його публіцистичні,
філософські, естетичні праці. Визначне місце серед них належить
одному з найяскравіших творів Гюго в галузі теорії мистецтва –
трактатові «Більям Шекспір», написаному наприкінці 1864 року. До
збірки включено також передмову до драми «Кромвель» (1827), що
стала програмою прогресивного романтизму, роздуми про мистецтво з
роману «Собор Паризької богоматері», уривки з передмов до
драматургічних і поетичних творів, поезії на мистецькі теми.
Розраховано на всіх, хто цікавиться питаннями літератури й
мистецтва.

31. Гюго, Віктор. Поезії : пер. з фр. / В. Гюго. – Київ :
Дніпро, 1978. – 230 с.
Видатний французький письменник Віктор Гюго (1802-1885),
пристрасний гуманіст і демократ, займає почесне місце серед діячів
культури минулого століття. Глибока за змістом, досконала за формою,
його громадянська й інтимна лірика належить до вершин французької
та світової поезії, користується й донині великою популярністю в
читачів. Ця книжка – найповніше видання поезій Віктора Гюго на
Україні.

32. Гюго, Віктор. Гаврош : оповідання : пер. з фр. / В. Гюго. –
Київ : Веселка, 1977. – 35 с.
Гаврош Тенардьє – вигаданий персонаж роману «Знедолені» Віктора Гюго.
Він – хлопчик, який живе на вулицях Парижа. Його ім'я стало загальним
для вуличних дітей та безпритульних у всьому світі. Його яскравий образ
зіграв особливу роль революційних подіях, описаних у романі. Батьки
хлопчика настільки байдужі до його долі, що Гаврошу на вулиці живеться
набагато краще, ніж удома. Сам не знаючи того, він підбирає на вулиці
двох маленьких рідних братів, він пропонує їм свою турботу та житло
всередині величезного макета слона, встановленого на площі Бастилії, де
мешкає сам. Пізніше Гаврош знайомиться з Маріусом Понмерсі – юним
революціонером-романтиком і входить у підготовку повстання.

33. Гюго, Виктор. Собор Парижской богоматери : роман :
пер. с фр. / В. Гюго. – Кишинев : Лумина, 1977. – 427 с.
Знаменитый роман Гюго, в котором автор обращается к истории
Франции XV века. Яркие образы уличной танцовщицы цыганки
Эсмеральды, влюбленного в нее урода Квазимодо, звонаря собора Нотр-
Дам, священника Фролло и капитана Феба де Шатопера даны на фоне
причудливого и пестрого средневекового Парижа.

34. Гюго, В. Девяносто третий год. Эрнани. Стихотвореня :
пер. с фр. / В. Гюго. – Москва : Худож. лит., 1973. – 719 с.
В издание вошли роман «Девяносто третий год», драма «Эрнани» и
стихотворения Виктора Гюго.

35. Гюго, Виктор. Собрание сочинений : пер. с фр. Т. 15: Дела
и речи / В. Гюго. – Москва : Худож. лит., 1956. – 827 с.

36. Гюго, Виктор. Собрание сочинений : пер. с фр. Т. 14 :
Критические статьи, очерки, письма / В. Гюго. – Москва :
Гослитиздат, 1956. – 766 с.

37. Гюго, Виктор. Собрание сочинений : пер. с фр. Т. 13 :
Стихотворения / В. Гюго. – Москва : Гослитиздат, 1956. –
652 с.

38. Гюго, Виктор. Стихотворения и публицистика : пер. с фр. /
В. Гюго. – Москва : Дет. лит., 1954. – 223 с.

39. Гюго, Виктор. Избранные произведения : в 2-х т. : пер. с
фр. Т. 1 / В. Гюго. – Москва : Худож. лит., 1952. – 481 с.