Taras Shevchenko "Yak umru, to pokhovaite…" ("Zapovit")

Taras Shevchenko "Yak umru, to pokhovaite…" ("Zapovit")

• 1.
  Копіювання та розміщенняматеріалу на сторонніх сайтах ЗАБОРОНЕНО!!! 1 http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_z_ukr_lit/7_klas/t_shevchenko_jak_umru_to_pokhovajte_zapovit_analiz_virsha/ 60-1-0-1052 Т.Шевченко «Як умру, то поховайте…» («Заповіт») Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани, і гори — Все покину і полину До самого бога Молитися... а до того Я не знаю бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сем'ї великій, В сем'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом. 25 декабря 1845 1. Історія написання. Листопад 1845 року видався дощовим, вітряним, холодним. Шевченкові погода дошкуляла більше ніж іншим. Він працював тоді в Археологічній комісії і мусив весь час їздити по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. Уранці одного дня поет виїхав із села В’юнище в Андруші, дорогою змок до нитки, а надвечір повернувся до В’юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті серед чужих людей. Думки роїлися в голові, просилися на папір. Саме тоді Шевченко написав послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Давидові псалми» і ще кілька ліричних творів. Тоді ж написано й вірш «Минають дні, минають ночі...». Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно ж перевіз друга з В’юнища до себе в Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. Тоді мало хто видужував від цієї хвороби. Це знали і лікар, і сам поет. Після 20 грудня Шевченкові погіршало, стан його був майже безнадійним. Це спонукало до того, що на Різдво, 25 грудня 1845 року, на папір лягли рядки: «Як умру, то поховайте…» Пережите й побачене в Україні під час останньої до цього часу подорожі слугувало основним джерелом твору. Поезія була викривальною, закличною, тому разом з іншими творами Кобзаря стала підставою для його звинувачення і заслання навесні 1847 року. З Божої ласки поет переміг хворобу і через два тижні вирушив на Чернігівщину з тим-таки завданням Археологічної комісії 2. Рік написання: 1845. 3. Збірка. «Заповіт» Тараса Шевченка є фінальним твором до збірки «Три літа», яка охопила період його поетичної творчості з 1843-го по 1845 рік. За епіграф автор узяв рядки з п’ятого плачу пророка Єремії: «Раби запанували над нами, і немає нікого, хто б вирятував з їхньої руки». 4. Жанр: ліричний вірш. 5. Вид лірики: громадянська. 6. Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства. 7. Тема: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду. 8. Ідея: віра поета у світле майбутнє України. 9. Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом. 10. Композиція. За формою своєю “Заповіт” – монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об’єднані попарно і тому утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість.
• 2.
  Копіювання та розміщенняматеріалу на сторонніх сайтах ЗАБОРОНЕНО!!! 2 http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_z_ukr_lit/7_klas/t_shevchenko_jak_umru_to_pokhovajte_zapovit_analiz_virsha/ 60-1-0-1052 11. Сюжет. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій. Перші слова “Заповіту” вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду “декларативності”. Поет від імені ліричного “Я” висловлює свою останню волю. Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться. Але в цій простоті – глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина. Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни. Символічними є образи : ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани,- бо вони – свідки “козацької слави”. Бути похованим “на могилі” – означає знайти останній притулок на козацькому кургані і розділити участь оборонців рідного краю. Тому початок твору свідчить про невіддільність постаті поета від України. У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а думає і турбується за долю рідного народу, його майбутнє. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро “понесе з України у синєє море кров ворожу…”, тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а трудящі стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього. Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом “поховайте”, Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення існуючого ладу: …вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Рядки ці – вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети “вража зла кров” вказують прямо, що йдеться про тиранів-царів, панів- кріпосників та інших гнобителів трудящих. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади. Закінчується “Заповіт” дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство – “велику сім’ю, вольну, нову”. У от у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не забудуть його. Хай інколи мати-Вітчизна згадує “незлим тихим словом” свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В одному з варіантів було “тихим добрим словом”, але поет замінив “добрим” на “незлим”. 11. Елементи сюжету Експозиція: Як умру, то поховайте… На Вкраїні милій… Зав’язка: Як понесе з України Кров ворожу. Кульмінація: …Вставайте, Кайдани порвіте. Розв’язка: І мене… Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом. 12. Настрій: пристрасний, емоційний 13. Символічні образи Могила – символ волелюбності, слави, героїчної історії народу, а тому поховання в одній із давніх козацьких могил сприймається як вияв найвищої слави. Дніпро – символ величі, могутності пригнобленого, але нескореного народу. Степ, лани – символ прагнення волі та внутрішньої свободи особистості.
• 3.
  Копіювання та розміщенняматеріалу на сторонніх сайтах ЗАБОРОНЕНО!!! 3 http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_z_ukr_lit/7_klas/t_shevchenko_jak_umru_to_pokhovajte_zapovit_analiz_virsha/ 60-1-0-1052 Кайдани – символ тоталітарного режиму. Кров – символ, що виражає войовничість українців. Сім’я – символ нового, вільного способу життя української нації. Бог – найвища сила, яка визначає долю народу. 14. Віршовий розмір: хорей 15. Художні засоби Епітети: “степ широкий”, “Вкраїна мила”, “лани широкополі”, “вража зла кров”, “сім’ї великій… вольній, новій”, “незлим тихим словом”, “синєє море”. Метафори: понесе з України у... море кров ворожу; все покину і полину до самого Бога молитися; кров’ю волю окропіте. Тавтологія: реве ревучий. Інверсія: степу широкого на Вкраїні милій; лани широкополі; кров ворожу; в сем’ї великій, в сім’ї вольній, новій. Заклики: поховайте, вставайте, порвіте, окропіте. Метонімія (важливий зображувальний і виражальний засіб, суть якого полягає в перейменуванні за безпосередньою близькістю, за тісним внутрішнім і зовнішнім зв’язком явищ, предметів): сім’я вільна, нова – український народ. Енжамбеман (віршовий прийом, який полягає у перенесенні фрази або частини слова з попереднього рядка в наступний, зумовлений незбігом ритмічної паузи зі смисловою, хоча рядок при цьому втрачає свою інтонаційну викінченість): Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно… Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... Все покину і полину До самого Бога Молитися... Повтори: “Як… було…”, “реве ревучий”, “в сім’ї…”. Алітерація: [вт] – [т ] – [вствт] 16. Висновки. «Як умру, то поховайте» Тараса Шевченка — це програмовий твір поета, неповторний поетичний заповіт у світовій поезії, з яким він звернувся до сучасних йому і всіх наступних поколінь народу. Тому він став у центрі його творчості, і «гідно увінчує той стан духовного зростання Шевченка, який дістав у літературі назву періоду «трьох літ»… є неначе епілогом до поезії 1843– 1845 років». До 1845 року історія української і всеслов’янської поезії не знає такого недвозначного заклику до боротьби проти царизму. Він вів за собою народ до вершини матеріального і культурного життя. Слід, залишений «Заповітом» Шевченка в духовному житті нашого народу, не має аналогій. Джерела Авраменко О.М. Українська література: підруч. для загальноосвіт. навч. закладів. 7 кл. — К. : Грамота, 2015. Коваленко Л. Т. Українська література : підруч. для загальноосвіт. навч. закладів. 7 кл. — К.: Видавничий дім «Освіта», 2016. Міщенко О. І. Українська література: Підручник для 7 класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Генеза, 2015 Павлів І. В. Уроки української літератури для 7 класу: навч. посіб. – К.: Дивослово, 2016. Паращич В. В. Українська література. 7 клас: Плани-конспекти уроків.— Х.: Веста, 2010 Чупринін О. О. Усі уроки української літератури в 7 класі. ІІ семестр. — Х.: Вид. група «Основа», 2015.