Mykola Vinhranovskyi (1936–2004 rr.) "Siromanets". Dopomoha uchniu

Копіювання та розміщення матеріалу на сторонніх сайтах ЗАБОРОНЕНО!!!
_________________________________________________________________________________________ 1
© Адріана Химинець
Микола Вінграновський (1936–2004 рр.)
«Сіроманець» (1975)
Зміст
Анкета............................................................................................................................................................... 1
Характеристика героїв..................................................................................................................................... 4
Сіроманець ................................................................................................................................................... 4
Сашко............................................................................................................................................................ 5
Василь Чепіжний ......................................................................................................................................... 5
Андрійко Лях і його батько ........................................................................................................................ 5
Батьки Сашка ............................................................................................................................................... 5
Короткий зміст твору ...................................................................................................................................... 6
Осінь у лісі. Сіроманець.............................................................................................................................. 6
Двобій із Чепіжним...................................................................................................................................... 6
Вертоліт і Сашко.......................................................................................................................................... 6
Зустріч і глинища......................................................................................................................................... 6
Полон і визволення...................................................................................................................................... 6
Солоні степи. Порятунок Сіроманця ......................................................................................................... 7
Заметіль......................................................................................................................................................... 7
«Другий тайм».............................................................................................................................................. 7
Дорога до Одеси........................................................................................................................................... 7
Одеса. Розлука.............................................................................................................................................. 7
Повернення й фінал..................................................................................................................................... 7
Джерела ............................................................................................................................................................ 8
Анкета
1. Літературний рід: епос.
2. Жанр: повість (анімалістична, для дітей). Твір великий за обсягом, має однолінійний, доволі розгорнутий сюжет,
значну кількість персонажів і глибше, ніж в оповіданні, розкриття характерів.
Історія створення. Під текстом стоїть авторська дата — 1975. Окремою книжкою повість вийшла 1977 року. Із
твором пов’язаний вірш Миколи Вінграновського «Пісня Сіроманця», у якому та сама історія подана в ліричній
формі, від імені самого вовка. Повість вивчають у 6 класі за програмою НУШ (у підручниках подано скорочений
варіант). Існує аудіокнига за твором.
3. Місце дії: степове українське село та його околиці — ліс, яр, глинища, луг, озеро; далі — солоні степи й
солончаки, лиман, військовий полігон і льотний висілок; наприкінці — дорога до Одеси та сама Одеса з очною
лікарнею й морем. Назви села автор не подає.
4. Час: приблизно рік — від ранньої осені («вночі прийшла осінь») через зиму й весну до наступного літа, коли
Сашко складає екзамени. Доба — радянська: у творі є вертоліт, «газик», районна газета, льотна частина.
5. Композиція: повість не має нумерованих розділів і складається з невеликих частин, відокремлених пробілами.
Оповідь ведеться від третьої особи безіменним всезнаючим оповідачем, який незримо йде за героєм і знає про всіх
усе.

_________________________________________________________________________________________ 2
Особливість композиції — паралельне ведення двох точок зору: подіі показано і з боку людей, і з боку вовка, чиї
думки та відчуття передано так, ніби він міркує людською мовою. Твір побудований як низка випробувань
Сіроманця, кожне з яких завершується його порятунком або втечею.
Наскрізним образом повісті є дорога — вона уособлює життя, невідоме й безперервне, а водночас стає свідком
дорослішання Сашка. Значне місце посідають розгорнуті пейзажі, які то створюють тло, то передають душевний
стан героїв.
6. Система образів
Головні герої
Сіроманець ― найстаріший вовк у світі, колишній ватажок зграї, тепер сліпий і самотній; здатний на
вдячність, вірність і самопожертву.
Сашко ― сільський хлопчик-школяр, який заступається за вовка, переховує його, визволяє з неволі й веде
до Одеси лікувати сліпоту.
Антагоніст
Василь Дмитрович Чепіжний ― односелець, заклятий ворог Сіроманця; винищив вовчу зграю й вовченят,
роками полює на самого вовка.
Родина Сашка
Тато ― спокійний, розважливий, потай симпатизує вовкові; вважає, що мисливці з ним не впораються.
Мама ― дорікає синові, що той «робить із вовка святого», але не забороняє йому.
Льотчики
Андрійко Лях ― хлопчик із льотного висілка, який знайшов у снігу напівмертвого вовка й наполіг, щоб його
врятували.
Петро Лях ― Андрійків батько, капітан; спершу застерігає сина, а згодом сам носить вовкові вечерю.
Товариші-льотчики ― збили вовкові клітку, принесли м’яса, а потім видовбали яму-пристановисько під
лісосмугою.
Односельці та епізодичні образи
Мисливці Шевчук і Побігайло, шестеро дядьків із вертольота ― «рушнична армія», що полює на вовка.
Баба Майя, Галя Грушецька, учителька Надія Петрівна ― сільське оточення Сашка.
7. Тема: розповідь про дружбу сільського хлопчика Сашка зі старим сліпим вовком Сіроманцем і про боротьбу за
життя цього вовка, на якого полює мисливець Чепіжний.
8. Ідеї. Уславлення вірної дружби, милосердя та вміння жити в гармонії з природою; засудження людської
жорстокості й помсти. Любити — означає діяти: рятувати, боронити, жертвувати власним спокоєм. Оберігати треба
не лише воду, повітря й ліс, а й звірів. Добро повертається добром: урятований людьми вовк сам рятує людську
дитину.
9. Елементи сюжету
Експозиція. Осінь у лісі. Читач дізнається про Сіроманця — найстарішого вовка у світі, який усе життя водив
зграю, а тепер осліп, кашляє й живе сам. Щоночі йому сниться той самий сон: срібні очі постріляних вовченят і
вовчиці із зубами в землю.
Зав’язка. Полюючи на коня, Сіроманець натрапляє в лісі на Василя Чепіжного з рушницею. Вовк вибиває зброю
з його рук і всю ніч тримає ворога по шию в озері. Так спалахує відкрите протистояння, за яким стоїть давня
причина: Чепіжний перебив зграю й вовченят, а вовк з’їв його козу.

_________________________________________________________________________________________ 3
Розвиток дії. До села прилітає вертоліт із мисливцями. Сашко, який не хоче загибелі вовка, того дня не йде до
школи, а в яру несподівано зустрічає Сіроманця. Замість напасти, вовк обнюхує хлопця й лизькає йому коліно.
Сашко ховає його в покинутих глинищах, годує, а згодом відкриває, що вовк сліпий. Чепіжний усе ж ловить
Сіроманця в яму й замикає в кузні. Уночі Сашко пробирається дахом через берест, прорізає отвір, перерізає мотуззя
й випускає вовка на волю.
Уранці Сіроманець на очах у всього села виходить із кузні, перескакує через Чепіжного й тікає до лісу. Далі він
біжить у солоні степи, до лиману, і зупиняється на військовому полігоні. Взимку його засипають сніги; знесиленого
вовка знаходять льотчики, а Андрійко Лях наполягає, щоб його врятували.
Кульмінація. Під час раптової заметілі Андрійко губиться в степу. Сіроманець тягне хлопця за комір, а на
підйомах закидає собі на спину; вириває в снігу яму й лягає поруч, щоб хлопець не змерз. Почувши постріли
ракетниць, вовк виє так, як не вив ніколи в житті: у цьому витті вперше є надія й радість. На цей голос і виходять
льотчики.
Розвиток дії (продовження). Про вовка пише районна газета. Чепіжний їде до льотної частини, але дізнається, що
Сіроманець утік і звідти, і обіцяє «другий тайм». Улітку вовк повертається до Сашка — і плаче великими срібними
сльозами. Хлопець вирішує вести його до Одеси, щоб вилікувати сліпоту. Дорогою вони ночують біля скирти, і
Сіроманець розганяє нічних браконьєрів на озері.
Розв’язка. В Одесі, поки Сашко шукає лікаря, на вовка нападає зграя міських собак. Сіроманець відбивається,
перескакує через стіну й зникає. Сашко марно шукає його провулками й плаче над морем. Вовк повертається в
Сашкове село й зупиняється перед хатами своїх ворогів — Шевчука, Побігайла, Чепіжного, — але всі вони в полі,
косять горох. Автор зауважує, що цього разу вовк прийшов помирати сам.
Фінал. Кінцівка твору поетично умовна й світла. Сірий степ лежить перед лапами вовка, він ловить у траві коників,
лягає на спину, і на його лапи западає дощ, за дощем сніг — аж доки на кожній лапі не звивають гнізда сорокопуди.
А над водою, з якої сходить сіре сонце, Сашко обіймає Сіроманця за шию й питає, невже той думав, що це вже
кінець.
10. Проблематика твору
Людина і природа
● Право кожної живої істоти на життя.
● Оберігати треба не лише воду, повітря й ліс, а й звірів.
● Хижак у природі не є злом: вовк убиває, щоб вижити, а не з помсти.
Дружба й відданість
● Дружба, яка долає межу між людиною і звіром.
● Взаємність: урятований вовк рятує людську дитину.
● Уміння не зрадити друга навіть під загрозою покарання.
Жорстокість і помста
● Багаторічне полювання Чепіжного як помста, а не потреба.
● Брехлива розповідь мисливця перед односельцями.
● Байдужість «рушничної армії» до живої істоти.
Дорослішання й моральний вибір
● Сашко прогулює школу, залазить у чужу кузню — і читач має оцінити ці вчинки.
● Готовність до самопожертви заради друга: пішки до Одеси.
● Уміння відстояти свою позицію перед дорослими.
Старість і самотність

_________________________________________________________________________________________ 4
● Сліпота й безсилля колишнього ватажка зграї.
● Утрата родини: сон про постріляних вовченят.
● Повернення додому, щоб померти.
Милосердя
● Учинок Андрійка, який не побоявся напівмертвого вовка.
● Льотчики, які збудували вовкові прихисток і носили йому вечерю.
11. Символіка твору
● Сіроманець — сталий фольклорний епітет вовка; у творі це образ старого воїна, що втратив рід і живе на
межі двох світів — звіриного й людського.
● Сліпота вовка — символ беззахисності й водночас іншого, глибшого «зору»: вовк упізнає людей серцем і
нюхом, безпомилково відрізняючи друга від ворога.
● Дорога — наскрізний образ повісті; уособлює людське життя, невідоме й безперервне, і супроводжує
дорослішання Сашка.
● Глинища — покинутий людьми світ, який стає прихистком для гнаного; символ безпечного сховку.
● Кузня із замчищем — символ неволі; вихід із неї через дах — символ визволення.
● Сніг — двоїстий символ: він зраджує вовка слідами й ледь не вбиває його в степу, але той самий сніг стає
прихистком для Андрійка в ямі.
● Солоні степи й лиман — символ віддаленого краю, де немає мисливців; надія на спокій.
● Вертоліт — символ технічної переваги людини над природою; Сашкові він нагадує великого пуголовка.
● Сльози Сіроманця — символ того, що межа між людським і звіриним у цьому творі умовна.
● Сорокопуди, які звивають гнізда на лапах вовка — фінальний образ спокою, злиття з природою і
безсмертя.
Характеристика героїв
Сіроманець
Хто він. Найстаріший вовк у світі. Усе життя водив зграю; молоді вовки з лісів і яруг мріяли перейняти в нього
вовчу стратегію й тактику. Його проклинали конюхи та пастухи.
Ватажок. У голодну пору вмів тримати зграю в покорі й терпінні: сам сидів голодний по кілька днів і не дозволяв
скиглити іншим. Це образ вожака з гідністю й витримкою.
Старість. Тепер осліп, кашляє, водить його світом сам лише нюх. Щоночі бачить один і той самий сон — срібні
очі постріляних вовченят і вбитих вовчиць. Він утратив увесь свій рід.
Ставлення до ворога. Побачивши коня — легку здобич, — облишає його й повертається до Чепіжного: для вовка
важливіше не наїстися, а поквитатися з тим, хто винищив його зграю. Проте він не вбиває ворога, а лише провчає,
загнавши в озеро.
Ставлення до друга. Сашка обнюхує й лизькає ще до того, як той щось скаже. Проводжає хлопця лісом до школи
й зустрічає на узліссі. Улітку повертається до нього через увесь степ.
Здатність до самопожертви. У заметілі несе Андрійка на власній спині, риє для нього яму в снігу, лягає поруч,
щоб зігріти, і виє, кличучи людей на допомогу, хоч добре знає, чим для нього самого можуть скінчитися постріли.
Висновок. Сіроманець — не «страховисько», а трагічний і шляхетний образ: старий, скривджений людьми, він усе
ж відповідає людям добром.

_________________________________________________________________________________________ 5
Сашко
Хто він. Сільський хлопчик-школяр. Живе з батьками; батько працює й приїздить додому на «газику», мати
порядкує в хаті.
Риси характеру. Добрий, чуйний, спостережливий, сміливий і наполегливий. Не боїться йти назустріч
невідомому: побачивши за дубом когось, вирішує піти й подивитися. Уміє вислухати й пожаліти.
Моральна позиція. Обстоює право вовка на життя перед батьками, покликаючись і на власне почуття, і на слова
вчительки. Прямо зізнається Чепіжному, що це саме він випустив Сіроманця з кузні, хоч і знає, що за це буде
непереливки.
Учинки. Ховає вовка в глинищах і облаштовує йому нору; годує пиріжками з печінкою; уночі, у заметіль, іде до
кузні й визволяє полоненого; веде сліпого вовка пішки до Одеси, щоб той прозрів.
Суперечливе. Заради вовка пропускає школу й залазить у чужу кузню. Ці вчинки твір не виправдовує прямо, а
лишає читачеві для оцінки.
Висновок. Сашко — образ дитини, у якій милосердя переважає над страхом. Протягом повісті він дорослішає: від
співчуття переходить до дії, а від дії — до готовності жертвувати.
Василь Чепіжний
Хто він. Односелець Сашка, затятий мисливець, багаторічний ворог Сіроманця. Сам зізнається, що перебив вовчу
зграю й вовченят.
Риси характеру. Жорстокий, мстивий, хвалькуватий і боягузливий. Коня, на якому їде, б’є прикладом рушниці.
Провівши ніч по шию у воді, вигадує перед односельцями цілу історію, у якій вовк розмовляє, наказує «руки вгору»
і співає пісню.
Мотивація. Керується не потребою, а помстою й дріб’язковим розрахунком: вимагає відшкодування за з’їдену
козу й називає вовка своєю власністю, бо першим його впіймав. Обіцяє «другий тайм» — боротьбу до кінця.
Висновок. Чепіжний — антипод Сашка. На його тлі виразніше проступає головна думка твору: людину випробовує
саме ставлення до слабшого.
Андрійко Лях і його батько
Андрійко Лях. Хлопчик із льотного висілка, який перший упізнав у засипаному снігом «собаці» вовка й не
злякався. Наполягає перед дорослими, що вовк живий і його треба рятувати, а на батькове застереження спокійно
відповідає, що той не знає вовків. Саме його Сіроманець згодом винесе із заметілі.
Петро Лях. Капітан, Андрійків батько. Спершу забороняє синові підходити до звіра, але сам розпалює плитку в
гаражі, а коли вовка врятовано — просить дружину приготувати йому вечерю. Образ дорослого, який змінює своє
ставлення під впливом дитини.
Роль образів. Льотчики протиставлені мисливцям: вони вміють бачити в дикому звірові живу істоту, а не мішень.
Батьки Сашка
Тато. Не поділяє полювальної запеклості односельців. Упевнений, що мисливці з Сіроманцем не впораються, і з
добродушною іронією каже синові, що той говорить так, наче сидить із вовком за однією партою. Не забороняє
хлопцеві його прив’язаності.
Мама. Дорікає синові, що той робить із вовка святого, і нагадує про Чепіжного, загнаного в холодну воду. Проте
синових почуттів не висміює.

_________________________________________________________________________________________ 6
Короткий зміст твору
Осінь у лісі. Сіроманець
Уночі прийшла осінь. Між грибами, очима в поле, лежить старий вовк, і над ним по листочку опадає ліс. Звали
його Сіроманцем, і він був найстарішим вовком у світі: усе життя водив зграю, молоді вовки мріяли перейняти в
нього вовчу науку, його проклинали конюхи й пастухи. У голодну пору вмів терпіти сам і привчав до цього зграю.
Тепер, на старість, вовк осліп. Водить його світом тільки нюх, він почав кашляти, і щоночі йому сниться той самий
сон: срібні очі постріляних вовченят і постріляні вовчиці з білими зубами в землю.
Двобій із Чепіжним
Зачувши коня, Сіроманець іде на запах. Від села охляп їде Василь Чепіжний, б’ючи коня прикладом рушниці. У
лісі він прив’язує коня до сосни як приманку, а сам залягає в ямі. Вовк підкрадається ззаду, вибиває рушницю з
рук мисливця й дихає йому в горлянку. Кінь виривається й тікає, Сіроманець кидається за ним, але повертається
до Чепіжного.
Мисливець задкує лісом, викидає з торбини хліб, бринзу, патрони, викрикує вовкові в обличчя, що це він перебив
його зграю й вовченят, і кидається на нього з голими руками. Вовк збиває його грудьми у воду й до ранку тримає
по шию в озері.
Вертоліт і Сашко
Уранці перед конторою сідає вертоліт: прилітають шестеро мисливців із рушницями. Чепіжний, з обмотаною шиєю
і щасливий, розповідає вигадану історію, у якій Сіроманець вимагає підняти руки, обіцяє з’їсти всіх коней і його
першого, а тоді сідає на березі, обмотується хвостом і співає пісню.
Сашко, який усе це чує, думає, що тепер вовк пропав. Удома він просить батька заступитися, а мати дорікає, що
син робить із вовка святого. Батько ж переконаний: доки мисливці гомонять у конторі, Сіроманець уже накивав
п’ятами.
Зустріч і глинища
Того дня Сашко не йде до школи. У яру він відчуває чийсь погляд, іде подивитися — і замість теляти перед ним
постає вовк. Хлопець дерев’яніє, але Сіроманець обнюхує його, лизькає ґудзик і лягає на листя, а потім навіть
знаходить у темряві загублений портфель. Сашко пригощає його пиріжком з печінкою.
Хлопець приводить вовка до давно покинутих глинищ, розчищає лопатою нору, стелить пирій і обіцяє потроху
підготувати батька, щоб Сіроманець перейшов жити до них додому. Настають для Сашка дні щастя й тривог: вовк
проводжає його до школи й зустрічає на узліссі. Одного дня хлопець розуміє, що його друг сліпий.
Полон і визволення
Після снігопаду Сіроманець зникає: його впіймав у яму Чепіжний і замкнув у кузні на величезний замок.
Знесилений вовк лежить біля горна, і зі стелі на нього сіється іній.
Уночі Сашко бере садовий ніж, крадькома виходить з дому й пробирається крізь замети до кузні. Замок не
подолати, вікон немає, але на причілку росте берест, який поклав гілля на плоский дах. Хлопець вилазить на дерево,
прорізає отвір у стелі, стрибає вниз, перерізає мерзле мотуззя й брезентовий пояс. Він наказує вовкові вранці,
щойно відчинять двері, кидатися напролом до лісу, прощається з ним і тим самим шляхом вибирається назад.
Уранці, коли Чепіжний збиває замок ломом, із кузні тікають двоє в білих халатах, а слідом рачки виповзає сам
мисливець. Вовк знехотя перескакує через нього й стрибками йде до лісу.

_________________________________________________________________________________________ 7
Солоні степи. Порятунок Сіроманця
Сіроманець тікає далеко: минає кошари й ферми, добігає до незамерзлого лиману, куштує солону воду й розуміє,
що йому треба в солончаки, де немає ані лісів, ані мисливців. Він оселяється на військовому полігоні.
Узимку падають такі сніги, що вовк не може дістати з-під них жодної миші. Знесиленого, його знаходить біля
висілка капітан Петро Лях. Андрійко Лях упізнає в засипаному снігом звірові вовка й помічає, що той ще живий.
Хлопець затягує його в гараж, льотчики збивають клітку, приносять м’яса й води. Згодом вовка перевозять до ями
під лісосмугою, вкритої соняшничинням, і він часто чекає в ярах, доки Андрійко з однокласниками покатається на
лижах.
Заметіль
Одного дня Андрійко з вовком не повертається: зривається заметіль. Батько й товариші-льотчики з ракетницями
виходять у степ. Тим часом Сіроманець тягне хлопця за комір, а на підйомах закидає його собі на спину. Коли сили
вичерпуються, вовк вириває в снігу яму, зсуває туди Андрійка й лягає поруч.
Почувши постріли, вовк вискакує з ями й виє так, як не вив ніколи: усе життя він вив із голоду або з горя, а тепер
у його голосі надія й радість. На цей голос біжать льотчики й знаходять Андрійка на спині Сіроманця. Коли хлопця
відігріли, вовка в хаті вже немає — він пішов до своєї ями. Батько бере ліхтар, іде його шукати, а повернувшись,
просить дружину приготувати вечерю, щоб віднести.
«Другий тайм»
Про вовка, який нібито сам прийшов до льотної частини, пише районна газета. Сашко показує допис Чепіжному, і
той не вірить, що це Сіроманець. Мисливець їде до частини й повертається з кольоровим фото, на якому вовк стоїть
поруч з Андрійком і льотчиками. Виявляється, Сіроманець утік і звідти. Чепіжний похмуро обіцяє «другий тайм».
Дорога до Одеси
Минають місяці. Улітку, коли Сашко складає екзамени, вовк раптом стає перед ним на стежці — високий,
широкогрудий, з великими димчастими незрячими очима. Сіроманець плаче: великі срібні сльози котяться по його
морді. Сашко вирішує повести його до Одеси, щоб вилікувати сліпоту.
Вони йдуть полями під жайворонками, ночують у скирті біля степового озера. Уночі до озера приїжджають троє
чоловіків із човном і сіткою; Сіроманець виходить їм назустріч, і браконьєри тікають, покинувши все. На світанку
мандрівники рушають далі.
Одеса. Розлука
За п’ять кілометрів від міста Сашко вичісує вовкові боки алюмінієвим гребінцем, знімає реп’яхи й надягає
намордник. В Одесі навколо них збирається натовп. У дворі очної лікарні хлопець залишає Сіроманця в бузку, а
сам іде шукати лікаря — і чує, що приймають після обіду.
Тим часом на вовка нападають усі навколишні собаки. Сіроманець перекушує намордник, розкидає їх по
черепичних дахах, а тоді перескакує через стіну й зникає. Сашко кидається його шукати, оббігає провулки, гукає
над урвищем біля моря — і сідає плакати.
Повернення й фінал
Сіроманець приходить у Сашкове село. Минає пошту й контору, зупиняється перед хатою Шевчука, потім
Побігайла, найдовше стоїть перед будинком Чепіжного — але всіх немає вдома, косять горох. Автор зауважує, що
цього разу мисливець напевно вбив би вовка, який прийшов помирати сам. Сашко, повернувшись автобусом, до
вечора шукає його в лісі й глинищах — марно.
Завершується повість поетичним видивом: перед лапами вовка лежить сірий степ із вовнистими хмарами, він
ловить у траві коників, лягає на спину, і на його лапи западає дощ, за дощем сніг — доки на кожній лапі не звивають

_________________________________________________________________________________________ 8
гнізда сорокопуди. Біжить біла вода, відцвітає пізній глід, і з води сходить сіре сонце, а Сашко обіймає Сіроманця
за шию й питає, невже той думав, що це вже кінець.
Джерела
Вінграновський М. Сіроманець : повість : текст твору // Освіта.UA. — Режим доступу:
https://osvita.ua/school/literature/v/67166/
Коваленко Л. Т. Українська література : підруч. для 6 кл. закл. заг. серед. освіти. — 2023. — Розділ «Завдяки чому
тварини і люди можуть стати друзями? Микола Вінграновський. Сіроманець».
Калинич О. В. Українська література : підруч. для 6 кл. закл. заг. серед. освіти. — 2023. — Розділ про Миколу
Вінграновського.
Вінграновський М. Пісня Сіроманця : вірш // Освіта.UA. — Режим доступу:
https://osvita.ua/school/literature/v/67198/
Вінграновський Микола Степанович // Енциклопедія Сучасної України. — Режим доступу:
https://esu.com.ua/article-34622

Mykola Vinhranovskyi (1936–2004 rr.) "Siromanets". Dopomoha uchniu

More Related Content

Similar to Mykola Vinhranovskyi (1936–2004 rr.) "Siromanets". Dopomoha uchniu

More from Adriana Himinets