Leonid Poltava. Biohrafiia pysmennyka (1921–1990)

Leonid Poltava. Biohrafiia pysmennyka (1921–1990)

• 1.
  _______________________________________________________________________________________ © Адріана Химинець1 Леонід Полтава (1921–1990 рр.) Зміст Біографія............................................................................................................................................................1 Про Леоніда Полтаву .......................................................................................................................................4 Цікаві факти......................................................................................................................................................4 Джерела.............................................................................................................................................................5 Біографія 1. Загальні відомості. Леонід Полтава (справжнє ім’я — Леонід Едвардович Пархомович, прізвище-оберіг — Єнсен) — український поет, прозаїк, драматург, перекладач, публіцист, радіожурналіст, редактор, дитячий письменник, громадський діяч. Один із чільних представників української літературної еміграції ХХ століття, учасник націоналістичного підпілля ОУН на Сумщині. Його ім’я тривалий час було значно відоміше за межами України, ніж на Батьківщині: твори письменника в радянській Україні були заборонені. Творча спадщина Леоніда Полтави велика й жанрово розмаїта — поезія, проза, драматургія, лібрето, публіцистика, переклади, книжки для дітей. Наскрізний образ усієї його творчості — Україна. Вона постає то панною молодою, то іконою, то предківською землею, то совістю: «Україно, совість моя!» 2. Місце народження. Народився 24 серпня 1921 року в селі Вовківці (нині Роменська міська громада Роменського району Сумської області; на той час — Роменський повіт Полтавської губернії, згодом Полтавщина). Саме звідси й походить його літературний псевдонім. 3. Батьки. Рід. Батько — Едуард Адамович Пархомович — сільський лікар-хірург; мати — Любов Іванівна — учителька. Родина була освіченою, з давніми культурними традиціями. Історія роду Єнсенів бере початок від Полтавської битви 1709 року: далекий предок письменника воював разом з українськими вояками гетьмана Івана Мазепи, а після поразки не повернувся до Швеції, а залишився в Україні. Звідси й прізвище-оберіг, яким письменник послуговувався в еміграції. У родині надзвичайно любили поезію, насамперед мати. Саме від неї Леонід найбільше довідався про Україну, її історію, культуру й літературу. Захоплювався поезією і батько. У 1930-х роках родина зазнала сталінських репресій. 4. Дитинство. Минуло у Вовківцях. З дитячих років мріяв писати. Любив квіти, рано захопився книжкою — вивчав українських класиків і сучасників, читав зарубіжну літературу. 5. Школа. Початкову й середню освіту здобув у Вовківецькій школі. 6. Освіта. Навчався в Ніжинському учительському інституті — колишньому Ніжинському ліцеї, серед вихованців якого були Микола Гоголь, Євген Гребінка, Леонід Глібов, Олександр Афанасьєв-Чужбинський. Закінчив навчання 1940 року. Студентом їздив по творчі поради до Києва — до Володимира Сосюри та Максима Рильського. 7. Перші твори. Перші вірші юнака побачили світ наприкінці 1930-х — на початку 1940-х років (джерела називають 1939 і 1940 роки). Захопився сонетом. Був сповнений задумів і планів, які зруйнувала війна. 8. Друга світова війна. Підпілля. У роки війни — активний учасник українського націоналістичного підпілля, діяч культурницького руху, кореспондент українських видань Ромен і Харкова. Кількаразово потрапляв до концентраційних таборів.
• 2.
  _______________________________________________________________________________________ © Адріана Химинець2 9. Остарбайтер. Ув’язнення. Як «остарбайтер» був вивезений окупантами до Німеччини, працював у Берліні. За національно-культурну працю серед українських робітників його заарештували. Намагався втекти до Львова, але був схоплений і ув’язнений у Потсдамі. 10. Табори ДіПі. Видавнича праця. Після звільнення розгорнув громадську й літературну діяльність у таборах переміщених осіб (ДіПі), де перебувало близько 200 тисяч українців. Брав участь у підготовці та виданні журналу «Довкілля», який безкоштовно поширювався в таборах. У Новому Ульмі працював у газеті «Українські вісті», згодом — у видавництві «Прометей». Заснував українську друкарню в Регенсбурзі: разом із поетом Леонідом Лиманом потайки вивіз українські шрифти з колишньої друкарні журналу «Дозвілля». Став членом «Мистецького українського руху» (МУР) — об’єднання українських письменників на еміграції. У Баварії видавав і редагував дитячі часописи «Школяр» і «Школярик». 11. Псевдонім. Опинившись далеко від рідного краю, письменник узяв собі ім’я Полтава — на честь краю, з якого походив, і Полтавської битви, з якою пов’язана історія його роду. 12. Франція. Кілька років жив у Франції, зокрема в Парижі. Працював в українському тижневику націоналістичного спрямування «Українець-Час», що постав після злиття газет «Українець» і «Час». 13. Іспанія. Жив в Іспанії двічі — у 1952–1953 роках і 1973 року. Працював журналістом українського відділу іспанського радіо в Мадриді, згодом очолив цей відділ. Іспанські враження лягли в основу збірки «Із іспанського зошита». 14. США. 1958 року переїхав до США. Працював в українській редакції радіо «Голос Америки», співпрацював із радіо «Свобода», редагував газету «Свобода», був редактором «Національної трибуни» та інших еміграційних видань, членом Об’єднання українських письменників «Слово». 15. Журналістика. Журналістиці віддав багато часу й сил. Працював в українських редакціях радіо Мюнхена, Мадрида, Парижа, Вашингтона. За сумісництвом співпрацював із багатьма українськими дитячими журналами, формуючи світогляд української молоді за кордоном. 16. Громадська діяльність. Очолював Асоціацію діячів української культури (АДУК). Був членом Секретаріату ІІІ Світового конгресу вільних українців (СКВУ) і Ради у справах культури при СКВУ, членом Світового ювілейного комітету з відзначення 40-річчя проголошення української державності. Один із перших редакторів журналу СУМ «Авангард» і редактор його розділу «Юнацький світ», головний редактор журналу для молоді «Крилаті», співзасновник товариства українських працівників дитячої літератури, літературний редактор журналу «Визвольний шлях» та «Енциклопедії українознавства», працівник Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Упорядкував антологію української поезії, присвячену УПА, «Слово і зброя» (1968), збірник «Також України», антологію «Київ» (1984). Брав активну участь у вшануванні українських постатей: 1960 року — 10-х роковин загибелі Романа Шухевича, 1966 — року Івана Франка, 1971 — року Лесі Українки, 1977 — 100-річчя від дня народження Симона Петлюри. 17. Поезія. 1946 року вийшла перша збірка «За мурами Берліну», до якої ввійшли поезії воєнних років. 1948 року — збірка «Жовті каруселі». Згодом за океаном побачили світ збірки «Біла трава», «Вальторна», «Із іспанського зошита», «Смак Сонця». 1953 року вийшли «Українські балади», 1958 — «Римські сонети». Автор слів гімну Спілки української молоді «Вгору прапори» (1964, музика П. Білецького). 18. Проза. 1952 року в Мюнхені вийшла збірка новел «У вишневій країні». Монументальна праця письменника — історичний роман-хроніка «1709» про українсько-шведський союз доби Івана
• 3.
  _______________________________________________________________________________________ © Адріана Химинець3 Мазепи та війну з Росією. 1968 року з’явилася репортажна повість «Над блакитним Чорним морем» про події 1917–1922 років в Україні, Туреччині, Болгарії та Чехословаччині. Повість «Чи зійде завтра сонце?» (1955) — твір із недалекого майбутнього, у якому автор майже за пів століття наперед передбачив події в незалежній Україні. 19. Драматургія та лібрето. У різних журналах друкувалися п’єси «Пам’ятник героєві», «Чужі вітри», «Заметіль» та інші. Як знавець історії написав лібрето до опер «Анна Ярославна» та «Ольга Київська», що прославляють жінок княжої доби, а також до оперет «Лис Микита», «Лісова царівна», «Мавп’ячий король», «Лисячий базар», «Червона шапочка». Писав і кіносценарії. 20. Твори для дітей. Часто казав, що любить працювати для дітей. Створив дві абетки: веселу — «Абетка веселенька для дорослих і маленьких», де діють їжачки, зайчики, півники, і другу — «Абетка з історії України» (у співпраці з художником Ярославом Паладієм) — про князів, запорожців, Ґонту, Довбуша, Шевченка. Серед творів для дітей — «Лебеді», «Котячий хор», «Слон по Африці ходив», «Жучок- щербачок», «Лісова пригода», «З лісу зайчики ішли», казки, поеми, оповідання. На сторінках часопису «Школярик» діти вперше познайомилися з веселим котом Мурасем. На творах Полтави виростали покоління українців Західної Європи та Америки; саме дитячі твори письменника нині найвідоміші, бо використовуються в шкільному та позашкільному навчанні. 21. Публіцистика і переклади. Підготував книгу-нарис «Культура розстріляних поетів (Українська культура й література 1900–1934 рр.)», написав працю «Образ Степана Бандери в літературі і мистецтві» (1979), «Історію української народної помочі в Америці і Канаді» (1977). Був знаним перекладачем. Окремі твори самого Полтави перекладено англійською, французькою, португальською, польською, білоруською мовами. 22. Мандри. Любив подорожувати: побував в Іспанії, Італії, Марокко, Мексиці, Канаді, на Алясці. Шукаючи слід українського поселення на Алясці, знайшов ікону пензля Володимира Боровиковського. 23. Смерть. Помер 19 квітня 1990 року в Нью-Йорку. Похований на українському православному цвинтарі святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі). Усього рік не дожив до проголошення незалежності України. 24. Вшанування пам’яті. В Україні на честь письменника названо вулиці в Полтаві та Ромнах, встановлено меморіальні дошки. 100-річчя від дня народження Леоніда Полтави відзначалося на державному рівні згідно з Постановою Верховної Ради України від 16 грудня 2020 року № 1092-IX «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році». 25. Основні твори. Поезія: «За мурами Берліну» (1946), «Жовті каруселі» (1948), «Українські балади» (1953), «Енеїда модерна» (1955), «Римські сонети» (1958), «Нескінчений бій» (1959), «Біла трава», «Вальторна», «Із іспанського зошита», «Смак Сонця». Проза: «У вишневій країні» (1952), «Чи зійде завтра сонце?» (1955), «Над блакитним Чорним морем» (1968), роман «1709». Драматургія: «Пам’ятник героєві», «Чужі вітри», «Заметіль»; лібрето опер «Анна Ярославна», «Ольга Київська». Для дітей: «Абетка з історії України», «Абетка веселенька для дорослих і маленьких», «Лебеді», «Котячий хор», «Слон по Африці ходив», «Жучок-щербачок», «З лісу зайчики ішли», «Лісова пригода». Упорядкування: антологія «Слово і зброя» (1968), антологія «Київ» (1984).
• 4.
  _______________________________________________________________________________________ © Адріана Химинець4 Про Леоніда Полтаву Роман Рахманний, український публіцист (Канада), у книзі «Роздуми про Україну» високо оцінив журналістську працю Полтави: за його спостереженням, письменник виборов собі помітне місце самостійницького журналіста, тісно пов’язаного з дитячим і молодіжним читачем. Лариса Йолкіна, стаття «Послання до молоді»: Леонід Полтава — активний громадський і культурний діяч діаспори, письменник-націоналіст, який і в художній творчості лишався носієм національної ідеї — ідеї української незалежності, звільнення від чужинецького панування та єдності нації. Навіть у найскладніших життєвих обставинах він не зневірювався, бо найважливішим обов’язком письменника вважав боротьбу за волю свого народу, а засобом цієї боротьби — власне перо. Михайло Слабошпицький, уміщуючи Полтаву до книжки «25 поетів української діаспори», назвав свою розвідку про нього «Той, хто допоміг народитися МУРу» — так він оцінив роль письменника у створенні друкарської бази «Мистецького українського руху». Дмитро Чередниченко назвав Леоніда Полтаву провісником незалежності, а джерелом його творчості — корінь у рідній землі (передмови «Провісник незалежності» та «Бо корінням у рідній землі»). Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара: сьогодні ім’я Леоніда Полтави стоїть поряд з іменами майстрів слова української діаспори — Івана Багряного, Леоніда Мосендза, Дмитра Нитченка, Юрія Клена, Олекси Веретенченка, Леоніда Лимана, Зої Когут. Усі вони тривалий час залишалися поза українським духовним простором і повернулися в коло рідної культури лише з набуттям Україною незалежності. Цікаві факти — Прізвище-оберіг Єнсен рід письменника успадкував від далекого предка — шведа, який після Полтавської битви 1709 року залишився в Україні. — Псевдонім «Полтава» письменник узяв уже в еміграції — на пам’ять про рідний край. — Студентом їздив по творчі поради до Максима Рильського й Володимира Сосюри. — Разом із Леонідом Лиманом потайки вивіз українські шрифти з колишньої друкарні журналу «Дозвілля» і заснував українську друкарню в Регенсбурзі. — У часописі «Школярик», який видавав у Баварії, діти вперше познайомилися з веселим котом Мурасем. — Створив дві абетки: веселу — про звірят, і історичну — про князів, запорожців, Ґонту, Довбуша й Шевченка. — У повісті «Чи зійде завтра сонце?» (1955) майже за пів століття наперед передбачив події в незалежній Україні. — Автор слів гімну Спілки української молоді «Вгору прапори» (1964). — Працював в українських редакціях радіо Мюнхена, Мадрида, Парижа й Вашингтона. — Шукаючи слід українського поселення на Алясці, знайшов ікону пензля Володимира Боровиковського. — У радянській Україні його твори були заборонені. — Помер за рік до проголошення незалежності України, якій присвятив усе життя й творчість.
• 5.
  _______________________________________________________________________________________ © Адріана Химинець5 — 100-річчя від дня народження письменника відзначалося на державному рівні (Постанова Верховної Ради України № 1092-IX від 16.12.2020). Джерела Григоріїв Ю. Слово про автора // Полтава Л. Чи зійде завтра сонце? : повість. — Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1955. — С. 5–11. Йолкіна Л. Послання до молоді. Михайленко О. Леонід Полтава — майстер різноманітних жанрів : [Електронний ресурс] / Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара. — Режим доступу: https://biblio.lib.kherson.ua/leonid-poltava---mayste.htm Науменко Н. «Якби знайшлась неопалима книга…» (Новела Леоніда Полтави «У вишневій країні» як художній погляд на новітню історіографію України) // Дивослово. — 2001. — № 11. Пасєвіна Л. Полтава Леонід (Леонід Едвардович Єнсен-Пархомович) (1921–1990) : [Електронний ресурс] // Ромен : літературно-історичний альманах. — Режим доступу: https://romen-sula.org/poltava- leonid/ Полтава Леонід : біографія : [Електронний ресурс] // УкрЛіб : бібліотека української літератури. — Режим доступу: https://www.ukrlib.com.ua/bio/author.php?id=680 Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році : Постанова Верховної Ради України від 16 грудня 2020 року № 1092-IX : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1092-20 Слабошпицький М. Той, хто допоміг народитися МУРу. Леонід Полтава // 25 поетів української діаспори. — Київ : Ярославів Вал, 2006. — С. 677–707. Славутич Яр. Перед вибухом атома // Українська література в Канаді : вибрані дослідження, статті й рецензії. — Едмонтон : Славута, 1992. — С. 147. Чередниченко Д. Бо корінням у рідній землі // Паладій Я. Абетка з історії України : текст Леоніда Полтави. — 3-тє вид. — Київ : Варта, 1994. — С. 5–7. Юриняк А. «1709» Леоніда Полтави // Критичним пером. — Лос-Анджелес, 1974. — С. 206–210. Diasporiana : електронна бібліотека : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://diasporiana.org.ua Вікіпедія. Полтава Леонід Едвардович