дисертація л.в. богун

1. 1
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
ЧЕРКАСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ
ІМЕНІ ГЕРОЇВ ЧОРНОБИЛЯ НУЦЗ УКРАЇНИ
На правах рукопису
БОГУН ЛАРИСА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 94(477):378(043)
ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ ДСНС УКРАЇНИ:
ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ, ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ
ТА ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ
Спеціальність 07.00.01 – історія України
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Науковий керівник –
Чубіна Тетяна Дмитрівна,
доктор історичних наук, професор
Черкаси – 2016

2. 2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 6
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА, ПРИНЦИПИ ТА
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 12
1.1. Стан наукового розроблення теми 12
1.2. Аналіз джерельної бази 19
1.3. Принципи і методи дослідження 23
РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ Й ЕТАПИ
СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ЦИВІЛЬНОГО
ЗАХИСТУ УКРАЇНИ 26
2.1. Історія виникнення першого пожежно-технічного навчального закладу на
теренах Української РСР: національний досвід 26
2.2. Функціонування вищого пожежного навчального закладу як складової
загальнодержавної освітньої системи 53
2.3. Сучасні тенденції розвитку Національного університету цивільного
захисту України та їх практична реалізація 74
РОЗДІЛ 3. ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БЕЗПЕКИ
ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ: ІСТОРІЯ ТА СЬОГОДЕННЯ 83
3.1. Становлення пожежно-технічного навчального закладу в Західній
Україні: історичний аспект 83
3.2. Вищий навчальний заклад із підготовки вогнеборців: історичний шлях
від училища до університету 109
3.3. Львівський державний університет безпеки життєдіяльності: реформи та
перспективи 118
РОЗДІЛ 4. ЧЕРКАСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ІМЕНІ
ГЕРОЇВ ЧОРНОБИЛЯ: ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ТА
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ 133

3. 3
4.1. Історичні передумови створення та етапи розвитку Черкаського
пожежно-технічного училища 133
4.2. Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля (1991–
2013 рр.): шляхи вдосконалення відомчої освіти 153
4.3. Реформування відомчої освіти ДСНС України шляхом реорганізації
Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля 173
ВИСНОВКИ 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 181
ДОДАТКИ 228

4. 4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АПБУ – Академія пожежної безпеки України
БРСВ – Боротьба з розкраданням соціалістичної власності
ВАК – Вища атестаційна комісія
ВКП(б) – Всесоюзна комуністична партія (більшовиків)
ВПК – Воєнізована пожежна команда
ВПО – Відділ пожежної охорони
ВРНГ – Вища рада народного господарства
ВРУ – Верховна Рада України
ГУДПО – Головне управління Державної пожежної охорони
ГУПО – Головне управління пожежної охорони
ГУРСМ – Головне управління робітничо-селянської міліції
ДСНС – Державна служба України з надзвичайних ситуацій
ДУПО / УПО – Державне управління пожежної охорони / Управління
пожежної охорони
ДПН – Державний пожежний нагляд
ЄС – Європейських Союз
КВК – Клуб веселих та кмітливих
КМУ – Кабінет Міністрів України
КНУБА – Київський національний університет будівництва і архітектури
КУКС МПО – Курси удосконалення командного складу міської пожежної
охорони
ЛДУБЖД – Львівський державний університет безпеки життєдіяльності
МВС – Міністерство внутрішніх справ
МНС – Міністерство надзвичайних ситуацій
МОГП – Міністерство охорони громадського порядку
МОН – Міністерство освіти і науки
МПО – Міська пожежна охорона
НАН – Національна академія наук
НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ

5. 5
НККГ – Народний комісаріат комунального господарства
НПРЧ – Навчальна пожежно-рятувальна частина
НУЦЗУ – Національний університет цивільного захисту України
ОДА – Обласна державна адміністрація
ПВПЧ – Професійно-виробничі пожежні частини
ППС – Пожежно-прикладний спорт
ПТШ – Пожежно-технічна школа
РНК – Рада народних комісарів
РФСР / РФ – Радянська Федеративна Соціалістична Республіка / Російська Федерація
СВПЧ – Самостійна воєнізована пожежна частина
СРСР / УРСР / БРСР / ГРСР / АРСР / ТРСР / МРСР / ЕРСР– Союз Радянських
Соціалістичних Республік / Українська Радянська Соціалістична Республіка /
Білоруська Радянська Соціалістична Республіка / Грузинська Радянська
Соціалістична Республіка / Азербайджанська Радянська Соціалістична Республіка /
Таджицька Радянська Соціалістична Республіка / Молдавська Радянська
Соціалістична Республіка / Естонська Радянська Соціалістична Республіка
УБОЗ – Управління боротьби з організованою злочинністю
УВНЗ – Управління військовими навчальними закладами
УПЦ – Українська православна церква
УСБУ – Управління служби безпеки України
ХІБІ – Харківський інженерно-будівельний інститут
ХІПБ / ЛІПБ / ЧІПБ– Харківський інститут пожежної безпеки / Львівський
інститут пожежної безпеки / Черкаський інститут пожежної безпеки
ХПТУ / ЛПТУ / ЧПТУ– Харківське пожежно-технічне училище / Львівське
пожежно-технічне училище / Черкаське пожежно-технічне училище
ЦК ВКП(б) – Центральний комітет Всесоюзної комуністичної партії
(більшовиків)
ЧАЕС – Чорнобильська атомна електростанція

6. 6
ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена тим, що
серед основних завдань, що постали в період розбудови незалежної та
демократичної держави, є виведення системи освіти на новий, більш якісний,
досконаліший рівень підготовки. На сучасному етапі розвитку суспільства
постала об’єктивна потреба перегляду значної кількості існуючих до
останнього часу уявлень про завдання, форми і методи як національної освіти
взагалі, так і відомчої системи підготовки працівників ДСНС України
зокрема. Відомча система освіти посідає особливе місце в державній
освітянській системі України. Вона є акумулятором інтелектуального
багатства суспільства і рушієм соціально-економічного прогресу. Навчальні
заклади системи ДСНС України є ефективною керованою складовою
багаторівневої системи, яка успішно функціонує та подальший розвиток якої
відбувається в напрямі вдосконалення багатопрофільної, багатоступеневої
вищої освіти. Відомчі навчальні заклади сьогодні належать до провідних
вищих закладів освіти не лише системи ДСНС України, а й вищої школи
України в цілому. Основним завданням відомчих навчальних закладів
пожежно-технічного профілю є підготовка висококваліфікованих
працівників служби цивільного захисту України, фахівців завтрашнього дня.
Це мають бути особистості не лише з досконалими професійними знаннями,
вміннями та навичкими, а й з високим рівень духовності, патріотизму,
відданості справі, глибоким усвідомленням головного обов’язку вогнеборця
в демократичній, незалежній, соціально орієнтованій державі – слугувати
людям, створювати для суспільства всі необхідні умови стабільного й
успішного розвитку і розв’язувати нові завдання пожежної охорони в умовах
ХХІ століття. Головна мета вишів у повсякденній навчальній, науковій,
виховній діяльності – успішно та цілеспрямовано продовжувати
забезпечення процесів трансформування працівників органів та підрозділів
пожежної охорони системи ДСНС України з ліквідації надзвичайних

7. 7
ситуацій природного і техногенного характеру в справжніх, кваліфікованих,
відданих справі рятувальників, покликаних захищати життя людей, робити
його безпечними і щасливим.
Завдяки висвітленню історії створення відомчих навчальних закладів
системи ДСНС України, наукове дослідження дає змогу відтворити і
показати місце відомчих навчальних закладів в економічному, політичному
та культурному житті суспільства.
Вивчення історії створення вищих навчальних закладів ДСНС України
дає змогу порівняти процеси, що відбувалися у вищій освіті України в
радянський період, із тенденціями розвитку освіти на нинішньому етапі.
Аналіз історії діяльності відомчих навчальних закладів уможливить
використання набутого досвіду в сучасних умовах для подальшого
формування національної системи освіти. У цьому контексті дослідження
історії виникнення вищих навчальних закладів системи ДСНС України
становить значний науковий, пізнавальний, практичний інтерес.
Отже, обрана для вивчення тема має як науково-практичне, так і
суспільно-політичне значення. У зв’язку з цим постала потреба її
розроблення на основі вивчення архівних документів та аналізу
опублікованих джерел з урахуванням сучасних підходів до наукового
дослідження.
Зв’язок дисертаційної роботи з науковою тематикою організації.
Дисертаційне дослідження виконано згідно з комплексною науковою
держбюджетною темою кафедри історії України та суспільних дисциплін
Черкаського державного технологічного університету «Сучасна історія
України: регіональний аспект» (номер державної реєстрації 0109U006702).
Об’єктом дослідження є створення та розвиток вищих навчальних
закладів пожежно-технічного спрямування системи ДСНС України.
Предметом дослідження обрано історію створення та розвитку вищих
навчальних закладів пожежно-технічного спрямування (Харкова, Львова і Черкас),

8. 8
зокрема, виникнення, функціонування і трансформацію відомчих навчальних
закладів у контексті реформування вищої освіти в Україні.
Хронологічні межі дослідження охоплюють 1927–2015 рр. Нижній поріг
зазначеного періоду пов’язаний зі створенням першого відомчого навчального
закладу, а верхній – відображає сьогодення відомчих навчальних закладів ДСНС
України та окреслює перспективи на майбутнє.
Територіальні межі дослідження охоплюють регіони локалізації відомчих
навчальних закладів системи ДСНС України, а саме: міста Харків, Львів, Черкаси.
Мета дослідження полягає в тому, щоб здійснити комплексний аналіз
особливостей створення, розвитку і становлення вищих навчальних закладів ДСНС
України на основі залучення архівних джерел і документальних матеріалів.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких
завдань:
• з’ясувати стан наукового дослідження теми, здійснити аналіз джерельної бази,
окреслити методологічний інструментарій та визначити перспективні
напрямки наукового пошуку;
• висвітлити історію створення відомчих навчальних закладів пожежно-
технічного профілю в Україні;
• охарактеризувати основні напрями діяльності навчальних закладів пожежно-
технічного профілю;
• розкрити історичні етапи розвитку вищих навчальних закладів ДСНС (МНС)
України як складової частини вищої освіти України;
• охарактеризувати функціонування і трансформацію відомчих навчальних
закладів системи МВС України в період здобуття Україною незалежності в
контексті реформування вищої освіти;
• висвітлити особливості становлення вищих навчальних закладів ДСНС
України, що дає змогу порівняти освітній процес, який відбувається у вищій
школі України, з тенденціями розвитку відомчої освіти;

9. 9
• висвітлити роль керівників навчальних закладів та їхній особистий внесок у
розвиток та становлення вищих навчальних закладів ДСНС України;
• розкрити основні аспекти вдосконалення структури вищих навчальних
закладів ДСНС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
• уперше здійснено комплексне дослідження історичних засад створення та
функціонування вищих навчальних закладів пожежно-технічного профілю і
сформована історична послідовність етапів формування системи відомчої
освіти ДСНС України;
• визначено особливості виникнення та діяльності вищих навчальних закладів
ДСНС України;
• висвітлено розвиток відомчих вищих навчальних закладів ДСНС України як
складової частини державної вищої освіти;
• виявлено й охарактеризовано основні напрямки діяльності навчальних
закладів пожежно-технічного профілю в контексті підготовки
висококваліфікованих фахівців для органів та підрозділів ДСНС України;
• показано особливості функціонування і трансформацію відомчих навчальних
закладів у взаємозв’язку з реформуванням вищої освіти в Україні;
• уперше багатовимірно та всебічно розкрито сутність відомчої освіти на основі
використання й аналізу в дисертації доволі великої кількості опублікованих та
архівних документів і матеріалів із досліджуваної проблематики;
• до наукового обігу введено нові архівні документи та матеріали, що дають
змогу об’єктивно відтворити історію відомчих вишів.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що фактичний матеріал,
узагальнення і висновки, які містяться в роботі, можуть бути використані при
підготовці узагальнюючих праць з історії України, навчальних посібників з історії
відомчої освіти. Викладені матеріали доповнюють і розширюють історичні знання
про систему відомчих навчальних закладів України. Зібрані та проаналізовані
історичні відомості можуть використовуватися при розробленні спецкурсів у системі

10. 10
вищих навчальних закладів ДСНС України, Міністерства освіти і науки при вивченні
вітчизняної історії.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження було виконано
самостійно із залученням документів архівів Національного університету цивільного
захисту України (м. Харків), Львівського державного університету безпеки
життєдіяльності (м. Львів), Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв
Чорнобиля НУЦЗ України (м. Черкаси), музейних фондів вищих навчальних
закладів ДСНС України. Більшість документів уперше введено до наукового обігу,
що дає змогу здійснювати об’єктивний історичний аналіз.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи
і висновки були викладені автором й обговорювалися на засіданні кафедри
гуманітарних наук та іноземних мов Черкаського інституту пожежної безпеки імені
Героїв Чорнобиля НУЦЗ України.
Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення в доповідях,
повідомленнях на науково-практичних конференціях: 9-й Міжнародній науково-
практичній конференції «Європейська наука ХХІ століття» (Польща, 2013), 11-й
Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Проблеми та перспективи
розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД» (Переяслав-
Хмельницький, 2013), 12-й Міжнародній науково-практичної інтернет-конференції
«Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах
СНД» (Переяслав-Хмельницький, 2013), 9-й Міжнародній науково-практичній
конференції «Динаміка та сучасна наука – 2013» (Софія, 2013), Міжнародній
науково-практичній конференції «Актуальні проблеми технічних та соціально-
гуманітарних наук у забезпеченні діяльності служби цивільного захисту» (Черкаси,
2013), 8-й Міжнародній науково-практичній конференції «Забезпечення безпеки
життєдіяльності: проблеми і перспективи» (Мінськ, 2014), Міжнародній науково-
практичній конференції «Проблеми та перспективи розвитку забезпечення безпеки
життєдіяльності» (Львів, 2014), Міжнародній науково-практичній конференції
«Надзвичайні ситуації: теорія, практика, інновації» (Гомель, 2014), Міжнародній
науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи забезпечення цивільного

11. 11
захисту» (Харків, 2014), Міжвузівській науковій інтернет-конференції «Гуманітарний
дискурс суспільних проблем: минуле, сучасне, майбутнє» (Черкаси, 2015), 1-й
Всеукраїнській науково-практичній конференції «Організаційно-управлінські,
економічні, психолого-педагогічні аспекти забезпечення діяльності ЄДСЦЗ»
(Черкаси, 2016), 11-й Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми та
перспективи розвитку системи безпеки життєдіяльності» (Львів, 2016),
Міжвузівській науковій конференції «Гуманітарний дискурс суспільних проблем:
минуле, сучасне, майбутнє» (Черкаси, 2016).
Доповіді були схвалені та рекомендовані до публікації.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 25 наукових
працях, 6 із яких – опубліковані в провідних фахових виданнях і 4 – у зарубіжних
виданнях.
Обсяг і структура дисертації зумовлені метою і завданням дослідження.
Робота складається зі вступу, переліку умовних позначень, чотирьох розділів, що
об’єднують дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури
в кількості 412 найменувань, а також додатків. Обсяг основного тексту дисертації –
180 сторінок. Загальний обсяг дисертації становить 259 сторінок.

12. 12
РОЗДІЛ 1
ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА,
ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Стан наукового розроблення теми
Розвиток відомчої освіти є головною умовою інтелектуального,
культурного, духовного, соціального й економічного розвитку суспільства та
держави. Без розбудови системи відомчої освіти, її докорінного
реформування неможливе відтворення інтелектуального, духовного
потенціалу народу, національне відродження, становлення державності,
демократизації суспільного життя.
Основою відомчої освіти є вищі навчальні заклади системи ДСНС
України, які закладають підвалини світогляду, визначають головні напрямки
інтелектуального, морального, фізичного зростання майбутнього
громадянина. Важливість формування чіткої та зрозумілої кадрової політики
в органах пожежної охорони зумовлюється тим, що на всіх історичних етапах
їхнього становлення та розвитку кадри пожежної охорони відігравали й
відіграють провідну роль у забезпечені найбільш ефективного
функціонування органів та підрозділів системи ДСНС України. Водночас
аналіз стану наукового дослідження теми дисертації дає підстави
стверджувати те, що ця тема не була предметом комплексного наукового
вивчення.
Опрацювавши наукові здобутки попередників, автор поділив наявну
літературу на два історичних періоди: радянський (до 1991 р.) та сучасний
(починаючи зі здобуття Україною незалежності й дотепер).
Виявлено, що частина праць з історії відомчих навчальних закладів
пожежно-технічного профілю аналізувалася в окремих монографіях і
дисертаційних дослідженнях, а також наукових і науково-популярних
статтях зі згаданої тематики. У них науковці акцентують свою увагу на

13. 13
історичних особливостях кадрових пертурбацій, історії розвитку пожежної
охорони, історії створення добровільних товариств, воєнізації пожежної
охорони, на становленні та розвитку системи підготовки офіцерських кадрів,
функціонуванні відомчих вищих навчальних закладів в Україні. Проте в цих
роботах висвітлювалися тільки окремі аспекти діяльності вищих навчальних
закладів ДСНС.
У першому періоді можна виокремити декілька етапів.
Так, упродовж 1940–1950 рр. не було жодного дослідження з обраної
теми.
1960–1970 рр. пов’язані з появою робіт, що були присвячені окремим
питанням дослідження і стосувалися, тією чи іншою мірою, історії створення
вищих навчальних закладів пожежно-технічного профілю.
Натомість 1986–1991 рр. характеризувалися значно активізованою
(після аварії на Чорнобильській АЕС) увагою дослідників до питань
підготовки інженерних кадрів у відомчих навчальних закладах СРСР.
У ці роки були опубліковані праці істориків Голубєва С.Г. [124],
Трачука М.П. [366] та ін., що становлять значний науковий інтерес. До цієї
групи належать також роботи Бірюкова П.І., Зільберштейна Ф.Б.,
Рябініна Б.С., Шувалова М.Г., які стосуються історії пожежної охорони СРСР
та утворення відомчих навчальних закладів із підготовки кадрів для
пожежних підрозділів. Наукові розвідки цих авторів мали на меті розкрити
основну суть та зміст функціонування відомчих закладів освіти [102; 146;
341; 408].
Історія виникнення відомчих навчальних закладів ДСНС України до
цього часу перебувала поза увагою науковців, і лише деякі аспекти були
висвітлені в науковій праці історика Обухова Ф.В. [248], який уперше
здійснив спробу комплексно дослідити на основі спогадів ветеранів
пожежної охорони м. Москви розвиток пожежно-технічних шкіл при
підготовкі кваліфікованих техніків для країни.

14. 14
У 1986–1990 рр. характеризувалися відображенням у роботах таких
науковців, як Задворний В.І. [142], Мікєєв А.К. [224] та ін., аспектів
підготовки кадрів для пожежної охорони у відомчих навчальних закладах.
Так, здійснюючи науковий аналіз, Черненко А.Г. [400] закцентував основну
увагу на методах викладання у відомчих навчальних закладах.
Другий етап характеризувався виходом праць, у яких досліджувалися
питання розвитку і становлення пожежної охорони в незалежній Україні та
розглядалася роль відомчої освіти. Саме 1991–2015 рр. пов’язані з
підвищеною увагою дослідників до особливостей розвитку і модернізації
відомчої вищої освіти, в тому числі й у системі ДСНС України.
З 1991 р. з-поміж вітчизняних істориків слід виокремити
Доманського В.А., Іванів О.В., Касимова Б.Е., Пархоменка В.А.,
Поповича С.С., Пономаренко Г.О., Томіленка А.Г. [135; 147; 153; 323; 338;
336; 365] та багатьох інших, які намагалися з’ясувати історію виникнення
відомчих навчальних закладів та зробили значний внесок у вивчення окремих
питань історії відомчих вишів.
Зі здобуттям Україною незалежності з’являється дисертаційне
дослідження Коломієць Н.В. [173], у якому розглядаються етапи становлення
і розвитку відомчих навчальних закладів в Україні. Входження відомчих
навчальних закладів до системи Міністерства надзвичайних ситуацій
України й основні етапи модернізації вишів розглянув у своїй праці
Підгайний А.В. [331]. Знаходимо відображення окремих сторінок історії
відомчих закладів освіти і в іноземних працях [410; 411; 412].
Починаючи з 2000 р. з’являються декілька дисертаційних досліджень,
які розкривають певні аспекти реформування відомчої освіти в контексті
освітянської реформи.
Уведення до наукового обігу нових архівних документів стало
показником значного інтересу до історичних досліджень цієї тематики.
Питання вдосконалення і розвитку відомчих навчальних закладів
розглядають Осипенко С.І. та Іванов А.В. [250].

15. 15
У наукових дослідженнях інших авторів увага акцентується на процесах
навчання, організації навчального процесу, проблемах історії пожежної
охорони, функціонування пожежної охорони в цілому, але дослідники не
ставили за мету всебічно дослідити історію створення, особливості розвитку й
етапи становлення вищих навчальних закладів ДСНС України.
У наукових пошуках Вовчастої Н.Я., Коваля М.С., Кузика А.Д.,
Куценка В.І., Удовиченка В.В., Опалєвої І.В., Яблонського В.А. [115; 113; 212;
409] зустрічаємо лише фрагментарну інформацію з досліджуваної проблеми.
Інформативним і вельми цінним став доробок Голикова Ю.Г. [123], який
здійснив науковий пошук щодо формування вмінь і навичок самовиховання
курсантів у вищих відомчих навчальних закладах.
Необхідно підкреслити, що Болюбаш Я.Я. [105] досліджував
найважливіші питання організації навчального процесу у вищих навчальних
закладах освіти, але його наукова розвідка не охоплює висвітлення історії
створення вищих навчальних закладів ДСНС України.
У своїй праці історик Шойко В.А. [407] дослідив окремі аспекти
становлення відомчих навчальних закладів та особливості підготовки керівних
кадрів для системи ДСНС України.
Дослідниця Гаркуша Л.С. [117] зробила свій внесок у пошук шляхів
інтеграції системи вищої вітчизняної освіти в європейську та світову освітню
систему.
Значний інтерес викликає дослідження Логінова Ф.Л. [216], який у своїй
праці значну увагу приділив вивченню історії створення Ленінградського
пожежно-технічного училища, організації служби та підготовки кадрів для
органів пожежної охорони.
У роботі Ануфрієва М.І. та Бандурки О.М. [3] наведені важливі факти з
історії вищої школи в системі МВС України. Авторами зроблена спроба
охарактеризувати досвід функціонування відомчих навчальних закладів на
основі законодавчих актів.
Дослідники Алексюк А.А., Михайленко П.П., Чернилевський Д.В. [2;

16. 16
382; 401] вивчили питання організації навчального процесу у відомчих вищих
навчальних закладах відповідно до нормативних документів.
У наукових дослідженнях Кноделя Л.В., Коцана І.Д. і Олійника О.І.
[160; 177; 248] основна увага приділена навчальному процесу у вищих
навчальних закладах. Безпалько Т.Г. [98] у науковому пошуку досліджує
патріотичне виховання в системі освіти України, що є має вагомий вплив на
формування духовно-моральних якостей особистості. Важливою, на думку
автора, є праця Кременя В.Г. [182], який розглядає питання євроінтеграції
України, впровадження Болонського процесу і введення кредитно-модульної
системи оцінювання у вищих навчальних закладах. Крім того, автором
детально вивчено роботу Кузьмінського А.І. «Педагогіка вищої школи» [212],
що містить відомості про загальні засади педагогіки вищої школи, особливості
її розвитку в історичному аспекті, закономірності, принципи, форми, засоби,
методи організації навчально-виховного процесу у вишах, систему науково-
дослідної та виховної роботи, із сучасних позицій розкриваються вимоги до
викладача вищого навчального закладу.
У науковій праці Шаповала Р.В. [402] розкривається діяльність керівних
структур, простежується адміністративне регулювання освітньої діяльності в
Україні. У роботі Волянського В.П. [116] деталізована інформація про
підготовку керівних кадрів цивільного захисту і роль вищих відомчих
навчальних закладів у цьому процесі.
Автором було вивчено наукові статті, присвячені окремим аспектам
діяльності Національного університету цивільного захисту України, серед них
розвідки Коленко В.С., Приходько Ю.О., Перегона О.О. [163; 164; 165; 166;
167; 168; 169; 327; 341].
Вагомий внесок у дослідження окремих аспектів історії створення
Львівського державного університету безпеки життєдіяльності зробили
Білінський Б.О., Городецький В.Є., Держко Р.О., Крук А.І., Харчук А.І.,
Хом’як Х.В., Шимко Л.Т. [101; 125; 129–134; 183–211; 391-396; 403–
405] та ін.

17. 17
Цікавими для наукового вивчення були праці Єренкової С.Г. [138–139],
у яких фрагментарно досліджувалась історія виникнення Черкаського
інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля НУЦЗ України.
Важливими, на думку автора, були наукові роботи Єрмакова М.І. [140–
141], де висвітлювалася пожежна охорона України в документах і фактах,
розглядалися питання створення добровільних пожежних товариств,
воєнізації пожежної охорони, підготовки кадрів у пожежно-технічних
училищах МВС СРСР і роль відомчої освіти для країни.
Історія виникнення і становлення Львівського державного університету
безпеки життєдіяльності є надзвичайно багатою, але в сучасній історіографії
вона розглядалася поверхнево. Дисертанткою, зокрема, було використано
роботи Грицая А.Б., Держка Р.О., Калініна О.С., [126], окремі наукові статті
та матеріали науково-практичних конференцій, у яких історики показують
етапи становлення, зміцнення, досягнення, фахову підготовку вогнеборців,
викладачів та співробітників вищого навчального закладу пожежно-
технічного профілю.
Історія виникнення Черкаського інституту пожежної безпеки імені
Героїв Чорнобиля Національного університету цивільного захисту України
розкрита недостатньо і висвітлена в ювілейних виданнях: до 25-річчя
першого випуску [137], до 30-річчя інституту [95] та до 40-річчя Академії
пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля [1]. У них розкрито здобутки і
досягнення вишу, накреслені основні перспективи розвитку навчального
закладу в майбутньому.
Історичні етапи становлення та розвитку Національного університету
цивільного захисту України також досліджувалися фрагментарно. Особливий
інтерес викликають ювілейні книги: до 20-річчя створення першого
відомчого навчального закладу [348], до 70-річчя з дня створення вишу [157]
та до 75-річчя заснування кузні кадрів для пожежних підрозділів України
[156], у яких автори на основі спогадів ветеранів, очільників закладу,
архівних матеріалів розкривають окремі сторінки історії відомчого закладу.

18. 18
У виданні Палюха В.Г. і Пустомельника В.П. [321] досліджено
життєвий шлях видатних випускників НУЦЗ України. Інформативне
навантаження несе дослідження Садкового В.П., Поповича В.М. і
Назарова О.А., [337], присвячене 80-річчю створення університету.
З огляду на хронологічні межі дослідження, яке охоплює й сьогодення,
автором опрацьовано значну кількість періодичних видань, датованих
переважно 2010–2016 рр., за рахунок яких удалося дослідити освітньо-
наукову діяльність вищих навчальних закладів ДСНС України.
До наукового дослідження дисертантка залучила велику кількість
матеріалів інформативного й аналітичного змісту, які відображалися в
дисертаційних роботах, історичних нарисах, журналах та в яких розглядалися
окремі аспекти з обраної теми, але комплексного дослідження з вивчення
історії вищих навчальних закладів ДСНС України розроблено ще не було.
Важливі аспекти історії створення, вдосконалення структури вишів,
підбору командно-викладацького складу, поліпшення матеріально-технічної
бази, особливостей підготовки пожежно-технічних кадрів, ролі керівників
навчальних закладів у вдосконаленні структури вишів залишилися поза
увагою. Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати про необхідність
підготовки комплексного історичного дослідження.
Завдяки детальному вивченню історіографії проблеми автор визначив
об’єкт, предмет, мету і завдання дисертаційного дослідження.
1.2. Аналіз джерельної бази
Джерельна база включає такі групи джерел: матеріали архівів вищих
навчальних закладів ДСНС України, експозиції фондів музеїв навчальних
закладів, законодавчі акти, матеріали періодичної преси, спогади, речові та
зображувальні джерела тощо.
Основним джерелом при написані роботи стали архівні матеріали
вищих навчальних закладів ДСНС України. За обраною темою було залучено

19. 19
і досліджено близько 100 архівних справ відомчих закладів, зокрема,
Національного університету цивільного захисту України [39–71],
Львівського державного університету безпеки життєдіяльності [4–38],
Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля [72–93].
Основними документами архівів відомчих вишів, матеріали яких
уперше введені до наукового обігу, були накази керівників, постанови уряду;
документи офіційно-ділового характеру, що містять статистичні дані та
відомості про педагогічно-викладацький колектив, курсантів, інформація про
матеріально-технічну базу, професорсько-викладацький склад, чисельність
зарахованих, документи про участь у різних заходах громадського характеру,
миротворчих місіях, плани роботи, річні звіти, протоколи засідань комісій
тощо.
На основі цих джерел визначені основні історичні умови створення
вищих навчальних закладів ДСНС України, напрями їхньої діяльності, шляхи
вдосконалення матеріально-технічної бази, організація навчального процесу,
підбір професорсько-викладацького складу, тісна співпраця зі спорідненими
відомчими закладами близького і далекого зарубіжжя. Авторові вдалося
прослідкувати динаміку кількісного складу зарахованих курсантів [106, 4–5;
7; 9; 10; 12; 13; 15–16; 19; 26; 27; 35; 37; 39–41; 42-43; 43–47; 55; 57; 62; 64–
68; 70; 72–79; 81; 83–93; 95; 151; 219–220; 234; 246; 268–275; 303–305; 316–
319; 324–325].
Однією з важливих груп джерельної бази є експозиції музеїв відомчих
навчальних закладів Національного університету цивільного захисту
України, Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,
Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. В
експозиціях музеїв відображена частково історія навчальних закладів,
починаючи від заснування і включаючи сьогодення [377; 382].
Музей у сучасному світі є не лише місцем збереження, обліку та
вивчення пам’яток культури, а й культурно-освітнім закладом, який ставить
перед собою, окрім специфічних професійних завдань, широкі наукові,

20. 20
просвітницькі, науково-освітні, естетичні та виховні цілі. Музей відомчого
навчального закладу є важливим осередком освіти і виховання курсантів,
студентів та слухачів, який бере активну участь у дослідженні та збереженні
історичної спадщини українського народу і надбань національної культури.
Основною метою створення музеїв у вищих навчальних закладах ДСНС
України є прагнення якомога більше донести до їхніх відвідувачів історію
виникнення пожежно-технічних вишів, зібравши найважливіші скарби
нелегкої справи рятувальника.
У музеях зібрано безліч експонатів, які розкривають маловідомі
сторінки життя вищих навчальних закладів ДСНС України, тісну співпрацю з
гарнізонами пожежної охорони країни [378–381], зі спорідненими
навчальними закладами. Більшість із них є унікальними. Частина експонатів
є рідкісними, вони збиралися в архівах, колекціях ветеранів-викладачів
вишів. На них висвітлена інформація про очільників навчальних закладів
[388], розміщені безліч фотографій, історичних друкованих документів
Другої світової війни, матеріали щодо розвитку пожежної охорони СРСР,
архівні матеріали та ін.
Декілька стендів музеїв стосуються Другої світової війни та участі в
ній випускників [383; 387], миротворчих місій особового складу навчальних
закладів. Окремі експозиції музеїв присвячені Героям Радянського Союзу та
Героям України, а також ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС [386].
Маючи змістовний та пізнавальний характер, експонати розкривають
маловідомі сторінки життя вишів, бойові та спортивні досягнення, угоди про
міжнародне співробітництво із зарубіжними пожежно-рятувальними
службами і спорідненими навчальними закладами.
Перелік джерел містить важливі законодавчі документи, які
забезпечували правові основи діяльності вищих навчальних закладів ДСНС
України. До них, зокрема, відносяться: положення Народного комісаріату
України, нормативні документи Центрального комітету Всесоюзної
комуністичної партії (більшовиків) (далі – ЦК ВКП(б), накази Народного

21. 21
комісаріату комунального господарства, розпорядження Головного
управління пожежної охорони Народного комісаріату внутрішніх справ (далі
– НКВС) СРСР, накази Президії Верховної Ради СРСР [367; 369–370], накази
МВС СРСР [227], постанови Ради Міністрів СРСР, накази Міністерства
охорони громадського порядку СРСР, закони України [251; 252], постанови
Кабінету Міністрів [256; 259; 342–343; 339], укази Президента України [243;
254; 368; 371–372], накази Міністерства внутрішніх справ України, накази
Міністерства надзвичайних ситуацій України [226–229; 239], накази
Державної служби України з надзвичайних ситуацій [225] та інші. За
результатами їх вивчення простежено історичні віхи, роль і значення
відомчої освіти для країни. Здійснюючи різні перспективні напрямки
діяльності, вищі навчальні заклади системи ДСНС України не є замкненою в
собі системою, а активно підтримують і розвивають плідні та
взаємозбагачуючі контакти з освітянськими, науковими, іншими установами
й організаціями не лише органів пожежної охорони, а й України в цілому.
Особливого значення набувають програми, котрі відповідають стратегічному
завданню України – інтеграції до Європейського Союзу.
Цінним джерелом наукового дослідження стали матеріали періодичної
преси. У роботі проаналізовано публікації науково-виробничих журналів
«Пожежна безпека», «Пожежна та техногенна безпека» [140–141; 164–165; 167–
169; 178; 180; 206; 232], газет навчальних закладів – «Галицькі вогнеборці»
(Львівського державного університету безпеки життєдіяльності) [183–193; 196–
207; 201–205; 208–210; 392–396; 403], «Вісник» (Національного університету
цивільного захисту України) [166; 341; 397], «Вогнеборець» (Черкаського
інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля) [138–139], які надали
важливу інформацію про сьогодення вищих навчальних закладів ДСНС України.
Вагомим джерелом стали інформаційно-аналітичні збірники, у яких
містилася докладна інформація про кількість зарахованих на навчання,
професорсько-викладацький склад, навчально-методичну роботу, розподіл
випускників за напрямами роботи, науково-дослідну та редакційно-видавничу

22. 22
діяльність, міжнародне співробітництво, виховну та соціально-гуманітарну
робота [130–134; 194–195; 200; 207] тощо. Однак у них, на жаль, відсутні
історичні дані про виникнення відомчих навчальних закладів ДСНС України.
Обрана тема дисертаційного пошуку зумовила потребу у використанні
автором інформаційних ресурсів Інтернету. Дисертантка ознайомилася з
офіційними сайтами: «Верховна Рада України», «Законодавство України»,
«Державна служба України з надзвичайних ситуацій», а також з офіційними
сайтами відомчих навчальних закладів. Основним недоліком цієї групи джерел є
те, що, попри розкриті в них напрямки діяльності вищих навчальних закладів,
історичного навантаження вони майже не несуть.
Важливою групою джерел є біографічні спогади окремих випускників,
керівників різних років, які суттєво доповнили зміст наукового пошуку [163;
245].
До окремої групи джерел відносимо зображувальні джерела: портрети
керівників навчальних закладів, професорсько-викладацького складу, прапори
навчальних закладів, шеврони тощо.
Різнопланова джерельна база наукового пошуку дає змогу відслідкувати
історичний процес становлення і розвитку відомчих навчальних закладів із
підготовки кадрів для органів та підрозділів ДСНС України, а наявність схожих
документів у різних типах джерел дала змогу дисертантці порівняти та
підтвердити достатній рівень достовірності фактичного матеріалу. Отже, на
основі обраної джерельної бази, більшість документів якої вперше введено до
наукового обігу, у дисертації здійснена спроба комплексно вирішити поставлені
дослідницькі завдання.
1.3. Принципи і методи дослідження
Теоретико-методологічна основа дисертаційної роботи сформована з
використанням сукупності принципів історизму, об’єктивності, всебічності,
на базі яких здійснювалося дослідження обраної теми наукового пошуку.

23. 23
З використанням принципу історизму, шляхом вивчення різних джерел
автор здійснив історичне дослідження етапів виникнення і становлення
вищих навчальних закладів ДСНС України загалом і кожного з відомчих
навчальних закладів пожежно-технічного профілю зокрема. Результат був
досягнутий за рахунок ретельного аналізу джерельної бази.
Застосовуючи принцип об’єктивності, автор вивчив історичні аспекти
обраної теми, оцінюючи їх такими, які вони є, висвітливши їх у
дисертаційному досліджені.
На основі принципу всебічності здійснено аналіз предмета дослідження
не самого по собі, а у взаємодії із зовнішніми і внутрішніми зв’язками
об’єкта дослідження.
При проведенні наукового дослідження автор використовує такі
підходи для досягнення обраної мети і поставлених завдань: конкретно-
історичний, проблемно-хронологічний, статистично-аналітичний та
ретроспективний.
Застосування конкретно-історичного методу дало авторові змогу
розглядати обрану тему в конкретній історичній ситуації.
За допомогою історично-порівняльного методу дисертантка зуміла
висвітлити специфіку вищих навчальних закладів ДСНС України в системі
вищої освіти України.
Застосування в дисертації проблемно-хронологічного методу дало
змогу розкрити історію вищих навчальних закладів ДСНС України, з
урахуванням кожного етапу їх становлення і функціонування та із
забезпеченням послідовності розкриття обраної теми, що відображено в меті
та завданнях наукового пошуку.
Автором було поєднано принцип хронології та статистично-
аналітичний метод, завдяки чому стало можливим викладення
досліджуваного матеріалу в послідовності та логічному завершенні.
При проведенні аналізу літератури та її опрацюванні в дисертації був
застосований аналітичний метод.

24. 24
Використання ретроспективного методу дало змогу відтворити
історичні події обраної теми дослідження, починаючи з 1927 р.
Дослідження здійснювалося також із застосуванням загальнонаукових і
загальнологічних методів, які включали методи аналізу, синтезу, індукції,
класифікації, дедукції тощо.
Дисертантка вважає за необхідне акцентувати увагу на окремих
термінах, які найчастіше застосовувалися в роботі.
Відомча освіта – органічна ланка державної освітньої системи
України, спрямована на підготовку фахівців для підрозділів пожежної
охорони та служби цивільного захисту.
Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС України) –
один із центральних органів виконавчої влади, що забезпечує реалізацію
державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і
території від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації
надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та
техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, профілактики
травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.
Вищий навчальний заклад – організація, що на постійній та безперервній
основі здійснює освітній процес із метою навчання, виховання, розвитку і
самовдосконалення особистості.
Пожежна охорона – сукупність створених у встановленому порядку
органів управління, підрозділів та організацій, призначених для запобігання
пожежам, їх гасіння та здійснення покладених на них аварійно-рятувальних
робіт.
Вогнеборець (пожежник) – особа, яка пройшла навчання, спеціальну
підготовку, допущена до гасіння пожеж і працює в підрозділі пожежної охорони.
Основна задача пожежника – рятування людей, ліквідація пожежі.
Методологічну основу дисертаційного дослідження становили
загальновідомі підходи до вивчення історичного минулого, методи та принципи
історичного дослідження, комплексне використання яких дало змогу осмислити

25. 25
об’єкт дослідження, уникнути упередженості, виконати науковий аналіз та
узагальнення щодо історії виникнення вищих навчальних закладів системи
ДСНС України у вказаний період. За рахунок поєднання принципів
об’єктивності, історизму та системності вдалося виконати поставлені завдання
роботи. У науковому пошуку було використано низку загальних і спеціальних
методів історичного дослідження, за рахунок яких здійснювалось обґрунтування
висновків наукової праці.
Отже, дисертанткою була досліджена історіографія виникнення вищих
навчальних закладів системи ДСНС України, проаналізована достатня кількість
різнопланових джерельних матеріалів. Це дало підставу стверджувати, що
поставлені дослідницькі завдання та мета були досягнуті, а науковий пошук
ґрунтувався на сучасних методологічних засадах пізнання історичних явищ і
процесів.

26. 26
РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ Й ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ
2.1. Історія виникнення першого пожежно-технічного навчального
закладу на теренах Української РСР: національний досвід
У двадцяті роки підвищеними темпами розвивалася промисловість країни,
вдосконалювалися технологічні процеси, будувалися нові підприємства, громадські
будівлі. У цей період від спеціалістів пожежної охорони вимагали поглиблення
інженерно-технічних знань, нового рівня протипожежного захисту об’єктів та
організації гасіння пожеж. У таких умовах постала потреба підготовки
кваліфікованих кадрів.
Історія виникнення відомчого навчального закладу в м. Харкові розпочалася з
курсів підвищення кваліфікації працівників пожежної охорони. Відповідно до
Положення Народного комісаріату України від 8 грудня 1927 р. у м. Харкові були
організовані шестимісячні курси з набором у 50 осіб [55, арк. 1].
Навчання на курсах розпочалося з 1 квітня 1928 р. Навчальний процес
відбувався в приміщенні Шевченківської пожежної частини. Викладачів із
практичним навичками запрошували з Центрального управління пожежної охорони
Народного комісаріату комунального господарства (далі – НККГ) України й
Управління пожежної охорони УКГ м. Харкова. Метою курсів було спрямувати
навчання на практичний досвід. Заняття проводилися на об’єктах народного
господарства і в пожежних частинах [157, С. 9].
Перший випуск відбувся 29 вересня 1928 р. у кількості 55 випускників, які
були направлені для проходження служби до пожежних частин республіки.
Для вирішення питання протипожежного захисту країни було прийнято
рішення створити в Україні навчальний заклад пожежно-технічного спрямування.
Започаткування відомчого навчального закладу на Харківщині розпочалося в 1928 р.
відкриттям дворічних постійно діючих Всеукраїнських пожежно-технічних курсів

27. 27
НКВС відповідно до Постанови Ради Народних Комісарів від 17 липня 1928 р. за
№ 36/578 для забезпечення протипожежного захисту народного господарства,
підготовки кваліфікованих технічних кадрів пожежної охорони [55, арк. 2]. Для
становлення навчального закладу було асигновано Вищою радою народного
господарства 40 тис. крб. на рік та Держстрахом УРСР 35 тис. крб. на рік [157,
С. 10].
Підпорядкування відомчого закладу здійснювалося через Управління
комунального господарства НКВС УРСР, яке, своєю чергою, підпорядковувалося
Центральному пожежному відділу Головного управління комунального
господарства НКВС СРСР.
Відповідно до Постанови ЦК ВКП(б) від 19 липня 1930 р., Рада народних
комісарів (далі – РНК) УРСР реорганізувала курси в технікум [99]. Цей навчальний
заклад здійснив тільки один випуск у 1931 р. у кількості 38 пожежних техніків, які
були направлені для подальшого проходження служби [56, арк. 2]. Варто зазначити,
що низка короткострокових пожежних курсів, проведених у той період у різних
містах республіки, значно підняв рівень пожежно-технічної освіти працівників
пожежної охорони країни.
Основною метою курсів була підготовка кваліфікованого командного складу
для підрозділів пожежної охорони. Слухачам надавалася загальна та спеціальна
освіта з відповідних галузей. Курси були організовані за зразком звичайних
військових шкіл. До їхнього складу входив постійний і перемінний персонал. До
постійного складу належав штатний персонал, що обслуговував курси, а до
перемінного – курсанти. Заняття відбувалися відповідно до навчального плану і
включали не лише ґрунтовну теоретичну підготовку начальницького складу, а й
практичні заняття, де курсанти мали змогу ознайомитися з досвідом роботи
кваліфікованих працівників та випробувати свої знання, набуті під час аудиторних
занять. Навчальні плани погоджувалися з Народним комісаріатом освіти УРСР.
Підготовка здійснювалася за двома класами: молодшого загальноосвітнього і
старшого спеціального. Останній, свєю чергою, поділявся на три відділки.
Приймалися працівники, які мали досвід боротьби з пожежами й охороною

28. 28
громадського порядку.
Отже, перед радянською владою постало завдання налагодити ефективну
підготовку кадрів пожежної охорони.
Перший набір на навчання становив 80 осіб. Навчання для курсантів
розпочалось 2 вересня. Крім освоєння дисциплін, які викладалися, на курсах
здійснювалося чергування, яке розбивалося на п’ять змін [337, С. 5].
Викладацький склад формувався з фахівців, що мали відповідну кваліфікацію
та виконували навчальний план. Основною метою курсів було випускати не лише
керівників гасіння пожеж, а й, головним чином, керівників, що здійснювали
профілактику виникнення пожеж.
Потреба в освічених і висококваліфікованих співробітниках була актуальною
протягом десятиріч. Слід зазначити, що, незважаючи на складну політичну
обстановку в 1930-х рр., підготовка фахівців для пожежної охорони розвивалася і
вдосконалювалася. У наступне десятиріччя стан справ істотно поліпшився завдяки
роботі Всеукраїнських пожежно-технічних курсів НКВС УРСР із підготовки
молодших і старших спеціалістів [177, С. 11–12].
Цей період в історії країни характеризувався високими темпами
розвитку промисловості, будівництвом нових підприємств, громадських і
житлових будівель, підвищенням технічного рівня та складності
технологічних процесів виробництва. Постала потреба в підготовці кадрів та
перепідготовці кваліфікованих кадрів керівного складу для підрозділів
пожежної охорони. До складу керівництва навчального закладу входили
демобілізовані військовослужбовці, випускники школи начальницького складу
Головного управління НКВС СРСР, молодший начальницький склад, а також
особи, що направлялися партійними організаціями на керівну посаду. Крім
відбору слухачів до вищої школи НКВС СРСР, в УРСР протягом 1930–
1940 рр. здійснювався набір слухачів до міжкрайових шкіл НКВС [248].
Місцем розташування курсів була двоповерхова будівля Шевченківської
пожежної частини м. Харкова, спеціально побудована ще в 1915 р. На першому
поверсі була стайня і технічне озброєння та обладнання [337, С. 6]. На другому

29. 29
поверсі розташовувалося вартове приміщення, а також службові, побутові та житлові
кімнати. За бойовою тривогою пожежники спускалися на перший поверх, запрягали
коней і вирушали гасити пожежі. Згодом цю будівлю реконструювали. Зараз у ній
розміщується один із корпусів Національного університету цивільного захисту
України.
Першим начальником Всеукраїнських пожежно-технічних курсів був
призначений Григорій Федорович Ковалюх, професійний пожежник із великим
досвідом практичної роботи. Завдяки його наполегливій праці, навчально-
матеріальна база для курсів була створена практично за рік. У зв’язку з розвитком
народного господарства країни виникла необхідність удосконалення існуючої
системи підготовки спеціалістів. Тому, згідно з рішенням Ради Народних Комісарів
УРСР від 19 липня 1930 р., всі курси і професійно-технічні школи було
реорганізовано в технікуми. Таким чином, Всеукраїнські пожежно-технічні курси
було перетворено на Харківський пожежний технікум НКВС УРСР [389].
У 1930 р. з метою формування практичних навичок у слухачів училища було
створено навчальну пожежно-рятувальну частину, яка була оснащена пожежною
технікою та пожежно-технічним озброєнням. До складу частини входили: начальник
команди, його заступники, начальник караулу, командири відділень, водій та слухачі
навчального закладу як рядові. У роки Другої світової війни черговий караул
постійно брав участь у гасінні пожеж на території м. Харкова.
30 вересня 1932 р., відповідно до наказу НКВС СРСР за № 23 4/У1–32 р.,
очільником Харківського пожежного технікуму став Аркадій Олександрович
Цезарєв [39, арк. 49]. Під його чітким керівництвом до кінця року викладацький штат
був повністю укомплектований з усіх дисциплін навчального плану. Навчальний
процес здійснювався за чотирма циклами: соціально-економічному,
загальноосвітньому, спеціальному, військовому. Заняття з курсантами проводилися
на другому поверсі будівлі, і коли лунав сигнал тривоги, слухачі миттєво спускалися
на перший поверх через «провал» восьмидюймовою відполірованою вертикальною
трубою. Крім того, за його Цезарєва А.О. в Саржинському яру (Харківська область)
був організований військовий табір задля кращого засвоєння отриманого матеріалу

30. 30
на теоретичних заняттях. Також для інтелектуального розвитку фахівців пожежної
охорони на базі навчального закладу формувався бібліотечний фонд спеціальної
пожежно-технічної літератури (близько тисячі примірників).
Невдовзі А. О. Цезарєв був звільнений із посади у зв’язку з призначенням його
начальником Управління пожежної охорони (далі – УПО) м. Харкова, відповідно до
наказу НККГ від 4 червня 1933 р. за № 35. Наприкінці цього року відбувся перший
випуск 47 пожежних техніків, які отримали кваліфікацію «технік пожежної справи»
без присвоєння військового звання та були направлені для подальшого проходження
служби в органи пожежної охорони [40, арк. 14]. Разом зі своїм авторитетом молодий
навчальний заклад із роками зростав, зміцнюючи свої командні та викладацькі кадри,
удосконалюючи навчально-матеріальну базу і виховний процес, а щорічний набір
слухачів збільшувався [249].
Згідно з наказом НККГ України від 17 липня 1933 р. за № 800, капітан
державної безпеки Федір Прокопович Лагно був призначений на посаду директора
Харківського пожежного технікуму НКВС СРСР. До цього призначення він
працював директором Харківського комунально-будівельного технікуму [39,
арк. 33]. Під його керівництвом уже у вересні 1934 р. штатна чисельність слухачів
навчального закладу збільшилася і становила: 1-й курс – 73 особи, 2-й курс – 56 осіб
та 3-й курс – 25 осіб. Для поліпшення організації та якості підготовки фахівців
пожежної охорони Постановою РНК СРСР від 17 березня 1935 р. Харківський
пожежний технікум був переданий у підпорядкування Головному управлінню
пожежної охорони НКВС СРСР.
Починаючи з 1935 р., згідно з розпорядженням Головного управління
пожежної охорони НКВС СРСР, випускників навчального закладу направляли до
сільської місцевості задля попередження виникнення пожеж у період збору врожаю
[41, арк. 106]. У 1936 р. в технікумі був створений політвідділ [41, арк. 117].
25 лютого 1937 р. сталася історична подія: відповідно до наказу керівника
навчального закладу, була затверджена Книга пошани Харківського пожежного
технікуму НКВС СРСР. До неї заносилися імена та фотографії співробітників, які
сумлінно несли службу і досконало володіли своєю спеціальністю [42, арк. 119].

31. 31
Також, за ініціативи керівника, тут розвивалися різні види спорту, але особливо
велика увага приділялася саме пожежно-прикладному спорту. Так, збірні команди
навчального закладу ставали учасниками всіх чемпіонатів УПО НКВС УРСР і
ГУПО СРСР. Цього ж року збірна команда технікуму з пожежно-прикладного виду
спорту взяла участь у Перших Всесоюзних змаганнях [42, арк. 41].
До основного складу технікуму в 1936–1938 рр. входили: керівництво
навчального закладу, політвідділ, навчальний відділ, відділ матеріально-технічного
забезпечення, дивізіон, санітарна і фінансова частини та комунально-побутові
служби. Після закінчення навчального процесу випускники направлялися на
проходження практики до пожежних підрозділів різних областей України.
Стажування здійснювалося на двох посадах: начальника караулу та інструктора
пожежної профілактики. Наприкінці навчання відбувався захист дипломних робіт.
Варто зазначити, що з усіх пожежно-технічних навчальних закладів країни
того часу тільки випускникам Ленінградської Вищої професійної школи НКВС
ім. Куйбишева присвоювалися кваліфікація та військове звання «військовий технік 2-
го рангу». Багато хто з випускників того періоду в післявоєнні роки обіймали керівні
посади в пожежній охороні МВС СРСР. У зв’язку з воєнізацією пожежної охорони
міста виникла необхідність підготовки і перепідготовки значної кількості фахівців
міських пожежних частин. Тому Харківський пожежний технікум, який здійснив 7
випусків та підготував 209 техніків пожежної справи, 1 вересня 1938 р. був
реорганізований у Курси удосконалення командного складу міської пожежної
охорони НКВС СРСР (КУКС МПО) [43, арк. 7].
Під час реорганізації викладацький склад технікуму і структура навчального
відділу, в основному, збереглися. Водночас зміст навчального плану відрізнявся, що
викликало необхідність удосконалити організацію навчального процесу. На Курсах
були створені відділення з підготовки фахівців зі служби та в галузі пожежогасіння,
пожежної профілактики, а також політпрацівників для підрозділів пожежної охорони
[43, арк. 5]. Перший набір слухачів на КУКС МПО в кількості 150 осіб було
здійснено в другій половині 1938 р., а вже в першій половині 1939 р. відбувся їхній

32. 32
випуск [43, арк. 6]. Випускники Курсів були направлені до пожежних частин згідно з
рознарядкою НКВС.
Керівником Курсів був призначений Ф.П. Лагно. Під його чітким
керівництвом від 1933 р. до червня 1941 р. було вдосконалено навчально-
матеріальну базу та створено навчальні кабінети: соціально-економічних дисциплін,
пожежної профілактики, тактики пожежогасіння, пожежно-технічного озброєння,
електротехніки та зв’язку, фізики та хімії. Для слухачів навчального закладу було
введено державні випускні іспити з історії ВКП(б), пожежної профілактики, тактики
пожежогасіння, пожежно-технічного озброєння та військово-тактичної підготовки
[102, С. 12].
З липня 1939 р. до червня 1940 р. тривало активне розширення матеріально-
технічної бази Курсів. У зв’язку з цим набір слухачів на навчальний рік не
проводився. У цей період над двоповерховою будівлею колишньої Шевченківської
пожежної частини було надбудовано ще два поверхи. По вулиці Артема був
зведений фасадний шестиповерховий корпус, а по вулиці Чернишевській –
чотириповерхова навчальна вежа. Реконструкція будівлі КУКС МПО сприяла
значному розширенню навчально-матеріальної бази: збільшилася кількість
приміщень для розміщення особового складу, поліпшилися їхні побутові умови, були
побудовані клуб і спортивний зал, обладнаний читальний зал, створені нові навчальні
класи, лабораторії пожежної профілактики в електроустановках. У 1940 р. на Курсах
було сформовано 13 навчальних груп, кожна з яких складалася з 23–25 осіб [44,
арк. 85]. Узагалі, у 1938–1941 рр. на Курсах було підготовлено 475 спеціалістів
пожежної справи для міських пожежних частин [43, арк. 8].
Під час Другої світової війни, згідно з Наказом Президії Верховної Ради СРСР
від 22 червня 1941 р., весь начальницький склад Курсів був переведений на
казармений стан, а частина з них була відряджена до лав Червоної армії [45, арк. 2]. 1
червня надійшло розпорядження НКВС СРСР, у якому зазначалося, що всі слухачі
Харківських КУКС МПО НКВС СРСР, які закінчили навчання на Курсах, мають
бути направлені на постійну роботу за місцями призначення [45, арк. 3–4].