Методичні рекомендації         щодо проведення в загальноосвітніх навчальних закладахконференцій, тематичних уроків, лекці...
З метою формування в учнів інформаційної, мовленнєвої та аксеологічноїкомпетентностей доцільно організувати роботу учнів з...
Екскурсія закінчиться, відвідувачі Музею освіти Черкащини почують іпро те, як воювали наші земляки, і про відбудову, і від...
комуністом А. Ю. Хоменком створив підпільну комсомольсько-молодіжнуорганізацію „Комітет-103”. До організації ввійшло чимал...
У липні 1943 року окупанти, натрапивши на слід партизанів, оточили ліс.Розпочався бій, в ході якого частина партизанів вир...
відступом створювали підпільно-партизанську мережу з відповіднимиорганами управління: підпільними райкомами, міськкомами і...
Звідси здійснювали рейди на територію, яка не мала сприятливих природнихумов для постійної дислокації.      Зокрема, на по...
Upcoming SlideShare
Loading in …5
×

партизанська слава

3,337 views

Published on

0 Comments
0 Likes
Statistics
Notes
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

No Downloads
Views
Total views
3,337
On SlideShare
0
From Embeds
0
Number of Embeds
8
Actions
Shares
0
Downloads
8
Comments
0
Likes
0
Embeds 0
No embeds

No notes for slide

партизанська слава

  1. 1. Методичні рекомендації щодо проведення в загальноосвітніх навчальних закладахконференцій, тематичних уроків, лекцій, навчально-виховних та інформаційно- просвітницьких заходів із приводу відзначення Дня партизанської слави День партизанської слави відзначають щорічно 22 вересня длявшанування подвигу партизанів та підпільників у період Великої ВітчизняноїВійни. Ми не повинні забувати про тих людей, які пройшли крізь найскладнішівипробування, відстояли право людей на свободу, врятували нашу країну тасвіт від нацизму. На відзначення Дня партизанської слави можна рекомендуватипроведення у навчальних закладах уроків пам’яті, лекцій, годин спілкування,конференцій, вечорів „Великий подвиг”, „Вони воювали за Батьківщину”,„Герої живуть вічно” та ін., виставки, круглі столи і диспути, наприклад з теми„А пам’ять не згасна”, літературно-історичні конкурси та вікторини. Під час проведення заходів варто звернутись до розгляду і обговорення зучнями таких питань: − війна і життя людини; − чи може протистояти злу одна людина, який сенс у такому протистоянні; − феномен воїна-партизана; − молодь у підпіллі, діти-партизани: великий подвиг чи вигадка часу? Окремо варто сказати про вивчення питання партизанського руху під часВеликої Вітчизняної війни в курсі історії України. На уроці вчитель може датиучням випереджаюче завдання записати спогади ветеранів Великої Вітчизняноївійни та підготувати на їх основі повідомлення або скласти розповідь прокерівників партизанського руху. У ході уроку, на початку опрацюваннязазначеного питання, доцільно поставити проблемне завдання: визначитивнесок партизан у перемогу над нацистами. Доречно організувати роботу зілюстративним матеріалом, за допомогою якого учні зроблять висновки проформи та методи діяльності партизан. Готуючись до висвітлення питання про розгортання руху Опору під часВеликої Вітчизняної та Другої світової воєн, учителям слід враховуватидокументальні джерела, новітню літературу, що дають можливість дещо по-іншому, на відміну від радянської історіографії, поглянути на процесстановлення і розвиток партизанського руху, розкрити причини його невдач упочатковий період війни, джерела формування і поповнення партизанськихзагонів, роль Комуністичної партії в організації та керівництві рухом Опору втилу німецьких армій. Деякі аспекти цих проблем висвітлюються у статтіВолодимира Кучера „Партизанський рух в Україні 1941 – 1944 рр.: погляд ізсьогодення”, яка надрукована в журналі „Історія в школах України” № 9 – 10,2004 р.
  2. 2. З метою формування в учнів інформаційної, мовленнєвої та аксеологічноїкомпетентностей доцільно організувати роботу учнів з документами. Під частакої роботи школярі аналізують джерела, висловлюють власну думку, роблятьоб’єктивні висновки. Ознайомлюючи учнів з діяльністю партизанських загонів, доречнозастосовувати роботу з історичною картою: школярам пропонується дослідитикарту та з’ясувати райони, охоплені партизанським рухом. Складним залишається питання взаємодії радянського партизанськогоруху та оунівського підпілля. Опрацювання цього матеріалу доречно провестиу вигляді дискусії. Передувати цій роботі може кооперативна діяльність учнів,під час якої вони знайомляться з різними точками зору науковців на означенупроблему. За допомогою документів учні знаходять відповіді щодо проблемируху Опору в Україні, шукають шляхи її розв’язання. Поряд ізвищезазначеними формами роботи на уроці можна запропонувати учнямпорівняти течії українського руху Опору за наступними питаннями: − мета й головні завдання діяльності; − методи й форми боротьби; − результати діяльності. На уроці „Наш рідний край у роки Другої світової війни” доречно напочатку вивчення питання про партизанську та підпільну боротьбу поставитиучням проблемне завдання: з’ясувати особливості партизанського тапідпільного руху на Черкащині. Одночасно визначене питання може бутибезпосередньо опановано учнями під час екскурсії до краєзнавчого музею танаписанні ними творчих робіт. Доцільно запропонувати учням підготуватиповідомлення про діяльність партизанських загонів (підпільних організацій)Черкащини та їх керівників. Також пропонуємо відвідати віртуальну подорож по кімнатах Музеюісторії освіти Черкащини. Осіння днина кличе учнів у клас, лунає дзвінок, учитель заходить на урокі починається навчання. Однак, одна справа провести урок у класі, інша – умузеї. Музейні експонати: фотографії, книжки, шкільне приладдя – все цечудово допомагає пов’язати минуле й сучасність. Музейні предметивиступають як свідки реальності минувшини: біля цього стенду можемопобачити, як велося навчання у далекому ХІХ столітті, можна і за партоюпосидіти, а тут – позаглядаємо на випускників приватних гімназій, а тут – людиу формі. Невже вони якось причетні до шкільного навчання? Екскурсоводзатамовує подих... І зовсім іншим голосом промовляє: подивіться, будь-ласка,на фото, які знаходяться на цих стендах. Тут зображені не прості воїни, які, нежаліючи власного життя, сил і здоров’я, обороняли нашу землю від німецько-фашистських ворогів, тут ви бачите фотографії і особисті речі тих, хто потімповернувся у школу. Це – воїни-вчителі, які воювали на фронтах, партизанили іочолювали підпільні групи.
  3. 3. Екскурсія закінчиться, відвідувачі Музею освіти Черкащини почують іпро те, як воювали наші земляки, і про відбудову, і відродження школи уповоєнні часи, становлення та розвиток освітянської галузі у 80-х роках, пробудні та свята сучасної школи. Але в пам’ятку залишаються ті сторінки, колирозповідали про війну, про тих, хто віддав найдорожче, щоб ми сьогодні жилипід мирним сонцем, у вільній незалежній державі. Історія перша.Тканко Олександр Васильович, Герой РадянськогоСоюзу. У 2000 році нагороджений пам’ятним знаком IIступеня „За заслуги перед містом Черкаси”, за вагомийвнесок у розвиток освіти міста, виховання молодогопокоління та активну громадську діяльність.Нині покійний. Із біографії цього воїна дізнаємося, що народивсявін на Черкащині 23 грудня 1916 року. І професіюобрав дуже мирну, гуманну – бути вчителем. Йогомрія здійснилася і у 40-х роках ХХ століття ОлександрВасильович очолював педагогічне училище на Волині.Але в його життя вірвалася війна. Тканко ставінструктором політвідділу авіаційної частини. Але зчасом у молодого військового визрів запальний, оригінальний план: знищенняворожих літаків на аеродромах, в німецькому тилу. Так Тканко стаєпартизаном-підпільником. Вперше здійснити задумане вдалося 17 вересня 1942року, під Сталінградом. А за особливу винахідливість, яку сміливі підривникипроявили на переправі Дніпра при визволенні Києва, Указом ПрезидіїВерховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року О.В. Тканко.Тканку Олександру Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На початку березня 1944-го нове завдання: надати допомогу партизанамБуковини, які опинилися у складному становищі. Тканківці діяли, як і завжди,оперативно, мужньо, через кілька днів доповіли: дорога до Чернівців відкрита.Із спогадів О.В. Тканка: „Пам’ятним для мене є день 21 липня 1944 року. Тодінаша група приземлилась поблизу полонини Рівна. Стежку до нас прокладалимісцеві жителі сіл Люта, Тихе. Ми підстерігали окупантів вдень і вночі. Алецього було мало. Я віддав наказ своїм бійцям будь-якою ціною врятуватив’язнів, яких утримували окупанти в селі Тур’я Поляна (концентраційний табір„Білий хутір”, де гітлерівці тримали до 700 місцевих жителів-комуністів,антифашистів, прогресивних діячів, євреїв). Ми це зробили, багато було крові,але перемога була за нами, а й іншого бути не могло, бо наша справа – права, іми воювали за рідну землю”. Історія друга. Наприкінці 1941 року молодий учитель Корсунь-Шевченківськоїзагальноосвітньої середньої школи №1 Петро Єремійович Марцинюк разом із
  4. 4. комуністом А. Ю. Хоменком створив підпільну комсомольсько-молодіжнуорганізацію „Комітет-103”. До організації ввійшло чимало учнів. КомсомолкаЛідія Грузнова, М. Колос, М. Бардадим друкували листівки з повідомленнямиРадінформбюро, а вночі їх розклеювали по місту. „Комітет-103” створив підпільні групи у навколишніх селах. Патріотимали зв’язок з партизанськими загонами і Київським підпільним обкомомпартії, нищили фашистів, палили вороже майно, влаштовували аварії поїздів. Одним із активних членів організації був ПавлоЯнчевський. Хлопець збирав зброю для майбутньогопартизанського загону, який планували створитипідпільники. Розповсюджував листівки та здійснювавразом з іншими підпільниками різного роду диверсії. 17 липня 1943 р. фашисти розгромили „Комітет-103”, майже всі підпільники були заарештовані, в томучислі і Павло. Протягом восьми днів фашисти катували ПавлаЯнчевського та його товаришів. За спогадами місцевихжителів, на допити в гестапо викликали навіть матір юногогероя-месника і на її очах знущались над сином. 24 липня1943 р. Павла Янчевського та інших членів „Комітету” було розстріляно уРізаному Яру неподалік від міста Корсуня. Павла везли на розстріл майженепритомного, оскільки під час фашистських нелюдських допитів йому булозламано руки та ноги. ПавлоЯнчевський У березні 1944 року, коли Корсунь було звільнено від окупантів, натериторії району працювала комісія по розслідуванню злочинів фашистів. Саметоді було розкрито братську могилу у Різаному Яру. Майже всі поховані тамбули впізнані родичами і перепоховані у братській могилі в місті Корсуні, аПавла Янчевського батьки похоронили у окремій могилі, яка розташованапоруч із загальною могилою. А народного месника було нагороджено(посмертно) медаллю „За відвагу” (26 травня 1966 р.). Історія третя. Леонід Стратієвський народився в 1931 р. в селі ЛукашівціМонастирищенського району Черкаської області в єврейській родині. БатькоЛеоніда загинув на фронті. Матір і дідуся розстріляли німці в травні 1942 р. 11-й річний хлопчик став сиротою, пробрався у село Сабарівку, де у лісізнаходилися партизани під керівництвом Н.І. Кучеренка. За порадою АндріяБаранюка, партизана, малого хлопця стали використовувати як розвідника.Хуткий і розумний, він став виконувати їх доручення: ходив у різні села івивчав тамтешнє становище, розклеював листівки та відозви, підтримувавзв’язок з підпільниками Цибулева.
  5. 5. У липні 1943 року окупанти, натрапивши на слід партизанів, оточили ліс.Розпочався бій, в ході якого частина партизанів вирвалася з оточення, зокремакомандир загону Н.Г. Кучеренко, з яким був і Леонід Стратієвський.Відстрілюючись, вони бігли полем, засіяним житом. За ними гнався мотоцикліз двома німцями. Кулеметна черга – убито командира. Ще одна черга – падає вжито Леонід: його поранило в плече. Вороги схопили його, привезли вМонастирище, здали в поліцію. Там влаштували допит. Поліцаї вимагали назвати імена партизанів.Леонід Стратієвський називав, проте не партизанів, а прислужників окупантів.Розлючені, почали катувати юного месника, витягнули на подвір’я, там добилийого. Гітлерівці хотіли дізнатися відомості про підпільників, гестапівці піддалихлопчика нелюдським тортурам: його жорстоко били, вирізали зірки на спині,прив’язували до хвоста галопуючого коня. Але Леонід не видав своїх старшихбойових побратимів і прийняв мученицьку смерть. Сьогодні в селі Лукашівка висить меморіальна дошка, яка нагадує прославні подвиги молодого героя. Матеріал для додаткового опрацювання. Робота з термінами: Партизан – особа, яка добровільно бере участь у складі збройних сил натериторії, зайнятій противником. Міжнародний правовий статус партизанвизначений Гаагськими конвенціями 1899 та 1907 років, а також Женевськимиконвенціями 1949 року. Партизанські формування – організаційно самостійні бойові одиниціпартизан (загони, полки, бригади й дивізії). Партизанські з’єднанняутворювалися за рішенням підпільних обкомів (райкомів) партії, штабівпартизанського руху. Вони ж спрямовували їх бойову діяльність. Партизанськізагони – основна бойова та технічна одиниця партизанських формувань.Структура, чисельність та озброєння загонів були різними. Партизанські рейди – бойові дії в тилу противника з метою вирішеннябойових задач в інтересах регулярних військ (знищення живої сили й технікиворога, його важливих об’єктів, дезорганізація роботи тилу, вузлів зв’язкутощо). Партизанський край – територія в тилу німецьких військ, яка булавизволена та довгий час утримувалася партизанами. На території України цеВінничина, Волинь, Рівненщина, Київщина. На території Черкащини –Чигиринський, Корсунь-Шевченківський, Кам’янський, Тальнівський,Монастирищенський райони. Партизанська зона – територія, яка контролювалася за межамипартизанського краю. Розгортання партизанського руху. Партизанський рух на окупованій території України розгортався підвпливом двох чинників: природного прагнення громадян протидіятивторгненню ворога і організаційних зусиль радянських органів влади, які перед
  6. 6. відступом створювали підпільно-партизанську мережу з відповіднимиорганами управління: підпільними райкомами, міськкомами і обкомамиКП(б)У. Серед активно діючих партизанських формувань першого року війнивиділявся спочатку загін, а потім з’єднання на чолі з С. Ковпаком. Головниммісцем дислокації ковпаківців були сумські ліси. На Чернігівщині великепартизанське з’єднання і підпільний обком КП(б)У очолював О. Федоров. Впродовж цілого року партизани були позбавлені централізованогокерівництва, що заважало постачанню партизанам зброї та боєприпасів,медикаментів, засобів зв’язку тощо. Не існувало координації дій окремихпартизанських загонів та з’єднань. За рішенням ДКО від 30 травня 1942 р. при Ставці Верховногоголовнокомандування було створено Центральний штаб партизанського руху(ЦШПР), а при Військраді Південно-Західного стратегічного напряму –Український штаб партизанського руху, який очолив Т. Строкач. Урозпорядженні штабу були потужні радіовузли, склади зброї та боєприпасів,госпіталі, транспортні літаки. При штабі почала функціонувати школа, якаготувала партизанські кадри. Партизани мали дезорганізовувати тил противника організацією рейдів,нападами на ворожі гарнізони, знищенням засобів зв’язку, підривом складів ібаз. Важливою складовою частиною партизанського руху вважаласярозвідувальна діяльність. У партизанських з’єднаннях під командуванням С. Ковпака, О. Сабурова,О. Федорова були створені „лісові академії”, в яких готувалися командири –організатори партизанських загонів, інструктори-підривники, радисти. З липня 1942 р. діяльність партизанських загонів уперше увязувалася зпланами військових рад фронтів. У другому півріччі 1942 р. партизани Українипустили під укіс 154 ешелони (проти 85 за перше півріччя). У постанові ДКО від 11 жовтня 1942 р. про розвиток партизанського рухув Україні вказувалося на необхідність посилення діяльності у правобережнихобластях, де проходили важливі комунікації противника. У зв’язку з цим буланамічена передислокація ряду загонів і затверджений план глибоких рейдівпартизанських з’єднань під командуванням С. Ковпака і О. Сабурова. УШПРздійснив десантування десятків організаторських груп у різні областіреспубліки для створення нових партизанських загонів. Велика увага надавалася пропагандистській діяльності на окупованійтериторії. Восени 1942 р. видавалося близько десятка партизанських газеттиражем від 500 до 2 тис. примірників кожна. Найбільш оперативним засобомспілкування з населенням були летючки. Зєднання С. Ковпака, О. Сабурова і О.Федорова поширювали їх десятками тисяч. У першій половині 1943 р. у з’єднаннях і загонах, які мали зв’язок зрадянським тилом, налічувалося до 30 тис. бійців. Вони воювали в основному впівнічних районах України, де були сприятливі природні умови – ліси й болота.
  7. 7. Звідси здійснювали рейди на територію, яка не мала сприятливих природнихумов для постійної дислокації. Зокрема, на початку 1943 р. з’єднання під командуванням О. Федорова, І.Шушпанова і Я. Мельника здійснили рейди на Правобережжя. З’єднання підкомандуванням М. Наумова за два місяці пройшло з боями територію семиобластей. 12 червня розпочав свій карпатський рейд С. Ковпак. Українсько-білоруське Полісся стало справжнім партизанським краєм.Восени 1943 року він охоплював близько тисячі сіл і хуторів з населенням до300 тис. осіб. Поява звільнених від ворожих гарнізонів територій істотнополіпшила умови партизанської боротьби. У липні 1943 р. ЦШПР розробив план одночасного масового знищеннярейок на залізницях окупованої території, щоб паралізувати постачання ворогапід час Курської битви. До цієї операції були підключені 167 партизанськихзагонів з Білорусії, України і чотирьох російських областей. Підрив рейокрозпочався з 3 серпня і відбувався на території близько тисячі кілометрів пофронту і глибиною до 750 км. На основних залізницях рух поїздів зупинявся на період від трьох днів додвох тижнів, а деякі магістралі не працювали впродовж місяця. У битвах 1943 р. на радянсько-німецькому фронті, які мали вирішальнийхарактер для всієї Другої світової війни, партизани відіграли помітну роль.Зокрема, у цьому році партизани України підірвали 3666 ешелонів з 5 тис.підірваних ними за весь період воєнних дій. В останній декаді вересня 1943 р., коли Червона армія підійшла доДніпра, розпочався другий етап операції з руйнування ворожих комунікацій,який дістав кодову назву „Концерт”. Усього до грудня 1943 р. було знищено363 тис. рейок, або 2270 км одноколійного залізничного шляху. За підрахунками, зробленими партизанськими структурами, органамиНКВС та військовими штабами, партизани України впродовж 1941 – 1944 рр.підірвали 61 бронепоїзд, 4958 ешелонів противника, внаслідок чого знищеноблизько 52 тис. вагонів, цистерн, платформ, потоплено 105 одиницьплавзасобів, зруйновано і спалено 607 залізничних та 1589 шосейних мостів,близько 2,6 тис. об’єктів промислового і виробничого призначення. За здійснення бойових операцій та диверсій 63,7 тис. партизанів іпідпільників нагороджено орденами і медалями СРСР, 95 з них удостоєнозвання Героя Радянського Союзу. Двічі Героями Радянського Союзу стали С.Ковпак і О. Федоров. Партизанська боротьба в тилу окупаційних військ стала важливимстратегічним чинником. Партизани по суті створили „другий регулярнийфронт” і боротьбу проти них нацисти розглядали як бойові дії на фронті.

×