Obstetrics запорожан

7,293 views

Published on

Obstetrics запорожан

  1. 1. В. М. Запорожан М. Р. Цегельський Н. М. Рожковська ÀÊÓØÅÐÑÒÂβ òÍÅÊÎËÎÃ²ß Том 1 ОДЕСЬКИЙ МЕДУНІВЕРСИТЕТ
  2. 2. В. М. Запорожан, М. Р. Цегельський, Н. М. РожковськаАКУШЕРСТВОІ ГІНЕКОЛОГІЯ У двох томах Том 1 Рекомендовано Міністерством охорони здоров’я Українияк підручник для післядипломної освіти лікарів Одеса Одеський медуніверситет 2005
  3. 3. Акушерство і гінекологія. Том 1 ББК 57.16я73 З 33 УДК 618.2/7 Автори: В. М. Запорожан, М. Р. Цегельський, Н. М. Рожковська Рецензенти: чл. кор. НАН і АМН України, д р мед. наук, проф. кафедри акушерства та гінекології № 1 Національного медичного університету ім О. О. Богомольця Г. К. Степанківська, чл. кор. АМН України, д р мед. наук, проф., зав. кафедри акушерства та гінекології № 1 Національного медичного університету ім О. О. Богомольця Б. М. Венцківський Запорожан В. М., Цегельський М. Р., Рожковська Н. М. З 33 Акушерство і гінекологія. Підручник: У 2 х томах. Т. 1. — Одеса: Одес. держ. мед. ун т, 2005. — 472 с. ISBN 966 7733 61 0 Підручник написаний згідно з чинною навчальною програмою з акушерства і гінекології МОЗ України для післядипломної освіти лікарів. У підручнику, що складається з двох томів, представлені всі розділи акушерства і гінекології як з класичних позицій, так і з позицій новітніх методів і підходів в акушерстві і гінекології. У першому томі в повному обсязі висвітлюються питання базових наук: репродуктивної анатомії, ембріології, генетики та репродуктивної фізіології з наведенням клінічних кореляцій, а також вперше подано обсяг первинної профілактичної амбулаторної допомоги у практиці акушера гінеколога. Для післядипломної освіти лікарів, а також для студентів, магістрів, аспірантів, вищих медичних навчальних закладів ІІІ–IV рівнів акредитації, клінічних ординаторів. Табл. 74. Іл. 118. Бібліогр.: 25 назв. ББК 57.16я73 ISBN 966 7733 61 0 © В. М. Запорожан, М. Р. Цегельський, Н. М. Рожковська, 2005 2
  4. 4. ПЕРЕДМОВА Необхідність інтеграції в європейський і світовий науковий та освітній простір,впровадження методів доказової медицини потребує вдосконалення системи підготовки студентів. Акушерство і гінекологія — та галузь медичних знань, яка найбільшзмінюється з прогресом медицини і медичних технологій. Після виходу в світ нашогопершого навчального посібника минуло майже 10 років, тому ми поставили за метустворити підручник з урахуванням новітніх досягнень у нашій спеціальності та сучасних вимог до навчальної літератури. Сьогодні фах гінеколога є найбільш популярнимсеред усіх медичних спеціальностей. Конкурентноспроможним на сучасному ринкупраці буде молодий спеціаліст, який має найкращі теоретичні знання і практичні навички. Знання і досвід — це взаємодоповнюючі складові думаючого лікаря, який проходить тернистий шлях «від книги до хворого і від хворого до книги». Автори сподіваються, що цей підручник стане саме тією книгою, яка допоможе молодому лікарюзорієнтуватися у складних проблемах і стати на правильний шлях їх розв’язання. Безумовно, підручник обмежений рамками навчальної програми і тому він можебути лише орієнтиром у безмежному світі медичних знань. У підручнику представлені всі розділи акушерства і гінекології, а також окремі питання базових наук: репродуктивної анатомії, ембріології, генетики та репродуктивної фізіології. Враховуючи сучасні вимоги до навчання студентів медиків, вперше представлено у повномуобсязі питання первинної і профілактичної амбулаторної допомоги в практиці акушера гінеколога, значну увагу приділено скринінгу актуальних захворювань, алгоритмам практичних дій лікаря за умов невідкладних клінічних ситуацій в акушерстві тагінекології, оперативним втручанням, альтернативним методам лікування. Цінним доповненням до підручника, що надає йому орієнтованості на роботупрактичного лікаря, є додатки, в які увійшли матеріали наказів МОЗ України «Проудосконалення амбулаторної акушерсько гінекологічної допомоги в Україні» (наказ№ 503 від 28.12.2002), «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської тагінекологічної допомоги» (наказ № 582 від 15.12.2003 р.) та «Про організацію надання стаціонарної акушерсько гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні»(наказ № 503 від 29.12.2003 р.). Користь читачеві принесуть також атласи «Гінекологічна патологія» (В. М. Запорожан, М. Р. Цегельський, 2002) і «Акушерська патологія» (В. М. Запорожан,В. П. Міщенко, 2005), які були задумані й створювалися як ілюстровані додатки доцього підручника. Автори висловлюють щиру подяку завідувачу акушерсько гінекологічним відділенням університетського шпиталю Нью Йоркського медичного коледжу КевінуД. Райллі (Kevin D. Reilly) за сприяння у створенні цього підручника та атласу«Гінекологічна патологія». Валерій Запорожан Михайло Цегельський Наталя Рожковська 3
  5. 5. Акушерство і гінекологія. Том 1 Вступ ПРЕДМЕТ АКУШЕРСТВА І ГІНЕКОЛОГІЇ. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АКУШЕРСТВА І ГІНЕКОЛОГІЇ Акушерство (франц. accoucher — допомагати при пологах) — галузь клінічної медицини, що вивчає фізіологічні і патологічні процеси, які відбуваються в організміжінки, пов’язані з зачаттям, вагітністю, пологами і післяпологовим періодом, а також розробляє методи родопомочі, профілактики і лікування ускладнень вагітності іпологів, захворювань плода і новонародженого. Гінекологія (від грец. gyne — жінка, logos — наука) вивчає анатомо фізіологічніособливості жіночого організму, хвороби статевих органів жінки, методи їх діагностики, профілактики та лікування. Зародження акушерсько гінекологічної практики. Акушерство і гінекологія в первісному суспільстві. Акушерство зародилося на зорі людства. Історичні дослідження дозволяють вважати, що вже в період кам’яного віку (неоліту) існувала допомогапри пологах, яку здійснювали старші, досвідчені жінки, чаклуни і шамани. Можнаприпустити, що в період матріархату допомога роділлі надавалася старшою в родиніжінкою. Не виключено, що в той далекий час жінка народжувала і без будь якої допомоги, сама перекушувала пуповину, як це роблять тварини. Підтвердженням цьому може слугувати побут деяких тубільців Бразилії, де в недалекому минулому жінкинароджували саме так. Подальше удосконалювання знарядь праці привело до змін людини і людськогосуспільства. Приручення диких тварин і перехід до пастухування сприяли домінуючому положенню в родині чоловіка — матріархат змінився на патріархат. При постійному спілкуванні з тваринами пастуху доводилося надавати їм хірургічну допомогуу випадках травми, лікувати рани, які свійські тварини одержували при нападі диких звірів. Пастух надавав допомогу тварині й у випадках тяжких пологів. Досвід улікуванні тварин, отриманий первісним пастухом, з часом був перенесений ним і налюдей. Ці обставини і привели до виникнення лікування в первісному суспільстві.До цього часу, певно, належить і набуття перших знань з анатомії (наприклад призабої тварин). М. Ю. Лахтин наводить уривок з книги Р. Фелькіна (R. Felkіn), опублікований уМарбурзі в 1885 р., з описом операції кесаревого розтину, що спостерігалася мандрівником у негритянській родині Центральної Африки (деякі племена і досі живуть зазаконами первіснообщинного ладу): «20 літня жінка, першороділля, зовсім гола, лежала на трохи нахиленій дошці, узголів’я якої упиралося в стіну хатини. Під дієюбананового вина вона знаходилася у напівсонному стані. До свого ложа вона булаприв’язана трьома пов’язками. Оператор з ножем у руках стояв з лівого боку, один зйого помічників тримав ноги в колінах, інший фіксував нижню частину живота. Вимивши свої руки і нижню частину живота вагітної жінки спочатку банановим вином, 4
  6. 6. Вступа потім водою, оператор, видавши голосний крик, який підхопила юрба, що зібралася навколо хатини, провів по середній лінії живота розріз від лобкового зчленування майже до самого пупка. Цим розрізом він розсік як черевну стінку, так і саму матку; один асистент майстерно припік розпеченим залізом місця, що кровоточили, іншийрозсунув краї рани, щоб дати хірургу можливість витягти з порожнини матки дитину. Видаливши через розріз відшаровану тимчасом плаценту і згустки крові, оператор з допомогою своїх помічників підсунув хвору до краю операційного столу і повернув її на бік таким чином, щоб з черевної порожнини могла витекти вся рідина.Тільки після цього були з’єднані краї черевних покривів за допомогою семи тонких,добре відполірованих цвяхів. Останні були обмотані міцними нитками. На рану буланакладена паста, приготовлена ретельним розжовуванням двох якихось корінців; поверх пасти було накладено нагрітий банановий листок і все це прикріплено за допомогою свого роду бандажа». Оскільки устрій життя мешканців Центральної Африки, описаний Фелькіним,дуже нагадує період патріархату, можна вважати, що при первісному існуванні людини могли застосовуватися раціональні хірургічні й акушерські посібники. Якщо в період розквіту патріархату акушерська допомога і не була такою, як описано у Фелькіна, безсумнівним залишається те, що лікування в той час досягло значного розвитку порівняно з періодом матріархату. Рабовласницький лад. Відомими пам’ятками медичної літератури тієї епохи булирізні єгипетські папіруси, у тому числі — «гінекологічний папірус» з Кахуна (XXXст. до н. е.), китайські ієрогліфічні рукописи (XXVІІ ст. до н. е.), вавілонські клинописні записи (XXІІ ст. до н. е.), індійська книга «Аюрведа» («Знання життя») укількох редакціях (ІX–ІІІ ст. до н. е.). На фоні загального розвитку людського суспільства у зв’язку з розвитком наук, ізокрема загальної медицини, одержує подальший розвиток і акушерство. Вперше виникають питання про причину тяжких пологів і з’являються раціональні прийоми дляприйняття пологів. У різних народів Стародавнього світу знання про акушерствобули різні, звідси і різний характер допомоги. Так, у єгиптян, євреїв і китайців акушерська допомога знаходилася цілком у руках жінок (повитух). З давніх часів у китайців надовго зберігалася традиція вести пологи в сидячому положенні. У древніхєгиптян існував особливий сан жінок, що допомагали роділлям. Наскільки глибокібули їхні знання, можна судити з того, як вони діагностували вагітність. Щоб довідатися, чи вагітна жінка, їй давали напій, приготовлений з особливої трави і молокажінки, яка народила хлопчика. Якщо цей напій викликав блювання, значить жінкавагітна, якщо ні — вагітність була відсутня. Досить своєрідним методом визначалася і стать майбутньої дитини. Для цього брали зерна ячменю і пшениці, змочували їх сечею вагітної жінки і стежили за проростанням насіння. Якщо першою проростала пшениця, то пророкували, що буде дівчинка, якщо ячмінь — хлопчик. Якщо народжена дитина була дуже крикливою (причини не дошукувалися), а для заспокоювання їй давали суміш з насіння маку і мишачого калу. Єгипетським лікарям були відомі деякі жіночі хвороби: неправильні менструації,опущення стінок піхви, випадання матки. Яке лікування застосовували єгипетськілікарі при цих хворобах — невідомо. У Китаї при наданні допомоги роділлі повитухи часто користувалися амулетами,особливими маніпуляціями та ін., але деякі повитухи застосовували і акушерськіінструменти, точні дані про які до нас не дійшли. Акушерські знання древніх євреїв мало чим відрізнялися від знань єгиптян і китайців. Відомо, що для визначення вагітності вони змушували жінку ходити по м’якому ґрунті: якщо залишався глибокий слід — значить жінка вагітна. У них були деякі 5
  7. 7. Акушерство і гінекологія. Том 1уявлення про післяпологові виділення з матки: наприклад, розрізняли білі та червонілохії, а нормальний і патологічний перебіг післяпологового періоду визначали поднях виділення лохій та за їх виглядом. У стародавній Індії спеціальних повитух не було, допомогу роділлі надавала будьяка досвідчена в цій справі жінка; при тяжких пологах акушерка зверталася по допомогу до лікаря чоловіка. З огляду на це чи з якихось інших причин, але акушерські знання у лікарів Індіїбули значно більшими, ніж у єгиптян, китайців і євреїв. Судячи з літературних джерел, що дійшли до нас, лікарі Індії перші в історії медицини поклали початок вивченню акушерства і першими запропонували раціональні прийоми допомоги під час пологів. Так, Сушрута вперше згадує про неправильне положення плода, при якому вінрекомендує робити поворот на ніжку і на голівку. Він вперше пропонує здійснювати видалення плода, а в необхідних випадках і плодоруйнівну операцію. Акушерство і гінекологія в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Грецькілікарі практикували з усіх спеціальностей. Акушерська допомога ними надаваласялише у випадках тяжких пологів. Їм були відомі деякі хірургічні методи ведення пологів, зокрема, вони знали про кесарів розтин, що на живих у той час не виконувався. Про цю операцію на мертвій жінці з метою вилучення живої дитини розповідає ідавньогрецький міф про народження самого бога медицини Асклепія, що був вилучений із трупа матері його батьком Аполлоном. Наданням допомоги при пологах у Стародавній Греції займалися винятково жінки,яких греки називали «перерізателями пуповини». Якщо пологи були тяжкі й акушерка (повитуха) бачила, що самостійно надати допомогу не може, вона зверталася, якце було і в Індії, до лікаря чоловіка. Діяльність грецьких акушерок була досить різноманітною: вони не тільки надавали допомогу під час пологів і в післяпологовому періоді, але займалися перериванням вагітності. У Стародавній Греції перериваннявагітності у ранніх термінах не переслідувалося. Цю операцію допускав відомий давньогрецький філософ і натураліст Арістотель, вважаючи, що у ранній період розвитку вагітності плід ще позбавлений свідомості. Якими засобами здійснювався аборт— невідомо. Якщо з якихось причин пологи повинні були бути негласними, акушерки приймали пологи у себе в будинку (звісно це коштувало дуже дорого). Як довгопісля пологів залишалася породілля в акушерки — теж невідомо. У прийнятті пологіввдома в акушерки можна вбачати прообраз майбутнього пологового притулку. Акушерки того часу мали вже значні знання. Так, їх визначення вагітності грунтувалосяна низці об’єктивних ознак: відсутність місячних, відсутність апетиту, слинотеча, нудота, блювання, поява жовтих плям на обличчі. Поряд з цим вони вдавалися і до таких безглуздих засобів: перед очима жінки розтирали червоний камінь, якщо пил потрапляв в очі, жінка вважалася вагітною, якщо ні — вагітність заперечувалася. Статьплода намагалися визначити за нахилом сосків вагітної: нахил їх униз свідчив провагітність дівчинкою, догори — хлопчиком. Практичні прийоми акушерок не завжди були раціональними. Про це свідчив хоча б такий прийом, що застосовувався акушерками у випадках затримки посліду: народжену дитину не відокремлювали від матері, жінку саджали на крісло з отвором у сидінні, під отвором клали міх, наповнений водою, на міх — дитину, після чого міх проколювався, вода повільно витікала,міх спадався, а разом з ним опускався і плід, натягаючи пуповину. У римлян поряд з окремими видатними дослідниками (Гален, Соран, Архіген таін.) продовжували існувати і релігійні культи з поклонінням богам, запозиченим удревніх греків. Так, грецький бог лікар Асклепій переноситься у Рим під ім’ям Ескулапа — бога медицини; з’являється богиня лихоманки, богиня менструації Флюонія, богиня матки — Утеріна і богині дітонародження — Діана, Кібела, Юнона іМіна. 6
  8. 8. Вступ Більше того, спеціалізація «Божественної» акушерської допомоги у римлян досягла особливого розвитку. Так, кожне положення плода у матці мало свою богиню: народженням плода вперед голівкою відала Проза, а пологами при ніжному і сідничному передлежанні, а також при поперечних положеннях — Постверта. Діти, які народилися вперед ніжками, одержували ім’я Агріпи. При будь яких пологах акушерка повинна була робити різні приношення відповідній богині. З поміж лікарів Стародавнього Риму в історії медицини особливо відомі іменаримлянина Цельса і греків Филумена, Сорана і Галена. Наданням допомоги при пологах як у Римі, так і в Греції займалися переважно жінки — акушерки (повитухи).Лікаря чоловіка запрошували тільки у випадках патологічних пологів, коли акушеркабачила, що сама вона впоратися не може. Серед жінок акушерок минулого є видатніособи, що залишили в історії слід про свою діяльність. До таких належить Аспазія(ІІ ст. н. е.), яка носила звання лікаря. Свої теоретичні і практичні знання вона виклала в книзі, що дійшла до нашого часу. У ній Аспазія висвітлила питання прогігієну вагітності, про догляд за хворою при природному і штучному викидні, провправлення зміщеної матки, про розширення вен зовнішніх статевих органів. Викладено показання і методи обстеження матки шляхом пальпації і вперше шляхом застосування піхвового дзеркала. У книзі є відомості про кондиломи, а також про грижі.Аспазiя володіла хірургічними методами лікування деяких жіночих хвороб. Вона оперативно видаляла гіпертрофовані малі губи і клітор, поліпи цервікального каналу, матки та ін. Акушерство і гінекологія у середні століття – епоху феодалізму. Медицина і природознавство в Європі в цей період розвивалися досить слабко, як і вся медична наука, тому що наука була під сильним впливом церкви і середньовічної релігії. Медицина Гіппократа і досягнення олександрійської школи були забуті. Нові філософські школи не удосконалювали науку, а вели марну запеклу боротьбу проти всякої прогресивної думки і наукового експерименту. Релігія насаджувала фантастичні ідеї догми «про непорочне зачаття», церковніфанатики в середні століття нав’язували думку про те, що діти можуть народжуватися від диявола і т. д. Будь які критичні висловлювання з приводу подібних дикихтверджень з боку вчених і лікарів викликали їхнє переслідування, вигнання з рідноїкраїни і катування інквізиції. Цілком зрозуміло, що подібне мракобісся позначалосяна розвитку акушерської науки і гінекології. Та попри все, медицина продовжувала розвиватися. Так, у Візантії в ІX ст. вперше була заснована вища школа, в якій вивчалися наукові дисципліни і медицина.Історія зберегла імена візантійських лікарів Орибазія, Павла (з Егіни) та ін., які продовжували розвивати вчення своїх попередників. У середні століття почали часто практикувати плодоруйнівні операції, які, очевидно, не завжди були обґрунтовані. Тому подібна практика акушерів викликала дорікання з боку духівництва, яке виступало проти численних випадків умертвіннядітей заради порятунку життя матері (на жаль, ці хірургічні операції досить часто призводили до загибелі і плода, і матері). Центрами вищої освіти, у тому числі і медичної, були університети, що почаливиникати в XІ ст. Перші вищі школи, як от університет в Європі, являли корпораціїаналогічні ремісничим цехам, характерним для середньовіччя. Учнів в університетахбуло досить мало. Основою всіх наук було богослов’я. Пануючою формою ідеологіїв той час була релігія, що пронизувала усе викладання, яке виходило з того положення, що всі можливі знання вже подано у «священному писанні». Однак, хоча в ранньому і середньому періодах феодалізму (з V по X ст. і з XІ поXV ст.) релігія і схоластика вважалися гальмом у розвитку науки, серед лікарів булий такі, які не тільки вчилися по книгах язичників Гіппократа, Галена, Сорана, Цель 7
  9. 9. Акушерство і гінекологія. Том 1са, Павла та ін. (представників матеріалістичного розуміння сутності патологічнихпроцесів), але й продовжували вивчення природи та її явищ. При цьому акушерствопродовжувало залишатися на низькому ступені розвитку. Заняття акушерством у середні століття вважалося низьким і непристойним для лікарів чоловіків. Прийняттяпологів продовжувало залишатися в руках бабок повитух. Тільки у найтяжчих випадках патологічних пологів, коли роділлі і плоду загрожувала смерть, «бабки» зверталися по допомогу до хірурга, що найчастіше застосовував плодоруйнівну операцію. До того ж хірурга запрошували не до кожної роділлі, а переважно до роділлі заможного класу. Інші роділлі задовольнялися допомогою «бабки» і замість дійсної акушерської допомоги одержували від них наговорену воду чи амулет. Недивно, що притакій допомозі, при недотриманні елементарних вимог гігієни смертність під час пологів і в післяпологовому періоді була дуже високою. Вагітні жінки жили під постійним страхом смерті. Виправлення неправильного положення плода шляхом повороту, це велике досягнення стародавності, було забуто і не використовувалося більшістюлікарів. У практичному акушерстві з плодоруйнівних операцій застосовувалися перфорація голівки, декапітація й ембріотомія. Однак ці операції можна було виконувати тільки на мертвому плоді. Із законів середньовічної християнської церкви випливало, що смерть породіллі відбувається з волі бога: знищення внутрішньоутробного плода, що володіє «божественною душею», розглядалося як звичайне вбивство. Церква дуже перешкоджала розвитку акушерства, що призводило зрештою довисокої смертності при пологах. Виник парадокс — католицька церква проповідувала принцип «Живіть та розмножуйтеся», але при цьому сама заперечувала своюж проповідь. Акушерство і гінекологія в період становлення буржуазних держав. Тимчасомяк католицька церква феодального періоду була найбільшим гальмом на шляху прогресу, буржуазія періоду зародження капіталізму була особливо зацікавлена у розвитку наук, зокрема природознавства. Вона вбачала в науці, по перше, теоретичнуоснову для росту продуктивних сил (промисловості, техніки) і, по друге, ідейну зброюдля боротьби проти панівної феодально релігійної ідеології. Новий напрямок у медицині з’явився в працях Парацельса, Везалія та ін. Новатори прагнули розвивати медичну науку на основі досвіду і спостережень. Так, одинз найвідоміших лікарів реформаторів епохи Відродження Парацельс (1493–1541)відкинув вчення про чотири соки людського тіла, вважаючи, що процеси, які відбуваються в організмі, є процесами хімічними. Великий анатом А. Везалій (1514–1564)виправив помилку Галена і вперше правильно описав будову серця та матки жінки.Інший відомий анатом, італієць Габріель Фаллопій (1532–1562), докладно описавяйцепроводи, що одержали його ім’я (фаллопієві труби). У цей період почала бурхливо розвиватися анатомія як наука. Це привело до великої кількості відкриттів також у галузі гінекології. Євстахій (1510–1574), римський професор анатомії, дуже точно описав будовужіночих статевих органів, базуючись на масовому розтині трупів у госпіталях.Аранцій (1530–1589), учень Везалія, розтинаючи трупи вагітних жінок, описав розвиток людського плода, його зв’язок з матір’ю. Одну з основних причин тяжких пологів він вбачав у патології жіночого таза. Боталло (1530–1600) описав кровопостачання плода. Амбруаз Паре (1517–1590) — відомий французький хірург і акушер,відновив і удосконалив забутий спосіб повороту плода на ніжку. Він рекомендуваввикористовувати швидке звільнення вмісту матки для зупинки маткової кровотечі.Ним уперше був винайдений молоковідсмоктувач. Траутману належить успішне виконання кесаревого розтину на живій роділлі. У ХVІ ст. з’явилися перші атласи посібники для акушерок. 8
  10. 10. Вступ Бурхливий розвиток науки і медицини цього періоду дозволив виконувати доситьскладні порожнинні і гінекологічні операції. Були запропоновані оригінальні методи вилучення абсцесів з порожнини малого таза, пластичні операції на жіночих статевих органах. Під цей прогресивний вплив потрапило також і акушерство. УпершеП. Чемберленом (Шамберленом), а пізніше Л. Гейстером було запропоноване використання акушерських щипців при складних пологах. Розроблялися нові діагностичніметоди, що дозволяли визначити правильність, термін перебігу пологів, а також станплода. Вивчалися такі анатомічні поняття як розміри таза, що дозволяло у подальшому більш менш точно передбачати перебіг пологів, і відповідно бути готовим довсіх ускладнень. Винахід Левенгуком мікроскопа дозволив більш детально вивчитибудову жіночих статевих органів, на основі чого формувалися початкові уявленняпро функцію різних відділів репродуктивного тракту. Почали удосконалюватися операції аборту, хоча церква дуже заважала цьому. В XІ ст. у спеціальних школах уводиться у систему навчання акушерсько повивальна справа. Поряд з цим розширюються уявлення про характер патологічних процесів, що виникають у жіночих статевих органах, а також про їхні фізіологічні основи. Галузь фізіології і патології жіночих статевих органів настільки розширилася, щовиділилася в окрему медичну дисципліну — гінекологію. Відповідно до цього з’являється нова спеціальність — лікарів гінекологів. До них переходить також хірургічне лікування жіночих хвороб; виникає оперативна гінекологія. Відкриваються гінекологічні клініки, а в лікарнях — гінекологічні відділення. Особливим розвитком клінічної медицини, асиміляцією новітніх досягнень фундаментальних знань у галузі фізіології, патологічної анатомії, мікробіології, імунологіїознаменовано ХІХ ст. Видатні праці Луї Пастера, відкриття засобів знеболювання(наркозу), асептики й антисептики (І. Земмельвейс, О. Холмс, Дж. Лістер, М. І. Пирогов, М. В. Скліфософський, К. К. Рейєр) — усе це послужило значному поштовхуу розвитку хірургії, гінекології й оперативного акушерства. Значний внесок у вчення про біомеханізм пологів та жіночий таз з акушерської точки зору внесли німецькілікарі. Так, у 1839 р. Ф. Негеле описав косозвужений таз — один із варіантів асинклітичного вставлення голівки (передній асинклітизм), Х. Роберт — поперечно звужений таз, Х. Килпан — спондилітичний таз. Наприкінці ХІХ ст. французький акушер А. Пинар систематизував прийоми зовнішнього обстеження вагітної. Вислуховування серцебиття плода стало основним і обов’язковим методом оцінки його стану. А француз К. Креде запропонував метод вилучення посліду через черевну стінку у випадку його затримки у порожнині матки. У ХХ ст. завдяки широкому впровадженню асептики, антисептики, анестезії, а також застосуванню гемотрансфузій, антибіотиків вдалося значно зменшити материнську захворюваність і смертність від кровотеч та інфекційних ускладнень. Крім того,внаслідок розширення показань до виконання кесаревого розтину з урахуванням інтересів плода, а також обмежень, що стосуються накладення «високих щипців», поворотів плода, плодоруйнівних операцій, знизилися захворюваність і смертність немовлят. Нові методи надання допомоги під час пологів при тазовому передлежанні плода були запропоновані М. Цов’яновим (Росія) та Е. Брахтом (Німеччина). А в 50 тіроки шведський учений Т. Мальмстр і югославський акушер В. Фіндерле замість акушерських щипців почали використовувати вакуум екстрактор. Науково технічний прогрес у другій половині ХХ ст. у розвинутих країнах світусприяв не тільки перегляду багатьох класичних позицій в акушерстві, але й позитивновплинув на розвиток перинатології, нових репродуктивних технологій, малоінвазивної та ендоскопічної хірургії в гінекології. Розвиток вітчізняного акушерства і гінекології. Шлях історичного розвиткувітчизняного акушерства і гінекології був винятково важким і тернистим. Акушер 9
  11. 11. Акушерство і гінекологія. Том 1ство в нашій країні протягом багатьох сторіч значно відставало від інших галузей медицини. До XVІІІ ст. в Україні і Росії було дуже мало лікарів, які займалися родопоміччю, допомогу ж під час пологів надавали сповитухи, цирульники, знахарі і костоправи. На межі XVІ — початку XVІІ ст. у Росії лікарям іноземцям ставилося в обов’язокнавчати росіян лікарській справі. З цією ж метою наприкінці XVІ ст. царем Іваном ІVбув затверджений Аптекарський указ. А в кінці XVІІ — на початку XVІІІ ст. Петро Іупровадив прогресивні реформи, що сприяли розвитку медицини і охорони здоров’я. Центрами акушерства в Росії в ті часи були Москва і Санкт Петербург. Саме вСанкт Петербурзі в 1724 р. була заснована Академія наук, а пізніше, у 1755 р., відкритоуніверситет у Москві, в якому з 1764 р. почав функціонувати медичний факультет. Пологові будинки в Росії з’являються тільки в другій половині XVІІІ cт. Як відомо, у 1754 р. Катерина ІІ видала указ, що зобов’язував організувати в Росії повивальнусправу і навчання повитух. І лише через десять років, у 1764 р., у Москві, завдякинаполегливим проханням передових діячів, відкрився перший «пологовий госпіталь», як його тоді називали. Першим лікарем у Росії, що одержав звання професора акушерства, став широковідомий учений енциклопедист, лікар практик і видатний педагог Нестор Максимович Амбодик Максимович. Будучи одним з перших викладачів акушерства в нашійкраїні, він написав підручник «Мистецтво сповивання, чи наука про жіночу справу». Крім того, винайшов і виготовив акушерський фантом, що застосовував як у процесі викладання, так і безпосередньо біля ліжка вагітної; розробив наукові принципи і техніку накладання акушерських щипців; упровадив методики пальцевого обстеження і пальцевого розкриття шийки матки, тампонади склепінь піхви. Н. М. Амбодик Максимович пропагував розумний консерватизм у веденні пологів з метою запобігання непотрібним і поспішним хірургічним втручанням. У 1798 р. у Петербурзі і Москві були створені перші вищі військово медичні навчальні заклади — медико хірургічні академії, в яких працювала ціла плеяда відомихучених і педагогів. Так, протягом 30 років кафедру акушерства і гінекології в Московському університеті очолював Вільгельм Михайлович Ріхтер. У його посібнику з акушерства булипредставлені чіткі показання для хірургічних втручань в акушерській практиці. В. М.Ріхтер розвивав і зміцнював середню акушерську освіту, виховував лікарські кадри.Він визначив важливість взаємовідношення між голівкою плода і тазом роділлі в механізмі пологів, з’ясував причини порушень механізму пологів і виникнення післяпологових кровотеч. Очолюючи університетське фізико медичне наукове товариство,В. М. Ріхтер активно вивчав питання профілактики, написав велику довідку з історіїмедицини в Росії, редагував медичний журнал, активно підтримував талановиту студентську молодь. Першу кафедру акушерства в Петербурзькій військово медичній академії очоливу 1832 р. відомий російський акушер, гінеколог та педіатр Степан Хомич Хотовицький, який рішуче виступав за відокремлення акушерства і гінекології від педіатрії.Він першим у Росії запропонував переливання крові при великій крововтраті під часпологів; пропагував розумний консерватизм у веденні пологів, категорично забороняв накладати щипці на рухому голівку. Хотовицький був ініціатором виданнявійськово медичного журналу і очолював його протягом багатьох років. З 1848 р. кафедру очолює учень М. І. Пирогова Олександр Олександрович Кітер,який у 1846 р. вперше в Росії (через 25 років після першої в світі такої операції) зробив піхвову екстирпацію матки, ураженої раком, з подальшим видужаням хворої. Іякщо батьком російського акушерства по праву вважається Амбодик Максимович,то батьком російської гінекології слід вважати О. О. Кітера. Підручник Кітера «По 10
  12. 12. Вступсібник до вивчення жіночих хвороб» — перший російський підручник з гінекології— був дуже популярним завдяки простому і дохідливому способу викладення, особливо оперативної техніки. Клініка Кітера була зразком не тільки лікування і викладання, але й науково дослідної роботи, на базі якої готувалися наукові дисертації.Видатних акушерів А. Я. Красовського та В. М. Флоринського по праву можна вважати представниками школи О. О. Кітера. З 1858 р. кафедру акушерства Медико хірургічної академії в Петербурзі очолюєблискучий хірург Антон Якович Красовський (1823–1898), також учень М. І. Пирогова. Виданий ним у 1885 р. «Посібник з оперативного акушерства» є неперевершеноюкласичною працею в цій галузі. Будучи прихильником пологів, Красовський розподілив їх процес на п’ять моментів — рухів передлеглої частини плода, що викладені ів сучасних підручниках. У 1862 р. А. Я. Красовський перший у Росії виконав оваріектомію з позитивним результатом, а в 1868 р. з приводу цієї операції опублікувавмонографію. Йому належить тритомник «Курс практичного акушерства» (1865–1879). А. Я. Красовський був одним з організаторів Московсько Петербурзького товариства лікарів, перший з’їзд якого за його ж ініціативою було скликано в 1888 р. З1886 р. Красовський організував видання журналу «Акушерство та жіночі хвороби»,котрий і сьогодні видається в Санкт Петербурзі (Військово медична академія). Закінчивши у 1858 р. з відзнакою Медико хірургічну академію, Володимир Михайлович Флоринський був залишений при ній на 3 роки для удосконалення. Дисертація Флорінського про розрив промежини під час пологів стала класичною працею.Його підручник «Курс акушерства і жіночих хвороб», написаний надзвичайно доступно і виразно, був настільною книгою для спеціалістів того часу. Мартин Ісайович Горвіц (1837–1883) у 1865 р. видав у Петербурзі монографію«Досвід вчення про викидень», описав ранню ознаку вагітності (пом’якшення нижнього сегмента матки), яку згодом запропонував також Гегар (ознака Горвіца — Гегара). У 1875 р. він вів курс акушерства і жіночих хвороб у Медико хірургічній академії. Його монографія «Посібник з патології і терапії жіночої статевої сфери» з авторськими рисунками до кожного розділу була одним із перших досліджень у літературі того часу в галузі гінекології. Зі школи Горвіца вийшов видатний російський акушер Феноменов. У ХІХ ст. активно формувалися вітчизняні наукові школи. Значними науковимицентрами стали медичні факультети Дерптського, Віленського, пізніше — Казанського і Київського, згодом Харківського і Новоросійського (Одеського) університетів. Кафедра акушерства, жіночих і дитячих хвороб у Києві при Університеті Святого Володимира була заснована в 1841 р. Заслуженим ординарним професором цієїкафедри, видатним організатором практичної акушерської справи був талановитийпедагог, один із керівників науково дослідницької роботи в галузі акушерства поКиївській губернії Олександр Павлович Матвєєв (1816–1882). Його «Посібник з акушерства» майже вичерпно для того часу висвітлював шляхи розв’язання найскладніших патологічних проблем та їх диференціальну діагностику. Матвєєв також написав «Посібник з повивальної справи» для повитух, котрий витримав чотири видання, кілька монографій з післяпологових захворювань, оперативного лікування вивороту матки. О. П. Матвєєв вперше запропонував проводити профілактику бленореїу новонароджених шляхом уведення 2% го розчину азотнокислого срібла. Учень А. Я. Красовського, професор Г. Є. Рейн, очолював кафедру з 1883 по1900 рр., а в 1887 р. він організував перше наукове товариство акушерів гінекологіву Києві, був одним із організаторів у 1903 р. ІХ Пироговського з’їзду лікарів, присвяченого питанням родопомочі. У 1900–1913 рр. кафедру очолював професор Олександр Олександрович Муратов. Він вивчав проблеми кровопостачання жіночих та 11
  13. 13. Акушерство і гінекологія. Том 1зових органів, позаматкової вагітності; встановив показання для хірургічного лікування запущених ускладнених викиднів. Професор Г. Г. Брюно, який закінчив Київський університет і очолював київську кафедру з 1919 р., вперше в Україні виконаврозширену екстирпацію матки за методом Вертгайма. Вагоме місце в історії розвитку вітчизняного акушерства і гінекології належитьІвану Павловичу Лазаревичу (1829–1902). Після закінчення у 1853 р. Київського університету І. П. Лазаревич працював асистентом професора Матвєєва, а через п’ятьроків після захисту докторської дисертації він одержав доцентуру і в 1862 р. обраний професором кафедри акушерства, жіночих та дитячих хвороб Харківського університету. Лазаревич був активним борцем за цілковиту самостійність акушерської науки.Заслужену славу йому принесли його праці: «Дослідження живота вагітних», «Дослідження в галузі диференціальної діагностики вагітності і пухлин», ілюстрованіпідручники «Курс акушерства», «Історія акушерства», експериментальні розвідки вгалузі фізіології статевового акту, аналіз впливу праці на жіночий організм, науковіпраці з оперативного акушерства. Почесний член багатьох наукових товариств, Лазаревич був яскравим доповідачем і лектором, неодноразово виступав на міжнародних конгресах. Талановитий винахідник, І. П. Лазаревич у 1849 р. розробив прямі щипці (щипці Лазаревича) без тазової кривизни і довів їх перевагу над перехресними щипцями. Ідея прямих щипцівбула використана пізніше німцем Кіляндом (щипці Кілянда). Відсталу Харківську акушерсько гінекологічну клініку Лазаревич перетворив узразкову медичну установу, де, до того ж, велася поглиблена науково дослідницькадіяльність. Завдяки талантові й енергії І. П. Лазаревича при керованій ним кафедрібув організований повивальний інститут, який мав завдання готувати акушерок длявсього півдня Росії. І. П. Лазаревич вперше виконав низку нових операцій і визначив показання і протипоказання для кожного окремого випадку, а в 1867 р. видав атлас винайдених нимакушерських і гінекологічних інструментів. І. П. Лазаревича змінив на кафедрі вихованець Київського університету, ученьшколи Красовського Микола Пилипович Толочинов (1840–1906). Він підкреслювавособливу актуальність асептики і антисептики в акушерстві, перший запропонувавтампонувати порожнину матки при гіпотонічному її стані, котрий також був описаний пізніше Дюрсеном. М. П. Толочинов — автор «Підручника з жіночих хвороб»,«Підручника з акушерства», а також «Підручника повивальної справи». Значним досягненням науки вважалася праця «Нормальна і патологічна анатоміяжінки» Кроніда Федоровича Слав’янського (1847–1898), учня Красовського. Він зробив першу ампутацію піхвової частини шийки матки. К. Ф. Слав’янський опублікував понад 50 цінних наукових праць, у тому числі свій двотомний підручник. Заслугою К. Ф. Слав’янського та його школи було старанне вивчення патолого гістологічної та топографо анатомічної картини процесу, якій він надавав першорядного значення. Серед своїх працівників він організовував наукові дискусії для обговоренняневідкладних теоретичних і практичних проблем гінекології, за його ініціативою в1881 р. було прийнято рішення про періодичне скликання з’їздів лікарів. Вже в 24роки Слав’янський був приват доцентом, у 26 — членом 28 російських і закордонних товариств, а в 29 років — професором. З його школи вийшли відомі акушери Лебедєв, Феноменов, Отт, Граматикаті. Видатним представником Московської школи акушерів був Володимир Федорович Снєгірьов (1847–1916). У докторській дисертації «До питання про визначення і лікування позаматкового крововиливу» він проявив себе сміливим новатором у науці, вдумливим клініци 12
  14. 14. Вступстом і дослідником. Його фундаментальна праця «Маткові кровотечі» (1884) витримала багато видань і була перекладена французькою мовою. У 1898 р. Снєгірьов наприватні кошти організував гінекологічний інститут для удосконалення лікарів периферії. Снєгірьов перший вніс пропозицію про утворення штучної піхви з прямоїкишки, розробив операцію кольпопексії з метою усунення випадання та зміцненнятазового дна, вдосконалив техніку оваріотомії, повного видалення матки, запропонував новий метод перев’язування а. uterina. Значним внеском у науку є його «Анатомія тазових органів». Снєгірьов детально виклав клініку доброякісних і злоякісних утворень, описав 4 форми раку, був засновником першого в країні товариства уборотьбі з раком та фундатором деяких радіотерапевтичних товариств. Високо цінили Снєгірьова його видатні сучасники — Лев Толстой, художник Маковський. Представником Московської школи був професор Микола Іванович Побєдінський(1861–1923), послідовник професора Макєєва, автор широко відомого підручниказ акушерства для студентів. Він розробляв хірургічний напрямок в акушерстві, вивчав проблему кесаревого розтину, вузького таза, сполучення вагітності і раку, токсикозів вагітності, остеомаляції. Під його керівництвом було написано понад 100 наукових праць. Олекса Іванович Лебедєв (1850–1923), професор гінекології Петербурзькоївійськово медичної академії, першим у Росії почав розширювати показання до кесаревого розтину, вказав на віддалені наслідки цієї операції. Він був прихильникомфізичних методів у консервативному лікуванні жіночих хвороб (піхвовий душ). Йогоперу належить монографія «До вчення про надмірне накопичення навколоплідноїрідини», кілька робіт з оперативної гінекології. Винятковим спеціалістом у галузі анатомії жіночої статевої сфери був заслужений професор Першого Московського державного університету, голова акушерськогінекологічного товариства, засновник і редактор журналу «Гинекология и акушерство» Олександр Петрович Губарєв (1855–1921), автор монографій «Хірургічна анатомія черевної порожнини», «Оперативна гінекологія та основи абдомінальноїхірургії». У 1797 р. у Петербурзі розпочав свою діяльність перший в Росії Повивальнийінститут з пологовим відділенням (з 1895 р. — Імператорський клінічний повивальний інститут, згодом Імператорський акушерсько гінекологічний інститут, нині — Науково дослідний інститут акушерства і гінекології ім. Д. О. Отта РАМН). Його першим директором був професор І. Ф. Баландін. З 1893 р. директором інституту ставДмитро Оскарович Отт (1855–1929). Автор відомої книги «Оперативна гінекологія»,він запропонував медіальну перинеотомію, новий метод відновлення розривів промежини, оригінальний діагностичний метод виявлення прохідності маткових труб,провів перші кольпоскопії, уточнив показання до кесаревого розтину, описав винайдені ним інструменти і прилади. Отт був організатором виїзної акушерської поліклініки для надання допомоги малозабезпеченим хворим; головою акушерсько гінекологічного товариства в Петербурзі, одним із організаторів Всесоюзного товаристваакушерів гінекологів. Д. О. Отт водночас із Імператорським інститутом очолив Жіночий медичний інститут, домігся для нього державних субсидій і зрівнювання у правах лікарів жінок з лікарями чоловіками. Заслугою Отта було також створення власної наукової школи; зразкової системи підготовки і удосконалення акушерок. Одним із найближчих співробітників Д. О. Отта був вихованець Військово медичної академії Василь Васильович Строганов (1857–1938). Він працював акушером гінекологом у Чернігівській губернії, а після одержання ступеня доктора медицини — професором Імператорського інституту в Петербурзі. Світову славу принесла Строганову розроблена ним схема лікування еклампсії; він займався проблемами передлежання плаценти і розривів матки. Велику популярність мала його 13
  15. 15. Акушерство і гінекологія. Том 1«Збірка акушерських задач» і монографія «Про найважливіші ускладнення вагітності і пологів». Проблемою еклампсії, нестримного блювання вагітних займався також високоталановитий викладач, теоретик і практик Георгій Андрійович Соловйов (1856–1932).Запропонований ним зап’ястний показник для уточнення ємності жіночого таза і досівикористовується у практичному акушерстві. З Петербурзького жіночого медичного інституту (нині Петербурзький державниймедичний університет ім. акад. І. П. Павлова) вийшли видатні вчені і практики, організатори медичної освіти М. М. Феноменов, П. Т. Садовський, Л. О. Кривський,К. К. Скробанський, Л. Л. Окінчиц, І. І. Яковлев, І. Ф. Жорданія. Докторська дисертація Миколи Миколайовича Феноменова (1855–1918) «Довчення про кіфотичний таз і розрив симфізу під час пологів» зробила його ім’я широко відомим. У 1885 р. він очолив кафедру акушерства і гінекології в Казанськомууніверситеті, потім повернувся до Петербурга. Обіймаючи посаду директора Надеждинського (нині ім. В. Ф. Снєгірьова) родопомічного закладу, він працював водночас на кафедрі акушерства і жіночих хвороб Жіночого медичного інституту. Його«Оперативне акушерство», опубліковане у 1892 р., і досі залишається класичним посібником. Феноменов вичерпно обгрунтував показання та умови і описав технікумайже всіх акушерських операцій, запропонував метод перфорації передлежачої голівки плода, декапітації, клейдотомії, вдосконалив акушерські інструменти, наполегливо втілював методи асептики й антисептики в акушерстві. Петро Тимофійович Садовський (1863–1912) прославився своїми унікальнимидля того часу дослідженнями: «Вчення про роль епітелію в патогенезі ретенційнихкіст фаллопієвих труб при їх зарощенні», «Про засоби поширення мікробів з порожнини матки» — однією з перших робіт про дрімаючу і висхідну інфекцію. Він описавметодику видалення матки через піхву, рекомендації щодо методів профілактикиушкодження сечоводів під час лапаротомій і зашивання уражених сечоводів. Професор акушерства і жіночих хвороб Леонід Олександрович Кривський розробляв проблему повторного кесаревого розтину, оперативної гінекології, біомеханізму пологів при аномальних передлежаннях голівки. До видання під своєю редакцією «Посібника з жіночих хвороб» Кривський залучив найкращі наукові сили Росії. Школу професора Отта пройшов видатний клініцист Рене Валентинович Кіпарський (1867–1938), співавтор відомої «Оперативної гінекології», який виконав низкуоперацій щодо виправлення неправильного положення матки, блискучий майстерпіхвових операцій. Одним із перших він виконав пересадку яєчника в порожнинуматки для лікування жіночої неплідності, вдосконалював оперативну техніку усунення непрохідності маткових труб. Кіпарський був неперевершеним фахівцем уфістульній хірургії, першим у нашій країні почав застосовувати сфінктеропластикусечового міхура, утворення штучного сфінктера. Він домігся відкриття в своєму інституті спеціального відділу, який вивчав акушерсько гінекологічну урологію. Академік Костянтин Климентійович Скробанський (1874–1947), вихованець Петербурзької військово медичної академії, створив власну школу акушерів гінекологів.Його перу належить близько 200 наукових робіт; підручник «Акушерство і гінекологія»; під його керівництвом виконано понад 50 дисертацій. У своїй праці «Досвідекспериментальної розробки питання про патогенез еклампсії» Скробанський встановив значення плацентарної тканини та вироблених нею речовин у генезі пізньоготоксикозу вагітних. Він визначив показання для хірургічного втручання в акушерствіі гінекології, в тому числі для оперативного лікування раку. Людвіг Людвігович Окінчиц (1874–1941) прославився виданим ним двотомником оперативної гінекології, посібником «Гінекологічна клініка», дослідженням «Допитання про взаємовідношення деяких залоз внутрішньої секреції». Значну роль у 14
  16. 16. Вступрозв’язанні спірних питань судово медичної науки відіграла його монографія «Віковізміни дівочої пліви». Одним із кращих учнів М. М. Феноменова був Герман Генріхович Гентер (1881–1935), відомий своїми дослідженнями: «Передчасне виділення дитячого місця», «Методи дослідження в гінекології», а також працями про механізм пологів, про випадіння статевих органів. Ранні ознаки вагітності та параметриту — ознаки Гентера — увійшли і в сучасні підручники та довідники з акушерства. У клініці Гентера для лікарівакушерів проводилися спеціальні семінари «вівторки», які збирали слухачів не тількиз місцевих родопомічних установ, але й з інших міст. Гентер був дбайливим вихователем молоді, давав можливість молодим лікарям брати участь у його оперативнійпрактиці, написав посібник з акушерства для лікарів і студентів, завжди керував їхнауковою роботою. Одним із найталановитіших учнів Д. О. Отта, який навіть дістав прізвисько «маленького Отта» був Михайло Васильович Йолкін (1884–1940). Лише один перелікйого праць з основних питань акушерства і гінекології свідчить про неабияку ерудицію автора: «Про регіонарну анестезію при гінекологічних операціях», «Оперативнелікування ретрофлексій матки за способом автора», «Випадки природженої грижіпуповини», «Нові методи екстирпації матки за умови цілковитого проляпсу у людейпохилого віку», «Сучасні погляди на еклампсію і методи її лікування», «До питанняпро недостатність тазового дна», «Шляхи профілактики післяпологової інфекції»,«Гонорея жінок та її лікування», «Фізкультура і менструальні функції», «Злоякісніновоутворення яєчників», «Кесарів розтин в терапії вузького таза» тощо. І. І. Яковлєв(1896–1968), представник оттовської школи, створив новий методологічний підхіддо вивчення фізіології і патології вагітності та пологів. Він вивчав функції головного мозку при вагітності, запропонував фізіологічні методи знеболювання, розвинувуявлення щодо біомеханізму пологів, запропонував класифікацію аномалій пологової діяльності. Сильна школа акушерів і гінекологів створювалась у цей час і в Казані. Її засновником став Віктор Сергійович Груздьов (1866–1938), випускник Петербурзькоївійськово медичної академії, учень О. І. Лебедєва, один із перших онкогінекологів уРосії. Свою науково дослідницьку діяльність він почав ще в студентські роки, Груздьовбув двічі премійований за свої праці. Заслужену славу принесли йому роботи «Пророзвиток морфології маткової мускулатури», «Про фізіологію жіночої статевої сфери», «Про рак матки». Характерним для Груздьова та його школи був тісний зв’язокпитань клініки з морфологічними науками. У Казані він протягом 30 років завідувавкафедрою, майже 20 років був редактором Казанського медичного журналу. Популярність цього журналу, який об’єднав навколо себе кращі наукові сили, зберегласяі досі. В. С. Груздьов тривалий час керував медичним товариством у Казані та буворганізатором місцевого інституту удосконалення лікарів. Він є автором одного з кращих у країні посібників з акушерства і жіночих хвороб. Серед акушерів гінекологівважко було знайти подібного до нього ентузіаста щодо популяризації наукових знаньі передачі свого багатогранного досвіду молоді. Вихованець Казанського університету і учень Груздьова, Микола Іванович Горизонтов багато енергії віддав дослідженням у галузі туберкульозу жіночих статевих органів. Більша частина його науково педагогічної діяльності проходила вСибіру, спочатку в Томську, а потім у Новосибірську, де він створив наукові школи. Видатними учнями В. С. Груздьова були М. С. Малиновський (1880–1976) таЛ. С. Персіанінов (1908–1978), котрі стали визнаними лідерами Московської школиакушерства і гінекології, організаторами системи родопомочі. М. С. Малиновський 15
  17. 17. Акушерство і гінекологія. Том 1розробляв проблеми оперативного акушерства, знеболювання в акушерстві і гінекології, лікування пізніх гестозів, післяпологових гнійно септичних захворювань, видав підручник, що й досі користується великою популярністю у студентів та практичних лікарів. Заслуги академіка Леоніда Семеновича Персіанінова полягають у розробці проблем акушерського травматизму, фізіології та патології скоротливої діяльності матки та, особливо, у становленні вітчизняної перинатології (діагностика та лікуваннягіпоксії плода та асфіксії новонародженого). За цикл робіт з перинатології Л. С. Персіанінов був удостоєний Державної премії СРСР. Він був віце президентом Міжнародної асоціації акушерів гінекологів. Значна роль у становленні перинатології (з 60 х років ХХ ст.) як самостійної наукової дисципліни належить відомим працям П. К. Анохіна та його учнів (30 ті роки)щодо функціональних систем організму; І. А. Аршавського щодо «домінанти вагітності». П. Г. Свєтлов, В. І. Бодяжина розробляли проблему критичних періодів ембріогенезу; петербурзькі вчені Н. Л. Гармашева та Н. М. Константинова — фундаментальні проблеми перинатальної медицини. До Київської школи акушерства і гінекології належав Микола Вітольдович Шуварський (1860–1922). Широке визнання дістали його праці про штучне запліднення, міому матки при вагітності, дослідження ускладнень у третьому періоді пологів,опис проходження плаценти та її побудови. Особлива роль у розвитку медицини в Україні, і зокрема в Одесі, належить видатному ученому Миколі Івановичу Пирогову, який під час своєї роботи попечителем Одеського навчального округу (1856–1858) клопотав перед урядом про відкриття медичного факультету на Півдні. 1 вересня 1900 р. ректор Новоросійського університету, професор Федір Никифорович Шведов прочитав першу лекцію на медичному факультеті. В 1920 р. медичний факультет був перетворений на медичну академію, ректором якої став академік Данило Кирилович Заболотний, з часом його обрано президентом академії наук України. З 1921 р. почав існувати самостійний Одеський медичний інститут, ректором якого в 1923–1927 рр. був академік Левко Васильович Громашевський. Одним із організаторів родопомочі та гінекологічної допомоги в Одесі був Григорій Ілліч Гімельфарб (1857–1928). Значним внеском у розвиток гінекології сталийого праці «До питання про девіацію матки», «До клініки і лікування міом матки».Удосконалюючи радикальну операцію видалення матки за Вертгеймом, він знизивсмертність до 2 %. Володіючи широкими знаннями в галузі патології, анатомії та лабораторної техніки, Гімельфарб створив патолого анатомічний музей та організувавпершу лабораторію. У 1905 р. медичним факультетом Новоросійського університету на посаду професора кафедри акушерства і жіночих хвороб був обраний випускник Петербурзькоївійськово медичної академії, учень професора О. І. Лебедєва, Всеволод Миколайович Орлов (1866–1927). Під його керівництвом акушерсько гінекологічна клініка вОдесі завдяки масштабам оперативної діяльності і наслідкам хірургічного втручання одразу посіла чільне місце серед передових лікувальних установ. Сюди почалиприїжджати лікарі для вдосконалення знань і досвіду. В клініці професора Орловапочали застосовувати кетгутові лігатури замість шовкових, суворо дотримувалисяправил асептики. Велику увагу він приділяв грязелікуванню та іншим фізичним методам в терапії запальних захворювань; використовував рентгенотерапію і радіотерапію. В. М. Орлов одночасно працював директором Одеського міського пологовогобудинку (1907), де установив обов’язкове чергування студентів старших курсів і всіхлікарів, які працювали в його клініці. Маючи величезну акушерську практику (до 5000пологів на рік), яка була результатом його широкої популярності в Одесі та за її ме 16

×