Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.
ПРО БАТЬКІВЩИНУ

Колишній бібрчанин у колі друзів завжди
підкреслює:
“Я народився у тому краю, де похований Данило
Галицьк...
ПРО СЕБЕ
Щоб показати суть його життя та творчості і зрозуміти душу
необхідно використати автобіографічні рядки письменник...
ПРО СЕБЕ

На фото: мама, Марія Павліха, із своїми синами:
Іваном, Михайлом, Степаном та Миколою. Бібрка,
1946 рік.
ПРО СЕБЕ
“Бібрка стала мені отим гніздом, в якому я не народився, але в якому
я ріс, вбивався в пір'я і вилинув у світ шир...
Через десять років. Мама Марія із своїми синами (зліва
направо): Степаном, Миколою, Іваном та Михайлом.
ПРО СЕБЕ
“Виповнилось дев'ятнадцять років і треба
виконувати мені громадянський обов'язок. З
облупленим старим чемоданом, ...
Павліха Іван Васильович народився 22 вересня 1938 року в селі Королі
Нові Білгорайського повіту Люблінського воєводства, з...
Автор поетичних і гумористичних збірок «Квіти для зава» (Київ, видавництво
«Радянський письменник», 1991 рік.), «Гечі-печі...
Ось таким є бібрчанин Іван Павліха — відкритий, щирий і
правдивий, що написав нам так: «Бібрка — моя друга
батьківщина, па...
іван павліха
Upcoming SlideShare
Loading in …5
×

іван павліха

557 views

Published on

  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

іван павліха

  1. 1. ПРО БАТЬКІВЩИНУ Колишній бібрчанин у колі друзів завжди підкреслює: “Я народився у тому краю, де похований Данило Галицький і де народився Михайло Грушевський, а живу там, де витає дух Степана Бандери і кожного патріота, українського воїна-повстанця з армії УПА. То яким маю бути?.. Кожна людина має право на батьківщину. Воно таке ж дороге, як і право на життя. І найбільшим злочином є, коли її позбавляють цього права, Богом даного.”
  2. 2. ПРО СЕБЕ Щоб показати суть його життя та творчості і зрозуміти душу необхідно використати автобіографічні рядки письменника: “Страшною була Друга світова війна. Вона в мільйонів людей забрала життя. А в багатьох, яким пощастило вижити, забрала Батьківщину. Сотні тисяч етнічних українців, які споконвіку проживали на землях своїх дідів-прадідів, стали після війни вигнанцями з Холмщини, Підляшшя, Надсяння з одвічним українським княжим містом Перемишль, Лемківщини. Така трагічна доля спіткала і мене, шестирічного, коли мати на один віз посадила нас, чотирьох малолітніх і безпорадних дітей (наймолодшому ще й двох років не виповнилося), і хвору свою матір — нашу бабусю, а на другий всі статки, які можна було взяти в нелегку дорогу, і рушила до залізничної станції Замостє, де вже понаїжджало сотні таких нещасних, як і ми вигнанців. Це діялося в березні 1945 року. А де ж був наш батько? А він, мобілізований в лави Радянської Армії, в цей час ішов під кулі на підступах до Берліна.”
  3. 3. ПРО СЕБЕ На фото: мама, Марія Павліха, із своїми синами: Іваном, Михайлом, Степаном та Миколою. Бібрка, 1946 рік.
  4. 4. ПРО СЕБЕ “Бібрка стала мені отим гніздом, в якому я не народився, але в якому я ріс, вбивався в пір'я і вилинув у світ широкий. Тут пройшли мої дитинство, юність, молодість. Тут почав римувати. Тут вперше доторкнувся до дівочих губ…Одначе Бібрка в мене насамперед асоціюється з образом моєї матері, тим вона мені є найдорожчою. Неймовірна, жертовна любов до своїх дітей і щира молитва до Господа давали їй сили долати труднощі, недосипати, недоїдати, аби ми мали і кусник хліба, і сякі-такі штаненята, каламар до школи… Римувати я почав у восьмому класі, коли став залицятись до дівчат. Моє раннє залицяння пояснювалось просто — я був переростком, позаяк став першокласником не у семирічному віці, а в дев'ятирічному. На уроках писав записки, заримовуючи деякі фрази інтимного змісту. Так доримувався до того, що мої віршові спроби — правда, на більш серйозну тематику — почали поміщати, в шкільній стінгазеті.”
  5. 5. Через десять років. Мама Марія із своїми синами (зліва направо): Степаном, Миколою, Іваном та Михайлом.
  6. 6. ПРО СЕБЕ “Виповнилось дев'ятнадцять років і треба виконувати мені громадянський обов'язок. З облупленим старим чемоданом, обстрижений «під нулівку», я, виконуючи волю матері, пішов попрощатися з рідними і знайомими. Майже всю Криву вулицю обійшов. Ой же, наблагословляли мене жінки, мамині подруги! Націлували! А у військкоматі сказали, що відправка відкладається на два дні. Минуло два дні, і знову, як просила мати, я змушений був повторити попередній маршрут... Де таке може забутися! Служив я в Естонії. В радіолокаційних військах. На острові Наргін. З нього можна було в погожу днину бачити контури естонської столиці — Талліна. Острів був вітристим, покритим сосновим лісом, до якого впритул підкочувалися високі балтійські хвилі. їхній шум надихав на творчість.”
  7. 7. Павліха Іван Васильович народився 22 вересня 1938 року в селі Королі Нові Білгорайського повіту Люблінського воєводства, зараз на терені Польщі, в українській хліборобській сім’Ї. Навчався в Бібрській середній школі з 1947 по 1957 рік, відтак на три роки був мобілізований в лави Радянської Армії. Демобілізувавшись, працював у Бібрському РК ЛКСМУ, заки не вступив у 1961 році до Львівського державного університету ім. Івана Франка, який закінчив у 1966 році. Рік за державним направленням працював учителем української мови й літератури у ВерхньоЯблунській восьмирічній школі Турківського району, що на Львівщині. Через рік був призначений на посаду директора Нижньо-Яблунськой восьмирічної школи цього ж району. З 1974 року проживає в Калуші, що на Івано-Франківщині. До виходу на пенсію у 2005 р. весь час працював викладачем української мови і літератури Калуського ВПУ № 7. Очолював літературну студію, що існувала при міськрайонній газеті «Зоря Прикарпаття». Був депутатом Калуської міської ради першого демократичного скликання (1990 — 1994 рр.). З 2000 року очолює Калуське міськрайонне об'єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Нагороджений медаллю «Будівничий України».
  8. 8. Автор поетичних і гумористичних збірок «Квіти для зава» (Київ, видавництво «Радянський письменник», 1991 рік.), «Гечі-печі поза плечі» (Дрогобич, видавництво «Відродження», 1997 рік), «Під Карпатами місто» (Калуш, видавництво «Акцент», 2005 рік). Співавтор багатьох колективних збірників, альманахів, літературно-художніх журналів, зокрема «Веселий ярмарок», «Веселий букет», «Перець», «Україна», «Дзвін» (колишній «Жовтень»), «Перевал»... Автор численних публіцистичних статей на гострі суспільно-політичні і культурологічні теми в республіканській та обласній періодиці. Чимало його віршів покладено на музику. У 1987 році став лауреатом поетичного конкурсу серед вчителів України.
  9. 9. Ось таким є бібрчанин Іван Павліха — відкритий, щирий і правдивий, що написав нам так: «Бібрка — моя друга батьківщина, пам'ятніша, ніж перша». Цій другій, пам'ятнішій землі він присвятив свою поезію… (з дітьми у Нью-Йорку)

×