Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

«ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ – ЛЮДИНА»

174 views

Published on

Віртуальна виставка, присвячена 80-річчю від дня народження Василя Симоненка

Published in: Education
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

«ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ – ЛЮДИНА»

  1. 1. «ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ - ЛЮДИНА» Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги. У хмельні смеркання мавки чорноброві Ждатимуть твоєї ніжності й любові. Будуть тебе кликать у сади зелені Хлопців чорночубих диво-наречені. Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати. За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата. І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі. Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
  2. 2. Коли крізь розпач випнуться надії І загудуть на вітрі степовім, Я тоді твоїм ім'ям радію І сумую іменем твоїм. Коли грозує далеч неокрая У передгроззі дикім і німім, Я твоїм ім'ям благословляю, Проклинаю іменем твоїм. Коли мечами злоба небо крає І крушить твою вроду вікову, Я тоді з твоїм ім'ям вмираю І в твоєму імені живу! Україно, п'ю твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік. Ради тебе перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю — Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю! Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе синівське право З матір'ю побуть на самоті. Рідко, нене, згадую про тебе, Дні занадто куці та малі, Ще не всі чорти втекли на небо, Ходить їх до біса по землі. Бачиш: з ними щогодини б'юся, Чуєш — битви споконвічний грюк! Як же я без друзів обійдуся, Без лобів їх, без очей і рук? Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова… Гримотить над світом люта битва За твоє життя, твої права. Хай палають хмари бурякові, Хай сичать образи — все одно Я проллюся крапелькою крові На твоє священне3 знамено. 26.XII.1961
  3. 3. РОЗДІЛ І СЕРЦЕ МОЄ В КОЛЮЧОМУ ДРОТІ… Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 р. в с. Бієвці Лубенського району Полтавської області. Мати майбутнього поета – Ганна Щербань – працювала в колгоспі. Батько – Андрій Симоненко – покинув сім’ю, коли маленькому Василькові не було ще й року. У 1942 р. Василь Симоненко йде у перший клас. Після початкової школи рік навчався в Єнківській семирічці, а потім перейшов у Тарандинцівську школу, яку закінчив у 1952 р. із «золотою медаллю». Василько був надзвичайно старанним і наполегливим у навчанні: «У класі Вася виділявся серед учнів, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, своїм розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень» (спогад вчительки). Вищу освіту В. Симоненко здобув у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики. Працював у газетах «Черкаська правда» (літпрацівник відділу культури), «Молодь Черкащини», «Робітнича газета». Навесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді, до якого активно долучився і В. Симоненко. Учасниками цього культурно-мистецького осередку також були Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Улітку 1962 р. поета жорстоко побили працівники міліції. Це позначилося на здоров’ї поета. 13 грудня 1963 року Василя Симоненка не стало. Офіційна версія передчасної смерті – рак. Без батька залишився маленький син поета. За життя вийшла лише одна збірка поезій В. Симоненка – «Тиша і грім» (1962). Посмертно були опубліковані такі збірки: «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965). У 1995 році Василеві Симоненку посмертно присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка. Не докорю ніколи і нікому, Хіба на себе інколи позлюсь, Що в двадцять літ в моєму серці втома, Що в тридцять - смерті в очі подивлюсь, Моє життя - розтрощене корито, І світ для мене - каторга і кліть… Так краще в тридцять повністю згоріти, Ніж до півсотні помаленьку тліть В. Симоненко
  4. 4. Твори Василя Симоненка, які знаходяться в Науковій бібліотеці КНУКіМ:
  5. 5. РОЗДІЛ ІІ ГРУДОЧКИ ЛЮБИМОЇ ЗЕМЛІ «Творча спадщина Василя Симоненка - десятки віршів, казок, новел, об’єднаних у збірки, що лишилися навічно золотими розписами на ниві української духовності. Твори Симоненка дістали всенародне визнання. Його поезія розлилася піснею по українській землі. Його твори побачили світ, їх читають, на них виховуються покоління громадян України.» П. Бондаревський «З глибини народного життя вийшла поезія Василя Симоненка… Вітер часу не остудив Симоненкових поезій, вогнем душі жаріють вони й сьогодні…» Олесь Гончар
  6. 6. Теплі слова про великого творця…:

×