Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

«РІДНИМИ СТЕЖКАМИ…»

138 views

Published on

Віртуальна виставка присвячена до дня українського кіно

Published in: Education
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

«РІДНИМИ СТЕЖКАМИ…»

  1. 1. 8 ВЕРЕСНЯ УКРАЇНА СВЯТКУЄ ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КІНО ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА
  2. 2. Розвиток українського кіно фактично розпочався ще у 1893 році, коли інженер Йосип Тимченко за два роки до братів Люм’єр розробив апарат «кінескоп» придатний для кінознімання та кінопроекції. 70 років своєї історії українське кіно було частиною радянського. У ці часи, попри політику націоналізації централізованого держуправління та цензури кінематографу, українське кіно пережило кілька хвиль свого найбільшого розквіту в часи ВУФКУ в 1920-х та «українського поетичного кіно» 1960-х.
  3. 3. Перші кінознімання У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — майже рік у рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. У Львові 13 вересня 1896 розпочались регулярні кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана (проїзд Крива Липа), що тривали декілька днів. Піонери українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-Чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі «Богдан Хмельницький» за п'єсою Михайла Старицького). З дореволюційним кіно в Україні пов'язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.
  4. 4. Кінематограф Західної України Перші кінопокази на території українських земель у складі Австро- Угорської імперії відбулися 13 вересня 1896 у Львові Львів взагалі стає центром розвитку кіноіндустрії Західної України. У 1920-х роках у місті існувало 15 кінотеатрів. Головними осередками формування кінокультури у міжвоєнному польському Львові стали аматорські кіногуртки. зокрема кіноклуб «Авангард» та фотомайстерня «Оріон», група працівників сучасної культури «Група Кавина», мистецька група «Артес». Соня Куликівна видавала журнал «Кіно» (1930–1936) та створила кіностудію «Соня-фільм», де зняли фільми «Свято молоді», «З кіноапаратом по Львові», «Зелені свята», «Гуцульщина», замовлені до розповсюдження компаніями «Гомон» (Франція), «Фебусфільм» (Німеччина), фірмою Василя Авраменка (США). Також студія займалась прокатом фільмів, знятих в УРСР.
  5. 5. Всеукраїнське фотокіноуправління З 1919 р. в Радянській України починається тотальне одержавлення кіно. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а 1928 року ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О. Довженка) — одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі. Разом з тим, ігрове кіно намагалося поєднати революційну тематику з традиційною для попереднього періоду мелодрамою та пригодницькими жанрами «Укразія" П. Чардиніна; «Сумка дипкур’єра», «Ягідка кохання» О. Довженка). У цей час в Україні з'явилися також екранізації класичних творів національної літератури — «Тарас Трясило», «Микола Джеря», «Борислав сміється». У Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, що ставили московські кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», що увійшов в десятку найкращих фільмів світового кінематографу і став візитною карткою Одеси. Наприкінці 1920-х рр. в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Леся Курбаса з письменниками Майком Йогансеном та Юрієм Яновським. Неторовані шляхи долав у кіно самобутній режисер і сценарист, відомий скульптор Іван Кавалерідзе («Злива», «Перекоп»).
  6. 6. Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми О. Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюселі (Бельгія) в результаті опитування, проведеного Бельгійською синематекою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм «Земля» було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів. Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «українське поетичне кіно». В листопаді 1930 року ВУФКУ було реорганізовано в «Українафільм», підпорядковане «Союзкіно».
  7. 7. Кінематограф доби Незалежності Регулювання державної політики України з питань кіно було затверджено 13 січня 1998 року, коли ВР України прийняла ЗУ «Про кінематографію». В перiод незалежностi українське кіно характеризується розпадом кіноіндустрії в 1990-х роках та спробами відбудувати її в 2000–2010-х роках. В 1990-х з розпадом Радянського Союзу та економічною кризою українське кіно починає переживати занепад. Кількість глядачів в кінотеатрах зменшується від 552 млн. в рік в 1990 році до 5 млн. — в 1999 році. В той же час поступово зростає аудиторія телеканалів. Кількість демонстраторів — від 27 в 1990 році до 8 в 1999 році. Кількість художніх фільмів знятих в Україні за рік зменшується з 45 в 1992 році до 4 в 2000 році. З 136 фільмів знятих в Україні в 1990-х роках 82 було знято російською мовою. Українське кіно 1990-х намагається комерціалізуватися. Замовниками і спонсорами фільмів часто стають бізнесові структури. Ця обставина впливає на зміст фільмів, їх спроби мати розважальний характер, популярності набувають кримінальні драми, пригодницькі та еротичні фільми. На початку 1990-х українське телебачення розпочало активно знімати телесеріали, зокрема популярність мали «Роксолана», режисер Бориса Небієрідзе, «Острів любові», режисер Олег Бійма.
  8. 8. На рубежі 2000-х р. величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. Богдан Ступка стає головним гетьманом українського екрану — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» Миколи Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).
  9. 9. Безклубенко С. Д. Відеологія. Основи теорії екранних мистецтв / С. Д. Безклубенко. – Київ : Альтерпрес, 2004. – 328 с. Архангельская Н. Ада Роговцева / Архангельская Н. – Москва : Киноцентр, 1989. – 63 с. Архангельская Н. Константин Степанов / Архангельская Н. – Москва : Киноцентр, 1991. – 47 с.
  10. 10. Брюховецька Л. І. Кіномистецтво : навч. посіб. / Л. І. Брюховецька. – Київ : Логос, 2011. – 391 с. Богдан Ступка : митець і людина : до 50-річчя сценічної діяльності Б. Ступки. – Київ : Книга, 2008. – 240 с. Безклубенко С. Д. Українське кіно : начерк історії / С. Д. Безклубенко. – Київ : КНУКіМ, 2001. – 170 с. Безручко О. В. Педагогічний метод О. П. Довженка : навч. посіб. / О. В. Безручко. – Вінниця : Глобус-Прес, 2008. – 208 с.
  11. 11. Екранна освіта в Україні. Сучасний стан, проблеми розвитку : зб. наукових праць. – Київ : Музична Україна, 2004. – 176 с. Довженко І. Поетика фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» (Монтаж) : науково-методична розробка / І. Довженко. – Київ : КВІЦ, 2001. – 56 с. Довженко О. П. Сторінки Щоденника (1941-1956) / О. П. Довженко. – Київ : Вид-во гуманіт. л-ри, 2004. – 384 с. Брюховецька Л. Леонід Осика / Л. Брюховецька. – Київ : Академія, 1999. – 219 с.
  12. 12. Екранний світ Сергія Параджанова : збірка статей / авт. ідеї і упоряд. Ю. Морозов. – Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2014. – 336 с. Марьямов А. Довженко / Марьямов А. – Москва : Молодая Гвардия, 1986. – 384 с. Мельниченко В. Майстер / В. Мельниченко. – Київ : Либідь, 2005. – 392 с. Історія українського радянського кіно. В 3-х т. Т. 1 (1917-1930). – Київ : Наукова Думка, 1986. – 248 с.
  13. 13. Міждисциплінарне пізнання закономірностей сучасного екранного дискурсу : збірник наукових праць. – Київ : Ін-т культурології НАМ України, 2014. – 240 с. Українське кіно від 1960-х до сьогодні. Проблеми виживання : збірник наукових статей / упоряд. Л. Брюховецька. – Київ : Задруга, 2010. – 252 с. Нариси кіномистецтва України / редкол. В. Сидоренко, І. Безгін, В. Горпенко та ін.; Інститут проблем сучасного мис- ва Академії мис-тв України. – Київ : Інтертехнологія, 2006. – 864 с. Скуратівський В. Екранні мистецтва у соціокультурних процесах ХХ століття : Генеза. Структура. Функція. Ч. 1 / В. Скуратівський. – Київ : Іван Федоров, 1997. – 240 с.
  14. 14. Фількевич М. О. Сторінки нашої історії / М. Фількевич. – Київ : [б.в.], 2003. – 188 с.
  15. 15. Сергій Параджанов (1924-1990) - радянський кінорежисер і сценарист. Народний артист УРСР (1990) .Народний артист Вірменської РСР (1990). Дебютом Параджанова в повнометражному художньому кіно став фільм "Андрієш" (1955), знятий на Київській студії разом з Яковом Базеляном, де він повторив сюжет дипломної роботи. У 1964 році за мотивами творів М. М. Коцюбинського Сергій Параджанов поставив фільм "Тіні забутих предків" про життя гуцула Івана. Ця картина вражає напруженням народних пристрастей і образотворчої виразністю. На кількох міжнародних кінофестивалях фільм удостоївся премій, ім'я Параджанова набуло чималої популярності.
  16. 16. Леонід Биков (12 декабря1928 - 11 квітень 1979) - радянський актор, режисер, сценарист. Заслужений артист РРФСР (1965). Народний артист УРСР (1974). Ім'я Леоніда Бикова вже давно стало символом кінематографа СРСР. Багато з його картин стали справжніми шедеврами, а тому сьогодні, як і багато років тому, ім'я нашого сьогоднішнього героя шанують багато шанувальники кіно того часу. Усього за кілька років талановитий український хлопець швидко став справжньою зіркою післявоєнного кінематографа. Кожна картина з його участю, ставала справжнім шедевром, а тому авторитет Леоніда Федоровича неухильно зростав рік від року. Продовжуючи грати в кіно, Биков став часто працювати також і в якості режисера. Переїхавши разом з родиною в Ленінград, він почав знімати невеликі гумористичні сюжети для тележурналу "Фітіль", а в 1961-му році представив глядачам свою першу короткометражку - "Як мотузочок не в'ється". Після цього він почав працювати в якості режисера значно частіше. У різні роки Биков-режисер доклав руку до створення таких фільмів як "Зайчик", "Де ви лицарі?", "Ати-бати йшли солдати", "В бій ідуть одні старики".
  17. 17. Олександр Довженко (1894-1956) - український кінорежисер, письменник, кінодраматург. Народний артист РРФСР (1950). Лауреат Ленінської (1959, посмертно) і двох Сталінських премій (1941, 1949). Найбільше Довженко відомий фільмами "Звенигора" (1927), "Арсенал" (1929), "Земля" (1930), а також нереалізованими сценаріями, які перетворилися на повноцінні літературні твори - "Україна в огні" (1943) і "Зачарована Десна "(1965). Доля режисера була трагічною- досить сказати лише, що йому забороняли жити в Україні, яку він любив усім серцем - служить прикладом того, як в СРСР ставилися до талановитих українців. Олександр Петрович більшу частину життя був нещасним і помер у злиднях.
  18. 18. Сергій Бондарчук (25 вересня 1920 - 20 октября1994) - радянський актор, кінорежисер, сценарист, педагог. Народний артист СРСР (1952). Герой Соціалістичної Праці (1980). Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1952), Ленінської премії (1960), Державної премії СРСР (1984), володар кінопремій "Оскар" і "Золотий глобус". Народився в селі в Херсонській області, в сім'ї селян. Сергій Бондарчук прожив неймовірно насичене життя, залишивши після себе кілька шедеврів кіномистецтва. По частині масштабних постановок йому не було рівних. Та й зараз навряд чи знайдуться кінематографісти, здатні перевершити його у майстерності створення глибоких епічних фільмів.
  19. 19. Кіра Муратова (уродженка Короткова; народ. 5 листопада 1934, Сороки, Бессарабія, Королівство Румунія) - радянський і український режисер, сценарист і актриса. Світ її фільмів - символічних і часто страшних - зрозумілий не всім. Але й сама режисер ніколи не приховувала, що її кіно - це не глядацький референдум, а життєва пристрасть.
  20. 20. Богдан Ступка (27 серпня 1941 року, Куликов - 22 июля 2012, Київ, Україна) - радянський і український актор театру і кіно. Лауреат Державної премії СРСР (1980). Народний артист СРСР (1991). Він багато встиг за своє життя - в 1999-2001 році Богдан Ступка був міністром культури і мистецтв в уряді Віктора Ющенка. Ступка був актором театру і кіно, він працював в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка, знявся більш ніж в 90 фільмах. Найвідомішими фільмами за участю Ступки також є "Тарас Бульба" , "Вогнем і мечем", "Сафо".
  21. 21. Ада Роговцева (нар. 16 іюля1937, Глухів) - радянська і українська актриса театру і кіно. Народна артистка СРСР (1978). Герой України (2007). Роговцева повинна була піти в журналістику, писала вірші, неперевершено їх декламувала. Подруги порадили піти в театральний - і так не тільки Україна, але і ще кілька країн отримали артистку Аду Миколаївну Роговцеву.
  22. 22. Іван Миколайчук (1941-1987) - радянський актор, режисер, сценарист, композитор.Заслуженний артист УРСР (1968). Видатний український актор і режисер назавжди увійшов в історію кіномистецтва фільмами "Тіні забутих предків", "Пропала грамота", "Сон", "Білий птах з чорною ознакою" (акторські роботи), "Вавилон ХХ", "Така пізня, така тепла осінь "(режисерська).

×