Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

Гепатит С в Україні: невизнана епідемія

2,692 views

Published on

Правовий, медичний та соціальний аналіз

Published in: Health & Medicine
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

Гепатит С в Україні: невизнана епідемія

  1. 1. Гепатит С в Україні: невизнана епідемія Правовий, медичний та соціальний аналіз
  2. 2. Підготовлено: Ініціатива допомоги хворим вірусними гепатитами «Долкар» Міська молодіжна громадська організація «М’АРТ» Авторський колектив експертів: Лариса Мороз, доктор медичних наук, професор, завідуюча кафедрою інфекційних хвороб Вінницького національного медичного університету ім. Пирогова, заслужений лікар України, завідуюча гепатологічним центром в м. Вінниця; Анна Боброва, спеціаліст з лікування ВІЛ/СНІД/ІПСШ Бюро ВООЗ в Україні; Тетяна Сергєєва, провідний спеціаліст лабораторії вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції Інституту епідеміології та інфекційних захворювань ім. Громашевського АМН Україні; Ігор Анастасій, лікар-інфекціонист, кандидат медичних наук, доцент кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. Богомольця; Констянтин Леженцев, керівник відділу лікування ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ»; Дмитро Шерембей, керівник департаменту політики та адвокації ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ»; Роман Семешко, голова Громадської організації «Молодіжна Спілка юристів» (м. Чернігів); Максим Щербатюк, юрист Української Гельсинської спілки з прав людини; Вікторія Онищенко, виконавчий директор ГО «Ініціатива допомоги хворим вірусними гепатитами «Долкар»; Ярслав Гордієвич, координатор ГО «Ініціатива допомоги хворим вірусними гепатитами «Долкар»; Редактор — Ярослав Гордієвич, Коректор та літературна редакція — Елеонора Расін, Дизайн та верстка Сергія Подройкіна © Текст, художнє оформлення, оригінал-макет, «Долкар», 2009
  3. 3. Содержание Вступ 5 Розділ 1: Юридичні аспекти доступу до діагностики та лікування гепатиту С в України 11 Розділ 2: Скільки в Україні хворих на гепатит С? 23 Розділ 3: Діагностика вірусного гепатиту С 33 Розділ 4: Доступ до лікування хворих на вірусний гепатит С 43 Розділ 5: Спроби вирішити проблеми з гепатитом С в регіонах 53 Розділ 6: Вразливі групи населення та гепатит С 63 Розділ 7: Вивчення досвіду інших країн щодо подолання проблеми 69 Рекомендації 77
  4. 4. На сьогодні в Україні, за різними оціночними даними, близько 1 мільйона людей хво- рі на вірусний гепатит С1. Офіційної статистики до 2009 року не існувало, реєстрація хворих на хронічні вірусні гепатити В та С до 1-го липня 2009 року в Україні не прово- дилась. Надто дорогі діагностування та лікування цієї хвороби створюють ситуацію, за якої життя і виживання хворих залежить від їх власної фінансової можливості. У свою чергу, переважна більшість українських сімей не спроможна самотужки за- безпечити відповідне діагностування та лікування. Відсутність кваліфікованої медич- ної допомоги сприяє шарлатанству щодо лікування хворих, а брак інформації про хворобу та шляхи її передачі унеможливлює профілактику. Цей звіт — систематизація інформації та розкриття проблеми, в ньому зібрані ре- зультати дослідження щодо ситуації з гепатитом С в Україні, яке проводилось в рам- ках проекту «Створення передумов для прийняття державної програми допомоги хворим на гепатит С», а також рекомендації експертів. Проект був реалізований гро- мадською організацією «М'АРТ» та Ініціативою допомоги хворим на хронічні вірусні гепатити «Долкар» за фінансової підтримки МФ «Відродження». Звіт складається з восьми розділів, які торкаються різних аспектів проблеми гепати- ту С в Україні, а саме: діагностика, лікування, захист прав пацієнтів, загальна та наці- ональна статистика, міжнародний досвід та опис ситуації в регіонах. Також ми вклю- Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. 5 http://hepatit.org.ua 1 Дивіться розділ 2. Вступ
  5. 5. Вступ чили до звіту досвід ВІЛ-сервісних організацій, бо вважаємо, що саме третій сектор має взяти на себе відповідальність у просуванні ідеї необхідності прийняття держав- ної програми, і цей досвід стане нам в нагоді. Крім опису безпосередньо проблем, пов'язаних з тим чи іншим аспектом, кожний розділ має також рекомендації експер- тів щодо кроків, які необхідно зробити, аби покращити ситуацію та наблизитись до основної мети проекту, а саме — створити передумови для прийняття державної програми для хворих на гепатит С в Україні. Найважливіші рекомендації системати- зовано в кінці звіту. Звіт базується на інформації від: • консультацій та зустрічей з експертами; • аналізу законодавства; • отримання відповідей на запити до Міністерства охорони здоров’я, • управлінь охорони здоровья в обласних та міських державних адміністраціях, а та- кож до інших установ; • організацій, які працюють в сфері гепатиту С в іноземних країнах; • наукових установ та партнерських організацій в Україні; • ЗМІ; • повідомлень хворих з регіонів України (ICQ, телефонні дзвінки, коментарі на сайті hepatit.org.ua); • неофіційній інформації з джерел, які наполягають на анонімності. Над проектом спільно працювали лікарі, юристи, епідеміологи та громадські активіс- ти з різних міст України: Києва, Сум, Вінниці, Харкова, Запоріжжя, Чернігова, Кірово- граду, Тернополя та Комсомольська. Під час реалізації проекту зародилось декілька нових громадських організацій, готових і надалі працювати над досягненням голов- ної мети — прийняття державної програми щодо вирішення проблеми гепатиту С в Україні. Результатами проекту, окрім цього звіту, стали також два нових документа: «Резолюція щодо необхідних кроків» до Міністерства охорони здоров’я, яку підпи- сали всі експерти та громадські активісти, що брали участь у роботі над проектом, а також «План спільних дій та намір про співпрацю», який був розроблений на основі зібраної інформації та рекомендацій експертів, і підписаний понад десятьма громад- ськими організаціями. Завдяки цьому проекту на сьогодні є детальний опис проблеми та рекомендації екс- пертів щодо її вирішення, а також чіткий план дій на найближче та далеке майбутнє щодо необхідних кроків, які мають призвести до досягнення найголовнішої мети — прийняття в Україні державної програми профілактики та лікування гепатиту С. Така програма повинна вирішити головні проблеми — відсутність профілактики захво- рювання та доступ хворих до діагностики та лікування. Під час роботи над звітом ми намагалися досягти балансу між науковим, академічним підходом, який пропонували експерти та спрощенням, необхідним для громадських активістів, які будуть використовувати цей звіт у своїй адвокаційній роботі. Окрім того, після тривалих роздумів ми включили до звіту просту інфографіку, яка повинна допо- могти активістам та хворим у розумінні механізму діагностики та лікування хвороби. Організатори та виконавці цього проекту висловлюють щиру подяку наступним екс- пертам, активістам та організаціям, які підтримували проект та брали безпосередню участь в ньому: http://hepatit.org.ua 6 Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія.
  6. 6. Вступ Роксані Боннел — консультант Інституту відкритого суспільства, США (OSI) Вікторії Тимошевській — директор програми МФВ «Громадське здоров'я» Ганні Бобровій — спеціаліст з лікування ВІЛ/СНІД/ІПСШ Бюро ВООЗ в Україні Ларисі Мороз — завідувач кафедри інфекційних хвороб Вінницького Національно- го університету, заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор Тетяні Сергєєвій — провідний науковий співробітник лабораторії епідеміології па- рентеральних вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції ДУ «Інститут епідеміології та інфек- ційних хвороб ім. Громашевського АМН України», доктор медичних наук Ігорю Анастасію — лікар-інфекціоніст, кандидат медичних наук, доцент кафедри ін- фекційних хвороб Національного медичного університету ім. Богомольця Ірині Троцькій — заступник головного лікаря з медичної частини Сумської обласної інфекційної клінічної лікарні ім. З.Й. Красовицького, обласний інфекціоніст Сумської області Володимиру Рябіченку — завідувач гепатологічного центру Сумської обласної ін- фекційної клінічної лікарні ім. З.Й. Красовицького Костянтину Леженцеву — керівник відділу лікування ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» Роману Семешку — голова громадської організації «Молодіжна Спілка юристів» (м. Чернігів) Антону Алєщєнку — Сумська обласна молодіжна громадська організація «Ма- триця» Ганні Климовій — Запорізька ініціативна група за збереження життя людям, які жи- вуть з діагнозом гепатит С Ліані Тимофєєвій — Запорізька ініціативна група за збереження життя людям, які живуть з діагнозом гепатит С Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. 7 http://hepatit.org.ua Аллі Студілко — ГО «Джерело надії», Вінниця Валентині Супрунюк — ГО «Олімп», Тернопіль Вікторії Ткаченко — Комсомольська міська громадська організація «Центр розви- тку дитини і сім’ї «РОДІС» Аліні Ярославській — Кіровоградська обласна благодійна організація «Відкрите серце» Матеріали дослідження були презентовані та обговорені на круглому столі «Гепа- тит С в Україні — невизнана епідемія», який пройшов 5 вересня в Києві. Всі презента- ції учасників доступні на сайті «Гепатит С в Україні» http://hepatit.org.ua.
  7. 7. Вступ P.S. Поки велася робота над проектом, 1-го жовтня 2009 року відбулась знакова по- дія — на прес-конференції міжнародного семінару з проблем поширення вірусного гепатиту С вперше з боку держави, в особі заступника Міністра охорони здоров’я — Василя Лазоришенця, було визнано, що гепатит є серйозною проблемою в Україні. Згодом, 6 жовтня, в повідомленні прес-служби Міністерства, розміщеному на сайті Міністерства було зазначено: «Залишається відкритим питання розробки державної програми щодо боротьби з вірусом гепатиту С та внесення вірусу гепатиту С в реєстр хвороб в Україні. Адже роз- повсюдження соціально-небезпечних хвороб несе в собі соціальну небезпеку і тому є необхідність підсилення уваги до питання розповсюдження гепатиту С та необхід- ність активізації зусиль щодо подолання цієї хвороби». Офіційне визнання проблеми, нехай поки що і без конкретних дій з боку держави — є великим кроком і однією з основних передумов для створення державної програ- ми профілактики та лікування гепатиту С. Окрім того, в повідомленні від Міністерства йде мова про те, що: «Міністерство охорони здоров'я України розпочало активну співпрацю з громад- ськими організаціями в напрямку здійснення поставлених задач». Маючи сильну та активну мережу громадських організацій, які ставлять перед собою мету допомагати хворим на гепатит С та робити певні кроки щодо подолання про- блеми відсутності доступу до діагностики, лікування та отримання кваліфікованої медичної допомоги, співпраця з Міністерством охорони здоровья, про готовність до якої воно заявило, є наступним найважливішим кроком, який має наблизити Україну до прийняття державної програми профілактики та лікування гепатиту С. http://hepatit.org.ua Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія.
  8. 8. Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. http://hepatit.org.ua
  9. 9. Розділ 1 Юридичні аспекти доступу до діагностики та лікування гепатиту С в Україні. Нормативна база, яка регламентує профілактику, діагностику і лікування гепатиту С у населення України і окремих верств населення. Права пацієнтів з гепатитом С в Україні. Мета цього розділу — здійснити правовий аналіз чинного законодавства України в сфері регламентації прав та обов’язків осіб, які мають вірусні захворювання, зокре- ма — вірусний гепатит С (ВГС). Також висвітлено правові засади реєстрації захворю- ваності населення на гострий та хронічний гепатит С. Законодавець ніяк не відокремлює гепатит С в нормативних актах від інших інфекцій- них хвороб та в більшості випадків спеціально не регулює пов’язані з ним відносини окремими законами (положеннями закону) чи підзаконними нормативно-правовими актами. Так, наприклад, ведення обліку хворих на всі інфекційні хвороби передбачено статтею 6 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». У Постанові Кабінету Міністрів «Про деякі питання реєстрації, обліку та звітності щодо інфекційних хвороб» від 21 лютого 2001 р. №157 вказано, що «реєстрації підлягає кожен випадок інфекційного захворювання… заклади та установи охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування, суб’єкти підприємницької діяльності, що займа- ються медичною практикою, подають статистичну звітність щодо інфекційних хвороб згідно з Переліком (гепатит С включено до вказаного переліку)». Також не простежується чіткої стратегії регламентування відносин, пов’язаних з ВГС — підхід законодавця реактивний (викликаний загостренням проблеми з гепатитом С у певній сфері). Цього року, під час весняного призову громадян до лав Збройних Сил Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. 11 http://hepatit.org.ua
  10. 10. Розділ 1 Юридичні аспекти доступу до діагностики та лікування гепатиту С в України Так на сайті Міністерства охорони здоров’я України регулярно з’яв­ляється інформація про локальні спалахи захворюваності на вірус- ний гепатит А. За нашими данними, жодна з кате- горій громадян під час професійно- го медичного огляду не зобов’язана перевірятися на ВГС, проте не ви- ключено, що згідно відомчих ін- струкцій СБУ, міліції тощо, такий обов’язковий аналіз передбачено. Призовники весняного призову 2009 повинні були робити аналіз на антитіла до ВГС, проте, за нашою информацією, на практиці призо- вників визнавали придатними до несення стройової служби і без ре- зультатів цього аналізу. http://hepatit.org.ua 12 України був передбачений обов’язковий аналіз на антитіла до ВГС відповідно до пунк- ту 2.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затв. наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 р. N 402): «перед медичним оглядом усім призовникам проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: ..., антиген до вірусу гепатиту «B» (HBsAg), антитіла до ві- русу гепатиту «C» (anti-HCV)...». Основні акти Міністерства охорони здоров’я України щодо вірусного гепатиту С стосуються донорства та безпеки крові, що й підтверджує гіпотезу про реактивний характер законів та підзаконних актів у цій сфері. Профілактика та інформування населення Згідно статті 9 Закону України «Про інформацію»: «Всі громадяни України, юридич- ні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхід- них їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення за- вдань і функцій. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України». Окрім того, інформація щодо захворюваності населення на гепатити С може входити до складу статистичної інформації. Згідно зі ст. 19 Закону, статистична інформація — це офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя. Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових установ, зацікавлених організа- цій до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, вста- новлених цим Законом, а також Законом України «Про державну статистику». Також право на інформацію реалізується відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та ст. 40 Конституції, що визначає: «Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернен- ня або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений зако- ном строк». Загалом принципи профілактики інфекційних хвороб визначено в «Законі про інфекційні хвороби» в статті 10. Крім того, відповідно до ст. 21 Закону обов'язкові попередні (до прийняття на роботу) та періодичні профілактичні медичні огляди працівників окре- мих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з об- слуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, проводяться за рахунок роботодавців у порядку, встановленому законодавством. Обов'язковим профілактичним медичним оглядам підлягають неповноліт- ні, учні загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів та сту- денти вищих навчальних закладів, інші категорії осіб відповідно до закону. Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія.
  11. 11. Юридичні аспекти доступу до діагностики та лікування гепатиту С в України Розділ 1 13 Облік та статистика 3. Постанова Кабінету Міністрів «Про деякі питання реєстрації, обліку та звіт- ності щодо інфекційних хвороб» від 21 лютого 2001 р. N 157. Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. http://hepatit.org.ua Встановлено, що: 1. реєстрації підлягає кожен випадок інфекційного захворювання, вклю- ченого до Міжнародної статистичної класифікації хвороб десятого пе- регляду, що прийнята 43-ю Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я в травні 1991 року. У разі проведення Всесвітньою організацією охорони здоров’я перегляду зазначеної Класифікації, відповідні зміни вводяться в дію наказом Міністерства охорони здоров’я; 2. заклади та установи охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування, суб’єкти підприємницької діяльності, що займаються медичною практикою, подають статистичну звітність щодо інфекційних хвороб згідно із Переліком (гепатит С включено до вказаного переліку). На практиці, згідно Наказу Держ- комстуту від 01.09.199? №299 «Про затвердження звітних форм №1 та №2» ведеться облік лише гострих форм ВГС, що є порушенням за- конодавства України. Детальніше дивіться в розділі 2 звіту: «Скільки в Україні хворих на гепатит С?» Під час реалізації проекту, 02.06.2009 був підписаний Наказ Міністра охорони здоров’я України за но- мером 378 «Про затвердження форм звітності з інфекційних і паразитарних захворювань, щеплень проти окремих інфекційних хвороб та інструкцій щодо їх заповнення», який вніс зміни до форм 1 і 2 звітності «Звіт про окремі інфекції та паразитарні захворювання за місяць та рік» та затвердив інструкцію щодо заповнення цих форм. Наказ, прийнятий «з метою впорядкування і вдосконалення системи збору, обробки та узагальнення інформації, необхідної для аналізу інфекційних та парази- тарних захворювань, щеплень проти окремих інфекційних хвороб та приведення адміністративної звітності у відповідність до міжнародних стандартів, відповідно до статей 1 та 16 Закону України «Про державну статистику», статті 191 Закону України «Про інформацію», передбачив реєстрацію та облік хворих на хронічний гепатит С та В в Україні. Діагностика На сьогодні практично єдиним актом , який змушує певну категорію населення зда- вати аналіз на ВГС є Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про інфекційну безпеку донорської крові та її компонентів» від 01.08.2005 № 385. Вказаний Наказ затвердив Порядок обстеження донорів крові та (або) їх компонен- тів і передбачив обстеження взятої донорської крові на наявність маркерів гепати- ту С (пункт 3.2.1). Окрім того, Наказом визначено категорію Інформації, яка надається донорам закла- дом переливання крові, що включає результати досліджень з виявленням маркерів вірусів інфекцій — таких як ВІЛ, гепатити В і С або інших гемотрансмісивних мікро- біологічних агентів, а також про відсторонення особи від донорства і знищення за- готованої дози крові або її компонентів із виявленими показниками. Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим на хронічні гепатити,
  12. 12. Розділ 1 Юридичні аспекти доступу до діагностики та лікування гепатиту С в України В різних регіонах України (Терно- пільська, Полтавська області) об- ласні управління охорони здоров’я повідомляють про обов’язковість перевірки на ВГС вагітних, проте такий обов’язок, за нашими дани- ми, нормативно ніде не передба- чено. В Києві, наприклад, у низці лікувальних закладів, на відміну від гепатиту В, цей аналіз не є рекомен- дованим. http://hepatit.org.ua 14 затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.06.2005 № 271 передбачає наступні критерії діагностики ХВГ-С-інфекції Наявність в анамнезі вказівок на гостру фазу (факультативна ознака) Відсутність клінічних проявів (можлива гепатомегалія) Можливе підвищення активності АЛТ Поява клінічних ознак хронічного гепатиту (в тому числі — позапечінкових) Виявлення анти-HCVcore IgG за відсутністю або низькому титрі анти-HCVcore IgМ, можливо виявлення анти-HCV к NS4. Виявлення HCV-РНК встановлює «Перелік і обсяг медичних послуг обов'язкового асортименту» щодо діагностики. Лікування Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановив, що «Ліку- вання хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встанов- леному законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров’я та клініках наукових установ, а також в акредитова- них закладах охорони здоров’я, заснованих у встановленому законодавством поряд- ку на приватній формі власності. У разі, якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватись амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону (ст. 7) .» Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим на хронічні гепатити, за- тверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.06.2005 № 271 передбачає, що Основою лікування хворих на ХВГ є етіотропна противірусна терапія та дає загальні вказівки щодо критеріїв відбору хворих для інтерферонотерапії при ХВГ-С, протипоказань для інтерферонотерапії при ХВГ-С та вказівки щодо самого лі- кування. Щодо протоколів та стандартів лікування ВГС в Україні, то необхідно зауважити, що відповідно до ст. 78 «Основ законодавства України про охорону здоров’я», медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані: а) сприяти охороні та зміцненню здоров'я людей, запобіганню і лікуванню захворю- вань, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу. В той же час, згідно зі ст. 77 «Основ», медичні і фармацевтичні працівники мають пра- во на: г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики. Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія.
  13. 13. Юридичні аспекти доступу до діагностики та лікування гепатиту С в України Розділ 1 15 Таким чином, лікар може відходити від протоколу, беручи до уваги індивідуальні ха- рактеристики та дані пацієнта, і використовувати при цьому апробовані форми ліку- вання. Притягнути його до відповідальності за невиконання протоколу чи стандарту лікування можна в разі доведення провини у завданні шкоди пацієнту. Щодо фінансування лікування ВГС Відповідно до ст. 49 Конституції України, «кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується дер- жавним фінансуванням відповідних соціально- економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм». Стаття 10 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передба- чає, що основними принципами профілактики інфекційних хвороб є: безоплатність надання медичної допомоги особам, хворим на інфекційні хвороби у державних і комунальних закладах охорони здоров'я та в державних наукових установах. Таким чином, на лікування хворих на гепатит С повинні виділятись відповідні кошти. Крім того, право на безоплатність лікування передбачене у ст. 19 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» . Проте Постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання організації бюджет- ного процесу» від 26 листопада 2008 року № 1036 передбачає у 2009 році забез- печення при виконанні державного бюджету проведення у повному обсязі розра- хунків за окремими напрямами, зокрема: електроенергія, інші комунальні послуги, заробітна плата і т.ін. Питання придбання ліків та діагностика інфекційних хвороб не віднесені до захи- щених статей, які підлягають обов’язковому фінансуванню з державного бюджету у 2009 році. Права хворих на гепатит С Права осіб, хворих на гепатит С передбачені Конституцією та законами України на загальних підставах. Також, виділяється закон «Про захист насе- лення від інфекційних хвороб» зі статтям 19 та 20 «Права та обов’язки осіб, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями» та Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» зі статтями 4 та 5. Відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я, пе- редбачені наступні права: Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. http://hepatit.org.ua • Право на охорону здоров’я, що передбачає: а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для під- тримання здоров’я людини; Хворі на гепатит С — постраждалі від наслідків Чорнобильської ка- тастрофи громадяни можуть отри- мати оплачене державою лікуван- ня гепатиту С на підставі власного спеціального закону, пільг та зако- нодавства про Державний бюджет України на поточний рік. Також в Україні діють програми фінансуван- ня лікування хворих на ВГС з облас- них бюджетів на основі рішень від- повідних обласних адміністрацій. Детальніше у розділі 5 звіту: «Спро- би вирішити проблеми з гепатитом С в регіонах».
  14. 14. Розділ 1 Юридичні аспекти доступу до діагностики та лікування гепатиту С в України http://hepatit.org.ua 16 в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він про- живає; д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я; е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я насе- лення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я; і) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди; ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників закладів та органів охо- рони здоров’я; й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди гро- мадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до ньо- го заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути обмежені загальновизнані права людини і гро- мадянина (стаття 6). • Право на забезпечення лікувально-профілактичною допомогою (стаття 33). • Право на вільний вибір лікаря і лікувального закладу (стаття 38). Відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачені наступні права: • Право на безоплатні медичні огляди та обстеження осіб, хворих на інфекційні хво- роби у державних і комунальних закладах охорони здоров’я (стаття 8). • Право на отримання достовірної інформації щодо епідемічної ситуації в Україні (стаття 17). • Право на: 1. безоплатне лікування у державних і комунальних закладах охорони здоров’я та державних наукових установах; 2. отримання достовірної інформації про результати медичного огляду, обстежен- ня та лікування, а також на отримання рекомендацій щодо запобігання поши- ренню інфекційних хвороб; 3. звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та (або) майну внаслідок порушення законодавства про захист населення від ін- фекційних хвороб (стаття 19). • Право на виплату допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності на пері- од відсторонення від роботи (стаття 23). Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія.
  15. 15. Юридичні аспекти доступу до діагностики та лікування гепатиту С в України Розділ 1 17 Розповідає Володимир Яворський, адвокат потерпілого (Українська Гельсінська спілка з прав людини: «У 1999 році наш клієнт знаходився на стаціонарному обстеженні та лікуванні в Головному військово- му клінічному шпиталі при Міністерстві оборони України. В той час у нього не було знайдено жодних проявів захворювання на гепатит С. Восени 1999 року, в обласній клінічній лікарні (державному закладі) була проведена трансплантація нирки, яка, на жаль, була невдалою, і частину трансплантованої нирки незабаром довелося видалити. Взимку 2000 року за результатами аналізу крові, незважаючи на відсутність клінічних симптомів, було розпочато лікування як у випадку захворювання на гепатит. А вже в березні 2000 року в Одесь- кій обласній клінічній лікарні були взяті аналізи крові і знайдено гепатит С. За твердженням клієнта, це зараження відбулось під час трансплантації нирки. Це припущення підтвер- джується низкою фактів, які щоправда, не були прийняті ані судом, ані слідством. Наприклад, той факт, що від того ж донора гепатитом С була заражена інша людина, суд відмовився прийняти як доказ. Протягом наступних двох років наш клієнт звертався в різні лікувальні заклади (до головного лікаря Одеської лікарні, начальника областного управління охорони здоров’я м. Одеса, міністра охорони здоров’я України) з листами, і всюди отримував відмови в задоволенні своїх скарг. Прокуратура від- мовила в порушенні кримінальної справи і як показує наш досвід, основна причина такої відмови полягає в тому, що треба буде доводити вину медичного персоналу, що в існуючих умовах практично неможливо, бо це можливо зробити лише на основі експертизи, яку проводять фактично ті ж самі лікарі. Ситуація ускладнювалась предметом експертизи, з якого в країні не так багато фахівців. Як і вимагається для того, щоб подати скаргу до Європейського суду, наш клієнт пройшов всі щаблі судової системи України — районний суд, апеляційний суд та Верховний суд, і всюди безрезультатно. Ми, як представники клієнта в Європейському суді, вважаємо, що тут мало місце порушення статті 2 Європейської Конвенції з прав людини (права на життя) в контексті не розслідування випадку зара- ження його смертельною хворобою (гепатитом С), яке відбулось під час трансплантації нирки. Також тут було порушено положення параграфу першого статті 6 Конвенції при розгляді його цивільних позовів в судах України стосовно отримання компенсації за завдану шкоду його здоров’ю: так не була дана оцінка доказам людини, яка подала позов, а деякі докази навіть не були прийняті без об- ґрунтування причин.» Незважаючи на передбачене право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю громадянина в лікувальному закладі, в Україні не було виграно жодної справи про зараження пацієнта гепатитом С в лікувальному закладі. Одна з таких справ, прой- шовши всі щаблі української судової системи, зараз знаходиться у Європейському Суді з прав людини. Відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачені наступні права: • Право на достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, здоров’я на- селення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров’я та їх ступінь (стаття 4). Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. http://hepatit.org.ua
  16. 16. Розділ 1 Юридичні аспекти доступу до діагностики та лікування гепатиту С в України Більшість інформації цього звіту про ситуацію з гепатитом С в країні в цілому та в регіонах зокрема, було отримано за допомогою інформа- ційних запитів. http://hepatit.org.ua 18 Відповідно до Закону України «Про інформацію» передбачені наступні права: • Право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використан- ня, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій (стаття 9). • Право особи на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї (стаття 23). • Право осіб знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються (стаття 31). • Право осіб щодо доступу до інформації про них, заперечувати її правиль- ність, повноту, доречність (стаття 31). • Право на інформаційний запит (стаття 32). Окремі групи населення 30 грудня 2008 року був прийнятий Наказ МОЗ України №826 «Про затвердження Клі- нічного протоколу діагностики та лікування вірусного гепатиту C у дорослих, хворих на ВІЛ-інфекцію». В наказі зокрема зазначено, що цей протокол прийнято на виконання Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги і лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004 — 2008 роки, Концепції стратегії дій уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу на період до 2011 року, з метою удосконалення надання медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД відпо- відно до рекомендацій ВООЗ та забезпечення раціонального застосування препаратів для лікування вірусного гепатиту C. Він детально реглементує діагностику та лікування хворих у випадку ВІЛ-ВГС коінфекції, проте має таку саму обов’язковість для лікарів, як і Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим на хронічні гепатити, затвер- джений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.06.2005 № 271. Законні обмеження для хворих на гепатит С Призовники та служба в армії Відповідно до пункту 2.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затв. наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 р. N 402): «перед медичним оглядом усім призовникам проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіци- ту людини (ВІЛ), антиген до вірусу гепатиту «B» (HBsAg), антитіла до вірусу гепатиту «C» (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном (RW); визна- чається група крові та резус-належність, проводяться флюорографічне обстеження органів грудної клітини, профілактичні щеплення у відповідності з календарем про- філактичних щеплень, електрокардіографічне дослідження... Інші дослідження про- водяться за показаннями». А отже призовна комісія військомату без проведення цих досліджень не може по- чати безпосередньо «медичний огляд» і, відповідно, прийняти рішення про придат- ність призовника. Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія.
  17. 17. Юридичні аспекти доступу до діагностики та лікування гепатиту С в України Розділ 1 Щодо звільнення хворих на гепатит С з військової служби, то відповідно до ст.4 «Роз- кладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військо- вої служби» усі форми гострих та хронічних вірусних гепатитів включені у цей роз- клад. Причому: • Громадян з тяжкими формами гострих та хронічних вірусних гепатитів, які важко піддаються лікуванню та значно порушують функції органів і систем, є непридатні до військової служби з виключенням з військового обліку. • Громадяни із хронічними вірусними гепатитами зі стійкими помірними порушення- ми функцій, а також ті у кого є незначні порушеннями функцій або без них, є непри- датні до військової служби в мирний час, обмежено придатні у воєнний час. На сьогодні нам не відомі випадки дискримінації хворих на ВГС в про- фесійній діяльності, проте не ви- ключено, що такі прояви можуть зустрічатися. 19 Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. http://hepatit.org.ua Інвалідність та професійні обмеження Встановлення інвалідності відбувається згідно із законодавством, зокрема критерії надання інвалідності встановлено в Інструкції про встановлення груп інвалідності (за- тверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 квітня 2004 р. N 183). І тут потрібно зауважити, що встановлення групи інвалідності залежить переважно не від конкретної хвороби, а від втрати працездатності (у процентному відношен- ні) внаслідок дії цієї хвороби. А відповідно, можуть бути випадки коли при одному і тому ж самому захворюванні є різна ступінь втрати працездатності, а відповідно і групи інвалідності. І для того, щоб визначати ступінь втрати працездатності, медико- соціальна експертна комісія (надалі МСЕК) проводить дослідження і надає свій ви- сновок, на підставі якого й надається та чи інша група інвалідності. Щодо продовження роботи за конкретною професією у випадку наявності ВГС, то тут потрібно зазначити, що п.2. ст. 40 Кодексу законів про працю встановлює, що тру- довий договір може бути розірвано за ініціативи власника у разі виявленої невідпо- відності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи. Про невідповідність працівника може свідчити і може бути підставною для розірван- ня трудового договору висновок медико-соціальної експертної комісії, якщо праців- ника визнано інвалідом і йому рекомендована робота інша, ніж та, що виконується (або взагалі трудова рекомендація МСЕК не дана). Підставою для звільнення за п.2 ст. 40 КЗпП є також медичний висновок про невідповідність виконуваній роботі за станом здоров’я працівника, зобов’язаного відповідно до законодавства проходити періодичні медичні огляди. Стан здоров’я як підстава для звільнення, повинна бути настільки серйозною, щоб саме вона перешкоджала працівникові належним чином виконувати покладені на нього трудові обов'язки. Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі має бути доведена власником або уповнова- женим ним органом, оскільки саме власник є ініціатором звільнення.
  18. 18. Розділ 1 Юридичні аспекти доступу до діагностики та лікування гепатиту С в України http://hepatit.org.ua Висновки 1. В цілому законодавство України врегулювало питання щодо забезпечення та ре- алізації основних прав осіб, які мають захворювання на гепатит С на тому рівні, на якому держава опікується цими питаннями. Основна проблемність спостерігаєть- ся у практичній площині реалізації визначених прав (наприклад, бюджетне забез- печення антивірусного лікування) та застосуванні процесуальних норм. 2. Єдиний «Приказ МИНИСТЕРСТВА ЗДРАВООХРАНЕНИЯ СССР 408 от 12.07.89 «О ме- рах по снижению заболеваемости вирусными гепатитами в стране» стосується лише гепатитів А та В і є застарілим для використання у профілактиці та лікуванні гепатиту С. 3. Вся інформація, яка стосується захворювання на гепатит С підлягає обов’язковому статистичному узагальненню, яке здійснює МОЗ України. Існують спеціальні нор- мативні документи, які визначають відповідні процедури. Проте на практиці, в по- рушення законодавства України, до 1-го липня 2009 року велася реєстрація лише гострих випадків хворих на гепатит С. 4. Можна вітати прийняття у грудні 2008 року детального «Клінічного протоколу діа- гностики та лікування вірусного гепатиту C у дорослих, хворих на ВІЛ-інфекцію», який може слугувати взірцем для регламентації відносин, пов’язаних з діагности- кою та лікуванням ВГС у всіх категорій населення. 5. Сьогодні в Україні немає цільових державних програм профілактики, діагносту- вання та лікування хворих на гепатит С. Однак, в окремих регіонах існують регіо- нальні програми, які фінансуються з міського або обласного бюджету. Рекомендації 1. Законо- та нормотворчість є однією з головних функцій держави. Практична від- сутність норм, спрямованих лише на регламентицію відносин, пов’язаних з ВГС, демонструє рівень вирішення цієї соціально- медичної проблеми в країні. Оче- видно, необхідно добитися виконання існуючих норм закону, прийняти необхідні зміни до діючих законів чи нові нормативно-правові акти, які будуть закріплювати світові стандарти профілактики, діагностики та лікування вірусного гепатиту С. Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія.
  19. 19. Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. http://hepatit.org.ua
  20. 20. Розділ 2 Скільки в Україні хворих на гепатит С? Державна таємниця чи державна безвідповідальність? Для того, щоб говорити про серйозність тієї чи іншої проблеми, необхідно спочатку оцінити її масштаб. На жаль, безсимптомний перебіг хвороби стоїть на заваді ранній діагностиці гепатиту С, а тому в усьому світі наводять дві цифри — кількість хворих, яким поставлено діагноз і ймовірна кількість недіагностованих хворих за підрахун- ками експертів. Недіагностованих хворих зазвичай у 5-6 разів більше, ніж тих, які знають про свою хворобу. Що реєструє держава? Облік хворих, який нібито ведеться в Україні, насправді не відображає реальну кар- тину і кількість навіть тих, кому вже поставили діагноз «гепатит С». Офіційна реєстрація гострого гепатиту С в Україні здійснюється з 2003 року, тобто механізм підрахунку є і він діє досить ефективно. Розглянемо цей механізм та спро- буємо з'ясувати, що ж саме рахує Міністерство охорони здоров’я. Згідно з повідо- мленням Міністерства, в Україні діє наступний механізм обліку та реєстрації вірусних гепатитів: «В Україні діє порядок подання статистичної звітності щодо вірусних гепатитів, які підлягають реєстрації. Правове регулювання звітності визначено: • Постановою КМ України від 21.02.2001 року №157 «Деякі питання реєстра- ції, обліку та звітності щодо інфекційних хвороб»; Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. 23 http://hepatit.org.ua
  21. 21. Розділ 2 Скільки в Україні хворих на гепатит С? • Наказом МОЗ СРСР від 13.12.1989 р. «О совершенствовании системы учета отдельных инфекционных и паразитарных заболеваний»; • Наказом Держкомстату від 01.09.1999 «Про затвердження звітних форм №1 та №2». Останнім Наказом запроваджена реєстрація і облік вірусних гепатитів за між- народною статистичною кваліфікацією хвороб десятого перегляду (МКХ-10): вірусні гепатити (В15, В17, В19) за ф. №1-місячна та ф.№2-річна, в тому числі: го- стрий гепатит А (В15), гострий гепатит В (В16), а з 2003 року — і гострий гепатит С (В17), а також не уточнений гепатит (В19). Заклади та установи охорони здоров’я, незалежно від форм власності та під- порядкування, а також суб’єкти підприємницької діяльності, що займаються медичною діяльністю зобов’язані на кожний випадок гострого гепатиту (неза- лежно від місця і обставин виявлення) надіслати оперативне (екстрене) повідо- млення (Форма №58/о) до територіальної санітарно-епідеміологічної станції. Зазначені заклади та установи під час складання екстреного повідомлення на гострі вірусні гепатити (ГВГ), а територіальні санітарно-епідеміологічні станції після його отримання, заповнюють відповідні графи журналів обліку інфекцій- них хвороб єдиного зразка (Форма №60/о), тобто проводиться їх реєстрація. У разі зміни діагнозу гострого гепатиту медичний заклад протягом 12 годин спо- віщає про це територіальну санітарно-епідеміологічну станцію, до якої було на- діслане екстрене повідомлення. Територіальні санепідстанції по закінченні календарного місяця на підставі за- реєстрованих випадків ГВГ проводять їх облік за ф. №1, а по закінченні кален- дарного року — за ф.№2 державної статистичної звітності. Територіальні санітарно-епідеміологічні станції (районні, сільські, міські без ра- йонного поділу та міські з районним поділом) подають статистичні звіти за ф. №1 та ф. №2 у встановлені Держкомстатом та Міністерством охорони здоров’я строки до СЕС Автономної республіки Крим, обласних, міських санепідстанцій. Відповідальною за облік вірусних гепатитів (В15-В17, В19) у масштабах країни є Центральна санепідстанція МОЗ України до якої щомісячно за ф.1 та щорічно за ф.2 надходять звіти щодо захворюваності з обласних, Кримської республікан- ської та Київської і Севастопольської міських санепідстанцій. Центральна санепідстанція МОЗ України зведену інформацію по Україні та регі- онах надає Держкомстату України один раз на рік — 17 березня.” Згідно з матеріалами офіційної статистики, показники захворюваності, головним чи- ном на жовтяничні форми гострого гепатиту С (ГГС), у 2003 р. (початок офіційної ре- єстрації) складали 2,78, у 2004 р. — 2,33, у 2005 р. — 2,55 і у 2006 р. — 2,18, 2007 р. — 1,94, 2008 р. — 1,88 0/0000 (рис. 1). Середній показник захворюваності на ГС за вказаний період дорівнював 2,28 0/0000. Найвищі середні багаторічні показники за цей час реєструвалися у Запорізькій (5,65 0/0000), Кіровоградській (4,96 0/0000), Одеській (3,81 0/0000), Чернігівській (3,17 0/0000), Дніпропетровській (3,05 0/0000) областях, містах Ки- єві (3,98 0/0000) та Севастополі (3,15 0/0000). До регіонів з дещо нижчими рівнями захво- http://hepatit.org.ua 24 Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія.
  22. 22. Скільки в Україні хворих на гепатит С? Розділ 2 рюваності можна віднести Черкаську (2,78 0/0000), Київську (2,35 0/0000), Харківську (2,34 0/0000), Донецьку (2,19 0/0000) області та АР Крим (2,53 0/0000) — у цих регіонах показники захворюваності знаходилися приблизно на рівні середньоукраїнських. В Луганській, Полтавській, Житомирській, Сумській, Волинській, Тернопільській, Миколаївській, Чернівецькій, Рівненській, Вінницькій та Херсонській областях середні багаторічні показники захворюваності на ГГС знаходилися в межах 1-2 випадки на 100 тисяч на- селення. На решті територій (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Хмель- ницька області) захворюваність на ГГС не перевищувала 1 0/0000 — від 0,95 у Львівській до 0,61 0/0000 у Хмельницькій області. Згідно з даними державної статистичної звітності (ф. №2) захворюваність на гострі гепатити А, В і С щорічно знижується: • гострий гепатит В з 18,49 на 100 тис. (2002 р.) до 5,7 у 2008 році (серед- ньорічний показник за цей період — 10,54 на 100 тис.); • гострий гепатит С з 2,78 на 100 тис. (2003) до 1,88 у 2008 році (середньо- річний показник — 2,28 на 100 тис.). Дані про захворюваність на гепати- ти В та С в Україні у переважній біль- шості враховують випадки клінічно виражених жовтяничних форм го- строго інфекційного процесу. На 1 «жовтяничний» випадок го- строго гепатиту С припадає не мен- ше 6 випадків без жовтяниці. Єршова О.Н. та співавт., 2005 рік Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. 25 http://hepatit.org.ua Вірусний гепатит (В15-В19) Виключені: цитомегаловірусний гепатит (В25.1) герпесвірусний (герпес простий) гепатит (В00.8) наслідки вірусного гепатиту (В94.2) В15 Гострий гепатит А В15.0 Гепатит А з печінковою комою В15.9 Гепатит А без печінкової коми В16 Гострий гепатит В В16.0 Гострий гепатит В з дельта-агентом (коінфекція) і печінковою комою В16.1 Гострий гепатит В з дельта-агентом (коінфекція) без печінкової коми В16.2 Гострий гепатит В без дельта-агента з печінковою комою В16.9 Гострий гепатит В без дельта-агента і без печінкової коми В17 Інші гострі вірусні гепатити В17.0 Гостра дельта (супер)-інфекція у вірусоносія гепатиту В В17.1 Гострий гепатит С В17.2 Гострий гепатит Е В17.8 Інші уточнені гострі вірусні гепатити В18 Хронічний вірусний гепатит В18.0 Хронічний вірусний гепатит В з дельта-агентом В18.1 Хронічний вірусний гепатит В без дельта-агента В18.2 Хронічний вірусний гепатит С В18.8 Інший хронічний вірусний гепатит В18.9 Хронічний вірусний гепатит, неуточнений В19 Неуточнений вірусний гепатит В19.0 Неуточнений вірусний гепатит з комою В19.9 Неуточнений вірусний гепатит без печінкової коми Міжнародна класифікація хвороб десятого перегляду (ICD-10), чинна з 1994 року
  23. 23. Розділ 2 Скільки в Україні хворих на гепатит С? Однак реєстрації та обліку підлягають лише гострі вірусні гепатити за міжнародною статистичною кваліфікацією хвороб десятого перегляду. Ми ж знаємо, що ім’я «ти- хий та лагідний вбивця» гепатит С заслужив не просто так, і що інколи проходять роки, допоки лікарі виявлять хронічний процес. Чому ж в такому разі мова йде лише про гострий гепатит? Можливо міжнародна статистична класифікація не передбачає хронічних гепатитів В та С? Дивимося — ні, є класифікація В18, але вона чомусь ви- пущена з наказу про облік та реєстрацію. В15, В17, В19 — є, а В18 — немає. Реєстрацію гострого вірусного гепатиту С передбачає наказ Держкомстату від 01.09.1999 «Про затвердження звітних форм №1 та №2». В той же час Закон України «Про інфекційні хвороби» та постанова Кабінету Міністрів від 21.02.2001 року №157 «Деякі питання ре- єстрації, обліку та звітності щодо інфекційних хвороб» прямо вказують на гепатит С, без розділення на «гострий» чи «хронічний». Однак реєстрація та облік хронічних форм ві- русних гепатитів санітарно-епідеміологічними установами згідно з діючим законодав- ством сьогодні не проводиться, іншими словами — закон грубо порушується. Під час цього дослідження відбулася серйозна зміна в процесі реєстрації випадків хронічного ві- русного гепатиту С та В в Україні. 02.06.2009 Міністр охорони здоров’я України підписав Наказ N 378 «Про затвердження форм звітності з інфекційних і паразитарних захворювань, щеплень проти окре- мих інфекційних хвороб та інструкцій щодо їх заповнення», яким у форми звітності внесено хронічні гепатити С та В. Наказ вступив в силу з 1 липня 2009 року, перші дані повинні бути доступні після 17 березня 2010 року. Отримавши дані державної статистики щодо зареєстрованих випадків хроніч- ного гепатиту, можна буде підійти до оцінки масштабів проблеми ще з одного боку. Інша статистика В той же час ми маємо інші цифри. Фахівці лабораторії епідеміології парентеральних вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Громашевського АМН України» провели оціночні розрахунки, згідно з якими ку- мулятивні показники кількості хронічно інфікованих вірусами гепатитів в Україні в 2007 р. склали близько 264 тис. осіб, в тому числі вірусом гепатиту В — 95-106 тис. (204-227 0/0000), вірусом гепатиту С — 158-168 тис. (340-360 0/0000). Оціночні показники первинної захворюваності на хронічний ГС в Україні могли складати у 2007 р. 33-36 0/0000 (15,5-16,6 тис. хворих). Вважається, що показники частоти виявлення актуальних маркерів інфікування ві- русом гепатиту В та вірусом гепатиту С серед «здорової популяції», в першу чергу донорів крові, прийнято розглядати як критерій оцінки поширення інфекції в цілому (так званий «епідеміологічний фон»). Згідно даних Міністерства охорони здоров’я України маркери на гепатити В і С вияв- ляють у чотирьох зі ста донорів крові. Наприклад, в 2008 р. частота виявлення HBsAg (маркер гепатиту В) в обстежених кровозборах, складала 0,8%, анти-ВГС — 1,8%, анти-ВІЛ — 0,11% (за даними ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медици- ни АМН України», м. Львів). Звісно, кров перевіряють за допомогою тест-систем, які можуть помилятися — ймовірні хибні як позитивні, так і негативні результати. Окрім того, кров приходять здавати (і таким чином заробляти) чимало людей, які ведуть ризиковий спосіб життя. http://hepatit.org.ua 26 Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія.
  24. 24. Скільки в Україні хворих на гепатит С? Розділ 2 Частота виявлення анти-ВГС серед донорів в країнах Західної Європи складає 0,1–1,6 %; в США — 0,5–1,5 %; в країнах Східної Європи та Азії — 1,5–4,0 %; Африканського континенту, країнах Ближ- нього та Середнього Сходу — 4–10 % та вище1. Відповідно розподіляються і регіони світу за рівнем поширеності анти-ВГС серед донорів крові: низький рівень — до 2 %, до 4 % — середній, 4-10 % і більше — високий. Але протягом останніх років рівень інфікованості донорів крові в багатьох розвинених країнах світу дуже низький. В Ірландії, Голандії, Великій Британії, Данія, США, Фінляндії, Норвегії, Словаччині, Бель- гії, Швеції, Словенії частота виявлення анти-ВГС серед первинних донорів крові не перевищує 0,1%; у Німеччині, Італії, Польщі, Румунії, Швейцарії, Мексиці — 0,1-1,0%; Болгарії, Танзанії, Македонії, дея- ких країнах Західної Африки — 1,1-2,0%; у Латвії, Російській Федерації, Вірменії — 2,1-3,0%; Кувейті, Пакистані — 3,1-4,0%; у ряді країн Середньої Азії, в Грузії, Монголії — 4,1-8,0% і більше. 1. Мелик-Андреасян Г.Г., 2004; 2. Петкова Т., Терзнева К., 2005; 3. Health Protection Agency. Surveillance of viral infections in donated blood, England and Wales: 2003; 4. Tsatsralt-Od B., Takahashi M., Nishizawa T. et al., 2005; 5. Abdul Mujeeb S., Nanan D., Sabir S. et al., 2006; 6. Zou S., Notari E.P. 4th, Stramer S.L. et al., 2004; 7. Pillonel J., David D., Pinget R., Laperche S., 2002; 8. Ameen R., Sanad N., Al-Shemmari S. et al., 2005; 9. Zaller N., Nelson K.E., Aladashvili M. et al., 2004; 10. Yanase Y., Ohida T., Kaneita Y. et al., 2007; 11. The collection, testing and use of blood products in Europe in 2003. Final Report; 12. Шахгильдян И.В., Кузин С.Н., Ершова О.Н. и др., 2000. Але серед єдиної категорії українців, яку обов’язково перевіряють на всі гепатити і по якій можна отримати статистику, їх виявляють у сім з половиною разів частіше, ніж ВІЛ та СНІД, епідемія якого (разом з туберкульозом) в Україні офіційно визнана. Загальна статистика кількості донорів (або статистика донорства) в Україні1: 1 Відповідь МОЗ на запит бюро журналістських розслідувань «Свідомо» Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. 27 http://hepatit.org.ua 1 Балаян М.С., Михайлів М.І., 2000; Lavanchy D., McManon B., 2000
  25. 25. Розділ 2 Скільки в Україні хворих на гепатит С? В Україні переважає «безоплатне» донорство. Згідно з даними щодо аналізу стану тестування донорської крові у закладах служби крові України на наявність марке- рів «кров’яних» інфекцій (ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медицини АМН України»), на антитіла до вірусу ГС у 2004-2008 роках було обстежено: у 2004 р. 878397 кроводач (з яких 8% — платні, 91,8% — безоплатні); у 2005 р. 861379 крово- дач (7,8 та 92%); у 2006 р. 810722 кроводачі (7,0 та 93,0%); у 2007 р. 807189 кроводач (9,7 та 90,3%); у 2008 р. 851093 кроводачі, з яких 11,9% від платних донорів, 88,1% — від безоплатних. При цьому показники виявлення анти-ВГС значно вищі серед без- оплатних донорів, ніж серед платних: у 2008 р. 1,9% проти 0,6%. Серед загального «здорового» населення показники виявлення маркерів ВГС- інфекції вищі, ніж у донорів крові. Частота виявлення серологічних маркерів гепатитів В та С під час обстеження здорових осіб (%)2 Групи обстежених (n) Виявлення марке- рів інфікування HCV (анти-ВГС) http://hepatit.org.ua 28 Гепатит С в Україні. Невизнана епідемія. Виявлення марке- рів інфікування HCV+HBV (анти- ВГС+HBsAg та/або анти-НВс) Виявлення марке- рів інфікування HBV (HBsAg) Донори крові (1186) 1,3 0,3 0,9 кадрові донори (425) 0,7 0 0,7 первісні донори (360) 1,9 0,6 0,8 Донорі-військові (401) 1,5 0,5 1,3 Вагітні (900) 3,1 2,4 1,1 Проф. обстеження (383) 7,1 3,4 3,1 Проблеми зі статистикою. Лише дві категорії населення в Україні мають обов'язково здавати кров на ВІЛ та гепа- тит В і С — донори та призовники, причому останні — це нововведення 2008 року. Міністерство оборони України3 підняло рівень «профпридатності» призовників. Те- пер від них вимагають не просто стандартного обстеження, але й здачі аналізів на гепатити В та С, а також сифіліс та ВІЛ-інфекцію. Проте видатків на аналізи в бюджеті не передбачено, і перевірятися на наявність гепатиту юнаки мають за власний кошт. За неофіційними повідомленнями, під час призовної кампанії відсутність аналізів на антитіла до ВГС не ставали перешкодою до проведення медичного огляду та визна- ння призовників придатними до несення військової служби. При цьому, відповідно до ст. 4 «Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби» усі форми гострих та хронічних вірусних гепатитів включені до цього розкладу. А саме: 2 Лабораторія епідеміології парентеральних вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції ДУ «Інститут епідеміоло- гії та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського АМН України», 2007 рік 3 Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України Міноборони від 14.08.2008 № 402 передбачено, що призовники зобов'язані здати аналіз на гепатит С самостійно.

×