Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.
 
Вза є мостосунки з  людьми   <ul><li>Людина найбільше розкривається у взаємостосунках з оточуючими: рідними, друзями, знай...
<ul><li>Рідко натрапиш на родину, яка була б такою дружною, як Косачева: вони всі взаємно любили підтримувати одне одного....
Скажи мені,  хто  твій друг... <ul><li>Важливо,   вважаємо, знати, з ким приятелювали Косачі. Назвемо тих, хто  найчастіше...
Двоб і й  із   підступною хворобою <ul><li>Із неповних 43-х років, відведених Лесі долею на земне життя , понад 30 тривав ...
<ul><li>Перший сигнал про небезпеку пролунав на початку січня 1881 року. І відтоді нестерпні страждання продовжувалися усе...
<ul><li>Страшно , правда ж ?  Бо людина доведена хворобою до такого стану , що заздрить божевільним. Але  в тому той сила ...
<ul><li>Двоб i й Лес i  Українки з п i дступною хворобою був великою драмою  водночас – героооочним епосом: </li></ul><ul>...
Upcoming SlideShare
Loading in …5
×

Vzaemenu

713 views

Published on

  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

Vzaemenu

  1. 2. Вза є мостосунки з людьми <ul><li>Людина найбільше розкривається у взаємостосунках з оточуючими: рідними, друзями, знайомими співгромадянинами.Маму свою Леся любила ніжно трепетно, незважаючи на те, що та левину частку свого серця віддала не їй, а Михасеві. Ревнощів Леся ніколи не виявляла, хоча, може, десь там, на споді серця, було їй часом прикро від не завжди рівного ставлення матері до неї. Для Лесі мама завжди була найвродливіша жінка в світі. Це видно і в звертаннях доні до неї: мамочко-серденько, матусю-голубонько тощо. </li></ul><ul><li>Батько всіх дітей любив однаково, але Михасика, Лесю вже ж трішечки більше за інших - від самого початку їх життя і до своєї смерті. Діти відповідали йому сердечною взаємністю. Про Лесю ж він особливо турбувався. В листі до неї на Лиман просить берегти очі, добре харчуватися, не нудьгувати. &quot;Нехай мала Лесічка викличе з лиманної хвилі бадьорість духу, щоб той дух був міцний, як море, і ясніший од хвиль в тиху погідну днину&quot;. Таких батькових листів, ніжних, чуйних, чимало. Леся знала, що татові &quot;перш за все ходить оте, аби я була щаслива&quot;. Яка то радість мати такого батька! І яке то щастя батькові мати таку доню. </li></ul>
  2. 3. <ul><li>Рідко натрапиш на родину, яка була б такою дружною, як Косачева: вони всі взаємно любили підтримувати одне одного. Зразком для всіх доньок Михайлика була Леся - еталон сестри. Коли молодша Ольга плакала, Леся впросилася спати з нею в одній кімнаті і все благала няньку, аби та не так туго сповивала дитя: мовляв, це його тисне. Ольга, або я звала її сестра - Лілеєнька злоторожева, - заполпнила Лесю ще в дитинстві - і ця любов тривала все життя. Водночас вона була щасливою, коли довідалася,що має ще одну сестру - Оксану, потім - Ізидору та Микося. </li></ul><ul><li>У стосунках з рідними ставлення до наймолодшої сестри Ізидори було особливе - ніжне і дбайливе. Коли та захворіла на дифтерію, Леся не спала і не їла, жертовно доглядаючи її, виконуючи всі приписи лікарів. А коли через 17 років Ізидора заслабла вдруге,на цей раз на червоний тиф,найстарша сестра у тривожний час революції 1905 року через всю імперію поїхала до Петербурга і врятувала свою улюбленицю.Втретє Леся врятувала Ізидору, на цей раз своїм іменем, у 1939-му, коли та перебувала в сталінських концтаборах. Більшовики зробили тоді гарний жест - у честь поетеси- революціонерки Лесі України звільнили Ізидору з ув&quot;язнення і навіть дозволили виїхти з СРСР. </li></ul><ul><li>З особливим пієтетом ставилася Леся до свого дядька (материного брата) Михайла Драгоманова.Сказати, що це було шанобливе ставлення - майже нічого сказати. Дядбко Михайло був для Лесі Учителем, якого вона обожнювала, а кревняцтвом з ним відверто пишалася. </li></ul>
  3. 4. Скажи мені, хто твій друг... <ul><li>Важливо, вважаємо, знати, з ким приятелювали Косачі. Назвемо тих, хто найчастіше гостював у них. Йтиметься не про кревних родичів, які постійно місяцями в них гостювали, а про знайомих. Назовемо найближчих: Лисенки, Старицькі, Стешенки, Рашевські, згадана вже Биковська, Павловський,Рожанський, Верзилов, Кононенко, Кривинюк, Мержинський, Модест Левицький, Пахаревська. </li></ul><ul><li>А також з Одеси, Іван Франко з дружиною, Михайло Павлик, приятель Михайла - Пашкевич, Судовщикова, Черняхівський, діячі київської &quot;Прсвіти&quot;. А в Галичині - Окуневський, Сімович, Стефаник, Маковей, Кобилянська, Цеглинський, Павлик, Шухевич, Луцький, Пачовський. </li></ul>
  4. 5. Двоб і й із підступною хворобою <ul><li>Із неповних 43-х років, відведених Лесі долею на земне життя , понад 30 тривав безприкладних героїчний двобій з тяжкою недугою – власне , з купою хвороб – туберкульоз кісток, анемією, туберкульозом легенів і невралгією, ангіною ,інфлюенцією, туберкульозом нирок і сечового міхура , катаром , малярією, плевритом, бронхітом ... Михайло Павлик якось сказав , що “все її життя – одна операція”. Колись хтось про цей двобій напише одіссею Лесі Українки. Коли Іван Франко писав, що “Леся Українка трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну соборну Україну”, він , безперечно , мав на увазі передовсім дивовижну, нежіночу мужність її поетичного голосу, але окрім того , думаємо, що й безприкладну силу духу поетеси в її щоденній боротьбі зі смертю . Кожен, хто прочитав хоча б кілька листів поетеси , дійде висновку, що дивовижна сила волі відтягувала фатальний рубіж і якби не вона , то світова і українська література не мали б ні “Лісової пісні”, ні “Камінного господаря”, ні “Одержимої” та багатьох інших геніальних витворів. </li></ul>
  5. 6. <ul><li>Перший сигнал про небезпеку пролунав на початку січня 1881 року. І відтоді нестерпні страждання продовжувалися усе життя . Не будемо деталізувати страшний безперервний літопис хвороб Лесі, бо його несила навіть уявити, не те що описувати. “Леся дуже страждає ,- згадує її мати... Вона дуже терпляче і мужньо переносить страждання , не скаржачись. Але й мовчазні її страждання так важко бачити , може ще й важче”. </li></ul><ul><li>А ось зойки відчаю самої Лесі Українки: </li></ul><ul><li>“ Я не знаю, як ще я ще на світі живу”. “Щоб се лихо минуло, я б не пожалувала і два життя”. “Се пекла варте”. “Я сама собі обридла”. “Нападають такі приступи болю й журби , що я коли-небудь з ума зійду”. “Мені здається, що моя сукня важить сто пудів , а в обох ногах таке відчуття , ніби жили мають лопнути” . “Я була півроку в пеклі , а два місяці були такі , що не знаю , як їх витримала”. </li></ul>
  6. 7. <ul><li>Страшно , правда ж ? Бо людина доведена хворобою до такого стану , що заздрить божевільним. Але в тому той сила Лесі Українки , що вони переступила і через розпач . Ось </li></ul><ul><li>Підтвердження цього : </li></ul><ul><li>«Дарма на хворiсть. Я не покладаю рук i лагоджу дещо», «Iншi люди роблять своє дiло. А я ?», </li></ul><ul><li>«Першу нiч я провела ,як тiнь у Дантовому пеклi, з плачем i скрежетом зубовним. А на другу нiч затялась, не плакала i цiлу нiч писала в лiжку», «Щоб не думать про болi , я поперемiнно то граю, то пишу», «Требаж собi життя виборювати та сили набиратися», «Якби я мала право перестати жити , то б перестала. Але нi … я ще вмирати не збираюсь… Поки в мене буде хоч одна права рука, я працюватиму , я встану!» </li></ul><ul><li>То виграла Леся Українка двобiй з пiдступною хворобою чи нi? Звiсно, впала в тому двобій , але тiльки фiзично. У моральному планi це була перемога. Тому у висловi Франка «трохи чи не єдиний мужчина» перше слово ,вважаэмо слiд вилучити. Єдина ! На всю Україну ! На весь свiт! </li></ul>
  7. 8. <ul><li>Двоб i й Лес i Українки з п i дступною хворобою був великою драмою водночас – героооочним епосом: </li></ul><ul><li>Драма </li></ul><ul><li>Соловейковий сп i в на весн i </li></ul><ul><li>Ллється в гаю, в зеленiм розмаю, </li></ul><ul><li>Та пiсень я тих чуть не здолаю, </li></ul><ul><li>I веснян i кв i ти запашн i </li></ul><ul><li>Не для мене розквiтли в гаю, </li></ul><ul><li>Т i льки сп i ви та кв i ти рясн i, </li></ul><ul><li>Наче казку дивну пригадаю у снi! </li></ul><ul><li>Героїка </li></ul><ul><li>Хто вам сказав ,що я слабка, </li></ul><ul><li>Що я корюся дол i? </li></ul><ul><li>Х i ба тремтить моя рука </li></ul><ul><li>Чи пiсня й дума кволi? </li></ul><ul><li>На останнi риторичнi питання вiдповiмо, знову ж таки, словами самої поетеси: </li></ul><ul><li>Н i, я жива ! </li></ul><ul><li>Я буду в i чно жити! </li></ul><ul><li>Я маю в серцi те,що невмерає! </li></ul>

×