Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

кримовська а.в. соснівка досвід роботи над проблемою

532 views

Published on

Гра в навчання та вихованні дітей

Published in: Education
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

кримовська а.в. соснівка досвід роботи над проблемою

  1. 1. 2 Кримовська А.В. Гра в навчанні та вихованні дітей молодшого шкільного віку – Соснівка – 2016. – 66с У збірці вміщений опис власного досвіду роботи, наведені приклади дидактичних ігор, які можуть бути використані на уроках та під час перерв з учнями молодшого шкільного віку. Запропоновані власні розробки уроків з використанням гри у навчально – виховному процесі. Посібник може стати в нагоді учителям початкових класів, студентам, вихователям. Рецензенти:. Рудченко І.В. – директор Соснівської загальноосвітньої школиІ – ІІ ступенів, вчитель вищої кваліфікаційної категорії. Костюк Л.В. – голова методичного об΄єднання вчителів початкових класів Соснівської загальноосвітньої школи І – ІІ ступенів, вчитель вищої кваліфікаційної категорії. Друкується за рішенням засідання шкільного методичного об΄єднання вчителів початкових класів Соснівської загальноосвітньої школи І – ІІ ступенів
  2. 2. 3 Кримовська Алла Василівна Дата народження: 1 жовтня 1972 року Освіта: вища, закінчила Лебединське педагогічне училище імені А.С. Макаренка у 1991 році, Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка у 2005 році Спеціальність: вчитель початкових класів Місце роботи: Соснівська загальноосвітня школа І – ІІ ступенів Стаж роботи: 25 років Кваліфікаційна категорія : спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії Моє педагогічне кредо: Навчаючи інших, начаюсь сама. Моє життєве кредо : Ніколи не зупинятись на досягнутому. Моя філософія освіти: Розвивати, навчати, виховувати одночасно. Максимально враховувати індивідуальні здібності учнів. Будувати роботу на позитивних емоціях вчителя і учня. Всебічно розвивати творчі здібності дітей. Вивчати, шукати, думати, співпрацювати, братися за діло та адаптуватися . Як садівник доглядає молоді саджанці, так і я допомагаю своїм учням тягнутися до світла знань, бо вірю, що вони виростуть мудрими і творчими, здатними утверджувати і примножувати добро. Я вірю в своїх учнів!
  3. 3. 4 ЗМІСТ ВСТУП........................................................................................................... 5 РОЗДІЛ І. Гра в навчанні та вихованні дітей молодшого шкільного віку……………. 7 1. 1 Актуальність досвіду……………………………………………………. 7 1. 2. Теоретична основа досвіду………………………………………………8 1. 3. Провідна ідея досвіду ……………………………………………………9 1.4. Технологія досвіду ………………………………………………………11 РОЗДІЛ ІІ. Теорія та класифікація ігор……………………………………………………14 РОЗДІЛ ІІІ Використання можливостей ейдетики з метою покращення ефективності навчання молодших школярів………………………………..17 РОЗДІЛ ІV Скарбниця власного педагогічного досвіду…………………………………25 4.1. Дидактичні ігри на уроках математики…………………………………25 4.2. Дидактичні ігри на уроках письма у 1 класі…………………………….35 4.3. Ігри на формування етичної культури молодших школярів………….43 4.4. Конспект уроку навчання грамоти в 1 класі…………………………….46 4.5. Конспект уроку – гри «Що? Де? Коли?» рідна мова 2 клас………….51 4,6. Конспект уроку літературного читання у 2 класі………………………55 4.7. Гра – подорож «Творимо здоров'я душі і тіла»………………………57 ВИСНОВКИ …………………………………………………………………..65 Список використаної літератури………………………………………………66
  4. 4. 5 ВСТУП З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість передбачала розв’язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в неї позитивні емоції. З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності в житті дитини настає переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається не тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим. За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім’єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб’єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль, яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з’являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших. Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчально – виховні ігри. У дитячіроки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти перевіряють свою силу і
  5. 5. 6 спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінимим помічником педагога. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямованав майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя. Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на дітей. В. Ф. Шатанов зазначає “Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабного, нестандартного”. У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі. А. С. Макаренко писав: “Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…” Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання. В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини. Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення. Ігри в школі – перш за все дидактичні, повинні приковувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити.
  6. 6. 7 РОЗДІЛ І ГРА В НАВЧАННІ ТА ВИХОВАННІ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ Повноцінними є тільки ті знання, які дитина здобула власною активністю. Йоганн Песталоцці 1.1. Актуальність досвіду В умовах реалізації нових навчально-виховних завдань сучасна школа потребує такої організації своєї діяльності, яка забезпечила б розвиток індивідуальних здібностей і творчого ставлення до життя кожного учня, впровадження різних інноваційних навчальних програм, реалізацію принципу гуманного підходу до дітей. Особливо важливо це в початкових класах, коли тільки починається цілеспрямоване навчання людини, коли навчання стає провідною діяльністю, в лоні якої формуються психічні властивості і якості дитини, перш за все пізнавальні процеси і ставлення до себе як суб'єкту пізнання (пізнавальні мотиви, самооцінка, здатність до співпраці та інше). Постійне збільшення розумового навантаження на уроках майже всіх навчальних дисциплін змушує замислитися над тим, як сприяти активізації пізнавальної діяльності молодших школярів. Однією з унікальних форм навчання, яка дозволяє зробити цікавими і захоплюючими не тільки роботу учнів на творчо-пошуковому рівні, але й буденні кроки з вивчення навчальних предметів, є ігрові технології. Гра – це природна для дитини і гуманна форма навчання. Навчаючи за допомогою гри, ми вчимо дітей не так, як нам, дорослим, зручно дати навчальний матеріал, а як дітям зручно і природно його взяти. Я глибоко переконана, що на сучасному етапі реалізації нових навчально-виховних завдань робота вчителя початкових класів має бути спрямованана забезпечення всебічного розвиткукожної дитини. Вважаю, що початковашкола, зберігаючи наступність із дошкільним періодом дитинства, повинна забезпечувати подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, фізичний і соціальний розвиток. Також обов’язковим є врахування психологічних особливостейрозвиткушестирічних дітей з метою забезпечення їх природного та комфортного входження в нові умови існування. Актуальність проблеми, забезпечення наступності дошкільної та початкової ланокосвіти, усвідомлення того, що у цьому віці гра є провідною
  7. 7. 8 діяльністю дітей, зумовило вибір мною методичної проблеми: «Гра в навчанніта вихованнідітей молодшогошкільного віку» - та її апробацію у власній педагогічній діяльності. Мета моєї роботи: Дібрати, теоретично обґрунтувати, експериментально перевірити і практично випробувати ігрові педагогічні технології спрямовані на навчання, виховання та розвиток здібностей молодших школярів. Створити оптимальні умови для розвитку здібностей дитини на уроках та в позаурочний час, створення атмосфери співробітництва, взаємодії вчителя і учня через гру. Використовувати ігрові методи навчання, у яких поєднуються індивідуальні, групові, фронтальні методи навчання. Проводити інноваційні уроки та виховні години із застосуванням ігрових методів і прийомів навчання. Формування основ життєвої компетентності дитини за умови застосування ігрових педагогічних технологій навчання. Завдання роботи: • Готувати дитину не до окремого уроку, а до самостійного життя, тобто виявити навчальний, творчий потенціал учнів; • Пробуджувати інтерес до навчання, робити його цікавим, пізнавальним, розвивальним; • Створитиумови для розвиткутворчої особистості, яка вміє формувати і доводити власну думку, розв`язувати життєві проблеми; • Вироблення компетенцій комунікативно виправдано користуватись засобами навчання в різних життєвих ситуаціях; • Формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів. 1.2. Теоретична основа досвіду Гра як феноменальне людське явище найбільш детально розглядається в таких галузях як психологія і філософія. У педагогіці і методиці викладання більше уваги приділяється іграм дошкільників (Н. Короткова, Н. Михайленко, А. Сорокіна, Н. Ейгес та інші) і молодших школярів (Ф. Блехер, А. Ібрагімова, Н. Конишева, М. Саліхова та інші). Це пов'язано з тим, що педагоги розглядають гру як важливий метод навчання для дітей саме дошкільного та молодшого шкільного віку. Ряд спеціальних досліджень з ігрової діяльності дітей дошкільного віку здійснили видатні педагоги нашого часу П. Блонський, Л. Виготський, С. Рубінштейн, Д. Ельконін та інші. Аспекти ігрової діяльності в загальноосвітній школі розглядалися С. Арутюняном, О. Газманом, В. Григор'євим та іншими.
  8. 8. 9 У перебудовнийперіод відбувся різкий стрибокінтересу до навчальної гри (В. Петрусинський, П. Підкасистий, Ж. Хайдаров, С. Шмаков, М. Кларін, А. Прутченков та інші) . Опрацювавши теоретичні положення досліджень провідних педагогів та психологів, я прийшла до висновку, що гра є найефективнішим засобом розвитку пізнавальної діяльності молодших школярів; вона є практикою з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах. У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра – праця. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників і молодших школярів. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість. Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами допоможе гра. Навчатись, граючись! Практично вирішити цю проблему зміг наш сучасник, нині добре відомий всім Ш. О. Амонашвілі. Він показав, як через гру можна увести дитину в складний світ пізнання. Ш. О. Амонашвілі грає, спілкуючись із своїмиучнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на одинрівень з дитиною щедро винагороджується – блиском допитливих очей, живою активністю сприймання, щирою любов’ю до Вчителя. 1.3. Провідна ідея досвіду Я маю переконання, що значущість запропонованого досвіду полягає в тому, що гра – це практика розвитку дитини. Вона є першою школою думки для дитини, природною формою праці дитини, властивою їй формою діяльності, приготуванням до майбутнього життя. Важко переоцінити ту величезну роль, яку дитячі ігри та забави відіграють у виховномупроцесі. Яку забаву не взяти, у кожній є своє раціональне зерно. Окремі ігри створюють цілі сюжетні дійства, своєрідні дитячівистави просто неба, серед природи. Вони є не лише формою дозвілля, у них поєднуються спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість і витривалість. Вони розвивають пам’ять, увагу, зосередженість, гартують волю, почуття колективізму та взаємовиручки.
  9. 9. 10 Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це К. Д. Ушинський писав: “Зробитисерйознезаняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших ж уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні”. Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію. Дитина грає, тому що розвивається, і розвивається, тому що грає. Дитина завждиграє, але гра її має великий сенс. Вона точно відповідає її віку та інтересам і включає в себе такі елементи, які ведуть до вироблення потрібних навичок і вмінь. У грі формуються майже всі особливості і можливості особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. У грі виробляються спритність, допитливість, зацікавленість, кмітливість, воля, активність. Гра – це і школа спілкування для дитини. А.С.Макаренко вважав, що гра має дуже великий вплив на розвиток дитини, "яка дитина у грі, майже така вона буде і у роботі, коли зросте. Томувиховання майбутнього діяча відбувається саме у грі…". Найактивніше використання ігрової діяльності в навчальному процесі просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до навчальної праці. Гра супроводжує школярів не лише у першому – другому класах, а й упродовж усього навчання. Тому я завжди пам’ятаю: граючись, дитина – навчається. Гра – найбільш засвоєна дітьми діяльність. У ній вони черпають взірці для вирішення нових життєвих завдань, які виникають у пізнанні, у праці, у художній творчості. Використовуючи на своїх уроках гру я бачу, як діти тренують свої сили, розвивають вміння і навички. Гра допомагає мені зробити будь-який навчальний матеріал цікавим, викликає в учнів глибоке задоволення, створює радісний робочий настрій, допомагає дітям відчути ситуацію успіху, полегшує процес засвоєння знань. Використання можливостей гри як методу навчання, доцільне та методично вивірене використання можливостейігрових технологій, введення
  10. 10. 11 гри у навчально-виховний процес дають більш ширше коло для співпраці у системі «учитель-учень», «учень-учень», створюють можливість для активізації пізнавальної діяльності молодших школярів, підвищення результативності навчально-виховного процесу. 1.4. Технологія досвіду Плануючи навчально-виховний процес з учнями свого класу, я використовую знання того, що більшість ігор відрізняють наступні риси:  вільна розвиваюча діяльність, що вживається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне задоволення);  творчий, значною мірою імпровізаційний, активний характер цієї діяльності («поле творчості»);  емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція («емоційне напруження»);  наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку. Я повністю згодна з провідним вченим С. А. Шмаковим, який вважає, що як феномен педагогічної культури гра виконує такі важливі функції:  Функція соціалізації. Гра - є сильний засіб включення дитини в систему суспільних відносин, засвоєння ним багатств культури.  Функція міжнаціональної комунікації. Гра дозволяє дитині засвоювати загальнолюдські цінності, культуру представників різних національностей, оскільки «ігри національні і в той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські».  Функція самореалізації дитини у грі як «полігоні людської практики». Гра дозволяє, з одного боку, побудувати і перевірити проект зняття конкретних життєвих труднощів у практиці дитини, з іншого - виявити недоліки досвіду.  Комунікативна функція гри яскраво ілюструє той факт, що гра - діяльність комунікативна, що дозволяє дитині ввійти в реальний контекст складних людських комунікацій.  Діагностична функція гри надає можливість педагогові діагностувати різні прояви дитини (інтелектуальні, творчі, емоційні та інші.) У той же час гра - «поле самовираження», в якому дитина перевіряє свої сили, можливості у вільних діях, самовиражаються і самостверджуються себе.  Терапевтична функція гри полягає у використанні гри як засобу подолання різних труднощів, що виникають у дитини в поведінці, спілкуванні, навчанні.
  11. 11. 12  Функція корекції - це внесення позитивних змін, доповнень до структури особистіснихпоказників дитини. У грі цей процес відбувається природно, м'яко.  Розважальна функція гри, мабуть, одна з основних її функцій. Під час підготовки до уроків я обов’язково враховую вік учнів мого класу, добираю ігри, які були б їм цікаві й зрозумілі. Мій вибір гри залежить від того, які діти зараз вчаться в моєму класі, що їм необхідно, які навчальні та виховні завдання вимагають свого розв’язання під час навчально-виховного процесу. Готуючись до уроку я чітко продумую послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку. Головні умови ефективності застосування ігор - органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій. Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. Мої діти люблять виступати в ролі вихователя, вчителя, водія, космонавта,художника. Подобається дітям малювати звірів та птахів. Такі ігри я провожу не тільки на уроках, а й у позаурочний час. У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні класу. Таким чином, можна говорити про те, що навчальна діяльність зароджується в надрах ігрової і лише поступово стає провідною. У процесі гри учні поступово не тільки сприймають мету навчання, а й добирають засоби, за допомогою яких її можна досягти, виконують певні дії і навіть контролюють й оцінюють результати цієї діяльності. Розумно організована гра є дійовим методом формування таких рис особистості, як дисциплінованість, кмітливість, сміливість, витривалість, винахідливість, спритність, рішучість, наполегливість, організованість, стриманість. Крім того, гра вчить напружувати зусилля, керувати собою, бути точним, додержувати правил поведінки, діяти в колективі. Ігри, що відображають працю дорослих, сприяють трудовому вихованню учнів. Переоцінити значення гри в житті важко. А уявити дитинство без гри неможливо. "Що посієш, те й пожнеш” – заповідає стародавня мудрість. Отже, які якості матимуть сьогодні діти, такі матиме і майбутній світ, в якому жити всім нам. Хочу застерегти учителів від надмірного захоплення грою у навчанні дітей, оскільки гра не є універсальним методом навчання молодших
  12. 12. 13 школярів. Потрібно привчати дітей виконувати завдання і в звичайній формі, показувати їм, що навчання – це не лише гра, а й серйозна, важка праця. Питання раціональної, виправданого застосування гриу навчальному процесі певний час було предметом найширших досліджень сучасних педагогів. Так, у працях Н.Бібік, Н.Підгорної, Н.Скрипченко відзначалось, що місце гри в навчальному процесі змінюється: чим менше розвинений вольовий компонент діяльності у дітей, тим частіше використовуються ігрові форми. Педагогу, який працює з молодшими школярами слід пам’ятати, що обираючи ігри, продумуючи ігрову ситуацію, необхідно обов’язково поєднувати два елементи – пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, вчитель повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети, появи особистої зацікавленості та задоволення від навчальної діяльності. А коли з’являється особиста зацікавленість, виникає й активність, і творчі думки, і дії, і переживання за себе, за команду чи весь колектив – усе, без чого неможлива ігрова діяльність. Використовуючи свій особистий педагогічний досвід, я рекомендую кожному вчителю, який працює в початковій школі пам’ятати, що навчаючи дітей за допомогою гри, ми вчимо їх не так, як нам, дорослим, зручно дати навчальний матеріал, а як дітям зручно і природно його взяти. А якщо дитина зручно та комфортно почуває себе у шкільному середовищі, то й пізнавальна активність дитини буде на високому рівні, що сприятиме підвищенню рівнів навчальних досягнень учнів класу.
  13. 13. 14 РОЗДІЛ ІІ ТЕОРІЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ІГОР Гра стратегічно - організований культурний простір розваг дитини, в якому він іде від розваги до розвитку. Поряд з працею і навчанням гра - один з основних видів діяльності людини, дивовижнийфеномен людського існування. Гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням. У вітчизняній педагогіці та психології проблему ігрової діяльності розробляли К. Д. Ушинський, П. П. Блонський, С. Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін, у закордонній - 3.Фрейд, Ж. Піаже та інші. У їхніх працях, досліджено та обгрунтовано роль гри в онтогенезі особистості, у розвитку основних психічних функцій, у самоврядуванні і саморегулювання особистості, нарешті, в процесах соціалізації - у засвоєнні і використанні людиною суспільного досвіду. У структуру гри як діяльності особистості входять такі етапи:  визначення мети;  планування;  реалізації мети;  аналіз результатів, в яких особистість повністю реалізує себе як суб'єкт. Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору й елементами змагальності, задоволення потреб, самоствердження, самореалізації. У структуру гри як процесу входять:  ролі, взяті на себе граючими;  ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;  ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними;  реальні відносини між граючими;  сюжет (зміст) - область дійсності, умовно відтворена в грі. Гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням. Більшість ігор відрізняє наступні риси:
  14. 14. 15  вільна розвиваюча діяльність, що вживається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне задоволення);  творчий, значною мірою імпровізаційний, активний характер цієї діяльності («поле творчості»);  емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція («емоційне напруження»);  наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку. На думку С. А. Шмакова, як феномен педагогічної культури гра виконує такі важливі функції:  Функція соціалізації. Гра - є сильний засіб включення дитини в систему суспільних відносин, засвоєння ним багатств культури.  Функція міжнаціональної комунікації. Гра дозволяє дитині засвоювати загальнолюдські цінності, культуру представників різних національностей, оскільки «ігри національні і в той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські».  Функція самореалізації дитини у грі як «полігоні людської практики». Гра дозволяє, з одного боку, побудувати і перевірити проект зняття конкретних життєвих труднощів у практиці дитини, з іншого - виявити недоліки досвіду.  Комунікативна функція гри яскраво ілюструє той факт, що гра - діяльність комунікативна, що дозволяє дитині ввійти в реальний контекст складних людських комунікацій.  Діагностична функція гри надає можливість педагогові діагностувати різні прояви дитини (інтелектуальні, творчі, емоційні та інші.) У той же час гра - «поле самовираження», в якому дитина перевіряє свої сили, можливості у вільних діях, самовиражаються і самостверджуються себе.  Терапевтична функція гри полягає у використанні гри як засобу подолання різних труднощів, що виникають у дитини в поведінці, спілкуванні, навчанні.  Функція корекції - це внесення позитивних змін, доповнень до структури особистіснихпоказників дитини. У грі цей процес відбувається природно, м'яко.  Розважальна функція гри, мабуть, одна з основних її функцій. Дидактичні ігри - досить велика група методів і прийомів організації педагогічного процесу. Основна відмінність дидактичної гри від гри взагалі полягає в тому, що вона володіє суттєвою ознакою - чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути
  15. 15. 16 обгрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально- пізнавальної спрямованістю. Дидактичні ігри можна класифікувати за:  дидактичними цілями;  віковими можливостями їх учасників;  організаційною структурою;  за специфікою змісту. Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння учителем функцій і класифікації педагогічних ігор. Селевко Г.К. пропонує класифікувати педагогічні ігри за декількома принципами: 1. По виду діяльності:  фізичні (рухові);  трудові;  інтелектуальні (розумові);  соціальні;  психологічні. 2. За характером педагогічного процесу:  навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі;  пізнавальні, виховні, розвиваючі;  репродуктивні, продуктивні, творчі;  комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні та інші. 3. За характером ігрової методики:  предметні;  ділові;  сюжетні;  імітаційні;  рольові ;  ігри-драматизації; 4. За предметною областю (виділяють ігри з усіх шкільних предметів). 5. За ігровим середовищем, яке значною мірою визначає специфіку ігрової технології розрізняють ігри:  з предметами і без них;  настільні;  кімнатні, вуличні, на місцевості;  комп'ютерні та з ТЗН;  з різними засобами пересування. Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухливі, дидактичні, обрядові). Гра є багатоманітним за змістом, характером, формою явищем. Кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього різноманіття ігор.
  16. 16. 17 РОЗДІЛ ІІІ ВИКОРИСТАННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ЕЙДЕТИКИ З МЕТОЮ ПОКРАЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ Не забезпечуйте дітей готовими формулами, формули - порожні, збагатіть їх образами та картинками, на яких видно єднальні зв’язки. Не обтяжуйте дітей мертвим тягарем фактів,навчіть їх прийомів і способів, які допоможуть їм осягти це. В. Давидов Ейдетизм - це особливийрізновид образної пам’яті, здатність найбільш яскраво й точно відтворювати в усіх деталях наочні образи предметів, які в даний момент не діють на органи чуттів. Фізіологічно основною ейдетичних образів є залишкове збудження зорового аналізатора. Явище ейдетизму пов’язане з таким феноменом людського мозку як уміння "бачити" предмет, що вже безпосередньо не сприймається. Ейдетик не згадує, а ніби продовжує бачити, чути, відчувати те, чого вже біля нього немає. Вчені довели, що образне мислення закладене в дитині від природи і притаманне їй завжди. Ейдотехніка - теорія, створена в марбурзькій психологічній школі (Німеччина) у 20-40 роках XX ст. Засновник цього вчення Е. Менш стверджував, що ейдетизм як різновид образної пам’яті є закономірною стадією дитячого розвитку, що сягає свого піку в 11-16 років. Прихильний до ейдетики педагог може задіювати необмежені резерви мислення дитини, розвиваючи її природну здатність мислити образами. Важливо й те, що практика застосування символів ураховує відоме вчення Л. Виготського про "зону найближчого розвитку". Російськийвчений Ігор Матюгін в середині 80-х років ХХ ст. розробив ігрову систему, яка покращує сприймання та відтворює інформацію, спираючись на властиве кожній людині вміння уявляти та фантазувати. Він запропонував використовувати весь спектр уявлень і фантазій: зорових, рухових, тактильних, нюхових та смакових. Чисельні експерименти довели, що пам’ять людини тісно пов’язаназ її уявою та уявленнями - "ейдосами", як казали древні греки. Методика отримала назву "Школа ейдетики". За допомогою яскравої дитячої уяви можна швидко і надовго запам’ятати потрібну інформацію. А головне - таке навчання, основане на грі
  17. 17. 18 та фантазії, зовсім не обтяжує дитину, навпаки - переключає її на діяльність іншої півкулі, отже - дитина відпочиває. До того ж, застосовуючи методи ейдетики, ми підключаємо інші відчуття: слухові, тактильні, рухові, нюхові і навіть смакові! Таким чином відбувається розвиток усіх видів памяті і, як наслідок, ефективність навчання покращується. Відомий факт: інформація, приправлена позитивними емоціями, сприймається вдвічі швидше і тримається у памяті набагато довше! Доведено, що емоційно негативна інформація блокується підсвідомістю і пам’ять намагається до неї не повертатися. З позитивною - все навпаки. Ось чому, коли навчання супроводжується позитивними емоціями, його результати просто неймовірні. До того ж розвинена уява допомагає у різних життєвих ситуаціях: ефективно відпочити, швидко вийти зі стресового стану, зняти пригнічений настрій і навіть поліпшити своє здоров’я. В свої роботі я використовую можливості ейдетики на різних етапах уроку. Це дає можливість активізувати всі види аналізаторів, а це набагато пришвидшує навчальний процес. Ейдетичні прийоми 1. Прийом оживлення символу. Цей прийом допомагає дитині не лише почути конкретний звук, а за допомогою зорового образу ще й "побачити" його у словах, у тексті. Наприклад, у навчально - ігрових ситуаціях оживлений символ "жук" виконує певні дії (літає, сидить, повзе, лежить) на тлі протяжного звучання: Ж-Ж-Ж… У слові жаба дитина впевнено вимовляє звук "Ж", тому що малюнок - символ жука асоціюється в неї із відповідним звуком. 2. Прийом перевтілення. Тут дитина сама виконує роль живого символу, витвореного в її уяві, увіходить в його образ, фіксує свої почуття, емоції. Входження в образ живого символу допомагає самостійно концентрувати увагу на певному звуці, правильно вимовляти його, а відтак долати свою невпевненість щодо правильного виконання того чи іншого завдання з певним звуком. Скажімо, у грі "Жуки полетіли на прогулянку" (до лісу, на поле, на луку) дитина, уявляючи себе жуком, імітує й озвучує його політ, чітко вимовляючи звук "Ж". З кожним разом завдання для "жука" змінюються, ускладнюються. Наприклад, такі завдання:  "Політ великого жука" - вимовляти звук "Ж" твердо, протяжно, "сердито".  "Політ маленького жука" - тихим, лагідним голосом вимовляти звук "Ж" пом’якшено, коротко, пестливо, весело.
  18. 18. 19  "Політ великого та малого жуків" - почергово проспівувати коротку й довгу пісню, тверду та пом’якшену, сердиту та лагідну, протяжну й уривчасту.  "Гра - інсценівка за віршиком про жука": Ой летів жук, жук. (Діти - "жуки" імітують політ, озвучуючи його: ж-ж-ж). Та й у воду - фук! (Діти - "жуки" падають на спину). Жук лежить і встати не може, (Дитини - "жук", лежачі на спині, рухає руками, ногами й весь час промовляє: ж-ж-ж) Кличе, хто йому допоможе: ж-ж-ж. (Дитина "жук", голосно промовляє цей звук, кличе на допомогу) 3. Прийом активізації відчуттів дитини. Зазначений прийом передбачає під час ігор з автоматизації та диференціації звуків оптимальне використання систем - аналізаторів: зорової, слухової, кін естетичної, моторної. Це допомагає дітям краще запам’ятовувати правильну вимову самого звука і слів із ним, проявляти самостійність та самоконтроль. Наприклад: гра "Потяг". Діти будують варіанти потягу, викладаючи картинки-символи, літери, склади, слова з відповідними символами, і виконують різні мовленнєві завдання. Вони починаються з відповідей на запитання, які формулюються у процесі розглядання ряду зображень. Тут слід обов’язково дотримуватися логіки побудови запитання та вказівок:  Хто за ким їде? (щоразу дитина має назвати символ, звук, літеру, склад, слово, предмет).  Хто перед ким їде?  Хто в якому вагончику (за порядком) їде?  Хто сусіди-друзі вагончика?  Визнач, якого вагончика не стало.  Назви всі вагончики з пам’яті (очі заплющені).  Визнач, який новий вагончик причепили.  Скажи, який вагончик тобі найбільш сподобався. Наступний етап роботи-дії дитини, які активізують її мовленнєву діяльність:  Побудуй короткий потяг і назви, хто в ньому їде.  Побудуй довгий потяг і назви, хто в ньому їде.  Визнач, що змінилося (поміняти місцями, забрати, додати вагончики).  Розстав вагончики по місцях (сталася аварія, вагончики роз’їхалися).
  19. 19. 20  Обери, з ким ти хочеш поїхати, пограти. Виконуючи такі маніпулятивно-мовленнєві завдання, діти "бачать", чують, відчувають, вимовляють потрібні звуки, співвідносячи їх із відповідними символами. Те саме спостерігається, коли вони співвідносять символ із літерою, читають склади та слова. 4. Прийом зацікавлення. Попри те, що в пропонованій структурі використання образів-символів звуків поданий прийом останній, за логікою навчального процесу він є провідним. Цей прийом активізує дітей, підвищує мотивацію та результат корекційних занять. Під час роботи із символами увага концентрується не на самому звукові, а на конкретному виді діяльності: "жук літає і гуде"; "бджола гуде, збирає і несе мед до вулика"; "собака бігає, гарчить"; "змія виступає в цирку і шипить" тощо. Це викликає цікавість і захоплення, бажання працювати над звуками, які завдяки зацікавленню засвоюються природним шляхом, без натиску й перевантажень. Вплив розвитку дрібної моторики на формування мовлення дітей Рівень розвитку дрібної моторики - один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам’ять, увага, зв’язне мовлення. Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливостідитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів та ін. Недостатній розвитокзорового сприймання, уваги та, зокрема, дрібної моторики, призводить до виникнення негативного ставлення до навчання. Робота з розвитку дрібної моторики повинна проводитись регулярно, адже саме тоді буде досягнений вагомий ефект від цих спеціальних вправ. Завдання з розвитку рухів пальців рук повинні приносити дитині радість, не повинні викликати перевтомлення. Велике значення в цих іграх-вправах має текст. Він має бути веселим, доступним для дітей даного віку. Необхідно пояснювати значення тих чи інших рухів чи положень пальців, зацікавлювати дітей у виконанні цих рухів, створювати сприятливий емоційний настрій. Щоб сприяти розвитку пальців рук і тим самим розвивати мовлення дитини, можна запропонувати наступні завдання:  Розминати пальцями пластилін, глину.  Катати по черзі кожним пальчиком камінці, намистинки, шарики.
  20. 20. 21  Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто.  Стискати та розтискати кулачки.  Робити м’які кулачки, які можна легко розжати, і в які дорослий може просунути свої пальці; та міцні, які не розтиснеш.  Двома пальцями руки (вказівним та середнім) “ходити" по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони біжать. Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою.  Показувати окремо тільки по одному пальчику.  Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу.  Махати в повітрі тільки пальцями, не рухаючи долонею.  Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.  Нанизувати великі ґудзики на нитку.  Зав’язувати вузлики на мотузці.  Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки.  Закручувати шурупи, гайки.  Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками.  Складання матрійок.  Малювання у повітрі.  Ігри з піском, водою.  Малювати, розфарбовувати, штрихувати.  Різати ножицями. Важливою частиною роботи з розвитку дрібної моторики є пальчикова гімнастика. Ці ігри дуже емоційні, вони дуже захоплюючі і сприяють розвитку мовлення та творчої діяльності. “Пальчикові ігри” начебто відтворюють реальність навколишнього світу - предмети, тварин, людей, їх діяльність, явища природи. В ході “пальчикових ігор” діти, повторюючи рухи дорослих активізують моторику рук та мовлення. “Пальчикові ігри” - це інсценування яких-небудь рифмованих розповідей, казок з допомогоюпальчиків. Багато ігор потребують участі обохрук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях “праворуч", “ліворуч”, “вгору”, “вниз", тощо. Напочатку та вкінці гри необхідно включати вправи на розслаблення, щоб зняти зайве напруження у м’язах. Це може бути поглажування від кінців пальців до долоні, легке потрушування, помахування руками. Наприклад, під час проведення фізкультхвилинок можна використати такі ігрові моменти:  «Моя сім’я» (Почергове згинання пальчиків починаючи з великого) Цей пальчик - мій дідусь,
  21. 21. 22 Цей пальчик - моя бабуся, Цей пальчик - мій татусь, А оцей - моя матуся, Ну, а цей маленький - я, Ось уся моя сім’я  «Хованки» (Ритмічно згинати та розгинати пальці, покрутити кулачком) Пальці в хованки всі грались Ось так, ось так, В кулачки всі заховались, Ось так, ось так.  «Сорока» (Вказівним пальцем правоїруки водити по долоні лівої. Згинати почергово кожний палець, крім мізинця. Згинати і розгинати всі пальці в ритмі потішки) Сорока білобока Кашу варила Діточкам давала. Цьому дала, Цьому дала, Цьому дала, Цьому дала, А цьому не дала: Ти дрова не рубав І води нам не давав, Ти і піч не натопив, І нічого не поїв.  «Зайці» (Вказівний і середній пальці правої руки підняті вгору, всі інші випрямлені і з’єднані. Долонею правої руки тримати вертикально вгору. Пальці широко розставлені. І так само іншою рукою) Скаче зайчик перший Під високою сосною, А під другою сосною, Скаче зайчик другий.  «Соління капусти» (Різкі рухи прямими кистями рук, пальці з’єднані, долоні прямі. Почергові рухи рук до себе і від себе. Пальці стиснуті в кулаки. Кінчики пальців обох рук зібрані разом, імітуємо посипання сіллю. Інтенсивно стискаємо пальці обох рук в кулаки) Ми капусту порубали,
  22. 22. 23 Свіжу моркву натирали, Ми капусту посолили, З неї соку надушили.  «Коза і козенята» (Вказівний і мізинець правої руки вгору. Інші притиснути до долоні. Вказівний і мізинець палець вгору. Пальці долоні прямі, з’єднані з великим, опущені донизу) Іде коза рогата, Коза бородата, Козенятко спішить, Дзвоником дзвенить.  «Замок» (Ритмічні швидкі з’єднання пальців обох рук в замок. Пальці зціплені в замок, руки тягнуться в різні сторони. Рухи зціпленими пальцями від себе, до себе. Пальці зціплені біля долоні постукують один одного. Пальці розчіплюються, долоні в сторони) На дверях замок висить, Ми його відкриєм вмить. Постукали, покрутили І легесенько відкрили. Артикуляційна гімнастика Однією з причин порушення звуковимови у дітей може бути недостатня рухливість органів мовлення: язика, губ, щелеп та мякого піднебіння. Порушення рухливості цих органів (малорухливість) тягне за собою нечітку, гугняву (з носовим відтінком), шепеляву, змазану вимову різних звуків. Недоліки звуковимови, також, можуть виникати внаслідок слабкості м΄язів язика, губ або через порушення координації рухів, що проявляється в невмінні виконувати язиком чи губами точні цілеспрямовані рухи. Тому, педагогу потрібно приділяти немалу увагу можливостям проведення спеціальної артикуляційної гімнастики, яка спрямована на розвиток рухливості мовних органів, чіткості та скоординованості їх рухів. Метою її проведення є - відпрацювання правильних, чітких рухів органів мовлення, необхідних для правильної вимови звуків. Отже, пропоную артикуляційні вправи для губ.  "Жабенята" Мета: відпрацювати вміння виконувати вправу "широка усмішка", утримувати губи у цій позиції. Ми веселі жабенята, Ква-ква-ква, ква-ква-ква!
  23. 23. 24 Любим плавати й стрибати, Ква-ква-ква, ква-ква-ква. У маленьких скрекотушок Рот широкий, аж до вушок.  "Слон-витівник" Мета: виробити вміння створювати губами трубочку, наче хоботок. Я стою собі й гуду: Ду-ду-ду, ду-ду-ду! Бо я витівки люблю: Ду-ду-ду, ду-ду-ду! Набираю в рот води. Пирх - тікайте хто куди!  "Жабенята – слоненята»" Мета: відпрацювати координованість та диференційованість рухів губ. (Діти на сигнал вчителя (звуковий, зоровий: малюнок, іграшка) зображають жабенят і слоненят. Дуже люблять жабенята Свою пісеньку співати: «Кумки-кумки, ква-ква-ква, - Ось тобі і всі слова». Нас навчили слоненята Губки хоботком тримати: «У-у-у, у-у-у!» Дуже дякуем слону.  "Корівка і кізка" Мета: закріплювати вміння дітей виконувати "трубочку" і "усмішку". Ви не знаєте, чому-у-у-у Всі корівки кажуть: "Му-у-у!". Козенятко мале Ще з дитинства каже: "Ме-е-е!". Так ведуть розмову Кізонька й корова: "Ме-е-е", "му-у-у", "Ме-е-е", "му-у-у".
  24. 24. 25 РОЗДІЛ ІV СКАРБНИЦЯ ВЛАСНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ 4.1. Дидактичні ігри на уроках математики У першому класі навчання математики починається з підготовки до вивчення нумерації, де закладається основа для формування поняття про число, виробляються вміння лічити, зіставляти число з об’єктами лічби, формуються уявлення про послідовність натуральних чисел, розвиваються кількісні й просторові уявлення. З самого початку ігри з практичними діями допоможуть дітям усвідомити, що результат лічби не залежить від порядку, в якому лічать предмети, головне тут не пропустити жодного предмета і не лічити його двічі. Лічба предметів є для дітей цікавою і захоплюючою, якщо вона поєднується із завданнями, які вимагають спостережливості, порівняння, виділення окремих предметів з певної сукупності. Учитель сам може легко створити ігрові ситуації. Під час вироблення у першокласників навичок лічби доцільно запропонувати завдання в такій ігровій формі: 1. Розставити на набірному полотні картки із зображеннями різних предметів і запропонувати полічити окремо тварин, а потім овочі, фрукти тощо. 2. Виставити геометричні фігури в перемішку. Запропонувати полічити окремо трикутники, прямокутники, круги, квадрати. Визначити скільки всього фігур? 3. Поплескати в долоні. Запропонувати учням також поплескати стільки ж разів і полічити оплески. 4. Постукати указкою кілька разів. Запропонувати учням, полічивши стуки, мовчки підняти картку з відповідною цифрою. 5. Вивісити таблицю із зображенням різних або однакових предметів (або виставити картки на набірному полотні), і дати завдання мовчки полічити й показати відповідну цифру. 6. Записати на дошці число або прикріпити цифру з роздаткового матеріалу. Попросити дітей показати стільки ж паличок або геометричних фігур. 7. Показати цифру, а його вихованцям запропонувати відповідно поплескути стільки ж разів. Зауважимо, що дітей треба навчити плескати одночасно. Оплески іноді можна замінити легким постукуванням.
  25. 25. 26 8. Лічба дітей у класі. Вчителю необхідно показати на першого учня, той нехай встане, а всі діти хором скажуть «один», потім показати на школяра, що сидить поруч, той швидко встане (перший сяде), всі хором скажуть «два» і т.д. Так само можна полічити учнів, що сидять один за одним у кожному ряду парт. Таким чином діти поступово запам’ятовують порядок лічби. Згодом учитель уже не показує, кому першому вставати, а пропонує тому чи іншому рядуполічити хором. Діти самостійно виконують завдання. Лише після того, як вони справляються з роботою, педагог загадує мовчки одночасно почати лічбу в кожному ряду окремо і без помилок якомога швидше закінчити, показавши картку результат. Так починається змагання між командами. Для уроку у першому класі добираю такі ігри, що дають змогу маленьким учням погратись, порухатись, перевтілюватись у ролі різних чисел. У молодшому шкільному віці діти, насамперед, запам’ятовують матеріал, який їм дають наочно, у формі реальних предметів або їх зображень. У процесі навчання дітей наочність має бути нерозривно пов’язана з практичною діяльністю самих учнів. На уроках математики у першому класі доцільно використовувати дидактичні ігри такого типу: «Скільки?», «Який по порядку?», «Яке число пропущено?», «У кого картка такого самого кольору?», «Знайди зайвий предмет», «Розмісти правильно числа», «Знайди і полічи» та багато інших дидактичних ігор, які сприяють засвоєнню:  властивостей і відношень предметів (довгий – короткий, довший – коротший – однакової довжини; високий – низький, вищий – нижчий; широкий – вузький; товстий – тонкий; великий – малий, більший – менший);  взаємного розміщення предметів у просторі (спереду, позаду, поруч; зверху, знизу, посередині);  розміщення предметів за кольором, матеріалом, розміщенням. Можна виділити зразки деяких дидактичних ігор для першого класу: Гра «Розстав за зростом» Мета: закріпити у дітей такі властивості предметів, як високий – низький, вищий – нижчий; повторити порядкову лічбу. Матеріал гри: різної висоти предмети, іграшки, зображення на картках. Примітка: бажано дібрати 2–3 предмети однакової висоти, щоб викликати в учнів розгубленість, подив, спонукати замислитись, шукати виходу і, нарешті, дійти потрібного висновку. Зміст гри: завдання можуть бути різні, наприклад, розставити предмети від найменшого до найбільшого або навпаки від найбільшого до найменшого. А
  26. 26. 27 далі кілька додаткових запитань: «Який предмет має порядковий номер 7 (3, 4, 5 тощо)? Скільки предметів усього? Який порядковий номер найбільшого (найменшого) предмета? Назви предмети, що мають парні (непарні) номери». У порядку збільшення (зменшення) корисно розкладати предмети різної довжини. Коли є два однакові набори коробок або інших предметів, пропонуємо розставляти їх так: спочатку знайти два однакові найбільші, а потім ліворуч і праворуч від них – решту предметів у порядку спадання. Такий принцип гри застосовую для закріплення уявлень «широкий і вузький», «товстий і тонкий». Гра «Знайди зайвий предмет» Мета: закріпити вміння порівнювати предмети за різними ознаками. Обладнання: набірне полотно, предметні картинки, моделі геометричних фігур. Організація ігрової ситуації: вчитель виставляє 5 – 6 предметів на набірному полотні. Відшукуючи зайвий предмет, діти орієнтуються на одну ознаку, абстрагуючись від інших. Учень однієї з команд, який виконав завдання правильно і швидше за інших, чимось нагороджується. Гра « Розмісти правильно числа» Учитель роздає учням картки із числами 2, 4, 6, 8, 10. Завдання: необхідно розмістити на місці трьох крапок відповідні числа так, щоб сума трьох чисел, розміщених по прямих, становила 18. … … … … … Гра «Знайди і полічи» На плакаті зображено цифри в хаотичному порядку, різні за розміром, кольором, стилем зображення. Завдання: знайти всі трійки і перелічити скільки їх на малюнку. Гра дає вчителеві можливість тактовно і непомітно допомогти слабшому учневі, для якого він добирає завдання простіші - у грі цього ніхто не помітить. Завдякицьомудіти, що відчувають труднощі в навчанні, поступово засвоюють навчальний матеріал. Необхідно використовувати також ігри, які допомагають тренувати зорову пам’ять. Наприклад: дітям показую сюжетний малюнок і пропоную запам’ятати, хто або що на ньому зображено (сюжет «Пригода в лісі») і ставлю декілька запитань: «Скільки дітей на малюнку? Скільки дітей збирали квіти? Скільки тварин було на малюнку?» За допомогою такої гри діти повторяють ще й лічбу.
  27. 27. 28 Також пропоную учням ігри для доведення своєї думки. Активізувати мотивуюче мовлення школярів на уроках математики можуть цікаві задачі з логічним навантаженням. Адже помітивши «хитре» запитання, дітям хочеться якомога швидше висловитись, чому вони розв’язали задачу саме таким способом. Наприклад: «У саду росли 3 кущі смородини. Посадили ще 2 кущі смородини і 5 кущів аґрусу. Скільки кущів стало в саду?» Після розв’язання задачі вчитель може створити ситуацію творчого роздуму для доведення своєї думки. Учням пропонуються такі запитання: «Чому ти так вважаєш? Спробуй довести, що ти міркуєш правильно». Таким чином, на уроках математики учні вчаться висловлювати свої міркування. Часто виявляємо, що першокласник недосконало орінтується щодо форми предметів. Діти, які недостатньо ознайомлені з геометричними фігурами, знають лише 1 – 2 фігури: кружок і квадрат. Інші фігури: трикутник, прямокутник, ромб, трапеція, овал вони не знають. Надзвичайно корисним є моделювання геометричних фігур із паличок, смужок, пластиліну, шляхом вирізання з паперу, але потрібно це робити у формі гри. Наприклад: добрати до заданого макета чи плоскої фігури різні за розміром, кольором, але ідентичні за формою предмети. Гра «Знайди пару за формою» Учитель виставляє на набірному полотні 6 геометричних фігур і показує такі самі геометричні фігури з мішка, але вже інших кольорів. Учень виймає будь-яку фігуру, знаходить їй пару за формою на набірному полотні і виставляє знайдену фігуру під парною. Називають: пара трикутників, пара кругів, тощо. У систему дидактичних ігор для першокласників на уроках математики включають такі ігри:  на формування розумових операцій (аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення);  на відновлення, доповнення цілого;  вилучення зайвого;  ігри-інсценізації;  ігри-конструювання, рольові ігри з елементами сюжету. Проте, я віддаю перевагу таким іграм, які передбачають участь більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги. Такими іграми можуть бути:  «Хто швидше?» (діти викладають різні варіанти складу числа);  «Магазин»;
  28. 28. 29  «Мовчанка» (вчитель показує картку з числом, а діти - сусідів або попереднє чи наступне число);  «Що потім»;  «Геометрична мозаїка»;  «Де моє місце?»;  «Домалюй фігуру»;  «Закінчи приклад»;  «Де заховали?» (використовують під час вивчення понять ліворуч, праворуч, вперед, назад, між);  «Хто де стоїть?» ( 5-6 учнів називають свої імена. Хто стоїть попереду? Після? Перед? Між?);  «Яке число задумане?» (задумане число на 2 більше від 5, відповідь діти показують на картках);  «Весела лічба» (на трьох однакових таблицях розміщені цифри від 1 до 10 у довільному порядку. Троє учнів змагаються у швидкості називання чисел у порядку зростання або спадання);  «Ланцюжок» (один учень називає приклад, обчислює його й викликає іншого учня, який має назвати інший приклад, не повторюючи попереднього). Під час вивчення кожного числа використовую матеріали усної народної творчості, зокрема загадки і скоромовки, в яких зустрічається те чи інше число. Вірші - ігри на складання прикладів: « Гляньте, білочка одна «Біля річки на галявці Визирає із дупла. Знайшли моркву сірі зайці. І ще дві стрибнули з гілки Вісім морквин – це не мало, А за ними ще три білки. Чотири з’їли. Скільки стало?» Діти, часу не марнуйте, Скільки білок, порахуйте!" Ігри - загадки: «А ось цифра … (2) «В мене є одна нога, У неї кругла голова, Я сама, як кочерга. Довгий хвіст, зігнута шийка, - Певно я відома всім, Отака, як бачиш … ( двійка) Як зовуся? Цифра … (7) «Дехто навіть і на носі «Цифра ця усім говорить Цифру … (8) часто носить. Скільки днів до тижня входить» Цифра …(8) у футлярі – (7) Дідусеві окуляри»

×