cacds analisis

1. 15 вересня 2014
ВИКЛИКИ і РИЗИКИ
Безпековий огляд ЦДАКР № 10
Загальні оцінки
Основні виклики і ризики першої половини вересня 2014
У дзеркалі експертної думки
Зрозуміти Донбас – зберегти Україну
Доктрина Путіна
Чому Захід не готовий озброювати Україну?
Аналітичні розробки
Силы быстрого реагирования России или «суперсолдаты» Кремля
Концепція створення національної системи забезпечення військовослужбовців та працівників правоохоронних структур постійним житлом
,

3. CENTER FOR ARMY CONVERSION AND DISARMAMENT STUDIES ­€‚ƒ„: †‡ˆ. ˆˆŠ‹ƒŒŽ„, 10, “”Šƒ 5, –—†, 04070 š‚ˆ.: +38 (044) 425-42-10, ”„Žƒ +38 (044) 425-16-22www. cacds.org.ua

4. Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому середовищі України.
Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки України.
Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні), та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною позицією української влади.
@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР
Редакційна колегія:
Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКР
Копчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКР
Члени Редакційної колегії:
Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)
Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express
Кабаненко І.В. – заступник міністра оборони, перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпеки
Конопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпеки
Литвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України (з 2014 р.)
Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»
Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпеки
Поляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)
Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense Express
Щербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

5. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 3
Загальні оцінки
Основні виклики і ризики першої половини вересня 2014
Основні виклики і ризики першої половини вересня 2014 року
пов’язані із приготуванням Росії до масштабної війни та закріпленням на
територіях, де відбулося вторгнення підрозділів регулярної російської ар-
мії на територію України. Надзвичайною подією слід вважати відсутність
належної реакції на вторгнення з боку західного світу. Саме це спричини-
ло зміну формату переговорного процесу з керівництвом Росії та вивело
переговори у формат «сам на сам». Як і попереджали експерти, переведен-
ня формату переговорів у двохсторонній є вкрай вразливим для України –
передусім через нерівні воєнні та економічні потенціали. Цей факт озна-
чає, що на даному етапі Захід фактично відсторонився від конкретної до-
помоги та «проковтнув» вторгнення ЗС РФ на територію України, чим
продемонстрував небажання боротися за Україну та очевидне побоюван-
ня подальшого просування військ Путіна на захід. Кремлю вдалося посту-
пово перевести наявний збройний конфлікт у масштабну війну та приму-
сити західний світ відступити.
Незважаючи на досягнуте перемир’я, на тлі вторгнення ЗС РФ та за-
кріплення їх на рубежах проявилися нові негативні для Києва тенденції.
Найбільш загрозливі з них – примус визнати легітимність терористичних
організацій «ДНР» та «ЛНР» (не виключено, зі зміною вивісок означених
структур), фактичну підготовку Кремлем підґрунтя для входження пред-
ставників згаданих організацій та проросійських політиків до офіційної
влади. Крім того, збільшилися ризики посилення тиску через енергетич-
ний важіль.
Крім того, російська сторона під прикриттям терористів та начебто
погано контрольованих бойовиків вдається до залякування народу Украї-
ни та української влади через здійснення підступних та негуманних актів
знищення та катування людей. Так, після введення в оману військових під
Іловайськом було вчинено розстріл українських підрозділів у начебто
створеному коридорі для виходу з оточення. Знайдені тіла українських
солдатів зі слідами тортур та знущання свідчать про намагання Кремля як
вплинути на владу України, так і надіслати сигнал Заходу: Росія не рахува-
тиметься ні з ким, дотримуватиметься лише власної логіки і не збирається
діяти за міжнародними правилами. Так само на залякування західного сві-
ту спрямовані викрадення української льотчиці Надії Савченко і викра-
дення російським ФСБ естонського офіцера розвідки Естона Кохвера.
Із наміром впливати на рішення української влади пов’язано й зни-
щення інфраструктури України. З початку збройного конфлікту на Донба-
сі вже знищено близько 600 підприємств (повідомлення голови Державної
фіскальної служби України Ігоря Білоуса, 9 вересня).
Перемир’я російська сторона відверто використовує для ротації
військ та нарощування воєнних спроможностей. Є усі ознаки підготовки
Надзвичайною
подією слід вважа-
ти відсутність
належної реакції
на вторгнення з
боку західного
світу.
Кремлю вдалося
поступово пере-
вести наявний
збройний кон-
флікт у масштаб-
ну війну та приму-
сити західний світ
відступити.
Росія не рахувати-
меться ні з ким,
дотримувати-
меться лише влас-
ної логіки і не
збирається діяти
за міжнародними
правилами.

6. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 4
Кремля до більш широкомасштабного наступу для наступної хвилі еска-
лації в Східній Україні.
5 вересня, згідно з даними «Української правди», у ході закритого за-
сідання парламенту начальник Головного управління розвідки Міністер-
ства оборони Юрій Павлов поінформував, що на території України пере-
бувають шість тисяч військових російських регулярних військ та декілька
сотень одиниць техніки. Керівник військової розвідки України спрогнозу-
вав, що у майбутньому Кремль може мати намір захопити Маріуполь, а
потім – пробити коридор до Криму і до Придністров’я.
Початок вересня свідчить, що дипломатія України виявилася вразли-
вою і непереконливою. За умов мовчання західного світу українська влада
погодилася на домовленості тристоронньої контактної групи в Мінську, де
брали участь та поставили свої підписи представники «ДНР» і «ЛНР», ви-
знані офіційною владою злочинцями. Таким чином, втрата «женевського
формату» переговорів стала важким ударом для України.
Водночас, оглядачі і фахівці відзначають, що влада України занадто
м’яко та мляво формує відповіді на агресію Росії. І ці відповіді часто не є
адекватними. Відомий український журналіст Сергій Рахманін надав у
статті (13 вересня) цитату західного дипломата: «Дивно, коли риторика
президента країни, яка страждає від агресора, звучить набагато миролюб-
ніше, ніж риторика Меркель, якій ця війна вже точно не потрібна». Сергій
Рахманін та його колега Сергій Лещенко відзначили у свої матеріалах зрос-
тання ролі та присутності у переговорному процесі Віктора Медведчука,
який є кумом Володимира Путіна та близькою до нього людиною. Поши-
рюються чутки, що Віктор Медведчук здійснював «човникову диплома-
тію», домовляючись із російським керівником про версії розвитку май-
бутніх подій. Фактичний аналіз подій, що відбулися, свідчить про
зацікавленість Росії у легалізації в охопленому хаосом регіоні влади сепа-
ратистів – на них Путін (навіть, за умов влаштування нестійкого миру)
спиратиметься як на реальний воєнний важіль. Вже нині можна передба-
чити, що право застосування цього важелю хазяїн Кремля залишатиме за
собою. А от агентами впливу в Україні Путін намагатиметься зробити на-
ближених до себе людей, громадян України, яким він делегує певні
обов’язки та яких наділить відповідним авторитетом в Україні.
Що ж до самої української влади, то припинення вогню їй потрібно
передусім для проведення парламентських виборів. Цей тимчасовий «пе-
репочинок» дає підстави не вводити воєнний стан, пасивно стримувати
терористів (інколи йти на поступки щодо розширення зони контролю
проросійськими організаціями), здійснити перегрупування сил та засобів,
зосередитися на парламентській кампанії.
З огляду на згадане вище можна стверджувати, що Кремль досяг ре-
зультату у ключових питаннях впливу на Україну та західне співтовари-
Є усі ознаки підго-
товки Кремля до
більш широко-
масштабного
наступу для на-
ступної хвилі
ескалації в Східній
Україні.
Керівник військо-
вої розвідки Украї-
ни спрогнозував,
що у майбутньому
Кремль може мати
намір захопити
Маріуполь, а по-
тім – пробити
коридор до Криму і
до Придністров’я.
Втрата «женев-
ського формату»
переговорів стала
важким ударом для
України.

7. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 5
ство. І в тому числі свідченням цього є зрив угоди з ЄС вже після підписан-
ня. Деякі фахівці переконані, що в текст угоди з Євросоюзом можуть бути
внесені зміни - на вимогу Росії. Не виключається, що вони матимуть від-
ношення до нових газових угод, які збираються обговорювати у Відні 16
вересня.
Загальні досягнення України можна позначити як політичну та ди-
пломатичну підтримку з боку Заходу. Окремо можна казати про уточнен-
ня української стратегії і НАТО. Результати саміту НАТО в Уельсі прине-
сли замало позитивних змін. Представники НАТО кажуть, що «Україна та
український президент отримали 28 союзників», утворено чотири трасто-
ві фонди за напрямками логістики, зв’язку, допомоги пораненим силови-
кам та кіберзахисту. Водночас, НАТО виявилось не готовим до оператив-
ного надання Україні дієвої військово-технічної допомоги, що не співпало
із очікуваннями української влади. Згідно з виступом у Києві (10 вересня)
старшого наукового співробітника Атлантичної ради США Адріана Ка-
ратницького, «Великобританія, Польща та США могли б надавати Україні
більшу підтримку, особливо, в питанні озброєння». Однак фахівець ви-
знав: ситуація в США може змінитися тільки після президентських вибо-
рів, які відбудуться через півтора року». У такий спосіб експерт фактично
підтвердив, що позиція адміністрації Обами навряд чи зміниться у питан-
ні надання Україні зброї прямого ураження. Отже, і від країн Європи важ-
ко очікувати на передачу ударних озброєнь. Більше того, нині з’являються
«відмовники» від санкцій РФ. Наприклад, прем’єр-міністр Чехії Богуслав
Соботка заявив 14 вересня, що не схвалює останні санкції, введені Євро-
пейським союзом проти Росії.
Є заява уряду Італії щодо дозволу провести переговори про придбан-
ня українською армією 90 бронемашин Iveco LMV. Але насправді йдеться
лише про 2015 рік. США готують заходи з надання допомоги Україні у роз-
робці нової оборонної стратегії і зміцненні Національної гвардії, але це,
знову ж таки, далеко від очікувань Києва. Те, що 12 вересня 2014 під санк-
ції США потрапили п’ять російських енергетичних компаній – «Газпром»,
«Газпром нафта», «ЛУКОЙЛ», «Сургутнєфтєгаз», «Роснєфть», - можливо,
чи не головний здобуток останніх тижнів. Важливим є прийняття амери-
канським сенатом законопроекту про надання Україні, Грузії та Молдові
статусу союзниць США поза НАТО. Але скористатися цим здобутком
можна буде не скоро.
Про те, що саміт не приніс бажаних результатів, зазначив і колишній
міністр закордонних справ України Володимир Огризко. «Великобританія
та США не здатні виконати зобов’язання Будапештського меморанду-
му», – сказав дипломат, що фактично означає: не бажають виконати про-
голошене і скріплене підписами трьох глав держав. При цьому письмен-
ник, дипломат і громадський діяч Юрій Щербак також переконаний, що
Кремль досяг ре-
зультату у ключо-
вих питаннях
впливу на Україну
та західне співто-
вариство. І в тому
числі свідченням
цього є зрив угоди з
ЄС вже після підпи-
сання.
Позиція адміні-
страції Обами
навряд чи змі-
ниться у питанні
надання Україні
зброї прямого
ураження.

8. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 6
нині Альянс не готовий прийняти Україну до своїх лав. «Справа в росій-
ському шантажі і в структурній неготовності України до цього вступу», -
каже фахівець, натякаючи серед іншого на слабкість Заходу.
Від імені військового відомства заступник міністра оборони Ігор Ка-
баненко визначив пріоритетними два напрямки: «безпосередню матері-
ально-технічну допомогу, надання новітніх технологій, а також залучення
сучасних менеджерських механізмів – пропозицій радників, які можуть
допомогти ефективно провести реформи оборонного сектору». Кабанен-
ко серед іншого зазначив про не співмірність можливостей двох сторін,
що воюють: «Росія виділила на війну (зброю, системи, радіозасоби, тощо)
2 млрд. доларів. Україні ж надали допомогу у розмірі 15 млн. доларів».
Тож підтверджений факт, що в межах Донецької та Луганської облас-
тей продовжується концентрація та перегрупування терористів та росій-
ських військ, їх дозабезпечення озброєнням, важкою бронетехнікою, ар-
тилерією та боєприпасами, є дуже небезпечним викликом для майбутніх
тижнів. Варто додати: 12 вересня з’явилася інформація, що російські ви-
нищувачі Су-30 вже базуються на аеродромі в Бельбеку (Крим, поблизу
Севастополя) - джерела повідомляють про базування до 20 винищувачів.
Також 13 вересня голова СБУ Валентин Наливайченко заявив, що поблизу
українського кордону знаходяться 19 батальйонних тактичних груп і 60
літаків Збройних сил Росії.
Військові приготування та неможливість української влади оператив-
но забезпечити сили оборони потужними збройними системами вказу-
ють на бажаність затягування переговорів задля відновлення стратегічних
переваг.
Згідно з деякими оцінками, росіяни можуть почати подальший втор-
гнення в Україну напередодні запланованих на кінець жовтень парламент-
ських виборів. Це один зі сценаріїв, представлених фахівцями польського
Інституту міжнародних відносин (PISM, Варшава). Більше того, за умов
прикриття Кремлем терористичні угруповання розпочали оформлення
невизнаної території. Зокрема, 10 вересня бойовики «ДНР» захопили бу-
дівлю Донецького національного університету та призначили нового рек-
тора. Такі події свідчать про стратегічні наміри Кремля стосовно Донба-
су – включно з формуванням соціальних програм та переформатуванням
еліт до повного витіснення носіїв українських ідей.
Хоча низка експертів звертає увагу на те, що перемир’я надає Петру
Порошенку шанс провести вибори до парламенту та не втратити рейтинг
у зв’язку з ситуацією на фронті (зокрема, так вважають фахівці Міжнарод-
ного центру перспективних досліджень), сам факт проведення виборів під
час війни перетворюється на додаткові ризики впуску до парламенту пев-
ного числа проросійськи налаштованих політиків та формування підґрун-
тя для майбутнього реваншу. Тут, як і у військовій площині, Москва ро-
Військові приготу-
вання та немож-
ливість україн-
ської влади
оперативно забез-
печити сили обо-
рони потужними
збройними систе-
мами вказують на
бажаність затягу-
вання переговорів
задля відновлення
стратегічних
переваг.
Такі події свідчать
про стратегічні
наміри Кремля
стосовно Донба-
су – включно з
формуванням
соціальних про-
грам та перефор-
матуванням еліт
до повного витіс-
нення носіїв укра-
їнських ідей.

9. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 7
бить ставки на значну грошову винагороду найманцям та на створення
штучного авторитету (для нарису можна згадати лише факт опікування
Йосипом Кобзоном ворога українських ідей Олега Царьова).
Ще однією небезпекою став факт зростання в Україні недовіри до вій-
ськового керівництва. Зокрема, 9 вересня керівники добровольчих баталь-
йонів виступили з вимогою до Президента України Петра Порошенка по-
карання для високопосадовців силових відомств через операцію під
Іловайськом в Донецькій області. Про це заявили командири доброволь-
чих батальйонів спецпризначення «Донбас» Семен Семенченко та «Дні-
про-1» Юрій Береза. «Вимога одна – відставка міністра оборони, началь-
ника Генерального штабу, а генерал Литвин має відповісти згідно з
законом», – такі вимоги було вже наступного дня підхоплено політиками.
Так, у Верховній Раді було зареєстровано проект постанови про звільнен-
ня міністра оборони Валерія Гелетея і начальника Генштабу Віктора Му-
женка. Таку постанову зареєстрував 10 вересня депутат Віктор Балога. Ще
через день про це голосно почали говорити експерти. «Дії Гелетея і Му-
женко призвели до небоєздатності кращих бригад», – висловив переко-
нання експерт Андрій Золотарьов, надавши як аргументацію активне пе-
реслідування терористів (13 вересня).
При цьому сам глава Міноборони Валерій Гелетей намагався створити
позитивний імідж за рахунок гучних заяв. В неділю, 14 вересня, він заявив,
що країни НАТО вже розпочали передачу зброї Україні.
Варто зазначити, що таке обговорення діяльності військових керівни-
ків може негативно позначитися на рейтингу самого Петра Порошенка як
керівника, що зробив невдалий вибір. Вирівняти ситуацію глава держави
зможе лише в тому випадку, якщо його команді вдасться перетворити
перемир’я на тривалий період миру та розпочати відбудову Донбасу. Втім,
як вважають аналітики з питань безпеки (зокрема, ЦДАКР), таке завдання
є майже непід’ємним навіть за умов значних компромісів. Інша спроба по-
силення сектору безпеки може бути пов’язана із встановленням жорсткої
вертикалі військового керівництва. Протягом усього збройного конфлік-
ту, від квітня до середини вересня, фахівці відзначали відсутність належ-
ного та єдиного управління військами.
Нові небезпеки з’явилися у сфері енергопостачання. Так, з’явилися
ознаки, що російський «Газпром» розпочав втілювати у життя спроби ско-
ротити постачання газу в Європу, щоб зникли надлишкові запаси для ре-
експорту. Є ознаки, що Росія спробує покласти край реверсним поставкам
газу в Україну з ЄС. Нині закачано 16 мільярдів метрів кубічних газу, а з
урахуванням реверсу з території Словаччини є очікування на 17,2 — 17,5
мільярди кубічних метрів на 1 листопада. Це бачення енергетичного за-
пасу міністра енергетики й вугільної промисловості Юрія Продана. Однак
ситуацію сьогодні більше контролює Москва, ніж Київ.
Ще однією небезпе-
кою став факт
зростання в Украї-
ні недовіри до
військового керів-
ництва.
Варто зазначити,
що таке обгово-
рення діяльності
військових керів-
ників може нега-
тивно позначити-
ся на рейтингу
самого Петра
Порошенка як
керівника, що
зробив невдалий
вибір.

10. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 8
Отже, є відчуття наступу Кремля на всіх фронтах, з посиленням впли-
ву на невійськову сферу. На цьому тлі важливе значення має зміна ритори-
ки Кремля. Так, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров несподіва-
но зазначив: «Ми хочемо, щоб Україна була дружньою, і щоб росіяни, які
вважають Україну своїм домом, жили там і впливали на те, як ця держава
вирішує соціально-економічні, зовнішньополітичні та інші завдання, щоб
у них був голос у цій країні». Відбулися зміни й в площині інформаційних
операцій. Наприклад, в проросійських ЗМІ та соцмережах почалось поши-
рення чуток про те, що українські війська згідно з «підписаним перемир’ям»
мають полишити «територію ЛНР і ДНР». На російському телебаченні при-
пинили згадування про «київську хунту». Усі зміни в інформаційній полі-
тиці свідчать про уточнення ідеології і демонстрацію готовності припини-
ти агресію за умов погодження Києва на умови Кремля.
Однак поруч з цим виник ще один виклик Україні. Він пов’язаний із
оборонними виробництвами – на підприємствах, що потрапили під оку-
пацію російськими силами, відпрацьовується технологія впливу, яку ро-
сійська сторона раніше оголошувала на неофіційному рівні. А саме, йдеть-
ся про перекупку робітників та вивезення частини високотехнологічного
обладнання. Так, зі Сніжнянського машинобудівного заводу було вивезе-
но унікальні штампи-лекала, які визначають точність виробництва лопа-
ток для авіаційних турбін, що мають складний геометричний профіль.
Сніжнянський машинобудівний завод, що виробляє унікальні лопатки
для турбін вертольотів, літаків-штурмовиків та цивільних двигунів, як
свідчать джерела, у три зміни працює на оборонний авіапром РФ. Завод
знаходиться під повним контролем так званої «ДНР». Крім того, як інфор-
мує ZN.UA з посиланням на одного з висококваліфікованих токарів заво-
ду, раніше їх зарплата в розмірі 5-7 тисяч гривень перераховувалася на
картку. Зараз слюсар 6-7 розряду отримує не менше 15 тисяч гривень го-
тівкою. Росія, яка серйозно відстає від західних країн у сфері оборонних
технологій, намагається у такий спосіб посилити свої оборонно-промис-
лові потужності.
Проведення виборчої парламентської кампанії набуло нових ризиків.
Можна стверджувати, що голова уряду все відвертіше займається перед-
виборчою кампанією, зробивши саме її пріоритетом власної діяльності.
Значним ризиком постає повернення політиків, що були у команді Ві-
ктора Януковича. Журналіст Сергій Лещенко вказує на такі комбінації:
«Рінат Ахметов схиляється до варіанту ребрендінгу Партії регіонів, щоб
назавжди порвати з Януковичем. Також цей формат є публічним виправ-
данням включення до списку Віктора Медведчука – завжди можна при-
критися, що це об’єднання усіх «опозиційних політиків», тоді як інтегра-
ція Медведчука в Партію регіонів покладала особисто на Ахметова весь
тягар реанімації одіозного політика».
Зміни в інформа-
ційній політиці
свідчать про
уточнення ідеоло-
гії і демонстрацію
готовності припи-
нити агресію за
умов погодження
Києва на умови
Кремля.
Росія, яка серйозно
відстає від захід-
них країн у сфері
оборонних техно-
логій, намагається
у такий спосіб
посилити свої
оборонно-промис-
лові потужності.
Український пар-
ламент провалив
зміни у виборче
законодавство, що
стало негативним
фактором май-
бутніх виборів.

11. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 9
Однак, як здається, дуже влучну думку висловив керівник Донецької
Облдержадміністрації Сергій Тарута: «Так, був запит на оновлення (вла-
ди), але не в цих умовах. Спочатку треба закінчити війну, а навесні робити
вибори». Така думка підтверджує зміст заяви неурядової Експертної ради
з питань національної безпеки, яку було зроблено 1 вересня (http://cacds.
org.ua/ru/activities/342). Отже, політичний процес в Україні може скласти
найбільший ризик державності.
Політичний про-
цес в Україні може
скласти найбіль-
ший ризик держав-
ності.

12. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 10
У дзеркалі експертної думки
Зрозуміти Донбас – зберегти Україну
Юрій Теміров,
заступник директора Науково-інформаційного центру міжнарод-
ної безпеки та євроатлантичної інтеграції при Донецькому національ-
ному університеті:
Слабким місцем чисельних спроб осмислити і спрогнозувати ситуа-
цію на Донбасі, розвиток української кризи в цілому, на наш погляд, є до-
мінування інструментарного підходу, який базується переважно на ситуа-
тивному сприйнятті. Їм не вистачає системного бачення, яке передбачає
інтерпретацію глибинної суспільної природи української кризи, чіткого
визначення місця в ній донбаського сегменту.
Значною мірою таке становище є результатом потрапляння аналізу
української кризи в пастки позаісторичного мислення, так званого
ahistoricism в англомовному варіанті. (Для тих, хто бажає детальніше озна-
йомитися з цим явищем, рекомендую Buzan B., Little R. The Idea of
“International System”: Theory Meets History // International Political Science
Review. – 1994. – Vol. 15. – N 3. – P. 231-255.) В нашому випадку найактуаль-
нішими є наступні, пов’язані між собою, його прояви: розповсюджена теза
про унікальність Донбасу; вільне поводження з концепцією «уроків істо-
рії» та позаісторичне тлумачення демократії.
Теза про «виключність Донбасу» активно використовується обома
сторонами конфлікту. В рафінованому вигляді ця теза в одних породжує
химеру «локомотиву української економіки», «годувальника всієї Украї-
ни», особливих (ледве не на генетичному рівні) донбаських людей, а в ін-
ших – не менш фантастичну картину «вічно п’яної, обколотої, криміналь-
ної, неосвіченої, антиукраїнської (знову ж таки все це майже на
генетичному рівні) резервації». В обох варіантах одномірного сприйняття
Донбас – це такий суспільний моноліт, в якому не має місця розмаїттю со-
ціальних груп і підрегіонам. Показово, що цей моноліт розглядається в
якості чужорідного тіла щодо України, а тому й політичні наслідки такого
сприйняття схожі – відторгнення. Одні хочуть відокремитися від «хворої
на фашизм» України, а інші видалити не менш фашистський «донбаський
гнійник». Подібно середньовічним ескулапам обидва «Айболіти» пропо-
нують лікувати невизначену хворобу «перевіреним» методом кровопус-
кання та ампутації.
На нашу думку, ефективне лікування «донбаського нариву» передба-
чає усвідомлення наступного:
• всі регіони України є особливими, але не унікальними, тому що
представляють підсистеми однієї суспільної системи;
• «донбаський нарив» - це гостра форма, специфічний симптом за-
гальноукраїнської хвороби, через що ампутація тут не допоможе;
Теза про «виключ-
ність Донбасу»
активно викорис-
товується обома
сторонами кон-
флікту.
«Донбаський на-
рив» - це гостра
форма, специфіч-
ний симптом
загальноукраїн-
ської хвороби,
через що ампута-
ція тут не допомо-
же.

13. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 11
• «оздоровлення» Донбасу можливе лише за умов успішної терапії
всього українського суспільства та застосування в рамках неї осо-
бливих «процедур» щодо регіону;
• успішна терапія вимагає правильного діагнозу.
Діагностика української кризи нерідко ускладнюється несвідомим блу-
канням в хащах «історичних паралелей» та «невивчених уроків Історії» або
свідомим жонглюванням історичними прикладами. Ми вже розгледіли в
Путіні реінкарнацію Гітлера, в анексії Криму – повторення Мюнхену, в по-
зиції Заходу – нову «дивну війну» і багато що ще згадали з Історії. Питання:
як це нам допомогло зрозуміти природу української кризи?
Історичні факти є унікальними (через неповторність людей та обста-
вин), але при цьому можуть бути подібними, віднесеними до певного класу
історичних явищ і процесів. Не забуваймо також про вплив таких факто-
рів, як видатна особа та випадок. Це означає, що не варто шукати в Історії
готових відповідей і рецептів, водночас ми здатні скористатися певними
підказками в разі коректної класифікації подібних явищ і процесів.
Українська криза має багато ознак кризи незавершеної відкладеної мо-
дернізації. (Під модернізацією мається на увазі становлення індустріально-
го суспільства, базованого на індивідуалістичних цінностях, громадян-
ському вимірі, ринковій економіці та демократії, як правило у форматі
нації-держави.) З подібними до наших проблем зіткалися країни, які із за-
пізненням (найчастіше під тиском гострих внутрішніх протиріч, поєдна-
них із зовнішніми загрозами) стали на шлях вимушено прискореної модер-
нізації. Прискорена модернізація неодмінно супроводжується
структурними перекосами, спричиненими порушенням гармонійності
процесів у різних суспільних сферах. Найбільш очевидним проявом роз-
балансування виступає невідповідність високої динаміки технологічних та
економічних перетворень природно уповільненим оновленням комплексу
суспільних цінностей, які є основою громадянського суспільства, політич-
них режимів та інститутів.
У міжвоєнний період в Європі від Піренеїв через Апенніни та Бал-
кани до Росії (включно) простягнувся своєрідний «пояс відставання» з
виразним авторитарно-тоталітарним політичним оздобленням. «Білою
вороною», на перший погляд, у цьому «поясі» виглядає технологічно,
економічно, культурно передова Німеччина. Насправді, вона скоріше
представляє класичний приклад політичних наслідків структурних пе-
рекосів в умовах прискореної модернізації. Один німецький історик
влучно пояснив крах республіки та встановлення нацистської диктату-
ри – за короткий період Веймару німці так і не встигли перетворитися з
підданих на громадян. Додамо, що ліберальний режим Веймарської рес-
публіки не відповідав стану німецького суспільства, потребам завер-
шення модернізації.
Не варто шукати
в Історії готових
відповідей і рецеп-
тів, водночас ми
здатні скориста-
тися певними
підказками в разі
коректної класи-
фікації подібних
явищ і процесів.

14. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 12
За роки незалежності українці стають, але ще не перетворилися на гро-
мадян. Концентрованим системним уособленням наших проблем, а отже, й
ключем до їхнього вирішення є розповсюджені в суспільстві колективіст-
сько-патерналістські цінності. Україна вступила в незалежність в умовах
незавершеної модернізації, негативні наслідки чого багатократно підсилені
та ускладнені руйнівним впливом експерименту радянської модернізації
тривалістю в кілька поколінь. В індустріальному та урбанізованому Донба-
сі домінування колективістсько-патерналістських цінностей було особли-
во відчутним. Тим не менше, на зорі незалежності Донбас, населений людь-
ми переважно об’єднаними у великі колективи, готовими слухняно
слідувати дороговказу, міг стати як локомотивом успіху, так і гальмівним
башмаком. усе залежало від тих, хто визначав шлях. Розбудова олігархічно-
кланового капіталізму перетворила Донбас на небезпечне вогнище запа-
лення, яке підживлює метастази по всій країні.
Швидку трансформацію «совка» в олігархічний капіталізм забезпечи-
ли радянсько-партійна номенклатура та «господарський актив» (так звані
«червоні директори»), саме вони в решті решт створили «розум, честь та
совість» нового режиму – Партію регіонів. Комуністично-господарська но-
менклатура радянських часів достатньо природно інтегрувалася в номен-
клатуру кримінально-олігархічну – правила гри принципово не змінилися,
лише називалися тепер інакше – «поняття». Успіх цього процесу забезпе-
чили заражені колективістсько-патерналістським вірусом великі колекти-
ви людей, готові жити розумом нових господарів. Реальність кореляції в
ланцюжку «індустріально-урбаністичний характер регіону – колективіст-
сько-патерналістські цінності – нова-стара номенклатура – сепаратизм-те-
роризм» засвідчує те, що найслабкішу схильність до сепаратизму (принай-
мні системного, організованого) виявили мешканці найменш
індустріалізованих та урбанізованих районів Донбасу.
Таким чином, сучасна ситуація на Донбасі – це жорстка системно до-
вершена олігархічно-номенклатурна модель, своєрідний «пілотний про-
ект», який намагалися реалізувати в масштабах України. Йдеться про сус-
пільний уклад, системне явище із взаємопов’язаними економічними,
соціокультурними, ідеологічними, політичними підсистемами. Колекти-
вістсько-патерналістські, антиукраїнські настрої мають потужний соціаль-
но-економічний фундамент, активно підживлюються та спрямовуються
відомими суспільно-політичними інститутами – органами місцевого само-
врядування, партією регіонів (а тепер ї її клонами на кшталт партії розви-
тку України), комуністами, кишеньковими профспілками та іншими псев-
до громадськими об’єднаннями, УПЦ МП.
Водночас суспільство Донбасу не є моноукладним. За всіх несприятли-
вих умов маємо в усіх сферах регіону елементи справжніх індустріального
і навіть постіндустріального (інформаційного) суспільних укладів, пред-
Україна вступила в
незалежність в
умовах незаверше-
ної модернізації,
негативні наслідки
чого багатократно
підсилені та усклад-
нені руйнівним
впливом експери-
менту радянської
модернізації трива-
лістю в кілька
поколінь.
Таким чином,
сучасна ситуація
на Донбасі – це
жорстка системно
довершена олігар-
хічно-номенкла-
турна модель,
своєрідний «пілот-
ний проект», який
намагалися реалі-
зувати в масшта-
бах України.

15. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 13
ставлених зацікавленими займатися чесним конкурентним бізнесом, не-
державними громадськими об’єднаннями, в решті решт людьми, які не за-
ражені колективістсько-патерналістським вірусом.
Із трьох «гвинтівок», які ми повісили на стіну на початку матеріалу, ще
не «стріляла» та, що уособлює позаісторичне ставлення до демократії.
Практично всі роки незалежності триває дискусія щодо прийнятної моделі
демократичного режиму (найактивніше стосовно форми правління – пре-
зидентська чи парламентська). Слід зазначити, що абстрактно-теоретична
демократія на практиці існує лише в певних історичних формах, які відпо-
відають конкретним історичним обставинам, в тому числі особливостям
стану абсолютно конкретного суспільства. В Історії демократизація висту-
пає не актом, а процесом, процесом становлення демократії, поступового
просування до більш досконалих стандартів демократії. Поставте собі пи-
тання: Чому Британії знадобилася серія парламентських реформ? Чи була
Британія демократією на початку ХІХ ст., коли виборчі права мали до 5 %
дорослого населення? В Британії усвідомлювали, що вони можуть бути на-
дані лише тим, хто здатен ними відповідально скористатися. Поширений у
багатьох країнах майновий ценз є в цьому контексті аж ніяк не випадко-
вим. Пригадаймо, як скористалися своїми політичними правами ті, хто в
одному мить «із ніхто перетворився на все». Вимальовується сумний факт
неготовності українців до загального виборчого права. Не маю ілюзій щодо
можливості його скасування, але переконаний у необхідності мінімізації
його наслідків.
Тепер стосовно форм правління. До речі, в палких обговореннях саме
цього питання найчастіше спостерігається безвідповідальне жонглювання
історичними прикладами. Звернімося до історичних тенденцій, які достат-
ньо переконливо проявилися. Парламентська (парламентсько-президент-
ська) форма правління може бути ефективною за умови розвиненої партій-
ної системи, яка, в свою чергу, вимагає певного рівня політичної культури,
який «не падає з неба», а є складовою загального стану суспільства. В Укра-
їні явний дефіцит класичних масових ідеологічних партій, який унемож-
ливлює конче потрібний країні рівень стабільності парламентської біль-
шості, уряду, ставить під сумнів ефективне завершення модернізації.
Президентська (президентсько-парламентська) модель має не менше ризи-
ків, але більше конструктивного потенціалу. Те, що у Франції Ш. Де Голль
поховав ІV Республіку й створив V Республіку, пояснюється не тільки його
особистими амбіціями, але й хронічною нестабільністю Четвертої респу-
бліки (міністерська чехарда, постійна переконфігурація «шестигранного»
парламенту), успадкованої, між іншим, від Третьої. Інакше кажучи, крите-
рієм вибору форми правління повинні бути не абстрактна демократич-
ність, а ефективність державного управління, спрямованого на прогресив-
ний розвиток.
Вимальовується
сумний факт
неготовності
українців до за-
гального виборчого
права.
Президентська
(президентсько-
парламентська)
модель має не
менше ризиків, але
більше конструк-
тивного потенціа-
лу.

16. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 14
Які практичні рекомендації можуть бути зроблені на основі наведених
вище роздумів? Окреслимо положення, які видаються принциповими в
подоланні сучасної української кризи:
• Стратегія подолання кризи повинна базуватися на чіткому розу-
мінні її суспільної природи (одна з інтерпретацій такої природи за-
пропонована вище).
• Ситуація на Донбасі є гострим проявом загальноукраїнських про-
блем, її врегулювання слід здійснювати в контексті загальної «тера-
пії» із застосування специфічних інтенсивних методів.
• Представники олігархічно-номенклатурних кланів (національного
та місцевого рівня) несуть пряму відповідальність за організацію
та розпалювання сепаратистського руху на Донбасі.
• Стратегія виходу із кризи передбачає гармонізацію довгостроко-
вих, середньострокових і короткострокових завдань, які мають ви-
значений зміст і терміни реалізації.
• Загальна мета стратегії – системне руйнування олігархічно-номен-
клатурного укладу, консолідація та підтримка тих сегментів сус-
пільства, які дозволять успішно вирішувати двоєдине завдання за-
вершення модернізації та просування на шляху постмодерну.
Донбас потребує не простого відновлення, а реконструкції подібної
до Реконструкції американського Півдня після громадянської ві-
йни, коли мішенню федерального уряду став саме місцевий уклад
життя.
Деякі пріоритетні заходи:
• Повернення до президентсько-парламентської форми правління.
• Перетворення Реконструкції Донбасу (контрольованих Україною
територій) на інтенсифіковану складову (своєрідний «пілотний
проект») загальноукраїнських реформ.
• Примушення до лояльності (як мінімум) олігархічних груп, забез-
печення їхньої трансформації в «нормальні» фінансово-промисло-
ві групи. При цьому оздоровлення «правил гри» на ринку слід по-
єднувати з тиском, який базується на активному розслідуванні
минулих незаконних бізнесових схем, притягненні до відповідаль-
ності за підтримку сепаратистського руху.
• Створити правові, організаційні та фінансові умови розвитку чес-
ного бізнесу, сприяти давно назрілому технологічному оновленню
та галузевому перепрофілюванню Донбасу. Відновлення зруйнова-
ної інфраструктури варто здійснювати на нових технологічних та
структурно-галузевих засадах.
• Максимально ефективне використання існуючих правових інстру-
ментів для притягнення до кримінальної відповідальності та/або
відсторонення від політичної діяльності активістів режиму Януко-
Представники
олігархічно-номен-
клатурних кланів
(національного та
місцевого рівня)
несуть пряму
відповідальність
за організацію та
розпалювання
сепаратистського
руху на Донбасі.
При цьому оздо-
ровлення «правил
гри» на ринку слід
поєднувати з
тиском, який
базується на
активному розслі-
дуванні минулих
незаконних бізне-
сових схем, при-
тягненні до відпо-
відальності за
підтримку сепара-
тистського руху.

17. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 15
вича та сепаратистських рухів, насамперед із числа членів партії ре-
гіонів (її теперішніх клонів), КПУ, інститутів центральної влади та
місцевого самоврядування, громадських об’єднань, УПЦ МП. У
разі необхідності прийняти спеціальні закони на кшталт «заборони
на професії» в ФРН часів холодної війни. Істерію щодо порушення
демократичних норм можна «гасити» посиланням на антитерорис-
тичне законодавство європейських країн і США, які пішли на певне
обмеження прав і свобод в ім’я національної безпеки. Покладатися
на вибори як на найкращий спосіб люстрації якнайменше наївно.
• Особливу увагу приділити десепаратизації засобів масової інфор-
мації та освітньої сфери. В останній покарання за антидержавну ді-
яльність потрібно здійснювати особливо жорстко та послідовно.
Поряд з цим необхідно прискорити оновлення методичних засад
навчання, які повинні орієнтуватися не на просте засвоєння та від-
творення інформації, а вміння працювати з інформацією, форму-
лювати та обґрунтувати свою думку.
• Консолідувати проукраїнське громадянське суспільство Донбасу (в
якості основи можна розглядати відроджений Комітет патріотич-
них сил Донбасу), яке у взаємодії з оновленим місцевим самовряду-
ванням та осередками проукраїнських політичних сил повинно
вже вчора вести інформаційно-роз’яснювальну роботу з конкрет-
ними людьми, а не абстрактними структурами. Сильним кроком з
боку влади могло б бути включення представників патріотичних
сил Донбасу в переговорний процес щодо подальшої долі регіону.
Це дозволить чути голос не тільки сепаратистського, але й україн-
ського Донбасу.
• Проукраїнським політичним партіям слід нарешті зайнятися на
Донбасі системною роботою, не підміняти її символічною територі-
альною присутністю та медійно розкрученими піар-наскоками.
На завершення: війна з терористами та російськими окупантами не
відкладає модернізацію, а робить її гостро актуальною – без її успішної ре-
алізації неможлива повна та остаточна перемога.
Доктрина Путіна
Януш Онишкєвіч,
Радник міністра оборони Республіки Польща
(переклад – Павло Кост, член Експертної Ради ЦДАКР)
Коли шість років тому, спалахнула війна Росії з Грузією, очі усіх були
прикуті до того, що відбувалося в районі Південної Осетії. Там почався «га-
рячий» етап конфлікту, спровокований обстрілом Цхінвалі грузинською
У разі необхіднос-
ті прийняти спеці-
альні закони на
кшталт «заборо-
ни на професії» в
ФРН часів холод-
ної війни.
Покладатися на
вибори як на най-
кращий спосіб
люстрації якнай-
менше наївно.
Сильним кроком з
боку влади могло б
бути включення
представників
патріотичних сил
Донбасу в перего-
ворний процес
щодо подальшої
долі регіону.

18. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 16
артилерією. Саме такий перебіг подій дав російській стороні аргумент для
виправдання початку військових дій, які призвели до появи російських
бронетанкових підрозділів аж у передмісті Тбілісі.
Проте непоміченим залишилось те, що відбувалося в іншому, геогра-
фічно відокремленому від Південної Осетії регіоні – Абхазії. Цей анклав,
який принаймні формально становив частину Грузії, не став територією, на
якій мали місце події, схожі на осетинські. Там зберігався, хоч і холодний,
але все ж таки мир. Тим не менш, на цю частину грузинської території та-
кож наїхала російська армія. Було відправлено десантні війська, знищено
грузинські кораблі, портову та військову інфраструктуру не лише в самій
Абхазії, але й також на інших прилеглих грузинських теренах.
Отже, якщо реакцію Росії в Осетії можна спробувати якось поясни-
ти — принаймні принципами, а не масштабами агресії, – то у випадку з
Абхазією та іншими західними регіонами Грузії не може бути навіть натяку
на виправдання. Це була в чистому вигляді превентивна війна. Тобто така,
в якій йдеться про випереджувальне послаблення потенційного, а не акту-
ального противника або про загарбання частини його території саме під
таким приводом.
І коли декілька років потому, в стосунках з Росією було проголошено
славнозвісне «перезавантаження», могло скластися враження, що Сполу-
чені Штати визнають те, що відбулось в історії, до якої немає приводу по-
вертатися. Таким чином, Москва могла зробити висновок, що такі дії, як у
2008 році, міжнародна спільнота буде терпіти, а право Росії на ведення пре-
вентивних війн буде визнано.
Як відомо, у роки холодної війни дотримувались тзв. доктрини Бреж-
нєва. Вона полягала в тому, що питання соціалістичного устрою не є вну-
трішнім питанням кожної країни, а Радянський Союз може нікого не за-
питуючи проводити збройні інтервенції, щоб цю систему захищати. Не
зважаючи на територіальну цілісність або право кожної країни на само-
стійне визначення своєї політичної системи. Демонстрацією цієї доктрини
були військові вторгнення в Угорщину та Чехословаччину, а також числен-
ні погрози, хоча б на адресу Польщі у 1980 році.
Сьогодні ми є свідками народження схожої доктрини. Офіційно про-
голошеним виправданням для військової інтервенції в Криму було вигада-
на загроза для безпеки осіб російської національності, які живуть на цих
територіях. І жодного значення не мав той факт, що не було жодних дока-
зів, які б підтверджували існування такої загрози – достатньо було одно-
сторонньої оцінки Росії, що така небезпека може з’явитися, в зв’язку з чим
виправданими є, так само, як в Абхазії, превентивні дії за підтримки армії.
Отже, зміст нової доктрини Путіна – це прийняття принципу, що
обов’язком Росії є захист інтересів етнічних росіян з застосуванням військ,
якщо тільки Росія визнає, що ці інтереси є або можуть бути під загрозою.
Якщо реакцію Росії
в Осетії можна
спробувати якось
пояснити – при-
наймні принципа-
ми, а не масшта-
бами агресії, - то у
випадку з Абхазією
та іншими захід-
ними регіонами
Грузії не може
бути навіть на-
тяку на виправ-
дання. Це була в
чистому вигляді
превентивна
війна.
Москва могла
зробити висновок,
що такі дії, як у
2008 році, міжна-
родна спільнота
буде терпіти, а
право Росії на
ведення превен-
тивних війн буде
визнано.

19. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 17
А для такої інтервенції міжнародній спільноті непотрібно визнавати цих
небезпек – достатньо одностороннього рішення лише Росії. Також неваж-
ливим є – чи ці загрози ставлять від сумнів існування народу, як це було у
випадку з Косово, чи вони значно меншого масштабу. Особливо, основним
правом меншини, яка підлягає захисту з боку Росії, є право російської мен-
шини до територіальної сецесії та приєднання до Російської Федерації.
Останнім часом видно навіть тенденції до розширення дії цієї доктрини на
випадки, коли може йти мова вже не про приєднання до Росії, а про сецесію
навіть необов’язково російськомовних груп населення з метою вступу до
контрольованого Росією Митного союзу, а в недалекому майбутньому - Єв-
разійського союзу.
Прийняття цієї доктрини повністю порушує стабільність всього євра-
зійського простору. Достатньо нагадати про існування значних російських
меншин в таких країнах, як Казахстан, Білорусь, Молдова, Латвія, Есто-
нія – цей список можна продовжувати. Тому нічого дивного в тому, що
таке виправдання агресії проти України та загарбання Криму не буде
сприйматися не лише політичними союзниками Росії з країн СНД, але на-
віть Китаєм. Також колосальна підтримка для резолюції Генеральної асамб-
леї ООН, яка не визнає легальність кримського «референдуму», є дуже
красномовною.
Дії Росії, що випливають з цієї доктрини, яка у відкритий спосіб пору-
шує міжнародне право, а також підписані Росією міжнародні договори та
публічні заяви, дають повні підстави для трактування Росії, як «країни-із-
гоя» (rogue states). Додатковим виправданням такого трактування Росії
може бути також брутальний грабіж, свідками якого ми є в Криму, що по-
лягає не лише в поглинанні українських підприємств та нерухомості, а й
також в загарбанні всього обладнання військових частин, розташованих в
Криму.
Коли відбувалося об’єднання Німеччини в 1989 році, ніхто навіть по-
думати не міг, щоб від базованих на території колишньої НДР частин ро-
сійського війська вимагати залишити все обладнання та евакуювати лише
особовий склад армії та їхні сім’ї. Чи не видається ситуація з виведенням
українських військ з Криму, навіть з точки зору Росії, схожою?
А кожен випадок загарбання силою корабля українських Військово-
Морських Сил згідно з міжнародним правом є не лише актом пірацтва, але
також і окремим актом агресії, оскільки кожен корабель це частина терито-
рії держави, до якої він належить.
Що в такому випадку можна зробити з «країною-ізгоєм», яка не просто
існує в Європі, але ще й володіє значним економічним та, в першу чергу,
військовим потенціалом, в т.ч. великими засобами ядерної зброї? Єдиний
вихід це утримування каналів комунікації при одночасній побудові еконо-
мічних, політичних та військових стримувань задля унеможливлення по-
Зміст нової док-
трини Путіна - це
прийняття прин-
ципу, що
обов’язком Росії є
захист інтересів
етнічних росіян з
застосуванням
військ, якщо тіль-
ки Росія визнає, що
ці інтереси є або
можуть бути під
загрозою.
Прийняття цієї
доктрини повніс-
тю порушує ста-
більність всього
євразійського
простору.
Необхідно укріплю-
вати трансатлан-
тичні зв’язки,
особливо в сфері
безпеки, в т.ч.
енергетичної, а
також інтенсифі-
кувати інтегра-
ційні процеси в
рамках Європей-
ського Союзу, в
першу чергу на
просторі Спільної
зовнішньої політи-
ки та безпеки.

20. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 18
втору кримського сценарію в майбутньому. Водночас, необхідно укріплю-
вати трансатлантичні зв’язки, особливо в сфері безпеки, в т.ч. енергетичної,
а також інтенсифікувати інтеграційні процеси в рамках Європейського Со-
юзу, в першу чергу на просторі Спільної зовнішньої політики та безпеки.
При цьому не можна забувати про статтю 42 Лісабонського договору, яка
говорить про те, що «якщо країна-член стає жертвою агресії спрямованої
проти її території, решта держав мають обов’язок негайно прийти на допо-
могу всіма силами, які є в їхньому розпорядженні».
Велику мрію про Європу як стабільний континент з динамічними ме-
ханізмами співробітництва та все більшою взаємною довірою потрібно на
якийсь час відкласти на полицю. До тих пір, поки політичні лідери Росії не
дійдуть висновку, що майбутнє їхньої держави пов’язане не з авантюрною,
імперською політикою «країн-ізгоїв», а зі співпрацею й дотриманням норм
міжнародного права та цивілізованих політичних звичаїв.
Чому Захід не готовий озброювати Україну?
Володимир Солов’ян,
експерт ЦДАКР з питань зовнішньої політики
Ще задовго до початку Уельського саміту НАТО стало зрозуміло, що
нова зустріч лідерів країн-членів Північноатлантичного альянсу потре-
буватиме непростих рішень. У своєму вітальному слові генсек НАТО Ан-
дерс Фог Расмуссен заявив, що «Нинішній саміт НАТО буде найважливі-
шим за всю історію альянсу». Значну частину порядку денного саміту, як
і очікувалось, було присвячено Близькому сходу, а саме питанню війни в
Сирії та стратегії протидії терористичному руху Ісламська держава Іраку
і Леванту. Але, якщо боротьба з тероризмом вже давно звична тема для
Північноатлантичного альянсу, то нинішня криза в стосунках Заходу і
Росії – принципово новий виклик для Альянсу. Очевидним фактом є те,
що попередні стратегії НАТО, направлені на побудову гармонійних і вза-
ємовигідних відносин з РФ, зазнали краху. В той самий час, нова геополі-
тична реальність відкриває перед НАТО вікно можливостей для реаліза-
ції додаткових форм співпраці з країнами, які не є членами альянсу, і
пошуку втрачених смислів у середині організації. Тому проблема форму-
вання адекватної відповіді на агресію Росії в Україні стала найбільш дис-
кусійною темою саміту в Ньюпорті. Підсумки всієї зустрічі в контексті
українського питання засвідчили, що Північноатлантичний альянс поки
що не готовий грати за правилами Кремля. Схоже, навіть за умови повно-
масштабного вторгнення РФ в Україну, НАТО не планує кардинальним
чином перекроювати політичний ландшафт Європи і брати Україну під
свою парасольку безпеки.
Велику мрію про
Європу як стабіль-
ний континент з
динамічними
механізмами спів-
робітництва та
все більшою взаєм-
ною довірою по-
трібно на якийсь
час відкласти на
полицю.
Очевидним фак-
том є те, що
попередні страте-
гії НАТО, направ-
лені на побудову
гармонійних і
взаємовигідних
відносин з РФ,
зазнали краху.

21. ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 15 вересня 2014 19
Від початку конфлікту між Україною та Росією Північноатлантичний
блок обмежувався превентивними заходами (регулярні навчання в Чорно-
му морі та Прибалтиці, збільшення чисельності дислокованого в поль-
ському Щецині багатонаціонального корпусу НАТО «Північний-Схід»
тощо). Навіть у поєднанні з жорсткою критикою на адресу Москви, така
позиція НАТО є занадто слабкою і не відповідає градусу протистояння. З
огляду на це, на Уельському саміті особливо гостро постало питання воєн-
но-технічного забезпечення Збройних Сил України.
Очікуючи на позитивне рішення Альянсу, в Києві поспішили прийня-
ти зміни до Митного кодексу, які передбачають зняття мита з імпорту
озброєння в Україну. В пояснювальній записці до відповідного закону
йдеться, що рішення Верховної Ради «дасть можливість спростити вве-
зення продукції оборонного призначення на митну територію України під
час дії особливого періоду, введення надзвичайного стану та у період про-
ведення антитерористичної операції шляхом звільнення від оподаткуван-
ня митом».
Про які види озброєння могла йти мова? По-перше, це сучасні проти-
танкові засоби, зброя для боротьби з артилерійськими системами та зеніт-
но-ракетними комплексами, безпілотники, супутня військова техніка та
захисне спорядження для військовослужбовців. По-друге, це налагоджен-
ня обміну важливою розвідувальною інформацією. Країни колишнього
Варшавського договору могли б постачати в Україну радянські зразки
озброєнь: танки, літаки, гелікоптери. Вони знайомі українським військо-
вим і технікам, тому подібна допомога могла б бути задіяною в зоні АТО в
стислі строки.
Заяви української сторони про те, що низка держав-членів НАТО
(США, Франція, Італія, Польща, Норвегія) готові озброювати ЗСУ були
практично одразу спростовані представниками цих країн. Днями Прези-
дент Польщі Броніслав Коморовський заявив, що Україна може розрахову-
вати на допомогу, адресовану українській армії, але на саміті «…лунали
однозначні заяви, що не може йтися про смертоносне озброєння». Таким
чином, Україна може розраховувати на постачання лише нелетального
озброєння, що важко назвати перемогою, з огляду на всю складність ситу-
ації. Відтак, українській владі доведеться, принаймні найближчим часом,
вдовольнитися наміром НАТО залучити Україну до спеціальної програми,
в рамках якої планують створити 4 трастові фонди для сприяння вирішен-
ню питань логістики, комунікації, кіберзлочинності, соціальної реабіліта-
ції поранених.
До Уельського саміту своє небажання надавати українській стороні ле-
тальне озброєння в НАТО цілком резонно пояснювали тим, що такі дії
провокуватимуть Кремль вводити в зону конфлікту ще більше озброєння
для бойовиків. Таким чином збройний конфлікт на Донбасі міг би остаточ-
Навіть у поєднан-
ні з жорсткою
критикою на
адресу Москви,
така позиція
НАТО є занадто
слабкою і не відпо-
відає градусу про-
тистояння.
Україна може
розраховувати на
постачання лише
нелетального
озброєння, що
важко назвати
перемогою, з огля-
ду на всю склад-
ність ситуації.