Booklet

2,823 views

Published on

0 Comments
0 Likes
Statistics
Notes
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

No Downloads
Views
Total views
2,823
On SlideShare
0
From Embeds
0
Number of Embeds
4
Actions
Shares
0
Downloads
4
Comments
0
Likes
0
Embeds 0
No embeds

No notes for slide

Booklet

  1. 1. МАКСИМ БАЛАКЛИЦЬКИЙМЕДІАТИЗАЦІЯ ПРОТЕСТАНТИЗМУ В УКРАЇНІ 1991–2010 РОКІВ
  2. 2. УДК 070:316.77:659.3]:274(477)«1991/2010»ББК 76.02 (4Укр)Б 20 Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 3281 від 18.09.2008Рекомендувала до друку Вчена рада Інституту журналістики Київськогонаціонального університету імені Тараса Шевченка(протокол № 8 від 24 травня 2011 р.)Відповідальний редакторА. А. Бойко, доктор філологічних наук, професорРецензенти:Н. В. Зелінська, доктор філологічних наукМ. В. Бутиріна, доктор наук із соціальних комунікаційВ. Є. Єленський, доктор філософських наукБ 20 Балаклицький М. Медіатизація протестантизму в Україні 1991–2010років : монографія / М. Балаклицький. – Х. : Харківське історико-філологічне товариство, 2011. – 379 с. У монографії проаналізовано ефекти медіатизації релігійної сфери звикористанням досвіду протестантської комунікації незалежної України,вивчено ідеологію комунікаційної діяльності українських протестантів,організаційні принципи, типологічні особливості та функціїпротестантських медіа, розглянуто запропоновані протестантськимижурналістами шляхи нормалізації суспільного буття, оцінено ефективністьпротестантських ЗМІ та можливий внесок цієї комунікації в розвитокукраїнської журналістики. Для науковців, викладачів, практиків релігійної комунікації,журналістів, а також усіх, хто цікавиться питаннями медіатизаціїрелігійної сфери. Видання здійснено завдяки фінансовій підтримці Канадськогоінституту українських студій Альбертського університету (з Вічногофонду ім. Анни і Нікандра Буковських).ISBN 978-966-1630-10-8 © М. Балаклицький, 2011
  3. 3. ЗМІСТПередмова..…..……………………………………………..…………...4Розділ 1. Передумови та історія медіатизації релігіїв Україні 1991–2010 рр. ………….…………………………………...15 1.1. Історіографія протестантської комунікації в Україні...........15 1.2. Медіатизація релігії: термінологічний аспект.……………..48 1.3. Трактування релігійної комунікації протестантським богослов’ям........................................................58 1.4. Базові джерела протестантської журналістики…………….65 1.5. Амбівалентне ставлення до мас-медіа українських протестантів…................................................................................75Розділ 2. Організаційний вимір протестантськихЗМК України………………………………………………………….101 2.1. Протестантські медіа України як комунікаційна система 101 2.2. Сегментація аудиторії протестантських ЗМК України…..123 2.3. Мас-медіа і міні-медіа в релігійній комунікації…………..131 2.4. Освітні осередки протестантської журналістики…………139Розділ 3. Типологічні особливості протестантськихмедіа України…………………………………………………………164 3.1. Жанрово-тематичні групи протестантських медіа…....…..164 3.2. Кореляція наукового і публіцистичного дискурсів у протестантській журналістиці…………………….171 3.3. Протестантська публіцистика у книжковому форматі…...179 3.4. Маркетинговий потенціал протестантських ЗМК….……..187Розділ 4. Функції протестантських ЗМК України……………….198 4.1. Проповідництво..……………………………………………198 4.2. Зв’язки з громадськістю…………………………………….204 4.3. Соціальна критика..…………………………………………216 4.4. Методи оцінки ефективності протестантських ЗМК України……………………………………………………..228Розділ 5. Протестантська журналістика про шляхигармонізації суспільного буття…..…………………………………267 5.1. Людина і суспільство………………….……………………267
  4. 4. 5.2. Здоровий спосіб життя і профілактична медицина: потенціал розв’язання соціальних проблем…………...............277 5.3. Зміна суспільства через трансформацію мас-медіа…..…..285 5.4. Моделювання протестантської журналістики України….296Післяслово.……………………………………………………………312Використані джерела………………………………………………...328
  5. 5. ПЕРЕДМОВА Одним із сучасних процесів світового масштабу є медіатизаціясуспільства. Це розширення ролі медіа настільки, що вони починаютьвизначати «порядок денний» у різних сферах суспільного життя.Загальновизнаною є взаємопов’язаність медіа з політикою, великоюмірою — з економікою, культурою. Однак аналітики нерідко схильніпропускати повз увагу дедалі зростаючий вплив релігійного факторуна національне й міжнародне життя. Гіпотеза нашого дослідження формулюється таким чином:медіатизація релігійного життя — це повернення релігії в публічнийпростір постсекулярних і постатеїстичних держав через медіа. Цеявище не має прямої кореляції з громадською діяльністю релігійнихорганізацій, релігійною активністю й моральним рівнем населення.Інтерес до релігійної тематики в медіа свідчить про вичерпанняпривабливості ідеологій Просвітництва, постмодерне «позачасове»мислення, увага до традицій минулого, пошук у ньому своєїідентичності, закоріненості серед нівелюючими тенденціямиглобалізації, вестернізації, споживацтва, ціннісної та світоглядноїдезорієнтованості. Сучасне звернення аудиторії до відомостей прорелігійне життя зумовлено доступністю інформаційного продукту,свободою вибору, широкою пропозицією релігійного «ринку». В українській науці розпочато аналіз тільки одного з проявівмедіатизації релігії — її віртуалізації (термін уведено Е. Мартинюком[244]). «Він має на увазі процес збільшення ролі електронних засобівмасової інформації в сучасному релігійному житті і викликані цимзміни в ній» [97], — твердить О. Добродум. Головну роль у процесівіртуалізації релігії відіграє Інтернет: «Реалії сучасного релігійногожиття вже практично нерозривно пов’язані з використаннямкомунікаційних технологій, оскільки релігійна соціалізація йрелігійне самовираження в наш час значною мірою здійснюютьсязавдяки Інтернету, а інформаційні технології, у свою чергу, увсезростаючому ступені торкаються практично всіх аспектівжиттєдіяльності релігійних співтовариств. Розвиток інформаційнихтехнологій допоміг активізації релігійного життя: появі релігійногоІнтернету, релігійного відеохостингу GodTube, кіберцерковногожиття, відкриттю Інтернет-церков, віртуального місіонерства.Конфліктогенними зонами здійснення релігійного життя в Інтернетіпостають сайти, що пропагують ідеї педофілії, порнографії, суїциду,
  6. 6. релігійної ксенофобії, а також подекуди релігійний блоггінг,релігійний спам, релігійне хакерство» [96, с. 46]. Як зазначає президент Асоціації журналістів-християнР. Кухарчук, «засоби масової інформації є основною рушійноюсилою секуляризації суспільства. Парадокс, але разом з цим світ стаєдедалі релігійнішим» [201, с. 1], і світські медіа вловлюють попит нарелігійну інформацію. Звичайно, медіатизовану — адаптовану домедійного формату. Про те, що залишається від релігії після такоїобробки, писалося, знімалося й говорилося чимало [567, 464, 158,159, 196, 401, 272, 34, 319, 85]. Т. Меттінґлі добачає професіоналізмрелігійних оглядачів (незалежно від їх власних переконань) уздатності написати «такий матеріал, який євангельські віруючі самівважали б точним та проникливим. …може бути важко підтвердити,що Бог відповідає на молитву. Але напевне можна підтвердити факт,що мільйони людей вірять у те, що отримують відповіді на молитви, іщо це впливає на їхні вчинки в особистому та суспільному житті»[253, с. 13]. Наскільки релігія взагалі може бути адекватнопредставлена в медіа, де співбесідники обговорюють явища, про якізазвичай мають вельми приблизне, а то й перекручене уявлення —викликає постійні дискусії в релігійному та релігієзнавчомусередовищі. Ще більшою мірою це стосується релігійних меншин,серед яких протестанти пострадянського простору є традиційнимиперсонажами «антисектантських» публікацій. Для аналізу медіатизації релігійного життя незалежної Україними використаємо досвід протестантської комунікації. На користьцього вибору говорить, імовірно, найвищий рівень технічноїоснащеності цього напрямку християнства: заживши суспільноїпідтримки завдяки друкарському верстатові, протестанти дотеперлідирують у використанні більшості медіа від періодики доІнтернету. Півтисячолітня історія цієї течії довела її здатністьбудувати успішну комунікацію за будь-яких соціальних умов івпливати на громадське життя в суспільствах перехідного типу. Їїголовною місією є друк і розповсюдження Біблії національнимимовами на різноманітних носіях. Завдяки цим зусиллям від XVIстоліття Біблія залишається найпоширенішою книгою у світі,користується найширшим попитом, має найбільше перекладів. Країною, яку можна з найбільшою певністю назвати «дочкоюРеформації», є США. Від 1740 року до середини ХІХ століттябільшість американців була протестантами. Необхідність проповіді
  7. 7. Євангелія всім землянам і заклику їх до особистого наверненнязробила багатьох вірних цієї течії прискіпливими дослідниками тавипробовувачами технологічних новинок. Право індивіда насамостійне тлумачення Біблії та глобалізоване мислення спонукалопротестантизм замінити спадкові цінності Середньовіччя —благородне походження, надприродну харизму, сакральність влади ймістичне знання — на створювані або культивовані особистістю:багатство, здоров’я, виборні посади, популярність, зовнішність,фізичну силу, освіту. Сьогодні протестантська спільнота створила у США потужнусубкультуру, що впливає на світські ЗМІ. Її складниками є досвідвільної конкуренції та існування за умов ліберальної економіки,ділова хватка, використання англійської мови, якою різною міроюволодіє щочетвертий землянин, децентралізація та опертя наіндивідуальну ініціативу, опозиційність до позацерковнихавторитетів. У результаті багато протестантських медіакорпораціймає серйозний бюджет і міжнародний ринок збуту, відкриваєнаціональні представництва та продюсерські центри, що виробляють«культурно чутливий» інформаційний продукт. Орієнтація журналістських повідомлень на різні аудиторнігрупи, їх стильова, тематична диференціація, увага до соціальноїпроблематики, ґрунтованість журналістської етики протестантів наідеалах свободи, відкритості, демократії, законності, прав людиниробить їх комунікацію достатньо презентабельною для аналізумасштабних процесів рівня медіатизації. У православному територіальному анклаві протестанти віддавнаграють своєрідну, так би мовити, роль другого плану. Це добревідома альтернатива «громадянській» релігії. Протестантизм напострадянському просторі зазнає впливу східної духовності. Йогоможна розуміти і як реформоване православ’я [478, 479, 322].Л. Филипович зазначає, що протестантські церкви напострадянському просторі зростають найдинамічніше (у порівнянні зіншими релігіями і конфесіями), що вже дало змогу відмітити їхприсутність у суспільстві. Дослідниця прогнозує, що «і вмайбутньому, зберігаючи таку динаміку зростання, протестантизмможе зайняти четверту частину всього релігійного пострадянськогопростору. …можемо говорити про достовірність кількостізареєстрованих протестантських громад. Тут Україна — на першомумісці. <…> І за якістю своєї присутності в суспільстві протестанти
  8. 8. завжди випереджали інші конфесії (пропорційно їх кількості)» [403,с. 32]. Українські протестанти — громадяни або вихідці з Українибудь-якої національності, які є членами протестантських церковУкраїни: лютерани, реформати (кальвіністи); меноніти, євангельськіхристияни, баптисти, п’ятдесятники, адвентисти; харизмати тощо.К. Шульце до євангеліків (цей термін є американським аналогом напозначення протестантських церков, що не мають впливу надержавний істеблішмент і ведуть проповідь великою мірою середсоціальних низів) зараховує осіб, які «вірять в Ісуса Христа якособистого спасителя, сприймають Біблію як Слово Боже тапрагнуть ділитися своєю вірою з іншими людьми» [601, с. 20].Шульце вважає, що євангелікалами є й ті католики, пресвітеріани чиметодисти, що поділяють ці риси з деномінаціями, які виносять слово«євангельський» у свою назву; «означення «біблійна церква» майжегарантує» [601, с. 21] відповідність такому типу релігійності. Йдетьсяпро християн, які є активними, «практикуючими» [54, с. 9] вірянами.До того ж протестантську спільноту пострадянського просторуоб’єднує колишній статус переслідуваної меншості та сьогоднішнєстановище «альтернативного» християнства, орієнтація проповіді наспільну соціальну групу, майнова та інтелектуальнанерозшарованість послідовників. Усе це забезпечує цілісністьпострадянського протестантства, непорівнянну із ситуацією вправославному та католицькому анклавах України з очевиднимиполітичними та етнічними поділами, та робить інформаційні потокипротестантських конфесій достатньо однорідними, щоб розглядати їхразом у межах нашої студії. Ставлення громадськості до протестантів є доситьсуперечливим: «Існує, зокрема, переконання, що «там у них»…справжнє християнське життя, ледь не як у часи апостольські. Ходитьбагато легенд про те, як баптисти виручають «своїх», улаштовують їмособисте життя — аж до підбору подружжя. Особливо дивує те, щобаптисти не палять і не п’ють… Однак у переважної частини…(населення — М. Б.) зі словом «баптист» асоціюється щосьнебезпечне і прилипливе. Від «баптистів» слід триматися подалі, «ато обплутають і затягнуть до себе». І світські ЗМІ, зображаючипротестантів, виконують інтегративну функцію: продукують«страшилки» й експлуатують теорії змови, об’єднуючи «нас» проти
  9. 9. «них», бо, мовляв, «що менше відмінностей у доктринах, тим більшепідступності» [303, с. 49–50, 9]. Але медійний образ протестантів демонструє обмеженість«чорного піару». Незважаючи на інформаційний тиск, протестантськіцеркви не занепадають і «йдуть у наступ» — широко використовуютьмедіа для досягнення своїх цілей. Під терміном «протестантськакомунікація» розуміємо медіатизоване (технічно опосередковане чисупроводжуване) спілкування членів протестантських церков зодновірцями чи нецерковними особами. В. Різун дає таке визначення терміна «комунікація»: «це…процес встановлення і підтримання контактів між членами певноїсоціальної групи чи суспільства в цілому на основі духовного,професійного або іншого єднання учасників комунікації, якийвідбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелектуально-мислительних та емоційно-вольових актів, опосередкованих мовою йдискретних у часі й просторі,— тобто у вигляді актів мовлення, актівпаралінгвістичного характеру й психофізіологічного впливу, актівсприймання та розуміння і т.ін., що пов’язані з процесами зборуфактів, їх зберігання, аналізу, переробки, оформлення, висловленнята за потреби поширення, сприймання і розуміння, відбуваються звикористанням або без нього різних знакових систем, зображень,звуків (письмо, жести, міміка та ін.), засобів комунікації (газети,журнали, аудіовізуальні програми й т.ін.), засобів зв’язку (телефон,телеграф, транспорт тощо) і результатом яких є конкретнаінтелектуально-мислительна й емоційно-вольова поведінкаспівбесідника, конкретні результати його діяльності, ухвалені нимрішення, що задовольняють членів певної соціальної групи абосуспільства в цілому» [336, с. 58–59]. Іншими словами, цеспілкування (інформаційний обмін) двох і більше сторін ізвикористанням спеціалізованих технічних засобів. Протестантськоюкомунікацією називатимемо технічно опосередковані інформаційніпотоки протестантських церков: внутрішні (між одновірцями чипредставниками різних церков) та зовнішні (між церквою тасуспільством). Тільки здається, що обиватель не має уявлення про це явище:давно стали брендами мініатюрний Новий завіт від місії «Гідеоновібрати», журнали свідків Єгови «Пробудись!» і «Вартова башта»,брошура «Чотири духовні закони», художній фільм «Ісус» (1979), щобезкоштовно транслювався по всіх кінотеатрах України на початку
  10. 10. 1990-х років, виступи телеєвангелістів К. Коупленда, Дж. Маєр та ін.по телебаченню, по проводовому радіо — проповіді, обрамлюванівпізнаванним баптистським співом, медіаперсона С. Аделаджі, чияпопулярність не дорівнює аналогічним показникам очільниківосновних конфесій України, але фіксується світськими рейтингами:2006 року «Газета по-киевски» назвала його одним із головнихньюзмейкерів Києва, а 2009 року він переміг в Інтернет-голосуванні«Обличчя Києва», проведеним журналом «Афиша» [292]. Комунікація пострадянських протестантів демонструє потенціалрозвитку. Підпільне баптистське видавництво «Христианин» «станомна 1983 рік… віддрукувало біля 0,5 млн. Євангелій і духовних збірокросійською, українською, молдавською, грузинською, осетинською,німецькою та іншими мовами» [205, с. 50]. Ослаблення «залізноїзавіси» уможливило інформаційний обмін радянських протестантів іззакордонними одновірцями: наприклад, видавництво «Slavic GospelPress», засноване у США колишнім киянином М. Моргулісом 1982року, за 30 років випустило 15 мільйонів Біблій та інших книг. Поважним досягненням була демонстрація мультфільму«Суперкнига» на радянському телебаченні. У травні 1990 рокумультфільм було показано в прайм-тайм на центральному каналі змайже 300 мільйонами глядачів у Радянському Союзі, Східній Європіта В’єтнамі. Уперше в історії в Радянському Союзі транслювалисяхристиянські телесерії. За чотири тижні після завершення показучитачі прислали більше ніж мільйон листів. Передачу «Клуб«Суперкниги» було дубльовано естонською, латвійською,білоруською, карельською, молдавською, вірменською тагрузинською мовами. У цілому проект отримав п’ять мільйонівлистів [536, с. 1–2]. Для розвитку цих ініціатив було створеноАсоціацію «Еммануїл» з офісом у Києві. Її президент повідомляє, щоз 1990 року «220 телекомпаній зі 173 міст транслювали нашіпрограми, ми отримали більше ніж 12 мільйонів листів із 55 тисячнаселених пунктів, наші програми дубльовано десятьма моваминародів колишнього СРСР» [45, с. 2]. Зажив успіху і дитячий журнал «Тропинка» — 1990 року він мавбільше ніж мільйон читачів. Створене з ініціативи протестантівУкраїнське біблійне товариство «розповсюдило в кілька разів більшеекземплярів Біблії й біблійної літератури, ніж це було зроблено запопередні 1000 років. А точніше — видали майже 3,5 мільйонапримірників біблійної літератури» [7, с. 67].
  11. 11. На сьогодні українські протестанти випускають сотніперіодичних видань, із яких більше десятка мають міжнароднепоширення й наклад близько 100.000 примірників. У рейтингах«Релігія» Яндекса, Mail.ru тощо створені українськими євангелікамипортали йдуть одразу ж за офіційними православними ресурсами.TBN — найбільша у світі християнська телемережа, яка нараховуєбільше ніж 15.000 кабельних мереж, 7500 телевізійних станцій іпоширюється через 48 супутників. Її частиною є канал ТБН, який«можна приймати в усіх країнах світу, крім Австралії та НовоїЗеландії» [25, с. 146]. Аудиторію київської FM-станції «Світле радіоЕммануїл» світські маркетологи оцінюють у 36.000 осіб [250, с. 74]. Протестанти — духовно, а не фінансово чи владно орієнтованаасоціація українських громадян із чіткими моральними принципами:сімейні цінності, здоровий спосіб життя, трудова етика,доброчинство, добровільне взяття відповідальності за інших, захистправ людини, ринкової економіки, прозорого уряду, свободи совісті йслова, а «консолідована точка зору навіть порівняно невеликоїгромади робить її частиною настільки ж нечисленногогромадянського суспільства» [225, с. 176], може, йогонайрозвиненішим у нашій країні компонентом і фактором [241].Вивчення досвіду такої комунікації визначає актуальність цієї темидля української науки та суспільства. «Будучи активною меншістю, протестанти прагнуть помінятиідеологію і стиль управління державою, змінити саму державу, нездійснюючи в ній революцій та не емігруючи з неї, — зазначаєР. Лункін. — <…> Вільне сповідання віри, також і зціленнясоціальних вад, є, з точки зору протестанта, релігійним іпатріотичним обов’язком кожного християнина. <…> Найшвидшееволюція політичного світогляду нових євангельських церков напострадянському просторі відбулася в українському протестантизмі.Причому вибухове зростання євангельських груп відбувалосяпаралельно з політизацією суспільства в цілому. Соціально-політичніпроповіді пасторів стали потужним елементом місії та факторомзростання громадського впливу баптистських, п’ятдесятницьких іадвентистських церков України. Тим більше, що за своїм соціальнимскладом українські протестантські церкви після 2000 року почаливіддзеркалювати структуру суспільства в цілому, а [їх] лідери…порушувати проблеми, що хвилювали найрізноманітніші групинаселення. <…> Після «помаранчевої революції» протестантизм,
  12. 12. поруч із Православ’ям, став важливим елементом громадськогожиття України. …в уявленні сучасної євангельської спільноти будь-яка держава рано чи пізно повинна стати, перш за все, просторомвільної проповіді, де християни можуть і повинні реалізовувати своїобов’язки з перетворення навколишнього світу» [225, с. 194, 210, 212,219]. Як заявляє П. Цюкало, послідовникам цієї християнської течії напострадянському просторі варто було б залишатисяпротестантами — щодень боротися за протестантські принциписвободи совісті та відповідальності в усіх сферах життя — ще й тому,що ці церкви володіють соціально-політичним, а не тількибогословським потенціалом. Акцент на особистих стосунках людиниз Богом допомагає знайти баланс між свободою та відповідальністюособистості, що дозволило створити цивілізацію західної демократії.Протестантська ідея може стати робочим інструментом для створенняефективного суспільства відповідно до реальних економічних ісоціальних законів [426, с. 93–98]. Сімдесятирічне існування «залізної завіси» показало, що успіхпротестантського руху не визначається закордонними фінансами.Його характеризують демократичні принципи управління,соціалізація знедолених, адаптація до змінних умов. Протестантськийетос закликає більше працювати й менше споживати, у такий спосібпротистояти консюмеристській цивілізації. Ці цінності поширюютьсячерез церковні ЗМК. Свободу слова протестантські журналісти сприймають якпохідну від свободи совісті як найвищої цінності: «Ні свободи друку,ні свободи організацій, ні свободи зібрань — взагалі ніяких свободбути не може, якщо відсутня свобода совісті, бо саме вона визначаєгромадянську позицію людини» [427, с. 29]. Протестантський «нонконформізм має на увазі соціальнуасиметрію взаємин неправославних християнських церков ідомінуючої церкви» [25, с. 55], а також секулярного загалу.Протестантські медіа — приклад комунікації впливової меншості.Цей досвід необхідний Україні, де громадянське суспільство діє черезширокий спектр суспільних сил і громадських організацій, впливнекомерційних і неполітичних структур. Голос меншини — голоссубкультури [274], голос індивіда. Це релігійні медіа, звернені не довлади, а до суспільства. Їх спрямовано до індивіда, а не до колективу.
  13. 13. Вживаємо скорочення: АСД — адвентисти сьомого дня, ЄХБ —євангельські християни-баптисти, УЛЦ — Українська лютеранськацерква, ХВЄ — християни віри євангельської (п’ятдесятники). Науковою проблемою монографічної студії є масштаб, причиний фактори медійного успіху консервативних релігійних груп упостмодерному суспільстві, де основні потуги належать політичним іекономічним силам. Предмет — явище медіатизації релігійного життя, яке прийшлона українські терени з падінням «залізної завіси» 1991–2010 рр. Об’єкт дослідження — журналістська продукція українськихпротестантів. Мета монографічного дослідження — комплексний розглядпротестантської комунікації України в контексті світового явищамедіатизації релігійного життя. Метою передбачено розв’язання таких завдань: • дослідити передумови та історію медіатизації релігії вУкраїні 1991–2010 рр.; • проаналізувати організаційний вимір протестантських ЗМКУкраїни; • вивчити типологічні особливості протестантських медіаУкраїни; • визначити функції протестантських ЗМК України; • розглянути потенціал гармонізації суспільного буття,пропагованої протестантською журналістикою. Методологічну базу дисертації склали схема комунікаціїГ. Ласвелла, В. Різуна, В. Іванова, концепції лідерів думок іреферентної групи, консервативної позиції мас-медіаП. Лазарсфельда [14, с. 47–51], теорії активної аудиторії [585],об’єктивності й відповідальності журналістики В. Шрамма [120,с. 49–60], техніцистського мислення М. Маклюена, мозаїчноїкультури «глобального метрополіса» Г. Кана і Б. Брюса-Бріґґса [120,с. 196–201], партиціпаторна теорія медіа [14, с. 28–31], поняттясоціальної комунікації А. Соколова, комплексу міні-, міді- тамакрокомунікації, його визначення комунікаційних потреб [365];погляди Є. Прохорова [321] на ціннісну орієнтацію та гуманістичнуспрямованість журналістики, рівноправність учасників комунікації. З доробку українських журналістикознавців ми використовуємотеорії неминучої масифікації В. Різуна [336, с. 206], теоріюмедіадосліджень В. Іванова [122–126], теорії патогенного тексту
  14. 14. Б. Потятиника і М. Лозинського [315], глобалізації мас-медіаО. Зернецької [121], дискурс-аналізу К. Серажим [352], теоріїінмутації О. Холода [412–417], концепцію світоглядної (екуменічної,морально-етичної) публіцистики Й. Лося [223, 224], релігійноїжурналістики А. Бойко [32–35]. Окремо слід згадати ідеалістичну антропологію як складникпогляду Б. Потятиника [313] на медіа, який спонукає акцентуватиісторичні паралелі, зумовлені ригідністю людської природи, такритику Б. Потятиником тоталітарних медіа й ідеї віртуальності вмедіа як опосередкованості досвіду власними відчуттями. Такожважить панідеологічний, антиринковий підхід І. Михайлина [276,277] до аналізу журналістських явищ: опозицію маскульту іпанекономічній моделі медіа, рейтинговому менталітету сучаснихмедіа, оборону аналітичної журналістики, високої культури,публічної сфери як осередку творчості, служіння людям, державі,гуманістичним принципам, виховання особистості та громадянина. Методами монографічного дослідження є типологізація,класифікація, періодизація, контент-аналіз протестантських виданьУкраїни, моніторинг ЗМІ, якісне анкетне опитування аудиторії тажурналістів протестантських медіа, інтерв’ю з активістамипротестантської медіасфери. Засадничою основою дослідження є ліберальний,об’єктивістський підхід до вивчення релігійної комунікації А. Бойко,А. Юраша, співробітників Відділення релігієзнавства Інститутуфілософії НАНУ (А. Колодний, Л. Филипович, В. Єленський,В. Климов, С. Свистунов, П. Яроцький, В. Титаренко) і одеськихнауковців кола Е. Мартинюка (О. Никитченко, О. Добродум,О. Невшупа). Наукова новизна дослідження визначається такими чинниками: • уперше в українській науці термін «медіатизація»застосовано до релігії; • розвідку сфокусовано на церковній комунікаціїпротестантів, а не на образі цієї церкви у світських медіа; • студія розглядає процеси в цій сфері, що тільки зазнаютьстановлення (1991–2010); • у науковий обіг України введено низку нормативнихдокументів щодо журналістики українських протестантів і масузахідних досліджень протестантської комунікації, що дозволяєреконструювати розуміння церковними медійниками своєї роботи;
  15. 15. • уперше в українській науці розглянуто богословськепідґрунтя інформаційної діяльності протестантів; • запроваджено термін міні-медіа; • проаналізовано протестантський досвід недержавноговпливу на зміст світської медіапродукції; • задля осягнення «автентичної логіки релігійних спільнот»[432, с. 264] дослідження спирається на широкий практичнийматеріал: результати двохрічного моніторингу протестантських медіата найширшого на сьогодні соціологічного опитування аудиторії таспівробітників протестантських ЗМІ України, спеціально зібранийодин з найбільших архівів протестантської періодики незалежноїУкраїни; • запропоновано метод оцінювання ефективності релігійнихЗМІ. Результати дослідження можуть бути застосовані дляподальшого вивчення методів медійного висвітлення релігійногорозмаїття України та світу, комунікації релігійних організаційУкраїни як частини громадянського суспільства, взаємодії та впливумедіа та релігії, форм побутування релігії в медіа, медіатизації різнихсфер життя.
  16. 16. ПІСЛЯСЛОВО Мета цієї роботи полягає в розгляді стосунків представниківконсервативних релігійних течій зі світом медіа. Медіа та релігіястають усе активнішими учасниками публічного життя. У добупостмодерну позитивістські теорії неминучої секуляризаціїпоступаються визнанню цивілізаційної ролі релігій як альтернативиполітичним і панекономічним концепціям. Уприступненняелектронних комунікацій та тенденція Веб 2.0 урівнюють шансивизнаних конфесій з релігійними течіями, що не мають державноїпротекції та підтримки більшості, на успішне комунікування своєїідеології. Причиною цього є медіатизація — процес всесвітньогомасштабу із суперечливими проявами. Це зростання ролі ЗМІ вгромадському житті: - через технічний поступ досконаліші комунікаційні пристрої таканали стають усе доступнішими для більшої кількості людей замінімальною ціною; - дедалі зростаюча частка населення пізнає світ головно «очима»ЗМІ. Медіа впливають на світогляд мільйонів осіб; - ЗМІ уособлюють публічний простір, стають ареопагомсуспільства, місцем і механізмом ухвалення значущих рішень; - масова комунікація є цементуючим фактором державнихутворень, джерелом ідентичності. Іммігрант, що підтримує зв’язок зісвоїм етносом через комунікаційні канали, може насправді існувати вкультурному й ментальному просторі своєї нації; - відбувається глобалізація комунікації: телеглядачі більшезнають про медійний «порядок денний», аніж про фізичних сусідів; - попри економічний, адміністративний та фізичний тиск, невщухає змагання ЗМІ за статус четвертої влади — намаганняконтролювати державну верхівку; - розширюється спектр комунікаційних спеціальностей у галузізв’язків з громадськістю, що збільшує коло учасниківмасовоінформаційної діяльності. Проявами медіатизації є масифікація комунікації, віртуалізаціясуспільних взаємин, пристосування різних сфер життя до логікимедіа. Ці явища спонукають науковців укотре говорити про тотальнуопосередкованість людського пізнання, розуміння, спілкування.Посередництво, опосередковування несе із собою і збільшення
  17. 17. можливостей, і зменшення близькості, адекватності, компетентності,реальних повноважень. Аналогічні процеси стосуються й релігії. Напруженість релігійного життя в Україні, розгалуженістьрелігійних медіа та чітка роль релігійної тематики у світських ЗМІдиктують потребу у вивченні стосунків медіа та релігії. Окрімзагальновизнаної ролі релігійних смислів у медійному висвітленніпитань культури та формуванні ідентичності, зокрема, українців,спостерігаємо дедалі ширше використання релігійної ідеології тариторики в політичній боротьбі. З часткою умовності можнаприпускати, що головними подіями ХХІ століття є релігійні новини.Через політичну сферу медіатизована релігія впливає і на економічнежиття. Медіатизація релігії вказує на трансформацію релігійної сферивідповідно до законів мас-медіа. Головним наслідком цього процесу єповернення релігій у публічний простір постсекулярних держав черезмедіа. Тут також спостерігаємо і приватизацію релігії (позбавленняінституціональної релігії певних переваг і привілеїв), і шанс длярелігійних меншин використати закони медіаринку для просуваннясвоєї ідеології. Медіа одної з таких меншин — українських протестантів — єпідтримкою широкій громадськості в часи нестабільності,дезорієнтованості, за потреби в новій інформації. Важливу роль вонивідіграли в (пост)перебудовний період, коли Новий завіт від місії«Гідеонові брати» потрапив сливе до кожної української оселі. Наразірозширення аудиторії цих медіа відбувається за рахунок осіб, якіпереживають персональні потрясіння: тяжку хворобу, хімічнузалежність, смерть близької людини, бідність, безробіття, самотність,конфлікти із сім’єю, шукають друзів і товариське коло, можливостейсамореалізації, словом, зустрічають труднощі, які не розв’язуютьсязвичними засобами. За цих умов людина стає готовою до змін,розглядає можливість «нестандартної» (для себе) поведінки.Особливого значення релігійні медіа набувають під час руйнуванняупереджень на етапі ознайомлення з релігійним рухом і пізніше, уразі зміцнення релігійних переконань неофіта. Протестантські медіапостають релігійним «ринком», де реципієнт підбирає інформаційнийтовар відповідно до своїх потреб. Особливо цим відрізняєтьсяінтелігенція: нерідко активно споживає медійний продукт (читаєкнижки й періодику, відвідує Інтернет-сторінки) без приєднання домісцевої громади.
  18. 18. Історіографія протестантської комунікації України доволі бідна.Радянські публікації розглядають релігійні меншини з ужитковоюметою — допомогти суспільству позбутися цих «пережитківбуржуазного ладу». Роботи зарубіжних авторів того періоду нерідкостраждають на дефіцит даних про радянську дійсність. Упостперебудовний час осмислення протестантами минулого,особливо радянського, йде надміру обережно: багато тодішніхдійових осіб живі, в пошані або й при церковній владі. Підрадянські протестанти не мали журналістики; не було й їїкритичної рефлексії. Церковні видання не розглядалися дослідникамияк окреме явище, постаючи аналогом конфесійної культури таісторичним джерелом. Дотепер суспільне ставлення українців до протестантів не надтозмінилося: заідеологізований погляд недоброзичливців (секулярнихмедіа та публіцистів церков-конкурентів) не становить принциповоївідмінності від радянського часу. Там переважав класовий,соціологічний підхід, пафос шкідливості релігії як явища, теперпревалює негативна ідентичність «ми» проти «них» і непримиреннакритика «чужої» релігійності. Ліберальна інтелігенція теж рідкопроявляє співчуття до підозрілої меншини. Іншу позицію займає наукове середовище: багато релігієзнавців,особливо співробітники Відділення релігієзнавства Інститутуфілософії НАНУ, після падіння СРСР зайняло ліберальну, толерантнупозицію щодо релігійної сфери. У їх роботах знаходимо перелікперіодичних видань українських протестантів, моніторингконфесійних публікацій та образу церкви в світських ЗМІ, історіювидань попередніх років, аналіз впливу медіатизації суспільства нацерковне життя. Протестантські аналітики розглядають ЗМІ своїх конфесій якінструмент місії та духовного живлення вірних, світські ЗМІпереважно як інформаційну небезпеку для християн. Науковоїтрадиції в церковних колах майже немає; така проблематикаобговорюється в суміжних публікаціях: методичних матеріалах,навчальних посібниках, стенограмах лекцій та семінарів,студентських роботах. Протестанти у світських ВНЗ вивчають рольЗМІ в церковній діяльності, історію протестантської журналістики(головно попереднього часу), мотивацію клерикальних медійників,типологію та конфесійну стилістику видань.
  19. 19. Протестанти пострадянського простору добачають проблемицерковних ЗМІ в непрофесіоналізмі журналістів і неефективностіринкових моделей у церковному середовищі, розглядаютьперіодизацію та риси протестантських ЗМІ, образ протестантів усвітських ЗМІ, богословські основи протестантської журналістики,функції церковних видань, переваги нових медіа та перспективинезалежної протестантської преси. Західні протестанти мають розвинену дослідницьку традицію,яку характеризує поважний інтелектуальний рівень, величезнаемпірична база, міжнародний масштаб діяльності, свобода совісті йслова. Ці роботи зорієнтовано на вивчення церкви в медіасвіті, медіаяк культури, релігії як комунікації, використання комунікаційнихзасобів і каналів для просування церкви в суспільстві й критикунегативних наслідків комунікаційної революції. Їх українські одновірці поволі прилучаються до цих джерел:мислення вітчизняних протестантів формується в першу чергу несцієнтичним, а богословським дискурсом. ЗМІ найперше потрібніцеркві для місії, вдруге — для згуртування конфесії та індоктринаціїпослідовників. Пізньопротестантське богослов’я формує образ церкви вірних ізфіксованим членством, умисним приєднанням до громади у зріломувіці, обов’язковим перехрещенням неофіта. Увірування як свідомийвибір базується на імперативах свободи совісті та широкоїмісіонерської роботи. Характер і методи використання медіа в цій діяльності постійнообговорюються. Бурхливі події останнього двадцятиліття загостриликонфлікт поколінь церковної людності. Конфесійні ветерани ймолодь проходять «випробування постмодернізмом»: відсутністювидимого ворога й попиту на образ страдника, плюралізмом,ринковими стосунками, консюмеристським мисленням.«Консерватори» обстоюють біблійний образ церкви як міста(фортеці), де ЗМІ працюють на захист і збереження церковноїортодоксії. «Прогресисти» наголошують на біблійному образі церквияк солі, закликаючи до місіонерського вторгнення та експансії(О. Лєдяєв) у світ для його перетворення за біблійним зразком. Цядискусія пов’язана з антиноміями ранньопротестантського богослов’ястосовно свободи волі: чи слід християнинові найперше турбуватисяпро власний або чужий порятунок, сприяє чи шкодить місія особистій
  20. 20. вірі, якщо може зашкодити, то чи можливо вірнику втратитиспасіння. Некнижність пострадянського протестантства зумовлюєневеликий корпус регулятивних текстів церковної журналістики. ЦеБіблія, зовнішні документи — соціальні концепції конфесій, тавнутрішні — посадові інструкції церковних медійників. Біблія має унікальне місце у протестантському вченні тапрактиці. Українські протестанти розглядають її як цілкомсамодостатній текст. Статус церкви як «герменевтичної спільноти»(О. Попов) українськими протестантами не усвідомлюється; вонивважають, що їх мислення та практику конструює тільки Біблія яквона є. Необхідність богословської традиції та освіти можепіддаватися сумніву; не є винятками популістська екзегеза,надмірний буквалізм, «пророча» інтерпретація, підкріплена виключнохаризмою проповідника. Нерідкою є ситуація, коли індивід підбираєцеркву згідно з пережитим надприродним досвідом. Зворотним бокомцього явища є кочування частки протестантів по різних конфесіях. Біблія вважає спілкування людини з Богом головним напрямомкомунікації. Гріхопадіння зробило це спілкування апріорінедосконалим, ушкодженим. Це також деформувало комунікаціюіндивіда із собою та іншими людьми. Міні- та мідікомунікаціяважливіші від масової. Церква будується за моделлю сім’ї: я, мої,чужі (інші). В ідеалі для вірника кількість чужих повинна постійнозменшуватися: богосинівство веде до бачення людства як цілості.Зразкова церковна комунікація базується на міжперсональномуспілкуванні: особистій молитві, особистому виборі духовного шляху,конфесії, переконань, особистій відповідальності перед Богом ігромадою за свої вчинки, особистому читанні Біблії, слуханні усноїпроповіді священика, усному обговоренні й тлумаченні сакральноготексту, фізичній участі в церковних обрядах. Технічні засоби — спроби встановити масову комунікацію — уБіблії розглядаються як вторинні й тимчасові (хоч знаходимо масуспособів фіксації та передачі даних), зумовлені недосконалістю,обмеженістю людського пізнання, розуміння, пам’яті. Створеннякомунікаційних засобів тлумачиться як милиця, «протез»(М. Маклюен) гріховної людини. Смертність останньої пояснюєпотребу зберігати й передавати соціальний досвід. Соціальні концепції пострадянських протестантів обстоюютьправо церков на комунікацію поза церковними стінами — заснування
  21. 21. конфесійних ЗМІ, зв’язки з мирськими медіа для донесенняоб’єктивної інформації про діяльність церкви, шляхи розв’язанняконфліктів у медійному полі, можливість християнам працювати усвітській журналістиці; містять оцінку світських ЗМК: критикуконтенту, який суперечить біблійним настановам, схвалення їхроботи з розширення кругозору, збільшення можливостей аудиторії,протистояння соціальним вадам. Організаційний вимір протестантських ЗМК України включаєжурналістські відділи у складі церковних структур, медіа-колективирелігійних ЗМІ, освітні осередки протестантської журналістики,територіальний та організаційний типи об’єднань протестантськихмедійників. Внутрішня документація регулює роботу спеціальних відділівпри місцевих громадах і ширших організаційних утворенняхконфесій. Завдання відділів — зовнішній піар, особисті контакти зпозаконфесійними медійниками, оптимізація внутрішньоцерковноїкомунікації: надання консультацій, допомога в ухваленні рішень,кризовий менеджмент. Незважаючи на вищесказане, бурхливий технологічнийрозвиток не сприймається консервативною людністю, де більшістьукраїнських протестантів приблизно відповідає православномучернецтву, однозначно. Чимало представників і позацерковних кілзвинувачує самі комунікаційні засоби в руйнуванні традиційноголаду, аморалізації суспільства. Зрозуміло, що в консервативних колахтакі голоси будуть набагато чутнішими. Протестантські медіаготують людину до особистого контакту з представником церковноїспільноти: увірування майже завжди реалізується в особистійприсутності вірян, успіх місіонерської роботи визначають кількістювідвідувачів богослужінь, а не розповсюджених примірників газети;ЗМІ утворюють додаткову аудиторію, захищають репутацію таінформаційний простір церкви, змагають до зміни суспільства черезнасадження біблійного світогляду. Протестанти одностайнокритикують медіапродукцію гріховного — аморального таокультного — змісту. Про людське око «консерватори» запевняють у нейтральностікомунікаційних технологій, у реальності, побоюючись ослабленнявіри через їх неконтрольоване використання. Вони розуміють, що незможуть скласти конкуренцію світським засобам масової комунікації.Натомість церква прагне трансформувати безпосереднє оточення
  22. 22. індивіда. Це можна зробити через «християнізацію» світськихмоделей, як пропонують «прогресисти», чи через розробкусамобутньої субкультури (версія «консерваторів»). Протестантикритикують нові комунікаційні засоби через ослаблення соціальнихзв’язків (із сім’єю та церковною громадою), впевнену конкуренціюдрукарській технології, неможливість цензурувати електронні медіа,плюралізацію свідомості, провокування споживацького ставлення дожиття. Попри недовгий час їх вільного розвитку, протестантські медіаУкраїни можна розглядати як комунікаційну систему. Це в першучергу засвідчують їх спільні функції: ці ЗМІ обслуговуютьінформаційні потреби релігійних організацій, об’єднаних досвідомгнаної меншості та сучасним статусом альтернативної релігійності.Протестатські ЗМК гомогенізують аудиторію, актуалізуючи середдосить строкатої групи своїх споживачів інформаційний продукт зупізнаванною стилістикою, консервативною етикою та соціальноюпозицією, великою часткою однакових релігійних догматів. Відмінні завдання, що їх мають перед собою церковніжурналісти, зумовлюють вихід різних типів видань. Основний поділ:внутрішня (життя вірних) і зовнішня (місія) орієнтація. У 1920-ті, уперіод бурхливого росту протестантської спільноти, церквизасновували внутрішню пресу, яка в другу чергу виконувалапредставницькі функції. Існування внутрішніх часописів зарадянських часів зумовлювалося не тільки забороною релігійноїпропаганди. Місіонерська гарячка початку 1990-х породилаальтернативне уявлення: пріоритетність місії в журналістській роботі. Різновидами церковних видань є: - офіційна періодика церкви постає доказом легалізаціїрелігійної течії, оприлюднює її віровчення й документи. Їїпередруковують часописи, видавані адміністрацією меншихтериторіальних утворень. Це візитка, трибуна та управлінський засіб; - видання церковних відділів і окремих осіб. У них церковневчення витлумачується для окремої групи за спільністю занять(скажімо, доброчинство), інтересами (наприклад, знайомствахристиян) або іншими критеріями. Це можуть бути напів- інеофіційні видання. На цьому рівні ймовірна з’ява незалежноїрелігійної преси. Місіонерські ЗМІ подають матеріал такого ж характеру,витлумачуючи його для іншої аудиторії.
  23. 23. Система протестантських ЗМІ України еволюціонує відсинкретизму функцій до розмаїття пресової пропозиції. Виданьвиникає більше, набір функцій розширюється повільніше. Кількістьфункцій окремого комунікаційного засобу зменшується: ведучиінформаційний листок невеликої громади, не потрібно надто зважатина цензорів, філологів і професійних журналістів. Локальні завданнябез тиску зовнішніх факторів роблять ці медіа цілеспрямованими.Своє видання надає місцевій громаді відчуття історичної ваги їїдіяльності, формує корпоративні традиції. Відбувається подрібнення, демократизація авторства: очільникиконфесії — середня ланка — церковні відділи — окремі громади —окремі особи. Цей процес супроводжується плюралізацієювіровчення. Для першого етапу характерна інтеграція церкви: їїофіційна позиція — це думка невеликої групи керівників. Уподальшому виникає більше простору для дискусій, постаютьнеформальні лідери інформаційного простору, які можуть увіходитив суперечність одне з одним. Нарешті, (закриті) форуми і групи всоціальних мережах можуть підривати церковне віровчення, ставитипід сумнів легітимність керівництва — у такий спосіб комунікаційніканали стають ґрунтом для виникнення опозиції. Побоюючисьнезвичної прозорості й критики, офіціоз освоює Мережу звідставанням. ЗМІ можуть бути фактором конфесійної ідентичності(наприклад, церковна поліграфія уникає схожості з упізнаванноюстилістикою журналів свідків Єгови), належності довнутрішньоцерковних страт: офіційну періодику призначено «всім»(у реальності — управлінцям місцевих громад), Інтернет — молоді,кабельне телебачення — середньому вікові. Ще одним утворенням євидання-«поліпи», що спеціалізуються на критиці інших медіа(аналоги — самвидав баптистської Ініціативної групи, виданняадвентистів реформаційного руху). Як зазначалося, до 1990-х років головним адресатомпротестантських ЗМІ була церковна громада. Свобода совісті сприяланамаганням створити видання «для всіх». А це можливо хіба що заумов монополії. Якщо ж зауважити, що дефіцит релігійної інформаціїбуло вдоволено на початку 2000-х, неминуче постає потребаприлаштовувати інформаційний продукт до потреб цільової групи. Сегментацію аудиторії протестантських ЗМК України можнаокреслити телеологічно. Споживачів цього інформаційного продукту
  24. 24. ранжують за: віком — для виховання в християнському дусі;сімейним статусом — для пропаганди сімейних цінностей; фізичнимстаном — як додаткову специфічну аудиторію; професією — длясвідчення інтелігенції; різновидом служіння — для згуртуванняцерковних профі; культурним рівнем — для зацікавлення міськогочитача; статтю — для охоплення жінок як головного агента церковноїспільноти; мовою — для регіоналізації видань; соціальнимстатусом — для роботи із середнім класом; національністю — длясвідчення євреям; хобі, захопленням — для культивування здоровогодозвілля. Спробами розширити аудиторію є інтерактивні Інтернет-ресурси, ширша орієнтація контенту на потреби споживачів,«світська» стилістика й проблематика: питання культури, науки,стосунків, кар’єри, освіти. Нові можливості для цього створюєтенденція Веб 2.0: інтеграція в соціальні мережі через ведення блогів,крос-постинг, роботу волонтерами в популярних виданнях. У світському суспільстві релігійна тематика належить дорозряду спеціалізованих. Відповідно, видання, що концентруються наній, не можуть конкурувати з розважальними й суспільно-політичними. Велика частка протестантських медійників не планує«воювати» за мас-медійний простір. Їх наміри обмежуютьсягруповою комунікацією: інтересами місцевої громади та їїбезпосереднього оточення. Такі ЗМІ можна віднести до типу міні-медіа (термін Д. Сміта). Класифікувати протестантські міні-медіаможна як види усного спілкування, мануальні міні-медіа, друковані,електронні, різновиди реклами. Перевагами видань цього типу єохоплення обмеженої (і керованішої) кількості осіб, підтримкагрупової та міжперсональної комунікації: постійний та широкийзворотний зв’язок і, як результат, ліпше знаття своїх споживачів,менші затрати й професійні вимоги до вироблення інформаційногопродукту. Вони використовують місцеві кошти й персонал,відповідаючи рівневі середнього протестантського медійника —дилетанта, волонтера, ентузіаста. Але ця схема, попри свою практичність, має серйозніобмеження. Згадані медіа складно зробити самоокупними таприбутковими; у них малий ресурс розвитку: за спроби розширитидіяльність дається взнаки конкуренція з боку світських ЗМІ тамедіаінших церков. Вичерпаність непрофесійної моделі клерикальноїжурналістики з початку 2000-х років почали відчувати повсюдно.
  25. 25. Освітні осередки протестантської комунікації різняться типомсвоїх організаторів. Протестантські журналісти-іноземці чиемігранти виховували кадри для радіослужіння та позаконфесійнихвидавництв. Журналістські факультети конфесійних ВНЗ готуютьспеціалістів для друкованих ЗМІ та Інтернету — це власнікомунікатори, піарники, апологети церков. Освітні ініціативизаснованих протестантами громадських організацій націлюваливипускників на інформаційну роботу широкого профілю.Оформившись як самостійна сила, протестантські журналістизаснували свою Асоціацію та дедалі більше беруть до уваги світськістандарти журналістської роботи. Жанрові групи протестантських медіа України поділяються наспільні зі світськими — замітка, стаття, інтерв’ю, репортаж, відповідіна запитання, вірш, стенограма (семінару, наради, засідання, з’їзду),репліка, афоризм, цитата, есей, памфлет, фейлетон, нарис, лист і суторелігійні жанри — свідчення («досвід»), проповідь, коментар добіблійного фрагменту, роздуми (щось на кшталт замальовки чиневеликого есея), молитва, притча, переспів, богословський трактат,повчання. Зазвичай релігійні жанри відтворюють усне спілкування. У протестантській журналістиці немає конфлікту релігії танауки. Наукові журнали богословських семінарій Українидемонструють кореляцію наукового та публіцистичного дискурсів. Цівидання спрямовано на просування теологічної думкипротестантських церков пострадянського простору у світовомупротестантському, світському, православному наукових анклавах,контекстуалізацію євангельського руху в пострадянське суспільство йкультуру, пошуки національного богослов’я. Аналіз авторськогоскладу цих часописів, тематики, методів ведення дискусій виявляє,що теологічна освіта, замислена як осереддя конфесійної свідомості,навіть релігійного фундаменталізму, на ділі орієнтує студента нашироту світогляду, толерантність і діалогічну позицію. Одним із проявів медіатизації є конвергенція медіа. Вийшовши злітератури, протестантська журналістика України виявляє йзворотний процес — повертається в книгу для увічненняінформаційного продукту, надання йому поважного та тривалішогохарактеру. На користь цього промовляє вихід журналістських текстіву книжковому форматі, спрямованих на представницькі завдання,архівування поточних публікацій, приваблення нових споживачівінформаційного продукту.
  26. 26. Протестантська журналістика незалежної України пройшлакілька етапів: 1) «психологічний самвидав»: стихійність,непрофесійність роботи поруч із радянськими видавничимитрадиціями, передрук заборонених текстів. Церковні медійникипрагнули заявити про своє існування, реалізувати свободу слова;2) комерціалізація та укрупнення: заснування медіаконцернів,3) кінець ейфорії та спонтанності, переосмислення підходів і пошукнової парадигми. Відновлюється змагання за читацьку аудиторію,читання знову стає елітним заняттям, а друкована технологія —ознакою потрібної церквам респектабельності. Представлення протестантської публіцистики в книжковомуформаті розглянуто на прикладі шістьох видань. Це проповіді табіографічні, моралістичні й історичні нариси. Інформаційнимприводом до представницької публікації (книга-візитка, рекламнийбуклет) зазвичай є урочисті дати. У більшості цих видань присутнізаклики досягати журналістського професіоналізму. Продаванність — поважний фактор професійного обличчя ЗМІ.Ринковий потенціал протестантських ЗМК розглянуто на прикладінайкращого й найбільш популярного видання українськихпротестантів — міжконфесійного журналу «Христианство» (Київ,2001–2003). Унікальний часопис, чиї підшивки дотеперрозпродаються й чиї матеріали до сих пір цитують, закрився черезнебажання аудиторії платити за медійний товар. До цього її привчалидоступність інформаційного продукту в радянський час, відсутністьринкових підходів у церковній роботі, а також гуманітарна допомогавід західних одновірців, до якої українські протестанти звикли за1990-ті роки. Єдність церков зіграла проти блискучого проекту: одинпримірник читало все оточення вірника, який його придбав.Спонсором і вторинною аудиторією релігійних ЗМІ є не окремийукраїнець-протестант, а громада (деномінація, церква). Церкви небачили ужиткової користі в цьому «часописі без ніші». Його булоскладно використати і для зміцнення вірних, і для місії. На початку2000-х років аудиторія не була готова до заявленого в ньомуконфесійного плюралізму. Тому вихід журналу припинився звичерпанням спонсорських коштів. Притулком подібних видань став Інтернет — дешевий простірбез відстаней та кордонів, у тому числі конфесійних. Міжцерковніорганізації забезпечують сталу дотаційність своїх ЗМІ.
  27. 27. Прикладом прибуткового видання, створеного окремоюцерквою, є херсонська газета «Для ТЕБЯ». Це місіонерський часопис,спрямований на руйнування упереджень щодо протестантів. Йогозасновники не орієнтуються на прибуток, а всі ресурси вкладають уроботу з авторським складом: вербують дописувачів із читачів,створюють для них посібники, розвивають мережу «народнихрепортерів», вичитують тексти в присутності всієї редакції. Часопис «Для ТЕБЯ» дозволяє розглянути проповідництво якпровідну функцію протестантських медіа України. У ньому помітнапершість ідеологічних завдань: пошук спільного ідейного,морального, світоглядного фундаменту з суспільством для подачірелігійних конотацій «світської» проблематики. Усування перепонсприйняття, підготовка до особистої комунікації, нагадування прорелігійні матерії відбувається шляхом: - орієнтації на потреби читача, актуальну тематику,використання доступної мови; - привернення й утримання уваги заголовковим комплексом,візуалізацією, грою слів, парадоксами, каламбурами, асоціаціями; - розвиненого зворотного зв’язку: опитувань, лотерей,відповідей на листи, проведення курсів із журналістики, літературнихі журналістських конкурсів; - подачі широкого спектра тем, оЀ

×