Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

Постанова КМУ №1098 (апеляційна скарга)

833 views

Published on

Апеляційна скарга на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2015р.

Published in: Law
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

Постанова КМУ №1098 (апеляційна скарга)

  1. 1. Справа № 826/12412/13-а Київський апеляційний адміністративний суд вул. Московська, 8, корп.30, м. Київ, 01010 через суд 1-ої інстанції: Окружний адміністративний суд м. Києва вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1, м. Київ, 01601 Головуючий суддя в суді 1-ої інстанції: Нагорянський С.І. Судді : Бояринцева М.А., Добрянська Я.І Апелянт (позивач у справі): Гашпар Олександр Романович 14029, м. Чернігів, вул. Волковича, б.2, корп. А, кв.20 тел. +38(0462) 631-869, e-mail: gashpar@i.ua Відповідач: Кабінет міністрів України вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008 тел. +380 44 256-63-33, e-mail: info@kmu.gov.uа Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) Міністерство внутрішніх справ України вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601 тел..+38(044)256-03-33, e-mail: mvs@gov.ua 2) Державна міграційна служба України вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01024 тел. +380 44 2547881, e-mail: info@dmsu.gov.ua АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2015р. 17 липня 2015 року, мною була отримана постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2015 року, що була винесена за наслідком розгляду адміністративної справи № 826/12412/13-а за моїм позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Міністерство внутрішніх справ України, Державна міграційна служба України про визнання незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №1098 від 26.10.2011 року, в частині. Відповідно до ч.1 ст. 103 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) початок перебігу 10 – денного строку, встановленого абзацом 1 ч.2 ст.186 КАС України на оскарження постанови суду, прийнятої в порядку письмового провадження, розпочався 18 липня 2015 року і закінчується о двадцять четвертій годині 27 липня 2015 року, а отже строк на апеляційне оскарження мною не пропущений. Відповідно до резолютивної частини отриманої Постанови суду, в задоволенні адміністративного позову мені було відмовлено, в повному обсязі. З даним судовим рішенням я не погоджуюсь, адже справу було розглянуто з суттєвим порушенням процесуального законодавства, з грубими порушеннями норм матеріального
  2. 2. права, в основу оскаржуваного рішення судом покладені висновки, котрі не відповідають принципам верховенства права і законності, і були зроблені судом внаслідок скоріш за все поверхневого вивчення матеріалів справи та без урахування фактичних обставин справи, частина котрих була недоведена відповідачем, але суд вважав їх встановленими. Окрім того, судом першої інстанції, всупереч вимогам ч.5 ст. 227 КАС України, не були взяті до уваги висновки і мотиви, викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року в даній справі. По-перше, на що хотілось би звернути увагу суду апеляційної інстанції це те, що при розгляді даної справи було допущено порушення процесуального законодавства, котре стосувалось строку розгляду даної справи, адже ч.7 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено строки розгляду даної категорії справ, зокрема цієї нормою визначено, що адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі і лише у виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць. Провадження в даній справі, згідно з ухвалою окружного адміністративного суду м. Києва, після повернення справи з ВАС України, було відкрите 22.04.2015р., тобто, виходячи з припису процесуального Закону, лише у винятковому випадку і за наявності відповідної ухвали суду, рішення суду в даній справі мало б бути винесене 23.06.2015р., натомість рішення суду було винесене 03.07.2015 року, що є суттєвим порушенням процесуального законодавства. Але все ж таки основним приводом для скасування рішення суду першої інстанції є суттєві і грубі порушення норм матеріального права, допущені судом при ухваленні оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції, відмовляючи мені у задоволенні позову дійшов висновку, про що зазначив в своєму рішенні, що оскаржувана в частині постанова Кабінету Міністрів України відповідає чинному законодавству та прийнята в межах наданих повноважень, а тому посилання позивача щодо незаконності пунктів постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг" є безпідставними. При цьому суд першої інстанції, відхиляючи мої доводи про незаконність оскаржуваної постанови уряду, а також відхиляючи правові висновки Верховного Суду України, котрі були викладені ним в Постановах від 03 грудня 2013 року у справі №21-416а13 та від 17 грудня 2013 року у справі №21-441а13, в яких Верховний Суд України дійшов висновку про протиправність вимог Державної міграційної служби щодо надання та сплати за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон документів і платежів, які не передбачені Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII) та Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 (зі змінами) (далі – Правила №231) і на котрі звертав увагу Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі від 26.03.2015р., посилався на те, що на даний час законодавче врегулювання правовідносин у сфері оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон зазнало змін, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про адміністративні послуги» № 5203-VI від 07 жовтня 2012 року (далі – Закон №5203-VI), Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 06 грудня 2012 року (далі – Закон № 5492-VI), постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152 «Про затвердження зразка бланка,
  3. 3. технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення», наказу Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства фінансів України від 06 березня 2015 року № 239/302, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25 березня 2015 року № 330/26775. Тобто, з тексту оскаржуваної Постанови виходить, що суд при розгляді справи і ухваленні рішення перевіряв оскаржувану в частині Постанову Кабінету Міністрів України №1098 не на відповідність законодавству, що діяло на час її прийняття 26.10.2011р., а на відповідність Законам та нормативно – правовим актам, в тому числі і меншої юридичної сили, котрі були прийнятті і набрали чинності вже після її прийняття та затвердження, що в свою чергу суперечить нормі ч.1 ст.58 Конституції України, де зазначено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Але навіть попри посилання суду першої інстанції на Закон №5203-VI та Закон № 5492- VI, як на підставу для відмови у позові, поза увагою суду залишилось те, що оскаржувана мною Постанова уряду не відповідає навіть чинному законодавству, зокрема і цим двом Законам. Статтею 5 Закону №5203-VI, котра встановлює основні вимоги до регулювання надання адміністративних послуг, визначено, що виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються: 1) підстави для одержання адміністративної послуги; 2) суб’єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги; 3) перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги; 4) платність або безоплатність надання адміністративної послуги; 5) граничний строк надання адміністративної послуги; 6) перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги. Окрім цього, частиною 2 цієї ж статті передбачено, що перелік адміністративних послуг визначається Законом. З огляду на дані положення, казати про те, що оформлення і видача ДМС України паспорту громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документу дитини – є адміністративними послугами, в розумінні цього Закону щонайменше некоректно, адже визначення переліку адміністративних послуг і суб’єктів їх надання – це виключна компетенція Верховної Ради України. На даний момент жодним Законом не визначено, що видача громадянам документів для виїзду за кордон – є адміністративною послугою, а ДМС України – є суб’єктом надання цих послуг. В свою чергу, правом офіційного тлумачення ч.1 ст.1 Закону №5203-VI володіє тільки Конституційний Суд України, але котрий також, за відсутності спеціального Закону своїм рішенням не може заповнювати прогалини законодавства і створювати норми права. І тому самостійне визначення урядом, ДМС України або судом загальної юрисдикції, які послуги можна вважати адміністративними – є виходом за межі їхньої компетенції. Що стосується Закону № 5492-VI, то я неодноразово звертав увагу судів при розгляді даної справи, що статтею 20 цього Закону, котрий був прийнятий вже після прийняття Постанови КМУ №1098, норми котрої суперечать даному Закону, визначено, що за оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обмін та продовження строку дії документів справляється державне мито, а за проведення таких дій за кордоном - консульський збір у порядку та розмірах, визначених законодавством. В свою чергу порядок сплати і розміри державного мита і консульського збору визначені Декретом КМУ «Про державне мито» №7- 93 від 21.01.1993р. котрим визначено, що фізичні особи за вчинення в їхніх інтересах дії та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами
  4. 4. сплачують державне мито. Пунктами 5 та 6 ст.2 Декрету визначено що державне мито справляється за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон, за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії, а також за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів. Згідно підпункту “б” пункту 6 ст.3 Декрету ставка державного мита, що справляється за видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон або продовження строку дії цього паспорта : на території України, - становить 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян , за межами України - за тарифами консульського збору України. Саме з цих положень Декрету, в тому числі, і виходив Верховний Суд України, визнаючи відсутність права у Державної міграційної служби України вимагати у громадян, що звертаються з відповідним клопотанням, за оформлення і видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон будь-які інші платежі, окрім державного мита. До речі, суд у своїй постанові так і зазначив, що громадяни України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, несуть певні обов'язки, зокрема, в частині сплати державного мита за видачу паспорта. Про обов’язок сплачувати будь-які інші платежі в рішенні суду не йдеться. Окрім того, Вищий адміністративний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанції і направляючи дану справу на новий розгляд зазначив у своїй ухвалі, що суди при дослідженні обставин справи не зважили на наявність зауважень, поданих Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Урядовим уповноваженим з питань дерегуляції господарської діяльності до тексту спірної постанови, в яких останні пропонували уточнити питання щодо плати за надання адміністративних послуг підрозділами ДМС з урахуванням норм Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993р. №7-93 (далі - Декрет №7- 93), а також не надано, в контексті цього, правової оцінки посиланням позивача на невідповідність оскаржуваної постанови №1098 (у певній частині) зазначеному Декрету №7-93. З цього приводу, суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначив, що проект постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2007 року № 795, викладений в редакції постанови від 26 жовтня 2011 року № 1098, був погоджений без зауважень Міністром економіки України та із зауваженнями Міністром фінансів України, Міністром юстиції України, які були враховані. Зазначені судом обставини не відповідають фактичним обставинам, адже згідно довідки про погодження проекту Постанови КМУ «Про внесення змін до Постанови КМУ №795» (а.с.274), що знаходиться в матеріалах справи, вбачається що до проекту урядової постанови зауваження навпаки були висловлені Міністерством економічного розвитку і торгівлі, але не в особі міністра, а в особі його заступника Павленко В.П.. Але, як вбачається з дати, яка зазначена в Протоколі розбіжностей (а.с.274-276) зауваження були подані Міністерством економічного розвитку і торгівлі, а також Урядовим уповноваженим з питань дерегуляції господарської діяльності вже після прийняття урядом зазначеної Постанови №1098, а саме 28.10.2011 року і тому отримання зауважень носило лише формальний характер, адже на той момент Уряд вже прийняв Постанову №1098, хоча відповідно до параграфа 61 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою КМУ від 18 липня 2007 року №950, (в чинній на той момент редакції від 11.11.2010р.) (далі – Регламент) порівняльна таблиця, довідка про погодження проекту акта і протокол узгодження позицій – є обов’язковими додатками до проекту акта Кабінету Міністрів, котрий вносяться до Секретаріату КМУ для подальшого опрацювання і прийняття на засіданні уряду. Так само і висновок Мін'юсту, котрий мав би готуватися відповідно до Глави 4 Регламенту, котрий є обов’язковим додатком до проекту Акта Кабінету Міністрів, був датований 28 жовтня 2011 року, на що звертали увагу колегія суддів Вищого адміністративного суду
  5. 5. України. Натомість суд першої інстанції в оскаржуваній Постанові суду зазначив, що під час нового розгляду справи судом було дослідження факт датування висновку Мін'юсту за результатами правової оцінки проекту постанови № 1098 28 жовтня 2011 року тобто, після дати прийняття Постанови. Далі суд посилається на те, що представник відповідача у судовому засіданні, дану обставину пояснив тим, що проект постанови був на обговоренні в Мін'юсті ще задовго до отримання його правової оцінки. На цьому, дослідження судом даної обставини, котра має суттєве значення для розгляду справи, закінчується. Але тут хочу звернути увагу апеляційного суду на той факт, що представник відповідача не надавала таких пояснень в суді першої інстанції, можливо такі пояснення були надані відповідачем письмово після оголошення судом про перехід слухання справи в письмове провадження, але в будь – якому випадку дані пояснення не спростовують факт порушення відповідачем чинного на той час Регламенту уряду, котрим чітко визначено, що висновок Мін’юсту готується до прийняття акту Кабінету Міністрів і після проведення правової експертизи надсилається головному розробнику, котрий вже цей Висновок Мін’юсту разом з іншими обов’язковими додатками вносить, в порядку передбаченому параграфом 60 Регламенту на розгляд Кабінету Міністрів України через Секретаріат КМУ. В свою чергу Секретаріат КМУ також мав би здійснювати опрацювання проекту акту Кабінету Міністрів, за результатом чого мав би скласти свій експертний висновок, передбачений параграфом 64 Регламенту, але, як слідує з матеріалів справи, такого опрацювання Секретаріат КМУ не здійснював взагалі, і тому в даному випадку, вбачається взагалі відсутність висновків суду, з огляду на встановлені судом обставини щодо порушення відповідачем і головним розробником проекту оскаржуваної Постанови уряду вимог Регламенту КМУ. Також суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, враховуючи висновки Вищого адміністративного суду України, котрий у своїй ухвалі від 26.03.2015р. вказав, що судами не надано оцінки твердженням позивача про недотримання відповідачем при прийнятті постанови №1098 приписів ч.6 ст.51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 07 жовтня 2010 року №2591-VI адже, відповідно до ч.6 ст.51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 07 жовтня 2010 року №2591-VI, проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов'язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, дійшов помилкового висновку, що оскаржувана Постанова КМУ №1098 і Постанова КМУ №490 не визначає прав і обов’язків громадян та не становить важливого суспільного значення, відіграючи лише допоміжну і деталізуючу роль і тому, на думку суду, проект цієї Постанови не підлягав попередньому оприлюдненню та громадському обговоренню. При цьому суд не зазначив, хоча це має важливе значення, що саме деталізує дана Постанова і яку допоміжну роль вона відіграє, враховуючи те, що її зміст стосується не лише оформлення і видачі документів для виїзду за кордон, а й встановлює плату за безліч інших послуг, котрі надають органи ДМС і МВС, хоча ні перші, ні другі не наділені законними повноваженнями щодо надання багатьох з цих послуг. Я хочу звернути увагу апеляційного суду на те, що дана Постанова, котру застосовує у своїй діяльності ДМС України обмежує моє конституційне право, гарантоване ч.1 ст.33 Конституції України і тому, висновок суду про те, що дана Постанова уряду не визначає і не зачіпає права і обов’язкі громадян не відповідає фактичним обставинам, а враховуючи те, що на підставі цієї Постанови уряду ДМС України стягує в обов’язковому порядку кошти з усіх громадян, що звертаються за оформленням документів для виїзду за кордон, то цим спростовуються висновки суду про те, що дана Постанова не має важливого суспільного значення. В даному випадку поза увагою суду залишилася та обставина, що в пояснювальній записці до проекту постанови КМУ №1098 про внесення змін до Постанови КМУ №795, було зазначено, що проект постанови потребував громадського обговорення, а отже і мало бути здійснено попереднє оприлюднення проекту даного урядового рішення, а за результатами
  6. 6. попереднього оприлюднення і громадського обговорення мав би бути складений комунікативний плану за формою, згідно з додатком 11 до Регламенту Кабінету Міністрів України, котрий також є обов’язковим додатком до проекту акта КМУ, що має важливе суспільне значення і стосується прав та обов’язків громадян. А отже підсумовуючи вищевикладене, вбачається, що поза увагою суду першої інстанції залишились наступні обставини: - Постанова КМУ №1098, була прийнята не на виконання Конституції та Законів України, або актів Президента України, а була прийнята на виконання попередніх Постанов КМУ №33 від 05.01.11 р. та №737 від 17.07.2009р., (котрі на момент розгляду справи в суді першої інстанції вже були нечинними) що є порушенням ч. 2 ст.113 Конституції України і ч.1 ст.50 Закону України «Про Кабінет Міністрів»; - Головним розробником проекту оскаржуваної Постанови КМУ №1098 не було виконано вимоги ч.6 ст.51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», де зазначено, що Проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов'язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким порядком є – «Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. N 99, а згідно з Додатком 4 до пункту 1 Параграфу 61 в пояснювальній записці до проекту оскаржуваної постанови мали б відображатися результати проведених консультацій з громадськістю, пропозиції та зауваження громадськості і ступінь їх врахування, запропоновані шляхи мінімізації негативних наслідків неврахування таких пропозицій та зауважень, а також способи врегулювання конфлікту інтересів. В свою чергу уряд на це порушення не звернув уваги і затвердив цей проект своєю, оскаржуваною Постановою.; - Висновок Міністерства юстиції України, котрий, згідно з підпунктом 4 пункту 1 параграфа 61 розділу 5 Регламенту Кабінету Міністрів України - є обов’язковим додатком до проекту Акта Кабінету Міністрів України і складається за результатом правової експертизи проекту Акта КМУ, котра проводиться в порядку, передбаченому Главою 4 Регламенту КМУ не був доданий до проекту оскаржуваної Постанови КМУ «Про внесення змін до Постанови КМУ від 04.06.2007р. № 795». Постанова КМУ №1098, котрою також були внесені оскаржувані зміни до Постанови КМУ№795, була прийнята 26.10.2011 року, а висновок Мінюсту, що знаходиться в матеріалах справи і на котрий посилався відповідач у своїх запереченнях датований 28.10.2011року. Тобто, до прийняття оскаржуваної Постанови №1098 щодо внесення змін в Постанову КМУ №795, її проект не перевірявся, у встановленому законодавством порядку, на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза), а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire. Судом першої інстанції також не враховано норми «Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», котре, відповідно до своєї преамбули регулює питання оформлення та виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затверджено актом, прирівняного до Закону, а саме Постановою Верховної Ради
  7. 7. України від 23 лютого 2007 року N 719-V (із наступними змінами) де зазначено що «За видачу та обмін паспорта громадянина України для виїзду за кордон на території України справляється державне мито, а за кордоном – консульський збір». Також судом першої інстанції взагалі не надано оцінки моїм доводам щодо дискримінації, котра запровадилась разом з прийняттям оскаржуваної Постанови КМУ №1098, адже громадяни України, котрі звертаються за оформленням паспорту для виїзду за кордон, як до консульських установ, так і до Департаменту консульської служби МЗС України не сплачують жодних платежів, окрім державного мита чи консульського збору, в тому числі не сплачують вони кошти і за бланк паспорту, а тому, відповідач, запровадив для громадян, що звертаються за оформленням проїзних документів до органів ДМС зовсім інші правила і встановив додаткові платежі, аніж для громадян України, котрі звертаються до підрозділів і консульських установ МЗС України за такими ж самими документами, котрі видаються на підставі одного і того ж Закону України, що в розумінні Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 № 5207-VI, є дискримінацією, котра заборонена, як нормами ст.24 Конституції України, так і приписами ст.6 цього ж Закону. Таким чином, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було в неповному обсязі з’ясовано усі обставини справи, що мали значення для правильного вирішення справи, в оскаржуваному судовому рішенні має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, а також відповідачем не були доведені деякі обставини справи, котрі натомість суд вважав встановленими, окрім цього судом допущено порушення норм процесуального і матеріального права, що фактично призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення. Принагідно, хочу звернути увагу суду апеляційної інстанції на те, що і досі ДМС України мені не видало паспорт громадянина України для виїзду за кордон попри те, що законних підстав для обмеження мого права на виїзд за кордон, а тим більше законних підстав для відмови в оформленні паспорту у цього органу не існує, а тому єдиний спосіб захисту мого права в даному випадку я вбачаю лише у визнанні даної Постанови КМУ №1098 незаконною та нечинною. На підставі вищевикладеного, керуючись ч.1ст.184, ч.1ст.185,ч.1,2 ст.186, ст.187, ст.202, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України: ПРОШУ СУД: 1. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду і відкрити апеляційне провадження. 2. Повідомити про час, місце і дату судового засідання суду апеляційної інстанції з розгляду апеляційної скарги, в котрому я бажаю прийняти особисту участь. 3. Скасувати Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2015 року у справі №826/12412/13-а і ухвалити нове рішення, яким задовольнити мої позовні вимоги, заявлені у суді першої інстанції (в редакції заяви про зміну позовних вимог від 30.09.2013 року). Додатки: 1. Квитанція про сплату судового збору в розмірі 36,54 грн. № 212 від 25.07.2015р. та її копії для сторін на 1 аркуші в 3 примірниках. 2. Копії апеляційної скарги на 7 аркушах в 3 примірниках. 27 липня 2015 року Гашпар О.Р.

×