Битва під Віднем 1683 року

3. Карта Османської імперії
Після захоплення Угорщини у битві
біля річки Могач 1526 р. Османська
імперія простягалася від Індійського
океану, Каспійського моря до
володінь австрійських Габсбурґів.
Єдиною твердинею на шляху до
Центральної Европи залишився
Відень.
У Европі склалися два військові
союзи. З одного боку – дві гілки
австрійських та іспанських
Габсбурґів, а з іншого – Османська
імперія та «найхристиянніший»
король Франції. Тобто, Австрія та
Іспанія проти Франції і Туреччини

4. Карта Османської
імперії
1481-1683 рр.
На цій карті видно, що
не тільки Кримське
ханство було васалом
Османської імперії,
але й українське
Поділля, включно з
Хотином і Кам’янцем
Подільським стало
турецькою провінцією.
Більша частина
Румунії (Молдова і
Валахія), Угорщини
(Трансільванія і
Центральна
Угорщина), Хорватія,
Боснія, Сербія,
Албанія, Греція,
Болгарія були
анексовані
Османською імперією

5. Історія конфлікту
Після поразки під Хотином 1621 р. Османська імперія
все ж не відмовилася від своїх експансивних планів в
Европі. На той час вона була чи не головною світовою
потугою. На середину XVII сторіччя кордони імперії
сягали Азербайджану, Ірану, Ємену, Єгипту, Алжиру,
Балкан. Її кордон впритул підходив до володінь
австрійських Габсбурґів. Розколота Европа опинилася
перед величезною загрозою.
Король Франції Луї XIV, називаючи себе
«найхристияннішим» королем, насправді був
зацікавлений в ослабленні австрійських Габсбурґів. Він
боровся за повну гегемонію в Европі. А тому вів
протурецьку політику.
Султан Мегмед IV це чудово розумів. Тому його наступ
углиб Европи був неминучим. Воротами, які закривали
шлях до Австрії, Богемії, Сілезії, Баварії, був Відень.
Місто було був приреченим на облогу
Оттоманське військо обложило Відень (1529 р.)
Турецька мініатюра 1588 р.

6. Король Угорщини Лайош, військова рада перед
битвою під Могачем.
Сюлейманнаме Алі, Амір Бег Шірван, Стамбул, 1558
У фатальній для угорців битві біля річки Могач 1526 р.
вони зазнали поразки від турецької армії. Тоді загинув
король Лайош II, останній з угорської династії роду Анжу, і
більша рівнинна частина країни стала васалом
Туреччини, а Західна і Північна частини опинилися під
владою австрійських Габсбурґів.
Опанувавши Балканами після поразки короля
Владислава ІІІ під Варною 1444 р., османи підійшли до
Центральної Европи. Ситуація ще більше ускладнилась,
бо на підконтрольних Габсбурґам теренах почались
релігійні і міжусобні конфлікти між католицькою Австрією
та протестантською Трансільванією.
Єдиною твердинею на шляху до Центральної Европи
залишився Відень.

7. Імператор Священної римської імперії
Леопольд І Габсбурґ розпачливо шукав
союзників. Його погляди звертаються до Речі
Посполитої – ще однієї европейської потуги.
Король Речі Посполитої Ян ІІІ Собєскі,
народжений в Олеському замку на Галичині,
онук воєводи руського Івана Даниловича,
дуже добре знає, що таке турецька загроза,
адже сам брав участь у боротьбі з турками. У
1673 році він, як і гетьмани Ходкєвіч і
Сагайдачний, ущент розгромив турків під
Хотином. За що 1674 року був обраний
королем Речі Посполитої.
У своїй тронній промові Ян ІІІ Собєскі сказав:
«Я обіцяю присвятити найдорожчій моїй
вітчизні тіло і життя, ім`я і кров свої; прагну
повністю віддатися славі Божій, обороні
всього християнства, на служіння тому
істотному передмурку від лускаючої з пихи
Оттоманської Порти, який єдиний у нас,
християн, залишився – нашій спільній матері
Короні Польській»
Генрик Родаковскі. Граф Ян Вільчек благає
Яна ІІІ Собєского допомогти Відню
Шкіц, 1860, Національний музей, Варшава
Спочатку Річ Посполита не входила до антитурецької
коаліції, однак на прохання Папи король Ян ІІІ Собєскі
таки прийняв рішення допомогти Австрії в обороні від
Туреччини

8. 1 квітня 1683 року цісарю Леопольду I вдалося укласти з
королем Яном III Собєскім військовий союз проти Османської
імперії. Утворилася антитурецька ліга у складі Папської
держави, Священної Римської імперії германської нації (власне
Австрії) та Речі Посполитої. Згідно з ним, у разі небезпеки для
котроїсь із столиць союзників (Відня або Кракова) друга сторона
мала прийти з допомогою. У випадку, якщо безпосередньої
загрози столицям не було б, то обидві держави мали вести
військові дії самостійно, Австрія – в Угорщині, а Річ Посполита –
в Україні та Молдові.
13 травня у Бєлграді султан огялнув своє військо.
Головнокомандуючим призначили великого везира Кара-
Мустафу. Безпосередньою підставою для оголошення війни
була Угорщина, якій вдалося об`єднатися і на якийсь час
відновити незалежність під проводом Міклоша Зріні.
15 липня 1683 року величезна (за різними оцінками, 90-140-
тисячна) турецька армія під командуванням великого везира
Кара-Мустафи облягла Відень.
Оборона Відня, очолювана графом Штарембергом, тривала
упродовж липня і серпня 1683 року. Сили оборонців танули (з
початкових 18 тисяч до неповних 5 тисяч), у місті панували
голод і хвороби
Марш військ Собєского на
порятунок Відня

9. Марш військ Собєского на порятунок Відня
Австрія та Іспанія звернулася до короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собєского виступити проти
союзу Франції і Туреччини і врятувати Европу від турецької навали. Собєскі разом з
козацькими військами під командуванням полковників П. Апостола-Щуровського, Я. Ворони,
С. Палія, М. Булиги, В. Іскрицького вирушили на допомогу обложеному Відню

10. Їм на допомогу мали виступити імператорські війська під
командуванням князя Карла Лотарінгського. Однак, на кінець
червня вони налічували лише 12 тисяч піхоти та 10 тисяч
кавалерії. Імператор мав велику надію на війська, які мали
прийти з решти території Священної Римської імперії
германської нації, яка включала в себе чи не всю Німеччину.
Але, зважаючи на загрозу з боку короля Франції на Райні, 19
тисяч війська курфюста Ганновера не пішло до Відня. На
Райні Леопольд І знайшов лише 4 тисячі піхоти та 3,5 тисяч
кавалерії. Курфюст Баварії Максиміліан Емманюель
виставив корпус у 9 тисяч. Франконія виставила 6 тисяч
піхоти та 1,5 тисяч кавалерії. Саксонія – 7 тисяч піхоти та 3
тисячі кавалерії. Разом імперські сили склали 28 тисяч
воїнів. Причому, це була переважно піхота, а для того, щоб
відкинути військо Кара-Мустафи, зокрема яничар, від Відня,
потрібна була кавалерія. Імператор мав 50 тисяч війська, з
якого кавалерії тільки 17 тисяч.
Цього, може, й вистачило б, щоб зняти облогу, однак про те,
щоб розбити Кара-Мустафу, годі було і мріяти.
Королівські палати у Львові,
в яких зупинявся король Речі Посполитої
Ян ІІІ Собєскі. Сьогодні це Львівський
історичний музей (Львів, пл. Ринок, 6).
Однак найбільше Ян ІІІ Собєскі любив
містечко Яворів на Львівщині. Інколи він
проводив у ньому ціле літо

11. Йоган Крістоф Вагнер
Коппмаєр. Мегмед IV
Ще один султан, в якому
текла українська кров
Султан Мегмед IV
Мегмед IV став султаном у семирічному віці. На
відміну від своїх попередників, він не стратив при
цьому своїх братів Сюлеймана й Агмеда. Більше
того – три тисячі пажів двору отримали вищі посади
після чикми – іспиту для службовця.
Батько султана Мегмеда IV, Ібрагім І, за ісламським
законом – шаріатом – одружився з русинкою, яка
увійшла в історію як Хатідже Турхан Султан і стала
матір’ю султана Мегмеда IV. Вона збудувала у
Стамбулі коло Галатського мосту велику мечеть, що
нині називається Йені Джамі

12. При дворі султанів особливу роль відігравали валіде-султан – матері султанів. Для того, щоб
звільнити шлях своєму сину Мегмеду IV, дружина султана Ібрагіма І, русинка, яка ввійшла в історію як
Хатідже Турхан Султан, повинна була подолати опір яничарського корпусу та дружини Агмеда І
Кьосем Султан, що була найвпливовішою жінкою двору. Хатідже Турхан Султан наказала задушити
Кьосем у 1651 р., і з того часу всі важелі управління державою опинилися у її руках.
Окрім придворних інтриг, дуже істотну роль у Османській імперії відігравала й громадська думка.
Яничарський корпус, натовп черні завжди був готовий до бунту. При цьому повстання освячувалося
фетвою – релігійним дозволом
Мегмед IV

13. Султан Мегмед IV під час облоги Відня
Сам султан не був під Віднем. Військами
командував великий везир Кара-Мустафа –
потурчений серб з родини Соколовичів
Тугра султана Мегмеда IV
Тугра – офіційна монограма
султана, що ставилася на
документ, аби підтвердити його
законність.
В Османській імперії тугра
правлячого султана відігравала
роль державного гербу
Улюблена мечеть
султана Мегмеда IV
збудована русинкою,
тобто українкою,
яка увійшла в історію
як Хатідже Турхан
Султан
і стала матір’ю султана
Мегмеда IV

14. Турецьке військо на марші

15. Австрійський монарх (1640–1705),
імператор (з 1658) з династії Габсбурґів.
У своїй державі прагнув встановити
абсолютизм за французьким та
іспанським зразками. Опирався на
католицьку церкву.
Війна з турками, що обложили у 1683 р.
Відень, закінчилася укладенням
Карловацького миру (1699). Лєопольд I
взяв участь у війні за іспанський
спадок (з 1701), намагаючись об’єднати
в руках Габсбурґів іспанський і
австрійський престоли
Матіас Штігль.
Імператор Лєопольд І
Габсбурґ
Імператор
Священної
Римської
імперії
німецької
нації
Лєопольд І
Габсбурґ
Ян Томас.
Імператор
Лєопольд І
Габсбурґ,
1660

16. Імператор Священної Римської
імперії німецької нації
Лєопольда І Габсбурґа.
З огляду на профіль монаршої особи
з характерною для Габсбурґів
нижньою губою, важко засумніватися
у тому, що це персона
«Габсбурґського дому», як
співається у відомій патріотичній
галицькій пісні
Пауль Штрудель. Імператор
Лєопольд І Габсбурґ
Коли османська армія підходила
до Відня, Лєопольд І утік з міста,
залишивши командування графу
Рюдігеру фон Штаренбергу.
Потім він сам призначив
офіційного історика, який мав
якось обійти цей ганебний для
Лєопольда І факт
Імператор Лєопольд І
Габсбурґ на коні під
паланкіном

18. Карта Відня перед облогою

19. Карта облоги Відня 1683 р.
Під Віднем турки застосували нову тактику – вони копали окопи щораз ближче
до мурів міста і обстрілювали їх зблизька

20. Карта облоги Відня
з диспозицією ставки герцога Лотарінзького на горі Калєнберг 1683 р.

21. Ігноруючи загальноевропейські інтереси, французький «король-сонце» Луї XIV задля свого
домінування в Европі прагнув знищити Священну Римську імперію німецької нації на чолі з
австрійським імператором. Натомість Ян ІІІ Собєскі, обраний 1674 р. на трон Речі Посполитої,
розумів, яку загрозу несе для нього розвал імператорської влади, яка скріплювала і так роздроблену
християнську Европу
Підземна битва за Відень.1683 р.Карта обложеного Відня

22. Відень під час турецької експансії 1683 р.

23. Карта Відня великого везира Кара-Мустафи
Картографія османів очевидно відставала від европейської

25. Герб Яна Собєского
“Яніна”
Ян ІІІ Собєскі (Jan III Sobieski) (17 серпня 1629-1696) – польський
король з 1674 року; великий коронний маршалок з 1665 року,
польний гетьман з 1666 року, великий коронний гетьман з 1668
року. Своїм військовим талантом надовго забезпечив Польщі
спокій на південних кордонах. Народився в Олеську (тепер
селище Буського району Львівської області).Хрещений у греко-
католицькому обряді. Дідом Собєского був великий український
магнат, каштелян львівський і воєвода руський Іван Данилович.
Свою дочку, Теофілію, Данилович віддає за старосту
красноставського Якуба Собєшина. У неї у 1629 р. народжується
син, названий ім'ям діда, майбутній переможець турків під
Віднем, польський король Ян III Собескі.
Герб Яна ІІІ Собєского –
короля Речі Посполитої

26. Данилович був представником короля на Запорозькій Січі і намагався жити у злагоді з
козацтвом. У нього на службі в Олеську був Михайло Хмель, батько Богдана
Хмельницького. Коли Данилович став чигиринським старостою, він призначив Михайла
Хмельницького своїм підстаростою, і тоді родина майбутнього гетьмана переселилася
на хутір Суботів. Ставлення Даниловича до Хмельницьких розкривається і в прагненні
викупити Михайла з турецької неволі, куди він потрапив у битві під Цецорою у 1620 р.
Анрі Гаскар
Ян ІІІ Собєскі з родиною

27. Донедавна вважалося, що в цій битві Михайло Хмельницький
загинув, та виявлені документи свідчать інше. Як сказано в
судовій скарзі Даниловича, у листопаді 1627 р. із замку втікають
полонені турки й татари. Одного з них, за йменням Абдурахман,
погоня упіймала у селі Доброводах; Данилович якраз і збирався
обміняти його на полоненого підстаросту чигиринського Михайла
Хмеля, оціненого у 500 золотих. Проте невідомо, чи відбувся
обмін, чи йому перешкодила смерть самого ініціатора.
На початку свого королівського правління Собєскі підписав
невигідний для Польщі Журавненський мир (1676) з Мегмедом
IV, але одночасно провадив переможні баталії з Туреччиною:
битви біля Підгайців і Хотина, "Віденську відсіч" 1683 року.
У 1684 р. відновив козацтво на Правобережній Україні.
Правобережне козацтво брало участь у молдавських походах
Яна III Cобєского 1686 і 1691 рр. а також у звільненні Відня від
турецької осади.
У 1684 був ініціатором утворення антитурецького союзу Австрії,
Венеції, Ватикану і Польщі. 1686 року уклав Вічний мир з
Московською державою. Політично був пов'язаний з Францією.
Прагнув до зміцнення королівської влади, що викликало сильну
опозицію маґнатів
Ян ІІІ Собєскі і
його союзники
(шарж)

28. Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем 1692 р. Фраґмент
Олеський замок, Львівська галерея мистецтв
Поруч з батьком молодий Якуб Собєскі на білому коні
Якуб Собєскі, син Яна
ІІІ Собєского,
Невідомий художник
XVIII ст., Львівський
історичний музей
Брав участь у битві під
Віднем, нагороджений
орденом Золотого Руна

29. Щоденник Яна ІІІ Собєского з часу віденської кампанії
Ян ІІІ Собєскі
Невідомий художник XIX ст.,
Львівський історичний музей
Марія Казимира
Собєска (Аркен де
Гранж), дружина
Яна ІІІ Собєского
Невідомий художник
XIX ст., Львівський
історичний музей

30. Діти Собєского – Тереза, Константи і його дружина Марія Казимира
Невідомий художник XIX ст., Львівський історичний музей
Ян ІІІ Собєскі
Кароль Швейкарт, XIX ст.,
Львівський історичний музей

31. Ян ІІІ Собєскі
Невідомий художник XIX ст.,
Львівський історичний музей
Ян ІІІ Собєскі

32. Граф Ернст Рюдігер фон
Штаремберг, (1638-1701)
Фельдмаршал після втечі
з Відня Лєопольда І
керував обороною міста
Миколай Ієронім Агран
Сенявський
Невідомий художник XIX ст.,
Львівський історичний музей
Один з чільних полководців
у битві під Віднем 1683 р.

33. Герой битви під Віднем 1683 р. принц Євген Савойський у бою

34. Везир Кара - Мустафа
Головнокомандувач турецьким
військом
Кара -Мустафа хотів заснувати на
території Европи Західну ісламську
імперію.
Після втечі з-під Відня був задушений
зеленою мотузкою, яку прислав йому
після поразки султан Мегмед IV

36. Облога Відня 1683 р.
На передньому плані намет великого везира Кара –Мустафи і зелене знамено Пророка, з
яким він вирушив до Відня – майбутньої столиці Західної ісламської імперії, яку він мріяв
збудувати на руїнах християнської Европи

37. Перебіг битви
29 липня, не дочекавшись підходу литовських та частини козацьких військ, Собєскі на
чолі 27 тисяч коронних військ поспішно вирушив із Кракова на допомогу союзникам.
У складі польського війська у битві за Відень брали участь 150 українських козаків під
командуванням полковника П. Апостола-Щуровського. Литовські та більша частина
козацьких полків рушили другою колоною.
3 вересня польські війська з'єдналися на березі Дунаю з австро-німецькими
загонами, і Собєскі прийняв на себе командування над об'єднаним 67-тисячним
військом. 6-8 вересня союзники форсували Дунай, після чого австро-німецькі війська,
очолювані князем Карлом Лотарінзьким, почали бойові дії проти турків на лівому
флангу (з наміром відтягнути на себе значні сили ворога), а тим часом поляки на чолі
з Яном Собєскім здійснили дводенний прихований марш на правий фланг через
важкопрохідні пагорби Віденського лісу.
Помилкою турецьких військ була недооцінка сил союзницьких військ. Кара-Мустафа
скептично поставився до звістки, що маршем через Моравію наближається Собєскі.
Вони не вірили, що під Віднем з’явиться сам «Лев Лехістану» (так турки називали
Собєского) на чолі важкої кавалерії, яку вони добре знали ще з-під Хотина. Тому
Кара- Мустафа, хоч і мобілізував додатково корпус Ібрагім паші (13,5 тисяч), однак не
перешикував піхоту, яка перебувала в окопах під Віднем. Йому здавалося, що для
того, щоб відбити союзників, досить однієї кавалерії

38. Подивитись відеоролик про перебіг битви (польською мовою)

39. Гадаючи, що головний удар піде вздовж Дунаю,
свої головні сили – яничарів та кавалерію під
командуванням бейлербня Дьярбакіру Кара
Мегмеда – Кара-Мустафа виставив у напрямку
Кльостенбурґа. А позиції довкола Нусберґа
зайняли сили Ібрагім паші, що налічували 23
тисячі.
Супроти військ Собєского, які мали продиратися
через Віденський ліс, виставили решту кавалерії
(15 тисяч) під командуванням Абаз Сара Гусейн
паші.
Головна битва відбулася 12 вересня. Впевнені у
своїй значній перевазі, турки не зміцнили свого
табору з боку Віденського лісу. І коли з гущавини
їм у тил несподівано вдарили славні летючі
гусари, османські війська почали у паніці тікати.
Ганебно втік з поля бою і Кара-Мустафа. Його
намет ще півгодини вперто боронили яничари,
однак о 6 годині пополудню до нього увійшов Ян
ІІІ Собєскі.
Облогу Відня було знято. Союзники втратили
тільки 1,5 тисяч вояків.
Войцех Герсон. Прощання Яна ІІІ Собєского
з родиною перед віденським походом
1882-1884. Музей Мазовша, Плоцьк

40. Юліуш Коссак. Ян ІІІ на горі Калєнберг
благословляє атаку на турків. 1871
Єжи Елеутер Шимоновіч-
Сємігіновскі. Ян ІІІ під Віднем
Національний музей, Варшава

41. Облога Відня 1683 р.
Ставка антитурецької коаліції, була на горі
Калєнберг

42. Облога Відня, яничари з знаменом Пророка, гора Калєнберг
На задньому плані
шпиль собору св.
Стефана, 1683 р.

43. Юзеф Брант. Битва під Віднем
1873. Музей Польського війська, Варшава

44. Юліуш Коссак. Собєскі під Віднем (Прапор Пророка)
1882. Національний музей, Варшава
Яну ІІІ Собєскому підносять захоплене у наметі Кара-Мустафи знамено Пророка

45. Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем.
1692 р. Олеський замок, Львівська галерея мистецтв
На передньому плані Ян ІІІ Собєскі та його син Якуб (на білому коні). У глибині – червоний намет Кара- Мустафи.
Ліворуч – гарем Кара-Мустафи утікає від летючих гусарів

46. Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем. Фраґмент
1692 р. Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

47. Переляканий гарем
Кара- Мустафи
Мартіно Альтамонте. Битва
під Віднем Фраґмент
1692 р. Олеський замок,
Львівська галерея мистецтв

48. Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем. Фраґмент
1692 р. Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

49. Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем. Фраґмент
1692 р. Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

50. Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем. Фраґмент
1692 р. Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

51. Турки підірвали кілька бастіонів та пробили мур. Відень було б зруйновано, якби не мрії потурченого серба
Соколовича, який назвався Кара-Мустафою, створити Західну ісламську імперію з столицею у Відні. Кара-Мустафа
не хотів нищити місто, бо бачив себе правителем столиці нової імперії

52. Битва під Віднем, 1683
Штурм намету Кара- Мустафи

53. Облога Відня 1683 р.

54. Облога Відня, бій у Бурґбастеї 1683 р.
Після того, як турки підірвали міську стіну, бої
точилися у оборонних вежах – бастеях
Турецьке військо під Віднем

56. Европа після перемоги під Віднем
Битву було названо «Віденською відсіччю». Король Ян ІІІ Собєскі урочисто вступив у місто. «То був
великий день Яна ІІІ не лише як короля і польського володаря, але також і як християнина, як католика» –
писав біограф короля.
Віденська перемога спричинила піднесення у цілому християнському світі. Її оспівали понад 100
італійських, іспанських, португальських, французьких, чеських, словацьких, угорських, австрійських поетів.
Навіть в одвічній суперниці османів – Персії – Яна ІІІ Собєского називали Ель Газі – переможцем.
Турецький табір з величезною кількістю зброї та військових припасів опинився у руках союзників. Турки
втратили 10 тисяч убитими і 5 тисяч пораненими, союзники – близько 1500 убитими та 2500 пораненими.
Ян Собєскі подарував Папі Римському Інокентію XI зелений прапор пророка, захоплений в османському
таборі, з короткими словами: «Прибули, побачили і Бог переміг». До Кракова було відіслано 400 возів з
трофеями, частину яких можна досі побачити у королівському замку Вавель.
За наказом султана, великого везира Кара-Мустафу на знак покари за програну битву задушили зеленою
мотузкою.
Після перемоги під Віднем військо Яна Собєского вирушило визволяти від турків Угорщину. До нього,
разом з литовським військом, приєдналися українські козацькі полки Я. Ворони, М. Булиги, С. Палія та В.
Іскрицького. 9 вересня 1683 р. османи зазнали ще однієї поразки під Парканами, було звільнено Естергом,
відкрито дорогу на Буду. Угорщина почала виходити з-під турецького впливу.
"Віденська відсіч" назавжди поклала край турецькій експансії углиб Европи, однак її відступ тривав ще два
століття

57. Юліуш Коссак. В’їзд Яна ІІІ Собєского до Відня.
1883, Національний музей, Варшава
Особливою нагородою для кожного переможця був урочистий в’їзд до звільненого
чи здобутого міста. З української традиції пам’ятаємо тріюмфальний в’їзд гетьмана
Богдана Хмельницького до Києва

58. Ян Матейко. Ян ІІІ Собєскі вручає канонікові Денгофу лист до Папи про
перемогу над турками під Віднем у 1683 р.
1880, Національний музей, Дім Яна Матейка, Краків
Разом з листом Собєскі відправив у подарунок Папі
захоплене у турків знамено Пророка

59. Юзеф Брант. Повернення з Відня
Усі обози турків дісталися Яну ІІІ Собєскому, що викликало явне незадоволення союзників.
Їм довелося задовольнитися тим, що подарував король-тріюмфатор

61. Аркебуз’єри – оборонці ВідняВіденські каноніри – оборонці міста

62. Австрійський кнехт з прапором Священної
Римської імперії німецької нації
Військо австрійсько-німецької коаліції. Сучасна реконструкція

63. Оборонні гармати. Сучасна реконструкція

64. Військо австрійсько-німецької коаліції

65. Кавалерія австрійсько-німецької коаліції

67. Летючі гусари у битві під Віднем
Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем. Фрагмент
1692 р. Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

68. Прапори польського війська під Віднем
Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем. Фрагмент
1692 р. Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

69. Летючий гусар в атаці Обладунок летючого гусара

70. Летючі гусари – головна ударна сила польського війська

71. Обладунки летючих гусарів

72. Алєксандр Орловскі.
Атака летючих гусарів
Національний музей, Варшава
Вацлав Бенда. Летючий гусар

74. Ілля Рєпін. Козаки пишуть листа турецькому султану Мегмеду IV
1880-1891, “Русский музей”, Сантк-Петербург
Лист писався у 1676 році – тобто після поразки турків під Хотином 1673 р. і напередодні Віденської кампанії 1683 р.

75. Лист є відповіддю Запорозьких козаків на вимогу турецького султана Мегмеда IV. Написаний у
1676 році. Був перекладений різними европейськими мовами. Німецький варіант листа активно
поширювався австрійським командуванням серед власних військ під час битви за Відень у 1683
році.
Є дві версії листа. Перша:
«Ти - шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого люципера
секретар. Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не
будеш ти годен синів християнських під собою мати, твого війська ми не
боїмося, землею і водою будемо битися з тобою. Вавілонський ти кухар,
македонський колісник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп,
Великого і Малого Єгипту свинар, татарський сагайдак, кам’янецький кат,
подільський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу й підсвіту блазень, а
нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча срака, різницький собака,
нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче!
Числа ми не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий
у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас!..
Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошем запорізьким.»

76. І друга версія:
«Запорожские казаки турецкому султану!
Ти, султан, чорт турецкий, i проклятого чорта
брат i товарищ, самого Люцеперя секретарь.
Якiй ты в черта лыцарь, коли голою сракою
ежака не вбъешь. Чорт высирае, а твое вiйско
пожирае. Hе будешь ты, сукiн ты сыну, сынiв
христiянських пiд собой маты, твойого вiйска
мы не боiмось, землею i водою будем биться з
тобою, распроеб твою мать. Вавилоньский ты
кухарь, Макидоньский колесник, Iерусалимський
бравирник, Александрiйський козолуп, Великого
и Малого Египта свинарь, Армянська злодиюка,
Татарський сагайдак, Каменецкий кат, у всего
свiту i пiдсвiту блазень, самого гаспида внук и
нашего х.. крюк. Свиняча ты морда, кобыляча
ср.., рiзницька собака, нехрещений лоб, мать
твою ... От так тобi запорожцi виcказали,
плюгавче. Hе будешь ти i свиней христiанских
пасти. Теперь кончаемо, бо числа не знаемо i
календаря не маемо, мiсяц у небi, год у книзя, а
день такий у нас, якиi i у Вас, за це поцелуй в
ср… нас!
Пiдписали: Кошевой атаман Иван Сирко зо всiм
кошем Запорожськiм.»
Ілля Рєпін. Козак

77. Алєксандер Орловскі
Козак на коні
1810-1820, Художній музей, Лодзь
Алєксандер Орловскі
Два козаки на конях
Національний музей, Познань
Алєксандер Орловскі Козак
Національний музей, Колекція
Чарторийських, Краків

78. Юзеф Брант. Козак на коні. 1910 Юзеф Брант. Табір. 1910

79. Юзеф Брант. Козак і дівчина коло криниці
1875, Національний музей, Кєльци

81. Облога Відня 1683 р.

82. Облога Відня 1683 р.
Намет великого
везира Кара-Мустафи

83. Намет великого везира Кара-Мустафи під час облоги Відня
Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем. Фрагмент
1692 р.Олеський замок, Львівська галерея мистецтв
Намет великого
везира Кара- Мустафи
Історичний музей, Відень

84. Атака турецької кавалерії
Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем. Фрагмент
1692 р.Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

85. Верблюди, віслюки і страус у таборі турецького війська
Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем. Фрагмент
1692 р.Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

86. Страта улюбленого страуса Кара- Мустафи
Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем. Фрагмент
1692 р.Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

87. Яничар у бою
Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем. Фрагмент
1692 р.Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

88. Яничарський корпус

89. Яничари

90. Командир
яничарів – ага
Яничари

91. Турецькі каноніриЯничар

93. Юрій-Франц Кульчицький – особа в нашій історії
надзвичайна. Він єдиний з-поміж українців завдяки своєму
героїчному чинові в чужому краї уславився на всю Европу.
Перейшовши через позиції турецької армії 13 серпня 1683
року та повернувшись через чотири дні назад до
обложеного Відня, він описав свою романтичну та
небезпечну для життя пригоду. Ця оповідь мала
надзвичайний успіх; німецькі друкарі одразу видали її
значними накладами. Наш краянин постійно згадується в
багатьох описах Віденської битви, що побачили світ
латинською, французькою, іспанською, англійською,
італійською мовами. А простий австрійський люд увічнив
його подвиг піснями. Від Південної Італії до Британських
островів, від Угорщини до Піренейського півострова понад
півстоліття його ім’я було на слуху. Наприкінці ХVІІ – на
початку ХVІІІ століття воно асоціювалось з нищівним
розгромом військ Оттоманської Порти.
Але хто тепер про це знає?! Ми за поганою звичкою
захоплюємось передусім славними представниками інших
народів, а про своїх коли й знаємо щось, то з чужих уст та в
чужій інтерпретації. Мало того, ще і досі деякі европейські
народи намагаються «присвоїти» собі Ю.-Ф. Кульчицького,
визнаючи його то поляком, то сербом, то далматинцем, то
угорцем, то вірменином
Особиста печатка Ю.-Ф. Кульчицького
У ній присутні елементи його родового гербу
“Сас” півмісяць та зірка, до якого належала
велика частина української шляхти. Цікаво, що і
король Речі Посполитої Ян ІІІ Собєскі через
матір Теофілю та діда Івана Даниловича також
належав до цього шляхетського гербу, хоча мав
і свій особистий герб “Яніна” у вигляді щита

94. Розповідь про життя видатних людей звичайно
розпочинають із розповіді про їхню батьківщину,
родичів. Тож і ми не відступатимемо від цієї доброї
традиції. Тому, шановний читачу, наберись терпіння
та помандруймо в одне шляхетське село на
українському Підгір’ї...
Отож, 1665 року, коли одружувався Юрій-Франц
Кульчицький, священик віденського катедрального
собору Св. Стефана записав з його слів, що він
«родом з міста Самбора в Польщі». Це ж
стверджував наш герой у своїх мемуарах:
«походженням із польського вільного королівського
міста Самбора». Одразу потрібно зробити певну
заувагу – амбітний шляхтич, схоже, висловлювався
неточно. Насправді він походив із давнього
галицького села Кольчичі, землі якого межували з
Самбором, відомим на той час і в Австрії
торговельно-економічним осередком Речі
Посполитої.
Кульчицькі належать до гербу Сас, що має
півмісяць з зірками на ріжках та стрілу. Легенду про
його появу в Галичині зафіксував у своїй «Хроніці»
поляк Альберт Стрепа. Її добре знали серед
Кульчицьких
Ю.-Ф. Кульчицький у турецькому таборі

95. Цей твір не зберігся, і знаємо про нього лише завдяки розлогим цитатам у працях Б. Папроцкого.
1584 року він писав таке:
Про клейнод Сас, принесений сюди з Угорщини. Має бути жовтий півмісяць, на рогах – дві зірки,
посередині – у блакитному полі стріла... В 1236 році, згадує Альберт Стрепа у своїй Хроніці,
наджупан Гуйд, який за панування князя Дангела прийшов до Русі з немалим військом і тут у
згаданого князя затримався, мав від нього велике забезпечення. Про те пише такими словами:
«А тим часом наджупан Гуйд з чималим військом прибув до князя Лева і вони всю Мазовію,
осиротілу від князя, пройшли з руськими людьми і литвинами…Цей муж був вельми шляхетний і
на його прапорі був зображений півмісяць і дві зірки, посередині стріла у леті»...
Герб же віденського героя відомий за печаткою, поставленою на його зверненні до віденського
магістрату 12 вересня 1685 року. Тут зображено постать чоловіка, який тримає у піднятій правій
руці шаблю. Довкруги його голови вирізьблені ініціали «G. F. K.», біля ніг – півмісяць і зірка. На
жаль, ми не знаємо, коли виготовлено цю печатку. Коли б вдалось виявити її відбиток іще перед
Віденською обороною, тоді можна було твердити, що на ній зображено комбінацію одного з
варіантів гербу Гжимала (у міській брамі озброєна людина з піднятою у правій руці шаблею) та
двох елементів гербу Сас. Його міг створити хтось із предків-військових Юрія. Або ж це власна
модифікація Ю.-Ф. Кульчицького родинного герба, де стріла була замінена постаттю з шаблею, яка
символізує його героїчний вчинок.
Нам достеменно невідомо, коли з’явився молодий український підгорянин у Відні, тодішній столиці
Священної Римської імперії німецької нації. Літератори, аби якось пояснити його знання турецької
мови, створили сюжетну лінію про козакування та полон Ю.-Ф. Кульчицького, перебування на
Балканах та переїзд уже звідти до Відня

96. Стамбул XVII ст., у якому часто бував у службових чи шпигунських справах Юрій-Франц Кульчицький, що на ті
часи було нормально для купецького стану. Зрештою, таку ж розвідницьку місію здійснювало багато відомих
особистостей, як-от Джакомо Казанова – венеціанець, шляхтич, відомий інтелектуал та авантюрист. Його слуга
навіть повторив подвиг Кульчицького і теж пройшов з Відня до антитурецького табору

97. Імовірнішим виглядає інше припущення. Судячи з доброго знання німецької та латинської мов,
античної історії, він мав навчатись в якомусь із німецьких університетів, можливо, й у віденському.
Кульчиці безпосередньо межували з Самбором, центром величезних королівських володінь на
українському Прикарпатті – т. зв. Самбірської економії, а у ХVІІ столітті – торговельним осередком
міжнародного значення. Через грецьких та сербських купців місто підтримувало контакти з Австрією
та Балканами. Не виключено, що саме при їхньому сприянні і виїхав з батьківщини наш майбутній
герой.
Найраніша згадка про Кульчицького взагалі, і про перебування в Австрії зокрема, стосується 1662–
1663 років. 1694 року його вдова свідчила, що вже тоді він перебував у свиті особливого цісарського
посланця Йогана-Філіпа Беріса. Цього урядовця у квітні 1662 року було послано до турків з
дорученням за будь-яку ціну не допустити війни. Вона ось-ось повинна була розгорітися через
територіальні суперечки в Семигороді між Священною Римською імперією та Оттоманською
Портою. Ця посольська місія не мала успіху, і Туреччина розпочала військові дії. Після кількох боїв у
1664 році було укладено двадцятилітній мир. Для Австрії цей мир із територіальними поступками
був вимушеним кроком. Проте він відчиняв ворота торгівлі зі Сходом, що, між іншим, вплинуло на
подальшу долю Кульчицького.
Задля вручення взаємних ратифікаційних грамот цісар і султан обмінюються т. зв. «великими
посольствами». З-поміж помічників, перекладачів і кур’єрів, які обслуговували зустріч обох
посольств на кордоні імперій, у травні 1665 року значиться Кульчицький. З червня 1665 року до
березня 1666 року Кульчицький перебував при турецькому посольстві у Відні на посаді
підперекладача з денною платнею у 45 крейцарів. Із австрійського боку перекладачем був
придворний перекладач зі східних мов Франц Менієн фон Менінскі (засновник австрійської
орієнталістики). Для нас цікавою є та обставина, що цей лотарингець перед Віднем перебував у Речі
Посполитій, звідки їздив 1652 року у складі посольства до Константинополя. ... Чи не він і спровадив
підгірського шляхтича до Австрії!?

98. Облога Відня 1529 р.
Османи кілька разів намагалися здобути Відень

99. Турецька місія у складі близько 300 осіб, очолювана пашею Кара-Мустафою, прибула 8 червня і
була поселена на передмісті – Лєопольдштадті. Посол часто запрошував до себе відомих
віденців, яких пригощали не лише шербетом і цукерками, але й кавою. До приготування цього
напою задіювалися два кавовари, Мехмед та Ібрагім. Відповідальний з австрійської сторони за
поселення урядовець в зв’язку з цим нарікав, що турки витрачають забагато дров, бо цілий день
варять каву. До речі, у Відні кава на той час не була чимсь невідомим. Ще 3 липня 1663 року
серед інших столичних купців згадувались і ті, що торгували кавою...
B Австрії 1667 року з волі цісаря Лєопольда I засновано «Східну торгову компанію», куди
вступає на службу Кульчицький. З цією компанією він пов’язує своє життя до 1683 року і
неодноразово виїздив у її справах до Бєлграда, Стамбула; іноді надовго там затримуючись.
Уже з 60-х років Ю.-Ф. Кульчицький був явно чи ж таємно заангажований у турецьких справах.
Не секрет, що в ті часи купці були активними інформаторами і часто, говорячи сучасною мовою,
подвійними агентами. Сербські, вірменські, грецькі, болгарські купці з території Османської
імперії розповідали у Австрії про політичну ситуацію в Константинополі, а вернувшись,
переказували інформацію про події при імператорському дворі. Не гребували збором
відомостей на Сході і австрійські торговці.
У 1678 році австрійські купці, аби позбутись конкурентів у торгівлі східними товарами з
Оттоманською Портою, інспірували висилку колег-сербів з Відня. Підставою правило буцімто
їхнє шпигунство на користь Туреччини. Спершу в тій справі фігурував і Ю.-Ф. Кульчицький.
Однак магістрат зробив йому виняток як особі, що походила з Польщі

100. Облога Відня 1683 р.

101. У 1679 році до Константинополя було призначено нового імператорського резидента, Ґеорґа Куніка.
Перекладачем при ньому відправили Ю.-Ф. Кульчицького, який тимчасово покинув працю у віденській
конторі Східної компанії. Як людина добре обізнана з політичним та дипломатичними реаліями в
Турецькій імперії, він, правоподібно допомагав своєму начальникові налагоджувати офіційні та
неофіційні контакти в Буді, Бєлграді, Адріанополі, Константинополі. Повернувшись у квітні 1680 року
до Відня, він склав звіт імператорському двору про військово-політичну ситуацію в Порті. «Йому,
ознайомленому з відносинами та звичаями населення Константинополя, де перед тим мешкав
кільканадцять років, знавцеві не лише турецької, але й інших вживаних у Леванті мов, легко було
отримати різну інформацію, недоступну для більшості людей». На думку Ю.-Ф. Кульчицького,
характер і масштаб приготувань турків свідчив про те, що вони наступного року мають розпочати війну
на території підавстрійської Угорщини...
Головним ініціатором нової стратегії став великий везир Кара-Мустафа (1634–1683), що походив із
сербського потурченого роду Соколовичів. Він захопився ідеєю створити західну мусульманську
державу зі столицею у Відні.
Великий везир Кара-Мустафа, зібравши 200-тисячну армію, почувався надто самовпевнено. Адже він
знав, що австрійці та їхні союзники могли виставити проти нього не більше 50-ти тисяч. Везир вірив,
що зможе легко захопити Відень. Тому вибрався в похід з гаремом, переносними садами,
екзотичними тваринами, які сподівався примістити у своїй новій резиденції...
На щастя, турецькі війська рухались дуже повільно. Це давало віденцям змогу підготуватись до
оборони. 7 липня імператор Лєопольд, разом зі своїм двором спішно покинув столицю, виїхавши до м.
Лінц. Для керування обороною Відня ним були заздалегідь призначені політична та військова ради.
Останню очолив генерал Ернст Рюдіґер граф фон Штаргемберґ (1638–1701), який став заразом і
військовим комендантом Відня...

102. Облога Відня 1683 р.
На цій мапі добре видно гори Віденського лісу, з яких неочікувано спустилися
на турецький табір війська Яна ІІІ Собєского

103. Одразу ж після приходу багатотисячного турецького війська під Відень, обидві сторони почали
вивчати позиції супротивника, засилаючи розвідників. Пізно ввечері 13 серпня командир загону
добровольців-корчмарів Амброзій Франк привів до бургомістра людину, яка зголосилася перенести
листи через турецький обоз. Це був наш краянин Юрій-Франц Кульчицький. Андрей Лібенберґ
представив його членам політичної ради Відня, яку очолював генерал Каспар-Зденко Каплєрж.
Отримавши перепустку і листи, він разом зі слугою, правдоподібно, угорцем Іштваном Серальді,
розпочав свою небезпечну подорож. Провів їх ад’ютант коменданта міста графа фон Штаргемберґа.
Пройшовши через ворожі позиції, попивши при тій нагоді кави у якогось аги, їх ледь не підстрелили
австрійці, яких збив з пантелику турецький одяг таємних посланців. Та все скінчилось щасливо і
вони змогли передати листи Карлові Лотаринзькому, війська якого були розташовані на північ від
Відня, між Штільфрідом та Анґером. Уночі 14 серпня віденці змогли за умовленим сигнальним
вогнем дізнатись про їхнє прибуття до ставки. Вранці 17 серпня посланці повернулись назад.
Наш земляк здійснив лише одну подорож через ворожі позиції. Бо один із затриманих віденцями
ворожих агентів зізнався, що туркам вже відома особа Кульчицького, в таборі всі попереджені, який
він на вигляд. Тому такі доручення вже виконували інші – Іштван Серадлі та Георгій-Тома
Михайлович, що був свого часу камердинером при Джованні Батісті Казанові, австрійському
резиденті в Константинополі

104. Облога Відня 1683 р.
На передньому плані - Ю.-Ф. Кульчицький і Прапор Пророка

105. Позбавлений змоги здійснювати такі відважні вчинки Ю.-Ф. Кульчицький не лише повернувся до лав
добровольців, які відбивали на міських мурах наступи багатотисячних ворожих військ або гасили пожежі,
викликані щоденними бомбардуваннями. Він обрав ще й іншу зброю – перо, за допомогою якого піднімав
моральний дух віденців, виснажених безнастанними гарматними обстрілами та епідемією дизентерії. Він
написав та видав у обложеному місті спомини, вплівши у загальну канву і свої написані з цієї нагоди
вірші. Як людина підприємлива, він не міг там не згадати, що герцог Лотаринзький за доставку листа до
Відня «гарантував йому цісарську милість і винагороду».
З іменем нашого краянина слід пов’язувати і видання під час віденської облоги славнозвісного
«Листування запорожців з турецьким султаном», у так званій «чигиринській редакції». Воно «стало
першим твором нашого писемства, що було надруковане на Заході (у перекладі німецькою мовою),
зарівно як і першим виданням цієї пам’ятки. Публікація «листування», вочевидь, була викликана
загостренням ситуації в місті, коли через значні людські втрати, голод, хвороби серед міщан поширилась
зневіра, почалися розмови про можливу капітуляцію.
Отже, шановний читачу, тобі, мабуть, буде цікаво ознайомитись із цим листуванням, яке ми пропонуємо
в перекладі з німецької:
Копія
листа турецького султана до козаків у Чигирин.
Надруковано 1683 року.
Я, Султан, син найсвітлішого турецького цісаря, володар турків македонських, вавилонських,
Єрусалиму, паша Сілістрії, Великого і Малого Єгипту, король вірмен і всіх князів світу, великий
князь і ангел господній, хоробрий герой, християнства зачинатель, опікун розп’ятого на
хресті Бога, великий спадкоємець земель, надія і радість бусурманів, згуба християн і т. д.
Ми закликаємо вас, щоби ви разом з усією мужвою добровільно і покірливо здались нам і
вступили у війну проти наших ворогів, не слухали більше польського пахолка, здалися в
найкоротший час, а коли цього не зробите, то будете всі пов’язані ланцюгами разом з вашими
жінками і дітьми, а також я хочу бити пахолка з усією його країною і зробити їх моїми
підданими

106. Маршрут Ю.-Ф. Кульчицького з Відня до табору коаліції

107. Відповідь козаків.
Султане, розпусного турецького цісаря сину, спільнику пекельного люципера в пекельній
безодні, турецький цісарю і підніжку греків, македонський кухарю, вавилонський слюсарю,
єрусалимський конюху, ассірійський броварнику; Великого і Малого Єгипту свинар,
Александрійський здоровило і вірменська потворо та собако, на землі і у світі всьому
справжній проклятий катівський падлюко, Кам’янця Подільського і самої тієї країни
блазень, мерзотна свиня світу турецьких бісурманів, Абігейський баране і всього
пекельного царства ватажок, запроторений до найглибшої пропасті пекельної, янгол
пекельного сатани, посміховище розіп’ятого Господа Бога, ворог і переслідувач його слуг,
підданець усіх тих, що живуть на землі, загибель бусурманів.
Ми повідомляємо тебе, що й не думаємо піддатися тобі, але безстрашно і мужньо та вічно
битися з тобою, тверезо спостерігати, а того, кого ти прозиваєш пахолком, уважати за
великого монарха, який, по твоєму, як пахолок в лісі дрова рубає, а він, отже, повергне тебе
разом з твоїми бусурманами і всім придатком на землю, а зокрема тебе, якого як суб’єкта
можна скоріше порівняти з проклятою старою відьмою, якою з повним правом можна й
тебе назвати, бо сидиш ти у норі, немов чортеня, або курокрад, що своє гніздо у війні міняє
на інше, з чого видно є, що ти дурень, натомість той, що його прозиваєш пахолком, є
хоробрим, могутнім монархом і непереможним королем...
Останні свої роки Кульчицький провів у будинку «Цумґрюненкройц», сучасна тильна частина будинку
на Домґассе, 1.
Як записано в метриці віденського кафедрального собору Св. Стефана дня 19 лютого 1694 року: Пан
Ґеорґ Кольчіцкі, цісарський придворний кур’єр, що мешкав у будинку «Ротенкройц» при Ґрінанґер,
помер на сухоти у віці 54 роки

108. Склад коаліції:
угорі ліворуч Ян ІІІ
Собєскі,Леопольд
І,Максиміліан Емануель
Баварський, Карл V
Лотарінзький, Йоган Георг
ІІІ Саксонський, Георг
Фрідріх Вітенбергський,
Хрістіан Ернст
Баварський, Ернст
Рюдігер граф Штаренберг

109. Родина Юрія-Франца могла дізнатись про його героїчний вчинок від військових, які брали
участь в Віденській битві, з його книжки, або через купців. Адже Самбір у той час мав
торгові зв’язки із Віднем. Европа ж дізналась про подвиг Кульчицького з численних видань
його споминів. Окрім самої столиці Священної Римської імперії, такі видання побачили світ
у Зальцбурзі, Ульмі, Нюрнберзі, Реґенсбурзі, Франкфурті на Майні, Ляйпціґу. В усіх цих
виданнях вказувалось походження героя з Самбора, міста в Речі Посполитій.
В Україні про героїчний вчинок Ю.-Ф. Кульчицького могли дізнатись із європейських видань
ХVІІ–ХVІІІ століть. Цьому також могло сприяти входження Галичини у 1772 році до складу
Австрійської імперії. Тим більше, до 100-літнього ювілею оборони Відня побачила світ книга
історика, викладача загальної історії в тамтешньому Льовенбурзькому колегіумі Ґотфріда
Уліха (1743–1794). В ній уперше з’явилася інформація про віденську кав’ярню Ю.-Ф.
Кульчицького:
Урешті віденці не забули і відомого Кульчицького. Його мужність – він наважився
пробратись через ворожий табір аж до герцога Лотаринзького – була
винагороджена тим, що він отримав дозвіл на запровадження у Відні першої
каварні. Першу каварню він відкрив неподалік від собору Св. Стефана, яку згодом
поміняв на іншу, «Біля блакитної пляшки», розташовану на Шльосерґассе. Всі його
називали «Пане серденько», бо мав звичку так величати кожного відвідувача
кав’ярні. Аби пам'ять про нього тривала у наступників, кожен власник кав’ярні
зобов’язаний зберігати у себе його портрет у гарній рамі
За книгою: Мицько І., Паславський Т. Юрій-Франц Кульчицький – герой оборони Відня 1683 р.– Львів,
Астролябія, 2006

110. Султан Мегмед IV Ю.-Ф. Кульчицький
листівка, яка поширювалася у всіх віденських каварнях

111. Мемуари Ю.-Ф.
Кульчицького
Видані 1683 р.
Це чи не перші
мемуари, написані
українцем

112. Юрій Франц Кульчицький
у своїй віденській каварні
«Двір під синьою пляшкою»

113. Ріг будинку за адресою Кульчицкігассе,4 у Відні, де була розташована
каварня Юрія Франца Кульчицького «Двір під синьою пляшкою»
Вдячні віденці поховади свого рятівника на цвинтарі коло головного собору Відня –
собору св. Стефана. Однак цісар Йосиф ІІ, перебудовуючи Відень, зніс цей цвинтар.
Сьогодні на місці поховання Кульчицького один з будинків міста

115. Орден Золотого Руна
Найвищий орден Священної Римської
імперії німецької нації
Прапор Священної Римської
імперії німецької нації
Священна Римська імперія німецької нації
– це номінальне об`єднання головно
німецькомовних правителів центральної
Европи, що простягалося від Райну до
Угорщини і визнавало зверхність
Австрійських монархів

116. Орден Золотого Руна
Найвищий орден
Священної Римської
імперії німецької нації. Ним
нагороджувалися тільки
монарші особи, наприклад
Якуб Собєскі – син Яна ІІІ
Собєского, який разом з
батьком брав участь
у битві під Віднем

117. Медальйон Ордена Білого Орла
Одна з ранніх видозмін ордену
Орден Білого Орла
Найвищий орден Речі Посполитої

118. Обладунки летючих гусарів,
що брали участь у “Віденській відсічі”
Відділ зброї “Музей-Арсенал”, Львівський історичний музей

119. Зброя XVII століття
Відділ зброї “Музей-Арсенал”
Львівський історичний музей
Обладунки австрійських
і німецьких лицарів,
що під командою графа
Рюдігера фон Штаренберга
обороняли Відень

120. Зброя оборонців
Відня
Інколи вона була дуже
простою, проте
переконливою.
З таким аргументом
у бою було важко
не погодитися

121. Шаблі польського війська
Відділ зброї “Музей-Арсенал”,
Львівський історичний музей

122. Шаблі польського війська
Відділ зброї “Музей-Арсенал”,
Львівський історичний музей

123. Шаблі польського війська
Відділ зброї “Музей-Арсенал”,
Львівський історичний музей

124. Турецький ятаган
Львівський історичний музей

125. Турецький ятаган
Львівський історичний музей

126. Зброярня турків

127. Артилерія оборонців Відня

128. Гармати XVII ст.

129. Гармати XVII ст.
Бій під Клушино.Фраґмент
Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

130. Обладунки оборонців Відня

131. Польська і турецька збруя
Мартіно Альтамонте. Битва під Віднем. Фраґменти
1692 р. Олеський замок, Львівська галерея мистецтв

132. Обладунки польського війська

133. Зброя XVII ст.

134. Зброя XVII ст.