МІСТО | 1
/veles.trc /veles.in.ua
МІСТА
2023

2 | МІСТО
матеріали, позначені цим символом, друкуються на правах реклами.
Суспільно-політичний журнал
Засновник: Романюк С.В.
Погляди авторів не завжди збігаються із позицією редакції.
Передрук матеріалів допускається за погодженням з редакцією.
За достовірність реклами несе відповідальність рекламодавець.
Івано-Франківськ
Відповідальна за випуск:
Фреїшин Л.М.
Головний редактор:
Соболик Т.В.
Журналісти:
Наталя Мостова
Уляна Пилипець
Світлана Тимчук
Ольга Рега
Богдан Скаврон
Літредактор:
Мар’яна Бодак
Дизайн та верстка:
Олександра Афанасьєва
Фото:
Олександр Зуєв
Василь Демків
Комерційний директор:
Юлія Кміта
Тел.: (050) 237 99 81
Відділ реклами:
Анна Угорчак
Тел.: (066) 389 93 19
Ольга Мельник
Тел.: (050) 433 04 37; (097) 240 51 55
Лідія Когут
Тел.: (066) 642 65 58; (096) 744 31 51
Людмила Небола
Тел.: (050) 202 70 52
Свідоцтво про державну реєстрацію:
ІФ №608-377ПР від 15.02.2022
Загальний наклад:
10 000 примірників
Без передплати
Рекомендована ціна – 50 грн
Адреса друкарні:
ТОВ «АРТ СТУДІЯ ДРУКУ»
м. Київ, вул. Бориспільська, 15
www.artprintstudio.com.ua
тел.: (067) 460 07 25
Адреса редакції:
м.Івано-Франківськ, вул.Січових Стрільців, 24-А
Редакційна пошта:
mistomagazine@gmail.com
Видавець:
ФОП Сергій Романюк
м. Івано-Франківськ, 76018
вул. Коновальця, буд. 77

МІСТО | 3

4 | МІСТО
(Не) на часі
Війна росії проти України пришвидшила багато важливих процесів та
породила безліч дискусій в суспільстві – щодо релігії, мови, освіти, культурних
цінностей, традицій… І поки одні громадяни підтримують зміни і бажають
рухатися вперед, інші наполягають: не на часі!
То як бути? Чи на часі реформи, поки в країні війна?
Світлана Тимчук
ПОЛІТИКА | ДИСКУСІЇ

МІСТО | 5
Паразитів потрібно
позбавлятися
У березні минулого року народна депутатка Укра-
їни Оксана Савчук внесла законопроєкт про заборо-
ну діяльності Московського патріархату на території
нашої країни. Каже, найбільше незадоволених і обу-
рених було тоді, як зареєструвала цей законопроєкт.
Потому вона і зіштовхнулась з цією славнозвісною
фразою: не на часі.
«Це був березень, активні бойові дії. Мені обрива-
ли телефон із заявами, що це не на часі, що зараз
потрібно єднати суспільство, – пригадує Оксана
Савчук. – А я була переконана, що суспільство вже
об’єдналося за правильні цінності. Це все паразити,
яких потрібно позбавлятися».
Народна депутатка ділиться, що на старті цей за-
конопроєкт не мав сильної підтримки, однак від об-
ласних рад пішла хвиля звернень. Тоді у владі поча-
ли дослухатися. І ось після низки перевірок об’єктів
Української православної церкви (МП), виявлення
там прокремлівської та антиукраїнської літератури,
проросійської символіки, викриття ворожих агентів
у рясах 7 січня Україна відзначила історичну подію
– Предстоятель Православної церкви України митро-
полит Епіфаній провів богослужіння з нагоди Різдва
в Успенському соборі, головному храмі Києво-Печер-
ської лаври, яким століттями користувалася УПЦ
Московського патріархату.
І хоч попереду ще дуже багато роботи у цій сфері,
початок закладений.
Коли горить хата…
В останні місяці однією з найбільш дискусійних
тем став перехід з юліанського календаря на гри-
горіанський та святкування Різдва з усім христи-
янським світом. Коли правильно відзначати Різдво,
українці обговорюють не вперше, проте саме тепер
прихильників переносу Різдва на 25 грудня побіль-
шало.
Однак до різких змін цього року ще не були готові
ні церква, ні більша частина українців. Тож хтось
святкував Різдво Христове 25 грудня, хтось 7 січня,
а хтось – в обидві дати. Та чи нормально, що у час
війни українське суспільство неодностайне у цьому
питанні та чи не роз’єднує це нас?
Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав по-
яснив, чому цього року не відбувся перехід на новий
календар, та навіть назвав три необхідні засади для
проведення календарної літургійної реформи в Укра-
їнській греко-католицькій церкві.
«Різдво – це цілий період літургійного року. Тому
його потрібно відповідно організовувати й пережи-
вати. Не можна змінювати дату лише одного свята, –
пояснив Патріарх. – Нам потрібна всеохопна, цілісна
реформа, що потягне за собою зміну всіх інших дат
нерухомих свят у літургійному році. Миколая буде
6 грудня, а День українського війська на Покрову –
1 жовтня».
Він зауважив, що календарну реформу потрібно
робити разом з іншими Церквами України. Мовляв,
не можна такого типу зміни робити одноосібно, ок-
ремо від церковної спільноти. Крім того, Глава УГКЦ
переконаний, що війна не є зручним часом для
календарної реформи.
«Коли горить хата, – веде Блаженніший Святослав,
– то не час дискутувати, на яку стіну вішати ікони».
Інформаційний аналітик Ігор Ткач, навпаки,
стверджує, що реформи легше впровадити тоді, коли
в країні немає стабільної ситуації. І війна, вважає,
завжди прискорює процеси.
ПОЛІТИКА | ДИСКУСІЇ
Реформи легше впровадити
тоді, коли в країні немає
стабільної ситуації. І війна
завжди прискорює процеси

6 | МІСТО
«Тут сам Бог дав нам нестабільну ситуацію, – го-
ворить аналітик. – Цьогорічне масове святкуван-
ня Різдва 25 грудня показало, що люди готові до
переходу на новий календар, принаймні половина.
Звісно, якась певна частина буде консервативно
триматися старих звичок, я підкреслюю, звичок, бо
більше ніяких аргументів в них немає».
Ігор Ткач пояснює, що така ж проблема з перехо-
дом на новий календар була у Західній Європі ще
1582 року. І її вирішили розумним способом: навесні
всіх попередили про перехід восени на новий кален-
дар, і після 4 жовтня настало одразу 15, а 10 днів
просто зникло. Зараз набагато легша ситуація, адже
нічого не зникає.
За словами Ігоря Ткача, на цю наукову дату накла-
дається й політичний контекст. Наприклад, раніше
25 грудня в Україні називали «польським Різдвом»,
бо українці були в опозиції до поляків через сто-
рінку боротьби з ними і наш календар виглядав як
спосіб бути інакшими.
«Але цього всього вже нема, – пояснює інфор-
маційний аналітик. – А маємо інше – наш кален-
дар робить нас однаковими з москалями. Тому що
фактично декілька країн: Росія, Білорусь, Сербія,
Грузія, Еритрея – усі, що залежать від Москви, усі
на старому календарі».
Ігор Ткач впевнений, що потрібно переходити на
новий календар. А тим, хто не бажає цього робити,
варто дозволити певний перехідний період – 5-7
років. Він запевняє, що святкування Різдва у дві
дати не розділятиме українців, тому що ніхто нікого
не звинувачує. Але одні на інших оглядаються. Так,
ті, що більш готові до змін, переходять на нову дату
святкування, інші дивляться, приживеться це чи ні.
І з часом частина людей приєднається до більшості.
Тепер слово залишається за духовними лідерами.
Обидві церкви – ПЦУ і УГКЦ – повинні дійти між со-
бою згоди та синхронно перейти на новий календар.
«І дуже зручно це їм буде зробити у вересні. Тому
що, згідно з новим календарем, 1 вересня є почат-
ком нового літургійного кола богослужінь, – гово-
рить аналітик. – До прикладу, на Великдень можна
оголосити про те, що у вересні ми переходимо на но-
вий календар. Ми б це зробили один раз – і хай Росія
залишається собі зі своїми сателітами окремо».
Письменник Тарас Прохасько також вважає
цілком нормальним те, що люди зараз поділилися
на прихильників святкування Різдва 25 грудня і
шанувальників відзначення народження Христа 7
січня. Пояснює, що загалом вибір дати залежить від
консервативності людей.
«Для консервативних людей відмова від традицій
є болісною і катастрофічною, а для людей більш
гнучких чи таких, які легше ставляться до нова-
цій, це цікаво і не принципово, – говорить Тарас
Прохасько. – Але я вважаю, що найголовніша річ
полягає у воцерковленості людей. Тобто найбільше
проти переходу на новий календар люди, для яких
питання церкви не є чимось абстрактним – зі сві-
том святкувати чи ні. Ці люди живуть регулярним
парафіяльним життям, яке побудоване на старому
календарі. І за святкуванням Різдва стоїть цілковита
зміна всього, це має бути тотальний перехід церков-
ного календаря на новий лад, що насправді є нелег-
кою роботою, тут замало простого: давайте будемо з
Європою і все!».
Письменник переконаний, нормально й те, що є
люди, які святкують з усіма 25 грудня, але не мо-
жуть відмовитися від своїх звичаїв та не вшанувати
традицію Святвечора 6 січня. Цього не потрібно
боятись, адже потрібен час, щоб традиції змінилися.
Та через кілька десятиліть ніхто не буде згадувати і
святкувати за старим календарем.
«І я думаю, що зміна клімату сприятиме нашому
переходу на новий календар, – ділиться Тарас Про-
хасько. – Тому що у нашій традиції образ Святвечора
і Різдва пов'язаний зі снігами й морозами, а вони
переважно були у січні. А тепер, коли і в кінці груд-
ня, і на початку січня капара, то якось психологічно
легше відійти від цієї традиції».
Мова залишається
національним викликом
Мовна проблема була однією з найболючіших в
Україні. Війна значно загострила її і загалом впли-
нула на мовну ситуацію. З вторгненням російських
військ на нашу територію багато україномовних
громадян закликали своїх співвітчизників до відчу-
ження від мови окупанта, чимало російськомовних
українців почали переходити на державну мову, все
більше якісного контенту з’являлося саме україн-
ською. Проте досі залишились ті, хто вважає, що
мовне питання не на часі. Правда, говорити про це
публічно не готові.
Тарас Прохасько переконаний, що в українській
державі офіційною та головною мовою спілкування
має бути українська. І тому прагнення до того, щоб
домінувала саме українська мова, не може бути на
часі чи не на часі. Каже, питання мови і до війни
було національним викликом, і тепер не перестає
ним бути.
ПОЛІТИКА | ДИСКУСІЇ
Наш календар робить нас
однаковими з москалями.
Тому що фактично декілька
країн: Росія, Білорусь,
Сербія, Грузія, Еритрея – усі,
що залежать від Москви, усі
на старому календарі

МІСТО | 7
«Останні події свідчать, що є
позиція і розуміння необхідності
використання української мови у
всіх сферах життя. Я впевнений,
що після закінчення війни попус-
ку не буде. І тому напрям вектора
мав би бути єдиний, тобто україні-
зація сфери спілкування, – ділить-
ся письменник. – Інша справа,
що воно не має бути насильно. Та
мова повинна бути підтримана
чіткою державною позицією».
Народна депутатка України
Оксана Савчук розповідає, що у
цей час багатьом людям твердять,
що вони повинні перейти на укра-
їнську. Вона вважає, що цей пере-
хід не повинен бути з примусу, до
нього людям потрібно емоційно
підготуватися. А усі чиновники
та керівники мають розмовляти
державною мовою, показуючи
приклад для наслідування.
Але якщо люди принципово не
бажають переходити та навіть
пробувати розмовляти укра-
їнською, то не потрібно цього
толерувати і терпіти, перекона-
на депутатка. Однак додає, що у
Франківську немає цієї проблеми
і більшість внутрішньо переміще-
них осіб переходять на державну
мову.
«Я переконана, що українська
мова буде домінувати, – ділиться
нардеп. – Сьогодні через війну ми
вже отримали найбільший здобу-
ток: українська мова посіла своє
панівне місце і дискусій про те, чи
гідна вона, уже не може бути. Це
ключове, а решта додасться».
Немає дедлайнів
для змін
Оксана Савчук вважає, що,
поки в країні триває війна, на часі
робити усе для того, аби у майбут-
ньому таких дискусійних питань
не виникало.
До прикладу, зараз важливо
популяризувати все українське,
продукувати якісну україномовну
літературу, особливо на деокупо-
ваних територіях, і створювати
можливості вивчати нашу мову. А
більшість людей, які бачать своє
життя в Україні, зрозуміє, що без
знання державної мови вони не
матимуть тут гідного майбутнього.
Зрештою, минуле, пов’язане з
радянщиною, краще ненав’язливо
забути.
«Кажуть, що є щось хороше в
тих часах, а є щось погане, – додає
Оксана Савчук. – А я кажу, щоб
ми жили сучасним і вчили те ми-
нуле України, яке від нас прихо-
вав і затер Радянський Союз…
Потрібно правильно підходити
до речей і хотіти щось змінюва-
ти. Не відкладати до перемоги і
не думати, що війна – не час для
змін. Бо саме зараз є можливість
вивести нашу країну на інший
рівень самоідентифікації».
Тарас Прохасько пояснює, що
масовий перехід на українську,
відмова від російського контенту,
зміна ставлення до російської
культури чи московської церкви
і таке інше не є вибухом вулка-
ну. Це процес, який тривав вже
багато років і триватиме надалі,
тут немає дедлайнів для змін. І у
війну треба жити і робити щось
нове. Не можна тільки воювати і
залишити без уваги інші аспекти
життя.
«Тобто я вважаю, що стосовно
таких тез питання на часі чи не
на часі є трішки некоректним, –
ділиться письменник, – бо звучить
як відмазка».
ПОЛІТИКА | ДИСКУСІЇ
Така ж проблема
з переходом на
новий календар
була у Західній
Європі ще 1582
року. І її вирішили
розумним способом:
навесні всіх
попередили про
перехід восени на
новий календар,
і після 4 жовтня
настало одразу 15,
а 10 днів просто
зникло

8 | МІСТО
Дмитро
Корчинський:
Український
політик,
письменник
та лідер
політичної партії
«Братство»
Дмитро
Корчинський має
канал на ютубі.
Майже щодня
він записує відео
на важливі для
суспільства
теми. Іноді
важко зрозуміти,
де він говорить
серйозно, а де
із сарказмом.
То й не дивно,
адже він сам
себе називає
професійним
провокатором.
«МІСТО»
поговорило з ним
про націоналізм,
релігію та
освіту.
«Націоналісти спочатку
мають стати поганими
хлопцями, щоб потім мати
можливість конкурувати»
Тетяна Соболик
ПОЛІТИКА | НА МЕЖІ

МІСТО | 9
Пане Дмитре, зараз модно говорити, що всі
знали, що почнеться війна і що росія нападе
тощо. А коли вперше ви задумалися над тим,
що війна неминуча?
Десь з 1993 року. Була війна в Грузії. В Абхазії
були задіяні сили Чорноморського флоту і московія.
А в 1994 році була перша спроба анексії Криму.
А що ми всі: влада, інтелігенція, політики,
історики і, зрештою, кожен на своєму місці –
могли зробити, щоб війни не було? Або, якщо
припустити, що вона була неминуча, то як ми
могли підготуватися?
Потрібно було підтримувати фронт на Кавказі,
активніше допомагати Грузії у 1993 році і Чечні, по-
чинаючи з 1994 року. Потрібно було знищити п’яту
колону всередині країни. Не потрібно було віддавати
ядерну зброю. Не потрібно було знищувати страте-
гічну авіацію, скорочувати армію, знищувати систе-
му військової освіти. Потрібно було допомагати всім
визвольним рухам на території рф.
А на рівні політиків, активістів, які підніма-
ли майдани, можна було щось зробити?
Можна було б долучитися до знищення п’ятої ко-
лони і всіх сепаратистських рухів. Зрештою, простим
людям ніхто не заважав діяти в глибину ерефії. Ну,
наприклад, я надсилав добровольців на Кавказ ще
в 90-х роках. І до 2013 року ми намагалися розка-
чувати ситуацію там, де це можна було. На жаль,
сили були слабкі. Тому що українська громадськість
вважала нас провокаторами.
Колись чула від вас фразу, що націоналісти
зазвичай бідні, тому їх легше купити. Після
війни щось зміниться?
Зараз я не бачу ознак того, щоб націоналісти
почали воювати за ресурси. А якщо націоналісти і
пробують воювати за ресурси і "кришувати" ринок
чи відібрати якийсь завод, то всі починають на них
ображатися. Кажуть, виявляється, ви не ідеалісти,
ви хочете грошей. Але багатими націоналісти мо-
жуть стати тільки в тому випадку, якщо зможуть
вирвати із горла олігархів або в маленьких олігархів
які-небудь ресурси. Тобто націоналісти спочатку
мають стати поганими хлопцями, щоб потім мати
можливість конкурувати.
Зараз почалися речі, які називають «воєнним
комунізмом». Забрати якісь обленерго чи за-
води стало можливим попри приватну влас-
ність. Де межа?
Треба дивитися в кожному окремому випадку.
Взагалі в олігархів можна забирати все. Олігархіч-
ний капітал є злодійським. Усі олігархічні статки
створені на розграбуванні державних фінансів, тобто
на експлуатації державних компаній або просто
розграбуванні бюджету.
Зрештою, олігархічний капітал є неефективним.
Бо олігархи так і не змогли побудувати ефективних
економічних структур, тому їх можна забирати. Інша
справа, що чиновники навряд чи будуть цим усім
ефективніше керувати. Але нам же все одно.
Націоналізм ближчий до диктатури, ніж до
демократії, мені так здається. Чи я помиляю-
ся?
Коли як. Організована активна група людей, яка
є в меншості, природно хоче забрати собі максимум
влади. Оскільки націоналістів завжди буде меншість
і вони будуть краще організовані, то вони будуть
мріяти про диктатуру. Власне про національну дик-
татуру. Але, найімовірніше, їм це не вдасться. Бо не
той час. Зараз час для релігійних смислів, а не наці-
ональних. Тобто націоналізм важливий як інстинкт
самозбереження нації. І це драйв, але надзавдання
може вирішувати церква.
Церква – це хтось конкретний?
Церква – це смисли, як еклезія Божа. Священники і
Папа Римський виконують важливу функцію в обряді,
але не вони вирішують основні речі. Наприклад, в
римській церкві, яка є централізованою структурою,
Франциск Ассізький весь час намагався усамітнитися
і читати проповідь пташкам. Але він вирішував біль-
ше, ніж апостольський престол, ніж Папа Римський,
ніж церковна бюрократія. Він більше впливав на
ситуацію в церкві і на ситуацію в світі.
І так було завжди. Бо церква – це не організація
зі священників, а спільнота вірних. Ми бачимо, як
неправильні спільноти вірних, зокрема ісламістські,
можуть перемагати армії військових і багато що
диктувати. Думаю, що християни мають згадувати,
що вони колись теж були такими. Тому спільнота
вірних Христу може вирішити всі завдання, яких не
може вирішити ніхто інший. Якщо продовжувати те,
що ви говорите, то недавно було опитування в «Дії»
і з’ясувалося, що більшість українців перейшли на
святкування Різдва 25 грудня, хоч церква ще не пе-
рейшла. Тобто церковна реформа почалася з низів,
як це не дивно.
ПОЛІТИКА | НА МЕЖІ

10 | МІСТО
Треба все-таки дотримуватися правильної терміно-
логії. Церква – це ми всі. Є священники, у них важ-
лива функція: єпископ дбає за тим, щоби церковний
посуд не покрали, а священник махає кадилом, але
оце і все. Все інше вирішує зібрання вірних. До речі,
це відповідає і українській традиції. У часи, коли
церква була на підйомі, братства вирішували більше,
ніж єпископи.
«Братство», яке ви очолюєте, якраз несе ідеї
більш духовні, ніж громадські, так?
Це релігійний гурток. Багато з нас зараз воює.
Братчики моляться завжди перед боєм, після бою,
під час бою. Тобто для нас це не тільки національ-
но-визвольна війна, це війна за віру.
І ми вважаємо, що тільки якщо ми зможемо пе-
ретворити національно-визвольну війну на війну
за віру, аж тоді ми зможемо перемогти глобально.
Тому що національно-визвольна війна завершується
на власних городах, а війна за віру не має обмежень
ні в часі, ні в просторі.
Про віру. Московський патріархат в Україні
функціонував 30 років, і питання доцільності
цього навіть нормально не порушувалося. Чому
так?
Порушувалося. Я, наприклад, захоплював Лавру
свого часу. Московський патріархат – це найгірше,
що могло статися. Якщо диявол – це мавпа Бога, то
МП – це мавпа церкви.
Тобто це збіговисько лицемірів, негідників і воро-
жих агентів, які дискредитують християнство, і вони
мають бути ліквідовані.
Тобто все ж таки в нас багато чого зміню-
ється в кращий бік, можна так говорити?
Дуже багато чого змінюється в кращий бік в Укра-
їні зараз – завдяки путіну.
«Не на часі». Що б ви порадили людям, які
вважають, що недоцільно у час війни порушу-
вати теми мови чи перенесення Різдва?
Ми бачимо, що саме ідеологічні і культурні пи-
тання є питаннями озброєння. Культура – це зброя.
Їхня культура – це їхня зброя, а наша культура – це
зброя проти них. Тому не задіювати цю зброю під
час війни є дурістю.
Ми маємо перемагати їх і на культурному фронті.
Війна ведеться також і в галузі культури, в галузі
ідеології. І пропаганда є такою самою зброєю, як
танки і гармати. А пропаганда завжди ґрунтується
на культурних архетипах та відсилках.
Є думка, що після перемоги, аби відбудувати
Схід, будуть запрошувати іноземців. Чи не буде
в нас нової якоїсь загрози, нехай не воєнної, але
національної?
Так, буде, і потрібно захищати лебенсраум (жит-
тєвий простір – Авт.). Ми розуміємо, що корейці
краще працюють на нашій землі, ніж українці. Що
китайці зможуть краще побудувати виробництво,
ніж ми, і краще працювати там. Ми розуміємо, що
євреї краще поставлять торгівлю, ніж українці.
Але ми маємо захистити своє право на помилки
і на неефективність, інакше ми ніколи не станемо
ефективними.
Тобто в нас почнеться нова війна фактично?
Усе життя – війна. Людина закинута в цей світ,
щоб воювати і боротися. Відпочинемо всі під криш-
кою вже.
Чи не замилювали ми нашим дітям очі, говорячи
про толерантність, гендерну рівність і т. д., забуваю-
чи про такі важливі предмети, як історія України?
Так, це ті речі, які деморалізують націю і посла-
блюють волю до боротьби. Вони мають бути відкину-
ті. Нація має будуватися на суворій християнській
ПОЛІТИКА | НА МЕЖІ
Ми розуміємо,
що євреї краще
поставлять
торгівлю,
ніж українці.
але ми маємо
захистити
своє право на
помилки і на
неефективність,
інакше ми
ніколи не
станемо
ефективними

МІСТО | 11
моралі. Навіть не на кволих зразках XIX століття, а
на зразках XVII століття.
А якщо без жартів.
На гендерну пропаганду чи пропаганду гомосексу-
алізму витрачали великі гроші, тиснули посольства,
іноземні фонди, а на історію України ніхто ніяких
грантів не виділяв.
А навіщо платять за пропаганду гомосексуалізму,
фемінізм і пропаганду абортів? Платять якраз, щоб
знищити націю. Ми ж бачимо, що толерантні нації
вироджуються і зникають. При цьому вони непогано
живуть у Європі.
Натомість їхнє місце займають нетолерантні нації.
Можете поїхати в Париж чи Брюссель, подивитися,
кого там стає більше, а кого менше. Толерантних
людей стає менше, нетолерантних, наших темно-
шкірих братів, стає більше. Я думаю, що ми маємо
вчитися в паризьких темношкірих і брюссельських
арабів, натомість менше зважати на нації, які виро-
джуються і зникають. Саме в цьому наше майбутнє.
Якби ви отримали пропозицію від влади до-
лучитися до роботи в якійсь галузі, то куди б
ви пішли: культура, освіта, міжнародні відно-
сини? Де б ви могли бути найбільш корисним
країні?
Я б, мабуть, хотів бути митрополитом.
А якщо про владу говоримо.
Хотів бути тим, хто призначає президентів.
І кого б ви призначили?
Когось із «Братства». У нас багато людей, на жаль,
дехто загинув недавно, але достойні ще є.
Колись митці видавали поетичні збірки, а
сьогодні модне блогерство. Чи можна вважати
блогерів сучасними митцями?
Ні, це контрестетика, це все жахливо. Думаю, що
швидше це зникне, то краще.
Та все ж це теж велика частина вашої діяль-
ності. Чи помиляюся?
Ну, я сподіваюся, що це не зовсім блогерство. І це
точно не є велика частина моєї діяльності.
Зрештою, поетичні збірки я теж видаю. Маю на-
віть велике коло любителів, десь осіб 50.
І які тоді у вас тиражі?
Завжди треба, щоб був дефіцит. Тому видаємо ек-
земплярів 30, щоб був попит.
Хотілося б закінчити нашу розмову порадами
для батьків. Як виховувати сьогодні маленьких
українців? Наприклад, якщо вашій дитині 5, 10
і 15 років.
Коли дитині 5 років, вона все ще дуже залежить
від батьків, від атмосфери вдома. Від тих розмов,
які вона чує, коли грається під столом, тих дорос-
лих, які за цим столом сидять. І якщо це розмова
належного рівня, то вона виростає зазвичай хоро-
шою.
Зрештою, 5 дитині чи 10, треба розуміти, що вона
здатна проковтнути значно більше матеріалу, ніж
здається. Свого часу класична гімназія давала дити-
ні 3 живі і 2 мертві мови. Якщо ми подивимося жур-
нали початку ХХ століття, то французькі чи латин-
ські фрази там не перекладалися. Було зрозуміло:
якщо людина може читати літературний журнал, то
вона знає латину і французьку.
Вільно вивчити до 17 років кілька мов – це було
нормально. Натомість зараз нам здається, що це не-
можливо. Тобто біда українців та України в поганій
освіченості. Ми навіть гірше освічені, ніж москови-
ти, в середньому.
І все ж є твердження, що болонська система
освіти значно гірша за радянську, наприклад.
Мені важко сказати, я не фахівець. Але я бачив
у Європі високоосвічених людей і бачив попит на
серйозні книжки у Сполучених Штатах, які не вва-
жаються аж надто освіченою нацією. Можна поди-
витися італійські чи французькі, чи німецькі універ-
ситетські форуми в інтернеті і просто порівняти їх з
українськими. Можливо, якась система освіти гірша,
а добре освічених людей значно більше. От з цим
щось потрібно в Україні робити.
Що робити і хто, наприклад, має робити?
Влада чи суспільство?
Суспільство. Свого часу якраз університети і мо-
настирі не залежали від влади. Вони і були, власне,
центрами освіченості, починаючи з бенедиктин-
ських монастирів VI століття.
До речі, ми створили у Києві Неоплатонівську ака-
демію. Всіх запрошую зайти на сайт і подивитися на
наші вебінари. Це гуманітарний заклад, яким ми на-
магаємося провокувати на поглиблене екстремаль-
не мислення, тому що філософія – це екстремальне
мислення.
Такого мало би бути більше в Україні.
Оце те, що може дати сім’я. У мене є приятель
Юрій Бесараб, у нього дві дитини. Хлопчику 12 ро-
ків, а дівчинці – 6, вони вже знають кілька мов. Діти
французькою спілкуються з батьком, німецькою
мовою між собою, а українською мовою – з матір’ю.
Дівчинка володіє українською, німецькою і фран-
цузькою, а хлопчик вільно володіє українською,
французькою, німецькою і англійською. І зараз у
нього почався період заперечення інтересів батька,
а той цікавиться японською та китайською мовами,
тож хлопчик всупереч батькові опановує італійську.
Це дуже патріотична сім'я. І я думаю, що саме так
треба ростити дітей.
ПОЛІТИКА | НА МЕЖІ

12 | МІСТО
Другий
білоруський
фронт
Загроза повторного наступу російських військ із території Білорусі
стала постійним елементом війни, яку розв’язав кремль в Україні. Після
повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року в експертних колах також
постійно обговорюють можливість активного вступу у війну білоруської армії
спільно з військами держави-агресорки.
Однак ні доморощені диванні експерти, ні аналітики західних розвідок, стежачи
за рухом військової техніки та візитами кремлівських генералів та посадовців за
північним кордоном України, не дають поки однозначної відповіді, чи використає
путін у своїй безумній воєнній грі білоруський «козир». Поки що краплений
червоно-зелений «туз» начебто стирчить із рукава кремлівського диктатора,
але ймовірно, що він просто блефує, розуміючи, що у разі некозирної «масті»
карта другого білоруського наступу буде битою на першому ж ході.
Богдан Скаврон
ПОЛІТИКА | ГАРЯЧА ЛІНІЯ

МІСТО | 13
Трохи історії
Сучасна лукашенківська Білорусь, яка стала явним
сателітом російської федерації, з’явилася не відразу.
Після розвалу Радянського Союзу, який було оформ-
лено підписанням угоди про утворення СНД саме
на території цієї колишньої радянської республіки
під час зустрічі Кравчука, Шушкевича та Єльцина у
Біловезькій пущі, у молодої незалежної держави був
шанс обрати інший напрямок розвитку.
Ще 19 вересня 1991 року Білоруська Радянська Со-
ціалістична Республіка (БРСР) була перейменована
в Республіку Білорусь, біло-червоно-білий прапор та
герб «Погоня» стали державними символами, як і в
часи Білоруської Народної Республіки – ровесниці
УНР.
На жаль, історична пам’ять більшості білорусь-
кого народу виявилася сильно затертою насампе-
ред через політику русифікації, яка розпочалася
ще в російській імперії та набула розмаху в радян-
ські часи – у 1930-х роках і після Другої світової
війни, в якій, до речі, загинуло від 2,5 до 3 млн
білорусів.
Окрім того, на тлі збройних конфліктів у Нагірно-
му Карабасі, Придністров’ї, Абхазії, якими супрово-
джувався розпад СРСР, білоруси пишалися своєю
«стабільністю», яка з приходом до влади у 1994 році
теперішнього диктатора Олександра Лукашенка ста-
ла головною «фішкою» білоруського режиму.
На відміну від України, колишня комуністично-ка-
дебістська номенклатура, яка мала ностальгію за
«совком», у Білорусі виявилася живучішою. Уже
восени 1993 року серед джерел білоруської держав-
ності в тексті Конституції вирішили згадати не лише
Велике князівство Литовське і Білоруську Народну
Республіку, але й Білоруську Радянську Соціаліс-
тичну Республіку. Це рішення підтримала більшість
депутатів тодішнього білоруського парламенту.
Білоруська залежність
Політика повного зросійщення Білорусі стала
частиною режиму Лукашенка, який, прийшовши до
влади у 1994 році на критиці «авторитаризму» Шуш-
кевича та обіцянках побороти корупцію, зосередив
владу винятково у власних руках та проводив чистки
незгідних. Уже наступного року через незаконний
референдум новообраний президент позбавив біло-
руський національний прапор та герб статусу офіцій-
них державних символів та надав державний статус
російській мові.
Ще однією обіцянкою, яку дав виборцям Лука-
шенко на своїх перших виборах, було відновлення
звʼязків з колишніми радянськими республіками «на
рівноправній і взаємовигідній основі». До речі, він
був єдиним депутатом Верховної Ради БРСР, який не
голосував за вихід республіки з Радянського Союзу.
У повному злитті з росією майбутній багаторіч-
ний господар Білорусі бачив персональний інтерес.
Олександр Лукашенко сподівався перехопити владу
у президента рф Бориса Єльцина, очоливши об’єд-
нання двох держав зі спільною грошовою одиницею,
спільним урядом і спільними кордонами. Але після
підписання Угоди про створення Союзної держави
у грудні 1999 року Єльцин підсунув Лукашенко-
ві свиню, тобто свого наступника – путіна. Обмін
ратифікаційними грамотами про створення Союзної
держави росії та Білорусі відбувався уже між в.о.
президента рф володимиром путіним і президентом
РБ Олександром Лукашенком.
Реальним змістом це міждержавне об’єднання
наповнилося лише незадовго до повномасштабного
вторгнення – 5 листопада 2021 року. Цього дня пре-
зидент росії володимир путін та самопроголошений
президент Республіки Білорусь Олександр Лукашен-
ко підписали декрет Союзної держави, затвердивши
28 програм з інтеграції у питаннях податків, кре-
дитів, а також створення об’єднаних ринків нафти,
газу та транспортних послуг.
На той час Лукашенко більше не претендував на
провідну роль в російсько-білоруському об’єднан-
ні, розуміючи, що тримається на посаді маріонетки
кремля в Мінську лише з «доброї волі» путіна. Голов-
ним чинником втрати самостійності було те, що еко-
номіка Білорусі стала повністю залежною від росії.
Досить сказати, що російський газ білоруси продов-
жували отримувати по $128,5 у той час, коли світові
ціни стрибнули аж до $2800 за тисячу кубометрів.
Натомість білоруський експорт (передовсім калійні
добрива та нафтопродукти), обмежений санкціями
ЄС та США, отримав ринок збуту в рф. Вишенькою
на цьому «торті» економічної залежності стала
відстрочка москвою виплат за кредитами на суму
понад $1 млрд і видача нового – на суму $1,74 млрд.
ПОЛІТИКА | ГАРЯЧА ЛІНІЯ
На відміну від України,
колишня комуністично-
кадебістська номенклатура,
яка мала ностальгію
за «совком», у Білорусі
виявилася живучішою

14 | МІСТО
Примушування до війни
За понад 20 років росія отримала величезну
кількість інструментів примусу свого сателіта до
лояльності та покірності. Найчастіше, коли москві
не подобалася поведінка білоруського режиму, вона
використовувала економічні важелі впливу на нього.
Віднедавна цей тиск перемістився на військову, по-
літичну та інформаційну сфери.
Від першого дня повномасштабного вторгнення
режим Лукашенка надає військову та цивільну інф-
раструктуру для забезпечення та прикриття росій-
ських військ. Низка об’єктів, зокрема деякі аеродро-
ми, з яких завдають ударів по українських містах,
були повністю передані в російське управління. Але
путіну потрібна активніша роль Білорусі у війні про-
ти України.
Підштовхнути Лукашенка до прийняття потрібного
рішення щодо залученості до «спеціальної воєнної
операції» господар кремля нібито вирішив у звичний
для себе терористичний спосіб. У цьому контексті
оглядачі згадують раптову смерть міністра закор-
донних справ Білорусі Володимира Макея, який був
ниточкою, що зв’язувала білоруського диктатора з
країнами Заходу. Є припущення, що ця смерть була
не випадковою і нею було послано сигнал про мож-
ливість ліквідації самого Олександра Лукашенка.
За інформацією аналітиків агентства RLI, кремлів-
ська пропаганда заготувала версію, що до замаху на
білоруського диктатора причетні спецслужби Украї-
ни або Польщі під керівництвом розвідки НАТО. Так
може з’явитися формальний привід втягнути біло-
руську армію у війну, повністю поглинувши країну і
позбавивши її суверенітету.
До речі, в недавній білоруській історії вже була
принаймні одна загадкова загибель першої особи
республіки – першого секретаря ЦК Компартії Біло-
русі Петра Машерова, який, до речі, теж претенду-
вав на провідну роль у кремлі в часи СРСР. У 1980
році на трасі москва – Мінськ на шляху його корте-
жу несподівано з’явився автосамоскид, символічно
завантажений картоплею.
Воєнна потуга
Сама по собі білоруська армія, яка, за останніми
опублікованими дослідженнями, посідає в рейтингу
60-те місце серед армій світу (до прикладу, Україна –
15-те), не становить очевидної небезпеки. Білоруські
збройні сили в умовах ручного управління еконо-
мікою з великою часткою державних підприємств
постійно відчували брак фінансування.
За даними Світового банку, щорічні видатки Біло-
русі на оборону становили 1,2% ВВП, тоді як Укра-
їна, скажімо, витрачала на свої Збройні сили 3-4%
ВВП. Очевидно, що рішення про ймовірний вступ
білоруської армії у війну з Україною матиме фаталь-
ні економічні наслідки і призведе до масштабних
людських втрат. Але економічна доцільність не впли-
ватиме на це рішення, та й ухвалювати його будуть
аж ніяк не в Мінську.
Наразі Білорусь постачає лише військову техніку
та боєприпаси на користь російської армії. Лише
за жовтень до росії відправлено 98 танків Т-72А, 60
БМП-2, 53 вантажівки «Урал», а від початку пов-
номасштабного вторгнення туди було доставлено
загалом понад 65 тисяч тонн боєприпасів.
Натомість мобілізовані російські солдати проходять
навчання в Білорусі – через брак ресурсів у росії для
одночасної підготовки великої кількості особового
складу. У білоруських лікарнях надають медичну до-
помогу пораненим російським солдатам, а на початку
війни частина відділень навіть була повністю переда-
на в розпорядження збройних сил рф.
Вкрай малоймовірно, що Білорусь зможе власними
силами організувати масштабне вторгнення, як це
робили росіяни – батальйонно-тактичними групами.
Це означатиме залучення до війни військовослуж-
бовців строкової служби, що позначиться на ефек-
тивності ведення бойових дій і створить додаткову
напруженість усередині країни.
Серед 4-7 тисяч бійців сил спеціальних операцій
ЗС Білорусі щонайменше 3 тисячі – строковики.
Механізовані підрозділи теж здебільшого укомплек-
товані молодими хлопцями, які служать за призо-
вом. Готових до війни контрактних частин, повністю
укомплектованих, у Білорусі особливо немає. Теоре-
тично боєздатними є лише дві спеціально підготов-
лені офіцерські роти сил спеціальних операцій, але
цього достатньо для проведення розвідки або дивер-
сії – не більше.
ПОЛІТИКА | ГАРЯЧА ЛІНІЯ
Мобілізовані російські
солдати проходять
навчання в Білорусі через
брак ресурсів у росії для
одночасної підготовки великої
кількості особового складу

МІСТО | 15
Донедавна Лукашенко не відправляв на допомогу
російській армії свої боєздатні військові підрозділи,
тобто спецназ і десантників, оскільки боявся, що
у випадку їх розгрому його нікому буде захищати
всередині країни.
Розташування
ядерної зброї
Однією з найбільших загроз не тільки для Укра-
їни, але й країн Заходу може стати розміщення на
території Білорусі тактичної ядерної зброї. Білорусь-
кий опозиціонер Павло Латушко, який був міністром
культури у 2009−2012 роках, назвав ознаки того, що
такі наміри у кремля є і вони близькі до реалізації.
«Ми маємо інсайди, підтверджені з кількох дже-
рел, про те, що офіцери ракетно-артилерійських
військ Білорусі виїжджали до російської федерації
на склади та частини зберігання тактичної ядерної
зброї, вивчали логістику, транспортування. Також
відбувалися навчання військ хімічного радіаційного
захисту біля Білорусі», – відзначив він.
Білоруський опозиціонер уточнив, що путін не до-
вірить ядерну зброю Лукашенку, а лише розмістить
її на території Білорусі, і «вона перебуватиме під
контролем російських військово-космічних сил, сил
ядерного стримування».
Латушко також висловив думку, що Лукашенко не
заперечує проти розміщення ядерної зброї, бо вва-
жає, що це підвищить його рейтинг всередині країни
і гарантує йому довічну владу.
Відомо, що російські ракети «Іскандер», які мо-
жуть нести ядерні боєголовки, уже надійшли на бо-
йове чергування до Білорусі. Окрім того, Лукашенко
заявляв про модернізацію під «специфічні боєпри-
паси» літаків СУ-25 і про те, що льотчики фактично
вже пройшли необхідне навчання.
Це створює ймовірність ядерного удару не тільки
по Україні, але й по країнах НАТО, а удар у відповідь
по території росії в цьому випадку вважатиметься
неприйнятним.
Звідки
готується наступ
Для наступу російської армії з території Білорусі
фактично уже все готово. Кілька років поспіль росія
повністю контролює військову сферу Білорусі, а
недавно внесені зміни до угоди про «спільне регіо-
нальне угруповання військ» дозволяють використо-
вувати білоруські підрозділи поза межами країни-са-
теліта. Раніше межами застосування білоруських
військ було визначено територію Білорусі та росії,
де знаходиться Західний військовий округ рф. Тепер
територія не обмежується взагалі.
Для створення таких організаційних і правових
передумов на початку грудня 2022 року до Мінська
здійснив візит міністр оборони рф Сергій Шойгу та
інші високопосадовці російського військового коман-
дування.
За підрахунками експертів, білоруська армія може
представити для застосування проти України близь-
ко 15-20 тисяч військовослужбовців – передовсім із
сил спеціальних операцій і десантних військ.
Однак такої кількості, навіть із врахуванням роз-
ташованих у Білорусі російських солдатів (наразі їх,
як свідчить розвідка, щонайбільше 10 тисяч), все ще
недостатньо для повноцінного наступу.
Велика протяжність кордону (понад тисячу кіло-
метрів) передбачає створення щонайменше трьох
напрямків удару, щоб спробувати заплутати україн-
ську армію. Для мінімально успішної операції на та-
кому фронті потрібно зібрати 50-80 тисяч (у лютому
2022 року з території Білорусі зайшов 30 тисячний
російський контингент).
Поповнити чисельність російська армія спробує за
рахунок мобілізованих, але чи вдасться це зробити,
залежатиме від ситуації на фронті. Якщо Україна
почне на одному з напрямків наступальну операцію,
то росіяни змушені будуть направити туди основну
частину «мобіків». Якщо фронт завмре і буде стабілі-
зований, то якусь частину дійсно можуть відправити
до Білорусі.
Новим витком напруженості з боку північного кор-
дону України стануть спільні льотно-тактичні нав-
чання росії та Білорусі, які триватимуть до 1 лютого
на території РБ. Якщо в цей час з білоруського пові-
тряного простору по Україні запускатимуть ракети,
це означатиме, що Лукашенко остаточно прийняв
рішення про вторгнення.
Після цього може відбутися новий наступ, цього
разу вже за участю білоруських військових.
ПОЛІТИКА | ГАРЯЧА ЛІНІЯ
путін не довірить ядерну
зброю Лукашенку, а
лише розмістить її на
території Білорусі, і
«вона перебуватиме під
контролем російських
військово-космічних
сил, сил ядерного
стримування»

16 | МІСТО
Руслан
Марцінків:
Рік, що минув, став
викликом для всіх
українців, який ми з
гідністю та відвагою
прийняли, переконаний
міський голова
Івано-Франківська
Руслан Марцінків.
Але наша боротьба
триває, тому не
менш важливим
для збереження
та утвердження
української
державності стане
рік 2023. І, без
сумніву, він буде для
нас переможним. Як
у цих умовах живе
Івано-Франківська
громада, як вдається
допомагати фронтові
та розвивати місто,
читайте у нашому
інтерв’ю.
«Ми всі працюємо
на Перемогу.
Кожен на своєму місці
і на своєму фронті»
Ярослава Угринюк
ПОЛІТИКА | ВІДВЕРТО

МІСТО | 17
Пане Руслане, розпочнемо розмову з підсум-
ків 2022 року. На вашу думку, яке слово тут
доречніше вжити: ми минулий рік «прожили»
чи «пережили»?
Ми всі дуже багато впродовж минулого року втра-
тили через цю путінську війну: держава, громада,
кожен українець зокрема. Фактично ми не могли
реалізувати ті можливості, які були б у нас у мир-
ний час. Ми втратили і продовжуємо втрачати дуже
багато людей на війні. Лише в нашій громаді у 2022
році поховали 112 франківців, а ще є ті, котрі пропа-
ли безвісти, потрапили в полон. 11 тисяч франківців
зараз воюють у тих чи інших підрозділах ЗСУ. Ці
люди повернуться іншими, як би ми того не хотіли.
Їхнє ставлення до життя буде іншим, воно відбивати-
меться на сім’ях, родинах. Щодо нашої громади, то
нас позбавили можливості розвиватися: добудовува-
ти школи, садки, лікарні, мости. Замість того, щоб ро-
бити розвиткові речі, ми виділяли кошти на військові
частини, на матеріальні допомоги, на лікування
поранених, на підтримку родин загиблих. Водночас
треба сказати, що цей рік втрачених можливостей
лише підсилив у нашому суспільстві злість на ворога,
зробив нас ще рішучішими та готовими до дій.
Чи відчуваєте ви зміни в українському су-
спільстві майже після року війни, чи стали ми
більш згуртованими, більш об’єднаними, чи
навпаки?
Кожен з нас за цей час змінився, війна змінює
всіх, навіть тих, хто думає, що їх нічого не змінює.
Певні речі стали другорядні, а інші, навпаки, вийш-
ли на перший план. Людське життя стало основним.
Для мене цей рік був надзвичайно складним, і моє
відчуття війни змінилося 26 березня, коли ми по-
трапили під обстріл на Чернігівщині. У цей момент
ти розумієш, що одна хвилина, одна мить – і життя
людини немає. А таких історій безліч у тих, хто
зіткнувся так чи інакше з війною. Я переконаний,
що сьогодні майже вже не залишилося родин, які
не зіткнулися з війною, і це нас згуртувало, одно-
значно. Головне, щоб ця згуртованість залишилася
на тривалий час, щоб нам вистачило цього запалу
до Перемоги. Ми всі хочемо якнайшвидшої Перемо-
ги, але ворог підступний, тому все залежатиме від
нашої єдності та стійкості.
Івано-Франківськ, як інші міста Західної
України, – тилове місто, як воно з цією роллю
чи місією справляється? Що вдалося зробити?
Ми прийняли у нашій громаді понад 80 тисяч
внутрішньо переміщених осіб. Звичайно, були пі-
кові місяці – це березень і квітень 2022 року. Зараз
кількість ВПО зменшилася десь удвічі, але ми свою
функцію українського тилу виконуємо дуже чітко.
Та, зрештою, вже зараз можна сказати: половина
уряду була тут у нас в перші місяці війни. Нам по-
щастило географічно: ми розташовані подалі від во-
рожих кордонів. Івано-Франківськ – одне з тих міст,
що має бути надійним тилом, минулого року ми з
цим завданням гідно впоралися. Це стосується і ре-
локованих підприємств, яких у нас уже 73, і людей,
які тут знайшли свій другий дім, і дітей, які сьогодні
мають можливість ходити в наші школи і дитсадки.
Минулий рік був роком
втрачених можливостей
як особисто для кожного
з нас, так і для держави.
Ми втратили дуже багато,
насамперед – людські життя.
Тому я вірю, що цього року ми
переможемо і повернемося до
відбудови і розбудови
ПОЛІТИКА | ВІДВЕРТО

18 | МІСТО
Яка допомога від Івано-Франківської громади
йшла і йде на фронт військовим чи на звільнені
від окупації території?
Ми постійно і багато допомагаємо, маємо відпо-
відні програми. Остання допомога поїхала на Хер-
сонщину, наприклад. Співпрацюємо зі «Спілкою
волонтерів Прикарпаття», у нас є з ними декілька
проєктів. Перший – це логістичний центр, куди люди
приносять посилки, а дещо додаємо й ми, і ці пе-
редачі розвозимо практично в усі частини фронту.
А другий – це допомога продуктами харчування.
Ми профінансували точно десь 7 таких поїздок на
деокуповані території – Харківщину і Херсонщину.
Остання допомога їхала у самий Херсон, де дуже
важка ситуація, там ідуть серйозні щоденні обстріли,
наприклад, у місті працює тільки один супермаркет.
Там люди стоять у чергах довжиною три кілометри,
бо однієї крамниці навіть на ту кількість населення,
що там залишилася, замало. І там реально треба
харчів. Крім того, ми фінансово підтримуємо міста,
які деокуповані. Місту Конотопу виділили кошти на
відновлення будинків, які потрапили свого часу під
танковий обстріл. Також надали фінансову допо-
могу на відбудову дитячого садка в місті Ніжині.
Цей садок потрапив під артилерійський обстріл.
Тобто ми виділяємо кошти на такі цільові речі теж.
Щодо військових, то тут ми по-різному діємо: даємо
субвенції на закупівлю того чи іншого обладнання
чи просто перераховуємо кошти військовим части-
нам. Місто не завжди може купити те, що потрібно
військовим, наприклад, бойові дрони, які несуть до
30 кг вибухівки. А військова частина може їх придба-
ти, тому просто виділяємо гроші. Також стараємося
використовувати й інші можливості: ми із заступ-
никами давно вже скидаємося грошима і купуємо
автомобілі. Возимо їх з Англії, вже більше 30 машин
передали різним частинам. Насамперед даємо автів-
ки туди, де служать франківці. Ми і далі допомага-
тимемо військовим у 2023 році. У бюджеті громади
заклали 40 мільйонів гривень виключно на субвенції
військовим частинам, ще окремо є програма матері-
альної, соціальної допомоги, допомоги пораненим,
на компенсацію комунальних послуг, на допомогу
дітям військовослужбовців. Сьогодні сто тисяч гри-
вень місто виділяє родинам тих, хто загинув, а також
тих, хто пропав безвісти. Бо держава останнім часом
не виплачує нічого.
А хіба зараз є проблеми із забезпеченням вій-
ськових на фронті, хіба держава повністю не
закриває їхні потреби?
Забезпечення, звичайно, значно краще, аніж було
на початках, але неповне. Вже нема тих проблем
з бронежилетами, касками, але, наприклад, нам
довелося терміново пошити 650 комплектів зимової
форми для наших бійців тероборони. Бо виявилося,
що їм її не видають. Також навіть термобілизну ми
купуємо. Багато що вже є у військових, але не все
ідеально. Бракує приладів нічного бачення, квадро-
коптерів, тепловізорів – і ми це купуємо теж.
Івано-Франківськ гідно
виконує свою роль надійного
тилу: у перші місяці війни ми
прийняли 80 тисяч внутрішньо
переміщених осіб. Та,
зрештою, вже зараз можна
сказати: половина уряду була
тут у нас в перші місяці війни
ПОЛІТИКА | ВІДВЕРТО

МІСТО | 19
Зараз такий час, що допомагати треба і
франківцям, рівень життя знижується, ціни і
видатки ростуть, а доходи – ні. Є таке від-
чуття, що люди стають біднішими? Навіть,
до прикладу, польова кухня, яка їздить по мі-
крорайонах, про це свідчить, адже туди прихо-
дить чимало франківців. Будете такі проєкти
продовжувати?
Так, ситуація справді складна. Будемо продовжу-
вати виплати людям «золотого віку», давати матері-
альні допомоги до дня народження інвалідам першої
і другої груп. Ми обрали саме ці категорії, бо вони
найменш захищені. А ціни справді зросли, плюс ще
комунальні послуги, тому допомога потрібна. Ми
спостерігаємо на цій польовій кухні, що люди просто
приходять поїсти гарячого, випити чаю. Бачимо, що
потреба в цьому є. У нас ще не було випадку, аби те,
що приготували на польовій кухні, а це приблизно
500 порцій, залишилося. Якщо проаналізувати, хто
приходить, то 90 відсотків – це пенсіонери. Також
бачимо, наскільки зросла кількість людей, які при-
ходять на гарячі обіди в «Карітас», адже ми їм теж
фінансово допомагаємо. Зараз це вдвічі більше, аніж
було влітку. Бачимо, що відбувається, коли ми спіль-
но з церковними громадами роздаємо продуктові
набори. Люди потребують, тому нам дуже важливо
підтримувати і франківців теж. На моє переконання,
ціни зросли десь у середньому на 60-80%, а є деякі
товари, які подорожчали вдвічі. Тим часом матері-
альний достаток у людей не зріс, а, навпаки, змен-
шився. Крім того, люди живуть у неспокої, психоло-
гічному дискомфорті, стресі. Це видно за кількістю
матеріальної допомоги на лікування: ми майже 17
тисяч дали минулого року. Це дуже багато, рекорд
за всі роки. Також виділили понад 10 мільйонів гри-
вень для медзакладів на ліки для франківців. Кожна
лікарня має соціальну програму, і ці ліки безкоштов-
но дає певним категоріям людей.
Як житиме Івано-Франківськ у 2023 році,
яким буде розвиток міста, якою буде економі-
ка, адже усе це прямо пов’язане з війною? Тут
можна щось планувати?
Справді, все залежить від ситуації на фронті. Вона
може по-різному розвиватися. Якщо ми, до прикла-
ду, відіб’ємо свої території (а я в це вірю!), стабілі-
зується лінія фронту, ми вийдемо хоча б на кордони
до 24 лютого, тоді це дасть можливість займатися
більше питаннями розвитку. Якщо будуть невдачі на
фронті, то, навпаки, це збільшить кількість видат-
ків саме на досягнення Перемоги. Я думаю, що в
будь-якому разі 2023 буде роком війни, тому левова
частка коштів міського бюджету піде на допомогу.
Скажу вам відверто, я не вірю, що на сто відсотків
все буде ідеально, навіть якщо ми вийдемо на кор-
дони до 24 лютого чи відвоюємо всю територію
України разом з Кримом. Ворог зі своєю імперською
психологією все одно нікуди не дінеться, загроза ця
й далі буде існувати. Ми приречені жити, як Ізра-
їль, тобто нам завжди доведеться дбати про безпеку
і туди спрямовувати кошти. Москва – це одвічний
наш ворог, для якого життя людини не має жодної
цінності, не важлива родина, сім’я, навіть його побут
свідчить про ставлення до всього. Тому нам важко
його збагнути. Ми приречені на Перемогу, інших
варіантів у нас нема.
Скажу відверто, я не вірю,
що все буде ідеально, навіть
якщо ми вийдемо на кордони
до 24 лютого чи відвоюємо
всю територію України ра-
зом з Кримом, ворог зі своєю
імперською психологією все
одно нікуди не дінеться, за-
гроза ця й далі буде існувати.
Ми приречені жити, як Ізра-
їль, тобто нам завжди дове-
деться дбати про безпеку й
оборону і туди спрямовувати
кошти
ПОЛІТИКА | ВІДВЕРТО

20 | МІСТО
Яким є бюджет громади на 2023 рік, наскіль-
ки комфортно себе з ним Івано-Франківськ
зможе почувати?
Бюджет приймали з розрахунку, що ситуація буде
приблизно такою, як зараз, зокрема стабілізований
фронт. Це нам дозволить, з одного боку, допомагати
військовим, а з іншого – щось робити для міста та
громади. І йдеться не тільки про благоустрій, але й
про медицину, освіту, тому цей бюджет є збалансо-
ваний, у міста немає боргів, і це великий позитив.
У нас немає заборгованості ані з податків, ані за
іншими нашими зобов’язаннями. Тому якщо не буде
нічого гіршого, то цього року, думаю, ми перевико-
наємо заплановані показники. Але вірю, що ситуація
буде кращою, нам вдасться відвоювати наші терито-
рії і ми зможемо потрохи повертатися до відновлен-
ня повноцінного економічного життя. Вірю в те, що
мине енергетична криза, і це теж дозволить підпри-
ємцям працювати більш активно.
Чи впоралися українські енергетики з тими
викликами, які поставив перед нами ворог,
адже нас хотіли занурити в суцільну темряву?
Не вийшло! Це серйозне випробування для нас.
Але якщо ворогу не вдалося зробити блекаут, то це
означає що все гаразд. І Господь за нас, і природа,
бо, бачите, які були температурні показники, навіть
не мінусові. Хоча, звичайно, люди скаржилися, адже
ми звикли до благ, до електроенергії, від якої багато
чого іншого залежить. На моє переконання, воро-
гові нічого не вдалося: ані посіяти паніку в нашому
суспільстві, ані змусити нас до якихось перемовин,
навпаки, це ще більше нас об’єднало. Напевно,
не варто так казати, але я скажу: це відключення
світла дещо вирівняло ситуацію навіть між самими
українцями. Між тими, що живуть на територіях, де
постійно йде війна, і тими, що в глибокому тилу. Бо
люди трохи вже почали забувати, що в країні вій-
на, а тут раз – і світла нема скрізь. І це дещо людей
мобілізувало.
Чи можемо говорити, що Україна вже склала
іспит на політичну, державницьку та інсти-
туційну зрілість?
Найголовніше, що ми вистояли! Українська держа-
ва була, є і буде! Але не потрібно самозаспокоюва-
тися, на жаль, ворог буде ще випробовувати нас на
міцність та витривалість. Але це, впевнений, зробить
нас тільки сильнішими. У цей важкий рік Україна
відстояла свою незалежність, а тепер треба просто
виграти битву на довгу дистанцію. В українців про-
явився бойовий дух, я пригадую ті перші дні, коли
стояли кілометрові черги до військкоматів… Зараз,
звичайно, вже не так, все стало складніше, тому я
й говорю, що це питання витримки і витривалості.
Розслаблятися не можна.
ПОЛІТИКА | ВІДВЕРТО

МІСТО | 21
Компанія blago developer
Вести бізнес під час війни складно, але реаль-
но. Це своєю діяльністю доводить компанія blago
developer. Ба більше, готова ділитися власними
секретами. Наприклад, із представниками CBG.
Це чоловічий бізнес-клуб у Чернівцях, який об’єднує
73 підприємців з України, Молдови та Німеччини.
Уже шість років представники CBG допомагають
один одному розвивати бізнес, організовують спіль-
не навчання і світські заходи, а також займаються
благодійністю. Вони завітали на екскурсію в офіс
blago developer. Генеральний директор компанії
Роман Коржак особисто показав структуру підпри-
ємства, розповів про дієві інструменти управління
великим бізнесом у період війни і про те, що допома-
гає оптимізувати виконання бізнес-процесів.
продовжує допомагати українському бізнесу
розвиватися та адаптовуватися до теперішніх реалій
БІЗНЕС | ДОПОМОГА

22 | МІСТО
Володимир
В’ятрович:
Для когось війна розпочалася 24 лютого 2022 року, хтось воює з весни 2014-го,
а от дослідники минулого, як ніхто інший, розуміють, що ця боротьба триває
століттями – і ворог незмінний. Про український націоналізм, військовий
трибунал над росією та чому росіяни так бояться Степана Бандеру – в
інтерв’ю з істориком, дослідником визвольного руху, народним депутатом
Володимиром В’ятровичем.
«Росіяни не змінилися
з 1708 року,
коли знищили Батурин»
Ольга Рега
ВІЙНА | ПИТАННЯ