Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

Otsinka stanu-zahroz-final2

46 views

Published on

Починаючи з останніх десятиліть минулого сторіччя світ вступив у бурхливий період переходу до нової, постіндустріальної, ери, яку Елвін Тоффлер назвав «третьою хвилею». Як і обидві попередні – аграрна та індустріальна – ця хвиля відкриває захоплюючі нові можливості, але, водночас, створює нові ризики, зокрема у сфері економічної безпеки. Темпи змін швидко зростають, і у наступному десятилітті неминуче прискорятимуться надалі, і разом з ними збільшаться як можливості, так і ризики.

Published in: Economy & Finance
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

Otsinka stanu-zahroz-final2

  1. 1. Оцінка стану загроз у економічному секторі та причин їх виникнення Авторський колектив: Експерти аналітичних центрів: Інститут соціально-економічної трансформації Український інститут майбутнього Центр соціально-економічних досліджень CASE Україна За сприяння Фонду підтримки економічної безпеки України Київ 2019
  2. 2. Структура: Преамбула………………………………………………………………………………………….3 Компоненти економічної безпеки………………………………...…………………….…….….9 Інституціональна безпекова компонента ………………………………………………………10 Фінансова безпекова компонента …………………………………………………….…………17 Макроекономічна безпекова компонента ………………………………………………………33 Соціально-демографічна компонента ……………………………………………………..……35 Енергетична безпекова компонента ………………………………………………….…………39 Інфраструктурна безпекова компонента ……………………………………………..…………43 Зовнішньоекономічна безпекова компонента ……………………………………….…………48 Резюме ………………………………………....……………………………………….…………52 Додатки …..…………………………………....……………………………………….…………54
  3. 3. Починаючи з останніх десятиліть минулого сторіччя світ вступив у бурхливий період переходу до нової, постіндустріальної, ери, яку Елвін Тоффлер назвав «третьою хвилею». Як і обидві попередні – аграрна та індустріальна – ця хвиля відкриває захоплюючі нові можливості, але, водночас, створює нові ризики, зокрема у сфері економічної безпеки. Темпи змін швидко зростають, і у наступному десятилітті неминуче прискорятимуться надалі, і разом з ними збільшаться як можливості, так і ризики. Головними трендами «третьої хвилі» в економічному вимірі наразі є, з одного боку, різке здешевлення та спрощення комунікацій та перевезень на великих відстанях, що відбулося минулими десятиліттями, але вже значною мірою вичерпало свій потенціал; та автоматизація і персоналізація виробництва, яка швидко набирає обертів. Перше зумовило швидку глобалізацію виробництва, зокрема його масовий аутсорс з широким використанням дешевої робочої сили; а друге створює дедалі більші можливості для заміни навіть дешевих але віддалених робочих рук та рутинної інтелектуальної праці роботами з штучним інтелектом, і, відповідно, наближення виробництва товарів та послуг до кінцевого споживача, що переважно мешкає у розвинених країнах – але без створення там скільки- небудь значної кількості робочих місць. Таким чином, у сфері матеріального виробництва та рутинної інтелектуальної праці жорстка конкуренція розгортається між дешевими працівниками – жителями бідних країн субтропічного та тропічного поясу із невисокою вартістю життя, з одного боку, і капіталомісткими сучасними машинами «четвертої індустріальної революції» (роботами, 3D-принтерами, тощо), розташованими безпосередньо у місцях споживання. Зважаючи на перспективу швидкого удосконалення та здешевлення останніх, це унеможливлює спроби бідних країн наздогнати багаті за рахунок прискореної індустріалізації з опорою на експорт, як це відбувалося протягом останніх двох століть. Такі країни можуть на довгі десятиліття, якщо не назавжди, застрягти на сировинно-індустріальному рівні розвитку, що дозволятиме тільки повільне та нестійке економічне зростання за рахунок внутрішнього ринку – аж поки їм не вдасться, всупереч «втечі мізків», накопичити людський капітал, достатній для переходу на постіндустріальний рівень, який за цей час теж підвищуватиме свої вимоги. Як і попередні хвилі технологічних революцій, поточна з високою ймовірністю призведе до поглиблення розшарування країн світу, при цьому принаймні частина відсталих країн має великий шанс застрягти у «пастці середнього доходу», рівень якого буде дедалі знижуватися - не виключно, що не тільки у відносному, але й в абсолютному вимірі. Для України подібний сценарій розвитку є неприйнятним, і, вірогідно, вбивчим. Будучи затиснутою між світовим ринком праці (і, зокрема, ринком ЄС – однією з найбільших його частин), з одного боку, та ворожою і агресивною, і при цьому заможнішою Російською Федерацією – з іншого, Україна, у разі збереження поточного рівня продуктивності економіки (і, відповідно, зарплат та добробуту) навряд чи зможе довго опиратися тенденціям еміграції та сепаратизму. Більш привабливі умови життя та праці за кордоном спонукають активну частину населення до еміграції, постійної чи тимчасової. Серед цих умов не останню роль відіграють міркування особистої безпеки, в тому числі, уникнення обов’язкової військової служби. А чим більше активних людей залишає країну, тим потенційно слабшою вона стає у військовому відношенні, відповідно для тих, що залишаються, збільшується ризик військового конфлікту, а, навіть якщо брати ближчу перспективу – то мобілізації чи призову. Не менш важливо, що патерналістський електорат, що залишається, більш схильний обирати капітулянтів, або, навіть, прагнути ближчих стосунків з багатою імперією заради вищих зарплат та пенсій, як це було під час захоплення Криму та розпалювання конфлікту на Донбасі. Тому, допоки Україна лишатиметься значно біднішою від сусідів, загроза її суверенітету та територіальній
  4. 4. цілісності буде тільки збільшуватися – а застрягання у сировинно-індустріальній пастці не дасть можливості для розвитку випереджаючими темпами. Саме на це робить ставку путінська Росія у довгостроковому протистоянні з Україною. Розвиток сільського господарства може сприяти тільки обмеженому підвищенню добробуту, але не дозволить подолати відставання. Попри великий потенціал цього сектору, його частка у ВВП України складає 8.1% (що вже багато за світовими стандартами – навіть в Аргентині він складає близько 6%, а у розвинених країнах зазвичай 1-3%), і навіть у разі збільшення продуктивності у рази це дозволило б підняти добробут країни в кращому разі на десятки відсотків. Водночас, за ВВП на душу населення, навіть з урахуванням паритету купівельної спроможності, Україна відстає від найближчих сусідів втроє, а від розвинених країн – у 5-7 разів (за абсолютними показниками – у десятки разів). Натомість, Україні пощастило отримати у спадок від СРСР деякі конкурентні переваги, які дозволяють сподіватися на подолання цього розриву, і відповідної загрози. Насамперед, людський капітал та базовані на ньому галузі – виробництво інформаційних продуктів та інтелектуальних послуг, дизайн, інноваторство, дослідження та розробки – потенційно здатні стати драйвером прискореного та стійкого економічного зростання. Але ці переваги не можуть зберігатися та відтворюватися в ізоляції, і швидко деградували протягом усіх часів незалежності, доки сучасні засоби телекомунікацій не уможливили дистанційну роботу відповідних галузей в режимі реального часу. Бурхливе зростання ІТ-галузі за останні десять років наочно демонструє потенціал, який має відповідний (більш широкий) сектор економіки, проте масова міграція його представників, особливо у 2014-15 рр. демонструє також загрози, які на нього спіткають. Основним фактором, що стримує реалізацію цих конкурентних переваг, є формальні та неформальні обмеження, а також проблеми з верховенством права (зокрема, але не тільки – в частині універсального захисту прав власності) які роблять діловий клімат не привабливим, підвищують ризики, спотворюють конкурентне поле, тощо. Ці проблеми є частиною та проявом «суспільного порядку з обмеженим доступом» (у термінології Норта, Вайнгаста та Уолліса), за якого інноваційний розвиток вважається загалом неможливим. Отже, питання розкриття конкурентного потенціалу України, яке могло б забезпечити драйвер для зростання, і тим запобігти її застряганню у пастці середнього доходу, впирається у питання прискореної трансформації до суспільного порядку «з відкритим доступом», який наразі забезпечив успішний розвиток тих кількох десятків країн, які вважаються «передовими», та становлять більшість у ОЕСР. Важливою загрозою є також песимізм щодо можливостей швидкого та стійкого зростання, який перетворюється на «прогноз, який сам себе виправдовує». Адже країна, якій бракує перспективи, стає непривабливим місцем як для людей, так і для капіталів: і перші, і другі, в умовах глобалізації шукають собі більш привабливі юрисдикції. Натомість, високі темпи зростання виступають магнітом як для талантів, так і для інвесторів. Наразі вже існуючий бізнес проявляє обережний оптимізм, але насторожує, що тільки 21% опитаних українців мріють про власну справу, порівняно з 41% громадян країн ЄС, попри те, що останні набагато заможніші. Відповідно до сказаного вище, головною стратегічною економічною загрозою безпеці України є втрата залишкових конкурентних переваг, які потенційно здатні стати драйверами прискореного та стійкого економічного зростання та вивести країну на рівень, співставний з країнами ОЕСР. Застрягання на сировинно-індустріальному рівні не дозволить в осяжному майбутньому вирватися з пастки середнього доходу, та, зважаючи на наявність сильного та ворожого сусіда, поставить під питання саме існування Української держави. Україна стоїть перед дилемою «розвивайся і модернізуйся, або помирай», тому у стратегічному плані
  5. 5. питання безпеки фактично зводиться переважно до проблеми прискореного розвитку та суспільної модернізації. Другий за масштабом виклик економічній безпеці України створюють поточні тенденції у сфері світових фінансів. Кейнсіанська, а пізніше – нео-кейнсіанська економічна політика, яка домінувала у світі з часів Великої Депресії, призвела до небувалого накопичення боргів, виникнення гігантських «бульбашок», надутих емітованими грошима, та відповідному спотворенню нормальних ринкових ролей спекулятивного капіталу, інвестиційної інфраструктури, банківської системи, тощо. Зокрема, спекуляції на ринках похідних цінних паперів вже давно втратили зв'язок з реальним управлінням ризиками бізнесу, і здебільшого перетворилися на азартну гру з нульовою сумою, яку підживлюють (і яка абсорбує) емісійні гроші. Результатом цього вже стала «Велика Рецесія» у більшості розвинутих країн, з якої вони, щоправда, зрештою, вийшли, але тільки за рахунок екстраординарних заходів, що мали короткостроковий лікувальний ефект, проте за рахунок ще більшого поглиблення економічних викривлень. Реальні облікові ставки, хоча і стали, нарешті, позитивними, залишаються гранично низькими, отже не заохочують приватні накопичення. Це, серед іншого, вдарило по накопичувальним пенсійним фондам, водночас, хоча і з інших причин, посилюються дисбаланси, пов’язані з невідворотним крахом солідарних пенсійних систем у розвинених країнах – отже, ціле покоління громадян розвинених країн постало перед реальним ризиком залишитися без достойної пенсії. При цьому, будь-яка спроба суттєво обмежити грошову емісію і підняти відсоткові ставки, загрожує світовою борговою кризою, здатною похитнути економіки не тільки «зростаючих ринків», але й найрозвиненіших країн, включно з найбільшими у світі економіками США, ЄС та Китаю – адже їхні уряди, корпорації та громадяни протягом майже чверті сторіччя приймали рішення виходячи з небувалої в історії доступності кредитних грошей. Ця ситуація є дуже ризикованою, і може у будь-який момент вибухнути новою, ще страшнішою, кризою з непередбачуваними наслідками. Оскільки людство вперше у своїй історії стикається з подібним викликом, наразі ніхто не може ані передбачити розвиток подій, ані, тим більше, запропонувати некатастрофічний вихід із ситуації, що склалася. Виходячи з досвіду Великої Депресії, наслідки майбутньої кризи, якщо її не вдасться уникнути, можуть зайти набагато далі ніж навіть крах світової фінансової системи – аж до світової війни. Вже зараз доводиться спостерігати за зростанням протекціонізму у США, розвитком військової програми Китаю, та агресивними діями Росії у Західному світі. Криза 2007-08 рр. разом з її наслідками і очікуванням подальших негараздів, а також іншими, позаекономічними, тенденціями, надто на тлі тимчасових успіхів тоталітарного Китаю, вже сприяли погіршенню іміджу Заходу в очах мільйонів людей (в тому числі, громадян самих західних країн), і це, серед іншого, призвело, зокрема, до антидемократичних тенденцій у низці країн, в тому числі найближчих сусідів України. Дуже подібні загрозливі тенденції спричинила свого часу і Велика Депресія. На цьому тлі спостерігаються суперечливі тенденції у розвитку світової економіки за регіонами та групами країн із різним достатком. З одного боку, глобалізація сприяє вражаючому скороченню прірви у доходах між бідними та багатими країнами: за 20 років з 1996 по 2015 рівень абсолютної бідності за методикою Світового Банку у світі зменшився з 67.6% до 46%. Але найбільший внесок у цей прогрес зробив наразі Китай, який, очевидно, швидко досягає межі індустріалізації, і має попереду відповідну кризу зростання. Крім того, за деякими даними глобалізація сприяє поглибленню нерівності всередині країн, хоча у багатих країнах це скоріше наслідок не стільки глобалізації як такої, скільки віртуальних
  6. 6. рент від згаданої вище грошової емісії, які дуже нерівномірно досягають різних прошарків суспільства. Така нерівність, навіть об’єктивно обумовлена, а надто штучна, загрожує політичній стабільності та демократії; а перспектива довгострокового якщо не довічного застрягання у «пастці середнього доходу» створює у країнах з індустріальними та сировинними економіками відчуття безвиході. Усе це може мати (і вже має) загрозливі наслідки для міжнародної безпеки, зокрема через тероризм, можливість локальних війн, та торгівельних війн, як локальних, так і глобальних. Особливо ризикованою є ситуація у Китаї, влада якого відповіла на наближення кризи зростання подальшим посиленням тоталітарного контролю, що став небувало ефективним із застосуванням новітніх технологій, та укріпленням авторитаризму з фактично пожиттєвим головуванням Сі Цзіпіна. Ці заходи, ймовірно, можуть забезпечити такій специфічній країні стабільність на певний період часу, але навряд чи дозволять перейти на постіндустріальний рівень: це не вдалося свого часу зробити СРСР, і з теоретичної точки зору неможливо за умов збереження «суспільного порядку з обмеженим доступом» - принаймні досі жодній країні не вдавалося (Окрім Сингапуру, який є унікальним виключенням) Для України ці обставини створюють низку коротко- та середньострокових ризиків. У перспективі декількох наступних років треба бути готовими до нової світової кризи, чи, принаймні, погіршення світової кон’юнктури, передусім для металургії. Окрім цього, можливе масове звільнення низькокваліфікованих трудових мігрантів у країнах ЄС, із відповідним скороченням надходжень від них. Це може спричинити девальвацію гривні, яка потягне за собою збільшення вартості обслуговування валютного та номінованого в іноземній валюті державного боргу, а також ускладнить обслуговування валютних кредитів та облігацій українських компаній. Окрім того, світовою кризою, яка передбачувано прикує до себе увагу світу, може скористатися Росія для ескалації агресії проти України, так, як вона це зробила по відношенню до Грузії у 2008 році. Якщо зростання у розвинених країнах у середньостроковій перспективі надалі уповільнюватиметься, і це не буде компенсоване пришвидшенням розвитку інших країн, попит на традиційні товари українського експорту буде зростати хіба що дуже повільно, а на металургійну продукцію – може навіть падати. Розвиток промислового виробництва, орієнтованого на експорт, з використанням відносно дешевої робочої сили може бути до певної міри успішним у короткостроковій перспективі, але надалі ймовірно уповільниться чи зійде нанівець, оскільки, з одного боку, з огляду на необхідність підтримувати падаючі солідарні пенсійні системи, розвинені країни будуть змушені залучати робочу силу (в тому числі, і з України – як відносно близької в культурному плані, але бідної країни), тому робоча сила в Україні вірогідно буде дорожчати надалі (хоча девальвація може на певний час затримати цей процес); а, з іншого боку, розвиток технологій надалі здешевлюватиме роботизоване виробництво, наближене до кінцевого споживача, як описано вище, і цьому сприятиме занижена вартість кредиту у розвинутих країнах. У разі, якщо світової кризи вдасться уникнути, ставки за запозиченнями ймовірно зростатимуть надалі, і це може надалі підвищити і без того високу вартість обслуговування зовнішнього боргу. На це, у разі темпів зростання вищих за 4% на рік, накладеться вартість обслуговування «варрантів ВВП», у які було конвертовано частину боргу під час реструктуризації. Таким чином, навіть у хорошому сценарії Україні навряд чи вдасться подолати бар'єр у 4%, а таких темпів зростання недостатньо для утримання людського капіталу та залучення інвестицій.
  7. 7. Для подолання цих загроз, стратегічними пріоритетами мають стати: - прискорене економічне зростання (забезпечення стійкої макроекономічної стабільності, послідовне зменшення перерозподілу через публічні фінанси, збільшення доступності кредитних та інвестиційних ресурсів, оптимізована для зростання податкова система, тощо) - створення якнайкращих умов життя для висококваліфікованих та креативних працівників (особиста безпека, охорона здоров'я, освіта, інфраструктура, невисока вартість життя/висока купівельна спроможність доходів (зокрема, валютних), умови для професійної та особистісної самореалізації, конкурентоздатні податки, тощо) - забезпечення якнайкращих умов для реалізації підприємницького потенціалу нації (ліберальний регуляторний та податковий клімат, чіткі, рівні та безособові «правила гри», надійний захист прав власності – в тому числі, інтелектуальної, легкість адміністративних процедур, свобода від корупційного та політичного тиску, вихід на міжнародні ринки, тощо) - забезпечення високої якості освіти та фундаментальних досліджень, орієнтація дошкільної шкільної та позашкілької освіти на розкриття талантів у всіх сферах діяльності Низка викликів вимагає напрацювання нестандартних підходів до реалізації цих задач. Зокрема: - Україна географічно розташована у зоні помірного клімату, що означає холодну зиму, та, відповідно, відносно високу вартість життя порівняно з тропічними та субтропічними країнами; а також обмежений потенціал для розвитку відновлюваних джерел енергії і меншу віддачу від них, порівняно з океанськими або тропічними/субтропічними країнами - Тактичні заходи підвищення економічної безпеки в класичній, особливо для радянської та пострадянської традиції, постановці (на кшталт зменшення відкритості економіки через замикання виробничих ланцюжків всередині країни, протекціонізму тощо) прямо суперечать стратегічним задачам і не мають застосовуватись. На зміну захисним стратегіям мають прийти наступальні, а відповідні ризики – пом’якшено в інші способи - Усі заходи мають враховувати об’єктивно вкрай низьку інституційну та фінансову спроможність української держави, схильність до корупції, та ризики уповільнення суспільної модернізації через обмеження економічної конкуренції - Наявність могутнього, ворожого, недоговороздатного та потенційно нестабільного сусіда (РФ) є заборонним фактором для великих виробничих інвестицій, навіть за сприятливого внутрішнього інвестиційного клімату - Також, воно змушує до високих витрат на оборону та необхідності утримувати чималу армію і мобілізаційну готовність – усе це лягає важким тягарем на економіку - Близьке сусідство з найбільшим у світі ринком ЄС та наявність асоційованого членства, і, зокрема, безвізового режиму створює ризики суттєвого відпливу робочої сили. - Накопичений попередніми урядами державний борг (особливо зовнішній та номінований у твердій валюті), дуже дорогий в обслуговуванні, та додатково обтяжений варрантами ВВП, створює непомірний тягар на економіку, та унеможливлює використання зовнішніх запозичень для створення імпульсу зростання, або кредитування тимчасових касових розривів, спричинених реформами - Населення України масово уражене патерналізмом та численними ілюзіями і стереотипами, зокрема щодо ролі підприємництва, приватної власності, ринку,
  8. 8. тощо; а також має соціальну структуру та звички, які передбачають високі витрати держави на убезпечення людей похилого віку, бідних, «безплатної» медицини та освіти, численних пільг, тощо. Водночас, невдоволення справжнім чи удаваним скороченням «соціальної держави» використовується з політичною метою, в тому числі агентами впливу РФ. Також об’єктивним фактором є вікова структура населення, з перспективою подальшого старіння.
  9. 9. Компоненти економічної безпеки Трансформація компонентів економічної безпеки Складові економічної безпеки відповідно до Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України Компоненти економічної безпеки відповідно до проекту Доктрини економічної безпеки Інституційна компонента (нова компонента економічної безпеки, яка обумовлена наявністю вагомих інституційних ризиків, що суттєво впливають на економічну безпеку країни) Макроекономічна Макроекономічна компонента Інвестиційно-інноваційна Фінансова Фінансова компонента Виробнича Інфраструктурна компонента Енергетична Енергетична компонента Зовнішньоекономічна Зовнішньоекономічна компонента Демографічна Соціально-демографічна компонента Соціальна Продовольча У зв’язку з самодостатністю України у продовольчих ресурсах та відповідно низькою ймовірністю загроз у цій сфері дану компоненту пропонується не розглядати окремо, але загрози по ній частково буде розглянуто у частині соціальної компоненти
  10. 10. 1. Інституціональна безпекова компонента Стан інститутів (тут і надалі - системи формальних та неформальних норм і організацій) є найслабшою ланкою у конкурентоздатності України, а також найбільшою безпосередньою перешкодою для реалізації державної політики, в тому числі, у частині попередження та подолання загроз безпеці. Діюча в Україні система інститутів відповідає, здебільшого, визначенню «розвинутого обмеженого доступу»: - організації, у переважній кількості або утворені за допомогою прямої чи опосередкованої експлуатації державного примусу, або вимушені укладати неформальні договори з тими, хто має до нього доступ. - Верховенство права встановлене лише частково, - безстрокові організації є рідкісними виключеннями, - громадський контроль за силовиками слабкий - монополію держави на насильство порушують організовані злочинні угрупування, іноді під виглядом легальних структур, зрощені з окремими представниками бізнесу та влади. Усе це ґрунтується на глибоко вкорінених корупційних практиках, а також цінностях та переконаннях, притаманних громадянам. Є також історичні та інші зовнішні фактори, але вони не є об’єктом державної політики, тому надалі не розглядатимуться. Україна характеризується величезним розривом між формальними та неформальними інституціями і суспільними практиками. Маючи майже повний набір формальних інституцій (як у сенсі норм, так і у сенсі організацій), побудованих за зразками успішних країн, держава та суспільство в певних відносинах продовжують жити за неформальними нормами обмеженого доступу (ОД), які з позицій відкритого доступу (ВД) (і відповідних законів) визнаються злочинними, корупційними. Корупція заповнює собою розриви між формальними та неформальними нормами, при цьому внутрішня структура частини організацій насправді тримається на корупційних взаємозв’язках, а корупційні за походженням доходи забезпечують, в свою чергу, утримання кадрів. Корупційні та корупціогенні практики і механізми у цій системі виступають у подвійній якості – джерелом зловживань, з одного боку, та незамінного механізму виконання формальних державницьких функцій – з іншого. Водночас, ці неформальні механізми, не будучи достатньо ефективними самі по собі, впливають на функціонування формальних структур і викривлюють їх роботу, тоді як зовнішні прояви корупції викликають значене занепокоєння у населення та міжнародних партнерів.. Така гібридна структура породжує низку загроз, які мають, серед іншого, великий вплив на економіку. 1. Викривлення роботи державних органів та дії нормативної бази, зокрема, масова корупція та зрощення контрольно-силових органів із організованою злочинністю, через поширеність неформальних норм та структур, що за своєю сутністю суперечать формальним. 2. Невиконуваність (двозначність, дискреційність, надмірна рестриктивність) норм, що з'являються чи зберігаються під впливом корупційних та інших
  11. 11. неформальних інтересів. Такі норми ведуть до корупції, але вони свідомо закладаються до законодавства, аби зробити порушення масовими і, відповідно, залишити можливість для вибіркового покарання на розсуд «начальника», який, у такий спосіб, примножує свою владу. Це, серед іншого, робить неможливим винищення корупції через покарання. Іншим наслідком є специфічний характер керованості, де неформальні накази часто переважають над формальними та службовими обов’язками. 3. Неефективність державного врядування, зокрема неоптимальні реакції на інші види загроз, внаслідок підвищеної складності та неоднозначності управління, помноженої на неефективність контролю у великій неформальній ієрархії. 4. Вразливість системи влади в цілому та окремих її частин до «захоплення» групами інтересів, зокрема пов’язаних з ворогом, через те, що неформальна система взаємовідносин та відповідні механізми є непрозорими для суспільства, зовнішніх гравців із Заходу, та навіть, подекуди, вищого керівництва держави; але близькими та зрозумілими для РФ та її агентів впливу, а також приватних інтересів різного роду. 5. Гальмування економічного зростання, надто у нових галузях. Зокрема, корупція, яка є зовнішнім проявом описаної системи, має низку негативних безпосередніх економічних ефектів – «корупційний податок», обмеження та викривлення конкуренції, збільшення транзакційних видатків, відволікання зусиль та часу на непродуктивні дії (пошук ренти), тощо. Також викривлюється вибір роду занять (підприємливі люди з підвищеним сприйняттям ризику обирають державну службу замість бізнесу), а корупційні інтереси і відповідні доходи закріплюють шкідливі для економіки невиконувані норми, такі як надмірна регуляція, і сприяють запровадженню інших. Інституційне середовище, в якому значну частину займають неформальні практики, що суперечать формальним, є несприятливим для іноземних інвесторів. Вітчизняні компанії, які зростають у такому середовищі, розвивають відповідні компетенції значною мірою за рахунок інших, у тому ж напрямку працює конкурентний відбір. В результаті, страждає конкурентоздатність вітчизняного бізнесу на міжнародних ринках, особливо коли йдеться про складні товари та послуги, і це є одним з факторів формування сировинної структури експорту. 6. Збільшення загрози дестабілізації. Корупція є перманентним подразником для суспільства, який може бути використаний (в тому числі, агентами РФ) для роздування соціальної напруги. Водночас, «рішуча боротьба з корупцією» за допомогою позірних репресій, у разі її розгортання (наприклад, популістськими силами у випадку їх приходу до влади) без належного доповнення у вигляді побудови нових інститутів та вирішення проблеми невиконуваних норм, може призвести до принаймні тимчасового паралічу життєво важливих функцій держави. 7. Загрози міжнародному співробітництву. Зокрема, корумпованість силових структур перешкоджає отриманню міжнародної допомоги у галузі безпеки, яка є дуже бажаною для протистояння агресії з боку РФ. Також, корупція та відсутність належної боротьби з нею (принаймні у формах, зрозумілих для міжнародних партнерів) є значним фактором ризику у співробітництві з МВФ та іншими кредиторами і донорами України. 8. Порушення балансу стримувань та противаг завдяки неформальним практикам та механізмам контролю. Особливо шкідливим є таке порушення на конституційному рівні, що створює загрозу узурпації влади президентом, як це зробив свого часу Янукович.
  12. 12. В той же час вже спостерігаються певні процеси розбудови інститутів притаманних «суспільному порядку із відкритим доступом», що дає підстави стверджувати, що Україна знаходиться у точці трансформації, у перехідному етапі від «розвинутого обмеженого доступу» до початкового «відкритого доступу». Цей етап характеризується слабкістю та нестабільністю інституцій, що робить країну вразливою, а тому повинен бути якомога швидше пройдений. Для рішучого реформування інститутів необхідна «політична воля», але у політиці, відповідно, домінують інтереси та неформальні відносини «патрональної політики», які перешкоджають подоланню, в тому числі, окреслених вище проблем. Встановлення справжнього верховенства права – наражається на несумісні з ним неформальні методи управління, притаманні «патрональній політиці»; ефективні механізми забезпечення захисту прав власності та знищення джерел корупції – не відповідає інтересам бенефіціарів «обмеженого доступу»; а необхідність у підтримці з боку тих, хто контролює неформальні силові структури, разом з бажанням зберегти можливості, які вони створюють у політичній боротьбі та рейдерстві бізнесу – перешкоджають рішучій ліквідації таких формувань При цьому суто політичні інститути відносно непогано репрезентують еліту (про що свідчить вирішальна роль Верховної Ради в урегулюванні політичних криз 2004 та 2014 рр.), але користуються вкрай низькою довірою більшості населення, навіть меншою, ніж силові структури та інші виконавчі органи, а також суд. Недовіра до держави в цілому, а надто до представницької влади, особливо у сполученні із зазначеними вище рисами суспільної свідомості (патерналізм, поширеність ілюзій, тощо), а також небажанням еліти поступитися своїми джерелами рент, не тільки становить очевидну загрозу національній безпеці, але й гранично обмежує державу у проведенні економічної політики у тій частині, яка веде чи може вести до економічних труднощів для простих громадян. Усі названі вразливості примножуються наявністю зовнішнього ворога, зацікавленого у дестабілізації України: він активно використовує їх для поглиблення розколів у суспільстві. Бюрократія, та інші виконавчі інститути, потерпають також від браку компетентності. Невисокі зарплати не дозволяють залучати та утримувати на державній службі кваліфіковані кадри, а наявність корупційних можливостей, з одного боку, і високий ризик – з іншого, притягують на відповідні посади осіб, які за своєю натурою не є сумлінними бюрократами, бо мають іншу систему цінностей. Водночас, стратегічні напрямки – напрацювання державної політики, вироблення правил та механізмів реагування на виклики, тощо – довгий час були занедбані, і тільки в останні роки отримали певний поштовх до розвитку, який, утім, ще не встиг датися взнаки у вигляді кращої якості державної політики. Зокрема, недостатньо уваги приділялося аналізу загроз економічній безпеці, а відповідна методика, розроблена МЕРТ у 2013 р. виявилася неспроможною не тільки спрогнозувати подальшу кризу, але й адекватно відобразити її у своїх індикаторах. Незважаючи на велику кількість нормативно-правових актів та законів, які її регулюють, в державі не сформована чітка система взаємодії та не забезпечене оперативне реагування державних органів у випадку виникнення загрози економічній безпеці або необхідності попередження виникнення такої ситуації. Історично та культурно Україна, на відміну від Росії та решти країн Євразії, за можливим винятком Киргизстану та Молдови, є країною «стримувань та противаг», а не «вертикалі влади». Відтак, спроби державного будівництва за радянськими традиціями шляхом посилення «вертикалі» ведуть, зрештою, до послаблення держави (зокрема, але не тільки – через втрату довіри до неї) та збільшують її вразливість до фактичного захоплення
  13. 13. чужими інтересами. як це багато в чому сталося за правління Януковича. Децентралізація є необхідним кроком у правильному напрямку, але при цьому критично важливо забезпечити посилення стримувань та противаг не тільки між місцевим та загальнодержавним рівнями, але й на кожному з цих рівнів – в іншому разі посилення інституцій не відбудеться, натомість є загроза де-факто подрібнення, «феодалізації», держави. Як довели п’ять років «гібридної війни», слабкість інститутів є безпосередньою загрозою національній безпеці. Не менш важливо, що у довгостроковому плані прискорення економічного зростання неможливе без радикального прориву у якості інститутів. Без відповідних дій Україна розвиватиметься повільно та нестабільно, а можливості адекватних відповідей на загрози та кризи буде гранично обмежено, як це сталося, зокрема, у 2008 р. та згодом у 2014-му. Основні підходи до подолання інституційних загроз: 1. Оскільки «погані» інститути ґрунтуються на недоліках суспільної свідомості, масова просвіта та зміна цінностей мають стати пріоритетними напрямками державної політики. Чинники, які заважають побудові успішних та ефективних інститутів треба ретельно та глибоко дослідити з метою вироблення дієвих способів цілеспрямованого впливу на них на різних рівнях, відповідно до особливостей цільових аудиторій. Це – стратегічне завдання, яке не може дати швидких результатів, але без таких дій Україні навряд чи вдасться успішно протистояти описаним вище викликам. Водночас, інституційні вади (зокрема, невиконувані норми та сваволя у їх застосуванні, а також корупція та брак верховенства права) сприяють закріпленню цих цінностей та відтворенню стереотипів. Тому не менш важливими є власне інституційні реформи. Процес реформування та зміни суспільної свідомості відбуватиметься ітеративно. Розповсюдження нових норм поведінки, основаних на повазі до закону, а також безособових відносин, основаних на інституційних ролях (розподіл гілок влади, відділення влади від бізнесу, тощо) має відбуватися згори донизу на основі прикладу, який подають вищі посадові особи. 2. На наступному рівні – політичних інститутів – необхідні реформи, які радикально підвищать довіру до них та здатність представницької влади репрезентувати суспільство. Децентралізація наразі успішно працює у цьому напрямку (довіра до місцевих органів влади вже значно підвищилася), але за відсутності відповідних реформ на загальнодержавному рівні це створює небезпечний дисбаланс. Необхідно перейти до обрання народних депутатів за відкритими партійними списками, скасувавши (відповідно до Конституції) мажоритарну складову. Особливої уваги потребують питання прозорості фінансування політичних партій і кампаній окремих політиків, та політичної реклами; упередження та належне переслідування фальсифікацій та підкупу виборців; а також конфлікту інтересів посадових осіб держави. Окрім безпосереднього впливу на якість відповідних інституцій ці заходи нададуть виборцям відчуття причетності до держави, відповідно сприятимуть більш відповідальній поведінці, як електоральній, так і побутовій та економічній. Важливим ефектом має стати перетворення політичних партій на безстрокові ідеологічні організації, що репрезентують певні суспільні групи та ідеологічні підходи до вирішення проблем. На конституційному рівні потрібно завершити та закріпити систему стримувань та противаг з урахуванням досвіду використання неформальних методів у політичній боротьбі, аби надійно убезпечити систему влади від узурпації та встановити чітку систему політичної відповідальності. Проте, треба зважати на ризик «полівіння» політики у разі провалу або неналежного втілення п.1. 3. На рівні виконавчої влади, інституційні реформи мають включати два нерозривні компоненти: з одного боку – максимальне звуження державних функцій (принаймні, тимчасове, до успішної перебудови організації), особливо корупціогенних, таких що
  14. 14. передбачають особисті контакти, дискрецію, та доступ до суспільних ресурсів; з другого боку – «перезавантаження» організацій з набором кадрів на конкурсній основі із застосуванням нових принципів, із збільшенням легальних зарплат, але граничним звуженням корупційних можливостей. Такий підхід довів свою ефективність у Грузії. Це має супроводжуватися програмами з підвищення кваліфікації та, водночас, вихованням культури сумлінного служіння народові у нових держслужбовців та силовиків. У майбутньому, після утвердження у державних органах нової корпоративної культури, можливе (за необхідністю) обережне та поступове розширення контрольних та інших функцій, збільшення гнучкості правил та процедур, але такі функції та гнучкість мають бути гранично скорочені на період реформи. 4. Юстиція та СБУ, зважаючи на їхню ключову роль у неформальних механізмах функціонування «патрональної політики» можуть стати незалежними та неупередженими (і не корумпованими) тільки за умови готовності принаймні частини еліт відмовитися від патрональної політики та управління за допомогою компромату. При цьому, перезавантаження судової системи та прокуратури «з середини» може зробити їх формально незалежними, але не дозволить позбутися корупції, а, відповідно, і неформальної залежності від силовиків і тих, хто їх контролює. Тому реформа потребує опори на зовнішні, по відношенню до відповідних спільнот, сили – такі як громадянське суспільство чи міжнародні інституції. Цей підхід було частково реалізовано у судовій реформі, зокрема обранні суддів Верховного Суду та створенні Вищого Антикорупційного суду, але поки що він не був належним чином втілений на практиці, і у системі юстиції залишаються великі «дірки» для вибіркового правосуддя; а реформи СБУ не відбувалося взагалі. Проведення таких глибоких інституційних реформ, особливо в частині юстиції та правоохоронних органів, вимагає виокремлення частини еліт, яка робить ставку на прискорений перехід до «суспільного порядку з відкритим доступом», для чого погоджується на демонтаж «екстрактивних інституцій» і цілеспрямовану прискорену побудову «інклюзивних». Мотивом такої поведінки має стати усвідомлення приреченості поточної моделі існування України, та бажання захистити свої активи і збільшити їхню капіталізацію. Системні загрози економічній безпеці: Високі: 1. Риси суспільної свідомості, що заважають створенню сильних ринкових та демократичних інститутів Стислий опис та потенційні наслідки: - Переважання в суспільстві “цінностей виживання” веде до домінування короткочасних індивідуальних оборонних стратегій (на кшталт корупції, дрібного шахрайства, споживання, протекціонізму, тощо) на противагу колективним довготерміновим та наступальним, зокрема побудові інститутів, інвестуванню, конкурентності. Це додатково підсилюється хибними стереотипами та ілюзіями, укоріненими у суспільній свідомості. Усе разом формує паттерни громадянської, зокрема електоральної, поведінки, не сприятливої для ефективної роботи ринкових та демократичних інститутів. Глибоко укорінені риси суспільної свідомості роблять населення нечутливим до поверхневих агітаційних кампаній. 2. Неформальні інститути, відносини, та структури, що суперечать формальним та викривлюють їх; невиконувані норми Стислий опис та потенційні наслідки:
  15. 15. - Всередині модерних формальних інститутів та організацій та паралельно ним продовжують існувати неформальні екстрактивні інститути «обмеженого доступу» (зокрема, але не тільки – корупційні), які викривлюють роботу формальних, та створюють можливості для їх захоплення приватними інтересами і ворожою агентурою. Серед іншого, під впливом інтересів бенефіціарів таких неформальних стосунків приймаються невиконувані норми (двозначні, дискреційні, надмірно рестриктивні), які надалі укріплюють неформальну владу в рамках системи патрональної політики та відповідно ослаблюють верховенство права. 3. Інституційні конфлікти в системі вищої державної влади України (Президент-Уряд- Парламент) Стислий опис та потенційні наслідки: - Джерелом інституційних конфліктів є, зокрема, олігархізація української влади, закладені протиріччя в конституційній системі стримувань і противаг, слабко працюючі механізми вирішення інституційних конфліктів. Проте, для досягнення певної визначеної мети в державній політиці необхідно ефективно та легально вирішувати інституційні конфлікти між різними гілками влади. Будь-яке зосередження державної влади в руках однієї людини призводили в Україні до протистояння громадянського суспільства і державних інститутів, тінізації економіки, зменшення інвестицій, встановлення позаправового контролю судів і правоохоронних органів. - Надмірними є повноваження Президента щодо, так званого, силового блоку, зокрема ГПУ та СБУ. - Крім цього, вплив Президента на виконавчу гілку влади проявляється у призначенні голів місцевих державних адміністрацій. - Потрібно повернути в правове поле референдум як одного із гарантованих Конституцією способів вирішення інституційних конфліктів. В іншому випадку, є загроза переростання мирних протестів громадян у масові насильницькі акції. 4. Монополізація окремих галузей економіки, зрощування монополізації окремих секторів економіки з державною владою (штучний неформальний розподіл сфер впливу на економіку). Стислий опис та потенційні наслідки: - Монополізація економіки та зрощування монополізації окремих секторів економіки з державною владою передбачає отримання окремими суб’єктами преференцій в певних сферах економіки через зловживання політичним впливом з метою власного збагачення. Особливість українських монополій полягає у тому, що більшість таких монополій (крім природних) стали наслідком олігархізації економіки. «Олігархізація» економіки гальмує розвиток економіки і є протилежною до явища конкуренції. Вона тісно пов’язана з неформальними відносинами та відтворює їх. Держава загалом і економіка, зокрема, програють від такої монополізації. - Проблемою також є недосконалість системи публічних закупівель. До прикладу 85% всіх закупівель є, так званими, «допороговими» (без проведення тендеру), коли замовники фактично домовляються зі «своїми» постачальниками, що значно знижує конкуренцію. 5. Зростання організованої злочинності у сфері економіки та її зрощування з органами державної влади (в тому числі, правоохоронними органами) та місцевого самоврядування. Стислий опис та потенційні наслідки:
  16. 16. Рівень організованої злочинності обернено пропорційно впливає на рівень захищеності права власності в державі. В останньому рейтингу Світового економічного форуму щодо організованої злочинності Україна посіла у ньому 113-те місце (24-те з кінця) зі 137 країн. Зрощування оргзлочинності з владними структурами за рахунок неформальних відносин призводить до збільшення кількості рейдерських захоплень підприємств, монополізацію галузей економіки із застосування злочинних схем за бездіяльності чи навіть сприяння їх реалізації правоохоронними органами. 6. Незахищеність права власності через недосконалість системи правосуддя, недосконалість системи реєстрації прав на нерухоме майно, це обмежені можливості оскарження недійсних правочинів тощо Стислий опис та потенційні наслідки: Залежність судді при прийнятті рішень позбавляє можливості вільно захистити право власності, зокрема, на інвестиції та прав на інтелектуальну власність. Внаслідок цього, виникає недовіра суб’єктів економіки до законних шляхів вирішення спорів в Україні. Крім того є суттєві недоліки у системі реєстрації та у чинному законодавстві, які призводять до проблем із захистом прав власності інвесторів Середні: 7. Некомпетентність та корумпованість сфери державного управління та контролю Стислий опис та потенційні наслідки: Україна має небезпечно низьку якість державного управління. Це пов’язано з невідповідним особовим складом державної служби та контрольно-силових органів. Низькі офіційні зарплати, з одного боку, та неформальна корумпована система внутрішнього управління у поєднанні з широкими корупційними можливостями - з іншого, не дозволяють укомплектувати ці органи кваліфікованим та доброчесним персоналом, водночас притягують кандидатів, схильних до корупції та пов’язаного з нею ризику. 8. Низька довіра до державних інститутів, посилена дисбалансом між рівнями влади Стислий опис та потенційні наслідки: Довіра до державних інститутів, особливо центральних, надто представницьких, є небезпечно низькою. Децентралізація призвела до значного посилення повноважень місцевого самоврядування та зосередження у нього більшості державних ресурсів. Водночас, у багатьох випадках на місцевому рівні бракує політичної конкуренції, натомість домінують стійкі угруповання, які успішно переживають усі зміни влади в Україні, продовжуючи міцно тримати в руках контроль за місцевими ресурсами. Вони також користуються більшою довірою громадян, ніж центральні органи влади, особливо представницькі. Це створює ризики: - узурпації влади на місцях - з порушенням прав громадян, монополізацією бізнесу, і недопущенням сторонніх інвесторів; - центробіжних тенденцій, аж до сепаратизму, особливо у разі спроб контролю з центру, зокрема припинення безладу; - неможливості завершення реформи – супротив їх проведенню на місцевому рівні.
  17. 17. 2. Фінансова безпекова компонента 2.1. Фіскальна (податково-бюджетна) сфера Сучасний стан фіскальної (податково-бюджетної) системи України сформувався під впливом низки деструктивних зовнішніх та внутрішніх викликів, які значно ускладнюють питання забезпечення бюджетної, боргової та податкової безпек. Україна опинилася серед країн, шлях якої характеризується вкрай низькими темпами розвитку економіки (14 років з 27, тобто більш ніж половина часу свого існування, економіка або падає або, як мінімум, не зростає). Причина криється аж ніяк не виключно в агресії Росії, а ще й в тому, що бюджетна та податкова політика є заручниками величезного за розміром уряду та політизації процесу прийняття державних рішень. Варто зазначити, що видатки на оборону є лише п'ятими за питомою вагою серед видатків в загальному обсязі Державного бюджету України, а саме: міжбюджетні трансферти – 32 відсотки; соціальний захист та соціальне забезпечення – 16,3 відсотка; обслуговування боргу – 13,1 відсотка; громадський порядок, безпека та судова влада – 11,3 відсотка; оборона – 8,9 відсотка (Інформація МФУ про стан виконання Зведеного та Державного бюджетів України за січень–листопад 2018 року). У свою чергу, зростання видатків державного бюджету синхронно, з метою дотримання принципу збалансованості бюджетної системи, породжує «особливий» підхід у питаннях формування дохідної частини бюджету, що ґрунтується насамперед у постійному збільшенні податкового навантаження на бізнес та економічно активних громадян1 (найбільшу питому вагу у загальному обсязі надходжень до Державного бюджету становлять саме податкові надходження – за даними МФУ за січень–листопад 2018 року вони сягають 81,6%), підтримує та підживлює «конфіскаційну» та «каральну» модель збирання податків задля виконання планових бюджетних призначень, що зростають із року в рік. Бюджет поточного року також зберігає «недоліки якості»: - між першим читанням і прийняттям в якості закону доходи і витрати бюджету було збільшено на 18 млрд. гривень; - план з збору податків на 13% більше ніж в минулому році, хоча прогноз зростання номінального ВВП складає 10,4%; - особливий приклад, екологічний податок було раптово збільшено у 24,2 раза (з 41 коп. до 10 гривень). Окремим проблемним питанням прогнозування доходів бюджету залишається хронічне та значне невиконання надходжень від приватизації державного майна до державного бюджету. Водночас недоотримання надходжень від приватизації державного майна призводить до збільшення державних запозичень відповідно до положень статті 15 Бюджетного кодексу України, що у свою чергу збільшує обсяг державного боргу та видатків на його обслуговування. Крім цього, Кабінетом міністрів та парламентом у минулому році фактично відкладено запуск другого рівня пенсійного страхування (порушено графік ухвалення законопроектів, необхідних для запуску накопичувальної системи пенсійного страхування з 2019 року згідно з вимогами Закону № 2148), що у комплексі із негативною демографічною ситуацією та міграцією робочої сили (за даними центрального банку Польщі у 2017 році з одного мільйона іноземців, що працюють в Польщі, 87% є громадянами України, з яких 308 тисяч сплачують внески на пенсійне і соціальне страхування) формує новий виклик для національної безпеки України. Як відомо, національна економіка є малою за розміром (за оцінками Світового Банку, питома вага ВВП України у структурі світового ВВП на 2017 р. дорівнює 0,14%) та 1 з 2014 року було лише одне зниження фіскального тягаря – зменшення розміру ставки єдиного соціального внеску до 22%
  18. 18. відкритою економікою (питома вага експорту у структурі ВВП за 2017 рік дорівнює 47,9%)2 . Відповідно, будь-яка значна зміна зовнішньоекономічної кон’юнктури матиме безпосередній вплив як на макроекономічні, так і на прогнозні бюджетні показники. До таких змін можна віднести податкову реформу США (Tax Cut and Jobs Act), що викликає тектонічні зміни ландшафту світових інвестиційних потоків (за даними ООН транснаціональні корпорації можуть повернути в США до 2-2,5 трлн. дол. США), та призводить до різкого скорочення світових запасів прямих іноземних інвестицій. Крім цього, необхідність залучення додаткових ресурсів для покриття дефіциту бюджету США (за оцінками Joint Committee on Taxation, фіскальні збитки від запровадження податкової реформи за 10 років становитимуть близько 1,4 трлн. дол. США), а також враховуючи збільшення ставки Федеральної Резервної системи США, посилить ризики як не отримання нових фінансових ресурсів, так і їх відтоку. В найбільшій зоні небезпеки знаходяться країни, що розвиваються, зокрема Україна. На тлі значної волатильності ринків, Україні буде дуже складно у 2019 році залучити хоч скільки-небудь значні інвестиції в країну (ПІІ в Україну у 2018 році склали 1,53 млрд. дол. США, у 2017 – 2,2, у 2016 – 3,3). Тому, вкрай важливою для макрофінансової стабільності України залишатиметься доступ до фінансування від Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних партнерів. Водночас податкова реформа США і впровадження нових стандартів податкової прозорості (FATCA, antiBEPS) спровокували нову ескалацію глобальної податкової конкуренції у світі. Починаючи з 01.01.2018 ряд юрисдикцій застосували (задекларували) наміри про зниження ставок корпоративного податку - Франція (з 33 до 27%), Великобританія (з 20 до 19%), Австралія (з 30 до 25%), Аргентина (з 35 до 25%), Норвегія (з 25 до 24%), раніше це зробили Ірландія (12,5%) і Угорщина (9%). Аналогічні заходи розробляються урядами Південної Кореї, Мексики, Чилі. Національне податкове законодавство має ознаки нестабільного, складного та обтяжувального (фізичний обсяг Податкового кодексу України з 2010 року зріс понад 30 відсотків), є таким що побудоване за прикладом розвинених економічних систем та яке еволюційно не відповідає українській слабкій економіці з низьким рівнем податкової культури. Тенденція небезпечно посилюється законодавчою практикою, коли строки подання, розгляду та вступу у дію норм податкового та бюджетного (крім бюджету 2019 року) законодавства систематично порушуються. Нагальною необхідністю залишається запровадження кроків з захисту національної податкової бази від масштабного переміщення прибутку у низькоподаткові юрисдикції (відтік капіталу з країни до офшорних юрисдикцій та податкових гаваней сягає 10 млрд. дол. США на рік). Масове поширення транскордонних схем податкового планування і розмивання податкової бази призводять до істотного зниження ефективності оподаткування та втрати податкових надходжень (близько 50-65 млрд. грн. на рік). Реформа контролюючих органів, мабуть, є найбільш невдалою реформою в країні. З 2014 року в тій чи іншій формі проведено майже десять спроб змінити вигляд фіскальних органів. Водночас залишається невирішеним питання ліквідації податкової міліції та створення єдиного правоохоронного органу по боротьбі з економічною злочинністю (усунення дублювання функцій у сфері боротьби з економічними злочинами з боку СБУ, Нацполіції та фіскальної служби). Поява останнім часом двох законів, так званих «Маски- шоу стоп» (№ 2213 від 16.11.2017 та № 2548 від 18.09.2018), спрямованих на захист бізнесу та скорочення зловживань з боку правоохоронців, говорить про надзвичайну актуальність питання. Таким чином, на сьогодні основні проблеми фіскальної системи України зосереджені: - у сфері управління державним боргом; - у процедурах формування доходів та видатків бюджету (прорахунки у бюджетному плануванні), зокрема у питанні фінансування позабюджетних фондів сектору державного управління (управління дефіцитом Пенсійного фонду України) та надходжень від приватизації державного майна; 2 Міністерство фінансів України, Інформація про фіскальні ризики та їх потенційний вплив на державний бюджет у 2019 році
  19. 19. - у площині захисту національної податкової бази від ескалації глобальної податкової конкуренції та масштабного переміщення прибутку у низькоподаткові юрисдикції (втеча капіталів за кордон і масове використання офшорів для уникнення від оподаткування всередині країни). - у напрямку проведення комплексної реформи фіскальних (контролюючих) органів та реформи правоохоронних органів у сфері боротьби з економічними злочинами. Актуальні загрози та виклики фіскальній безпеці держави Високі: 1. Критичний рівень обсягу державного боргу та видатків на його обслуговування Стислий опис та потенційні наслідки: Станом на 31.12.2018 державний та гарантований державою борг України становив 2 168,63 млрд. грн. (або 78,32 млрд. дол. США). Протягом минулого року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилась: у гривневому еквіваленті на 26,94 млрд. грн., у доларовому еквіваленті на 2,02 млрд. дол. США. Загальні виплати за державним боргом, що мають бути здійснені у 2019 році за рахунок коштів державного бюджету, на рівні 417,45 млрд. гривень. Динаміка відношення державного та гарантованого державою боргу до ВВП (млрд. грн.) 2015 2016 2017 2018 (прогноз) Обсяг державного та гарантованого державою боргу 1 572 1 930 2 142 2 169 Номінальний ВВП 1 989 2 383 2 983 3 341 Відношення обсягу державного та гарантованого державою боргу до ВВП 79% 81% 72% 65% Джерело: Міністерство фінансів України Попри те що протягом останніх двох років критерій відношення обсягу державного та гарантованого державою боргу до ВВП знижується (з 81% до 65%), він досі знаходиться на критичному рівні3 , створюючи загрозу національній безпеці в частині втрати Україною фіскального суверенітету. Про збереження викликів функціонуванню системи державних фінансів свідчить й збільшення питомої ваги платежів за державним боргом у витратах бюджету (що включають видатки бюджету, надання кредитів, погашення боргу та придбання цінних паперів) – з 20% в І півріччі 2017 року до 28,3% в І півріччі 2018 року (Звіт Мінекономрозвитку Загальні тенденції тіньової економіки в Україні в І півріччі 2018 року). Минулого року лише обслуговування державного боргу забирало кожну восьму гривню надходжень до державної скарбниці. Водночас у 2019 році на значному рівні зберігається високий потенційний ризик збільшенням обсягу державного боргу, зумовлений необхідністю державної підтримки банківської системи шляхом капіталізації державних банків та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а основними загрозами стійкості державного боргу у найближчі роки залишаються валютний ризик (державний борг характеризується відносно високою часткою зовнішнього боргу, номінованого в іноземній валюті, понад 66%) та ризик рефінансування. 17.01.2019 Міністерство фінансів України затвердило Програму управління державним боргом на 2019 рік. Основне завдання Програми – забезпечити контроль за ризиками, пов’язаними з управлінням державним боргом, а також визначити заплановані види боргових інструментів, за допомогою яких планується фінансування державного бюджету. 2. Втеча капіталів за кордон і масове використання офшорних юрисдикцій та податкових гаваней для уникнення від оподаткування всередині країни 3 критичний рівень – більш 60%, небезпечний рівень – більш 50%

×