Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

Der Хунта Цайтунг, №1

3,875 views

Published on

Перший номер газти для бійців АТО від Управління військово-патротичної роботи та сприяння територіальній обороні Товариства сприяння обороні України.

Published in: Government & Nonprofit
  • Be the first to comment

Der Хунта Цайтунг, №1

  1. 1. Der хунтацайтунг Хто не скаче - той читати цайтунг заборонено! Ахтунг! Ватен швайнен ніхт єтот чітать! За нарушеніє порядок будєт с’єдайтен! №1 Часопис для всіх, хто воює щоб отримати клаптик землі і двох рабів «Амєрікосам всє продакшин» пропонує Війна за шанс Юрій Макаров Я жодного разу не був у «зоні АТО» (зараз не час говори- ти, что мені це сором’язливе скорочення не подобається, треба прямо казати: на фронті). Так от, не був, здоров’я не дозволяє. Тому живлюся чужими враженнями, від- гуками, багатогодинними сповідями та уривчастими репліками. З того, що мені розповідали справжні бійці, найбільше вражає не опис їхніх по- двигів (це слово вживаю без лапок) і не картинки їхнього, м’яко кажучи, суворого побуту. Вражає сприйняття ними «великої землі»–як зі знаком плюс, так і зі знаком мінус. Вояки знають, що їм прямо й безпосередньо допомагають сотні ти- сяч, якщо не мільйони співвітчизників. Допомагають не просто якось там мо- рально, а збираються незнайомі люди й вирішують конкретне завдання: як перевезти через кордон броніки, як зібрати грошей на круту снайперську гвинтівку чи на безпілотник, як разом плести «кікімори», як забезпечити по- раненим лікування за кордоном, або протези, або… Форми цієї допомоги перелічити неможливо, бо все відбу- вається стихійно. Ну про це на фрон- ті, гадаю, знають. Те, що цей досвід унікальний в новітній історії, свідчать іноземці. Один американський журна- ліст, колишній емігрант із СРСР, прямо каже: «Я був на всіх локальних війнах за останні двадцять років. Такого ен- тузіазму, такої масової підтримки на- селенням я не зустрічав ніде й не гадав, що таке можливо». Але є й інше. Не кажу про пев- ну кількість ватників, які почувають- ся в Україні пречудово, в будь-якому разі безпечно, ніяке СБУ їм не загро- жує. Ні, йдеться радше про тих, кому байдуже. Ходять собі люди в офіс, відвідують тренажерні зали, сидять у ресторанах, відстежують курс валют і лають війну, бо й без того криза й повна дупа з економікою. До влади їм байдуже, тобто зовсім байдуже, «аби не було війни». Коли фронто- вики зустрічають таких очі в очі під час коротких відпусток, у них відразу неминуче постає питання: що, ось за цих я там мерзну, втрачаю побрати- мів і підставляю голову під кулі?! Що поробиш, ватники та бай- дужі – теж частина народу, хай би як вони мене дратували й ображали своїм виглядом, немає способу їх ізолювати, бо тоді в країні буде саме те, чого ми щосили намагаємося уникнути. А чого, власне, ми хочемо уникнути? Що пога- ного нам зробили сепари? Чим сучасна Росія нам не годиться? Для мене дуже просто: Росія в тому вигляді, до якого вона роз- винулася на нинішній момент,  – суцільна територія ненависті. Це не штамп, не фігура пропаганди, не чергове симетричне «обличчя ворога» на кшталт того, що тран- слюється щоденно на нашу адресу з російських ЗМІ. Усе, що об’єднує сьогодні 146  мільйонів підданих,  – це ненависть до іншого. До «піндо- сів», до «хохлів», до «чурок» (хоча п’яту частину населення самої РФ становлять ті самі «чурки», «хачі», «банабаки» та інші «нацменшини»), а також до «жидів», «ліберастів» та інших «національних зрадників», а кого записати в національні зрад- ники, вирішується по ходу. Там є й позитивні цінності: православ’я (московського, тобто дуже спотво- реного, одержавленого зразка), ти- сячолітня історія (частково вкраде- на, частково запозичена), гордість за війну, яку росіяни виграли під керівництвом мудрого Сталіна (по- при те, що їм заважали хохли), між- континентальні балістичні ракети з ядерними боєголовками, а також улюблений вождь і вчитель това- риш… перепрошую, пан Владімір Владіміровіч Путін. Ну й незбагнен- на духовність, доброта, чуйність, що допомагає бити чурок, ліберас- тів, а тепер уже й хохлів. Десь так. Кажуть, що сучасна Росія три- мається на нафті, й це частково правда. Але правда й те, що вона тримається на слухняності злодійкуватому началь- ству, доки воно дозволяє пити, красти й ненавидіти. Щойно зникне нафта (а це може статися ось-ось), випарується й слухняність, залишиться сама нена- висть. Тоді в усій Росії станеться те, що зараз уже спостерігається в Лугандонії: безпорадні, обмежені, мстиві отамани, які впроваджують свої тупі порядки, які жирують, віджимаючи в тих, кому не пощастило, автівки й квартири, та які воюють між собою за зони впливу. Ось яке недалеке майбутнє вони при- готували самі собі, ось яке майбутнє вони хотіли принести нам усім. Заради того, щоб запобігти не- нависті й тупості, воюють українці. Так, наша держава дуже й дуже не- досконала, часами просто потворна, вона вдосконалюється дуже неохоче, але щойно ми вирішили її трохи під- коригувати, втрутилися «брати». Якби не вони, можливо, багато чого у Києві й на місцях уже би змінилося – в тому числі під тиском тих, хто тепер воює на Сході. Наші воюють за шанс для Укра- їни. Росіяни разом із «ватою» – за те, щоби ми не мали цього шансу. Ось і вся різниця.
  2. 2. Лістофка для зольдатен. Ніхт продавайть! • Der хунта ньюс • «Амерікосам все продакшин» лімітед Всю эту неделю Россия ме- няла союзников, как ва- ленки в летнюю ночь. В стране наступила эпоха переоценки ценностей в первую очередь рубля, и пришло наконец, вре- мя задуматься о том, кто явля- ется для Москвы настоящим другом, а кто только делает вид, что боится Путина, а на самом деле только и ждет момента, чтобы воткнуть ему в спину что-нибудь тяжелое и тупое. Вот, казалось бы, Герма­ ния – братский народ, общая история, общий враг Банде- ра, деды воевали, Берлинскую стену вместе строили, и до сих пор та стена имеет для России сакральное значение, потому что сам Путин во время служ- бы в КГБ когда-то провертел в ней дырочку, чтобы под- глядывать за планами запад- ногерманской военщины. Но потом у Путина в той дырочке что-то застряло, а рядом, как назло, прогуливались мамочки с детьми, поднялся скандал, и молодого майора от греха по- дальше отозвали в Советский Союз, а стена через несколько лет развалилась от тоски. Казалось бы, после та- кой совместной истории Россия иГерманиябылипростообрече- ны на вечную дружбу, особенно когда Путин, широко используя прогрессивный опыт своего не- мецкого предшественника,– который до 1939 года, а точнее, до 22  июня 1941  года, как из- вестно, был “политиком высо- чайшего класса”, –аннексировал Крым, чем поднял авторитет Германии на небывалую высоту, вновь напомнив всему миру о былом величии Третьего Рейха. Поначалу канцлер Мер- кель, действительно, вела себя по отношению к Верховному Правителю как подобает бабе, знающей свое скромное место при крутом мужике, который никому не дает спуску, – в худ- шем случае ругала Путина на словах, каждый раз их, впрочем, тщательно взвешивая. Так, вме- сто того чтобы прямо сказать: “Да у этого лысого недомерка совсем уже башку ботоксом снесло”,  – осторожная Ангела говорила Обаме: “Путин живет в другом мире”, как бы намекая, что Владимир Владимирович просто немножечко переволно- вался, ему сейчас нужен покой и пара кубиков галоперидола, а санкции его только возбудят, и в этом состоянии он что угодно натворить может, с придурка много ли возьмешь. Источник: http://censor.net.ua/r316050 А потом что-то неуло- вимо переменилось, и в один прекрасный австралийский день Путин из властелина мира превратился в постыдного опу- щенца, которого улюлюкающие лидеры саммита Большой Двад- цатки не загнали под шконку только потому, что не знали этого веселого русского обычая. А верная доселе соратница Мер- кель после многочасовых пере- говоров с невменяемым “Воль- демартом” вдруг стала какой-то злой и противной, и с тех пор только и делает, что говорит не только о невозможности отме- ны санкций, но и о перспективе их дальнейшего усиления. Дошло даже до того, что на этой неделе немецкая кан- цлерша вспомнила о том, как в 2007  году Путин спустил на нее свою суку Конни, пытаясь показать высокой гостье, какой он видный мужчина. Вотведькакойзлопамят- ной стервой оказалась эта Мер- кель. Все эти годы притворялась подругой, в душу без шнапса лезла, а сама таила в душе зло- бу лютую, ненависть к русскому народу вынашивала, и кто-то еще теперь будет говорить, что санкции против России ввели просто так, по смехотворному поводу захвата Крыма и войны против какой-то там несостояв- шейся Хохлороссии?.. То-то и оно. Владимир Владимиро- вич ведь просто пошутил тог- да. Конечно, он знал, что фрау Ангела боится собак, вот и ре- шил натравить на нее свою ад- скую суку, чтобы посмотреть, как невозмутимая канцлерша заорет дурным голосом и за- прыгнет с ногами в кресло. Вот смеху-то было бы. Однако за- грызть Меркель он бы Конни никогда не позволил, потому что Владимир Владимирович– не только известный джентль- мен, но еще и милый мачо. Попробовала бы только Кон- ни прыгнуть на испуганную женщину–Путин бы вмиг сам прыгнул на собаку, перехватил на лету, упал с ней на ковер и принялся играть, хохотать да резвиться, как постреленок. Это был бы очень кра- сивый и мужской поступок. Но смоглалиоценитьегосварливая старуха Меркель? Да ни в коем случае. Вместо слов искреннего восхищения и благодарности по гроб жизни русский народ получил от вероломной немки только горе и страдания. Край- не разочарованный недостой- ным поведением фрау Ангелы, Владимир Владимирович все же решил дать ей еще один шанс в памятьобылойдружбе,изаслал вГерманиюспециальныхдобро- желательных гонцов, которые предложили немцам поделить Украину на двоих, не впутывая в это дело Америку и прочих козлов, мешающих приличным людям подниматься с колен. Увы, призрак суки Кон- ни вновь встал между братски- ми народами: власти Германии не только ответили категориче- скимотказом,ноислилисекрет- ные предложения пакта Путина в прессу. Столь непорядочного, вероломного поступка Влади- мир Владимирович от немцев никак не ожидал. К тому же, все это слишком уж напомина- ло казус с Януковичем годовой давности, когда Виктор Федо- рович в кулуарах Вильнюсского саммита гремел кулаками перед лицом Меркель, рассказывая ей, как он с Путиным бьется смерт- нымбоемодиннаодин,итребуя за это скромное денежное вспо- можение в размере 160 милли- ардов. Источник: http://censor. net.ua/r316050 Вне всякого сомнения, это была самая тупая попыт- ка развода на бабло, которую Меркель и присутствовавшей при разговоре хозяйке саммита Дале Грибаускайте приходилось видеть за всю жизнь. Разумеет- ся, по итогам переговоров Вик- тор Федорович был недвусмыс- ленно послан на хутор бабочек ловить, а его собеседницы воз- мутились до такой степени, что решили выставить оборзевшего донецкого быка на междуна- родное посмешище, разместив служебную видеозапись беседы в открытом доступе. Таким образом, Януко- вичу прозрачно дали понять, что прав на доверительные переговоры с мировым буржу- инством он отныне не имеет. И теперь на то же самое Мер- кель смеет намекать самому Путину! Нет уж, такие друзья Владимиру Владимировичу даром не нужны. В это трудное время России необходимы по- настоящему верные союзники, мощные страны, которые не побоятся открыто заявить о своей поддержке курса Вели- кого Путина, встать с ним пле- чом к плечу, а если придется, то и спиной к спине. И Путин нашел такого союзника. Им стала Республи- ка Гаити. Так или иначе, отправку гуманитарного конвоя для по- мощи черным ополченцам Ка- рибского моря можно считать делом практически решенным. Ополченцы больше не хотят себе Сладкого Микки–им ну- жен Горький Вова, и никто не можетлишитьихправапознать все прелести сытой, обеспечен- ной и безопасной жизни под покровительством великого Путина, которой уже наслаж- дается сказочная Новороссия. А за американскими пенсиями, если что, в сосед- нюю Доминикану можно будет ездить. Василий РЫБНИКОВ для Цензор.НЕТ ГОРЬКИЙ ВОВА А н е к д о т ☺ Юначе! Замислюєшся, ким бути і життя як прожити? Живи по заповіді діда Свирида: - Синку, життя треба прожити так, шоб ото хоч раз назвали жидобиндерівською сволоччю!

×