МЕДУ міжнародна економічна діяльність в Україні

1. Глобальний контекст
міжнародного
співробітництва

2. План
1. Глобалізація та регіоналізація – форми
соціально-економічної інтернаціоналізації.
2. Сутність, основні етапи, форми та
показники розвитку економічної
глобалізації.
3. Сучасна геоекономічна модель розвитку
України в міжнародному контексті.

3. Список рекомендованих
джерел
 Геоекономічні сценарії розвитку і Україна.
Згуровський М. З., Пахомов Ю. М.,
Філіпенко А. С. Рік видання – 2010. Обсяг -
328 стор.
 Стратегія розвитку України у період до
2020 року. Міністерство економіки.
Електронний ресурс. Режим доступу:
civic.kmu.gov.ua›Громадянське суспільство
›…;jsessionid=…?project…

4. Глобалізація та регіоналізація – форми
соціально-економічної
інтернаціоналізації.
 Інтернаціоналізація – це процес
розширення господарської діяльності
за межі національної економіки у
вигляді багатосторонніх
коопераційних контактів з метою
збільшення продуктивності праці та
підвищення її ефективності.

5. Основні прояви інтернаціоналізації
можна прослідкувати в двох
аспектах:
 в національному аспекті – зростання
частки ВВП, яка підлягає
інтернаціоналізації;
 - в глобальному аспекті - формування
міжнародного ринку, що є формою
існування світового господарства.

6. Для України характерним є:
 абсолютне та співвідносне зростання
інтернаціоналізованої частки виробленого та
спожитого продуктів (імпорт-експорт);
 збільшення числа об’єктів, що перебувають у
повній або частковій власності іноземців;
 подальша інтеграція економіки країни в
міжнародні валютно-фінансові та кредитні
відносини з іноземними та міжнародними
суб’єктами;
 зростання переліку питань, що потребують
спільного розв’язання в рамках міжнародних
програм.

7. На початку XXI ст. проявом
інтернаціоналізації є регіоналізація та
глобалізація.
 Регіоналізація - це процес формування
спільного ринкового простору
географічно, історично та культурно
споріднених країн, який супроводжується
уніфікацією умов торговельно-економічної
діяльності, зниженням та скасуванням
взаємних обмежень з метою підвищення
економічної ефективності та розв'язання
глобально-конкурентних завдань.

8. В світовому масштабі
регіоналізація відбувається за
трирівневою системою:
 промислово розвинені країни концентрують
зусилля
на капіталомістких, високотехнологічних виробах;
 менш розвинені з числа розвинених
держав в основному займаються виробництвом
трудомістких виробів, постачанням сировини на
світовий ринок (найменш розвинені країни взагалі
не підпадають під цю схему);
 «нові індустріальні країни» головним чином
випускають товари, що потребують порівняно
кваліфікованої праці та сучасних технологій.

9.  Глобалізація — це процес поступового
утворення універсального світового
середовища ринкової діяльності завдяки
зниженню та скасуванню країнами
тарифних та нетарифних регуляторів
зовнішньої торгівлі, лібералізації руху
факторів виробництва та розвитку
транснаціональних господарських
структур.

10. За специфікою участі у світовій
глобалізації виділяють такі групи
країн:
 країни, в економіці яких переважають галузі та
підприємства що спеціалізуються на
виробництві продукції для її подальшої
переробки в більш розвинених країнах;
 країни, в економіці яких наявні як галузі та
підприємства, які залучають з інших країн
вироби первинної технологічної переробки, так
і ті, які самі є об'єктами залучення іншими
країнами;
 країни, де переважають галузі та
підприємства, що базуються на широкому
залученні сировини та продукції, що
виробляються в інших країнах.

11. Передумови процесу
глобалізації:
 міжнародна спеціалізація виробництва і торгівля
товарами та послугами;
 об’єднання сукупностей технологічно сполучених
виробництв за допомогою однотипних технологічних
ланцюгів;
 конкурентна боротьба за ринки збуту в умовах
надвиробництва в розвинених країнах;
 виснаження природних ресурсів планети і загострення
боротьби за їх використання;
 збільшення ризику загальноекологічної катастрофи;
 інтернаціоналізація капіталу;
 інформаційна революція, що забезпечує технічну базу
для створення глобальних інформаційних мереж.

12. Головні суб'єкти, що мають
вирішальний вплив на
світогосподарські процеси:
 міжнародні організації: МВФ, Світовий банк,
Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД),
Продовольча і сільськогосподарська організація
Об'єднаних Націй (ФАО), Міжнародна організація праці
(МОП), СОТ;
 країни «великої сімки»;
 регіональні організації, яких налічується близько 60;
 багатонаціональні корпорації;
 інституціональні інвестори (пенсійні фонди, страхові
компанії);
 неурядові організації;
 великі міста;
 окремі видатні особистості (науковці — Нобелівські
лауреати, університетські професори, відомі
фінансисти, підприємці та ін.).

13. Перший підхід щодо етапів
розвитку економічної глобалізації
 Період до 15-17 ст.- в'ялоплинна глобалізація, коли
економічні зв'язки між державами мали епізодичний
характер на окремих локальних територіях.
 15-17 ст. - середина XIX ст. - повільно прогресуюча
глобалізація, коли формується світовий ринок,
розвивається міжнародний поділ праці, визначається
профіль спеціалізації окремих країн.
 Середина ХІХ ст — 80-ті роки XX ст.) – структурна
глобалізація, що пов'язана з економічним переділом
світу, розпадом світового господарства на протилежні
системи та їх єдиноборством.
 З 80-х рр.ХХ ст. -послідовна форма глобалізації, яка
розвивається в умовах єдиного ринкового світового
господарства як об'єктивний процес і важлива ознака
постіндустріальної цивілізації.

14.  Другий підхід пов'язує розвиток
глобалізації з останньою чвертю XX
ст., коли вона стає визначальним
фактором як національного, так і
міжнародного розвитку,
перетворюється на домінуючу
тенденцію світогосподарських
процесів.

15. 1. Глобалізація на рівні окремої
країни вимірюється такими
показниками:
 відкритість економіки;
 частка зовнішньоторговельного
обороту чи експорту у ВВП;
 обсяг зарубіжних інвестицій;
 міжнародні платежі та ін.

16. 2. Глобалізація на рівні галузі вимірюється
такими показниками:
 співвідношення обсягів зустрічної
внутрішньогалузевої торгівлі до світового
виробництва галузі;
 співвідношення обсягів інвестицій у галузь до
загальносвітового обсягу інвестицій;
 коефіцієнт спеціалізації галузі, розрахований
на основі співвідношення національної та
міжнародної експортних квот галузі.

17. Глобалізація на рівні компанії
вимірюється такими показниками: :
 зовнішні надходження від продажів
та головних активів;
 внутрішньо фірмова торгівля та
відповідні технологічні трансфери;
 рівень використання комп'ютерних і
комунікаційних технологій.

18. Показники
глобалізованості економіки
 Головні форми економічної глобалізації
 Збільшення обсягів та диверсифікації
структури міжнародної торгівлі
 Зростання світового фінансового ринку,
фінансових трансакцій
 Зростаюче використання знань, технологій,
менеджменту, маркетингу
 Переміщення робочої сили по всьому полю
світового господарства
 Становлення і розвиток багатонаціонального
підприємництва (ТНК)

19. Особливості сучасної
економічної
глобалізації:
 Перевагу отримують галузі обробної
промисловості та сфери послуг, сюди
здійснюється перелив капіталу і
кваліфікованої робочої сили.
 Промислово розвинуті країни отримують
найвідчутніші ди­віденди від глобалізації.
Шляхом торгівлі, інвестицій, доступу до
зовнішніх джерел ресурсів глобалізація
полегшує заміну низько-кваліфікованої
робочої сили за рахунок тих чи інших країн

20. Основні наслідки глобалізації в
індустріально розвинутих країнах:
 По-перше, змінюються підходи до торговельної,
промислової та конкурентної політики.
 По-друге, зростання внутрішньофірмових трансакцій
ускладнює реалізацію економічної й податкової
політики.
 По-третє, уряди натрапляють на труднощі
електронного управління трансакціями, оскільки
зв'язок зростаючого глобального ринку з
географічною територією дедалі послаблюється.
 По-четверте, урядам стає важче реалізувати цілі
соціального добробуту, адже мобільність капіталу
зменшує ефективність трудового законодавства і
стандарти праці.

21. Основні ґеополітичні пріоритети
України
 Розвиток України, як незалежної суверенної держави за
умов збереження її національних цінностей, захисту
економічного та політичного суверенітету, власної
соціально-культурної ідентичности;
 Зміцнення державного суверенітету України в
зовнішньополітичній площині і її повернення у світовий
цивілізаційний простір як повноцінного суб’єкта
ґеополітики;
 формування й втілення в життя суверенного
зовнішньополітичного курсу, заснованого на
національних інтересах і пріоритетах;
 розвитку відносин зі світом згідно із загальновизнаними
нормами міжнародного права та власним розумінням
своїх національних інтересів, на засадах
взаємовигідного співробітництва і безпеки.

22. Пріоритети ґеополітичної
стратегії та зовнішньої політики
України на перспективу
1.Відродження европейської ідентичности,
інтеґрація до европейських і евроатлантичних
політичних структур, пріоритетна орієнтація на
інтеґрацію до Европейського Союзу;
2.Політика активного нейтралітету.
3. Зміцнення і розвиток стратегічного партнерства
із США. Сьогодні ця країна – єдина у світі
наддержава, яка реально здатна здійснювати і
здійснює багатосторонній прямий і непрямий
вплив на Україну.
4. Розвиток рівноправних і взаємовигідних
відносин з Російською Федерацією.

23. 5. Сильна реґіональна політика. Україні потрібен курс на
альтернативне лідерство на терені колишнього СРСР,
активна кооперація з тими країнами, які вбачають в
Україні надійного рівноправного партнера.
6. Зміцнення особливих відносин із стратегічно
важливими сусідами. Насамперед ідеться про Польщу,
Туреччину, країни Балтії, Центральної та Південно-
Східної Европи, Транскавказький реґіон.
7. Активна участь у створенні европейських і евразійських
транспортних коридорів. Створення і використання
нових систем транспортних та енергетичних комунікацій
8. Розширення економічної (включаючи військово-
економічну) та політичної присутности України на
Близькому Сході, в Центральній та Південній Азії та
країнах АТР.