У травні-червні 2014 «Майдан Закор-донних Справ» вперше в Україні сфор-мулював основні принципи Стратегії повернення Криму . Вони багаторазово публікувалися і коментувалися в українських і зарубіжних ЗМІ та соціальних мережах, а в листопаді-грудні 2014 року їх було видано й презентовано у книзі «Стратегія повернення Криму». Певні підсумки і висновки за початковий період окупації Криму - з лютого по грудень 2014 року - публікувалися в доповіді, що була представлена у Вашингтоні 6 березня 2015 року. Перший варіант «Стратегії повернення Кри-му» (далі - Стратегія) розроблявся з розрахунком на її використання вищими органами державної влади України. Однак, цей розрахунок не було виправдано або виправдано фрагментарно і в дуже малій частці.

1. Ситуація в анексованому Криму і стратегія
його деокупації
Щорічна доповідь
Фонду «Майдан Закордонних Справ»
Частина 1
Київ, грудень 2015

2. 1

3. 2
СтратегіядеокупаціїКриму у
новомуглобальномуконтекстіта
українськихреаліях
У травні-червні 2014 «Майдан
Закордонних Справ» вперше в Україні
сформулював основні принципи
Стратегії повернення Криму (1,2,3,4,5).
Вони багаторазово публікувалися і
коментувалися в українських і
зарубіжних ЗМІ та соціальних мережах,
а в листопаді-грудні 2014 року їх було
видано й презентовано у книзі
«Стратегія повернення Криму» (6).
Певні підсумки і висновки за початковий
період окупації Криму - з лютого по грудень
2014 року - публікувалися в доповіді, що була
представлена у Вашингтоні 6 березня 2015
року (7).
Перший варіант «Стратегії повернення
Криму» (далі - Стратегія) розроблявся з
розрахунком на її використання вищими
органами державної влади України. Однак, цей
розрахунок не було виправдано або
виправдано фрагментарно і в дуже малій
частці.
Основні ідеї стратегії повернення Криму,
сформульовані 2014 року були наступними.
1. Економічна блокада дій РФ в Криму з
метою зробити анексію якомога коштовнішою
для РФ, зокрема:
 морського, повітряного і сухопутного
транспортного сполучення з Кримом;
 круїзного та в’їзного туризму;
 поставок товарів з України та інших країн
до Криму;
 поставок товарів з Криму за межі
півострова;
 інвестицій до Криму з-за його меж;
 українського бізнесу, що працює в
окупованому Криму.
2. Правова блокада РФ для відшкодування
збитків від анексії Криму Україні, іншим
країнам та їх громадянам.
3. Протидія експансії РФ у Чорноморському
регіоні. Розширення міжнародної Організації
за демократію та економічний розвиток ГУАМ
до формату «ГУАМ +» (Грузія, Україна,
Азербайджан, Молдова + Туреччина, Румунія,
Болгарія).
4. Посилення військової присутності НАТО
в Чорному морі. Перебазування до
румунського порту Констанца постійних
військово-морських груп НАТО на ротаційній
основі. Формування нових міжнародних
навчань ВПС, ППО, ПРО і сил спеціальних
операцій у Чорноморському регіоні.
5. Персональні санкції щодо кримських
колабораціоністів - громадян України, які
порушили присягу державного службовця.
Анулювання зобов'язань України щодо їх
пенсійного забезпечення, закордонних
паспортів, арешт активів тощо.
6. Підтримка виїзду з Криму прибічників
України для продовження навчання, роботи,
бізнесу. Захист цивільних прав та адресна
допомога тим, хто не має можливості виїхати з
півострова. Підтримання їх зв'язків із
батьківщиною.
7. Відтворення Ради міністрів АР Криму і
цілої системи виконавчої влади автономії на
неокупованій території. Створення в
парламенті України Комітету у справах
Криму. Реалізація на території 5 районів
Херсонської області, які межують з Кримом,
економічних програм за участі переселенців з
Криму, створення ВЕЗ і технопарків.
8. Закріплення в Конституції України
статусу Криму як національно-територіальної
автономії кримськотатарського народу.
Деякі з цих заходів було реалізовано (див. ст.
6).
Оновлений варіант Стратегії, яка
представлена уцій доповіді, адресовано вже
не стільки керівникам України, як
громадянському суспільству і партнерам
України, міжнародним організаціям,
українській діаспорі.
Мотиви для зміни цільових груп:

4. 3
Вище політичне керівництво України
впродовж усього цього часу дистанціювалося
не лише від розробки та реалізації «Кримської
стратегії» на державному рівні, але навіть від її
обговорення.
Більш того, регулярно декларуючи
прихильність і навіть впевненість у поверненні
Криму, керівництво України після прийняття
доволі адекватного закону «про окуповані
території Криму і Севастополя» (8) згодом
ухвалило ряд правових актів, що суперечать
деокупації.
Найрезонанснішим став закон про так звану
«Вільну економічну зону» в окупованому
Криму (9). Він забезпечує пільговий режим
для торгівлі з окупантами і контрабанди
українських товарів через окупований Крим до
Росії. На основі закону прийнято правові акти,
що дискримінували українських патріотів, які
покинули або хочуть покинути окуповану
територію, перетворивши їх на «нерезидентів»
у рідній країні. Водночас, він прирівняв до
іноземців усіх громадян України, які
мешкають в окупованому Криму. Закон досі не
скасовано, незважаючи на численні обіцянки
Президента України через вимоги
громадянських активістів Криму і лідерів
кримських татар.
Попри це, було реалізовано ряд заходів,
запропонованих у Стратегії в 2014 році. Це
сталося в результаті:
а) волонтерської роботи громадянського
суспільства із залученням українських та
іноземних ЗМІ:
 морська блокада Криму, скасування
регулярного пасажирського морського
сполучення між Севастополем, Ялтою і
Стамбулом,
 скасування регулярного авіасполучення
між Сімферополем і Стамбулом,
 громадянська сухопутна блокада
постачання товарів та електроенергії до
Криму,
 ухвалення закону «Про забезпечення прав і
свобод внутрішньо переміщених осіб»
(10).
б) дій держав-партнерів та міжнародних
організацій, їх рекомендацій керівництву
України:
 санкції США, ЄС, країн Британської
співдружності тощо щодо РФ,
 санкції України проти Росії;
в) тиску громадянського суспільства на
державні органи України та наявність деяких
керівників, які підтримують Стратегію.
 припинення водопостачання до Криму
через Північно-Кримський канал;
 припинення залізничного сполучення з
Кримом;
 заборона на польоти до України для
російських авіакомпаній, які літають до
Криму;
 створення Прокуратури АР Крим;
 порушення кримінальних проваджень
щодо кримських колабораціоністів та
арешт їх майна;
 арешти деяких морських кораблів-
порушників режиму санкцій.
Нинішнє вище політичне керівництво України
боїться займатися поверненням Криму,
залишаючи це «майбутнім поколінням». Тому,
не припиняючи тиску на органи влади
України, громадянському суспільству
необхідно посилювати роботу на
міжнародному напрямку, роблячи акцент на
взаємодії з країнами-партнерами.
Із врахуванням глобального значення анексії
Криму і процесів, які вона потягла за собою в
Україні та Чорноморсько-
Середземноморському регіоні, знайти шляхи
вирішення кримської проблеми можливо
тільки у широкому міжнародному
контексті.
За час, що минув після анексії Криму,
склалося нове розуміння її глобального
значення. «Світ після Криму» став іншим. І
ці зміни стрімко наростають.
Про це, зокрема, заявив у своєму виступі під
час сесіїГенеральної АсамблеїООН президент
США Б. Обама (11):
«Ми бачимо, що деякі з великих держав
самостверджуються у спосіб, що порушує
міжнародне право. Ми є свідками підриву основ
демократичних принципів і прав людини, які є
фундаментальними для місії ООН. Інформація
всередині цих держав суворо контролюється, а

5. 4
простір для громадянського суспільства
звужується. Нас запевняють, що це необхідно для
запобігання хаосу, що це єдиний шлях для боротьби
з тероризмом, для недопущення втручання
іноземних сил ...
... Розглянемо приклад анексії Росією Криму і
подальшу агресію на сході України. Америка має
небагато економічних інтересів в Україні. Ми
усвідомлюємо глибоку і складну історію відносин
між Росією та Україною. Але ми не можемо
залишатися осторонь, коли нахабно порушуються
суверенітет і територіальна цілісність країни.
Якщо у випадку з Україною це залишиться для Росії
без наслідків, це зможе статися з будь-якою із
країн, представники яких тут сьогодні зібралися.
Ось на чому базуються санкції, які США і наші
партнери застосували проти Росії».
Анексія Криму призвела до драматичних
наслідків для внутрішньої і зовнішньої
політики РФ. Вона стала критичною точкою,
і здолавши її, РФ остаточно перетворилася з
авторитарної країни на неототалітарну (12).
Сьогодні, життя в анексованому Криму - це
портрет найближчого майбутнього Росії.
Очевидним є те, що агресія проти Грузії в 2008
році, фактична анексія Абхазії і Південної
Осетії, створення контрольованого військами
РФ анклаву в Придністров'ї, анексія Криму,
спроба відторгнення від України за кримським
сценарієм Одеської, Миколаївської,
Херсонської, Харківської, Донецької та
Луганської областей (проект «Новоросія»),
збройне втручання РФ у сирійський конфлікт -
це взаємопов'язані складові єдиного
процесу.
У контексті зазначеного вище, ідея низки
країни ЄС щодо розділу «санкцій за Крим» і
«санкцій за Донбас» має сумнівний вигляд.
Необхідно переконувати партнерів України
у зав’язці збереження і посилення режиму
санкцій до повного відновлення
територіальної цілісності України, включно
із Кримським півостровом.
Вступ РФ у війну на боці сирійського режиму
Б. Асада, ракетний удар по Сирії з
Каспійського моря через території двох держав
може полегшити це завдання. Втім, не
виключено, що інерція благополучного
європейського розвитку в роки після розпаду
СРСР - за винятком «балканської кризи» -
позначатиметься ще впродовж певного часу.
Вона проявляється у спробах «умиротворення
агресора», аналогічних тим,які передували
початку 2-ї Світової війни. Водночас, у
висловлюваннях деяких європейських
політиків проглядається не лише
«умиротворення», а й тенденція жертвувати
цінностями і принципами заради
електоральної або економічної кон'юнктури.
Цивілізований світ не зробив висновків із
нападу РФ на Грузію у серпні 2008 року, якого
ніхто не чекав. Ніхто не очікував, що Росія
анексує Крим, що десять батальйонів
регулярних військ РФ вторгнуться на Донбас,
що РФ вплутається в сирійську війну своїми
авіаційними бомбардуваннями, і більш того -
запусками крилатих ракет середньої дальності
"Калібр-НК" (13) з Каспійського моря 7
жовтня і 20 листопада 2015.
Саме тому, експертні організації в Україні і у
країнах-партнерах постали перед серйозним
викликом. Необхідно перейти від аналізу
того, що сталося до прогнозування дій РФ.
Інтегральний погляд на події 2014-15 років, які
розпочалися з окупації і анексії Криму,
дозволяє стверджувати, що путінський режим
націлився на глобальний реванш за історичну
поразку радянської імперії. Путін будує свій -
антизахідний - світ, називаючи його, зокрема,
ЄАЕС, ШОС. Він так вирішив, що базові
цінності у його світі будуть іншими. Так,
сучасна Росія стоїть поряд з утвореннями на
кшталт ІДІЛ, нової глобальної загрози для
цивілізованого світу в 21 столітті.
Анексія Криму - це ще й символічний виклик
Путіна лідерам США і Великобританії. Він
кинув цей виклик двом країнам Великої
Трійки часів 2-ї Світової війни - США і
Великобританії - за кілька місяців до 70-річчя
Кримської конференції, під час якої було
закладено фундамент післявоєнного світу.
Анексією Криму Росія демонстративно
знищила те, що 70 років називали
«Ялтинським миром».
Цей виклик було також кинуто США і Британії
ще в одному значенні – з нагоди 20-річчя
підписання ними і Росією Будапештського
меморандуму 1994 року про гарантії
територіальної цілісності України.

6. 5
Анексія Криму, спроби створення «Новоросії»
на території 6-8 областей України, пряма
агресія на Донбасі показали, що путінська
Росія виявилася світовим лідером у
науковій розробці та практичному
застосуванні принципів сучасної гібридної
або дифузною війни, поставивши в глухий
кут, у сенсі адекватної реакції на це, навіть
блок НАТО.
Нові принципи сучасної війни, які успішно
застосовуються в ході агресії проти України,
викладено начальником Генштабу РФ генерал-
полковником Герасимовим у доповіді
«Основні тенденції розвитку форм і способів
застосування Збройних Сил, актуальні
завдання військової науки щодо їх
вдосконалення» на загальних зборах Академії
військових наук РФ 26 січня 2013 року (14):
«У XXI столітті простежується тенденція
стирання відмінностей між станом війни і миру.
Війни вже не оголошуються, а розпочавшись -
йдуть не за звичним нам шаблоном.
… Цілком благополучна держава за лічені місяці і
навіть дні може перетворитися на арену запеклої
збройної боротьби, стати жертвою іноземної
інтервенції, зануритися у вир хаосу, гуманітарної
катастрофи і громадянської війни. За
масштабами жертв і руйнувань, катастрофічних
соціальних, економічних і політичних наслідків,
такі конфлікти нового типу можна порівняти з
наслідками справжньої війни.
І, власне, «правила війни» суттєво змінилися.
Зросла роль невійськових засобів у досягненні
політичних і стратегічних цілей, які у багатьох
випадках за своєю ефективністю значно
перевершили силу зброї.
... Акцент методів протиборства, що
використовувалися, зміщується у бік широкого
застосування політичних, економічних,
інформаційних, гуманітарних та інших
невійськових заходів, реалізованих із задіянням
протестного потенціалу населення. Усе це
доповнюється військовими заходами прихованого
характеру, зокрема, реалізацією засобів
інформаційного протиборства і діями сил
спеціальних операцій. До відкритого
застосування сили, часто під виглядом
миротворчої діяльності, та кризового
врегулювання переходять лише на якомусь етапі,
найчастіше для досягнення остаточного успіху в
конфлікті.
Широкого розповсюдження набули асиметричні
дії, що дозволяють нівелювати перевагу
противника у збройній боротьбі. До них
відносяться використання сил спеціальних
операцій і внутрішньої опозиції для створення
постійно діючого фронту на всій території
держави, що протистоїть агресору, а також
інформаційний вплив, форми і способи якого
постійно вдосконалюються ... »
Ще один виклик для світу від путінської
Росії у 2014-15 роках, полягає в тому, що,
втрутившись у сирійську кризу, вона
з’єднала дві регіональні «дуги конфліктів» -
Середземноморськуі Чорноморську - в одну
«лінію фронту» від Тунісу до Донбасу.
РФ створила найбільше військове угрупування
в Південному військовому окрузі. До нього
входять не лише сухопутні війська і ВПС, але
й Чорноморський флот (ЧФ) і Каспійська
флотилія, що посилено оновлюються.
Військові бази в анексованому Криму, у
невизнаних Абхазії та Південній Осетії,
Ростовській області, Краснодарському краї,
Північному Кавказі використовуються для
відпрацювання реальних військових операцій і
підготовки не лише військовослужбовців, а й
бойовиків. Саме там готувалися
військовослужбовці та бойовики, що
захоплювали Крим і воювали на Донбасі.
У вересні-жовтні 2015 року, розуміючи
складність постачання для бази в Сирії морем,
РФ придбала щонайменше вісім цивільних
суховантажів, включивши їх як військові
судна під своїм прапором до 205-го загону 9-ї
бригади допоміжних суден Чорноморського
флоту. Для охорони бази в Сирію перекинуто
окрему бригаду морської піхоти ЧФ із
Севастополя.
У 2015 році на Чорноморський флот прибуде
ще два з 6 нових ракетних фрегатів (у 2016
році - ще один), у листопаді 2015 року вже
прибули два ракетних корвета, таких, які
здійснили ракетний обстріл Сирії з
Каспійського моря (всього їх буде 6). До кінця
2015 року Чорноморський флот поповниться

7. 6
також двома новими підводними човнами
(всього їх буде 6). Усі ці кораблі оснащено
крилатими ракетами «Калібр», які здатні нести
ядерну боєголовку (14).
На авіабазу у Гвардійському (поблизу
Сімферополя) в 2016 році прибуде морський
ракетоносний авіаполк, озброєний дальніми
бомбардувальниками Ту-22М3.
16 листопада 2015 року новий підводний човен
Чорноморського флоту РФ "Ростов-на-Дону"
здійснив ракетну атаку на територію Сирії із
Середземного моря крилатими ракетами
"Калібр" (15).
Варто зазначити, що цей підводний човен
здійснив свій перший перехід з місця
будівництва та випробувань (Балтійське море)
до місця постійного базування в Чорне море.
Так Росія використовує Чорноморський флот,
який базується в окупованому Криму, у
сирійській війні. Тобто, анексований Крим
тепер виявився безпосередньо втягнутим
ще й у сирійську кризу.
У цьомуконтексті істотно підвищився ризик
активації Росією конфліктів на Південному
Кавказі (Грузія, Нагірний Карабах) з метою
блокування нових проектів транзиту
енергоносіїв до Європи з Каспійського моря
і Туркменії через територію Туреччини.
Одним із найбільш ризикованих є
молдавський напрямок. Це зумовлено
ізоляцією Придністров'я і тим, що важливу
роль у цивільних протестах у Молдові
відіграють проросійські сили.

8. 7
Окупаціята анексіяКриму: що це
було?
Окупація і подальша анексія Криму – не
були результатом соціально-політичних
процесів в Криму. Це результат
комбінованої спецоперації Головного
розвідувального управління Генерального
штабу ЗбройнихСил РФ (ГРУ), Федеральної
служби безпеки (ФСБ), Чорноморського
флоту РФ, морської піхоти, авіації і
повітрянодесантних військ РФ.
Судження про те, що анексія Криму, нібито, є
результатом давнього прагнення більшості
населення Криму до Росії – є неправдивими.
Аналізуючи інформацію з різних джерел,
можна зробити висновок, що провідну роль у
цій спецоперації відігравала військова розвідка
- ГРУ за підтримки ФСБ, а безпосереднім
керівником виступав професійний військовий
розвідник віце-адмірал Олег Белавенцев.
Безпосередньо після анексії, 21 березня 2014
року, його було призначено повноваженим
представником президента РФ у так званому
«Кримському федеральному окрузі». У квітні
2014 року секретним указом президента РФ
йому за успішне проведення окупації Криму
було присвоєно звання Героя Російської
Федерації.
Хронологія анексії
20 лютого 2014 року – в день візиту
Владислава Суркова, помічника президента
Російської Федерації, до Криму, у соціальних
мережах з’явилася інформація про те, що з
Козацької бухти, де базується бригада
морської піхоти Чорноморського флоту
Російської Федерації, у напрямку до
Севастополя вирушила колона броньованої
військової техніки. Наступного дня російська
влада виступила з заявою, що такі дії були
спрямовані на посилення охорони флоту у
зв’язку з складною політичною ситуацією в
Україні. Також з’явилася інформація, що
морська піхота мала посилити охорону
військових частин Чорноморського флоту РФ
на інших територіях Криму.
23 лютого 2014 року – на зібранні у
Севастополі, всупереч українському
законодавству, незаконно «обирають» так
званого «народного мера» - Олексія Чалого.
Цього ж дня було прийнято рішення про
створення загонів так званої «самооборони»
(надалі «кримської самооборони»).
Спільно із «кримською самообороною»
впродовж перших двох тижнів діяли російські
військові у військовій формі без
розпізнавальних знаків. Саме їх прозвали
«зеленими чоловічками».
На початку 2015 року президент РФ
Володимир Путін у низці інтерв'ю і фільмах
про так звану «кримську весну» визнав, що
«зеленими чоловічками» були
військовослужбовці Російської Федерації.
Севастополь став початком окупації Криму,
оскільки саме тут, згідно з договором з
Україною, базувався штаб Чорноморського
флоту Росії.
24 лютого 2014 року – російські БТР
заблокували усі в’їзди до Севастополя.
25 лютого – ескадра Чорноморського флоту
Російської Федерації, яка повернулася з
Олімпійських ігор у місті Сочі, привозить з
Новоросійська 11 тис солдатів з бойовою

9. 8
зброєю. У Севастополі військові російського
Чорноморського флоту подають списки членів
сімей на випадок евакуації. Бригада морської
піхоти приведена в підвищену готовність. Два
військові транспортні засоби з російськими
номерними знаками та спецназом в’їжджають
в Ялту та поселяються у санаторії
Чорноморського флоту Російської Федерації.
26 лютого 2014 року – за кілька годин до
початку окупації Криму російськими
військами під кримським парламентом
зібралося декілька тисяч прихильників
кримськотатарського Меджлісу з метою
недопущення ухвалення депутатами
сепаратистських рішень. Їм опонувало кілька
тисяч прибічників партії «Русское единство».
Організаторами виступили глава Меджлісу
Рефат Чубаров і Сергій Аксьонов, на той час
лідер «Русского единства», а нині де-факто
глава республіки. У результаті зіткнень
загинули дві людини. Слідчий комітет Росії
порушив за цим фактом кримінальну справу.
Міністр оборони РФ Сергій Шойгу заявив, що
Міністерство оборони Росії вживатиме заходів
щодо забезпечення безпеки об'єктів
Чорноморського Флоту в Криму.
Цього ж дня, за наказом президента РФ, було
оголошено раптову перевірку бойової
готовності військ Західного військового
округу, 2 армії Центрального військового
округу і командування повітрянодесантних
військ.
До перевірки було залучено близько 150 тис.
військових, до 90 літаків, понад 120
вертольотів, до 880 танків, понад 1200 одиниць
військової техніки і до 80 кораблів і суден.
У ніч з 26 на 27 лютого розвідувально-
диверсійна група спецназу військово-
десантних сил прибуває з Севастополя у
військовій формі без розпізнавальних знаків та
захоплює будівлі Верховного Суду та Ради
Міністрів АР Крим у Сімферополі. Над
будівлями підняті російські прапори, перед
ними зводяться барикади.
За даними групи «Інформаційний Спротив»,
захоплення будівлі Верховної Ради АР Крим
27 лютого 2014 року проводилося
військовослужбовцями 45-го окремого полку
спецпризначення ВДВ ЗС РФ.
А вже у квітні 2014 року військовослужбовці
цієї російської частини брали активну участь в
екстремістських акціях на сході України,
ставши «ударним ядром» і основними
виконавцями захоплення органів місцевої
влади та будівель силових структур.
Приміром, захоплення адміністративних
будівель у Слов'янську (Донецька обл.)
відбувалося саме військовослужбовцями 45-го
ОПСн. (16)
27 лютого 2014 року - у присутності цих
військових відбулася сесія парламенту Криму,
під час якої уряд Криму було відправлено у
відставку. Із порушенням законодавства
України головою Ради міністрів Криму було
призначено лідера партії «Русское единство»
Сергія Аксьонова.
Того ж дня, частина депутатів кримського
парламенту ухвалили постанову про
організацію та проведення 25 травня 2014 року
республіканського референдуму з питання про
статус Криму. Це рішення також було
ухвалене з порушенням законодавства
України, яке не передбачає місцевих
референдумів у питаннях територіальної
цілісності держави.
27 лютого вранці воєнні Російської Федерації
встановлюють блокпости на Перекопському
перешийку та півострові Чонгар, який з’єднує
Крим з материковою Україною. Разом з
російськими військовими їх охороняють
козаки, які прибули на місце раніше.
Окрім них, цього ж дня на блокпостах
з'явилися співробітники кримського

10. 9
спеціального підрозділу МВС України
«Беркут». Вони брали участь у кривавих
подіях на Майдані в Києві 18-20 лютого 2014
року, підрозділ було розформовано після
загибелі мирного населення, а його
співробітники повернулися до Криму.
Цього ж дня, Міністерство оборони РФ
повідомило, що з’єднання і військові частини
Західного і Центрального військових округів
РФ розпочали масштабну передислокацію до
визначених районів, до яких саме – у
повідомленні не вказувалося.
Щодо цього було озвучено: «у яких регіонах і
які завдання потрібно буде виконувати
військам, командирів з'єднань буде доведено
офіцерами Генерального штабу ЗС РФ після
відкриття відповідних пакетів».
28 лютого – сили спецназу Російської
Федерації без розпізнавальних знаків
захоплюють аеропорти «Сімферополь» та
«Бельбек» (у місті Севастополь).
11 російських бойових вертольотів МІ-24
порушують повітряний простір Криму зі
сторони Росії, ще 8 російських військово-
транспортних літаків ІЛ-76 приземляються на
аеродромі у Гвардійському поблизу
Сімферополя. За повідомленнями, літаки
приземлятимуться що
15 хвилин, не чекаючи на погодження з
Державною прикордонною службою України.
Кілька десятків одиниць російської
броньованої техніки, серед яких помічені
бронемашини «Тигр» та інші види техніки і
озброєння, яких раніше не було у військових
частинах флоту РФ у Криму, вирушають з
Севастополя та Гвардійського у напрямку
Сімферополя.
Невідомі озброєні люди оточують загін
морської охорони Державної прикордонної
служби в Балаклаві.
1 березня 2014 року - Сергій Аксьонов
самовільно підпорядкував собі силові
структури Криму і звернувся за допомогою до
президента Росії. Аксьонов заявив, що
референдум щодо статусу Криму відбудеться
не 25 травня, а 30 березня.
Того ж дня, президент РФ запросив у Ради
Федерації дозвіл на використання російських
військ «до стабілізації суспільно-політичної
ситуації» в Україні. Рада Федерації прохання
задовольнила.
Того ж дня, група озброєних людей захопила
Будинок профспілок у Сімферополі, а в
Джанкої російські війська зайняли колишній
військовий аеродром.
1 березня – в Севастополь заходять два великі
десантні кораблі Балтійського флоту РФ
«Калінінград» та «Мінськ» з десантниками та
технікою з Новоросійська.
2 березня – в Севастополь заходять два великі
десантні кораблі «Оленегорський Горняк»
Російського Північного флоту та «Георгій
Побідоносець» Балтійського флоту РФ з
підкріпленням десантників та технікою з
Новоросійська.
Того ж дня, озброєні люди захопили постійне
представництво Президента України в Криму,
а російські військові і козаки вимагали у
батальйону морської піхоти ВМС України у
Феодосії скласти зброю і заблокували
військову частину української берегової
оборони в селі Перевальне. До того ж, «зелені
чоловічки» заблокували батальйон української
морської піхоти в Керчі і захопили штаби
Азово-Чорноморського регіонального
управління і Сімферопольського
прикордонного загону Прикордонної служби
України.
3 березня – російські військові розпочинають
блокування усіх військових частин та баз
України в Криму, яке триватиме до 25 березня.
Командуючий Чорноморського флоту
Російської Федерації, адмірал Олександр Вітко
наказує українським військовим здатися до 5
години ранку 26 березня, інакше розпочнеться
штурм підрозділів та частин ЗСУ на всій
території Криму. Цей ультиматум до
особистого складу українських військових
частин доносять російські військовослужбовці.
Ракетний катер Чорноморського флоту
Російської Федерації блокує вихід у відкрите
море кораблям Прикордонної служби України
з бухт Севастополя, зокрема з Балаклавської
бухти. Ракетний крейсер «Москва», ракетний
корабель «Шквал» та два інші російські

11. 10
ракетні катери блокують базу Військово-
морських сил України «Донузлав» на північ
від Євпаторії.
Того ж дня, штаб Військово-морських сил
України і кілька українських військових
частин у Севастополі зазнали нападу, в
результаті чого двоє офіцерів
Севастопольської бригади тактичної авіації
збройних сил України на аеродромі «Бельбек»
зазнали травм.
Того ж дня, російські військові заблокували
українську військову частину в Бахчисараї, а
кораблі Чорноморського флоту РФ
заблокували в Севастопольській бухті
український корвет «Тернопіль» і корабель
управління «Славутич». Представник
Чорноморського флоту РФ висунув
командуванню військової частини у Бельбеку
вимогу перейти на бік кримської влади, але
українські військові залишилися вірні присязі.
4 березня – під час прес-конференції
Володимир Путін заявив, що блокування
об’єктів ЗСУ здійснюється місцевими силами
самооборони, а не російськими військовими.
5 березня – російські чиновники продовжують
спростовувати присутність російських
військових у Криму, серед них лунають заяви
Міністра оборони Російської Федерації, Сергія
Шойгу.
Цього ж дня, вісім підрозділів Державної
прикордонної служби України було
заблоковано військовослужбовцями РФ. Було
зруйновано об'єкти зенітно-ракетного полку в
Севастополі.
Того ж дня, військових спостерігачів ОБСЄ не
пропустили на блокпостах на в'їзді до Криму.
Місія спостерігачів складалася із
представників 15 країн ОБСЄ.
У Сімферополі «кримська самооборона»
заблокувала представника ОБСЄ з питань
свободи слова Дунью Міятович, яка
зустрічалася з редакторами кримських ЗМІ і
цивільними активістами.
6 березня 2014 року - російські військові
заблокували вихід до моря кораблям Південної
військово-морської бази Військово-морських
сил Збройних сил України, затопивши
застарілий фрегат «Очаків» і буксир «Шахтар»
біля входу в озеро Донузлав. Того ж дня,
російські військовослужбовці заблокували ще
два об'єкти Прикордонної служби України.
У будівлі Верховної РадиАРК,яка залишалася
під охороною «зелених чоловічків», було
проведено позачергове засідання кримського
парламенту, де було прийнято рішення про
проведення референдуму 16 березня (тобто
через 9 днів).
До того ж, було прийнято постанову про
входження Криму до складу Російської
Федерації як суб'єкта Російської Федерації.
Севастопольська міська рада на позачерговому
засіданні ухвалила аналогічне рішення про
входження Севастополя до складу Російської
Федерації як суб'єкта РФ.
7 березня – перед початком штурму
командування оперативної групи Українських
військово-повітряних сил у Криму
російськими військовими в Севастополі,
козаки зносять ворота бази, в’їжджаючи туди
на вантажівках.
8 березня 100 осіб із числа так званої
«самооборони» з автоматичною зброєю,
бронежилетами та раціями прибувають у трьох
автобусах на військовий облік та до
призовного пункту в Сімферополі і
встановлюють гранатомети на усіх поверхах.
Цим загоном «самооборони» керує генерал у
відставці, який називає себе радником
кримського уряду.
Того ж дня, російські військові захопили
український прикордонний пропускний пункт
Щолкіно на мисі Казантип.
9 березня 2014 року - у селищі Чорноморське
російські військовослужбовці захопили
українську прикордонну заставу, а до
Сімферополя прибула колона з декількох
десятків військових вантажівок, у яких
перебували російські військові без

12. 11
розпізнавальних знаків.
10 березня 2014 року - російські військові
захопили ракетну частину в с.
Чорноморському і військову частину в
Бахчисараї.
13 березня 2014 року - російські військові і
члени «кримської самооборони» заблокували
територію збройної бази в Інкермані
(Севастополь).
14 березня 2014 року - відбувся штурм
підрозділу Служби зовнішньої розвідки
України в Алушті. Того ж дня, з Керчі вглиб
півострова попрямувала колона військової
техніки РФ, у складі якої були зафіксовані
великокаліберні гармати.
15 березня 2014 року - було захоплено об'єкти
Прикордонної служби України в селищах
Массандра і Гурзуф (Ялта). Того ж дня, через
Керченську переправу було доставлено
зенітно-ракетний дивізіон у складі чотирьох
батарей.
Так, до 16 березня 2014 року (день
референдуму) російськими військовими і
місцевим парамілітарним формуванням
«кримська самооборона», що перебувала під
керівництвом Аксьонова, були захоплені
основні військові об'єкти та адміністративні
будівлі Криму, а кількість російських
військових та військової техніки значно
зросла.

13. 12
Кримський «референдум»
До анексії Криму Російською Федерацією у
березні 2014 року ситуація з правами людини в
Криму практично не відрізнялася від решти
території України.
Загалом, мешканці півострова користувалися
свободою слова та правом на зібрання та мали
активне громадянське суспільство.
Неурядові організації (НУО) та місцеві
ініціативні групи регулярно організовували
збори, мітинги та пікети, пов’язані з
політично-соціальними проблемами та
питаннями довкілля. Поширеними були
протести проти корупції та незаконного
будівництва. Кримськотатарські організації
брали особливо активну участь у таких
заходах.
Під час масових протестів на Євромайдані з
листопада 2013 до лютого 2014 року ситуація
суттєво не змінилася.
Важливо усвідомити, що анексія регіону не
була результатом природних соціально-
політичних процесів чи реалізацією прагнень
населення Криму, як стверджує Росія.
Насправді за останні роки мешканці Криму
стали більш «українськими» в своїх поглядах.
Як свідчать результати опитування,
здійсненого 2011 року Центром Разумкова,
незалежним політичним інститутом у Києві,
71,3% респондентів заявили, що вважають
Україну своєю батьківщиною, у порівнянні з
39,3% серед опитаних у 2008 році. 66,8%
етнічних росіян назвали Україну своєю
батьківщиною. Серед етнічних українців та
кримських татар ця цифра становила понад
80%.
Для порівняння: у 2008 році тільки 39.3%
респондентів у Криму вважали Україну своєю
батьківщиною, 33.3% - не вважали, 27.4% -
вагалися з відповіддю.
Так, соціальна база сепаратизму в Криму у
2000-х роках постійно зменшувалася і до 2012
року становила близько 30% (у 2009 - близько
60%).
Наведені дані кореспондуються зі свідченнями
про фактичну кількість учасників
«референдуму» щодо приєднання Криму до
РФ (32,4%), наданими лідером кримських
татар М. Джемілєвим.
Готуючись до анексії півострова, російські
державні ЗМІ запустили кампанію проти
всього українського та намагалися залякати
етнічних росіян в Криму можливими
репресіями з боку «українських фашистів».
Все це дуже нагадувало риторику, до якої
вдавалася Партія Регіонів колишнього
президента України Віктора Януковича, у
зв’язку з Євромайданом.
Так званий референдум було проведено в
умовах окупації та за присутності російських
військових загонів, які складалися з козаків і
представників «самооборони», які блокували
перетин кордону, аеродроми та військові бази,
а також контролювали виборчі дільниці.
За результатами «референдуму», під дулами
автоматів і без спостерігачів, нібито 96,77%
тих, хто прийняв участь (за явки 83,1%)
підтримали приєднання Криму до Росії. У
Севастополі, який традиційно вирізнявся
проросійськими настроями, за приєднання до
Росії проголосувало 95,6% виборців за явки
89,5% - тобто менше, ніж у Криму. Це є
непрямим підтвердженням того, що результати
референдуму були довільно «намальованими».
Довідка: в Криму всього біля 1,6 млн.
виборців, у Севастополі - близько 0,3 млн.
Населення Криму - 2 млн., Севастополя – 0,4
млн.

14. 13
Заміна кадрів
і заміщеннянаселення
Ситуація з правами людини в Криму
розглядається Росією винятково у контексті
формування в регіоні, в якому розташовано
військову базу, лояльного населення,
оптимального за витратами на його
утримання і нездатного до цивільних
протестів і будь-яких інших
неконтрольованих форм політичної
активності.
Тут важливо розуміти, що для військової
бази кількість населення Криму, що
нараховує 2,4 млн. людей є економічно
надлишковим. Тому, в 2014 році ми
прогнозували, що РФ стимулюватиме
переміщення значного числа населення з
Криму до різних регіонів РФ, водночас
заселяючи окупований Крим своїми
громадянами і замінюючи кадри кримських
державних службовців, незважаючи на їх
демонстративну лояльність.
У 2014 році, з перших днів анексії, Росія, за
рахунок спрямування персоналу з Москви та
інших регіонів, почала формувати в Криму і
Севастополі (20) свій військовий, репресивний
і управлінський апарат - збройні сили та інші
силові структури, контролюючі органи,
«наглядачів» в органах республіканської та
муніципальної влади окупованій території.
Уже з перших місяців окупації, на території
всього півострова Росія усунула кримських
фахівців зі стратегічно важливих посад.
На зміну керівництву органів правопорядку, а
саме: суддям, прокурорам, слідчим і
працівникам служб безпеки прийшли кадри,
що безперебійно прибували з різних регіонів
Росії.
Систематичний характер таких заміщень
можна простежити на окремих прикладах:
 21 березня 2014 року - після підписання
договору про анексію Криму, президент
Росії Володимир Путін призначає
російського віце-адмірала військово-
морського флоту Олега Белавенцева
своїм офіційним представником у щойно
створеному Кримському федеральному
окрузі;
 16 квітня 2014 року - новим прокурором
портового міста Феодосія призначено
прокурора з Красноярського краю Росії;
 22 квітня 2014 року - 150 осіб з різних
регіонів Росії призначені на посади в
слідчих органах Криму і Севастополя;
 25 квітня 2014 року - прокурор з міста
Орськ Оренбурзької області Росії
призначений на посаду прокурора
кримського міста Алушта;
 16 травня 2014 року - новим керівником
кримської газодобувної компанії
«Чорноморнафтогаз», що належить
державній компанії НАК «Нафтогаз
України» стає фахівець із
Краснодарського краю;
 18 травня 2014 року - прокурором
Євпаторії на заході Криму стає прокурор
з російського Свердловська;

15. 14
 31 травня 2014 року - Кримську та
Севастопольську державну автомобільну
інспекцію очолили керівники з Російської
Федерації;
 28 липня 2014 року - у трьох регіонах
Криму призначено прокурорів із
Російської Федерації;
 25 серпня 2014 року - 73 працівники з 13
територіальних управлінь Федеральної
служби виконання покарань Російської
Федерації прибувають до Криму, щоб
приступити до виконання обов'язків.
Саме численні російські чиновники,
спрямовані на роботу до Криму і
Севастополя, офіцери та військовослужбовці
за контрактом, перебазовані на півострів,
члени їх сімей, солдати строкової служби
склали перший великий потік «нового
заселення» анексованого півострова.
Активного переселення на анексовану
територію інших категорій громадян РФ
поки немає.
У 2015 році цей процес вже можна оцінити
певними кількісними показниками, які
вказують на інтенсивніше збільшення, за
рахунок прибулих із Росії, чисельності
населення Севастополя (22).
Постійне населення Севастополя станом на 1
січня 2014 року становило 384 тис. осіб, а
станом на 1 січня 2015 року - вже 399 тис., до
того ж, міграційний приріст склав 13,6 тис.
осіб (23). Станом на 1 серпня 2015 року в місті
мешкало майже 410 тис. осіб. Переважно, до
Севастополя їдуть мешканці Росії (24). Усього
за час анексії до Севастополя перебралося
більш, ніж 20 000 мешканців РФ.
Значну частину цієї міграції складають
військові: у серпні 2015 року у Севастополі
завершено будівництво 50 житлових будинків
на 2109 службових квартир для сімей
військовослужбовців Чорноморського флоту
РФ (ЧФ). До кінця 2015 року там мають бути
введені в експлуатацію дитячий садок і
загальноосвітня школа на 260 і 600 місць
відповідно. (25). Після заселення цих 50
будинків, дефіцит житла для
військовослужбовців ЧФ складе ще 2000
квартир (26).
До 2020 року для військових побудують 17
тис. квартир у Севастополі і 5 тис. квартир у
населених пунктах Криму (26). Разом із ЧФ, у
зв'язку із формуванням на півострові нових
військових частин інших видів збройних сил,
кількість військовослужбовців, що потребують
житла в Криму перевищує 3 тис. осіб.
Заплановане будівництво житлових будинків
для сімей офіцерів у Сімферополі та Феодосії.
Триває будівництво житлових містечок для
нових частин берегової охорони в
Сімферопольському районі. Там вже
побудовано 6 казарм для військовослужбовців
за контрактом, прийнято рішення про
будівництво гуртожитків сімейного типу,
дитячого садку і нової школи для дітей
військових. Таким є план на 2016 рік (27).
Показники чисельності постійного населення
«Республіки Крим» (28) за період анексії теж
демонструють тенденції зростання за рахунок
міграції з Росії.
Згідно перепису (29), проведеного в
окупованому Криму в жовтні 2014 року,
чисельність населення становила 1 891,5 тис.
осіб.
Зростання населення в 2014-15 роках (в умовах
щорічного перевищення кількості померлих
над кількістю народжених на 3-4 тис.)
відбувається за рахунок зовнішньої міграції: на
1 січня 2015 року чисельність населення
склала 1 895,9 тис., на 1 липня 2015 - 1901, 3
тис. за перші 6 місяців 2015 року до Криму з
Росії прибуло на постійне проживання 8466
осіб (за той же період у 2014 році - 922 особи).
Водночас, за перші 6 місяців 2015 року, з
Криму на постійне проживання до різних
регіонів РФ виїхало 11396 осіб (у 2014 - 386
осіб).
За офіційною статистикою РФ щодо Криму, за
весь період анексії - за 2014 рік і перші 9
місяців 2015 року - на півострів прибуло 63068
осіб (з них до Севастополя 21 991), а виїхали
25 691. (30). Отже, зазначені вище тенденції не
лише зберігаються, а й продовжують зростати.

16. 15
Окрім статистичних даних, процес «нового
заселення» Криму підтверджується
повідомленнями про операції з нерухомістю.
У серпні 2015 року Державний комітет з
реєстрації та кадастру Криму повідомив, що
громадяни РФ за рік придбали в Криму понад
10 тисяч квартир, більш 7000 земельних
ділянок для індивідуального будівництва та
близько 7000 будинків (31).
У цьому ж державному комітеті троє з
чотирьох заступників керівника прибули з
регіонів РФ. Один із них - з Новоросійська,
другий - з Міністерства економічного розвитку
РФ у Москві, третій - з Краснодарського краю.
Загалом, 1/3 співробітників апарату цього
відомства приїхали з регіонів Росії. Широко
представлені російські фахівці і в
територіальних відділах Держкомреєстру у
містах і районах Криму (32). Зараз у цьому
комітеті працює 433 особи (33), тобто, біля 150
співробітників приїхало з РФ, планується
збільшення їх кількості на 250 осіб.
Це дозволяє оцінити масштаби «нового
заселення» анексованого Криму російськими
чиновниками:
 весь уряд Криму нараховує 19 міністерств,
8 держкомітетів, 14 відомств;
 до того ж, є підконтрольні Москві
територіальні управління ФСБ,
прикордонної служби, поліції,
прокуратури, слідчого комітету, митниці
та податкової служби, в яких кількість
надісланих з Росії співробітників є
більшою, ніж в кримському уряді.
За оцінками експертів «Майдану
Закордонних Справ», отриманих шляхом
аналізу як публічної, так і інсайдерської
інформації, частка чиновників, надісланих з
РФ, у підрозділах федеральних відомств РФ
у Криму досягає 70%, а в місцевих
відомствах - 50%.
Примушування до громадянства
Основою стратегії витіснення або
деморалізації нелояльного населення, що
порушує всі основні права людини, стала
технологія масового і системного
«примушування до громадянства Росії».
Вона здійснюється з першого дня анексії. Мета
- створити нестерпні умови життя в Криму для
всіх людей, які не хочуть змінювати
українське громадянство на російське. Вони
змушені будуть звільнитися з роботи,
покинути свої сім'ї, будинки і власність, і
виїхати за межі Криму.
18 березня – усіх громадян України, що
законно проживали на території Автономної
Республіки Крим та міста Севастополь, було
автоматично визнано громадянами Російської
Федерації. Громадяни, які хотіли зберегти
українське громадянство, отримали місяць, для
того щоб повідомити про своє рішення
російську окупаційну владу.
Цю процедуру було проведено з порушенням
усіх норм міжнародного законодавства у сфері
громадянства.
До того ж, вона була зумисне ускладнена. На
весь Крим, площею понад 26 000 км²,
працювало лише чотири офіси, які приймали
документи громадян, що висловили бажання
залишити українське громадянство – в
Севастополі, Бахчисараї, Сімферополі та
Білогірську. Подання документів поштою та
через довірених осіб було неможливим.
Деяким людям доводилося долатипонад 150
миль (200 км), аби дістатися найближчого
офісу.
Через величезні черги, 12 квітня було відкрито
три додаткових офіси в місті Алушта, Ялта та
Керч – за п’ять днів до закінчення терміну
прийому документів.
Громадяни, які відмовилися від російського
громадянства або досі не отримали російських
паспортів, мали отримати посвідку на
проживання. На території з населенням 2,4
млн осіб таких дозволів на рік може бути
видано не більше 5 тиc.(34)
Особи, які не отримали посвідку на
проживання, вважаються іноземними
громадянами, та не мають права перебувати на
«території Російської Федерації» довше, ніж
180 днів на рік. Місцеві мешканці Криму, які
мають сім’ї, роботу та майно в регіоні,

17. 16
змушені регулярно виїжджати за межі
півострова на тривалий період часу без будь-
якої гарантії, що їм вдасться туди повернутися.
(35)
Натомість,15 травня український парламент
приймає закон, що призупиняє заборону на
подвійне громадянство для кримчан, які були
змушені прийняти російське громадянство.
У відповідь, російська Дума 28 травня 2014
року приймає закон, який передбачає
покарання для російських громадян з
подвійним громадянством, та які не
повідомили про це до російських органів
влади.
Штраф за недотримання вимоги складає до 200
тис. рублів (близько $5 200) або до 400 годин
громадських робіт. Закон набуває чинності у
січні 2016 року. (36)
На вимогу Російської Федерації кримські
державні службовці - судді, працівники міліції
та органів державної влади, повинні здати свої
українські паспорти.
За словами мешканців Криму, працівникам
державних закладів, враховуючи школи та
лікарні, висунуто аналогічну неофіційну
вимогу. (37)
Влада окупованого Криму заявила, що
українські паспорти будуть дійсними лише до
1 січня 2015 року, після чого громадяни з
українськими паспортами, що проживають на
території Криму, вважатимуться іноземцями.
Так, вони не зможуть отримувати безкоштовну
медичну допомогу в державних медичних
закладах, купувати стартові пакети для
мобільних телефонів, реєструвати
нерухомість, сплачувати комунальні послуги,
бути зарахованими на навчання в університеті
чи офіційно працевлаштовуватися.
З моменту набрання чинності цього закону,
українські паспорти, де факто, втратили будь-
яку цінність у повсякденному житті кримчан.
Вдаючись до примусу у питанні переходу
кримчан на російське громадянство, Кремль
опосередковано обмежує їхню свободу
пересування до території Російської Федерації.
Українське законодавство не визнає документи
видані окупаційною владою. Отже, власники
російських паспортів, виданих в Криму, не
зможуть користуватися ними для поїздок до
інших частин України. Також, зважаючи на те,
що Україна повідомила інші держави, про
визнання таких паспортів незаконними, існує
велика ймовірність, що кримчани
зіштовхнуться з труднощами, подорожуючи
закордоном, особливо до країн з візовим
режимом.
Це також вплине на тих громадян, які станом
на 18 березня 2014 року, не досягли 18-річого
віку, і від яких не вимагається отримання
паспорта для поїздок за кордон. (38)

18. 17
ОБМЕЖЕННЯ ДОСТУПУ ДО
ІНФОРМАЦІЇ ТА
УТИСКИ ЗМІ: СТВОРЕННЯ
«ІНФОРМАЦІЙНОГО ГЕТТО»
Росія хоче перетворити кримський півострів у
інформаційне гетто, в якому громадяни не
матимуть доступу до новин та можливостей
спілкуватися з рештою України.
Технологія «інформаційного заповідника» або
«інформаційного акваріуму» включає повне
відключення ефірного мовлення українських
телеканалів, ліквідацію незалежних ЗМІ,
відключення українських операторів
мобільного зв'язку.
Упродовж 2014 року майже всі незалежні ЗМІ,
що дотримуються української позиції (крім
кримськотатарських), припинили роботу в
Криму: вони або перестали працювати взагалі,
або їх редакції переїхали з Криму до інших
регіонів України.
Кримські ЗМІ були змушені перереєструватися
відповідно до вимог російського
законодавства, в результаті чого незалежні
ЗМІ фактично перестали існувати на
півострові. Частково під цей тиск потрапили й
електронні ЗМІ, яким згідно з вимогами
українського законодавства не була потрібна
реєстрація, тоді як російське законодавство
вимагає реєстрації як друкованих, так і
онлайн-видань.
Ще до анексії Криму, 25 грудня 2013 року, до
Кримінального кодексу Російської Федерації
було внесено спеціальну поправку. Закон
набув чинності на території Російської
Федерації 9 травня 2014 року, до складу якої
на той час вже належав Кримський півострів.
Згідно з цими змінами, публічні заклики до
«дій, спрямованих проти територіальної
цілісності Російської Федерації» є
забороненими.
Публічними закликами до дій вважаються усні
або письмові пропозиції або вимоги,
спрямовані до конкретної особи, групи осіб
або до широкої громадськості. Контекст, у
якому такі заклики можуть бути озвучені, та
чи ведуть вони за собою до реальних дій не
прописані у законі.
Висловлення сумнівів щодо статусу Криму як
частини Росії та підтримка його повернення до
України в ЗМІ, в соціальних мережах чи на
загал вважається злочином, який карається
законом. Закон також передбачає потенційне
ув’язнення терміном на три роки, штраф у
розмірі до 300 тис рублів або стягнення
заробітної плати засудженого за період двох
років. Жорсткіші покарання, серед яких
позбавлення волі терміном до п’яти років,
передбачені для тих осіб, які роблять такі
заяви в інформаційно-телекомунікаційних
мережах (включно з мережею Інтернет)».
Як і у випадку з російськими законами про
«розпалювання екстремізму», визначення суті
такого заклику чи наміру мовця/автора
здійснюється правоохоронними органами.
Саме тому юристи радять кримчанам
обережно підбирати слова та навіть слідкувати
за своєю інтонацією, коли йдеться про теми,
пов’язані з Кримом, Україною чи Росією, аби
їхні коментарі не сприйняли за «заклик» чи
«гасло».
І немає значення, де саме відбувається така
розмова – в соціальних мережах, магазині чи у
громадському транспорті.
У 2015 році Росія завершила повну зачистку
інформаційного простору Криму від
незалежних засобів масової інформації.
Фактично ліквідовано кримськотатарські ЗМІ,
редакції яких намагалися пристосуватися до
умов окупації, щоб не покидати власний
народ.
Останніми - після відмови в реєстрації за
законами РФ - були змушені покинути Крим і
переїхати до Києва два провідних
кримськотатарських ЗМІ - інформаційне
агентство QHA і телеканал ATR. Раніше, у
редакції телеканалу проводився обшук із
вилученням матеріалів за підозрою у «справі
26 лютого 2104 року» (96) а головного
редактора QHA неодноразово допитували.
Ще кілька популярних кримськотатарських
ЗМІ - дитячий телеканал «Lale», FM-
радіостанції «Meydan» і «Lider» - не отримали
реєстрацію і припинили роботу (39).
Тисячі жителів Криму, з якими зустрічалися
автори доповіді та інші експерти за час після

19. 18
анексії, відзначають свої побоювання про те,
що ФСБ відстежує публікації, «лайки» і
«перепости» жителів Криму в соціальних
мережах.
Ці побоювання підтверджуються тим фактом,
що 20 квітня 2015 року в Ялті дорогою на
роботу було затримано представника
Контактної групи з прав людини у
Ялтинському регіоні Еміра-Усеїна Куку.
Потім, у його будинку провели обшук,
вилучивши техніку і книги, після чого його
відвезли на допит до ФСБ, ймовірно, в
управління однієї з силових структур в Ялті.
Його підозрюють у скоєнні злочину,
передбаченого ст. 282 КК РФ "Розпалювання
ненависті або ворожнечі, а також приниження
людської гідності". Причиною стала його
публікація в мережі Facebook від 2013 року
(40).
За інсайдерською інформацією, в управлінні
ФСБ по Криму і Севастополя створено
спеціальний підрозділ, що нараховує близько
30 офіцерів, які із застосуванням сучасного
програмного забезпечення постійно
відстежують «лайки» і «перепости» жителів
Криму в соціальних мережах. До того ж, під
жорстким контролем ФСБ перебувають усі
діючі ЗМІ Криму, які є повністю
проросійськими.
Створення в Криму «інформаційного гетто»
матиме важливі наслідки:
 із кожним днем на території решти
України і за її межами усе важче вдається
уявити, що насправді відбувається в
Криму; інформацію, яка була б близькою
до істини, доводиться отримувати в
результаті щораз складнішого аналізу та
зіставлення фактів;
 навіть проукраїнські налаштований
мешканець Криму, перебуваючи в
«інформаційному гетто», позбавлений
можливості користуватися різними
джерелами інформації, змушений слухати
сюжети в ЗМІ, препаровані російськими
фахівцями психологічної війни. До того ж,
він ризикує втратити об'єктивні орієнтири.
Тривале застосування такого відвертого
пропагандистського продукту дуже
спотворює психіку. Виникає ефект
«зомбування».
 Це означає, що кількість проукраїнські
налаштованих громадян в Криму
ставатиме меншою пропорційно до
продовження періоду окупації півострова.
Окрему групу ризику складає молодь,
особливо школярі.

20. 19
Мобільний зв’язок
До анексії користувачів мобільного зв’язку в
Криму переважно обслуговували такі три
найбільші українські оператори: «МТС-
Україна» (57%), «Київстар» (21%) та
«Астеліт» (16%). (41)
На початку серпня «МТС-Україна» та
«Київстар» припинили роботу на території
Криму. Обидві компанії заявили, що не несуть
відповідальності за припинення надання
послуг. 4 серпня російський оператор «К-
Телеком» заявив про початок надання послуг
на півострові на зміну «МТС- Україна».18
Наступного дня компанія «МТС-Україна»
виступила із заявою, що не може
контролювати важливий вузол, необхідний для
забезпечення комунікації в Криму.
Фактична влада півострова заявляє, що ці
мобільні оператори покинули місцевий ринок
через заборону українського законодавства
здійснювати оплату за нерухомість, що
здається в оренду, електрику та технічне
обслуговування у російських рублях. (43)
Станом на 25 серпня 2014 року українських
операторів виділених каналів також були
закрито в Севастополі, а їхні користувачі
перейшли на користування послугами
«Ростелекому».
У 2015 році для більшості кримських
абонентів мобільного зв'язку, що
використовують номери російського оператора
«К-Телеком» (WIN mobile), не працює роумінг
з українськими мобільними мережами. Таку
можливість має лише невелика частина
абонентів, які володіють сім-картами
російських мобільних операторів, виданих у
регіонах РФ за межами окупованого Криму.
Сім-карти, що випускають в Криму, загалом
не передбачають можливості дзвінків на
номери українських операторів зв'язку.
Вартість однієї хвилини роумінгу при
дзвінках з України в Крим і навпаки
становить близько 2$/хв. Водночас, вартість
роумінгу при дзвінках з України в РФ -
близько 1,3$/хв.

21. 20
Переслідуваннякритиківанексії
та «нелояльних» груп населення
Із самого початку окупації Російська
Федерація розгорнула широкомасштабну
кампанію фізичного насильства та
кримінального переслідування нелояльних
груп та всіх, хто виступав проти анексії
Криму.
Прикриваючись питаннями безпеки, фактична
влада півострову обмежила місця проведення
масових зібрань. На півострові також змінили
навчальну програму. Відомимі випадки
залякування деяких релігійних громад та
переслідування окремих осіб, зокрема через
затримання, заволодіння їхнім майном та
міліцейські рейди. На початкових етапах до
таких дій переважно вдавалися так звані сили
«самооборони», проте з того часу вони
переросли в систематичну кампанію, яка
проводиться спільно з міліцією та ФСБ.
Серед основних цільових груп можна умовно
виділити такі три (деякі з них частково
збігаються):
 етнічні українці та інші етнічні, релігійні
та національні групи, які розглядаються,
як такі, що підтримують позицію України
в конфлікті, зокрема це громада
Української православної церкви
Київського патріархату, католики, євреї, а
також емігранти з Польщі, Білорусії та
країн Балтії;
 кримськотатарська громада, передусім
представники Меджлісу (органу
самоврядування) та інших мусульманських
організацій, зокрема Духовне управління
мусульман Криму та групи, які Росія, на
відміну від України, вважає
екстремістськими;
 журналісти, громадські активісти та члени
неурядових організацій, створених до
окупації.
Українці
Українці в Криму – це не просто етнічна група.
До українців також відносять жителів Криму
різних національностей, які виражають
проукраїнську позицію. Так, ця група має не
лише етнічну, а й політичну складову.
Найперше, представники цієї групи
зіштовхуються з дискримінацією свободи
зібрань, свободи вираження думок та
віросповідання (православні парафіяни
Київського патріархату та Української греко-
католицької церкви), права на свободу та
особистої недоторканості, права на рідну мову.
У квітні та травні 2014 року, в кримському
управлінні освіти заявили, що українська мова
та література вивчатимуться лише як
факультативний предмет. (44) Водночас,
кількість уроків російської мови та літератури
збільшилася вдвічі, також збільшилася
кількість годин вивчення російської історії та
географії. Ця ситуація, загострена загальними
антиукраїнськими політичними настроями,
вплинула на рішення більшості батьків та
учнів не обирати українські предмети.
9 жовтня, Наталія Гончарова, так званий
«міністр» освіти, науки та молоді, заявила, що
кількість тих, хто бажає навчатися
українською в Криму різко знизилася.
Відбувається повне переформатування
навчальних програм та їх адаптація до
навчальних програм РФ. (45)
Відтак, серед 600 кримських шкіл на
півострові не залишилося жодної з
українською мовою викладання, і лише у 20
школах окремі предмети викладаються
українською. Це призвело до масового
безробіття серед вчителів української мови, які
були змушені знайти нове джерело доходів або
перекваліфікуватися за власний кошт. (46)
Учнів випускних класів, які готувалися до
здачі ЗНО (український аналог американського
вступного тесту) для вступу до українських
вишів, було позбавлено можливості навчатися
за українською програмою. А етнічних
українців в Криму - навчатися рідною мовою.