Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

Основи міжнародного права

Основи міжнародного права

  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

Основи міжнародного права

  1. 1. Основи міжнародного права 1. Поняття та джерела міжнародного права. 2. Публічне та приватне міжнародне право. 3. Співвідношення міжнародного та національного права.
  2. 2. 1. Поняття та джерела міжнародного права. Міжнародне право, як термін має латинське походження. Право Стародавнього Риму складалось з таких частин: Jus publicum, Jus civile, Jus gentium. • Jus publicum це право, яке регулювало відносини людини з суспільством та державою. Сьогодні до цього права ми відносимо: конституційне право, кримінальне право, адміністративне право. Це те право де обовязковим субєктом виступає держава. • Jus civile це право, яке регулювало відносини між громадянами Риму в їх повсякденному житті. В сучасному житті до цього права ми відносимо цивільне право, шлюбно-сімейне право. • Jus gentium – право народів. Це право, яке визначало та регулювало права іноземців у Стародавньому Римі.
  3. 3. Термін «міжнародне право» Відповідно модифікувавши та доповнивши латинську мову винайшли термін Jus (право) inter (між) gentium (народів) – право між народами. Цей термін закріпився у багатьох сферах життєдіяльності (наука, політика) та в більшості держав світу (Völkerrecht (Німеччина), international law (Британія), droit international (Франція), derecho internacional (Іспанія). Іноді міжнародне право називають ще міжнародним публічним правом. Це два синоніми.
  4. 4. Міжнародне право — це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права з метою забезпечення миру і співробітництва.
  5. 5. Норми міжнародного права Особливістю норм міжнародного права є те, що засоби створення норм міжнародного права носять координаційний характер, тобто норми міжнародного права створюються самими суб’єктами міжнародного права в результаті взаємних компромісів і поступок, що призводять до угоди з тих або інших питань міжнародних відносин. Тому норми міжнародного права – є результат узгодження волі держав.
  6. 6. Джерела міжнародного публічного права Джерела міжнародного публічного права – це форми, в яких існують норми міжнародного права, створені суб’єктами міжнародно-правових відносин в результаті узгодження своїх позицій. Джерела міжнародного права визначені в статті 38 статуту Міжнародного Суду прийнятого 26 червня 1945 року.
  7. 7. До джерел міжнародного права належать: а) міжнародні конвенції як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, точно визнані державами, що сперечаються; б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми; в) основні принципи міжнародного права; г) судові рішення і доктрини, найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй у якості допоміжного засобу для визначення правових норм.
  8. 8. 2. Публічне та приватне міжнародне право. Міжнародне публічне право — це галузь права, яка регулює відносини між державами, міждержавними організаціями, державоподібними утвореннями, націями, що борються за незалежність. Міжнародне публічне право є сферою політики. Суб’єктами цієї галузі права є носії влади. Міжнародне приватне право стосується цивільно-правових відносин передусім між організаціями і громадянами (особами без громадянства) різних країн. Предметом регулювання у міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру
  9. 9. У міжнародному публічному праві роль основного джерела регулювання відіграє міжнародний договір. У міжнародному приватному праві міжнародний договір до юридичних і фізичних осіб застосовують не безпосередньо, а за допомогою його санкціонування відповідною державою у тій або іншій формі.
  10. 10. 3. Співвідношення міжнародного та національного права. Існують дві основні концепції співвідношення міжнародного і національного права: моністична та дуалістична. Сутність моністичної концепції полягає у визнанні існування єдиної системи права, складовими якої є міжнародне і національне право. Дуалістична теорія, навпаки, визнає самостійний характер цих двох систем права, наявність у кожної із них власних джерел і механізмів реалізації права.
  11. 11. Співвідношення міжнародного та національного права. Співвідношення норм міжнародного і національного права залежить насамперед від того, в якому джерелі закріплено ту чи іншу норму міжнародного права – міжнародному договорі, міжнародному звичаї, обов’язкових нормативних резолюціях міжнародних організацій. Крім того, допоміжним джерелом міжнародного права визнаються судові рішення і міжнародно-правова доктрина.
  12. 12. В Україні вихідною точкою є ст. 9 Конституції, згідно з якою “чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України”.
  13. 13. Норми чинних міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і мають більшу юридичну силу щодо всіх інших актів українського законодавства. Цей принцип підтверджується також у ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. (до якої приєдналася й Україна): “Учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору”.
  14. 14. Цей підхід відображено в ч. 3 ст. X Декларації про державний суверенітет України, згідно з якою Україна “визнає… пріоритет загально-визнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права”. Крім того, у ст. 18 Конституції України проголошено, що зовнішньополітична діяльність України здійснюється за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
  15. 15. Унаслідок приєднання України до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визнання обов’язковості юрисдикції Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування цієї Конвенції, набуло актуальності питання про місце рішень міжнародних судів у вітчизняній правовій системі. Це питання вирішене у ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, згідно з якою суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

×