1. МІЖ СВОБОДОЮ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ:
РОЛЬ ВИХОВАННЯ
Maria Luisa Di Pietro

2. Контекст
Контекст:
* баналізація статевості
* заперечення свободи вибору
* запобігання хворобам, що
передаються статевим шляхом, і
запобігання вагітності

3. Поняття виховання
З лат. educere або привести на світ те, що виявляє
через діяльність людську гідність, моральні цінності.
Виховання особи – а отже – виховання моральне чи
виховання морального почуття:
це виховання до свободи, до відповідального
управління свободою з метою осягнути цілковиту
єдність з правдою, вписаною у природу кожного з нас,
і яка нам відкриває конфігурацію, значення і ціль.

4. Свобода і відповідальність
Розум, за допомогою якого людина є свобідна, існує,
щоб дати можливість відповідати власній людській
природі, а не щоб стверджувати у судовій формі зміст
моралі або щоб творити власну природу.
Свобода вибору не повинна бути – отже – прийнята як
свобода “від” обмежень і зобов’язань,
але перш за все як свобода “для” життєвого проекту.
Відповідно до цього другого значення, сутність свободи
апелює до відповідальності.

5. Зміст статевого виховання
Зміцнення власного “Я”, самооцінки, відчуття власної
гідності, здатності володіння над собою і самоконтролю
(виховання морального почуття і виховання до чистоти та
скромності); здатність планування, внутрішня послідовність
і рівновага;
Прийняття власної статевості і визнання цінності бути
чоловіком і бути жінкою (виховання статевої ідентичності);
Звернення уваги на цінності дітородження, життя і сім’ї
(виховання до життя).

6. Формація та інформація
Проект з такими характеристиками не може бути
здійснений за допомогою інформації навіть якщо, як
сказано в номері 35 документу Конгрегації католицього
виховання Виховні дороговкази в людській любові:
“правдива формація не обмежується інформуванням
розуму, але мусить особливу увагу звертати на
виховання волі, почуттів і емоцій.
Щоб осягнути фактично статево-афективну зрілість, є
необхідним панування над собою, що передбачає такі
чесноти, як скромність, поміркованість, повага до себе і
до інших, відкритість на ближнього’’.

7. Інформація
 Знання [таємниць людського тіла, генетичних
механізмів, різниці анатомії і фізіології чоловіка та
жінки, феноменів, типових для людської прокреації]
є ще одною підставою, щоб спокійно прийняти
дійсність власної чоловічості чи жіночності і щоб
вимагати від себе та від інших більшої поваги і
виваженості.
 Інформація не може, проте, бути сухим
передаванням новин, навчанням: вона повинна нести
у собі певне послання, даючи відповіді чи то
біологічні, чи то етичні.

8. Статеве виховання
Виховання до статевості
Виховання статевості

9. Виховання морального почуття
Моральна зрілість: здатність відображати,
інтерпретувати і переосмислювати ті норми, які є
вписані в людську природу і які повинні стати
регулюючим критерієм кожного окремого вибору
Моральність не є даністю, але набуттям
Розиток моральний: Раннє дитинство --> “я хочу”
Дитячий вік --> “ти повинен”
Підлітковий вік --> “ти мав би”

10. Почуття моральності у дитинстві
Caratteristiche:
 прийняття законів дорослих
 оцінювання поведінки відповідно до наслідків
 сліпий послух, але не моральна байдужість
 відсутність абстрактного відчуття
Виховні процеси:
 допомогти дитині впорядкувати власну діяльність
 забезпечувати врівноважену любов і свідчення цінностей
 виховувати здатність відмовлятися
 виявляти зроблене добро, а не лише зло

11. Почуття моральності у дитячому віці
Характеристики:
 діяльність більше не оцінюється лише у відповідності до
наслідків, але також відповідно до намірів (моральність
співпраці і взаємності)
 здатність переосмислювати норми і будувати шкалу
вартостей (від гетерономії до автономії)
 покарання як засіб врівноваження
Виховні процеси:
 досягнення автономії вимагає присутності влади, яка
допомагає реалізуватися
 вказувати, більше, ніж свідчити цінності
 шукати рівновагу між похвалою і осудом

12. Почуття моральності в підлітковому віці
Характеристики:
 від “ти повинен” до “ти мав би”
у вчинках пошук ідеї добра і намагання її досягнути
вихідним пунктом є норма
 послідовність між знати, вміти, вирішувати і діяти
 вплив середовища і природного налаштування
Виховні процеси:
 пропонувати цінності і мотивувати їх прийняття
 виховувати автономію, відповідальність і самоуправління
 допомагати у подоланні слабкості і сподівання - інстинкт

13. Виховання до чистоти
 чистота не є запереченням статевості
 чистота це:
* радісне утвердження того, хто вміє приймати
дар себе самого, будучи вільним від рабства
егоїзму
* духовна сила, здатна оберігати любов від
небезпек егоїзму і агресивності, які її
віддалюють від справжньої реалізації

14. Інтеграція
 Інтеграція є готовністю гармонізувати три виміри
людського буття (інстинкт, афективність,
раціональність)
 Ціллю інтеграції є досягнення “integrum” або ж
цілісності різних частин, впорядкованих в
ієрархічному порядку
 Чистота – це здатність реалізувати таку інтеграцію,
яка вимагає здатності самопосідання і
самоконтролю

15. Стриманість
 стриманість є проявом здатності до інтеграції, а
не сліпого контролю хтивості і статевих
реакцій
 Стриманість – це здатність контролювати і
спрямовувати імпульси статевого характеру і
їхні наслідки (виховання статевої стриманості).

16. Виховання статевої стриманості
 проекти статевого виховання, основані на вихованні
статевої стриманості з ціллю зменшити кількість
хвороб, що передаються статевим шляхом і
кількість вагітностей
 велика помилка: брак визначення поняття
стриманості і статевої активності

17. Виховання скромності
 Найбільш природним і цілковитим виміром людського
буття є перебувати у спілкуванні і в стосунку з іншими.
 Така комунікативна здатність не дозволяє проте знати
іншого у цілковитий спосіб через присутність певного
“панциру”, який оберігає найінтимнішу сферу кожної
особи.
 Цей “панцир” – це скромність (стид), яка виявляється в
усуненні з поля зору інших всього того, що не хочеться,
щоб ставало загальновідомим.
 Функція скромності (стиду) полягає отже в опіці чи то
гідності особи, чи то її інтимності. Це скромність (стид) є
тим, що заставляє покривати тіло, тому що прагнемо, щоб
наш фізичний стан оцінювався незалежно від інших
цінностей, носіями яких ми є.

18. Виховання статевої ідентичності
• виховання до прийняття власної статевості і
до визнання цінності бути чоловіком і бути
жінкою
• вимагає довгого і поступового шляху
набування свідомості і відповідальності за
себе

19. Виховання статевої ідентичності
“… хоча знаємо, що походження і орієнтація є вписані на
біологічному рівні, ми повинні визнати, що їхня природа
не є лише біологічного походження і їхня інтенсивність
не є підраховане, приймаючи до уваги лише цей вимір..
У їхньому характері і вираженні вступають у дію інші
елементи, а саме психологічного і ментального
порядку, що випливають з відносин, які
встановлюються між людським суб’єктом і сімейним та
соціо-культурним середовищем, у якому він є зачатий,
народжується і росте, і з його власної раціональної і
вольової здатності, що розвивається через пізнання і
виховання“
(A. Serra, 1994)

20. Виховання статевої ідентичності
Покликатися на біологічні та соціо-культурні фактори
означає визнавати фундаментальну роль виховного
втручання, від змісту і способу якого залежатиме здатність
дитини, що стала дорослою, спокійно приймати власну
чоловічість чи жіночність
З цієї причини є необхідно вияснити і свідчити існування
“особливості” чоловічої і жіночої за допомогою присутності
особи чи матері, чи батька протягом цілого еволюційного
віку, сприяючи співвихованню.

21. Виховання як постійне “народження”
 виховання дітей є “онтологічним” пріоритетом
батьків
 обов’язок/право батьків виховувати основується на
тому факті, що вони дали життя дитині
 Виховання є, отже, постійним “народженням”
“Батьки є першими і основними вихователями дітей і
посідають у цій сфері фундаментальну компетенцію:
вони є вихователями, тому що є батьками” (Лист до
сімей, 16)

22. Центральність сім’ї
Відсутність опіки чи допомоги зі сторони батьків
є однією з причин ранньої статевої активності і з
різними партнерами, тоді як присутність батьків
має тенденцію змінювати таку поведінку
Цінності, навчені і засвідчені батьками, і їхнє
схвалення чи неприйняття виконують важливу
роль у зміні власної [дітей] поведінки.

23. Зовнішні виховні агенства
Втручання зовнішніх виховних агенств усім’ю повинне
бути інформованим щодо двох принципів:
 принцип субсидіарності: допомога, а не заміна
формаційної ролі сім’ї
 Принцип підпорядкування: контроль зі сторони
батьків, яких інформують і залучають до
управління виховним процесом, що виходить за
рамки сім’ї.

24. Висновок
Виховання є великою відповідальністю , до якої сьогодні є
покликаним кожен вихователь, тому що – як пригадує нам
Йоан ПавлоІІ у 98 номері Енцикліки Evangelium Vitae –
“Від них великою мірою залежить, чи зможе молодь,
вихована для істинної свободи, зберегти в собі справжні
ідеали життя, виробити в собі повагу до кожної людини,
служити їй у родині та суспільстві”.

25. Кінець