Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ
вул. Липська, 16. м. Київ, 01021, тел. (044) 253-15-63, факс (044) 254-05-85,
с-...
ІНФОРМАЦІЙНА ДОВІДКА
Ч апаєв В аси ль Іванови ч (1887, Казанська губ., Чебоксарський пов., с.
Будайка - 1919) - червоний к...
У липні 1917 р. ЦК РСДРП(б) направив його в Україну для боротьби проти
Центральної Ради. В 1917-1919 рр. народний комісар ...
Upcoming SlideShare
Loading in …5
×

Пропозиції УІНП перейменувати вулиці іменами Ружного та Костири, 10.06.2015

186 views

Published on

Пропозиції Українського інституту національної пам'яті від 10 червня 2015 року перейменувати вулиці:
- Чапаєва на Софронія Костири;
- Петровського на Михайла Ружного.

Published in: Government & Nonprofit
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

Пропозиції УІНП перейменувати вулиці іменами Ружного та Костири, 10.06.2015

  1. 1. УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ вул. Липська, 16. м. Київ, 01021, тел. (044) 253-15-63, факс (044) 254-05-85, с-таіі: іііпрГаїтстогу.цоу.ііа. уєЬ: Ьйр: //"ЛУу.тетогу.§оу.иа, код ЄДРПОУ 39389301 /О, Об .20/5- На № Броварському міському голові Сапожку І.В. Про переііменування вулиць у м.Бровари Шановний Ігоре Васильовичу! Враховуючи прийнятий Верховною Радою України Закон України від 09.04.2015 № 317-УІІІ «Про засудження комуністичного та націонал - соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» Український інститут національної пам’яті звертається до Вас із пропозицією перейменування наступних вулиць м. Бровари: - вулицю Чапаєва на вулицю Костири; - вулицю Петровського на вулицю Михайла Ружного. Додаток: інформаційна довідка на 2 арк. в 1 прим. Ненюченко 281-08-94
  2. 2. ІНФОРМАЦІЙНА ДОВІДКА Ч апаєв В аси ль Іванови ч (1887, Казанська губ., Чебоксарський пов., с. Будайка - 1919) - червоний командир, придушував селянські повстання на Уралі. У 1914 р. був призваний на військову службу, дослужився до унтер- офіцерського чину. За виявлену відвагу в боях Першої світової війни нагороджений трьома Георгіївськими хрестами і Георгіївською медаллю. Влітку 1917 р. був обраний членом полкового комітету, в грудні - командиром полку. Член РСДРП(б) з 1917 р., був призначений військовим комісаром м. Ніколаєвська. У 1918 р. придушував селянські заворушення в Саратовській губернії, спровоковані продрозкладкою. Воював проти козаків і Чехословацького корпусу. Боротьба з козаками на Уралі була нещадною і після взяття червоними (в тому числі і чапаївськими) військами Уральська в січні 1919 р. перетворилася в справжнє винищення. За даними уральського козачого полковника Фаддєєва, в деяких районах військами Чапаєва було винищено до 98% козаків. У січні 1919 р. направлений на Східний фронт проти А. Колчака, де командував 25-ю стрілецькою дивізією. Загинув при раптовому нападі козаків на штаб 25-ї дивізії. Джерело: Як перейменувати вулицю. Правові засади перейменування вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території населених пунктів: Методичний збірник / УІНП; Упоряд.: С. В. Бутко, Н. М. Мужикова . - Київ-Чернігів: 2014. - С. 140. К ост и ра С оф роній А н дрій ови ч (1897, Чернігівська губ., Остерський пов., с. Русанів. Тепер с. Русанів Броварського району Київської області. - 11.12.1917, м. Київ) - молодший урядник 5-ї сотні Гайдамацького Гетьмана Сагайдачного полку Військ Центральної Ради. Загинув у Києві в збройній сутичці з більшовиками - під час роззброєння червоногвардійського підрозділу. Поховав священик Микола Смірнов на Звіринецькому кладовищі м. Києва. Джерело: ЦДІАУ. Ф. 127, Оп. 1080, спр. 474, Арк. 82. П ет ровськи й Г ри горій Іванови ч (1878, Харківська губ., с. Печеніги - 1958, м. Москва) - більшовицький партійний та державний діяч. Організатор червоного терору в Україні, брав участь у знищенні українського національного руху. Один із ініціаторів організації Голодомору. Народився на Харківщині, в сім’ї шевця. Керував підпільними робітничими гуртками, брав участь в організації страйків у Катеринославі. У 1912 р. обраний членом IV Державної думи від Катеринославської губернії. Працював у редакції газети «Правда», у 1913 р. був її офіційним випусковим редактором. У листопаді 1914 р. заарештований і засланий на довічне ув’язнення в Туруханський край (північ Східного Сибіру). Після Лютневої революції 1917 р. комісар Якутської губернії та голова Комітету громадянської безпеки. В червні 1917 р. перебрався до Петрограду.
  3. 3. У липні 1917 р. ЦК РСДРП(б) направив його в Україну для боротьби проти Центральної Ради. В 1917-1919 рр. народний комісар внутрішніх справ РРФСР, один із організаторів ВЧК. Член російської делегації на мирних переговорах у Бресті. З березня 1919 до літа 1938 р. - голова ВУЦВК («всеукраїнський староста»). У квітні 1919 р. був одним із керівників операції з жорстокого придушення Куренівського повстання проти більшовиків у Києві. В 1922 р. з боку УСРР підписав Договір про утворення СРСР. У 1922-1937 рр. - один із заступників голови ЦВК СРСР. У 1937-1938 рр. - заступник голови Президії Верховної Ради СРСР. Член Політбюро ЦК КП(б)У (1919-1938). 10 березня 1939 р. виведений зі складу Політбюро і призначений на скромну посаду заступника директора Музею революції. Орієнтуючись на Москву, Петровський повністю відкидав ідею українських націонал-комуністів про можливість існування української радянської державності. У 1923 р. під час підготовки конституції СРСР виступив проти позиції М. Скрипника, О. Шумського, X. Раковського, спрямованої на побудову державного устрою союзної держави на конфедеративних засадах. Проведена під керівництвом Петровського, примусова колективізація села й вилучення хліба призвели до Голодомору 1932-1933 рр. Наприкінці жовтня 1932 р. призначений відповідальним за виконання хлібних заготівель у Донецькій області. Вів себе дуже тихо і єдиний з опальних вищих парткерівників залишився в живих. Джерело: Петровський Г. І. Вибрані статті і промови [Текст] / Г. І. Петровський; упоряд. : О. М. Стадник та ін. — 2-ге вид., доп. — К.: Політвидав України, 1978. — 436 с. Р уж н и й М и хай л о (1898, Чернігівська губ., Остерський пов., Броварська вол., с. Зазим’я - 05.07.1920, Волинська губ., с. Перга) - стрілець 46-го куреня 16-ї стрілецької бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Брав участь в низці оборонних боїв, під час відступу українських військ з Києва. Під час одного з таких боїв козаки та старшини 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР (під командуванням полковника Марка Безручка) одержали наказ тримати оборону на лівому березі річки Уборть та затримати просування Червоної армії на захід. Михайло Ружний, в числі інших бійців дивізії, взяв участь в одному з найзапекліших боїв військової кампанії 1920 року - бій на річці Уборть, що безперервно тривав понад 48 годин. Українці змогли затримати просування більшовиків, однак, 6-та Січова стрілецька дивізія понесла серйозні втрати: понад 40 загиблих та поранених бійців. Михайло Ружний, відбиваючи ворожу атаку, одержав поранення несумісні з життям. Похований у братський могилі воїнів Армії УНР у селі Журжевичі, що на західному березі Уборті. Джерела: - ЦДАВОУ, ф. 1604, оп. 1, спр. 6, арк. 79; - ЦДАВОУ, ф. 2373, оп. 1, спр. 13, арк. 144.

×