ПРАВО ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ
В УКРАЇНІ ТА В СВІТІ
АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ
1. ЩО ТАКЕ ЗАКОНОДАВЧА ІНІЦІАТИВА НАРОДНОГО ДЕПУТАТА?
Відповідно до частини першої статті 93 Конституції України, пункту 4 частини першої статті 11, статті
12 Закону України «Про статус народного депутата України» та частини першої статті 89 Закону
України «Про Регламент Верховної Ради України» (далі — Регламент ВРУ), народні депутати України
мають право законодавчої ініціативи, яке вони здійснюють як індивідуально, так і колективно.
Законодавча ініціатива — це перша стадія законодавчого процесу, яка полягає у внесенні до
парламенту офіційної пропозиції щодо прийняття, зміни або скасування законодавчого акта.
Крім народних депутатів, право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України також належить
Президенту України та Кабінету Міністрів України. Зокрема, Кабінет Міністрів України має виключне
право на внесення проекту закону про Державний бюджет України (ст. 96 Конституції України, ч. 2
ст. 89 Регламенту ВРУ), а проект закону про надання згоди на обов'язковість міжнародних
договорів України вносить або Президент України, або Кабінет Міністрів України (ч. 3 ст. 89
Регламенту ВРУ).
Право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради України:
1) проектів законів, постанов Верховної Ради України (законопроектів), які містять положення
нормативного характеру (тобто які встановлюють, змінюють чи скасовують загальнообов’язкові
норми для регулювання суспільних відносин в державі);
2) проектів інших актів Верховної Ради — постанов, резолюцій, декларацій, звернень, заяв, що
випливають з установчих, організаційних, контрольних та інших функцій Верховної Ради (зокрема,
акти щодо обрання чи призначення конкретних посадових осіб і т.д.);
3) пропозицій до законопроектів, які готуються до другого читання — внесення змін до тексту
законопроекту (статей, їх частин, пунктів, речень), який готується до другого читання, або зміна
порядку розміщення, об'єднання розділів, глав, статей, їх частин і пунктів, а також виділення тих чи
інших положень в окремі розділи, глави, статті;
4) поправок до законопроектів, які готуються до другого і третього читань — внесення виправлень,
уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту.
Загальні процедурні питання реалізації права законодавчої ініціативи регулюються Главою 18
«Внесення та відкликання законопроектів» Розділу IV «Законодавча процедура» Регламенту ВРУ.
Важливо!

 Законопроект про внесення змін до Конституції України подається Президентом України, не менш
як третиною (150 народних депутатів) або не менш як двома третинами (300 народних депутатів)
від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 154, 156 Конституції України).
 В тексті одного законопроекту не можна поєднувати зміни до звичайного закону та зміни до
Конституції України (ч. 6 ст. 90 Регламенту ВРУ).
 Законопроект може передбачати лише внесення змін до тексту первинного законодавчого акта
(закону, кодексу, основ законодавства тощо), а не до закону про внесення змін до такого
законодавчого акта (ч. 6 ст. 90 Регламенту ВРУ).
2. ЯКІ ПРОБЛЕМИ ЩОДО ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ ІСНУЮТЬ НА СЬОГОДНІ?
Досвід законодавчої діяльності Верховної Ради України І—ІХ скликань в цьому аспекті демонструє
ряд серйозних проблем для роботи парламенту:
А. Законодавчий спам
В середньому за рік народні депутати України реєструють понад 1,8 тис. проектів законів і це
найбільше з усіх країн Європи. Для порівняння: парламентарі Норвегії в середньому ініціюють 5
законопроектів на рік, Швейцарії – 6, Греції – 13, Австрії – 46, Великої Британії – 66, Ісландії – 71,
Данії – 74, Португалії – 115, Бельгії – 227, Фінляндії – 257, Франції – 337, Італії – 644. Таким чином,
народні депутати щороку ініціюють майже в 27 разів більше законопроектів, аніж члени
парламенту Великої Британії, в 140 разів більше, ніж в Греції і в 300 – Норвегії та Швейцарії1
. За всі
сесії Верховної Ради України попереднього VIII скликання було зареєстровано 13 812
законопроектів2
, абсолютна більшість яких так і не були ухвалені. Велика кількість беззмістовних
(популістичних), а також альтернативних законопроектів з одного і того ж самого запитання
суттєво заважають законопроектній роботі комітетів, а також позбавляють самих народних
депутатів можливості для розгляду та ухвалення якісних і потрібних законопроектів.
Б. Зловживання народними депутатами правом подавати поправки до законопроектів
Нерідко під час розгляду законопроектів в другому читанні народні депутати масово подають
велику кількість беззмістовних, неузгоджених, взаємовиключних або навпаки тотожних поправок
в текст одного і того ж самого законопроекту, що унеможливлює оперативний розгляд і ухвалення
такого законопроекту Верховною Радою України. Наприклад, до Виборчого кодексу від 19.12.2019
р. було внесено 4568 поправок, а до законопроекту про внесення змін до деяких законодавчих
актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення (реєстр. № 2178-10 від
10.10.2019 р.) — 4018 поправок. Кожна з поправок вимагає окремого голосування на пленарному
засіданні парламенту.
В. Мала кількість ухвалений урядових законопроектів
На сьогодні Кабінет Міністрів України так і не перетворився на основний центр вироблення
державної політики та основного суб’єкта ініціювання законопроектів, яким і є уряд у
напівпрезидентських системах держав-членів ЄС. Переважна більшість законопроектів до
Верховної Ради України вносяться народними депутатами України, а також Президентом України.
Крім того, особливим «козирем» Президента України є його право визначати законопроекти
невідкладними (ч. 2 ст. 93 Конституції України), тоді як Уряд не має такого права.
Г. Низька якість законопроектів з точки зору законодавчої техніки
Більшість законопроектів, які вносяться до Верховної Ради України, мають ряд суттєвих юридичних
недопрацювань, вади структурування, сприяють появі нових колізій в правовому регулювання
суспільних відносин, які є предметом таких законопроектів, містять багато суперечливих та
неоднозначних норм. Якісний законодавчий текст з точки зору форми і змісту, на жаль, швидше за
все, є винятком, а не правилом для народних депутатів.
1
ВГО «Комітет виборців України»: «Верховна Рада – лідер в Європі за кількістю «законодавчого спаму»,
15.01.2018 р. // Електронний ресурс. — Режим доступу: http://www.cvu.org.ua/nodes/view/type:news/
slug:verkhovna-rada-lider-v-ievropi-za-kilkistiu-zakonodavchoho-spamu
2
Законотворчість: Проекти, зареєстровані за всі сесії VIII скликання // Електронний ресурс. — Режим доступу:
http://w1.c1.rada.gov.ua/

Д. Порушення процедури подальшого розгляду законопроектів
Незважаючи на те, що ця проблема безпосередньо не стосується питання законодавчої ініціативи,
а проявляється на наступних етапах законодавчого процесу, варто зазначити, що недотримання
встановленої процедури подальшого розгляду і ухвалення законопроекту, поданих суб’єктом
права законодавчої ініціативи, є критичною проблемою для Верховної Ради України, яка ж
нівелює саму законодавчу функцію парламенту. Зокрема, більше 90% (125 зі 132) законів,
проголосованих протягом першої і другої сесії Верховної Ради України ІХ скликання, були ухвалені
із порушеннями Регламенту ВРУ3
. І такий стан речей є не скільки результатом «турборежиму», а,
на жаль, звичною практикою для парламенту України, як показує досвід роботи Верховної Ради
попереднього скликання. Необхідно пам’ятати, що закони, або інші акти, ухвалені з порушенням
встановленої Конституцією України процедури їх розгляду чи ухвалення, можуть бути визнані
Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України
(неконституційними), і як наслідок — вони втрачають чинність за рішенням Конституційного Суду
(ст. 152 Конституції України).
3. ЯКІ НА ДАНИЙ МОМЕНТ Є ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЗМІНИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ?
3.1 Законопроект про внесення змін до статті 93 Конституції України (щодо законодавчої
ініціативи народу), внесений Президентом України (реєстр. № 1015 від 29.08.2019 р.)
Законопроект з одного боку закріплює в Конституції України право законодавчої ініціативи
народу, а з іншого боку, розширює коло законодавчих актів, які регулюють законодавчий процес
в Україні, в право законодавчої ініціативи в тому числі. Важливим є те, законопроект фактично
відкриває широкі можливості для маніпулювання законодавчою діяльністю, оскільки множинні
закони зможуть фактично підміняти собою наявні конституційні механізми прийняття законів, а
також обмежувати право народних депутатів на законодавчу ініціативу, що є недопустимим для
забезпечення верховенства Конституції України, стабільності конституційного ладу в Україні,
гарантування прав і свобод людини і громадянина.
Витяг із висновку Конституційного Суду України від 13.11.2019 р.:
- «Відповідно до частини другої статті 5 Конституції України народ є носієм суверенітету і
єдиним джерелом влади в Україні, тому його не може бути визначено суб’єктом законодавчої
ініціативи без встановлення в Конституції України відповідної кількості громадян України, які
мають право голосу, для здійснення законодавчої ініціативи запропоноване Законопроектом
положення унеможливлює реалізацію такої ініціативи»;
- «При встановленні випадків і порядку реалізації права законодавчої ініціативи Верховна Рада
України не може обмежувати права законодавчої ініціативи будь-кого із суб’єктів цього
права, визначених Конституцією України».
3.2 Законопроект про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України щодо оптимізації
роботи Верховної Ради, внесений народними депутатами України (реєстр. № 3018 від
05.02.2020)
Взагалі, з 29 серпня 2019 р. і до 25 лютого 2020 р. (включно) у Верховній Раді України поточного
скликання було зареєстровано 42 різних законопроекти проекти про внесення змін до
Регламенту ВРУ щодо оптимізації роботи парламенту, а також щодо корегування права
законодавчої ініціативи народних депутатів України. Законопроект № 3018 спрямований на
протидію затягуванню роботи парламенту в процесі розгляду та ухвалення законопроектів через
пришвидшення процедури проходження законопроекту від моменту його реєстрації і до його
3
Зокрема, порушення строків ознайомлення (і це число без урахування перенесених законопроектів). Див.
Лабораторія законодавчих ініціатив: Моніторинг законотворчої діяльності Верховної Ради: Перші дві сесії ІХ
скликання, 19.02.2020 р. // Електронний ресурс. — Режим доступу:
https://parlament.org.ua/2020/02/19/monitoryng-zakonotvorchoyi-diyalnosti-verhovnoyi-rady-pershi-dvi-sesiyi-ih-
sklykannya/

ухвалення в цілому. Зокрема, пропонується внести зміни до статей 116, 118, 120, 121 Регламенту
ВРУ для протидії затягуванню пленарних засідань через подання великої кількості однотипних та
беззмістовних поравок від народних депутатів України. За чинної редакції Регламенту ВРУ
розгляд поправок відбувається постатейно: спочатку розглядаються всі поправки до першої
статті, потім до другої і т.д., тоді як поданий законопроект пропонує спочатку розглядати ті
поправки, які були враховані головним комітетом, а вже потім – поправки, які головний комітет
відхилив, але на розгляді яких все-таки наполягає ініціатор. Такі зміни не зменшують кількість
поправок, які потрібно розглянути, але значно спростять процес їх розгляду для народних
депутатів на пленарних засідання.
Варто зазначити, що деякі формулювання законопроекту є недосконалими і вони не зможуть
ефективно бути використані у боротьбі із законодавчим спамом4
. Наприклад, в статті 118
пропонується зробити уточнення наступного змісту: «у разі внесення пропозицій (поправок), які
повністю повторюють одна одну, тобто є однаковими за текстом і змістом до одного із
запропонованих положень законопроекту, такі пропозиції (поправки) … включаються до
порівняльної таблиці як одна пропозиція (поправка)…», однак абсолютно тотожні (однакові)
поправки не так часто і подаються. Внаслідок зміни одного слова, перефразування речення,
зміни знаку пунктуації можна отримати поправки, які з формальної сторони будуть
неоднаковими, — і саме цим народні депутати часто зловживають. Тому Верховній Раді України
необхідно розробити інші підходи до ініціювання поправок та пропозицій до законопроектів для
того, щоб мінімізувати імовірність виникнення законодавчого спаму.
4. ЯК РЕГУЛЮЄТЬСЯ ПРАВО ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ ЗАКОРДОНОМ?
4.1 ПОСТРАДЯНСЬКІ КРАЇНИ
Азербайджан
 Конституція визначає право законодавчої ініціативи як право вносити на розгляд Міллі Меджлісу
Азербайджанської Республіки (парламенту) законопроекти та інші питання.
 Право законодавчої ініціативи мають
 депутати Міллі Меджлісу Азербайджанської Республіки (парламенту);
 Президент Азербайджанської Республіки;
 Верховний Суд Азербайджанської Республіки;
 40 тисяч громадян Азербайджанської Республіки, які мають виборче право;
 прокуратура Азербайджанської Республіки;
 Алі Меджліс Нахчиванської Автономної Республіки.
 Проекти законів чи постанов від президента, Верховного Суду, 40 тисяч громадян, прокуратури чи
Алі Меджлісу Нахчиванської Автономної Республіки виносяться на обговорення і ставляться на
голосування в представленому вигляді. Зміни можуть вноситися за згодою відповідного суб’єкта
законодавчої ініціативи.
 Проекти законів чи постанов від суб’єктів (крім депутатів Парламенту) ставляться на голосування
протягом 2 місяців. Якщо Президент, Верховний Суд, Прокуратура чи Алі Меджліс оголошує
проект закону чи постанову невідкладними, строк – 20 днів.
 Порядок реалізації законодавчої ініціативи народу встановлюється законом.
Білорусь
 Право законодавчої ініціативи мають:
 Президент;
 депутати Палати представників (нижня палата Парламенту);
 Рада Республіки (верхня палата Парламенту);
 50 тисяч громадян, які мають виборче право.
 Право законодавчої ініціативи народу реалізовується в нижній палаті Парламенту.
 Проект зміни до конституції можуть подати Президент або не менш як 150 тисяч громадян, які
мають виборче право
4
Див. Лабораторія законодавчих ініціатив: Чи вплине законопроект №3018 на постійні порушення Регламенту?,
24.02.2020 р. // Електронний ресурс. — Режим доступу:

Вірменія
 Право законодавчої ініціативи мають:
 депутат Національних зборів (Парламенту);
 фракція Національних зборів;

 Уряд;
 50 тисяч громадян, які мають виборче право.
 Право законодавчої ініціативи народу реалізовується в порядку громадської ініціативи.
Грузія
 Право законодавчої ініціативи мають:
 Уряд;
 член Парламенту;
 парламентська фракція;
 комітет Парламенту;
 вищі представницькі органи Абхазької і Аджарської автономних республік;
 не менш як 25 тисяч виборців;
 Проект зміни до Конституції можуть подати більше половини повного складу Парламенту або не
менш як 200 тисяч виборців.
Киргизстан
 Право законодавчої ініціативи мають:
 10 тисяч виборців (визначається як інститут народної ініціативи);
 депутат Жогорку Кенеша (Парламенту);
 Уряд.
4.2 КРАЇНИ ЄВРОПИ
4.2.1 Загальні тенденції та зауваження
 Конституція кожної держави Європи гарантує право законодавчої ініціативи членам парламенту.
 Незважаючи на властивий для європейського конституціоналізму принцип поділу влади, в
Конституціях більшості європейських держав також гарантується право законодавчої ініціативи
уряду, тоді як для судова влада позбавлена такого права.
 За загальним правилом конкретний перелік суб’єктів права законодавчої ініціативи прямо
передбачений в конституції (крім Італії та Швейцарії, де цей перелік розширюється
законодавством).
 Різні суб’єкти права законодавчої ініціативи, як правило, мають рівні можливості ініціювати
законопроекти (крім випадків, прямо передбачених конституцією).
 Законодавчі ініціативи можуть подаватися як законодавчі пропозиції та/або як готові
законопроекти.
 Уряд може ініціювати законопроекти самостійно від імені всіх його членів (більшість держав-
членів ЄС) або виключно через прем’єр-міністра (Франція). В деяких країнах (Болгарія, Кіпр) члени
уряду можуть самостійно ініціювати законопроекти. Як виняток, у Норвегії законопроекти від
Уряду ініціюються виключно через Державну ради (спеціальний колективний консультаційний
орган на чолі з Королем, куди входять найвпливовіші члени Уряду).
 За загальним правилом фінансові законопроекти (зокрема, бюджетні та податкові) ініціює уряд.
Конституції багатьох країн (Андорра, Хорватія, Болгарія, Чехія, Естонія, Франція, Німеччина,
Португалія, Іспанія) передбачають виключне право Уряду на розробку та подачу до парламенту
законопроектів такого типу.
 За загальним правилом законопроекти щодо ратифікації міжнародних договорів (які підписані
главою чи членом уряду), щодо імплементації директив ЄС, рішень Європейського Суду
Справедливості також вносяться урядом.
 В багатьох країнах Глава держави — неважливо президент чи монарх — також має право
законодавчої ініціативи, яке він реалізовує окремо від уряду. Як виняток, лише Конституція
Ліхтенштейну надає Князю виключне право законодавчої ініціативи.
 Питання, щодо яких президент може ініціювати законопроекти, можуть бути обмежені
конституцією (Естонія), або просто нею не визначатися (Польща, Угорщина, Латвія, Литва).
 В деяких парламентських системах, де у президента немає права законодавчої ініціативи, йому
можуть бути надані окремі повноваження щодо ініціювання законів іншими суб’єктами.

Наприклад, на Мальті президент може давати вказівки ініціювати законопроект, а в Італії
президент санкціонує представлення в палатах парламенту урядових законопроектів. Деякі
конституції в цих випадках передбачають необхідність отримання окремих згод/висновків від
інших органів. Наприклад, у Франції будь-який урядовий законопроект має отримати висновок
Державної Ради.
 В двопалатних парламентах право законодавчої ініціативи належить, як правило, будь-кому з
членів нижньої палати, а також або всій верхній палаті в цілому (Німеччина, Іспанія, Польща), або
будь-якому з членів верхньої палати (Італія). Якщо законодавча ініціатива належить всій верхній
палаті в цілому, то це, як правило, тільки тому, що верхня палата покликана забезпечити баланс і
представництво всіх регіонів держави в питанні ініціювання федерального законодавства.
 У більшості європейських держав право законодавчої ініціативи є індивідуальним і належить будь-
кому з членів парламенту (зокрема, так передбачено в конституціях Албанії, Австрії, Болгарії,
Кіпру). Ряд конституцій окремо надають таку можливість ще й органам парламенту чи групі
депутатів (Естонія, Швейцарія). Є випадки, коли конституції надають це право виключно
колективним суб’єктам, а не одному депутату (Латвія). І дуже мало конституцій говорять про
парламент в цілому як про суб’єкт права законодавчої ініціативи (наприклад, в Греції), або взагалі
прямо не говорить про те, хто є такими суб’єктами (Бельгія).
 В деяких державах право законодавчої ініціативи деталізується на рівні законодавства.
Наприклад, в Конституції Німеччини прописано, що законопроекти вносяться «з залу Бундестагу»
без пояснення що мається на увазі. І вже на рівні законодавства уточнюється, що законопроект
вноситься до Бундестагу не менше 5% членами Бундестагу. Але імплементація конституційного
права законодавчої ініціативи всіма суб’єктами, як правило, забезпечується звичайним
законодавством, і, в першу чергу, регламентом парламенту.
 Щодо внесення змін до конституції, то в більшості європейських держав передбачено значно вищі
квоти для депутатів з приводу подачі такого законопроекту, навіть якщо звичайне законодавство
може ініціювати і один член парламенту (наприклад, в Естонії не менше 1/5 членів парламенту).
 Право ініціювати поправки до законопроекти належить, як правило, членам парламенту — як
індивідуально, так і колективно. Конституції деяких країн (Латвія, Польща) надають можливість
вносити поправки до законопроектів, які вже розглядаються парламентом, також і уряду.
 В країнах, де переважно уряд ініціює законопроекти (Франція, Німеччина, Іспанія, Португалія),
існують деякі «антипопулістичні» обмеження щодо подачі поправок в законопроекти з фінансових
питань членами парламенту. У Франції, Португалії та Греції депутатам взагалі заборонено вносити
поправки щодо збільшення або зменшення дохідної частини державного бюджету. В Іспанії,
Молдові та Великій Британії також існують обмеження щодо можливості ініціювання бюджетних
поправок депутатами (як правило — необхідна згода уряду).
 Конституції Албанії, Андорри, Австрії, Білорусі, Угорщини, Італії, Латвії, Ліхтенштейну, Литви,
Польщі, Португалії, Румунії, Словенії, Іспанії, Північної Македонії та ін. держав прямо
передбачають право законодавчої ініціативи народу — так звана «народна ініціатива».
 В усіх випадках конституції передбачають конкретну виборців / громадян з виборчим правом: 1
000 громадян (Ліхтенштейн), 5 000 виборців (Словенія), 10 000 виборців (Північна Македонія),
20 000 виборців (Албанія), 30 000 виборців (Грузія), 50 000 громадян (Литва, Італія, Угорщина до
2011 р.), 100 000 виборців (Польща, Румунія), 1/10 частина виборців (Латвія, Андорра). Виняток —
Іспанія, в конституції якої визначено «500 000 дійсних підписів», а сама конкретизація міститься в
органічному законі. В деяких країнах (Північна Македонія) це право також надається асоціаціям,
об’єднанням громадян, профспілкам.
 В деяких країнах існують обмеження на право народної законодавчої ініціативи. Наприклад, в
Іспанії Конституція забороняє народу ініціювати законопроекти щодо прийняття/зміни органічних
законів, з питань оподаткування, міжнародних відносин, помилування (амністії). Крім того, в
конституціях Італії і Латвії прямо передбачено, що виборці подають вже готовий законопроект, а в
Албанії до законодавчої ініціативи обов’язково додається її фінансове обґрунтування. В Конституції
Угорщини передбачається 2-місячний строк на збір підписів на підтримку народного
законопроекту.

4.2.2. Право законодавчої ініціатив в окремих державах Європи

Австрія
 Федеральний конституційний закон Австрії виділяє два типи законодавчих ініціатив: законодавчі
пропозиції та законопроекти. Право внесення законодавчих пропозицій на розгляд нижньої
палати парламенту має кожен член Національної ради (нижня палата парламенту), Федеральна
рада (верхня палата парламенту) в цілому або 1/3 членів Федеральної ради (в окремих випадках,
зокрема, щодо перегляду всієї Федеральної Конституції), Федеральний уряд, 100 000 виборців або
1/6 частина виборців з трьох земель (через Центральну виборчу комісію).
 Право внесення законопроектів має лише Федеральний уряд.
Бельгія
 Конституція безпосередньо не визначає перелік суб’єктів права законодавчої ініціативи, а
передбачає, що цим правом наділено кожну гілку федеральної законодавчої влади. Відповідно до
Регламенту Палати представників, який тлумачить це положення Конституції, право внесення
законопроектів на розгляд нижньої палати мають уряд та члени палати.
Болгарія
 Право вносити проекти законів на розгляд парламенту має кожен член Національної асамблеї
(парламенту) та кожен з членів Ради міністрів.
Греція
 Право вносити законопроекти на розгляд парламенту належить уряду та парламенту (відповідно
до Конституції). При цьому якщо законодавча пропозиція або проект змін до законодавства,
внесений депутатами, передбачає скорочення доходів або збільшення видатків державного чи
місцевих бюджетів на виплати заробітної плати, соціальної допомоги, то він не може розглядатись
парламентом.
Естонія
 Право законодавчої ініціативи мають кожен член, фракція, комітет Рійґікоґу (парламенту), уряд.
 Президент має право законодавчої ініціативи лише щодо законопроектів про зміни до Конституції.
 Більшістю голосів від свого складу парламент може доручити уряду розробку того чи іншого
законопроекту.
Ірландія
 Перелік суб’єктів права законодавчої ініціативи Конституцією Ірландії чітко не визначено.
Конституція визначає лише сферу законодавчої компетенції відповідних палат та встановлює
обмеження щодо внесення законопроектів на розгляд парламенту. Зокрема, останній не має
права приймати будь-яких рішень, що впливають на видаткову частину бюджету, якщо такі
рішення не було погоджено урядом.
 Безпосередньо коло суб’єктів права законодавчої ініціативи визначено Регламентом нижньої
палати. Зокрема, без дозволу відповідної палати право вносити законопроекти на її розгляд
мають: у нижній палаті — уряд та депутатські групи, а у верхній палаті — спікер (від імені уряду) та
депутатські групи. За умови отримання дозволу палати, законопроекти можуть вносити також
будь-який член нижньої палати та три сенатори (останні вносять законопроекти на розгляд
верхньої палати).
Іспанія
 Право законодавчої ініціативи належить уряду, верхній і нижній палатам парламенту, які
реалізують це право в порядку, визначеному Регламентами палат. У нижній палаті право
законодавчої ініціативи належить фракції або 15 депутатам, а у верхній — 25 сенаторам.
 Представницькі органи самоврядних територій мають право вимагати від уряду схвалення певних
законопроектів або внести відповідні законопроекти безпосередньо на розгляд нижньої палати
парламенту, визначивши при цьому трьох членів представницьких органів для представлення
внесених проектів.
 Право вносити законопроекти на розгляд парламенту також мають виборці, кількість яких та
порядок реалізації якими права народної ініціативи визначається органічним законом, при цьому
така кількість не може бути меншою за 500 000 виборців. Виборці не мають права вносити на

розгляд парламенту проекти органічних законів, проекти законів з питань оподаткування,
зовнішньої політики та помилування.
Італія
 Право законодавчої ініціативи мають уряд, члени палат парламенту, органи, визначені
конституційним законом, 50 000 виборців.
 Законодавчі ініціативи виборців мають бути оформлені як законопроекти.
Кіпр
 Право вносити проекти законів на розгляд парламенту має кожен член парламенту, а також кожен
міністр як член Уряду.
Латвія
 Проекти законів можуть вноситись на розгляд парламенту Президентом, урядом, комітетами
Сейму (парламенту), менш ніж 5 депутатами Сейму, 1/10 виборців.
 Законодавчі ініціативи виборців мають бути оформлені як проекти законів.
Литва
 Право законодавчої ініціативи мають кожен із членів парламенту, Президент, Уряд та 50 000
виборців.
Нідерланди
 Право законодавчої ініціативи може здійснюватись монархом, урядом та членами нижньої палати
парламенту. Окремі категорії законопроектів можуть вноситись на розгляд парламенту виключно
монархом або урядом від імені монарха (наприклад, законопроекти щодо переліку спадкоємців
престолу, проект закону про державний бюджет тощо).
 За загальним правилом, члени парламенту не вносять на розгляд парламенту законопроекти, а
направляють уряду пропозиції щодо їх підготовки. Якщо відповідне клопотання урядом не
задоволено, то член парламенту може підготувати законопроект самостійно. Допомогу у
підготовці депутатських законопроектів також надає Офіс з питань законодавства Другої (нижньої)
палати.
Німеччина
 Відповідно до Засадничого Закону Німеччини та Регламентів палат, законопроекти вносяться до
Бундестагу Федеральним урядом, Бундесратом (де-факто верхньою палатою парламенту), або
менше 5% членів, або фракцією Бундестагу (де-факто нижньою палатою парламенту).
Польща
 Право законодавчої ініціативи мають депутати Сейму, Сенат, Президент, Рада Міністрів, 100 000
виборців (які мають право голосу на виборах до Сейму).
 Регламент нижньої палати уточнює, що законопроекти можуть бути внесені на розгляд
парламенту не менш ніж 15 депутатами Сейму.
 Право внесення поправок до законопроекту під час його розгляду Сеймом належать суб’єкту його
внесення, депутатам Сейму та Раді Міністрів.
Португалія
 Право законодавчої ініціативи мають члени парламенту, парламентські фракції, Уряд, групи
зареєстрованих виборців (які реалізують право законодавчої ініціативи на умовах та в порядку,
визначених окремим законом).
 Право законодавчої ініціативи з питань, що стосуються автономних регіонів Азорські острови та
Мадейра мають законодавчі збори цих автономних регіонів.
 Всі суб’єкти, крім Уряду, не мають права вносити на розгляд парламенту проекти законів, які
передбачають зменшення доходів або збільшення видатків державного бюджету у поточному
фінансовому році.

Румунія
 Право законодавчої ініціативи мають Уряд, депутати та сенатори, а також 100 000 виборців
(підписи мають бути зібрані щонайменше в 1/4 районів, і в кожному з цих районів — не менше як
5 000 підписів).
Словаччина
 Проекти законів можуть вноситися будь-ким з членів Національної ради (парламенту), комітетами
парламенту, Урядом.
Словенія
 Проекти законів можуть вноситися Урядом, будь-ким з депутатів парламенту, 5 000 виборців.
 Ініціативи щодо прийняття законів можуть вноситись на розгляд парламенту також Національною
Радою — органом, що представляє економічні, соціальні, професійні та місцеві інтереси.
Угорщина
 Право законодавчої ініціативи мають кожен член парламенту, парламентські комітети, Президент,
Уряд.
 До прийняття нової Конституції 2011 р. це право мали також 50 000 виборців.
Фінляндія
 Право законодавчої ініціативи мають уряд та депутати Едускунти (парламенту). Конституція
Фінляндії виокремлює два типи законодавчих ініціатив: законопроекти і законодавчі пропозиції.
 Право вносити на розгляд парламенту законопроекти має лише уряд; члени парламенту можуть
вносити до парламенту пропозиції лише щодо: прийняття того чи іншого закону; розробки закону
або вжиття інших заходів; прийняття рішення щодо перерозподілу бюджетних призначень між
певними програми чи з ініціативою прийняття інших фіскальних рішень.
Франція
 Право законодавчої ініціативи закріплено за Прем’єр-міністром та членами парламенту. Фінансові
законопроекти та законопроекти з питань соціального забезпечення подаються до нижньої палати
парламенту, а проекти законів з питань статусу територій — до верхньої палати. Подані урядом
законопроекти повинні відповідати вимогам Регламентів палат (у разі порушення цих вимог
відповідні проекти не включаються до порядку денного).
 Законопроекти та поправки до законів, внесені членами парламенту не можуть розглядатись,
якщо їх прийняття може призвести до зменшення доходної або збільшення видаткової частини
бюджету. Крім того, якщо подані членами парламенту законопроекти передбачають
врегулювання питань, які не віднесено до сфери регулювання законів або питань, які регулюються
ордонансами уряду (делегованим законодавством), уряд має право вимагати невключення таких
законопроектів до порядку денного відповідних палат.
Хорватія
 Право вносити проекти законів на розгляд парламенту має кожен депутат парламенту,
парламентські групи (фракції), робочі органи парламенту, а також Уряд.
Чехія
 Законопроекти вносяться на розгляд нижньої палати парламенту; при цьому право законодавчої
ініціативи закріплено за кожним членом нижньої палати, депутатською фракцією, Сенатом
(верхньою палатою), Урядом.
 Крім того, право законодавчої ініціативи надано представницьким органам регіонального
самоврядування.
Швейцарія
 Законопроекти вносяться до нижньої палати парламенту будь-ким з членів парламенту, групою,
комітетом парламенту, Федеральною радою (урядом), кантон (Конституція не визначає органів,
які від імені кантонів мають це право; це пріоритет законодавства кожного кантону окремо).

4.2.3 Право законодавчої ініціативи народу в державах-членах Ради Європи: статистична
інформація5
Країна
Народна
ініціатива
Кількість
виборців6 Пропорція %
Італія 50 0007
50 773 284 0,0010 0,10
Словенія 5 000 1 712 616 0,0029 0,29
Польща 100 000 30 253 556 0,0033 0,33
Румунія 100 000 18 286 865 0,0055 0,55
Північна Македонія 10 000 1 808 131 0,0055 0,55
Албанія 20 000 3 452 324 0,0058 0,58
Угорщина 50 000 8 312 264 0,0060 0,60
Іспанія 500 000 35 338 068 0,0141 1,41
Австрія 100 000 6 396 812 0,0156 1,56
Литва 50 000 2 491 041 0,0201 2,01
Ліхтенштейн 1 000 19 806 0,0505 5,05
Латвія 154 810 1 548 100 0,1000 10,0
Андорра 2 728 27 278 0,1000 10,0
5. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЦЕНТРУ ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ РЕФОРМ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУТУ
ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ В УКРАЇНІ В МЕЖАХ ПАРЛАМЕНТУ
 Врахувати юридичну позицію Конституційного Суду України щодо законопроекту про внесення
змін до статті 93 Конституції України (щодо законодавчої ініціативи народу) (реєстр. № 1015) та
встановити на рівні Конституції відповідну кількості громадян України, які мають право голосу, для
здійснення законодавчої ініціативи, запропонованої цим законопроектом.
 Перейти від індивідуально-колективної до виключно колективної законодавчої ініціативи для
народних депутатів: мінімальна кількість народних депутатів, які можуть подавати законопроекти,
має дорівнює мінімальної кількості народних депутатів, необхідній для створення депутатської
фракції у Верховній Раді України, тоді як самостійно народний депутат може ініціювати лише
законодавчі пропозиції (наприклад, поправки до законопроекту).
 Внести зміни до Регламенту ВРУ щодо оптимізації планування законопроектної роботи
парламенту, зміни календарного плану роботи Верховної Ради (відмовитися від практики
розділення пленарних і комітетських тижнів), удосконалити процедуру проведення другого
читання та подання поправок і пропозицій до законопроекту для уникнення законодавчого спаму.
 Посилити вимоги щодо супровідної документації до законопроекту — ініціювати необхідно
виключно такі законопроекти, які супроводжуються достовірною пояснювальною запискою та
якісним фінансово-економічним обґрунтуванням.
 Залучати громадське суспільство до процесу обговорення законодавчих ідей та пропозицій, які
мають загальносуспільне значення, шляхом проведення громадських обговорень/консультацій;
напрацьовувати та презентувати білу та зелену книгу реформи, робота над якими значно
полегшить розробку якісного первинного тексту законопроекту, що подається до парламенту.
Матеріал підготовлено в межах проекту Центру політико-правових реформ «Посилення ролі експертної громадськості
у процесі зміни Конституції в Парламенті», що є частиною Програми USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність,
демократичне парламентське представництво», яка виконується Фондом Східна Європа.
5
Підрахунки проведені на основі інформації, розміщеної у відкритому доступі на веб-сайті
http://www.electionguide.org/
6
Кількість виборців на останніх загальнонаціональних виборах.
7
Жовтим виділено кількісний параметр, встановлений законодавством відповідної держави.