1. Віра Маркович
Що побачив Святий Миколай
Минуло таке очікуване дітками свято Миколая. Хоч рік цей видався дуже важким,
та майже ніхто не залишився без даруночка. Навіть бешкетники їх отримали, адже,
вочевидь, вони також зробили хоч один добрий вчинок за цілий рік. У день свята
дітки були такі чемні, молилися, розмовляли лагідно, не робили кривди
стареньким, слухалися батьків. А далі, як минуло свято, чи вели себе так само?
Замислився над цим старенький Отець Миколай і вирішив пересвідчитись.
- Ану, гляну, як поводяться дітки, чи батьки з ними, чи все в порядку?
Ой, нічого доброго він там не побачив. У кімнаті двоє хлопців гралися на підлозі, а
вся кімната була закидана іграшками, одягом, іншими речами, навіть тарілки з
недоїденими харчами сто¬яли поміж цим. Хлопці викрикували, кидали один в
одного чим попало. Зазирнув Отець Миколай у друге віконце. Нічого кращого.
Хлопчисько розвалився в кріслі, викинувши ноги на стіл, дивиться телевізор,
регоче на повний голос, - а на дивані дрімає тато з газетою в руках, ніби нічого не
чує... А далі? . Дівчинка одягнена спить з іграшками на дивані, горить світло,
телевізор увімкнений , а більш нікого немає. Святий Миколай: «Загляну і в це
віконце....». Бабуся сидить у ліжку, тримає в руках ліки, кличе внуків, аби дати
води запити, але дітки у другій кімнаті теж дивляться телевізор, і чути: « Бабусю,
та зараз, тут таке цікаве! » . Уже п'яте віконце, і там нелад, бо мама кричить дуже
знервовано на тата, а діти тихо причаїлися за столом, налякані.
С в я т и й Миколай занепокоївся не на жарт:
- . Ой лишенько! Що ж це діється на цій землі?
Подумав отець Миколай і дуже зажурився, присівши на лавці перед будинком,
ніби звичайний дідусь, і тримається за серце. Бо ці неприємні картини його роз-
хвилювали. Люди проходили повз нього і не звертали уваги. Та враз хлопець років
десяти торкнувся його плеча.
- Дідусю, вам погано? У вас болить серце? Треба сісти зручніше. Я знаю. З
моїм дідусем таке часто буває, я зараз вам винесу ліки, я тут недалеко живу.
Якийсь чоловік проходив повз та й каже: «Та лиши його, він, певно, п'яний, не
мучся», — і пішов собі далі. Але хлопчик побіг - таки за ліками. Коли повернувся,
дідуся на лавці вже не було. Він розчаровано зітхнув, але враз заспокоївся, бо в
голові майнула думка, що дідусеві стало легше і він пішов. Зрадів хлопчина, що не
сталося гірше людині.
Приємно було і Отцю Миколаю, бо ж є ще добрі діти на землі!
А чоловік той, який радив хлопцеві не клопотатися з дідусем, далеко не зайшов,
перед своїм під'їздом послизнувся, упав, ударившись головою, і довго не зміг
підвестися. Люди проходили повз нього, але ніхто не зачіпав, бо вважали, що він
п'яний. З бідою підвівшись, він почвалав додому, щось таки зрозумівши.
І подумав тоді С в я т и й М и к о л а й:
- Е, ні! Якщо стрівся мені один добросердечний хлопчина, то є ще й більше. Я
в це вірю!