Successfully reported this slideshow.
Your SlideShare is downloading. ×

Презентація Політико-правові вчення пізнього Середньовіччя.pptx

Ad
Ad
Ad
Ad
Ad
Ad
Ad
Ad
Ad
Ad
Ad

Check these out next

1 of 33 Ad

Презентація Політико-правові вчення пізнього Середньовіччя.pptx

Download to read offline

Презентація про політико-правові вчення пізнього Середньовіччя

Презентація про політико-правові вчення пізнього Середньовіччя

Advertisement
Advertisement

More Related Content

Recently uploaded (20)

Advertisement

Презентація Політико-правові вчення пізнього Середньовіччя.pptx

  1. 1. Політико-правові погляди пізнього Середньовіччя Історія політико-правових вчень
  2. 2. 1. Загальна характеристика правової та політичної думки у середні віки. Особливості політичних та правових вчень епохи Відродження і Реформації. 2. Ніколло Макіавеллі. 3. Франческо Гвіччардіні. 4. Жан Боден. 5. Томас Мор. 6. Томмазо Кампанелла. 7. Етьєн де Ла Боесі.
  3. 3. 1. Загальна характеристика правової та політичної думки у середні віки. Особливості політичних та правових вчень епохи Відродження і Реформації.
  4. 4. Другою ідеологічною конструкцією, яка мала визначальний вплив на зміст і формування політико-правових поглядів у цю епоху, є теоретична модель (схема) соціального розшарування суспільства: Спершу, схема Августина з його поділом людей на два розряди: пануючих і підлеглих, володарів і рабів пізніше її витіснила тричленна модель соціальної структури: воїни, клірики та трудівники духовна (церква) Августин, Тома Аквінський світська (держава) Данте, Марсілій Падуанський, Вільям Оккам Визначальною для розвитку правових та політичних вчень вказаного періоду є і боротьба між світською та духовною владою за панівне становище. Однією з центральних проблем політико- юридичних знань в цей період є питання про те, яка влада (організація) повинна мати пріоритет: Незважаючи на ці суперечності, непохитною залишалася монархічна ідея, саме вона належить до найбільш значимих і стійких компонентів політико-правової свідомості середніх віків, хоча і вона змінювалася на протязі розглядуваного періоду.
  5. 5. заперечувалось, що і на суспільстві лежить вина за вчинення злочину окремою особою не визнавалась обмежена осудність людини відкидалась можливість допущення помилок суддями вважалось, що справедливість зобов'язує застосовувати до винних тільки два крайніх заходи: або жорстоке покарання у повному обсязі, або помилування
  6. 6. Термін "Відродження“ (сер/ XVI ст.) на початках означав факт воскресіння, відновлення в духовній культурі тих видатних досягнень античної цивілізації, які були втрачені в епоху середньовіччя. Нині трактується більш широко —— це формування національної державності, криза римсько-католицької церкви та ортодоксальної релігії, яку вона відстоювала, формування антисхоластичного типу мислення і гуманістичної, антропоцентричноорієнтованої системи світоглядних і етичних цінностей, розквіт опертого на ідею гуманізму мистецтва тощо. Центр Відродження - Італія Лейтмотив Відродження — гуманізм. Відродження прагнуло перетворити існуюче суспільство, трансформувати його в розумне і гуманне суспільство, яке б не потребувало політико-правових та ідеологічних інститутів, що протистоять йому. Воно було спрямоване проти середньовікової схоластики і догматизму, що сковували людський розум, проти всяких заборон на вільний і самостійний пошук істини. Слово-заклик "Реформація" вже в XIV–XV ст. воно часто фігурувало у тогочасних ідеологів, які висловлювали за його допомогою думку про необхідність вдосконалювати, покращувати церкву, світські порядки, правові інститути тощо. Пік реформаційного руху припадає на XVI ст. Лейтмотив Реформації - відновлення у початковій чистоті християнської релігійності. Для Реформації дуже показова обов'язковість жорсткого підпорядкування людини громаді, її ідеологічні концепції розроблялися у формі строгих "закритих" доктрин, як кодифіковані релігійно-політичні програми, які підлягали беззаперечному прийняттю і виконанню Центр Реформації - Німеччина
  7. 7. Зміщення у сторону секуляризації суспільної свідомості, критика офіційної церкви та існуючих суспільно-політичних інституцій Найвищі результати Відродження і Реформації стали органічними і неперехідними компонентами всього наступного розвитку людської цивілізації, серед них є й певна сукупність політико-юридичних ідей і цінностей Головна увага приділялася таким ідеям, як свобода індивіда, його самоцінність. Саме під цим оглядом актуалізувалась антична спадщина Під поняття загального блага почали підводити уявлення про державу з республіканським устроєм, оперту на принципи рівності і справедливості. Гарантія рівності і справедливості — запорука свободи особи — вбачалася у виданні і дотриманні законів, зміст яких узгоджується з сутністю людини Оновлюється давня концепція суспільного договору, яким пояснювалась як причина виникнення держави, так і легітимність державної влади; акцент робився на значенні вільного виявлення своєї волі всіма організованими в державу людьми, звичайно добрими від природи В епоху Відродження і Реформації закладаються основи раціонально-логічного, вільного від схоластики і догматизму підходу до розуміння державно-правових явищ та їхньої суті
  8. 8. 2. Ніколло Макіавеллі 1469–1498 роки: дитинство і юність у Флоренції за часів правління Лоренцо де Медичі, а після вигнання його сина П'єтро де Медичі в 1494 року 4 бурхливі роки республіканського правління під проводом монаха-домініканця Джироламо Савонароли; 1498–1512 роки: активна політична діяльність на чолі другої канцелярії, а після 1502 року — зближення з новим постійним главою держави П'єтро Содерині; протягом цього періоду Макіавеллі також був секретарем військового магістрату Десятьох, секретарем нового органу ополчення Дев'ятьох, до створення якого 1506 року він доклав великих зусиль, а також урядовим посланником — він брав участь у близько 35 дипломатичних місіях, включаючи 4 місії до Франції (1500–1511) та Сієни (1501–1510), дві до Чезаре Борджіа (1502), до папського двору (1503 та 1506), а також одну до германського імператора (1507–1508); 1512–1527 роки: втрата посту і нетривале ув'язнення після відновлення правління Медічі, початок літературної кар'єри; «… я мушу говорити про політику ». У 1503–1506 роках був відповідальним за флорентійську міліцію, включаючи захист міста. Він не довіряв найманцям (позиція, роз'яснена детально в «Міркуваннях про першу декаду Тіта Лівія» і в трактатІ «Державець») і віддавав перевагу ополченню, сформованому з громадян. У серпні 1512 після низки заплутаних битв, угод і союзів Медічі за допомогою Папи римського Юлія II відновили свою владу у Флоренції і республіка була скасована. Макіавеллі, що грав істотну роль в уряді республіки, потрапив у опалу, 1513 його звинуватили у змові і арештували. Незважаючи ні на що, він відкидав свою причетність і був врешті-решт звільнений. Він віддалився в свій маєток в Сант'Андреа в Перкуссіні біля Флоренції і почав писати трактати, які забезпечили йому місце в історії політичної філософії. Макіавеллі помер 1527 в Сан- Кашано.
  9. 9. Ніколло Макіавеллі (Machiavelli), 1469–1527, — видатний політичний мислитель Відродження, основоположник нової світської політичної науки. У своїй творчості Макіавеллі відходить від релігійного світогляду і рішуче виступає проти теологічних уявлень про політику, право, державу. • На зміну середньовічній концепції божественної визначеності, він висуває ідею історичної необхідності і закономірності, яку він називає fortuna (доля). При цьому, значне місце відводиться вільній волі індивіда. Він підкреслює: "Доля визначає половину наших дій, а другу половину або біля того вона надає можливість вирішувати нам". Людина зв'язана певними умовами, обставинами життя, з якими вона узгоджує свої вчинки, проте Макіавеллі, на відміну від середньовічної християнської концепції, відстоює образ людини- борця, творчої особистості, яка йде навіть проти долі. • "Фортуна, подібно до річки під час повені, руйнує те, що не має сили. Правитель, який надіється тільки на фортуну, гине, як тільки вона йому зрадить". Вона любить показувати свою владу тоді, коли в людях немає мужності. Тому, поряд з долею, другою рушійною силою політики і всієї історії Макіавеллі вважає virtu — свого роду особисту енергію, яка проявляється, як сила, доблесть, винахідливість індивіда.
  10. 10. Релігія •Розглядає суто прагматично: з точки зору служіння державним інтересам, консолідації народу і виховання активних учасників політичного життя. •Релігію і бога, заявляє він, винайшли мудрі люди, для того щоб переконати простий народ у корисності встановленого ладу. Тому для нього важлива не суть віровчення, а те, як люди розуміють його і використовують у політиці: для виховання рабської покори чи для формування високих якостей громадянина. Політичне життя суспільства •Макіавеллі приходить до висновку, що в основі політичної поведінки лежить не християнська мораль, а користь і сила. "Доля завжди на тій стороні, де краща армія", — підкреслював мислитель. •Аналізуючи реальне політичне життя, він виводить дієві політичні принципи з реальних якостей людини, людської природи, розкладу та руху сил, які борються у суспільстві, та інтересів. Політична наука •Її завдання полягає у поясненні реального стану справ, основаному на аналізі фактичного матеріалу та історичного досвіду. На його думку, не дійсність потрібно підганяти під канонізовані схеми, а, навпаки, на основі пізнання реальної дійсності виводити дієві політичні принципи і відповідно до них творити історію. •Завдання науки полягає, перш за все, у тому, щоб виявити закономірності руху різних політичних форм, фактори їхньої стабільності, їхній зв'язок з певним станом політичних сил, нормальні і патологічні процеси у формах держави, причини революцій тощо. Держава •Державу він розуміє, як політичний стан суспільства, тобто відношення влади і підпорядкування, їхні взаємовідносини, наявність відповідним чином організованої політичної влади, юстиції, права та законів. Походження держави •Держава виникає наступним чином: спочатку людей було мало і вони жили, як і тварини, самостійно. Потім, зі збільшенням їхньої кількості, вони об'єдналися і для захисту вибрали найхоробрішого, зробили його своїм керівником і почали йому підпорядковуватися. З такого спілкування з'являється усвідомлення доброго і поганого, вчинків чесних і добрих та злих і шкідливих. І для того, щоб не було взаємних образ, люди встановили закони і покарання для їхніх порушників. Звідси виникає усвідомлення потреби правосуддя. Тому, при виборі правителя люди стали надавати перевагу вже не сильному, а мудрому і справедливому. Політична влада •Важливим компонентом держави у концепції Мак'явеллі є політична влада, як повноваження, могутність, сила, яка проявляється у здатності правлячих осіб примушувати підданих до послуху. Психологічні аспекти політики •Він вловив взаємозв'язок морального і психологічного стану суспільства з політичними формами. Він формулює правила політичного мистецтва відповідно до конкретних політичних умов та політичних цілей. Найоптимальніша форма правління •"Маси розумніші і постійніші, ніж державець". При республіканській формі правління держава стає стабільнішою і міцнішою. Республіка забезпечує свободу і рівність громадян, а отже і велич держави. •Макіавеллі тісно пов'язує воєдино республіку, свободу, рівність і процвітання держави. Тільки вільна держава може досягти величі і могутності, бо вона базується на загальному благові, а не на виключній вигоді правителя і привілейованого стану.
  11. 11. 3. Франческо Гвіччардіні.  Як представник флорентійських аристократів 17 жовтня 1511 року був обраний великим послом до короля Іспанії Фердинанда II. З посольства Франческо повертається тільки через 2 роки. Після повернення в місто, де тепер володарював Лоренцо II Медічі на Гвічардіні зробили наклеп, мовляв він не підтримує режим, що панував у Флоренції. Після чого стосунки між правителем та послом стали набагато прохолоднішими, однак незабаром, після спростування наклепу, вони знову почали дружити.  Гвіччардіні зробив політичну кар'єру як посланник Флоренції в Іспанії (1511-1514), намісник в Папській області (1516-1534), генерал папської армії, радник папи Климента VII і впливовий громадянин Флоренції після падіння республіки ( 1530).
  12. 12. Продовжуючи традиції гуманістів, він вірив у здатність людини належним чином, тобто відповідно до розуму і природи, влаштовувати своє політичне буття. "Три речі хотів би я бачити перед смертю, — писав він, — це добре влаштовану республіку (йдеться про Флорентійську республіку) в нашому місті, Італію, визволену від усіх варварів, і світ, позбавлений тиранії попів". Гвіччардіні належить конституційний проект для Флоренції, який, продовжуючи характерні і для епохи Відродження, і для античності традиції, базується на змішаній формі правління. "Безсумнівно, що правління, змішане з трьох форм — монархії, аристократії і демократії, — краще і більш стійке, ніж правління однієї з цих трьох форм, особливо, коли при змішанні з кожної форми взяте добре і відкинуте погане", — підкреслював мислитель. . .
  13. 13. Проблема свободи і справедливості
  14. 14. Значну увагу у своїх працях мислитель приділяє також самій дії добре продуманих законів та системи ефективних покарань за їхнє порушення. Якщо те чи інше явище не врегульоване законом, оскільки "неможливо охопити загальним правилом всі окремі випадки", воно повинно передаватися на розгляд судді, який, розібравши всі обставини справи, виносить рішення, керуючись "голосом своєї совісті". Проте і в таких випадках суддя не повинен порушувати принципів закону. Закони та система ефективних покарань за їхнє порушення Важливим елементом законності є система ефективних покарань. При цьому, він підкреслює, що справа не стільки в жорстокості покарань, як в однаковому підході до однакових правопорушень та у тому, щоб жодне правопорушення не залишалося безкарним.
  15. 15. У порівнянні з Макіавеллі, вплив Гвіччардіні на подальший розвиток європейської правової та політичної думки значно менший. Це пояснюється рядом факторів: По-перше, жодна з праць мислителя не була опублікована за його життя. По-друге, виступаючи за конфедеративний устрій Італії, він не знайшов прихильників, більше того, був рішуче критикований діячами національно- визвольної боротьби італійського народу вже у пізніші періоди. 
  16. 16.  Жан Боден народився в сім'ї майстра кравецького цеху міста Анже. У ранньому віці його віддали в місцевий орден Кармелітів для здобуття освіти. Потім він займається вивченням цивільного права в Академії Тулузи — одного з найбільших університетських центрів у Франції XVI століття. Після закінчення Академії філософ деякий час викладає в ній.  Так і не отримавши професорського звання, 1561 року Боден їде в Париж, щоб займатися там адвокатською практикою. Незабаром після свого прибуття в столицю, він зближується з гуртком, який пізніше став ядром групи, що стоїть в опозиції до обох головних партій громадянської війни. Ця група, відома під назвою «Політики», відстоювала віротерпимість і сильну королівську владу.  Популярність приходить до Бодена в 1566 році, після публікації «Methodus ad facilem historiarum cognitionem» («Метод легкого вивчення історії»). В «Методі» філософ не тільки викладає свої роздуми над історією розвитку людства, але також формулює перший варіант свого вчення про державу і державну владу, розвинений потім, через десять років, в «Шести книгах про державу». На його думку, держава (в цьому Боден сходиться з Макіавеллі) являють собою вершину економічного, соціального та культурного історичного розвитку цивілізації.  Як і більшість прихильників партії «політиків», Жан Боден був близький двору спадкоємця французького престолу герцога Франсуа Анжуйського, але після його смерті став схилятися до підтримки Католицької Ліги.  В травні 1587 до Бодену у спадок від тестя переходить пост генерального прокурора Лана. А ще через деякий час син кравця стає мером Лана, причому на цій посаді він протримався два терміни поспіль, хоча нічим особливим не відзначився. На посту прокурора він старався ніколи не йти проти своєї совісті і, наприклад, відстояв життя людини, якого хотіли стратити з політичних міркувань. Але зате за його власними визнаннями брав участь у процесах над 200 жінками за звинуваченням у чаклунстві, багато з яких закінчили життя на багатті. На думку Бодена, суддя, що перешкоджає розслідуванню справ про чаклунство, сам заслуговував багаття.  Помер в Лані в 1596 році від чуми.
  17. 17. 1. Ж. Боден виступив проти феодальної децентралізації. 2. Закликав припинити релігійний фанатизм. 3. Сама основна і головна ідея полягала в тому, що Ж. Боден перший в історії політико-правової думки сформулював і обґрунтував поняття суверенітету як суттєвої ознаки держави.
  18. 18. Суверенітет за Жаном Боденом 1. Видавати і скасовувати закони. 2. Оголошувати війну й укладати мир. 3. Призначати вищих посадових осіб. 4. Здійснювати верховний суд. 5. Милувати. 6. Чеканити монету. 7. Установлюва ти еталони міри і ваги.
  19. 19. Держава за Жаном Боденом  Державу Боден визначав як правове управління багатьма родинами і тим, що в них є загальне на основі суверенної влади.  Держава - це правове управління згідно зі справедливістю і законами природи. Правом воно відрізняється від зграї розбійників чи піратів, з якими не можна укладати союзів. Держава - сукупність родин, а не окремих осіб.  Він також виступав проти різних форм держави, як правильних так і неправильних, і навіть змішаних. Треба виходити з того, повчав Боден, кому належить суверенітет, реальна влада: одному, небагатьом, більшості.  До демократії Ж. Боден ставився негативно, тому що при демократії багато законів, а загальна справа в спадкові. Краща форма держави - монархія. Монарх, як Бог, без перешкод править підданими. Влада передається спадкоємцеві, і вона існує тисячу років. Багато хто радить, але вирішує один. 1. Законні. У законних піддані коряться законам, а сам керівник лише законам природи. 2. Вотчинні. У вотчинних - силоміць, зброєю керівник захопив майно людей і править як батько в родині. 3. Тиранічні. У тиранічних - керівник нехтує природні закони, розпоряджається вільними людьми як рабами, а їхньою власністю як своєю.
  20. 20. 1. Подружні. 2. Батьківські. 3. Панські.
  21. 21. По-перше: Суверенітет притаманний тільки державі, як невід'ємна якість верховної влади в країні. По-друге: Суверенітет - необмежений, він або є, або його немає, його не можна обмежити. По-третє: Суверенітет - неподільний.
  22. 22. 5. Томас Мор
  23. 23. • 1. Огородження землі в Англії. • 2. Криваве законодавство Англії. • 3. Порушує питання про причини злочинності в Англії. • 4. Робить висновок, що приватна власність і гроші породжують злочини. • 5. Створює вчення про сутність держави і права. • 6. Підкреслює, що складність і заплутаність законодавства відповідають інтересам багатіїв і спрямовані проти трудящих. • І. Загальне майно. • 2. Загальна обов'язковість праці. • 3. "Утопія" федерація з 54 міст. • 4. Устрій кожного міста типовий, живуть у кожному місті 6 000 родин. • 5. Кожна родина займається певним ремеслом. • 6. Посадові особи вибираються із середовища вчених. • 7. Князь управляє населенням. • 8. Найважливіші справи міста вирішують народні збори. • 9. В "Утопії"" багато сект і релігій (віротерпимість). • 10. Люди, які скоїли злочин, віддаються в рабство, але воно не довічне. • 11. Раби заковуються в золоті ланцюги для того, щоб виховати презирство до коштовностей. • 12. Примусові роботи, гуманна міра покарання. • 13. До воєн Т. Мор ставиться негативно. • 14. Побудову такої держави, як "Утопія", Т. Мор пов'язував тільки з розумом. • 15. Т. Мор негативно ставився до реформації, а король Англії Генріх VIII розірвав відносини з Римським Папою. • 16. В "Утопії" всі люди ходять в однаковому одязі, однакового кольору і покрою два роки. • 17. Міські жителі періодично переїжджають у село, а сільські жителі - до міста. • 18. Усі продукти і товари, виготовлені за день, зносяться на один великий склад. • 19. Кожна родина бере товари і продукти зі складу за принципом комунізму: "Від кожного за здібностями, кожному - за потребами". В "Утопії"" висловлено ще багато утопічних ідей.
  24. 24. 6. Томмазо Кампанелла
  25. 25. Політико-правові ідеї роботи "Місто Сонця" практично такі сами, як і в "Утопії", але були і деякі нові: 1. "Місто Сонця" знаходиться на острові біля екватора. 2. Народ веде філософський спосіб життя. 3. Носять однаковий одяг. 4. Одержують однакову їжу. 5. Військовим строєм ходять на роботу, у їдальню, відпочивати і т. д. 6. На чолі "Міста Сонця" стоїть верховний правитель - Сонце, всебічно обдарована людина. 7. Йому допомагають три співправителі: Пон (Сила - відає військ. справою), Син (Мудрість - керує розвитком наук), Мор (Любов - керує вихованням, дітонароджуванням, сіл. господарством, виробництвом продуктів і одягу). 8. У "Місті Сонця" двічі на місяць збирається Велика Рада і ті, кому 20 років, можуть виступити і вказати на різні проблеми міста. 9. Раді допомагають жреці. 10. У "Місті Сонця" існує право, правосуддя, покарання. 11. Закони нечисленні, короткі, ясні, вирізьблені на колонах у дверях храмів і там, де відбувається правосудця. 12. Процес - гласний, усний, швидкий. Для викриття необхідно п'ять свідків. 13. Катування і судові двобої не допускаються. 14. У "Місті Сонця" брачно- сімейні відносини відсутні. 15. Усі жінки - загальні. 16. Усі діти - теж загальні. 17. Виховуються діти не в родині, тому що її немає, а у великих будинках (прообраз дитячих садків).
  26. 26. 7. Етьєн де Ла Боесі
  27. 27. 1. Тяжке становище народу і країни під ярмом тирана. 2. Тиранія суперечить природі, свободі, рівності людей. 3. Тиранія виникає такими способами: договір, сила, спадкування і тримається звичкою народу до рабства. 4. Це рабство добровільне, оскільки піддаючись звичній омані, народ утримує тирана, терпить його примхи і злодіяння. У частині І трактату "Міркування про добровільне рабство" Ла Боесі наївно міркував, що опорою тирана є лише несвідома частина підданих, і якби вони усвідомили свої дії, тиранові прийшов би кінець. У частині II трактату інша концепція: тиран спирається на декількох наближених, у тих свої наближені і т. д. Ла Боесі по суті розробляє модель адміністративно-військового апарату абсолютної монархії. Міркування йдуть уже не про "добровільне рабство", а про поневолення "одних підданих за допомогою інших". Сила тирана в тому, що він, оточуючи себе наближеними і прихильниками, розколює народ, - писав Ла Боесі. Держава - це об'єднання тиранів, де вищі спираються на нижчих і водночас при нагоді грабують їх.

×