Successfully reported this slideshow.
Your SlideShare is downloading. ×

Презентація Політико-правові вчення Давньої Греції.ppt

Ad
Ad
Ad
Ad
Ad
Ad
Ad
Ad
Ad
Ad
Ad

Check these out next

1 of 46 Ad

Презентація Політико-правові вчення Давньої Греції.ppt

Download to read offline

Презентація про політико-правові вчення Давньої Греції

Презентація про політико-правові вчення Давньої Греції

Advertisement
Advertisement

More Related Content

Recently uploaded (20)

Advertisement

Презентація Політико-правові вчення Давньої Греції.ppt

  1. 1. 1. Політико - правові погляди періоду становлення давньогрецької державності 2. Вчення про державу і право Платона 3. Вчення про державу і право Арістотеля 4. Вчення про державу і право Епікура
  2. 2.  Поліс - місто-держава.  Апробація - перевірка життям, практикою.  Анархія - безвладдя, відсутність у суспільстві всяких політичних структур.  Тимократія - правління військових.  Лімітованість - суворе дозування, обмеженість у чомусь.
  3. 3. У середині І тисячоліття до н. е. у Греції завершується перехід до рабовласницького ладу. Починають виникати самостійні міста-держави – Поліси.
  4. 4.  своєрідна форма соціально-економічної і політичної організації, яка охоплювала, власне, місто і околиці (місто-держава);  вільні громадяни міста становили економічний союз власників господарств, організований у певні форми політичного устрою, зі своїми нормами співжиття, звичаями, традиціями, релігійними віруваннями і правом;  участь у політичному житті міста-поліса була почесним обов'язком кожного  у стародавніх греків поліс був формою втілення ідеї всеохоплюючої космічної справедливості, де критерієм такої справедливості виступало право.
  5. 5. І. Ранній (або перший) період. ІХ-VI ст. до н. е. Час виникнення давньогрецької державності. Формуються філософський, політичний підходи до проблем держави і права. Це період Гомера, Гесіода, Піфагора, Геракліта. ІІ. Другий період. V – перша половина IV ст. до н. е. Час розквіту філософської та політично-правової думки давньої Греції – Демокріт, софісти, Сократ, Платон, Арістотель. ІІІ. Третій період. Друга половина IV – II ст. до н. е. Період, коли розпочався занепад давньогрецької державності, завоювання полісів Македонією, а потім Римом. Це час Епікура, Стоїків, Полібія.
  6. 6. ідея громадянського суспільства; ідея демократії; ідея республіканської форми державного правління.
  7. 7.  держава і право ставали об'єктами дослідження багатьох мислителів,;  виникали філософські школи, у яких почали аналізувати конкретні державно-правові вчення своїх попередників, розвиваючи окремі з них далі, а інші – спростовуючи;  показовим прикладом таких підходів стала творчість "семи мудреців" (Фалеса, Піттака, Періандра, Біанта, Солона, Клеобула і Хілона);  мислителі підкреслювали велике значення законів для життя поліса, закликали до підпорядкування їм, намагалися законодавчо врегулювати відносини між суспільними верствами і вдосконалити державний устрій;  мудреці жили і творили в кінці VII - на початку VI ст. до н.е., дехто з них були активними учасниками політичних подій, правителями і законодавцями ( як, наприклад, реформатор Солон).
  8. 8.  час виникнення давньогрецької державності;  формуються філософський, політичний підходи до проблем держави і права;  формування раціонально-логічних, філософських, а пізніше і наукових способів підходу до оточуючого світу поставили розвиток даної проблематики на теоретичну основу.  початкові міфологічні уявлення, репрезентантами яких виступають Гомер і Гесіод, змінюються філософським підходом, який починає формуватися. Представниками цього підходу є "мудреці", Піфагор, Геракліт, Демокріт.
  9. 9.  Фалес, Піттак, Періандр, Біант, Солон, Клеобул і Хілон (кінець VII — початок VI ст. до н.е.)  у своїх коротких висловах ("гномах") ці мудреці сформували вже цілком раціональні і світські, за своїм духом, етичні та політичні сентенції, максими світської практичної мудрості, у тому числі стосовно полісного життя, його законів і порядків.
  10. 10. Традиція вважає Фалеса першим грецьким філософом, астрономом і математиком. Його ім'ям відкривається перелік «семи мудреців», йому приписують багато гном: «Пізнай самого себе», «Більше усього простір, тому що він все у собі містить», «Сильніше усього необхідність, бо вона має над усім владу», «Мудріше усього час, бо він все відкриває». Першоосновою усього сущого Фалес вважав воду — «розумну і божественну».
  11. 11.  "Не роби сам того, що ти засуджуєш в інших“ (Фалес);  "Підкоряйся закону“ (Хілон);  "Підкоряйся тому законові, який ти постановив сам для себе“; "Повелівай не раніше, ніж сам навчишся підкорятися” (Піттак);  "Не обмежуйся покаранням злочинця, а попереджуй злочини“ (Періандр);  до семи мудреців належить і Солон, знаменитий афінський державний діяч і законодавець. Саме від його правління та проведених ним реформ "почалася демократія", як писав Арістотель.  Він перший, хто зрозумів, що демократія — це відповідальність всіх громадян за стан справ у державі. З огляду на це, надзвичайно цікавий закон, виданий ним: "Хто під час смути в державі не стане зі зброєю в руках ні за тих, ні за інших, той піддається безчестю і позбавляється громадянських прав". Держава, на думку Солона, потребує, перш за все, законного порядку.
  12. 12.  Піфагор (біля 580–500 р. до н.е.)  свої погляди він викладав тільки вибраному, спеціально відібраному і організованому, колу слухачів (виникли піфагорійські гетерії — аристократичні за своїм духом, таємні релігійно-політичні союзи. У центрі інтересів членів цих груп стояли і політичні питання.  Піфагорійці:  вперше вжив термін "філософія" (любов до мудрості), на відміну від самої мудрості ("софії"), і назвав себе філософом$  cформулювали вчення про числа (числа, на їхню думку, — це початок і сутність світу);  першими почали теоретичну розробку поняття "рівність, як рівної міри нормування нерівних відносин і поведінки нерівних індивідів;  справедливість виражена у цифрі чотири, оскільки чотири — це перший квадрат (результат множення цифри два на саму себе), а сутність справедливості полягає у воздаванні рівним за рівне;;  під рівністю розуміли мінливу мірку для кожного відповідного випадку, а не єдину мірку і загальний масштаб для всіх випадків.
  13. 13. Гераклі́т Ефе́ський — грецький філософ- досократик. Єдиний відомий твір — «Про природу». Автор відомої фрази «Усе плине, усе змінюється»
  14. 14. Демокріт Абдерський (давньогрецький філософ- матеріаліст, засновник атомістичної гіпотези пояснення світу. Демокріт народився в місті Абдери у Фракії. Він багато мандрував світом, вивчив філософські та натурфілософські ідеї різних народів (Єгипет, Вавилон, Персія, Індія, Ефіопія).
  15. 15.  V ст. до н.е. Назва "софіст" походить від давньогрецького "софос" (мудрий) і спочатку вживається для визначення людини, компетентної в якійсь справі.  специфічне значення слово "софіст" набуло після того, як ним стали називати професію вихователя людей — платного вчителя  два покоління софістів:  1) старші (Протагор, Горгій, Продик, Гіппій, Антіфонт та ін.)  2) молодші (Фрасімах, Каллікл, Ликофрон та ін.).
  16. 16. • Один з найвизначніших філософів • античності. • Присвятив своє • життя етичній філософії та • пошукам морального блага, • доброчесності й справедливості. • Головним його методом (так званий • «сократівський метод») була діалектика: він шукав істину шляхом постановки навідних питань, намагаючись відкрити людям їх необізнаність і допомогти їм пізнати себе. • завдяки Сократу цінність набувають не небесні тіла, земля, хмарини, а безмежний світ людської душі.
  17. 17. Не залишив жодного письмового джерела після себе. Вчення Сократа відоме здебільшого завдяки свідченням його послідовників, зокрема, його найбільш видатного учня — Платона, який виклав ідеї учителя в «Апології Сократа». Платон представляє Сократа ідеальним втіленням людської сутності, не менш захоплену характеристику мудрецю ще за життя дала Дельфійська піфія: «Хоча Софокл мудрий, а Евріпід ще мудріший, Сократ мудріший за всіх.»
  18. 18.  Погляди на державу Сократа  Сократ першим здійснив спробу класифікації форм держави. Він виділяє монархію, тиранію, аристократію, плутократію і демократію.  Правильною і моральною він вважає тільки аристократію, яку він характеризує як владу невеликої кількості освічених і моральних людей. Ці ідеї Сократа розвиває в своїх працях Платон.  Сократ вважає, що саме наявність чеснот у людини повинна визначати можливість виконання нею державних або громадських функцій, а не жереб, як це практикувалося в Афінах у період правління демократичної партії. Тому Сократ і критикував демократію. У своїх бесідах він наводив приклад, що керманича на кораблі, тесляра або музиканта не можна обирати за жеребом, але тільки за здібностями і знаннями.  Погляди на право і закон Сократа  Сократ прагнув до раціонального обґрунтування природи держави і права. Тим самим він заклав початок теоретичного дослідження в цій області.  Сократ розрізняв природне право і позитивний закон. Він намагався обґрунтувати розумну природу політичних і правових явищ. Сократ розвиває принцип верховенства законів над усіма сферами державного і суспільного життя.Тотожність законного і справедливого ('Що справедливо, то і законно').Мораль і істина тотожні. Сократ стверджував, що моральні якості (чесноти) мають об'єктивну природу і не залежать від суб'єктивної оцінки людини. Істина (мораль) - це знання. Зло люди роблять через незнання.  Негативно ставився до крайньої демократії (тому люди схильні до користолюбства, демократичне правління він вважав не компетентним).  Верховенство інтересів держави по відношенню до особистості.
  19. 19.  вперше сформулював концепцію договірних відносин між державою і громадянином, заклавши тим самим основи практичної політики і права;  був прихильником держави-поліса, де панують справедливі за природою закони;  виходячи з принципу законності, намагався охарактеризувати різні форми державного устрою і правління;  різко засуджував тиранію як режим беззаконня, сваволі та насильства, але й  гостро критикував демократію, вбачаючи її головний недолік у некомпетентності посадових осіб, обраних на свої посади випадково.
  20. 20.  Народився в Афінах. Справжнє ім'я Платона було Аристокл. Прізвисько Платон (Широкоплечий.)  Походив із знатного роду і здобув чудову освіту.  Можливо, слухав лекції Гераклітіка Кратила, знав популярні в Афінах твори Анаксагора, був слухачем Протагора та інших софістів.  У 407 р. став учнем Сократа, що визначило все його життя і творчість.
  21. 21. Розвинув теорію про існування безтілесних форм речей, які називав "видами" або "ідеями" і які ототожнював зі справжнім буттям. Ідеям протиставляв небуття, тотожне матерії і простору. У пізнанні розглядав його види у залежності від особливостей пізнавальних предметів. Достовірне пізнання можливе тільки в істинно сущих "видах". Основні праці: "Апологія Сократа", "Софіст", "Теетет", "Пармені", "Держава«, «Закони».
  22. 22. Він припускає можливість побудови ідеальної держави. Поліс – найпридатніший варіант такої держави, він є гармонійний союз людей, які взаємно задовольняють потреби один одного. Запорукою єдності та гармонії поліса є справедливість, яка полягає у рівності всіх громадян перед державою, і чесне виконання кожним своїх обов’язків; правити такою державою повинні філософи-царі, оскільки тільки їм відкривається істина,що таке добро і справедливість; ідеологічною платформою ідеальної держави став міф про походження людей і розподіл їхніх статусів: одні з них покликані виконувати функції управління державою, другі – її охороняти, треті – бути годувальниками;
  23. 23. він виділяє 5 форм державного устрою: аристократія, тимократія, олігархія, демократія, тиранія. Однак надає перевагу владі царів і аристократії; на перше місце він ставив державу, особа ж поглинається державою, людина підкоряється їй; ідеальна держава не потребує законів, бо верховним законом тут є розум; ідеальна держава не допускає злиднів та надмірного багатства, виключалася приватна власність;
  24. 24.  Кожна форма держави, за Платоном, гине через внутрішні, властиві її власному принципу протиріччя і зловживання. У праці "Політика«  Платон характеризує політику як царське мистецтво, для якого визначальною є наявність справжнього знання і уміння правити людьми.  Суть цього знання полягає, очевидно, в розумінні суті наслідування божественних зразків правління. У цьому випадку, вважає Платон, для правителів немає значення — правлять вони, дотримуючись законів, чи без них, добровільно чи проти волі, бідні вони чи багаті. Розраховувати на це ніколи не буде правильним. В усіх інших державах, на чолі яких немає справжніх правителів, слід керуватися письмовими законами і вітчизняними звичаями. У праці "Політика" порушується проблема типології політичних лідерів.
  25. 25. Платон вважав, що з усіх наук найбільше удосконалює людину, яка їх вивчає - наука про закони. Гідність держави – детальні і суворі закони, які скрупульозно і жорстко регламентують публічне і приватне життя людей, визначаючи розпорядок дня і ночі. вважав, що законами повинні бути врегульовані всі сфери суспільного життя.
  26. 26. Тексти законів, на думку Платона, повинні відрізнятися якістю, чіткістю, стислістю, обов’язково мати вступ. Правильні закони роблять щасливими тих, хто ними користується, надаючи їм усіх благ. На варті законів має стояти правосуддя.
  27. 27.  Можна відповісти на будь-яке питання, якщо питання правильно задане.  Кохання – це бажання бути коханим.  В пошуках щастя для інших ми знаходимо його для себе.  Виховання – це засвоєння хороших звичок.  Красномовство – це як кулінарія для душі.
  28. 28. Навчався у Платона в Афінах; у 335 році до н.е. заснував Лікей, або перипатетичну школу. Вихователь Олександра Македонського. Основоположник формальної логіки, творець силогістики. У філософії розрізняв теоретичну і практичну частини. Перша – вчення про буття, його склад, причини і начала, друга – вчення про людську діяльність. Основні філософські праці: "Органон" ("Категорії", "Про тлумачення", "Аналітики", "Топіка"), "Метафізика", "Фізика", "Про виникнення тварин", "Політика", "Риторика", "Поетика".
  29. 29. Вчення про державу і право Арістотеля Арістотель (384 – 322 рр. до н. е.) давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист.
  30. 30. держава – це тип суспільства, що є союзом несхожих особистостей, які об’єднуються задля спільного блага, задовольняючи власні потреби через обмін товарів і послуг; підвалиною вчення Арістотеля про державу як самодостатню форму суспільного життя стала ідея конституційного правління. розрізняє принципи конституційного і деспотичного правління. Конституційне правління діє на благо всіх, а деспотичне виключно на благо правлячого класу;
  31. 31.  На питання, як учням досягти успіхів, Аристотель відповів: "Доганяти тих, хто спереду, і не чекати тих, хто позаду."
  32. 32. найкращою самодостатньою державою, на думку Аристотеля, є держава зі змішаною формою правління, яка розумно поєднує елементи демократії і олігархії. Таку державу він назвав політією (конституційним правлінням); створив у відповідності із сучасною термінологією патріархальну теорію походження держави.
  33. 33. Закон (писане право) по суті є регулятором суспільних відносин і не повинен заперечувати природного права (звичай), більше того він є критерієм справедливості, бо наразі втілює розум громадян полісу, які прагнуть кращого життя. Навіть наймудріший правитель (нехай це буде і цар-філософ) не може обійтись без закону, вимогам якого мусять коритися всі – як можновладці, так і піддані.
  34. 34. право, як політичне явище, назвав «політичним правом». Його він визначав як сукупність норм, які регулюють політичне спілкування. Право поділяється на природне й умовне волеустановлення. Природне право – те, яке скрізь має однакове значення і не залежить від його визнання або невизнання. Умовним право те, яке спочатку могло бути будь- яким, але оскільки воно окреслене, ця невизначеність зникає.
  35. 35.  Платон мені друг, але більший друг – істина.  Вагання – початок мудрості.  Щастя на стороні того, хто задоволений.  Страх визначають як очікування зла.  Людина без суспільства - або бог або звір.  Розум визначається не тільки в знаннях, а й в умінні використовувати знання на ділі.  Пізнання починається з подиву.
  36. 36. Вченняпродержавуі право Епікура. Епікур (341 – 270 до н. е.) – давньогрецький філософ, послідовник Демокріта.
  37. 37. заснував свою філософську школу в Афіна; . Девіз Епікура – живи самотньо. Мета життя – відсутність страждань, здоров'я тіла і стан ... духу.
  38. 38. відстоював рабовласницьку демократію; вважав, що держава існує не природно, а встановлено. Право і держава – продукти договору, результат угоди. Головна мета державної влади – забезпечення безпеки людей, подолання ними страху і щоб вони не спричиняли шкоди один одному. був супротивником крайньої демократії.
  39. 39. Закон покликаний врегульовувати стосунки між людьми з метою задоволення спільної потреби комфортного, щасливого існування. Він, передусім, потрібний для захисту «мудрих» від «юрби». Закони – гарантія свободи і незалежності не для всіх громадян, а лише морально досконалих. Закон є формою утвердження справедливості в суспільстві. Однак він підкреслював, що справедливість – категорія мінлива – для кожного місця і часу вона своя. Закон і управління створюються заради спільної безпеки і є ефективними лише тому, що покарання законом ставить перепону на шляху до несправедливості. Справедливість в Епікура постає як природне право, котрому мають відповідати вчинки людей, діяльність державної влади та зміст законів.
  40. 40.  Доля людини залежить від неї самої, а не від богів.  Смерть не має до нас ніякого відношення, коли ми живі, смерті ще немає, коли вона приходить, то нас вже немає.  Боги, можливо, є, але вони ніяким чином не можуть втручатися у життя людей і земні справи.  Уміння добре жити і добре померти - це одна і та ж наука.  Людина є результат біологічної еволюції.  Душа людини вмирає разом з тілом.
  41. 41. На відміну від східних країн, у Греції цей процес розвивався активніше, держава і право ставали об'єктами дослідження багатьох мислителів і філософських шкіл. Цьому сприяло декілька чинників. По-перше, Греція мала значний економічний і соціальний досвід. На той час вона проминула декілька форм державності: аристократію, олігархію й демократію, яким було притаманне осібне розуміння сутності держави і права, їхніх ролі й соціального призначення. По-друге, сформувався певний зв'язок між людиною, державними інститутами і суспільством. По-третє, в державі склалася певна правова система, було напрацьовано механізм законотворчого і правозастосовного процесів. По-четверте, це значна диференціація суспільства. Кожен його стан убачав перспективи державного розвитку виходячи з власних інтересів, що знаходило відображення в конкретних теоріях. І нарешті, ще один важливий чинник. Мислителі Стародавньої Греції того періоду почали аналізувати конкретні державно-правові вчення своїх попередників, розвиваючи їх далі чи спростовуючи. Означені процеси почалися з творчості "семи мудреців", які підкреслювали велике значення законів для полісного життя, обстоювали ідею підкорення законам, намагалися законодавче врегулювати відносини між станами суспільства і вдосконалити державний устрій.
  42. 42.  Мислителі давньої Греції зробили суттєвий внесок у розвиток політико-правових уявлень, у теоретичну розробку проблем держави і права. Це обумовило їхній помітний вплив на наступних мислителів та їхнє значне місце в історії політичних та правових вчень.  Всесвітньо-історичне значення духовної спадщини античної Греції, складовою частиною якої є політичні та правові вчення, обумовлене тим, що давньогрецькі мислителі були першовідкривачами в багатьох галузях людського пізнання. Йдеться не про ординарний внесок античних греків в історію філософської, політичної та правової думки, а про створення ними фундаменту і формування ідей та концепцій у різноманітних сферах теорії та практики.  Частково безпосередньо, частково через римських авторів головні політичні та правові ідеї, концепції і поняття давньогрецької теорії стали основою всієї європейської політичної та правової думки.
  43. 43.  1.Платон. Государство // Сочинения: В 3 т. — М., 1971. — Т. 3. — С. 224  2.Горак С.І. Філософія. Курс лекцій. – К., 1997. 3.Філософія. Курс лекцій / за ред. І.В.Бичко, К.,1994. 4.Філософія. Навчальний посібник / за ред. І.Ф.Надольного, К.,1997.  5.Нерсесянц В. Политические учення Древней Греции.- М., 1979.  6. Нерсесянц В. Право и закон: из истории правовьіх учений.-М., 1983.  7.Мірошник В.А. Політологія. Навч.пос. -мн.:Вища школа,1996  8.Основи політології: Курс лекцій/Під ред. В.П. Пугачова . М.,1992  9.Фрагменты ранних греческих философов: В 2 ч. — М, 1989. — Ч. I. - С. 217  10.Лурье С. Я. Демокрит. - Л., 1970. - С. 373  11.Аристотель. Никомахова зтика // Соч. в 4-х т.- М., 1983.  12.Аристотель. Политика // Соч. в 4-х т.- М., 1983.  13.Аристотель. Никомахова эпика // Сочинения: В 4 т. — М„ 1983. — Т.4- С.378
  44. 44. Дякую за увагу

×