2. Національний заповідник «Хортиця» є одним з найцікавіших туристичних
об’єктів України. Це єдина комплексна історико-культурна та природна
пам’ятка, що охоплює період історії людства від доби палеоліту до
сьогодення. Зважаючи на унікальність, заповідник «Хортиця» занесений до
Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятка національного
значення. На його території нараховується понад 100 пам’яток археології та
історії. До складу заповідника увійшли сам острів Хортиця і прилеглі до нього
острови і скелі Байда, Дубовий, Розстебин, Три Стоги, Середня, Близнюки,
урочище Вирва на правому березі Дніпра, що мають загальнодержавне та
історичне значення.Серед головних завдань заповідника - збереження
пам’ятних місць та відтворення природно-історичного середовища доби
запорозького козацтва та природного середовища о. Хортиця. Для цього на
території заповідника було створено Музей історії запорозького козацтва та
історико-культурний комплекс «Запорозька Січ».
3. Героїчно-романтичне минуле Хортиці пов’язане також з іменем Богдана
Хмельницького. У січні 1648 року запорозькі козаки на чолі з Б. Хмельницьким
уперше розгромили тут загін польських гнобителів.
До речі, відомого листа кошового отамана Івана Сірка і його козаків турецькому
султану, в якому вони дають однозначну відповідь на наказ Мухаммеда ІV
«здаваться без сопротивления», було написано саме на Хортиці.
Повстання на Запорожжі стало початком війни українського народу проти
шляхетської Польщі. З цього часу і до зруйнування Січі у 1775 році Хортицею
незмінно володіли запорожці.
У період існування Нової Січі (1734 - 1775 рр.) Хортиця входила до складу
Вольностей Війська Запорозького Низового, належала до Самарської паланки, а з
1760 р. острів входить до новоутвореної Протовчанської паланки. Територія цих
паланок була більш заселеною і мала найкращі зимівники запорожців.
Хортиця була місцем невеликих рибальських господарств, на чолі яких стояли
заможні козаки, які використовували вільнонайману працю. Запорожці займалися
хліборобством, бджільництвом, скотарством, садівництвом, рибальством,
соляними і мисливськими промислами, гончарством, торгівлею, ремеслами,
виробляли зброю, сільськогосподарські знаряддя, речі домашнього вжитку.
4. Походження назви Хортиця має кілька версій: від імені слов’янського бога Хорса; від
пізньогрецького «хорсос» - півень; від тюркського «орда», «орта», «орт» - середній,
або той, що знаходиться неподалік від м. Орда (городище XIV - XV ст.).
Перше письмове свідчення про о. Хортицю зустрічається в праці візантійського
імператора Костянтина VІІ Багрянородного «Про управління імперією» (946 - 953) під
назвою острів Святого Григорія. У різних джерелах Хортиця згадується під різними
назвами: Хортич, Хорчик, Хортиц, Хортичий, Варязький, Кортицький, Ортинський,
Інтриський, Хордецький, Хородецький.
Зручні природні умови для життя та вигідне стратегічне положення острова
обумовили заселення Хортиці вже з часів енеоліту. Доба бронзи стала для Хортиці
часом розквіту, бо саме в цей час виникають численні поселення, будуються
святилища. На о. Байда виявлена фортеця того часу з кількома рядами стін та ровів.
Археологами знайдені й досліджені поселення, святилища і поховання скіфського
часу. В ХІХ ст. на острові налічувалося 129 курганів, з яких до наших днів збереглося
лише 10.
Починаючи з кінця ХV століття, острів Хортиця стає одним з центрів формування
запорозького козацтва. Тут козаки будували свої укріплення - «засіки». В 1552 - 1558
роках на острові Мала Хортиця князь Дмитро Вишневецький побудував фортецю,
яка вважається першою Запорозькою Січчю. Звідси Вишневецький у 1556 р. ходив
на турецьку фортецю Іслам-Кермень.
У 1577 - 1578 роках будував укріплення на Хортиці гетьман Я. Шах, соратник
легендарного І. Підкови, який звідси вирушав у похід на турків та ординців.
5. В історичній літературі існує версія про перебування на Хортиці в першій чверті ХVІІ
століття видатного українського полководця, гетьмана реєстрового козацтва і
кошового отамана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного, який
споруджував на острові лінію укріплень. Про ці події говорять перекази і назви
окремих місцевостей у районі Хортиці: урочище Сагайдачного, Ліжко Сагайдака,
Січові ворота, вал Сагайдачного.
У 1625 році спалахнуло повстання на чолі з гетьманом запорозького козацтва М.
Жмайлом, який об’єднав запорожців і реєстрових козаків і вирушив на боротьбу
проти польсько-шляхетської армії. Існує припущення, що деякий час він перебував з
військом на о. Хортиці.
За народними переказами, у 1628 - 1629 рр. з Хортиці вирушали у походи проти
турків і татар загони гетьмана Війська Запорозького І. Сулими.
6. У 1735 р. розпочалася російсько-турецька війна, під час якої захист о. Хортиці було
покладено на Запорозьке військо. В результаті Росія отримала вихід до Чорного
моря, і внаслідок цього Запорізька Січ втратила своє стратегічне значення -
південного форпосту в боротьбі з Османською імперією. До того ж економічна
незалежність Запорозької Січі стала небезпечною для царського уряду - це було
головними причинами зруйнування Січі.
Після ліквідації Запорозької Січі Хортиця перейшла у власність князя Г. Потьомкіна
і за адміністративним поділом входила до Новомосковського повіту Азовської
губернії. З 1790 р. на Хортиці виникають поселення німців-менонітів. Переселенці
опанували правий берег Дніпра, в районі Хортиці, де заснували 8 колоній. На
острові німці прожили 130 років і під час Першої світової війни продали його
Олександрівській міській управі.
Не оминули Хортицю події громадянської і Другої світової війн, коли острів на
декілька днів перетворювався на поле бою. Але найбільш відчутної зміни зазнала
Хортиця під час будівництва Дніпрогресу та нової залізничної лінії з мостами.
У 1958 р. острів Хортиця оголошено пам’яткою природи місцевого значення. В
серпні 1963 р. Рада Міністрів УРСР спеціальним розпорядженням підвищує статус
острова до рівня пам’ятки природи республіканського значення.
Зважаючи на природну та археологічну унікальність острова та з метою здійснення
державної охорони і збереження його цілісності, в 1965 році о. Хортиця оголошено
Державним історико-культурним заповідником. А в 1993 р. рішенням Кабінету
Міністрів України він отримав статус Національного.
7.
8. Структурні підрозділи заповідника
У 1983 р. на території Державного історико-культурного заповідника на
о. Хортиця був відкритий Музей історії міста Запоріжжя. Національне відродження
та посилення інтересу до вивчення запорозької тематики у 1980-х роках
обумовило перепрофілювання музею в Музей історії запорозького козацтва (1988
рік).
У сучасній експозиції Музею існують наступні розділи: «Запорозький край у
найдавніші часи», «Запорожжя в період Київської Русі», «Запорожжя в козацькі
часи», «Заселення Запорозького краю в ХVІІІ - ХХ ст.» Експозицію доповнюють
чотири діорами.
До найбільш цінних зібрань музейних фондів належать: колекція культових
предметів (одяг православних священиків, церковне начиння), козацькі надгробні
хрести, колекція іконопису ХVІІІ - початку ХХ ст., колекція монет ХVІ -ХХ ст.,
колекція зброї ХVІІ - ХVІІІ ст. (порохівниці, шаблі, ятагани, гармати, рушниці, в
тому числі затинна пищаль ХVІ ст.), експонати з укріплення на о. Байда (XVI ст.)
тощо.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.
20.
21.
22.
23.
24.
25.
26.
27.
28.
29.
30.
31.
32.
33.
34.
35.
36.
37.
38.
39.
40.
41.
42.
43. Будівництво історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» було урочисто
відкрите 14 жовтня 2004 року, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, в День
Українського козацтва. Місцем розташування Музею під відкритим небом обрано
мальовниче північно-східне узбережжя Хортиці, з якого відкривається чудовий
краєвид на Дніпро, скелі та острови, що нагадують колишні грізні Дніпрові пороги.
Комплекс поєднає в своєму складі музейно-експозиційні та рекреаційні об’єкти,
головними функціями яких будуть організація і проведення тематичних екскурсій,
творчих виставок з козацької тематики та народних промислів, проведення наукових
конференцій, симпозіумів та семінарів з питань історії запорозького козацтва та
етнографічних свят, різноманітних карнавалів, фестивалів, ярмарок.
Нині практично завершено будівництво веж, дзвіниці, будинку кошового отамана,
січової школи, гарматні, експозиційної зали. Центральним об’єктом комплексу стане
трибанна церква Покрови Пресвятої Богородиці.
В плавневій частині острова Хортиці розташувався фольклорно-етнографічний
кінний театр «Запорозькі козаки», діяльність якого спрямована на збереження і
розвиток козацьких традицій. Тут проводяться кінні та фольклорні вистави,
представлені традиційні козацькі ремесла - ковальство, гончарство та інші.
44.
45.
46.
47.
48.
49.
50.
51.
52.
53.
54.
55.
56.
57.
58. Легенди Хортиці
В історії України, мабуть, не знайти такої землі, яка б була так щедро оспівана
народом, вплетена у безліч легенд і переказів, як Хортиця. Народження цих
легенд обумовлене передусім тією фантастичною природою, тим безприкладним
героїзмом, зневагою до смерті, що їх проявляли в ім’я батьківщини наші предки -
запорозькі козаки.
Уздовж острова Хортиці розташована велика кількість прибережних скель, в яких
багато печер. Найвідоміша з них Змієва печера, з якою пов’язана низка легенд.
За переказами, у старовину тут жив змій з дванадцятьма головами. Старожили
оповідають, що на Запоріжжі жили три змії-богатирі. Один з них - на Хортиці,
другий - на Пурисовому острові, а третій, найлютіший, найстрашніший, - Цар-
змій, Змій над зміями, - той на Перуні. Змії жили як богатирі і билися тільки з
богатирями. Не займали лише запорожців, бо серед них були дуже сильні
богатирі і характерники… У пізніші часи Змієва печера використовувалась
козаками як сховище для зброї.Про перебування запорозьких козаків на Хортиці
свідчать численні назви, які вони давали визначним місцям: Думна скеля, Козача
могила, Музичина балка, Дурна скеля, Верхня голова, Совутина скеля, Холодна
криниця… Кожна з цих назв має свою історію, з ними пов’язані народні легенди.
Наприклад, Думна скеля так зветься тому, що на ній цілу ніч сидів гетьман Іван
Сулима і думав, що робити з Кодаком. Як на нього йти: прямо з Хортиці чи в
обхід Самари?
59. Один із цікавих переказів - про Січові ворота - здавна поширений серед
вознесенських рибалок. Мова йде про глибоку гранітну ущелину біля Чорної
скелі. Це одне з найкрасивіших місць, створених природою на Хортиці. Голос
давнини доносить: коли отут виставлялась козацька варта, всі знали, що в
цьому районі небезпечно. Дозорні чи козаки, які виїжджали з Хортиці за іншим
завданням, попереджались і могли попасти на острів тільки через Січові ворота.
Ворог, не знаючи дороги, йшов навмання і потрапляв у засідку.
За легендами, ті запорозькі козаки, які після зруйнування Січі Катериною ІІ
емігрували за Дунай, ідучи на чужину, брали з собою пригорщу рідної землі.
Коли султан примусив прийняти клятву, вони насипали землю в чоботи і
говорили: «На чиїй землі стоїмо, тій і служити будемо».
Збереглися перекази і про те, як найвродливіші козацькі доньки і наречені
відволікали увагу ворога під час бою. Одягнувши найкраще вбрання, вони
піднімалися на високу скелю, так, щоб татари їх могли бачити, і починали
кружляти в танці чи співати. Вражене цим явищем, вороже військо на якусь мить
розгублювалось, завмирало, що давало шанс козакам нанести нищівний удар.
60. Але найголовніша легенда Хортиці - це Запорозька Січ і скарби запорозьких козаків.
За переказами, після зруйнування Січі там залишилося двоє запорожців, щоб
оберігати скарби, які козаки, відчувши поразку, закопали до кращих часів. Ті
запорожці бідували, харчувалися милостинею, за житло їм слугувало дупло дерева,
але вони не скористалися й дещицею скарбу. Так і померли, не розголосивши, де
схований скарб. Це залишається загадкою й до сьогодні.
Про популярність Національного заповідника «Хортиця» можна судити з того, що за
кількістю відвідувачів острів посідає друге місце після Києво-Печерської лаври.
Ваблять людей його історія, його природа, унікальність якої у дивовижному
поєднанні цілинних степів, байрачних та плавневих лісів, рідкісних видів рослин.
Немало туристів приїздять сюди, почувши про джерело, вода з якого «від усіх
хвороб» і, напившись якої, ще древньоруські воїни відновлювали свої сили після
баталій; про те, що хортицька земля випромінює життєдайну силу, яка передається
людям. За висновками медиків, там і справді є джерело, вода якого має цілющі
властивості. Відновлює сили наповнене ароматами лікувальних трав повітря.
Доведено, що позитивну енергію створює і сам порядок розташування курганів - у
цьому місці зникають тривоги, з’являється відчуття душевної рівноваги.
