• Share
  • Email
  • Embed
  • Like
  • Save
  • Private Content
визначні місця вінниці
 

визначні місця вінниці

on

  • 1,149 views

 

Statistics

Views

Total Views
1,149
Views on SlideShare
1,149
Embed Views
0

Actions

Likes
0
Downloads
1
Comments
0

0 Embeds 0

No embeds

Accessibility

Categories

Upload Details

Uploaded via as Microsoft PowerPoint

Usage Rights

© All Rights Reserved

Report content

Flagged as inappropriate Flag as inappropriate
Flag as inappropriate

Select your reason for flagging this presentation as inappropriate.

Cancel
  • Full Name Full Name Comment goes here.
    Are you sure you want to
    Your message goes here
    Processing…
Post Comment
Edit your comment

    визначні місця вінниці визначні місця вінниці Presentation Transcript

    • Підготовлено: Ученицею 10-А класу Війтівської ЗОШ І-ІІІ ст. Каратнюк Світланою2012р.
    • На землі залишилосязовсім не багато такихмісць, як національнийзаповідник “Буша”, щона Вінниччині. Саметут досі зберігаютьсяяк історичніпам’ятки, датованірізнимистоліттями, починаючивідтрипільської, скіфської, черняхівської, древньоруської культур (ХІ-ХІІ ст.), так і сучаснікам’яні скульптури, щопредставляютьтеперішнє мистецтво.
    • Дослідження цьогооб’єкта ведеться роками.У 1883 році професорАнтонович відкрив уБуші унікальнийрельєф, створений удохристиянські часи.Дерево безлистя, півень, олень, людина навколішках ітаємничий чотирикутникзалишив на скелі древнійхудожник.Повірте, нічогоподібного ви не знайдетев жодній країні світу.Буша увійшла в історію України як одна зі славних віх визвольної війни 1648-1654 років, що проходила під проводом Богдана Хмельницького. На той час цебуло велике місто Брацлавщини з замками, підземними ходами табаштами, одна з них, до речі, збереглася і до сьогодні. Решта будівель тапідземні ходи у ході оборони міста під час визвольної війни були зруйновані тазавалені.
    • За легендою, яку дуже полюбляють переповідати місцеві жителі, ворожівійська, дізнавшись, що всі чоловіки пішли на війну, а в місті залишилися лишежінки та діти, вирішили напасти та отримати легку перемогу. Але не тут тобуло. Обороняли місто всі, хто міг тримати зброю. Та згодом захисниківзалишилося зовсім мало, і Мар’яна, вдова сотника Зависного, яка очолювалаоборону, зібрала останніх городян, закрилася з ними в одному з пороховихпогребів і запалила порох. Страшний вибух знищив не тільки всіх захисниківта ворогів, але й зруйнував майже всі будівлі міста, засипав підземні ходи. Тут зберігаються малюнки перших людей
    • Століття невблаганно руйнують цей старовинний пам’ятник. З метоюуберегти його від подальшої руйнації тут був створений національнийісторико-культурний заповідник. Однією з його складових є музей простонебо – парк історичної скульптури, розташований довкола вцілілої баштизамку. Таланти сучасних митців втілили історію краю у скульптури змісцевого каменя піщаника, об’єднавши легенди і реальність.Нині цей парк налічуєсотні кам’янихскульптур, їх кількістьз кожним рокомзбільшується зарахунок проведеннятрадиційного пленеру“Подільськийоберіг”, в якому берутьучасть усі відоміскульптори, архітектори, каменотеси іхудожники України.Приєднатися до нихможете і ви, якщозавітаєте наВінниччину.
    • Браїлів - селище історичне. Одне з найдавніших на Поділлі. Свою назву вонозапозичило від назви річок Брала і Рів, і в давнину містечко називалосяБрагірів.У 1768 році в Браїлові було завершено будівництво ансамблю Троїцькогомонастиря. В кінці минулого століття о. Ігнатій Лотоцький, який служив уБраїлівському монастирі у 1895-1898 рр., писав: "Ще здалеку привертає увагугарний вигляд містечка і особливо великі монастирські корпуси, над якимивисочіють церква і дзвіниця. Брудне єврейське містечко... на деякий часприменшує ваше захоплення. Зате потім ще відрадніше стає на душі, коли вивїжджаєте в монастирські ворота, і після шуму та брудної суєти вас охоплюєнепорушна тиша. Брудна вулиця змінюється чистим і просторим монастирськимподвірям, краси якому додає тиша та новонасаджена зелень. Великиймонастирський храм постає прямо напроти вїзду в монастир. За ним тягнутьсякорпуси, окремі флігелі, а ще далі - господарські приміщення. Кругом чистота іпорядок. Помітно старання черниць надати своїй обителі вигляд облаштованогомонастиря". В монастирі було 3 храми: Троїцький (найбільший, побудований1778 р.), Преподобних Антонія та Феодосія Печерських, Св. Миколая. Діялоучилище, де навчали дівчат-сиріт та дочок дияконів.
    • З початком комуністичної епохи для монастиря почались важкі часи. З будинківзалишили монахиням лише один. За нього їм довелося платити, бо всіприміщення радянська влада відібрала і тепер надавала на правах оренди.Монастирі навмисно почали доводити до злиденного стану. В 1925 р. вБраїлівському жіночому монастирі проживало 145 сестер, з них працездатних53, інші 92 - старі, потребували догляду за собою. Монастир існував виключнона кошти, здобуті особистою працею: зимою - шитвом, влітку - польовимироботами у селян, в сільгоспартілях. Землю, яка належала ранішемонастирю, відібрали. Весь сільгоспреманент забрав Жмеринський райколгоспу 1923 р.
    • Єдиним засобом для існування була праця 53 осіб. Їхнього заробітку не вистачало, дотого ж потрібно було оплачувати приміщення, що для монастиря було непосильним.Для сплати за приміщення збували навіть одяг, посуд, й інші особисті речі. Восени 1932р. селяни з сіл Москалівка і Козачівка сховали частину врожаю в Браїлівськомумонастирі, і їх звинуватили у злочинах проти радянської влади. Серед обвинуваченихбула і сестра Жукова, якій інкримінували наклепи на колгоспи. Вона була засуджена доувязнення. ГПУ прилаштувало до цієї справи також ієромонаха монастиря Бориса (3роки табору) і єпископа Петра, керуючого Подільською єпархією (заслано на 3 роки доКазахстану), священика Іоанна Шиповича (5 років заслання до Сибіру). У грудні 1932р. обласна газета "Більшовицька правда" писала: "Монастир - це кублоконтрреволюції, і це засвідчує переховування в його стінах близько 1000 пудівкуркульського хліба, що його знайшла Козачівська сільрада. Це кубло треба негайнопровчити". Знайдений хліб відібрали, і не лише хліб. У монастиря забрали всіпродукти, навіть огірки і помідори. А потім селян з оточуючих сіл примусилипроголосувати за закриття обителі, яка намагалася врятувати їх від голоду. ТериторіяБраїлова під час 2 світової війни входила до складу Транстністрії (Задністровя), тобто взоні окупації Румунії. В 1942 р. монастир був відкритий, як багато храмів і монастирівна той час. В 50-х рр. XX ст. наступ на монастирі в області поновився ще з більшоюсилою. В 1955 р. їх залишилося лише 2 - Браїлівський та Барський. Становище вБраїлівському монастирі було складним. Про це свідчить зокрема заява настоятельниціігумені Глафіри до облвиконкому (1956 р.), в якій йшлося про те, що територіямонастиря зруйнована автомашинами.
    • Руйнується передній фасад воріт. У воротах є дві кімнати, одну займає олієзавод, деприймають молоко, а іншу - електростанція, яку незаконно експлуатують і неремонтують. Потрібна охорона, необхідно провести ремонт воріт і приміщень. Але вобласного керівництва були зовсім інші плани. В 1962 р. монастир було знову закрито.Тому передувала велика робота партійно-радянських органів. Був закритий Барськиймонастир. Всіх сестер перевели в Браїлів. Барську чудотворну ікону Божої Матері сестрипринесли з собою.В 1989 р. монастир було повернуто Православній церкві. 19 березня 1990 р. відслуженаперша служба. За 10 років відновлено храм, що був завалений сміттям. Збудувалидзвіницю, зробили внутрішню і зовнішню реставрацію всього корпусу і зовнішньоїчастини Троїцького собору. Відновлено церкву св. Миколая. В монастирі є свої шанованісвятині. Це ікони Божої Матері Браїлово-Почаївська та Браїлово-Ченстоховська таТроєручиця. Про останню відомо, що написана вона на початку ХІХ ст. на Афоні, і вперші роки гонінь від безбожної влади постраждала від невіруючих вандалів. Серцестискається від погляду на пошкодження, завдане святині тупим предметом. В 20-х рокахсестри хотіли відреставрувати образ, та почули голос Божої Матері: "Не торкайтеся Моголику, нехай залишається таким, як є".В Троїцький собор повернулася також ікона, яку було написано спеціально дляБраїлівського монастиря - це ікона святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона.Поки невідомо, де знаходяться дві великих престольних ікони - великомучениці Варварита Боголюбська ікона Божої Матері. Є в обителі ковчежець з мощами святих угодниківБожих З 1995 р. монастирем керує настоятелька ігуменя Антонія (Стеценко).
    • Історико-культурний центр духовності та злагоди: КостелСвятого Флоріана,Свято-Миколаївський чоловічий монастир, синагога.Шаргород (першочергово Шарогрудек) – це унікальне місце натеренах східної Європи, адже тут, на крихітній території і в такійкількості зосереджено сліди існування різних культур, де реальноіснував міжконфесійний та міжнаціональний мир протягом багатьохстоліть. Такий уклад життя, який завжди був у Шаргороді – цеідеальна модель для світосистеми.Шаргород – улюбленець століть. На нього турки говорили «кучук -Стамбул» (маленький Стамбул). Задля придбання місцини для ньогозасновник Ян Замойський здійснює обмін села Прага під Варшавою.Місто мало свій герб, магдебурзьке право і право обов’язкових торгівтри рази на рік.Ці чудові пам’ятки зосереджені в радіусі 400 метрів, утворюючи такзваний історико-культурний Центр духовності та злагоди.
    • Комплекс споруд Шаргородського Свято-Миколаївського чоловічогомонастиряВ 1717 році тодішній власник Шаргорода магнат Станіслав Любомирський запросив набереги Мурашки ченців ордена уніатів-базиліан, що заснували тут монастир і школу(1719).Унія зустріла різкий опір православного населення. В 1726 році в Шаргороді виниклобратство зі своєю школою, а згодом через вісім років спалахнуло повстання підкерівництвом сотника шаргородских козаків Верлана. Прийнявши титулполковника, Верлан зібрав під свої прапори значні сили гайдамак, маючи намір вигнатиз краю «іноплемінників» і приєднати Правобережжя до Росії. Проте, повстання зазналопоразки.Біля 1782 року новий власник Шаргорода Йосип Соснівський надав базиліанам дляспоруди монастиря і школи-бурси розвалини замка і необхідні засоби. Школа, в якійдеколи вчилося до шестисот учнів, славилася на всьому Правобережжі. Післяприєднання краю до Росії монастир був реформований в православний, а школа - всемінарію, пізніше - в духовне училище. В 1840-і роки тут вчився чудовий українськийпоет Степан Васильович Руданський (1834-1873). Яким величезним зарядомжиттєрадісності і здорового подільського гумору винен володіти син бідного сільськогосвященика села Хомутинці поблизу Вінниці, щоб восьмилітнє перебування в цихжорстких умовах не тільки не зламало, але і розвинуло прекрасне дарування!Видатний український письменник Михайло Коцюбинський (1864 -1913) вчився вШаргороді в 70-ті роки. Саме в Шаргородській бурсі після прочитання твору юногоМихайлика, викладач, входивши у вчительську, вимовив: «Будемо мати своголітератора». І не помилився. Дещо пізніше тут же вчився чудовий українськийкомпозитор, майстер українського хорового мистецтва Микола Дмитрович Леонтович(1877- 1921), автор класичного «Щедрика».
    • Костел св. ФлоріанаВідкритий у 1595 році, він до сьогоднішнього дня дивує своєю довершеною красою ідосконалістю. Він являє собою триніфну базиліку, побудовану з вапнякового каменю.На виразному бароковому фасаді хвилеподібні аттики бічних нефів ритмічнопереходять у високий середній аттик, який гармонійно завершується напівкруглимифронтоном з хрестом. Інтер’єр храму має рясне декоративне оздоблення - ліпнину тарозписи циліндричного склепіння, які очевидно поновлені у 1717 р. під час реставраціїкостьолу. На пілонах та у бічних нефах з тонованого алебастру виконано в рамах-порталах чотирнадцять композицій у скульптурній техніці горельєфу (тобтоневисокого рельєфу), які заслуговують на найбільшу увагу!Вони ілюструють церковнийтвір для хору та органавидатного композитораФеренца Ліста, Vіа Cruig"Хресна дорога" -„Чотирнадцять зупинок настрадницькій дорозіХриста". Вони булипривезені в 1905 р. доШаргорода з Польщі і досімають велику цінність.
    • На вівтарі костелузберігається головна реліквіяхраму – кусочок дерев’яногохреста, на якому булорозіп’ято Ісуса Христа.У головному вівтарікостьолу можна побачитивисокомистецькескульптурне "Розпяття"роботи старих італійськихмайстрів. Тут же у сакристії- портрет ЯнаЗамойського, скоріше завсе, копії XIX століття здещо раннього, а може прижиттєвого зображенняфундатора храму. У лівому У нижній частині полотна на світлій смузі - два рядкиверхньому куті портрету латиною: „Ян Сіріуш Замойський, вищий воєначальникзображено родовий герб і канцлер Коронний, общини Шаргородської року 1595роду - „Еліта". У костьолі до засновник".цього часу зберігся напис: У XX ст. під час встановлення радянської влади у„Ян Замойський, Канцлер і Шаргороді, як і по всій Україні, було переслідуванняГетьман Великий Коронний" християн, а особливо католиків. Нова влада намагаласьі дати життя - 1541 - 1605 припинити культову діяльність Католицької церкви, алер.р. завдяки міцній вірі місцевих католиків зробити цього не вдалось.
    • Історія цього живописного куточка Поділля достатньо цікава, ось деякі деталі:―через місто не раз проїздили відомі люди: турецький мандрівник Евлій Челиба, французькийдипломат Ульріх фон Вердум, які залишили нариси про велич міста;―в 1769 році Яків Франк був в Шаргороді, багато жителів піддалося франкістськомувпливу, особливо, коли Франк показував різні чудеса: літав в повітрі, викликав душімертвих, змушував бика проповідувати півгодинну проповідь на тему книги Зо хап, зсунув з місцяна базарній площі великий камінь і т.д.;―з замку Яна Замойського великий гетьман Богдан Хмельницький писав листи до російськихпослів В.Стрєшньова і М.Бредіхіна;―Шаргород, другий після Кам’янця місто воєводства дуже подобався туркам і вони називали його«кучук-Стамбул», що означає «маленький Стамбул»;―тут був схоплений, катований і страчений на міських воротах славетний полковникМорозенко, пісня про якого «Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче, за тобою, Морозенку, всяВкраїна плаче…» ;―француз Моро де Бразе, який найнявся до російської армії бригадиром, залишив записки, якіпотім були перекладені і підготовлені до видання самим О.С. Пушкіним, проїзжаючи черезШаргород писав : « … город был некогда весьма обширен и имел знатную торговлю …»;―власником міста в який час був відомий Князь Роман Сангушко;―в 1840 році в Шаргородській бурсі з семи літ навчався український поет Степан ВасильовичРуданський;―великий український письменник Михайло Коцюбинський 1870 роках навчався вШаргороді, саме тут було помічено талант маленького Михайлика вчителем, який зайшовши довчительської, сказав: «будемо мати свого літератора» і не помилився;―трохи згодом тут же навчався український композитор, майстер хорового мистецтва МиколаДмитрович Леонтович, автор славнозвісного «Щедрика».
    • Музей створено в 1930 р. на території садиби (1,25 га), дезнаходиться хата, в якій народився і жив майбутнійакадемік, президент Всеукраїнської АН, відомиймікробіолог Д. Заболотний (1866-1929). Нова експозиціярозгорнута в спеціально побудованому приміщенні у 1988р. Похований вчений на території садиби.Колекція музею нараховує понад 2 000 музейнихпредметів. Щороку музей відвідує понад 3 000 осіб.Основу колекції складають особисті речі ДмитраКириловича Заболотного та його дружини, рукописи івидання праць вченого. Медичнийінструментарій, особиста бібліотека вченого (798книг), колекції мінералів, черепашок і комах вдалодоповнюють музейне зібрання.В експозиційний комплекс входить меморіальна хата, літня кухня, спеціальніприміщення, сад та могила Д. Заболотного. В літній кухні та спеціально побудованомуприміщенні розміщено матеріали, що розповідають про життєвий та науковий шляхвче-ного. В кімнатах меморіального будинку представлено експонати, що відображаютьйого особисте життя. Тут відтворено інтерєр початку ХХ ст.
    • Селянин на прийомі у Д.К.Заболотного (воскові фігури)
    • Вітальня у будинку Заболотного.
    • Музей П. Чайковського, якийзнаходиться в палацовійспоруді родини фонМекків, засновано приБраїлівському ПТУ-6 у 1979 р.Ініціатором створення музеюбув директор училища М.Іванюк та викладачі Б. Коваль іВ. Перепичай. Значний вклад урозвиток музею вніс і москвичП. Пляцек, браїлівчанин занародженням, який збиравпрофільну колекцію з 1955 р. У1990 р. було відкрито новуекспозицію. Автораминаукової, проектно-художньоїконцепції виступили: завідувачнауково-методичним відділомВінницького обласногокраєзнавчого музею Н.Секретарьова та художникВінницького художнього фондуГ. Мельник.
    • Музейна колекція нараховує майже 2 000 предметів. Щороку музей відвідує понад 5 000осіб. Найбільшу зацікавленість викликають колекції особистих речей Н. фон Мекк (1831-1894) і видань творів П. Чайковського (1840-1893) нотовидавничими фірмами Російськоїімперії. З 1991 по 2002 рік в музеї проводилися щорічні травневі свята "Воспоминания одорогом месте". Експозиція музею розкриває тему "Петро Ілліч Чайковський і Браїлів". Привертаєувагу відвідувачів "кімната-ліхтарик" - в минулому робочий кабінет Н. фон Мекк і П.Чайковського, експозиція якого розповідає про життя і творчість генія музики. Вінтерєрі залу розміщені особисті речі Надії Філаретівни (меблі, музичніінструменти, письмове приладдя тощо), передані до фондів музею її нащадками. Увітринах виставлені оригінали музичних видань ХІХ ст. Наступний експозиційний комплекс розповідає про Браїлів другої половини ХІХст., родину фон Мекків та перебування П. Чайковського в містечку у 1878-1880 рр. Тутпредставлено копії фотографій з особистого фотоальбому Н. фон Мекк, які яскравоілюструють тогочасний Браїлів, його околиці та архітектуру. У вітринах розміщеноприжиттєві видання творів П. Чайковського. Зала "Музична бібліотека Н. фон Мекк" - це унікальна колекція нотних виданьпровідних нотовидавничих фірм Росії і України ХІХ ст.: Ф. Стеловського, П.Юргенсона, В. Бесселя, М. Бернарда, Л. Ідзіковського та ін., які використовував П.Чайковський.
    • Недалеко від Вінниці діємузей історії авіації такосмонавтики.Розташований він упалаці, який в 17-18столітті належавпольському магнатуМихайлу Грохольському, аз 1869 року – капітануМиколі Можайському.Після його трагічноїзагибелі маєткомприїздить керувати братпокійного – капітан Ірангу ОлександрФедорович Можайський.Саме він виконав вагомуроботу, що передувалапобудові повітряно-плавального снаряду.
    • Проводячи досліди зптахами, вивчаючи умовигоризонтальногопольоту, Можайськиймоделював велетенськихповітряних зміїв, а згодомвиготовив свою першумодель так званого літака, якаскладалась з невеличкогочовника, всередині якого булавміщена годинниковапружина, чотирьохколіщат, які слугували длярозбігу і посадки, невеликогопропелера, вертикального тагоризонтального оперення.Для випробовуванняОлександр Федоровичприв’язував планер довгиммотузком до трійки коней.Коли коні швидко тягли воза, особливо згори, планер злітав у повітря і рухався завозом, при зменшенні швидкості апарат знижувався і котився на своєму візку. Нажаль, до наших часів цей перший планер не зберігся, але на місці випробуванняцього апарата встановлений пам’ятний знак.
    • У 1971 році в колишньому маєтку Можайських відкрили музей історії авіації такосмонавтики. Через рік йому присвоїли звання “Народний музей”, а в 1989 р. музейстав державним. Нині його експозиція вважається однією з найунікальніших вУкраїні, бо містить експонати, як відображають розвиток вітчизняної авіації від першихлітальних апаратів до реактивних літаків та польотів космічних кораблів.
    • Тут вам розкажуть про зародження і початковий період розвитку авіації, зокремадіяльність Олександра Можайського, який один з перших спробував оволодітинебесами. Далі в експозиції представлені авіатори та авіаконструктори, які напочатку XX століття жили і працювали в Україні. Значне місце відведено роліавіації періоду Великої Вітчизняної війни, де розповідається про відомихльотчиків-земляків, представлені моделі тогочасних літаків По-2, Іл-4, Ту-2 таінших.Отже, для тих, хтозахоплюєтьсяавіаконструкціями, татих, хто простоцікавиться історією чиунікальними їїречами, відвідуванняцього музею станенезабутнім, а враженнявід побаченогозалишаться надовго.
    • На початку XVIIIст. м. Тульчин стає власністю роду Потоцьких, одного знайбагатших і вельможних родів Польщі. Величною окрасою міста стаєчудовий двоповерховий палац Станіслава Потоцького, який збудований в 1782році у класичному стилі і повернутий обличчям до міста. Проектував палацфранцузький архітектор Ля Круа, внутрішні роботи голландець Меркс, творцемпарку „Хороше” був Міллер. Палац був покритий мідним дахом, складався ізголовного двоповерхового корпусу з прикрашеним парадним під’їздом на 10колонах з 8 пілястрами, а далі два бокових корпуси в такому ж стилі. Зголовним корпусом бокові споруди з’єднані скляними галереями.
    • Кожному, хто входив в палац, кидався в вічі надпис над колонами на білому фризівиконаний великими бронзовими, позолоченими буквами: „чтоб в этом доме всегдапребывала свобода и добродетель. ”Поставлен в 1782 году”. В палац входили черезвеликий вестибуль, який був прикрашений мармуровими східцями, оздобленимиметалевими плетіннями. Картинна галерея палацу складалася з полотен видатнихмайстрів Європи. В парку „Хороше”, який доповнював цей величнийархітектурний ансамбль, були каскади, фонтани, мармурові скульптури та східці ірозкішні купальні. Гарно висаджені групи дерев, екзотичні рослини - все це булонеповторним та величним. Тут постійно звучала музика, відбувалисятанці, розваги. При палаці був театр, який мав в репертуарі 5-7 опер та 2-3концерти. Співали в основному на італійській мові. Вигідно розташований іпривітний, палацовий ансамбль графа Потоцького, споруджений майстерністю іхистом тисяч тульчинських будівельників, приносять Потоцьким і Тульчину славута популярність. Європейці в захопленні від тульчинського високопрофесійноготеатру з трупою у 200 акторів, художньої галереї з роботами знаменитих майстрівєвропейського пензля Ван- Діка, Тиціана, Моле рана, Ван-дер-Хельста, Лампі, відбібліотеки в 17000 томів кращих зразків світової культури, друкарні, колекціїрідкісних античних монет, величезних срібних сервізів, колекції склянихкубків, від колективу найкращих українських майстриньвишивок, різьбярства, художньо-прикладного жанру в кількості до 500 чоловік. З1984 року в палаці розміщується Тульчинське училище культури. Щорічно тутнавчається більше як 380 чоловік. Палац Потоцьких є пам’яткою архітектуриXVIIIст. Велична історія палацу Потоцьких в Тульчині дає можливість і сьогоднірозкрити можливості цього архітектурного ансамблю для нащадків, туристичнихгруп зарубіжних гостей.
    • Реконструкція палацу
    • На них виходи крейди утворюють оригінальні стіни зСело Лядова належить до природних унікальних печерами, стовпи, окремі химерні скелі.об’єктів Середнього Придністров’я, яку в свою Виходи крейди в с.Лядова - унікальнийчергу у межах Поділля і України є унікальним в геологічний об’єкт, таких потужних іїширокому і вузькому значенні цього поняття. шарів на Вінниччині немає. ТутУнікальністю ландшафту середнього зустрічаються ряд рідкіснихПридністров’я , зокрема Лядови також є наявність рослин, таких, як гіацинти блідий, два„Великого каньйону Дністра”, оригінального види ковили, а весною на значнихприродного вузла, де можна зустріти породи лісів ділянках цвіте горицвіт весняний.Центральної та Східної Європи, Причорномор’я, врезультаті формується особливий підтипландшафту - західно-лісостеповий, винятковарізноманітністьгеосистем, мальовничість, унікальність сполученихтворінь природи й людини, високий потенціалестетичних та рекреаційних ресурсів. Томус.Лядова можна вважати заповідникомісторичним, геологічним, ботанічним. Знаходитьсяна лівому березі Дністра, межує з селамиКремінне, Нагоряни, Яришів. З усіх боків оточенекрутими схилами долини р.Лядови.
    • Мабуть краса природи й спонукала людину в далекому минулому, а саме в XIст. спорудити тут скельний монастир. Сьогодні - це печерний православнийдіючий чоловічий монастир. Розташований на південній околиці села, накрутому спускові вузькою стежкою у зарослях узвишшя на стометровійвисоті прямовисної крейдової скелі. Найдавніший в області архітектурнийпам’ятник XI-XIXст., форпост православ’я на південному заході нашоїдержави. За легендами і народними переказами - це перше пристанище нашляху з Афона в Київ преподобного Антонія Києво- Печерського. До цієїпам’ятки входить церква печерна старовинна(печера) XI ст.; готель XIXст.;церква печерна приходська на честь Усікновення Глави ІоаннаПредтечі, Святої Великомучениці Параскеви, XVIIIст.;дзвіницякам’яна, 1848р.;могили ченців XVIII-XIXст, водні лікувальні джерела(Св.Антонія).
    • Щоб ліпше уяснити красу цього куточку Поділля краще всього згадати рядки зпоеми „Беньовський” польського письменника Юліуша Словацького, перекладнашого земляка Івана Глинського: „Стоїть там замок на високій скелі при річціЛядовій...А далі- гребля і млин, Маріїна оселя- трибанний храм золоченимхрестом у небі надвечірньому блистиь....”.Згадує поет мальовниче село і в романі„Король Лядови”.Роботи з реставрації та відновлення об’єкту продовжуються. Триває підготовка довідзначення тисячоліття пам’ятки.
    • Головною та унікальною перлиною нашого краю є Немирівське городище або такзвані «Великі Вали», розташоване на лівому березі Південного Бугу за 10 км відрічки, біля с. Сажки, за 2 км від м. Немирова на схилі плато. Воно є одним знайбільших городищ на території України. Ось уже більш як чотири тисячоліття тівали мовчазним тулубом лежать розпростертими по периметру на 5 км (по гребневівалу). Їх ширина в основі складає 32 метри; висота ще й досі становить близько 9метрів, і лише можна собі уявити, скільки тієї висоти пішло в землю, осіло підневблаганним плином часу, так як за деякими даними первинна висота валів складаладесь під 30 метрів. По верху валів були закопані у два ряди п’ятиметрові колодизаточені доверху.Ця потужна замкнена огорожа розташована наобох берегах р. Мирки, яка ділить її на двінерівних частини: більшупівнічну, висотну, яка займає 2/3 площігородища і меншу південну, пологу іболотисту. Ширина розривів валів становитьвід 10 до 60 метрів.
    • На найвищому місці поміж валами (висотнапівнічна частина городища) розташувалосьпоселення-городище так зване «замчисько».Довжина його з півночі на південь становить біля300 метрів, ширина з заходу на схід – всередньому250 метрів. Обнесене окремим валом й обкопанеглибоким ровом воно височіє понад довколишньоюмісциною, немов притягуючи до себе людей. Повзнього тече таж сама річечка Мирка, яка несе своїводи до Бугу. На входах до городища водаперетинає вал.В1862 році землі, на яких розкинулось городищеперейшли у спадок до графа Григорія Строганова.Земля тільки частково була його власністю, багато Ось саме ця чутка і заставиланаділів належало місцевим селянам. жадібного до багатства графаРозуміючи, що городище – це не лише віковічна привласнити городище. Цяпам’ятка історії, а й джерело чутка покликала на городище йзбагачення, Строганов відселив місцевих жителів тисячі інших шукачівдо сіл Сажки та Озеро, де для кожного будував скарбів, які почали проводитисадибу і, забираючи 300 сажнів землі, наділяв в варварські розкопки у пошукахмежах 800. Таким чином Строганов залишився скарбу. Але золота так ніхто і неєдиним господарем городища. Що ж спонукало знайшов, знаходились іншіграфа Строганова до таких ось дій? А те, що серед речі, які не цікавили горе-мешканців Немирова та навколишніх сіл поповзли археологів. Ці речі просточутки, що на городищі схована велетенська скриня варварськи знищувались.із золотом.
    • Ці розкопки тривали аж до 1908 року, поки їх не провідала донька Григорія СтрогановаМарія Григорівна Щербатова, яку вразили розміри викопних кісток. Розуміючиісторичну цінність старого поселення у Валах та викопних знахідок, княгинязаборонила усі подальші розкопки і наказала усі викопні скарби перенести до своєїсадиби. А щоб не руйнувалась ця археологічна пам’ятка і щоб повністю позбутися відпосягань горе-шукачів скарбів вона повністю викупила усі наділи селян в районі Валівта надала їм орні землі біля с.Озеро. І на відміну від свого батька графаСтроганова, юридично оформила спадковість на ці землі. Натомість викликала зКам’янця-Подільського спеціаліста зі старожитностей.Перша наукова експедиція під керівництвом професора С.С.Гамченка побувала уНемирівських валах 1909 року. Вслід за нею в 1910 році експедиція під керівництвомпрофесора А.А.Спіцина. Так, у 1909 році на одному із трьох масивів, на якихрозташоване «замчисько» С.С.Гамченко відкрив залишки трипільського поселення. Тутже він зафіксував виходи 20 площадок і відзначив, що забудова замчиська веласьпланомірно: 7 рядів жител поперек довгої осі городища і причому житла розташовані в«шаховому» порядку. Вони, як правило, мали однакові розміри: 21 м довжина; 12 м – ширина і 3 м – глибина . С.Гамченко інтерпретував їх як підземні житла « ямного» типу. Посеред ось такої напівземлянки знаходився центральний стовп, який підтримував конічну ( в деяких будівлях і одно, а то й і двоскатні) покрівлі із соломи чи очерету. Стіни робили із вертикально поставлених колод, які із середини обмазувались глиною. Іноді ще стіни були закріплені переплетеною лозою і обмазані глиною змішаною із січкою і половою. На земляній підлозі у центрі знаходилось вогнище із каменя.
    • Між житлами, окрім сили-силенної зернових ям, виявлено великий насип ізпопелу, так званий «зольник», у якому знайдено багато уламків глиняногопосуду, побутові і господарські речі (бронзові прикраси, вироби із кістки такаменя, приладдя для ткацтва тощо). На думку вчених це було загальне місцедля збору сміття.Результати своїх робіт С.С.Гамченко частково опублікував у працях«Спостереження над даними дослідів трипільської культури 1909-1913рр»(Трипільська культура на Україні. К.1926 р.,с.31-42); «Археологічні дослідження1909 року на Поділлі по Трипільській культурі» (НБ ІМК РАН – Фонд № 2703 та«Спостереження над даними досліджень першоджерел Трипільської культури в1909-1913 рр.» (НА ІА НАНУ – Фонд № 38, с.1-31). Проте більша частинаінформації так і залишилась в рукописах.Передчасна драматична смерть у 1920 році МаріїЩербатової призупинила наукове вивчення валів.Поновилось воно аж у 1941 році під керівництвомА.П.Смірнова та, на жаль, було перерване війною.Уже після війни у 1946 році до Немирова з самогоДержавного Ермітажу прибула Південно-Подільська археологічна експедиція на чолі зМ.І.Артамоновим. Протягом одного літа члениекспедиції накопали велику розмаїту кількістьекспонатів (понад 2 тис. екземплярів), які пізнішебули поміщені до Ермітажу, де зайняли два залипід восьмим і дев’ятим номерами. Лише незначнаколекція із розкопок зберігається в Інститутіархеології НАН України в Києві.
    • На теренах навіть такої величезної держави, якою був Радянський Союз, Немирівське городище виявилось одним із найбільших і найбагатших. Але тут, правда, є ще одна і чи не найголовніша причина такої поваги до Немирова. На початку минулого століття Марія Григорівна Щербатова, яка була дуже доброю до свого народу і вміла цінувати його таланти, послала на навчання в Академію мистецтв до Петербурга сільського хлопчину з Великої Бушинки на прізвище Дець –У нього виявився особливий хист до малярства, хоча в районі ніде ніщо з його (Тимофій чи Тихон).творчості не збереглось. Він, кажуть, розписував церкви, приїжджаючи влітку дородичів. Цей хлопець, звичайно, знав за городище, а то може й бував неодноразово наних, і не раз , можливо, розповідав про них тим, хто трудився поруч. Ймовірно, що йогослова й дійшли до відповідних інстанцій, згідно чого і була споряджена археологічнаекспедиція у Вали. Тим більш, коли до цього додати ще й і той факт, що Т.Дець буввидатним спеціалістом, так як обіймав посаду головного реставратора Ермітажу, а натакі посади випадкових людей не поставлять. На превеликий жаль, наш земляк проживнедовго, він розділив трагічну долю тисяч ленінградців, померши з голоду під часблокади міста. Проте експедиція Артемонова та два Немирівських зали в Ермітажі – цепам’ять вдячних колег нашому землякові.
    • На виставці в Ермітажі представлені численніпредмети розкопок городища. Є там бронзові ікістяні наконечники стріл, голки, катушки такінська збруя, виконані в характерному дляскіфського мистецтва звіриному стилі (зображенняфігур коней, худоби, звірів, плазунів та птахів).Зустрічається й просте сільськогосподарське тапобутове знаряддя. Та особливо визначним є посудіз лощеною чорною поверхнею, прикрашенийкапелюрами, що відповідає вжиткам чорноліськоїкультури. Крім виробів місцевих майстрів, тут знайдено і привізний посуд, який вироблявся в ХІІ-ІХ ст. до н.е. майстрами з островів Східного Середземномор’я – Родоса і Самоса. Елінські купці привозили його місцевому населенню в обмін на пшеницю та хутро. Пізніше, у 1966 році Немирівське вали досліджує Немирівських загін Скіфо- слов’янської експедиції Харківського університету (керівник А.О.Моруженко). А в кінці 80-х років минулого століття востаннє Вали досліджує експедиція під керівництвом професора Вінницького педінституту П.І.Хавлюка. Матеріали цієї експедиції зберігаються у Вінницькому краєзнавчому музеї.
    • Ставка Гітлера "Вервольф", що вперекладі з німецької означає "озброєнийвовк", розташована за 8 км на північ відВінниці. За часів Великої Вітчизняноївійни вона використовувалася длякерування військовими діями наСхідному фронті. Будівництво польовоїставки спершу планувалося біля Лубен(Полтавської області). Але, по-перше, тоді там досить активно діялипартизани, які одразу зацікавилися бтаємним об’єктом, а по-друге, “бліцкриг”не вдався, і війна затягувалася. ОскількиВінниця була більш-меншвіддаленим, затишним містом і, щонайголовніше, була розташована нашляху, де в майбутньому мали збудуватитранс’європейську магістраль Гамбург –Готенланд (нинішній Крим), то вибір длязведення "Верхольфу" пав саме на неї.
    • "Вервольф" фактично був зменшеною копією головної ставки Гітлера "Вольфшанце" уСхідній Пруссії. Зовні ставка мала досить непоказний вигляд. Наземну частинускладала 81 будівля. Майже всі будівлі були побудовані з дерева з дерев’яними дахами.З північного боку під лісом – електростанція. Поблизу – дві радіостанції, приміщення персоналу, охорони, водокачка, басейн, телефонний вузол, який забезпечував прямий зв’язок з Берліном, Києвом, Ростовом, Харковом, Дніпропетровськом, Житомиром. Поряд зі ставкою – посадочна смуга для літаків. Підземна частина – 3 залізобетонні бомбосховища, зокрема головний бункер фюрера, масивної конструкції: товщина стін – 2,5 м, перекритів – 4,5 м. Територія була замаскована, всі будівлі пофарбовані в темно-зелений колір. Над підземними спорудами посаджені дерева, кущі.
    • Будівництво ставки тривало з осені 1941 року до кінця 1943 року. У ньому були задіяніспеціалісти з Німеччини, Польщі, Голландії. Загалом на об’єкті працювали понад 10тисяч людей, в тому числі мешканці навколишніх сіл. Влітку 1942 році вінницькийпідпільний центр отримав інформацію про те, що з 1941 році німецька будівельнафірма “Тодт” веде підземні роботи у лісі поблизу Вінниці, а вже на початку 1942 рокукерівнику київського підпілля Івану Кудрі стало відомо, що продукція Київськогокабельного заводу йде у Вінницю. Після збору попередньої інформації він дійшоввисновку, що там будується підземний військовий завод, а отже, радянськекомандування знало про існування цього об’єкту.Гітлер відвідав ставку щонайменше 3 рази. Найдовше він тут перебував з 16 липня по31 жовтня 1942 року. У грудні 1943 року було прийнято рішення про знищенняоб’єкта, і в березні 1944 напередодні німецького відступу ставку висадили у повітря.Завіса таємничості довкола ставки відкрилася в 1959-1960 роках, коли вінничанин ІванБезуглий, колишній співробітник КДБ, опублікував у періодиці матеріали проборотьбу місцевого населення з окупантами.Нині ставка є досить унікальним і цікавим об’єктом. Дослідникам вдалося відновититочні розміри території ставки та її окремих зон. Крім того, було виявленомісцезнаходження центрального в’їзду, котельні, електростанції, водокачки, очиснихспоруд, плацу та КПП. Але багато таємниць залишилося. Навколо ставки і досіточиться чимало пересудів, висловлюються нові гіпотези, пов’язані з нею. Дополеміки долучити зможете і ви, якщо завітаєте до Вінниці та відвідаєте наш“Вервольф”.
    • Державний історико-культурний заповідник "Буша" Працює: з 8.00 до 17.00, вихідні: субота, неділяАдреса: Вінницька обл., Ямпільський р-н, с. БушаТелефон: 8 (236) 2-61-90Жіночий Свято-Троїцький монастирАдреса: Вінницька область, Жмеринський р-н, смт. БраїлівІсторико-культурний центр духовностіАдреса: Вінницька область, м. ШаргородМузей академіка Д.К. ЗаболотногоПрацює: з 9.00 до 17.00, обід з 13.00 до 14.00, вихідні: неділя, понеділокАдреса: Вінницька обл., Крижопільський р-н, с. ЗаболотнеТелефон: 8(240) 2-86-74Музей П.І. Чайковського та Н.Ф. фон МеккПрацює: з 9.00 до 17.00, вихідні: понеділок, вівторокАдреса: Вінницька область, Жмеринський р-н, смт БраїлівТелефон: 8(232) 3-39-67Музей історії авіації та космонавтикиПрацює: з 8.00 до 17.00, вихідні: неділя, понеділокАдреса: Вінницький р-н, смт Вороновиця, вул. Леніна, 26Палац Потоцьких у ТульчиніАдреса: Вінницька область, м. ТульчинСвято-Усікновенський скельний чоловічий монастир XI століттяАдреса: Вінницька обл., Могилів-Подільський р-н, с. ЛядоваСкіфське городище "Великі вали"Адреса: Вінницька область, біля міста НемирівСтавка Гітлера “Вервольф”Адреса: Вінницька обл, Вінницький р-н, с. Стрижавка