війна в афганістані 1979—1989

1,319 views
1,042 views

Published on

Презентацію присвячено совітсько-афганській війні.

Published in: News & Politics
0 Comments
0 Likes
Statistics
Notes
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

No Downloads
Views
Total views
1,319
On SlideShare
0
From Embeds
0
Number of Embeds
4
Actions
Shares
0
Downloads
9
Comments
0
Likes
0
Embeds 0
No embeds

No notes for slide

війна в афганістані 1979—1989

  1. 1. Війна в Афганістані 1979 —1989 Передумови, причини, хід та наслідки
  2. 2. Передумови війни  Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Це було зумовлено насамперед географічним розміщенням країни, рельєфом місцевості (80% території — гори та безводні пустелі), а також особливостями релігійної свідомості афганських племен. Афганці здавна сповідують іслам ханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм і консерватизм повсякденного життя. Традиційно панівною елітою в афганському суспільстві були вожді пуштунських племен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечисленний офіцерський корпус. Значна роль військових в Афганістані була звичною для азіатської країни.
  3. 3. Мапа Афганістану
  4. 4. Фізична мапа Афганістану
  5. 5.  Король Афганістану Захір-Шах наприкінці 50-х років дозволив великій групі офіцерів афганської армії навчатись у радянських академіях. Саме офіцери, які повернулись із СРСР, були першими марксистами, що прагнули захопити владу і здійснити соціальні перетворення. Поряд із військовиками на політичну арену вийшла університетська молодь, яка щиро прагнула вирвати країну з лабет відсталості та бідності.
  6. 6. Мухаммед Захір-шах (16 жовтня 1914, Кабул, Афганістан — 23 липня 2007) — король (падишах) Афганістану з 8 листопада 1933 до 17 липня 1973 року.
  7. 7. На початку 60-х років у Кабулі навчалися Бабрак Кармаль, Наджибулла, Ґульбуддін Хекматіар, Ахмад Шах Масуд, Бургануддін Раббані. Всі вони дійшли до висновку, що в умовах наявного режиму еволюційним шляхом перетворень не здійснити. Корумпований апарат посадовців був категорично проти будь-яких, навіть косметичних змін у державному врядуванні.
  8. 8. Бабра́к Карма́ль (6 січня 1929 — 3 грудня 1996) — голова Революційної ради Демократичної Республіки Афганістан (1979– 1986).
  9. 9. Ґульбудді́н Хекматіа́р (пушту ‫حکمتیار‬ ‫)گلبدین‬ — народився 1947, за іншими версіями в 1944 чи в 1948 — польовий командир афганських моджахедів, прем’єр-мінистр Афганістану (в 1993—1994 і 1996), лідер Ісламскої партії Афганістану.
  10. 10. Ахма́д Шах Масу́д (пушту ‫مسعود‬ ‫شاه‬ ‫,احمد‬ тадж. Аҳмадшоҳи Масъуд) (псевдо — Панджшерский лев, тадж. Шери Пан шер) (*1 вересня 1953 — †9 вересняҷ 2001) — афганський польовий командир, міністр оборони Афганістану.
  11. 11. 1973 року, під час візиту короля Афганістану Захір-Шаха в Італію, в країні відбувся державний переворот. Владу захопив родич Захір-Шаха Мохаммед Дауд, який проголосив першу республіку в Афганістані. Дауд встановив авторитарну диктатуру і намагався провести реформи, але більшість з них провалилася.
  12. 12. Мохаммед Дауд
  13. 13. Утворилося два угруповання — комуністів та ісламістів, кожне з яких поставило собі за мету збройним шляхом захопити владу. Комуністам (Народньо-демократична Партія Афганістану) із допомогою радянських спецслужб вдалося в 1978 році здійснити військовий переворот, так звану Саурську революцію,в результаті якого було проголошено Демократичну Республіку Афганістан (ДРА). Відразу потуга їхніх радикальних перетворень зіткнулась із запеклим опором афганського селянства, що не бажало коритися кабульським «реформаторам». Особливе невдоволення викликали нововведення в галузі землеволодіння, звичаєвого права і примусової ліквідації неписьменності.
  14. 14. Вулиці Кабула на наступнийий день після Саурської революції, 28 квітня 1978
  15. 15. Скориставшись непродуманими й різкими заходами комуністичного уряду, ісламісти оголосили себе істинними захисниками мусульманських цінностей. Саме іслам об'єднав різні племена та народності в боротьбі проти кабульського режиму. Народно-демократична партія Афганістану розпочала репресії проти власного населення. Жертвами служби безпеки (ХАД) стали тисячі селян, купців, вождів племен і релігійних об'єднань. У самій партії комуністів точилися гострі суперечки щодо обраної стратегії і тактики побудови суспільства нового типу.
  16. 16. У вересні 1979 року до влади в результаті палацового заколоту прийшов жорстокий тиран Хафізулла Амін, репресивна політика котрого не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, яка загрожувала самому існуванню комуністичного уряду, — і вторгнення радянських військ в Афганістан ставало неминучим. Затим що в Кремлі Брежнєв фактично вже не міг керувати державою, ідея військового розв'язку проблеми перепала шефу КДБ Юрію Андропову. Шеф КДБ, у руках якого зосередилася виконавча влада, саме тоді ж скористався нагодою очистити «Авгієві стайні» соціалістичного табору від найодіозніших фігур, що компрометували комуністичну ідею.
  17. 17. Хафізулла Амін
  18. 18. Ю́рій Володи́мирович Андро́пов (*2 (15) червня 1914 — †9 лютого 1984) — радянський партійний і державний діяч. Генерал армії з 1976. Герой Соціалістичної Праці — нагороджений в 1974. Генеральний секретар ЦК КПРС (1982–1984), Голова Президії Верховної Ради СРСР (1983– 1984), Голова КДБ СРСР (1967–1982).
  19. 19. Коли в січні 1979 року в'єтнамські війська блискавичним ударом захопили Комуністичну Кампучію і прогнали до джунглів кривавих диктаторів Пол Пота та Єнг Сарі — це знаменувало генеральну репетицію перед майбутнім захопленням Афганістану. У Політбюро ЦК КПРС утворено так звану «афганську трійку», до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов. «Трійка», в умовах надсекретності, наказала міністрові оборони Устинову, начальникові Генерального штабу Огаркову, командувачу військами Варшавського договору Куликову, начальнику відділу кадрів Шкадову, начальникові політуправління армії Єпішеву, начальнику Головного управління оперативних операцій Варенникову та першому заступникові начальника Генштабу Ахромеєву — підготувати план військової операції. Маршали розробили операцію «Ш», яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав.
  20. 20. 10 грудня 1979 року міністр оборони СРСР Устинов дав усне розпорядження Генштабу розпочати готуватися до десантування елітної 103-ї Вітебської дивізії, п'яти дивізій військово-транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі. Крім того, в ТуркВО і Середньоазіатському округах мобілізовано до армії 50 тисяч новобранців. Народне господарство передало збройним силам понад 8 тисяч автомобілів. Війська й техніка підтягнулися до кордону. Рішення ввести радянські війська в Афганістан ухвалили на підмосковній дачі Брежнєва Суслов, Андропов, Устинов, Громико. Фатальне рішення було ухвалено неповним складом Політбюро. На той час Брежнєву минуло 73 роки, Суслову — 77, Андропову — 65, Устинову — 71, Громикові — 70.
  21. 21. Усти́нов Дмитро́ Фе́дорович (*17 (30) жовтня 1908, Самара — † 20 грудня 1984, Москва) — радянський політичний і військовий діяч, Міністр оборони СРСР (1976–1984), Маршал Радянського Союзу (1976), Герой Радянського Союзу (1978), Двічі Герой Соціалістичної Праці (1942, 1961), Герой МНР (1981), Герой ЧССР (1982).
  22. 22. Рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційна мета введення була — запобігти загрозі іноземного військового втручання. Як формальну підставу Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання керівництва Афганістану. Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ (рос. ОКСВ), опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгорялася в Афганістані, і стало її активним учасником та головним збудником.
  23. 23. У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам в ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.
  24. 24. 25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: Кушка —Шинданд—Кандагар, Термез—Кундуз—Кабул, Хорог—Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар. До складу радянського контингенту входили: управління 40 ї армії з частинами забезпечення і‑ обслуговування, чотири дивізії, п'ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи.
  25. 25.  Перебування радянських військ в Афганістані і їхня бойова діяльність умовно розділяються на чотири етапи.  1 й етап: грудень 1979 р. — лютий 1980 р.‑ Введення радянських військ до Афганістану, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об'єктів.  2 й етап: березень 1980 р. — квітень 1985 р.‑ Ведення активних бойових дій, зокрема широкомасштабних, спільно з афганськими з'єднаннями й частинами. Робота з реорганізації і зміцнення збройних сил ДРА.
  26. 26. 3 й етап: травень 1985 р. — грудень 1986 р.‑ Перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією і саперними підрозділами. Підрозділи спецпризначення вели боротьбу з припинення доставки зброї і боєприпасів із за кордону. Відбувся вивід 6‑ радянських полків на Батьківщину. 4 й етап: січень 1987 р. — лютий 1989 р. Участь‑ радянських військ у проведенні афганським керівництвом політики національного примирення. Продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину і здійснення повного їх виводу.
  27. 27. 24 грудня 1979 року — початок вторгнення
  28. 28. Сили опозиції в Афганістані у вересні 1985 року (дані ЦРУ)
  29. 29. Селище моджахедів, зруйноване радянськими військами (1986)
  30. 30. Моджахеди Ісламської Партії Афганістану. 1987 рік
  31. 31. Радянський солдат в Афганістані. 1988 рік.
  32. 32. Афганський моджахед з переносним зенітно-ракетним комплексом Стріла-2
  33. 33. 28 липня 1986 року Горбачов у промові під час перебування у Владивостоку оголосив про рішення радянського керівництва: починаючи з 15 жовтня і до кінця 1986 року з Афганістану вивести 6 полків — один танковий, два мотострілецьких і три зенітних з їх штатною технікою і озброєнням. Повертатися ці частини мали в райони їх постійної дислокації в СРСР.
  34. 34. Михайло Горбачьов
  35. 35. 14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9 місячний термін, починаючи з 15‑ травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів. Відповідно до угод виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська. Виведенням військ 40 ої‑ армії керував останній командувач контингентом генерал лейтенант Борис Громов.‑
  36. 36. Початок виведення радянських військ, 1988 р.
  37. 37. Генерал­лейтенанат Борис Громов
  38. 38. За уточненими даними, всього у війні Радянська Армія втратила 14 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і зниклими безвісти. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч чоловік. Медична допомога була надана 463 тисячам військовослужбовців. За оцінками незалежних дослідників втрати радянської армії склали до 140 тисяч убитими та до 350 тисяч пораненими.
  39. 39. Пам’ятник воїнам-афганцям у м. Вознесенськ
  40. 40. Пам'ятник воїнам-«афганцям» у Києві
  41. 41. За національним складом втрати склали: росіян — 6.888 чол., українців — 2.378 чол., узбеки — 1.066 чол., білорусів — 723 чол., татари — 442 чол., казахи — 362 чол., туркмени — 263 чол., таджики — 236 чол., азербайджанці — 195 чол., молдавани — 195 чол., чуваші — 125 чол., киргизи — 102 чол., народності Дагестану — 101 чол., башкири — 98 чол., вірмени — 95 чол., грузини — 81 чол., мордва — 66 чол., литовці — 57 чол., марійці — 49 чол., чеченці — 35 чол., осетини — 30 чол., кабардинці — 25 чол., латиші — 23 чол., калмики — 22 чол., удмурти — 22 чол., комі — 16 чол., естонці — 15 чол., інгуші — 12 чол., балкарці — 9 чол., євреї — 7 чол., карели — 6 чол., каракалпаки — 5 чол., тувинці — 4 чол.
  42. 42. За віком втрати склали: до 20 років — 8.655 чол. (у тому числі — 2 офіцера); 20-25 років — 3.557 чол. (842 офіцери); 25-30 років — 878 чол. (640 офіцерів); 30-40 років — 573 чол. (396 офіцерів); понад 40 років — 170 чол. (99 офіцерів)
  43. 43. За військовими званнями втрати склали: офіцерів — 1979 чол. прапорщиків — 691 чол. сержантів — 3166 чол. солдат — 7879 чол. робітників та службовців Радянської армії — 118 чол.
  44. 44. Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн чоловік.
  45. 45. Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.
  46. 46. Серед загиблих — уродженець Вознесенська О.М. Кутвицький, іменем якого названо вулицю, де він мешкав (колишня вулиця Жданова)

×