Your SlideShare is downloading. ×
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.
Upcoming SlideShare
Loading in...5
×

Thanks for flagging this SlideShare!

Oops! An error has occurred.

×
Saving this for later? Get the SlideShare app to save on your phone or tablet. Read anywhere, anytime – even offline.
Text the download link to your phone
Standard text messaging rates apply

Випуск №1. Приорітети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України.

3,007

Published on

Електронний бюлетень "Твій вибір - 2010" …

Електронний бюлетень "Твій вибір - 2010"
Автори: Світлана Конончук, Олег Ярош.

Published in: News & Politics
0 Comments
0 Likes
Statistics
Notes
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

No Downloads
Views
Total Views
3,007
On Slideshare
0
From Embeds
0
Number of Embeds
1
Actions
Shares
0
Downloads
16
Comments
0
Likes
0
Embeds 0
No embeds

Report content
Flagged as inappropriate Flag as inappropriate
Flag as inappropriate

Select your reason for flagging this presentation as inappropriate.

Cancel
No notes for slide

Transcript

  • 1. Електронний бюлетень "Твій вибір – 2010" Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України1 Випуск № 1 Автори: Світлана Конончук, Олег Ярош Зміст I. Вступ…………………………………………………………………..………………………………………………………..2 II. Зовнішньополітичні стратегії держави в позиціях кандидатів на пост президента України….………………………………………………….4 А. Питання євроінтеграції України………………………..………………………………………………….…4 а) Становлення політики євроінтеграції: 1991–2005 роки………………………………………4 б) "Східне партнерство"……………………………………………..………………………………………..…6 в) Посилена угода (про асоціацію) між Україною та ЄС……………………………………….…6 г) Програмні заяви кандидатів щодо євроінтеграції…..………………………………………..…8 Б. Формування "східного вектора" зовнішньої політики……………………………………………….9 а) Шляхи партнерства між Україною та Росією, створення Єдиного економічного простору……………..………………………………....…….12 б) Питання делімітації і демаркації кордонів……………..…………………………………………13 в) Перебування Чорноморського флоту Російської Федерації……………………….………14 г) Програмні заяви кандидатів щодо засад розвитку відносин з Російською Федерацією………………………………………..…………………………………………17 © УНЦПД, 2009 1 Видання підготовлено в рамках проекту УНЦПД "Аналіз та оцінка політичних позицій кандидатів у президенти України на виборах 2010 року" за сприяння Національного фонду демократії (США).
  • 2. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України І. Вступ Розвиток сучасної зовнішньої політики України зумовлений комплексом факторів: по-перше, геополітичним статусом країни, яка утворилася у результаті розпаду СРСР, є середньою за міжна- родним статусом та такою, що розвивається, – за економічним; по-друге, визначається політикою центрів впливу – Російської Федерації і ЄС, з якими межує Україна, і по-третє – внутрішньополі- тичними чинниками. Виходячи із цього, можна говорити про засадничу багатовекторність зовнішньої політики Укра- їни. В контексті даного дослідження – виявлення очікувань щодо зовнішньополітичних орієнтацій кандидатів у президенти України у 2010 році – нами аналізуються два ключових вектори: Україна – ЄС та Україна – Росія. Сьогодні багато хто говорить про крах євроінтеграційних амбіцій України або принаймні від- строчення вступу до ЄС і невизначеність такої перспективи. На нашу думку, подібні погляди є пе- ребільшенням, хоча виступають індикатором загального розчарування та "втоми" від України се- ред країн-членів ЄС. Загальна характеристика сучасного зовнішньополітичного курсу України як на західному, так і східному напрямках дає підстави говорити про те, що він розвивається за інер- цією, адже кількість зустрічей, візитів і меморандумів не призводить до якісних зрушень, а основ- не коло питань у внутрішньо- та зовнішньополітичному порядку денному залишилося відкритим. Головна причина того, що Україна досі залишається за дверима ЄС, полягає у фактичній відсу- тності системних реформ, часто навіть на рівні концепцій цих реформ із метою досягнення Копен- гагенських критеріїв, але це не одна проблема останніх п’яти років. Основні напрями змін, про які говорили лідери Майдану в 2004-му році, залишилися нереалізованими, насамперед: подолання корупції, відокремлення бізнесу від політики в системі ухвалення рішень, забезпечення незалеж- ності судової системи тощо. На зміну монополізації політичного поля пострадянською номенкла- турою прийшла конкуренція фінансово-промислових груп і їхніх політичних суб’єктів, більшість з яких не зацікавлені в прискоренні євроінтеграції та проведенні структурних реформ. Не можна у цьому контексті обійти увагою і питання подальшого розвитку самого Євросоюзу, його внутрі- шньої інституційної та фінансової спроможності та, врешті, проблему впливу на політичні рішен- ня в окремих країнах-членах ЄС політики Російської Федерації, що розглядає Україну як зону вла- сного політичного та економічного інтересу. Стосовно забезпечення відносин України та Росії на взаємовигідній рівноправній основі, то по- при прогрес у двосторонніх відносинах та солідну договірну базу, залишилися невирішеними ба- гато важливих питань двосторонніх відносин: не створено зону вільної торгівлі, не завершено де- маркацію сухопутних та делімітацію морських кордонів, об’єктом політичних спекуляцій та дже- релом напруги залишається ситуація довкола Чорноморського флоту (ЧФ) Російської Федерації у Севастополі. Аналіз позицій кандидатів щодо пріоритетів зовнішньої політики України дозволяє зазначити, що найбільш послідовним у своїх заявах та практичних кроках можна вважати Президента Украї- ни Віктора Ющенка, котрий постійно виступав як рішучий єврооптиміст і прагматик. Він вважає інтеграцію до ЄС пріоритетом зовнішньої політики України, позитивно оцінює процес євроінтег- рації України, на посаді Президента активно сприяв інтеграційним процесам. Однак в умовах мі- німізації владних повноважень і ресурсних можливостей, які ще використовуються в українській політиці для "забезпечення зацікавленості", В. Ющенку не вдалося ефективно консолідувати всі гілки довкола пріоритетів євроінтеграції і реформ, а так званий "Універсал національної єдності" (документ 2006 року про порозуміння еліт) на етапі після реформування політичної системи зали- шився на папері. Водночас для В. Ющенка практична інтеграція із Російською Федерацією – це, УНЦПД 2
  • 3. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України насамперед, створення зони вільної торгівлі без обмежень та вилучень. Безумовно, у разі перемоги В. Ющенко не відступиться від курсу євроінтеграції, але для його успіху потрібна домінація тако- го бачення в середовищі еліт. Проте В. Ющенку буде доволі складно реалізувати свої гасла, беру- чи до уваги непросту внутрішньополітичну історію. Послідовним у своїй політичній діяльності є і лідер Комуністичної партії України Петро Симо- ненко – він виступає за співпрацю з Євросоюзом без інституційної інтеграції. Перемога Симонен- ка на виборах здатна започаткувати єднання наявної парламентської більшості довкола ідеї інсти- туційного зближення з Росією у рамках ЄЕП та інших проектів "авторства" Російської Федерації. Щодо інших кандидатів, то їх позиції коригувалися на різних етапах їхньої політичної кар’єри. Так, переконання Юлії Тимошенко можна характеризувати, скоріше, як помірковано єврооптиміс- тичні. У 2004-2005 роках виступала за прискорену інтеграцію України до ЄС, на посаді керівника уряду у 2005 році у міру сприяла євроінтеграційним процесам, позитивно оцінює процес євроінте- грації у цілому. Водночас деякі кроки Ю. Тимошенко в період другої прем’єрської каденції (з 2007 року), зокрема ухильна позиція щодо російсько-грузинського конфлікту, м’який опір розширенню НАТО, укладення з "Газпромом" економічно невигідних для України контрактів на постачання газу з Росії, свідчать про її зближення із позицією Росії. Попри це, Ю. Тимошенко обирає дуже обережну тактику у своїх зовнішньополітичних екзерсисах. Зовнішня політика України будувати- меться за принципом "крок уперед, два кроки назад". Найвірогідніше можна прогнозувати, що під час керівництва державою Юлією Тимошенко зовнішня політика України буде більш "відкритою" до інтересів східної сусідки, а активність євроінтеграційних намагань дещо знизиться. Є підстави припустити, що оточення Ю. Тимошенко буде задоволене зоною вільної торгівлі із ЄС та "асоці- йованим членством" і не робитиме рішучіших кроків у напрямку подальшої інтеграції. Невиразністю і непостійністю завжди характеризувалася зовнішньополітична позиція лідера Партії регіонів Віктора Януковича. Його точка зору на зовнішньополітичне позиціонування Укра- їни залежить від політичного контексту. У деякі періоди він висловлював різні позиції – від помі- ркованого євроскепсису 2004 року до поміркованого єврооптимізму 2007. Якщо у квітні 2009 року В. Янукович говорить про необхідність євроінтеграційної перспективи України, то вже в його пе- редвиборній програмі є лише непевний натяк на "стратегічне партнерство". Перемога на президе- нтських виборах В. Януковича означатиме переорієнтацію зовнішньополітичного вектора України на Схід, що на практиці буде виражатися у максимальному зближенні з Росією в рамках Єдиного економічного простору (ЄЕП) та в інших подібних проектах. Найбільш радикальних змін зазнала позиція Арсенія Яценюка, адже він пройшов шлях від по- міркованого євроскептика на посаді міністра закордонних справ у 2006-2007 і поміркованого єв- рооптиміста на посаді спікера ВР у 2008 до "євразійця" як кандидат у президенти України у 2009- му. Погляди А. Яценюка також варіюють залежно від політичного контексту та бачення процесів колами підтримки: в уряді В. Януковича – одні, в команді В. Ющенка – інші. Відкритий же проект для України – проект "Великої Європи" – попри свою амбітність виглядає передвиборним прожек- том, оскільки не враховує жодних наявних механізмів інтеграції (ЄЕС, ЄЕП, ЄврАзЕС) і не про- понує ніяких конкретних нових форм. Можна сказати, що А. Яценюк приміряє на Україну не при- таманну їй роль сполучної ланки між Сходом та Заходом, на яку традиційно претендувала Росія. У разі перемоги на виборах А. Яценюк, як видно з його тактичних кроків, керуватиметься, скоріше, інтересами кіл, орієнтованих на політику інтеграції а рамках ЄЕП, аніж активізуватиме євроінтег- раційні процеси. Хоча загалом його спроможність впливу на ухвалення рішень значною мірою бу- де залежати від змін складу парламенту. УНЦПД 3
  • 4. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України ІІ. Зовнішньополітичні стратегії держави в позиціях кандидатів на пост президента України А. Питання євроінтеграції України а) Становлення політики євроінтеграції: 1991–2005 роки Європейський вектор став одним із пріоритетів української зовнішньої політики ще у перші ро- ки незалежності. 14 червня 1994 року в Люксембурзі було підписано Угоду про партнерство та співробітництво між Україною, Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, ключовим принципом якої було декларування перспективи створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Через чотири роки, 11 червня 1998 року, тодішній Президент України Леонід Ку- чма затвердив Стратегію інтеграції України до ЄС. Нею визначалися пріоритети діяльності ор- ганів виконавчої влади на період до 2007 року, протягом якого мали бути створені передумови для набуття Україною статусу асоційованого члена ЄС. Тоді вперше внутрішнім державним докумен- том було визначено вищеназвану мету України. З того часу до поточних переговорів щодо укла- дання нової посиленої угоди між Україною та ЄС у політиці нашої держави зазнало змін розумін- ня євроінтеграційного процесу: від суто зовнішньополітичного його забезпечення до визнання по- треби внутрішнього поступу в державі. 15 березня 2001 року Європейський Парламент ухвалив Резолюцію стосовно Спільної стратегії Європейського Союзу щодо України, в якій було визнано право України стати членом ЄС. Кандидати в президенти, як і всі українські політики, по-різному ставилися до євроінтеграцій- ного курсу України та його перспектив. Кандидат від Партії комуністів Петро Симоненко від са- мого початку зайняв опозиційну позицію щодо євроінтеграції, виступаючи за "відновлення на но- вих засадах Союзу братніх, рівноправних народів як добровільного об’єднання суверенних соціа- лістичних держав"2. У виборчій програмі 1999 року П. Симоненко висунув дві взаємовиключні тези: "Україна буде прагнути до вступу в усі світові й європейські об’єднання, якщо це сприятиме підвищенню авторитету держави, зміцненню її економічного потенціалу" і "ми наполегливо дія- тимемо в напрямі створення Союзу суверенних держав братніх народів на взаємовигідних догові- рних основах". Віктор Ющенко розпочав свою політичну кар’єру на посаді керівника виконавчої влади 22 гру- дня 1999 року за надзвичайно сприятливих обставин, коли представники ЄС стали відкрито гово- рити про євроінтеграційні перспективи України. Перед цим Європейська Рада ухвалила Спільну стратегію ЄС щодо України (ССУ), спрямовану на зміцнення відносин "стратегічного партнерст- ва" між Україною та ЄС. Під час виступу на третьому засідання Ради зі співробітництва між Укра- їною і ЄС у травні 2000 року Віктор Ющенко зазначив, що український уряд не ставить під сумнів необхідність інтеграції країни в ЄС. "Інтеграція України в ЄС – це не питання вибору, а питання часу", – зауважив політик. Характеризуючи згодом різноспрямованість українських інтеграційних проектів, В. Ющенко наголосив на пріоритетності вступу України до ЄС: "Усі вектори інтеграції України треба розглядати лише з погляду стратегічної спрямованості на європейські структури. Всі інші напрямки ми повинні розглядати як такі, що цьому напрямку не суперечать"3. Прискорення європейської інтеграції України стало одним із ключових положень передвибор- ної стратегії В. Ющенка у 2004 році. Оцінюючи тоді перші результати розширення ЄС на Схід, 2 Доповідь Першого секретаря ЦК Компартії України П. М. Симоненка на ІІ (ХХХ) з’їзді Комуністичної партії Украї- ни 11 березня 1995 року. 3 Високий замок. – 2003. – 11 вересня. УНЦПД 4
  • 5. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України коли членами союзу стали близькі сусіди України (Угорщина, Кіпр, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, у тому числі країни Балтії – Латвія, Литва, Естонія), кандидат у президенти ви- словлював занепокоєння недостатнім поступом євроінтеграції: "Український народ вітає розши- рення ЄС, але нас непокоїть, що європейська інтеграція зупинилася на наших західних кордонах, створивши, по суті, нову лінію розподілу в Європі"4. Сам В. Ющенко ніколи не "педалював" євро- інтеграційні спроби України. Він наголошував, що двері до ЄС відкриються, коли Україна стане готовою до цього, проведе необхідні реформи: "Це станеться лише тоді, коли тут побудують де- мократичну державу з високими життєвими стандартами, гідними зарплатами та пенсіями, з неза- лежними ЗМІ та непідкупною судовою системою"5. Щодо Юлії Тимошенко, то у 2004 році вона постійно підкреслювала лояльність персонально до Віктора Ющенка та відсутність найменших розбіжностей в їх поглядах: "Євроінтеграція – страте- гічний курс Віктора Ющенка. Інша справа, що Україна не вступить до ЄС завтра – це відбудеться, швидше за все, через 5-7 років. Однак за Л. Кучми або В. Януковича Україна ніколи б не стала членом Євросоюзу. Євроінтеграція, можливо, і є тим національним проектом для України, який згуртує всіх наших громадян, незалежно від їх етнічних та мовних особливостей, загальною зро- зумілою метою. Обговорювати ж внутрішні проблеми Євросоюзу я для себе вважаю не зовсім ко- ректним"6. Своєю чергою, у той період Віктор Янукович виступив із тезою про "побудову Європи в Украї- ні": "А скажіть, будь ласка, чи не однаково українцеві, який і так живе в Європі (бо Україна – єв- ропейська держава)... чи не однаково йому, якщо він житиме добре, є Україна членом ЄС чи ні?". Водночас серед передвиборних тез кандидата на пост Президента України В. Януковича містилася обіцянка "забезпечити розвиток національного законодавства, його адаптацію до усталених євро- пейських правових стандартів та стабільність". Безнадійність відродження СРСР у 2004 році визнав уже і Петро Симоненко, програма якого не містила такої тези, а концентрувалася лише на "тіснішій" інтеграції в рамках СНД, утім, не тільки економічній, а й політичній. Загалом державну політику України у сфері євроінтеграції у період 1991-2004 років слід визна- ти поступальною, хоча варто було зробити більше. З 2000 року її ускладнили повільність демокра- тичних перетворень і авторитаризм режиму президентської влади, підтримуваний Леонідом Куч- мою. Громадянські виступи на протест проти фальсифікації результатів президентських виборів во- сени-взимку 2004 року зумовили велике піднесення і оптимізм серед громадян України стосовно перспектив вступу України до Європейського співтовариства, враховуючи, зокрема, підтримку, що її надавав ЄС як інституція та окремі країни-члени ЄС процесові прозорих виборів та грома- дянському рухові на захист вільного вибору українського народу. У ході формування уряду у лютому 2005 року керівництво України вдалося до суттєвих інсти- туційних змін. Уперше було запроваджено спеціальну урядову посаду Віце-прем’єр-міністра з пи- тань європейської інтеграції з одночасним реформуванням функцій ряду міністерств і відомств з цього напряму діяльності. Концентрація функцій та повноважень у межах одного інституту по- кликана була сприяти активізації політичного процесу та розвитку діалогу як усередині країни, так і ззовні. Втім, через півроку цей урядовий портфель було ліквідовано, а повернутися до нього ста- ло можливим після повторного приходу до керма виконавчої влади Юлії Тимошенко у грудні 2007 4 The Іnternatіonal Herald Trіbune. – 2004. – 11 вересня. 5 Львівська газета. – 2004. – 27 вересня. 6 РосБалт. – 2004 року. – 31 грудня. УНЦПД 5
  • 6. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України року. Нинішнім завданням є координація розробки державної політики у сфері євроінтеграції та адаптації законодавства України до законодавства ЄС. У 2005 році Україна в односторонньому порядку скасувала візовий режим для громадян країн ЄС. Водночас з перспективи самого ЄС, а саме його виконавчих органів, євроатлантичні амбіції України сприймалися не так жваво. Чільники Європейської Комісії відразу розставили всі крапки над "і", вказавши на необхідність здійснення системних реформ. У березні 2005 року на запитання прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко про те, "де лежить ключ від Європейського Союзу", міністри закордонних справ Польщі та Німеччини Адам Ротфелд та Йошка Фішер відповіли тра- диційно – "у ваших руках". 13 січня 2005 року Європейський парламент більшістю голосів (467 – "за", 19 – "проти" та "утрималися") прийняв резолюцію, якою закликав Європейську Комісію та Раду Євросоюзу представити чіткішу перспективу Україні стати членом об’єднання. Депутати за- пропонували також надати Україні статус держави з ринковою економікою, полегшити візовий режим, допомогти при вступі до Світової організації торгівлі (СОТ) та фінансово підтримати про- цеси реформування в країні. б) "Східне партнерство" 21 лютого 2005 року, незабаром після приходу до влади політичних сил, оформлених у вибор- чому блоці "Сила народу", до якого увійшли представники тих кіл, що сприяли перемозі Віктора Ющенка на виборах 2004 року, було підписано План дій "Україна – ЄС", який став інструментом реалізації Європейської політики сусідства – нового формату взаємин ЄС із країнами-сусідами, що визначав пріоритетні сфери двосторонньої співпраці з метою наближення України до ЄС. Цю стратегію українська влада і експертне середовище оцінило достатньо критично, передусім через її позиціонування як альтернативи політиці розширення. На саміті у Вільнюсі у травні 2006 року президент України Віктор Ющенко закликав Європейський Союз дати Україні чіткий сигнал про можливість її європейського майбутнього, бо поки, за його словами, вона перебуває у "зоні неви- значеності між Сходом і Заходом"7. Однак, на думку європейських функціонерів, саме завдяки Європейській політиці сусідства Україні вдалося досягнути значного зближення з ЄС. В. Янукович, котрий восени 2004 року пристав на думку, що відносини з ЄС доцільніше буду- вати на основі короткотермінових угод в окремих сферах, у лютому 2005 року скептично оцінював активізацію зусиль політичних опонентів на шляху євроінтеграції: "Хоч як би не ставило нове ке- рівництво України завдання дипломатам переломити погляд Брюсселя на неї, [Європа] не стане істотно ближче". в) Посилена угода (про асоціацію) між Україною та ЄС В умовах чергової хвилі розширення (у січні 2007 року до ЄС увійшли Болгарія та Румунія) єв- рочиновники та експертне середовище почали висловлювати припущення, що подальше розши- рення ЄС на Схід є суттєвим викликом для Європи і тому має бути відкладено на невизначену пе- рспективу. За таких обставин компромісним рішенням, як з точки зору ЄС, так і української влади, стала нова посилена угода: 4 грудня 2006 року Європейська Комісія представила повідомлення щодо посилення Європейської політики сусідства. Тоді як український політикум загалом позитивно сприйняв цю ініціативу, комуністи традицій- но озброїлися антизахідною риторикою. Так, Петро Симоненко у жовтні 2006 року заявив: "То що, ми маємо йти в Європу на правах "бідних родичів", як люди другого сорту? Вибачте, але таку по- літику, яку нам нав’язують "помаранчеві західники", я називаю "євроідіотизмом"8. При цьому Си- моненко, частий гість в Європі в складі різних делегацій, не міг не знати, що структурні фонди ЄС для нових членів спрямовуються на вирівнювання економічних можливостей країн ЄС. 7 Радіо Свобода. – 2006. – 4 травня. 8 Рабочая газета. – 2006. – 18 жовтня (№ 151). УНЦПД 6
  • 7. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України 6 лютого 2007 року на засіданні Україна – Трійка ЄС на рівні Міністрів закордонних справ було офіційно оголошено про початок переговорів щодо нової посиленої угоди між Україною та ЄС. Участь у переговорах брав уряд В. Януковича (лідер Партії регіонів удруге очолив виконавчу гіл- ку влади 4 серпня 2006 року, після чергових парламентських виборів). А. Яценюк, котрий у цьому уряді представляв позицію Міністерства іноземних справ, підтри- мував лінію поміркованості. 21 березня 2007 року він зазначив, що зовнішня політика України має спиратися на економічний прагматизм. Першочерговими завданнями, на думку Міністра, на той час були вступ до СОТ та створення зон вільної торгівлі з ЄС та в рамках СНД9. В інтерв’ю Die Presse від 27 квітня 2007 року А. Яценюк, зокрема, зауважив: "У питанні євроінтеграції ми б мали кращі карти, якби ми завершили наші структурні та економічні реформи і досягли б стандартів ЄС. <…> Ми не маємо благати про вступ до ЄС, ми маємо бути запрошеними". Водночас його наступник, який очолив зовнішньополітичне відомство після виборів 2007 року, Володимир Огризко, опонував такому підходу, наголошуючи на недостатності Європейської полі- тики сусідства. 17 лютого 2008 року на брифінгу в Брюсселі Міністр зафіксував наміри України: "Ми б хотіли мати більше, ніж Європейська політика сусідства, і навіть більше, ніж Європейська політика сусідства "плюс". Завдяки не в останню чергу наполегливості позиції українського МЗС щодо недостатності ЄПС, у травні 2008 року Польщею та Швецією була запущена зовнішньополі- тична ініціатива "Східне партнерство". Відповідно до заяви, ухваленої 7 травня 2009 під час уста- новчого саміту ініціативи, "Східне партнерство" буде доповненням до двосторонніх договірних відносин між ЄС та кожною з держав-партнерів. Переговори щодо нової посиленої угоди між Україною та ЄС розпочалися 5 березня 2007 року. Протягом 2007-2009 років проведено 12 раундів переговорів щодо підготовки Угоди про асоціа- цію між Україною та ЄС у рамках трьох робочих груп. Під час паризького саміту Україна – ЄС 9 вересня 2008 року сторони прийняли компромісне рішення щодо назви нової посиленої угоди як Угоди про асоціацію і домовилися укласти її у 2009 році. Важливою складовою Угоди про асоціацію, яка прийде на зміну Угоді про партнерство та співробітництво між Україною, Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 1994 року, має стати створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Саме створення цієї зо- ни стало можливим завдяки вступу України до СОТ 16 травня 2008 року. Іншим важливим момен- том є також запровадження безвізового режиму із країнами ЄС. Наприкінці лютого 2007 року, напередодні візиту президента України до Брюсселя, тодішній прем’єр-міністр В. Янукович так охарактеризував своє бачення нової посиленої угоди з ЄС: "Пер- шим кроком і основним елементом нового договору повинна стати всеохоплююча зона вільної то- ргівлі. Ця угода повинна передбачати спрощення умов для вільного пересування громадян, боро- тьби з нелегальною міграцією і злочинністю, ну і, безумовно, поглиблення торгово-економічного співробітництва". Позачергові парламентські вибори 30 вересня 2007 року повернули Ю. Тимошенко у прем’єрське крісло, яке вона офіційно зайняла 18 грудня. Напередодні свого призначення Ю. Ти- мошенко запевнила послів країн Євросоюзу в тому, що її уряд має намір політично інвестувати задля розвитку та зміцнення ефективних відносин України та ЄС і докладе всіх зусиль для вико- ристання можливостей, які надає Україні Європейська політика сусідства10. Положення про "дося- гнення повноправного членства в Європейському Союзі" було включено як завдання для фракцій БЮТ та НУНС, про що свідчить текст коаліційної угоди від грудня 2007 року. Формулюючи за- 9 Україна молода. – 2007. – 31 березня. 10 Сайт Блоку Юлії Тимошенко. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.byut.com.ua/ua/news/detail.php?ID=74027. УНЦПД 7
  • 8. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України вдання у зовнішньополітичній сфері наприкінці 2007 року, В. Ющенко поставив ціль здобуття асоційованого членства у ЄС на коротку перспективу вже у 2008 році11. Перебуваючи на посаді спікера ВР, Арсеній Яценюк більш сміливо заговорив про європейські перспективи України. Під час візиту до Португалії у квітні 2008 року він висловив переконання, що нова посилена угода про співпрацю з Європейським Союзом має передбачати європейську пе- рспективу для України, незалежно від назви документа. Висловлювання спікера збігалися з пози- цією президента Віктора Ющенка який під час паризького саміту 2008 року заявив, що подібні угоди підписували з Євросоюзом інші країни Центрально-Східної Європи, які згодом стали пов- ноправними членами ЄС12. Своєю чергою, коаліційна угода БЮТ – НУНС – Блок Литвина зразка грудня 2008 року визна- чає євроінтеграцію "пріоритетним та визначальним для держави вектором зовнішньої політики України", причому основним завданням є "забезпечити неухильне виконання програми адаптації національного законодавства до acquis communautaire Європейського Союзу". Віктор Янукович позитивно оцінює перспективу підписання посиленої угоди (про асоціацію) між Україною та ЄС, при цьому робить особливий наголос на створенні зони вільної торгівлі між Україною та ЄС та запровадження безвізового режиму13. Він також наголосив на тому, що ця уго- да повинна "включати європейську перспективу" і зняти "чутливе питання" візового режиму. Оптимізм щодо майбутньої угоди із ЄС поділяє також Юлія Тимошенко. В серпні 2009 року під час щорічних загальних зборів Ради директорів Світового конгресу українців у Львові вона заяви- ла, що після підписання цієї угоди "двері ЄС для України стануть відчиненими": "…можливо, це не сьогодні, але це точно завтра"14. Ю. Тимошенко також додала, що для її команди політика єв- ропейської інтеграції є не лише зовнішньою політикою, а вже й внутрішньою політикою України, "де кожний сектор нашого життя розпланований так, щоб Європу будувати в Україні, і ми не від- хилимося від цього напрямку за жодних обставин". Ю. Тимошенко, як випливає з її виступу на 6- му саміті Ялтинської Європейської Стратегії, що відбувався 24–27 вересня 2009 року, вважає уго- ду про асоціацію з ЄС "важливим консолідуючим фактором для всіх проєвропейських сил в Укра- їні". Після переговорів з президентом Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу у середині жовтня 2009 року В. Ющенко повідомив, що за підсумками зустрічі дав доручення міністру закордонних справ Петру Порошенку "узгодити фінальний документ" саміту, який "засвідчив би прогрес в перегово- рному процесі щодо угоди і в цілому у взаємовідносинах з ЄС". Однак позиції представників Єв- рокомісії дають підстави припустити, що існує ризик непідписання на грудневому саміті ЄС нової угоди із ЄС15. Джерела в Єврокомісії та експерти зазначають, що недопрацьованим залишається розділ, присвячений створенню зони вільної торгівлі, відсутня домовленість про запровадження безвізового режиму і, головне, не вдалося узгодити преамбулу, де б було чітко визначено європей- ську перспективу України16. г) Програмні заяви кандидатів щодо євроінтеграції Виборча програма Віктора Януковича не містить навіть згадки про пріоритет євроінтеграції, хоча перспективи відносин із ЄС визначені як "стратегічне партнерство". 11 УНІАН. – 2007. – 27 грудня. 12 УНІАН. – 2008. – 9 вересня. 13 Персональний інформаційний сервер Віктора Януковича. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.yanukovych.com.ua/meetings-837.html 14 Радіо Свобода. – 2009. – 20 серпня. 15 Pro UA. – 2009. – 16 жовтня. 16 Коммерсантъ-Украина. – 2009. – 5 жовтня. УНЦПД 8
  • 9. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України Натомість програма Юлії Тимошенко є надзвичайно пафосною: "Я вірю, що ми спроможні під- нятися на рівень європейських стандартів у питаннях демократії, прав людини, умов життя, полі- тичної культури. І коли ми побудуємо Європу в Україні, Україна стане членом Європейського Союзу". Проте ці політичні наміри не містять чіткої перспективи членства України у ЄС і нагаду- ють риторику В. Януковича і ПР зразка 2009 року про абстрактну "побудову ЄС в Україні", хоча очевидно, що наближення до Копенгагенських критеріїв вступу до ЄС можливе лише завдяки по- силенню співпраці України та ЄС, а не на ізоляціоністській "суверенній" базі. Традиційно дисонують з політичним "мейнстрімом" заяви лідера КПУ Петра Симоненка. Він пропонує відновити візовий режим із ЄС та США, щоб компенсувати українцям "моральне при- ниження з боку так званої "європейської демократії"". У виборчій програмі Симоненка міститься положення про те, що "вагомим внеском у європейську інтеграцію стане створення тристоронньо- го енергетичного консорціуму за участю України, Росії та країн Європейського Союзу", причому про саму "європейську інтеграцію", до якої відсилає ця теза, у програмі не згадується. Лідер громадського руху "Фронт змін" Арсеній Яценюк вкотре поміняв риторику і змінив обе- режні "єврооптимістичні" уподобання на євразійські, про що свідчить його програмна теза щодо "Великої Європи": "Надзвичайно важливий для нас проект, ініціатором та співавтором якого може і повинна стати Україна, – це проект Великої Європи. <…> Якщо ми, європейці, не хочемо про- грати в цій глобальній конкуренції, то ми просто зобов'язані сформувати єдиний простір Великої Європи від Атлантики до Тихого океану. Адже Європа не обмежується кордонами Європейського Союзу. Україна, як і багато інших країн, які не входять до ЄС, історично, культурно, цивілізаційно є Європою". Отже, в програмі А. Яценюка не йдеться про інституційну інтеграцію з ЄС. У передвиборній програмі Віктор Ющенко наполегливо визначає євроінтеграцію як пріоритет зовнішньої політики: "Моя мета – членство України в ЄС. Громадяни України відчують на собі переваги європейського курсу. Українці отримають право в’їзду до країн ЄС у безвізовому режи- мі, їх права за кордоном будуть захищені". "Коли мені кажуть, що європейський напрям, європей- ська політика - це не українське, забудьте про це, я хочу сказати: я веду країну додому, в Європу, туди, де ми завжди були", – наполягає В. Ющенко. Б. Формування "східного вектора" зовнішньої політики Російський фактор був і залишається одним із найбільш значущих чинників української зовні- шньої політики та має великий вплив на перебіг подій у внутрішній політиці. Попри те, що у відносинах із Російською Федерацією можна виокремити різні виміри, зосере- димося на проблемах, що найбільшою мірою належать до політичного виміру, це: • бачення кандидатами процесу формування стратегічного партнерства з Російською Федерацією; • проблема делімітації кордонів із Російською Федерацією; • проблема статусу ЧФ після 2017 року. Перша угода про співпрацю між Україною та Російською Федерацією як двома незалежними державами була підписана ще у червні 1992 року. Все це відбувалося на тлі складних відносин із Російською Федерацією в першій половині 1990-х років: територіальних претензій, взаємних де- маршів та пошуків компромісів. Головний результат – ЧФ розділили мирно, Україна відмовилася від ядерної зброї, натомість отримала гарантії безпеки, в тому числі від Російської Федерації. Основним документом, що регулює двосторонні відносини між Росією та Україною, є Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, так званий Великий договір, який Україна і Росія підписали УНЦПД 9
  • 10. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України 31 травня 1997 року і який був ратифікований ВР 14 січня 1998 року. Цей договір визначає основ- ні принципи і напрями двосторонніх міждержавних відносин України і Росії. Зокрема, він ствер- джує обопільну повагу до суверенітету та територіальної цілісності країн, "незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску" (ст. 3), визначає пріоритети співпраці в політичній, економічній, безпековій та культурній сферах. 28 травня того ж року було підписано Угоду про статус та умови перебування ЧФ Російської Федерації на території України (ратифікована ВР 24 березня 1999 року). Строк угоди визначався терміном до 2017 року з правом автоматичної пролонгації на наступні п’ять років, якщо одна із сторін не повідомить про вихід із угоди не пізніше ніж за рік до завершення її терміну. У 1998 році Україна та Росія домовились про оформлення правового статусу акваторії Азов- ського моря і Керченської протоки і завершення делімітації державного кордону на 1999 рік. Про- те російська сторона виступила проти демаркації кордону між Росією та Україною: "Кордон між Російською Федерацією і Україною має залишатися кордоном дружби і взаєморозуміння". Тим часом вирішення питання кордону між Україною та Росією вважалося основною передумовою майбутнього пом'якшення візового режиму із ЄС. Як було зазначено вище, в середині 1990-х років у зовнішньополітичній сфері КПУ проводила послідовну агітацію за об’єднання в межах і юридичних рамках колишнього СРСР. У березні 2001 року П. Симоненко взяв участь у зборах міжпарламентського міжрегіонального об’єднання "За Союз України, Білорусі і Росії – ЗУБР". Своєю чергою, після призначення на посаду прем’єра, В. Ющенко зазначав, що відносини України з Росією треба "раціоналізувати", надавши їм "прагматичного характеру". Процес делімітації сухопутного кордону між Російською Федерацією та Україною було завер- шено 28 листопада 2002 року, коли президенти Росії та України скріпили підписами договір про сухопутний кордон, а 28 січня 2003 року було підписано "Договір між Україною і Російською Фе- дерацією про українсько-російський державний кордон" (ратифіковано ВР 20 квітня 2004 року). 19 червня 2003 року було прийнято закон України "Про основи національної безпеки України" (19 червня 2003 року), який, зокрема, містив положення про стратегічне партнерство з Російською Федерацією, дотримання угод щодо тимчасового розташування ЧФ Російської Федерації на тери- торії України, прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України. Попри всі законодавчі ініціативи, проблема морського кордону вирішувалась з величезними труднощами. Каталізатором цього процесу став конфлікт довкола Тузли. Як відомо, він розпочав- ся з того, що російська сторона з вересня 2003 року стала споруджувати дамбу з боку Таманського півострова (Російська Федерація) для з’єднання його з о. Тузла. Під час цього конфлікту загалом усі представники українського політикуму зайняли критичну позицію щодо Російської Федерації, проте мотивація та ступінь їхнього "патріотизму" були різними. Зокрема, під час парламентських слухань 22 жовтня 2003 року лідер "Нашої України" Віктор Ющенко конфлікт навколо Тузли назвав результатом "лакейства і васальної залежності українсь- ких керманичів" від Москви. В. Ющенко також зауважив, що відносини між Україною і Росією повинні ґрунтуватися на п'я- ти принципах: "Це - безальтернативність добросусідства, повага до суверенітету і територіальної цілісності України, економічний прагматизм, невикористання шантажу у відносинах, а також пріоритет гуманітарних і соціальних проблем". Лідер "Нашої України" підкреслив, що "наполягає на створенні зони вільної торгівлі з Росією". УНЦПД 10
  • 11. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України Своєю чергою, лідер комуністів Петро Симоненко заявив, що конфлікт навколо Тузли є "полі- тичною провокацією" з боку як Росії, так і України. Тогочасний прем’єр Віктор Янукович підкреслював, що українська сторона стурбована будів- ництвом дамби і тим, що вона наближається до українського кордону. В. Янукович наголошував на тому, що кордон має проходити по воді, що дає доступ Україні до природних ресурсів Керчен- ської протоки. У Керчі 24 грудня 2003 року президенти України та Росії Л. Кучма та В. Путін підписали дого- вір про співпрацю у використанні Азовського моря та Керченської протоки і визнання Азовського моря внутрішніми водами обох країн. Іншою важливою проблемою стало приєднання України до політико-економічного утворен- ня ЄЕП. Слід зазначити, що Україна від самого початку виступала проти створення наддержавних органів. 16 червня 2003 року В. Янукович оцінив майбутню угоду про створення ЄЕП з оптимізмом, за- значивши, що формування ЄЕП відповідає тенденціям інтеграції у глобальній економіці. Напере- додні підписання угоди про створення, 12 вересня 2003 року, Віктор Янукович заявив, що його уряд підтримує підписання проектів документів про створення ЄЕП, але вважає необхідною умо- вою їх відповідність українському законодавству. Тоді уряд на своєму засіданні прийняв одно- стайне рішення відкласти на тиждень визначення своєї позиції щодо проекту. 15 вересня 2003 року від імені блоку "Наша Україна" було розповсюджено заяву про те, що ЄЕП призведе до "обмеження державного суверенітету України, зміни основ її внутрішньої й зов- нішньої політики". Водночас Віктор Ющенко був стриманішим у своїх оцінках. Він зазначив, що узгодження фінансової, фіскальної, торгової та тарифної політики, створення зони вільної торгівлі України з країнами СНД є необхідними кроками. Однак ЄЕП не повинен заважати вступу нашої держави до Євросоюзу і СОТ17. Угода про формування Єдиного економічного простору була підписана 19 вересня 2003 року в м. Ялті та ратифікована парламентами всіх чотирьох держав (Республіки Білорусь, Республіки Ка- захстан, Російської Федерації та України) 20 квітня 2004 року. Того ж дня, під час виступу у ВР Ю. Тимошенко заявила, що нічого спільного з економікою ЄЕП не має: "Ми підемо здаватися російським кланам під патронат? Тому в жодному разі не мож- на голосувати за ЄЕП, бо навіть наші олігархи будуть стояти, і в кремлівській стіні у них буде ві- конце". Щодо передвиборної риторики напередодні виборів 2004 року, то В. Ющенко традиційно ви- ступав за поглиблення взаємовигідної економічної співпраці з Російською Федерацією. В разі обрання президентом країни В. Янукович обіцяв "поглибити" і "підпорядкувати націона- льним інтересам і зміцненню нашої держави" співробітництво з Російською Федерацією. У програмі Петра Симоненка також містилися традиційні положення про поглиблення економі- чної співпраці із Росією та інтеграції в рамах ЄЕП. Юлію Тимошенко більше цікавив персональній вимір відносин із Російською Федерацією, а саме в контексті порушеної проти неї російською Генпрокуратурою кримінальної справи: "У мене 17 Поступ. – 2003. – 24 вересня. УНЦПД 11
  • 12. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України немає проблем у відносинах з Росією. Є лише відверто замовлена передвиборна кримінальна спра- ва <…> Я дуже поважаю Росію і зроблю все можливе, щоб відносини між нашими двома країнами відновилися в повному обсязі"18. Отже, позиції кандидатів у президенти (за винятком А. Яценюка, який на той час ще не "грав" у "вищій політичній лізі", та Ю. Тимошенко, в якої були свої персональні причини) стосовно спів- праці із Росією на той час були подібними. Єдине, в чому полягала різниця, – це ступінь і характер інтеграційних процесів. Перемога Віктора Ющенка на президентських виборах 2004 року спричинила певну паніку в Кремлі. Росія була стривожена одностайністю підтримки "помаранчевих" з боку Європи і США, а на теренах СНД стало поширеним побоювання "кольорових революцій". Однак новий український істеблішмент підтвердив незмінність основних засад співпраці між Україною та Росією. Як і обі- цяв, В. Ющенко здійснив свій перший візит як Президент України до Москви 25 січня 2005 року, тоді як Юлія Тимошенко свій перший закордонний візит на посаді прем’єр-міністра здійснила ли- ше 2 червня, остерігаючись наслідків кримінальної справи, порушеної проти неї у Росії. Одним із внутрішньополітичних чинників того часу була гостра політична боротьба, що розпо- чалася після інавгурації В. Ющенка розпочалася, в розрахунку на майбутні президентські вибори. Цей факт значною мірою зумовив логіку і перебіг політичних відносин між Україною та Росією у цей період. а) Шляхи партнерства між Україною та Росією, створення Єдиного економічного простору У лютому 2005 року Віктор Янукович, який перебував на той час в опозиції, підтримував ідею подальшою розбудови ЄЕП. При цьому він пропонував досить екзотичне бачення цього процесу: "У цьому контексті я більше бачив би іншу перспективу - створення ЄЕП України, Росії і Євросо- юзу". Президент В. Ющенко також не поспішав відмовитися від ЄЕП, сподіваючись що це дозволить створити зону вільної торгівлі у повному обсязі. 20 травня 2005 року видано Указ Президента, в якому йшлося про те, що основною метою участі України у формуванні та функціонуванні ЄЕП є створення зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень, з урахуванням норм і принципів СОТ, а також вимог, що випливають з інтеграції України до Європейського Союзу. Під час візиту до України 19 березня 2005 року президент Російської Федерації Володимир Путін висловлював переконання, що розбудова ЄЕП приведе до позитивних наслідків для України від розбудови ЄЕП, і що це не означатиме економічну домінацію Росії. За його словами, заради створення ЄЕП Росії доведеться пожертвувати частиною суверенітету. Також Путін, на його дум- ку, участь в ЄЕП не перешкоджає європейській інтеграції України. У відповідь прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко запропонувала урядам обох країн спільно обговорити всі питання щодо створення ЄЕП. Віктор Ющенко позитивно оцінював перспективу створення наднаціональних координуючих інститутів у рамах ЄЕП. У травні 2005 року в Астані президент України заявив, що в майбутньому країни, які формують ЄЕП (а саме: Україна, Казахстан, Російська Федерація і Білорусь), переда- дуть частину своїх функцій наднаціональним інститутам. Він також звернув увагу, що "для нас дуже важливо, щоб ЄЕП почав би формуватися не зі створення наднаціональних інститутів"19. Однак ці розмови не були втілені ані у формі політичних рішень, ані у конкретних кроках. 18 РосБалт. – 2004. – 31 грудня. 19 Кореспондент. – 2005. – 31 травня. УНЦПД 12
  • 13. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України У серпні 2006 року Україна, Росія, Білорусь і Казахстан погодилися на те, щоб ЄЕП сформував- ся шляхом різношвидкісної інтеграції держав. Президент Віктор Ющенко підтвердив намір Украї- ни брати участь у ЄЕП із Росією, Білоруссю та Казахстаном. Зокрема, про це йдеться в Універсалі національної єдності від 3 серпня 2006 року. Після повернення Віктора Януковича у прем’єрське крісло у серпні 2006 року знову з’явилася ідея реанімації ЄЕП, жваво підтримана комуністами. Парламентські делегації держав-учасників Угоди про формування Єдиного економічного простору в Міжпарламентській асамблеї СНД на засіданні, що відбулося 16 листопада 2006 року, обрали своїм координатором лідера Комуністич- ної партії Петра Симоненка. Комуністи 12 грудня 2007 року зареєстрували проект постанови ВР "Про участь України у формуванні Єдиного економічного простору", однак парламент залишив його без розгляду. В. Янукович заспокоював партнерів із ЄС, які побоювалися, що інституційна інтеграція в рамах ЄЕП зашкодить євроінтеграційному курсу України, гарантіями, що Київ не буде вступати до Мит- ного союзу в рамках ЄЕП. Аналогічну позицію обстоював міністр закордонних справ Арсеній Яценюк, котрий вважав ЄЕП "життєздатним" проектом. Про це він заявив на спільній прес-конференції з міністром закор- донних справ Росії Сергієм Лавровим 19 жовтня 2007 року. Оскільки комітет з питань міжнарод- ної торгівлі Європарламенту висловив занепокоєння, що деякі положення угоди про ЄЕП можуть у разі імплементації завадити намірам створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС20, А. Яценюк нагадав, що Україна не розглядає можливий вступ до Митного союзу в рамках ЄЕП. Головним інтегратором в ЄЕП в уряді В. Януковича став перший віце-прем’єр-міністр України Микола Азаров, призначений указом президента України Віктора Ющенка уповноваженим від України у групі високого рівня ЄЕП. У листопаді 2007 року він зробив заяву про необхідність ак- тивізувати роботу уряду з вступу України до ЄЕП. Ці наміри спричинили гостру критику з боку керівника БЮТ Юлії Тимошенко, котра пообіцяла, що як лідер політичної сили очолить боротьбу проти ЄЕП21. Після вступу України до СОТ питання ЄЕП відійшло на другий план, проте час від часу згаду- ється у заявах деяких політиків. Зокрема, лідер Партії регіонів Віктор Янукович 20 листопада 2008 року під час однієї зі своїх частих поїздок до Москви заявив про "безальтернативний" характер ЄЕП22. Своєю чергою, лідер комуністів Петро Симоненко обіцяє в разі його обрання президентом провести референдум щодо інтеграції в рамках ЄЕП23. Отже, можна сказати, що серед нинішніх кандидатів у президенти, за винятком Ю. Тимошенко, існує консенсус стосовно доцільності розбудови інтеграційних процесів в рамках ЄЕП. При цьому основний наголос робиться на створенні зони вільної торгівлі. Водночас слід зазначити, що якщо для Симоненка, В. Януковича і А. Яценюка східний вимір є пріоритетним, то для В. Ющенка пер- шочерговою метою є створення зони вільної торгівлі із ЄС. б) Питання делімітації і демаркації кордонів Після Помаранчевої революції процес договірного оформлення кордонів із Російською Федера- цією тривав з перемінним успіхом. 6 грудня 2005 року українською стороною створено українську частину Спільної демаркаційної комісії. Свою частину комісії російська сторона створила лише у жовтні 2007 року. За весь час відбулося 29 раундів переговорів різного рівня. Найбільші розбіжно- 20 УНІАН. – 2007. – 9 жовтня. 21 Корреспондент. – 2007. – 12 лютого. 22 Прес-служба ПР. – 2008. – 20 листопада. 23 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.kpu.net.ua. – 2009. – 13 жовтня. УНЦПД 13
  • 14. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України сті пов’язані із небажанням російської сторони визнати колишній адміністративний кордон між колишніми УРСР та РСФСР як державний кордон між Україною і Російською Федерацією. Активна робота з вирішення спірних питань у процесі делімітації і демаркації кордонів прово- дилася МЗС України за керівництва Арсенія Яценюка. У квітні 2007 року Росія погодилася розпо- чати демаркацію сухопутного кордону з Україною. А у червні Україна і Росія погодилися присту- пити до демаркації морської ділянки Азово-Керченської акваторії. У жовтні 2007 президент України Віктор Ющенко заявляв, що у питанні делімітації морських кордонів намітився "істотний прогрес". Він зауважив, що "демаркація суші сьогодні можлива, з демаркації суші зняті всі зауваження і всі проблеми". Однак цей процес призупинився, насамперед з вини російської сторони, а двостороння комісія з демаркації так і не розпочала свою роботу. 12 лютого 2008 року Москві президентами України та Російської Федерації підписано План дій "Україна – Росія" до 2009 року, в якому передбачено реалізацію заходів із завершення підготовки узгоджених текстів документів з розмежування Азовського та Чорного морів, практичної роботи з демаркації спільного кордону. Жорстку позицію з цього питання зайняв міністр закордонних справ України Володимир Огри- зко. У грудні 2008 року він зазначив, що Україна може почати демаркацію межі з Росією в одно- сторонньому порядку. На той час наша держава вже почала переговори з ЄС про безвізовий режим для українських громадян. "Однією з умов укладення такої угоди, – сказав Огризко, – є безпека на українських кордонах"24. Очевидно, що план дій на 2009 рік не було виконано, тому президент України нещодавно знову повернувся до цього питання. Він заявив про необхідність відновлення роботи міждержавної укра- їнсько-російської комісії з тим, щоб прискорити врегулювання всіх проблем облаштування кордо- нів. "Проблем немає, затягування проведення демаркації суші, очевидно, це політична мотивація", - додав В. Ющенко. При цьому він сказав, що складнішим питанням є делімітація морського кор- дону між двома країнами: "Але я заявляв і заявляю: Україна ніколи не відмовиться від острова Ту- зла. Це невід’ємна частина нашої території. І ми вимагатимемо визнання цього. Усе решта регу- люється, у тому числі і міждержавними гарантіями - доступність Керченської протоки для прохо- дження цивільних і військових кораблів Російської Федерації, умови і тому подібне. Оскільки про ці речі можна абсолютно легко і просто домовлятися, однак при цьому поважати територіальну цілісність України"25. в) Перебування Чорноморського флоту Російської Федерації Деякі аналітики називають проблему перебування ЧФ "замороженим конфліктом" і з цим мож- на до певної міри погодитися. Серед основних проблем імплементації угоди по ЧФ слід назвати: • порядок перетину державного кордону України і пересування по її території військовослужбов- ців, військової техніки ЧФ Російської Федерації; • дії ЧФ Російської Федерації у кризових ситуаціях; • надання інформації про чисельність особового складу і озброєнь ЧФ Російської Федерації; • інвентаризація майна і земельних ділянок, наданих у користування ЧФ Російської Федерації. Крім того, питання дислокації ЧФ є одним із найбільш політизованих у сучасних російсько- українських відносинах. Врегулювання спірних питань, що виникають довкола ЧФ, покладено на підкомісію з питань функціонування ЧФ Російської Федерації та його перебування на території України Українсько-Російської міждержавної комісії. На сьогодні відбулося 7 засідань комісії. 24 УНІАН. – 2008. – 8 грудня. 25 ForUm. – 2009. – 8 жовтня. УНЦПД 14
  • 15. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України Питання дислокації ЧФ набуло особливого значення під час збройного протистояння Росії та Грузії у серпні 2008 року, коли кораблі ЧФ брали участь у бойових діях, і Україна де факто була втягнута у збройний конфлікт. Як відомо, політики по-різному оцінили ці події. Віктор Ющенко з перших днів конфлікту ви- словив підтримку Грузії і особисто відвідав цю країну. Він також закликав інших представників української влади висловити свої міркування з цього приводу. Прем’єр-міністр Ю. Тимошенко тривалий час зберігала мовчання і лише 20 серпня висловила співчуття громадянам Грузії, потер- пілим під час конфлікту. Більш чітку позицію Ю. Тимошенко зайняла після того, як Російська Фе- дерація визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії: "Я особисто, уряд і моя політична сила - ми підтримуємо територіальну цілісність Грузії. Територіальна цілісність Грузії - це святе". Пре- зидент В. Ющенко негайно розкритикував рішення російської влади щодо визнання незалежності цих республік: "Для України воно неприйнятно, і тому ми не можемо підтримати цю позицію". Не лишився осторонь цього конфлікту Арсеній Яценюк. 27 серпня 2008 року він закликав український парламент визначитися із спільною позицією щодо цього конфлікту. Вказавши на не- припустимість визнання Російською Федерацією Південної Осетії та Абхазії, А. Яценюк заявив, що це питання має вирішуватися через механізми міжнародних інституцій, а саме – рішення Ради безпеки ООН. Петро Симоненко назвав конфлікт "кривавою агресією режиму Саакашвілі відносно Південної Осетії" та закликав визнати Абхазію та Південну Осетію. Лідер Партії регіонів, котрий також не поспішав із заявами під час гострої стадії конфлікту, на відміну від окремих однопартійців, з енту- зіазмом підтримав рішення Російської Федерації: "Вважаю, що Україна повинна прийняти волеви- явлення народів Південної Осетії й Абхазії й визнати їхню незалежність". В. Янукович також роз- критикував главу української держави за упереджену і однобічну підтримку Грузії. На його думку, В. Ющенко не мав права "однобічно підтримувати" Грузію в її конфлікті з Росією від імені україн- ської держави: "Заяви українських керівників на підтримку Грузії призводять до того, що сьогодні ми маємо дуже конфліктну ситуацію з Російською державою"26. Повертаючись до питання ЧФ, слід зазначити, що президент України визнав участь кораблів флоту у бойових діях загрозою національній безпеці України. 13 серпня 2008 року він затвердив своїм указом порядок перетину українського кордону кораблями та військовослужбовцями ЧФ. 16 серпня 2008 В. Ющенко оцінив ситуацію як "небезпечний прецедент, оскільки якраз через такого роду прецеденти Україна втягується в міжнародні конфлікти, не бажаючи того". Водночас Ю. Тимошенко заявила, що вона категорично проти указу президента про порядок перетину кордону України кораблями російського ЧФ і пересування частин флоту територією України. Після цього конфлікту деякі представники українського політикуму вимагали перегляду угод щодо базування ЧФ, його дострокового виводу чи, бодай, перегляду ставок оренди. Російське МЗС на початку вересня заявило, що недружні заяви Києва, зокрема вимога вивести ЧФ із Севастополя, ставить "Великий договір" під загрозу. Тим не менш, 30 вересня 2008 року Україна автоматично подовжила на 10 років Договір про дружбу, співпрацю і партнерство з Росі- єю, укладений 1997 року. У вересні 2008 року в інтерв'ю шведській газеті Dagens Nyheter прези- дент України сказав, що подовження "Великого договору" свідчить про те, що "і Україна, і Росія з розумінням підійшли до того, наскільки важливими є принципи цього договору для розвитку на перспективу наших двосторонніх відносин". 26 УНІАН. – 2008. – 22 серпня. УНЦПД 15
  • 16. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України На сьогодні процес відновлення переговорного процесу з питань ЧФ Російської Федерації після більш ніж річної перерви можна оцінити позитивно. У результаті сьомого засідання підкомісії, яке відбулось 10 червня 2009 року, Україна і Росія погодили порядок оформлення результатів інвента- ризації земельних ділянок ЧФ та домовилися скоригувати часові рамки її проведення. Сторони та- кож обговорили можливі шляхи правового врегулювання дій сторін у разі виникнення кризових ситуацій, пов’язаних з використанням ЧФ Російської Федерації з території України. Нині основні політичні гравці висловлюють різні позиції щодо майбутнього ЧФ після 2017 ро- ку. Проте жоден з них відкрито не говорить про те, що ЧФ має залишитися в Севастополі після 2017 року. Президент України неодноразово акцентував, що ЧФ у Севастополі після 2017 року не повинно бути. 15 квітня 2009 року він повідомив: "У нас є угода до 2017 року, духу і букви якої ми зо- бов’язані дотримуватися. <…> Але вивести флот за рік, два або п’ять неможливо. Так що ми не ставимо за мету торпедувати чинні угоди, ми лише хочемо попередити російських партнерів". Юлія Тимошенко також категорична у своїх заявах: "Уряд виконуватиме угоду до 2017 року, а да- лі треба робити Україну зоною, вільною від будь-яких військових баз". У передвиборній програмі В. Ющенко висловився так: "Україна залишається вірною своїм зобов'язанням і добиватиметься взаємності від держав-партнерів. Чорноморський флот Російської Федерації буде виведений з України до 2017 року відповідно до Конституції України та укладених угод". Лідер "Фронту змін" Арсеній Яценюк наголошує на тому, що ніхто не має права переглядати українсько-російські домовленості й не може виникати питання як про дострокове виведення ЧФ, так і про односторонній перегляд розміру ставок оплати тимчасового перебування ЧФ на території України: "Проти волі українського народу ми не можемо йти. Тимчасове - означає термін початку і термін закінчення. Цей термін передбачено - 2017 рік. Тому на порядку денному сьогодні питан- ня про продовження перебування ЧФ не стоїть"27. Своєю чергою, Віктор Янукович прогнозує підписання нового договору про перебування ЧФ Росії в Криму. В. Янукович допустив, що сторони домовляться про перегляд низки положень чин- ного договору про базування ЧФ Росії в Криму: "Я думаю, що деякі положення цього договору будуть переглянуті, і це буде правильно й природно, до цього будуть прагнути як одна, так і інша сторони"28. Разом із тим, залишається незрозумілим, чи йдеться лише про перегляд умов базуван- ня ЧФ до 2017 року, чи про перегляд або подовження термінів дислокації. Навіть Петро Симоненко не висловлюється однозначно про можливість перебування ЧФ в Се- вастополі після 2017 року. Зокрема, підкреслив він, Компартія виступає за те, щоб ЧФ Російської Федерації залишався у Севастополі до 2017 року, як це передбачено Великим договором. Разом із тим, він зазначив, що у 2017 році буде впроваджено нову систему загальноєвропейської безпеки, тому Україні та Росії слід скоординувати свої дії у Чорноморському басейні для того, щоб грати провідну роль у новій системі колективної безпеки29. Ця остання теза свідчить про те, що Симоне- нко припускає спільне використання військово-морської бази у Севастополі флотами Росії та України. Лакмусовим папірцем для українського політикуму стало послання президента Російської Фе- дерації Д. Медведєва Президенту України 11 серпня 2009 року, витримане у недружніх, якщо не сказати образливих, виразах, із звинуваченнями персонально українського президента в антиро- сійських настроях. 27 Новинар. – 2009. – 27 травня. 28 Українські новини. – 2009. – 27 серпня. 29 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.kpu.net.ua. – 2009. – 13 жовтня. УНЦПД 16
  • 17. Пріоритети зовнішньої політики у політичних позиціях кандидатів у президенти України Щодо В. Януковича і П. Симоненка, то вони одностайно і надзвичайно оперативно підтримали позицію Д. Медведєва. Перший похмуро зауважив, що сподівань на покращення відносин з Росією за чинного президента немає: "На жаль, за нинішньої влади надій на нормалізацію і поліпшення відносин з Росією практично немає. Тому перше, що ми зробимо, прийшовши до влади, – відро- димо нормальні, добросусідські, рівноправні і взаємовигідні відносини з нашим стратегічним пар- тнером - Росією. Такі відносини, які відкриють перспективи для обох держав"30. А Петро Симоне- нко підтвердив справедливість закидів Кремля. "Політика на фашизацію суспільства, яку прово- дить особисто президент В. Ющенко і його ультранаціоналістичне оточення, політика реабілітації злочинців і зрадників, політика підтримки військових агресорів, політика русофобії і формування образу ворога в особі російського народу не могла, врешті-решт, не переповнити чашу терпіння офіційного Кремля", - заявив лідер КПУ31. Позиція Арсенія Яценюка була двозначною. З одного боку, він визнає, що політика В. Ющенка щодо Росії була помилковою: "Звичайно, чинний Президент України дав дуже багато приводів для того, щоб вважати його політику антиросійською. Але цим негайно скористалися наші російські партнери". А з іншого, він назвав заяву Медведєва "свідченням дуже високої температури в наших двосторонніх відносинах". "Проблематика є і з української, і з російської сторони", - заявив А. Яценюк 11 серпня цього року. Віктор Ющенко дав персональну відповідь Д. Медведєву лише 13 серпня: "Буду відвертий, я дуже розчарований його недружнім характером. Не можу не погодитися з тим, що у відносинах між нашими країнами є серйозні проблеми, проте дивно, що Ви повністю виключаєте відповідаль- ність за це з боку Росії". Юлія Тимошенко хоча і висловилася після всіх, аж 14 серпня, проте виступила з досить патріо- тичною заявою: "Україна самостійно, без зовнішнього втручання, буде визначати свою зовнішню і внутрішню політику, в тому числі і в гуманітарній сфері". г) Програмні заяви кандидатів щодо засад розвитку відносин з Російською Федерацією Програми більшості кандидатів у президенти містять традиційні лаконічні згадки про особливе стратегічне партнерство із Росією. Оригінальним залишається Віктор Ющенко, уникаючи теми відносин з Росією у своїй передвиборній програмі. В. Янукович протиставляє свою позицію чинному курсу: "Відновлю дружні та взаємовигідні відносини з Російською Федерацією". А. Яценюк розглядає співпрацю з Росією в рамках "Східного проекту", реалізація якого призве- де до утворення простору "Великої Європи". Ю. Тимошенко "в основу дружніх відносин із Росією та іншими країнами СНД" покладе "поте- нціал існуючої кооперації та взаємовигідного економічного співробітництва". П. Симоненко починає зі звинувачень, що чинний режим зруйнував відносини із Росією, як ре- цепт пропонує "відновлення і всебічний розвиток братніх взаємовигідних відносин із стратегічни- ми союзниками - Російською Федерацією та країнами СНД. Важливим кроком у цьому напрямі буде входження України в ЄЕП з Росією, Білорусією й Казахстаном". 30 УНІАН. – 2009. – 13 серпня. 31 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.kpu.net.ua. – 2009. – 11 серпня. УНЦПД 17

×