Збірка День Перемоги

53,296 views
53,005 views

Published on

0 Comments
3 Likes
Statistics
Notes
  • Be the first to comment

No Downloads
Views
Total views
53,296
On SlideShare
0
From Embeds
0
Number of Embeds
38
Actions
Shares
0
Downloads
163
Comments
0
Likes
3
Embeds 0
No embeds

No notes for slide

Збірка День Перемоги

  1. 1. Луганський обласний центр народної творчості Збірка сценаріїв культурно-масових заходів, присвячених 65 річниці Перемоги Луганськ-2010
  2. 2. Зміст. 1. Сценарій свята «Цей святий день Перемоги!». 2. Сценарій театралізованого тематичного вечора «Подвиг переможців житиме у віках!». 3. Сценарій урочисто-траурної церемонії «День пам’яті». 4. Сценарій вечора «Дорогами визволення України». 5. Сценарій театралізованого мітингу-реквієму «Стоїть у почесній варті Пам’ять». 6. Сценарий тематического вечера «Память хранят живые». 7. Сценарий театрализованного праздника «Солдатскому братству верны!». 8. Сценарий митинга-концерта «Моя весна – моя Победа!» 9. Сценарий литературно-музыкального вечера «Храните отчий дом». 10.Сценарий литературно-музыкальной композиции «Рио-Рита». 11.Сценарий вечера фронтовой песни «За край родной». 12.Сценарий тематической литературно-музыкальной композиции «Песни великой победы».
  3. 3. «ЦЕЙ СВЯТИЙ ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ» сценарій свята (з досвіду роботи клубних закладів Закарпатської області) До Дня Перемоги в клубному закладі на видному місці розміщено стенд, на якому подано прізвища односельців (мешканців райцентру, міста – учасників Великої Вітчизняної війни. На арлекіні сцени подати напис «65 років великої Перемоги». На заднику сцени – текст «Наш уклін ветеранам Другої Світової війни». До початку свята в клубі звучать мелодії пісень: «День Перемоги», «Степом, степом», «Веснянка», «Вічне полум’я», «Упав солдат» та інші. У перших рядах сидять ветерани та їх дружини, вдови тих, хто загинув на фронтах війни і тих, які не дожили до наших днів. Ведучий: Шановні наші односельці! Найтрагічнішою, найжахливішою подією XX століття була друга Світова війна, яка викликала небувалі політичні та економічні зміни в сучасному світовому суспільстві. На карті земної кулі з’явилося багато нових країн, у деяких – змінено політичний державний устрій. Ведучий: 3 нагоди 65-річчя Перемоги над фашистським поневоленням ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять тих, хто загинув на фронтах війни, і вклонитися ветеранам, що дожили до наших днів. Запрошуємо на сцену голову нашого села (або когось із депутатів села, району, міста). _________________________________________________. Для короткого виступу можна використати наш матеріал. День Перемоги завжди викликає в нашого народу особливі почуття. Невідомо, що було б з усіма нами, що було б з усім світом, якби не було перемоги в 1945. Адже саме тоді наші діди і батьки здобули свободу. Ось чому це свято з великою сердечністю відзначають усі — і сивочолі ветерани, які власними силами і життям кували перемогу, і молодь, і веселі юрби голосистої малечі, котрі про війну знають із книг, кінофільмів та розповідей дідусів і бабусь. Хоч минуло вже 65 літ від переможного травня 1945 року, не пригамовується в серцях біль утрати, не згасає вдячна пам'ять людська. Нині важко назвати точну кількість людей на дорогах війни, бо ще і сьогодні знаходяться на полях запеклих боїв не тільки зброя, але й залишки непохованих воїнів — тисячі, гори кісток, черепів. То як тепер встановити, скільки ж загинуло наших співвітчизників. У боях за знищення фашистського поневолення брали участь і закарпатці. За покликом серця і совісті у 1939-1945 рр. наші земляки йшли не тільки в підпілля та партизанські загони на рідній землі, але й билися за визволення від фашистського поневолення народів Іспанії, Італії, Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини,
  4. 4. Югославії, Франції, Бельгії та ряду країн Середнього Сходу, Африки і в усіх цих країнах поховані наші співвітчизники. Документи засвідчують, що закарпатці проливали кров на території 15 країн світу. У партизанських загонах на території Закарпаття нараховувалося 1700 бійців. ЗО січня 1943 року було сформовано окремий чехословацький батальйон, до складу якого увійшло 974 воїни, а 1 жовтня 1943 року в Чехословацькій бригаді нараховувалося 3348 чоловік. Серед них було 563 чехи, 343 словаки, 204 євреї, 13 угорців, 6 росіян, 5 поляків, 2 німці, а 2212 були закарпатці, що складало 75% особового складу Чехословацької бригади. В антифашистській боротьбі брало участь понад 50 тисяч наших земляків. Це складало п’ять повнокомплектних дивізій, з яких 7144 чоловіки загинули. Крім того, у кінці 1944 року добровільно вступило у ряди Червоної Армії 15 988 юнаків і дівчат Закарпаття. Серед них були українці, угорці, румуни, словаки, які брали участь у визволенні від фашистських загарбників міст і сіл Словаччини, Чехії, Польщі, Румунії, Угорщини, Австрії, Німеччини. Багато з числа закарпатців не повернулося до рідної хати. Вони полягли на полях боїв на території названих країн. Є серед наших земляків і герої Радянського Союзу. Це, зокрема, Олекса Борканюк із смт. Ясіня на Рахівщині та Степан Вайда із села Дулова на Тячівщині, яким це звання присвоєно посмертно. Крім того, Степану Вайді та Івану Кубинцю із села Новоселиця Тячівського району присвоєно звання Національного героя Чехословаччини. С. Вайда трагічно загинув 6 квітня 1945 року в битві за визволення польського містечка Погржебен, що на березі річки Одер. Там його і поховано. Але у червні 1948 року прах С.Вайди було перевезено в Моравську Остраву, де на центральній площі нашому землякові споруджено пам'ятник. До речі, серед добровольців Закарпаття було 555 дівчат. Вони в основному служили в госпіталях, в господарських службах. З числа закарпатців 5,5 тисяч загинуло на фронтах війни. Шануючи пам’ять, імена патріотів, що полягли в боях із ворогом, викарбувані на пам'ятниках, встановлених в усіх районних центрах, містах та багатьох селах і селищах Закарпаття. На жаль, на цих пам'ятниках немає прізвищ загиблих закарпатців — воїнів Червоної Армії та Чехословацького армійського корпусу. Увіковічнити їх пам'ять — справа всіх місцевих органів влади. На закінчення хочу щиро привітати зі святом Перемоги всіх ветеранів війни, побажати їм здоров'я і довголіття, а перед загиблими низько схиляю голову. Будемо вічно пам’ятати про них. Спасибі! Ведучий: За 65 минулих років народилося декілька поколінь. І кожне покоління дивиться на минуле очима свого часу. І разом із тим події такої ваги єднають усіх, і з роками набувають ще більшої ваги. (Читає вірш «Реквієм» Петра Скунця.) Матері, послухайте, і отці, послухайте,
  5. 5. і сини, послухайте, як гучить вогонь. Хлопці в землю падали, а вогню не зрадили. і пробилось полум’я в хлопців із долонь. Гей, над ранами й над болями, гей, над кленами та й тополями, гей над горами та й над долами вічне полум’я, вічне полум’я. Гей, не вічно нам жити болями, все міняється, все тече. Але полум’я, вічне полум’я хай і гріє нас, і пече. Матері, подумайте, і отці, подумайте, І сини, подумайте, – ось вона, любов! Хлопці в землю падали, а життя не зрадили І землі знекровленій віддавали кров. І чи любимо, а чи мріємо, і чи зрілі ми, а чи зріємо, і чи прагнемо, а чи діємо, вічне полум'я нас овіяло. І чи сіємо, а чи полемо, і чи вдома ми, чи в путі, але полум’я, вічне полум’я не покине нас у житті. Матері, схилитеся, і отці, схилитеся, І сини, схилитеся, лиш не треба сліз. Хлопці в землю падали, але дня не зрадили І до сонця тягнеться кожен обеліск. Гей, із ранками й надвечір'ями, гей, із ріками та й міжгір'ями, гей, із хмарами та й сузір'ями вічне полум'я нам довірено. Гей, спускається день утомлено, і спочити час нам, живі. Але полум'я, вічне полум'я не змовкає в нас у крові. Матері, ненавидьте, і отці, ненавидьте, і сини, ненавидьте, – кат не йде в запас. Хлопці в землю падали, а вогню не зрадили, той вогонь – по ворогу, той вогонь – за нас.
  6. 6. І над травами та й над росами, і над юними та й дорослими, і над тишею та й над простором – вічне полум'я вічним пострілом. І нам ніколи бути кволими, знемагаючи від журби. Кличе полум'я, вічне полум'я, вічне полум'я боротьби! Ведучий: Сьогодні йшла мова про С. Вайду та І. Кубинця. Але потрібно нагадати про те, що Івана Кубинця на околиці с. Штітіна німці схопили і розп'яли на брамі ґуральні. Після відступу фашистів побратими зняли Івана, серце його ще билося. Він помер на руках у друзів. На могилі І. Кубинця споруджено пам'ятник, біля якого постійно лежать живі квіти. Ведучий: Ведучий читає вірш «Розп'яття» Петра Скунця. Ведучий: Серед мужніх воїнів-закарпатців було чимало жінок: Марія Логойда (с.Руське Мукачівського району), Ганна Мешко (с.Голубине) та Гафія Павлишинець (с.Неліпино) Свалявського району, Юлія Кость із Тячева, Ганна Мадяр із Волівця та інші. Ведучий: Учні виконують «Ой, тумани мої» на слова М.Ісаковського, музику В.Захарова. Ведучий: Усі минулі роки не знали рідні про долю Марії Іванівни Мигалко (після одруження Петруньо) із с.Іза. Вона у березні 1944 року, героїчна радистка, десантувала у районі м.Жиліна (Польща) і від тоді ніхто про неї нічого не знає. Ведучий: (Читає уривок вірша). Їх імена на мраморі куто, На граніті, металі. Щоб кожен їх знав: «Ніхто не забутий, ніщо не забуто», У безвісті ніхто не пропав. Ведучий: Дорогі сивочолі ветерани! Батьки й Мами! Юнки і юнаки! Зупиніть свою увагу на цифрі 65, її можна швидко написати і вимовляти. А вам прожити? Цьогорічна весна наближає нас до визначної дати в житті нашого народу – 65-ї річниці Великої Перемоги над фашизмом! Ведучий: «Упав солдат» сл. і муз М. Попенка; «Світку мій карпатський» сл. П.Скунця, муз. П.Рака, виконує ___________________________________.
  7. 7. Ведучий: На закінчення нашого свята 65-річчя Перемоги прослухайте вірш Володимира Ладижця «Марш ветеранів» у виконанні _______________. МАРШ ВЕТЕРАНІВ Це хто сказав, коли вже сиві, То уклоняємось вітром? Та ми ще дужі і красиві, Ми ще рівня богатирям! Стрічаєм кожен день бадьоро, Зверши, що вчора загадав. Для юних – космос, дальні зорі, Нам – на землі багато справ. Забудем, друзі, давні рани, Уже минув їм лютий строк. Розправте груди, ветерани, Рівніше стрій, твердіше крок! Чоловічий вокальний гурт виконує пісню «День Победы».
  8. 8. В. Калашников «ПОДВИГ ПЕРЕМОЖЦІВ ЖИТИМЕ У ВІКАХ!» сценарій театралізованого тематичного вечора Приміщення Будинку культури (клубу) у святковому вбранні. У вестибюлі та фойє – тематичні виставки, стенди, карти, панно, плакати, лозунги: «Вони боролися за Батьківщину!», «Юність, опалена вогнем», «Плакати вогненних років», «Трудівники війни», «Міста – герої», «Діти – герої», «Партизани – герої», які розповідають про подвиг великого народу. У виконанні оркестрів та у магнітофонному запису звучать пісні про Батьківщину, військово-патріотичні пісні. Проводяться конкурси на краще виконання фронтових пісень та читання віршів часів війни та віршів сучасних поетів про війну. До Будинку культури (клубу) збираються усі запрошені. Перед початком вечора у залі звучать музичні позивні. Усі запрошуються в зал. Завіса відкрита. На сцені емблема «1941 – 1945 – 2010». 3 обох боків екрана – емблеми міст-героїв. Звертають на себе увагу плакати I. Тоїдзе «Родина-мать зовет», Кукринікси «Беспощадно разгромим и уничтожим врага», В. Іванов «Пьем воду родного Днепра» та лозунг «Хай живе у віках безприкладний подвиг великого народу у Великій Вітчизняній війні!». Зал затемнюється. У центрі авансцени висвітлюються юнак і дівчина. Юнак: 65 років над європейським континентом мирне небо. Історія заповнила свої нові сторінки. Д1вчина: 65 років! Для історії людства – це мить. Для нашого покоління – це більшість прожитих у натхненній праці років. Юнак: Ми звертаємось зі словами вдячності до ветеранів війни, живих і до тих, хто не дожив до наших світлих днів, усіх учасників визволення нашої Батьківщини, які героїчно билися на фронтах, у партизанських загонах і підпіллі, до людей, які кували в тилу перемогу над ворогом. Юнак і Дівчина виходять. До мікрофону підходить представник органу влади і пропонує від усіх, хто сьогодні у залі, відправити дві корзини з квітами, щоб покласти їх на могилу воїнів, що загинули під час війни. Хор виконує пісню «Вічний вогонь» Ж. Колодуб на сл. А.Драгомирецького. Усі встають. Через сцену і зал виносять дві корзини квітів. На сцені – учасники в образах Поета, Ветерана та Перший, Другий, Третій. Перший: Чи не досить, поете? Війна рокова 65 років у траншеях дріма. І в солдатських листах вигасають слова, Та й самих адресатів нема.
  9. 9. Другий: І не варто полохати маминих снів, – Хай їм ліпше онуки гудуть. І не треба гіпербол: полеглих синів Вже й пороги отецькі не ждуть. Третій: Гей, на ратних полях – полини, полини. Забуття осіда, як зима... Поет: Так чому ж я і досі біжу із війни? Запитав би, так... батька нема. Перший: І летять жайворонням у ті полини Онучата, мов доля сама. Поет: Так чому ж я і досі біжу із війни? Запитав би, а й неньки нема. Другий: Час од спалених весен втіка в голубе. Тільки ж пам’ять рокоче в диму: Поет: Ти про себе забув. Ти запитуй себе, Щоб тебе не спитали: чому?! Ветеран: У надвечір’ї шумить потолочене жито і ходить моя молодість тихими кроками. Вона шукає нових стежок. Скільки їх довелось стоптати за чотири літа… Вона оглядає передові, пориті на сталінградських горбах, на синьому Бузі і на чорних карпатських плаях. Багато їх? Мабуть, немало. То мої ноги кривавились на тих стежках, то мої руки копали бліндажі, обливаючись потом, то моя душа, як птаха, трепетала над ними, падаючи, радіючи і рвучись вперед, знаходила нові тривоги й радощі на тих вітряних збитих війною долинах. Перший: Хлопці! А що було б, якби на місці наших батьків і дідів у 41-му під Москвою , у 42-му і 43-му під Сталінградом, у 45-му під Берліном були ми? Другий: А давайте уявимо собі... Звучить мелодія вальсу, у глибині сцени кружляють пари (ансамбль бального танцю). На авансцені, змінюючи один одного, проходять епізоди останніх мирних днів 1941 року. На сцені – троє випускників інституту. Перший: Ось так. Ти, Сашко, – Урал, я – Сибір, а тобі, дорогенький, – Київ, каштани, завод «Арсенал».
  10. 10. Другий: Годі базікати, Юрко. Я скрізь – за тобою. Третій: Ех, хлоп’ята, хлоп’ята... Аби ж то знати... Перший: Що? Третій: І сам не знаю. Другий: А мені іноді раптом хочеться, хлопці, на скрипці грати, іноді – одружитися, а іноді – стояти на чолі держави. Третій: Ех, хлоп’ята, хлоп’ята... Цікаво дізнатися, що з нами буде завтра... Вони залишаються стояти, освітлені променем прожектора. Пари кружляють у вальсі. На протилежному боці сцени висвітлюються дві фігури – Дочки і Матері. Дочка: (тихо) Де ти зараз, мамо? Мати: Я? Я зараз у Бресті, донечко, у сорок першому. Дочка: Там уже війна? Мати: Ні... Там зараз ніч на 22 червня, а в клубі йде репетиція місцевої самодіяльності. Брест у сорок першому... Ніч у розпалі літа... Дочка: Пролітають останні хвилини миру. Першій: Країна жила, будувала, цвіла. Другий: Зростали нові будинки, а за вікнами в них дзвеніли дитячі голоси. Учасники роблять рухи, ніби відчиняють вікна. На сцені з’являються діти, вони шумлять, грають, танцюють. Перший хлопець: Пах, пах, пах! Ти вбитий! Падай, падай. Я – перший. Другий хлопець: Ні, я перший! Мати: Хлоп’ята грають у війну! Третій хлопець: Та-та-та-та. Ура! Я переміг. Четвертий хлопець: А у мене ще танк є. Дочка: Дивно, діти грають в війну. Мати: Вони ще не знають, що війна прийде насправді. П’ятий хлопець: Хлопці, дівчата, давайте потанцюємо!
  11. 11. Усі учасники танцюють вальс під мирним небом. Та ось у звуки мирного вальсу вривається тривожна музика, а її заглушають стогін літаків, виття бомб, вибухи, автоматні черги. Затемнення, бігають по сцені промені прожекторів, чути звуки маршируючих колон. На екрані – кадри з хроніки: наступ фашистських військ. Усі учасники займають увесь простір сцени, намагаючись осягнути те, що відбувається. Перший: Що це? Другий: Що це? Третій: Що це? Звучить голос диктора. Диктор: З німецької директиви № 21 про війну проти СРСР (операція «Барбаросса»: «Німецькі збройні сили повинні бути готові розбити Радянську Росію у ході короткочасної кампанії, ще до того, як буде закінчена війна проти Англії…» Дочка: Це – війна! Мати: Це – війна З тривожного грому народжується мелодія пісні «Священная война» О. Александрова. Поет: Життя розквітало, - Країна міцніла… І раптом підступно, Як звірі з імли, Фашисти на край наш Війною пішли. Перший: З так званого генерального плану «Ост»: Другий: «На всій окупованій території (до лінії Архангельськ – Волга) повинно залишитись тільки біля 14 млн. місцевих жителів; 65 відсотків українського та 75 відсотків білоруського населення повинно щезнути зі своєї землі...» Перший: 1 418 днів відділяли свято Перемоги від того ранку, коли гітлерівські війська віроломно напали на Радянську країну. Другий: 1 418 днів і ночей йшов Радянський солдат дорогами війни. Промінь прожектора висвітлює бійців. Звучить мелодія пісні «В землянке» К. Лістова.
  12. 12. Перший солдат: Яке сьогодні число? Другий солдат: 9 травня 2010 року. Перший солдат: 65 років тому в цей день ми загинули у цій землянці. Як ми вам заздримо. Вам, живим. Не знаю, чи зрозумієте ви нас. Ми мало зробили, але ми мало прожили на землі. Дівчата й хлопці майбутнього! Мабуть, ви будете освіченіші, красивіші, сміливіші, ніж наше покоління, але це наше покоління зуміло зберегти, пронести в собі через вогонь це чисте світло, віру в майбутнє, у молодість, у щастя. І ми заповідаємо вам нашу любов і нашу ненависть. Бережіть мир на землі, і щоб ніколи більше не повторилося 22 червня 1941 року. На екрані – кадри хронікально-документального фільму «Велика Вітчизняна» (частина І). Звучить голос диктора. Диктор: До вас звертається ветеран Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу ________________________________________________________. (прізвище, ім’я, по-батькові) Ветеран Великої Вітчизняної війни підходить до мікрофону і розповідає бойовий епізод. Його розповідь супроводжується мелодією духового оркестру. Звучить вальс «Спогади ветерана» Ю. Лучко. Після його виступу до мікрофону підходить молодий робітник. Він говорить про те, що молодь в наш мирний час сповнена бажання бути гідною подвигів дідів, намагається збагачувати свій досвід і пам’ять людськими знаннями. На сцені – ведуча і ведучий. Ведуча: Стежками партизанськими, Де бій колись гримів, В похід рушаєм зранку ми Дорогами батьків. Ведучий: Захоплені відвагою Загонів бойових Згадаємо з повагою Ровесників своїх. Звучить мелодія «Реквієму» Д. Кабалевського («Те, що батьки доспівати не встигли»). Ведуча: У дні грози, що гриміла гарматами,
  13. 13. Піднялася Вітчизна на бій. Ведучий: Піонери ставали солдатами І вмирали за стяг вогневий. Ведуча: Піонери ставали героями, Захищаючи землю батьків. Ведучий: Піонери боролись, як воїни. Щоб наш галстук яскраво розцвів. Ведуча: «Ніби, перейнявши естафету маленьких героїв Жовтня, поряд з нами в лави воїнів стали, наші онуки, діти. Вони стали гвардійцями фронту і тилу… Неможливо передати навіть тисячну долю того, що звершили діти у дні Великої Вітчизняної війни!» Ведучий: Так писав двічі Герой Радянського Союзу С.А. Ковпак. Встаньте, усі юнаки! Ведуча: Всі дівчата в полях, на заводах! Ведучий: Пронесіть крізь віки їх порив, їх відвагу і подих! Ведуча: Усі, що землю оцю врятували, З нами будуть у віках – І зійдуть на безсмерть п’єдестали!.. Ведучий і ведуча виходять. Помалу відкривається завіса. Чути жалібні вокалізи хору. Ведучі застигли у салюті. Вокалізи стихають. Поет: (звертається до ведучих) Ви хто? Ведучий: Ми з двадцять першого століття. Ведуча: А ти хто? Поет: Я поет. У 24 роки я загинув під Новоросійськом. А ось (показує на скульптурну групу) славні юні герої, які віддали своє життя за Вітчизну у боротьбі з ворогами. Ведучі салютують героям. Герої, «оживаючи», розмовляють з дітьми. Поет: Валя Котик! Перший: Єсть! Я піонер Валя Котик з Шепетівки... Мені 11 років. Я не знав, що стану Героєм Радянського Союзу.
  14. 14. Поет: Вітя Коробко! Другий: Єсть! Я прапороносець піонерської дружини Погорельцівської школи на Чернігівщині Вітя Коробко. Я підірвав 9 ворожих поїздів! Поет: Володя Дубінін, Іван Гриценко, Толя Ковальов! Третій, четвертий і п’ятий: Єсть! Ми розвідники з керченських каменярень Володя Дубінін, Іван Гриценко та Толя Ковальов! Поет: Ніна Сагайдак! Дівчина: Єсть! Мене звуть Ніна Сагайдак. Я з міста Щорса Чернігівської області. Я організувала в місті підпільну піонерську організацію. Поет: Валерій Волков! Шостий: Єсть! Моє ім’я – Валерій, прізвище Волков. Мені виповнилось 12 років, я закінчив 4-й клас і став бійцем, редактором і автором газети «Окопна правда», яка виходила в одному з підрозділів 7 бригади морської піхоти, що обороняла Севастополь. Поет: Казик Гапоненко! Голос: Єсть! Поет: Льоня Голіков! Голос: Єсть! Поет: Й усі, усі славні діти, забиті фашистами у Велику Вітчизняну війну. Усі замордовані, спалені у в’язницях та фашистських таборах смерті. Голоси: Єсть, єсть, ми з вами!!! Знову чути вокалізи хору. Усі учасники скульптурної групи виходять наперед. Звучить музика «Реквієму» Д. Кабалевського. Усі (разом): Ти ж не загинуть нам завішала, Рідна Вітчизно? Перший: Життя обіцяла. Другий: Любов обіцяла. Усі (разом): Рідна Вітчизно! Третій (виходячи вперед): Невже для смерті Родяться діти, рідна Вітчизно?
  15. 15. Четвертий (виходячи вперед): Ти не могла нам смерті хотіти, рідна Вітчизно! Усі (разом): Полум’я вдарило в небо! Це – спомин, рідна Вітчизно! Тихо сказала: Дівчина: «Вставайте на поміч!» Усі (разом): Рідна Вітчизно! Починається танець «Десять захисників бойового рубежу». У дійовій формі в танці має бути відображено, як десять чоловік тримають оборону вогневого рубежу. Серед них – одна дівчина і хлопець-піонер з червоним галстуком на грудях. Коли хлопець падає, підкошений кулею, дівчина знімає з нього галстук, його пов’язують на штик гвинтівки, цілують бійці і в оптимістичному фіналі разом з галстуком-прапором загін вирушає назустріч перемозі. Танець виконується «на фоні вірша, що звучить за сценою: Дівчина: ... Загін не відступить! – Такий заповіт В загоні хлопчина Тринадцяти літ. Під сталлю мотора, На тисячу грив. А галстук на хлопчику Серце прикрив. Тож полум’ям звийся, Сурмач й боєць, Палай, піонерський Крилатий багрець. Та крапку останню Поставив свинець. Рядки недоспівані. Пісні – кінець. Рядки дописали герої війни: На штик прив’язали Той галстук вони. Пройшов він у спеках, В морозах, в огнях, Вітри обійшли Його у боях. Пісні переможні, Сурмили над ним. І залпи салютів Гриміли над ним!
  16. 16. Танець закінчується. Освітлюється скульптура молодого воїна з автоматом і в касці. Звучить мелодія пісні «Орленок». На сцені група дітей, вони танцюють з квітами, після танцю підносять квіти до пам’ятника. На сцену виходять підлітки, у руках у них листи й документи. Перший: Ми, підлітки, рапортуємо документами, які ми знайшли – «Салют, Перемого!». Другий: Понад 109 учнів середньої школи № 2 м. Севастополя воювали на фронті. Третій: 20 тисяч московських піонерів та школярів нагороджені медаллю «За оборону Москви». Четвертий: Волгоградські тимурівці взяли шефство над 902 інвалідами Великої Вітчизняної війни, допомагають 1323 сім’ям загиблих фронтовиків. П’ятий: Понад 5 тисяч дітей на території Білорусії брали участь у бойових операціях. Перший: Виписка з німецької інструкції по боротьбі з партизанами: «Особливо стережіться дітей з радянської піонерської організації. Вони не по роках сміливі, мужні й фанатично віддані справі» Друтий: Лист Михайла Івановича Калініна матері Голікова: «Шановна Катерина Олексіївна! За повідомленням командування Ваш син Голіков Леонід Олександрович загинув за Батьківщину смертю хоробрих. За геройський подвиг, який звершив Ваш син у боротьбі з німецькими загарбниками, Президія Верховної Ради СРСР Указом від 2 квітня 1944 року присвоїла йому найвищу ступінь відзнаки – звання Героя Радянського Союзу. Надсилаю Вам Грамоту Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння Вашому синові звання Героя Радянського Союзу для зберігання, як пам’ять про сина-героя, подвиг якого ніколи не забудеться нашим народом. М.Калінін». Діти підходять до скульптурної групи. Другий: Далеко чи близько На тихім узбіччі У селах веселих, В містах безугавних Стоять обеліски Земні вартівничі. Як пісня, як пам’ять Про битви вже давні
  17. 17. Стоять обеліски В честь воїнів славних. Перший: І шепіт берізки, І обрії сині. І пісню струмка, І ясний небосхил, І землю батьків Берегти, як святиню, Присягнемо, сини, Біля братських могил! Другий: Іменем сонця, Вітчизни іменем Клятву складаєм. Третій: Клятва синівська героям загиблим В грудях наших вирує: Те, що батьки доспівать не встигли, Усі: Ми доспіваєм! Четвертий: Те, що батьки збудувать не встигли, Усі: Ми побудуєм! Перший: Ніжно виводячи пісні слова, Пам’ятайте! Про тих, хто ніколи вже не заспіва. УСІ: Пам’ятайте! Хор співає пісню «Хлоп’ята, яких нема», А. Бабаджаняна на слова Р. Рождественського. Усі учасники виступу утворюють «Вічний вогонь». Три зовнішніх квадрати – це діти, які стоять навколішки; чотири внутрішніх квадрати – діти у повний зріст. У найменшому квадраті – 12 хлопців на помості висотою півметра; у центрі – 5 дівчат. Ми бачимо тільки їх руки у червоних нарукавниках. Дівчата синхронно змахують червоними та оранжевими газовими хустинками, створюється враження, що горить Вічний вогонь. До Вічного вогню діти кладуть квіти. Вокальний ансамбль виконує пісню «Пам’ять» М. Скорика на слова В. Вайлова. Затемнення. На сцені – Перший, Другий, Третій. Третій: Ніхто не забутий. На попіл ніхто не згорів.
  18. 18. Другий: Солдатські портрети На вишитих крилах пливуть... Перший: І доки є пам’ять в людей, і живуть матері, Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть. Перший, Другий, Третій виходять. Звучить музика «Мрії» Щумана (або подібна за настроєм). З пілоткою в руках на авансцену виходить Сучасник. На фоні музики говорить: Сучасник: В колонах. Поротно. Крізь попіл, і бронзу, і мармур. З непам’яті. З пам’яті, з виру морського і суші Солдати, матроси, єфрейтори і командарми Суворо проходять повз нас, і грядущих, і сущих. Проходять. Поротно. В погонах, у личках, в петлицях. Біжать до воріт, матері, наречені, дружини. І дивляться, дивляться в лиця, як злякані птиці, шукають, питають... У глибині сцени, на підвищенні, заявляються учасники в образах Дружини, Сестри, Матері. Дружина: Хто мужа... Сестра: Хто брата... Мати: Хто сина… Сучасник: Проходять повільно, неначе тумани осінні. Велике мовчання стоїть, як гора, над світами. І раптом цю тишу навиліт пронизує... Мати: Сину... Сучасник: І десь із колони, як з берега вічності... У глибині сцени, на підвищенні, з’являється учасник в образі Сина.
  19. 19. Син: Мамо-о... Мати: Яких-то снів наснила за війну, Яких думок надумала за літа! Сини пішли шляхами на півсвіта Вітчизну захищать полум’яну. Сини мої! Сини мої милі! 3’являються учасники в образах найстаршого сина, середнього та найменшого – Івана при зброї, з котелками в руці. Мати звертається до них. Мати: Найстарший мій, скажи мені тепер, З яких річок ти пив, і де проходив, І де сліди важких твоїх походів Залізний вітер досі не затер? Які ти рани злікував собі? Із ким братавсь? Яку знайшов людину? Гарячу мрію, – матерню, єдину, – Леліяв серцем в радості й журбі? Найстарший підходить до матері, знімає пілотку, розповідає про те, що лишилося у серці, як випечене гарячим залізом: Найстарший син: Ворог, мамо, убив дитину, Мою п’ятилітню Олю, дочку, Мою незабутню, одну – єдину, Зелену ялинку мою гнучку. Ворога того зустрів я в бою, Нашої слави гримів салют. «От, – кажу, – стрілися ми з тобою, Кате мій, падай і мри отут!» Я вбив його, мамо. І легше стало, І, наче птаха, стріпнулась душа... А нам же іти на Ельбу немало, Де буряні ночі й розбита соша. І десь на безлюдді, в крутім димищі, Де зорі грілись, як жовті піски, Почув я в будинку, вогні, на горищі, Тремтячі дитячі два голоски. Вони захлинались од спраги і суші,
  20. 20. Од жару й вогню обгорілих кімнат, І смерть у торбинку клала їх душі. Схожі на теплих горобенят. І смерть уже ставила чорну печатку На ділі своєму, як і завжди. Кинувся в пломінь, хлоп’я й дівчатко Виніс і смерті сказав: підожди! Шинелею вкрив їх, підняв, не глядя. Доніс в медсанбат на однім плечі. Може, згадають колись, що дядя їх із пожежі виніс вночі! Мати підходить до найстаршого, цілує обвітрені, запечені війною губи. А середній уже кинув цигарку, підняв автомат на плече, вийшов перед неї: Другий син: Мамо, я теж скажу! Мати: Ну, говори своє заповітне. Другий син: Як шуміли вороги, Як лягали до ноги . Під броню побиті, Я знайшов дружка в бою Біля смерті на краю, В почорнілім житі. І підняв його, й поніс По вибоях од коліс. Ми живі ж, ми люди! А від того, від бійця, Ні усмішки, ні слівця Смерть сіда на груди. Що ж, виходить, –важко нам Смерть поділим пополам, Мій названий брате. Куля вдарила й мене, – Хто ту рану спом’яне, Хто те буде знати? Ми вмирали три доби, Там шуміли нам дуби,
  21. 21. Хлюща плескотіла... Їли вдвох сухий горох, Я траву м’яку, як мох, Клав Йому до тіла. А знайшов нас медсанбат, «Що ж, кажу, – підводься, брат, Буде діло путнє». Де ти ходиш, робиш як, Друг мій, Вася – сибіряк, Брат мій незабутній? Хай згада нас тихий Дін, Золотої Праги дзвін, І Варшава, й Вісла. Темний ворон у полях, Горяний моравський шлях, Туча, що нависла! МАТИ (до Другого сина): Добре діло – стояти за друга. Святе діло. А ти, мій найменший, Іване, чому ж мовчиш? Що доброго вчинив на війні? Що бачив? Іван мовчить. Мати: Чому твої руки опущені додолу? Іван: Вони холодні вже півроку. Я мертвий, мамо. Лежу я в Мораві на сивім схилі, Дзюрчить у ногах горяний потік. Далекі мої, незабутні, милі, Мені тут лежати судилося вік. У касці моїй ночують тумани, В АХО в нас тій касці знають число, Із серця мого крізь чотири рани Зелене, колюче жито зросло. Летять наді мною моравські птиці, Сідають до віч воркуни голуби, Ночами мені жебонить криниця, За батька, за матір – старі дуби. Я кров їм віддав – нехай зеленіють, Я голос їм дав – хай гудуть вони,
  22. 22. Несуть мою мрію, мою надію На площу Червону із чужини. Повз мене проходять полки і роти, І Конев, і Жуков бували тут, Обличчя моє без тривоги й скорботи Приймає з Кремля грозовий салют. Батько мій рідний проходить в заграві І слуха, як в полі стихає бій, І каже він людям: «Лежить в Мораві Синок мій. Солдат мій. Хороший мій...» Мати кидається до найменшого, хоче обняти його, але зникає рідне обличчя сина, розпливається в імлі, як далекий журавлиний клекіт, і тільки бачить вона синові навіки заплющені очі, і серце, пробите кулями навиліт, і зелений колос, що виріс з його тіла на моравській долині. Мати: Сину мій! Всі учасники, крім Сучасника зникають. Сучасник: Біжать од воріт матері, наречені, дружини, Злітають хустки і лягають на трави снігами. І кришиться небо від зойків згорьованих: «Сину-у!» І листом осіннім спада над колоною: «Мамо...» Проходять, проходять – і нєсть їм кінця і начала. Шукаю між тих, що безвісти... у судну годину. Та, батьку... Та де ж ти? Ми ж сорок віків тебе ждали! І чую здалека, як з берега вічності... У глибині сцени, на підвищенні у пломені прожектора з’являється учасник з пілоткою в руках в образі Батька. Батько: Сину... Сучасник: Я сліпну! Невже це... іде він до мене в обмотках? Як маршальська лента, вінчає плече йому скатка. Стою, посивілий. А він мені... зірку – з пілотки. О світе ж мій, світе!!! А я ж уже старший... від батька. І дивиться в серце так ніжно, печально і гірко.
  23. 23. Батько (з глибини сцени наближається до Сучасника, який стоїть на авансцені): Прости мені... Сучасник: Каже... Батько: Що ріс ти без отчої ласки. Хотів, бач, з гостинцем... Оце ж і приніс тобі зірку. Даруй, що спізнився: пробило під Харковом каску. Учасник в образі Батька зникає. Сучасник: Так будьте в ви прокляті Нині, і прісно, й назавше, Усі, хто поваживсь на святість всесвітнього ритму. Коли, проти глузду, сини од батьків своїх – старші, Коли в божевіллі за травнем – зима, наче бритва. …Провісницькі сурми схитнули небесні чертоги, І знову поротно шикують батьків командири. Стають перед нами, як судді, пречисті і строгі. І ми перед ними – на лінії їхньої віри. З Європи до Азії, в грізному сяйві багнетів, Їх – двадцять мільйонів!!! – смертей своїх дату затерши, Встають. І нема серед них ані других, ні третіх! У списках Планети однині усі вони – перші. Велике мовчання стоїть, як гора позахмарна. І в тиші оцій, коли чутно, як сходить пшениця, Охриплі в окопах, закуті в бинти командарми Говорять нам Слово, і віщо вдивляються в лиця... У глибині сцени, на підвищенні, у пломені прожектора з пілоткою в руках з’являється учасник в образі Командарма. Командарм: Сини наші вірні. Брати, матері наші й сестри, Не треба печалі, ми падали в січах без ляку. Над нами ніколи не плакали тужно оркестри, Бо з наших плацдармів живі починали атаку За те, щоб земля не зійшла з голубої орбіти, Щоб в юному світі і нині, і прісно, і завше В правічному ритмі за травнем приходило літо, Щоб ваші сини не були од батьків своїх старші. Ми чесно своє одробили на ратному полі.
  24. 24. Нам легко, бо ми уже пам’яттю стали, мов клени. Дивіться ж, нащадки: в долоні синівської долі Вручаємо світ ми і наші високі знамена! Учасник в образі Командарма зникає. Висвітлюється обеліск з загиблими героями. І чути, голоси від обеліска: Перший: Одчини, з тобою поговорим! Другий: Чуєш нас? А ми ж твої брати. Третій: Поділися з нами щастям-горем. Четвертий: Поможи у вічність перейти. П’ятий: Ми ніде під кулями не гнулись, Під вогнем прямим і навісним. Перший: Хай простять, що ми не повернулись. Хай пробачать, як живі живим... Другий: В вас, живих, немало є турботи, Третій: А за те, що нас взяла війна. Четвертий: Нам не треба слави й позолоти, Тільки б дітям наші імена. Перший: Кажуть, ви живі? Другий: Так, це ж немало! Третій: Поможіть у вічність перейти... Наче зітхання: Разом: Поможіть у вічність перейти… Знову звучить мелодія «Мрії» Шумана. Затемнення. На сцені – Перший і Другий. Перший: Ми пам’ятаємо! Другий: Ми все пам’ятаємо! Перший: Ми ніколи не забудемо дороги війни! Другий: Брестську фортецю. Перший: Москву і Ленінград.
  25. 25. Другий: Північний Кавказ. Перший: Київ і Стадінград. Другий: Курськ і Прибалтику. Перший: Севастополь і Одесу. Другий: Керч і Новоросійськ. Перший: Мінськ і Тулу. Другий: Визволення від гітлерівської окупації багатьох країн Європи. Перший: Оволодіння столицею фашистської Німеччини – Берліном. Другий: Ми пам’ятаємо, що фашисти пограбували, підірвали і спалили в колишньому СРСР 1710 міст і селищ міського типу, більше 70 тис. сіл, 32 тис. промислових підприємств, 98 тис. колгоспів і 1876 радгоспів. Перший: Наша країна втратила близько 30 відсотків національного багатства. Перший і Другий виходять. Хор виконує пісню «Герои-города» І. Шамо на слова В. Куринського. На сцені – Перший і Другий. Перший: Солдатський труд закінчено вночі, І звістку добру вдарили салюти, З кремлівських веж удари світом чути. Хоча й мовчать танкісти й гармаші. Другий: Хрипить і свище дзвінко паровоз, І машиніст, замащений в мазуті, Стає на східці, в заліззя окуті, Везе солдатів від смертей і гроз. Перший: З Берліна, з Праги, з віденських долин, З карпатських круч і з-над ясної Влтави До Мінська, до Тобольська, до Полтави І до грузинських сніжних верховин. На екрані – кадри штурму Берліна радянськими військами із кінофільму «Велика Вітчизняна». Над рейхстагом майоріє прапор Перемоги. Звучить у запису голос Левітана. Голос Левітана: «Акт о военной капитуляции. Мы, нижеподписавшиеся, действуя от имени Германского Командования, соглашаемся на безоговорочную капитуляцию всех наших вооруженных сил,
  26. 26. находящихся в настоящее время под немецким командованием, – Верховному Главнокомандованию Красной армии и одновременно Верховному Командованию Союзных экспедиционных сил. Подписано 8 мая 1945 года в Берлине». Другий: Батьківщина засвітилася радістю в димках, у росі, у дзвоні ковальських молотів, з поля війнуло бензином, в МТС заправляли перші трактори. Перший: І високі журавлині ключі курликали в небі: «Будемо жити!». Другий: Будем жити повіки, як Волга й Дніпро голубі, Як гранітний Хрещатик на Київськім давнім горбі, Як висока тополя, Як земля наша з поля, Перепалена, чорна, та рідна мені і тобі. Перший: Хай пилина моя розів’ється у цвіті новім Колоском чи калиною в вічнім горінні своїм. …Буду воїном жити, Буду путь сторожити. О, народе славний мій, вічно живім!!! Вокальний ансамбль виконує «Послевоенную песню» О. Білаша на слова Р. Рождественського. На сцені – Перший і Другий. Перший: Лине з гір у долину співучий поток, Рветься вгору до сонця зелений росток, Птах до цвіту життя, до буяння летить, – Так моя Батьківщина до миру стремить! Другий: Ми є, як є. Ми будемо, як є. Ми – з барикад, обпалені громами. Ми є, як є, і наш годинник б’є, В майбутнє світле відчиняє брами. Перший: По обрію, по небу голубі Гуртами ходять зорі благовісні. А ти ввійди, нащадку, в новий дім. Візьми ключі од щастя і од пісні! Хор і всі учасники виконують «Пісню миру і праці» К. Мяскова на слова С. Литвина.
  27. 27. Н. М. Зима «ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ» сценарій урочисто-траурної церемонії (з досвіду роботи клубних закладів Сумської області). При вході на кладовище споруджується невеликий імпровізований майданчик; якщо є братня могила, пам’ятник жертвам фашизму, чи спеціально обладнане місце для проведення такого ритуалу, вся урочисто-траурна церемонія відбувається там. До початку мітингу над кладовищем звучить музика Е. Гріга Сюїта № 2 тв.55. По обидві сторони вулиці, що веде до кладовища, утворюється живий коридор: жителі села в руках тримають запалені свічки, квіти. Звучить музика Е.Г ріга, Сюїта № І тв.46. Попереду урочисто-траурної процесії йдуть три жінки в образі: «Скорботи» – у чорному вбранні з запаленою свічкою, «Пам’яті» – у білому вбранні з квітами в руках, «Життя» – у зеленому вбранні з гілочкою дерева. Далі йдуть юнаки з гірляндами, дівчата з квітами, ветерани, воїни Афганістану, жителі, гості села. Колона наближається до кладовища. Усі три жінки під час проведення мітингу виступають у ролі ведучих. Музика затихає. «Скорбота»: Ви, кладовища, наче ті ж міста: Є вулиці – по них ми ходим вільно. І є будинки, в них – різниця лише та, Що селяться в них раз, і напостійно. Ви, кладовища, наче ті ж міста, Та віддані скорботі й безгомінню, Над вами хрест і тяжкая плита, Увінчують буття і сонячне проміння. «Пам’ять»: Шановні добродії! Світлої весняної пори, коли пробуджується природа, коли молоді весняні паростки набираються сил, ми зібралися з вами тут, щоб згадати тих людей, які були серед нас. Жили, раділи і сумували, працювали і відпочивали, посміхались і плакали. А зараз вони поселилися тут назавжди, у цій тиші дерев і трави... Час виліковує рани і вгамовує біль, час заспокоює сум душі, а спогади живуть довго. І ніколи не заросте стежина живих до могил померлих. Ми свято бережемо місце, де панує вічний спокій, і вклоняємось дорогим могилам наших рідних.
  28. 28. «Життя»: Крізь білі пороші, крізь гомін весняний Під поглядом пильним зростаючих змін У варту стаємо, вогонь полум’яний Нам пам’яті шлях осяває з глибин... У цей сумний і урочистий день сьогодні зібрались люди для споминів. Слово надається _____________________________________________. У мітингу можуть виступити всі бажаючі, а ще бажано надати слово свідку окупації села і знущань над людом, ветеранам війни. Для цього бажано запро- сити гостей – вихідців цього села. Під час їх виступів, якщо є братня могила, пам’ятники жертвам фашизму, до них покладаються гірлянди квітів. Звучить музика Р.Шумана «Грезы». На її фоні дикторський голос: Диктор: Згадаймо тих, хто дав нам право жити, Хто в боротьбі загинув і від ран. Покладемо на їх могилу квіти Троянду і бузок, жасмин або тюльпан. Вшануймо їх хвилиною мовчання, І вклонимося кожному із них, За їх незвідане кохання, За їх життя, що втрачене навік. Після покладання квітів – удари метронома. Хвилина мовчання «Скорбота»: Біллю та горем, смертю та скаліченими долями відізвалася у наших душах Велика Вітчизняна. Пішли на війну молоді, сильні й здорові хлопці і не повернулися додому живими (називають прізвища односельців, які загинули під час Великої Вітчизняної війни). Посивіли допори їх матері й батьки, болить у них серце, а в душі назавжди поселилась гіркота. Шановні односельці! Вшануймо їх пам’ять хвилиною мовчання! Удари метроному. Хвилина мовчання. До пам’ятників покладаються квіти. «Пам’ять»: Ятрить душа, і падає сльоза На землю плідну, І втрати гіркоту не залікує час, Збережемо про всіх загиблих Пам’ять гідну, І пам’ятаймо: з нами вони, серед нас.
  29. 29. Звучить пісня «поклонимся великим тем годам». «Пам’ять»: Пройшли не простий життєвий шлях і, чесно виконавши свій обов’язок, вони зійшли у рідну землю... Тут захоронені наші батьки й матері, дідусі й бабусі. Вони залишили нам у спадок свій життєвий досвід, багато мудрих порад, а головне – МИР! Звучить уривок з «Реквієму» Р. Шумана, оп. 148. «Пам’ять»: Ми з біллю у серці усвідомлюємо, що вже не можете ви разом з нами радіти весні, ласкавому сонечку, щебету птахів, ніжній зелені полів і садів, посмішкам дітей. Ми зберігаємо світлу пам’ять про вас, наші душі повняться скорботою! «Життя»: Відчуття втрати й скорботи саме нестерпне відчуття, бо це біль душі за своїх самих рідних і дорогих людей на землі. Тому нехай сьогодні горить свічка скорботи, бо разом з нею горить, пече наше серце. Але всі ми з вами, як гілочки великого дерева життя, і житті наших батьків продовжується в нас і наших дітях. Отож жива пам’ять про них й життя продовжується знову, весною оновлюється природа, набухають бруньки, зеленіють листочки могутнього дерева. Нехай ніколи не заросте дорога пам’яті до тих, хто подарував людству свободу і мир! Покладаються гірлянди й квіти до пам’ятника. Розпочинається церковний обряд «Поминовение».
  30. 30. «ДОРОГАМИ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ» сценарій вечора, присвяченого 65-річчю визволення України від німецько-фашистських загарбників (з досвіду роботи клубних закладів Запорізької області). Дати, дати... Вони відлічують роки, сумні й радісні події у житті світу, країни чи окремої людини, змушують замислитися, проаналізувати та згадати. Згадаймо. 28 жовтня 2009 року минуло 65 років завершення визволення України від німецько-фашистських загарбників. Більше трьох років рідна українська земля знаходилась під ярмом фашизму, її міста й села, підприємства, установи культури – спустошені, а населення терпіло знущання, приниження та конало у фашистських концтаборах. Та народ був незломлений. Мільйони наших співгромадян билися у лавах Радянської Армії, партизанських загонах, у підпільних групах опору. Незчисленні втрати й жертви не зломили народ України, який боровся, визволяв рідні оселі, відновлював втрачене. Знаменній даті, 65-річчю визволення України від німецько-фашистських загарбників, присвячений сценарій вечора «Дорогами визволення України». До вечора готується відповідна наочна агітація, художнє оформлення сцени, добираються кіно- чи відеокадри, визначаються виступаючі учасники визволення України та колективи художньої самодіяльності з необхідним репертуаром. Прибулі на вечір зустрічаються мелодіями воєнних років (фонограма чи духовий оркестр). Сцена святково прикрашена. У великому вінку з калини, колосся пшениці, який перевито жовто-блакитною стрічкою, цифра «65». У глибині або на порталі сцени кіноекран. Біля рампи – композиція квітів. Завіса відкрита. У запису звучить музична фраза з пісні Г. Вірьовки на сл. М. Бажана «Клятва» (3 та 4 рядок куплету) «Ніколи, ніколи не буде Вкраїна, не буде рабою Фашистських катів». Диктор: 65-річчю визволення України від німецько-фашистських загарбників, її визволителям – присвячується! На цих словах на сцену виходять ведучі – юнак і дівчина, висвітлені прожектором. На екрані контурне зображення карти України і на її сході (територія Луганської області), на кордоні з Росією позначка «с. Півнівка» та вказано дати «18.12.1942». Юнак: На карті цифрами зазначено маленький епізод Великої Вітчизняної війни. Про нього не сповіщалося у зведеннях Радінформбюро. Дівчина: Та цей день знаменний для України. Це день – один із 1418 днів Великої Вітчизняної війни – 18 грудня 1942 року, коли війська Радянської Армії
  31. 31. вийшли на кордон України і звільнили від фашистів невелике село на Луганщині – село Півнівка. Юнак: І мільйони воїнів армії-визволительки з радістю і надією сказали: «Ми вже на Україні, товариші!» Дівчина: В архівах не збереглося подробиць. Лише імена тих, хто відзначився з роти лейтенанта Баженова: Разгуляєв, Кривошлик, Чаурелі, Карапетян, Нагнибіда, Насреддінов. Юнак: Сини братніх народів, вони прийшли на Україну у важкий для неї час. Тоді ми не змогли їх зустріти хлібом-сіллю. Дівчина: Та ми назавжди запам’ятаємо подвиг визволителів: перші метри української землі, перше українське село – знову вільні! У кінці тексту дівчини на екрані з’являється зображення пам’ятника воїну- визволителю. Тихо у запису звучить музика пісні «Клятва». На її фоні ведучі читають текст, а на другому плані з'являється чоловічий вокальний гурт, одягнений у військову форму. Юнак: …Грудневі пекучі вітри й сніговії. І грім канонад. І шквал вогняний. Глибокі сніги на шляхах, у долинах, Над степом засніженим хуга реве, Та вже визволителів голос долинув Туди, де вкраїнська земля. Дівчина: Полки наступають, і бій наростає, Відплата прийшла, І покара гряде! На останніх словах дівчини-ведучої чоловічий вокальний гурт підходить до мікрофонів і виконує пісню «Клятва» Г.Вірьовки на слова М.Бажана. Чоловічий вокальний гурт: В нас клятва єдина і воля єдина, Єдиний в нас клич і порив. Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою фашистських катів. Ми сталлю з гармати, свинцем з карабіна Розтрощимо вщент ворогів. Ніколи, ніколи не буде Вкраїна Рабою Фашистських катів! До бою звелась богатирська дружина
  32. 32. Великих народів-братів. Ніколи, ніколи не буде Вкраїна Рабою Фашистських катів. На фоні пісні на екрані з’являється текст: «Настав час визволення України. Ми закликаємо на боротьбу всіх, кому дорога свобода й державна незалежність України. Хто хоче щастя й вільного життя для себе і своїх дітей – уперед, у наступ на ворога!» Текст завершується кадром солдата, який стоїть у повний зріст з пістолетом чи автоматом у руці у пориві руху вперед, ніби зовучи воїнів в атаку. Пісня завершується і вокальний ансамбль виходить за куліси, кадр з екрану знімається. На сцену виходять ведучі. Приглушено звучить мелодія пісні «Священна війна» О.Александрова. Юнак: Через найважливіші битви Великої Вітчизняної війни прийшов на Україну вогненний шлях визволення: Москва, Сталінград, Курська дуга, битва за Кавказ... Дівчина: А нас пам’ять повертає до героїчних, болючих й радісних днів визволення України на фронті, у підпіллі, у партизанських загонах. Юнак: Поглянемо на карту. З 3 лютого до ЗІ грудня 1943 року звільнені Ворошиловград, Харків, Суми, Донецьк, Чернігів, Полтава, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Київ, Черкаси, Житомир. На карті загораються маленькі електролампочки, коли перераховуються визволені міста). Дівчина: У серпні цього ж року розпочалася битва за Дніпро – одна з найважливіших битв другої світової війни. Юнак: 1944 рік став завершальним у переможному поступі визволення України. Дівчина: Незабутніми для України та її солдат стали Корсунь-Шевченківська, Нікопольсько-Криворізька, Проскурівсько-Чернігівська, Одеська, Кримська, Львівсько-Сандомирська, Карпатсько-Ужгородська наступальні операції. Юнак: Це завдяки їм і воїнському подвигу солдат одержали волю Луцьк і Рівне, Херсон і Вінниця, Хмельницький і Чернівці, Львів і Тернопіль, Кіровоград і Сімферополь, Івано-Франківськ і Ужгород. На карті загораються лампочки. Дівчина: 3 пам’яті поколінь ніколи не зітруться подвиги воїнів армії при визволенні Одеси, Керчі, Севастополя, великих міст і малих сіл України.
  33. 33. Загораються лампочки. Юнак: Україно! Велике було нещастя твоє та великі ж і люди твої, діти твої! Дівчина: Не було для окупантів тилу на українській землі. У загарбників стріляли партизани в лісах Волині і Карпат, у катакомбах Одеси і Аджимушкая, підпільники у багатьох містах і селах. Юнак: Був невидимий Фронт – фронт нескореного народу. Дівчина: Котився грізно невблаганний вал Святого гніву, помсти і розплати. І ось він день, коли за перевал Фашистську нечисть вимели солдати. Юнак: І воля, воля! – з полум’я боїв Прийшла на рідні згарища-руїни. Ти не забудеш тих бентежних днів, Моя прекрасна, люба Україно! Дівчина: На 1009 день війни на березі ріки Прут був знову поставлений прикордонний стовп. На екрані зображення прикордонного стовпа, який встановлюють солдати. Юнак: Хоробрість, непохитність, мужність, велика віра у Перемогу над ворогом – цим жили воїни армії і трудівники тилу, цим жив увесь народ! Дівчина: Поряд з нами живуть і сьогодні присутні на вечорі ті, хто виборов перемогу, чия кров пролита на нелегких воєнних дорогах. Юнак: Віддамо їм гідну шану і запрошуємо ветеранів Великої Вітчизняної війни на сцену. По черзі ведучі називають прізвища учасників війни, партизанів, підпільників. Учні школи допомагають кожному з названих піднятися на сцену, а ведучі у цей час коротко говорять про їхні Фронтові дороги та нагороди. Доки йде вихід ветеранів й учасників війни, помічники виносять на сцену стільці необхідної кількості. Можливий варіант: якщо ветеранам війни важко піднятися на сцену, розповідь і вітання будуть проголошуватися зі сцени, а помічники вручатимуть квіти й подарунки учасникам воєнних подій у залі. У цьому випадку світло у залі запалюється. Далі вітання виголошують: голова місцевої ради, представники адміністрації, депутатського корпусу й молодого покоління, вручаються сувеніри, подарунки.
  34. 34. Між виступами офіційних представників буде доцільно ведучим на сцені чи у залі взяти бліц-інтерв’ю у ветеранів війни. На сцені читець-підліток. Читець: Я ще не був учасником війни І пороху війни не нюхав зроду, Я ще не знаю, а які ж вони – Закляті вороги мого народу. Я тільки знаю правду про своїх Батьків, дідів і прадідів великих І про чужинницький смертельний гріх, Який тоді навис над долею країни. І в щирості до вас усіх, За подвиг ваш святий і невмирущий, Прийміть від покоління молодих Весняні квіти нашої любові. У зал чи на сцену виходять діти і вручають ветеранам та учасникам війни букети квітів. На сцені ведучі. Юнак: Дорогі ветерани, просимо вас зайняти свої місця у залі. Звучить музика, учні школи допомагають присутнім на сцені зійти з неї та проводжають на місця у залі. Дівчина (після виходу ветеранів): Важкими були ваші фронтові воєнні дороги, шановні учасники Великої Вітчизняної. Та ви пам’ятаєте, що разом з вами ходили в атаки на ворога ваші воєнні побратими. Юнак: А ми пам’ятаємо тих односельців, які не повернулися з воєнних полів. Дівчина: Тож, відзначаючи радісну дату визволення України, віддамо шану тим, кого нема сьогодні серед нас. Оголошую хвилину мовчання. Звучить метроном. Усі у залі встають. У цей час можна на екрані дати зображення меморіалу, пам’ятників загиблим воїнам-односельцям. На сцені співак, виконує пісню «Ты же выжил, солдат!». Його змінюють ведучі. Юнак: Таку властивість наша пам’ять має – Все найдорожче в серці берегти. Військову дружбу, що в бою тримає, Бо йшла крізь бурі, грози і фонти.
  35. 35. Дівочі очі, теплі, ніжні руки, Той перший поцілунок, солов’ї. Короткі зустрічі, а далі – Все розлуки, привали у походах і пісні. Дівчина: Хоч як не важко було на війні, але поряд з кожним бійцем, у хвилини затишшя, була завжди пісня, жартівливе слово, вірний друг баян. Юнак: І ми, шановні ветерани, разом з вами, підемо мистецькими дорогами війни, щоб пісня повернула вас у радісні миттєвості вашої воєнної юності. Без об’явки соліст виконує пісню «В лесу прифронтовом» у супроводі танцювального колективу. Далі йде концертна програма для ветеранів і учасників Великої Вітчизняної війни (за довільним вибором організаторів згідно з темою). Після концертної програми знову звучить позивний початку вечора. На сцену виходять ведучі та учасники вечора. На екрані карта України і цифри «28.10.1944». Юнак: Світ завжди буде пам’ятати рани, Пожарища і болі мирних хат. Сьогодні – вся любов вам, ветерани! Усі сонця тобі, герой-солдат! Дівчина: Спасибі вам, шановні ветерани, За пройдені чесно солдатські дороги, За свято велике, за волю Вкраїни, Яка калиною квітує на землі! Юнак: На довгі літа вам здоров’я зичимо! Дівчина: І вірте, пам’ять про ваш подвиг не згасне! Юнак: Мужність ваша буде нам за приклад! Дівчина: На всі літа! Юнак: На всі, Разом: На всі літа! Присутні на сцені виконують пісню «Хвала народу-переможцю» А. Філіпенка на сл. В. Лагоди або «Україно моя, Україно» Д. Покрасса на сл. В. Лебедєва-Кумача (можна іншу пісню на вибір постановника). У кінці пісні в залі падають різнокольорові кульки або дощ з різнокольорового паперу.
  36. 36. «СТОЇТЬ У ПОЧЕСНІЙ ВАРТІ ПАМ’ЯТЬ» сценарій театралізованого мітингу-реквієму Біля Будинку культури грає військовий духовий оркестр. Сюди збираються мешканці села, з’їжджаються делегації з району, гості, ветерани війни та праці. На прилеглій до Будинку культури асфальтованій дорозі шикуються колони для руху до меморіалу на честь загиблих воїнів з вінками, кошиками квітів, букетами: – прапороносці – 4 – 5 асистентів (військові); – спортсмени з факелам; – 6 військових, Гірлянда Слави (6 м.); – представники місцевої влади; – ветерани Великої Вітчизняної війни, які брали участь у визволенні району; – мешканці села, діти тЀ

×