• Share
  • Email
  • Embed
  • Like
  • Save
  • Private Content
Конспект лекцiй_ЛГ
 

Конспект лекцiй_ЛГ

on

  • 5,037 views

 

Statistics

Views

Total Views
5,037
Views on SlideShare
3,974
Embed Views
1,063

Actions

Likes
1
Downloads
14
Comments
0

5 Embeds 1,063

http://shlk-ikt-lg.blogspot.com 1041
http://www.shlk-ikt-lg.blogspot.com 12
http://www.blogger.com 6
http://shlk-ikt-lg.blogspot.in 3
http://shlk-ikt-lg.blogspot.de 1

Accessibility

Categories

Upload Details

Uploaded via as Adobe PDF

Usage Rights

© All Rights Reserved

Report content

Flagged as inappropriate Flag as inappropriate
Flag as inappropriate

Select your reason for flagging this presentation as inappropriate.

Cancel
  • Full Name Full Name Comment goes here.
    Are you sure you want to
    Your message goes here
    Processing…
Post Comment
Edit your comment

    Конспект лекцiй_ЛГ Конспект лекцiй_ЛГ Document Transcript

    • Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України ШАЦЬКИЙ ЛІСОВИЙ КОЛЕДЖ ІМ. В.В.СУЛЬКАІНФОРМАТИКА ТА КОМП’ЮТЕРНА ТЕХНІКА Конспект лекцій з дисциплінидля студентів спеціальності 5.09010301 Лісове господарство Шацьк, 2013
    • Iнформатика та компютерна технiка: Конспект лекцій для студентівІІ курсу спеціальності 5.09010301 Лісове господарство / Укл.:І.В.Прасюк, 2013. Укладач: Прасюк Ігор Вікторович, викладач інформатики та комп’ютерної техніки Шацького лісового коледжу ім. В.В.Сулька Рецензент: Марчук Юрій Федорович, викладач математики та інформатики Шацького лісового коледжу ім. В.В.СулькаСкладений згідно програми «Інформатика та комп’ютерна техніка»для вищих навчальних закладів І рівня акредитації зі спеціальності5.09010301 Лісове господарство, рекомендованої до використання унавчальному процесі методичною радою УМКПротокол №95 від 11.01.2010 р. Затверджено на засіданні циклової комісіїзагальноосвітніх та суспільно–гуманітарних дисциплін Шацького лісового коледжу ім. В.В.Сулька Протокол №5 від 24.01.2013 року -2-
    • ЗМІСТВСТУП. ................................................................................................. - 4 -РОЗДІЛ 1. АПАРАТНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПК. ............................................ - 6 - 1.1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗАСОБІВ ОБЧИСЛЮВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ..................... - 6 - 1.2. ОСНОВИ ПОБУДОВИ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПК. ................................... - 9 -РОЗДІЛ 2. БАЗОВЕ (СИСТЕМНЕ) ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. .... - 23 - 2.1. СТРУКТУРА ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ (ПЗ). ............................. - 23 - 2.2. ОПЕРАЦІЙНІ СИСТЕМИ. ОС WINDOWS. ........................................... - 31 - 2.3. СЕРВІСНЕ ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ............................................. - 37 -РОЗДІЛ 3. ПРИКЛАДНЕ ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. .................. - 48 - 3.1. ТЕКСТОВИЙ РЕДАКТОР. .................................................................... - 48 - 3.2. ТАБЛИЧНИЙ ПРОЦЕСОР. ................................................................... - 55 - 3.3. РЕДАКТОР ПРЕЗЕНТАЦІЙ................................................................... - 59 - 3.4. СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ БАЗАМИ ДАНИХ............................................. - 63 -РОЗДІЛ 4. КОМП’ЮТЕРНІ МЕРЕЖІ. ................................................... - 73 - 4.1. ЛОКАЛЬНІ МЕРЕЖІ. ........................................................................... - 73 - 4.2. МЕРЕЖА ІНТЕРНЕТ. .......................................................................... - 75 -СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ................................................... - 81 - -3-
    • ВСТУП. Друга половина ХХ ст. відзначилася бурхливим розвитком науки і техніки. Було створенобагато різних апаратів і машин, яких не могли вигадати навіть найсміливіші письменники-фантасти. Розвиток фундаментальних, прикладних і технічних наук спричинив необхідністьвиконання безлічі розрахунків та обчислень. Для цього винайшли обчислювальні машини –комп’ютери. З часом вони стали важливим інструментом у найрізноманітніших галузях знань, вусіх без винятку сучасних технологіях, ввійшли у повсякденне життя людини. Комп’ютер –незамінний інструмент під час обробки і перетворення інформації. Постійно вдосконалюються інформаційні комп’ютерні технології – конкретні способи роботи зінформацією. Необхідність найбільш раціонального та ефективного використання комп’ютерів сталапричиною виникнення нової науки – інформатики. Інформатика – це комплексна, технічна наука, що систематизує прийоми створення,збереження, відтворення, обробки та передачі даних засобами обчислювальної техніки, а такожпринципи функціонування цих засобів та методи керування ними. Застосування положень і принципів інформатики допомагає оптимальним шляхом прийматиправильні рішення і одержувати потрібні результати. Оволодіння інформатикою розвиваємислення, виробляє системний підхід до розв’язування будь-якого завдання. Для сучасної людинизнання інформатики поступово стає не менш важливим, ніж уміння рахувати, читати і писати. Зміст дисципліни розрахований на підготовку кваліфікованих користувачів, які знають будовукомп’ютера, знайомі з основними принципами його роботи, володіють навичками йогозастосування для розв’язування завдань повсякденного життя. Засвоївши основний курс студенти зможуть: Ø „ вести діалог ”з комп’ютером; Ø оцінити характеристики конкретного комп’ютера і підібрати програмне забезпечення ( ПЗ ) для розв’язання поставленого завдання; Ø скористатись будь-яким текстовим і графічним редактором, опираючись на знання принципів їх роботи; Ø знайти і прочитати в Internet потрібну інформацію, скористатися електронною поштою та іншими службами Internet. Застосування комп’ютерів для розв’язання спеціальних завдань, окрім основних знань танавичок, потребує поглибленого знання відповідних розділів інформатики і принципів роботи звідповідним ПЗ, вміння програмувати. Інформатика – надзвичайно потрібна та цікава наука. Сфера її практичного застосування дужеширока: нині важко уявити галузь діяльності людини, в якій би не використовувалися комп’ютери. Під різними сферами діяльності слід розуміти практично всі види ділової та творчої активностісучасної людини – від повсякденної роботи інженера-конструктора, журналіста, секретаря донаукових відкриттів та освоєння космічного простору. Основні напрямки використання комп’ютерної техніки: 1. накопичування, зберігання та обробка великих обсягів інформації, швидкий пошук потрібних даних; 2. виконання наукових, економічних та конструкторських розрахунків; 3. діловодство (складання листів та оформлення документів); 4. навчання, набуття професійних навичок; 5. видавнича справа (підготовка до друку кольорових і чорно-білих часописів та газет, наукової та художньої літератури); 6. побудова креслень, діаграм, створення малюнків і картин, мультфільмів та відео кліпів; 7. спілкування людей, які перебувають в різних містах і країнах; 8. імітація роботи людини-експерта з певної предметної галузі; 9. ігри та розваги. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується широким проникненням найновішихзасобів комп’ютерної техніки у різноманітні сфери людської діяльності. Це стосується не лишенауки, промислового виробництва, сільського господарства, а й нашого побуту. Сьогодні людина -4-
    • не може вважатися справжнім фахівцем, якщо вона не володіє достатньою мірою знаннями в галузікомп’ютерної техніки і не має навичок роботи на компютері. Особливою є роль комп’ютерної техніки у лісовому господарстві. Слід зазначити, що завдякизусиллям учених України електронні обчислювальні машини почали застосовуватись у лісовійсправі задовго до того, як вони знайшли значне використання в інших дисциплінахагробіологічного комплексу. Та й специфіка лісу така, що дозволяє дуже ефективно впроваджуватизасоби комп’ютеризації в цій галузі. Основні напрями застосування компютерів у лісовомугосподарстві – це облік лісових ресурсів, прогнозування змін, планування й управління на різнихрівнях, науково-дослідна робота тощо. Усвідомлене, глибоке вивчення практично всіх курсів, передбачених навчальними планами длялісівничих спеціальностей, неможливе без здобуття основних навичок роботи на компютері.Знання з дисципліни можна застосовувати в геодезії, лісовій таксації, лісовпорядкуванні,лісівництві, економіці та організації лісового господарства тощо. Мета дисципліни – підготувати майбутніх спеціалістів до ефективного використання сучасноїкомп’ютерної техніки у своїй професійній діяльності. Програмою курсу передбачається отримання знань студентами з питань будови тафункціонування ЕОМ, вивчення структури програмного забезпечення, розміщення інформації намагнітних носіях, сучасного програмного забезпечення, набути практичних навичок роботи зопераційною системи Windows, текстовими та графічними редакторами, електронними таблицями,базами данних, ознайомлення з історією, сучасним станом, перспективами розвитку комп’ютерноїтехніки, вміти застосовувати комп’ютерну техніку для розв’язування задач, повязаних із веденнямлісового господарства, що є обовязковою умовою неперервного застосування компютерів унавчальному процесі. Основний наголос робиться на набуття студентами навичок практичної роботи на засобахкомп’ютерної техніки; використання сучасних програмних засобів для розв’язання різноманітнихзавдань. Самостійна робота передбачає вивчення програмного матеріалу за допомогою рекомендованоїлітератури та практичної роботи на компютері. -5-
    • Розділ 1. АПАРАТНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПК. 1.1. Історія розвитку засобів обчислювальної техніки. Неможливо точно відповісти на питання, хто саме винайшов компютер. Річ у тому, що компютер не євинаходом однієї людини. Компютер увібрав у собі ідеї та технічні рішення багатьох вчених та інженерів.Розвиток обчислювальної техніки стимулювався потребою у швидких та точних обчислюваннях і тривавсотні років. У процесі розвитку обчислювальна техніка ставала дедалі більш досконалою. Цей процес триваєі в наш час. Найпершим обчислювальний приладом були 10 пальців рук людини. Це, фактично, і стало причиноютого, що ми сьогодні рахуємо десятками і кратними їм числами. Перші спроби створення інструментів для обробки інформації пов’язані з прагненням спростити таприскорити виконання дій над числами. У Стародавньому Китаї близько чотирьох тисяч років тому булавинайдена рахівниця. Греки та римляни більше двох тисячоліть тому почали використовувати абак –рахункову дошку, на якій числа зображувалися певною кількістю камінців, а дії над числами виконувалисяпересуванням камінців. У 1642 р. відомий французький фізик і математик Блез Паскаль винайшов арифмометр (паскаліно) –механічний прилад для виконання додавання та віднімання чисел. А через двадцять років німецькийматематик Г.Лейбніц удосконалив цю машину, додавши до її можливостей дії множення і ділення.Арифмометри кілька століть вірно слугували людям, будучи незамінними помічниками в бухгалтерськомуобліку, наукових розрахунках та в багатьох інших сферах. Істотний вклад у вдосконалення лічильних машин внесли вчені й конструктори Росії. Винахід інженераПетербурзької державної експедиції паперів В.Однера – арифмометр із зубчасткою, що має змінне числозубів. В кінці 18 ст. було виготовлено машину Е.Якобсона, у 1828 р. – Ф.М.Слободського, у 1846 р. –Й.Штофеля, Кумера, П.Л.Чебишова. Такі лічильні машини значно полегшували працю людини, проте без її участі машина лічити не могла.При цьому людина виконувала лише роль оператора. Однак можливості машин були обмежені, швидкістьобчислень була незначною, а ”пам’ять” давала змогу зберігати лише результат попередньої операції зчислами. Наприкінці ХІХ ст. в США проводився черговий перепис населення. Для опрацювання результатів булозастосовано табулятор Германа Холлеріта – пристрій для обробки перфокарт. Перфокарти невеликі аркушітонкого паперу розміром з паперовий долар, вони мали 12 горизонтальних рядів, в кожному з яких можнабуло пробити до 20 отворів. Комбінація отворів відповідали таким даним, як вік, стать, місценародження, кількість дітей та інші. Г.Холлеріт у 1924 р заснував фірму ІВМ (International BusinessMashines Corporation), яка тепер є одним із найвідоміших виробників комп`ютерів. Ідеї, реалізовані в сучасних комп’ютерах, були сформульовані ще в 1830 р. англійським ученимЧарльзом Беббіджем. Розроблена ним Аналітична машина повинна була мати пам’ять, що вміщує до 100сорокарозрядних чисел, та арифметичний пристрій. Результати операцій також мали зберігатися у пам’яті.Ч.Беббідж хотів побудувати свою машину з механічних елементів із використанням парового двигуна, алетогочасний технічний рівень так і не дозволив йому цього зробити. Тільки згодом, більш як через сто років,ці ідеї знайшли своє реальне втілення. Головна ідея Аналітичної машини – виконання обчислювальних операцій за інструкціями, що напередзадаються. Іншими словами, ця машина мала працювати за програмою. Розробка сучасних обчислювальних машин, або комп’ютерів (англ. computer – обчислювач), почалася врізних країнах у 30-40-х рр. ХХ ст. У 1943 р в США було створено обчислювальну машину Марк-1, основними елементами якої булиелектро–механічні реле. Ця машина мала довжину 17м і висоту 2,5м, містила близько 750 тисяч реле,з’єднаних проводами загальною довжиною понад 800км. Вона працювала в Гарвардському університеті,майже 17років. За день машина виконувала таку кількість обчислень, на яку раніше потрібно було півроку. Перша електронна обчислювальна машина (ЕОМ), зібрана на радіолампах, стала ”ЕNІАК”, створена уСША в 1946 р. До групи творців цієї ЕОМ входив один із видатних вчених ХХ ст. – Джон фон Нейман, якийі запропонував основні принципи побудови і функціонування універсальних програмових обчислювальнихмашин. У 1951 р. у Києві групою українських учених під керівництвом академіка С.О.Лєбєдєва було створенопершу на території нинішніх країн СНД електронну обчислювальну машину МЭСМ (рос. ”Малаяэлектронно-счётная машына). У 1976 р. у США С.Возняк і С. Джобс сконструювали перший персональний комп’ютер Apple. А в 1981р. фірма IBM випустила свою відому модель IBM PC (Personal Computer). З її появою розпочалася новаепоха, яка характеризується багатоплановою інформаційною діяльністю людини. -6-
    • Перші обчислювальні машини. Леонардо да Вінчі. Вважається, що перший у світі ескізний малюнок тринадцятирозрядного десятинногосумуючого пристрою на базі коліщаток з десятьма зубцями був виконаний Леонардо да Вінчі в одному з йогощоденників (вчений почав вести цей щоденник ще до відкриття Америки 1492 р.). Вільгельм Шиккард. 1623 року (більш ніж через 100 років після смерті Леонардо да Вінчі) німецькийвчений Вільгельм Шиккард запропонував свою модель шестирозрядного десятинного обчислювача, який мавскладатися також із зубчатих коліщаток та міг би виконувати додавання, віднімання, а також множення таділення. Винаходи да Вінчі та Шиккарда були знайдені лише в наш час і залишилися тільки на папері. Блез Паскаль. 1642 року 19-річний французький математик Блез Паскаль сконструював першу в світіпрацюючу механічну обчислювальну машину, відому як підсумовуюча машина Паскаля («Паскаліна»). Цямашина являла собою комбінацію взаємоповязаних коліщаток та приводів. На коліщатках були зображені цифривід 0 до 9. Якщо перше коліщатко робить повний оберт від 0 до 9, автоматично починає рухатись другеколіщатко. Якщо і друге коліщатко доходить до цифри 9, починає обертатися третє і так далі. Машина Паскалямогла лише додавати та віднімати. Готфрід Вільгельм фон Лейбніц. 1673 року німецький математик Готфрід Вільгельм фон Лейбніцсконструював свою обчислювальну машину. На відміну від Паскаля, Лейбніц використав у своїй машиніциліндри, а не коліщатка та приводи. На циліндри було нанесено цифри. Кожен циліндр мав девять рядківвиступів та зубців. При цьому перший ряд мав один виступ, другий ряд – два виступи і так до девятого ряду, якиймав відповідно девять виступів. Циліндри з виступами були пересувними, оператор надавав їм певногоположення. Машина Лейбніца, на відміну від підсумовуючої машини Паскаля, була значно складнішою за конструкцією.Вона була здатна виконувати не тільки додавання та віднімання, але й множення, ділення та обчислюванняквадратного кореня. Обчислювальні машини XIX сторіччя. Чарльз Беббідж. Винахід першої програмованої обчислювальної машини належить видатному англійськомуматематику Чарлзу Беббіджу (1830 р.). Він присвятив майже все своє життя цій праці, але так і не створив діючумодель. Беббідж назвав свій винахід «Аналітична машина». За планом машина мала діяти завдяки: силі пару. Прицьому вона була б здатна сприймати команди, виконувати обчислення та видавати необхідні результати унадрукованому вигляді. Програми в свою чергу мали кодуватися та переноситись на перфокарти. Ідеявикористання перфокарт була запозичена Беббіджем у французького винахідника Жозефа Жаккара (кінець XVIIIст.). Для контролю ткацьких операцій Жаккар використовував отвори, пробиті в картках. Картки з різнимрозташуванням отворів давали різні візерунки на плетінні тканини. По суті, Беббідж був першим, хто використавперфокарти стосовно обчислювальних машин. Гаспар де Проні. У своїй машині Беббідж використав також технологію обчислень, запропонованунаприкінці XVIII сторіччя французьким вченим Гаспаром де Проні. Він розділив обчислення на три етапи:розробка чисельного методу, створення програми послідовності арифметичних дій, проведення обчисленьшляхом арифметичних операцій над числами згідно зі створеною програмою. Августа Лавлейс. Серед учених, які зробили значний внесок у розвиток обчислювальної техніки, буламатематик леді Августа Лавлейс — дочка видатного англійського поета лорда Байрона. Саме вона переконалаБеббіджа у необхідності використання у його винаході двійкової системи обчислення замість десяткової. Вонатакож розробила принципи програмування, що передбачали повторення послідовності команд та виконання цихкоманд за певних умов. Ці принципи використовуються і в сучасній обчислювальній техніці. Герман Холеріт. Чарлз Беббідж вперше висловив ідею використання перфокарт в обчислювальній техніці,але реалізовано цю ідею було тільки 1887 року Германом Холерітом. Його машина була призначена для обробкирезультатів перепису населення США. Також Холеріт уперше застосував для організації процесу обчисленняелектричну силу. Картки використовувались для кодування даних перепису, при цьому на кожну людину була заведена окремакартка. Кодування велося за допомогою певного розташування отворів, що пробивалися в картці по рядках таколонках. Наприклад, отвір, що був пробитий в третій колонці та четвертому рядку, міг означати, що людинаодружена. Коли картка, що мала розмір банкноти в один долар, пропускалася крізь машину, вона прощупуваласьсистемою голок. Якщо навпроти голки зявлявся отвір, то голка проходила крізь нього і доторкалася до металевоїповерхні, що була розташована під карткою. Контакт, який відбувався при цьому, замикав електричний ланцюг,завдяки чому до результату обчислення додавалася одиниця. Перші електронно-обчислювальні машини. Перші електронні компютери зявилися в першій половині XX ст. На відміну від попередніх, вони могливиконувати задану послідовність операцій за програмою, що була задана раніше, або послідовно розвязуватизадачі різних типів. Перші компютери були здатні зберігати інформацію в спеціальній памяті. Конрад Цузе. 1934 року німецький студент Конрад Цузе, який працював над дипломним проектом, вирішивстворити у себе вдома цифрову обчислювальну машину з програмним управлінням та з використанням (вперше всвіті) двійкової системи числення. 1937 року. Вона була 22-розрядною, з памяттю на 64 числа і працювала насуто механічній (важільній) базі. Необхідність у швидких та точних обчисленнях особливо зросла під час Другої світової війни (1939-1945 рр.) -7-
    • перш за все для розвязання задач балістики, тобто науки про траєкторію польоту артилерійських та іншихснарядів до цілі. Джон Атанасов. 1937 року Джон Атанасов (американський вчений, болгарин за походженням) впершезапропонував ідею використання електронних ламп як носіїв інформації. Алан Тьюрінг. В 1942—1943 роках в Англії була створена за участю Алана Тьюрінга обчислювальнамашина «Колос». В ній було 2000 електронних ламп. Машина призначалася для розшифрування радіограмнімецького вермахту. «Колос» вперше в світі зберігав та обробляв дані за допомогою електроніки, а не механічно.Машини Цузе та Тьюрінга були засекреченими, про їх створення стало відомо через багато років після закінченнявійни. Говард Айкен - Марк 1. 1944 року під керівництвом професора Гарвардського університету Говарда Айкенабуло створено обчислювальну машину з автоматичним керуванням послідовністю дій, відому під назвою Марк 1.Ця обчислювальна машина була здатна сприймати вхідні дані з перфокарт або перфострічок. Машина Марк 1була електромеханічною, для зберігання даних використовувались механічні прилади (коліщатка та перемикачі).Машина Айкена могла виконувати близько однієї операції за секунду та мала величезні розміри: понад 15 мзавдовжки та близько 2,5 м заввишки і складалася більш ніж із 750 тисяч деталей. Джон Моучлі та Дж. Преспер Еккерт – ЕНІАК. 1946 року групою інженерів під керівництвом ДжонаМоучлі та Дж. Преспера Еккерта на замовлення військового відомства США було створено машину ЕНІАК, якабула здатна виконувати близько 3 тисяч операцій за секунду. За розмірами ЕНІАК був більшим за Марк 1: понадЗО метрів завдовжки, його обєм становив 85 м3. Важив ЕНІАК ЗО тонн. Замість тисяч механічних деталейМарка 1, в ЕНІАКу було використано 18 тисяч електронних ламп. Джон фон Нейман. Суттєвий внесок у створення ЕОМ зробив американський математик Джон фон Нейман,що брав участь у створенні ЕНІАКа. Фон Нейман запропонував ідею зберігання програми в памяті машини. ТакіЕОМ були значним кроком уперед на шляху створення більш досконалих машин. Вони були здатні оброблятикоманди в різному порядку. ЕДСАК. Перша ЕОМ, яка зберігала програми у памяті, дістала назву ЕДСАК (Electronic Delay StorageAutomatic Calculator — електронний калькулятор з памяттю на лініях затримки). Вона була створена вКембріджському університеті (Англія) 1949 року. З того часу всі ЕОМ є компютерами з програмами, якізберігаються у памяті. С. Лєбєдєв – МЕОМ, ШЕОМ. 1951 року в Києві під керівництвом С. Лєбєдєва незалежно було створеноМЕОМ (Мала Електрична Обчислювальна Машина). 1952 року ним же було створено ШЕОМ (ШвидкодіючаЕлектрична Обчислювальна Машина), яка була на той час кращою в світі та могла виконувати близько 8 тисячоперацій за секунду. Джон Моучлі та Дж. Преспер Еккерт – UNIVAC. 1951 року компанія Джона Моучлі та Дж. ПреспераЕккерта створила машину UNIVAC (Universal Automatic Computer — універсальна автоматична обчислювальнамашина). Перший екземпляр ЮНІВАКа було передано в Бюро перепису населення США. Потім було створенобагато різних моделей ЮНІВАКа, які почали застосовуватися у різних сферах діяльності. Таким чином, ЮНІВАКстав першим серійним компютером. Крім того, це був перший компютер, в якому замість перфострічок та картокбуло використано магнітну стрічку. Покоління ПК, їх особливості. Коли говорять про історію розвитку компютерів, окремо виділяють компютери першого, другого,третього, четвертого або п’ятого поколінь. Що означають ці слова? Удосконалення компютерів ведеться в декількох напрямках. По-перше, змінюються абовикористовуються нові основні елементи, з яких виготовляється компютер, — змінюється елементна базакомпютерів. По-друге, змінюється програмне забезпечення. Крім того, удосконалюються технічні пристрої,що використовуються компютером, організація та взаємозвязок його різних частин. Згідно з цим і виникподіл компютерів на покоління. Покоління поділяються, в основному, за типом елементів, що забезпечуютьроботу центрального процесора. У компютерів першого покоління головним робочим елементом були електронні лампи. Ці лампибули великими за розмірами: 8-10см у довжину і 3см у діаметрі, споживали для своєї роботи багатоелектроенергії, часто виходили з ладу. Компютери на лампах займали багато місця, для їх обслуговуваннябули потрібні бригади інженерів. Представниками цього покоління були компютери ВЕОМ-1, Мінськ-1,Урал-1, Стріла, Еніак тощо. Компютери другого покоління зявилися на початку 60-х років. Основними робочими елементами вцих компютерах були напівпровідникові транзистори. Їх розміри не перевищували 2 см3. Використаннянапівпровідникових елементів дозволило збільшити ємкість оперативної памяті компютерів, підвищити їхнадійність і довести швидкодію до мільйона операцій за секунду. Зменшилися розміри компютерів ікількість споживаної ними електроенергії. Для зберігання інформації почали використовуватися магнітнінакопичувачі, для введення інформації – телетайпи, для виведення – друкувальні пристрої. Змінилосяпрограмне забезпечення. Зявилися мови програмування високого рівня, що були призначені для розвязаннязадач певного типу. Представники цього покоління - компютери Урал-14, Урал-16, Мінськ-32, ВЕОМ-6,М -222, МИР-2, Наірі, PDP-1. -8-
    • Третє покоління компютерів як основний елемент використовувало інтегральні мікросхеми, щозявилися на початку 70-х років. Інтегральна мікросхема – це пластинка, на якій розміщено мініатюризованінапівпровідникові транзистори. Кожна мікросхема здатна виконувати певну функціональну задачу.Мікросхеми складаються у блоки, що є складовими частинами компютера. Використання мікросхемдозволило набагато покращити характеристики компютера. Збільшився обєм оперативної памяті, зросланадійність і швидкодія була доведена до декількох мільйонів операцій за секунду. Розміри компютерівстали ще менше. В компютерах третього покоління почали використовуватися дисплеї на основіелектронно-променевих трубок, удосконалюватися накопичувачі та інші пристрої введення/виведення.Компютери використовували літерно-цифрову інформацію. До третього покоління належать всі компютериЄдиної Системи: ЄС-1010, ..., ЄС-1066, компютери серії Електроніка, СМ-3, CM-4, IBM-360, PDP-8 та ін. Поява четвертого покоління компютерів на початку 80-х років була повязана зі створенням і ви-користанням великих інтегральних схем (ВІС). ВІС – це поміщений у корпус кремнійовий кристал розміром5 мм2, у якому містяться мільйони напівпровідникових транзисторів. Увесь ЦП компютера вдалосярозмістити в одному кристалі. Такий ЦП почали називати мікропроцесором. Використання мікропроцесорівдозволило зменшити розміри компютерів настільки, що було створено компютери індивідуальногокористування – персональні компютери. До компютерів четвертого покоління належать обчислювальнийкомплекс Ельбрус, персональні компютери Іскра, ЄС-1840, ЄС-1841, IBM PC XT/AT, PDP-11 та ін. Передбачається, що в компютерах пятого покоління як основний робочий елементвикористовуватимуться надвеликі інтегральні схеми (НВІС). Розміщення транзисторів в НВІС повиннобути щільнішим, ніж у сучасних мікропроцесорах. Усі характеристики компютерів стануть набагато кращі.Значно збільшиться обєм оперативної памяті, швидкодія досягне мільярда операцій за секунду, зростенадійність. Основні покращення в роботі здійснюватимуться за рахунок паралельної роботи всіх пристроївкомпютера. Передбачається обєднати компютери в систему на базі єдиної архітектури, отже кожнийкористувач зможе скористатися великими можливостями всієї системи. Пристрої введення інформаціїрозумітимуть голос людини, розпізнаватимуть почерк, відчуватимуть дотик. Компютери будутьрозвязувати задачі, використовуючи принципи діяльності мозку людини. Програмне забезпеченнякомпютерів пятого покоління буде грунтуватися на системах штучного інтелекту. В усьому різноманітті сучасних персональних комп’ютерів можна виділити дві основних сім’ї. Перша сім’я – це комп’ютери, що використовують мікропроцесори фірми Intel з цілком визначеноюпобудовою апаратної частини – архітектурою. Оскільки більшість комп’ютерів такого типу випускається фірмоюІВМ, комп’ютери цієї сім’ї називаються ІВМ-сумісними (або ІВМ РС-сумісними). Друга сім’я – це комп’ютери з архітектурою фірми Епл Макінтош (від англ. Apple Macintosh), яківикористовують мікропроцесори спільного виробництва декількох фірм. 1.2. Основи побудови та функціонування ПК. Загальні відомості про персональний комп’ютер. Компютер - це електронний пристрій, що виконує операції введення інформації, зберігання таоброблення її за певною програмою, виведення одержаних результатів у формі, придатній для сприйняттялюдиною. Взаємодія з користувачем відбувається через багато середовищ, від алфавітно-цифрового абографічного діалогу за допомогою дисплея, клавіатури та мишки до пристроїв віртуальної реальності. Закожну з названих операцій відповідають спеціальні блоки компютера: – пристрій введення, – центральний процесор, – запамятовуючий пристрій, – пристрій виведення. Структура компютера дуже складyа. У сучасних компютерах, зокрема персональних, все частішездійснюється відхід від традиційної архітектури фон Неймана, зумовлений прагненням розробників такористувачів до підвищення якості та продуктивності компютерів. Як результат, всі ці та інші фактори спричинили принципове і конструктивне вдосконалення елементноїбази компютерів, тобто створення нових, більш швидких, надійних і зручних у роботі процесорів,запамятовуючих пристроїв, пристроїв введення-виведення і т.д. Проте, слід усвідомлювати, що швидкістьроботи елементів неможливо збільшувати безмежно. Тому розробники компютерної техніки шукаютьвирішення цієї проблеми вдосконаленням архітекутри ЕОМ. Так, зявилися компютери з багатопроцесорною архітектурою, в яких кілька процесорів працюютьодночасно. Методи класифікації компютерів. Номенклатура видів компютерів на сьогодні величезна: машинирозрізняються за призначенням, потужністю, розмірами, елементною базою і т.д. Тому класифікують ЕОМза різними ознаками. Слід зауважити, що будь-яка класифікація є певною мірою умовна, оскільки розвитоккомпютерної науки і техніки настільки стрімкий, що, наприклад, сьогоднішня мікро-ЕОМ не поступається -9-
    • за потужністю міні-ЕОМ пятирічної давності і навіть суперкомпютерам віддаленішого минулого. Крім того,зарахування компютерів до певного класу досить умовне як через нечіткість розмежування груп, так і внаслідок впровадження в практику замовного складання компюерів, коли номенклатуру вузлів і конкретнімоделі їх адаптують до вимог замовника. Розглянемо найбільш поширені критерії класифікації компютерів. Класифікація за призначенням – великі електронно-обчислювальні машини (ЕОМ); – міні ЕОМ; – мікро ЕОМ; – персональні компютери. Великі ЕОМ (Main Frame). Застосовують для обслуговування великих галузей народногогосподарства. На базі великих ЕОМ створюють обчислювальний центр, що містить декілька відділів абогруп. Штат обслуговування - десятки людей. Міні ЕОМ. Подібна до великих ЕОМ, але менших розмірів. Використовують у великих підприємствах,наукових закладах і установах. Часто використовують для керування виробничими процесами.Характеризуються мультипроцесорною архітектурою, підключенням до 200 терміналів, дисковимизапамятовуючими пристроями, що нарощуються до сотень гігабайт, розгалуженою периферією. Дляорганізації роботи з мініЕОМ, потрібен обчислювальний центр, але менший ніж для великих ЕОМ. МікроЕОМ. Доступні багатьом установам. Для обслуговування достатньо обчислювальної лабораторіїу складі декількох чоловік, з наявністю прикладних програмістів. Необхідні системні програми купуютьсяразом з мікроЕОМ, розробку прикладних програм замовляють у великих обчислювальних центрах абоспеціалізованих організаціях. Персональні компютери. Бурхливий розвиток набули в останні 20 років. Персональний компютер(ПК) призначений для обслуговування одного робочого місця і спроможний задовольнити потреби малихпідприємств та окремих осіб. З появою Інтернету популярність зросла значно вище, оскільки за допомогоюперсонального компютера можна користуватись науковою, довідковою, учбовою та розважальноюінформацією. Персональні компютери умовно можна поділити на професійні та побутові, але в звязку ізздешевленням апаратної частини, межі між ними розмиваються. Більшість персональних компютерів на ринку підпадають до категорії масових ПК. Ділові ПК - маютьмінімум засобів відтворення графіки та звуку. Портативні ПК відрізняються наявністю засобів зєднаннявіддаленого доступу (компютерний звязок). Робочі станції - збільшені вимоги до пристроїв збереженняданих. Розважальні ПК - основний акцент до засобів відтворення графіки та звуку. Класифікація по рівню спеціалізації: універсальні; спеціалізовані. На базі універсальних ПК можна створити будь-яку конфігурацію для роботи з графікою, текстом,музикою, відео тощо. Спеціалізовані ПК створені для рішення конкретних задач, зокрема, бортовікомпютери у літаках та автомобілях. Спеціалізовані мініЕОМ для роботи з графікою (кіно- відеофільми,реклама) називаються графічними станціями. Спеціалізовані компютери, що обєднують компютери у єдинумережу, називаються файловими серверами. Компютери, що забезпечують передачу інформації черезІнтернет, називаються мережними серверами. Класифікація за розміром – настільні (desktop); – портативні (notebook); – кишенькові (palmtop). Найбільш поширеними є настільні ПК, які дають змогу легко змінювати конфігурацію. Портативнізручні для користування, мають засоби компютерного звязку. Кишенькові моделі можна назватиінтелектуальними записниками, дозволяють зберігати оперативні дані і отримувати швидкий доступ. Класифікація за сумісністю. Існує безліч видів і типів компютерів, що збираються з деталей, яківиготовлені різними виробниками. Важливим є сумісність забезпечення компютера: – апаратна сумісність (платформа IBM PC та Apple Macintosh); – сумісність на рівні операційної системи; – програмна сумісність; – сумісність на рівні даних. Конфігурацію ПК можна змінювати в міру необхідності. Але, існує поняття базової конфігурації, якуможна вважати типовою: – системний блок; – монітор; – клавіатура; – мишка. Компютери випускаються і у портативному варіанті (laptop або notebook виконання). В цьому випадку, - 10 -
    • системний блок, монітор та клавіатура містяться в одному корпусі: системний блок прихований підклавіатурою, а монітор вбудований у кришку. Системний блок, його основні вузли. Системний блок - основна складова, в середині якої містяться найважливіші компоненти. Пристрої, щознаходяться в середині системного блока (кріпляться на материнській платі) називають внутрішніми, апристрої, що під’єднуються ззовні називають зовнішніми. Зовнішні додаткові пристрої, що призначені длявводу та виводу інформації називаються також периферійними. За зовнішнім виглядом, системні блокивідрізняються формою корпуса, який може бути горизонтального (desktop) або вертикального (tower)виконання. Корпуси вертикального виконання можуть мати різні розміри: повнорозмірний (BigTower),середньорозмірний (MidiTower), малорозмірний (MiniTower). Корпуси горизонтального виконання є двохформатів: вузький (Full-AT) та надто вузький (Baby-AT). Корпуси персональних компютерів мають різніконструкторські особливості та додаткові елементи (елементи блокування несанкціонованого доступу,засоби контролю внутрішньої температури, шторки від пилу). Корпуси поставляються разом із блоком живлення. Потужність блоку живлення є одним із параметрівкорпусу. Основними вузлами системного блоку є: Материнська плата – основна частина системного блоку, до якої підключені всі пристрої системногоблоку. Через материнську плату відбувається спілкування пристроїв системного блоку між собою, обмінінформацією, живлення електроенергією. Чим швидше шини (канали звязку пристроїв) материнської плати,тим швидше відбувається спілкування пристроїв між собою, тим швидше працює компютер. Процесор – мозок системного блоку, виконує логічні операції. Від його швидкості, частоти багато вчому залежить швидкодія компютера й вся його архітектура. Оперативна память – память для тимчасового зберігання даних в компютері, використовуєтьсятільки, коли компютер працює. Від обсягу та швидкості оперативної памяті залежить швидкодіякомпютера. Жорсткий диск – служить для тривалого зберігання інформації, на ньому розташовані програминеобхідні для роботи компютера (Windows, Office, Internet Explorer.) та файли користувача (Поштові файли,якщо використовується поштовий клієнт, відео, музика, картинки.). Відеокарта – плата всередині системного блоку, призначена для звязку системного блоку і монітора,передає зображення на монітор і бере частину обчислень на себе з підготовки зображення для монітора. Відвідеокарти залежить якість зображення. Відеокарта має свою вбудовану оперативну память і свій процесорпо обробці зображення. Чим вище частота роботи процесора відеокарти і чим більше память відеокарти, тиму більш круті (пізніше випущені) гри ви зможете грати на своєму компютері. Звукова карта – призначена для підготовки звукових сигналів, відтворених колонками. Звукова картазазвичай вбудована в материнську плату, але буває і конструктивно відокремлена і підключена через шину. Мережева карта – плата, пристрій, встановлюється в материнську плату або вбудовано в неї. Мережевакарта служить для зєднання компютера з іншими компютерами по локальній мережі або для підключеннядо мережі Інтернет. CD / DVD-ROM – пристрій для читання / запису компакт-дисків, CD-дисків, DVD-дисків. Ці пристроївідрізняються швидкістю зчитування або запису інформації, а також можливість читання / запису різнихносіїв. Сучасні CD-ROMи здатні читати і записувати як CD, так і DVD різної ємності. Дисковод – пристрій, призначений для читання / запису інформації на дискети. У сучасних компютерахвстановлюється рідко. У місце дисководах в сучасних компютерах встановлюють картрідер. Картрідер – пристрій для читання / запису інформації на карти памяті. Картрідери відрізняються зашвидкісними характеристиками читання / запису інформації. Картрідери бувають вбудованими в системнийблок або конструктивно незалежні, що підключаються до системного блоку через USB-порт. Порти компютера – розєми на системному блоці, призначені для підключення периферійнихпристроїв, пристроїв маніпуляторів і пристроїв відображення (USB, VGA, розєм живлення, COM-порт,Ethernet-порт, стандартний розєм для виведення звуку і т.д.). Блок живлення – блок, який живить всі пристрої всередині компютера. Блоки живлення відрізняютьсяза потужністю. Чим потужніший блок живлення, тим більше пристроїв ви зможете підключити всерединісистемного блоку. Кулери – вентилятори, призначені для повітряного охолодження. Зазвичай кулери встановленіусередині блоку живлення, на процесорі, на відеокарті. Додатковий кулер може бути встановлений насистемному блоці, для охолодження всього блоку. Радіатори – металеві пластини, встановлюються для відведення тепла з процесорів в системному блоці.Зазвичай радіатори охолоджуються кулерами, але не завжди. - 11 -
    • Системна (материнська) плата. Всередині системного блоку основною за призначенням і більшою за розміром є системна (материнська)плата. Системна (материнська) плата (англ. - motherboard, mainboard, MB, розм. - мамка, мати, материнка) –це основна плата, до якої приєднуються всі частини компютера. Вона встановлюється в системному блоці ікріпиться до корпусу. Потім на материнську плату встановлюється процесор, память, і багато іншого. Тобтовона як би зєднувальний елемент, база, до якої підключаються всі інші пристрої. На материнській платізазвичай встановлені мікросхеми, що відповідають за роботу з процесором, памяттю і іншими пристроями(так званий чіпсет). Ось чому вибір материнської плати дуже важливий і з точки зору продуктивностікомпютера, і з точки зору його надійності. Головне завдання материнської плати – об’єднати і забезпечити спільну роботу всіх елементів. На вигляд материнська плата класичного стаціонарного компютера являє собою досить великумікросхему, на якій розміщена значна кількість розємів. На материнській платі розташовано: · Центральний процесор (CPU Central Processing Unit). · Системна шина – основна магістраль, по якій відбувається обмін даними між процесором та іншими пристроями. · Чіпсет (Chip Set) – набір мікросхем, які відповідають за роботу комп’ютера. В цьому наборі містяться контролери, система керування, таймери тощо. · Пристрої внутрішньої пам’яті: o Оперативний запам’ятовуючий пристрій. o Постійний запам’ятовуючий пристрій. o Енергонезалежний запам’ятовуючий пристрій. · Роз’єми для під’єднання накопичувачів на твердому диску та оптичних дисків. · Внутрішні роз’єми (слоти) до яких можна під’єднати певні основні чи периферійні пристрої: o Відеоплату (відеоадаптер). o Звукова плату (звуковий адаптер). o Мережну плату (мережний адаптер). o Внутрішній модем. o TV або FM тюнер. З метою вивільнення простору і зручності користування ці пристрої можуть відразу міститися на материнській платі у вигляді мікросхем. В цьому випадку вони називаються інтегрованими. Якість інтегрованих пристроїв є значно нижчою ніж якість окремо поставлених пристроїв. · Зовнішні роз’єми (порти) до яких під’єднуються різноманітні пристрої вводу/виводу, збереження та передачі інформації. Мікропроцесор (МП). Мікропроцесор – головна мікросхема компютера, його "мозок". Він дозволяє виконувати програмнийкод, що знаходиться у памяті і керує роботою всіх пристроїв компютера. Швидкість його роботи визначаєшвидкодію компютера. Конструктивно, процесор - це кристал кремнію дуже маленьких розмірів. Процесор є найважливішим пристроєм в комп’ютері, основною мікросхемою комп’ютера, що визначаєпотужність комп’ютера. Основні функції процесора: · Виконання логічних та арифметичних операцій. · Керування обчислювальним процесом. · Координація роботи всіх пристроїв системи. В обчислювальній системі може бути кілька паралельно працюючих процесорів. Такі системиназиваються багатопроцесорними. Основні складові процесора:· Пристрій керування. Координує роботу всіх пристроїв, керує роботою пристроїв та обчисленнями.· Арифметико логічний пристрій. Виконує арифметичні та логічні операції.· Математичний сопроцесор. Працює разом з процесором і збільшує швидкість математичних обчислень.· Пристрій генерації адрес (AGU Address Generation Unit). Відповідає за коректну адресацію при завантаженні та збереженні адрес.· Дешифратор команд. Аналізує команди, що надходять до процесора і перетворює їх у форму, що є прийнятною для процесора.· Регістри. Спеціальні комірки, де власне відбуваються обчислення.· Кеш-пам’ять. Високошвидкісна пам’ять комп’ютера. Використовується для пришвидшення обміну інформацією між процесором та оперативною пам’яттю. - 12 -
    • Основні параметри (характеристики) процесора: · Тактова частота. · Розрядність. · Робоча напруга. · Об’єм кеш-пам’яті. Тактова частота - це кількість електричних імпульсів у секунду, вимірюється у Герцах (МегаГерцах,ГігаГерцах). Вона задається кварцовим генератором, що знаходиться на материнській платі. Чим вищою єтактова частота ядра процесора, тим швидше відбувається обробка даних. Межа тактової частоти була досягнута у 4,7 ГГерц і подальший розвиток процесорів відбувається унапрямку збільшення кількості обчислювальних ядер процесора (2, 4, 6, 8 і далі). Тут тактова частота длякожного ядра дещо зменшилася до 2,6-3,0 ГГерц, але за рахунок збільшення кількості ядер, їх тактовічастоти підсумовуються. Нажаль, не завжди збільшення ядер процесора призводить до збільшення швидкодії, бо існує доволібагато програм, що використовує лише одне ядро. Розрядність показує скільки біт даних (розрядів) процесор може прийняти і обробити в своїх регістрахза один такт. Наприклад, 32-розрядний процесор – 32 біти, 64-розрядний – 64 біти. Робоча напруга сучасних процесорів має прагнути до зменшення, що дозволяє зменшити розмірипроцесора, а також зменшити тепловиділення, що дозволяє збільшити потужність без загрози перегріву (підчас роботи процесор нагрівається до 650-900 С). Сучасні процесори мають робочу напругу 0,5-1,5 В. Раніше цей показник складав 1,75-3,5 В. Кеш-пам’ять процесора. Обмін даними всередині процесора відбувається значно швидше, ніж обмінданими між процесором та оперативною пам’яттю. Для того, щоб зменшити кількість звертань дооперативної пам’яті (бо це затягує час) процесор має так звану над оперативну кеш-пам’ять. Коли процесору потрібні дані, він спочатку звертається до кеш-пам’яті і лише у разі, якщо потрібні данітам відсутні, звертається до оперативної пам’яті. Тому, високопродуктивні процесори оснащуютьсяпідвищеними обсягами кеш-пам’яті. Лідерами серед фірм-виробників процесорів є компанії Intel та AMD. Сучасні мікропроцесори В листопаді 2000 р. фірма Intel представила процесор Pentium IV, який на сьогодні є основним серед IBM-сумісних комп’ютерів. Архітектура його стала відрізнятися від архітектури попередників, завдяки чому змоглисильно наростити частоту процесора. Перші МП Pentium IV мали частоту 1,4 – 1,5 ГГц і містили 42 млнтранзисторів на площі 217 мм2 (в два рази більше ніж Pentium III). 14 листопада 2002 р. Intel анонсувала МПPentium IV 3,06 ГГц. Такої високої тактової частоти вдалося добитися завдяки організації обчислень в декількапотоків. Тепер виготовляють тільки мікропроцесори сім’ї Pentium IV. Тактові частоти останніх Pentium знаходяться в межах 4 ГГц. У процесорах сім’ї Pentium використовується 64-розрядна шина даних. Відгалуженням від процесорів сім’ї Pentium стали процесори сім’ї Xeon, призначені для багатопроцесорнихсерверів та процесори Celeron – більш спрощений та здешевлений варіант процесорів Pentium. В 2001 р. з’явивсяпроцесор фірми Intel – Itanium. Остання модель Itanium 2 містить 410 млн транзисторів і має розрядність шиниданих 128 байт. Революційною подією на ринку МП став момент появи (cередина 2006 р.) на ринку продуктів Intel Core 2(восьме покоління мікропроцесорів). Core 2 – це ефективна система взаємодії декількох процесорних ядер, аледля їх ефективної роботи необхідно, щоб програмні продукти були адаптовані для багатопроцесорних систем. Паралельно з фірмою Intel фірма AMD в 1999 р. випустила МП Athlon (K7). Це були моделі AMD Athlon 500,550, 600, згодом 650, 700, 750, 800. Крім К7 на ринку з’явилася МП Athlon MP та Athlon XP (32-розрядні МП), щосклали конкуренцію Pentium IV. В останній час фірма AMD вирішила маркувати свої процесори не реальноютактовою частотою, а так званим PR-рейтингом. PR-рейтинг нових Athlon XP, MP починається з відмітки 1500+,що відповідає частоті 1,33 ГГц і закінчується на рівні 2800+. В жовтні 2002 р. AMD випустила 2 нових МП: Athlon XP 2700+ та Athlon XP 2800+, який в багатьох тестах єкращим ніж Pentium IV 2,8ГГц, хоча є дешевшим в 1,5 рази. В 2003 р. на ринок поступили МП фірми AMD 8-го покоління під назвою Athlon 64 FX (Hammer).Одноядерний Athlon 64 представлений моделями 2800+, …, 3400+. Компанія AMD в 2005 р. анонсувала випуск двоядерних процесорів Athlon 64 Х2 для настільних систем талінійку серверних двоядерних процесорів Opteron. PR-рейтинг Athlon 64 Х2 знаходиться в діапазоні від 3800+ до6000+(2008 р.). Внутрішня пам’ять ПК. Пам’ять комп’ютера найкраще уявити собі як послідовність комірок. Кількість інформації в однійкомірці – один байт (вісім бітів). Будь-яка інформація зберігається в пам’яті комп’ютера як послідовність байтів. Байти пам’ятіпронумеровано один за одним, причому номер першого від початку пам’яті байта дорівнює нулю.Конкретна інформація, що зберігається в пам’яті може займати один або кілька байтів. Кількість байтів, яку - 13 -
    • займає та чи інша інформація в пам’яті, є розміром цієї інформації в байтах. Основне завдання, що постає перед комп’ютером при роботі з пам’яттю, – знайти дані або команду,тобто визначити, де міститься потрібна інформація в пам’яті. Щоб знайти людину у великому місті, необхідно знати її адресу. Так само, щоб знайти місце тієї чиіншої інформації в пам’яті, введено поняття адреси інформації. Наприклад, якщо слово “інформатика”, яке складається з 11 літер, займає байти від 1233 до 1244 (всього11 байтів), то адреса цього слова дорівнює 1234. Обсяг пам’яті – це кількість байтів, що містяться в ній. Чим більший обсяг пам’яті, тим більше даних та програм вона може вмістити, тим, відповідно, більшезадач можна розв’язати за допомогою комп’ютера. Чим же визначається обсяг доступної пам’яті комп’ютера, або, інакше кажучи, яке найбільше числоможна використати, щоб вказати адресу? Адреса, як і будь-яка інформація в комп’ютері подається у двійковому вигляді. Отже, найбільшезначення адреси визначається кількістю бітів, що використовуються для його двійкового подання. Під внутрішньою памяттю розуміють всі види запамятовуючих пристроїв, що розташовані наматеринській платі. До них відносяться: · оперативна память, · кеш-память · постійна память, · енергонезалежна память. Оперативна память RAM (Random Access Memory). Память RAM - це масив кристалічних комірок, що здатні зберігати дані. Вона використовується дляоперативного обміну інформацією (командами та даними) між процесором, зовнішньою памяттю тапериферійними системами. З неї процесор бере програми та дані для обробки, до неї записуються отриманірезультати. Назва "оперативна" походить від того, що вона працює дуже швидко і процесору не потрібночекати при зчитуванні даних з памяті або запису. Однак, дані зберігаються лише тимчасово при включеномукомпютері, інакше вони зникають. При роботі з оперативною пам’яттю використовують такі поняття, як час доступу до пам’яті та часциклу пам’яті. Такі поняття характеризують швидкодію пам’яті. Час доступу до пам’яті – це час, якийтреба для переведення інформації з пам’яті на шину даних після адресації необхідної області пам’яті. Інодітаку характеристику називають часом доступу при читанні або часом читання, інший різновид часу доступудо пам’яті пов’язаний із записом до пам’яті, тобто час, який необхідний для перенесення інформації з шиниданих до адресованої області пам’яті. Цикл пам’яті – це найменший інтервал часу, який може мати місце між двома звертаннями до пам’яті,такий час залежить не тільки від параметрів самої пам’яті, але й від характеристики всієї системи. Оперативна память у компютері розміщена на стандартних панельках, що звуться модулями. Модуліоперативної памяті вставляють у відповідні розєми на материнській платі. Конструктивно модулі памятімають два виконання - однорядні (SIMM - модулі) та дворядні (DIMM - модулі). На компютерах зпроцесорами Pentium однорядні модулі можна застосовувати лише парами (кількість розємів для їхвстановлення на материнській платі завжди парне). DIMM - модулі можна встановлювати по одному.Комбінувати на одній платі різні модулі не можна. Основними характеристиками модулів оперативноїпамяті є: обєм памяті та час доступу. SIMM- модулі є обємом 4, 8, 16, 32 мегабайти; DIMM - модулі - 16,32, 64, 128, 256 Мбайт. Час доступу показує, скільки часу необхідно для звертання до комірок памяті, чимменше, тим краще. Вимірюється у наносекундах. SIMM - модулі - 50-70 нс, DIMM - модулі - 7-10 нс. Для збільшення продуктивності компютера, тимчасового зберігання вмісту комірок оперативної памятівикористовується кеш-память (від англ. cashe – склад, тайник). Кеш-память є проміжним запамятовуючимпристроєм і використовується для прискорення обміну між процесором і RAM. У сучасних компютерахвикористовуються кілька рівнів кеш-памяті. Кеш-память може розміщуватись як на кристалімікропроцесора, так і на системній платі. Постійна память ROM (Read Only Memory) В момент включення компютера в його оперативній памяті відсутні будь-які дані, оскільки оперативнапамять не може зберігати дані при вимкненому компютері. Але процесору необхідні команди, в тому числі івідразу після включення. Тому процесор звертається за спеціальною стартовою адресою, яка йому завждивідома, за своєю першою командою. Ця адреса вказує на память, яку прийнято називати постійною памяттюROM або постійним запамятовуючим пристроєм (ПЗП). Мікросхема ПЗП здатна тривалий час зберігатиінформацію, навіть при вимкненому компютері. Кажуть, що програми, які знаходяться в ПЗП, "зашиті" у ній- вони записуються туди на етапі виготовлення мікросхеми. Комплект програм, що знаходиться в ПЗПутворює базову систему введення/виведення BIOS (Basic Input Output System). Основне призначення цихпрограм полягає в тому, щоб перевірити склад та працездатність системи та забезпечити взаємодію з - 14 -
    • клавіатурою, монітором, жорсткими та гнучкими дисками. Енергонезалежна память CMOS Робота таких стандартних пристроїв, як клавіатура, може обслуговуватися програмами BIOS, але такимизасобами неможливо забезпечити роботу з усіма можливими пристроями (у звязку з їх величезноюрізноманітністю та наявністю великої кількості різних параметрів). Але для своєї роботи програми BIOSвимагають всю інформацію про поточну конфігурацію системи. З очевидних причин цю інформацію неможна зберігати ні в оперативній памяті, ні в постійній. Спеціально для цих цілей на материнській платі є мікросхема енергонезалежної памяті, яка потехнології виготовлення називається CMOS. Від оперативної памяті вона відрізняється тим, що її вміст незникає при вимкненні компютера, а від постійної памяті вона відрізняється тим, що дані можна заносититуди і змінювати самостійно, у відповідності з тим, яке обладнання входить до складу системи. Мікросхемапамяті CMOS постійно живиться від невеликої батарейки, що розташована на материнській платі. У ційпамяті зберігаються дані про гнучкі та жорсткі диски, процесори і т.д. Той факт, що компютер чітковідслідковує дату і час, також повязаний з тим, що ця інформація постійно зберігається (і обновлюється) упамяті CMOS. Таким чином, програми BIOS зчитують дані про склад компютерної системи з мікросхемиCMOS, після чого вони можуть здійснювати звертання до жорсткого диска та інших пристроїв. Поняття магістралі (шини). Різновидності шин, їх особливості. Поняття про магістрально-модульну будову ПК. Принципи функціонування сучасних комп’ютерів: · Принцип двійкового кодування; · Принцип програмного керування; · Принцип адресності; · Принцип однорідності пам’яті; · Магістрально-модульний принцип. Магістрально-модульний принцип будови полягає в тому, що комп’ютер складається з окремихмодулів, обмін інформацією між якими здійснюється через системну шину. Всі пристрої ПК підключаються до материнської плати за допомогою розємів на ній. Кожен пристрій –це окремий модуль. З’єднання всіх модулів в одну систему забезпечується за допомогою системноїмагістралі (шини), яка являє собою лінії передачі даних, адрес та керування. Слово «шина» спочатку (було введено в електротехніці та означало товстий мідний дріт для передачівеликих струмів. У компютерній техніці «шиною» називають пристрій для зв’язку між собою кількох вузлівкомпютера. Шина – це сукупність паралельних ліній, по яких на основі спеціальних алгоритмів передаєтьсяінформація від одного модуля компютера до іншого за допомогою електричних сигналів. Усі шини в сукупності утворюють системну магістраль. Системна магістраль містить три шини: · шина керування – служить для управління процесором усіма системами та процесами, що відбуваються в компютері; · адресна шина – забезпечує вибір потрібної комірки памяті, а також портів введення-виведення; · шина даних – по ній інформація передається між ЦП і будь-яким пристроєм. По шині керування процесор «інформує» пам’ять, що йому необхідні дані, які знаходяться в комірці зпевною адресою. Потім процесору надходить відповідь, що ці дані доступні і він по адресній шині передаєадреси комірок пам’яті, а по шині даних зчитує з них інформацію. Функціональна схема ПК - 15 -
    • Модулі — це логічно і конструктивно завершені пристрої, які виконують певні функції вобчислювальному процесі. Основним модулем ПК є материнська плата, яка містить ЦП, внутрішню пам’ять та слотирозширення для підключення інших модулів ПК. Цими модулями звичайно є плати зі схемами контролерівзовнішніх пристроїв (відеокарти, звукові карти, мережеві адаптери тощо). Завдяки модульному складу ПК користувач може сам комплектувати необхідну для себе конфігураціюкомпютера. Модульний склад полегшує також модернізацію компютера та усунення несправностей. Центральний мікропроцесор – це ядро ПК. Компоненти ЦП: · АЛП (арифметично-логічний пристрій) виконує логічні та арифметичні операції; · Пристрій керування управляє всіма пристроями ПК; · Регістри використовуються для зберігання даних і адрес; · Схема керування шиною і портами здійснює підготовку пристроїв до обміну даними між мікропроцесором і портом введення-виведення, а також управляє шинами адреси та керування. Дані, необхідні для роботи програм, вносяться до оперативної памяті, туди ж записуються і результатиобчислень. Для введення та виведення даних слугують зовнішні (периферійні) пристрої, які підключаютьсядо компютера. Однак обмін інформацією між оперативною памяттю та зовнішнім пристроєм відбуваєтьсяне прямо, а через спеціальні електронну схему, яка називається контролером (або адаптером, що уперекладі означає „допоміжний пристрій"). Існують контролери дисків, монітора клавіатури тощо. Контролер (адаптер) — це електронна схема, яка керує роботою периферійних (зовнішніх) пристроївкомп’ютера. Зовнішня пам’ять ПК. Зовнішня память - це память, що реалізована у вигляді зовнішніх, відносно материнськоїплати, пристроїв із різними принципами збереження інформації і типами носія, призначених длядовготривалого зберігання інформації. Зокрема, в зовнішній памяті зберігається все програмнезабезпечення компютера. Пристрої зовнішньої памяті можуть розміщуватись як в системномублоці компютера так і в окремих корпусах. Фізично зовнішня память реалізована у виглядінакопичувачів. Накопичувачі - це запамятовуючі пристрої, призначені для тривалого (що незалежить від електроживлення) зберігання великих обсягів інформації. Ємність накопичувачів всотні разів перевищує ємність оперативної памяті або взагалі необмежена, якщо мова йде пронакопичувачі зі змінними носіями. Накопичувач можна розглядати як сукупність носія та відповідного приводу. Розрізняютьнакопичувачі зі змінними і постійними носіями. Носій - це фізичне середовище зберіганняінформації, на зовнішній вигляд може бути дисковим або стрічковим. За принципомзапамятовування розрізняють магнітні, оптичні та магнітооптичні носії. Стрічкові носії можутьбути лише магнітними, у дискових носіях використовують магнітні, магнітооптичні та оптичніметоди запису-зчитування інформації. Найбільш поширеними є накопичувачі на магнітних дисках, які поділяються на накопичувачіна жорстких магнітних дисках (НЖМД) та накопичувачі на гнучких магнітних дисках(НГМД), та накопичувачі на оптичних дисках, такі як накопичувачі CD-ROM, CD-R, CD-RW таDVD-ROM. Накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД) НЖМД - це основний пристрій для довготривалого збереження великих обємів даних тапрограм. Інші назви: жорсткий диск, вінчестер, HDD (Hard Disk Drive). Ззовні, вінчестер являєсобою плоску герметично закриту коробку, всередині якої знаходяться на спільній осі декількажорстких алюмінієвих або скляних пластинок круглої форми. Поверхня кожного з дисків покритатонким феромагнітним шаром (речовини, що реагує на зовнішнє магнітне поле), власне на ньомузберігаються записані дані. При цьому запис проводиться на обидві поверхні кожної пластини (крімкрайніх) за допомогою блоку спеціальних магнітних головок. Кожна головка знаходиться надробочою поверхнею диска на відстані 0,5-0,13 мкм. Пакет дисків обертається безперервно і звеликою частотою (4500-10000 об/хв), тому механічний контакт головок і дисків недопустимий. Роботою вінчестера керує спеціальний апаратно-логічний пристрій - контролер жорсткогодиска. В минулому це була окрема дочірня плата, яку підєднували через слоти до материнськоїплати. У сучасних компютерах функції контролера жорсткого диска виконують спеціальнімікросхеми, розташовані в чіпсеті. У накопичувачі може бути до десятьох дисків. Їх поверхня розбивається на кола, що - 16 -
    • називаються доріжками (track). Кожна доріжка має свій номер. Доріжки з однаковими номерами,що розташовані одна над одною на різних дисках утворюють циліндр. Доріжки на диску розбиті насектори (нумерація починається з одиниці). Сектор займає 571 байт: 512 відведено для записупотрібної інформації, решта під заголовок (префікс), що визначає початок і номер секції тазакінчення (суфікс), де записана контрольна сума, потрібна для перевірки цілісності збереженихданих. Сектори й доріжки утворюються під час форматування диска. Форматування виконуєкористувач за допомогою спеціальних програм. Ніяка інформація не може бути записана нанеформатований диск. Жорсткий диск може бути розбитий на логічні диски. Це зручно, оскількинаявність декількох логічних дисків спрощує структуризацію даних, що зберігаються на жорсткомудиску. Серед параметрів, що впливають на швидкодію HDD слід відзначити такі: § швидкість обертання дисків; § ємність кеш-памяті; § середній час доступу; § час затримки; § швидкість обміну. Накопичувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД) НГМД або дисковод вмонтований у системний блок. Гнучкі носії для НГМД випускають увигляді дискет (інша назва флопі-диск). Власне носій - це плоский диск зі спеціальної, достатньоміцної плівки, покритий феромагнітним шаром і поміщений у захисний конверт із рухомоюзасувкою у верхній частині. Дискети використовуються, в основному, для оперативногоперенесення невеликих обємів інформації з одного компютера на інший. Дані, записані на дискетіможна захистити від стирання чи перезапису. Для цього потрібно пересунути маленьку захиснузасувку в нижній частині дискети таким чином, щоб утворилося відкрите віконце. Для того, щобдозволити запис цю засувку слід перемістити назад і закрити віконце. Лицьова панель дисководу виведена на передню панель системного блоку, на якій розташованікишенька, закрита шторкою, куди вставляють дискету, кнопка для виймання дискети та лампочка-індикатор. Дискета вставляється у дисковод верхньою засувкою вперед, її потрібно вставити укишеню накопичувача і плавно просунути вперед до звуку щиглика. Правильний напрямоквставляння дискети помічено стрілкою на пластиковому корпусі. Щоб вийняти дискету знакопичувача, потрібно натиснути на його кнопку. Світловий індикатор на дисководі показує, щопристрій зайнятий (якщо лампочка світиться, виймати дискету не рекомендується). На відміну віджорсткого диска, диск у НГМД приводиться в обертання тільки за командою на читання або запис,в інший час він перебуває у спокої. Головка читання-запису під час роботи механічно контактує зповерхнею дискети, що призводить до швидкого зношування дискет. Як і у випадку жорсткого диску, поверхня гнучкого диску розбивається на доріжки, які у своючергу розбиваються на сектори. Сектори й доріжки утворюються під час форматування дискети.Зараз дискети поставляються відформатованими. Основними параметрами дискети є технологічний розмір (у дюймах), щільність запису та повнаємність. За розмірами розрізняють 3,5-дюймові дискети та 5,25-дюймові дискети (зараз вже невикористовуються. Стандартна ємність 3,5-дюймової дискети - 1,44 Мбайт, можливим євикористання дискет ємністю 720 Кбайт. Накопичувачі на оптичних дисках Накопичувач CD-ROM. Починаючи з 1995 року в базову конфігурацію персональногокомпютера замість дисководів на 5,25 дюймів почали включати дисковод CD-ROM. АбревіатураCD-ROM перекладається як постійний запамятовуючий пристрій на основі компакт-дисків.Принцип дії цього пристрою полягає у зчитуванні цифрових даних за допомогою лазерногопроменя, що відбивається від поверхні диска. В якості носія інформації використовуєтьсязвичайний компакт-диск CD. Стандартний CD має ємність порядку 650-700 Мбайт. Такі великіобєми характерні для мультимедійної інформації (графіка, музика, відео), тому дисководи CD-ROM відносяться до апаратних засобів мультимедіа. Крім мультимедійних видань (електроннікниги, енциклопедії, музикальні альбоми, відеофільми, компютерні ігри) на компакт-дискахрозповсюджується також різноманітне системне та прикладне програмне забезпечення великихобсягів. - 17 -
    • Компакт-диски виготовляють із прозорого пластику діаметром 120 мм і товщиною 1,2 мм. Напластикову поверхню напилюється шар алюмінію або золота. В умовах масового виробництвазапис інформації на диск відбувається шляхом витиснення на поверхні доріжки, у вигляді рядузаглиблень. Такий підхід забезпечує двійковий запис інформації. Від центру до краю компакт-диску нанесена єдина доріжка у вигляді спіралі шириною 4 мкм із кроком 1,4 мкм. Поверхня дискарозбита на три ділянки. Початкова розташована в центрі диска і зчитується першою. В ній записановміст диска, таблиця адрес всіх записів, мітка диска й інша службова інформація. Середня ділянкамістить основну інформацію і займає більшу частину диска. Кінцева ділянка містить мітку кінцядиску. Для штампування існує спеціальна матриця-прототип (мастер-диск) майбутнього диска, якавитискує доріжки на поверхні. Після штампування, на поверхню диска наносять захисну плівку зпрозорого лаку. Накопичувач CD-R (CD-Recordable). Зовні схожі на накопичувачі CD-ROM і сумісні з нимиза розмірами диска та форматами запису. Дають змогу виконати одноразовий запис і необмеженукількість зчитувань. Запис даних здійснюється за допомогою спеціального програмногозабезпечення. Швидкість запису сучасних накопичувачів CD-R складає 4х-8х. Накопичувач CD-RW (CD-ReWritable). Використовуються для багаторазового запису даних,причому можна як просто дописати нову інформацію на вільний простір, так і повністюперезаписати диск новою інформацією (попередні дані знищуються). Як і у випадку знакопичувачами CD-R, для запису даних необхідно встановити в системі спеціальні програми,причому формат запису сумісний зі звичайним CD-ROM. Накопичувач DVD (Digital Video Disk). Пристрій для читання цифрових відеозаписів. ЗовніDVD-диск схожий на звичайний CD-ROM (діаметр - 120 мм, товщина 1,2 мм), однак відрізняєтьсявід нього тим, що на одній стороні DVD-диску може бути записано до 4,7 Гбайт, а на обох - до 9,4Гбайт. У разі використання двошарової схеми запису на одному його боці можна розмістити вже до8,5 Гбайт інформації, відповідно на обох боках - близько 17 Гбайт. DVD-диски допускають такожперезапис інформації. Зовнішні пристрої ПК, їх класифікація за призначенням. Процес взаємодії користувача з персональним компютером (ПК) неодмінно включає процедуривведення вхідних даних та отримання результатів обробки ПК цих даних. Тому обовязковоючастиною типової конфігурації ПК є різноманітні пристрої введення-виведення, серед яких можнавиділити стандартні пристрої, без яких сучасний процес діалогу взагалі неможливий, тапериферійні, тобто додаткові. До стандартних пристроїв введення-виведення відносяться монітор,клавіатура та маніпулятор "миша". Периферійні або зовнішні пристрої - це пристрої, розміщені поза системним блоком і задіяні напевному етапі обробки інформації. Передусім - це пристрої фіксації вихідних результатів:принтери, плотери, модеми, сканери і т.д. Поняття "периферійні пристрої" досить умовне. До їхчисла може віднести, наприклад, накопичувач на компакт-дисках, якщо він виконаний у виглядісамостійного блоку і приєднується спеціальним кабелем до зовнішнього рознімного зєднаннясистемного блока. І навпаки, модем може бути вбудованим, тобто конструктивно виконаний якплата розширення, і тоді немає підстав відносити його до периферійних пристроїв. Клавіатура – пристрій, призначений для уведення в компютер інформації від користувача.Сучасна клавіатура складається зі 104 укріплених у єдиному корпусі клавіш. Миша – маніпулятор для введення інформації в компютер. Вона необхідна для роботи ізграфічними пакетами, кресленнями, при розробці схем і при роботі в нових операційних системах.Найпростіші й дешеві моделі - оптико-механічні. Найдорожчі й надійні моделі «мишок» - оптичні.А найновішими вважаються інфрачервоні бездротові миші. Монітор (дисплей) - пристрій, призначений для виведення на екран текстової й графічноїінформації. Від якості монітора залежить збереження зору й загальна стомлюваність при роботі.Монітори мають стандартний розмір діагоналі в 14, 15, 17, 19, 20, 21… дюймів. Монітори бувають кольоровими й монохромними. Вони можуть працювати в одному із двохрежимів: текстовому або графічному. Принтер – пристрій, призначений для виводу текстової й графічної інформації на папір.Розрізняють матричні, струминні й лазерні принтери. Принтери бувають кольорові і чорно-білі. Сканер – пристрій для введення в компютер текстової й графічної інформації. Сканери - 18 -
    • бувають ручні, настільні й навіть напільні. Ручні сканери дешевше інших, але якість і точністьсканування в них дуже мала. Настільні планшетні сканери дозволяють досягати набагато кращогорезультату, але ціна таких сканерів набагато вища. Плотер – пристрій, що дозволяє виводити графічну інформацію на папір або інші носії. Типовізавдання для плотерів - виконання різних креслень, схем, малюнків, графіків, карт і т.п. Дигітайзер – пристрій для введення графічної інформації в компютер, а простіше – длямалювання на планшеті спеціальним олівцем - стилусом. Зображення моментально з планшетапереноситься на екран монітора. У комплекті з дигітайзером поставляється 4-кнопкова «миша». Модем (модулятор-демодулятор) – пристрій, що дозволяє компютеру виходити на звязок зіншим компютером за допомогою телефонних ліній. Модеми підрозділяються на внутрішні ізовнішні. Внутрішні модеми являють собою електронну плату, встановлену безпосередньо вкомпютер, а зовнішні - автономний пристрій, що приєднується до одного з портів. Основнийпараметр у роботі модема - швидкість передачі даних. Вона виміряється в bps (біт у секунду). Джерело безперебійного живлення – пристрій, призначений для захисту компютера відстрибків напруги або відключення електроенергії. Для надійної роботи компютера йому необхідностійке енергоживлення. Коротка характеристика найуживаніших зовнішніх пристроїв: v дисплея; v клавіатури; v ручних маніпуляторів; v пристроїв друкування; v сканера; v модема. Монітор (дисплей). У перших компютерах моніторів не було. Користувачі мали набірсвітлодіодів, що блимали і роздруковування результатів на принтері. З розвитком компютерноїтехніки зявились монітори і зараз вони є необхідною частиною базової конфігурації персональногокомпютера. Монітор (дисплей) - це стандартний пристрій виведення, призначений для візуального відоб-раження текстових та графічних даних. В залежності від принципу дії, монітори поділяються на: · монітори з електронно-променевою трубкою; · дисплеї на рідких кристалах. Монітор з електронно-променевою трубкою Є подібним до телевізора. Електронно-променева трубка являє собою електронно-вакуумнийпристрій у вигляді скляної колби, в горловині якої знаходиться електронна трубка, на дні - екран ізшаром люмінофора. Екрани для моніторів з електронно-променевою трубкою є випуклі та плоскі. Стандартниймонітор - випуклий. В деяких моделях використовують технологію Trinitron, в якій поверхня екранамає невелику кривину по горизонталі, по вертикалі екран абсолютно плоский. На такому екраніспостерігається менше бліків і покращена якість зображення. Єдиним недоліком можна вважативисоку ціну. Дисплеї на рідких кристалах (Liquid Crystal Display - LCD) У дисплеях на рідких кристалах безбліковий плоский екран і низька потужність споживанняелектричної енергії (5 Вт, у порівнянні монітор з електронно-променевою трубкою споживає100 Вт). Існує три види дисплеїв на рідких кристалах: · монохромний з пасивною матрицею; · кольоровий з пасивною матрицею; · кольоровий з активною матрицею. У дисплеях на рідких кристалах поляризаційний фільтр створює дві різні світлові хвилі.Світлова хвиля проходить скрізь рідкокристалічну комірку. Кожен колір має свою комірку. Рідкікристали являють собою молекули, що можуть перетікати як рідина. Ця речовина пропускає світло,але під дією електричного заряду, молекули змінюють свою орієнтацію. У дисплеях на рідких кристалах із пасивною матрицею кожною коміркою керує електричнийзаряд (напруга), який передається скрізь транзисторну схему у відповідності з розташуванням - 19 -
    • комірок у рядках і стовпцях матриці екрана. Комірка реагує на імпульс напруги, що надходить. У дисплеях з активною матрицею кожна комірка керується окремим транзисторним ключем. Цезабезпечує вищу яскравість зображення ніж у дисплеях із пасивною матрицею, оскільки кожнакомірка знаходиться під дією постійного, а не імпульсного електричного поля. Відповідно, активнаматриця споживає більше енергії. Крім того, наявність окремого транзисторного ключа для кожноїкомірки ускладнює виробництво, що у свою чергу збільшує їх ціну. Монохромні та кольорові монітори По набору відтінків кольорів, що відображаються, монітори поділяються на кольорові та чорно-білі (монохромні). Монохромні монітори дешевше, але не підходять для роботи з операційноюсистемою Windows. У кольорових моніторах використовують складніші методи формуваннязображення. У монохромних електронно-променевих трубках існує одна електронна пушка, укольорових - три. Екран монохромної електронно-променевої трубки покритий люмінофоромодного кольору (з жовтим, білим або зеленим випромінюванням). Екран кольорової електронно-променевої трубки складається з люмінофорних тріад (із червоним, зеленим та синімвипромінюванням). Комбінації трьох кольорів надає безліч вихідних відтінків. Відеоадаптер. Роботою монітора керує спеціальна плата, яка називається відеоадаптером(відеокартою). Разом із монітором відеокарта створює відеопідсистему персонального компютера.У перших компютерах відеокарти не було. В оперативній памяті існувала екранна ділянка памяті,в яку процесор заносив дані про зображення. Контролер екрана зчитував дані про яскравістьокремих точок екрана з комірок памяті і керував розгорткою горизонтального променя електронноїпушки монітора. При переході від монохромних моніторів до кольорових і із збільшенням роздільної здатностіекрана, ділянки відеопамяті стало недостатньо для збереження графічних даних, а процесор невстигав обробляти зображення. Всі операції, що повязані з керуванням екрану були відокремлені вокремий блок - відеоадаптер. Відеоадаптер має вигляд окремої плати розширення, яка вставляється у певний слот материнсь-кої плати. Відеоадаптер виконує функції відеоконтролера, відеопроцесора та відеопамяті. Сформоване графічне зображення зберігається у внутрішній памяті відеоадаптера, яканазивається відеопамяттю. Необхідна ємність відеопамяті залежить від заданої роздільноїздатності та палітри кольорів, тому для роботи в режимах із високою роздільною здатністю таповноцінною кольоровою гаммою потрібно якомога більше відеопамяті. Клавіатура – це стандартний клавішний пристрій введення, призначений для введенняалфавітно-цифрових даних та команд керування. Комбінація монітора та клавіатури забезпечуєнайпростіший інтерфейс користувача: за допомогою клавіатури керують компютерною системою,а за допомогою монітора отримують результат. Клавіатура відноситься до стандартних засобів ПК, тому для реалізації її основних функцій невимагається наявність спеціальних системних програм (драйверів). Необхідне програмнезабезпечення для початку роботи з клавіатурою знаходиться в мікросхемі постійної памяті у складібазової системи введення-виведення BIOS. Саме тому ПК реагує на натиснення клавіш наклавіатурі відразу після включення. Клавіатура стаціонарного ПК, як правило, - це самостійнийконструктивний блок, а в портативних ПК вона входить до складу корпуса. Клавіатури мають по 101-104 клавіші, розміщені за стандартом QWERTY (у верхньому лівомукутку літерної частини клавіатури знаходяться клавіші Q, W, E, R, T, Y). Відрізняються вони лишенезначними варіаціями розташування й форми службових клавішів, а також особливостями,зумовленими мовою, що використовується. Усю сукупність клавіш клавіатури розбито на декількафункціональних груп: § алфавітно-цифрові; § функціональні; § керування курсором; § службові; § клавіші додаткової панелі. Основне призначення алфавітно-цифрових клавіш - введення знакової інформації і команд, якінабираються по буквах. Кожна клавіша може працювати у двох режимах (регістрах) і, відповідно,може використовуватися для введення декількох символів. Переключення між нижнім регістром - 20 -
    • (ввід малих символів) і верхнім регістром (ввід великих символів) здійснюється при натисненніклавіші <SHIFT> (нефіксоване переключення) або за допомогою клавіші <CAPS LOCK> (фіксованепереключення). Група функціональних клавіш включає дванадцять клавіш, позначених від F1 до F12, ірозташованих у верхній частині клавіатури. Функції цих клавіш залежать від конкретної,працюючої у даний момент часу програми, а в деяких випадках і від операційної системи.Жорсткого закріпленого значення клавішів немає. Клавіші керування курсором подають команди на пересування курсору по екрану моніторавідносно поточного зображення. Курсором називається екранний елемент, що вказує на місцевведення знакової інформації. Ці клавіші дозволяють керувати позицією введення даних.Конкретне значення клавіш керування курсором може залежати від програми. Проте найчастішеклавіші зі стрілками служать для переміщення курсору в напрямку вказаному стрілкою абопрокручування списків чи тексту по екрану, клавіші <Page Up> і <Page Down> прокручують текствідразу на сторінку вгору або вниз, відповідно, клавіша <Home> встановлює курсор на початокрядка, а клавіша <End> - на кінець. Службові клавіші використовуються для різних допоміжних цілей, таких як, зміна регістру,режимів вставки, утворення комбінацій "гарячих" клавіш і т.д. До цієї групи відносяться такіклавіші, як <SHIFT>, <CAPS LOCK>, <Enter>, <Ctrl>, <Alt>, <Esc>, <Del>, <Insert>, <Tab>,<BackSpace> та інші. Група клавіш додаткової панелі дублює дію цифрових клавіш, клавіш керування курсором тадеяких службових. Основне призначення - введення чисел, тому ці клавіші розміщено у порядку,найзручнішому для цієї роботи. Перехід у режим дублювання клавіш керування курсором і,навпаки, здійснюється натисненням на клавішу <Num Lock>. Крім цього, клавіші додаткової панелівикористовуються для введення символів, що мають розширений код ASCII, але не маютьвідповідної клавіші на клавіатурі. Маніпулятор "Миша" – це пристрій керування маніпуляторного типу. Вона має виглядневеликої пластмасової коробочки з двома (або трьома) клавішами. Переміщення миші по поверхнісинхронізоване з переміщенням графічного обєкта, який називається курсор миші, на екранімонітора. На відміну від клавіатури, миша не є стандартним пристроєм керування, тому для роботиз нею вимагається наявність спеціальної системної програми - драйвера миші. Компютером керують переміщення миші та короткочасні натиснення її клавіш (ці натисненняназиваються кліками). До числа параметрів миші, якими може керувати користувач, належать: чутливість(характеризує величину переміщення курсору миші на екрані при заданому переміщенні миші),функції лівої та правої клавіш, а також чутливість до подвійного кліку (визначає максимальнийпроміжок часу, протягом якого два окремих кліки клавіші розглядаються як один подвійний клік). Принтери призначені для виведення інформації на тверді носії, здебільшого на папір. Існуєвелика кількість різноманітних моделей принтерів, що різняться принципом дії, інтерфейсом,продуктивністю та функціональними можливостями. За принципом дії розрізняють: матричні,струменеві та лазерні принтери. Матричні принтери До недавнього часу були найпоширенішими пристроями виведення інформації, оскільки лазернібули дорогими, а струменеві мало надійними. Основною перевагою є низька ціна та універсальність,тобто спроможність друкувати на папері любої якості. Матричні принтери дозволяють друкувати відразу декілька копій документа. Для цього аркушіперекладають копіювальною калькою. Матричні принтери не вимогливі і можуть друкувати на поверхнілюбого паперу - картках з картону, рулонному папері тощо. Струменеві принтери Перші струменеві принтери випустила фірма Hewlett Packard. Принцип дії подібний до принципудії матричних принтерів, але замість голок у друкуючому вузлі розташовані капілярні розпилювачі тарезервуар із чорнилом. У середньому, число розпилювачів від 16 до 64, але існують моделі, де кількістьрозпилювачів сягає для чорних чорнил до 300, а для кольорових до 416. Резервуар із чорнилами можерозташовуватися окремо і через капіляри зєднуватись з друкуючим вузлом, а може бути вбудованим удрукуючий вузол і замінятись разом із ним. Кожна конструкція має свої недоліки та переваги.Вбудований у друкуючий вузол резервуар являє собою конструктивно окремий пристрій (картридж), - 21 -
    • який дуже легко замінити. Більшість сучасних струменевих принтерів дозволяють використовуватикартриджі для чорно-білого та кольорового друку. Основним недоліком є засихання чорнил у розпилювачах. Усунути це можна лише заміноюкартриджа. Щоб не допустити засихання принтери обладнані пристроями очищення розпилювачів. Поціні та якості струменеві принтери ідеально підходять для домашнього користування. Заправкачорнилом не є дорогою й банки чорнила вистачає на декілька років. Лазерні принтери Сучасні лазерні принтери дозволяють досягнути найбільш високої якості друку. Якість наближенадо фотографічної. Основний недолік лазерних принтерів є висока ціна, але ціни мають тенденцію дозниження. Принцип дії. У більшості лазерних принтерів використовується механізм друкування, як укопіювальних апаратах. Основним вузлом є рухомий барабан, що наносить зображення на папір. При кольоровому друці зображення формується змішуванням тонерів різного кольору за 4проходження аркуша через механізм. За кожен прохід на папір наноситься певна кількість тонераодного кольору. Кольоровий лазерний принтер є складним електронним пристроєм з 4 резервуарамидля тонера, оперативною памяттю, процесором та жорстким диском, що відповідно збільшує йогогабарити та ціну. Сканер – це пристрій, який дає змогу вводити в компютер чорно-біле або кольоровезображення, прочитувати графічну та текстову інформацію. Сканер використовують у випадкові,коли виникає потреба ввести в компютер із наявного оригіналу текст і/або графічне зображеннядля його подальшого оброблення (редагування і т.д.). Введення такої інформації за допомогоюстандартних пристроїв введення потребує багато часу і праці. Сканована інформація потімобробляється за допомогою спеціального програмного забезпечення (наприклад, програмоюFineReader) і зберігається у вигляді текстового або графічного файлу. Класифікація сканерів. Існує чимало моделей сканерів, що різняться методом сканування,допустимим розміром оригіналу та якістю оптичної системи. За способом організації переміщеннязчитуючого вузла відносно оригіналу сканери поділяються на планшетні, барабанні та ручні. Упланшетних сканерах оригінал кладуть на скло, під яким рухається оптико-електронний зчитуючийпристрій. У барабанних сканерах оригінал через вхідну щілину втягується барабаном утранспортний тракт і пропускається повз нерухомий зчитуючий пристрій. Барабанні сканери недають змоги сканувати книги, переплетені брошури тощо. Ручний сканер необхідно плавнопереміщувати вручну по поверхні оригіналу, що не дуже зручно. При систематичномувикористанні краще мати, хоча і дорожчий, настільний планшетний сканер. Модем – це пристрій призначений для підєднання компютера до звичайної телефонної лінії.Назва походить від скорочення двох слів - МОдуляція та ДЕМодуляція. Компютер виробляє дискретні електричні сигнали (послідовності двійкових нулів та одиниць),а по телефонних лініях інформація передається в аналоговій формі (тобто у вигляді сигналу, рівеньякого змінюється безперервно, а не дискретно). Модеми виконують цифрово-аналогове й оберненеперетворення. При передачі даних модеми накладають цифрові сигнали компютера на безперервнуносійну частоту телефонної лінії (модулюють її), а при їх прийманні демодулюють інформацію іпередають її в цифровій формі в компютер. Модеми передають дані по звичайних, тобтокомутованих, телефонних каналах зі швидкістю від 300 до 56 000 біт за секунду, а по орендованих(виділених) каналах ця швидкість може бути і вищою. Окрім того, сучасні модеми здійснюютьстиснення даних перед відправленням, і відповідно, реальна швидкість може перевищуватимаксимальну швидкість модему. За конструктивним виконанням модеми бувають вбудованими (вставляються в системний блоккомпютера в один із слотів розширення) і зовнішніми (підключаються через один ізкомунікаційних портів, маючи окремий корпус і власний блок живлення). Однак без відповідногокомунікаційного програмного забезпечення, найважливішою складовою якого є протокол, модемине можуть працювати. Сучасні модеми для широкого кола користувачів мають вбудовані можливості відправлення іотримання факсимільних повідомлень. Такі пристрої називаються факс-модемами. Також єможливість підтримки мовних функцій, за допомогою звукового адаптеру. - 22 -
    • Розділ 2. БАЗОВЕ (СИСТЕМНЕ) ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. 2.1. Структура програмного забезпечення (ПЗ). Види програмного забезпечення та його організація. Програмне забезпечення являє собою сукупність програм, призначених для розв’язання завданьна комп’ютері. Програма – це впорядкований набір команд. Програмне та апаратне забезпеченняпрацюють взаємопов’язано і в неперервній взаємодії. Будь-який апаратний пристрій управляєтьсяпрограмно. Програмне забезпечення можна поділити на три класи: системне, прикладне таінструментальне. Наведена класифікація є досить умовною. Інтеграція програмного забезпеченняпризвела до того, що практично будь-яка програма має риси кожного класу. Системне програмне забезпечення — це комплекс програм, багато з яких постачаються разомз компютером та документацією до неї. Системне ПЗ можна розділити на три основні частини:операційні системи (ОС), системи програмування та сервісні програми. Системне ПЗ призначено для управління роботою компютера, розподілу його ресурсів,підтримки діалогу з користувачами, надання їм допомоги в обслуговуванні компютера, а також длячасткової автоматизації розробки нових програм. Системне ПЗ здійснює управління роботою обчислювальної системи. Як правило, системніпрограми забезпечують взаємодію інших програм з апаратними складовими, організаціюінтерфейсу користувача. Сюди відносять операційні системи, сервісні системи. Інструментальне програмне забезпечення – сукупність програмного продукту, якийзабезпечує розробку інформаційного програмного забезпечення і формальних мов, якіпідтримуються цим продуктом. Прикладне програмне забезпечення призначене для розв’язання прикладних завдань фаховоїдіяльності людини (тобто, прикладене до практики). Спектр таких програм надзвичайно широкий:від виробничих та наукових до навчальних та розважальних. Сюди відносять розрахункові,навчаючі, моделюючі програми, комп’ютерні ігри, тощо. У структурі прикладного програмного забезпечення можна виділити: прикладні програми якзагального, так і спеціального призначення. Прикладне ПЗ загального призначення — це комплекс програм, який одержав широкевикористання серед різних категорій користувачів. Найбільш відомими серед них є: текстовіредактори, графічні системи, електронні таблиці, системи управління базами даних та ін. Текстові редактори дозволяють готувати текстові документи: технічні описи, службові листи,статті та ін. Найбільш відомі такі текстові редактори: Лексикон, Write, Word. Графічні системи багаточисельні, а їх функції — різноманітні. Серед них можна виділитисистеми ділової графіки (Microsoft PowerPoint, Lotus Freelance Graphics), художньої графіки, які щеназивають просто графічними редакторами (Раіntbrush), інженерної графіки та автоматизованогопроектування (Autodesk AutoCad), системи обробки фотографічних зображень (Adobe Photoshop), атакож універсальні графічні системи (CorelDRAW!). Програми роботи з електронними таблицями (ЕТ) дозволяють розвязувати широке коло задач,звязаних з числовими розрахунками. Найширше використовують серед програм такого класуSupercalk, Місrosoft Excel та Lotus 1-2-3. Системи управління базами даних (СУБД) призначені для обєднання наборів даних з метоюстворення єдиної інформаційної моделі обєкта. Ці програми дозволяють накопичувати, обновляти,коригувати, вилучати, сортувати інформацію, організовану спеціальним засобом у вигляді банкуданих. Найпоширеніші СУБД: dВаsе III Рlus, FохBase+, Сlірреr, Оrасlе, Ассеs, FохРrо, Раrаdох. Крім перерахованих систем до складу прикладного ПЗ загального призначення слід віднести йінтегровані системи. Ці системи обєднують у собі можливості текстових редакторів, графічнихсистем, електронних таблиць та систем управління базами даних. Головна перевага інтегрованихсистем перед окремими системами прикладного ПЗ загального призначення полягає у тому, щовони створюють єдині правила роботи для користувача, тобто вони мають єдиний інтерфейс як прироботі з текстом, так і при роботі з електронними таблицями та ін. Найвідоміші серед них:Місrosoft Works, Місrosoft Office, Lotus SmartSuite, Perfect Office. - 23 -
    • Прикладні програми спеціального призначення використовують у специфічній діяльностікористувачів. Функції специфічних систем залежать від їх призначення. Наприклад, для систем навчальногопризначення це можуть бути інструментальні засоби для розробки компютерних уроків(гіпермедійні та гіпертекстові системи, авторські та інші системи), імітаційне моделюючі програминавчального призначення, програми для розробки та підтримки шкільного розкладу, педагогічніпро- грамні засоби різного призначення та ін. До складу прикладних програм спеціального призначення можна також віднести пакетиприкладних програм (ППП), які широко використовуються, наприклад, для статистичної обробкиданих, бухгалтерського обліку, розрахунку будівельних конструкцій та ін. Наявність у компютерірізноманітних ППП дозволяє розвязувати значну частину простих прикладних задач, майже безпрограмування. В цьому випадку завдання на розвязування тієї чи іншої задачі записується увигляді директиви спеціальною проблемно-орієнтованою мовою та повідомляється компютеру. Розробники ПЗ. Ринок ПЗ. Організація продажу та постачання ПЗ. Історія формування ринку програмної продукції. Відправною точкою історії розвитку ринку програмного забезпечення можна вважати 1969 рік,коли фірма IBM почала продавати своє програмне забезпечення, як самостійний товар окремо відустаткування (ЕОМ). І розробники, і постачальники програмного забезпечення для ринку, ікористувачі (покупці) дуже швидко оцінили прибутковість продажу готового програмногозабезпечення, як товару, й ефективність його використання. Ринкова система господарювання(ринкова економіка і механізми стимулювання творчого потенціалу розробників програмногозабезпечення, наприклад, приватна власність і розумна система оподатковування) дозволила дужешвидко сформувати і наситити ринок програмного забезпечення. По оцінках спеціалістів у данийчас на ринку є десятки тисяч програм і програмних систем для найрізноманітних напрямківзастосування. Особливо розширився ринок програмного забезпечення з появою персональнихкомп’ютерів, коли користувачами програмного забезпечення стають не тільки організації, але іспеціалісти будь-якої професії (вчені, робітники в галузях медицини, торгівлі, мистецтва,літератури, фінансово-бухгалтерські робітники та інші). Жорстка конкуренція на ринкупрограмного забезпечення потребує, як правило, великих витрат на експорт програмногозабезпечення на цей ринок. Поява нових поколінь і нових типів операційних систем викликає потребу, як у адаптаціїіснуючих версій перерахованих вище пакетів, так і в розробці нових пакетів, що відбиваютьактуальні потреби суспільства в сфері опрацювання даних. Так, наприклад, є значний попит напакети оцінки й опрацювання інформації в галузі екології, пакети практичного застосування ірозробки експертних систем і баз знань із різних сфер життя суспільства. Індустрія обслуговуваннянаселення (банки, страхові компанії, торгові фірми й інші) вкладають кошти в розробкупрограмного забезпечення для автоматичних відповідачів. Все більше уваги приділяється питаннямобслуговування вдома. Об’єднуються можливості обчислювальних мереж, банків даних іпрограмного забезпечення обслуговування, які дозволяють кожному громадянину країни, невиходячи з дому, звязатися через персональний комп’ютер і одержати потрібну йому інформацію збанків даних (наприклад, про наявність певного товару, його якості, замовити цей товар, тощо).Держави Європейського співтовариства з 1992 року ввели в дію стандарт електронного обмінуданими між промисловими і торгівельними фірмами (EDIFACT). Цей стандарт і звязане з ним новепрограмного забезпечення дозволять проводити практично всі торгові операції на рівні обмінучерез ЕОМ, оминаючи пошту. Ринок програмного забезпечення на сьогодні в основному обмежується приведеннямноменклатури програмних засобів, які пропонуються на українському ринку, і перерахуваннямзразків запропонованої продукції з категорії “програмне забезпечення для діловодства“, яка можезадовольнити конкретні потреби ділової людини. Серед вітчизняних розробників програмногозабезпечення виділяються такі організації, як Донецький інститут штучного інтелекту, київськіфірми КСИКОМ СОФТ, “Ліга“, МТ, IDM, “ІЕ-Ресурс“, “ІнфоРесурс“, “Інформаційні технології“ тальвівська “АБ Система“. Очевидно, що вітчизняні розробники не мають тих фінансовихможливостей, якими володіють для прикладу фірми Microsoft чи 1C. - 24 -
    • Огляд організацій-розробників програмного забезпечення. Традиційними постачальниками програмного забезпечення залишаються: виробники ЕОМ,незалежні фірми-розробники програмного забезпечення, фірми-видавці програмного забезпечення,як товару, фірми-посередники (агенти), постачальники систем “під ключ“, розробники програмногозабезпечення “для себе“. З появою персональних комп’ютерів виникли нові форми постачанняпрограмного забезпечення, так зване постачання поштою і склади програмного забезпечення.Більшість системного програмного забезпечення і систем розробки програм поставляютьсявиробниками комп’ютерів. Це пояснюється в першу чергу тим, що програмне забезпечення сталоневідємною частиною ЕОМ, і від рівня її оснащеності сучасним програмним забезпеченням істотнозалежить і успіх продаж комп’ютерів. У більшості випадків виробники комп’ютерів самі не є розробниками програмногозабезпечення, що поставляється ними. Великі витрати на розробку якісного і сучасногопрограмного забезпечення змушує виробників комп’ютерів замовляти його розробку вспеціалізованих фірмах-розробниках. Це вигідно і виробникам комп’ютерів і фірмам-розробникампрограмного забезпечення - такі форми кооперації в розробці і постачанні програмногозабезпечення стали поширеними. Проте існують незалежні фірми, що спеціалізуються на розробцітільки програмного забезпечення. Багато з таких фірм концентрують свою діяльність на розробціпрограмного забезпечення, що задовольняє вимогам конкретного користувача по попередньоукладеним із цим користувачем контрактом. Проте досвід показує, що величезний прибуток можнаодержати, розробляючи, так звані пакети “масового користування“, тобто пакети, вартість розробкияких буде компенсуватися за рахунок їхнього продажі багатьом користувачам навіть по ціні на 90-95% менше ціни, яку б користувач заплатив у випадку замовлення подібного пакету безпосередньодля себе. Наприклад, офісний пакет Microsoft Office. Фірми-видавці відіграють дуже істотну роль у загальному процесі торгівлі програмногозабезпечення. Основна функція таких фірм полягає у виконанні всіх робіт із маркетингу і продажупрограмного забезпечення, яке вони одержують від розробника. По аналогії з роботою книжковихвидавництв такі фірми, ніби то видають (готують) одержане від розробників програмнезабезпечення для ринку у вигляді продукту (товару). У цьому випадку вони виконують всі роботивід моменту придбання прав від розробника на маркетинг його програмного забезпечення, і домоменту постачання вже готового для продажу програмного забезпечення місцевому агенту. Дужечасто в ролі фірм-видавців програмного забезпечення виступають виробники ЕОМ, фірми-розробники і фірми-посередники. Фірми-посередники виконують функції посередників між розробником (або фірмою-видавцем)пакету і користувачем. Фірми - посередники продають також на місцевому ринку пакети,розроблені в іншій країні. Діяльність посередників полягає в адаптації пакету до національнихвимог, його продажі, постачанні клієнтам і обслуговуванні. Фірми-постачальники систем “під ключ“ купують ЕОМ і периферію, розробляють необхіднепрограмне забезпечення і поставляють користувачу повну систему. Такий підхід дозволяє залучатина ринок недосвідчених користувачів. У цьому випадку для користувача дуже важливим єправильний вибір постачальника, який би розробив систему “під ключ“, що цілком відповідає йоговимогам. На початкових етапах використання обчислювальної техніки багато користувачів длявирішення власних проблем розробляли програмного забезпечення, в основному прикладне,власними силами. І хоча на сьогодні ситуація змінилася, і на ринку можна знайти пакет із будь-якоїгалузі діяльності, потреба в розробці власного програмного забезпечення залишається такожактуальною. Це повязано з тим, що практично будь-який прикладний пакет загальногопризначення потребує настроювання з врахуванням специфіки діяльності конкретного користувача.І таке настроювання інтерфейсу здійснюють, як правило, самі користувачі. Тільки значні фірми й організації розвинутих країн дозволяють собі вкладати кошти в розробкуприкладного програмного забезпечення власними силами. Складність і велика вартість розробкисучасного програмного забезпечення, а також дефіцит кваліфікованих спеціалістів в сферіпрограмування зміщують тенденцію у напрямку придбання і використання програмногозабезпечення від фірм розробників, що гарантують високий рівень налагодженості і продуктивностісвого програмного забезпечення. Відповідно до оцінок середини 90-х років обсяг продаж фірм, що - 25 -
    • спеціалізуються на розробці програмного забезпечення, буде щорічно збільшуватися в межах від 20до 25%. Ринок програмного забезпечення великих ЕОМ (mainframe) багато в чому відрізняється відринку персональних компютерів. Придбання програмного забезпечення для великихобчислювальних систем є відповідальнішою задачею для користувача, ніж придбання дляперсональних комп’ютерів. Розмаїтість архітектур ЕОМ, розходження в ідеологіях операційних систем і структурах данихзмушує багатьох виробників ЕОМ і програмного забезпечення розробляти нові архітектури і пакетисистемного і прикладного програмного забезпечення, що дозволяють спільне використанняпрограмного забезпечення різних виробників і ідеологій. Прикладами можуть служити системиUNIX, SAA, DAA. І, як наслідок, прикладне програмування орієнтується на ці ідеології. Щеактуальнішою стала проблема розподіленого опрацювання даних і доступу до великих баз даних. Урезультаті на ринку зявляються все нові та нові пакети для роботи в локальних мережах, дляпередачі й опрацювання інформації, отриманої через лінії звязку. На ринку проводиться маркетингдесятків тисяч програм для персональних комп’ютерів, призначених для задоволення потребрізноманітних класів користувачів від елементарного текстового опрацювання до серйознихекспертних систем. Ціни на пакети для персональних комп’ютерів змінюються від декількохдесятків доларів до декілька тисяч доларів. Ринок програмного забезпечення персональнихкомп’ютерів розвивається швидкими темпами, не відстаючи за швидкістю впровадження ЕОМ унові галузі знань і бізнесу. Варто зауважити, що деяке програмне забезпечення для персональнихкомп’ютерів вже стало свого роду стандартами на ринку (наприклад, інтегровані пакети, пакетитекстової обробки, електронні таблиці, реляційні бази даних, локальні мережі для операційнихсистем). У такій ситуації новому постачальнику аналогічних пакетів на ринку важко розраховуватина успіх. Основні ринкові вимоги до програмного забезпечення. Програмне забезпечення перетворюється в товар, якщо воно задовольняє певним вимогамринку. Тому для будь-якого постачальника для успішної торгівлі програмним забезпеченням дужеважливо виконувати всі основні вимоги ринку, що ставляться. Основні вимоги ринку можнасформулювати такими пунктами: - функціональні вимоги; - характеристики якості; - вимоги до документації; - вимоги по розвитку програмного забезпечення, обслуговуванню і навчанню; - вимоги по цінах; - маркетинг програмного забезпечення. В площині функціональних вимог програмне забезпечення повинно: - забезпечувати функціональні можливості, що достатні для розв’язання певного класу проблем, що задовольняють вимогам конкретної категорії покупців; - підтримувати широко використовувані на ринку ЕОМ і сучасне периферійне устаткування; - опрацьовувати інформацію і спілкуватися з користувачем із використанням алфавіту і мови, зрозумілої користувачу. Процес придбання програмного забезпечення користувачем. Під процесом придбання програмного забезпечення будемо розуміти послідовність дій покупцявід моменту ухвалення рішення про необхідність придбання потрібного програмного забезпеченнядо моменту початку експлуатації. Нижче описується така послідовність дій покупця, що визначаєприйнятий на ринку процес вибору і купівлі програмного забезпечення. 1. Визначення вимог до програмного забезпечення. Покупець, виходячи з аналізу задач, щостоять перед ним, визначає можливі шляхи їх вирішення. Для цього йому насамперед потрібновизначити: · основні функції, які повинно виконувати програмне забезпечення; які звичайно визначаються через опис вхідних даних, алгоритмів їх опрацювання та форми вихідних даних; · конфігурацію устаткування, операційну систему, мови програмування й інші технічні і програмні засоби, що покупець планує використовувати разом із даним програмним - 26 -
    • забезпеченням; · можливі звязки з вже існуючим програмним забезпеченням в покупця. 2. Збір інформації про наявність на ринку програмного забезпечення, що потенційно можезадовольнити покупця. 3. Аналіз програмного забезпечення, яке потенційно задовольняє користувача, з метою виборудекількох прикладних пакетів для їх подальшої детальної оцінки і порівняння. Такий детальнийаналіз проводиться по таких основних критеріях програмного забезпечення: - ціна; - основні функціональні можливості; - необхідне устаткування. 4. Одержання інформації про програмне забезпечення у користувачів пакету. Черезкористувачів програмного забезпечення покупець зясовує ті реальні проблеми, із якими зіткнувсякористувач при встановленні та експлуатації. Наприклад, обмеження на використання, виявленіпомилки, які вдосконалення були б бажані, як у дійсності організовані підтримка і допомога з бокупостачальника. 5. Прийняття рішення. Оцінити яке із розглянутого програмного забезпечення найповнішезадовольняє вимогам покупця і при цьому має нижчу ціну і прийняти рішення про придбання. 6. Обговорення і підписання контракту. Не існує єдиного стандарту на контракт на купівлюабо оренду програмного забезпечення. Проте, незважаючи на те, що кожний постачальникпрограмного забезпечення пропонує покупцю свій варіант контракту, основні умови і положення їходнотипові і визначаються, як постачальником, так і покупцем. Встановлення програмного забезпечення на ЕОМ і дослідна експлуатація. Аналіз результатівдослідної експлуатації та порівняння отриманих результатів з очікуваними. Якщо які-небудьфункції програмного забезпечення або які-небудь зобовязання постачальника не виконуються,повинні бути початі відповідні дії, які покупець повинен обумовити в контракті Ліцензійне та неліцензійне ПЗ. Безкоштовні та умовно-безкоштовні програми. Програми по їхньому юридичному статусу можна розділити на три великі групи: ліцензійні,умовно безкоштовні (shareware) і вільно розповсюджувані програми (freeware). Дистрибутиви ліцензійних програм (дискети або диски CD-ROM, з яких проводиться установкапрограм на компютери користувачів) поширюються розроблювачами на підставі договорів зкористувачами на платній основі, простіше говорячи, ліцензійні програми продаються. Доситьчасто розроблювачі надають істотні знижки при покупці ліцензій на використання програми навеликій кількості компютерів або на використання програми в навчальних закладах. Відповідно доліцензійної угоди розроблювачі програми гарантують її нормальне функціонування в певнійопераційній системі й несуть за це відповідальність. Деякі фірми — розроблювачі програмного забезпечення пропонують користувачам умовнобезкоштовні програми з метою їх реклами й просування на ринок. Користувачеві надається версіяпрограми з обмеженим терміном дії (після витікання зазначеного строку програма перестаєпрацювати, якщо за неї не зроблена оплата) або версія програми з обмеженими функціональнимиможливостями (у випадку оплати користувачеві повідомляється код, що включає всі функції). Багато виробників програмного забезпечення й компютерного встаткування зацікавлені вширокому безкоштовному поширенні програмного забезпечення. До таких програмних засобівможна віднести наступні: • нові недопрацьовані (бета) версії програмних продуктів (це дозволяє провести їхнє широке тестування); • програмні продукти, що є частиною принципово нових технологій (це дозволяє завоювати ринок); • доповнення до раніше випущених програм, що виправляють знайдені помилки або розширюють можливості; • застарілі версії програм; • драйвери до нових пристроїв або поліпшені драйвери до вже існуючих. Відмінні ознаки ліцензійного програмного забезпечення - оплата за використанняпрограмного продукту протягом обумовленого періоду часу. На підтвердження внесення оплатиправовласник підписує з користувачем угоду, яка фактично і є ліцензією (ліцензійною угодою). - 27 -
    • Таким чином, ліцензуванню підлягає те програмне забезпечення, в якому потрібне підписанняугоди з правовласником і по якому, як правило, правовласник дає право користування своїмпродуктом іншій особі, а також бере на себе зобовязання захисту користувача від технологічних іюридичних ризиків. Тобто окрім придбання прав користування інтелектуальною власністюправовласника, покупець платить гроші ще й за гарантії. Серед програмного забезпечення, щопідлягає ліцензуванню, можна назвати ПО таких виробників, як Microsoft, IBM, Oracle, Symantec,Kaspersky Lab, Corel та інших відомих виробників. Не підлягає обовязковому ліцензуванню ПЗ, якерозповсюджується вільно, а саме: деякі версії Linux, UNIX Free BSD, Open Office та ін. Авторське право. Програмне забезпечення є об’єктом авторського права і охороняється законом. Згідно закону:використання, завантаження, зберігання, передача, продаж, встановлення, копіювання,розповсюдження без згоди власника є порушенням його авторського права і тягне за собоюадміністративну та кримінальну відповідальність. Іншими словами - Ви скоюєте злочин, за якиймаєте відповідати згідно законодавства. Поняття «використання ліцензійного ПЗ» означає, що Ви маєте лише право(згоду власника) накористування його інтелектуальною власністю, а не права на сам «винахід». В ліцензії жоговорюються всі моменти стосовно того, як Ви можете використовувати цей продукт: чи маєтеправо його комусь передавати, скільки разів можете його встановлювати, і чи маєте правовтручатися в програмний код, а також питання стосовно термінів користування даним ПЗ тощо. Відмінності між ліцензійним та контрафактним ПЗ. Ознаки ліцензійного ПЗ. Доказами ліцензійного ПЗ є: сертифікати відповідності або ж голографічні наклейки з різнимиступенями захисту, ліцензійні угоди, диски-носії з яких встановлювалось ПЗ, бухгалтерськідокументи, які підтверджують факт придбання ПЗ. Негативні наслідки купівлі неліцензійного ПЗ: · Нестабільність роботи системи; · Юридичні переслідування за використання неліцензійного ПЗ; · Відсутність технічної підтримки; · Обмеження доступу для отримання оновлень; В результаті, Ваші комп’ютери піддаються значним ризикам, в числі яких: несанкціонованийдоступ до персональних даних під час роботи в Інтернеті, витоки та втрата конфіденційноїінформації (звітності, баз клієнтів), регулярні вірусні атаки. І як підсумок - втрати важливої інформації із-за простоїв, викликані збоями ПЗ, втраченіможливості, недоотримання прибутків, значні фінансові втрати Вигоди від використання ліцензійного програмного забезпечення: · Гарантія надійної й стабільної роботи програмного забезпечення. · Безкоштовна технічна підтримка розробника. · Безкоштовний доступ до поновлень. · Відсутність ризиків і витрат, повязаних з використанням неліцензійного програмного забезпечення. Легалізація програмного забезпечення та відповідальність за нелегальне йоговикористання. З недавнього часу в державі посилилися вимоги щодо використання неліцензійногопрограмного забезпечення. Законодавство за використання й поширення не ліцензованогопрограмного забезпечення і порушення авторських прав припускає покарання у вигляді штрафів, інавіть позбавлення волі. У звязку із цим питання переходу організацій і підприємств на ліцензійнепрограмне забезпечення стає дуже актуальним. Перевести офіс на ліцензійне програмне забезпечення, або на аналогічні програми з вільнимвикористанням - це досить складне заняття. Складність даного процесу полягає в тому, щонеобхідно підібрати саме таке програмне забезпечення, що дозволить скоротити тимчасові витратина період адаптації користувачів і не спричинить серйозних фінансових втрат. Ризики та відповідальність за використання контрафактного ПЗ. Хто в компанії має нести відповідальність за використання неліцензійного ПЗ? Несуть відповідальність всі причасні особи, а саме: - 28 -
    • · Керівник, який дав команду на використання неліцензійного ПЗ або знав про його наявність, · ІТ-спеціаліст, який його встановив, · Бухгалтер, який його використовував(ПЗ) і який бачив, що рахунків на оплату ПЗ не було, тому не міг не знати про його не легальність, · Будь-який працівник, який встановив і користувався піратською програмою. ІТ–спеціаліст. В посадовій інструкції чітко зазначено, що дана особа має слідкувати задотриманням авторських прав. В разі виявлення неліцензійного ПЗ, працівник має його вилучитиабо повідомити керівництво у вигляді доповідної записки про необхідність його ліцензування(копію записки залишити в себе). Під час перевірки будете мати можливість зменшити юридичнувідповідальність. Працівник, який особисто встановив контрафактне ПЗ, або знаючи про йогонаявність нічого не зробив, щоб усунути це правопорушення, автоматично приєднується дозлочину і несе повну карну відповідальність. Використання неліцензійного програмного забезпечення є злочином, за скоєння якогопередбачено адміністративну та кримінальну відповідальність. За цивільно-правовою відповідальністю організація, що порушила авторські та суміжні права,повинна відшкодувати збитки. Збитки визначаються як сукупна вартість коробкових версійпрограмних продуктів. Незаконними вважаються наступні дії: · встановлення неліцензійного ПЗ · тиражування неліцензійного ПЗ · встановлення придбаного ПЗ на більшу кількість комп’ютерів, ніж це зазначено в ліцензії · перевищення терміну використання придбаного ПЗ, ніж це зазначено в ліцензії · інші порушення придбаної ліцензії За порушення авторських прав 176-ою статтею Кримінального кодексу передбаченакримінальна відповідальність у вигляді штрафу, обмеження свободи або позбавлення волі строкомдо 6 років. Крім санкцій, які стягуються на користь держави, предявити позови до порушника настягнення компенсації можуть і правовласники. Перевірки і аудит збоку контролюючих органів. Перевірки можуть здійснюватися: · Підрозділами кримінальної міліції (держ. Служба по боротьбі з економічною злочинністю); · Підрозділами СБУ; · Органами прокуратури; · Органами державної податкової служби; · Органами митної служби; · Державним департаментом інтелектуальної власності; · Органами по справах захисту прав споживачів. Про ініціювання перевірки може повідомити будь хто: працівник компанії, конкурент, або жсама компанія правовласник ПЗ, також це може бути плановий чи профілактичний захід. Такіперевірки можуть здійснюватись як з попередженням так і без нього. Якщо є підозра на порушеннязаконодавства комп’ютери можуть бути конфісковані для проведення експертизи та детальногоознайомлення, при чому без рішення суду. Будь-які фізичні особи та суб’єкти господарювання незалежно від форм власності, в тому числіфізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності, за порушення авторських прав на комп’ютернупрограму несуть передбачену законодавством України відповідальність. Так, адміністративна відповідальність, відповідно до ст. 512 Кодексу України проадміністративні правопорушення, настає за незаконне використання об’єкта права інтелектуальноївласності (комп’ютерної програми, бази даних), привласнення авторства на такий об’єкт або іншеумисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом. Кримінальна відповідальність настає за незаконне відтворення, розповсюдженнякомп’ютерних програм і баз даних, а також інше використання чужих творів, комп’ютернихпрограм і баз даних. Цивільна відповідальність передбачена ст.ст. 51, 52 Закону про авторське право та ЦКУкраїни (ст. 432). - 29 -
    • Структура інформації на диску. Файли і папки. Типи файлів. Шаблони. Інформація на магнітний диск записується по концентричним окружностям (магнітним доріжкам) увигляді намагнічених (1) і розмагнічених (0) ділянок доріжки. У свою чергу, магнітні доріжки розбитона сектори, стандартний розмір яких 512 байтів. Параметри диска задаються при його форматуванні, щовиконується спеціальною програмою. Обмін інформацією між диском і оперативною памяттю здійснюється секторами. Копіюванняфайлів з диска в оперативну память називають завантаженням. Певна річ, якщо файл має доситьвеликий обсяг, його завантаження по секторах вимагає досить багато часу. Наприклад, файл розміром2,3 Мбайта буде записано на 4711 секторах, тобто 4711 разів доведеться звернутися до диска длязчитування файла. Для скорочення кількості звертань до диска, і, тим самим, для прискорення обмінуінформацією між диском і оперативною памяттю, використовують кластер або, відповідно до новоїтермінології, осередок розміщення. Осередок розміщення (кластер) — це область диска, що складається з одного сектора або, якправило, з кількох суміжних секторів. Розмір усіх кластерів диска однаковий. Кожна файлова системаавтоматично формує кластер певного розміру залежно від розмірів тому. Том — область памяті натвердому диску. Поняття тому адекватне поняттю логічного диска. Якщо розмір кластера становить 1Кбайт, то час звертання до диска скорочується майже вдвічі порівняно з обміном секторами. Однактакий прийом має свої недоліки; останній кластер файла може виявитися практично порожнім, аленедоступним для запису іншого файла. Сучасні накопичувачі інформації мають досить високу ємність - десятки, сотні гігабайтів. Дужерідко інформацію на них представлено єдиним масивом — як правило, на одному носії міститьсяінформація різного виду і призначення (програми, архіви, графіка, звук, тощо). Для ідентифікації інформації на накопичувачі вводять поняття файла. Файл — це пойменована сукупність однотипної інформації на накопичувачі. Операційна система Windows ХР підтримує так звані довгі імена файлів. В ОС Windows ХР імяфайла — це послідовність до 255 символів за винятком ?, *, <, >,",:, /, , . Використання довгих імен єдуже зручним — імя файла дає користувачу досить повне уявлення про зміст файла. На тип інформації, що міститься у файлі (програми, архіви, графіка, звук тощо) вказує розширенняімені файла. Розширення вказують після крапки, яка розташована за імям файла. В ОС Windows ХР розширення імені файла — це послідовність до 255 символів за винятком ?, *, <,>,",:, /, |, . Незважаючи на досить широкі можливості при формуванні розширень, рідко зустрічаютьсярозширення, що містять більше трьох символів. Операційна система безпосередньо файли не створює. Для створення і редагування файлів різнихтипів використовують спеціальні програми – додатки. Деякі додатки встановлюють на компютер разомз ОС Windows ХР (стандартні програми), інші встановлює користувач. Для створення файла певного типу завантажується відповідний додаток, у якому і формується файл.Додатки автоматично додають розширення до імен тих файлів, які вони створюють. Надалі, привідкритті файлу, операційна система за розширенням файла визначає відповідний додаток, завантажуєйого, і вже додаток відкриває файл. До відкритого файла може бути застосовано всі дії, допустимі цимдодатком. Файли фізично зберігаються на носіях. Компютер може використовувати кілька носіїв, а коженносій може містити величезну кількість файлів. Причому сучасні програмні продукти настільки обємніта складні, що для їхньої реалізації потрібна значна кількість взаємозалежних файлів. Файли, щозабезпечують виконання однієї задачі, як правило, реєструються в одному каталозі. Каталог можеформуватися і за іншими ознаками — за тематикою, належністю до певного класу задач, розробникомтощо. Каталог — це файл, що містить інформацію про зареєстровані в ньому файли. Каталог містить: Ÿ ім’я файла; Ÿ тип файла; Ÿ байт атрибутів файла; Ÿ розмір файла в байтах; Ÿ дату і час створення файла і його модифікації; Ÿ номер першого кластера, з якого починається зчитування файла. Існує два основних види каталогів — кореневий каталог і підкаталог. Кожен логічний диск містить кореневий каталог, що має фіксоване ім’я і розмір. Кореневий каталогформується при створенні логічного диска. Розмір кореневого каталогу залежить від ємності диска, алезалишається фіксованим і може бути змінений спеціальними програмами, наприклад, Fdisk, - 30 -
    • PartitionMagic. Підкаталог може мати довільне імя і зберігати довільне число підкаталогів і файлів, тобто каталоги,розташовані на одному носії, утворюють ієрархічну структуру. Усі каталоги мають єдину структуру і підтримують звязок з FАТ через номер першого кластера,який займає файл. Для доступу до файла потрібно вказати його повне ім’я. Повне ім’я містить імя накопичувача таімена каталогів, у яких міститься файл, розділених (слеш), а також імя файла і його розширення. Наприклад: С:Мої документиПідручникІєрарархічна структура.doc. В ОС Windows ХР поняття каталогу практично еквівалентно поняттю "папка". В ОС Windows ХР розрізняють: Ÿ папки комп’ютерів (при роботі в локальній комп’ютерній мережі); Ÿ папки носіїв (дисків); Ÿ системні папки, які створюються операційною системою. Вони містять папки компютерів, папки носіїв, режими настроювання операційної системи, вилученіобєкти тощо. Системні папки користувач не може вилучити. Робочі папки створюються користувачем,мають довільне імя. До робочих папок може бути застосовано всі операції ОС. Папки мають ієрархічну структуру – кожна папка може містити в собі інші папки. Файли і папки мають певні властивості: Ÿ імя файла або папки; Ÿ тип файла; Ÿ імя додатка, що використовують для відкриття і редагування файла; Ÿ місце розташування файла або папки ; Ÿ розмір файла або папки; Ÿ кількість файлів або підпапок, що містяться в певній папці; Ÿ дата створення файла або папки; Ÿ дата останньої зміни або звертання до файла або папки; Ÿ атрибути файла або папки. ОС Windows ХР дозволяє користувачу призначити файлу такі атрибути: – Только чтение – файл можна використовувати, але без редагування; – Скрытый файл, що реально існує на носії, не відображається на екрані при перегляді вмісту папки, в якій він міститься; – Архивный – призначається файлу операційною системою при внесенні змін у файл після його останнього резервного копіювання. Основна мета використання атрибутів – захист інформації. Користувач може призначити файлубудь-яке сполучення атрибутів. При пошуку файлів, що мають загальні ознаки, використовують шаблон (маску) файлів. Для створення маски використовують глобальні символи (символи-замінники) — * ?. Символ * заміняє довільну послідовність символів в імені або розширенні імені файла, а символ ?заміняє один будь-який символ в імені або розширенні імені файла. Наприклад: а*.tхt – текстові файли, імена яких починаються з букви а; bis.* – усі файли з імям bis; *.doc – усі файли з розширенням .doc; ????.bmp – усі файли з розширенням .bmp, імена яких містять не більше чотирьох символів. 2.2. Операційні системи. ОС WINDOWS. Операційна система (скор. ОС) – це базовий комплекс програмного забезпечення, якийзабезпечує роботу всіх пристроїв ПК, дозволяє виконувати різноманітні команди по керуваннюкомпютером, запускає на виконання прикладні програми і організовує взаємодію з користувачем. Компонентами ОС є: ядро, драйвери пристроїв, оболонка користувача, системні утиліти. Ядро – основний компонент ОС, контролює всі події, які відбуваються в обчислювальнійсистемі і забезпечує спільне використання ресурсів виконуваними програмами. Драйвери пристроїв – це програми, які забезпечують іншим програмам можливість керуванняапаратними пристроями комп’ютера. Здійснюють обмін даними між процесором і периферійнимобладнанням (терміналами; принтерами, гнучкими, жорсткими, оптичними дисками та ін.) –введення/виведення даних. Для кожної ОС використовують спеціальні драйвери пристроїв, щореалізуються у вигляді модулів, бібліотек ядра і завантажуються під час ініціалізації системи або - 31 -
    • після звертання до послуг конкретного пристрою. Оболонка – комплекс програм, які забезпечують інтерфейс користувача. Робота з ОСздійснюється шляхом введення команд, які інтерпретуються оболонкою і передаються навиконання ядру. Сучасні операційні системи забезпечують графічний інтерфейс роботикористувача з ОС. В недалекому минулому цей інтерфейс був реалізований у вигляді командногорядка. Системні утиліти – програми, призначені для виконання певних службових операцій, що непередбачені оболонкою користувача: діагностика функціонування ОС, спеціальні видиобслуговування запам’ятовуючих пристроїв тощо. Операційна система виконує такі основні функції: Ÿ розпізнає і обробляє натиснення клавіш на клавіатурі; Ÿ керує роботою дискових накопичувачів; Ÿ організовує зберігання даних на носіях; Ÿ виводить зображення на екран; Ÿ керує іншими зовнішніми пристроями комп’ютера; Ÿ забезпечує взаємодію (інтерфейс) комп’ютера з користувачем; Ÿ керує виконанням прикладних програм; Ÿ здійснює стеження за часом. Класифікація ОС. ОС можуть розрізнятися за різними характеристиками.Ø За кількістю користувачів ОС поділяють на: однокористувацькі та багатокористувацькі. При цьому, багатокористувацькі ОС підтримують одночасну роботу на ЕОМ декількох користувачів. До однокористувацьких систем відносять: MS-DOS, ранні версії системи OS/2. До багатокористувацьких відносять UNIX, WINDOWS NT. Основна відмінність однокористувацьких систем від багатокористувацьких є наявність засобів захисту інформації кожного користувача від несанкціонованого доступу іншого.Ø За кількістю процесів, які можуть одночасно виконуватись під управлінням ОС виділяють: однозадачні і багатозадачні. До однозадачних відносять MS-DOS, MSX. До багатозадачних відносять ЛС великих машин: OS/2, UNIX, WINDOWS 9X. Відзначимо, що якщо система багатокористувацька, то вона і багатозадачна, але не навпаки. Однозадачні системи в основному виконують функцію надання користувачу у розпорядження деякої віртуальної машини, забезпечуючи тим самим більш зручну взаємодію. Такі ОС містять засоби управління периферійними пристроями, файлами, засоби спілкування з користувачем. Багатозадачні системи крім тих засобів, які притаманні однозадачним управляють розділенням таких ресурсів, як процесор, оперативна пам’ять, файли, зовнішні пристрої.Ø За режимом опрацювання задач розрізняють ОС, що забезпечують однопрограмний і мультипрограмний режим. Під мультипрограмним розуміють такий спосіб організації обчислень, коли на одно процесорній машині створюється уявлення про одночасно виконувані декілька програм.Ø За типом доступу користувача до ЕОМ ОС поділяють на: a) системи з пакетним опрацюванням. В цьому випадку користувачі не взаємодіють безпосередньо з ОС і такий тип ОС призначений для найбільш ефективного використання ресурсів ЕОМ, для розв’язування задач в основному обчислювального характеру, які не потребують швидкого результату. b) системи розподілення часу: UNIX, VMX. Ці системи дозволяють одночасний діалоговий доступ до ЕОМ декількох користувачів через термінали. Ресурси ЕОМ виділяються при цьому кожному користувачу по черзі у відповідності з певним механізмом обслуговування. c) ОС реального часу (QNX, RT/11) забезпечують гарантований час відповіді на зовнішні події. Такі ОС служать для управління зовнішніми по відношенню до ЕОМ об’єктами та процесами. Такий час називається часом реакції системи, а властивість – реактивністю.Ø За типом засобів обчислювальної техніки для управління ресурсів яких призначена система. В цьому випадку поділяють на: одно процесорні, багатопроцесорні, мережеві і розподілені. Мережеві ОС у складі засобів передачі повідомлень між комп’ютерами за лінії зв’язку мають спеціальні засоби, які не використовуються в автономній ОС. При цьому мережева ОС здійснює розподіл ресурсів комп’ютера між віддаленими користувачами, які підключені до мережі. Багатопроцесорні системи передбачають таку організацію, при якій і ОС і програми можуть виконуватись паралельно окремими процесорами системи. На сьогодні нараховується вже декілька десятків типів ОС для ПЕОМ. Найбільшрозповсюдженими та відомими із них є: MS-DOS, OS/2, UNIX, Linux, Windows-95, Windows-98,Windows-NT, Windows-2000, Windows-ХР, Windows-Vista, Windows-7, Windows-8 і т.п. - 32 -
    • Операційна система WINDOWS. Операційна система Windows – це сучасна багатозадачна розрахована на багато користувачів ОС зграфічним інтерфейсом користувача. Операційні системи сімейства Windows є найбільш поширеними ОС,які встановлені в домашніх і офісних ПК. Графічна оболонка ОС Windows забезпечує взаємодіюкористувача з комп’ютером у формі діалогу з використанням введення і виведення на екран дисплеяграфічної інформації, управління програмами за допомогою піктограм, меню, вікон, панелей (управління,завдань, інструментів) і інших елементів управління. Основними елементами графічного інтерфейсуWindows є: Робочий стіл, Панель завдань з кнопкою Пуск. Оскільки в Windows застосований графічнийпризначений для користувача інтерфейсу, то основним пристроєм управління програмами є маніпулятормиша. Операційна система Windows це: · Єдина оболонка для всіх пакетів, орієнтованих на роботу з вікнами; · Система, у яку можуть вмонтовуватися (інтегруватися) різноманітні прикладні пакети, що спрощують їх використання; · Можливість паралельного використання кількох прикладних пакетів зі спрощенням обміну даними між ними; · Комфортні управління даними; · Оригінальні засоби управління оперативною пам’яттю, жорстким диском та принтером; · Засоби активізації та управління прикладними програмами, які постачаються в складі оболонки, а саме: текстові і графічний редактори, програми обміну даними з іншими комп’ютерами мережі, різноманітні службові програми, засоби мультимедіа тощо; · Зручна в користуванні легко інсталюється. Вхід у Windows Завантажуючи комп’ютер, ви автоматично входите у Windows; коли комп’ютер підключений до мережі,ви входите і до мережі. Ви можете вказувати ім’я користувача і пароль, а можете і не вказувати. Якщокомп’ютером користується одночасно декілька користувачів, то кожен з них має свої власні налаштуванняробочого столу та головного меню. Увійшовши в комп’ютер, перед вами з’явиться робочий стіл. Він складається з набору елементів абоярликів. Усі ярлики активізуються подвійним натисканням на ліву кнопку миші. Мой компьютер – перегляд вмісту комп’ютера. Сетевое окружение – перегляд мережених ресурсів. Корзина – тимчасове зберігання видалених файлів і папок. Вона дає змогу поновити помилкововидалені об’єкти. Панель задач під час першого завантаження Windows розташована в нижній частині екрана. Зазамовчуванням вона відображається на екрані протягом всього сеансу роботи з Windows. Щоб переміститипанель задач до іншого краю екрана, потрібно вказати на пусту область на ній, натиснути ліву кнопку мишій, не відпускаючи її, перемістити панель задач у потрібне місце. Після завантаження програми та відкриття кожного вікна на панелі задач з’являється кнопка, якавідповідає даному вікну. Щоб перейти від одного відкритого вікна до іншого, натисніть на панелі задачпотрібну кнопку. Після закриття вікна, кнопка, що відповідає йому, зникне з панелі задач. Залежно від задачі, яка виконується, в області повідомлень на панелі задач можуть відображатися різнііндикатори, наприклад, зображення принтера (під час друкування). На правому краю панелі задачрозташований годинник. Для перегляду і зміни параметрів вкажіть на годинник або будь-який іншийіндикатор і натисніть ліву кнопку миші. Кнопка Пуск, яка знаходиться на панелі задач, дає змогу запустити програму, відкрити документ,змінити настройку системи, отримати довідку, найти потрібний файл тощо. У ОС Windows застосовуються чотири типи меню (меню – це список команд, що виводяться на екрані пропонованих користувачеві для вибору): Головне меню (відкривається кнопкою Пуск або комбінаціїклавіш Ctrl+Esc); Рядок меню у вікнах застосування (всі програми, що входять в стандартний пакетпостачання Windows, мають рядок меню); Системне меню у вікнах застосування (для зміни розмірів вікна ійого положення); Контекстне меню. Для запуску будь-якої програми відкрийте меню Программы. Залежно від настройки комп’ютера і набору встановлених компонентів головне меню може вміщуватидодаткові команди. Використання головного меню Windows Щоб знайти встановлені на комп’ютері програми, натисніть кнопку Пуск, а потім вкажіть на командуПрограммы. Існуючі групи програм відображаються як папки в меню Программы. Щоб виконати яку-небудь операцію з файлами, натисніть кнопку Пуск, а потім виберіть командуПроводник в меню Программы. Каталоги файлової системи відображаються на екрані у вигляді папок. - 33 -
    • Щоб відкрити панель управління, потрібно клацнути на кнопці Пуск, а потім вибрати команду Панельуправления в меню Настройка. Вікна у системі Windows. При запуску програми чи відкритті папки на робочому столі з’являється її вікно, а на панелі задач –відповідна кнопка. Вікно, в якому працює користувач, називається активним. Воно знаходиться напередньому плані. Вікна у Windows бувають чотирьох типів:1. вікна папок вміщують значки (піктограми) інших об’єктів Windows і елементи управління вікном;2. вікна прикладних програм вміщують робочу інформацію, із якою працюють ці програми, а також елементи управління вікном;3. діалогові вікна вміщують тільки елементи управління;4. вікна довідкової системи вміщують допоміжну довідкову інформацію для роботи з ОС та прикладними програмами, а також елементи управління довідковою системою. Робота з вікнами. Кожного разу, коли відкриваються програма, файл або папка, вони відображаються на екрані у прямокутнику або в рамці, що називається вікном (ось звідки отримала своє ім’я операційна система Windows , що означає «Вікна»). Оскільки вікна у Windows є скрізь, важливо вміти їх переміщати, змінювати розмір або просто закривати. Хоча вміст вікон може бути різним, усі вони мають певні спільні риси. По-перше, вікна завжди з’являються на робочому столі – у головній робочій області екрана. Крім того, більшість вікон мають однакові основні частини: · Заголовок. Відображає ім’я документа та назву програми (або ім’я папки). · Кнопки «Згорнути», «Розгорнути» і «Закрити». Ці кнопки, відповідно, приховують вікно, розгортають його на весь екран і закривають його (докладніше далі). Частини типового вікна · Меню. Містить елементи, за допомогою яких можна працювати з програмою.· Смуга прокручування. Дозволяє прокручувати вміст вікна, щоб переглядати інформацію, якої наразі не видно.· Межі та кути. Потягнувши за них, можна змінити розмір вікна. Інші вікна можуть містити додаткові кнопки, поля або панелі. Але всі вони зазвичай містять такожвищезазначені основні частини. Зміна розміру вікон. Для того, щоб розмістити на екрані одночасно кілька вікон або обмежити об’ємданих, відображених у вікні, можна змінити розміри вікна. Існує два способи зміни розмірів вікна.1. Натисніть одну з кнопок, розміщених у верхньому правому куті вікна: згорнути вікно до кнопки на панелі задач; розгорнути вікно, тобто збільшити його розміри так, щоб воно заповнювало весь екран, поновити вихідні розміри вікна (ця кнопка з’являється після розгортання вікна);2. Встановіть курсор миші на межу вікна. Після того, як курсор набуває вигляду двох стрілочок, перетягнути цю межу. Встановивши курсор мишки у будь-яку вершину вікна, ви можете одночасно змінювати його ширину і висоту. Переміщення вікон. Для того, щоб розмістити на екрані одночасно кілька вікон або зробити видимимоб’єкт, закритий вікном, можна перемістити це вікно на потрібне місце. Це можна зробити, вказавшикурсором миші на заголовок вікна, після чого, натиснувши ліву кнопку миші й не відпускаючи її,переміщувати його на місце. Переміщення між вікнами. Щоб перейти від одного відкритого вікна до іншого, натисніть на панелізадач кнопку, яка відповідає потрібному вікну. Перейти від одного відкритого вікна до іншого, якщо вонивидимі на екрані, можна також натиснувши на потрібне вікно лівою кнопкою миші. Крім того, як і впопередніх версіях Windows, можна використати комбінацію клавіш Alt+Tab або Alt+Esc. Закриття вікон. Щоб закрити вікно, натисніть на кнопку закриття вікна, яка розміщена у правому кутізаголовка вікна (остання праворуч) поруч з кнопками згортання та розгортання вікна. Закрити вікно можна - 34 -
    • також двічі натиснувши на ярлик системного меню вікна (крайня ліворуч у назві вікна) або натиснувшиправу кнопку миші на назві вікна й в контекстному меню, що з’явилося, вибрати команду Закрыть, абонатиснувши ліву кнопку миші на ярлик системного меню та в меню, що з’явилося вибрати командуЗакрыть, або використавши комбінації клавіш Alt+F4, Ctrl+W. Діалогові вікна в Windows використовується для завдання параметрів і настройок ОС, устаткування іпрограм. Основні елементи вікна діалогу: Вкладка; Кнопка; Перемикач; Текстове поле; Список; Кнопкарозкриття списку; Прапорець; Індикатор; Повзунок. Запуск програм. Щоб запустити програму, що не має свого ярлика в меню або на Робочому столі, необхідно: · Натиснути кнопку Пуск; · Вибрати пункт Выполнить; · У полі Открыть увести шлях та імя файлу, який потрібно запустити; · Натиснути кнопку ОК. Для заповнення поля Открыть можна використати кнопку Обзор. Windows має потужні та зручні засоби настройки і зміни конфігурації самої системи. Нові пристроївмикаються практично без втручання користувача. Дуже легко установлюються і нові програми. Наявністьрозвиненої довідкової системи значно спрощує роботу з Windows. Крім того, є ряд вбудованих додатків, які забезпечують роботу з компютерними мережами,електронною почтою та факсимільним звязком. Вбудовані мультимедійні додатки забезпечують високоефективну роботу з відео- та аудіодисками іфайлами. В операційній системі також вбудовані текстовий редактор WordPad, графічний редактор Paint, блокноті калькулятор. Для роботи з жорстким диском є утиліти оптимізації розміщення інформації на диску (дефрагментації),утиліти перевірки диска ScanDisk, утиліти резервного копіювання та ін. Вбудовані додатки можуть використовуватися в разі виконання нескладних робіт. Для виконанняскладних робіт необхідно використовувати установлювані програми. В таких випадках найчастішевикористовують потужний пакет ділової графіки Microsoft Office, до складу якого входить текстовийредактор Word, електронні таблиці Excel, система управління базами даних Access та ін. Файл є одним із основних понять ОС. Він призначений для зберігання інформації. Файл – це область на носії якого-небудь накопичувача, яка названа конкретним ім’ям та містить логічнооб’єднану інформацію. Ім’я файла складається з 2-х частин: назви та розширення, розділених крапкою. Розширення можемістити не більше трьох символів і використовується для того, щоб показати характер інформації, щозберігається у файлі. У файловій системі Windows файли можна об’єднувати в групи, даючи кожній групі певне ім’я. Такігрупи називаються папками або каталогами. Папка – це область на носії, що містить інформацію про файли,об’єднані в групу за якоюсь ознакою і має конкретне ім’я. На робочому столі містяться папки та окремі документи, необхідні користувачу, які зображені у виглядізначків – піктограм. Вони призначені для швидкого доступу до цих об’єктів. Якщо ви часто працюєте зякоюсь програмою, то для швидкого її запуску дуже зручно використовувати ярлик. Кожний об’єкт Windows має своє контекстне меню. Клацання ПКМ на об’єкті виводить його контекстнеменю на екран. В цьому меню відображаються всі дії (операції), які можна виконати над даним об’єктом. Одержання довідки Довідкова система є основним джерелом інформації про Windows. Щоб отримати довідку, натисніть на кнопку Пуск, а потім виберіть команду Справка або натиснувшиклавішу F1. На екрані з’явиться список розділів довідкової системи. Кожна вкладка в цьому вікні відповідаєпевному способу пошуку інформації. Щоб знайти потрібні відомості за допомогою змісту довідкової системи, виберіть вкладку Содержание.На екрані з’явиться список розділів, який впорядковано тематично. Далі виконуйте вказівки, якіз’являтимуться на екрані. Щоб повернутися до списку розділів, потрібно натиснути кнопку Разделы. Щоб знайти потрібні відомості за допомогою предметного покажчика, виберіть вкладку Предметныйуказатель. На екрані з’явиться список ключових слів, упорядкований за алфавітом. Виконуйте потрібнівказівки, які з’являтимуться на екрані. Для пошуку слова чи терміну введіть кілька перших букв. Якщошукане слово не знайдене, спробуйте підібрати синонім до нього. Щоб знайти розділи довідкової системи, які вміщують визначене слово, використовується вкладкаПоиск. На екрані з’явиться список усіх розділів, які містять вказане слово. Налагодження робочого середовища операційної системи Windows. Панель керування в ОС Windows. Центром керування, у якому зосереджена переважна більшість - 35 -
    • засобів керування настройками операційної системи Windows, є спеціальна логічна папка Панелькерування (їй не відповідає жоден з каталогів жорсткого диска). Доступ до Панелі керуваннявідкривається з Головного меню командою Пуск→Панель керування (або Настроювання→Панелькерування). Кожен значок цієї папки відповідає настроюванню одного з компонентів операційної системи.Розглянемо основні з них: Дата й час. Використовують для настроювання системного годинника й календаря. Звук. Засіб настроювання звукових схем. До подій Windows належать усі події, що реєструються опе-раційною системою: запуск системи та вихід з неї, відкривання та закривання вікон, видалення обєктівтощо. Властивості оглядача. Засоби настроювання програми Internet Explorer, яку вважають основнимоглядачем для перегляду Web-сторінок Інтернету. Клавіатура. Засіб настроювання клавіатури, а також настроювання перемикання між україномовною,англомовною та іншими розкладками клавіатури. Модеми. Засоби керування встановленням ти настроювання модемів. Модем — це пристрійперетворення цифрових сигналів, які видає компютер, на аналогові сигнали, придатні для передаванняканалами телефонного звязку, та навпаки. Модеми використовують, щоб зєднати компютери черезтелефонну лінію (здійснити так звані зєднання віддаленого доступу). Миша. Засіб настроювання миші. Облікові записи користувачів. Якщо із компютером працює кілька осіб (по черзі), то кожна особаможе налаштувати операційну систему на власний розсуд. У цьому разі під час запуску операційної системивідбувається реєстрація користувача за його іменем. Це може супроводжуватися запитом на введенняпароля. Принтери і факси. Засіб керування підключенням та роботою друкувальних пристроїв (принтерів). Система. Засіб контролю за станом параметрів операційної системи та виконання загальносистемнихнастроювань. Спеціальні можливості. Програмне забезпечення, яке змінює стандартний інтерфейс Windows такимчином, щоб із системою було зручно працювати людям з фізичними вадами (дефектами рухової сфери,органів зору, слуху). Установлення та видалення програм. Важливі засоби контролю та реєстрації встановлюваногопрограмного забезпечення. Усі додатки Windows встановлюють лише за допомогою цього значка. Установлення обладнання. Для встановлення нового обладнання недостатньо виконати лише фізичнепідключення. В операційній системі слід установити й зареєструвати програмні засоби для роботи з ним —так звані програми-драйвери. Більшу частину сучасного обладнання випускають як само встановлюваніпристрої (plug-and-play). Однак якщо пристрій є застарілим або з будь-яких інших причин його автоматичнареєстрація не відбувається чи відбувається не досить коректно, використовують цей значок. Шрифти. Усі програми, які працюють під керуванням Windows, послуговуються однаковими комплек-тами шрифтів. Файли, у яких зберігаються шрифти, мають певний формат, тому встановлювати нові шрифтиабо видаляти непотрібні можна лише за допомогою цього значка. Екран. За допомогою цього значка відкривають доступ до засобів керування властивостями відеоадаптера, монітора і, таким чином, до засобів керування оформленням Windows. Мова і регіональні стандарти. Операційна система Windows може працювати з різними мовами танаціональними стандартами. Наприклад, під час уведення десяткових дробів у США заведено розділяти цілута дробову частину числа за допомогою десяткової крапки. В Україні те саме роблять за допомогоюдесяткової коми. Так само в різних країнах по-різному записують календарні дати. Значок Мова і стандартивідкриває доступ до виконання цих та багатьох інших настроювань. Встановлення і вилучення програм. У середовищі Windows сам користувач може встановлювати як стандартні для Windows програми, так іпрограми окремих виробників програмного забезпечення. Огляд списку встановлених програм (або їх заміначи вилучення) досягається послідовністю дій: Панель управления→Установка и удалениепрограмм→Изменение или удаление программ→вибрати із списку потрібне і[Заменить(Удалить)]. Для встановлення стандартних програм потрібно виконати послідовність команд: Панельуправления→Установка и удаление программ→Установка компонентов Windows→вибрати ізсписку потрібне і [Далее]. Для встановлення програм із диска або через Інтернет потрібно виконати послідовність команд:Панель управления→Установка и удаление программ→Установка программ→CD илидискета (або Windows Update) і [Далее]. Якщо програма встановлюється з диска, то попередньо його потрібно встановити у дисковід.Якщо Windows не зможе знайти програму для встановлення на диску, то потрібно вказати адресу - 36 -
    • розташування програми, або натиснути [Обзор] і вказати програму за допомогою Провідника. Майже всі програми розповсюджуються в стиснутому (запакованому) вигляді. Для нормальної роботи їхтреба розпакувати та правильно розмістити на жорсткому диску. Процес розпакування та розміщенняназивається встановленням або інсталяцією. Інсталяція в Windows відбувається автоматично та потребуємінімуму участі та знань користувача. Процес інсталяції всіх програм по своїй суті дуже схожий. На практиці, для початку встановленнядостатньо здійснити подвійний клік лівою кнопкою мишки по файлу-інсталятору, який, як правило, маєназву setup, install або ж комбінацію цих слів з назвою програми. Далі треба відповідати на запитанняінсталятора та натискати кнопки продовження. В процесі інсталяції користувачу задаються питання щодомісця встановлення програми (шлях встановлення), необхідності додавання ярлика програми на робочийстіл та ін. За замовчуванням, програми встановлюються в папку Program Files, яка знаходиться насистемному локальному диску. Змінювати шлях встановлення не варто. Однак, це не стосуєтьсякомп’ютерних ігор, які здебільшого встановлюють на інший локальний диск (будь-який на вибіркористувача). Після завершення інсталяції деякі програми потребують перезавантаження комп’ютера. Встановлену програму можна запустити, зайшовши в меню «Пуск» – розділ «Все программы» івибравши її у списку. Деінсталяція (видалення) програм також потребує правильності дій та певної їх послідовності. Якщопросто видалити папку з програмою з жорсткого диску, це не гарантуватиме її повної деінсталяції. Пропрограму залишаться певні записи в реєстрі операційної системи та інших місцях. Тому видаляти програминеобхідно через спеціальний менеджер. Для його запуску треба пройти в панель управління («Пуск» -«Настройка») і здійснити подвійний клік по файлу «Установка и удаление программ». В цьому менеджерівідображається список всіх програм, встановлених на комп’ютері. Для видалення необхідно виділитипрограму і натиснути кнопку "Удалить". 2.3. Сервісне програмне забезпечення. Є декілька груп програм, що входять до пакету сервісних програм і які допомагають користу-вачеві в роботі з компютером, роблять зручнішим використання компютера, надають можливістьзберігати інформацію в компактному вигляді, запобігають втрат і спотворення даних. В операційних системах, як правило, використовується командний режим організації діалогу зкористувачем. Відбувається це таким чином. Операційна система виводить на екран дисплеязапрошення користувачеві ввести команду і переходить у режим очікування. Користувач набираєна клавіатурі потрібну йому команду і натискає на клавішу Enter, що свідчить про завершеннявведення команди. Команда надходить у операційну систему і виконується. Користувач повиненпамятати назви команд і додаткову інформацію, якої вони вимагають, набирати довгі рядки текстудля виконання кожної команди. Від цієї роботи користувача звільняють системи програм, якіназиваються оболонками операційних програм. Оболонка операційної системи — це програма, що призначена для полегшення роботикористувача з командами ОС. Важлива група програм — це програми керування пристроями компютера. Так само як і будь-яка машина не може їхати без водія, який керує її рухом, так і пристроям компютера потрібніспеціальні програми, що керують їх роботою. Такі програми називаються драйверами пристроїв(від англ. driver — водій). Драйвер — це програма, що призначена для керування будь-яким із пристроїв комп’ютера. Драйвери стандартних пристроїв компютера – дисплея, клавіатури, гнучких і жорстких дисків,принтера – входять до складу операційної системи. Для використання багатьох прикладнихпрограм до складу апаратної частини комп’ютера повинні входити додаткові пристрої –накопичувач на CD-ROM, миша, графобудівник, модем, мережна плата, звукова карта, шлем,рукавички тощо. Для керування роботою цих пристроїв необхідні відповідні драйвери. Узвичаєноюпрактикою є постачання програм-драйверів на оптичних дисках разом з пристроями, для яких вонипризначені. Для забезпечення роботи одного й того самого пристрою можуть застосовуватися різнідрайвери, що дає можливість використовувати ці пристрої у різних режимах роботи. Утиліти (від англ. utility — обслуговуюча програма) — це обслуговуючі або, як їх щеназивають, сервісні (від англ. service — обслуговування) програми. Утиліти допомагають користувачеві дізнатися про причини деяких збоїв у роботі компютера таусунути їх, а також обрати зручний режим роботи. - 37 -
    • Утіліти дозволяють, перевірити інформацію, яка зберігається в окремих секторах магнітнихдисків; організувати виведення на принтер текстових файлів у визначеному форматі, виконуватиархівацію та розархівацію файлів та ін. Архіватори — це програми, що призначені для стиснення інформації. Під стисненням треба розуміти таке кодування інформації, коли закодований варіант займаєменше дискової памяті, ніж вихідний. Процес стиснення називають також архівуванням, а результат — архівною інформацією. Антивіруси — це група програм, що є найважливими для правильної роботи компютера іпризначені для виявлення і знешкодження вірусів. Особливості та порядок використання Total (Windows) Commander. Існують програми, які служать не для отримання якого-небудь конкретного результату, апокликані тільки полегшити роботу з іншими програмами. Ці програми називають файловимименеджерами. Однією з таких програм є програма Windows Commander – популярний файловий менеджердля операційної системи Windows з файловими системами FAT, FAT 32 та NTFS (з 29 жовтня2002 року на вимогу корпорації Microsoft програма змінила назву на Total Commander). Total Commander – це найпоширеніша програма для виконання дій над об’єктами файловоїсистеми за допомогою вікон (панелей) двох каталогів (можливо дисків), одне з яких є активним(віддавачем), а друге – пасивним (приймачем). Це потужна програма для роботи з файлами та управління файловою системою взагалі, яка злегкістю замінює використання спеціальних програм Windows: “Мій комп’ютер” та “Провідник”,оскільки її функціональність набагато вища і ефективніша і проявляється майже у всіх операціях:це і робота з архівами, і перегляд файлів, і редагування файлів, і пряме кабельне з’єднання черезпаралельні порти, і FTP – з’єднання. Розглянемо вікно програми Total Commander: Основні елементи інтерфейсу вікна:1. Заголовок вікна з типовими кнопками згортання, розгортання, закриття вікна.2. Меню.3. Панель інструментів.4. Кнопки дисків для вибору потрібного диску.5. Вікно вибору диску, далі в рядку інформація про зайняте та вільне місце на поточному диску, кнопки переходу до кореня диску та на рівень вище. Кнопки дисків та вікно вибору диску мають однакові функції, тому зазвичай користувач налагоджує відображення якогось одного засобу.6. Вкладки, що дозволяють швидко переходити до тек, які використовуються найчастіше. - 38 -
    • 7. Рядок з відображенням шляху до файлу та кнопками запису тек, що часто використовуються в історії навігації.8. Заголовки табуляторів, що надають можливість швидкого сортування файлів за назвою, типом, розміром та датою.9. Два робочі вікна (панелі). Одне з робочих вікон (на малюнку ліве, бо шлях до файлу виділений більш яскравим кольором) є активним, а інше – пасивним.10. Полоси прокручування, що дозволяють продивитися вміст теки при великій кількості файлів.11. Рядок статусу. На лівій панелі в ньому відображається назва поточного файлу, його тип, розмір та дата створення.12. Командний рядок.13. Рядок функціональних клавіш. Призначення функціональних клавіш: Клавіша Дія F1 Допомога F2 Обновити вміст панелі (те ж, що й Ctrl+R) F3 Переглянути файли (спосіб й об’єкти перегляду задаються в настроюваннях). F4 Редагувати файли. F5 Копіювати файли F6 Перейменувати/перемістити файли F7 Створити каталог F8 Видалити файли (те ж, що й Del) F9 Активізувати меню над поточною панеллю (відповідно, крайнє ліве або крайнє праве) F10 Активізувати крайнє ліве меню / Вийти з меню Ця програма має практично всі необхідні функції, необхідні для таких програм:· можливості роботи з файлами та папками (створення, відкриття/програвання/запуск/перегляд, редагування, переміщення, перейменування, копіювання, видалення, зміну атрибутів та властивостей, пошук файлів та призначення прав);· клавіатурні скорочення, максимально близькі до оригінальних Norton Commander з можливістю вільно переназначати їх;· водночас підтримка загальноприйнятних скорочень, що діють в операційній системі Windows;· підтримка функції Drag&Drop;· робота з архівами як з підкаталогами;· підтримка архівів ZIP,GZ,TAR,TGZ (запаковування і розпаковування) та RAR, ARJ, LZH, UC2, ACE (розпаковування);· командна стрічка для простого запуску програм з параметрами;· розширений пошук файлів, включаючи пошук тексту в назві файлу, всередині файлу, пошук файлів за датою, властивостями, розміром, шаблонами тощо; підтримується пошук файлів у архівах;· вбудований переглядач файлів, в тому числі мультимедіа і графічних;· панель інструментів, яка може бути налаштована під користувача;· головне меню, що можна налаштувати;· підтримка системи плаґінів: o архіваторних — для підключення до Total Commander зовнішніх програм-архіваторів (використовуються для розпакування визначених типів файлів, зазвичай архівних форматів; деякі архіваторні плаґіни також дозволяють створювати нові архіви підтримуваного типу і модифікувати існуючі архіви) або псевдо-архіваторів, що використовуються для (наприклад) створення переліку усіх файлів певного каталогу і запису його до файлу, або псевдо-розархіваторів, наприклад, для виділення з відео-файлу музики чи певних кадрів; o плаґінів файлової системи — доступні через панель Мережевого оточення. Вони звичайно забезпечують доступ до якихось частин вашого комп’ютера, куди немає доступу через імена дисків, або до віддалених систем. Наприклад, це можуть бути плаґіни для доступу до пристою Windows CE або PocketPC, підключеному до вашого комп’ютера; або віддалених Web-серверів за HTTP-протоколом, щоб звантажити файли повним списком; або файлової системи ОС Linux або поштового сервера. o плаґіни внутрішньої програми перегляду відображають спеціальні типи файлів у вбудованому переглядачі, а також на панелі швидкого перегляду. За допомогою таких плаґінів можна, наприклад, переглядати файли DBF, XLS, DOC, PDF тощо; o інформаційні плаґіни — призначені для вирішення декількох задач: пошук за специфічними властивостями і інформацією про вміст файлів, відображення цієї інформації в файлових списках і використання її в інструменті групового перейменування для додання до імені файлу (теги MP3, EXIF, інші атрибути файлу);· вбудований FTP-клієнт з можливостями скачувати/закачувати файли в декілька потоків, шукати файли на FTP-серверах (починаючи з 7 версії), з докачкою, підтримкою www-проксі при роботі з FTP та - 39 -
    • підключення-скачування-відключення в заданий час до заданого FTP;· UUE/MIME/XXE кодування/декодування і розрізання/склеювання довгих файлів;· інтерфейс, що налаштовується та підтримка переключення мов програми та головного меню (в тому числі української). За допомогою програми Total Commander особливо зручно: ¨ візуально відшукувати папки і файли; ¨ упорядковувати назви файлів і каталогів; ¨ переглядати файли (F3); ¨ створювати (Shift+F4) і редагувати (F4) текстові документи; ¨ копіювати (F5); ¨ переміщати чи перейменовувати об’єкти (F6); ¨ створювати каталог (F7); ¨ вилучати об’єкти (F8); ¨ архівувати (пакувати), розархівовувати (розпаковувати) файли; ¨ запускати програми на виконання тощо. Якщо необхідно виконати дії з групою об’єктів, то цю групу можна виділити за допомогоюкнопки Insert. Роблячи висновок слід зазначити, що ключовими елементами Total Commander є: - наявність двохпанельного інтерфейсу; - двохпанельний інтерфейс вдало суміщається з віконним виглядом всієї програми (в правому верхньому куті файлового менеджера знаходять кнопки управління вікном, стандартні практично для всіх програм, що працюють в середовищі операційних систем сімейства Windows); - всі меню сформовані з наборами команд, які чітко відповідають їх груповим ознакам; - наявність настроюваної панелі інструментів дає можливість додавати та змінювати кнопки для швидкого запуску програм, виконання необхідних команд, показу властивостей об’єктів; - широке використання гарячих клавіш, приведене в таблиці № 1, значно прискорює та підвищує ефективність роботи з файлами і папками; - файловий менеджер Total Commander можна настроювати для використання декількома користувачами, при чому для кожного з них можна встановити індивідуальні параметри: наприклад запуску; - зміна параметрів у командній строчці призводить до настройок користувача по завантаженню файлового менеджера та по відкриттю файлів та папок у лівій та правій панелях; - підтримка методу Drag & Drop значно допомагає, особливо початківцям, у роботі з файлами та папками в середовищі Windows Commander; - вбудований FTP – клієнт дозволяє завантажувати файли з віддаленого комп’ютера через мережу Інтернет прямо з оболонки Total Commander; - використання технології контрольних сум у Total Commander дозволяє впевнено копіювати файли і папки, оскільки ця технологія має на меті перевіряти та встановлювати неушкодженість файлів. За останній час популярність використання Total Commander різних версій значно зросла. Цеговорить про те, що дуже велика кількість користувачів все ж таки віддає перевагу двохпанельномуінтерфейсу програм – файлових менеджерів; і не в останню чергу тільки з-за зручності копіювання,переміщення/переіменування файлів. Тут і робота з архівами, і завантаження файлів і Інтернетз’єднання, і багато інших функцій, не передбачених ні програмою для перегляду файлів “Мійкомп’ютер”, ні програмою для перегляду файлів “Провідник”. Огляд програм для діагностики комп’ютера та обслуговування дисків. Основними операціями з обслуговування магнітних дисків є наступні: усунення дефектів надисках, оптимізація розміщення інформації на дисках із метою прискорення доступу до неї,очищення магнітних дисків від непотрібної інформації. Диск – це носій зовнішньої памяті компютера, що має відповідний розмір та ємність. Доріжка – концентричне коло, вздовж якого записуються дані. Доріжка поділена на сектори. Сектор – це мінімальна одиниця читання і запису даних на диску. Розмір сектора вказує,скільки байтів може бути записано в сектор. Ємність диска залежить від кількості доріжок надиску, кількості секторів на доріжці, від розміру сектора. Кластер – група логічно послідовних секторів на диску. Всі файли на диску зберігаються увигляді ланцюжків кластерів. - 40 -
    • Діагностика дисків Усунення дефектів на дисках. Дефекти, що мають місце на магнітних дисках, розділяють налогічні й фізичні. Логічні дефекти полягають у порушенні файлової структури диска або вмістусистемної області диска - завантажувального запису й таблиці розміщення файлів. Причинамипояви логічних дефектів можуть бути збої у роботі компютера, неправильні дії користувача абодеструктивні дії компютерних вірусів. При цьому можлива поява так званих загублених кластерів(недоступних із жодної папки) або сполучених файлів (що мають загальні кластери). У результатілогічних дефектів може виникати засмічення дискового простору, мати місце неможливістьдоступу до елементів файлової структури диска, неправильна обробка інформації черезвзаємовплив файлів. Фізичні дефекти виявляються в неможливості правильного читання і/або запису даних наокремих ділянках магнітного диска через механічні ушкодження, незадовільної якості або старіннямагнітного покриття диска. Вчасно виявлені фізичні дефекти небезпеки не представляють, оскількикластери з дефектними секторами позначаються як дефектні і надалі не використовуються. Нові,але не виявлені фізичні дефекти можуть привести до втрати значної частини даних. Особливо не-безпечні фізичні дефекти в системній частині диска, тому що при цьому можуть виявитисянедоступними цілі фрагменти файлової структури. Для пошуку й усунення дефектів на магнітних дисках застосовуються спеціальні утиліти, щоодержали назву дискових сканерів- коректорів. Серед таких утиліт широке поширення одержалиMicrosoft ScanDisk, що входить до складу Windows, і Norton Disk Doctor із комплекту NortonUtilities. Утиліти мають однакову схему роботи: спочатку виконується перевірка файловоїструктури диска для пошуку й усунення логічних дефектів, потім проводиться перевірка поверхнідиска для пошуку й усунення фізичних дефектів. Знайдені ланцюжки вільних кластерів відповідно до реакції користувача перетворяться у файлиабо обявляються вільними. Сполучені файли можуть бути перерозміщені для поділу. Привиявленні фізичного дефекту розташовані на дефектній ділянці дані по можливості перемі-щюються в інше місце. Природно, при цьому частина даних може виявитися втраченою. Перевірка дисків на наявність помилок. Для запуску сканера-коректора Microsoft ScanDiskнеобхідно: викликати контекстне меню для обєкта, що перевіряється → команда Свойства →вкладка Сервис → кнопка Выполнить проверку (у результаті відкривається стартове вікносканер-коректора) → виставити необхідні прапорці → кнопка Запуск. Встановлення прапорця þАвтоматически исправлять системные ошибки означаєавтоматичне виправлення виявлених помилок сканер-коректором без видачі запитів користувачеві. Після закінчення роботи сканера-коректора зявляється панель, що відображає звіт прорезультати перевірки. Якщо ви перевірили диск і на ньому були виявлені фізичні дефекти поверхні, потрібно зробитикопію тієї інформації, яка доступна на ньому, а сам дефектний диск краще замінити. Річ у тім, щодефектні зони на дискові можуть з часом поширитися і вивести з ладу дисковод. Щоб уникнути можливих помилок файлової структури, які доводиться усувати програмоюдіагностики диска, завжди завершуйте роботу в ОС Windows за допомогою спеціального засобуВимкнення комп’ютера з Головного меню системы. Дефрагментація (оптимізація) дисків Прискорення доступу до даних на диску. Прискорення доступу до даних на дискудосягається шляхом дефрагментації (усунення фрагментації) файлів, а також розміщення де-скрипторів файлів таким чином, щоб забезпечити більш швидкий доступ до найчастішевикористовуваних файлів. Фрагментація файлів означає розміщення суміжних кластерів файлу на декількох несуміжнихфрагментах (екстентах) дискового простору. Причиною, що викликає фрагментацію, є таобставина, що память під файли приділяється в міру потреби. Тому при виділенні додаткових клас-терів файлові вони можуть бути розміщені на несуміжній ділянці диска. Суть дефрагментаціїскладається в такому перерозміщенні файлів, щоб вони займали безперервні ділянки дисковоїпамяті. Корисним додатковим ефектом проведення дефрагментації є підвищення безпекизбереження даних, оскільки нефрагментовані файли легше відновлювати. Для прискорення доступу до деякого файлу його варто перемістити на початок папки. У цьому - 41 -
    • випадку операційній системі буде потрібно виконати меншу кількість операцій зчитування йаналізу дескрипторів. Звідси витікає, що файли в папках бажано розміщати в порядку убуваннячастот їхнього використання. Крім того, для прискорення доступу до магнітних дисків часто використовувані компонентифайлової системи розміщають на початку, а рідко використовувані - ближче до кінця дисковогопростору. Це звязано із застосовуваним напрямком переміщення блоку магнітних голівок відзовнішніх циліндрів до циліндрів біля осі обертання диска. До часто використовуванихкомпонентів файлової системи відносяться, насамперед, папки і потім часто використовуваніфайли. Найбільший внесок у прискорення доступу до магнітних дисків із числа зазначених способіввносить усунення фрагментації файлів. Для проведення дефрагментації дисків можна використовувати утиліту Speed Disk із комплектуNorton Utilities. У складі Windows – це дефрагментатор Disk Defragmenter. Зазначена програма забезпечуєдефрагментацію диска й перевірку наявності логічних дефектів. Для запуску програми Disk Defragmenter досить виконати: кнопка Пуск → м. Все программы → к. Стандартные → п. Служебные программы →п.п.Дефрагментация диска (відкриється діалогове вікно) → вибрати магнітний диск і натиснутипотрібну командну кнопку (Анализ або Дефрагментация). Аналогічного результату можна досягти, виділивши обєкт, а потім меню Файл →к. Свойства → вкладка Сервис → кнопка Выполнить дефрагментацию. Результат аналізу, а потім дефрагментації виводиться в графічному вигляді. Приневисокому ступені фрагментації проводити дефрагментацію диска недоцільно через малуефективність. Час, необхідний для дефрагментації диска, залежить від декількох факторів, у тому числівід його розміру, числа файлів на диску, відсотка його фрагментації та доступних ресурсівсистеми. Дефрагментацію краще виконувати, коли інші програми не працюють. Річ у тім, що коли підчас дефрагментації відбувається робота з цим диском інших програм, то ОС Windows розпочинаєпроцес дефрагментації знову. Це не впливає на результат роботи програми дефрагментації, алеуповільнює процес. Особливу увагу слід звернути на те, що допускається дефрагментація логічних дисків тількилокальної файлової системи й виконання тільки однієї процедури дефрагментації диска одночасно. Чищення магнітних дисків і форматування дискет. Чищення магнітних дисків являє собоюпроцес видалення, наприклад, стандартним способом, різного роду непотрібних файлів для виві-льнення дискового простору. До числа непотрібних файлів, що зявляються в процесі роботи накомпютері, можна віднести тимчасові, резервні, файли, що не використовуються, і файли-дублікати. В операційній системі Windows до тимчасових файлів відносяться файли з розширенням .tmp іусі файли й папки, розміщені в підпапках TEMP, TMP, Temporary Internet Files папок WINNT, LocalSettings. До зайвих файлів відносяться файли, що залишаються після збійних ситуацій, звичайно їхніімена починаються з тільди «~» і повторюють частину імені файлів, що працювали під час збою. Ціфайли можуть зявлятися й у звичайних папках, їх потрібно видаляти. Рідко використовувані файли визначаються по даті останнього доступу до файлів. Тимчасові,наприклад, через: кнопку Пуск → м. Найти → к. Файлы и папки → виставити Параметры →виставити прапорець Дата. При роботі з дискетами іноді виникає необхідність цілком очистити дискету і зановопідготувати її до роботи. Найбільш надійний спосіб для цього - форматування. У процесі форматування вся інформація з дискети цілком стирається і виконується розбивкаповерхні гнучкого диска на доріжки й сектори, перевірка якості поверхні, формування змістудискети. Виконати дану роботу можна, виділивши піктограму диска А: у вікні програми Мойкомпьютер або Проводник, а потім м. Файл → к. Форматирование → встановити параметри - 42 -
    • у вікні Форматирование: Диск 3,5 [А:] → кнопка Начать. Після форматування диск зовсім очищається. Крім того, відбувається перевірка цілісностімагнітного покриття диска. Всі зіпсовані ділянки позначаються, і інформація на них не будезаписуватися. Ведення архіву програмного забезпечення і користувальницьких файлів припускає рішеннядвох задач: резервного копіювання й архівування. Основне призначення програм резервного копіювання, наприклад, MICROSOFT BACUP -створення копій вхідної інформації на резервних носіях: стримерах, жорстких дисках або дискетах.Звичайно програми такого типу використовуються при періодичному збереженні на резервнихносіях великих обсягів інформації і робота з ними спеціально регламентується керівництвом офісу. Користувач виконує обслуговування дисків з метою: • усунення фрагментації диска (програма дефрагментація) під час інтенсивної його експлуатації; • зменшення ймовірності руйнування цілісності файла (наприклад, при посиланні на черговий кластер); • полегшення відновлення файла після випадкового вилучення; • підвищення продуктивності компютера; • зменшення зношування дисковода. Програми антивірусного захисту Віруси й боротьба з ними. В даний час компютерні віруси одержали дуже широке поширення йантивірусна боротьба доставляє рядовому користувачеві великий «головний біль». Хоча вірусні атакитрапляються не дуже часто, загальне число вірусів занадто велике, а збиток від “хуліганських” дій віру-су в системі може виявитися значним. Існують віруси, що можуть привести до втрати програм, знищитидані, стерти необхідну для роботи компютера інформацію, записану в системних областях памяті,привести до серйозних збоїв у роботі компютера. У результаті цих дій Ви можете назавжди втратитидані, необхідні для роботи і понести істотний моральний і матеріальний збиток. “Епідемія”компютерного вірусу у фірмі (неважливо - великій або маленькій) може цілком дестабілізувати їїроботу. При цьому може відбутися збій у роботі, як окремих компютерів, так і компютерної мережі вцілому, що спричинить за собою втрату інформації, необхідної для нормальної роботи й утрату часу,що буде витрачено на відновлення даних і приведення компютерів і/або мережі в робочий стан. Тому важливо розуміти способи поширення й характер прояву вірусів, а головне, навчитисяграмотно застосовувати антивірусні програми для ефективної боротьби з вірусами. Характеристика вірусів. Вірус являє собою програму, що самовідтворюється, що здатнаупроваджувати свої копії (не обовязково цілком співпадаючі з оригіналом) у файли, системні області,обчислювальні мережі і т.д. і приводити до порушення нормального функціонування компютера. Копіївірусної програми також зберігають здатність подальшого поширення. Віруси прийнято класифікуватипо наступних ознаках: • середовищу існування; • способу зараження середовища існування; • способу активації; • деструктивним можливостям; • особливостям алгоритму. Основні симптоми вірусного зараження наступні: • Уповільнення роботи деяких програм. • Збільшення розмірів файлів (особливо виконуваних). • Поява не існуючих раніше “дивних” файлів. • Зменшення обсягу доступної оперативної памяті (у порівнянні зі звичайним режимом роботи). • Раптово виникаючі різноманітні відео і звукові ефекти. При всіх перерахованих вище симптомах, а також при інших “дивних” проявах у роботі системи(хитлива робота, часті “самостійні” перезавантаження та інше) настійно рекомендується негайнозробити перевірку Вашої системи на наявність вірусів за допомогою антивірусної програми. Антивірусна програма (антивірус) – програма для виявлення комп’ютерних вірусів, а такожінших небажаних (шкідливих) програм та відновлення заражених такими програмами файлів. Такожантивіруси використовуються для запобігання зараження файлів або операційної системи шкідливимкодом. Перші антивірусні програми зявилися практично відразу після появи перших вірусів. Зараз - 43 -
    • розробкою антивірусних програм займаються великі компанії. Сучасні антивірусні програми можутьвиявляти десятки тисяч вірусів. Розрізняють наступні різновиди антивірусних програм: • фільтри, або сторожа; • детектори; • доктори, або фаги; • ревізори; • іммунізатори, або вакцини. Практично всі сучасні антивіруси не обмежуються захистом тільки від вірусів, а виявляють так самотроянські програми, Adware, Spyware і деякі інші. Принцип роботи практично всіх антивірусів наступний: – знайти і видалити інфікований файл; – заблокувати доступ до інфікованого файлу; – відправити файл в карантин (тобто не допустити подальшого розповсюдження вірусу); – зпробувати "вилікувати" файл, видаливши вірус з тіла файла; – у випадку неможливості лікування-вилучення, виконати цю процедуру при наступному перезавантаженні операційної системи. Для того, щоб антивірусна програма постійно успішно працювала, необхідно періодичнозавантажувати (оновлювати) базу сигнатур вірусів (зазвичай, через Інтернет). Для успішного захисту компютера від вірусів бажано поставити один "антивірус" і один "firewall"(фаєрвол) (зараз вже є антивірусні програми які надають комплексний захист - поєднуючи в собі і те йінше), якщо поставити більше то вони не зможуть працювати разом і це буде викликати"зависання"компютера і постійне гальмування, що тільки погіршить захист. До теперішнього часу закордонними та вітчизняними фірмами і фахівцями розроблена великакількість антивірусних програм. Багато з них одержали широке визнання та постійно поповнюютьсяновими засобами для боротьби з вірусами і супроводжуються розроблювачами. Вони відрізняються як за своїми функціональними можливостями, так і за ціною. Існують звичайноі безкоштовні версії антивірусних програм. Avira AntiVir Personal – безкоштовна антивірусна програма з високою ступеню захисту від вірусів і іншого шкідливого ПО. avast! Free Antivirus – безкоштовна антивірусна програма яка розроблена для повноцінного захисту домашнього ПК. Ad-Aware – одна з найкращих безкоштовних програм для захисту від шпигунів. Eset NOD32 Antivirus – популярна антивірусна програма, що швидко працює та ефективно захищає від усіх видів вірусів, шпигунських і рекламних програм. Dr.Web CureIt! – безкоштовний антивірус для сканування, виявлення та знищення шкідливого ПО. Panda Antivirus Pro – пропонує простий захист для компютера. Встановіть продукт і ви забудете про віруси, шпигунів, хакерів та онлайн-шахраїв. Emsisoft Anti-Malware – безкоштовний антивірус який сканує компютера на наявність вірусів, троянів, червів та іншого шкідливого програмного забезпечення. AVG Anti-Virus Free – потужний антивірус для домашнього використання який надає захист від вірусів та шпигунів і доступний для безкоштовного завантаження. Zillya! – український антивірус, який ефективно захистить ваш компютер від будь-якого типу шкідливих програм. Panda Cloud Antivirus – перший безкоштовний антивірус, робота якого основана на принципі захисту «з хмари». Антивирус Касперского – антивірус, що володіє (за рахунок спеціального алгоритму) дуже високим відсотком визначення вірусів, включно з невідомими. Norton AntiVirus – знешкоджує всі види вірусів, захищає компютер під час роботи в інтернеті, перевіряє електронну пошту і мережні файли. PC Tools ThreatFire – безкоштовний антивірус, який виявляє шкідливі програми на основі аналізу їх поведінки. PC Tools AntiVirus Free – потужний інструмент для захисту комп’ютера від шкідливого програмного забезпечення, що розповсюджується безкоштовно. Security Essentials – безкоштовна антивірусна програма яка надійно захищає від вірусів, шпигунських програм, руткітів та троянів. Основні завдання сучасних антивірусних програм: – Сканування файлів і програм в режимі реального часу. - 44 -
    • – Сканування комп’ютера на вимогу. – Сканування інтернет-трафіку. – Сканування електронної пошти. – Захист від атак небезпечних веб-вузлів. – Відновлення пошкоджених файлів (лікування). Не існує універсального засобу боротьби з вірусами. Але потрібно знати і виконувати хоча босновні правила антивірусного захисту, які істотно зменшують ризик зараження, а також можливівтрати від вірусів.1. Насамперед слід робити резервні копії своїх даних. Це дозволить відновити інформацію не тільки у випадку пошкодження вірусами, а й у разі механічного псування дисків і т.п.2. Нові файли, які заносяться до компютера, повинні перевірятися антивірусною програмою (особливо це стосується програм, які будуть запускатися на виконання документів текстових процесорів та електронних таблиць тощо).3. Необхідно регулярно оновлювати антивірусні програми.4. Якщо не планується завантаження саме з дискети, при ввімкненні або перезавантаженні компютера ні в якому разі не можна залишати дискети в дисководі.5. Якщо є підозра на зараження, слід якнайшвидше починати лікування (знищення вірусів у памяті, в завантажувальних секторах і у файлах). Рекомендується навіть завантажитися з системної дискети (звичайно, сама ця дискета гарантовано повинна не містити вірусів) і запустити антивірусну програму саме з цієї дискети. Можливість відновити заражені програми з інсталяційного компакт- диска або пошкоджені дані з резервних копій при ліквідації наслідків діяльності вірусу може бути дуже корисною.6. При роботі з Word збереження файлу у форматі RTF дозволяє запобігати його зараженню вірусами. Програми-архіватори В процесі роботи на ПК перед користувачем часто виникає проблема нестача дискового простору.Доводиться або знищувати менш важливу інформацію, або записувати на оптичні диски чи інші носії.Та існує ще один вихід із цього становища. Це процес так званого архівування інформації. Архівування – це процес стискування інформації (файлів, груп файлів, каталогів, цілих дисків) зметою економії дискового простору та захисту її від несанкціонованого доступу. Оскільки в стиснутому вигляді інформацією скористатись неможливо, то цю особливістьвикористовують для її захисту від несанкціонованого доступу. Тобто, при архівуванні встановлютьпароль на файл, що архівується. В результаті цього інформацією з файла можна скористатись лишерозархівувавши її, а для цього потрібно ввести правильний пароль. Отже, архівування приводить до: 1) Економії дискового простору; 2) Захисту інформації за допомогою пароля; 3) Зберігання резервних копій найбільш важливої інформації; 4) Швидкої передачі файла по комп’ютерних мережах. Третя мета архівування виникає із важливого правила роботи на ПК, тобто із того, що необхідностворювати резервні копії найбільш важливої інформації. Адже при роботі ПК можливі різнінестандартні ситуації, які можуть призвести до втрат даних, наприклад: логічні помилки на диску,фізичні пошкодження дисків, кластерів, де записано файл, пошкодження інформації комп’ютернимвірусом, помилкової дії користувача і т.д. Файли з інформацією, що заархівована називаються архівним,або заархівованим. Архівні файли можуть містити в собі, як окремі файли, так і групи файлів, папки (каталоги), цілігілки дерева папок (каталогів). Існують програми, які дозволяють заархівувати цілі логічні та фізичнідиски, програми динамічної компресії дисків. Програми-архіватори використовуються у випадках: наявності на дисках компютера великихобсягів інформації, яка знадобиться тільки в майбутньому; перенесення інформації між компютерамиза допомогою дискет; створення резервних копій файлів у стиснутому вигляді. У результаті роботипрограм-архіваторів створюються архівні файли (архіви). В основі роботи програм-архіваторів лежить процедура пошуку й перекодування однаковихфрагментів умісту файлів. Механізм використання даної процедури ілюструється наступнимприкладом. Візьмемо файл, що містить безліч однотипних слів: "компютер", "компютера","компютерна", "компютеризація" і т.п. Якщо сполучення 9 букв "компютер" замінити простоюбуквеною комбінацією "шщ", то зазначена система слів перетвориться в систему: "шщ", "шща","шщная", "шщизація" і т.п. Ефект від зменшення розміру вхідного тексту при такій заміні очевидний. У - 45 -
    • реальних програмах-архіваторах процедура пошуку й перекодування набагато складніша. Відома безліч програм-архиваторів: ARJ, PKZIP/PKUNZIP, РАК, LHA, ICE, RAR під операційнусистему MS-DOS; WinARJ, WinZIP, 7-Zip, WinRAR під операційну систему Windows. Ці програмивідрізняються форматом архівних файлів, швидкодією роботи, рівнем стиснення інформації в архіві,інтерфейсом користувача та додатковими функціями. Розширення створюваного архівного файлу вбільшості випадків співпадає з ім’ям програми архиватора. Наприклад, файли з розширенням ARJутворюються програмою архівації ARJ. Типові функції програм архівації файлів складаються в переміщенні вхідних файлів в архів,витягу файлів з архіву, видаленні файлів з архіву, перегляді змісту архіву, верифікації (перевірки)архіву і т.ін. Процес архівування чи розархівування інформацїї здійснюється спеціальними програмами, щоназиваються архіваторами. Архіватори бувають двох типів: 1) Архіватори, що працюють в режимі командного рядка. Такі архіватори працюють в текстовому режимі ОС, наприклад, в режимі сеансу MS-DOS. 2) Архіватори-оболонки. Програми – із зручними інтерфейсом, що полегшують виконувати операції над архівами. Робота з цим архіватором полягає у виборі потрібних команд в меню, використанні гарячих клавіш або маніпулятора миші. Архіватори, що працюють в режимі командного рядка поділяються на дві групи: а) Парні (коли одна і та ж програма здійснює архівування та розархівування інформації). б) Непарні (коли одна програма архівує, а інша розархівовує файли). Архіватор АRJ створений в 1990 році в Нортвуді (штат Масачуcет, США) Робертом і Сюзен Дунг. Вінстав в першій половині 90-років одним із найпоширеніших архіваторів у світі, завдяки дуже високимкомпресійним можливостям та досить високій швидкості. Архіватор WinZIP ZIP – один із самих швидких і найпоширеніший архіваторів у світі. Формат ZIP був спочатку створенийФілом Кацем, засновником компанії PKWARE, у відповідь на правове переслідування компанією SoftwareEnhancement Associates (SEA), що захищала свій винахід — формат архівування ARC. Кац скопіював ARC ізмінив частину коду, написаного на Сі, оптимізованим кодом на ассемблері, тим самим зробивши програмузначно швидшою. Спочатку SEA спробувала ліцензувати архіватор PKARC, зроблений Кацем, але тойвідмовився. Тоді вони подали позов за порушення прав правовласника й виграли процес. Кац продовживрозробку і незабаром представив власний формат архівації файлів PKZIP, який набагато ефективнішестискав дані, чим ARC. Після випуску PKZIP багато користувачів перейшли на його бік через кращийалгоритм стискання, що приносив вигоду і у часі, і у розмірі, а також тому що Кац зумів успішнопереконати, що він «гарний хлопець», якого «використовувала» погана корпорація. На даний момент існуєбезліч алгоритмів компресії, які виграють у ZIP і у швидкості, і у компресії, і у кількості додатковихможливостей. Незважаючи на це, ZIP надалі є популярним методом стискання даних, резервного копіюванняй обміну даними. Microsoft Windows з версії 98 має вбудований ZIP, що дозволяє відкривати та створюватиархіви без встановлення додаткового програмного забезпечення, але така версія ZIP не має всіх функцій, якінадають спеціалізовані програми. Архіватор 7-ZIP Це відносно новий програмний продукт – розроблений Ігорем Павловим файловий архіватор з високимступенем стиснення. Підтримує кілька алгоритмів стиснення і безліч форматів даних, включаючи власнийформат 7z c високоефективним алгоритмом стиснення LZMA. Програма вільно поширюється на умовахліцензії GNU LGPL. Версія для командної стрічки була портована для систем стандарту POSIX за назвоюp7zip. Результати по ступеню стиснення сильно залежать від вхідних даних. Зазвичай 7-zip стискає у формат7z на 4-25% краще, чим формат zip. У більшості випадків ступінь стиснення вище, чим у RAR, за винятком деяких мультімедіа-даних.Швидкість стиснення при цьому нижча чим у конкурентів (як правило, не більше ніж на 30%). До недоліків,крім малої швидкодії, можна віднести і відсутність можливості створювати багатотомні Sfx-Архіви,неможливість відкриття неповних (недокачаних) архівів. Архіватор WinRAR А зараз розглянемо архіватор RAR. На мою думку, RAR є «золотою серединою» серед архіваторів,який надає великий функціонал, непогану швидкість та рівень стиснення даних. Формат розробленийросійським програмістом Євгенієм Рошалом (звідси і назва RAR: Roshal Archiver). Він написавпрограму-архіватор для пакування/розпаковування RAR, спочатку під DOS, потім і для іншихплатформ. Версія для Microsoft Windows розповсюджується у складі багатоформатного архіватора зграфічним інтерфейсом WinRAR як умовно-безкоштовне програмне забезпечення (shareware); - 46 -
    • початковий код розпакувальника (unrar) Рошал випустив під ліцензією, що дозволяє вільнерозповсюдження і зміну, але при умові, що він не буде використаний для написання сумісногопакувальника. Метод стиснення так і залишається закритим. Сумісні програми для розпаковуванняіснують для багатьох платформ, зокрема, 7-Zip. Операції компресії із форматом RAR повільніші, ніж за використання ранніх алгоритмів стиснення,таких як ZIP і gzip, але зазвичай забезпечують вищу ступінь компресії. Алгоритм стиснення 7z LZMAмає приблизно таку саму ефективність стиснення даних як і RAR, яка залежить від типу вхідних файлів.Обидва формати зараз активно розвиваються. Для файлів формату RAR зазвичай використовуєтьсярозширення .rar і MIME-тип application/x-rar-compressed. Рошал експортував RAR на різні платформи, зокрема на Windows, Linux, Mac OS X, OS/2 таFreeBSD. Основна версія архіватора для Windows WinRAR розповсюджується як trialware, тобто їїможна використовувати безкоштовно із повною функціональністю впродовж 40 днів, а також зобмеженими функціями після цього періоду. Робота з програмою-архіватором WinRAR. Програма WinRAR призначена для створення ікерування архівними файлами та забезпечує: · повну підтримку архівів RAR і ZIP; · високий ступінь стиснення інформації завдяки високоефективному алгоритму стиснення даних; · стиснення мультимедіа файлів за допомогою спеціального алгоритму; · підтримку технології Drag and Drop; · керування архівами форматів CAB, ARJ і LZH; · підтримку неперервних архівів (ступінь стиснення інформації в них на 10-15 % більший, ніж звичайними методами стиснення); · підтримку багатотомних архівів; · створення звичайних і багатотомних архівів, що розпаковуються (SFX); · відновлення фізично пошкоджених архівів; · підтримку додаткових функцій (шифрування, додання архівних коментарів, протоколювання помилок та ін.). Для запуску програми WinRAR необхідно двічі клацнути мишею на значку додатка або на йогоярлику. При цьому на екрані відображається головне вікно програми аналогічно вікну папки Windows.Архіватор працює в режимі керування файлами або архівами. При завантаженні програми WinRARактивним є режим керування файлами. Для входження в режим керування архівами треба двічіклацнути мишею на імені архіву, знаходячись у режимі керування файлами. Головне вікно програми WinRAR містить рядок заголовка, рядок меню, панель інструментів, рядокстану і робочу область. У рядкові заголовка є кнопки системного меню, згортання, розгортання та закриття вікна, а такожвідображаються імена поточного диска, папки і програми WinRAR. Рядок меню включає шість пунктів меню: Файл містить команди для вибору і/або перегляду вмісту дисків та папок, а також їх закриття. Команди включає команди виконання основних функцій програми WinRAR. Інструменти містить майстер дій над архівами, пошук файлів і інше. Вибране забезпечує додання папок і архівів у папку Вибране. Параметри містить команди для встановлення параметрів програми WinRAR. Довідка забезпечує доступ до довідкової системи програми WinRAR. На панелі інструментів знаходяться кнопки, що повторюють пункти з меню Команди, а такожсписок дисків, який розкривається для зміни диска. У робочій області вікна відображається вміст поточної папки (в режимі керування файлами) абовмісту архіву (в режимі керування архівами). Для кожного файла показуються імя, розмір, тип і дата його зміни, а для файлів в архіві додаєтьсяще й розмір після архівації. Для переходу до кореневої папки треба двічі клацнути мишею на папці ".." або натиснути наклавішу BackSpaсe. На панелі інструментів відображаються кнопки команд, що відповідають режимам керуванняфайлами й архівами. У рядку стану знаходяться кнопки "Диск" (для заміни поточного диска) і "Ключ" (для введенняпароля). За замовчуванням значок ключа має жовтий колір, після введення пароля – червоний. Усередній частині рядка виводиться розмір виділених файлів або поточний стан, у правій – загальнакількість файлів у поточній папці та їхній розмір. - 47 -
    • Розділ 3. ПРИКЛАДНЕ ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. 3.1. Текстовий редактор. Загальні відомості про текстові редактори. Однією з найважливіших ділянок застосуванькомп’ютерів є їх використання для створення та обробки різних текстів: складання листів іоформлення документів, створення журналів з кольоровими ілюстраціями та наукових книг зформулами та кресленнями. Для розв’язування таких задач використовують пакети прикладнихпрограм, які називаються текстовими редакторами. Текстовий редактор – це програма, що призначена для створення і обробки текстів. Текстові редактори дозволяють виводити на екран дисплея декілька текстів одночасно ікомпонувати з їх частин новий текст, автоматично розбивати тексти на сторінки, складати зміст таправильно розташовувати посилання, керувати розмірами літер і шрифтів у різних частинах тексту,автоматично контролювати орфографію та пунктуацію, друкувати текст або будь-яку його частинуі т. д. Окрім текстових редакторів для обробки текстів нині використовують програми, що маютьназву текстові процесори. Різниця між текстовими редакторами і текстовими процесорами доситьумовна. Як правило, текстові редактори мають менше можливостей і використовуються дляпідготовки текстів нескладної форми. Текстові процесори є розширенням текстових редакторів утому розумінні, що вони мають додаткові можливості, які можна використати під час підготовкискладних за формою текстів. До загальних функцій, що можуть бути реалізовані текстовими процесорами, можна віднеститакі: – Введення тексту в компютер. – Редагування тексту (заміна, вставка, видалення та ін.). – Пошук необхідної інформації у тексті. – Форматування тексту (встановлення лівої межі тексту, вирівнювання правого краю, встановлення позиції відступу першого рядка абзацу та ін.). – Перенесення і копіювання фрагментів тексту. – Виділення частин тексту певним шрифтом. – Розбиття тексту на сторінки з певною кількістю рядків та інтервалів між рядками. – Робота з декількома документами одночасно. – Друкування тексту з заданою щільністю, якістю та ін. – Збереження тексту на магнітних дисках. Текстові процесори можуть класифікуватися за багатьма ознаками. До основних з них требавіднести такі: Ÿ кількість алфавітів, які можна використовувати; Ÿ форма представлення тексту; Ÿ спосіб використання; Ÿ призначення. Для використання текстових редакторів і текстових процесорів достатньо стандартного наборупристроїв комп’ютера. Текстові процесори потребують більше оперативної пам’яті для роботи тадискового простору для зберігання, ніж текстові редактори. До текстових редакторів належитьWordPad, NotePad, до текстових процесорів – Word. Текстовий редактор Microsoft Word. Microsoft Word – багатофункціональна програма обробки тексів. Програмне забезпечення даєзмогу використовувати в документах різні шрифти, створювати колонтитули, формувати таблиці,виконувати графічні зображення тощо. Завдяки принципу WYSIWYG (What You See IS What YouGet, тобто „що ви бачите, те й одержуєте”) користувач отримує на екрані зображення, максимальнонаближене до того, яке буде надруковане. Технологія об’єктного зв’язування (OLE) забезпечуєроботу з фрагментами тексу, вбудованими з інших програм. Ми розглянемо основи роботи у програмі текстового процесора Microsoft Word (версії 7, 97,2000, 2003). Ці версії програми дуже схожі, але й мають свої відмінності. Основне призначення Word - це професійне створення, редагування та макетування текстових - 48 -
    • документів. Word має широкі можливості для розміщення в документі графічних обєктів, таблиць,діаграм. Програма Word зручна для роботи з великими документами, тому що в ній є засобистворення колонтитулів, ієрархічних заголовків, змісту тощо. Вона дозволяє переглядати на дисплеїготовий до друку документ без необхідності витрачати папір на пробний друк. Відформатованісимволи відображаються на екрані так, як вони будуть виглядати після друку. Запуск процесора. Якщо на вашому компютері встановлено пакет Microsoft Office, ви можетезапустити програму натиснувши кнопку Пуск і обравши опцію меню Программы – MicrosoftWord (або Microsoft Office – Microsoft Office Word). У результаті завантаження буде відкритовікно Word з порожнім аркушем документа, який за умовчанням називається Документ1 таскладається з таких основних елементів: 1. Рядок заголовка, який вміщує кнопку системного меню, назви додатка і документа, кнопки для керування розмірами вікна. 2. Рядка головного меню, що містить команди, за допомогою яких виконується робота над документом Word. 3. Рядків – панелей інструментів (як правило, це Стандартная і Форматирование), що місять кнопки для виконання команд, які активізуються найчастіше. 4. Спеціальної лінійки, маркери якої використовуються для встановлення параметрів абзацу. 5. Робочого поля документа. 6. Горизонтальної лінійки прокручування, на якій містяться також кнопки перемикання режимів для роботи з документом. 7. Рядка статусу, що містить таку інформацію: Ÿ Номер поточної сторінки; Ÿ Номер поточного розділу; Ÿ Номер поточної сторінки та кількість усіх сторінок; Ÿ Відстань від верхньої межі сторінки до рядка, де встановлено курсор; Ÿ Номер поточного рядка; Ÿ Кількість знакомісць від лівої межі абзацу. Багатовіконна організація Microsoft Word дозволяє одночасно працювати з декількомадокументами, кожний з яких розташований у своєму вікні. При уведенні й редагуванні текстукористувач працює з активним документом в активному вікні. Для переходу до іншого вікнадокумента необхідно натиснути на його імені на Панелі задач або в меню Окно, що містить перелікусіх відкритих документів. Загальний порядок створення текстового документа. Для створення нового документа слід уменю Файл вибрати команду Создать (у правій частині вікна з’явиться область завданьСоздание документа де у розділі Шаблоны потрібно вибрати На моем компьютере…. Удіалоговому вікні, що розкрилося, вибрати спочатку укладку, а потім шаблон, на основі якого будестворено документ; після чого натиснути кнопку OK. Шаблони документів Microsoft Word маютьрозширення dot і відповідні значки. Звичайні документи створюються на основі шаблону Новийдокумент. Для створення документа на основі шаблону Новий документ можна натиснутикнопку (Создать файл) панелі інструментів Стандартная. Введення і редагування тексту. Вводити і редагувати текст можна тільки активного вікна. Вводиться з клавіатури (великі букви з натиснутою клавішею Shift). Перед введенням символів слід вибрати шрифт, його розмір, формат. Якщо на клавіатурі немає потрібних знаків то їх можна вставити за допомогою командиВставка/Символ. Символи клавіатури вводяться в позицію текстового курсора. Пересунути текстовий курсорможна за допомогою клавіш керування курсором або за допомогою миші (вказівник мишіперетягнути в потрібну позицію і натиснути ліву клавішу). Символи можуть вводитись у режимізаміни або вставки. В першому випадку введений символ заміщає той символ, на якому знаходить-ся курсор. В режимі вставки частина рядка, що розміщена праворуч від курсора, зсувається на однупозицію і символ вводиться на звільнене місце. Переключення між режимами здійснюєтьсяклавішею Ins. В режимі заміни індикатор ЗАМ рядку стану має чорний колір, а в режимі вставки –сірий. Після введення символа курсор переміщається на одну позицію праворуч. Для вилучення - 49 -
    • символа ліворуч від курсора слід натискувати клавішу Backspace, а символа праворуч – Del. Прицьому курсор переміщається на одну позицію ліворуч. Коли курсор доходить до кінця рядка, топерше слово, яке не вміщається в даному рядку, повністю переходить в наступний. В редакторі Microsoft Word є можливість переносити слово командою менюСервис/Язык/Расстановка переносов. На екрані з’явиться вікно діалогу. В цьому вікніможна встановити такі опції: ü Автоматичне перенесення слів у документі; ü Перенести слова з великих букв. Звичайно Microsoft Word розділяє для перенесення тільки слова з малих букв або слова, якіпочинаються з великої букви. Встановлення останньої опції дає змогу переносити слова, написанівеликими буквами. Якщо в будь-якій позиції рядка натиснути клавішу Enter, то редактор переходить на наступнийрядок з абзацу. Для переходу в наступний рядок без створення абзацу слід натиснути комбінаціюклавіш Shift+Enter. Службові (недруковані) знаки (закінчення рядка, закінчення абзацу та ін.), як правило, на екраніне виводяться. Користувач може включити їх введення відповідною кнопкою ¶ панелі інструментівСтандартная. Поруч з автоматичною версткою рядків існує і автоматична верстка сторінок. Як тільки рядкине поміщаються на одній сторінці, вони автоматично перемістяться на наступну. На екрані міжсторінками буде видно розподільну лінію. Автоматична верстка сторінок функціонує тільки тоді, коли у вікні діалогуСервис/Параметри, вкладка Общие, встановлений прапорець Фоновая розбивка на страницы. Користувач може ввести роздільник сторінок. Для цього потрібно підвести курсор до рядка, зякого має починатись наступна сторінка і натиснути комбінацію клавіш Ctrl+Enter. На екраніз’явиться нова сторінка. Переміщення за текстом. Переміщуватись за текстом можна за допомогою миші,використовуючи смуги прокручування. Є можливість використовувати клавіші клавіатури:¡,£,¤,¢, PageUp, PageDown, Ctrl+Home, Ctrl+End. Форматування символів Під час форматування символів можна змінити шрифти, розмір і т.п.. Форматуванняздійснюється командою Формат/Шрифт. При цьому на екрані з’явиться вікно діалогу Шрифт,яке має ряд вкладинок: Шрифт, Интервал, Анимация. Форматування абзаців Для форматування абзаців використовують команду Формат/Абзац, яка відкриває вікнодіалогу Абзац, яке має ряд вкладинок: Отступы и интервалы та Положение на странице. Форматування сторінок Під час уведення і друкування тексту Word використовує встановлені за замовчуваннямрозміри поля сторінки. Змінити ці параметри можна за допомогою команди Файл/Параметрыстраницы. При цьому відкривається вікно діалогу Параметры страницы, яке має рядвкладинок: Поля, Размер бумаги, Источник бумаги. Робота з блоками тексту: виділення, копіювання, переміщення, вилучення, відновлення. Виділення тексту. Виділення тексту є важливою операцією, оскільки редагування можнавиконувати тільки з виділеним фрагментом тексту. Для виділення тексту мишею слід встановити курсор миші на початок фрагменту, натиснути наліву кнопку і, не відпускаючи її, перемістити курсор до кінця фрагменту. При цьому колірвиділеного фрагменту буде інвертуватись. Подвійне натискання лівої кнопки миші виділяє слово,на яке наведено курсор миші. Натискування лівої кнопки миші, коли курсор знаходиться біля лівоїмежі рядка, виділяє рядок, а подвійне натискування – весь абзац. Весь текст можна виділити,виконавши команду Правка/Выделить всё. Фрагмент залишається виділеним поки не будевиділено інший фрагмент. Для зняття виділення слід встановити курсор в будь-яке місце позатекстом і натиснути ліву кнопку. Фрагмент можна виділити і за допомогою клавіш керування курсором, при цьому утримуватинатиснутою Ctrl. Редагування виділеного фрагменту. Виділений фрагмент можна вилучити, перемістити, - 50 -
    • скопіювати. За таких операцій часто використовується буфер обміну. Через буфер обміну MicrosoftWord може обмінюватись інформацією з іншими програмами. Вилучити виділений фрагмент можна за допомогою команди Правка/Вырезать або кнопки панелі інструментів Стандартная. Фрагмент вилучається з тексту і поміщається в буферобміну. Текст з буфера обміну можна багаторазово читати. Цей текст зберігається в буфері обмінудоти, поки в нього не буде занесено інший фрагмент. Вилучити фрагмент можна і за допомогоюклавіші Del, але при цьому він не поміщається в буфер обміну. Вставка фрагменту з буферу обміну здійснюється командою Правка/Вставить або кнопкою панелі інструментів Стандартная. Фрагмент вставляється в позицію курсора. Перенести фрагмент можна за допомогою послідовно виконаних двох команд:Правка/Вырезать і Правка/Вставить. Досить просто можна перемістити фрагмент задопомогою миші. Для цього слід встановити курсор миші на виділений фрагмент і, не відпускаючинатиснутої лівої кнопки, відбуксувати фрагмент на нове місце. Якщо тепер відпустити ліву кнопкумиші, то фрагмент буде переміщено. Скопіювати фрагмент можна за допомогою послідовно виконаних двох команд:Правка/Копировать і Правка/Вставить. При виконанні першої команди фрагментпереноситься в буфер обміну, але з тексту не вилучається. Копіювання за допомогою мишіаналогічне переміщенню, але при цьому повинна бути додатково натиснута клавіша Ctrl. Команди редагування діють і при роботі з документами в різних вікнах. Це дає змогуобмінюватись фрагментами тексту між різними документами. Поля. Поля – це спеціальні фрагменти тексту, які розміщуються в документі і забезпечуютьавтоматичне внесення в документ певної інформації (дати, часу, назви документа і т. ін.). Длявнесення в документ поля слід встановити курсор у потрібну позицію і виконати командуВставка/Поле. Пошук і заміна. Режим пошуку вказаного фрагмента тексту здійснюється командоюПравка/Найти. Створення нумерованих і маркованих списків. Нумеровані та маркіровані списки являють собою визначені послідовні абзаци, ліворуч від якихстоять порядкові числа або маркери. Списком у Microsoft Word називають перелік певних елементів, які супроводжуютьсяспеціальними символами (маркерами) або цифрами (римськими або арабськими). Списки розрізняють за типами: · маркировані; · нумеровані; · багаторівневі. Створення списків. Для створення маркированого списку можна натиснути кнопку на(Маркированный список), або викликати пункт меню Формат/Список…/ вкладинкаМаркированный: Потім із запропонованих типів маркерів вибрати потрібний і натиснути на OК. Вибраний маркер з’явиться на початку абзацу, тепер можна поступово вводити кожнийелемент списку, натискаючи після введення чергового елементу на клавішу Enter. По закінченніформування списку знову натискається кнопка (Маркированный список), або натискаєтьсяклавіша Enter без уведення нового елементу списку. Аналогічно створюється нумерований список, тільки вибирається кнопка (Нумерованныйсписок), або вибирається пункт меню Формат/Список…/вкладинка Нумерованный. Багаторівневий список схожий за парамерами на нумерований список, проте відрізняєтьсятим, що може містити підпункти – рівні та підрівні, як, наприклад, складний план. Длястворення багаторівневого списку викликається пункт меню Формат/Список…/вкладинкаМногоуровневый. Вибирається потрібний тип багаторівневого списку, натискається кнопка OК і вводиться першийелемент, який супроводжується символом (цифрою) головного рівня, а потім натискається клавішаEnter. З’являється новий символ (цифра) головного рівня, і, якщо потрібно перейти напідпорядкований рівень (підрівень), натискається клавіша Тab, уводиться елемент підрівня і зновунатискається Enter. Подальше введення провадиться вже у межах підрівня і для переходу на новий - 51 -
    • підпорядкований рівень знову натискається Тab, а для повернення на рівень вище – натискаютьсяклавіші Shift+ Тab. Для завершення роботи зі списком двічі натискається клавіша Enter без уведеннячергового елементу. Також можна спочатку виділити абзаци, які потрібно нумерувати або маркірувати і вибрати типсписку одним з вищезапропонованих способів. У вже створених списках можна додавати нові елементи, натискаючи Enter у потрібному місцісписку і заносячи текст елементу, або видаляти непотрібні елементи, виділивши по-трібний елемент як рядок і натиснувши клавішу Delete. У будь-якому випадку нумерація будеавтоматично змінена згідно з новим змістом списку. Номерація сторінок. Для вставлення номерів сторінок необхідно викликати команду Номера страниц менюВставка, що викликає вікно Номера страниц, де у полі Положение слід вибрати розташуванняномера на сторінці: Вверху страницы (вставляється в верхній колонтитул); Внизу страницы(вставляється в нижній колонтитул). У полі Выравнивание – розташування номера сторінки відносно полів сторінки: Слева –номер сторінки розташовується у лівого краю сторінки; От центра – номер сторінкирозташовується по центрі сторінки; Справа – номер сторінки розташовується у правого краюсторінки; Внутри – номер сторінки розташовується з внутрішнього краю листа (доступний, тількиякщо документ має дзеркальні поля); Снаружи – номер сторінки розташовується у зовнішньогокраю листа (доступна, якщо документ має дзеркальні поля). Якщо зняти прапорець Номер на первой странице, то на першій сторінці номер не будепроставлений. Кнопка Формат викликає діалогове вікно Формат номера страницы, в якому задаєтьсяформат нумерації. У полі переліку Формат номера вибирається тип нумерації (арабські і римськіцифри або літери латинської абетки). У рамці Нумерация страниц встановлюється початок нумерації: продолжить – нумераціясторінок поточного розділу починається з числа, наступного за номером останньої сторінкипопереднього розділу; начать с – нумерація починається з числа, зазначеного у полі праворуч. Створення та редагування таблиць. Форматування табличних даних. Створення таблиць. Для побудови в документі таблиці необхідно встановити курсор у місці,де повинна починатися таблиця та у меню Таблица вибрати пункт Вставить, потім Таблица. Удіалоговому вікні, що з’явилося, слід ввести число стовпців і рядків, і натиснути ОK. Длявставлення таблиці також можна натиснути кнопку панелі інструментів Стандартная. У вікні,що розкрилося, розтягнути виділення на необхідне число клітинок і натиснути ліву клавішу миші.Усі команди для роботи з таблицями знаходяться у меню Таблица. Пересування по таблиці здійснюється за допомогою покажчика миші або клавішами: £, ¤, ¡,¢, Tab (на клітинку праворуч), Shift+Tab (на клітинку ліворуч). Кожна клітинка таблицірозглядається як абзац, і дані у клітинках форматуються як абзаци тексту. Для роботи з таблицями зручно користуватися панеллю інструментів Таблицы и границы. При наведенні покажчика миші на верхню лінію таблиці, він перетворюється в чорну стрілку.Якщо в цей момент натиснути ліву кнопку миші, то виділиться один стовпець. Пересуваючи чорнустрілку при натиснутій лівій кнопці миші, можна виділити відразу декілька стовпців. Рядки таблицівиділяються як рядки звичайного тексту. Для виділення декількох суміжних клітинок необхіднонатиснути ліву кнопку миші в одній клітинці фрагменту й розтягнути виділення на інші. Коли курсор введення знаходиться у таблиці, на координатних лінійках з’являються позначкимеж стовпців і рядків . При пересуванні цих позначок змінюються розміри відповіднихстовпців і рядків. За допомогою прихованого переліку можна вибрати тип вирівнюваннятексту у клітинках. Кнопка призначена для зміни напрямку розташування тексту у виділенихклітинках. Щоб об’єднати декілька клітинок в одну, слід виділити їх і викликати команду Объединитьячейки меню Таблица або натиснути кнопку на панелі Таблицы и границы. Длярозділення одної клітинки на декілька слід вибрати пункт Разбить ячейки меню Таблица абонатиснути кнопку . Для додавання елементів таблиці (рядків, стовпців, клітинок) необхідно виділити елементи, на - 52 -
    • місці яких необхідно вставити нові та в меню Таблица вибрати команду Вставить, потім –потрібний пункт (Столбцы слева, Столбцы справа, Строки выше, Строки ниже,Ячейки). Для видалення елементів таблиці слід виділити їх та у меню Таблица вибрати пунктУдалить, потім – потрібний пункт (Таблица, Столбцы, Строки, Ячейки). За замовчанням лінії сітки таблиці мають товщину 0,5 пт. Змінити товщину та вигляд лінійсітки можна декількома способами. І спосіб: • виділити клітинки, лінії меж яких потрібно змінити; • у прихованому переліку Тип линии на панелі Таблицы и границы вибрати тип лінії; • у прихованому переліку Толщина линии – товщину лінії; • якщо натиснути кнопку , з’явиться палітра кольорів, в якій можна вибрати колір ліній меж; • відкрити прихований перелік і вибрати вигляд ліній меж. ІІ спосіб: • у прихованих переліках панелі Таблицы и границы вибрати тип, товщину і колір лінії; • натиснути кнопку ; • покажчиком миші, який матиме вигляд олівця, вказати початок лінії та розтягнути до її кінця; • після натискання кнопки покажчиком миші можна стирати лінії меж. Щоб залити клітинки кольором необхідно виділити їх і у прихованому переліку вибратиколір. Вставка у текст об’єктів і спеціальних символів. У документ Microsoft Word може бути вставлена графіка різних форматів. Для роботи з цимиформатами Word використовує графічні фільтри-програми, які дозволяють відображати графіку. Для розміщення графічних об’єктів потрібно встановити курсор у відповідне місце і виконатикоманду Вставка – Рисунок – Відповідний графічний об’єкт. Картинки – картинка, яка міститься у колекції картинок програми; Из файла – графічний об’єкт, який знаходиться у файлі на вашому комп’ютері; Со сканера или камеры – граф. об’єкти з сканера або з камери, які на даний час підключенідо комп’ютера; Организационная диаграмма – заготовлена діаграма, яку можна змінювати. Создать рисунок – графічний об’єкт створений за допомогою панелі Рисование, ще цейоб’єкти можна створити викликавши панель інструментів і вибравши певний об’єкт цієї панелі. Длявиклику панелі потрібно виконати операцію Вид – Панели инструментов – Рисование. Автофигуры – автофігури, які також можна створити за допомогою панелі Рисование Объект WordArt – текст з різними ефектами. Диаграмма – діаграма, побудована в табличному процесорі. Після того, як об’єкт уже створений або вставлений над ними можна виконувати різні операціїза допомогою контекстного меню, а для зміни параметрів об’єктів, створених за допомогою панеліРисование використовується пункт Формат автофигуры контекстного меню. Вставка спеціальних символів у документ. Ця операція використовується для вставленнясимволів, аналогів яких немає на клавіатурі. Для її виконання активізують команди Вставка –Символ, внаслідок чого на екрані дисплея з’являється вікно, в якому на вкладці Символипотрібно вибрати зі списку шрифт і виділити відповідний символ і натиснути кнопку Вставить.Після чого закрити вікно. Якщо символ дуже часто вставляють у документ, то йому можна присвоїти комбінацію клавіш.Для цього активізують у таблиці потрібний символ і натискають на кнопку Сочетание клавиш....У вікні, що з’явиться, зокрема, у полі Новое сочитание клавиш натискають на клавішіCtrl+літера або Alt+літера і активізують кнопку Назначить. Робота з редактором формул. Для виклику редактора формул потрібно виконати: Вставка – Объект – MicrosoftEquation 3.0. З’явиться вікно за допомогою панелей інструментів якого можна створюватипотрібні формули. Якщо панелі немає, то для її виклику потрібно вибрати пункт Вид – Панельинструментов. При написанні формул можна вказувати стиль написання (пункт Стиль) та розмір символів - 53 -
    • або індексів (пункт Размер). У формулах можна просто набирати звичайний текст (Стиль – Текст) і т. д. Для пропуску в математичному стилі потрібно натиснути кнопку пропуску, утримуючи клавішуCtrl. Формули можна також редагувати та змінювати їх розміри за допомогою миші. Вивід документів на друк. Перед друкуванням документа, можна переглянути на екрані, як він буде виглядати післядруку. Для цього необхідно перейти в режим попереднього перегляду за допомогою командиПредварительный просмотр меню Файл або кнопки . У цьому режимі, щоб збільшитизображення слід навести покажчик миші, який матиме вигляд лупи з плюсом, на потрібнийфрагмент і натиснути кнопку миші. Покажчик миші матиме вигляд лупи з мінусом і якщонатиснути кнопку миші, то зображення зменшиться. Вийти з режиму попереднього переглядуможна за допомогою кнопки Закрыть або клавіші Esc. Друк документів. Для друкування документа слід дати команду Файл/Печать. У вікні діалогуПечать, яке з’явиться після цього на екрані, можна встановити такі параметри: · тип принтера; · кількість друкованих копій; · діапазон друкованих сторінок (усі сторінки, поточну сторінку, виділені сторінки, діапазон сторінок). Для вибору типу принтера використовують список Принтер... З цього списку слід вибрати типпринтера, до якого під’єднано комп’ютер. Після натискування кнопки Параметры... відкриваєтьсявікно діалогу Параметры, вкладинка Печать, де можна також встановити ряд параметрів:Черновой; Фоновая печать; Графические объекты. Процес друкування можна перервати клавішею Еsс або кнопкою Отмена у вікніповідомлення про друкування. Зміна параметрів друку. Word пропонує встановити різні параметри друку. Можна,наприклад, роздрукувати лише непарні чи парні сторінки. Цей параметр зручний дляроздруковування документа на двох сторонах аркуша на стандартному однобічному принтері.Роздрукуйте сторінки з непарними номерами, потім перекладіть їх у зворотному порядку, помістітьу лоток для паперу і роздрукуйте сторінки з парними номерами. Можна вказати, які сторінкидрукувати за допомогою списку Печать у діалоговому вікні Печать (вибравши там параметрЧетные страницы чи Нечетные страницы). Вибравши Все страницы диапазона, виповернетеся до друкування всіх сторінок. Можна встановити й інші параметри в діалоговому вікні Печать. Для цього клацніть на кнопціПараметры. Параметри, що використовуються найчастіше:· Черновая печать. Видає чернетку, що роздруковується швидше, але може не відображати деяких видів форматування та графічних об’єктів (залежно від вашого принтера).· Изменить порядок печати. Друкує сторінки в зворотному порядку.· Фоновая печать. Дає можливість продовжити роботу з документом під час друку. Установка цього параметра вимагає додаткової пам’яті, і, звичайно, документ роздруковується повільніше.· Обновлять поля. Оновлює зміст усіх полів документа перед друкуванням.· Сведения. Друкує властивості документа на додачу до його основного тексту.· Примечания. Включає коментарі до документа в роздруківку. Друк діапазону сторінок. 1. Виберіть команду Печать в меню Файл. 2. Укажіть частину документа, що потрібно надрукувати, у полі Страницы. При виборі значення Номера необхідно також зазначити номери чи діапазони сторінок, якіслід надрукувати. Існує можливість друку окремих сторінок, одного чи кількох розділів, а також діапазонусторінок з декількох розділів. Для одержання додаткових даних натисніть кнопку Параметры. Крім того, можна надрукувати виділений фрагмент документа. Для цього слід вибрати командуПечать у меню Файл, а потім встановити перемикач Страницы в положенні Выделенный текст. - 54 -
    • 3.2. Табличний процесор. Електронна таблиця (ЕТ) – це програма, призначена для опрацювання даних, наведених увигляді таблиці бухгалтерського, економічного чи статистичного характеру, а також дляавтоматизації математичних обчислень. Файли Excel називаються робочими книгами. Книга може складатися з одного або кількохробочих листків, перехід між якими здійснюють при активізації назви листа. Сама таблицяскладається зі стовпців і рядків, на перетині яких утворюється комірка. Кожна комірка має власнуадресу: ім’я стовпця (від А, В, ..., АА, АВ, ..., IV) та номер рядка (від 1 до 65536). Книжка зберігається у файлі з розширенням .xls (у випадку використання програми MS Excel). Над робочою областю вікна розташована панель формул, на якій є поле назви з адресоюпоточної (активної) комірки та значення поточної (активної) комірки. Активною (поточною) єта комірка, яка виділена в даний момент часу і з якою працює користувач. Для того, щоб швидкодосягти потрібної комірки (наприклад, С100), слід ввести її адресу замість адреси поточної коміркий натиснути на клавішу Enter. Введення та редагування даних. Кожна комірка аркуша може або бути порожньою, абомістити певні дані. У комірки аркуша можна вводити дані різних типів: числові значення, текстовірядки, дату і час, формули. За допомогою команд Excel можна змінювати спосіб розташування іподання даних у комірках, форматувати їх (вибирати шрифт, колір, розмір і спосіб накреслення),задавати вигляд (формат) виведення дати і часу, регулювати розмір комірки. Введення текстуаналогічне введенню числових значень. Щоб ввести число, зробіть активною потрібну комірку і наберіть число на клавіатурі. Привведенні цифр вони з’являються в активній комірці та в рядку формул. Дані, що вводяться, можнавідразу редагувати. Натискання Enter фіксує введення і зберігає введене значення в комірці. Прицьому за замовчуванням стає активною комірка, розташована під поточною. Після закінченнявведення можна натиснути одну з клавіш: ¡, £, ¤, ¢. При цьому введення зберігається йактивізується сусідня (відповідно до натиснутої стрілки) комірка. Введення тексту аналогічне введенню числових значень. Якщо текст не вміщується в однійкомірці, він виводиться, перекриваючи сусідні (хоча значення зберігається в одній комірці). Якщовводити текст у перекриту комірку, то частину раніше введеного тексту не буде видно. Тому,зручно буде збільшити ширину стовпця. Двічі клацніть на межі стовпця в рядку заголовків іширина стовпця автоматично налаштується на максимальну довжину значень у цьому стовпці.Ширину стовпця можна змінити і „вручну”, захопивши мишею його межу в рядку заголовків ірозтягнувши до потрібного розміру. Аналогічно можна змінювати висоту рядка. Редагування даних. Дані, введені у комірку, можна змінити, замінити або вилучити. Заміна даних: заноситься нове значення і натискається Enter. Зміна даних: вибирається комірка, · натискається клавіша F2, вносять зміни і натискають Enter, або · двічі натискається ліва кнопка мишки, вносять зміни і натискають Enter, або · вносять зміни у рядку формул і натискають Enter. Зміна даних відбувається у режимі Правка. На відміну від зміни та заміни даних, вилучення даних можна провадити не з однієї комірки, а здекількох комірок (діапазону). Діапазони бувають суміжні і несуміжні. У суміжних діапазонах між комірками немає проміжків івін має форму прямокутника, а у суміжних проміжки можуть бути. Суміжні діапазони позначаютьсяадресою лівої верхньої комірки діапазону, двокрапкою і адресою правої нижньої комірки діапазону,наприклад, A1:B5. Несуміжні діапазони складаються з декількох суміжних і позначаються їхніми адресами,розділеними крапкою з комою, A2:C6; K3:K10; E2:G2. Для роботи з діапазоном його треба виділити за допомогою мишки або клавіатури. Виділення суміжного діапазону: 8 — натискається й утримується ліва кнопка мишки та протягується по потрібних комірках. 7 — натискається і утримується клавіша Shift, а потім за допомогою клавіш переміщеннякурсора показується потрібний діапазон (виділений діапазон чорний, а комірка, з якої починалося - 55 -
    • виділення, лишається світлого кольору). Виділення несуміжного діапазону: 8+7 — виділяється перший суміжний діапазон, що входить до складу несуміжного, і принатиснутій клавіші Ctrl виділяються усі інші суміжні діапазони. Для вилучення даних може використовуватися метод повного і часткового знищення. Справа втому, що даним, які заносяться у комірки таблиці, може бути наданий різний формат (спосібпредставлення даних). Наприклад, числові дані можуть бути показані як цілі і дробові, як процентивід уведеного числа, як дані з грошовими одиницями, як дати, час тощо. Тому, якщо використовується метод повного знищення, то дані вилучаються повністю: і дані, іїх формат, а при частковому знищенні можна вилучити або зміст даних (формат лишається), абоформат даних (зміст лишається). Пункт меню Правка/Очистить дозволяє вибрати спосібзнищення: Видно, що якщо виділити комірку/діапазон комірок і натиснути на клавішу Delete, вилучаєтьсятільки зміст, а формати лишаються. Дуже часто при введенні замість чисел у комірці з’являютьсядати або проценти. Це означає, що комірка попередньо містила процентні дані або дати, які булизнищені клавішею Delete, проте їх формати лишилися. Для правильного відображення введенихпізніше даних треба знищити попередній формат, як було показано вище, або надати їм новийформат. Робота з робочими листками. Кожна робоча книга за замовчуванням має три робочихлистки. Щоб додати новий листок, використовують команди Вставка – Лист (виділивши передтим лист, після якого потрібно вставити новий) або права кнопка мишки по листі Добавить і увікні, що з’явиться, вибрати Лист. Крім того, такі дії, як вилучення, перейменування, переміщеннята копіювання можна виконати, вибравши потрібну команду з контекстного меню назви листа. Виділення об’єктів. Для виділення блоку комірок необхідно встановити покажчик миші напочаток блоку і, утримуючи ліву кнопку миші, „тягнути” покажчик в потрібному напрямку. Можнавиділити одну з кутових комірок блоку, а потім скористатися комбінаціями клавіші Shift ізклавішами ¡, £, ¤, ¢ для розширення виділення. Ще один спосіб виділення блока – клацнути наодній із кутових комірок, а потім на протилежній по діагоналі, утримуючи клавішу Shift. Якщо необхідно виділити тільки один або кілька рядків, потрібно клацнути мишею на номері(номерах) рядка, а для виділення одного чи кількох стовпців – на назві стовпця (стовпців). Щобвиділити кілька стовпців або рядків, розташованих у різних місцях таблиці, слід виділити перший, авсі інші виділяти, утримуючи клавішу Ctrl. Для виділення всього робочого листка слід натиснути на клавіші Ctrl+A або активізуватикнопку, що знаходиться у лівому верхньому кутку робочого вікна. Форматування комірок (діапазонів комірок). За замовчуванням уся інформація втаблицях подається у форматі Общий, що дає змогу працювати як з текстом, так і з числами.Формат комірок (їх діапазонів) можна змінити. Для цього виділяють потрібний діапазон іактивізують команди Формат – Ячейки або використовують команду контекстного менюФормат ячеек. 1. Общий – використовується за замовчуванням як для чисел, так і для тексту; 2. Числовой – застосовується для роботи з числами, параметр Число десятичных знаков дає змогу встановити потрібну кількість десяткових знаків.; 3. Финансовый – використовується для роботи з числами, що стосуються грошових одиниць – 11,25 грн.; 4. Денежный – за допомогою цього формату працюють із грошовими одиницями, від’ємні значення можна виводити в таблиці червоним кольором; 5. Дата – відображає числа у вигляді дати, наприклад 15.02.2001 або 12 Січ 01; 6. Время – відображає числа у вигляді часу, наприклад 12:45:33; 7. Процентный – застосовується для відображення чисел у вигляді відсотків. Якщо на такий формат перетворюють числовий тип існуючих значень, то вони збільшуються у 100 разів; - 56 -
    • 8. Дробный – з його допомогою числа подають у вигляді дробу (наприклад, число 0,5 у цьому форматі матиме вигляд 1/2; 5/10). Формули та функції. Основними інструментами для проведення розрахунків робочого листка є формули і функції.Вони можуть вміщувати адреси комірок, абсолютні величини або вбудовані функції. Над таблицею є рядок формул (якщо він увімкнений). У ньому висвітлюється дане чи формула,які вводять або які вже є в клітинці. Формули призначені для виконання дій над вмістом клітинок (над даними) згідно з умовоюконкретної задачі. Кожна формула завжди починається символом =, наприклад, =В2*С2. Післявведення формули у клітинці відображається результат обчислень, а формулу можна побачитилише у рядку формул. Для роботи з функціями використовують Мастер функций, який викликається за допомогоюкоманд Вставка – Функция або кнопка fx на панелі інструментів. Зі списку “Категория” вибираєм тип вбудованої функції, а зі списку “Функция” – ім’яфункції і натискаєм OK або Enter. В наступному вікні вказуємо аргумент ф-ції (адресу комірки або діапазон, число або іншуфункцію). Стандартних функцій є декілька категорій: · математичні — sin, cos, exp, In, abs, atan, sqrt тощо, а також функції для роботи з матрицями; · статистичні — СРЗНАЧ, МИН, МАКС, СУММ тощо (розглядаємо російськомовну версію програми); · логічні ЕСЛИ, И, ИЛИ, НЕ; · фінансові; · для роботи з датами, текстами та інші. Функції можуть бути визначені над числами, адресами клітинок, адресами (назвами) діапазоніві їхніми списками. Елементи списку записують через розділювач, який визначається операційноюсистемою: кому, якщо в числах використовується десяткова крапка, або крапку з комою, наприкладтак, =СУММ (А1; В6:С8; 20). Оскільки суми обчислюють найчастіше, на панелі керування є кнопка Автосума ∑. Неюкористуються так: виокремлюють клітинку під стовпцем чи праворуч від рядка з даними і клацаютьна кнопці Автосума – отримують потрібну суму (числових даних з відповідного стовпця чи рядка). Обчислення в таблиці ведуться автоматично. Це означає, що зміна будь-якого вхідного даногоодразу ж веде до переобчислень всієї таблиці (якщо задано режим Автоматично на закладціОбчислення діалогового вікна Параметри). Режим Автоматично можна вимкнути іскористатися ручним переобчисленням за допомогою клавіші F9. Адреси клітинок вигляду В3 чи С3 називаються відносними. В ЕТ є можливість копіювати однотипні формули (а не вводити їх у кожну клітинку зокрема),що прискорює розвязування задач. Під час копіювання формули відбуваються такі дії:Ÿ формула вводиться в інші клітинки автоматично;Ÿ формула автоматично модифікується - змінюються відносні адреси, на які є посилання у формулі. Наприклад, під час копіювання формули = ВЗ*СЗ з третього рядка у четвертий формула вчетвертому рядку набуде вигляду =В4*С4. Копіювання виконують методом перетягування маркераклітинки у потрібному напрямку. Це інакше називають автозаповненням таблиці. Копіювати можнане тільки формули, а й текст і числа. Якщо клітинки містять текст з цифрами чи ціле число, то перетягування маркера за допомогоюправої клавіші миші і виконання команди Заповнити веде до модифікації числа (збільшення наодиницю, якщо перетягування відбувається вниз чи вправо і зменшення на одиницю, якщоперетягування відбувається вгору чи вліво). Копіювання формул і автоматичне переобчислення у таблиці – це два основні засобиавтоматизації обчислень в ЕТ. Аналіз та оформлення табличних документів. & Сортування (впорядкування) даних. Сортування (впорядкування) – це змінавідносного положення даних у списку відповідно із значенням або типом даних. - 57 -
    • Дані переважно впорядковують за алфавітом, за числовим значенням, за датою. Впорядкуванняпроводиться за зростанням або за зменшенням чисел, за алфавітом або проти алфавіту текстів. Для швидкого сортування на панелі інструментів Стандартна знаходяться дві кнопки: сортуватипо зростанню; сортувати по убуванню. Ключем сортування в цьому випадку є стовпець з поточноюкліткою. – кнопки сортування на панелі інструментів. Команда Сортування здійснюється також і через діалогове вікно пункту менюДані/Сортування. & Використання фільтра. Може виникнути потреба вибирати із електронної таблицілише ті дані, значення яких цікавить користувача. Така процедура називається фільтрацією даних. Ехсel дозволяє швидко і зручно переглядати необхідні дані зі списку за допомогою простогозасобу – Автофильтра. Більш складні запити до бази даних можна реалізувати за допомогоюкоманди Розширений фільтр. Автофільтр. Щоб використовувати автофільтр, треба спочатку виділити область списку ззаголовками полів. Потім виконати команду Автофільтр у меню Дані. По команді АвтофільтрЕхсel розташовує список що відкривається безпосередньо в імена стовпців списку. Клацнувши пострілці, можна вивести на екран список всіх унікальних елементів відповідного стовпця. Якщовиділити деякий елемент стовпця, то будуть сховані всі рядки, крім тих, що містять виділенезначення. Елемент стовпця, що виділений у списку, що розкривається, називається критерієм фільтра.Можна продовжити фільтрацію списку за допомогою критерію з іншого стовпця. За допомогою автофильтра можна для кожного стовпця задати потрібні критерії доборузаписів, наприклад вивести на екран тільки ті записи, значення полів яким знаходяться в границяхзаданого інтервалу. Щоб задати потрібний критерій, треба в списку, що розкривається, вибратипараметр Умова..., а потім у діалоговому вікні Користувальницький автофильтр увестипотрібні критерії. & Для відміни режиму фільтрації виконати команду Данные/Фильтр/Отобразить всё. Побудова діаграм. Excel володіє широкими можливостями для побудови діаграм різних типів. Кожен тип діаграмимає декілька видів. Розглянемо основні елементи діаграм, а також основні поняття, яківикористовуються при побудові діграм. Діаграма завжди будується для якогось діапазону комірок. Діаграми призначені для графічного відображення числових даних у звітах, на презентаційних,рекламних сторінках тощо. Діаграми поділяються на стандартні (найбільш поширені) та нестандартні. Є багато типів стандартних діаграм: гістограма, графік, кругова, точкова, з областями, кільцева,поверхнева, біржова, циліндрична, конічна тощо. Кожний тип стандартної діаграми має декількарізновидів. З нестандартних використовують такі: блоки з областями, блакитна кругова, деревяна. Найчастіше будують кругові, точкові, стовпчикові стандартні діаграми різних видів. Кругова діаграма відображає один виокремлений рядок чи стовпець числових даних з таблиціу вигляді круга з секторами. Вона демонструє співвідношення частин і цілого, де ціле відповідає100%. Є декілька різновидів кругових діаграм. Точкова діаграма (інколи її називають X-Y діаграма) призначена для побудови традиційнихматематичних графіків. Для цього ж призначена діаграма-графік. На одній координатній площиніможна побудувати графіки відразу декількох функцій. Заноситимемо значення аргумента в першийстовпець, а значення функцій — в другий, третій тощо. Тоді перший виокремлений стовпець утаблиці програма інтерпретуватиме як вісь X, інші — як значення одної чи кількох функцій уздовжвертикальної осі. Кількість рядків саме у такій таблиці повинна бути більшою, ніж кількістьстовпців (стовпців є два для однієї функції, три — для двох функцій і т.д.). Гістограма (стовпцева діаграма) показує числові дані з вибраних стовпців таблиці у виглядістовпчиків. Її найчастіше використовують для ілюстрації змін у часі чи просторі. Усі діаграми (окрім кругової) мають дві осі: горизонтальну — вісь категорій, вертикальну - вісьзначень. Обємні діаграми мають третю вісь - вісь рядів. Діаграма складається з багатьох елементів, назви яких можна прочитати на екрані, навівши наелемент курсор, це: область обєкта-діаграми; область побудови діаграми; легенда; заголовок - 58 -
    • діаграми; вісь ряду даних; вісь категорій; вісь значень; ряд; назва осі значень; назва осі категорій;стіни, кути (в обємних діаграмах). Елементи діаграми є об’єктами, над якими визначені дії переміщення та дії з контекстногоменю. За допомогою контекстного меню найчастіше виконують команду Формат елемента. За їїдопомогою можна, зокрема, замалювати рамку, в якій є елемент, деяким кольором чи текстурою. Як правило на діаграмі відображається послідовність значень якого-небудь параметра залежновід значень аргументів. Послідовність значень параметра називають рядом даних, а послідовністьзначень аргументів – категорією. Побудова діаграми. Діаграма може будуватись на активному листі або на новому. Дляпобудови діаграми на активному листі слід скористатися майстром діаграм, натисну вши кнопкуМастер диаграмм на панелі інструментів Стандартная або, викликавши його за допомогоюкоманд Вставка – Диаграмма. Для побудови діаграми слід виділити ті діапазони комірок, дані яких увійдуть до діаграми,після чого викликати Мастер диаграмм. Створення діаграми відбувається у чотири кроки: Крок 1. У діалоговому вікні Мастер диаграмм: тип диаграммы необхідно вибрати типдіаграми, а потім вказати її вид. Крок 2. У наступному вікні Мастер диаграмм: источник данных диаграммыперевіряють попередньо визначений діапазон даних таблиці, а також місцерозташування значень –у рядках чи стовпцях. Якщо діапазон вказано невірно, то його можна змінити, виділивши наробочому листі потрібний діапазон або вказавши адресу вручну. При цьому можна побачитидіаграму, що будується. Також можна внести певні зміни, вибравши вкладку Ряд. Крок 3. У настопному вікні Мастер диаграмм: параметры диаграммы зазначають назвудіаграми та назви осей X, Y. Відкривши відповідну вкладку цього вікна, можна створити написи надіаграмі, визначити лінії сітки, наявність і розташування легенди – текстового пояснення докожного об’єкта діаграми. Крок 4. У діалоговому вікні Мастер диаграмм: размащение диаграммы зазначаютьмісце розташування діаграми: на окремому робочому листку чи на поточному. Після цього, на екрані дисплея з’явиться таблиця і побудована діаграма. Після вставки діаграми в робочий лист можна змінити її розміри або перемістити її в іншемісце, попередньо виділивши її. Щоб виділити діаграму, помістіть на ній курсор мишки і клацнітьлівою кнопкою миші. При цьому навколо діаграми з’виться тонка прямокутна рамка з маркерами увигляді чорних квадратиків по кутам і посередині кожної їз сторін, за допомогою яких можназмінювати розміри діаграми. 3.3. Редактор презентацій. Поняття презентації. Основні елементи презентації. Презентація (англ. «presentation» – представлення) – це набір кольорових карток-слайдівспеціального формату до певної теми із розташованими на них текстами, графічними об’єктами,малюнками, кнопками та ін. Термін «презентація» (або «слайд-фільм») пов’язаний перш за все з інформаційними тарекламними функціями карток-слайдів, які розраховані на певну категорію глядачів: покупців,замовників, акціонерів, журналістів, читачів тощо. Теми презентації не обмежуються пропозицієютоварів і послуг, інформацією про стан справ тощо. В школах та вузах за допомогою презентаційможна створювати і демонструвати навчальні і довідникові слайд-фільми, розповідати про роботугуртків, клубів, наукових товариств, демонструвати колекції та спортивні досягнення, висловитисвою думку щодо вивченої теми. Створені презентації можуть містити текст, фотознімки, діаграми, малюнки, комп’ютернуанімацію процесів та явищ, звуковий супровід, автофігури, діаграми тощо. У процесі створенняпрезентації потрібно проявити себе як сценарист, режисер, художник і вимогливий глядач. Пригадаємо, що людина отримує інформацію із повідомлень, які вона сприймає органамичуття. Найпотужнішими із них є зір та слух. Саме цими органами чуття людина сприймає основнумасу сигналів, які надходять їй із оточуючого середовища. - 59 -
    • Причому зорове сприйняття є лідируючим. На цьому і базується принцип будови презентацій. Презентація є послідовним представленням зорової та звукової інформації. Зорова та звукова інформація розміщується в інформаційних елементах у вигляді повідомлень-зображень та повідомлень-звуку. Тому основними елементами презентації є зображення та звук. Комп’ютерна презентація є одним з видів мультимедійного проекту. Комп’ютерні презентаціїчасто застосовують у рекламі, при виступах на конференціях та нарадах, вони можуть такожвикористовуватись на заняттях у процесі пояснення нового матеріалу або при доповідях. Типи презентацій Сучасні програмні засоби дозволяють створювати слайдові та потокові типи презентацій. Слайдова презентація складається із послідовності аркушів – слайдів. Кожен слайд містить певний набір інформаційних елементів, що несуть повідомлення увигляді зображення та звуку. Демонстрація слайдів відбувається фіксуванням слайдів на певний, достатньо тривалий, час,щоб аудиторія могла повною мірою сприйняти з них повідомлення. Потокова презентація складається із великої кількості кадрів, що послідовно відтворюються. Кожен кадр містить певний набір інформаційних елементів, що несуть повідомлення у виглядізображення і розміщаються на різних доріжках. Звук записується окремо на звуковій доріжці і відтворюється паралельно кадрам. Демонстрація кадрів відбувається короткочасово як у звичайних відеофільмах. Іншимисловами – потокова презентація є фільмом. Програмні засоби створення презентацій Серед засобів створення слайдових презентацій лідирує програма Microsoft PowerPoint. Серед програм створення потокових презентацій важливе місце посідає Adobe Flash. Засоби демонстрації презентацій: Для демонстрації компютерної презентації використовують компютери, проектори таінтерактивні дошки. Проектор потрібен, коли презентація демонструється на велику аудиторію. Інакше достатньомонітора. Під час демонстрації презентації необхідно, щоб у презентуючого був асистент, який бисинхронно з ним працював. Звичайно це незручно. Тому були створені сенсорні дошки, які надають можливість презентуючому управлятидемонстрацією, доторкуючись до поверхні такої дошки. Дошка, що надає зворотній звязок з компютером, з якого демонструється презентація,називається інтерактивною дошкою. Редактор презентацій Microsoft PowerPoint. Для створення, редагування і демонстрації презентацій призначена програма PowerPoint, якадає змогу, зокрема, використати в презентації мультимедійні ефекти. Програма PowerPoint – це програма за допомогою якої можна створити презентацію, якаматиме той вигляд який користувач задасть сам. Можна вставити до презентації: малюнки, графіку,різне написання тексту, надати колір тексту, змінити фон презентації, надати вашій презентаціїрізних ефектних анімацій та інше. Зараз ця програма дуже популярна серед підприємців, бізнесменів та інше. Можна до вашогослайду також вставити таблицю Excel. Крім вставки таблиць можна також вставити діаграму ізрізною графічною основою. За допомогою програми PowerPoint можна роздрукувати презентацію яку ви створили у виглядідокладу. Роздрукувати можна окремі слайди, у вигляді роздаткового матеріалу для слухачів, можнароздрукувати слайди із примітками або саму структуру презентації. Такі можливості презентації восновному обирають підприємці, банкіри і інше. Настройка слайдів має велике значення у презентації. Настроїти слайди можна за часом або завказівкою користувача, тобто за клацанням мишки. Якщо необхідно поміняти слайди місцями, тоце можна зробити за допомогою режиму "Сортировщик слайдов". У цьому режимі можна за - 60 -
    • допомогою миші, клацаючи по необхідному слайдові, змінити розміщення слайду. Програма PowerPoint входить до пакету програм Microsoft Office.. Запуск PowerPoint. Для запуску програми PowerPoint необхідно клацнути кнопку Пуск івибрати в меню пункт Программы – Microsoft PowerPoint (або Microsoft Office – MicrosoftOffice PowerPoint). Після запуску PowerPoint на екрані монітору відобразиться вікно "Microsoft PowerPoint": Її можна використовувати для: § унаочнення матеріалу; § управління навчально-пізнавальною діяльністю; § сфери бізнесу; § рекламування товарів, послуг; § створення фотоальбомів тощо. Об’єктом обробки PowerPoint є файл презентації, який має довільне ім’я та розширення .ppt. Вцей файл входять структурні елементи презентації – слайди разом з додатковою інформацією(нотатки і т.п.). Слайд – це фрагмент презентації, в межах якого виконується робота над її об’єктами. Основні можливості програми: § створення послідовності слайдів; § форматування тексту; § вставляння гіперпосилань; § вставляння керуючих кнопок; § сортування слайдів; § створення ефектів анімації та 3D-переходів слайдів; § демонстрація презентації Режими роботи зі слайдами: § слайдів (створювати й редагувати слайди); § структури (переглядати текстове наповнення); § упорядкування (перегляд, сортування, знищення слайдів); § приміток (внесення пояснень до слайдів); § демонстрації («Показ слайдов» – «Начать показ», або [F5]. Створення презентації за допомогою майстра автовмісту: Файл – Создать – Из мастера автосодержания… – Далее – вибрати вид презентації – Далее –вибрати запропонований спосіб виводу презентації – Далее – ввести заголовок презентації таможливий нижній колонтитул – Далее – Готово. Після створення презентації, потрібно вставитисвій текст згідно вказівкам до кожного слайду. Створення презентації за допомогою шаблонів оформлення: Шаблони оформлення – це заздалегідь задані розмітки і оформлення презентацій, в якірозробники вставляють свій матеріал. Нова презентація дозволяє створити презентацію задопомогою порожніх слайдів, вибраних з області Розмітка слайду. При необхідності додати новийслайд виберіть команду Створити слайд меню Вставка. Файл – Создать – Из шаблона оформления – вибрати шаблон оформлення – оформитипрезентацію. Створення пустої презентації Файл – Создать – Новая презентация – вибрати макет оформлення слайда – оформити слайд. Однієї презентації на базі іншої Файл – Создать – Из имеющейся презентации… - вибрати файл з якого буде створенапрезентація – Создать новый – змінити оформлення слайдів. Відкриття презентації 1) Файл – Открыть – вибрати файл – Открыть. 2) натиснути на панелі інструментів «Стандартная» - вибрати файл – Открыть. 3) знайти необхідний файл через Проводник – двічі натиснути лівою кнопкою миші на ярличку. Збереження презентації в різних форматах 1) Файл – Сохранить – для першого збереження дати назву та визначити місце збереження файлу – Сохранить - 61 -
    • 2) на панелі інструментів «Стандартная» вибрати - для першого збереження дати назву та визначити місце збереження файлу – Сохранить 3) для збереження повторно відкритого файла з існуючим іменем досить виконати команду «Сохранить»; для збереження повторно відкритого файла з новим іменем треба виконати команду «Сохранить как…» Формати файлів: Тип файла Розширення Використовується для збереження Презентація .ppt Звичайна презентація PowerPoint Демонстрація презентації .pps Презентація, яка завжди буде відкриватися в режимі показу слайдів. Метафайл Windows .wmf Слайди у вигляді графіки Малюнок у форматі gif .gif Слайди у вигляді малюнка для використання на Web–сторінках Малюнок у форматі jpeg .jpg Слайди у вигляді малюнка для використання на Web–сторінках Структура, rtf .rtf Зміст презентації у вигляді структури Шаблон презентації .pot Презентації у вигляді шаблона Web - сторінка .htm Презентації для перегляду у Web–оглядачі Друк слайдів, заміток і структури. Перш ніж роздруковувати слайди презентації, доцільно заздалегідь проглянути, як вонивиглядатимуть на папері: в меню Файл клацніть Попередній перегляд. Поточний слайдвідобразиться на екрані в режимі попереднього перегляду. У режимі попереднього переглядуможна проглянути усі слайди, що виводяться на друк, використовуючи смугу прокрутки. Якщозовнішній вигляд роздруковуваних слайдів вас влаштовує, клацніть кнопку Друк для друкупрезентації. Якщо в режимі попереднього перегляду виявлена помилка, клацніть кнопку Закрити іповерніться в режим редагування для внесення виправлень. Щоб роздрукувати презентацію на папір або прозорі плівки, виконаєте наступні дії. Виберіть команду Файл – Друк. Відкриється вікно діалогу Друк. У списку, що розкривається, Друкувати виберіть тип друкованого документа. Тут доступнінаступні варіанти: Слайди – друк слайдів поодинці на кожній сторінці; Видачі – виведення матеріалів для роздачі слухачам. У цьому варіанті на одній сторінцідрукується декілька слайдів. Для вказівки кількості і розташування слайдів на сторінкахкористуйтеся параметрами розділу Видачі. Для конфігурації видач можна також скористатисязразком видач, який відкривається командою Вигляд – Зразок – Зразок видач; Замітки – друк сторінок заміток, на кожній з яких розміщується один слайд і текст заміток дослайду, в звичайному режимі перегляду розташовані під поточним слайдом. Формат сторінокзаміток можна набудувати за допомогою відповідного зразка, доступного в підміню Вигляд –Зразок; Структуру – вивід на принтер тільки структури презентації, ідентичної тій, яка відображаєтьсяв режимі переглядання структури. У розділі Діапазон друку виберіть положення перемикача: · все, щоб надрукувати всі слайди; · поточний слайд (на друк буде виведений тільки поточний слайд), відкрийте потрібний слайд, в меню Файл клацніть Друк, в діалоговому вікні, що відкрилося, Друк встановите прапорець Поточний слайд і клацніть ОК; · виділені слайди (на друк виводяться тільки виділені слайди), в області Діапазон друку діалогового вікна Друк встановите прапорець Виділене; · слайди – установка прапорця Слайди активізує поле, де треба ввести номери слайдів, які будуть надруковані. У списку, що розкривається, Колір або Відтінки сірого виберіть один з варіантів: · Кольоровий друк; · Відтінки сірого – покращує вид кольорових областей при друці на чорно-білому принтері; - 62 -
    • · Чорно-білий без сірого – все обєкти і тони ви водяться чорним кольором на білому фоні без проміжних градацій сірого. У розділі параметрів друку є додаткові прапорці, які включають спеціальні режими: Масштабувати по листу – масштабує слайди так, щоб вони максимально використовуваликорисну площу листа; Обрамлення слайдів – додає рамку по краях всіх слайдів; Включити сторінки з примітками — друкує сторінки коментарів для всіх слайдів, що містятькоментарі. За допомогою лічильника Число копій задайте кількість друкованих копій. У списку, що розкривається, Імя виберіть принтер. Якщо ви хочете роздрукувати слайди напрозорих плівках, необхідно настроїти параметри принтера. Для цього виконаєте наступні кроки. Клацніть на кнопці Властивості. Відкриється вікно діалогу параметрів принтера. Його виглядможе бути різним, залежно від типу принтера. Виберіть в цьому вікні необхідний розмір і орієнтацію листів прозорої плівки, а також спосіб їїподачі та клацніть на кнопці ОК. Щоб роздрукувати вказану послідовність слайдів, видач або заміток, клацніть на кнопці ОКвікна діалогу Друк. 3.4. Системи управління базами даних. Необхідність ведення різного роду обліку в повсякденній трудовій діяльності з’явилась дужедавно. Як тільки мова заходить хоча б про десятки якихось об’єктів, одразу ж з’являється книгаобліку, або зошит, або щось в такому роді. Здавна люди користувалися різними дощечками,пергаментами і чимось таким. Але, з розвитком комп’ютерної техніки, облік напрошувався накомп’ютер. Термін "база даних" почав застосовуватися з 1963 р. і записувався англійською як data base. Зрозвитком обчислювальної техніки ці два слова були з’єднані (database). Один із розробників теоріїбаз даних, Інгліс, у 1972 р. дав таке визначення: база даних – сукупність збережених операційнихданих, що використовуються прикладними системами деякого підприємства. Інший класик теорії баз даних К. Дейт у своїх працях навів більш точне визначення бази данихяк сукупності даних, що зберігаються у вторинній пам’яті (на дисках). База даних (БД) - цепойменована сукупність даних, організованих за певними правилами, що передбачають загальніпринципи опису, зберігання і маніпулювання даними, не залежно від прикладних програм. Як і у випадку будь-якого файла даних, БД складається із записів; записи діляться на поля.Запис є найменшою одиницею обміну даними між оперативною й зовнішньою пам’яттю, поле -найменшою одиницею обробки даних. Інформація дуже різноманітна за змістом та дуже велика за обсягом. Тому її необхідноструктурувати — виділити компоненти та встановити зв’язки поміж ними. Існує три моделі (рівні)структурування: концептуальна, логічна (зовнішня) та фізична (внутрішня). Таким чином, база даних – це інтегроване сховище взаємопов’язаних даних конкретноїпредметної області. База даних – це сукупність даних і зв’язків між ними. Наприклад, базою даних можна вважати сукупність інформації про кадровий станпідприємства, розклад занять у навчальному закладі, родинні зв’язки, бібліотечний фонд тощо.Якщо поняття бази даних наблизити до інформаційних систем, які розміщуються на комп’ютернихносіях даних, то під відповідним терміном можна розуміти набір записів та файлів, які організованіспеціальним чином. В операційних системах, у середовищі яких діє банк даних, спеціальних засобів для створення йобробки БД, як правило, не передбачається. Тому необхідний комплекс програм, які бзабезпечували автоматизацію всіх операцій розв’язання цих задач. Такий комплекс програмотримав назву системи управління базами даних. Система управління базами даних (СУБД) – це програма, призначена для організації,зберігання, обробки та пошуку інформації в базі даних. Основні функції СУБД: - забезпечення користувача інструментарієм, що дозволяє оперувати даними в абстрактних - 63 -
    • термінах, які не пов’язані із способом збереження даних в ЕОМ; - забезпечення секретності і пріоритетності доступу до даних; - захист цілісності даних; - синхронізація доступу до даних; - захист даних від аварій та відновлення даних. Бази даних бувають фактографічними і документальними. У фактографічних БД містятьсякороткі відомості про описувані об’єкти, подані в суворо визначеному форматі. У БД бібліотекизберігаються бібліографічні відомості про кожну книгу: рік видання, автор, назва, тощо. Зрозуміло,текст книги в ній не подано. В документальній базі даних навпаки, міститься інформаціянайрізноманітнішого типу: текстова, графічна, звукова, мультимедійна. Класифікація моделей баз даних. Існує три основні типи (моделі) організації даних у базі даних і зв’язків між ними: ієрархічна,мережева та реляційна. Відповідно розрізняють ієрархічні, мережеві і реляційні бази даних. Ієрархічна структура (модель) будується у вигляді ієрархічної деревоподібної структури, уякій для кожного головного об’єкта існує кілька підлеглих, а для кожного підлеглого об’єкта можебути тільки один головний. На найвищому рівні ієрархії перебуває кореневий об’єкт. Прикладомієрархічної структури даних може бути організація каталогів на диску, різного роду класифікації,структура державної влади тощо. У мережній моделі один і той же об’єкт може одночасно виступати як у ролі головного, так іпідлеглого елемента. Це означає, що кожний об’єкт може брати участь у довільній кількостізв’язків. Зв’язок у цьому випадку може встановлюватися явно, коли значення деяких полів єпосилання на дані, що містяться в іншому файлі. Прикладом мережної структури БД може бутиструктура автобусних маршрутів (із будь-якого населеного пункту існують маршрути в інші). Ієрархічна й мережна моделі даних стали застосовуватися в СУБД на початку 60-х років. У реляційній моделі дані й взаємозв’язки між ними подаються за допомогою прямокутнихтаблиць. Згідно з цим підходом, така таблиця називається відношенням. Кожен рядок таблицімістить інформацію про один окремий об’єкт описуваної в БД предметної галузі, а кожен стовпець– певні характеристики (властивості, атрибути) цих об’єктів. Рядки в реляційній базі данихназивають записами, а стовпці – полями. Модель реляційної бази даних була вперше розробленадоктором Е.Ф. Коддом на початку 70-х років XX ст. як більш зручний засіб збереження, вибірки йманіпулювання даними, ніж ієрархічні й мережні бази даних. Модель двовимірної таблиці дозволяєзвертатися до даних як по рядках, так і по стовпцях, що є значною перевагою. Ті програми управління базами даних, у яких зв’язування таблиць не передбачене, називаютьсяпроцесорами плоских файлів. Вони використовуються в основному для ведення найпростіших баз,таких як список прізвищ, адрес і телефонів, розкладів поїздів тощо. У більш складних і об’ємних базах даних зв’язок між таблицями встановлюється неявнимчином – за збігом значень полів у різних таблицях. Це найпростіший вид бази даних назва якої походить від англійського слова relation – зв’язок.На зовнішній вигляд – це звичайна таблиця. Наприклад: № Прізвище математика фізика географія 1 Коренєв І. 5 4 5 2 Кравець О. 4 4 5 3 Миронець К. 5 5 5 Виникає питання: для чого так заплутувати людей?, адже таку таблицю можна зробити вMicrosoft Excel. Такі таблиці і справді краще було б створювати у вигляді електронної таблиці,якщо дані вводяться в межах одного класу. Але, якщо треба створити таблицю на всю школу, абона всю Україну, то електронна таблиця може з цією задачею не справитися. Для того і видумалибази даних, щоб вести облік для великої кількості об’єктів. В даній таблиці об’єкт – це учень якиймає атрибути: Прізвище, оцінки з математики, фізики, географії. Атрибути ще називають полями. Рядочок даних про один об’єкт називається запис. Наприклад: 1 Коренєв І. 5 4 5 – перший запис таблиці Кількість учнів введених в таблицю – це кількість записів. Реляційна БД – є найпростішою устворенні, редагуванні і опрацюванні. Недоліком реляційних баз є недостатня наочність організаціїструктури даних. - 64 -
    • Однією з основних задач при роботі з БД є необхідність збереження великої кількостіінформації, відповідати на будь-які питання і стежити за тим, щоб у БД не виникало неправильних ісуперечливих даних. Успіх у розв’язанні цієї задачі залежить від того, наскільки правильноспроектовано БД. Робота з БД має такі етапи: § Створення структури БД; § Введення даних; § Редагування структури і даних; § Пошук інформації в БД; § Оформлення звітів. Середовищ СУБД було створено чимало. Вони постійно вдосконалювались, модифікувалися,адаптувалися під різні операційні системи. Найбільш поширеними сьогодні є реляційні БД, прикладом яких є ORACLE, MS SQL Server,MS FoxPro, Access тощо. Як приклад, надалі, ми будемо вивчати СУБД Access. Система управління базами даних Microsoft Access. СУБД Microsoft Access для Windows є найбільш популярною СУБД. Ця програма входить допакету Microsoft Office. Як перевагу використання саме Microsoft Access – можна відзначити сумісність з іншимипрограмами Microsoft Office. Microsoft Access – це функціонально повна реляційна СУБД. У ній передбачені всі необхіднізасоби для визначення та обробки даних, а також для керування ними при роботі з великимиобсягами інформації. СУБД Microsoft Access володіє могутніми, зручними і гнучкими засобами візуальногопроектування об’єктів за допомогою Майстрів. Майстри дозволяють користувачеві при мінімальнійпопередній підготовці досить швидко створити повноцінну інформаційну систему на рівні таблиць,запитів, форм і звітів. До основних можливостей СУБД Microsoft Access можна віднести наступні: 1. Проектування базових об’єктів – двовимірні таблиці з полями різних типів даних. 2. Створення зв’язків між таблицями, з підтримкою цілісності даних, каскадного оновлення полів і каскадного видалення записів. 3. Введення, зберігання, перегляд, сортування, зміна і вибірка даних із таблиць із використанням різних засобів контролю даних, індексування таблиць і апарату алгебри логіки. 4. Створення, модифікація і використання похідних об’єктів (запитів, форм і звітів). СУБД Microsoft Access не тільки надає можливість створювати і заповнювати базу даних, вонанадає можливість створювати об’єкти спеціального призначення. Для пошуку та вибіркиінформації – запити, для зручної роботи з таблицями – форми, для підготовки заключногодокументу до друку – звіти, для автоматизації операцій з конкретною БД – макроси. За загальне управління системою бази даних відповідає адміністратор бази даних. Для запуску програми Microsoft Access необхідно клацнути кнопку Пуск і вибрати в менюпункт Программы – Microsoft Access (або Microsoft Office – Microsoft Office Access). Після запуску MS Access користувач має змогу: побудувати власну базу даних або відкритиіснуючу базу даних.. Якщо створюєте власну базу даних, то її ім’я і шлях збереження вказуютьсявідразу ж. Файли, створені за допомогою СУБД Microsoft Access мають розширення .mdb. Cтартове вікно бази даних з лівої сторони містить вкладки, де вказані основні об’єкти, з якимиможе працювати БД. До них відносяться: Таблиці - основні обєкти бази даних, в яких зберігаються дані. Реляційна база даних можемати багато взаємозалежних таблиць. Запити - це спеціальні структури, призначені для обробки даних бази. За допомогою запитівдані упорядковують, фільтрують, відбирають, змінюють, обєднують, тобто обробляють. Форми - це обєкти, які застосовуються для перегляду, введення або зміни даних у таблицях. Звіти – це такі компоненти бази даних, що використовуються для того, щоб вибрати дані зоднієї чи кількох таблиць, здійснити над ними обчислення, підвести підсумки і вивести їх на екранчи на принтер. - 65 -
    • Макроси - це макрокоманди. Якщо якісь операції з базою робляться особливо часто, існує сенсзгрупувати декілька команд в один макрос і призначити його виділеній комбінації клавіш. Модулі - це програмні процедури, написані на мові Visual Basic. Якщо стандартних засобівAccess не вистачає для задоволення особливо витончених вимог замовника, програміст можерозширити можливості системи, написавши для цього необхідні модулі. Крім цих вкладок програма Microsoft Access містить ще три командні кнопки: “Открыть”,”Конструктор”,”Создать”. За їх допомогою і вибирається режим роботи звідповідним об’єктом БД. Кнопка “Открыть” відкриває обраний обєкт. Якщо це таблиця, то її можна переглянути,внести нові записи або змінити ті, що були внесені раніше. Кнопка “Конструктор” також відкриває обраний обєкт, але по-іншому. Вона відкриває йогоструктуру і дозволяє правити не вміст, а структуру. Якщо це таблиця, до неї можна додавати новіполя або змінювати властивості існуючих полів. Якщо це форма, у ній можна змінювати абостворювати елементи керування. Очевидно, що цей режим служить не для користувачів бази, а дляїї розроблювачів. Дія командної кнопки “Создать” відповідає її назві. Вона призначена для створення новихобєктів. Цей елемент керування також призначений для проектувальників бази. Таблиці, запити,форми і звіти можна створювати декількома різними способами: автоматично, вручну або задопомогою “Мастeра”. Перед створенням БД її треба детально спроектувати, тобто визначити кількість таблиць і їхвзаємозв’язок, а також кількість полів і типи даних, які містять ці поля. В Access база даних – це файл, який містить дані у вигляді однієї чи кількох таблиць. Структура таблиці — це структура запису, тобто сукупність назв полів, їхніх типів тавластивостей. Структуру визначає користувач під час аналізу конкретної задачі. Структура таблиці проста і зручна для користувача і в той же час забезпечує широкі можли-вості щодо зберігання, оброблення і пошуку інформації. Режим конструктора пропонує створити структуру бази даних, тобто порожню таблицю звказаними іменами полів і типом даних, якими вони будуть заповнюватися. Кожна таблиця в базі даних має своє імя та складається з рядків і стовпців. Стовпці — це поля таблиці, а рядки — це записи. Запис містить інформацію про один елемент бази даних: одну людину, книжку, продукцію,рейс тощо. Він складається з полів, які формують структуру запису. Поле — це мінімальна (але найважливіша) порція інформації в записі, над якою визначеніоперації введення, виведення, перетворення тощо. Воно має ім’я, значення, характеризується типом і низкою додаткових властивостей. Назви полям дає користувач, назви типів є стандартні, а значення полів випливають зі змістуконкретної задачі. Кожний запис відповідає одному конкретному обєкту. Кожне поле має свої ім’я і тип. Імя поля – це назва якоїсь властивості або характеристики об’єкта. Ім’я поля повинне відображати зміст даних цього поля. Воно не повинно мати пропуски,крапки, коми, та знаків оклику. Не бажано придумувати довгі імена. Тип поля визначає спосіб подання відповідної властивості. Після запуску Access користувач має змогу створити власну базу даних і задати її ім’я. Післятого, як ви вибрали Новая база данных і вказали назву бази даних, перед вами з’явиться вікно длястворення таблиці бази. Таблиці найзручніше створювати за допомогою Конструктора. Создать-конструктор. Перед вами з’явиться вікно, в якому ви повинні ввести: а) Назви полів методом введення назви; б) Тип даних методом вибору типу з запропонованого списку; в) Описи, які не є обов’язковими; г) Додаткові властивості полів лише у разі потреби. Тип даних – це обмеження на значення, що вводяться в кожне поле. Значення окремого поля можуть бути тільки одного типу даних. СУБД Access має стандартний набір типів даних. Його список знаходиться в випадаючому меню стовпчика Тип данных: - 66 -
    • Список типів даних:Текстовий – рядок текстових символів;Поле МЕМО – текстові примітки;Числовий – числа (як цілі так і дійсні);Дата/час – дата та час в різних форматах;Грошовий – числа з приставкою державної валюти. (грн.);Лічильник – має бути тільки одне таке поле. Воно ініціює нумерацію записів.Логічний – дані типу так/ні;Поле об’єкту OLE – зв’язок з документами, зробленими в інших програмах (аудіо, відео, рисунків, фото, тощо).Майстер підстановок – створення випадаючого меню фіксованих значень. В клітинках таблиці зберігаються конкретні значення полів (властивостей) для кожного обєкта.Значення в одному стовпчику повинні мати один і той самий тип. Задати структуру таблиці означає вказати імена всіх полів і їх типи. Після того як ви задали поля ви можете змінити структуру таблиці (добавити до неї нові поля)Вставка – Строки або видалити не потрібне поле за допомогою кнопки Delete, але перед цимйого потрібно виділити. Можна змінити порядок розташування полів, перетягуючи їхні назви внизчи вгору. Кожна таблиця повинна мати первинний ключ — поле або сукупність полів, що однозначновизначають запис. Первинні ключі використовуються для швидкого пошуку і оброблення інформації,встановлення звязків між таблицями тощо. Властивості полів. Меню властивостей поля. Кожному полю треба вказати властивості. Список властивостейзнаходиться під таблицею полів і контекстно залежить від типу поля. Для текстового поля однеменю, для числового інше. Деякі властивості мають значення за замовченням (тобто певнізначення, які розробники програми вибрали за Вас). Якщо Ви не внесете ніяких змін в значеннявластивостей, то таблиця все одно буде створена з певними властивостями полів, вибранимивиробником програми, але варто звернути увагу на властивості полів і надати їм такі значення, щобзаповнювати базу даних було зручно. Як зазначено вище, список властивостей і їх значення контекстно залежить від типу поля. Тому,варто розглядати окремо особливості властивостей для полів різного типу. Властивості полів текстового типу: Размер поля можна встановлювати до 255 символів, але, бажано встановлювати розмір поля ненабагато більшим максимальної фрази. Наприклад полю “група” не потрібен розмір 50, достатньобуде 5. (12, ЛЗ-12). Формат поля. Розробляючи структуру таблиці треба пам’ятати про естетику і зовнішнійвигляд даних, що знаходяться в ній. Іноді, дані в таблицях, повинні відповідати якимось стандартамчи домовленостям. Якщо, наприклад, назва фірми в одних записах вводиться маленькими буквами,а в других великими, то ця база даних виглядає неестетично. Розробники структури БД повиннідбати про операторів, які будуть її заповнювати. Встановлювати формат полів можна за допомогоюнаступних символів: @ - Обов’язковий текстовий символ чи пропуск. & - Необов’язковий текстовий символ чи пропуск. < - Перетворює всі символи в строчні. (робить їх маленькими). > - Перетворює всі символи в прописні. (робить їх великими). Властивості полів числового типу: Размер поля. Мається на увазі максимальне та мінімальне число яке може бути присвоєноцьому полю, та його тип (ціле чи дійсне). Формат поля для числового типу дещо відрізняється від цієї ж опції текстового типу. Тутнеобхідно тільки обрати потрібний формат, в залежності від змісту даних. Формат денежныйприв’язаний до національної валюти, яка встановлюється в розділі Windows стандарти. ДляУкраїни, звичайно, денежный, стандарт грн. Опція число десятичных знаков. Стосується тільки дійсних чисел (числа с плавающей - 67 -
    • запятой). Для того, щоб ця опція спрацювала, треба встановити формат поля фиксированный, а врядочку число десятичных знаков встановити необхідну кількість знаків після десяткової коми. Властивості полів типу даних дата/время Формат поля Система пропонує обрати формат за допомогою випадаючого меню. Найчастіше обираютьскорочений стандарт дати, бо його легше всього ввести – надрукувати 6 цифр (наприклад 01.06.02).Ця думка помилкова. Якщо Ви оберете, наприклад, «Длинный стандарт дати», то все однодостатньо буде надрукувати 6 цифр, а система сама перетворить їх в повний стандарт. Ви друкуєте01.06.02, а в таблиці виникає надпис 1 июня 2002 г. Властивості полів інших типів даних. Тип даних денежный – різновид числового типу даних. В ньому автоматично встановлюєтьсянаціональна валюта. Тип даних счетчик - різновид числового типу даних. Особливість його полягає в автоматичнійнумерації записів, починаючи з 1 –го. Индексированное поле може мати значення Да чи Нет. Значення Да (рекомендоване) дозволяєуникнути повторювання значень. Після створення структури вікно конструктора потрібно закрити зі збереженням таблиці уфайлі на диску з деякою назвою. Щоб увести дані в таблицю її потрібно відкрити в режимі таблиці з головного вікна бази даних.Назва таблиці – Открыть. Запити, їх застосування. Порядок створення запитів. Одним із найпотужніших засобів сучасних систем керування базами даних є запити(Query), які дозволяють користувачам "ставити запитання" базам даних. Результати запитуможуть бути надруковані чи виведені на екран. За допомогою запиту можна також виконатидеякі дії з даними таблиці (таблиць) та узагальнити ці дані. Запити можуть використовуватися як джерела інформації для форм та звітів. У цихвипадках в запиті використовуються дані з кількох таблиць. Access виконує запит кожногоразу, коли відкривається форма або звіт, тому інформація, що відображена на екрані, завжди"свіжа". Запити бази даних – умови, за допомогою яких можна скласти набір необхідних полів і задатиті значення полів, за якими вибираються записи для обробки. За допомогою запитів можна переглядати, аналізувати і змінювати дані з кількох таблиць. Вонитакож використовуються як джерело даних для форм та звітів. В деякому розумінні запит подібний до фільтрів, коли з таблиць будується вибірка за певноюумовою. Але на відміну від фільтру запит дозволяє отримати більш змістовний результат. Перш завсе, це пояснюється тим, що фільтр дає інформацію для перегляду (друку), але, на відміну відзапиту автоматично не зберігається, як окремий об¢єкт бази даних. Запити, маючи таку властивість,дозволяють динамічно поновлювати інформацію у своїх таблицях, якщо у таблицях бази данихвиникла зміна інформації. Крім цього, запит має і зворотню дію: якщо змінювати інформацію уйого таблицях, то таблиці бази даних, на базі яких побудований запит, будуть адекватно змінюватисвою інформацію. Результатом виконання запиту є набір даних, зібраних у таблиці, що називаєтьсяRecordset. Типи запитів:§ Запити на вибірку – дані, що задовольняють умови відбору, вибираються з однієї чи кількох таблиць і виводяться в певному порядку.§ Перехресні запити – відображують результати статистичних розрахунків, виконаних за даними з одного поля. Ці результати групуються за двома наборами даних у форматі перехресної таблиці, утворюючи номери рядків і назви стовпців.§ Запити на зміну – дозволяють в одній операції внести зміни до багатьох записів. Існують чотири типи запитів на зміну: на створення таблиці, на видалення записів, на додавання й оновлення записів.§ Запити SQL – запит, створений за допомогою інструкцій SQL. Існує кілька типів запитів, найчастіше з яких застосовують запит на вибірку. Для його - 68 -
    • створення в основному вікні БД активізують вкладку Запросы і команду Создание запроса врежиме конструктора або Создать/Конструктор. В результаті з¢являється вікно Добавлениетаблицы, в якому обирають таблицю або таблиці, інформація з яких нас цікавить. У нижній частині розташовується порожня структура майбутнього запиту, що складається ізстовпців. У першому рядку (Поле:) мають бути визначені імена тих полів, що включаються в запит.У другому рядку вказується ім’я таблиці, із якої вибрано поле. У третьому рядку – вимоги досортування (за зростанням чи спаданням) для певного поля. Прапорці Вывод на экран дають змогувідключити зображення поля на екрані монітора при виконанні запиту (якщо якісь полявикористовуються тільки для вибору записів у запиті). Рядок Условие отбора і рядок иливикористовуються для задавання умов вибору записів у запиті. Після закінчення роботи з запитом його закривають і зберігають. За допомогою запитів можна одержувати також нові дані, яких немає у вихідних таблицях. Дляцього використовується Построитель выражений. Для цього потрібно курсор мишки переміститив чисте поле і на панелі інструментів вибрати елемент, який називається Построить. Перед вамиз’явиться вікно, в якому ви повинні задати формулу, за якою будуть знаходитись потрібні вам дані.Замість Выражение ви повинні вказати назву поля, яка буде використовуватись в запиті іхарактеризуватиме дані в полі. Якщо ви цього не зробите, то при відкритті запиту перед вамиз’явиться вікно, в якому вам все одно необхідно буде вказати назву поля. Після створення формулипотрібно натиснути на клавішу OК. Після визначення назви запиту, його можна відкрити. В результаті одержується деякийрезультат у вигляді таблиці. Ця таблиця надалі може використовуватись у будь-яких операціях нарівні із звичайними таблицями. Є два способи відображення даних з БД для візуального огляду: 1) у вигляді таблиці; 2) увигляді форми. Форма подібна до бланка чи картки. Прикладами форми є будь-який бланк, сторінки паспорта,картка з досьє чи бібліографічна картка на книжку в бібліотеці. Одна форма містить дані лише зодного запису. Форми, їх застосування. Порядок створення форм. Застосовуються для перегляду, введення або зміни даних у таблицях. Форма також дозволяєвідібрати дані з однієї чи декількох таблиць і вивести їх на екран, використовуючи стандартний чистворений користувачем макет. Перехід до форм, окрім кращої візуалізації даних, дає низку додаткових можливостей.Виявляється, що на формі можна зручно розташувати: 1. поля типу OLE з картинками, фотографіями тощо; 2. елементи керування: кнопки, перемикачі тощо; 3. надписи: заголовки форми, рубрик (а також розписувати форму чи задати фоновий рисунок-заставку); 4. обчислювальні поля (це також елементи керування0 для відображення результатів обчислень, виконаних на основі наявних полів; 5. закладки. Таким чином, форми будуються для:Ø Виведення та редагування даних. Це найбільш поширений спосіб використання форм. Вони забезпечують виведення на екран монітору даних у необхідному вигляді. Використання таких форм значно спрощує редагування даних, їх введення та видалення з бази даних. При цьому деякі дані можна зробити доступними лише для перегляду, а деякі – зовсім не демонструвати. Крім цього є можливість в таких формах забезпечити процес обчислення полів в залежності від параметрів, які задає користувач.Ø Керування ходом виконання прикладної програми. Сучасні прикладні програми, як правило, мають оболонку для надання користувачеві можливості виконувати ті чи інші дії у певній послідовності. Таку оболонку можна побудувати за допомогою форм, а саме – кнопкових форм. Такі форми містять кнопки, що викликають при їх виборі дію певного макроса або процедури VBA. Ці кнопки називаються командними. Командні кнопки можуть використовуватись і для виклику іншої форми, а також багатьох інших дій, що пов¢язані з ходом виконання прикладної - 69 -
    • програми, а саме, виконувати запити, команди меню, фільтрувати дані, друкувати звіти тощо.Ø Введення даних. Можна побудувати форми, які призначені лише для введення в базу даних нових значень, які автоматизують виконання програми за певним алгоритмом.Ø Виведення повідомлень. Такі форми забезпечують інформацією події, що пов¢язані з виконанням прикладної програми, наприклад, повідомлення про різноманітні помилки.Ø Друк інформації. Як правило для друку призначені звіти, але надрукувати інформацію можна і за допомогою форм. Очевидно для введення та виведення даних діють різні параметри, тому в таких формах інструментально підтримується їх подвійна роль. Є декілька способів створення форм, а саме: Ø автоматично, за допомогою команди Автоформа; Ø за допомогою майстра форм; Ø вручну за допомогою конструктора форм; Ø комбінованим способом. За своїм видом форми поділяються на:1. Прості форми - форми, вигяд яких практично не відрізняється від зображення при звичайному перегляді таблиць.2. Багатосторінкові форми - форми, які використовуються у випадку, коли записи містять велику кількість інформації, що не може розміститись на одному екрані монітора.3. Стрічкові форми - форми, які використовуються у випадку, коли записи містять невелику кількість інформації, наприклад у разі малої кількості полів. На відміну від простої форми, яка демонструє лише один запис, в стрічковій формі записи виводяться один за одним, як в таблиці.4. Підлеглі форми - форми, які використовуються у випадку, коли демонструються записи двох або більше таблиць, що повязані між собою відношенням "один до багатьох".5. Спливаючі форми - форми, які після свого виведення на екран монітору, залишаються на передньому плані; лише з безпосереднім їх закриттям ці форми уступають передній план іншим формам.6. Монопольні форми - форми, що не дають діяти жодним іншим обєктам, поки самі активні. Наприклад, виконавши команду Автоформа – у стовпець, отримаємо форму, в якій усі поля зтаблиці будуть розташовані у стовпець і вирівняні до лівого краю. Користувач за допомогою конструктора може змінити розташування полів методом їхперетягування, перед активізувавши його. Використання майстра форм дає змогу швидко відібрати потрібні поля з таблиці длярозміщення на формі або розташувати на одній формі поля з різних таблиць. Початківцям створювати форму вручну не рекомендують. Спочатку варто створити формукомандою Автоформа або Майстер форм, а пізніше зробити зміни у формі в режиміконструктора форм. Звіти, їх застосування. Порядок створення звітів. Звіт – це такий компонент бази даних, що використовується для того, щоб вибрати дані з однієїчи кількох таблиць, здійснити над ними обчислення, підвести підсумки і вивести їх на екран чи напринтер. Звіти створюють для зручнішого подання даних при друкуванні. Їх можна побудувати на основізначень таблиць і запитів, розрахувавши загальні для всіх записів звіту функції (Max, Min, Avgтощо), а також проміжні підсумки для груп значень. Звіти можна створювати користуючисьзначеннями таблиці, пов’язаних таблиць або запитів. Створення звіту. У базі даних можна роздрукувати будь-яку таблицю, запит чи форму. Однакрезультати друкування не будуть виглядати професійно, тому що ці інструменти не призначені длядрукування. За допомогою звіту можна одержати результати у високоякісному варіанті. У Accessзвіт являє собою форму спеціального типу, призначену для виводу на друк. Але на відміну від формзвіти не призначені для виводу у вікні, а призначені тільки для друку, тобто створюють не екранні,а друковані документи. При створенні звіту Access завжди оперує тільки з однією єдиною таблицею чи запитом. Якщонеобхідно обєднати інформацію з декількох таблиць і (чи) запитів в одному звіті, то колись вартозібрати бажані дані в новому запиті. - 70 -
    • Для створення звіту за допомогою Майстра звітів: 1. У вікні База данных клацніть на вкладці Отчет. 2. У вікні, що відкрилося, клацніть на кнопці Создать. Зявиться вікно Новый отчет. 3. Вкажіть імя таблиці чи запиту, на основі яких створюєте звіт, і виберіть режим Мастер отчетов. 4. Виберіть поля, дані з яких будуть поміщені в звіт. 5. Далі визначте, чи потрібно згрупувати дані по якому-небудь з полів і, якщо потрібно, те виберіть варіант групування. Інтервал групування може бути змінений після натискання кнопки Группировка. 6. Далі задайте порядок сортування записів звіту. У разі потреби включення в звіт підсумкових полів, натисніть кнопку Итоги й установіть необхідні прапорці, що визначають тип підсумкових обчислень для запропонованих полів. Натисніть кнопку ОК. 7. На наступних двох кроках створення звіту за допомогою майстра необхідно визначити вид макета звіту і стиль його оформлення. Майстер звітів дозволяє підготувати наступні типи звітів: • звіт, що містить інформацію, розташовану в один стовпець чи у вигляді таблиці; • звіт з угрупованням і обчисленням підсумкових величин; • поштові наклейки. Для створення звіту самостійно без допомоги Майстра звітів: 1. У вікні База даних клацніть на вкладці Отчет. 2. У вікні, що відкрилося, клацніть на кнопці Создать. Зявиться вікно Новый отчет. 3. Вкажіть імя таблиці, на якій буде базуватися звіт і виберіть режим Конструктор. MS Access відкриває вікно звіту в режимі Конструктора. Вікно Конструктора розділене накілька областей у відповідності зі стандартною структурою звіту. У ці області при необхідностіможна ввести керуючі й інші елементи, рівні угруповання. Заголовок звіту — друкується тільки на початку звіту, використовується на титульній сторінці. Верхній колонтитул — друкується вгорі кожної сторінки. Заголовок групи — друкується перед обробкою першого запису групи. Область даних — друкується кожен запис таблиці чи динамічного набору даних запиту. Примітка групи — друкується після обробки останнього запису групи. Нижній колонтитул — друкується внизу кожної сторінки. Примітка звіту — друкується наприкінці звіту після обробки всіх записів. Проектування звіту складається в створенні структури його розділів і в розміщенні елементівкерування усередині цих розділів, а також у завданні звязків між цими елементами і полямитаблиць чи запитів бази даних. Звіти призначені для виводу інформації на принтер, тому для розрахунку розташування данихна друкованій сторінці програма Access повинна «знати» усе необхідне про особливості принтера.Ці дані Access одержує від операційної системи. Відповідно, принтер у системі повинен бутивстановлений. При відсутності принтера звіти також можна створювати. Досить виконати програмнуустановку за допомогою команди операційної системи Пуск, Настройка, Принтери, Установкапринтера, після чого установити драйвер будь-якого принтера, доступного операційній системі. Зміна розмірів звіту і його розділів. Щоб змінити горизонтальний розмір, тобто ширину звіту,за допомогою миші перетягніть праву границю звіту вліво чи вправо. При цьому горизонтальналінійка, розташована у верхній частині вікна Конструктора звітів, допоможе установити точнуширину звіту. Щоб змінити вертикальні розміри області якого-небудь розділу звіту, помістите покажчик мишіна нижню границю області так, щоб він прийняв форму риси з двома вертикальними стрільцями, іперетягніть його нагору чи вниз. В. цьому випадку вертикальна лінійка, розташована в лівій частинівікна Конструктора звітів, допоможе установити точну висоту області роздягнула. Вертикальний розмір звіту визначається вертикальними розмірами всіх розділів звіту. - 71 -
    • Обмін даними у пакеті Microsoft Office. Взаємодія додатків. Microsoft Office відрізняється тісною інтеграцією додатків. Це означає, щовсі програми, які входять до складу Microsoft Office, «уміють» обмінюватися інформацією ідозволяють робити це досить просто. Наприклад, якщо необхідно підготувати звіт за результатами фінансового періоду, що міститьілюстрації, то дані можна обробити в Microsoft Excel, побудувати на їхній основі графіки йдіаграми, потім помістити їх у текст документа, створений у Microsoft Word. Переміщення діаграмиздійснюється за допомогою операцій копіювання в буфер обміну Microsoft Windows і вставки вдокумент, що доступні через основне меню програм, через панелі інструментів, через гарячіклавіші або через контекстне меню, яке зявляється при натисканні на праву кнопку миші. Нарешті,ілюстрацію, як і будь-який інший обєкт, можна «звязати» із документом, просто «захопивши»мишею в одному додатку і «перетягнувши» на потрібне місце в іншому (режим «Drag and Drop»). Додатки Microsoft Office допускають обмін будь-якими даними між будь-якими додатками.Наприклад, можна використовувати діаграми з Microsoft Excel для оформлення звітів у MicrosoftWord або для ілюстрації презентації у Microsoft PowerPoint. Можна помістити частину таблиці зExcel у текст документа Word або в слайд PowerPoint, а можна імпортувати в базу даних MicrosoftAccess. Крім того, будь-який додаток Microsoft Office дозволяє помістити в документ (будь тотекст, електронна таблиця, презентація чи база даних) малюнок у будь-якому форматі, а такожвідеофрагмент або просто звуковий ролик. При перенесенні окремих обєктів з одного додатка в інший, крім звичайної операціїкопіювання/вставки, можна використовувати механізм звязування оригінального обєкта і йогокопії. У цьому випадку при зміні вихідних даних у таблиці Excel змінюється побудована на їхнійоснові діаграма, а разом із нею і та копія діаграми, що міститься в документі Microsoft Word. Це даєможливість ефективної роботи зі складеними документами, у яких використовуються різніджерела. Наприклад, дані можна взяти з бази даних Access. Вони будуть обновлятися автоматично ікожен, хто захоче ознайомитися з таким документом, побачить останні цифри. Сімейство MicrosoftOffice містить набір інструментів, спільних для всіх додатків. До них належать механізми перевіркиправопису й граматики, засіб для малювання, інструмент для створення яскравих заголовків,редактор організаційних діаграм, інструмент для редагування математичних формул, редакторфотозображень, бібліотека картинок і т. д. Сюди ж належать і панелі інструментів, і навіть меню,що є стандартними елементами будь-якого додатка Microsoft Office. Названі інструменти встановлюються на диску один раз, а потім використовуються всімадодатками Microsoft Office. Ця особливість дозволяє заощадити місце на диску, забезпечує високушвидкість роботи додатків і єдиний інтерфейс. Можна легко почати роботу з будь-яким додаткомMicrosoft Office, вивчивши лише один із них. Спільна робота. Microsoft Office, починаючи з версії для Windows 95, тісно інтегрований зопераційною системою і використовує всі її переваги. Наприклад, при роботі з Windows 95 додаткисімейства Microsoft Office дозволяють використовувати ярлики (Shortcuts) як посилання на документи, асамі документи можна зберігати з використанням довгих імен (до 250 символів, включаючи пробіли). Працюючи в мережних операційних системах, додатки сімейства Microsoft Office підтримуютьспільну групову роботу кількох людей над спільними документами. Існує можливість використанняматеріалів, розташованих не тільки на локальному диску робочої станції, але й на сусідньомукомпютері або на сервері мережі. Електронною таблицею Microsoft Excel, або базою даних Microsoft Access. Її можуть одночаснокористуватися кілька людей. Microsoft Word дозволяє створити документ, над різними частинами якогоможуть одночасно працювати різні люди. Microsoft PowerPoint дозволяє проводити відеоконференції.При цьому презентація показується одночасно на екранах усіх учасників конференції. Крім того, усі додатки Microsoft Office підтримують роботу з електронною поштою. При роботі наддокументом, що вимагає коректури кількох людей можна послати цей документ поштою в режиміпослідовного розсилання. Як тільки один учасник роботи закінчить вносити поправки, документвідправляється до наступного учасника. Після того як документ обійде всіх зазначених у розсиланнілюдей, він повертається до того, хто його надсилав, при цьому всі позначки й поправки будутьпозначені окремим кольором для кожного учасника спільної роботи. Поправки можна переглянути йвирішити, які з них потрібно прийняти, а які скасувати. - 72 -
    • Розділ 4. КОМП’ЮТЕРНІ МЕРЕЖІ. 4.1. Локальні мережі. Комп’ютерна мережа – це сукупність комп’ютерів, об’єднаних засобами передавання даних,які використовуються для обміну інформацією, спільного використання апаратних, програмних,інформаційних ресурсів мережі. За допомогою зв’язку один комп’ютер дістає доступ до таких ресурсів іншого, як дані,периферійні пристрої (принтери, модеми, факси тощо); ця властивість називається прозорістюмережі. Використання комп’ютерних мереж на підприємстві сприяє ефективнішому розподілуресурсів високої вартості, вдосконаленню комунікацій, поліпшенню доступу до інформації,швидкому та якісному прийняттю рішень, територіальному розподілу комп’ютерів. Залежно від розташування комп’ютерів мережі поділяють на локальні та глобальні. Глобальна мережа може включати інші локальні мережі, окремі віддалені комп’ютери. У своючергу, глобальні мережі можуть бути міськими, регіональними, національними,транснаціональними. Елементи таких мереж можуть бути розташовані на значній відстані один відодного. Локальні обчислювальні мережі (ЛОМ) об’єднують комп’ютери, розташовані на віддалі небільше кількох кілометрів, які з’єднуються між собою за допомогою швидкісних ліній зв’язку іспільно використовують програмні та апаратні ресурси. Як правило, ЛОМ створюють у межаходнієї організації. Такі мережі також називаються корпоративними системами. Найпростіший тип ЛОМ – комп’ютери, що мають вбудовану мережну плату і з’єднані міжсобою за допомогою кабеля. Складнішою структурою є з’єднання комп’ютерів (робочих станцій) тапотужного комп’ютера (сервера). До основних компонентів комп’ютерної мережі належать робочістанції, сервери, інтерфейсні плати, кабелі. Комп’ютерні мережі складаються з вузлів (окрема фізична одиниця мережі), якими можутьбути комп’ютер, принтер або інший пристрій, пов’язаний з мережею. Комп’ютери мережіподіляють на два типи: робочі станції, на яких працюють користувачі, та сервери, що обслуговуютьці станції. Сервери використовуються для об’єднання і розподілу ресурсів комп’ютерної мережі міжклієнтами. Це можуть бути один потужний комп’ютер або кілька комп’ютерів, один з якихголовний, а інші – резервні, чи логічне розширення головного сервера. Сукупність сервера іпідключених до нього комп’ютерів називається доменом. Кабелі ЛОМ. Комп’ютери і сервери мережі з’єднуються між собою кабелями, які можуть бути: § багатожильні. Найчастіше використовуються в таких конфігураціях мереж, як „кільце” та „зірка”. Недоліки таких кабелів – незахищеність від електромагнітного випромінювання, невелика швидкість передачі даних, висока вартість; § у вигляді витої пари. Мають екрановану оболонку, яка містить одну або більше пар провідників і може в поєднанні з коаксіальним кабелем забезпечити невелику швидкість передачі даних на невеликі відстані; § коаксіальні. Складаються з центрального провідника, шару ізольованого матеріалу, екрана, шару ізоляції. Відповідно до товщини є товсті та тонкі коаксіальні кабелі. Їх характеризує невисока вартість, досить велика швидкість передачі даних, захищеність; такі кабелі використовують у мережах типу Ethernet; § оптоволоконні. Забезпечують передавання даних із дуже великою швидкістю на значні відстані (до 4,5 км), мають високий ступінь захищеності, але досить дорогі. Комп’ютери мережі обмінюються між собою інформацією, організованою в пакетиповідомлень, що утворюють основу ЛОМ. Мережний адаптер приймає і передає пакети даних підкеруванням відповідного програмного забезпечення, далі пакети адресуються робочим станціям,кожна з яких повинна мати унікальну адресу в мережі. У різних системах комп’ютерних мережпакети даних визначаються по-різному, але загальними для них є такі елементи: ü унікальна адреса відправника; ü унікальна адреса одержувача; ü ознака, що характеризує зміст пакета; - 73 -
    • ü дані або повідомлення; ü контрольна сума (CRC) для виявлення помилок при передачі даних. Топологія ЛОМ. Топологія – тип з’єднання комп’ютерів у мережу. Фізична топологія описує фізичну структуру складових частин ЛОМ, логічна – характеризуєспосіб передавання пакетів даних, метод організації зв’язку, принцип контролю помилок у мережітощо. Існують три найпоширеніші типи топології ЛОМ: „спільна шина”, „зірка”, „кільце”, вибіряких залежить від структури офісу, способів діагностики несправностей, вартості інсталяції, типукабеля, що використовується. При організації ЛОМ за топологією „спільна шина” всі комп’ютери послідовно з’єднуютьсяодним кабелем, як правило коаксіальним. Якщо застосовується товстий коаксіальний кабель, томережа має центральну магістраль, до якої комп’ютери підключаються тонким коаксіальнимкабелем за допомогою трансивера (пристрою, що з’єднує тонкий і товстий кабелі). Привикористанні тонкого коаксіального кабеля підключення всіх мережних пристроїв відбуваєтьсянапряму, що значно спрощує роботу. Такі ЛОМ мають високу ефективність, полегшуютьпідключення нових станцій, керування трафіком, але переривання зв’язку між двома каналамипризводить до відмови всієї мережі. Мережа з топологією „зірка” передбачає наявність центрального вузла (концентратора абоhub), до якого підключені всі комп’ютери. Кабелі до робочих станцій проходять радіально відконцентраторів, створюючи зіркоподібну структуру. Ці ЛОМ ще називають пасивними зірками.Вони надійні у функціонуванні, в разі відмови однієї робочої станції інші можуть обійти її черезконцентратор або багато портовий трансивер, від якого відходять кабелі цих станцій. Однак такімережі мають досить високу вартість, тому що в них використовується дуже багато кабелю.Різновидом зіркоподібної топології ЛОМ є „пов’язана, або розподілена, зірка”, в якій кількапасивних зірок з’єднуються концентраторами, що забезпечують обмін інформацією. Топологія „кільце” складається із замкненої в кільце ЛОМ комп’ютерів, з’єднаних пароюкабелів. Вартість таких мереж досить висока. Як правило, під час створення ЛОМ використовується комбінація топологій. Програмне забезпечення локальної мережі. Робота з мережними ресурсами за допомогою папки «Сетевое окружение». Для роботи з локальною мережею використовується програма Сетевое окружение, піктограмаякої знаходиться на робочому столі і подвійне натискання лівої кнопки миші, запускає відповідневікно програми. У вікні, яке відкриється, відображатимуться всі комп’ютери, доступні в мережі. На малюнку ви можете побачити приклад вигляду вікна програми „Сетевое окружение”. Server, Komp6, Komp7, Dlg3… – імена комп’ютерів в локальній мережі (присвоюються адміністратором). По замовчуванню вікно програми „Сетевое окружение” відображає інформацію про свою робочу групу. Ярлик „Вся сеть” призначений для доступу до інших робочих груп. Властивості об’єкта "Сетевое окружение" дозволяють налаштувати комп`ютер для работи в мережі. Вікно властивостей містить три вкладки: · "Конфигурация" містить відомості про встановлені компоненти (мережеві адаптери, протоколи і т.п.) та способи входу в мережу. · "Идентификация" містить відомості про мережеве ім’я, робочу групу та короткий опис комп’ютера. · "Управление доступом" дозволяє визначити як користувачі мережі можуть використовувати ресурси комп’ютера. - 74 -
    • 4.2. Мережа Інтернет. Internet — це розгалужена мережа, що з’єднує комп’ютери, розташовані по всьому світу.Internet була створена на основі Apranet — мережі, що з’єднувала навчальні заклади та військовіорганізації. В результаті розвитку комп’ютерних мереж виникла потреба в їх з’єднанні. З цієюметою був розроблений протокол передачі інформації TCP/IP. Internet – всесвітня інформаційна комп’ютерна мережа, що є об’єднанням безлічі регіональнихкомп’ютерних мереж і комп’ютерів, що обмінюють один з одним інформацією по каналахсуспільних телекомунікацій (виділеним телефонним аналоговим і цифровим лініям, оптичнимканалам зв’язку і радіоканалам, зокрема супутниковим лініям зв’язку) Мережа Інтернет, що служила спочатку дослідницьким і навчальним групам, стає всепопулярнішою в ділових колах. Компанії спокушаються дешевим глобальним звязком і йогошвидкістю, зручністю виконання сумісних робіт, доступними програмами, унікальною базоюданих цієї мережі. Вони розглядають глобальну компютерну мережу як доповнення до своїхвласних локальних мереж. Інформація в Internet зберігається на серверах. Сервери мають свої адреси і керуванняздійснюється спеціалізованими програмами. Вони дозволяють пересилати пошту і файли,проводити пошук в базах даних і виконувати інші завдання. Обмін інформацією між серверамимережі виконується по високошвидкісних каналах зв’язку (виділеними телефонними лініями,оптоволоконними і супутниковими каналами зв’язку). Доступ окремих користувачів доінформаційних ресурсів Internet зазвичай здійснюється через провайдера або корпоративну мережу. Провайдер – постачальник мережевих послуг – особа або організація, яка надає послуги зпідключення до комп’ютерних мереж. Як провайдер виступає деяка організація, що має модемнийпул для з’єднання з клієнтами і виходу в всесвітню мережу. Основними осередками глобальноїмережі є локальні обчислювальні мережі. Якщо деяка локальна мережа безпосередньо підключенадо глобальної, то і кожна робоча станція цієї мережі може бути підключена до неї. Існують також комп’ютери, які безпосередньо підключені до глобальної мережі. Вониназиваються хост-компьютерами (host - господар). Хост – це будь-який комп’ютер, що єпостійною частиною Internet, тобто сполучений по Internet–протоколу з іншим хостом, який у своючергу, сполучений з іншим, і так далі. При низькій вартості послуг (часто це тільки фіксована щомісячна плата за лінії звязку аботелефон) користувачі можуть отримати доступ до комерційних і некомерційних інформаційнихслужб США, Канади, Австралії, багатьох європейських країн, а також України та Росії. В архівахвільного доступу мережі Інтернет є інформація практично з усіх сфер людської діяльності, віднових наукових відкриттів до прогнозу погоди на завтра. Тут можна знайти рекламу багатьох тисячфірм і розмістити (часто безкоштовно!) свою рекламу, яка вмить розійдеться по всьому світу. Крімтого, ця глобальна комп’ютерна мережа надає унікальні можливості дешевого, надійного таконфіденційного глобального зв’язку, що виявляється дуже зручним для транснаціональнихкорпорацій і структур управління. Як правило, використання інфраструктури Інтернету дляміжнародного зв’язку коштує набагато дешевше від прямого комп’ютерного зв’язку черезсупутниковий канал або телефон. Сервіси (служби) Інтернет. Під час пересилання інформації у мережі один комп’ютер робитьзапит (компютер-клієнт), а інший - надає відповідь (комп’ютер-сервер). Такі компютеривідрізняються між собою, зокрема, встановленим програмним забезпеченням. Програми, якіздійснюють запит, називають клієнтами, а які опрацьовують запит і надають відповідь - серверами.Між цими програмами має бути однозначна відповідність, вони повинні розуміти одна одну. Парапрограм - для клієнта - та сервера - утворюють службу Інтернет. Існують універсальні та спеціалізовані служби Інтернет. Спеціалізовані служби доступнівузькому колу користувачів і спеціалістів. Універсальні служби може використовувати кожний.Основне програмне забезпечення для роботи з універсальними службами входить до комплектуопераційних систем. До основних служб належать:Ø служба пошуку і передання текстових файлів за допомогою гіперпосилань (WWW або WEB-служба);Ø служба електронної пошти (Е-mail);Ø служба новин або телеконференція (UseNet); - 75 -
    • Ø служба пошуку і передавання файлів між двома віддаленими комп’ютерами (FTP);Ø служба Gopher;Ø служба віддаленого управління комп’ютером (TelNet);Ø служба компютерні бесіди (IRC);Ø служба електронних повідомлень (WAP). Служба WWW (World Wide Web або WEB-служба у перекладі означає „всесвітня павутина”)вважається найбільш популярною. Це система відображення та обміну інформацією. Вона надає доступмайже до всіх видів ресурсів мережі. Це всесвітня інформаційна мережа, що є набором взаємопов’язаниходин з одним документів. Вони називаються WEB-сторінками і розміщені на сотнях тисяч комп’ютерів. Електронна пошта (Е-mail) дає змогу користувачам обмінюватись листами-повідомленнями.Одночасно з текстовими повідомленнями можна передавати файли в різних форматах: графіку, звуктощо. Службу UseNet називають службою новин або телеконференцією. Принципи роботи службиновин схожі до роботи електронної пошти, однак у UseNet повідомлення направляються неконкретній людині, а так, щоб їх міг отримати кожний, хто виконає підписку на ті чи інші новини. Служба FTP призначена для пересилання файлів між компютерами. Ця служба дає змогушвидко та якісно пересилати файли великих розмірів, зокрема, програми, звукові та відео файли іт.п. Служба Gopher дає змогу шукати, отримувати та відображати потрібну інформацію утекстовому форматі. Це давня служба і сьогодні вона майже не розвивається. Службу Telnet використовують для віддаленого доступу до ресурсів інших компютерів. Компютерні бесіди (IRC) забезпечують живе спілкування між людьми на будь-якій відстані.На відміну від електронної пошти, при користуванні якою між надсиланням листа і отриманнямвідповіді на нього може пройти певний час, компютерна бесіда — це спілкування двох або більшоїкількості співрозмовників шляхом листування, але безпосередньо, в реальному часі. З розвитком мобільного звязку значно зросла роль електронних повідомлень (WAP).Протокол WAP надає доступ до сервісів Інтернет користувачам мобільних телефонів, пейджерів,електронних органайзерів, що використовують різні стандарти звязку. Останнім часом популярними стали нові служби Інтернет: інтерактивний чат, аудіо - і відеоконференції, де користувачі можуть спілкуватися в режимі реального часу тощо. Протоколи Інтернет. Сукупність правил взаємодії клієнта та серверу, називають протоколом.Звичайному користувачеві не обовязково знати його зміст, але варто орієнтуватись, який протоколвикористовує та чи інша служба. , Розглянемо основні протоколи мережі Інтернет. На початку 70-х років розроблено спеціальний протокол між мережної взаємодії, який назвалипротоколом ТСР/ІР (Transfer Control Protocol/internet Protocol). TCP (Transfer Control Protocol) - протокол управління пересиланням даних. Він визначаєправила розбиття інформації на пакети певного розміру та формату, їх доставки до адресатапевними маршрутами й обєднання пакетів в єдине ціле, IP (Internet Protocol) - протокол між мережної взаємодії. Він дає можливість коректнопересилати інформацію між компютерами, які мають різну архітектуру та різні операційні системи. HTTP (Hyper Text Transfer Protocol) - протокол служби WWW. Це протокол пересилання івідображення гіпертексту, тобто Web-сторінок. Адресація ресурсів Інтернет. Пересилання інформації в мережі здійснюється за принципом„запит - відповідь". За допомогою одного компютера - клієнта - формують запит і звертаються доіншого компютера - серверу - за потрібною інформацією. Запит містить адресу компютера, наякому знаходиться потрібна інформація (її називають ресурсом), тобто шлях до ресурсу та адресуклієнта. Колись компютерів, підєднаних до Інтернет, було небагато, і кожний з них мав своє імя .в мережі. Ці імена записувались у спеціальні файли, які постійно розсилала серверам організаціяInterNIC (Network Information Center). Коли кількість компютерів досягла певної критичної межі, робота з такими файламиускладнилася. Тому Інтернет вирішили умовно поділити на зони. Кожному компютеру надалиномер, який складається з чотирьох чисел, кожне з яких менше ніж 256. Числа розмежованікрапками. Такі адреси називаються IP-адресами. Ось приклади адрес: 124.178.65.12; 193.131.45.112; 193.101.48.96.29. - 76 -
    • Кожна така адреса складається з двох частин. До першої частини можуть належати від одногодо трьох чисел зліва. Ця частина визначає адресу мережі, до якої входить компютер, і називаєтьсяідентифікатором мережі. До другої частини входить інша група чисел адреси. Вони визначають упевний проміжок часу конкретний компютер у мережі і називаються ідентифікатором вузла. Для адміністрування (керування) мережею така система адресації зручна, а ось длякористувачів - ні. Не зручно постійно памятати набори цифр, їх можна легко переплутати, крімтого, вони можуть змінюватися. Тому поряд з IP-адресацією була введена інша система імен —доменна система. Вона дає змогу поставити у відповідність IP-адресі деяке імя, зручнекористувачам. Для цього мережу умовно поділили на так звані домени (тематичні частини). Доменипобудували так, щоб за назвами можна було визначити їхнє призначення, належність, формиобслуговування та фінансування. Так, спочатку в СІЛА були створені шість доменів: com – комерційні компанії; net – провайдери; edu – освітні організації; mil – військові організації; gov – державні організації; org – суспільні організації. Домен com призначений для обслуговування різноманітних комерційних організації, edu – дляМіністерства освіти США, a mil – для військового комплексу. Коли Інтернет вийшов на міжнародний рівень, існуючих доменів стало недостатньо. Буловирішено створити додатково домени за територіальним принципом, тобто для держав, наприклад: uа – Україна; ru – Росія; uk – Великобританія; fr – Франція; са – Канада; jp – Японія; ch – Китай; it – Італія. Домени другого рівня (Iviv, kiev, narod, microsoft тощо) може отримати будь-яка особа абоорганізація. Після придбання домену другого рівня його власник може розподіляти (продавати)домени третього рівня і т. д. Довгі імена (адреси) вважаються непрестижними і солідні компаніїними не користуються. Адреса користувача складається з двох частин: ідентифікатора користувача та назви домена,які розділяються символом @. У свою чергу назва домена може складатися з кількох частин,відокремлених крапкою. Ці частини утворюють ієрархічну структуру, починаючи з найнижчогорівня. Наприклад, адреса Іваненко@kneu.kiev.ua означає: Іваненко — назва комп’ютера користувача; kneu — назва організації; kiev — назва міста; ua — скорочена назва країни. На противагу IP-адресам, доменні адреси читають справа наліво. Доменне ім’я в числове можнаперевести за допомогою спеціальної програми ping. Інтернет складається з тисячі різних мереж, кожна з яких може працювати за своїми правилами,використовувати різноманітні протоколи та системи адресацій. Кожний комп’ютер, під’єднаний до Інтернет, має свою адресу. Існує два способи написанняадрес: текстово-доменний (domain) і числовий (IP адреси), між якими є однозначна відповідність. Робота в мережі Інтернет. Програмне забезпечення для роботи в Інтернеті. Існує велика кількість програм,призначених для забезпечення роботи в Інтернеті. Важливий клас складають Web-броузери –програми для перегляду Web-сторінок. Сьогодні популярними є броузери: Internet Explorer,Netscape Communicator, Opera, Google Chrome, Mozilla Firefox та інш., які створюють команду,пересилають її на сервер та отримують відповідь. Обробка даних в http складається з чотирьох етапів:відкриття зв’язку, пересилання повідомлень запиту, пересилання даних відповіді та закриття зв’язку.Крім перегляду сторінок, ці програмні продукти забезпечують інші необхідні можливості:електронну пошту, телеконференції тощо. Для завантаження потрібної Web-сторінки необхідно ввести її адресу. За допомогою менюФайл цю сторінку можна зберегти на своєму диску або вивести на принтер. У верхній частині вікна броузера у невеличкому віконці після слова «Адреса» знаходитьсяадреса Web-сторінки, наприклад: http://www.avp.com.ua, а сама сторінка відображена нижче увеликому вікні. Літери http свідчать про те, що використовується гіпертекстовий протокол, аwww.avp.com.ua – це імя Web-сервера (комп’ютера, на якому розміщена Web-сторінка і якийнадає до неї доступ). Гіпертекстові посилання у вікні броузера відображаються іншим кольором ічасто підкреслюються. Підведений до них курсор мишки приймає форму руки. При клацанні лівою - 77 -
    • кнопкою мишки відбувається перехід до документа, на який вказує це посилання. Щоб користувач міг завантажити Web-сторінку з Інтернету або з локального диска, потрібновстановити курсор мишки у віконці після слова «Адреса», набрати адресу потрібної сторінки інатиснути клавішу Enter. Пошукові системи. Із збільшенням обсягу інформаційного наповнення Інтернет проблемапошуку інформації стає дедалі актуальнішою. Розв’язати цю проблему покликані пошуковісистеми, які допомагають знайти потрібні сервери або окремі Web-сторінки. Найбільш популярними пошуковими системами є: http://www.yahoo.com.ua http://www.google.com.ua http://www.yandex.ru http://www.rambler.ru У пошукових системах користувач може здійснювати пошук потрібної йому інформації заключовими словами. Наявність заданих слів перевіряється в тілі документа, в його заголовку іпосиланнях. У процесі пошуку формується Web-сторінка результатів, що містить адреси, назви ікороткі описи знайдених джерел. Загальна послідовність роботи з усіма пошуковими службами однакова: § відкрити початкову сторінку служби; § ввести ключові слова для пошуку і натиснути Enter або Пошук (Search); § програма відкриє Web–сторінку результатів; § клацнути на посиланні потрібного джерела; браузер відкриє відповідну Web-сторінку. Безпека в Інтернет При пересиланні листа поштою конверт запечатується. Лист можна реєструвати, можназамовити повідомлення про влучення листа адресатові. Ці способи захисту забезпечуютьсекретність передачі поштових повідомлень. Інтернет – відкрита система. Пересилання інформації іповідомлень в ній не застраховане від перегляду сторонніми особами, порушення або спотвореннязмісту. Пересилання повідомлення через Інтернет схоже на передавання записки з однієї парти надругу через увесь клас. Записка може й дійде, але кожний знатиме її напам’ять або й перепише.Звісно виникає проблема захисту інформації, що передається через Інтернет. У Web-браузерахзахист даних від зчитування або перекручення забезпечується трьома основними засобами:електронними підписами, шифруванням і перевіркою автентичності. Електронний підпис має два важливих призначення. По-перше, як і звичайний підпис, вінпідтверджує, що той, хто його поставив, або сам складав документ, або ознайомився з ним ісхвалив. По-друге, він гарантує цілісність інформації, що міститься в документі, оскільки навідміну від звичайного електронний підпис пов’язаний із вмістом документа. Шифрування даних забезпечує їх секретність. Перевірка автентичності – це процедура підтвердження того, що особа чи організація, чийпідпис стоїть під документом, є тими, за кого себе видають. Щоб захистити користувача від відвідання деяких Web–серверів, що містять небажануінформацію, неприємні для нього теми в Інтернет розроблено систему оцінок вмісту Web–сторінок.У таких системах подібна інформація розбита на теми (категорії), для кожної з яких встановленосвою оцінку. При настройці браузера користувач може ввімкнути або вимкнути контроль зазмістом інформації, що поступає з Інтернет, і, якщо такий контроль ввімкнено, настроїти системуоцінок. Інформація з Web-сервера буде надходити тільки в тому разі, якщо для кожної категоріїйого власна оцінка не перевищує встановлену користувачем при настройці браузера. Якщо ж цяумова не виконується хоча б для однієї категорії, то Web-вузол блокується. Електронна пошта. Історія виникнення електронної пошти майже збігається з історією виникнення Інтернету.Одним із найважливіших завдань, над якими працювали вчені того часу, було завдання збереженнята передачі інформації. Вони створили невеличку програму, завдяки якій можна було передаватиневеликі текстові повідомлення між двома університетами. І саме ця програма стала початкомбагатьох розробок поштових пакетів сучасної електронної пошти, яка зараз є складовою частиноювсієї системи перегляду інформації в Інтернеті та використовується автономно. Почали розвиватисяпослуги організації взаємодії з мобільними пристроями. Сучасний електронний лист – це щось більше, ніж цифрове послання минулого. Завдякиможливості доповнювати простий текст малюнками, звуковим супроводом, гіперпосиланнями чи - 78 -
    • анімацією система електронної пошти нині є одночасно і засобом спілкування і джереломінформації, і одним із улюблених способів проведення рекламних кампаній. Електронна пошта (англ. e-mail, або email, скорочення від electronic mail) — популярний сервісв інтернеті, що робить можливим обмін даними будь-якого змісту (текстові документи, аудіо-відеофайли, архіви, програми). Електронна пошта — це система, що дозволяє пересилати повідомлення з одного комп’ютерана інший через модем або мережеве з’єднання. Він надає можливість пересилати текстові і графічніфайли, а також відео-звукові кліпи в мережі Internet. Електронна пошта має ряд переваг порівняно з іншими способами пересилання інформації.Вона дешевша, доступніша і забезпечує доставку повідомлень протягом декількох хвилин. Щобпереслати повідомлення, необхідно знати електронну адресу. Адреса електронної пошти являєсобою унікальний ідентифікатор користувача мережі. Адреса електронної пошти має такий вигляд: ім’я_користувача@хост.домен. Популярні поштові клієнти. В світі поштових клієнтів немає визнаного лідеру. Багатокористувачів Інтернету працюють з поштою через Web-інтерфейс, використовуючи браузер.Дійсно, навіщо використовувати дві програми, коли досить освоїти одну? Варто відразу відповістина це фундаментальне питання:• використання поштового клієнта дозволяє вести роботу з електронною кореспонденцією так, як зручно користувачу, а не Web-дизайнерові;• за наявності декількох адрес електронної пошти освоєння однієї нової програми часто є простішим, ніж вникання в Web-інтерфейс кожного сервісу;• помітна економія вхідного трафіку, оскільки не завантажується сайт сервісу;• доцільне налаштування анти-спам фільтрів дозволяє заощадити трафік і зберегти нервову систему;• гнучкі засоби сортування повідомлень, шаблони, перевірка орфографії та інші можливості поштових клієнтів роблять роботу зручнішою і ефективнішою. Всі сучасні популярні поштові клієнти вміють працювати через протоколи POP і IMAP.Розробники розширюють функції клієнтів можливістю роботи з групами новин USENET ічитанням RSS-новин. До популярних поштових програм-клієнтів відносять: у складі Windows – Outlook Express, впакеті Microsoft Office –Microsoft Outlook, а також The Bat!, Mozilla Thunderbird, Internet Mail,Opera Mail (M2), Eudora Mail, Kmail, Mozilla Mail, Netscape Mail, Novell GroupWise і т.д. Засоби роботи з електронною поштою мають також деякі Web-броузери. Електронна пошта – типова послуга відкладеного читання. Ви надсилаєте своє повідомлення, якправило, у вигляді звичайного тексту, адресат отримує його на свій комп’ютер через деякий час,можливо, досить тривалий, проміжок часу і читає ваше повідомлення тоді, коли йому буде зручно. Електронна пошта універсальна – безліч мереж у всьому світі побудовано на абсолютно різнихпринципах і протоколах, але користувачі можуть обмінюватися електронними листами. Практично,всі послуги Інтернету, що зазвичай використовуються як послуги прямого доступу (on-line), маютьінтерфейс до електронної пошти, тобто навіть, якщо у вас немає прямого доступу до Інтернету, виможете отримувати велику частину інформації, що зберігається в Інтернеті, за допомогою дешевоїелектронної пошти. Швидкість доставки повідомлень електронної пошти залежить від того, яким чином вонапередається. Шлях проходження електронного листа між двома машинами, безпосередньопідключеними до Інтернету, триває секунди, і при цьому ймовірність втрати або підміни листамінімальна. З іншого боку, якщо для передачі своїх електронних листів ви користуєтесьтехнологіями FTP і надсилаєте лист в якусь „екзотичну” мережу, то лист, по-перше, йтиме довго –кілька днів і навіть тижнів, по-друге, може просто загубитися під час обриву зв’язку в моментпередачі, по-третє, його можуть легко підмінити десь у дорозі до адресати. Можливості використання електронної пошти. Електронною поштою можна надсилати не тільки письмові повідомлення, а й відформатованідокументи, графіку, аудіо файли, програми. Через електронну пошту можна отримати послугиінших програм-клієнтів. Принцип такого використання електронної пошти полягає в тому, щозапит до хост-комп’ютера можна надіслати у вигляді електронного листа, який має текст із - 79 -
    • стандартним формулюванням звернення до певного сервісу. За допомогою електронної пошти можна виконувати такі дії: Ø читати повідомлення; Ø створювати повідомлення; Ø формувати тексти повідомлення; Ø працювати з папками; видаляти листи; організовувати інформацію; Ø вести адресні книги; Ø читати новини; Ø писати листа різними мовами; Ø додавати мультимедіа – звук, відео тощо. Електронна пошта дуже схожа на звичайну паперову пошту, має ті самі переваги і недоліки.Звичайний лист складається з конверта, на якому написана адреса одержувача й стоять штампипоштових відділень за маршрутом проходження, і вмісту – власне листів. Усі поштові повідомлення, що мають відношення до даного користувача, зберігаються вп’ятьох папках: Вхідні, Вихідні, Відправлені, Вилучені та Чернетки. Після зчитування із серверапошта надходить до папки Вхідні. Після прочитання повідомлення залишаються в тій самій папці,але вже позначаються як прочитані. У папці Вилучені зберігаються ті повідомлення, що буливилучені користувачем. У папці Вихідні відображаються ті повідомлення, які користувач створивдля відправлення. У момент зєднання із сервером повідомлення переміщаються в папкуВідправлені. Якщо сеанс звязку був невдалим, то повідомлення залишаються в папці Вихідні. Користувач має можливість подивитися, які повідомлення до нього надійшли, прочитати будь-яке з них та зберегти його на диску. Можна зразу відповісти на це повідомлення, встановившикурсор мишки на пункт меню «Відповісти» і клацнути лівою кнопкою мишки. На екрані зявляєтьсявікно для створення повідомлення, куди вноситься необхідна інформація. Разом з текстом, якийнабирається у вікні повідомлення, можна також переслати один або декілька файлів. Для створеннянового повідомлення курсор мишки слід встановити на пункт меню «Створити» клацнути лівоюкнопкою мишки. При цьому зявляється вікно для створення повідомлення, в якому користувачповинен ввести поштову адресу, за якою слід надіслати це повідомлення. Для обміну листами використовується особлива система адресації. Адреси електронної поштизаписуються за допомогою букв латинського алфавіту й цифр. Кожна поштова адреса в мережіInternet складається з двох частин: імені поштової скриньки і поштового хосту – ЕОМ, на якійрозташована ваша поштова скринька. Вони розділяються знаком @, наприклад: shlt@sh.lt.ukrtel.net , де: shlt – ім’я, на яке зареєстрована поштова скринька; sh.lt.ukrtel.net – ім’я поштового сервера. Провайдер призначає адресу електронної пошти, що буде особистим ідентифікаторомкористувача в Internet. Кожна електронна поштова адреса унікальна. Лист повинен бути коротким, а додаткову інформацію додають до листа як окремий файл.Бажано також вказати тему повідомлення. Також велике значення роботи з поштою мають поштові скриньки з Web-інтерфейсом. Ціскриньки мають значні переваги перед традиційними скриньками, а саме: · швидкий доступ до вашої скриньки з будь-якої точки планети; · постійна адреса електронної пошти незалежно від провайдера; · гарантія конфіденційності та захищеності вмісту вашої електронної пошти; · можливість тримати персональну електронну кореспонденцію окремо від робочої. Але перш за все, вам потрібно створити свою власну скриньку. Для цього треба зареєструватисьна одному з поштових серверів. Найпопулярніші поштові сервери: Українські Російські Англомовні http://www.ukr.net http://www.mail.ru http://www.hotmail.com http://www.ukrpost.net http://www.rambler.ru http://www.yahoo.com http://www.i.ua При реєстрації ви повинні заповнити реєстраційну форму з полями, якщо ці поля відміченізірочкою, то їх заповнення є обов’язковим. І лише після цього ви можете спокійно користуватисясвоєю поштовою скринькою. - 80 -
    • СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ :1. Войтюшенко Н.М., Інформатика і комп’ютерна техніка: навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.]/ Н.М.Войтюшенко, А.І.Остапець. – [2-ге вид.]. – К.: Центр навчальної літератури, 2009. – 564 с.2. Гаєвський О.Ю., Інформатика 7–11 кл.: Навчальний посібник – К.:А.С.К.,2007.– 512 с.:іл.3. Зарецька І.Т., Колодяжний Б.Г. Інформатика: Навч.посібник для 10-11 кл. загальноосвітн. шк.– Харьків; К.: Гала, 1998.–384 с.4. Руденко В.Д., Макарчук О.М., Патланжоглу М.О. Практичний курс інформатики / за ред. Мадзігона В.М.– К.: Фенікс, 2000.– 304 с.5. Дибкова Л.М., Інформатика і комп’ютерна техніка: Навчальний посібник. Видання 2-ге, перероблене, доповнене – К.: Академвидав, 2005. – 416 с. (Альма-матер).6. Глинський Я.М., Практикум з інформатики. Навч. Посібник. 5-е вид. – Львів: Деол, 2002 р. – 224 с.7. Верлань А.Ф., Апатова Н.В. Інформатика, 10-11 кл. Київ, 2000. - 81 -