історія однієї родини
Upcoming SlideShare
Loading in...5
×
 

Like this? Share it with your network

Share

історія однієї родини

on

  • 650 views

 

Statistics

Views

Total Views
650
Views on SlideShare
438
Embed Views
212

Actions

Likes
0
Downloads
0
Comments
0

2 Embeds 212

http://vokrda.dnepredu.com 211
http://webcache.googleusercontent.com 1

Accessibility

Categories

Upload Details

Uploaded via as Microsoft PowerPoint

Usage Rights

© All Rights Reserved

Report content

Flagged as inappropriate Flag as inappropriate
Flag as inappropriate

Select your reason for flagging this presentation as inappropriate.

Cancel
  • Full Name Full Name Comment goes here.
    Are you sure you want to
    Your message goes here
    Processing…
Post Comment
Edit your comment

історія однієї родини Presentation Transcript

  • 1. Народився 18 грудня 1921 року. Після звільнення Недайводи Микола Карпович бувпризваний в армію. Це сталося 6 травня 1944 року.Службу розпочинав в Дніпропетровську, в запасномуполку. З 10 липня 1944 року був на фронті кулеметником.Бойове хрещення відбулося в Варшаві. Потім був Берлін, деотримав поранення. Після Перемоги Микола Карповичслужив в Дрездені. І лише в 1946 році демобілізувався. Микола Карпович не любить згадувати війну. Аленагороди красномовно говорять про його солдатську долю. Зарік війни він нагороджений двома орденами “Червоної Зірки”,орденом “Вітчизняної війни”, а також медалями “Зазвільнення Варшави”, “ За взяття Берліну”, “За перемогунад Німеччиною”. Микола Карпович має 7 подяк відІ. В. Сталіна, а також 11 ювілейних нагород.
  • 2. Народився в1924 році в с. Тернуватка. В армію призвали в 1944 році в березні місяці. Спочаткув м. Харкові проходив навчання, а потім воював в 904 полку,рядовим. Служив в третьому Балтійському фронті.Визволяв Латвію, штурмував Кенігзберг. Був поранений.Після лікування був в 16 полку 102 дивізії. Інвалід 2 групи. Нагороджений орденами та медалями: “ОрденВітчизняної війни І ступеня”, “40 років Збройних сил СРСР”,“50 років Перемоги в Великій Вітчизняній війні”, “40 роківПеремоги в Великій Вітчизняній війні”, “60 років Збройнихсил СРСР”, “За Перемогу над Німеччиною”, “50 роківвизволення України”
  • 3. Народився в Миколаївській області в 1923 році. Але теж встиг ковтнути солдатського лиха-щастя, бо ввідомій Ясско-Кишинівській операції отримав тяжкепоранення. Потім знову фронт. Перемогу зустрів на курсахмолодших лейтенантів 27 армії в Австрії. Повернувся додому. В пошуках роботи приїхав доКривого Рогу. На шахті зустрів своє кохання, нашу землячку,чарівну Ганну Костянтинівну. Одружилися в 1953 році.І сила кохання була такою великою, що її село стало рідним ідля Івана Івановича. З 1957 року проживали на Терноватці.Виростили сина Григорія, мають 2 онуків. Нагороджений орденами “Великої Вітчизняної війниІ ступеня” і медалями: “40 років Перемоги в ВеликійВітчизняній війні”, “60 років Збройних сил СРСР”, “50 роківвизволення України”, “40 років Збройних сил СРСР”.
  • 4. Народився 27 вересня 1920 року в с. гачка Криворізькогорайону Дніпропетровської області. 1 жовтня 1940 року був призваний на дійсну службу у військаНКВД м. Рошаль, згодом став кулеметником. На початку війни обороняв Москву, у складі 69 Армії наПівнічно-Кавказькому фронті обороняв Кавказ. Під Грознимотримав перше поранення. Після одужання попав на фронт у4 Український. Звільняв Запорозьку область, Варшаву. Потімпотрапив на І Білоруський фронт.У складі 69 Армії 117 гвардійської стрілкової дивізії приймавучасть у взятті Берліна. В Берліні був поранений. Залишався вГерманії, в Берліні до 1946 року. У травні 1946 року повернувсядодому. Має нагороди – орден Червоної зірки і Вітчизняної війни,медаль “За відвагу”. Після війни працював головою сільської ради с. Недайвода.Потім головою колгоспу с. Іванівки (“Гейківський”), головою сільпо,заступником голови радгоспу “Гвардієць”.
  • 5. Народився 12 липня 1930 року в с. Сусня Дубровськогорайону Брянської області. Знайомство з фашистами почалося в 1941 році. Одногочудового літнього дня, коли пас корів з товаришами, налетілинімецькі літаки “рами”, почали бомбардувати село. Коли німцізахопили село, в лісі зібралися жителі, які хотіли мститизагарбникам. Так виник партизанський загін, командував якимйого дядько, Бородянський М. М. Сімю Сергія Івановичазаарештували по доносу поліцая. Сергія викупила у поліцаїв тітказа пляшку горілки. Так він потрапив до партизанського загону.Дванадцятирічний хлопчик не визивав підозри, тому Сергійвиконував завдання, які не могли виконати дорослі. Післявизволення Брянщини у 1943 – 1944 рр. в с. Сільце організувалиФЗО. Туди й пішов навчатися юний партизан. Потім потрапивна бронетанковий завод. 2 роки був в Германії. Був призваний вармію. Після армії повернувся на рідний завод. Наполегливопрацював, тому і нагороди післявоєнні має.
  • 6. Народився в 1917 році. Так сталося життя, що дуже рано залишився сиротою, батькопомер у 1921 році, мати – у 1924 році. Семирічного хлопчика взяли навиховання завсім чужі люди. Дуже рано почав працювати на шахті. Вармію потрапив у 1937році. Служба проходила в прикордонних військахна кордоні з Польщею. Перше “бойове хрещення” 1940 році повинен був при визволеннізахідної України, в 1939 році 17 вересня отримав перше поранення.В 1940 році повинен був демобілізуватись, й повернутися додому, але напочатку 1940 року вийшов наказ про затримання ще на рікприкордонників 1937 року призову. А потім почалася війна і Федору Федоровичу прийшлось бутисолдатом до листопада 1945 року. Багато тяжких хвилин пережив у роки війни. Воював наЛенінградському фронті. 16 січня при прориві блокади був поранений.Війну закінчив і зустрів Перемогу під Прагою у Чехословаччині. За ратніподвиги був нагороджений орденами “Червоної Зірки” і “Вітчизняноївійни” та медалями “За оборону Ленінграда”, “За відвагу”, “За перемогунад Німеччиною”. Після війни працював комбайнером, бригадиромпольової бригади.
  • 7. Народився 19 серпня 1927 року в с. ПетровоКіровоградської області. З перших днів війни був на фронті,дописавши собі рік до повноліття. Пройшов усю війну,дійшовши до Берліна (Німеччина) ад’ютантом. Під час війни був і солдатом, і поваром, і медбратом.Нагороджений відзнаками та медалями. По закінченню бойових дій приймав участь у благоустроїміста Берліна, забезпеченні продовольчими товарамимісцевого населення. З політичних міркувань потрапив під слідство. Відбував7 років на лісоповалі, згодом потрапив під амністію.Повернувся на Батьківщину. У 2011 році отримав звання підполковника.
  • 8. Народився 19 серпня 1927 року в с. ТерноваткаСофієвського району Дніпропетровської області. Призвали на фронт у 1944 році. У 1945 році був у складіпрожекторної частини. Освітлювали парад на честьПеремоги. Після війни – авіаційна частина 721 технічнийбатальйон м. Боровськ Калужської обл., потім – м. Клин,Московської області, заправляв літаки. В листопаді 1951 року повернувся додому. До 1960 рокупрацював на Лозуватському цегляному заводі. На ЦГЗКпропрацював 14 року грузчиком. На заслужений відпочинокпішов з ДБК в 1987 році. Має нагороди: медаль “За Победу над Германией”,“30 лет Советской Армии и Флота”, “За доблестный труд”,“20 лет Победы Великой Отечественной Войне”, “50 летПобеды в ВОВ”, “Ветеран труда”.
  • 9. Народився 22 червня 1908 року в с. ЛозуваткаКриворізького району Дніпропетровської області. В цьому ж селі, будучи девятирічним хлопчиком,закінчив три класи церковно-приходської школи. В 1930 році одним з перших вступив в колгосп, в якомупрацював аж до початку війни. В 1941 році попершій мобілізації добровольцем пішов на фронт. Воювавна ІІІ Українському фронті. В Венгрії, під час обстрілуз гармат, прикрив своїм тілом командира взводу, а самотримав два тяжкі поранення. Ще одне пораненняотримав в Карпатах. Перемогу зустрів в Австрії підВеною. Після війни працював у колгоспі огородником, бодуже любив роботу на землі.
  • 10. Народився 24 травня 1924 року. Свою воєнну біографію розпочав в жовтні 1943 року вс. Новоіванівка Криворізького району Дніпропетровської області.Коли наші війська вийшли вже на підступи до Кривого Рогу. Воював на ІІІ Українському фронті. З боями пройшоввсю Україну, Болгарію. Свято Перемоги зустрів в Болгарії.Ніколи не забути йому як зустрічали визволителів мешканціміст і сіл Болгарії, як проходили наші війська через утворені“живі”, пишні ворота з гілок сосни, на яких ясніли такідорогі, від щирого серця, слова: “Хай живе Червона Армія!”А всюди на вулицях було стільки людей, які плакали ісміялися від радості, вітали наших бійців. Демобілізувався Григорій Олександрович у 1947 році. Засвої бойові заслуги має такі нагороди: “Орден ЧервоногоПрапору”, медалі “Вітчизняної війни”, “50 років Перемоги”,“Знак пошани”
  • 11. Народився в 1925 році. Почав війну в Севастополі девятнадцятирічнимюнаком у складі 140-ого артилерійського дивізіону. Потімвоював у Кореї, Манчжурії. Закінчив війну після госпіталюна Далекому Сході. Чимало є бойових нагород, в т. ч. медаль “За перемогунад Японією”
  • 12. Народився 12 лютого 1925 року в с. Недайводі. На фронт Петро Гнатович пішов в 1943 році. Післятяжких кровопролитних боїв на території Недайводи,частини Радянської Армії відступали. Разом з ними пішові Петро Гнатович. В Пятихатках знайшов польовийвійськкомат і був призваний на дійсну службу. Прийнявприсягу в с. Чічіліовці Кіровоградської області. І черезмісяць перебування в учбовому батальйоні бувнаправлений на фронт. Перше бойове хрещення пройшовпід Кривим Рогом. В с. Веселі Терни отримав тяжкепоранення. Потім - військовий госпіталь, далекийІркутськ. Додому повернувся в переможному 45-ому. З того часувін працював в рідному господарстві комбайнером,автослюсарем. З 1979 року на заслуженому відпочинку.
  • 13. Радчук Володимир Хомович народився в Хмельницькійобласті у 1913 році. З перших днів війни був на фронті. В 1943 році, під часбоїв біля м. Шепетівки, потрапив у полон. Восени 1943 рокурадянські солдати визволили полонених. Так дідусьповернувся в своє село. Підлікувавшись, знову пішов на фронт. Воював на Тернопільщині. В одному з боїв бувпоранений, потрапив у госпіталь. Під час раптового нападунімців дід загинув, згорів під час пожежі.