Presentation of Kramarenko A. A.

1. ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ
МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ
ПЕДАГОГІВ
ДО ПРОФІЛАКТИКИ
ВЖИВАННЯ ПІДЛІТКАМИ
НАРКОГЕННИХ РЕЧОВИН

2. Наркоманію вже прийнято розглядати не просто як хворобу окремої людини, а як хворобу
суспільства. Соціальна значущість наркоманії очевидна, бо вона віднімає у суспільства молодих і
енергійних людей, здорове потомство, забирає в небуття нерозкриті таланти. Тому так гостро стоїть
проблема профілактики вживання наркотичних речовин та необхідність підготовки кваліфікованих
фахівців, які б цю профілактику проводили.

3. Наркоманія (від грецьких слів narke — заціпеніння, сон, і mania — божевілля,
пристрасть, потяг) — група хвороб, що виникає внаслідок систематичного, у наростаючій
кількості вживання речовин, які включені до затвердженого на офіційному рівні списку
наркотиків (такий поділ передумовлений передовсім правовими, а не медичними
чинниками, - адже з клінічних позицій наркоманії та токсикоманії патогенетично досить
схожі). Проявами наркоманії є психічна і фізична залежність від цих речовин, а також
розвиток абстиненції внаслідок припинення їх прийому.

4. ПРИЧИНИ НАРКОМАНІЇ:
– інтерес до наркотиків, до нових почуттів, до «забороненого плоду», який заснований на
упевненості, що вживання перших доз ще не призводить до наркоманії;
– втрата ціннісних життєвих орієнтирів, а звідси поява синдрому «безглуздого життя», сильне
душевне потрясіння, почуття самотності, відсутність уваги і допомоги з боку батьків,
педагогів, психологів;
– незадоволення життям, яке виникає на основі постійних конфліктів у сім’ї, навчальних
закладах, низького матеріального і соціального рівня;
– вплив оточення, друзів, компанії;
– простота переходу від «легких» наркотиків (сигарет, алкоголю) до небезпечних;

5. ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ
Проблеми професійної підготовки у вищій школі та формування професійної готовності
педагогічних працівників були і залишаються об’єктом уваги багатьох дослідників (А. Алексюк, В.
Андрущенко, В. Галузинький, М. Євтух, О. Мороз, В. Омеляненко, П. Решетніков, В. Сагарда, В.
Сластьонін, М. Фіцула та ін.).
Дослідники вивчали різні аспекти проблеми реалізації профілактичної діяльності, а саме:
 питання організації взаємодії соціальних педагогів зі старшими підлітками, що мають прояви
адиктивної поведінки (Л. Анісімов, О. Балакірєва, Н. Бурмака, М. Малькова, Н. Пихтіна, М.
Полісадова та ін.);
 проблеми методики та застосування технологій профілактики і корекції адиктивної поведінки
підлітків у діяльності психолога і соціального педагога загальноосвітнього закладу (С. Березін, В.
Беспалько, Т. Вайніленко, К. Лисецький, Н. Максимова, В. Оржеховська, Л. Фортова, І. Шишова й
ін.);
 питання готовності спеціалістів до профілактичної роботи зі старшокласниками (М. Ковальчук, О.
Макєєва, О. Пилипенко, В. Чернишова та ін.);
 стратегії формування здорового способу життя учнів (О. Вакуленко, Л. Ващенко, Ю. Галустян, С.
Кириленко, І. Пєша й ін.).
Разом з цим, наявний дефіцит наукових знань із проблеми підготовки майбутніх соціальних педагогів
до профілактики наркозалежності неповнолітніх.

6. Організаційно-методичні проблеми підготовки спеціаліста до профілактичної
діяльності у ВНЗ
Вивчення питання підготовки соціального педагога до антинаркотичної профілактики
наркотичної залежності серед старшокласників розпочинається з аналізу загальної проблеми
підготовки соціального педагога.
На сьогодні соціально-педагогічна діяльність є різновидом трудової діяльності, джерелом
оптимізації соціального функціонування суспільства і окремих його членів. У залежності від
кваліфікації, люди цієї професії потребують якісної теоретичної і практичної підготовки.
Проблема підготовки соціальних педагогів актуальна з тих пір, коли у 1991 році ця професія
отримала офіційний статус.
Соціальний педагог – це спеціаліст із соціально-педагогічної роботи у соціальній сфері, що
виконує роль посередника між дітьми і дорослими, школою і сім’єю, особистістю і державою,
захищає права дітей і підлітків.
Система підготовки фахівців соціально-педагогічної сфери – наймолодша у системі
професійної освіти, що, природно, зумовило, ряд труднощів: нечіткість у розумінні домінантних
напрямів розвитку спеціальної освіти соціальних педагогів, пріоритетних завдань і технологій
підготовки таких кадрів. І на сьогодні така система потребує удосконалення, глибокого
теоретичного, практичного і наукового осмислення проблем підготовки спеціалістів соціально-
педагогічної сфери.

7. Становлення соціального педагога як кваліфікованого фахівця – процес тривалий.
Початком його є етап здобуття професійних знань, формування умінь і навичок під час
навчання за обраною спеціальністю у процесі підготовки.
Професійна підготовка соціального педагога у ВНЗ є одним із важливих стартових етапів
процесу професіоналізації, що є „цілісним неперервним процесом становлення особистості
спеціаліста, який починається з моменту вибору професії з урахуванням своїх інтересів,
можливостей і здібностей, триває протягом усього професійного життя (збагачення досвідом,
розвиток особистості засобами професійної діяльності) і завершується при припиненні
професійної діяльності.
Отже, професійна підготовка спеціаліста є одним із початкових, базових етапів
професіоналізації і становлення особистості спеціаліста.

8. А. Капська визначає професійну підготовку соціального педагога як сукупність загальних і
спеціальних знань і умінь, які забезпечують можливість його роботи за спеціальністю. Вони
набуваються в процесі теоретичного і практичного навчання у вищих навчальних закладах.
С. Харченко розглядає підготовку студентів до соціально-педагогічної діяльності не лише як
процес, а й як педагогічну систему, що є сукупністю взаємопов’язаних засобів, методів і
процесів, необхідних для створення організованого і цілеспрямованого педагогічного впливу на
формування особистості майбутнього соціального педагога з визначеним набором моральних
якостей (зокрема, демократизму, соціальної активності і емпатії), сукупністю знань, умінь,
навичок, професійною спрямованістю на соціально-педагогічну діяльність, прагненням до
самопізнання, саморозвитку і творчого пошуку.

9. Ю. Галагузова оцінює якість підготовки майбутніх соціальних педагогів на сучасному
етапі як неоднозначну і пов’язує це з наявністю ряду протиріч:
1) між розвитком системи соціальної освіти і недостатньою розробленістю сутності теорії
соціальної педагогіки, що є основою підготовки спеціалістів;
2) між сферою практичної діяльності соціального педагога і його професійною підготовкою;
3) між необхідністю введення спеціалізацій у професійній підготовці соціальних педагогів і
відсутністю єдиних критеріїв і вимог до підготовки соціальних педагогів у рамках обраної
спеціалізації і методичною незабезпеченістю спеціалізації;
4) між задачами, що висуваються у ході професійного навчання та рівнем знань, умінь і
навичок, особистісно-професійних якостей майбутнього соціального педагога.

10. Концептуальні підходи, щодо підготовки соціальних педагогів у ВНЗ:
 Культурно-цивілізаційний – сприяє етнокультурній самоідентифікації майбутніх спеціалістів
засобами освіти;
 Культурологічний – сприяння розвитку особистості, професійної культури соціального
педагога, духовного багатства, світогляду, цінностей, якими він керується у професійній
діяльності;
 Соціокультурний – залучення особистості до культурних цінностей шляхом освіти, активізація
виховного потенціалу освітнього середовища;
 Системний – забезпечення цілісності навчання, взаємозв’язку його із зовнішнім середовищем;
 Особистісний – сприяння орієнтації студента на сприйняття себе як цілісного суб’єкта
професійної діяльності;
 Діяльнісний – включення студента у різноманітні ієрархічно залежні види діяльності з метою
усвідомлення багатоаспектності діяльності, проблем і потреб;
 Соціально-педагогічний – сприяння творчій самореалізації особистості, засвоєнню
соціокультурної реальності і соціальних цінностей, підвищенню життєвої компетентності
особистості;
 Технологічний – передбачає динамічність змісту, форм і методів підготовки спеціаліста, гнучке
інструментальне управління навчальним процесом у ВНЗ, практичну спрямованість,
варіативність підготовки;
 Інтегративний – інтеграція, взаємодоповнення дисциплін різних циклів, поглиблення
фундаментальних знань, диференціація навчання, раціональне співвідношення теорії і
практики.

11. Специфічні підходи до підготовки фахівців:
 Діалектичної єдності теорії і практики;
 Трансформації навчального матеріалу відповідно до змін у пріоритетах соціальних проблем, у
практиці соціальнопедагогічної роботи;
 Цілісності – єдність загальнонаукової, загальнопедагогічної і спеціальної підготовки;
 Розвитку вищих психічних функцій людини у процесі навчання;
 Наступності – інтеграція наукового знання у цілісну систему;
 Поєднання педагогічного керівництва з розвитком ініціативи і самостійності студентів;
 Гуманістичної спрямованості педагогічного процесу;
 Професійної мобільності;
 Єдності процесуально-змістових і мотиваційно-ціннісних сторін підготовки;
 Урахування індивідуальних особливостей студентів, інтелектуального і фізичного потенціалу
при визначенні змісту та методів навчання на різних етапах підготовки;
 Утимулювання самостійної діяльності студента.

12. Серед основних завдань педагогічної системи підготовки студентів до соціально-
педагогічної діяльності дослідники називають:
 оволодіння системою знань про людину, соціальні відносини, проблеми, способи
діяльності, засвоєння яких озброює студента правильним методологічним підходом до
пізнавальної і практичної соціально-педагогічної діяльності;
 набуття необхідних загально педагогічних, соціально-педагогічних, психологічних знань,
що відображають основні компоненти діяльності фахівців соціальної сфери, і умінь їх
раціонально використовувати у практичній діяльності;
 формування навичок науково-пошукової і науково-дослідної діяльності;
 оволодіння студентами широким арсеналом умінь, функцій соціально-педагогічної
діяльності, здатністю узагальнювати і упроваджувати передовий педагогічний досвід у
практику соціально-педагогічної діяльності;
 розвиток морально-вольових і професійних якостей особистості, компонентів свідомості,
морально-етичних орієнтирів, відповідно до вимог, які висуває реальна практика і
суспільство в цілому до спеціаліста соціальної сфери;
 формування творчої особистості (розвиток креативності, мотивації на інноваційний
пошук, набуття досвіду творчої роботи);
 розвиток ціннісно-мотиваційного компоненту, що передбачає формування в особистості
переконань, ідеалів, установок, системи професійних цінностей; спрямованість
майбутнього спеціаліста на соціально-педагогічну діяльність.

13. В основу теоретичної підготовки спеціаліста має бути покладено принципи комплексності,
використання різних методичних прийомів і засобів, послідовність вивчення с поступовим
поглибленням теоретичного матеріалу, взаємозв’язок загальних і спеціальних дисциплін,
корекція змісту отримуваних теоретичних знань, єдності навчальної і наукової роботи,
координації науково-пошукової роботи студентів, використання технічних засобів та
інтерактивних методів навчання, практичного закріплення теоретичних знань у ході практики.
Відповідно, формування у студентів свідомої потреби в оволодінні системними знаннями
вимагає від викладача пошуку ефективних форм і методів неформалізованого проведення
академічних занять, інтегрування теоретичних знань у практичні ситуації, сприяння науково-
пошуковій активності студента.
Практичне професійне навчання спеціалістів є механізмом формування мотивації студентів
до професійної діяльності, виступає своєрідним адаптивним чинником, допомагає студенту
розвинути професійні уміння і оволодіти функціоналом професійної діяльності.
Практична підготовка майбутніх фахівців – період перенесення теоретичного матеріалу на
сприятливий для стимулювання пізнавально-практичної активності студента ґрунт,
вироблення індивідуального професійного стилю роботи.

14. З метою посилення практичного компоненту у підготовці соціальних
педагогів/працівників О. Карпенко пропонує здійснювати такі заходи:
1) орієнтація теоретичних курсів на отримання знань, умінь, які потім закріплюються у
практичній діяльності;
2) співвіднесення з практикою тематики наукових, творчих випускних робіт;
3) включення студентів у некомерційні проекти і програми;
4) залучення студентів до організації і проведення практично-орієнтованих досліджень у
регіоні;
5) участь у проведенні науково-практичних конференцій;
6) залучення до суспільно-громадської, волонтерської роботи у соціальних організаціях.

15. Однією з головних ланок у ланцюгу профілактики і боротьби із наркоманією є соціальні
педагоги. Освіта з питань профілактики зловживання наркотиками буде ефективнішою, якщо
соціальні педагоги отримають формальну спеціальну підготовку, матимуть можливість регулярно
отримувати консультації й підтримку. Потреба у досвідчених фахівцях у сфері профілактичної
роботи вимагає зміни пріоритетів у напрямах підготовки соціальних педагогів у вищих закладах
освіти до означеної діяльності, а саме: забезпечення професійно орієнтованого та діяльнісно
практичного навчання фахівців. При цьому актуальним стало обґрунтування теорії і практики
підготовки соціальних педагогів до профілактики вживання наркотичних речовин серед учнів
старшого шкільного віку та виявлення оптимальних організаційно-педагогічних умов такої
підготовки.

16. До питання наркоманії треба підходити всебічно, бо воно вимагає залучення величезних
коштів і сил. Крім того, все суспільство повинно нести певну відповідальність за існування цього
явища. Проблеми можуть бути вирішені лише тоді, коли суспільство буде з належною увагою до
них ставитись, докладаючи всіх зусиль до їх викорінювання. Необхідно терміново і активно
включитися у боротьбу з наркоманією, використовуючи для цього весь арсенал доступних
засобів. Для того, щоб успішно здійснювати виховну діяльність, соціальному педагогу слід
оволодіти мистецтвом виховання, конкретними педагогічними методами, насамперед методами
виховання.
Методи виховання:
 Методи формування свідомості особистості (бесіда, лекція, методи дискусійного характеру,
переконання, навіювання, метод прикладу).
 Методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної
поведінки (привчання, тренування, педагогічна вимога, громадська думка, створення
виховуючих ситуацій, метод прогнозування).
 Методи стимулювання діяльності і поведінки (гра, змагання, заохочення, покарання).
 Методи самовиховання (самопізнання, самостановлення, саморегуляція).
Успішно оволодіти переліченими методами майбутні соціальні педагоги можуть у ході
вивчення навчальних дисциплін «Теорія та історія соціального виховання» і «Технології виховної
роботи соціального педагога».

17. В ході підготовки соціальні педагоги повинні навчитися визначати, яка інформація буде
корисна для учнів відповідного віку та соціального походження, стежити, щоб інформація з
профілактики зловживання наркотиками подавалася невеликими порціями у поєднанні з
розвитком в учнів уміння приймати рішення і долати труднощі, а також переконаності та
впевненості в собі. Може бути корисним відвідування соціальними педагогами лікувального або
реабілітаційного центру чи інший різновид громадської діяльності, пов'язаної з питаннями
здоров'я, розробки плану профілактичних заходів відносно зловживання наркотиками.
Реалізувати ці завдання майбутні соціальні педагоги можуть під час проходження таких
практик:
 професійно орієнтованої (ознайомчої);
 професійно орієнтованої (волонтерської);
 соціально-педагогічної;
 психолого-педагогічної (діагностичної);
 психолого-педагогічної (профілактичної).

18. Соціальному педагогу слід виходити з того, що педагогічна профілактика вживання
наркотичних речовин являє собою складову частину у багатогранній виховній діяльності.
Традиційно поширена думка, що потреба у профілактичній діяльності виникає при наявності
певного відхилення у поведінці. В цьому є сенс, але з іншого боку, наявність вираженої
пронаркогенної ситуації в середовищі життєдіяльності сучасного підлітка обумовлює
необхідність проведення соціально-педагогічної профілактики вживання наркогенних засобів
як постійної, принаймні на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, захисної функції
соціалізації неповнолітнього. Виникає необхідність проведення профілактики адиктивної
поведінки в усіх вікових групах, і, безумовно, починаючи з дошкільного віку . Адже відомо,
що значну роль у розвитку людини відіграє період раннього дитинства. Саме цей час
закладаються відчуття, які можуть зіграти особливу роль у виборі життєвого шляху людини.

19. Професійна підготовка соціальних педагогів до профілактичної діяльності реалізується
на кількох рівнях:
1) науково-теоретичному – поглиблення теоретичної бази з проблеми наркотичної
залежності неповнолітніх і ФЗСЖ);
2) психологічному – формування емоційної стійкості і психологічної готовності до роботи з
проблемними категоріями старших підлітків з адиктивною поведінкою);
3) методично-технологічному – підвищення професіоналізму в організації профілактичної
роботи, вміння застосовувати широке різноманіття існуючих засобів, методів і досвіду
профілактики у світі).
При підготовці соціальних педагогів до діяльності з профілактики адиктивної поведінки
старшокласників важливо орієнтуватися на багатопрофільні задачі і функції, які виконують
різні соціальні служби профілактики ризикованої поведінки, допомоги алкоголе- і
наркозалежним. Тому така підготовка повинна здійснюватися у тісній співпраці фахових
кафедр із соціальними закладами, які займаються питаннями профілактики вживання ПАР
неповнолітніми і соціально-реабілітаційною роботою та здійснюють заходи по формуванню
ЗСЖ у старших підлітків. Співпраця з цими установами і службами, з метою організації
ознайомчої і виробничої практики студентів, залучення студентів до волонтерської роботи
дозволить у значній мірі підвищити ефективність практичного компоненту підготовки таких
фахівців і вмотивує їх на подальшу роботу у цій сфері.

20. З метою оптимального формування у студентів розуміння змісту превентивної
діяльності і підготовки до неї, необхідно звернути увагу на оволодіння технологіями
соціально-просвітницької, профілактико-корекційної, соціально-терапевтичної, соціально-
реабілітаційної роботи соціального педагога. Причому усі технології можуть бути
апробовані студентами у різних видах практичної діяльності (напр., ділові ігри, усні
журнали, „круглі столи”, розв’язання проблемних завдань, моделювання і презентація
соціальних проектів, створення сценаріїв відеофільмів, аналіз відеосюжетів, наукові
конференції), під час практики, у волонтерській роботі, що допоможе студентам оволодіти
професійно-практичними уміннями.
Основу підготовки студента до превентивної діяльності складає теоретична підготовка –
оволодіння загальними психолого-педагогічними та спеціальними знаннями, які є
інформаційно-методичним підґрунтям розуміння суті адиктивної поведінки неповнолітніх, її
детермінант, механізмів взаємодії умов та факторів „наркотичного ризику”, особливостей
психолого-педагогічної діагностики осіб та наркогенно-орієнтованих груп, профілактичних
можливостей навчально-виховного процесу на основі використання загальних та
спеціальних методів корекційно-виховної роботи тощо. Спираючись на теоретичні знання,
студент може орієнтуватися у профілактичній діяльності, має можливість приймати
рішення, обирати способи дій і контролювати та оцінювати результати своєї роботи.

21. Основний зміст реалізації надання соціально-педагогічних послуг і необхідні для цього
знання та навички з певних дисциплін, які вивчаються майбутніми соціальними педагогами:
 соціально-педагогічне консультування, що повинно забезпечувати батьків
підлітків необхідними знаннями про особливості виховного спілкування з дітьми,
їхнього виховання й розвитку, формування подружніх і сімейних стосунків; сприяти
попередженню і подоланню педагогічних помилок у міжособистісних стосунках у сім’ї
(соціально-педагогічне консультування);
 педагогічне обстеження та діагностика підлітків із використанням сучасних тестів та
засобів всебічного вивчення особистості і об’єктивної оцінки її стану, встановлення
форми й ступеня соціальної дезадаптації, що повинно забезпечувати ефективність
педагогічних послуг, а також надавати необхідну інформацію про обсяг та основні
напрями педагогічної корекції особистості («Психодіагностика», «Основи психокорекції
і психогігієни»);
 педагогічна корекція, що повинна забезпечити кваліфіковану й ефективну педагогічну
допомогу батькам (у формі бесід, роз’яснень, методичних порад, рекомендацій) для
подолання та виправлення припущених ними педагогічних помилок чи конфліктів у
сім’ї, що є травмуючими для дітей, а також у виправленні неадекватних батьківських
настанов і форм поведінки в їхньому вихованні («Педагогіка сімейного виховання»,
«Самовиховання і саморегуляція особистості», «Соціальна педагогіка»);

22.  набуття належного ступеня й сталості соціальних навичок, які формуються та
закріплюються у клубній і гуртковій роботі, навчальних тренінгах та інших навчальних
заходах щодо безпечної поведінки й позитивного соціального спілкування, формування у
підлітка позитивних інтересів, у тому числі у сфері дозвілля, сприяння сімейному
вихованню дітей («Соціально-педагогічна робота у сфері дозвілля», «Технології
соціально-педагогічної діяльності», «Методика роботи з дитячими і молодіжними
організаціями», «Психотренінг»);
 соціальне інспектування належного надання соціальних послуг за допомогою системи
заходів, які реалізують нагляд, аналіз, експертизу, контроль за здійсненням соціальних
програм, їх відповідність потребам та складним життєвим обставинам отримувачів, а
також соціальне інспектування умов життєдіяльності, морального, психічного і фізичного
стану дітей та молоді для забезпечення їхніх прав, свобод і законних інтересів
(«Правознавство», «Основи соціально-правового захисту особистості», «Соціально-
педагогічне проектування», «Соціально-педагогічна профілактика правопорушень»)

23. Пpофiлaктикa ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних
інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних, факторів, що зумовлюють
відхилення у психологічному та соціальному розвитку підлітків і молоді, в їхній поведінці,
стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля.
Основний зміст реалізації надання соціально-педагогічних послуг із профілактики
вживання наркотичних речовин і необхідні для цього знання та навички набуваються
майбутніми соціальними педагогами впродовж усього періоду навчання у вищому
навчальному закладі. Вивчення дисциплін соціономічного профілю і проходження практик
у певних установах та закладах дозволяє соціальним педагогам більш компетентно
розпізнавати підлітків, в яких можуть бути проблеми з уживанням наркотичних речовин і
застосовувати належні заходи втручання.

24. Проблеми підготовки соціальних педагогів

25. Таким чином, професійна підготовка майбутніх соціальних педагогів до
профілактичної роботи у ВНЗ є складним, динамічним, професійно-орієнтованим
педагогічним процесом, що створює умови для формування у студента спеціальних
знань, умінь і навичок у сфері профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх; а
також надає можливості для оволодіння ними в процесі підготовки досвідом
превентивної роботи з різними категоріями клієнтів.