Contemporary philosophy of history

685 views

Published on

Published in: Education
1 Comment
0 Likes
Statistics
Notes
  • Be the first to like this

No Downloads
Views
Total views
685
On SlideShare
0
From Embeds
0
Number of Embeds
52
Actions
Shares
0
Downloads
0
Comments
1
Likes
0
Embeds 0
No embeds

No notes for slide

Contemporary philosophy of history

  1. 1. Проблема часу та історіїв сучасних філософських інтерпретаціях Філософія історії, лекція 14-15. Михайло Мінаков НаУКМА
  2. 2. Проблема часу та історії в сучаснихфілософських інтерпретаціях1. Особливості підходу до історії у сучасній філософії: регуманізаціѐ часу.2. Історіѐ буттѐ і часу у філософії М.Гайдеггера.3. Виміри часу у вченні про хронотоп у М.Бахтіна та Г.-У. Гумбрехта.4. Філософіѐ історії та проблема часу.
  3. 3. 1. Особливості підходу до історії усучасній філософії• Проблематизаціѐ об’юктивності часу історії• Питаннѐ про відмінність історії і природи: в чому сенс?• Історична наука ѐк джерело несвободи в теперішньому• Регуманізаціѐ часу ѐк завданнѐ пост метафізичної філософії
  4. 4. 2. Історія буття і часу у філософіїМ.Гайдеггера• Історіѐ метафізичної пори – виѐв неспроможності розуміти буттѐ• Нова постметафізична історіѐ дозволѐю зрозуміти буттѐ через дві феноменологічні концепції: – Історіѐ Часу – Історіѐ Буттѐ
  5. 5. Неможливість історії часу вметафізичні традиції• Поділ наук на історичні та природничі – проѐв того, що первинний і глибинний звѐзок речей передтеоретичного досвіду ще не розкрито, а природу та історія нівельовано до рівнѐ предметних полів. Це власне і ю криза наук, криза зв’ѐзку між окремоя накоя та її фундаментальним зв’ѐзком з її річчя• Феноменологіѐ здатна вивести на баченнѐ горизонту, в ѐкому історія і природу не поділено• Цей горизонт можна досѐгти в «історії понѐттѐ часу»: і фізика, і історіѐ випливаять з понѐттѐ часу, вони – часові і задаять усім іншим обов’ѐзок мати стосунок до часу, в тому числі негативно (математика чи метафізика)• Час постаю ѐк ознака (індекс) поділу та обмеженнѐ регіону буттѐ взагалі; «понѐттѐ часу даю розмиканнѐ роду та дійсності такого розграниченнѐ універсального регіону сущого» (с.8) таким чином, понѐттѐ часу пов’ѐзано з фундаментальним питаннѐ філософії: питаннѐ про буттѐ сущого
  6. 6. Власне Історія Часу• Історіѐ понѐттѐ часу – це історіѐ спроби розкрити суще в його бутті (с.10) та в історії «занепаду та виродженнѐ цього фундаментального питаннѐ» в науковому дослідженні (с. 191)• Витоки питаннѐ про Буттѐ – в його зв’ѐзку з самим запитувальним сущим (або ж Дазайном)• Дазайн структуровано ѐк Турботу, тобто структуру буттѐ сущого, в ѐкій ідетьсѐ про буттѐ-в та буттѐ ѐк таке; турбота – це термінус буттѐ Дазайну• На відміну від структур буттѐ-в-світі, спів- буттѐ, ман, розуміннѐ, Турбота проѐвлѐю ще й укоріненість у ці однаково-первинні структури, а отже всі вони належать до феномену турботи (с.421)• В Турботі Дазайн прагне цілісності, тобто іде до того, що ще не ю; а отже сенс буттѐ Дазайну – в його неповноті і незавершеності
  7. 7. Власне Історія Часу (2)• Завершеність Дазайну – смерть; ѐкщо Дазайн досѐгаю повноти, він помираю• Натомість повнота буттѐ досѐгаютьсѐ Дазайном ѐк співбуттѐм; помираннѐ одного Дазайну не значить смерть іншого• В тѐжінні до повноти Дазайн 1) забігаю вперед і стаю становленнѐм мого буттѐ, 2) утримую буттѐ-колишнім (Gewesensein); Дазайн водночас ю буттѐм майбутнім і минулим• Буттѐ, в ѐкому Дазайн може бути своюя цілісністя ѐк бути-собоя- наперед (Sich-vorweg-sein), ю ЧАС; «Дазайн часовію ѐк Час свого Буттѐ»• Час приходить ззовні ѐк рамки даності світу; час уможливляю Турботу• Час, ѐкий ми виміряюмо в повсѐкденності, - це лише «ляд», das man, структура в ѐкій занепадаю Дазайн• Історіѐ і природа – вільні від часу повсѐкденності; вони сполучаятьсѐ лише в ЧАСІ, ЯКИМ Є МИ (с.442)
  8. 8. Історія буття• «Історіѐ буттѐ» - це іменнѐ спроби, наново встановити істину буттѐ ѐк подія у слові мисленнѐ, і в цей спосіб довіритись сутнісному ґрунту історичної лядини, тобто слову та його вимовності» (Heidegger, M. Die Geschichte des Seins (GA, B. 69), Jahre 1938´1940)• Історизм Модерну безнадійний і беззмістовний : – Модерн мислить історія через ПІДХОДИ, що вимагаю бачити ЧАС постійно плинним та рухатись із ним – Модерність вимагаю бути постійно в сучасності, ѐка постійно плинна і постійно настаю, приходить і проходить – В цій настанові лядина постійно перебуваю у протистоѐнні з Часом і постійному намаганні бути сучасним, а отже бути на межі з майбутнім• Суб’юктивістична історіѐ приводить до (GA 69, S.20): – Постійне запізненнѐ Я – Пустота (ненаповненість) того, що пливе в минуле – Нездоланний неспокій сучасного – Історіѐ Модерну – ѐк пануваннѐ над сутністя лядини; так історіѐ не може переживатисѐ в досвіді
  9. 9. Власне історія Буття• Антиметафізичний порив прориваютьсѐ до питомо іншої історії – Історії Буттѐ; вічне поверненнѐ Ніцше кладе край історицистській настанові, встановляячи потребу нового Початку і завершеннѐ будь-ѐкої метафізики• Історіѐ Буттѐ не ю світовим ерзацем загиблої «Вічності»; історіѐ – це історія як відбування сутності (Wesung) істини Буття• Первинна історичність Буттѐ ю тим, що НАМ ПІДХОДИТЬ та ПРИХОДИТЬ ДО НАС (zu-kommt)• Ми закинуті у відкритість Буттѐ; цѐ закинутість уже ю історіюя• Історіѐ ю сутністя істини, ѐка НАМ ПІДХОДИТЬ та ПРИХОДИТЬ ДО НАС у відкритості
  10. 10. Прорив до історії• Розрізненнѐ Сущого (Seiende) та Сутності (Wesen)• Відмова від влади, тобто запереченнѐ влади і ПРИЙНЯТТЯ- ОПОДІЮВАННЯ (Er-eignung) сущого (Seiende) на користь приналежності до істини буттѐ• ПРИЙНЯТТЯ-ОПОДІЮВАННЯ (Er-eignung) ѐк таке ю власне Буттѐм, тобто Подіюя (Ereignis)• Подіѐ-сприйманнѐ (Er-eignis) ѐк розв’ѐзаннѐ-вихід (Austrag): прорив до просвіту буттѐ• В такій історії нічого не втрачаютьсѐ, тут «Суще та Слово зберігаять» все, що посутньо належить до історії ѐк «рішеннѐ щодо сущого істини буттѐ»• Така історіѐ розумію Лядину ѐк її суще, а не в моральному, екзистенційному, метафізичному чи антропологічному розумінні (с. 149)• Лядина ѐк Дазайн ю буттювосіторична сутність (seynsgeschichtliche Wesens), при цьому Дазайн – це Слово покладаннѐ істини буттѐ
  11. 11. Початки Історії Буття• Перший початок Історії Буттѐ – це відбуваннѐ (Wesung) фюсіс ѐк алетейя• Це прийнѐттѐ Буттѐ лядством промовлѐютьсѐ у початковості історичних потреб у Богах• Перший кінець ціюї історії настав із початком метафізики, коли буттѐ почали описувати ѐк ідею і знищили сутність відкритої безгрунтовної істини• Знищеннѐ закинутості сущого в буттѐ проѐвилосѐ в образі влади омани (Macht der Machenschaft) чи видимості суб’юктивності (Schein der Subjektivität)• Таке розуміннѐ історії приводить до наступного: – Марне намаганнѐ зрозуміти історія в термінах публічної думки, лозунгів, термінів на кшталт «плутократіѐ» чи «свобода» – Впливовість невимовних цілей і методів (ідеологіѐ) – Безпосередньо відчутні сили і влада в публічній сфері – Прихованість сутності буттѐ, ѐка перетворяю лядину на раба – Мислитель вилучений з сущого Буттѐ
  12. 12. Новий початок Історії Буттяпотребує• Сутнісного мисленнѐ (wesentliche Denken) в термінах того необґрунтованого відбуваннѐ, ѐке дозволѐю тлумачення накидати свій проект на буттѐ і в ѐкому приховано істину• Сутністя справжньої історії ю неприхованість сущого, ТАК Є у конкретності й абстрактності цього слова, а не швидкоплинні зміни наступництва у часі• Така історіѐ пишетьсѐ в дусі буттювоісторичного мисленнѐ без зв’ѐзку з натхненними Платоном науками, мистецтвом, політикоя чи культури загалом• Буттювоісторичне мисленнѐ вимагаю розв’ѐзаннѐ сутності істини ѐк істини буттѐ, а отже історіѐ ю первинноя філософіюя, адже їй не йдетьсѐ про лядину чи бога, світ чи земля, суще чи несуще, а тільки про буттѐ• Історіѐ знов стаю можливоя лише в знову-починанні та прийнѐтті підходѐщого початку• Історіѐ не описую та не указую, не виводитьсѐ з найвищих понѐть,• Історіѐ ю Промовоя оподіювленнѐ-підходженнѐ історії ѐк Дазайну в слові Буттѐ та буттювоісторичному Genitiv
  13. 13. 3. Виміри часу у вченні про хронотопу М.Бахтіна та Г.-У. Гумбрехта• Олексій Ухтомський (1875-1942, Ухтомский А.А. Доминанта. - СПб.: Питер, 2002- с. 342-7.) – Термін «хронотоп»: «закономірний звѐзок просторово-часових координат» – «спайка простору і часу» в структурі лядського досвіду; хронотоп завжди ю часом і простором «живих і неспростовних у бутті подій»
  14. 14. 3. Виміри часу у вченні про хронотопу М.Бахтіна та Г.-У. Гумбрехта• Михайло Бахтін (1895 – 1975, М. М. Бахтин, Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике // Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. — М.: Худож. лит., 1975. — С.234-407.) – Хронотоп – «сутнісний звѐзок часових і просторових відношень» (с. ) – Мистецтва освояять реальний історичний хронотоп – Мистецтва і література розрізнѐятьсѐ за своїм способом освоюннѐ хронотопу – Хронотоп зазнаю вираженнѐ виклячно в мові, що щоразу задаю ідеологія та світоглѐд певному способу освоюннѐ хронотопу – Длѐ Бахтіна важливо в хронотопі неподільність часу і просторі, що задаю виток витвору мистецтва – Саме в мистецтві час «товстішаю», обростаю тілом і стаю видимим – Длѐ формалізму, хронотоп – це категоріѐ аналізу саморепрезентації історичної реальної лядини в літературі
  15. 15. Ганс-Ульріх Гумбрехт та історія – Будь-ѐка свідомість ю часовоя – Тлумаченнѐ реальності лядиноя може бути тільки в термінах часу, тобто в термінах зміни реальності – Хронотоп ю одним з визначальних принципів соціального запасу знаннѐ: він визначаю, ѐк лядина ставитьсѐ до минулого, що було до її народженнѐ, та ѐк вона ставитьсѐ до думки про зміну ходи часу
  16. 16. Ганс-Ульріх Гумбрехт та історія (2)• Хронотоп Середньовіччѐ: однорідність майбутнього і минулого, мінімальна можливість змінити перебіг часу• Історицистький хронтоп Модерну: час веде до ѐкісних перетворень, ці перетвореннѐ підкорѐятьсѐ певним законам і знаннѐ законів дозволѐю впливати на перебіг подій – Минуле – подіѐ, що вже позаду і не перетинаютьсѐ з теперішнім – Майбутню – відкритий горизонт можливостей, – Теперішню – мить переходу майбутнього в минуле і мить існуваннѐ новочасного суб’юкта
  17. 17. Ганс-Ульріх Гумбрехт та історія (3)• Утвореннѐ хронотопу Постмодерну – Необ’юктивність минулого, його присутність у безпосередньому досвіді сучасників; теперішню рѐснію і навіть переповнене присутністя минулого – Завдѐки невідокремленості минулого і теперішнього, теперішню з миті перетворяютьсѐ на щось протѐжне, широке і фрагментоване – Симультанність теперішніх часів стала реальністя нашої повсѐкденності – Майбутню стаю відокремленим і закритим; майбуттѐ уѐвлѐютьсѐ ѐк джерело загроз і ризиків – Важливим ю не виробництво змістів ѐк в історизмі, а виробництво присутності (не темпоральний, а просторовий вимір) в теперішньому; чим інтенсивніша присутність, тим теперішніше суб’юкт Постмодерну
  18. 18. Ганс-Ульріх Гумбрехт та історія (4)• Історіѐ може бути написана через ефекти присутності: книга «У 1926: жити на края часу»: «виѐвити переважні поверхові способи сприйнѐттѐ, викликані тими чи іншими матеріальними ѐвищами, а також панівні способи світоглѐду, породжені тими чи іншими концепціѐми в 1926 році»• «Завданнѐ автора – зробити так, щоби хоча б дехто з читачів забув, що він не живе у 1926 році.»
  19. 19. Особливості історії крізь призмуконцепції хронотопу – Пошук прарегіону, до поділу на час і простір – Пошук витоку історичної реальності – Пошук витоку безмежності способів вираженнѐ історії – Пошук лядськості часу, подоланнѐ «об’юктивного часу» наук
  20. 20. 4. Філософія історії та проблемачасу• Від часу богів – через час лядей – до часу Бога – і до часу науки• Об’юктиваціѐ історії і відчуженнѐ часу від життѐ особи• Утвореннѐ історичної науки ѐк забуттѐ буттѐ• Філософіѐ ѐк засіб спасіннѐ лядства

×