• Share
  • Email
  • Embed
  • Like
  • Save
  • Private Content
Cn2i
 

Cn2i

on

  • 533 views

 

Statistics

Views

Total Views
533
Views on SlideShare
484
Embed Views
49

Actions

Likes
0
Downloads
0
Comments
0

1 Embed 49

http://www.fundgp.com 49

Accessibility

Categories

Upload Details

Uploaded via as Adobe PDF

Usage Rights

© All Rights Reserved

Report content

Flagged as inappropriate Flag as inappropriate
Flag as inappropriate

Select your reason for flagging this presentation as inappropriate.

Cancel
  • Full Name Full Name Comment goes here.
    Are you sure you want to
    Your message goes here
    Processing…
Post Comment
Edit your comment

    Cn2i Cn2i Document Transcript

    • Ідеологічна дискусія у Китаї загострюється.Олексій КовальЗакриття щорічної сесії китайського парламенту минулого місяця позначилосяактивізацією ідеологічної дискусії в Китаї, яка співпала з вирішальним моментомекономічної та політичної трансформації країни.Старт цій дискусії дав голова Держради КНР Вень Цзябао, який на підсумковійконференції по закінченню сесії 14 березня 2012 року раптово заявив, що попри реформуекономічну, слід проводити реформу політичної системи Китаю, зокрема реформукерівної системи партії та держави. Пояснюючи свою тезу, він зокрема зазначив, щопонад 30 років тому, коли у Китаї була розбита «група чотирьох» (яка складалася зприбічників Мао Цзедуна) компартія Китаю обрала новий курс реформ та відкритості,натомість вона не змогла виправити помилки «культурної революції» та викорінитифеодальні пережитки. В сучасному Китаї – наголосив прем’єр – до них додалисянерівномірне розподілення майнових ресурсів, корупція і моральний розклад. Отже засловами Вень Цзябао успіху реформ на ключовому етапі сьогодні загрожують ціпроблеми, і в разі поразки реформ «історична трагедія «культурної революції» можеповторитися». Щоб перешкодити такому сценарію, голова уряду закликав до подальшогопросування курсом реформи, а також вказав на певні події, сили і процеси, до яких слідпоставитися відповідально. Вень також заявив, що готовий до відкритого двобою зісвоїми критиками.Така незвична відвертість китайського керманича мала засвідчити, що загроза поверненняу минуле, на думку політика є досить суттєвою, адже у самій партії чимало тих, хтозахоплюється ідеями Мао. Наслідком виступу премє’ра вже за кілько днів сталаактивізація політичної кампанії проти сил, які можуть розглядатися, як опозиція допоточного курсу. Зокрема критика була спрямована на міську адміністрацію та парткомвеликого міста Чунцин (південно-західний Китай), які в останні місяці знаходилися вцентрі посиленої уваги.Вже за добу, 15 березня з посади був знятий член Політбюро ЦК КПК, секретарЧунцинського міського комітету партії Бо Сілай. Він став жертвою скандалу, якийпочався, ще 6 лютого. Тоді віце-мер міста Ван Ліцзюнь втік до американськогоконсульства у місті Ченду і за повідомленням ЗМІ, просив політичного притулку і навітьпередав американським дипломатам компромат на Бо Сілая. Сам Ван вчинив так, бо бувзамішаний у корупційних оборудках, і начебто Бо Сілай хотів його притягнути його досуду. Американці не дали Вану притулку і він опинився за гратами.Наразі слідство в цій справі ще триває, і не відомо у чому офіційно звинувачують БоСілая. Проте усунення Бо виявило складні процеси, що точаться у КПК. Його справувлада Китаю, і принаймні частина лідерів партії може використати для критики тих, хтонезадоволений реформами, тим як їх впроваджують з центру. Так зокрема Бо Сілаюприписують, що як керівник партії у місті з 30 мільйонним населенням, він ставзастосовувати не звичну для Китаю практику. Зокрема на його адресу лунализвинувачення, що він всіляко підтримує державні підприємства за рахунок комерційних,від так він фінансово підтримував найбідніші прошарки, проте робив все це під гасламичасів «культурної революції». Регіональне ТВ було змушене під його тиском відмовитисявід реклами, і надавало більше часу на програми патріотичного та ідеологічного змісту,«червоним» пісням часів «Культурної революції». Бо Сілай неодноразово проголошувавздравиці на честь Мао, і навіть один раз заявив, що вважає його своїм ідейним
    • натхненником. (Зазначимо також, що Бо, як і багато з його сучасників, пройшов черезтрудове перенавчання в часи «Культурної революції» працював звичайним робітником,згодом став журналістом.)Отже в своїй роботі з масами Бо Сілай зробив більше (та провадив цю роботуефективніше) ніж керманичі у столиці. Відтак вже давно став героєм далеко за межамиміста (про цього навіть складали пісні), і для багатьох в Китаї продемонструвавможливості альтернативного шляху, на прикладі своєї роботи у Чунцині дав відповіді напроблеми, які непокоять владу у Пекіні, і довів можливості позитивного вирішення низкиз них.Ринковий соціалізм у КНР: пошук стратегії розвитку після кризиГлобальна економічна криза виявила обмеження для сталого розвитку, що йогопропагували прибічники економічної системи збудованої на домінуванні вільного ринкунад керованою економікою. В Китаї - ідеологічно соціалістичній країні, яка проте будуєекономіку на ринкових засадах - наслідки кризи 2008-2009 рр. викликали жваву дискусію,щодо напрямку подальшого руху і стратегії розвитку в умовах кризи та після їїзавершення. При цьому ініціативу у цій дискусії захоплюють представники «лівих», про-соціалістичних поглядів, які вважають, що розбудова економіки Китаю на принципахзабезпечення стрімкого росту, ефективності праці і виробництва за теперішніх умов недозволить Китаю вирішити головні протиріччя, які накопичилися за минулі рокистрімкого економічного піднесення – розмежування населення за рівнем доходів,соціальну напруженість і екологічні проблеми. Саме цими питаннями опікувався БоСілай, а також він став знаним, як борець з мафією та корупцією, вів цю боротьбу дужежорстко.Це сталося в той самий момент, коли перед китайським керівництвом постало завданняприборкання кризових явищ, стимулювання економічного зростання з одночаснимстримуванням проблем соціального характеру. Офіційні кола в Пекіні схоже тепер саме улівих ідеях знаходять більш раціональні, як їм здається, шляхи подолання названихвикликів. Зміна певних пріоритетів розвитку минулих років може мати великий вплив, якна сам Китай, так і на світ в цілому.Чим не задоволений Китай?Вже з початком кризи наприкінці 2008 року серед китайського населення все більшпопулярними та поширеними стають ідеї економічного націоналізму. Своєріднимманіфестом активних прибічників цієї ідеології став виданий масовим тиражем у Китаї уберезні 2009 року збірник з красномовною назвою «Китай не задоволений» [1]. До ньогоувійшли матеріали п’яти знаних у Китаї експертів та журналістів, які відстоювали думку,що Китай не задоволений тим, як Захід (у першу чергу США) поводить себе повідношенню до Китаю. На думку авторів криза є змовою великого капіталу США, яка маєна меті стримати розвиток Китаю і перетворення його в світову потугу. Окрім того тутйдеться, що в останні 20 років китайські керманичі обрали не адекватний сучаснимвикликам курс, особливо у ставленні до країн Заходу. Тепер, закликають автори, Пекінуслід взяти на озброєння ті самі методи, які західні держави застосовували щодо Китаю –визначити загрози і відстоювати свої економічні та інші інтереси, за певних умоврозірвати відносини з Заходом. «Бути сильними, міцно тримаючи меч, зайнятисяекономікою і торгівлею; сміливо стати обличчям до Заходу і вигнати з душі всі сумніви іхибні думки, які б заважали дії». Мета Китаю у світі «відкрити шлях до Великогоспокою», всередині - «встановити справедливість і сформувати велику державу» - йдеться
    • у анотації до книги. Автори відстоюють навіть ідею, що Китай має право і здатність нацих засадах керувати цілим світом.Збірник користувався особливою популярністю серед молоді у великих містах (до якоїбезпосередньо апелюють автори), а також до певної міри у військових колах, адже деякійого автори є прибічниками нарощування військової могутності Китаю, яка такожповинна стати одним з чинників відносин Пекіну з зовнішнім світом. Відносно внутрішніхпроблем тут йдеться, що державні посадовці і представники держави в економіці«обікрали народ» - це перша і головна причина незадоволення. Влада позбуласявідповідальності. КПК не може сама вирішити всі проблеми. А від так на часі стоїтьзавдання розробки такої ідеологічної платформи, яка б була загальноприйнятною дляцілого китайського суспільства – нової національної ідеї. Стверджується, що ключовим вцій ідеології буде поняття китайської нації (права нації домінують над правами особи,проте вони існують в нерозривному єднанні – без прав нації, нема прав людини ).Компартія визначена, як авангард нації [Галенович 2009, 15 ]. Одночасно піддаєтьсякритиці державна еліта, яка «кинула Китай на поталу», яка задовольнялася грошима тавладою. Для того, щоб побачити перспективи китайці повинні зосередитися на розбудовінації, а не на своїх приватних, дрібних проблемах. Люди Китаю, вже перетворилися угромадян «суспільства нової доби».Автори збірника трактують останні 20 років реформ, як певний шлях розвитку країни, щобув нав’язаний Заходом слабкому Китаю. Захід багатів за рахунок дешевої китайськоїробочої сили, ресурсів, натомість діставав всі необхідні товари, Китай проте неотримував високих технологій і мав залишатися країною технологічно не розвиненою.Одночасно, визнається, що у Китаю не було тоді іншої можливості і способу заробитигроші – лише, як потом і кров’ю робітників. Капіталістична тактика у Китаї такожполягала в тому, що Китай одночасно ставав найбільшим кредитором США, а також те,що в Китаї мала поширюватися західна ідеологія і культура. Отже капіталізм тутвиведено, як суб’єкт який за сутністю своєю, за законами свого існування буде надалішкодити інтересам нації Китаю, робити все щоб підірвати існуючий у Китаї самобутнійсоціалістичний лад. Проте тепер могутній Китай може повстати проти такого стану речей– проти приниження. Тепер всі хто ображав Китай у минулому мусять заплатити «борги».Першим актом такого повстання Китаю має стати «торгова війна» проти Заходу, за радимаксимального охоплення світового ринку китайськими товарами, одержання доступу доресурсів. Найближче завдання знищення – капіталізму. А згодом і всього того, щокапіталізмом породжено - ось велика мета Китаю, який інакше не має шансів вижити.Проява цього збірника викликала великій інтерес в колах експертів, які займаютьсяКитаєм, адже до певної міри ідеї та міркування викладені там випереджали ті, про якіговорили на той час офіційні кола. Натомість є переконання, що видання і поширенняцього збірника не могло відбутися без згоди ба навіть прямої вказівки «згори». Івважається, що таким чином влада КНР відреагувала на настрої населення, спрямувавшисаме в такий бік його думки щодо сучасного стану речей у країні (підкреслюючи зокремате, що саме помилки Заходу стали причиною глобальної кризи, а отже він винен усучасних негараздах Китаю) і вказало на те, яким має бути відношення китайців дозовнішнього світу і зокрема до США. Для цілого світу це також була пересторога, що вінтакож має враховувати ці настрої. Окрім того, на думку дослідників, така публікація маласвідчити, що влада знає про настрої унизу [Галенович 2009, 5 ] і намагається через такенеофіційне видання висловити їм свою підтримку (про що не можна було сказатиофіційно).
    • Отже дискусія, яка рідко виходила у Китаї на широкий загал, почалася. Причому владафактично дала зрозуміти, що тепер буде прихильна до тих сил, які за останні десятиліттяекономічних реформ, а особливо після придушення виступів на площі Тяньаньмень учервні 1989 року, вважалися у Китаї ідеологічною опозицією. Адже до теперішньої кризикерманичі Китаю жорстко дотримувалися курсу патріарха китайських реформ ДенСяопіна, який наполягав на розвитку ринково-орієнтованої економіки Китаю, яка до тогож великою мірою була б інтегрована у світову економічну систему і булаконкурентоздатною. Криза виявила для Китаю загрози такого шляху – криза у світовійекономіці викликає кризу у Китаї. Орієнтована на експорт, на зростання і ефективністьекономіка в часи кризи стає за цих умов збитковою, ринкові відносини в серединідержави, які б не керувалися з центру і з боку влади, призводять до нерівномірногорозвитку держави, окремих регіонів, майнового розшарування і соціальних конфліктів.Слід обмовитися, що на самому лівому краю ідеологічного спектру, ще присутні маоїсти –прибічники ідей Мао Цзедуна, який намагався збудувати у Китаї соціалізм «сталінського»зразку. Прибічники цієї течії - ультраліві (цзіцзопай)- вважають, що Китай від початкуреформ йде у протилежному напрямку ніж заповідав «керманич Мао», і все щовідбувається є фундаментальною зрадою основних цілей і завдань Комуністичної партіїКитаю, в тому сенсі, як їх визначав Мао. Ця група вважає за доцільне повернення додержавної/суспільної власності, жорсткого контролю уряду над економікою іцентралізованої планової системи. Їх вплив сьогодні не значний, але зі своїми ідеямивони також ознайомили загал завдяки збірнику «Китай не задоволений».Нова ліва «утопія»Цікаво, що лівим радикалам навіть було дозволено, хоча б в завуальованій формікритикувати КПК, яка на їх думку за часи реформ «лібералізувалася». Отже в Китаї заостанні роки повстала дуже цікава ситуація, коли ліберали, або «праві» підтримуютьурядову політику, виступають за продовження реформ за ринковим зразком, виступаютьза демократичні експерименти і є відданими прибічниками курсу Комуністичної партії.Натомість, «ліві» у Китаї довгий час виступали у якості опозиції, які відповідно боролисяза збереження деяких ознак системи, яка існувала до початку реформ у 1978 році іпоступово була зруйнована в наступні десятиліття.Якщо в Європі «ліві» і «праві» різняться за своїм ставленням до економіки, то в Китаїпоняття «лівого» і «правого» великою мірою визначається ставленням держави, Компартіїта націоналізмом. В Китаї також дуже складно говорити про «радикалів» та«консерваторів», на тлі того, що наприклад в часи реформи маоїзм було затавровано, як«консервативний проект», а неолібералізм – охарактеризований, як «радикальне»вивільнення продуктивних сил. Натомість лише за кілька років перед тим у Китаї ,експерименти ліваків - прибічників Мао - завершувалися «радикальними» змінами іреволюційними перемогами проти «консерваторів з правим ухилом», які пообкопувалисяв середині КПК.Сьогодні, в наслідок кризи, прихильність китайського керівництва і частини членів КПК(Бо Сілай за всіма ознаками був з їх числа) поступово зміщується у лівий спектр – напозиції поміркованих лівих, яких називають «Нові ліві» (сіньцзопай), яких відрізняють відліваків маоїстського штибу, тим що вони не закликають до повернення до «військовогосоціалізму», але наполягають на більшому плюралізмі думок і критиці, пов’язуючи цютрадицію з рухом «4 травня» (1919-1927), коли соціалістичні ідеї поступововкорінювалися на китайському ґрунті. Формально такої групи не існує і термін «нові ліві»вигадали їх опоненти з ліберального табору і згодом, він став уживаним в мережі
    • Інтернет. На думку кількох китайських вчених, ліберали винайшовши його, намагалисязатаврувати опонентів і закріпити за собою право на ідеологію лібералізму як таку. Хочана початку реформ в Китаї ідеологія сучасних «нових лівих» могли б цілком відповідати«соціально орієнтованому лібералізму», або «лівому лібералізму». Справа в тому, що зрозвитком ринкових відносин китайські ліберали почали закликати до все активнішої«лібералізації» Китаю, радикальних ринкових реформ, чим заганяли себе, китайськийуряд, навіть, частково, КПК і саму ліберальну ідею в Китаї все далі «праворуч».На тепер китайський лібералізм теж не однорідний. Серед поміркованих йогопредставників панує думка, що поряд з дальшим просуванням ринковим шляхом у Китаїнеобхідно посилювати демократію і права людини, це стане запорукою подальшогопереходу до соціальної рівності, про що говорять «нові ліві». Професори з Пекіну таШанхаю Чжан Вейін та Чжу Сюецін в таборі лібералів виступають з крайніми позиціями –введення в Китаї демократичного режиму західного зразку та цілком ринкової економікивідкритої світу. З початку 90-х до 2002 року і навіть подекуди й тепер, партійні лідериКитаю більшою мірою слухали їх рекомендації в економіці, ба навіть в політиці. Зокрема,це знайшло свій вияв в тому, що в цей період КПК фактично відмовилася відмарксистського принципу класової боротьби, та почала прийом до своїх лав підприємцівта комерсантів, віддаючи належне економічній могутності і креативності нового класу«капіталістів». Нещодавно на озброєння була взята цілком «західна» концепція «малогоуряду-великого ринку» і проведена реформа по скороченню міністерств, звуженню їх роліі впливу в економіці. Одночасно, Партія робітничого класу заплющила очі на те, що числозвільнених з держпідприємств в останнє десятиліття минулого століття сягнуло 63 млносіб, переважна більшість з них мусила виживати в умовах вільного ринку. Особливо, ціпроцеси прискорилися після азійської кризи 1997 року і поширення процесу урбанізації всамому Китаї, який вигнав з сіл сотні мільйонів людей у міста.Проте ліберали, самі того певно не бажаючи, своєю прихильністю до швидких ринковихреформ, звільнили «лівим» дуже суттєвий сегмент політичного, ідеологічного спектруКитаю, в межах якого поступово почали виникати дуже впливові групи і течії, яких сталиназвати «новими лівими», хоча різноманітність їх поглядів також різниться від тяжіння доідей часів Мао, аж до «соціал-лібералів». Тепер до «нових лівих» можуть віднестифактично будь-якого науковця незалежно від сфери його наукової діяльності, проте якийставить під сумнів досягнення китайських ринкових реформ і звертає уваги на тіпроблеми і протиріччя, які виникли через них [3]. Дехто з вчених намагався структурувати«нових лівих» на кілька підгруп, але це дуже складно, оскільки різниця між ним зазвичайдуже тонка.Перша група – ветерани, члени партії, які зростали в умовах Культурної революції, азгодом підтримали реформи і ринкові перетворення. В останні десятиліття вонипоступово змінили свою думку, і почали виступати проти них. Вони хоча й мають тіснізв’язки з КПК, проте не належать до правлячої еліти, політику якої переважнозасуджують. Щодо самої КПК вони її досі вважають революційною робітничою партією,до якої вони приєдналися за для мети зробити добре людям, проте вони не підтримуютьтой курс яке обрало керівництво партії тепер. Тип соціалізму, який вони сповідують дужерізниться – від прихильності до радянської моделі, який був у СРСР до більш радикальнихверсій, де вони блокуються з маоїстами і націоналістами. На їх переконання КПК все щездатна, ба навіть повинна змінити поточну тенденцію і повернутися до будівництвасоціалізму через реформу або революцію.До другої групи належать інтелігенти та дрібна буржуазія, яка подекуди не має зв’язків зКПК, проте на початку реформ у 1980 рр., жваво відгукнулася на спроби комуністів
    • зробити з ними союз, для того щоб зменшити вплив власне робітників та селян. Завдякитакому альянсу представники цього класу швидко набували вагу в суспільстві,скористалися першими паростками реформ. Проте, коли КПК домоглося остаточноїперемоги над робітниками і селянами і почало масштабну ринкову реформу таприватизацію за власним сценарієм зробило цих людей черговими жертвами реформ.Дехто з інтелектуалів навіть залишив Китай, за для того щоб навчатися на Заході Цягрупа найбільш строката. Проте й найбільш активна серед нових лівих.Третя група зростала з середини робітничого класу, і об’єднує людей, що сталиробітниками ще за Мао, а дехто вже зараз. Проте вони єдині у своїй опозиції докапіталізму, як такого. Саме масові вивільнення трудящих з держпідприємств у 90-хконсолідували цю силу, яка натепер домоглася чимало в рамках зміни трудовогозаконодавства Китаю. Але це лише часткова перемога і мета найактивніших з нихвідновлення соціалістичних відносин. [4]Цікаво, що основний рупор китайських «нових лівих» в Інтернеті є сайт під назвою«Утопія» (http://www.wyzxsx.com/ 乌有之乡 кит: wu you zhi xiang). З часу коли був знятийБо Сілай 15 березня сайт «Утопія» переважно не доступний. [5] Він став трибуною длянайбільш активних ідеологів цього руху, таких як: Цуй Чжиян, Гань Ян, Ван Хуей, ВанШаогуан. Цікаво, що частина з цих вчених досить тривалий час працювала і навчалася узахідних університетах і наукових центрах і згодом повернулися до Китаю, з метоюпідтримати реформи які щойно розпочалися. Проте деякі з них, вже на початку 90-хпіддавали сумніву доцільність переходу до вільного ціноутворення і масштабноїприватизації в Китаї. А після 1993 року, коли була ліквідована стара система соціальногозахисту, вони звернули особливу увагу на соціальні проблеми в умовах ринковихтрансформацій. Вони не критикують китайську владу, натомість саме вони ініціювали сьогодні дискусіюпро те яким шляхом має розвиватися Китай надалі. На противагу націоналістам і маоїстамвони не прагнуть до повернення в минуле і не закликають до жорсткої конфронтації зЗаходом. Особливістю їх підходу є пошук альтернативного для Китаю і унікального длядержав світу шляху розвитку. Вони говорять про необхідність деполітизації і де-бюрократизації політичної системи Китаю. Так зокрема Ван Хуей у своїй з останніх робітвважає, що однопартійна система Китаю, так само як багатопартійні системи західнихдемократій в однаковій мірі схилили свої голови перед інтересами глобального капіталу.Відтак у Китаї реальна робота по боротьбі з майновими диспропорціями буда підміненакомпромісами та бюрократизацією. Для боротьби з ними, він пропонує застосувати дещоз арсеналу Великої Культурної революції (1966-1976 рр.), зокрема щодо масової участінаселення в управлінні державою, що на його думку є запорукою демократизації,недопущення авторитаризму та знищення бюрократизму. Такий устрій вже дістав назву унаукових колах Заходу назву «консультативного ленінізму», або «гуманістичногомарксизму», який передбачає впровадження демократичних принципів на найнижчомуадміністративному рівні, аж до вільних виборів голів містечок, повітів та сіл. Хоча, вонине зазіхають на владу Компартії, натомість вони виступають за те щоб влада, ба навітьвище керівництво Китаю зважали на настрої суспільства, а також активніше залучали доприйняття державних рішень експертів та консультантів.Цікавою є й думка Вана Хуея про те, що в китайському розумінні «модерність» є як раз«анті-модерністю», і відповідь на проблеми подальшого розвитку Китаю слід шукати успробах китайських інтелектуалів минулого критикувати, опиратися і врешті виходити замежи сучасних глобальних концепцій модернізму. Він доводить, що весь час, коли Китаймав реагувати на модерні тенденції світу, він одночасно мав їх трансформувати на
    • власний національний ґрунт. За його переконанням ця традиція сягає часів нео-конфуціанців і часів династії Сун (960-1279). Наразі зараз, він вважає, Китай перейнявмодерністську і капіталістичну концепцію «національної держави», яка на його думку невідповідає історичним особливостям формування китайської нації. Ця остання завждивибудувалася на протиріччі, що існували між «імперією», якою завжди був Китай та їїмультиетнічним складом, а також ханському націоналізмі, на якому базувалося розуміннямісце Китаю в цій системі. Попри таке це своє відношення до держави він таки не робитьостанього кроку і не малює для Китаю перспективу відмовитися від базової логікидержавної структури. [6]Проте тут дуже цікаво додати, що китайська нація в розумінні самих китайців необмежена простором державних кордонів Китаю. Це зрозуміло вже тому, що Тайвань єпереважно китайським за етнічним складом хоча не входить до складу КНР. Китай - тамде живуть китайці. Китайська нація - це всі китайці, які живуть у світі, а отже заклик дорозбудови і зміцнення могутності китайської нації є глобальним проектом, якийфактично не стосується розбудови державних інститутів КНР, проте стосуєтьсяідеологічної консолідації китайців цілого світу навкруги ідей і «великих цілей», що їхформулюють «нові ліві».Щодо економіки, то вони закликають до більшої ролі держави і уряду в її управлінні. Такзокрема, за досить суттєвий аргумент на свою користь, вони використали процеснаціоналізації комерційних банків у Європі, які виявилися не здатними впоратися зкризовими явищами у 2008-2009 роках. Вони закликають, що для китайської економікидержавні підприємства повинні залишатися фундаментальною основою, хоча й невиступають за знищення приватного сектору. Так зокрема Цзу Дапей закликає, що вумовах кризи Китай має повернутися до практики протекціонізму і субсидування своїхвиробництв. Він також вбачає альтернативу у відмові Китаю від розвитку економіки, якабула б орієнтована на експорт, коли країна буда перетворена на виробничий цех длярешти людства. На фінансовому ринку він пропонує взяти під контроль всі фінансовітранзакції зокрема ті, що призводять до виводу капіталів за каїни. Акумулюватидостатньо грошей, щоб викупити у іноземців їх власність у китайських підприємствах ікомпаніях і таким чином забезпечити економічний суверенітет. Ліві наполягають на змініструктури економіки країни, яка виробляє товари масового ужитку для зарубіжногоринку, але одночасно залишається далеко позаду розвинених держав у сфері інновацій івисокотехнологічних виробництв. Один зі старіших представників табору «Нових лівих»Цуй Чжиян альтернативний шлях розвитку економіки бачить у підйомі китайськогоаграрного сектору. Так зокрема вони нагадують, що саме підтримка села в початковійстадії реформ вирішила проблеми забезпечення населення найнеобхіднішими продуктами,заклала основу для подальшого швидкого зростання економіки в цілому. тепер мільйониробітників звільнених з підприємств повертаються до села де можуть закласти основу длянового етапу китайської індустріалізації - аграрної, яка стане альтернативною моделлю повідношенню до капіталістичної індустріалізації. Щодо промисловості, то вонивиступають за створення «колективних» управлінських структур, за участю безпосередніхробітників, які б застосовували на підприємствах передові методи управління. Зокремавони приводять досвід «робкомів» 60-х років, які вже тоді зокрема переймали досвідменеджменту американських і японських корпорацій, змогли домогтися сталогоприбутку, ефективності та зменшили напруженості у відносинах робітників таменеджменту. В такому поєднанні «нові ліві» дещо йдуть на компроміс з існуючою«змішаною» економікою, яка поєднує як елементи капіталізму, так і соціалізму.Від утопії до реальності
    • Отже очевидно, що голова партійного осередку Чунцину Бо Сілай, в багатьох своїх діяхреалізував концепції «нових лівих» і при цьому робив це дуже успішно, або навіть занадтоуспішно. Загроза перетворення цього харизматичного політика на політичного лідера«нових лівих» могла занепокоїти партійних босів і державних лідерів, які слідуючинастановам Ден Сяопіна були обережні щодо корекцій реформаційного курсу.Якщо взяти до уваги й те, що на осінь заплановане оновлення складу Постійного КомітетуПолітбюро ЦК КПК і перестановки у вищих ешелонах владу Китаю стають зрозумілимзаклики теперішнього керівництва країни, зокрема Вень Цзябао до пришвидшення реформв останній рік його прем’єрства. Доречі Бо Сілай до 15 березня також вважавсякандидатом в члени Постійного комітету Політбюро ЦК КПК, де ймовірно він биконтролював справи силових відомств – армії та поліції. Тепер його дальша політичнакар’єра під сумнівом.Тим не менше партія і уряд Китаю мають вже зробити висновки з дискусії, яку ймовірносамі розгорнули в країні в наслідок видання збірника «Китай не задоволений» іактивізували тепер усунувши Бо Сілая. Зрозуміло, що КПК має пристосуватися до новихумов і покращити свою структуру управління. Стати ближчою до потреб людей,перестати бути лише виразником інтересів тієї частки населення, яка найбільш активноскористалася з можливостей реформ, скорегувати самі реформи виходячи з потреб Китаю,а не глобальної економіки.Остання сесія китайського парламенту вже засвідчила, що перші кроки щодо цьогокитайське керівництво вже робить. Вирішено зменшити зростання ВВП країни до 7,5% вцьому році (це буде найнижчий показник за останнє десятиліття), що ймовірно вдарить посвітовій економіці, проте зменшить навантаження на китайські підприємства. Зарплатнюна держпідприємствах планують збільшувати тепер на 13% щороку, будуватимуть дешевежитло, розширять соціальні програми щодо пристарілих, дітей тощо. На 11% зросливитрати на оборону. Китай стимулюватиме вихід свого капіталу за кордон зарадипридбання підприємств і ресурсів, що мають стратегічний характер для подальшогорозвитку. Юань в Пекіні хочуть зробити валютою міжнародних розрахунків. Сам жерозвиток Китаю, буде поставлено на рейки наукові і найбільшу увагу приділять сферівисоких технологій.Отже ліва утопія поступово може перетворитися на реалії. Проте, чого в Пекіні ще незробили так це не спромоглися реформістською ідеологією цілком замінити революційнийдух часів Мао, який і в теперішніх умовах може стати популярним. Напевно, це вже будезавданням керманичів Китаю нового покоління, які переберуть до своїх рук владу удержаві вже за рік. Але вже сьогодні вони з більшою охотою беруть на озброєння деякінапрацювання «нових лівих», ба навіть готові використати для потреб дальшогопросування реформ персонажі та ідеї з арсеналу часів Мао. Напевно, Бо Сілай зробив цена власний розсуд і передчасно, або в такий спосіб, що це стало загрожувати ідеологічнійєдності партії напередодні важливих змін. Отже ближчі місяці покажуть, як КПКвпорається з цією проблемою.Поки, що в Чунцині замість пісень часів Мао, повернули рекламу та «мильні опери» наТВ…
    • [1] 大时代,大目标及我们的内忧外患:中国不高兴 (Да шидай, да мубяо цзи вомень де нейю вай хуань: чжунгуо бу гаосінь ) Велика епоха, велика мета та наші внутрішні і зовнішністраждання: Китай незадоволений. http://book.qq.com/s/book/0/16/16367/index.shtml[2] Галенович Ю.М. О чем пишут авторы сборника "Китай недоволен" – Москва. 2009[3] Lance Carter "A Chinese Alternative? Interpreting the Chinese New Left Politically"Insurgent Notes, Jun 6, 2010 http://insurgentnotes.com/2010/06/chinese-new-left/[4] Zhun Xu “Reform vs. Revolution” among the “post-Mao” Maoists in China , July 16, 2011http://revolutionaryfrontlines.wordpress.com/2011/08/24/reform-vs-revolution-among-the-post-mao-maoists-in-china/#more-18613[5] деякі матеріали і форум доступні через блог-версію: - http://www.weibo.com/wyzxwyzx[6] Lance Carter "A Chinese Alternative? Interpreting the Chinese New Left Politically"Insurgent Notes, Jun 6, 2010 http://insurgentnotes.com/2010/06/chinese-new-left/