• Save
Бакалець Олександр. Українофобія: історія і сьогодення
Upcoming SlideShare
Loading in...5
×

Like this? Share it with your network

Share

Бакалець Олександр. Українофобія: історія і сьогодення

  • 637 views
Uploaded on

У статті зроблена спроба подати визначення українофобії як соціального явища, його співвідношення з іншими ...

У статті зроблена спроба подати визначення українофобії як соціального явища, його співвідношення з іншими політологічними дефініціями: шовінізм, націоналізм, русофобія та ін. Висвітлюється на основі фактичного і статистичного матеріалу з історичного минулого і сьогодення Миколаївщини.

More in: Education
  • Full Name Full Name Comment goes here.
    Are you sure you want to
    Your message goes here
    Be the first to comment
    Be the first to like this
No Downloads

Views

Total Views
637
On Slideshare
637
From Embeds
0
Number of Embeds
0

Actions

Shares
Downloads
0
Comments
0
Likes
0

Embeds 0

No embeds

Report content

Flagged as inappropriate Flag as inappropriate
Flag as inappropriate

Select your reason for flagging this presentation as inappropriate.

Cancel
    No notes for slide

Transcript

  • 1. УДК 316.7 (477)Бакалець Олександр Григорович. Народився 10.05.1937 р.,закінчив факультет журналістики Московськогодержуніверситету ім. М.В. Ломоносова, працював умиколаївській обласній газеті “Южная правда”, на керівнихпосадах у партійних органах. З 1989 року - старший викладач,доцент МДПІ, кандидат філософських наук, доцент. Нині працюєдоцентом кафедри соціально-політичних наук МННЦ ОНУ ім. І.І.Мечникова, автор більше 50 наукових статей.Українофобія: історія і сьогоденняУ статті зроблена спроба подати визначення українофобії як соціального явища,його співвідношення з іншими політологічними дефініціями: шовінізм,націоналізм, русофобія та ін. Висвітлюється на основі фактичного істатистичного матеріалу з історичного минулого і сьогодення Миколаївщини.Органічне неприйняття частиноюросіян мови, культури взагалі, традиційта звичаїв українського етносу,небажання втратити політико-економічне і духовне панування вУкраїні - явища, які мають глибокеісторичне коріння. Про це свідчатьприклади з епох Петра І й Катерини II,коли навіть Біблію заборонялидрукувати українською мовою. Більшетого, названа цариця для загальноговідома зробила навіть такий висновок:"Украинского языка не было, нет ибыть не может".Тут уже проявилось не тількинесприйняття культури іншої нації чистрах за її розвиток, а й шовіністичнаполітика "великої" нації, "направленнаяна порабощение и эксплуатацию другихнаций, дискриминацию в экономической,политической и культурной области".Це визначення шовінізму, взяте зросійського політичного словника, і єпідгрунтям українофобії.Таких прикладів приниження іпоневолення інших націй в ім’я великоїросійської можна навести багато. По суті,з давніх давен шовіністична діяльністьполітичних лідерів російської, а пізнішеросійсько-радянської імперії непереривалась. Вона й формувалавідповідну свідомість у людейросійської національності, яка йсьогодні проявляється у формісоціально-шовіністичних стереотипів.А це - "...стійкі, емоційно забарвленісхематичні образи, існуючі в масовійсвідомості, які використовуються зметою формування суспільної думки вдусі ворожнечі до "чужих" етносів" [2].Вони зароджуються тоді, коли виявиморально-етичних цінностей пануючогонароду в імперії перетворюються всамозахоплення, самовихваляння, щозрештою призводить до приниженняцінностей інших національнихспільностей.Українофобія має різноманітніпрояви. На соціально-психологічномурівні - це зневажливе, нетерпиместавлення до всього українського,особливо до мови. На ідейно-політичному - "обґрунтування"славнозвісної тези про "найвищу"розвиненість "великого і могутньогоросійського народу" і відмирання"селянської української нації". На ційоснові й здійснюється російськомовнаекспансія, роздмухування і організаціярізного роду пропагандистськихантиукраїнських компаній під гаслами
  • 2. С т о р . | 2необхідності державної двомовності. Нарівні соціальної практики - цеблокування заходів щодо українськогонаціонально-культурного відродження.Як свідчить історія, останнєособливо спалахує з новою силою впереломні моменти розвитку, який, доречі, відбувається сьогодні. В ці ж часиукраїнофобія нерідко набуває цинічнихі агресивних форм. Звернемося дофактів. У лютому 2000 р.Конституційний Суд України на запит51 народного депутата виніс чіткетлумачення необхідності застосуваннядержавної мови в органах державноївлади, місцевого самоврядування танавчальних закладах. Відразу жМіністерство закордонних справ Росії усвоїй ноті державному керівництвуУкраїни звинуватило його у згортанніросійської мови в державі, закриттіросійськомовних шкіл і заборонівживати російську мову. Такі надуманіПодібна практика була притаманна і 20-30-м рокам, коли здійснювались деякікроки із запровадження так званоїполітики українізації, котра, по суті,була придушена в зародку. У 1923 р.секретар ЦК КП(б)У Д.З. Лебідь,прислуговуючи московськимбільшовицьким лідерам, висунувтеорію "боротьби двох культур". Згідноз нею українська мова і культуравизнавалися як селянські, відсталі, аросійська - як пролетарська, а отже -передова. Ця теорія стала ідеологічноюплатформою для поширенняукраїнофобії. Українофоби на місцяхпочали удаватися до відкритого бунтупроти українізації. У Миколаєві,наприклад, батьки старших груптрудової школи №15 висунулиультимативну умову: якщо перша групане буде російськомовною, то діти непідуть взагалі до школи.Окружна інспектура йшла назустріч,намагалася досягти компромісу збатьками-бунтівниками. Але чимбільше інспектура поступалася, тимбільше "розпалювались" українофоби.Вони писали безпідставні скарги доурядових інстанцій, в т.ч. ГоловіПрезидії ВУЦВК Г. Петровському.Компетентні державні органи не давалипринципової обґрунтованої оцінки цимявищам, що було явним потураннямукраїнофобам, сприяло їх подальшійактивізації [4].Навіть прямі образи, за котрі і затодішнім законодавством виннихпотрібно було б притягувати довідповідальності, українофобамсходили з рук. Наприклад, службовецьсуднобудівного заводу ім. МартіНовиков цинічно і брутально заявляв,що "українська мова - це собача мова"[5]. Не випадково знайшлось багатозахисників, у тому числі й уНаркомосвіті, у професора Одеськогоінституту народного господарства П.М.Толстого, котрий на засіданні відомчоїкомісії інституту заявив: "Стан звирішенням національного питаннявважаю насильницьким, а товаришів,що перейшли на викладанняукраїнською мовою, - ренегатами" [6].Хоча тодішня українізація у вищихнавчальних закладах ледь досягала30%, і то часто формально. Тож чиможна було і завіщо звинувачувати узрадництві тих, хто перейшов навикладання свого предмета рідноюукраїнською мовою в Україні?З причини потурання українофобамукраїнізація (у розумінні відродження)не відбулася. Відомо, що у другійполовині 30-х років вона цілком булапотоплена сталінським етноцидом. Цебули "золоті часи" для українофобів,адже "батько усіх народів" їх надійнозахищав від усіляких там проявів"українського буржуазногонаціоналізму". Разом з тим ці часистали трагічними й для тих, хто потуравукраїнофобам. Бо й самі вони(наприклад, П. Постишев та багатоінших) попадали під гільйотинулюдоненажерливого диктатора.
  • 3. С т о р . | 3"Надійним гарантом" захистустатус-кво російської мови і культурибув і брежнєвський тоталітарнийрежим. Він здійснював цілеспрямовануполітику русифікації й асиміляції зпроголошенням ідеї "зближення тазлиття нації", що призвело до значногозменшення кількості українців [8].Відбулися денаціоналізація йасиміляція українців у російські етнічніспільності. Не менш згубними були впроцесі русифікації паплюження тарозклад морально-духовного обличчяукраїнського етносу. І як результат -поява в Україні великої кількостіперевертнів, манкуртів, яничар таінших соціально спотворених людей,тобто "своїх" українофобів.Із проголошенням незалежностіукраїнський народ повернувся до свогонаціонального коріння, намагаючисьвідродити історичну пам’ять, культуру,традиції, національний дух. Такеприродне зростання націоналізмузіткнулося з нарощуванням нової хвиліукраїнофобії.З розпадом СРСР росіяни в Українілишилися де-юре статусу панівноїнації, а також перманентних фінансово-матеріальних та інших ін’єкцій напідтримку привілейованого стану. Цяформальна зміна статусу - з панівногона "національну меншину" - дужеболісно сприйнята багатьма росіянами.Як наслідок - спалах, з одного боку,зловісних, відчайдушних, безрозсудливих,з іншого - завуальованих, витонченихпроявів українофобії.На жаль, у Росії немалопослідовників Лужкова іЖириновського (до речі, останнього навиборах Президента підтримало більше2% виборців), котрі сплять і бачать, якУкраїна знов стає окраїною Росії.Прикро, але і в Україні підгримуютьтакі бажання наші доморощеніукраїнофоби. Хіба не на це направлене,наприклад, протизаконне рішенняМиколаївської міської Ради (26.04.1994р.) про запровадження в містіофіційного функціонування російськоїмови як державної. Введення такимшляхом двомовності створило бпідґрунтя для розгулу шовіністичноїукраїнофобії в регіоні.Уже тоді, підтримуючи міськуРаду, викладач Миколаївськогосільгоспінституту О. Свинарчукрозгорнув кампанію по збору підписівна підтримку державної двомовності.Студентам, які відмовлялися ставитипідпис, загрожував зниженням оцінокна іспиті. Директор Миколаївськоїсередньої школи № 61 В. Шипілов,всупереч справедливим вимогамбатьків учнів і здоровому глуздувзагалі, чинив шалений опір щодопереведення цієї школи з російсько- наукраїномовну, хоча в мікрорайоніпроживала переважна більшістьукраїнців. У своїх протидіях, під часбесід з батьками учнів, він називав Т.Г.Шевченка "ваш ідол" [9].Подібних прикладів українофобіїможна навести ще багато. І якщо з цимнегативним явищем не боротися, вононанесе чималу шкоду українськомудержавотворенню. Досить хоча бподивитися, чим торгують у кіоскахзасобів масової інформації, накнижкових прилавках, чим заполоненийтелеефір [10].Доводиться робити сумнийвисновок: українофобія поглиблює іекономічну, і духовну кризу в державі.З нею потрібно вести організовану,конструктивну боротьбу на всіх рівнях.
  • 4. С т о р . | 4Література1. Краткий политический словарь / В.П. Абаренков и др. - М.: Политиздат, 1987. - С.489.2. Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К., 1996. - С. 819.3. Радянське Прибужжя. - 2000. - 2 березня.4. Соболь П. Українофобія на терені шкільництва // Рідна школа. - 1996. - № 9. - С. 8.5. Шлях індустріалізації. - 1931. - 4 липня.6. Державний архів Одеської області, ф. 134, оп. 1, спр. 1481, арк. 106.7. Центральний держархів вищих органів влади та управління України, ф.166, оп. 6,спр. 10843, арк. 166.8. Даниленко В. Троянський кінь "українізації" // Віче. - 1997. - № 5. - С. 149.9. Радянське Прибужжя. - 1997. - 5 червня; 2000. - 2 березня.10. Літературна Україна. - 2000. - 3 лютого.Політичні наукиНаукові праці. Том XIIСтаття надійшла до редакції 13.06.2001 р.